Лю Сінь, Китай

23 липня 2023 року, щойно я закінчила поливати кількох новонавернених і повернулася додому, до мене поспіхом прийшла вища лідерка Лі Цін і сказала: «Багатьох новонавернених у церкві Шу Ґуан заарештувала поліція, схопили навіть церковних лідерів та дияконів. Багатьох братів і сестер із двох сусідніх церков також заарештували. Тепер новонавернені терміново потребують поливу та підтримки, інакше їм буде важко бути непохитними в цьому страшному середовищі. Оскільки ти вже поливала їх раніше, ми хочемо, щоб ти підтримала цих новонавернених». Почувши це від лідерки, я зрозуміла, що ця робота дуже важлива. Але потім подумала: «Я ж тільки-но повернулася з церкви Шу Ґуан два дні тому, а наступного дня стількох братів і сестер заарештували. До того ж, вони всі мене знають, тож іти поливати новонавернених у такий час буде вкрай небезпечно! Скрізь камери спостереження. Що, як хтось мене продасть, і поліція використає записи з камер, щоб мене схопити? Мене вже двічі заарештовували раніше, і якщо заарештують знову, поліція майже напевне закатує мене до смерті. Якщо мене заб’ють до смерті, мій шанс на спасіння буде повністю втрачено». Мені стало трохи боязко, тож я подумала спершу попросити одну з попередніх поливальниць, яку відсторонили, підтримати цих новонавернених. Але цій сестрі бракувало почуття ноші щодо свого обов’язку, і вона не розв’язувала реальних проблем, тож мені було неспокійно відправляти її. Хвилюючись і вагаючись, я подумала: «Хіба поліція не в Божих руках? Те, чи заарештують мене, не залежить від поліції. Якщо я злякаюся й відступлю ще до того, як піду до церкви, яке ж тоді я матиму свідчення?». Я помолилася Богові, щоб Він захистив мене й дав мені віру та силу, а потім пішла поливати новонавернених.

Але через деякий час я дізналася, що заарештували ще кількох новонавернених, і що поліція використовує наші фотографії з камер спостереження – мої та ще двох сестер – щоб новонавернені нас упізнали. Я злякалася ще більше й подумала: «Мене вже заарештовували кілька років тому, і поліцейські з Бригади національної безпеки всі мене знають. Якщо мене знову заарештують, вони точно мене не відпустять». Згадуючи, як поліція жорстоко забила до смерті деяких братів і сестер, і як одного разу мене саму вже катували майже до смерті, я замислилася: «Якщо мене заарештують і справді заб’ють до смерті, хіба всі мої роки віри не закінчаться нічим?». Що більше я про це думала, то більше хвилювалася й ночами не спала. Я просто хотіла, щоб лідерка знайшла когось іншого для поливу новонавернених. Проте поліція заарештувала більшість церковних лідерів, працівників та поливальників, тож на той час інших підходящих людей просто не було. Згодом, хоча я продовжувала поливати новонавернених, я жила в страху й тривозі, а зібрання проводила механічно. Щоразу, прочитавши трохи Божих слів, я хотіла якомога швидше піти, боячись, що чим довше триватиме зібрання, тим небезпечніше буде. У той час деякі новонавернені боялися арешту, і їхні стани були поганими, а я лише проводила коротку бесіду й поспіхом завершувала зібрання. Пізніше, коли я думала про те, що проблеми новонавернених залишилися невирішеними, я відчувала провину й боялася, що новонавернені можуть стати негативно налаштованими, слабкими або бути введеними в оману безпідставними чутками КПК і врешті-решт піти. Але я також подумала про те, що, хоча поліція й отримала записи з камер та мої фотографії, я не помічала, щоб за мною стежили якісь підозрілі люди, і за умови, що я дбатиму про безпеку й маскуватимуся, я все одно зможу відвідувати зібрання. Якщо в цей критичний момент я думатиму лише про власну безпеку й нехтуватиму тим, чи зможуть новонавернені бути непохитними, чи залишиться в мене людськість? Я прочитала уривок із Божих слів, у якому сказано: «З усього в усесвіті, немає нічого, в чому Я не маю вирішального слова. Чи існує щось, що не є в Моїх руках?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 1). Це справді так: Бог всемогутній, і яким би злим та нестримним не був великий червоний дракон, він не здатен перевищити Боже володарювання. Без Божого дозволу поліція не змогла б мене схопити. Божі слова дали мені віру й силу, тож я продовжила поливати новонавернених.

Пізніше, через потреби роботи, я перейшла до церкви Сінь Шен, щоб відповідати за роботу з поливу. Але чого я не очікувала, так це того, що невдовзі після мого приїзду до церкви Сінь Шен поліція заарештує церковних лідерів. Побачивши, що поліція почала заарештовувати людей і в цій церкві, мене охопили тривога й страх, і я не хотіла йти поливати новонавернених. Але новонавернені в цій церкві щойно почали нормально збиратися, а тут церковних лідерів заарештували. Я не могла просто стояти осторонь і дивитися, як новонавернені залишаються без поливу, а їхнє життя зазнає шкоди. У мене на душі було дуже неспокійно, тож я стала навколішки перед Богом і помолилася: «Всемогутній Боже! Багато новонавернених потребують поливу й підтримки, але я боюся арешту й не маю сміливості піти. Будь ласка, наділи мене вірою та відвагою». Після молитви я подивилася відео з досвідним свідченням, яке мене дуже зворушило. Хоча перед обличчям переслідувань поліцією і нестримної епідемії сестра почувалася слабкою та негативно налаштованою, вона змогла покластися на Бога, щоб належним чином виконати подальшу роботу в церкві, і безпечно перевезла книги з Божими словами. Коли я побачила, що ця сестра змогла виконувати свій обов’язок посеред переслідувань і напасті, мені стало дуже соромно, особливо коли мене надихнули Божі слова, які з’явилися у відео. Всемогутній Бог говорить: «Те, чого Я бажаю, – це твоя вірність і покора зараз, твоя любов і свідчення зараз. Навіть якщо ти наразі не знаєш, що таке свідчення чи що таке любов, ти мусиш принести Мені все, що в тебе є, та віддати Мені свої єдині скарби: свою вірність і покору. Ти мусиш знати, що свідчення про Мою перемогу над сатаною лежить у вірності й покорі людини, так само як і свідчення про Моє повне завоювання людини. Обов’язок твоєї віри в Мене – давати свідчення для Мене, бути вірним Мені й нікому більше та бути покірним до кінця. Перш ніж Я почну наступний етап Своєї роботи, як тобі слід давати свідчення для Мене? Як тобі слід бути Мені вірним і покірним? Чи продемонструєш ти відданість своєму призначенню, а чи просто здасися? Що б ти вибрав: підкоритись усім Моїм планам (навіть якщо це нещастя чи смерть) або втекти на півдорозі, щоб уникнути Моєї кари? Я тебе караю, щоб ти давав для Мене свідчення, щоб був вірний Мені і покірний. Можна також сказати, що нинішня кара потрібна заради виконання наступного кроку Моєї роботи та безперешкодного поступу майбутньої роботи. Тож закликаю тебе бути мудрим і не ставитися ні до свого життя, ні до значення твого буття як до піску, нічого не вартого. Чи ти можеш точно знати, якою буде Моя прийдешня робота? Чи знаєш ти, як Я працюватиму і як виконуватиметься Моя робота в прийдешні дні? Тобі слід знати значущість переживання Моєї роботи, і тим більше значущість віри в Мене. … Тому маю все одно сказати тобі: Тобі слід віддати себе Моїй роботі, і тим паче присвятити себе заради Моєї слави. Чого Я ще більше здавна жадав, так це того, щоб ти давав свідчення для Мене; і тим паче Я дуже довго чекав, щоб побачити, як ти поширюєш Моє Євангеліє. Ти повинен розуміти, що в Моєму серці» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Що ти знаєш про віру?). Прочитавши Божі слова, я була глибоко зворушена. А надто, коли Бог сказав: «Що б ти вибрав: підкоритись усім Моїм планам (навіть якщо це нещастя чи смерть) або втекти на півдорозі, щоб уникнути Моєї кари?», я відчула, що мені вкрай бракує совісті і що я по-справжньому егоїстична й ница! У час, коли церква зазнавала масових арештів і переслідувань із боку КПК, я чітко розуміла, що цим новонаверненим бракує істини щодо видінь і що перед обличчям цих жахливих обставин та безпідставних чуток КПК їм буде легко стати негативно налаштованими, слабкими чи введеними в оману, і навіть відступити від віри. Я мала взяти на себе роботу з поливу новонавернених, щоб вони могли зрозуміти істину й бути непохитними. Але через страх арешту я хотіла ухилитися від роботи з поливу новонавернених і втекти в цей критичний момент, а дізнавшись, що поліція має саме моє фото, я злякалася ще більше. Я боялася, що поліція заарештує мене й заб’є до смерті і що в майбутньому я не матиму хорошого фіналу та місця призначення. Тож, хоча я чудово знала, що новонавернених нікому підтримати, я все одно не хотіла йти поливати їх. Хоча згодом я й пішла, я ставилася до цього недбало й робила все механічно, бажаючи швидко закінчити зібрання й піти. Розмірковуючи над своєю поведінкою, я зрозуміла, що в мене немає справжньої віри в Бога чи покори Йому і що я дбаю лише про власну безпеку. Мені хотілося просто покинути свій обов’язок і втекти на півдорозі при найменшій небезпеці. Хіба це віра в Бога? Де були мої вірність і покора? Де було моє свідчення? Це був прояв зради Бога. Я відчувала розпач і провину й ненавиділа себе за таку егоїстичність і ницість, і за те, що не мала жодної вірності! Водночас я розуміла, що перед обличчям арештів і переслідувань я мала покладатися на Бога, щоб бути непохитною у своєму свідченні, упокорити своє серце й підкоритися Божому володарюванню та розпорядженням, і навіть якщо це означало пожертвувати власним життям, я повинна була добре виконувати свій обов’язок. Усвідомивши це, я відчула приплив сил і більше не боялася арешту. Тоді я швидко пішла до новонавернених, побесідувала з ними про Божі слова й допомогла їм зрозуміти Божу всемогутність і мудрість, щоб вони мали віру пережити ці обставини.

Згодом я подумала: «Чому звістки про арешти братів і сестер завжди викликають у мене страх і бажання захистити себе? У чому першопричина цього?». Я пошукала Божі слова щодо цього питання й прочитала їх. Всемогутній Бог говорить: «У материковому Китаї вірити в Бога означає жити в небезпечному середовищі. Кожна людина, яка слідує за Богом, щодня стикається з ризиком бути заарештованою, засудженою та підданою жорстокому переслідуванню з боку великого червоного дракона. Антихристи – не виняток. Хоча в Божому домі їх можуть характеризувати як антихристів, великий червоний дракон у союзі з релігійним світом постійно робить усе можливе, щоб придушувати й переслідувати церкву Божу та Його обранців, і, звісно, антихристи також опиняються в такому середовищі й не застраховані від загрози арешту. Тому вони мусять часто стикатися з питанням своєї власної безпеки. Це зачіпає питання поводження антихристів зі своєю власною безпекою. У цьому підрозділі ми переважно бесідуємо про ставлення антихристів до їхньої власної безпеки. Отже, яким є їхнє ставлення? (Вони роблять усе можливе, щоб захистити свою власну безпеку.) Антихристи роблять усе можливе, щоб захистити свою безпеку. Вони думають собі таке: “Я цілковито мушу гарантувати свою безпеку. Кого б не спіймали, це не маю бути я”. … Якщо місце безпечне, то антихристи оберуть це місце для роботи й дійсно здаватимуться дуже ініціативними й позитивно налаштованими, демонструючи своє велике “почуття відповідальності” та “вірність”. Якщо виконання якоїсь роботи означає, що їм доведеться піти на ризик, і є імовірність зіткнутися з небезпекою, бути виявленими великим червоним драконом, вони вигадують виправдання, відмовляються від неї та шукають нагоди її уникнути. Щойно виникає небезпека або натяк на неї, вони вигадують усі можливі способи, щоб виплутатися й покинути свій обов’язок, не дбаючи про братів і сестер, а хвилюючись лише про те, щоб уникнути небезпеки. Можливо, подумки вони вже підготувалися: щойно з’явиться небезпека, вони негайно кинуть усю роботу, яку виконують, не дбаючи про те, як іде робота церкви, чи яку шкоду це може завдати інтересам Божого дому, чи про безпеку братів і сестер, – для них головне втекти. У них навіть є “туз у рукаві” – план самозахисту: щойно їм загрожує небезпека або їх заарештовують, вони розповідають усе, що знають, виправдовуючи себе й знімаючи з себе всю відповідальність, щоб зберегти свою власну безпеку. Ось такий план у них напоготові. Ці люди не бажають зазнавати переслідувань за віру в Бога; вони бояться арешту, катування та засудження. Насправді у своїх серцях вони давно піддалися сатані. Вони нажахані владою сатанинського режиму, і ще більше бояться, що їх спіткають такі речі, як тортури та жорстокі допити. Отож якщо все йде гладко, і немає жодної загрози їхній безпеці чи проблем із нею, і немає жодної можливої небезпеки, антихристи можуть запропонувати свій запал і “вірність”, і навіть своє майно. Але якщо обставини погані, і їх можуть будь-коли заарештувати за віру в Бога й виконання свого обов’язку, і якщо їхня віра в Бога може призвести до звільнення з офіційної посади або до того, що їх покинуть близькі, тоді вони будуть надзвичайно обережними, не проповідуватимуть Євангеліє й не свідчитимуть про Бога, не виконуватимуть свій обов’язок. При найменшій ознаці біди вони ховаються, як черепаха в панцир; при найменшій ознаці біди вони бажають негайно повернути до церкви свої книги Божих слів і все, що пов’язано з вірою в Бога, щоб залишитися в безпеці й неушкодженими. Хіба вони не небезпечні? Якби їх заарештували, хіба вони не стали б юдами? Антихристи настільки небезпечні, що можуть стати юдами в будь-який момент; завжди є ймовірність, що вони зрадять Бога. Крім того, вони егоїстичні й ниці до крайності. Це визначається природою-сутністю антихристів» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина друга). Бог викриває, що природа антихристів є надзвичайно егоїстичною та ницою. Якщо в місцях виконання їхніх обов’язків безпечно й немає жодної загрози, антихристи дуже ініціативні й здаються дуже відповідальними, але щойно обставини стають суворими, вони дбають лише про власний захист, і зовсім не переймаються роботою церкви чи безпекою братів і сестер. Саме так я й поводилася. Коли церква не стикалася з арештами, я була дуже енергійною та ініціативною, а коли роботи було багато, я йшла поливати новонавернених, навіть не поївши. Але коли церква зіткнулася з масштабними арештами, а лідерів і поливальників схопили, і мені необхідно було поливати новонавернених, я відступила й відсахнулася, боячись, що поліція мене заарештує і закатує до смерті, і я залишуся без хорошого фіналу чи місця призначення. Тож я не хотіла йти поливати новонавернених, і хоча я чудово знала, що відсторонена поливальниця була безвідповідальною, я все одно хотіла спихнути новонавернених на неї та втекти в цей критичний момент. Я цінувала власну безпеку понад усе, і зовсім не дбала про те, чи постраждає робота церкви, або чи зможуть новонавернені бути непохитними. Я побачила, що мені справді бракує людськості та совісті і що характер, який я виявила, був точнісінько як в антихриста – надзвичайно егоїстичний і ниций! Якби я не покаялася і продовжувала покидати свій обов’язок та поводитися як дезертир у критичні моменти, я була б зрештою відсіяна.

Пізніше я прочитала уривок із Божих слів і здобула певне розуміння щодо проблеми страху смерті, а також дізналася, як до цього ставитися. Всемогутній Бог говорить: «Як померли ті учні Господа Ісуса? Серед цих учнів були такі, кого побили камінням, проволокли за конем, розіп’яли вниз головою, розірвали п’ятьма кіньми – усілякі смерті їх спіткали. Що стало причиною їхніх смертей? Може, учнів Ісуса законно стратили за злочини? Ні. Вони популяризували Євангеліє Господнє, але люди світу не прийняли його, а натомість засуджували, били й ганили їх, і навіть страчували – ось так вони прийняли мученицьку смерть. Не говорімо про остаточний фінал цих мучеників чи про Божий вердикт щодо їхніх вчинків, але запитаймо ось про що: коли вони дійшли до кінця, чи те, як вони зустріли кінець свого життя, відповідало людським уявленням? (Ні, не відповідало.) З огляду на людські уявлення, вони заплатили величезну ціну за те, щоб популяризувати Божу роботу, але кінець кінцем сатана їх убив. Це не узгоджується з людськими уявленнями, але саме це з ними сталося. Це те, що допустив Бог. … Насправді так померли й відійшли їхні тіла; у такий спосіб вони відійшли зі світу людей, але це не означає, що їхній фінал був такий самий. Якими б не були засоби їхньої смерті чи відходу, і як би це не сталося, Бог не так визначив остаточні фінали цих життів, цих створених істот. Ти мусиш ясно це розуміти. Навпаки, вони використали саме цей спосіб, аби засудити цей світ і засвідчити про Божі діяння. Ці створіння використали свої безцінні життя, свої останні миті, щоб дати свідчення про Божі діяння, щоб дати свідчення про велику Божу силу, щоб заявити сатані та світові, що Божі діяння правильні, що Господь Ісус – Бог, Господь і втілена Божа плоть. Аж до останньої миті свого життя вони так і не відреклися від імені Господа Ісуса. Хіба це не був своєрідний суд над цим світом? Вони використали свої життя, аби проголосити світові та підтвердити людям, що Господь Ісус є Господом, що Він Христос і втілена Божа плоть, що робота відкуплення всього людства, яку Він виконав, дає цьому людству змогу жити далі: це навічно незмінний факт. Наскільки ті, хто прийняв мученицьку смерть за популяризацію Євангелія Господа Ісуса, виконали свій обов’язок? Чи повною мірою вони це зробили? У чому проявилася ця повнота? (Вони принесли в жертву своє життя.) Саме так, вони заплатили ціну своїм життям. Сім’я, багатство, матеріальні речі цього життя – це все зовнішнє; єдине, що стосується людського “я”, – це життя. Для кожної живої людини її життя – найцінніше, найдорожчий скарб. Так сталося, що ці люди змогли віддати в жертву найцінніше, що мали, – життя, – щоб підтвердити й засвідчити Божу любов до людства. До самого дня своєї смерті вони не відреклися ні від Божого імені, ні від Божої роботи, і вони використали останні миті свого життя, щоб дати свідчення щодо існування цього факту. Хіба це не найвища форма свідчення? Це найкращий спосіб виконати свій обов’язок; саме це й означає виконати свою повинність. Коли сатана погрожував їм і залякував їх, коли вони зрештою навіть змушені були заплатити ціну власним життям, вони не відмовилися від своєї повинності. Ось що означає виконати свій обов’язок повною мірою» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Проповідування Євангелія – обов’язок, який зобов’язані виконувати всі віряни). Розмірковуючи над Божими словами, я була глибоко зворушена. Я побачила, що протягом століть святі, які популяризували Боже Євангеліє, зазнавали переслідувань від можновладців. Декого з них кіньми волочили до смерті, декого забили камінням, а інших розіп’яли на хрестах догори ногами, але перед загрозою смерті вони не були сковані впливом темряви і трималися свого обов’язку до самої смерті, не зрікаючись Божого імені й не зраджуючи Його, і віддали свої життя, щоб дати прекрасне та гучне свідчення про Бога. Їхня смерть була цінною і значущою. Хоча в очах людей вони померли фізично, їх переслідували за праведність, і Бог схвалює та пам’ятає їх. Я подумала про те, що я змогла прийняти Божу роботу в останні дні та виконувати свій обов’язок створеної істоти і що це була Божа благодать. Як створена істота, я повинна була віддячити за Божу любов і добре виконувати свій обов’язок. Якби Бог дозволив поліції заарештувати мене, це також було б для мене нагодою дати свідчення про Бога. Навіть якби поліція справді замучила мене до смерті, це сталося б із Божого дозволу. Я повинна була бути непохитною у своєму свідченні про Бога, бо моє життя дав мені Бог, і незалежно від того, житиму я чи помру, я мала дозволити Богові влаштовувати все для мене й скоритися Його володарюванню та розпорядженням. І навпаки, якби я цінувала власне життя й захищала себе, а в критичні моменти не виконувала б свого обов’язку або не підтримувала й не поливала б новонавернених, тоді я вчинила б переступ перед Богом, і шкодувати було б занадто пізно. Хоча моє тіло могло б і не померти, Бог побачив би в мені ту, яка втратила своє свідчення й зрадила Його, і я б продовжувала жити як ходячий мрець. Коли я це зрозуміла, моє серце більше не було сковане страхом смерті.

Одного вечора я прочитала ще один уривок із Божих слів, у якому сказано: «Сатана ніколи не наважувався перевищувати владу Бога та ще ретельніше слідував наказам і конкретним велінням Бога й слухався їх, ніколи не наважуючись зневажати їх і, звичайно ж, не осмілюючись вільно змінювати будь-які Божі накази. Такими є межі, які Бог установив для сатани, і, отже, сатана ніколи не насмілювався переступати ці межі. Хіба це не міць влади Бога? Хіба це не свідчення про владу Бога? Сатана набагато чіткіше, ніж людина, розуміє, як він ставиться до Бога та як він сприймає Бога. Сатана, який перебуває в духовному світі, дуже чітко бачить статус і владу Бога, а також має глибокий досвід із могутністю Божої влади й принципами, за якими Він застосовує Свою владу. Тому сатана не сміє анітрохи ігнорувати їх і не сміє в будь-який спосіб їх порушувати. Він не сміє робити будь-що, що перевищує владу Бога; він не сміє кидати виклик Божому гніву в будь-який спосіб. Незважаючи на те, що сатана злий і зарозумілий за своєю природою, він ніколи не наважувався перетинати кордони та межі, встановлені для нього Богом. Протягом мільйонів років він суворо дотримувався цих меж, виконував усі веління та розпорядження, дані йому Богом, і ніколи не наважувався переступити межу. Незважаючи на свою зловмисність, сатана набагато мудріший розбещеного людства; він знає ідентичність Творця та свої власні межі. Із “законослухняних” дій сатани видно, що влада й сила Бога – це непорушні небесні закони, які сатана не може перевищувати. Саме завдяки унікальності й владі Бога все змінюється та поширюється у впорядкований спосіб, що людство може жити й розмножуватися в межах курсу, встановленого Богом, і жодна людина або об’єкт не здатні порушити цей порядок, як і жодна людина або об’єкт не здатні змінити цей закон, бо всі вони походять із рук Творця, а також за призначенням і завдяки владі Творця» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний I). З Божих слів я побачила Божу владу й велику силу. Усі речі та справи перебувають під Божим контролем, і яким би нестримним не був великий червоний дракон, без Божого дозволу він не наважився б схопити нас свавільно, бо не здатен вийти за межі й кордони, встановлені Богом. У цьому полягає унікальна Божа влада. Я згадала, як Мойсей вивів ізраїльтян з Єгипту, коли попереду було Червоне море, а позаду – армія фараона. В уявленні людей здавалося неможливим, щоб ізраїльтяни врятувалися, але коли вони опинилися в безвихідному становищі, Бог розділив Червоне море й перетворив його на сушу, і ізраїльтяни безпечно перейшли, тоді як уся єгипетська армія потонула. Я побачила Божу владу й велику силу, а також те, що саме Бог дав ізраїльтянам шлях до порятунку і що для Нього немає нічого складного. Перед обличчям переслідувань і напасті Бог також використовував великого червоного дракона як знаряддя служби, щоб удосконалити мою віру, і якою б небезпечною не була ситуація, я мала покладатися на Бога й добре виконувати свій обов’язок.

Через два місяці внаслідок зради Юди обставини ставали дедалі жахливішими, і поліція заарештувала майже сотню людей. Від тих, кого заарештували, а потім відпустили, я дізналася, що поліція кілька разів розпитувала про моє місцезнаходження. Я подумала про те, що, оскільки мене обрали церковною лідеркою, якщо мене справді заарештують, поліція неодмінно мене катуватиме. Я замислилася: якщо я не витримаю і мене заб’ють до смерті, хіба всі мої роки віри в Бога не закінчаться нічим? Коли я подумала про це, то усвідомила, що все ще тримаюся за власне життя. Тож я помолилася Богові й попросила Його захистити моє серце. Я згадала фільм «Моя історія, наша історія» і швидко його ввімкнула. Я побачила, як братів катувала поліція за передачу Божих слів, але вони обрали смерть, аніж схилитися перед сатаною. Особливо наприкінці, коли вони радше померли б, ніж підписали «Три документи» й зрадили Бога, вони дали сильне та гучне свідчення. Це мене глибоко надихнуло, і я вирішила, що якщо одного дня поліція справді заарештує мене, то, як і брати та сестри у фільмі, я відмовлюся йти на компроміс із сатаною, навіть під загрозою смерті, щоб дати прекрасне свідчення на втіху Божому серцю. Після цього я дійсно провела бесіду про істину з новонаверненими, допомагаючи їм розгледіти хитрощі сатани, і поступово деякі новонавернені змогли нормально відвідувати зібрання.

Те, що я пережила арешти та переслідування великого червоного дракона, виявило мій справжній духовний зріст, а також мій егоїстичний і ниций сатанинський характер. Це дозволило мені краще пізнати себе, і я зрозуміла, що арешти й переслідування допускаються Богом і що Бог використовує все це, щоб удосконалити нашу віру та любов. Я знаю, що в майбутньому на мене чекають ще більші переслідування та напасті, але я вірю, що все в Божих руках, і хай там що, я буду добре виконувати свій обов’язок створеної істоти і свідчити про Бога.