Хуейу, Китай

У квітні 2023 року я відповідала за євангельську роботу в церкві. Через якийсь час лідер зібрав нас і побесідував про деякі істини щодо проповідування Євангелія. Вони здалися мені просто чудовими. Якби я ґрунтовно побесідувала про ці істини з проповідниками Євангелія, було б легше позбавити релігійних людей їхніх уявлень, а це пішло б на велику користь євангельській роботі. Після цього я швидко спланувала зібрання, щоб провести бесіду з проповідниками Євангелія. Однак саме тоді багатьох братів і сестер із церкви, якою я опікувалася, заарештували. Я втратила зв’язок із деякими братами та сестрами, з якими мені треба було зустрітися, а інші мали проблеми з безпекою й не могли прийти. Знехотя мені довелося домовлятися про зібрання з братами й сестрами з інших церков. Коли я спробувала домовитися з одним братом, він відповів, що має термінову справу й не зможе бути на зібранні найближчі два дні. Я подумала: «Ну чому мені так не щастить? Навіть просто зібрати людей так важко. У найвідповідальніші моменти постійно виникають якісь проблеми. Чому все не може йти як по маслу?». Невдовзі я отримала лист від лідера, де він писав, що церкви в інших місцях уже завершили бесіди й розпочали впровадження. Він цікавився, як просуваються справи в мене. Я відчувала заздрість і тривогу, думаючи: «Чому їм так щастить? Їхня робота йде так гладко, а церкви в моїй зоні відповідальності ще не досягли жодного прогресу. Чи не подумає лідер, що я некомпетентна й гальмую роботу?». Через ці думки я сильно роздратувалася й подумала: «Я теж хочу добре виконувати свою роботу. Чому Бог не дозволяє моїй роботі йти гладко? То в когось проблеми з безпекою, то хтось надто зайнятий, щоб знайти час. І все це звалилося на мене одночасно!». Зіткнувшись із такою ситуацією, я відчула безпорадність і втратила мотивацію до виконання свого обов’язку. Згодом я написала сестрі з іншої церкви, попросивши її організувати зібрання й повідомити мені час. Але несподівано посильний затримався в дорозі. Коли я отримала її відповідь, призначений час зібрання вже минув. Я подумала: «Ну чому мені так не щастить? Тільки-но вдалося домовитися з людьми про зібрання, як я пропустила час зібрання. Тепер усе відкладеться ще на кілька днів». Ці два дні я почувалася дуже стривоженою, думаючи: «Я так рішуче взялася за план роботи, але минуло стільки часу, а я ще ні з ким навіть не зустрілася. Що я відповім лідеру, коли він спитає про мій прогрес? Чи не вирішить він, що я гальмую роботу, коли дізнається, що я ще навіть не почала впровадження?». Несподівано через два дні лідер надіслав мені лист, у якому йшлося, що КПК почала нову хвилю облав по всій країні, через що багатьох лідерів і працівників церкви було заарештовано. Мені сказали поки що не організовувати жодних зібрань. Я скаржилася в серці: «Я щойно домовилася з людьми, а тепер не можу провести зібрання. Це робить роботу ще важчою!». Стикаючись із усім цим, я була дуже засмучена: «Я теж хочу добре впоратися, але чому все пішло шкереберть, коли я почала впроваджувати роботу? Чому Бог не захистив мене? Здається, мені просто не щастить». Що більше я про це думала, то більше переконувалася у своїй невдачі – усе йшло не так. Тієї ночі я крутилася й вовтузилася в ліжку та не могла заснути. Я молилася Богу й шукала Його наміру. Я згадала Божі слова, які розвінчують прагнення людей до удачі, тому знайшла та прочитала цей розділ Божих слів.

Всемогутній Бог говорить: «У чому проблема людей, які вічно вважають себе невезучими? Вони постійно використовують талан як стандарт, оцінюючи, правильні їхні дії чи неправильні, і зважуючи, яким шляхом їм слід іти, що треба пережити, з якими проблемами вони стикаються. Це правильно чи неправильно? (Неправильно.) Вони описують погані речі як невезіння, а добрі – як удачу або вигоду. Така точка зору правильна чи неправильна? (Неправильна.) Оцінювати речі з такої точки зору неправильно. Це крайній, неправильний метод і стандарт оцінювання речей. Такий метод часто призводить до того, що люди занурюються в депресію, і це часто викликає в них неспокій і таке відчуття, ніби нічого ніколи не йде так, як їм треба, і вони ніколи не отримують того, чого хочуть. Зрештою через усе це вони починають відчувати постійну тривогу, дражливість і неспокій. Якщо не подолати ці негативні емоції, такі люди постійно занурюватимуться в депресію й думатимуть, що Бог до них неприхильний. Вони вважають, що Бог ставиться до інших із милістю, а до них – ні, що про інших Він піклується, а про них – ні, мовляв: “Чому мені завжди неспокійно та тривожно? Чому зі мною вічно трапляється погане? Чому зі мною ніколи не стається щось добре? Хоч би один разочок випало щось хороше, більшого я й не прошу!”. Коли ти дивишся на речі з таким помилковим способом мислення й точкою зору, то потрапляєш у пастку доброго й поганого талану. Коли ти постійно потрапляєш у цю пастку, то постійно відчуваєш депресію. У цій депресії ти особливо чутливий до того, які події з тобою трапляються – щасливі чи нещасливі. Таке свідчить, що ця точка зору й уявлення про добрий і поганий талан узяли тебе під контроль. Коли тебе контролює така точка зору, твої погляди на людей, події, речі та твоє ставлення до них уже не перебувають у межах совісті й розуму нормальної людської сутності, а впали в певну крайність. Якщо ти впадеш у цю крайність, то не вийдеш із депресії. Ти впадатимеш у неї знов і знов, і навіть якщо зазвичай ти її не відчуваєш, але щойно щось піде не так і тобі здасться, ніби тобі в чомусь не поталанило, ти негайно зануришся в депресію. Ця депресія впливатиме на твої нормальні судження та прийняття рішень і навіть на твоє щастя, злість, смуток і радість. Коли вона зачіпатиме твоє щастя, злість, смуток і радість, вона порушуватиме й руйнуватиме роботу над твоїм обов’язком, а також твою волю та бажання слідувати за Богом. Коли ці позитивні речі знищуються, ті кілька істин, які ти зрозумів, випаровуються та геть тобі не допомагають. Ось чому, коли ти потрапляєш у це порочне коло, тобі важко практикувати ті кілька істини-принципів, які ти розумієш» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (2)). Прочитавши Божі слова, я усвідомила, що мої недавні почуття роздратування й розчарування були викликані неправильним поглядом на речі. Я оцінювала та сприймала все, що зі мною відбувалося, крізь призму того, чи щастило мені, чи ні. Щоразу, коли під час виконання роботи постійно виникали якісь перешкоди й коли організація зібрань не йшла гладко та стикалася з труднощами, я почувалася неймовірною невдахою й думала, що мені просто не щастить. Особливо коли я бачила, що робота в інших церквах іде за планом, а в мене з організацією зібрань усе валиться з рук: то брати й сестри мають проблеми з безпекою, то надто зайняті, щоб знайти час; а коли мені нарешті вдалося все влаштувати, я сама пропустила час зібрання. Через усе це я ще більше переконувалася у своїй невдачі, думала, що мені просто не щастить, і тому почувалася розчарованою й пригніченою. Я навіть скаржилася, що Бог мене не захищає, аж до того, що втратила мотивацію виконувати свій обов’язок. Тепер я усвідомила: Бог дозволив статися різним несприятливим обставинам саме для того, щоб я шукала істину й виносила уроки, адже це корисно для мого життя. Я не могла постійно жити в негативних емоціях. Коли я це усвідомила, моє серце заспокоїлося. Я хотіла шукати істину, щоб розв’язати власні проблеми та правильно ставитися до обставин, упорядкованих Богом.

Під час духовних роздумів я прочитала такі Божі слова: «Факт такий, що людина ставиться до речей добре чи погано на основі власних егоїстичних мотивів, бажань та інтересів, а не сутності самої речі. Отже, люди оцінюють, добра річ або погана, на неточній основі. А раз основа неточна, то й остаточні висновки людей теж. Повертаючись до теми доброго й поганого талану: тепер усі знають, що той вислів про удачу не витримує критики та що немає ні доброго талану, ні поганого. І добрі, і погані люди, події та речі, з якими ти стикаєшся, визначаються Божим володарюванням і впорядкуваннями, тож на них слід належно реагувати. Приймай від Бога і добре, і погане. Не говори, що ти щасливчик, коли стається щось добре, і що ти невезучий, коли стається щось погане. Можна сказати лише ось що: з усіх таких речей люди можуть виносити певні уроки, тож не слід ні відкидати такі речі, ні уникати їх. Дякуй Богові за добре, але дякуй і за погане, бо всі ці речі впорядковані Ним. Добрі люди, події, речі й середовища дають уроки, які слід засвоїти, але ще більше можна навчитися від поганих людей, подій, речей і середовищ. Усе це досвід і епізоди, які мають бути частиною твого життя. Людям не можна оцінювати їх на основі уявлення про талан. Отже, якими є думки й точки зору людей, що спираються на талан, коли оцінюють, добре щось або погане? Якою є сутність таких людей? Чому вони приділяють стільки уваги доброму й поганому талану? Люди, які багато концентруються на талані, сподіваються, що в них добрий талан чи поганий? (Добрий.) Саме так. Насправді вони прагнуть до доброго талану й до того, щоб із ними траплялися добрі речі, а самі просто використовують такі речі у власних інтересах і отримують від них вигоду. Таким людям байдуже, скільки страждають інші, скільки тягот і труднощів іншим доводиться терпіти. Вони не хочуть, щоб із ними ставалося щось таке, що вони вважають невезінням. Інакше кажучи, вони не хочуть, щоб із ними траплялося щось погане: щоб у них були якісь невдачі, провали й конфузи, щоб із ними розбирались і обтинали їх, щоб вони щось утрачали, залишались у програші й опинялись обманутими. Якщо трапляється щось із цього, такі люди вважають це поганим таланом. Мовляв, якщо трапляються погані речі, то це невезіння, хто б їх не впорядкував. Такі люди сподіваються, що з ними траплятимуться всі добрі речі: від просування по службі, виділення з натовпу й отримання вигоди за рахунок інших і до отримання прибутку від чогось, заробляння великих грошей або досягнення високого становища на державній службі, – і вважають це добрим таланом. Вони завжди оцінюють людей, події та речі, з якими стикаються, на основі талану. Вони прагнуть до доброго талану, а не поганого. Щойно хоч якась дрібниця йде не так, вони зляться, дратуються та відчувають незадоволення. Прямо кажучи, такі люди егоїстичні. Вони прагнуть отримати вигоду за рахунок інших людей, забезпечити собі прибуток, узяти гору та виділитися з натовпу. Вони були б задоволені, якби все добре відбувалося тільки з ними. Це їхня природа-сутність; це їхнє справжнє обличчя» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (2)). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що не можна ділити події на хороші чи погані, виходячи з того, ідуть вони гладко чи ні. Це взагалі не має нічого спільного з удачею. Обставини, з якими ми стикаємося щодня, перебувають під Божим володарюванням та упорядкуванням. Усі вони йдуть на користь нашому життю. Якщо подумати про невіруючих, які не вірять у Бога, то хоч би що з ними трапилося, вони не приймають це від Нього, зважаючи лише на власні інтереси та втрати. Зіткнувшись із труднощами, вони нарікають на небо й звинувачують інших, вважаючи, що вони невдахи та що їм просто не щастить. Хіба ж я не була такою самою? Раніше, щоразу як я бачила людину, у якої на роботі все йде як по маслу – її постійно підвищують, начальник прихильний, а інші поважають, – я не могла позбутися думки, що їй неймовірно пощастило. Здавалося, для неї завжди складаються сприятливі обставини. А от я не була такою везучою: хоч і працювала не менш тяжко, але постійно стикалася з труднощами, не могла ніяк виділитися чи привернути до себе увагу, і ще й частенько отримувала прочухана від начальника. Тож я вважала, що всі нещастя сипляться саме на мене, нарікала на небо й звинувачувала інших. Навіть увірувавши в Бога, я анітрохи не змінилася. Коли я бачила братів і сестер, які мали гарний рівень і були ефективними у своїх обов’язках, яких цінували лідери й поважали інші, у мене в серці закипала заздрість. Мені здавалося, що їм так пощастило, а от я справжня невдаха, адже постійно стикаюся з перешкодами й труднощами у своїх обов’язках. Я списувала все це на своє невезіння. Тепер я побачила, наскільки абсурдним був мій погляд. Те, що я вважала труднощами й невдачею, я оцінювала виключно через призму власних інтересів. Я подумала: якби моє впровадження роботи від самого початку йшло гладко, результати покращувалися, і я б змогла привернути до себе увагу, я б точно була щасливою. На словах я запевняла, що рахуюся з Божими намірами й докладатиму всіх зусиль у своєму обов’язку, аби підвищити ефективність моєї роботи. Однак насправді я дбала лише про власну репутацію та статус і про те, що про мене думає лідер. У моєму серці справді не було місця для Бога. Я була занадто егоїстичною! Щойно під загрозою опинялися мої особисті інтереси, я починала нарікати на небо та звинувачувати інших й узагалі не приймала це від Бога. Хіба це не той самий погляд, що й у невіруючих?

Пізніше я прочитала більше Божих слів: «Кожній людині в житті доводиться проходити через багато невдач і провалів. У кого життя наповнене лише задоволенням? Хто ніколи не переживає жодних провалів або невдач? Коли часом у тебе щось іде не так або ти стикаєшся з невдачами й провалами, це не поганий талан – це те, що ти мусиш пережити. Тут як із їжею: треба їсти і кисле, і солодке, і гірке, і гостре. Люди не можуть обійтися без солі та мусять їсти якусь солону їжу, але якщо ти з’їси забагато солі, це нашкодить твоїм ниркам. У певні пори року потрібно споживати якусь кислу їжу, але не годиться їсти її забагато, бо це шкідливо для зубів і шлунку. Усе треба їсти в міру. Ти їси кислу, солону й солодку їжу, і якусь гірку їжу теж треба споживати. Гірка їжа корисна для деяких внутрішніх органів, тому її теж треба трохи їсти. Життя людини таке саме. Більшість людей, подій і речей, з якими ти стикаєшся на кожному етапі свого життя, буде тобі не до вподоби. Чому? Тому що люди прагнуть до різних речей. Якщо ти прагнеш до слави й багатства, статусу та статків, вищості за інших, великого успіху тощо, то 99% речей будуть тобі не до вподоби, точно як у тому вислові – мовляв, це все поганий талан і нещастя. Однак якщо ти відмовишся від уявлення про те, наскільки тобі таланить або не таланить, і поставишся до цих речей спокійно та правильно, то побачиш, що більшість із них не така вже й несприятлива, і з ними не так складно мати справу. Коли ти відпустиш свої амбіції та бажання, коли перестанеш відкидати нещастя, з якими стикаєшся, і уникати їх, коли перестанеш оцінювати такі речі з точки зору того, наскільки тобі таланить або не таланить, то почнеш вважати добрим багато з того, що раніше бачив як щось нещасливе й погане, і так погане перетвориться на добре. Твої установки й те, як ти дивишся на речі, зміняться, що допоможе змінити твої почуття щодо твого життєвого досвіду й водночас отримати інші винагороди. Це надзвичайний досвід, який принесе тобі немислимі винагороди. Це добре, а не погано» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (2)). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що що кожній людині в житті доводиться пройти через багато подій, пережити чимало невдач і поразок, а також хвилини радості й смутку. Саме так збагачується наш життєвий досвід. Часто трапляється так, що все йде не за нашим планом, і хоча це завдає нам болю й прикрощів, лише в такий спосіб ми можемо стати сильнішими, а наша людськість поступово ставатиме більш зрілою й стійкою. Це наче коли ми стикаємося з невдачами та викриваємось у своїх обов’язках: пізніше, розмірковуючи над собою й шукаючи істину, ми починаємо усвідомлювати власну розбещеність і недоліки. А це йде на користь нашому життю-входженню. Без цього досвіду ми як тепличні квіти – дуже тендітні й нездатні витримати навіть найменшої бурі. Я згадала деяких братів і сестер, з якими раніше спілкувалася: дехто з них мав гарний рівень і був ефективним у своїх обов’язках, і їх дуже поважали інші. Збоку здавалося, що в них усе йде як по маслу, без жодних труднощів чи провалів. Утім, вони не прагнули істини. Щойно їхня робота давала бодай якийсь результат, вони одразу починали вихвалятися й хизуватися своїм стажем. Виконуючи обов’язки, вони діяли за власною волею, що призвело до серйозних переривань і завад у роботі церкви. Зрештою їх було виключено за те, що вони йшли шляхом антихристів і відмовлялися каятися. Із цього я зрозуміла, що коли обов’язки виконуються гладко й ти отримуєш повагу від інших – це не обов’язково щось хороше чи ознака удачі. Найважливіше те, чи йде людина шляхом прагнення істини і чи зосереджується на її шуканні, щоб розв’язати проблему свого розбещеного характеру, стикаючись із різними обставинами. Я також зрозуміла, що кожне середовище, яке суперечить людським уявленням, іде на користь життю людей, якщо вони шукають істину й виносять із цього уроки. Взяти хоча б мене: якби останнім часом я не стикалася з перешкодами й невдачами у своїх обов’язках, то не усвідомила б, що виконуючи свій обов’язок, я просто робила це напоказ перед іншими, заради репутації й статусу, і що я йшла хибним шляхом. Навіть якби зрештою я так і виконала свій обов’язок, це не було б практикуванням істини чи виконанням обов’язку створеної істоти. Зрештою через відсутність змін у моєму розбещеному характері я викликала б відразу в Бога й була б відсіяна Ним. Я усвідомила, що за цими несприятливими обставинами стояли кропіткі Божі наміри: Він хотів, щоб я пізнала себе, і в цьому виявилася Божа любов.

Після цього я прочитала ще один уривок Божих слів і змогла глибше зрозуміти себе. Всемогутній Бог говорить: «Люди живуть і прагнуть серед своїх уявлень і фантазій; отже, вони неминуче розглядають усе, судять і ухвалюють рішення про все, ґрунтуючись на цих уявленнях і фантазіях. Тож хоч як Бог дає істину й каже людям, яких поглядів їм слід дотримуватися та яким шляхом іти, поки люди не позбудуться своїх уявлень і фантазій, вони продовжуватимуть жити ними, і ці уявлення та фантазії природно стануть життям людей і законами, за якими вони виживають, і вони неминуче стануть способами й методами, за допомогою яких люди підходять до всіляких справ і речей. Щойно людські уявлення та фантазії стають принципами та критеріями, за якими вони дивляться на людей і речі, живуть як людина й діють, то як би вони не вірили в Бога, як би не прагнули, і скільки б страждань не зазнали чи яку б ціну не заплатили, усе це буде марним. Поки хтось живе своїми уявленнями та фантазіями, ця людина опирається Богу й ворожа до Нього; вона не має істинної покори обставинам, організованим Богом, або Його вимогам. Тож зрештою її фінал буде дуже трагічним» (Слово, т. 7. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (2)). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що людські уявлення й фантазії – це перешкоди й камені спотикання, які заважають людям практикувати й здобувати істину. Коли з нами щось трапляється, буває нелегко підкоритися, якщо ми оцінюємо це крізь призму власних уявлень і фантазій. У цей період я жила у своїх уявленнях і фантазіях. Я думала, що під час впровадження роботи я також хотіла покращити її ефективність і дбала про справу. Тому я вважала, що Бог мав би захистити мене й зробити так, щоб усе йшло гладко. Тепер я побачила, наскільки нерозумними були мої думки. За обставинами, які влаштовує Бог, стоять Його ретельні впорядкування й благі наміри. Вони також створені відповідно до потреб людей. Навіть якщо певні обставини здаються такими, що суперечать людським уявленням, усі вони містять благі Божі наміри. Ми не повинні судити про речі лише за їхньою зовнішньою оболонкою. Я повинна стояти на позиції створеної істоти й коритися Божому влаштуванню й упорядкуванням. Я розмірковувала, що цього разу те, що мені не вдалося організувати зібрання й впровадити роботу, насправді містило в собі Божий захист. Адже пізніше я дізналася, що будинок, який я планувала використати для зібрання, перебував під наглядом поліції. На щастя, ми туди не пішли. Інакше нас могли б заарештувати або почати за нами стежити, що втягнуло б ще більше людей і призвело б до серйозніших наслідків. Згодом, ретельно обмірковуючи це, я побачила, що ця ситуація не лише дозволила мені побачити Боже володарювання й упорядкування, але й допомогла мені здобути певне розуміння себе. Я побачила, що моєю мотивацією у виконанні обов’язків була власна вигода, а не практикування істини заради того, щоб задовольнити Бога. Коли Бог упорядковував обставини, що не збігалися з моїми уявленнями, я висувала вимоги й безпідставно скаржилася на Нього, виявляючи своє бунтарство й опір Богу. Якби не такі обставини, я б не здобула жодного розуміння себе, не кажучи вже про каяття й зміни. Я усвідомила, що все це – Боже спасіння для мене. Зважаючи на те, що багато церков у різних місцях зараз стикається з поліцейськими облавами, у такій обстановці я могла відстежувати роботу лише за лаштунками. Хоча обсяг роботи, яку я могла виконувати, був обмежений, я мала докладати всіх зусиль, шукати способи досягти кращих результатів і виконувати свої зобов’язання в цих умовах. Як каже Бог: «Дехто каже: “У деяких місцях із суворими умовами ми не можемо спілкуватися з людьми особисто. Як ми можемо їх перевірити?” Якими б суворими не були умови, однаково є методи та підходи для вирішення цих справ. Це залежить від того, чи відповідальний ти й чи щиро відданий справі. Хіба не так? (Так.) Якщо ти віддаєш свою вірність і відповідальність, то навіть якщо результат не ідеальний, Бог проникливо спостерігає і знає це, і відповідальність буде не на тобі. Але якщо ти не віддаєш своєї вірності й відповідальності, то навіть якщо нічого поганого не станеться й це зрештою не призведе до жодних наслідків, Бог проникливо спостерігатиме за цим. Природа цих двох підходів різна, і Бог ставитиметься до них по-різному» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина друга). Зважаючи на те, що зараз брати й сестри здебільшого не могли дати чіткі відповіді щодо певних релігійних уявлень, я зосередилася на кількох ключових уявленнях, знайшла відповідні Божі слова, а потім написала їм, детально поспілкувавшись із ними на основі власного розуміння. Коли брати й сестри стикалися з проблемами та труднощами в проповідуванні Євангелія, я відразу ж писала їм, щоб побесідувати з ними. Через певний час виконання цієї роботи ефективність нашого проповідування Євангелія дещо покращилася, якщо порівнювати з тим, що було раніше. Хоча в роботі все ще залишається багато проблем, у мене є віра, щоб її виконувати. Дякую Богу за Його настанови!