Лінь Гуан, Китай

20 березня 2014 року, близько 10-ї ранку, я був у справах, коли раптом зателефонувала дружина. Вона тривожно сказала: «До нас прийшли поліцейські, щоб заарештувати тебе. Не повертайся додому!». Почувши це, я одразу розхвилювався й подумав: «Куди ж мені йти? Якщо піду до когось із братів чи сестер, то точно накличу на них біду. Лишається тільки сховатися в родичів або друзів». Зрештою я вирішив піти до доньки. Того ж дня, близько другої години, до неї вдерлися троє поліцейських у цивільному. Один із них крикнув: «Ти Лінь Гуан, так? Ми з поліції, і вже не один рік ведемо щодо тебе розслідування». Не показавши жодних документів, вони силоміць потягли мене до своєї машини. Тоді я дуже злякався, що вони будуть мене бити й змусять видати інформацію про церкву, тому помолився Богу: «О Боже! Будь ласка, дай мені віру й силу. Що б поліція зі мною не робила, я не стану юдою й не зраджу Тебе». Після молитви я зміг заспокоїтися.

У відділку двоє поліцейських одразу ж силоміць посадили мене на «крісло тигра», прикували до нього руки, зняли з мене взуття й шкарпетки та закували ноги в кайдани. Начальник відділку зловісним і сповненим ненависті голосом сказав мені: «Наказ заарештувати тебе сьогодні надійшов безпосередньо з обласного управління громадської безпеки, і вони вимагали, щоб я зробив це особисто. Ти, мабуть, велике цабе! Краще кажи все швидко й викладай усе, що знаєш!». Із цими словами він поклав переді мною понад десять фотографій на документи. Він показував їх одну за одною й питав, чи знаю я когось із цих людей. Я побачив сестру, яку знав, і поспішно відповів: «Я не знаю нікого з цих людей». Тоді він вказав на речі, вилучені з мого дому, серед яких були дві Біблії, один примірник книги «Слово являється у плоті», кілька розписок про зберігання книг із Божими словами та 7 400 юанів, і сказав: «Це явний доказ того, що ти віриш у Всемогутнього Бога й працюєш проти КПК!». Потім він узяв розписки й запитав: «Куди ти подів ці книги?». Побачивши ці розписки в його руках, я дуже розхвилювався й подумав: «Це розписки на понад тисячу книг. Якщо я не скажу йому, він точно мене не відпустить, але якщо скажу, то хіба не стану юдою?». Усвідомивши це, я поспішно помолився Богу: «О Боже! Будь ласка, захисти моє серце й дозволь мені бути тихим і спокійним перед Тобою. Що б поліція зі мною не робила, я не стану юдою й не продам своїх братів і сестер!». Після молитви я згадав такий уривок із Божих слів: «З усього в усесвіті, немає нічого, в чому Я не маю вирішального слова. Чи існує щось, що не є в Моїх руках?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 1). У Божих словах я відчув Його владу. Усе в Божих руках, і Він володарює над усіма речами! Хіба те, що всього тиждень тому я перевіз книги, які зберігав, не було знаком Божого захисту? Зрозумівши це, я впевнено відповів: «Ці книги вже передали далі». Поліцейський продовжував допит, питаючи: «Де живе той, хто отримав книги? Як його звати? Хто їхній лідер?». Я відповів: «Я не знаю». Він витріщився на мене й закричав: «Ти скажеш чи ні? Не думай, що ти такий розумний, тільки через те, що я був із тобою м’яким!». Потім він підійшов до мене й жорстоко вдарив мене по обох щоках. Після того підійшли ще двоє поліцейських і по черзі давали мені ляпаси. Вони вдарили мене щонайменше разів десять, з очей посипалися іскри, у вухах задзвеніло, а обличчя пекло від болю. Побачивши, що я досі мовчу, поліцейський узяв електричний кабель завтовшки два з половиною сантиметри й шмагав мене по спині більше десяти разів, від чого я весь здригався від болю. У серці я молився Богу, просячи Його дати мені віру й силу волі витримати ці страждання. Кілька поліцейських злісно гаркнули: «Зніміть із нього одяг і бийте сильніше. Подивимось, як він тоді заспіває!». Вони силоміць роздягли мене й продовжили шмагати, волаючи: «То ти скажеш чи ні?». Вони вдарили мене принаймні вісім чи дев’ять разів, і кожен удар пронизував тіло пекучим болем. Але як би вони мене не допитували, я не вимовив ні слова. Тоді підійшли ще двоє поліцейських і по черзі били мене по обличчю. Мене били так, що в голові паморочилося, і я не міг розплющити очі.

Через деякий час увійшов поліцейський із мискою, повною води. Він кинув у воду брудні штани, а потім за допомогою палиці діставав їх і без зупину хлюпав водою мені на голову й тіло. Мені було дуже холодно й боляче. Бачачи, що я досі мовчу, поліцейські взяли бамбукову палицю товщиною з мізинець і почали тиснути й викручувати нею мої соски протягом двох-трьох хвилин. Це викликало нестерпний пекучий біль. Я стиснув кулаки й зціпив зуби, але відчував, що більше не витримую, тож я помолився Богу: «О Боже! Будь ласка, дай мені віру й силу волі витримати страждання. Дозволь мені подолати ці страждання й бути непохитним у своєму свідченні про Тебе». Під час молитви я згадав, як солдати били Господа Ісуса, аж поки все Його тіло не вкрилося ранами й синцями, як Його в кайданах змусили брести до місця розп’яття, і врешті-решт жорстоко прибили до хреста. Господь Ісус пожертвував Своїм життям, щоб відкупити людство. Божа любов така велика! Вона глибоко мотивувала мене. Згадавши, як Петра також розіп’яли догори ногами, я зрозумів, що порівняно з цим мої страждання – це просто дрібниця. Я знав, що маю наслідувати Петра й бути непохитним у своєму свідченні, і хоч би як поліція мене катувала, навіть якщо доведеться пожертвувати життям, я повинен був задовольнити Бога. Усвідомивши все це, я здобув віру. Я відчув, що біль у тілі вщух, і на душі стало спокійно. Після цього поліцейські продовжували по черзі катувати мене то бамбуковою палицею, то електричним кабелем. Але, побачивши, що я досі мовчу, вони закричали: «Ну ти й упертий! У нас ще ніколи не було такого впертого, як ти! Навіть герой би вже здався! Що тебе тримає?». Почувши ці слова, я так зрадів. Я знав, що це Бог дав мені віру й силу волі витримати страждання, і саме це дозволило мені подолати тортури. Я відчував, що Бог поруч зі мною, і моя віра зміцніла – я буду непохитним у своєму свідченні про Бога, навіть якщо доведеться померти. Я рішуче відповів: «Мене тримає Боже слово!». Почувши це, поліцейські одразу ж посилили тортури: вони били мене по обличчю, тиснули й викручували соски та лупцювали бамбуковою палицею по руках, аж поки ті не посиніли й не оніміли. Тоді один із них сказав: «Якщо не скажеш, ми сьогодні заб’ємо тебе до смерті. Нікому не буде діла, якщо ми тебе вб’ємо. Усіх вас, віруючих, треба повбивати!». Від цих слів у мені закипіла лють, і я подумав: «Навіть якщо ви мене вб’єте, я не вимовлю ні слова. Не сподівайтеся витягнути з мене бодай крихту інформації!».

Згодом, побачивши, що я й далі мовчу, поліцейські почали бамбуковою палицею тиснути й викручували великі пальці на обох моїх ногах, а електричним кабелем шмагати по ступнях. Вони по черзі то шмагали мене, то тиснули й викручували соски й великі пальці ніг бамбуковою палицею, то били по обличчю. Мені було так боляче, що я скреготав зубами так, що вони цокотіли. Тоді один поліцейський сказав: «Якщо не заговориш, завтра ми проведемо тебе вулицями напоказ. Усі твої родичі, друзі та сім’я зненавидять тебе й відвернуться від тебе. А якщо розкажеш, ми нікому не повідомимо про арешт, і ти збережеш обличчя». Я зрозумів, що це підступний задум сатани, і згадав слова Господа Ісуса: «Блаженні вигнані за правду» (Матвія 5:10). Те, що з мене глузували, ображали мене й зводили на мене наклепи за віру в Бога – усе це було переслідуванням заради праведності. Це не було приниженням, це була славна річ. Хоч би що там думали інші, для мене головним було задовольнити Бога. Усвідомивши це, я просто проігнорував поліцейського. Тоді інший почав погрожувати: «То ти скажеш чи ні? Якщо не скажеш, ми сьогодні заб’ємо тебе до смерті й викинемо на трасу. Машини зроблять із тебе фарш, і ніхто ніколи не дізнається, що сталося!». Почувши це, я подумав: «Ці поліцейські справді злостиві, і для них немає нічого неможливого. Якщо мене вб’ють, ніхто ніколи про це не дізнається». Я згадав свого старенького батька, якому було за 80, а також дружину, яка мала купу хвороб. «Якщо вони мене вб’ють, як мій батько та дружина даватимуть собі раду?» Від цих думок я почувався жахливо, і я помолився Богу. Згодом я згадав цей уривок із Божих слів: «Кожен крок роботи, яку Бог виконує над людьми, назовні виглядає наче взаємодія між людьми, наче породжений людськими впорядкуваннями або людською завадою. Але за кожним кроком роботи і всім, що відбувається, є ставка, що її робить сатана перед Богом, і це вимагає від людей бути непохитними у своєму свідченні заради Бога» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише любов до Бога є справжньою вірою в Бога). Божі слова допомогли мені зрозуміти, що сатана намагався використати слабкість моєї плоті та прихильність до сім’ї, щоб змусити мене продати своїх братів і сестер і зрадити Бога. Я не міг піддатися на його хитрощі. Потім я згадав ще дещо, що сказав Господь Ісус: «Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її» (Матвія 10:39). Божі слова дали мені віру й силу. Навіть якщо мене заб’ють до смерті, моя душа буде в Божих руках, і навіть якщо доведеться пожертвувати життям, я мав бути непохитним у своєму свідченні про Бога. Людина не має влади над своєю долею, і Бог володарює над нашими долями, тому майбутнє життя моєї сім’ї також було в Божих руках. Я був готовий коритися Божому влаштуванню й упорядкуванню, тому помолився: «О Боже! Усі речі та справи у Твоїх руках, включно з моїм життям. Хоч би як поліція мене катувала, навіть якщо я помру, я ніколи не зраджу Тебе й не продам своїх братів і сестер».

Побачивши, що я досі мовчу, поліцейські дістали з миски з водою порвані штани й кілька разів хлюпнули мені на голову водою. Потім вони знову викручували бамбуковою палицею мої соски й великі пальці ніг і сильно били по підйомах моїх стоп. Біль від кожного удару був таким сильним, що все моє тіло німіло, серце стискалося, і мені не вистачало повітря. Я зціпив зуби, мовчки помолився Богу й так і не вимовив ні слова. Тоді поліцейський узяв смердючу шкарпетку, кинув її в миску, щоб вона увібрала брудну воду, а потім почав терти нею мій рот. Я міцно стиснув губи, тому він тер тільки по них. Але коли я трохи розслабив рот, він засунув у нього шкарпетку й почав терти по зубах, примовляючи: «Давай-но, я прополощу тобі рота!». Після цього вони дістали з холодильника миску з холодною водою й вилили її мені на голову. Коли я й далі відмовлявся говорити, вони взяли молоток і його дерев’яною ручкою розчепили мені щелепи. Потім принесли півмиски гарячої олії з перцем і спробували влити її мені в горло. Коли вони зрозуміли, що не можуть влити олію, бо я з усіх сил стиснув губи, вони просто почали втирати її мені в губи та в рани на сосках, і не зупинялися, поки не використали всю. Пекучий біль був майже нестерпним, і я без упину тремтів і здригався на «кріслі тигра». Мої ноги терлися об залізні кайдани, і зрештою на п’ятах утворилися дві рани, які почали кровоточити. Біль був таким сильним, що я подумав: «Краще б я помер». Я відчував неймовірну безвихідь. Я подумав: «Якщо збираєтеся бити, то забийте до смерті, щоб позбавити мене цих мук». Коли я почав думати про бажання померти, то усвідомив, що це неправильно: якщо я помру, як я зможу давати свідчення про Бога? Тієї миті я згадав уривок із Божих слів: «Ти ще не можеш померти. Ти мусиш стиснути кулаки й рішуче жити далі. Ти мусиш прожити життя для Бога. Коли люди мають істину всередині себе, вони мають цю рішучість і більше ніколи не бажають померти. Коли тобі загрожуватиме смерть, ти скажеш: “О Боже, я не хочу вмирати. Я досі не знаю Тебе. Я досі не відплатив за Твою любов. Я не можу померти, доки добре не пізнаю Тебе”. … Якщо ти не розумієш Божої волі та просто думаєш про страждання, то що більше ти про це думаєш, то незручніше тобі стає й то пригніченішим ти почуваєшся, так, ніби твій життєвий шлях добігає кінця. Ти почнеш відчувати муки смерті. Якщо ти щиросердо та з усіх сил зосередишся на істині та зможеш розуміти істину, тоді твоє серце просвітліє, і ти відчуєш насолоду. У житті ти знайдеш спокій і радість у своєму серці, і коли тебе вразить хвороба або наблизиться твоя смерть, ти скажеш: “Я ще не набув істину, тому я не можу померти. Я мушу повністю присвячувати себе Богові, добре свідчити про Бога й відплатити за Божу любов. Те, як я зрештою помру, не має значення, тому що я проживу задовільне життя. Хай там як, але поки що я не можу померти. Я мушу наполегливо рухатися й жити далі”» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як пізнати людську натуру). Божі слова справили на мене глибокий, зворушливий вплив. Бог використовував ці труднощі, щоб удосконалити мою віру та любов і дозволити мені здобути істину. Я захотів померти й позбутися мук після того, як лише трохи постраждав – де ж було моє свідчення? Я згадав про те, що хоч би скільки Петро страждав і зазнавав труднощів, він ніколи не скаржився на Бога. Натомість він молився, щоб шукати Божий намір, корився всьому, що надходило від Бога, і врешті-решт досяг найвищої любові до Бога. Він корився до самої смерті, був розіп’ятий догори ногами заради Бога й дав чудове та гучне свідчення. Я мав наслідувати Петра – хоч би скільки мені довелося страждати, я мав жити далі й бути непохитним у своєму свідченні до свого останнього подиху, щоб принизити сатану. Після цього поліцейський приніс вентилятор, увімкнув його на максимальну потужність і направив на мене на понад десять хвилин. Мені стало так холодно, що я почав тремтіти. Я подумав про себе: «Хоч би які методи ви використовували, я ніколи не заговорю». Вони катували мене так із третьої години дня до пів на п’яту ранку наступного дня, але так і не витягнули з мене жодного слова і, зрештою знесилені, здалися й пішли.

Вранці другого дня мене відвезли до ізолятора. Мої ноги так набрякли, що я не міг взутися. Я міг лише шкутильгати, наполовину встромивши ноги у взуття. Кожен крок викликав пекучий біль. Коли охоронець наказав мені роздягнутися для огляду й побачив, що я весь у ранах і синцях, він запитав: «Хто тебе так побив?». Я вже збирався відповісти, коли заступник начальника поспішно втрутився й сказав: «Це синці від масажу гуаша, а не від побиття». Коли я зайшов до камери, де мене мали утримувати, один товстий співкамерник сказав мені: «Новеньких треба мити з ніг до голови шістьма мисками води. Такі правила». Почувши це, я трохи занервував і подумав: «Надворі так холодно. Якщо мене обіллють шістьма мисками води, я точно змерзну й мені буде боляче. Як я це витримаю?». Але, на мій подив, коли я зняв одяг і він побачив, що я весь у ранах і синцях, він сказав іншим в’язням: «Його спина, ноги й обличчя всі сині. На обох п’ятах глибокі, закривавлені рани. Його побили занадто сильно, тому можна обійтися без шести мисок води». Я відчув глибоке полегшення й безперестанку дякував Богу в серці.

О другій годині дня, на третій день мого ув’язнення, у мене раптом сильно розболілася голова, серце почало калатати, і я втратив свідомість біля свого бетонного ліжка. Тоді я відчув здавленість у грудях, ніби їх стягнули мотузкою, і тягар, наче на них поклали велику кам’яну плиту. Це було вкрай дискомфортно, а головний біль був таким сильним, що здавалося, ніби голова зараз вибухне. Співкамерник поспішно покликав охоронця. Той послухав моє серце, помацав пульс і сказав: «Його серце б’ється надто швидко, я навіть не можу порахувати удари». Потім мене відправили до лікарні. Після обстеження виявилося, що моє серце б’ється зі швидкістю 240 ударів на хвилину, і що в мене стався серцевий напад. Мене поклали в лікарню, наділи кисневу маску та ввели ліки для підтримки роботи серця. Моє перебування в лікарні тривало чотири дні. Оскільки поліцейські боялися, що я спробую втекти, вони прикували мене наручниками до ліжка й поставили біля дверей двох озброєних охоронців. Увечері четвертого дня мене забрали назад до ізолятора. Кілька охоронців запитали про мій стан, на що поліцейський, який мене супроводжував, лише похитав головою й сказав: «Йому кінець, від нього вже ніякої користі». Я згадав, як чув від інших в’язнів, що людей із серйозними травмами чи хворобами можуть звільнити після утримання протягом якихось десяти днів. Я подумав, що оскільки я такий хворий, мене, мабуть, не триматимуть надто довго, і, можливо, Бог відкриває для мене шлях. Я помолився Богу, кажучи Йому, що готовий віддати свою хворобу в Його руки. Незалежно від того, житиму я чи помру, залишуся у в’язниці чи вийду на волю, я був готовий підкоритися Його володарюванню й упорядкуванням. Наступні кілька днів я цілими днями лежав на ліжку в сильному болі, а співкамерники по черзі доглядали мене протягом тижня. Я знав, що це Бог улаштував і впорядкував людей, справи та речі, щоб допомогти мені, і я безперестанку дякував Йому! Оскільки я мав запущену хворобу серця й у будь-яку мить міг перестати дихати, охоронці ізолятора боялися, що їх притягнуть до відповідальності, якщо я помру під час ув’язнення. Тому після двадцяти дев’яти днів утримання вони викликали мою дружину, щоб оформити звільнення під заставу до суду, і відпустили мене додому. Пам’ятаю, коли я йшов, заступник начальника попередив мене: «Ми тебе відпустили, але ти все ще під нашим контролем. Твоя дружина – твій поручитель. Якщо ти надалі матимеш хоч якісь контакти з віруючими, наступного разу ми заарештуємо і тебе, і твою дружину. Відтепер ти щомісяця будеш відмічатися в місцевому відділку поліції». Тоді я нічого не відповів, а лише подумав: «Ви можете стежити за мною й контролювати мене, але ви не можете контролювати моє серце, яке слідує за Богом. Я продовжуватиму вірити в Бога після звільнення».

Коли я звільнився з ізолятора, моя хвороба продовжувала прогресувати, і напади ставали дедалі частішими. Під час кожного нападу біль від серця віддавав у спину й по хребту піднімався в голову. Головний біль ставав таким нестерпним, наче хтось затискав мені голову в лещата, а у вухах дзвеніло гучніше, ніж від заводського верстата. У грудях було так тісно, ніби серце стягнули мотузкою, і мені було важко дихати. Я міг відчути хоч якесь полегшення, лише роблячи глибокі й повільні вдихи. Якщо напади не минали самі по собі, мені доводилося їхати в лікарню на уколи. Я не міг виконувати жодної фізичної роботи, і навіть нести миску з водою було занадто важко для мого серця. Крім того, через тривалий прийом ліків у мене почалися дуже серйозні проблеми зі шлунком. Я став майже калікою й не міг виконувати навіть найменшої роботи. До того ж рахунки за лікування лягли важким тягарем на мою сім’ю й зробили життя вкрай скрутним. Щоразу, коли я думав про те, що як чоловік я не можу працювати й забезпечувати свою сім’ю, що я став для них тягарем і що мені доводиться щодня терпіти біль і муки хвороби, я відчував неймовірні страждання й відчай. Щоразу, коли я так страждав, я згадував досвід Йова та Петра. Я прочитав цей уривок із Божих слів: «Коли ти проходиш через випробування Йова, ти також, водночас, проходиш через випробування Петра. Коли випробовували Йова, він був непохитним у своєму свідченні, і врешті йому явився Єгова. Тільки після того, як Йов непохитно свідчив, він став гідним побачити обличчя Бога. Чому сказано: “Я ховаюся від землі скверни, але являюся святому Царству”? Це означає, що лише коли ти освячений і непохитний у своєму свідченні, ти можеш мати гідність бачити обличчя Бога. Якщо ти не можеш бути непохитним у своєму свідченні, то не маєш гідності побачити Його обличчя. Якщо ти відступаєш або скаржишся на Бога перед лицем переплавок, через це не спромагаючись бути непохитним у своєму свідченні та стаючи посміховиськом для сатани, тоді ти не здобудеш явлення Бога. Якщо ти подібний до Йова, який посеред випробувань проклинав власну плоть, але не скаржився на Бога, і був здатен ненавидіти власну плоть, не скаржачись і не грішачи своїми словами, тоді ти будеш непохитним у своєму свідченні. Коли ти певною мірою пройдеш переплавку та зможеш бути, як Йов, абсолютно покірним перед Богом і не мати інших вимог до Нього чи своїх власних уявлень, тоді Бог тобі явиться» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто має бути вдосконалений, повинні пройти переплавку). Розмірковуючи над Божими словами, я зрозумів, що хоча через тортури КПК моє тіло було виснажене хворобами, Бог використовував це середовище, щоб удосконалити мою віру та любов. Він спостерігав, чи підкорюся я цьому влаштуванню й упорядкуванню і чи буду непохитним у своєму свідченні про Нього через цю переплавку. Коли Йов проходив через випробування, втративши все своє майно й побачивши, як за один день загинули його власні діти, а згодом покрившись виразками, він зберіг богобоязливе серце. І хоча він зіткнувся з такими стражданнями та труднощами, він ніколи не скаржився на Бога й навіть славив Боже ім’я. І ще був Петро, який пройшов через сотні випробувань, але ніколи не втрачав віри в Бога й урешті-решт був розіп’ятий догори ногами заради Бога, підкоряючись Богу до самої смерті. Страждання, випробування й переплавка, через які вони пройшли, були в багато разів більшими за ті, що переживав я, але вони все одно ніколи не бунтували проти Бога й не опиралися Йому. Вони могли охоче коритися Йому без нарікань, незалежно від того, отримували вони благословення чи зазнавали нещасть. Я був готовий наслідувати їх і утримуватися від нарікань на Бога, хоч би якими великими були страждання та переплавка, з якими я зіткнувся. Я рішуче стоятиму непохитно у своєму свідченні про Бога.

Пройшовши через ці переслідування та арешт, я зміг чітко побачити демонічну сутність КПК, яка ненавидить істину й ненавидить Бога. Вони саме такі, як каже Бог: «Ця банда спільників злочину! Вони спускаються у світ смертних, щоб віддаватися задоволенням і сіяти смуту, збаламучуючи все так сильно, що світ стає зрадливим та непостійним місцем, а серце людини наповнюється панікою й занепокоєнням; і вони так багато гралися з людиною, що її зовнішній вигляд став схожий на надзвичайно потворну нелюдську польову звірину, що втратила останній слід первісної чистої людини. Більше того, вони навіть хочуть перебрати на себе суверенну владу на землі. Вони так сильно перешкоджають роботі Божій, що вона ледь може просуватися вперед, і вони закривають людину так щільно, наче стінами з міді й сталі. Учинивши так багато тяжких гріхів і ставши причиною стількох лих, невже вони досі очікують чогось іншого, окрім кари?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота та входження (7)). Бог створив нас, тому вірити в Бога й поклонятися Йому – це абсолютно природно та виправдано. Але КПК використовує всі доступні їй методи, щоб переслідувати та заарештовувати віруючих, змушувати їх зраджувати Бога та слідувати за нею, і вона мріє мати контроль над людством – Божим створінням. Яка ж вона безсоромна! Ці демони зрештою будуть прокляті й покарані Богом! Протягом свого досвіду я також став свідком Божих чудових діянь, Його всемогутності та володарювання. Щоразу, коли я відчував, що більше не можу терпіти страждання, завдані їхніми тортурами та знущаннями, я молився й покладався на Бога, і страждання моєї плоті вщухали. Коли я почувався нещасним і негативно налаштованим, Божі слова спрямовували мене, допомагаючи залишатися сильним і не бути скованим смертю. Бог також улаштовував і впорядковував людей, справи та речі, щоб допомогти мені, дозволяючи відчути, що Він був поруч, виявляючи милосердя до моєї слабкості. Усе це було Божою любов’ю до мене, і тепер я маю більше віри в Бога, ніж будь-коли.