Сонце хилилося до заходу. У сутінках двері невеликого сільського будинку стояли відчинені. До ручки була прив’язана біла тканина, а останній сонячний промінь падав на непофарбовану огорожу подвір’я з червоної цегли.

Посеред кімнати стояла труна. Перед нею на колінах стояли семирічна дівчинка, дев’ятирічний хлопчик і жінка років тридцяти, звичайна селянка.

«Мамо, у нас у родині біда. Чому ніхто з родичів не прийшов допомогти?» – ніжний голос дівчинки порушив тишу в хаті.

«Через батькову хворобу й через те, що всі наші заощадження вичерпано, родичі зневажають нас за бідність і дивляться на нас зверхньо. Відтепер, коли тата не стало, ми залишилися самі: мати й діти, і маємо покладатися лише одні на одного. Ви двоє маєте наполегливо працювати, щоб довести свою цінність – не дозволяйте іншим дивитися на вас зверхньо. Сподіваюся, ви обоє матимете гарне майбутнє, станете кимось і зміните нашу долю!» Мати витерла сльози, її очі були сповнені рішучості, і вона серйозно промовила ці слова, дивлячись на двох своїх маленьких дітей.

Цією семирічною дівчинкою була Ань Жань.

Ця сцена з дитинства глибоко закарбувалася в її серці. Змалечку Ань Жань знала, що має багато працювати, щоб довести свою цінність, – прагнути досконалості й здобувати визнання інших – такою була мета її життя. Ань Жань дуже старалася в школі, вірячи, що лише завдяки старанному навчанню вона матиме перспективне майбутнє. У початкових класах Ань Жань майже завжди входила до трійки найкращих учнів.

У віці тринадцяти років, коли Ань Жань навчалася в середній школі, сусідка поділилася з її матір’ю Євангелієм Всемогутнього Бога останніх днів. Того дня Ань Жань разом із матір’ю дивилася відео про початкове Боже творіння. Відтоді Ань Жань знала, що люди були створені Богом, і що серед неба, землі й усього сущого є Володар, який спрямовує людство й піклується про нього. Ань Жань відчула тепло всередині – Бог був таким добрим!

У п’ятнадцять років через брак грошей на навчання Ань Жань була змушена покинути школу й піти працювати. Хоча Ань Жань розуміла, що вірити в Бога – це добре, вона відчувала, що ще молода й усе життя попереду. Їй не хотілося прожити звичайне життя без досягнень, адже вона вважала, що тоді її ніхто не поважатиме. Тож вона вирішила багато працювати й заробляти гроші, знайти гідну й шановану роботу, думаючи, що як тільки вона зможе утвердитися, то зможе жити в славі перед іншими й на неї більше не дивитимуться зверхньо. Усі думки Ань Жань були лише про те, як швидше досягти успіху. Тому вона могла лише зрідка відвідувати зібрання у вільний час.

Коли Ань Жань було сімнадцять, то одного вечора спека в повітрі ще не спала. Клац. Стукіт. Звуки відчинення й зачинення дверей, швидкі, чіткі рухи, а за ними – квапливі кроки. Повернулася її кузина.

«Що сталося? Щось термінове?» – запитала Ань Жань.

«У мене для тебе гарні новини. Наша школа терміново шукає вчителів. Я порекомендувала тебе керівництву школи. Якщо тебе візьмуть, ця робота престижна й добре оплачується». Почувши це, Ань Жань одразу ж спокусилася. З дитинства вона мріяла колись досягти успіху й утвердитися в житті. Тепер у неї з’явилася така чудова можливість стати вчителькою, а це вважалося шанованою професією. Вона знала, що працювати в школі можна лише з вищою освітою або хоча б із дипломом молодшого спеціаліста. Вона подумала: «Якби не допомога моєї кузини, хіба в мене був би шанс працювати в школі? Згодом я зможу скласти іспит, отримати кваліфікацію і стати дипломованою вчителькою, тоді я здобуду і славу, і прибуток, чи не так? Коли цей день настане, ніхто більше не дивитиметься на мене зверхньо». Подумавши про це, Ань Жань без вагань погодилася.

Вийшовши з дому кузини, Ань Жань поринула в роздуми, кажучи собі: «Коли я працюватиму в приватній школі, то матиму вихідні лише раз на два тижні, і точно не зможу відвідувати зібрання. Божа робота скоро завершиться. Якщо моя робота заважатиме відвідувати зібрання, це зашкодить моєму життю». Але це була нагода здійснити її давню мрію про успіх. Ань Жань не хотіла її втрачати. Після довгих роздумів Ань Жань усе ж обрала роботу. Вона заспокоювала себе тим, що якщо читатиме більше Божих слів і відвідуватиме зібрання у вихідні, то все буде гаразд, і це, мабуть, не матиме великого впливу.

Коли літні канікули добігли кінця, Ань Жань успішно отримала роботу і, як і мріяла, стала вчителькою початкових класів. Ань Жань нарешті знайшла місце для здійснення своїх мрій, вона була дуже схвильована й викладалася на цій роботі на всі сто.

На початку осені школа зустрічала нових учнів, і подвір’я наповнилося дитячим галасом і сміхом. Ань Жань, насупивши брови, швидко йшла до навчального корпусу зі стосом зошитів у руках і думала: «Конкуренція між класами в цій школі просто шалена. Оцінки кожного класу за тести стають головною темою обговорень серед керівництва й директорів. У мене немає досвіду викладання. Коли я тільки прийшла до школи, мої класи мали найгірші оцінки на паралелі. Якщо я хочу, щоб вони наздогнали інші класи, мені доведеться докласти ще більше часу та зусиль». Ань Жань прийняла рішення: «Я мушу покращити їхні оцінки за тести й стати відмінною вчителькою, яку хвалитимуть батьки учнів». Подумавши про це, Ань Жань не змогла втриматися й глибоко вдихнула. «Це ж який шалений тиск!»

Після цього Ань Жань була наче заведений годинник, не наважуючись розслабитися ні на мить. Понаднормова робота й недоспані ночі стали звичним явищем: вона перевіряла завдання та займалася з учнями, які відставали, вечорами, щоб покращити їхні оцінки. За кілька місяців, класи, де викладала Ань Жань, піднялися з останніх місць на перше та друге. За цим послідували похвали від батьків і висока оцінка керівництва, що неабияк потішило марнославство Ань Жань. Вона була на сьомому небі від щастя, ходила з високо піднятою головою і відчувала гордість, коли зустрічала односельців. Вона вірила, що вся її тяжка праця була не даремною, хоч як би важко й виснажливо це не було.

Проте за її бездоганним зовнішнім виглядом ховалися нескінченні гіркота й страждання, про які знала лише вона сама.

«Я вже стільки разів тобі казала, хіба ти не можеш перейти на менш напружену роботу? Подивись на себе, ти схудла більше ніж на п’ять кілограмів усього за півтора року, ти постійно п’єш ліки, тобі роблять уколи, і ти завжди працюєш до знемоги. Ти що, хочеш себе звести в могилу? Ти ж віруєш у Бога, як можна навіть на зібрання не ходити? Якщо так триватиме й далі, чи зможеш ти взагалі зрозуміти істину й спастися?» Мати Ань Жань сварила її, сидячи біля ліжка, а в її очах був жаль.

«Мамо, я знаю, що на цій роботі я надто зайнята, і на зібрання зовсім немає часу, але…» Не встигла вона договорити, як в Ань Жань заболіло горло.

Мати відвернулася й подала їй склянку води. Коли мати пішла, Ань Жань згадала минулий рік. Відкрита конкуренція та приховані чвари серед колег, часті безсонні ночі та тиск на роботі призвели до того, що Ань Жань почала страждати від безсоння, а коли їй таки вдавалося заснути, її часто мучили нічні кошмари. Її імунна система стала надзвичайно слабкою, і вона майже щодня приймала ліки. Через велике щоденне навантаження в Ань Жань не залишалося ні часу, ні сил, щоб постати перед Богом. Вона почувалася машиною, яка ніколи не зупиняється й не знає майже нічого, крім роботи. Іноді вона думала: «Може, мені змінити роботу? Якщо так триватиме й далі, це дійсно вплине на мій прогрес у житті. Але якщо я звільнюся, чи не розіб’ється вщент моя дитяча мрія виділитися з-поміж інших? Чи трапиться мені ще колись така гарна нагода?». Захоплені погляди родичів і друзів, похвала від батьків учнів та керівництва школи – все це було тим, чого Ань Жань так прагнула. «Як то кажуть, – думала вона, – “Люди мусять мати хребет, щоб боротися за своє достоїнство”. Люди живуть для того, щоб довести свою цінність і заслужити повагу, чи не так? Який сенс жити, якщо все життя будеш посередністю?» Ань Жань підвелася, повернулася до столу й узяла ручку, щоб продовжити роботу над планами уроків. Вона прийняла рішення й вирішила, що не може покинути роботу, – вона вважала, що якщо вона буде з користю проводити свої вихідні, їсти й пити Боже слово та частіше відвідувати зібрання, то все буде так само.

Під час Свята весни 2011 року, прибираючи в будинку разом з матір’ю, Ань Жань раптом відчула, що не може підняти праву руку й боїться опустити голову. А коли спробувала опустити голову, то почула хрускіт. Ань Жань злякалася й розгубилася.

«У вас плечолопатковий періартрит і шийний остеохондроз. Обидва захворювання – професійні. Якщо ви не почнете лікування найближчим часом, у майбутньому це може призвести до паралічу. До того ж, ваш фізичний стан вкрай незадовільний, тому вам потрібно негайно почати лікуватися», – серйозно попередив Ань Жань лікар у кабінеті.

Почувши слова лікаря, Ань Жань стало по-справжньому страшно: «Мені лише дев’ятнадцять. Моє життя тільки почалося, і в мене ще стільки нездійснених мрій. Якщо мої періартрит і шийний остеохондроз загостряться, як я житиму далі? Чи зможу я й далі ходити на заняття й нормально працювати?». Від самої лише думки про те, що її мрія про успіх може розбитися, Ань Жань відчула сильне небажання із цим миритися й не могла втриматися від нарікань: «Чому в мене таке гірке життя? Чому я не можу здійснити свої бажання? Невже мені судилося все життя терпіти зневагу?». Вона не могла стримати сліз.

Небо було сірим, здавалося, от-от піде сніг. Холодний вітер завивав, змушуючи людей тремтіти так, ніби вони опинилися в крижаному погребі.

Ань Жань згорнулася калачиком на ліжку, на її обличчі читалося розчарування. Вона відчувала, що в неї немає майбутнього, і їй бракувало ентузіазму в усьому, що вона робила. У своєму болю вона могла лише постати перед Богом у молитві: «О Боже, я раптом так серйозно захворіла, і мені страшно. Я не знаю, як жити далі. Минулого року я весь час працювала й майже не відвідувала зібрань. Я знаю, що це не відповідає Твоєму наміру, але я не можу відмовитися від своєї роботи. Мені здається, що моє життя гірке, і я не розумію, чому все це зі мною сталося. Прошу, просвіти мене й допоможи мені вибратися із цього болю».

Тоді були зимові канікули, і Ань Жань проводила час або на зібраннях, або вдома, читаючи Божі слова. Вона особливо любила дивитися євангельські фільми та відео. Коли вона побачила, як у період Благодаті багато місіонерів подорожували Китаєм уздовж і впоперек, зрікаючись своїх сімей і шлюбу, і як вони терпіли різноманітні переслідування, проте невтомно проповідували Євангеліє і з готовністю присвячували себе Господу, не шкодуючи про свій вибір, Ань Жань відчула глибоке натхнення. Вона подумала: «Вони з такою гарячістю вірили в Господа Ісуса, а сьогодні я прийняла Божу роботу трьох етапів, вітаючи повернення Господа Ісуса. Я чула більше Божих слів і зрозуміла більше істин і таємниць, ніж вони. Я насолоджувалася таким рясним поливом і забезпеченням Божих слів, тож мені тим більше слід проповідувати Євангеліє та свідчити про Бога». Ань Жань згадала багатьох братів і сестер у своєму оточенні, які відмовилися від шлюбу та роботи, активно виконуючи свої обов’язки в церкві та віддячуючи за Божу любов. Вона вже кілька років вірила в Бога, втішаючись Божою благодаттю, але замість того, щоб виконувати свої обов’язки, вона навіть не могла регулярно відвідувати зібрання. Вона запитувала себе, чи справді є віруючою в Бога. Згадуючи сестер, з якими вона раніше збиралася і які тепер виконували свої обов’язки в церкві, тоді як сама вона гналася за багатством, славою і вигодою, Ань Жань запитала себе: «Чому я не можу припинити гонитву за багатством, славою і вигодою?».

Одного дня Ань Жань прочитала уривок Божих слів: «Людська доля керується Божими руками. Ти не здатен собою керувати. Навіть якщо людина завжди квапиться та клопочеться задля себе, вона залишається нездатною керувати собою. Якби ти міг знати власні перспективи, якби ти міг керувати власною долею, хіба тебе досі називали б створеною істотою? Словом, як би Бог не працював, уся Його робота – заради людства. Це подібно до того, як небо, землю і все суще було створено Богом, щоб служити людині: Бог створив місяць, сонце та зорі для людини, Він створив тварин і рослин для людини, Він створив весну, літо, осінь і зиму для людини тощо – усе це було створено заради людського буття. Тож як би Бог не карав і не судив людину, усе це заради її спасіння. Навіть якщо Він відбирає в людини її плотські сподівання, це все ж заради її очищення, а очищення людини виконується заради людського існування. Місце призначення людини – у руках Творця, тож як би людина могла собою керувати?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Відновлення нормального життя людини та приведення її до чудового місця призначення). Ань Жань зрозуміла, що доля людини перебуває в Божих руках і не підпорядковується її власним бажанням. Вона усвідомила, що є лише незначною створеною істотою і не може контролювати те, що їй доведеться пережити в житті. Однак вона завжди хотіла робити все по-своєму й не підкорялася Божому володарюванню та розпорядженням. Вона також вважала, що її життя було невдалим, бо вона захворіла й не могла продовжувати працювати чи виділитися серед інших. Вона подумала: «Хіба це не скарги на Бога?». Озираючись на минулий рік, Ань Жань усвідомила, що через зосередженість на роботі її стосунки з Богом стали віддаленими. Якби не її хвороба, вона б і далі була повністю поглинута роботою та зароблянням грошей і не мала ні часу, ні сил постати перед Богом. Тепер, попри фізичні страждання, вона могла заспокоїтися й присвятити час читанню Божого слова, що було добре. Ань Жань бажала підкоритися й шукати Божий намір.

Коли виглянуло зимове сонце, його тепло було особливо приємним. Сонячне світло заливало кожен куточок подвір’я, зігріваючи її тіло своїм теплом.

Ань Жань сиділа на подвір’ї, відкинувшись на спинку крісла, і спокійно читала ці Божі слова: «Нині час, коли Мій Дух виконує велику роботу, і час, коли Я розпочинаю Свою роботу серед сторонніх народів. Ба більше, це час, коли Я класифікую всіх створених істот, поміщаючи кожну до її власної категорії, щоб Моя робота могла провадитися швидше й була більш здатна досягти результатів. Отже, Я досі прошу від тебе: всім своїм єством віддайся всій Моїй роботі, ба більше, ясно розпізнай і точно роздивись усю роботу, яку Я здійснив над тобою, і присвяти всю свою енергію тому, щоб Моя робота змогла досягти кращих результатів. Ось що ти маєш зрозуміти. Утримайся від суперництва між собою, від пошуків запасного плану чи комфорту для своєї плоті, щоб уникнути затримки Моєї роботи й перепони для твого прекрасного майбутнього. Це зовсім не захистить тебе, а може лише призвести до твого руйнування. Хіба це не було б безглуздо з твого боку? Те, чим ти упиваєшся сьогодні, – це саме те, що руйнує твоє майбутнє, тоді як біль, який ти терпиш сьогодні, – це саме те, що захищає тебе. Ти маєш чітко усвідомлювати ці речі, щоб не впасти в спокуси, яких тобі виявиться тяжко позбутися, і щоб уникнути помилкового входження в густий туман і нездатності більше знайти сонце. Коли густий туман розвіється, ти опинишся на суді великого дня» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота з поширення Євангелія – це також робота зі спасіння людини). Розмірковуючи над Божими словами, Ань Жань поступово почала розуміти, що змалечку вона завжди прагнула досконалості, бажаючи змінити свою долю власними руками. Вона завжди думала: «Ти маєш здобути собі ім’я у світі й завоювати захоплення людей, інакше життя не матиме сенсу. Який сенс жити, якщо ти залишатимешся людиною нижчого класу?». У своїй гонитві за досконалістю та славою Ань Жань багато працювала, щоб заробити гроші, і після прийняття Божої роботи останніх днів, хоча вона й знала, що цей етап роботи спрямований на очищення й перетворення людей, що це останній етап Божої роботи і що він буває лише раз у житті, і якщо вона його пропустить, то втратить можливість спастися, вона все ж відійшла від Бога, щоб гнатися за багатством, славою і вигодою, і вважала здійснення своїх ідеалів та бажань і прагнення до досконалості цінністю свого життя. Заради цього вона невпинно працювала, запекло борючись у вирі слави, вигоди й багатства, що зрештою призвело до її суцільних фізичних страждань та глибокого болю. Найважливіше те, що вона віддалилася від Бога й зрадила Його, щоб виділитися серед інших і заради цих так званих перспектив, відкладаючи нагоду збиратися з іншими та здобути істину. Хіба це не те, про що говорили Божі слова: «Те, чим ти упиваєшся сьогодні, – це саме те, що руйнує твоє майбутнє»? Гонитва за багатством, славою і вигодою не веде до хороших перспектив – насправді вона шкодить людині й знищує її! Ань Жань усвідомила, що хоча ця хвороба й завдала їй певного болю, вона також зупинила її гонитву за славою і вигодою. Зовні здавалося, що ця хвороба розбила її мрії, але незримо вона захищала її. Завдяки цій хворобі Ань Жань змогла постати перед Богом, подумати над власним шляхом і по-справжньому замислитися над своїм життям – що було важливішим: прагнення до істини й життя чи слави й вигоди? У ту мить Ан Ран щось усвідомила, згадавши такі слова з Біблії: «Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!…» (Екклезіяст 1:14). «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Матвія 16:26). Багатство, слава і вигода можуть приносити тимчасову насолоду, надати значущості та поваги від інших, але це означає втратити можливість здобути істину й спасіння, що рівнозначно втраті власного життя. Який у цьому сенс?

Ань Жань продовжила читати інший уривок Божих слів: «Всемогутній милостивий до цих людей, що глибоко страждають; водночас Він відчуває відразу до цих людей, у яких узагалі немає жодного усвідомлення, бо ж Він надто довго мусить чекати, поки отримає відповідь від людей. Він хоче шукати, шукати твоє серце і твій дух і принести тобі воду та їжу, щоб ти пробудився й більше не мав спраги й голоду. Коли ти стомився та трохи відчуваєш запустіння цього світу, не почувайся розгубленим і не плач. Всемогутній Бог, Сторож, обійме твій прихід у будь-який момент. Він пильнує поряд із тобою. Він чекає, коли ти повернешся, чекає того дня, коли до тебе раптом повернеться пам’ять: коли ти усвідомиш, що походиш від Бога, і що невідь-коли ти втратив свій напрям, що невідь-коли втратив свідомість на шляху і що невідь-коли ти мав “батька”; коли, до того ж, ти усвідомиш, що Всемогутній завжди пильнував, дуже й дуже довго чекав там на твоє повернення. Він відчайдушно, палко сподівався, чекаючи відклику без відповіді. Його пильнування неоціненне; воно є заради людського серця й людського духу. Можливо, Його пильнування нескінченне, або, можливо, добігло кінця. Але ти маєш знати, де саме нині твоє серце та твій дух» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Зітхання Всемогутнього). Коли Ань Жань бачила, як Божі слова знову й знову звертаються до людства, її серце було глибоко зворушене, а її погляд затуманили сльози. Вона зітхнула подумки: «Тож Бог завжди чекав мого повернення й ніколи не відмовлявся від того, щоб спасти мене». Ань Жань усвідомила, що хоча вона вже давно почула Божий голос, прочитала багато Божих слів і знала, що Бог в останні дні став плоттю, щоб особисто спасти людство, і що це була вкрай рідкісна можливість, вона була надто непоступливою й зачерствілою у своєму серці, коли зосереджувала думки, енергію та час на роботі на грошах, гонитві за повагою інших і намаганнях піднести себе. Вона усвідомлювала, що, продовжуючи йти цим шляхом, вона лише виснажить себе й повністю стане жертвою слави, вигоди й статусу, так і не здобувши хороших перспектив, і зрештою занапастить себе. У ту мить Ань Жань відчула глибоке зворушення, а її очі наповнилися сльозами. Вона визнала, що все, що Бог дав їй, було любов’ю і спасінням, тоді як вона відповідала відторгненням, ухиленням і опором. Вона відчувала себе в боргу перед Богом. Подумки вона вирішила ретельно їсти й пити Божі слова та брати участь у зібраннях і ніколи більше не впадати в зневіру й деградацію.

Потім вона послухала читання Божих слів: «Ти – створена істота; ти, звичайно, повинен поклонятися Богу й прагнути до життя, сповненого сенсу. Якщо ти не поклоняєшся Богу, а живеш у своїй брудній плоті, то хіба ти не всього лише звір у людській подобі? Оскільки ти – людська істота, тобі слід присвятити себе Богові й витерпіти всі страждання! Тобі слід із радістю та впевненістю приймати незначні страждання, яким тебе піддано сьогодні, і жити повним сенсу життям, як Йов і Петро. У цьому світі людина носить одяг диявола, їсть їжу, дану дияволом, працює і служить, будучи під контролем диявола, і розтоптана ним до стану покриття брудом. Вона не осягнула смислу життя й не здобула істинного шляху – який сенс у такому житті? Ви – люди, які прагнуть іти правильним шляхом, ті, хто шукає покращення. Ви – люди, які встають у країні великого червоного дракона, ті, кого Бог називає праведними. Хіба це не життя, що має найбільший сенс?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Практика (2)). Слухаючи Божі слова, Ань Жань знайшла правильну мету в житті, відчувши особливе звільнення й спокій. Вона розмірковувала над усіма тими роками, які прожила заради слави та вигоди, змушуючи себе жахливо страждати через бажання виділитися, обтяжена стресом, болем і гіркотою, що зрештою призвело б до її загибелі разом із сатаною. Усе це сталося через те, що вона жила за неправильними поглядами на життя. Тепер Ань Жань зрозуміла, що багатство, статус, слава й вигода – все це порожнє. Для створеної істоти жити так, щоб присвятити своє життя Богу, прагнути істини й пізнавати Бога – це найзмістовніше існування. Якби вона могла щиро прагнути істини під час Божої роботи, позбуваючись свого розбещеного характеру, вона зрештою змогла б стати людиною, схваленою Богом. Навіть якби вона не отримала визнання від людей за все своє життя, бути схваленою Богом – це найзмістовніша й найцінніша річ. Згадуючи багатьох братів і сестер, дехто з яких закінчив університет, а чиїсь родини мали бізнес, і які змогли відмовитися від власної слави та вигоди, щоб виконувати свої обов’язки, вона запитала себе, від чого вона, скромна вчителька, не могла відмовитися. Ань Жань закрила книгу Божих слів, стала на коліна й помолилася: «Боже, я була бунтівничою, жила в гонитві за багатством, славою і вигодою, не бажаючи постати перед Тобою. Сьогодні я прокидаюся й розумію, що жертвувати своїм життям заради слави, вигоди й багатства не варто. Боже, дякую Тобі, що ніколи не припиняв спасати мене, завжди чекав мого повернення. Відтепер я бажаю зосередитися на тому, щоб їсти й пити Твої слова, частіше відвідувати зібрання й виконувати свої обов’язки. Я не бажаю, щоб сатана й далі мене дурив і завдавав мені шкоди». Після молитви Ань Жань відчула у своєму серці впевненість. У наступні дні вона старанно їла й пила Божі слова щодня й частіше відвідувала зібрання.

Невдовзі після Свята весни їй раптом зателефонувала однокласниця, з якою вона не підтримувала зв’язок, і запропонувала їй роботу в міській програмі позашкільної освіти, де вона мала займатися з учнями лише під час обідніх перерв. Хоча ця робота оплачувалася гірше й не приносила визнання чи захоплення, Ань Жань була рада, що матиме більше часу, щоб їсти й пити Божі слова та виконувати свої обов’язки.

Одного недільного ранку, коли Ань Жань ішла додому, а інші люди швидко крокували туди-сюди дорогою, вона сповільнила крок, розмірковуючи про те, що вчора їй дзвонила кузина й переконувала повернутися на роботу до школи. Родичі також наполягали на цьому. Ань Жань подумала: «Я одужала, і я ще молода – чому б не спробувати знову? Якщо я повернуся до школи, то здобуду повагу й захоплення інших».

Коли повіяв вітерець, Ань Жань згадала важкі дні в школі. Тепер вона нарешті змогла витягнути себе з болота багатства, слави й вигоди, і могла нормально відвідувати зібрання, їсти й пити Божі слова і виконувати свій обов’язок. Вона подумала: «Якщо я повернуся на роботу до школи, хіба це не накличе непотрібні труднощі?».

Подумавши про це, Ань Жань дістала телефон і написала кузині повідомлення, ввічливо відмовившись.

Біп! Посигналивши, перед Ань Жань зупинилася машина. Вона схопила свою валізу й вирушила виконувати свої обов’язки.

Сидячи біля вікна машини, Ань Жань згадувала свій шлях – від людини, глибоко зв’язаної грошима, славою і вигодою, до того, щоб бути учасницею, яка виконує обов’язки в домі Божому. Вона усвідомила, що кожен крок справді спрямовувався Богом і був сповнений такою великою Божою любов’ю і спасінням, і що якби Божі слова не давали просвітлення та керівництва, вона б і досі була в пастці виру гонитви за славою, вигодою і статусом. У своєму серці вона подумки дякувала Богові, бажаючи лише цінувати той дорогоцінний час, який вона мала зараз, щиро прагнути істини й виконувати свої обов’язки, щоб втішити Боже серце.