Юйсюнь, Китай

Одного дня у вересні 2023 року я отримала листа від вищих лідерів, де зазначалося, що результати різних напрямків нашої церковної роботи були низькими. Лідери запитували, як ми відстежували роботу та які проблеми виявили в таких сферах, як євангельська робота, робота з очищення й робота з текстами. Вони також цікавилися, як ми розв’язували ці проблеми та які маємо плани на майбутнє. Читаючи запитання в листі, я подумала: «Я відповідаю переважно за відстежування частини тієї роботи, про яку запитують лідери, але я перебувала в стані упивання комфортом. Щоразу, коли я думаю про виконання деталей роботи чи розв’язання реальних проблем і про те, що для цього потрібно шукати істину, докладати зусиль, усе обдумувати й напружувати мізки, мені зовсім не хочеться витрачати на це свої сили та енергію. Я просто задовольнялася тим, що відстежувала й прискорювала виконання різних напрямків роботи, але рідко відстежувала деталі роботи. Але якщо я скажу це у своєму відгуку лідерам і вони побачать, що я зовсім не розуміюся на такій-то роботі, за якою наглядаю, або що я не виконала таке-то завдання, що вони про мене подумають? Вони напевно вирішать, що мені бракує ноші у виконанні моїх обов’язків, що я не виконую справжню роботу, і можуть навіть відсторонити мене. Якби брати й сестри про це дізналися, я б так зганьбилася! Ні, я краще більше розповім про ту роботу, в якій справді розбираюся, щоб лідери побачили: хоча результати в нас і низькі, ми все ж дещо зробили. Тоді мені не доведеться хвилюватися про те, що мене відсторонять». Але потім я подумала: «Деякі завдання так і лишилися невиконаними, і це факт. Якщо я розповідаю лише про хороше й замовчую погане, хіба я не дію лукаво? Ні, я не можу так вчинити». Мене роздирали суперечності, наче важкий камінь тиснув мені на серце. Я запитала себе: «Як же мені відповісти на цей лист?». Тож я помолилася Богу: «Боже, лідери написали, щоб дізнатися, як просувається моя робота. Я не виконувала справжню роботу та хвилююся, що якщо лідери дізнаються про це, то відсторонять мене. Я переймаюся своїм самолюбством і статусом, і через це не наважуюся сказати правду. Я не знаю, як мені практикувати. Прошу, просвіти та спрямуй мене».

Наступного ранку я згадала уривок із Божої бесіди про те, як лідери наглядають за роботою й відстежують її, тож я знайшла його та прочитала. Всемогутній Бог говорить: «Чудово, якщо ти можеш прийняти те, що дім Божий наглядає та спостерігає за тобою й намагається зрозуміти тебе. Це допомагає тобі належно виконувати свій обов’язок, бути здатним виконувати його так, щоб це відповідало стандарту, і задовольняти Божі наміри. Це приносить тобі користь і допомогу, без жодних негативних наслідків. Коли ти зрозумієш цей принцип, у тебе вже не буде жодних почуттів опору та настороженості щодо нагляду з боку лідерів, працівників і обраних Богом людей, чи не так? Навіть якщо іноді хтось намагається тебе зрозуміти, спостерігає за тобою й наглядає за твоєю роботою, це не слід сприймати особисто. Чому Я так кажу? Тому що завдання, які тепер твої, обов’язок, який ти виконуєш, і будь-яка робота, яку ти робиш, – це не приватні справи чи особиста робота якоїсь однієї людини; вони стосуються роботи Божого дому й пов’язані з частиною Божої роботи. Тому, коли хтось трохи наглядає за тобою чи спостерігає за тобою або намагається глибоко зрозуміти тебе, намагаючись поговорити з тобою по душах і з’ясувати, яким був твій стан протягом цього часу, і навіть іноді, коли його ставлення трохи суворіше, і він трохи обтинає й дисциплінує тебе та докоряє тобі, – усе це тому, що він має сумлінне й відповідальне ставлення до роботи Божого дому. Тобі не слід мати жодних негативних думок і тобі не слід реагувати з негативними емоціями» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (7)). Із Божих слів я зрозуміла, що хоча ми й виконуємо свої обов’язки, наші розбещені характери не змінилися. Ми часто ставимося до своїх обов’язків недбало й робимо все з власної волі. Зобов’язання лідерів – наглядати за роботою й відстежувати її, а також вчасно виявляти та розв’язувати проблеми, і все це робиться виключно заради захисту роботи церкви. Я була недбалою й неуважною у виконанні своїх обов’язків. Лідери наглядали за нашою роботою й відстежували її, просили нас підсумовувати свої відхилення та виконувати свої обов’язки згідно з істинами-принципами, і це було корисно для наших обов’язків. Але я не змогла поставитися до цього правильно та залишалася настороженою. Я думала, що, перевіряючи мою роботу, лідери мали на меті знайти в мене проблеми та відсторонити мене. Щоб захистити своє самолюбство й статус, я вдалася до хитрощів. Я хотіла згадати лише ту роботу, яку виконала, і написати менше про те, чого не зробила, намагаючись приховати той факт, що я не виконала справжню роботу. Я справді була такою лукавою! Я не могла так вчиняти. Я повинна була чітко пояснити, у яких аспектах моїх зобов’язань я наразі розібралася, а з якими ще не впоралася і які не відстежувала. Мені потрібно було чесно відзвітувати лідерам на основі реальної ситуації, щоб вони могли провести бесіду та дати настанови щодо наших відхилень. Це допомогло б мені в моїх обов’язках. Тож я чесно доповіла про ситуацію з відстеженням нашої роботи, а також пояснила наші плани щодо тієї роботи, яку ми ще не відстежили. Потім я зосередилася на перевірці та відстеженні деталей тієї роботи, яку не відстежувала раніше. Завдяки спілкуванню деякі брати та сестри також порозмірковували над своїми відхиленнями та недоліками в обов’язках і виявили бажання змінитися й прагнути входження. Завдяки тому, що лідери відстежували роботу й перевіряли її, я виявила деякі власні проблеми. Я отримала певний напрямок і цілі для виконання своїх обов’язків, і моя ефективність покращилася.

Пізніше я прочитала Божі слова та здобула певне розуміння щодо свого страху перед тим, що лідери наглядають за моєю роботою. Всемогутній Бог говорить: «Якщо ви лідери чи працівники, чи боїтеся ви, що Божий дім розпитуватиме про вашу роботу й наглядатиме за нею? Чи боїтеся ви, що Божий дім виявить у вашій роботі недоліки та відхилення й обітне вас? Чи боїтеся ви, що, дізнавшись про ваш справжній рівень і духовний стан, Вишнє побачить вас в іншому світлі й не стане вас підвищувати? Якщо в тебе є такі страхи, це доводить, що твої мотиви не спрямовані на благо церковної роботи, що ти працюєш заради репутації та статусу, а це свідчить про те, що в тебе характер антихриста. Якщо в тебе характер антихриста, ти схильний іти шляхом антихристів і чинити все те зло, яке коять антихристи. Якщо в душі ти не боїшся, що Божий дім наглядатиме за твоєю роботою, і можеш дати справжні відповіді на запитання та розпитування Вишнього, нічого не приховуючи та кажучи стільки, скільки знаєш, то неважливо, правильні твої слова чи неправильні та яку розбещеність ти виявив: навіть якщо ти виявив характер антихриста, ти в жодному разі не будеш охарактеризований як антихрист. Ключовий момент тут – те, чи здатний ти пізнати власний характер антихриста й чи здатний ти пошукати істину, щоб розв’язати цю проблему. Якщо ти людина, яка приймає істину, то твій характер антихриста можна усунути. Якщо ж ти чудово знаєш, що маєш характер антихриста, проте не шукаєш істини для його усунення, якщо ти навіть намагаєшся приховати проблеми, що виникають, збрехати про них і ухилитися від відповідальності та якщо ти не приймаєш істину, коли тебе обтинають, то це серйозна проблема, і ти нічим не відрізняєшся від антихриста. Ти знаєш, що маєш характер антихриста, – чому ж ти не наважуєшся подивитися проблемі в обличчя? Чому ти не можеш підійти до неї з відвертістю та сказати: “Якщо Вишнє розпитуватиме про мою роботу, я скажу все, що знаю, і навіть якщо мої погані вчинки вийдуть на світло, а Вишнє, коли дізнається, припинить мене використовувати та я втрачу свій статус, я все одно чітко скажу те, що маю сказати”? Твій страх того, що Божий дім наглядатиме за твоєю роботою та розпитуватиме про неї, доводить, що ти дорожиш статусом більше, ніж істиною. Хіба це не характер антихриста? Цінувати статус понад усе – це характер антихриста» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина друга)). Бог каже, що люди бояться розвінчування своїх недоліків і проблем, тому відмовляються приймати нагляд з боку Вишнього, і заради своїх репутації й статусу вони навіть приховують проблеми, покривають свої недоліки та намагаються обманути дім Божий. Це виявляє характер антихриста. Із Божих слів я зрозуміла, що моя настороженість щодо того, що лідери наглядають за роботою й відстежують її, була спричинена моєю надмірною турботою про власні репутацію та статус. Я хвилювалася, що якщо лідери дізнаються, що я не виконувала справжню роботу й мені бракувало ноші в моїх обов’язках, вони відсторонять мене, і переймалася тим, що подумають про мене брати та сестри. Щоб захистити свої репутацію й статус, я з усіх сил намагалася приховати той факт, що не виконувала справжню роботу, і навіть думала використати брехню й лукавство, аби покрити це – і все лише для того, щоб захистити свій імідж в очах лідерів. Я подумала про те, якими простими й відкритими можуть бути чесні люди, як вони здатні правдиво розповідати про будь-які відхилення чи недоліки у своїх обов’язках і приймати нагляд лідерів; і навіть якщо лідери дізнаються про їхні проблеми та обтинатимуть їх, доки робота церкви може просуватися гладко, для них це не становитиме проблеми. Але я не думала про роботу церкви. Я переймалася лише своїми репутацією й статусом. Я справді була такою егоїстичною й ницою! Я не доповідала про свою роботу чесно й не говорила лідерам правду. І навіть якби мене наразі не відсторонили й мені б удалося їх обманути, Бог проникливо спостерігає за найпотаємнішими куточками людських сердець, і Його ніхто не може обманути, а те, що люди роблять потайки, колись неминуче буде викрито. Це як із тими антихристами, які, щоб захистити свої репутацію й статус, доповідають лише про хороше та замовчують погане, ніколи не згадують про відхилення й проблеми у своїх обов’язках і навіть брешуть і вдаються до лукавства, завдаючи серйозної шкоди роботі. Зрештою вони будуть викриті й відсіяні. Я жила в стані упивання комфортом, не бажаючи страждати чи платити ціну у своїх обов’язках, і робила все лише для видимості, що затримало роботу. Мені слід було доповісти лідерам про реальний стан справ у моїх обов’язках, але, щоб захистити свій статус, я хотіла збрехати й обманути. Я справді була такою лукавою! Якби я не покаялася й не змінилася, то зрештою була б викрита та відсіяна.

Потім я прочитала ще один уривок із Божих слів: «Деякі люди не вірять, що Божий дім може ставитися до людей справедливо. Вони не вірять, що Бог панує в Своєму домі й що там панує істина. Вони вірять, що незалежно від того, який обов’язок виконує людина, якщо під час його виконання виникає проблема, дім Божий негайно розбиратиметься із цією людиною, позбавивши її права виконувати цей обов’язок, відіславши її геть або навіть викинувши її з церкви. Чи дійсно так все влаштовано? Звісно, що ні. Божий дім ставиться до кожної людини відповідно до істини-принципів. Бог праведний у Своєму поводженні з кожною людиною. Він дивиться не тільки на те, як людина поводиться в окремому випадку; Він дивиться на природу-сутність людини, на її наміри, на її ставлення, і Він дивиться, зокрема, на те, чи здатна людина до самоаналізу, коли допускає помилку, чи відчуває вона каяття, і чи може вона збагнути суть проблеми, ґрунтуючись на Його словах, прийти до розуміння істини, зненавидіти саму себе й щиро покаятись. Якщо в людини немає цього правильного ставлення, і вона цілком просякнута особистими намірами, якщо вона сповнена хитрих задумів і виявів розбещених характерів, а коли виникають проблеми, вдається до удавання, софістики та самовиправдання і вперто відмовляється визнавати свої вчинки, то таку людину неможливо спасти. Вона зовсім не приймає істини й була повністю викрита. Люди, які не є правильними й анітрохи не можуть прийняти істину, по суті є маловірами, і їх можна лише відсіяти. … Скажіть Мені, якщо людина зробила помилку, але здатна до справжнього розуміння й готова покаятися, хіба дім Божий не дав би їй шансу? У міру того як шеститисячолітній план Божого управління добігає кінця, виникає так багато обов’язків, які необхідно виконати. Однак якщо ти не маєш сумління й розуму й не займаєшся належною тобі роботою, якщо ти здобув можливість виконувати обов’язок, але не знаєш, як ним дорожити, взагалі не шукаєш істину, втрачаючи найкращий час, тоді ти будеш виявлений. Якщо ти постійно недбало виконуєш свій обов’язок і взагалі не підкоряєшся, коли стикаєшся з обтинанням, чи буде дім Божий і досі використовувати тебе для виконання обов’язку? У домі Божому панує істина, а не сатана. Останнє слово у всьому належить Богу. Саме Він виконує роботу спасіння людини, саме Він володарює над усім. Тобі не потрібно аналізувати, що правильно, а що неправильно; тобі потрібно лише слухати й коритися. Коли ти стикаєшся з обтинанням, ти мусиш прийняти істину й бути спроможним виправити свої помилки. Якщо ти це робитимеш, Божий дім не позбавить тебе твого права виконувати обов’язок. Якщо ти завжди боїшся бути відсіяним, завжди шукаєш відмовки, завжди виправдовуєшся, це проблема. Якщо ти показуєш іншим, що ти анінайменшою мірою не приймаєш істину, і що ти несприйнятливий до аргументів розважливості, то ти в біді. Церква буде зобов’язана розібратися з тобою. Якщо ти взагалі не приймаєш істину, виконуючи свій обов’язок, і завжди боїшся бути викритим і відсіяним, тоді цей твій страх заплямований людськими намірами й розбещеним сатанинським характером, а також підозрілістю, настороженістю й помилковим розумінням. Ніщо з цього не є ставленнями, які мають бути в людини» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Із Божих слів я зрозуміла, чому боялася, що мене відсторонять. Це сталося тому, що я не розуміла Божого праведного характеру. Дім Божий керується істиною. Бог не судить людей лише на основі того, як вони проявили себе в якійсь одній справі, а радше зважає на їхнє послідовне ставлення до істини, на шлях, яким вони йдуть, і на те, чи мають вони справжнє каяття, коли припускаються помилок. Якщо людина здатна зненавидіти себе й бажає покаятися, то дім Божий усе одно дає можливості для каяття. Я не виконувала справжню роботу й хотіла вчинити лукаво, щоб приховати свої недоліки, але коли я змогла розмірковувати над собою, пізнати себе та виявила бажання змінитися, дім Божий усе одно дав мені шанс на каяття, а лідери не сказали, що відсторонять мене. І навпаки, якщо людина зовсім не прагне істини, спричиняє переривання й завади та не кається, вона зрештою втратить можливість виконувати свої обов’язки. Саме так сталося з одним братом якого я знаю. Він виконував свої обов’язки недбало, був халатним і схильним діяти на власний розсуд. Лідери і працівники багато разів проводили з ним бесіди й допомагали йому, і хоча він гарно обіцяв і казав, що хоче покаятися, він і далі виконувати свої обов’язки так само, і зрештою його відсторонили. У деяких братів і сестер також можуть бути відхилення під час виконання обов’язків, але коли лідери вказують на проблеми, вони здатні прийняти їх, шукати істину, а також свідомо виправлятися й розв’язувати ці питання. Таких людей не відстороняють. Я побачила, що припускатися помилок не страшно, але жити в розбещеному характері й не каятися – ось що справді лячно. Я подумала про те, що чесні люди є простими й відкритими та приймають істину, і що вони здатні коритися й виносити уроки в ситуаціях, упорядкованих Богом, і завдяки цьому здобувати та зростати. Потім я подивилася на себе й побачила: стикаючись із проблемами, я не мала простого й покірного серця, а натомість була сповнена підозр і сумнівів, мала власні лукаві методи, і через це мені було дуже важко здобути істину.

Пізніше я намагалася розмірковувати над проблемами, які мала у своїх обов’язках протягом цього часу, і прочитала уривок із Божих слів: «Треба навчитися вкладати у виконання обов’язку душу, а вкладати душу може тільки людина, яка має совість. Якщо людина ніколи не вкладає душу, то це означає, що в неї немає совісті, а хто не має совісті, той не може здобути істину. Чому Я кажу, що такі люди не можуть здобути істину? Бо вони не вміють ні молитися Богу, ні шукати просвітління від Святого Духа, ні зважати на Божу волю, ні вкладати душу в роздуми над Божими словами, і вони ще не вміють шукати істину та розуміння Божих вимог і Його волі. Ось що значить не вміти шукати істину. Чи бувають у вас такі стани, у яких, що б не сталося, який би обов’язок ви не виконували, ви часто можете помовчати перед Богом і з усією душею поринути в роздуми над Його словами, у пошуки істини та міркування про те, як ви повинні виконувати цей обов’язок відповідно до Божої волі та якими істинами вам слід володіти, щоб задовільно виконувати цей обов’язок? Чи часто ви так шукаєте істину? (Ні.) Щоб вкладати душу у свій обов’язок і бути здатним брати на себе відповідальність, недостатньо просто про це говорити – потрібно страждати та платити ціну. Якщо ти не вкладаєш у свій обов’язок душу, а завжди хочеш докладати лише фізичних зусиль, ти точно не виконаєш цей обов’язок добре. Ти просто виконуватимеш формальні дії, не більше, і ти не знатимеш, наскільки добре ти виконав свій обов’язок. Якщо ти вкладатимеш у нього душу, то поступово прийдеш до розуміння істини, а якщо ні, то не прийдеш. Коли ти вкладаєш душу у виконання свого обов’язку та пошук істини, то поступово стаєш здатним зрозуміти Божу волю, побачити власну розбещеність і недоліки, а також опанувати всі свої різноманітні стани. Якщо ти зосереджуватимешся лише на докладанні зусиль і не вкладатимеш душу в роздуми про себе, то не зможеш побачити свої істинні душевні стани й незліченні реакції та виливи розбещеності, які виникають у тебе в різних середовищах. Якщо ти не усвідомлюєш, які будуть наслідки, коли в тебе є проблема, а ти її не вирішуєш, то на тебе чекають великі неприємності. Ось чому віра в Бога не повинна бути плутаною. Ти повинен жити перед Богом завжди та скрізь; що б із тобою не сталося, ти повинен завжди шукати істину, при цьому аналізуючи себе, визначаючи проблеми у своєму стані та відразу шукаючи істину для їх вирішення. Тільки так ти зможеш добре виконувати свій обов’язок і не затримувати роботу. Найважливіше – це не просто добре виконувати свій обов’язок, а й мати входження в життя та здатність подолати свій розбещений характер. Тільки так ти зможеш увійти в реальність істини» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Тільки будучи чесною людиною, можна жити істинно людською подобою). Із Божих слів я зрозуміла, що відповідальні люди здатні вкладати серце у свої обов’язки й старанно, відповідально ставляться до кожного завдання, тоді як людина, якій бракує почуття відповідальності, виконує свої обов’язки без душі, просто роблячи все для видимості. Вона не бажає страждати чи платити ціну у своїх обов’язках, і зрештою не лише не здобуває життя-входження, але й затримує роботу церкви. Моє ставлення до обов’язків було саме таким, як розвінчав Бог. Я думала, що розв’язання проблем моїх братів і сестер вимагатиме глибоких роздумів і пошуку істини, аби знайти рішення, і це здавалося мені занадто клопітким і важким, тому я не хотіла платити ціну. Я просто задовольнялася тим, що поверхово відстежувала прогрес і виконувала якусь просту роботу, а коли стикалася з проблемами, то не хотіла обдумувати їх чи шукати рішення, як і не підсумовувала свої відхилення чи недоліки, що й призвело до затримок у роботі. Я жила за сатанинськими отрутами «Життя коротке, тож насолоджуйся ним, поки можеш» і «Вчися бути добрим до себе». Я вважала, що впиватися тілесними насолодами – це дуже важливо, і в усьому, що робила, спершу думала про те, чи не принесе це мені фізичних страждань або втоми. Я завжди ставилася до своїх обов’язків недбало, не зважаючи на власні зобов’язання, відповідальність чи роботу церкви, і щодня виконувала свої обов’язки наче в тумані, не докладаючи навіть необхідних зусиль, – що вже й казати про щиру відданість. Бог знав про мої недоліки й використав нагляд лідерів, щоб виявити мою розбещеність, спонукаючи мене шукати істину, аби усунути мій недбалий стан та упивання комфортом в обов’язках, щоб я могла бути сумлінною й зосереджуватися на деталях у своїй роботі. У цьому були кропіткі Божі наміри, і це було Його спасінням для мене.

Пізніше, читаючи Божі слова, я почала трохи краще розуміти важливість нагляду лідерів за роботою. Всемогутній Бог говорить: «Ті, хто здатний прийняти нагляд, випробування та перевірку з боку інших, є найрозсудливішими з усіх; у них є терпимість і нормальна людська сутність. Коли ти з’ясовуєш, що робиш щось неправильно або виявляєш розбещений характер, якщо ти здатен відкритися людям і спілкуватися з ними, це допоможе оточуючим наглядати за тобою. Безумовно, необхідно приймати нагляд, але головне – молитися Богу й покладатися на Нього, постійно роздумуючи над собою. Особливо, коли ти пішов неправильним шляхом або зробив щось не так, або коли ти збираєшся самостійно ухвалити якесь рішення, і хтось поруч згадує про це й попереджає тебе, тобі потрібно прийняти це й без зволікань задуматися над собою, а також визнати свою помилку й виправити її. Це може утримати тебе від виходу на шлях антихристів. Якщо є хтось, хто допомагає тобі й попереджає тебе в такий спосіб, хіба тебе не оберігають, а ти цього не усвідомлюєш? Так і є – тебе так оберігають» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Належне виконання обов’язку вимагає гармонійної співпраці). Із Божих слів я зрозуміла, що людина з нормальною людськістю здатна приймати нагляд і перевірку з боку інших, і коли вона помічає, що припустилася помилок або виявила розбещеність у своїх обов’язках, вона може відкрити своє серце й провести бесіду з усіма. Насправді здатність приймати нагляд кожного корисна для нас у виконанні обов’язків, оскільки це допомагає нам уникнути хибного шляху й захищає нас. Раніше я не розуміла, як важливо, що лідери наглядають за роботою, і завжди жила в стані настороженості та непорозуміння, але тепер я здатна ставитися до цього правильно. Завдяки тому, що лідери наглядали за роботою й відстежували її, я отримала певний напрямок щодо того, як покращити виконання своїх обов’язків. Я також змогла всебічніше обдумати роботу з відстеження й зрозуміти труднощі та стани своїх братів і сестер, щоб у бесіді розв’язати реальні проблеми. Завдяки такому реальному відстеженню роботи моя ефективність в обов’язках покращилася, і я відчула значне полегшення. Тепер я більше не хвилююся так сильно, як раніше, через те, що лідери наглядають за роботою й відстежують її; і про будь-яку роботу, яку я не виконала, чи про будь-які відхилення в певному завданні, я здатна чесно доповідати й ставитися до них правильно. Коли лідери вказують на мої відхилення й недоліки в обов’язках, я насамперед корюся, визнаю це, приймаю й свідомо намагаюся змінитися та виконати свої зобов’язання. Відколи я почала так практикувати, то відчуваю набагато більше спокою. Дякувати Богу!