Бай Лу, Китай

У середині листопада 2023 року я отримала листа від вищих лідерів, де зазначалося, що брати й сестри проголосували за мене як за лідерку округу, і мене запитували, чи згодна я взяти на себе цей обов’язок. Коли я зіткнулася із цим несподіваним обов’язком, моє серце раптом закалатало, і я подумала: «Мій рівень посередній, і я не дуже красномовна. Хоча раніше я вже була лідеркою та працівницею, мені дещо бракує вміння бесідувати про істину для вирішення проблем. До того ж, коли я була проповідницею, я не змогла вчасно відсторонити неправдивих лідерів, що спричинило хаос у церкві й призвело до переступів з мого боку. А тепер мене обрали лідеркою округу. Я знаю, що цей обов’язок вимагатиме від мене ще більше бесідувати про істину для вирішення питань, а також направляти різну роботу й розпізнавати людей. Чи зможу я із цим упоратися? Якщо я не розумію істин-принципів, перериватиму роботу й заважатиму їй, і зрештою буду відсторонена, то не лише викриються мої справжні здібності, але й після мене залишаться серйозні переступи, і я можу не мати доброго фіналу чи місця призначення». Я постійно вагалася й думала: «Приймати це чи ні?». Тієї ночі я крутилася туди-сюди в ліжку й не могла заснути. Думка про прийняття цього обов’язку тиснула на мене, немов гора, і я постійно боялася: якщо я не виконаю цей обов’язок добре, то буду викрита й відсторонена. Я постала перед Богом у молитві: «Боже! Я знаю, що цей обов’язок – це піднесення від Тебе, і я повинна беззаперечно коритися, але я постійно думаю про своє майбутнє, свої перспективи та шляхи, і не можу підкоритися. Будь ласка, просвіти мене, щоб я зрозуміла Твій намір».

Наступного дня під час своїх духовних роздумів я прочитала уривок Божих слів: «Сьогодні те, чого ви повинні досягти, – це не додаткові вимоги, а обов’язок людини, і те, що повинні робити всі люди. Якщо ви нездатні навіть виконувати свій обов’язок або не можете виконувати його добре, то чи не накликаєте ви на себе неприємності? Чи не граєтеся ви зі смертю? Як ви можете розраховувати на те, що у вас є майбутнє та перспективи? Робота Бога здійснюється заради людства, і співпраця людини дається заради Божого управління. Після того, як Бог зробить усе, що мав зробити, від людини вимагатиметься бути непохитною у своїй практиці та співпрацювати з Богом. У роботі Божій людина не повинна шкодувати зусиль, повинна проявляти свою відданість і не повинна віддаватися численним уявленням або пасивно сидіти й чекати смерті. Бог може пожертвувати Собою заради людини, то чому ж людина не може запропонувати свою вірність Богу? У Бога одне серце й один розум з людиною, то чому ж людина не може запропонувати трохи співпраці? Бог працює для людства, то чому ж людина не може виконувати деякі зі своїх обов’язків заради Божого управління? Божа робота дійшла до цього моменту, і все ж ви досі бачите, але не дієте, ви чуєте, але не рухаєтеся. Хіба такі люди не є об’єктами загибелі? Бог уже присвятив усього Себе людині, то чому ж сьогодні людина не здатна ревно виконувати свій обов’язок? Для Бога Його робота є Його головним пріоритетом, і робота Його управління має першорядне значення. Для людини втілення Божих слів у життя і виконання Божих вимог є її першочерговим завданням. Це ви всі повинні розуміти» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божа робота й людська практика). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що цей обов’язок – це звеличення Бога та моя відповідальність, від якої я не можу ухилитися. Якби я уникнула або відмовилася від цього обов’язку, щоб захистити своє майбутнє й місце призначення, я б утратила сам сенс свого життя як створеної істоти. І якби так сталося, то віра в Бога до самого кінця все одно не принесла б Його схвалення. Я згадала час, коли була проповідницею: тоді я переривала роботу й заважала їй, чинячи переступи, проте Бог не ставився до мене згідно з ними. Тепер церква все ще давала мені можливість виконувати обов’язок лідерки, тому я більше не могла від цього ухилятися. Я подумала: «Мені дещо бракує вміння бесідувати про істину для вирішення проблем. На посаді лідерки я стикатимуся з усілякими труднощами та проблемами, і тому матиму багато можливостей практикувати розв’язання проблем за допомогою істини. Хіба це не кращий спосіб для мене натренуватися й компенсувати свої недоліки? Це не тільки покращить мої фахові навички в різних завданнях, а й допоможе мені досягти прогресу в розпізнаванні людей. Водночас це спонукатиме мене зосередитися на прагненні до істини у своєму обов’язку, щоб позбутися розбещеного характеру. Хіба це не Божа прихильність до мене?». Я усвідомила, наскільки великою є Божа любов, і знала: якщо залишатимуся егоїстичною та ницою, намагаючись захистити себе через відмову від обов’язку, то зраджуватиму кропіткі наміри Бога. Чинячи так, я б справді виявила брак людськості!

Я згадала уривок Божих слів: «Немає жодного зв’язку між обов’язком людини й тим, чи отримує вона благословення, чи її спіткає горе. Обов’язок – це те, що людина повинна виконувати; це її послане небом покликання, і їй слід виконувати його, не шукаючи винагороди, а також без жодних умов або відмовок. Тільки це можна називати виконанням свого обов’язку. Отримання благословень означає благословення, якими людина насолоджується, коли є вдосконаленою після того, як пережила суд. Коли людину спіткає горе – це покарання, яке вона отримує, коли її характер не змінюється після того, як вона пройшла через кару й суд, тобто коли вона не є вдосконаленою. Але незалежно від того, чи створені істоти отримують благословення, чи їх спіткає горе, вони мають виконувати свій обов’язок добре, роблячи те, що вони повинні робити, і роблячи те, на що вони здатні; це – найменше, що має робити людина, людина, яка прагне до Бога. Тобі не слід виконувати свій обов’язок заради отримання благословень, і тобі не варто відмовлятися виконувати свій обов’язок через страх, що тебе спіткає горе. Дозвольте Мені сказати вам одне: виконання людиною свого обов’язку – це те, що вона повинна робити, і якщо вона не виконує свій обов’язок, то це її бунтарство. Саме в процесі виконання свого обов’язку людина поступово змінюється, і саме завдяки цьому процесу вона демонструє свою вірність. Тож, що більше ти виконуєш свій обов’язок, то більше істин ти зможеш здобувати й тим більш практичним стане твоє вираження» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Різниця між служінням утіленого Бога й обов’язком людини). Божі слова чітко кажуть нам, що незалежно від того, який у людини обов’язок, це не має жодного стосунку до отримання благословень чи лиха. Для створеної істоти виконання свого обов’язку є абсолютно природним і виправданим, – це відповідальність людей, і люди повинні беззаперечно це приймати та коритися. Я помилково вважала, що лідерів швидко викривають і відсіюють, але насправді, навіть якби я не стала лідеркою, проте не прагнула б істини й пішла неправильним шляхом, хіба я б також зрештою не була викрита й відсіяна? Бог давно сказав, що виконання свого обов’язку не має нічого спільного з отриманням благословень чи лиха, і важливо лише те, чи прагне людина істини та чи любить її. Тепер, коли брати й сестри висунули мою кандидатуру на посаду лідерки округу, я мала насамперед прийняти це й практикувати. А щодо проблем і недоліків у моєму обов’язку, то я могла б шукати рішення разом зі своїми сестрами-напарницями, і якби все ще залишалися незрозумілі моменти, я могла б також звернутися за настановами до вищих лідерів. Отже, я відповіла, що готова виконувати цей обов’язок. Практикуючи так, я відчула впевненість і спокій у серці.

Одного ранку я подивилася відео з досвідним свідченням під назвою «Що криється за відмовою бути лідером», і там був уривок Божих слів, який дуже перегукувався з моїм станом. Всемогутній Бог говорить: «Коли відбувається просте коригування їхніх призначених обов’язків, люди мають ставитися до цього зі ставленням слухняності, робити те, що каже їм Божий дім, і те, на що вони здатні, і, що б вони не робили, робити це якнайкраще, наскільки вистачає сил, усім серцем і всією міццю. Те, що зробив Бог, – не помилка. Таку просту істину можуть практикувати люди, що мають хоч трохи совісті й розуму, але це вище за здібності антихристів. Коли йдеться про коригування призначених обов’язків, антихристи негайно вдаються до аргументів, софістики й непокори, і в глибині душі відмовляються це прийняти. Що ж у їхньому серці? Підозра й сумнів, а потім вони всілякими методами випробовують інших. … Навіщо їм настільки ускладнювати просту річ? Є лише одна причина: антихристи ніколи не підкоряються влаштуванням Божого дому й завжди тісно пов’язують свої обов’язок, славу й вигоду та статус зі своєю надією на здобуття благословень та своїм майбутнім місцем призначення, ніби після втрати своїх репутації та статусу вони не мають надії на здобуття благословень й нагороди, і їм здається, ніби вони втрачають життя. Вони думають: “Я мушу бути обережним, я не маю права на необачність! Божий дім, брати й сестри, лідери й працівники, і навіть бог – ненадійні. Я не можу довіряти нікому з них. Людина, на яку можна покластися найбільше і яка найбільш гідна довіри, – це ти сам. Якщо ти не будуєш планів для себе, то хто про тебе подбає? Хто думатиме про твоє майбутнє? Хто думатиме про те, отримаєш ти благословення чи ні? Тому я мушу ретельно все планувати й розраховувати заради себе. Я не можу робити помилок чи бути хоч трохи необачним, інакше, що я робитиму, якщо хтось спробує мною скористатися?”. Тому вони остерігаються лідерів і працівників Божого дому, боячись, що хтось розпізнає або побачить їх наскрізь, і що їх тоді відсторонять, а їхня мрія про благословення буде зруйнована. Вони думають, що мусять підтримувати свою репутацію та статус, щоб мати надію на отримання благословень. Антихрист вважає, що бути благословенним – це більше, ніж небеса, більше, ніж життя, важливіше, ніж пошук істини, зміна характеру або особисте спасіння, і важливіше, ніж добре виконувати свій обов’язок і бути сотвореною істотою, яка відповідає стандарту. Він думає, що бути створеною істотою, яка відповідає стандарту, добре виконувати свій обов’язок і бути спасенним – це дріб’язкові речі, про які навіть не варто і згадувати відзначати, тоді як здобуття благословень – це єдине, про що ніколи не можна забувати у всьому своєму житті. Із чим би він не стикався, яким би великим чи малим воно не було, він пов’язує це з благословенням, є неймовірно обережним і уважним і завжди залишає собі можливість для відходу» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дванадцятий. Коли в них немає ні статусу, ні надії на отримання благословень, вони хочуть відійти). З Божих слів я зрозуміла: коли антихристу перепризначають обов’язок, він не думає, як підкоритися Богу та задовольнити Його намір. Натомість він спершу розмірковує, чи піде цей обов’язок на користь його репутації та статусу, і чи вплине це на його фінал і місце призначення. Я побачила, що антихристи вірять у Бога заради благословень і вигоди, і вважають отримання благословень важливішим за належне виконання свого обов’язку. Я запитала себе: «Хіба те, що я виявила під час перепризначення обов’язку, не було таким самим, як в антихриста?». Я мала б бути вдячною за Боже піднесення, яке дозволило мені готуватися як лідерці округу, і повинна була належно виконувати свій обов’язок, щоб задовольнити Бога. Але я постійно питала себе: «Коли я була проповідницею, я чинила переступи, бо вчасно не відсторонила неправдивих лідерів. Якщо я стану лідеркою округу й матиму більше відповідальності, хіба не зросте ймовірність моїх переступів? І хіба мене не викриють швидше? Якщо щось піде не так, моя надія на благословення у вірі буде повністю зруйнована». Щоб захистити своє майбутнє й місце призначення, я хотіла ухилитися від цього обов’язку. Це було звичайне перепризначення мого обов’язку, але я помилково вважала, що через нього Бог хотів мене викрити й відсіяти. Хіба я не неправильно зрозуміла Бога? Раніше я думала, що моє серце чисте у вірі, і який би обов’язок не розпорядила мені церква, я могла б підкоритися. Але насправді це було лише тому, що це не зачіпало моїх інтересів. А тепер, коли я відчула, що цей обов’язок посягає на моє майбутнє й місце призначення, я захотіла відмовитися. Я побачила, що мені повністю бракує людськості, і що я була просто ницою та дріб’язковою людиною, яка шукає лише вигоди! Насправді мене відсторонили від виконання обов’язків проповідниці не через саму посаду, а тому, що я гналася за репутацією та статусом і не виконувала роботу по-справжньому. Однак дім Божий не відсіяв мене за це. Натомість мені дали шанс розмірковувати над собою й покаятися, і продовжували розпоряджати для мене обов’язки. Я також згадала тих антихристів, яких виключили із церкви. Їх було викрито й відсіяно не через високі посади, а тому, що вони завжди прагнули репутації та статусу, створювали угруповання та сіяли заздрість і чвари, тим самим перериваючи роботу й заважаючи їй. Навіть після того, як із ними проводили бесіди, вони категорично відмовлялися каятися, і лише тоді їх остаточно відсіювали. Із цього я побачила: якщо людина не прагне істини, вона буде викрита й відсіяна, незалежно від того, який обов’язок вона виконує.

Тоді я запитала себе: «Які ще неправильні погляди можуть зумовлювати моє небажання ставати лідеркою округу?». Згодом я зрозуміла: мені здавалося, що бути лідеркою округу означає відповідати за всю роботу. Що я повинна вміти спрямовувати фахові навички в різних завданнях і мати проникливість щодо людей, інакше я не впораюся із цим обов’язком. Однак мені багато чого бракувало в плані фахових знань. Тому я постійно хотіла уникнути цього обов’язку. Але чи відповідав цей погляд істині? Я згадала Божі слова: «Лідер повинен проводити подальший контроль над ходом виконання роботи навіть після того, як він упорядкував її. Навіть якщо ти не знайомий із відповідною сферою роботи й нічого про неї не знаєш, ти однаково можеш знайти спосіб, як виконати свою роботу. Ти можеш знайти когось обізнаного, хто дійсно її осягає, щоб ця людина проводила перевірки та вносила пропозиції. На основі цих пропозицій ти зможеш визначити відповідні принципи й так зумієш проводити подальший контроль над цією роботою» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (4)). Божі слова вказали мені шлях практики. Хоча мені все ще бракувало майстерності в багатьох фахових аспектах моєї ролі лідерки округу, Бог ніколи не казав, що для виконання цього обов’язку потрібно володіти всіма навичками. Божий намір полягав у тому, щоб під час реального вправляння я зосередилася на пошуку істин-принципів. Так я зможу компенсувати свої недоліки й поступово входити в істини-реальності. Оскільки мені бракувало фахових знань, я мала співпрацювати з братами й сестрами, які на цьому зналися. Разом ми б шукали істини-принципи для розв’язання відхилень і проблем у нашій роботі. А якщо були б речі, яких я справді не могла зрозуміти, я могла б звернутися по допомогу до вищих лідерів. Якщо б я справді зробила все можливе для співпраці, але зрештою зрозуміла, що мого духовного зросту та рівня дійсно недостатньо для цього обов’язку, я могла б скласти повноваження й попросити лідерів призначити мені щось більш відповідне. Розуміння Божого наміру справді прояснило моє серце, і я відпустила свої тривоги та побоювання.

У січні 2024 року вищі лідери дізналися, що результати роботи з поливу, яку я курувала, були не надто задовільними. Також їм стало відомо, що поливальники не досягли жодного прогресу й не зосереджувалися на зрощуванні новонавернених. Тож вони написали листа, щоб запитати, чи справді в нас є ці проблеми і як ми відстежуємо роботу з поливу. Я була вражена й подумала: «Я несу головну відповідальність за роботу з поливу, і я зайнята щодня. Як я могла не помітити всіх цих проблем у своїй роботі? Здається, мені справді бракує працездатності». Я знову занепокоїлася й подумала: «Якщо поливальники не будуть добре поливати новонавернених, і ті підуть, хіба це не буде моїм переступом? Хіба це не означатиме, що я не матиму доброго фіналу?». Я усвідомила, що знову думаю про свій фінал і місце призначення, і згадала деякі Божі слова: «Кожен із вас повинен належно виконувати свій особистий обов’язок із відкритим і чесним серцем, і бути готовим заплатити будь-яку необхідну ціну. Як ви сказали, коли настане день, Бог не поведеться несправедливо ні з ким, хто постраждав або заплатив за Нього ціну. Варто дотримуватися переконання такого роду, і правильно, що ви ніколи не повинні про це забувати. Лише в цей спосіб Я можу заспокоїтися щодо вас. Інакше ви назавжди залишитеся людьми, щодо яких Я не заспокоюсь, і ви назавжди будете об’єктами Моєї відрази. Якщо ви всі можете слідувати своєму сумлінню та віддати всіх себе заради Мене, не шкодуючи зусиль для Моєї роботи, присвячуючи енергію всього життя Моїй благовісній роботі, тоді хіба не стрибатиме часто Моє серце від радості за вас? У такий спосіб Я зможу повністю заспокоїтися щодо вас, чи не так?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Про місце призначення). Божий намір полягає в тому, щоб удосконалити нас. Так ми зможемо увійти в усі аспекти істини, виконуючи свої обов’язки. Я розмірковувала над тим, що не виконувала роботу по-справжньому. Я не вирішувала відхилень і проблем у роботі з поливу своєчасно, що вплинуло на ефективність поливу новонавернених. Я мала швидко виправити ці відхилення та розв’язати ці проблеми. Тільки так я могла по-справжньому виконати своє зобов’язання. Тож я чесно доповіла про відхилення й проблеми у своїй роботі вищим лідерам, і справді зайнялася станами поливальників та проблемами новонавернених. Поливальники також усвідомили, наскільки важливо бути озброєними істиною, і знайшли шлях до практики у своїх обов’язках. Я відчула, що якщо ми зможемо відпустити свою настороженість до Бога, перестанемо думати про своє майбутнє й місце призначення і віддамо своє серце обов’язку, то в процесі його виконання ми зможемо побачити Боже наставництво.