Єлена, США

У листопаді 2020 року я почала практикувати полив новонавернених. Невдовзі лідерка попросила мене відповідати за проведення зібрань групи. Я подумала: «Здається, лідерка мене цінує. Невже вона мене зрощує? Якщо я наполегливо працюватиму, можливо, зрештою мене підвищать». Тож щоразу, коли я бачила, що хтось у групі порушує якесь питання, я активно відповідала. Коли я бачила нових братів і сестер, які чогось не розуміли, я з ентузіазмом допомагала їм. Пізніше групі потрібно було обрати двох лідерів, і я подумала: «Хоча я виконую цей обов’язок недовго, я вважаюся важливою учасницею групи. Лідерка доручає мені поливати дедалі більше новонавернених, і всі високої думки про мене, тож мене обов’язково оберуть лідеркою групи, хіба не так?». Але, на мій подив, лідерками обрали двох сестер, які поливали новонавернених менше часу, ніж я. До того ж, коли ці дві сестри щойно прийшли, саме я бесідувала з ними про принципи виконання цього обов’язку. Щодо принципів, то вони розуміли їх не краще за мене, а за кількістю политих людей і результатами в обов’язках вони значно мені поступалися. Чому ж обрали їх, а не мене? Що про мене подумають брати й сестри? Невже скажуть, що я гірша за цих сестер-новачків? Що більше я про це думала, то більше відчувала обурення й образу. Наступні кілька днів я не могла викинути це з голови, думала про це і за їжею, і перед сном, і ніяк не могла заспокоїти своє серце. Я відчувала, що скільки б я не робила й скільки б не страждала, ніхто цього не бачить, і все це марно. Після цього, хоча я й продовжувала виконувати свій обов’язок, я втратила будь-яку мотивацію. Коли хтось у групі порушував якесь питання, мені геть не хотілося напружуватися, щоб відповісти. Я думала: «Я ж не лідерка групи, то навіщо мені лізти зі своїми словами? Хтось однаково рано чи пізно відповість». Коли брати й сестри просили мене провести зібрання, я не хотіла цього робити. Я думала: «А який у цьому сенс? Проведення зібрань не дає справжнього статусу, і ніхто через це не буде високої думки про мене. До того ж, якщо під час зібрання я не зможу побесідувати про якесь практичне досвідне розуміння, усі можуть подумати, що в мене немає істин-реальностей, і дивитимуться на мене зверхньо. Це справді невдячна справа». Я багато про це думала, і мені справді геть не хотілося виконувати цей обов’язок. Але я розуміла, що відмова від обов’язку означатиме, що я не корюся, тому неохоче погодилася. Після цього я залишалася в байдужому, млявому стані, і в мене не було жодного почуття ноші щодо роботи. Поступово виконувати обов’язок ставало дедалі важче, і коли новонавернені стикалися з труднощами або мали уявлення про Божу роботу, я не знала, як провести бесіду про істину, щоб розв’язати ці проблеми. Усе більше новонавернених переставали регулярно відвідувати зібрання, а я не мала жодного прогресу у своєму житті-входженні. Щодня я просто робила все для годиться, механічно виконуючи свій обов’язок. Особливо коли я слухала гімн «Віра в Бога без здобуття життя веде до покарання», мені на серці ставало дуже тривожно – наче це мене покарають, якщо я й далі так поводитимуся. Моє серце справді мучилося.

Мій стан став настільки поганим, що я відчула, що справді більше не витримаю. Тож я відкрилася й розповіла про свій стан лідерці. Лідерка прочитала мені уривок із Божих слів: «У вашому прагненні у вас забагато особистих уявлень, надій і перспектив. Робота наразі виконується так, щоб розібратися з вашою жагою до статусу та вашими надмірними бажаннями. Ці надії, ця жага до статусу і ці уявлення – усе це є класичними прикладами сатанинських характерів. … Тепер ви є послідовниками, і ви здобули деяке розуміння цього етапу роботи. Однак ви досі не відмовилися від свого прагнення до статусу. Коли ваш статус високий, ваше прагнення ефективне, але коли ваш статус низький, ви перестаєте прагнути. Блага статусу завжди у вас на думці. Чому більшість людей не може позбутися негативної налаштованості? Хіба незмінною відповіддю не є ось ця: через похмурі перспективи? … Що більше ти прагнеш у такий спосіб, то менше ти пожнеш. Що сильнішим є прагнення людини мати статус, то серйозніше доведеться її обтинати й тим більше доведеться її піддавати великій переплавці. Такі люди настільки нікчемні! Вони мусять зазнавати значного обтинання й суду, щоб вони повністю відпустили жагу до статусу. Якщо ви так прагнутимете до кінця, ви нічого не пожнете. Ті, хто не прагне життя, не можуть бути перетворені, а ті, хто не спраглий істини, не можуть здобути істину. Ти не зосереджуєшся на прагненні особистого перетворення та входження, а натомість завжди зосереджуєшся на надмірних бажаннях та речах, які обмежують твою любов до Бога й твоє наближення до Нього. Чи можуть такі речі перетворити тебе? Чи можуть вони привести тебе у Царство?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чому ти не бажаєш бути контрастним тлом?). Прочитавши Божі слова, лідерка нагадала мені: «Що більше ми тримаємося за статус, то більше Бог влаштовує ситуації, щоб викрити й обтяти нас. Це дозволяє нам усвідомити, що наші погляди на прагнення хибні, та вчасно їх змінити. Чи розмірковувала ти над тим, чому брати й сестри не обрали тебе лідеркою групи? Які саме в тебе проблеми? Коли тебе не обрали лідеркою групи, ти втратила мотивацію виконувати свій обов’язок. Хіба це не доводить, що ти прагнеш статусу? Ти постійно прагнеш статусу й робиш усе лише для видимості. Навіть якби тобі дали цей статус, чи змогла б ти добре виконувати роботу?». Саме завдяки цьому нагадуванню лідерки я почала розмірковувати над собою у світлі Божих слів. Коли я тільки-но почала виконувати цей обов’язок, лідерка часто доручала мені проводити зібрання, і кількість новонавернених, яких мені давали поливати, постійно зростала. Я відчувала, що мене цінують, що мене хочуть підвищити й зрощують, і тоді я була дуже мотивована виконувати свої обов’язки. Чи то під час бесід на зібраннях, чи то поливаючи новонавернених, я мала сильне почуття ноші. Але згодом лідерками групи обрали двох сестер, які поливали новонавернених менше, ніж я, і я занепала духом. Мені здавалося, що лідерка цінує їх, а брати й сестри поважають їх і захоплюються ними, тоді як моя присутність у групі взагалі не мала значення. Тож моя мотивація виконувати обов’язок раптом зникла, і мені геть не хотілося перейматися проблемами в групі. Особливо коли брати й сестри обирали мене для проведення зібрань, я вважала, що цей обов’язок незначний і не дозволить мені здобути захоплення та повагу інших, тому просто виконувала його недбало. Саме тоді я побачила, що мій стан був точнісінько таким, як розвінчував Бог: «Коли ваш статус високий, ваше прагнення ефективне, але коли ваш статус низький, ви перестаєте прагнути. Блага статусу завжди у вас на думці». Те, чого я прагнула, було репутацією та статусом.

Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів: «Для антихриста статус і престиж – це його життя, це мета, до якої вони прагнуть упродовж свого життя. Що б він не робив, він завжди в першу чергу думає про таке: “Що буде з моїм статусом? А з моєю репутацією? Якщо я це зроблю, чи дасть це мені хорошу репутацію? Чи підвищить мій статус в очах людей?”. Це перше, про що думає така людина, що переконливо доводить, що вона має характер і сутність антихристів і тільки через це вона так розглядає ці питання. … Хоча антихристи вірять у Бога, вони зрівнюють прагнення до репутації і статусу з вірою в Бога й надають цим двом речам такого ж значення. Тобто, йдучи шляхом віри в Бога, вони також прагнуть власної репутації і статусу. Можна сказати, що у серцях антихристів прагнення до істини у вірі в Бога – це прагнення до репутації і статусу, а прагнення до репутації і статусу – це також прагнення до істини; здобути репутацію і статус значить здобути істину й життя. Якщо їм здається, що вони не здобули ні слави, ні вигоди, ні статусу, що ніхто їх не шанує, не цінує їх високо й не слідує за ними, то вони занепадають духом, вважають, що у вірі в Бога немає ні сенсу, ні цінності, і в душі запитують себе: “Невже я зазнав невдачі, вірячи ось так у Бога? Невже для мене немає жодної надії?”. У своєму серці вони часто розраховують такі речі. Вони розраховують, як їм викроїти собі місце в Божому домі, як здобути в церкві високу репутацію, як вони можуть спонукати людей слухати, коли вони говорять, і співати їм хвалу, коли вони щось роблять, і як вони можуть спонукати людей слідувати за ними, куди б вони не пішли, і як вони можуть отримати вагомий голос у церкві, а також славу, вигоду й статус – у своїх серцях вони дійсно зосереджуються на таких речах. Саме такого прагнуть ці люди» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). Божі слова цілком викривають справжній стан і становище антихристів, які прагнуть репутації та статусу. Я побачила, що, як і антихрист, я надавала великого значення репутації та статусу й завжди бажала займати становище серед людей, завжди бажала, щоб інші мене цінували й захоплювалися мною. Я сподівалася, що людям буде не байдуже й вони слухатимуть те, що я говорю, відчуваючи, що лише так я матиму значущість, а моє життя – цінність. Мені здавалося, що якщо я не маю статусу й не можу здобути захоплення та повагу інших, то все, що я роблю, позбавлене сенсу. Хоча здавалося, що я вірю в Бога та виконую свій обов’язок, насправді я робила все це не для того, щоб прагнути істини, і не для того, щоб задовольнити Бога чи рахуватися з Божими намірами. Я ставилася до свого обов’язку як до інструмента для здобуття статусу, і думала лише про те, чи маю я становище серед інших, і чи можуть інші мною захоплюватися та цінувати мене. Я ніколи не замислювалася, якими були Божі вимоги чи очікування від мене в цьому обов’язку, або як мені задовольнити Бога. Коли ж я не отримувала захоплення від інших у своєму обов’язку, я навіть ставала негативно налаштованою, недбалою та сповненою нарікань. Я усвідомила, що мої погляди на прагнення були такими ж, як і в антихриста, і що я цінувала репутацію та статус понад усе. Церква дала мені можливість виконувати обов’язок у надії, що я прагнутиму істини у своєму обов’язку та позбудуся свого розбещеного характеру, щоб досягти Божого спасіння. Але я не відрізняла добра від зла, і, виконавши трохи роботи та здобувши певні ресурси, я захотіла стати головною в групі, щоб мною захоплювалися, а коли моє жадання статусу не здійснилося, я взагалі більше не хотіла виконувати свій обов’язок. Я навіть використовувала свій обов’язок, щоб виплеснути розчарування: я не хотіла розв’язувати проблеми в групі й зовсім не дбала про інтереси церкви. Хіба це не був відвертий спротив Богу? Від самого початку й до кінця я використовувала свій обов’язок, щоб задовольнити власні амбіції та жагу до того, щоб інші мною захоплювалися. Хіба в мене була хоч крапля людськості чи розуму? Антихристи не прагнуть істини, і в їхньому серці немає ані краплі страху Божого. Вони захищають лише свої особисті репутацію та статус, а не роботу церкви, і їм цілковито бракує людськості. Чим моя поведінка відрізнялася від поведінки антихриста? Коли я думала про це, мені ставало дещо лячно, і я відчувала, що мій стан справді небезпечний.

Пізніше я розмірковувала над своїм постійним бажанням отримати підвищення, запитуючи себе: «Якими ж є принципи церкви щодо підвищення та зрощування людей?». Одного дня під час зібрання я прочитала уривок із Божих слів: «Які необхідні стандарти для кураторів різних напрямів роботи? Є три основні. По-перше, вони повинні мати здатність до сприймання істини. Лише ті, хто може сприймати істину чисто, без викривлень, і робити висновки, є людьми з високим рівнем. Люди з високим рівнем повинні щонайменше мати духовне розуміння та вміти самостійно їсти й пити слова Божі. У процесі поїдання та пиття Божих слів вони повинні вміти самостійно приймати суд, кару та обтинання Божих слів і шукати істину, щоб розв’язати власні уявлення та фантазії, домішки власної волі, а також свої розбещені характери – якщо вони досягають цього стандарту, це означає, що вони знають, як переживати роботу Бога, і це є проявом хорошого рівня. По-друге, вони повинні нести ношу заради церковної роботи. Люди, які справді несуть ношу, не просто мають ентузіазм, вони мають справжній життєвий досвід, розуміють деякі істини та можуть бачити деякі проблеми наскрізь. Вони бачать, що в церковній роботі та серед Божих обранців є багато труднощів і проблем, які потрібно вирішити. Вони бачать це на власні очі й переживають за це в серці – ось що означає нести ношу заради церковної роботи. Якщо хтось просто має хороший рівень і здатний сприймати істину, але він ледачий, жадає плотських утіх, не бажає виконувати реальну роботу, а якщо Вишнє встановлює йому кінцевий строк і роботи не уникнути, то він робить її лише трохи, то це людина, яка не несе ноші. Люди, які не несуть ноші, – це люди, які не прагнуть до істини, люди без почуття справедливості та нездари, які цілий день набивають собі шлунки, не замислюючись ні про що серйозне. По-третє, вони повинні володіти працездатністю. Що означає “працездатність”? Простіше кажучи, це означає, що вони не тільки можуть доручати роботу та давати людям вказівки, але й можуть виявляти та розв’язувати проблеми – ось що означає володіти працездатністю. Крім того, їм також потрібні організаторські навички. Люди з організаторськими навичками особливо вправні в тому, щоб збирати людей, організовувати та впорядковувати роботу, а також розв’язувати проблеми, і, впорядковуючи роботу та розв’язуючи проблеми, вони можуть цілковито переконувати інших і змушувати їх коритися – ось що означає мати організаторські навички. Ті, хто справді має працездатність, можуть виконувати конкретні завдання, доручені Божим домом, і можуть робити це швидко й рішуче, без будь-якої недбалості, і, крім того, вони можуть добре виконувати різні завдання. Це три стандарти Божого дому для зрощування лідерів і працівників. Якщо хтось відповідає цим трьом стандартам, він є рідкісною талановитою особистістю, і його слід негайно просувати, зрощувати та готувати, і після певного періоду практики він зможе взятися за роботу» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (5)). З Божих слів я побачила, що в Божому домі підвищення та зрощування людей ґрунтується не на тому, хто найдовше виконує свої обов’язки або хто найбільше постраждав, і не на тому, хто має найближчі стосунки з лідерами. Найважливішими факторами є те, чи прагне людина істини, як вона ставиться до своїх обов’язків, і чи здатна вона рахуватися з Божими намірами та виконувати реальну роботу. Озираючись на себе у світлі Божих вимог, я побачила, що не докладала зусиль для прагнення істини, і мої дні минали із серцем, сповненим прагненням статусу. Коли ж я не отримувала статусу, я жила в негативі, і моє життя вже довго не мало жодного прогресу. Лише один цей момент показував, що я не відповідала критеріям для підвищення. Крім того, хоч я й здавалася зайнятою своїми обов’язками, насправді в мене не було справжнього почуття ноші, і я зосереджувалася лише на тому, щоб працювати для видимості, а коли виникали проблеми чи труднощі, я не зосереджувалася на пошуку істин-принципів, як і не часто приділяла увагу тому, щоб підсумовувати ці речі й розмірковувати над ними. Багато разів я щось робила лише тоді, коли мене підштовхували, і тільки коли лідерка вказувала на мої проблеми й бесідувала зі мною про принципи, я була здатна розв’язувати проблеми та виправляти відхилення. До того ж, коли роботи ставало багато, я мала схильність метушитися й не могла розрізнити, що було терміновим, а що – ні. Дивлячись на це, я побачила, що маю так багато недоліків, і що рішення церкви не підвищувати мене цілковито ґрунтувалося на оцінюванні згідно з принципами. Я взагалі не усвідомлювала свого справжнього духовного зросту, і мені справді бракувало знання себе. Насправді, навіть якби мене зробили лідеркою групи, хоч це й принесло б відчуття престижу, я була б абсолютно нездатною виконувати реальну роботу лідерки групи. І якби це сталося, я не лише нашкодила б братам і сестрам, але й затримала б роботу церкви. Дві сестри, яких підвищили, були більш практичними у своїх обов’язках. Вони також зосереджувалися на розмірковуванні та підсумовуванні проблем і відхилень, що виникали в їхній роботі. Під час зібрань я часто чула, як вони розповідали про розбещеність, яку виявляли під час виконання обов’язків, і про те, чого їм бракувало. Вони підсумовували й розмірковували над причинами своїх невдач, і розповідали, як шукали істину, щоб зрозуміти Божий намір, та як покладалися на Бога для розв’язання труднощів, коли стикалися з проблемами, негативом і перешкодами. Я бачила, що під час виконання обов’язків вони зосереджувалися на розмірковуванні над собою у світлі Божих слів та на пошуку Божих намірів. Я також бачила, що вони докладали зусиль, аби зрозуміти принципи. І хоча вони виконували свої обов’язки не так довго, вони мали роботу та наставництво Святого Духа, тож за певний час досягли великого прогресу. Тоді я зрозуміла: через це викриття Божий намір полягав у тому, щоб дати мені пізнати себе, аби я могла вчасно виправити свої хибні погляди на прагнення та зосередитися на прагненні істини – тільки так я змогла б прогресувати й змінюватися. Усвідомивши це, я більше не мала жодних непорозумінь чи опору, і хотіла лише шукати істину та більше розмірковувати над собою завдяки цій ситуації.

Пізніше я знову порозмірковувала. Я побачила, що цього разу, коли мене не підвищили, я впала в негатив через те, що мала хибний погляд. Я уявляла, що підвищення людей у церкві схоже на світське підвищення чиновників, і думала, що підвищення означає отримання статусу. Тому, коли мене не підвищили, я стала негативно налаштованою та слабкою й не бажала взагалі нічого робити. Пізніше я прочитала Божі слова й трохи більше зрозуміла мету та значення церковного підвищення та зрощування людей. Бог говорить: «Які вимоги Божого дому до різних талановитих людей, яких просувають і зрощують? Щоб Божий дім міг їх просувати та зрощувати, вони щонайменше мають бути людьми із совістю та розумом, людьми, що можуть приймати істину, віддано виконувати свій обов’язок і коритися Божим улаштуванням та упорядкуванням; і щонайменше вони мають бути здатними приймати те, що їх обтинають, і коритися цьому. Результат, якого мають досягти люди, що проходять зрощування та підготовку від Божого дому, полягає не в тому, що вони зможуть стати чиновниками чи начальниками або бути на чолі, не в тому, що вони можуть наставляти людей у їхньому мисленні, і, звісно, тим більше не в тому, що вони мають кращі професійні навички, вищий рівень освіти або більшу славу, і не в тому що їх можна згадувати в одному ряду з тими, хто відомий у світі своїми професійними навичками чи політичними подвигами. Натомість, результат, якого слід досягти, полягає в тому, що вони розуміють істину та живуть за Божими словами, і що вони є людьми, які Бога бояться, а від злого втікають. Під час підготовки вони здатні зрозуміти істину та осягнути істини-принципи, і краще знати, що саме таке віра в Бога і як слідувати за Богом – це надзвичайно корисно для тих, хто прагне до істини, щоб досягти вдосконалення. Це результат і стандарт, якого Божий дім прагне досягти, просуваючи та зрощуючи всіляких талановитих людей, і це також найбільший здобуток для тих, кого просувають і використовують» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (5)). «Перед істиною всі рівні. Ті, кого просувають і зрощують, не набагато кращі за інших. Усі переживали Божу роботу приблизно однаковий час. Ті, кого не підвищили й не зрощували, також повинні прагнути до істини, виконуючи свої обов’язки. Ніхто не може позбавити інших права прагнути до істини. Деякі люди більш ревні у своєму прагненні до істини й мають певний рівень, тому їх просувають і зрощують. Це зумовлено потребами роботи Божого дому. Тож чому в Божому домі такі принципи просування та використання людей? Оскільки рівні та моральні якості людей відрізняються, і кожна людина обирає різний шлях, це призводить до різних фіналів у вірі людей у Бога. Ті, хто прагне до істини, спасаються й стають людьми царства, тоді як ті, хто зовсім не приймає істини, хто не відданий у виконанні свого обов’язку, відсіюються. Божий дім зрощує та використовує людей на основі того, чи прагнуть вони до істини та чи віддані вони у виконанні свого обов’язку. Чи існує в Божому домі ієрархічна відмінність між різними людьми? Наразі посади, цінності, статуси чи становища різних людей не мають ієрархії. Принаймні в період, коли Бог працює, щоб спасати й вести людей, між рангами, посадами, цінністю чи статусом різних людей немає різниці. Єдині відмінності полягають у розподілі роботи та в ролях, що виконуються в рамках обов’язку. Звісно, у цей період деяких людей у виняткових випадках просувають і зрощують для виконання особливих завдань, тоді як інші не отримують таких можливостей через різні причини, як-от проблеми з їхнім рівнем або сімейним оточенням. Але хіба Бог не спасає тих, хто не отримав таких можливостей? Це не так. Хіба їхня цінність і становище нижчі, ніж в інших? Ні. Перед істиною всі рівні, кожен має можливість прагнути до істини та здобувати її, і Бог ставиться до всіх справедливо й розумно. У який момент з’являються помітні відмінності в становищі, цінності та статусі людей? Це відбувається тоді, коли люди доходять до кінця свого шляху, Божа робота завершується і нарешті формується висновок щодо ставлення та поглядів, які кожна людина виявляла в процесі прагнення до спасіння та під час виконання свого обов’язку, а також щодо її різноманітних проявів і ставлення до Бога, – тобто коли в Божому записнику з’являється повний запис, – у той час, оскільки фінали та місця призначення людей будуть різними, з’являться також відмінності в їхній цінності, становищі та статусі. Тільки тоді все це можна буде ледь розгледіти й приблизно встановити, але зараз усі однакові» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (5)). Читаючи Божі слова, я зрозуміла, що Божий дім не підвищує і не зрощує людей так, як це робить невіруючий світ, де люди стають чиновниками й роблять собі ім’я. Божий дім підвищує людей, щоб вони мали більше можливостей для підготовки. Бог сподівається, що у своїх обов’язках люди зможуть зрозуміти істину, діяти згідно з принципами, досягти пізнання Бога та покори Йому, і дізнатися, як виконувати свої обов’язки, щоб задовольнити Божі наміри. У Божому домі немає різниці в статусі, незалежно від обов’язків, і здобуття істини є найважливішим. Я подумала про багато недоліків, які я виявила під час своєї роботи з поливу новонавернених. Іноді, коли новонавернені висували якісь уявлення чи запитання, я не знала, як їх розв’язати, але, шукаючи істину та роздумуючи над Божими словами, я здобула чіткіше розуміння деяких істин і розвинула більше любові та терпіння до своїх братів і сестер. Усе це були здобутки, набуті під час поливу новонавернених. Тоді я подумала про те, як брати й сестри обрали мене проводити зібрання. Хоча в цьому я й не здобула б захоплення інших, це спонукало б мене більше роздумувати над істиною, наближатися до Бога та докладати зусиль у прагненні істини. Розмірковуючи над цим, я була зворушена й відчула жаль. Я шкодувала, що не розуміла, що йде мені на користь, що мені бракувало знання себе, і що я зовсім не розуміла кропітких Божих намірів. Мене зворушило те, що попри мою бунтівничість і брак розуму, Бог усе одно використав Свої слова, щоб просвітити й спрямувати мене до розуміння Його наміру, аби я могла припинити йти хибним шляхом. Моє серце було сповнене вдячності Богові, і я вирішила більше не гнатися за славою, вигодою чи статусом. Я бажала покаятися.

Пізніше я почала зосереджуватися на пошуку істини у своїх обов’язках, і непомітно для себе здобула певне просвітлення та осяяння, почала розуміти певні принципи й отримала шлях практики. Під час зібрань я більше не була зосереджена на тому, як провести бесіду так, щоб люди були високої думки про мене. Натомість я зосередилася на роздумах над Божими словами, щоб зрозуміти Його наміри, на розмірковуванні над собою через Божі слова, і змогла чіткіше побачити свій розбещений характер та хибний шлях, яким я йшла. Практикуючи так, я відчула себе набагато ближчою до Бога. Згодом у групі підвищили сестру, яка недовго виконувала свій обов’язок. І хоча на серці в мене все ще було трохи неспокійно, я змогла правильно на це подивитися й не бути скованою статусом, бо знала, що мені забагато бракує в плані істини. Те, що мені було потрібно – це не захоплення інших, а розуміти більше істини, добре поливати моїх братів і сестер і виконувати свої обов’язки. Я сказала собі: «Навіть якщо мене ніколи не підвищать, я все одно коритимуся Богові, стоятиму на своєму належному місці, непохитно прагнутиму істини й добре виконуватиму свої обов’язки». Чого я ніяк не очікувала, так це того, що невдовзі мене оберуть кураторкою роботи з поливу. Коли це сталося, я не відчула радості від здобуття статусу, а натомість сприйняла це як відповідальність. Мені багато чого бракувало, мій розбещений характер усе ще був дуже глибоко вкорінений, і я хвилювалася, що мої старі проблеми спливуть знову і я не виправдаю Божий намір, тому я часто молилася Богові, просячи Його спрямовувати й захищати мене. Згодом, виконуючи свої обов’язки, я набула певного страху Божого в серці, почала приділяти більше уваги своїм обов’язкам і більше про них думати. Те, що я змогла здобути це розуміння й змінитися, цілком і повністю є заслугою Божих слів. Дякувати Богу!