Обрі, Південна Корея

У вересні 2020 року я відповідала за координацію роботи з кінцевого монтажу аудіогімнів. Я опікувалася всіма великими й малими справами в команді, і лідер команди радився зі мною з різних питань. Брати й сестри також охоче обговорювали зі мною свої стани та труднощі. Лідер команди сказав: «Із роками в нашій команді змінилося багато координаторів, але ти тут найдовше. Ти добре даєш раду всім аспектам роботи й досить здібна в координації». Іноді, коли я бесідувала з братами й сестрами, я чула, як дехто казав: «Після бесіди з тобою мої думки стають набагато яснішими». Щоразу, чуючи такі слова, я відчувала велике задоволення. Я думала, що найбільше підходжу для цього обов’язку, і що він найкраще втілює цінність мого існування. Тож я дуже любила цей обов’язок.

Несподівано, у січні 2023 року, через робочу необхідність, мене перепризначили до команди звукозапису. Я не записувала жодних пісень понад чотири роки, тому мені довелося вчитися деяких навичок і технік з нуля. Я стала найменш кваліфікованою в команді. Раніше, коли я була координаторкою, інші учасники команди зверталися до мене за порадами з різних питань. Тепер же я мусила про все питати інших. Будь-хто в команді міг підійти, щоб наставляти мене в роботі та вказувати на мої недоліки, через що мені було дуже некомфортно. Я думала: «Раніше я роздавала завдання іншим. А тепер будь-хто може давати мені вказівки. Як мені людям на очі показуватися? Що про мене подумають брати та сестри? Так не піде. Мені треба старанно практикувати спів і прагнути якомога швидше покращити свої навички, щоб інші не вказували постійно на мої проблеми». Попри мої зусилля, моя техніка співу все ще мала багато проблем. Те саме відбувалося й під час зйомок відео хору. Оскільки я давно не брала участі у зйомках, вираз мого обличчя здавався неприродним. Хоч я й наполегливо практикувала, я могла стояти лише в останньому ряду, як частина фону, і протягом усієї пісні мене майже не брали в кадр. Це засмучувало мене ще більше. Я думала: «Я не вмію добре співати; я не вмію добре виступати. Я найгірша в усьому. Хоч як би я старалася, я не можу наздогнати інших. Невже мені судилося вічно залишатися в тіні? Тоді яка цінність у виконанні цього обов’язку? Як мені дивитися людям в очі?». Згадуючи свою минулу «славу» та порівнюючи її з нинішнім «падінням», я плакала від образи. У цій ситуації я відчувала великий біль і пригніченість. Я втратила весь ентузіазм і навіть думала покинути команду. Я дедалі більше сумувала за днями, коли була координаторкою, постійно мріючи про те, що одного дня повернуся до цієї ролі. Тоді я б не відчувала такого болю. Тоді я могла б із легкістю виконувати свій обов’язок, ефектно роздавати завдання іншим і продовжувати насолоджуватися повагою братів і сестер. Я знала, що мій стан був неправильним. У цьому болю я постала перед Богом у молитві, просячи Його вивести мене з цього стану.

Під час моїх духовних роздумів я продовжувала міркувати, що це нормально – бути незнайомою з навичками у новому обов’язку. Брати й сестри також бесідували зі мною, підбадьорюючи мене, щоб я не хвилювалась, і казали, що з практикою я з часом стану кращою. Але чому те, що для інших було нормальним, часто змушувало мене почуватися такою негативно налаштованою й навіть викликало бажання втекти? Я прочитала ці Божі слова: «Людям не слід думати про себе як про дуже досконалих, видатних, благородних або таких, що дуже вирізняються з-поміж інших; усе це викликано зарозумілим характером людини і її невіглаством. Завжди вважати себе не таким, як усі, – це наслідок зарозумілого характеру; ніколи не бути здатним прийняти свої недоліки й ніколи не бути здатним дивитися у вічі своїм помилкам і невдачам – це наслідок зарозумілого характеру; ніколи не дозволяти іншим бути вищими за себе або бути кращими за себе – це наслідок зарозумілого характеру; ніколи не дозволяти сильним сторонам інших перевершувати або перевищувати свої власні сильні сторони – це наслідок зарозумілого характеру; ніколи не дозволяти іншим мати кращі думки, пропозиції та погляди, ніж у себе, і, коли люди виявляють, що інші кращі за них, ставати негативно налаштованими, не бажати говорити, відчувати дискомфорт і пригніченість, засмучуватися – все це наслідок зарозумілого характеру. Зарозумілий характер може призвести до того, що ти не будеш спроможним приймати виправлення з боку інших, захищаючи своє обличчя, і не зможеш дивитися у вічі своїм вадам і приймати власні невдачі й помилки. Ба більше, коли хтось кращий за тебе, це може викликати появу ненависті й заздрощів у твоєму серці, і ти можеш відчувати себе скованим, і навіть не бажатимеш виконувати свій обов’язок і станеш недбалим у його виконанні. Зарозумілий характер може привести до виникнення у тебе таких практик і поведінки» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Принципи, якими слід керуватись у своєму житті по-людськи). Я порівняла себе з Божими словами та порозмірковувала над собою. Я зрозуміла, що моя природа була занадто зарозумілою. За останні два роки я здобула певний досвід у своєму обов’язку з координації й досягла деяких результатів. Через це я вирішила, що я розумна й здібна в роботі, завжди лідерка в будь-якій групі. Я вважала, що саме я повинна роздавати завдання іншим, а не навпаки. Навіть після того, як мене перепризначили на обов’язок, що вимагав вивчення нових навичок, я вважала, що маю вчитися швидше за всіх. Інші учасники команди мали труднощі зі співом і потребували місяців тренувань а то й більше, щоб поступово співати в унісон з усіма. Проте я сподівалася, що наздожену їх за кілька тижнів. Коли ці сподівання не справдилися, я засмутилась і стала негативно налаштованою. Під час зйомок, коли я бачила інших братів і сестер із кращим виразом обличчя й у кращому стані, ніж мій, мені також було некомфортно. Коли мене мало брали в кадр, я ставала негативно налаштованою й навіть думала відмовитися від обов’язку співати. Я не могла продовжувати працювати в середовищі, яке іншим здавалося звичайним. Навіть невелика невдача чи труднощі викликали в мене бажання ухилитися від відповідальності та покинути свій обов’язок. Я справді була такою зарозумілою, і мені зовсім бракувало розуму! Коли брати й сестри пропонували свої настанови та допомогу, я не могла правильно до цього ставитися, навіть відчувала, що це зачіпає мою гордість. Я усвідомила, що мій розпач і негатив були не через те, що я виконувала свій обов’язок недостатньо добре, щоб задовольнити Бога, а через те, що я була найгіршою в групі й не могла отримати захоплення та похвалу братів і сестер. Потім я прочитала ще один уривок із Божих слів: «Навіщо їм потрібно, щоб інші люди були високої думки про них? (Щоб отримати статус у свідомості цих людей.) Коли ти маєш якийсь статус у свідомості інших людей, то, перебуваючи поряд із тобою, вони ставляться до тебе шанобливо й розмовляють з тобою особливо чемно. Вони завжди дивляться на тебе з повагою, завжди дозволяють тобі бути першим у всьому, поступаються тобі, лестять і підкоряються. Вони запитують твою думку щодо будь-яких питань і дозволяють тобі ухвалювати рішення. І ти отримуєш від цього задоволення, відчуваючи себе найсильнішим і найкращим. Усім подобається це почуття. Це почуття статусу в чиємусь серці; люди хочуть зробити собі таку приємність. Ось чому люди змагаються за статус, і всі хочуть отримати статус у серцях інших, щоб їх поважали та поклонялися їм. Якби люди не отримували від статусу такого задоволення, вони не прагнули б до нього. Наприклад, якщо ти не маєш статусу в свідомості інших, вони будуть взаємодіяти з тобою на рівних і поводитися з тобою як із рівним. Вони будуть сперечатися з тобою, коли це необхідно, вони не виявлятимуть ввічливості чи поваги до тебе, і можуть навіть піти, не давши тобі доказати. Хіба тебе це не роздратувало б? Тобі не подобається, коли до тебе так ставляться, ти любиш, коли тобі лестять, завжди захоплюються тобою й поклоняються тобі. Тобі подобається бути в центрі уваги, коли все обертається навколо тебе й всі тебе слухають, дивляться на тебе з повагою та підкоряються твоїм вказівкам. Хіба це не бажання царювати, мати владу? Твої слова та дії обумовлені прагненням до статусу та його набуття, і ти борешся, чіпляєшся й змагаєшся за нього з іншими. Твоя мета полягає в тому, щоб завоювати певне становище й зробити так, щоб Божі обранці слухали тебе, підтримували тебе та поклонялися тобі. Щойно ти здобудеш це становище, ти отримаєш владу й зможеш насолоджуватися перевагами статусу, людським захопленням та іншими вигодами, пов’язаними із цим становищем» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Принципи, якими слід керуватись у своєму житті по-людськи). Прочитавши Божі слова, я була глибоко зворушена й одразу зрозуміла, що моє небажання відпустити попередній обов’язок з координації випливало з мого глибокого бажання, щоб на мене рівнялися, і жаги до благ статусу. Я згадала свій час у попередній команді: коли я все добре організовувала, то отримувала від усіх похвалу. Крім того, брати й сестри поважали мою думку, лідер команди обговорював зі мною всі справи, і всі розмовляли зі мною дуже ввічливо. У такому середовищі я гостро відчувала свою важливість, отримуючи загальну увагу та захоплення. Я дуже насолоджувалася цим почуттям. Почавши виконувати обов’язок зі співу, я не могла встигати за іншими учасниками команди в різних аспектах. Ніхто більше не питав моєї думки й не радився зі мною щодо роботи; натомість усі часто давали мені поради, тож я хотіла втекти з цього середовища. Щоб покращити свій рівень навичок, я рано вставала й пізно лягала, аби практикувати спів, докладаючи більше зусиль, ніж інші. Я сподівалась, що одного дня знову здобуду їхні похвалу й захоплення. Навіть якби я не змогла бути найвидатнішою, принаймні мене не ігнорували б в усіх аспектах, як зараз. Я добре знала, що покращення мого співу – це поступовий процес, але я все одно прагнула швидких результатів. Коли після певного часу зусиль я не побачила значного прогресу, я стала негативно налаштованою й утратила весь ентузіазм. Тепер я усвідомила, що моїм бажанням було не просто добре виконувати пісні, а швидко підвищити рівень своїх навичок, щоб я могла втекти від поточної ситуації, де мною нехтують і мене не помічають, і стати тією, кого цінують у групі. Я порівняла свої різні вияви з тим, що розвінчували Божі слова, і зрозуміла, що я не бажала, щоб інші давали мені вказівки, не бажала, щоб мене ігнорували, і завжди хотіла мати останнє слово та владу командувати в групі. Я прагнула, щоб мене підтримували й рівнялися на мене, бажаючи закріпити за собою місце в серці кожного. Хіба це не означало йти шляхом антихристів? Я відчула сильний страх і поспішно постала перед Богом у молитві: «О Боже, останнім часом я була непоступливою й бунтівничою. Лише через те, що я не могла отримати захоплення та увагу братів і сестер, я хотіла ухилитися від відповідальності та покинути свій обов’язок і не могла коритися Твоєму володарюванню й упорядкуванням. Тепер я розумію, що шлях, на якому я перебуваю, є хибним. Я бажаю покаятися. Будь ласка, спрямуй мене до глибшого розуміння себе».

Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів: «Для антихриста статус і престиж – це його життя, це мета, до якої вони прагнуть упродовж свого життя. Що б він не робив, він завжди в першу чергу думає про таке: “Що буде з моїм статусом? А з моєю репутацією? Якщо я це зроблю, чи дасть це мені хорошу репутацію? Чи підвищить мій статус в очах людей?”. Це перше, про що думає така людина, що переконливо доводить, що вона має характер і сутність антихристів і тільки через це вона так розглядає ці питання. Можна сказати, що для антихристів репутація і статус не є якоюсь додатковою вимогою, а тим паче якимись зовнішніми речами, без яких вони могли б обійтися. Вони є частиною природи антихристів, вони в їхніх кістках, в їхній крові, вони їм внутрішньо притаманні. Антихристам не байдуже, чи мають вони репутацію і статус; це не їхнє ставлення. Тоді яким є їхнє ставлення? Репутація і статус тісно пов’язані з їхнім повсякденним життям, з їхнім повсякденним станом, із тим, до чого вони прагнуть щодня. Для антихристів статус і репутація – це їхнє життя. Незалежно від того, як вони живуть, незалежно від того, у якому середовищі вони живуть, незалежно від того, яку роботу вони виконують, незалежно від того, до чого вони прагнуть, які їхні цілі, яким є напрямок їхнього життя, усе це обертається навколо володіння доброю репутацією та високим статусом. І ця мета не змінюється; вони ніколи не зможуть відмовитися від таких речей. Це справжнє обличчя антихристів і їхня сутність. Їх можна було б помістити в первісний ліс глибоко в горах, але вони однаково не відпустили б свого прагнення до репутації і статусу. Їх можна було б помістити в будь-яку групу людей, і єдине, про що вони були б здатні думати, – це все ж репутація і статус. Хоча антихристи вірять у Бога, вони зрівнюють прагнення до репутації і статусу з вірою в Бога й надають цим двом речам такого ж значення. Тобто, йдучи шляхом віри в Бога, вони також прагнуть власної репутації і статусу. Можна сказати, що у серцях антихристів прагнення до істини у вірі в Бога – це прагнення до репутації і статусу, а прагнення до репутації і статусу – це також прагнення до істини; здобути репутацію і статус значить здобути істину й життя. Якщо їм здається, що вони не здобули ні слави, ні вигоди, ні статусу, що ніхто їх не шанує, не цінує їх високо й не слідує за ними, то вони занепадають духом, вважають, що у вірі в Бога немає ні сенсу, ні цінності, і в душі запитують себе: “Невже я зазнав невдачі, вірячи ось так у Бога? Невже для мене немає жодної надії?”. У своєму серці вони часто розраховують такі речі. Вони розраховують, як їм викроїти собі місце в Божому домі, як здобути в церкві високу репутацію, як вони можуть спонукати людей слухати, коли вони говорять, і співати їм хвалу, коли вони щось роблять, і як вони можуть спонукати людей слідувати за ними, куди б вони не пішли, і як вони можуть отримати вагомий голос у церкві, а також славу, вигоду й статус – у своїх серцях вони дійсно зосереджуються на таких речах. Саме такого прагнуть ці люди» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). Зі слів Бога я зрозуміла, що антихристи завжди ставлять на перше місце власну репутацію й статус у всьому, що вони роблять. Вони ставляться до репутації та статусу як до цілей усього свого життя. Хіба мої прагнення не були такими ж, як в антихристів? Якщо так подумати, з самого дитинства батьки та вчителі вчили мене, що жити треба з амбіціями, що в будь-якому колективі я маю прагнути бути найкращою й стати прикладом для інших, і що тільки так моє життя матиме цінність. Я пам’ятаю, як у дитинстві, перед тим, як брати участь у різних змаганнях, я спочатку оцінювала свої шанси на перемогу. Якщо я була впевнена в перемозі, я брала участь; якщо ж шанси були мізерними, я воліла краще не брати участі, ніж ризикувати зганьбитися. У моїй голові не було поняття «Головне – участь», лише «Перемога – це все». Цей підхід перенісся й на мої обов’язки в Божому домі. Я завжди хотіла виконувати обов’язки, у яких була вправною, оскільки це показало б мою працездатність і здобуло б схвалення інших. Я не бажала братися за завдання, у яких не була сильною, не бажаючи, щоб брати й сестри бачили мою неосвічену та незграбну сторону. Я бачила, що кожен мій вияв і вчинок оберталися навколо репутації й статусу. Те, що я виявляла, було точнісінько характером антихристів. Коли я мала репутацію й статус, я відчувала енергію в роботі та вважала цей обов’язок цінним і значущим. Щойно я втрачала ці репутацію й статус, я так само втрачала бажання виконувати свій обов’язок. Роздуми й плани щодо власної репутації й статусу були для мене такими ж природними, як щоденна їжа та сон. Такі сатанинські філософії, як «Людина залишає своє ім’я всюди, де б не побувала, так само як гусак кричить усюди, де б не летів» і «Людина дереться вгору; вода тече вниз», глибоко вкоренилися в моєму серці, ставши цілями та стандартами мого життя по-людськи. Якби я не покаялася й не змінилася, рано чи пізно Бог викрив би й відсіяв мене за те, що я слідувала шляхом антихристів у гонитві за репутацією й статусом.

На одному зібранні я почула уривок із Божих слів, який дав мені чіткий шлях практики та розуміння того, чого Бог вимагає від людства. Всемогутній Бог говорить: «Якщо ти хочеш мирно залишатися членом Божого дому, то спершу навчися бути добрим створінням і виконувати обов’язки відповідно до свого місця. Тоді ти станеш у Божому домі створінням, гідним свого імені. Створіння – це твоя зовнішня ідентичність і звання, і в нього мають бути конкретні прояви та сутність. Тут треба не просто мати це звання: раз ти створіння, то маєш виконувати обов’язки створіння. Раз ти створіння, то маєш виконувати повинності створіння. Отже, які ж вони, обов’язки та повинності створіння? У Божому слові чітко викладено обов’язки, зобов’язання та повинності створінь, чи не так? Припустімо, ти взяв на себе обов’язок створеної істоти. Від цього дня ти є справжнім членом Божого дому, тобто визнаєш себе однією з Божих створених істот. Від цього дня тобі слід перебудувати свої життєві плани – тобі більше не слід прагнути жадань, бажань і цілей, які ти раніше ставив для свого життя. Натомість тобі слід прийняти нову ідентичність і нову точку зору, щоб спланувати життєві цілі й напрям, які тобі слід мати як створеній істоті. По-перше, твої цілі й напрям не мають полягати в тому, щоб узяти на себе керівну роль, або стати провідною постаттю чи виділитись у будь-якій галузі, або стати відомою постаттю, яка займається певною роботою чи опанувала певну професійну навичку. Натомість тобі слід прийняти свій обов’язок від Бога, тобто ти мусиш знати, яку роботу тобі слід виконувати і який обов’язок тобі потрібно виконувати зараз, у цей момент, і ти мусиш шукати Божі наміри. Хай там що Бог вимагає від тебе робити і хоч який обов’язок Божий дім улаштував для тебе, ти мусиш з’ясувати й чітко зрозуміти ті істини, які тобі слід збагнути, і ті принципи, яких тобі слід дотримуватися та які слід осягнути для належного виконання цього обов’язку. Якщо ти не можеш їх запам’ятати, ти можеш їх записати і, коли маєш час, більше переглядати їх і більше розмірковувати над ними. Для тебе, як для однієї з Божих створених істот, основною життєвою ціллю має бути належне виконання твого обов’язку створеної істоти й буття створеною істотою, яка відповідає стандарту. Це найбільш фундаментальна життєва ціль, яку тобі слід мати. По-друге, і більш конкретно, – це те, як належно виконувати свій обов’язок створеної істоти й бути створеною істотою, яка відповідає стандарту. Це найважливіше. Ці напрями й цілі, до яких прагне розбещене людство, – як-от репутація, статус, марнославство та особисті перспективи, – це все речі, від яких тобі слід відмовитися» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (7)). Бог вимагає від кожної створеної істоти належно виконувати свої обов’язки відповідно до свого місця та знати, якою є її поточна робота й обов’язки. Будь-яких цілей, пов’язаних із власною репутацією, статусом чи майбутнім, слід зректися. Мій нинішній обов’язок – це спів. Я маю більше зосередитися на вивченні навичок і технік співу та прагнути якомога швидше його покращити. Я не повинна чіплятися за славу своєї попередньої ролі координатора або перейматися тим, як тренування співу вплине на мої репутацію й статус. Усе це не вияви практичного підходу до виконання обов’язків. Зрозумівши це, я з усіх сил намагалася практикувати згідно з Божими словами, зосереджуючись на подоланні свого розбещеного характеру та облудних поглядів у процесі практикування співу. Щоразу, коли я переймалася своїм обличчям і статусом та не наважувалася співати відкрито, я мовчки молилася Богу, просячи Його спрямувати мене й допомогти мені відкинути свої гордість і статус. Хоча іноді я все ще почувалася зневіреною й засмученою через те, що погано співаю, завдяки тому, що я їла й пила Божі слова, я чітко усвідомила, що мій погляд на прагнення був хибним. Бог не вимагає від людей бути лідерами або видатними діячами в якійсь сфері; натомість Він каже людям дотримуватися своїх обов’язків і зобов’язань. Усвідомивши це, я швидко змінила свої негативні емоції й стала менш скованою у своєму співі. Через деякий час наш куратор сказав, що я досягла певного прогресу у співі, і дозволив мені приєднатися до звукозапису. Побачивши це невелике покращення своїх навичок, я відчула велику радість. І я усвідомила, що прогрес у навичках тісно пов’язаний з особистим життям-входженням. Коли я була зосереджена на своїх репутації й статусі, я почувалася скованою та обмеженою в усьому й не могла відчути Божого наставництва у своєму обов’язку. Але коли я захотіла відкинути свою гордість і статус і щиро практикувати свої навички, я непомітно для себе відкрила деякі шляхи практики.

Завдяки цьому досвіду я справді усвідомила, що прагнення до репутації й статусу, а не до істини, не допомагало мені добре виконувати свій обов’язок. Натомість, це впливало на роботу церкви. Я також усвідомила, що це перепризначення мого обов’язку було для мене великим Божим захистом. Воно дозволило мені побачити власну розбещеність і недоліки, знайти своє належне місце, скоритися й спокійно виконувати свій обов’язок. Дяка Богу за Його спасіння!