Вейсяо, Китай

Коли я була малою, моя сім’я жила у великій бідності. Наші родичі та сусіди дивилися на нас зверхньо, а діти наших сусідів не гралися зі мною. Пам’ятаю, якось я охоче пішла запросити сусідську дівчинку погратися, але щойно я наблизилася до її дверей, вона раптово зачинила їх переді мною. Ця сцена закарбувалася в моїх дитячих спогадах. Це дуже сильно зачепило мою самооцінку. Коли я пішла до школи, однокласники і вчителі також зневажливо ставилися до мене. Коли я бачила, що в інших дітей гарні рюкзаки, пенали і красивий одяг, а в мене нічого цього не було, я щодня думала, як було б добре, якби моя родина мала стільки ж грошей, як і інші. Тоді б люди не дивилися на мене зверхньо. Коли мені було 10 років, моя сім’я потрапила у великі борги через дорожню аварію, і батько пішов позичати гроші у родичів. Оскільки ми були бідні, вони не наважилися позичити нам. Після цього мій батько став таким похмурим, що часто з відчаєм зітхав і казав мені: «Наші родичі та сусіди дивляться на нас зверхньо, бо в нас немає грошей. Коли ти виростеш, мусиш принести честь родинному імені; лише тоді, коли заробиш більше грошей, люди почнуть тебе поважати». Слова батька і спогади про цькування у дитинстві глибоко вкарбувалися в мою пам’ять, і я вирішила, що коли виросту, зароблю багато-багато грошей, житиму в достатку, нарешті позбавлюся ярлика «бідняк» назавжди, і змушу всіх тих, хто колись зневажав мене, звернути на себе увагу.

У 1996 році мій батько почав працювати посередником у бізнесі з вантажних перевезень. За кілька років наша сімейна справа дедалі більше процвітала. Ми не лише погасили борги, а й купили вантажівку для перевезень, а також придбали телефони й мобільні пристрої. Як тільки в нашій сім’ї з’явилися гроші, родичі та сусіди, які раніше нас зневажали, почали до нас навідуватися. Куди б ми не йшли, інші люди поважали нас. Я нарешті могла ходити з гордо піднятою головою. Це ще більше зміцнило мою віру в те, що в цьому світі потрібно заробляти більше грошей. Лише маючи гроші в руках, людина може розраховувати на повагу оточуючих. Завдяки тому, що я бачила й чула навколо, я поступово навчилася вести бізнес. У 1999 році, коли я вже готувалася влити всю свою енергію в бізнес, на мене зійшло Боже спасіння останніх днів. Спочатку я була дуже заповзятою у своїй вірі в Бога. Я бачила, що багато людей досі не прийшли до Бога, тож приєдналася до рядів поширювачів благовістя. Після цього я часто виходила проповідувати благовістя, що заважало сімейному бізнесу. Моя сім’я почала сварити мене, кажучи: «Чому ти в такому молодому віці віриш у Бога? Якщо будеш так бігати туди-сюди, ми не дамо тобі грошей на витрати». Я подумала: «Якщо в мене не буде грошей, хіба ж мені не доведеться терпіти людську дискримінацію, геть як у дитинстві?». Зрештою я не подолала цю спокусу, кинула виконання своїх обов’язків і тільки час від часу ходила на зібрання. Що більше було роботи, то далі моє серце відходило від Бога. Пізніше мій батько передав мені управління всім бізнесом, і коли мені було трохи за двадцять, я вже мала власну кар’єру. Тоді я була надзвичайно щаслива. Щоб заробити більше грошей і мати успішну кар’єру, я щодня ламала голову, як налагодити контакти з різними постачальниками товарів. Вдень і вночі мені надходило більше дзвінків, ніж я могла встигнути прийняти. Коли я відчувала спрагу, я навіть не могла випити води, а коли голос був хрипким – не хотіла відпочивати. Завдяки цій наполегливій праці мені нарешті вдалося накопичити близько 100 000 юанів. Хоча за ті кілька років я зазнала більше труднощів, ніж більшість людей, це було варте того, адже я бачила, як мій гаманець поступово розбухає.

Згодом я помітила, що більшість клієнтів, які приходили до мене додому обговорювати справи, приїжджала на автомобілях і жила в багатоповерхівках, в той час як я орендувала старенький двокімнатний будинок із видом на вулицю. Я явно програвала на тлі цих заможних людей. Я сказала собі: «Так не піде, я маю й далі тяжко працювати, щоб одного дня я теж їздила на машині, жила в багатоповерхівці і мала власну компанію». Щоб якнайшвидше здійснити своє бажання, я зайнялася справами ще більше, ніж раніше. У ті роки я практично не знала, що таке спокійний сон, і постійно жила в стані повного виснаження. Я була ще молодою, коли в мене почалися головні болі через перенапруження. Коли мене схоплювали ці головні болі, здавалося, ніби голову пронизують десятки голок. Крім того, через випромінювання від комп’ютера та телефону мене часто нудило й рвало. Щоб полегшити біль, я сильно щипала себе за шкіру голови нігтями або вдарялася головою об стіну, але ці методи анітрохи не зменшували мого болю. Коли головний біль став нестерпним, я думала звернутися до лікарні для обстеження, але уявила, як сотні юанів поповнюють мій гаманець, і не наважилася цього зробити. «Та ні, – подумала я, – зараз можливостей заробити гроші не так вже й багато. Треба скористатися цим шансом і заробити ще трохи, поки я ще молода». Через кілька років у нас уже була машина, власний будинок і зареєстрована компанія з контейнерних перевезень. Щоразу, коли я приїжджала на зустрічі з іншими компаніями на своєму авто, керівники дивилися на мене зі схваленням, хвалили за те, що в такому молодому віці я маю власну справу, і казали, що я дуже здібна. Багато клієнтів часто називало мене «менеджеркою» при зустрічі, а друзі хвалили за те, що я – успішна жінка. Під час свят, коли ми всією родиною їхали до нашого дому в село, багато сусідів збиралося, щоб поглянути на нас, і казало, що батькам мого чоловіка дуже пощастило мати таку здібну невістку. Я була дуже задоволена собою, коли чула ці слова. Протягом тих кількох років я щодня думала про те, як заробити більше грошей, І моя апатія до віри в Бога дедалі зростала. Іноді, коли я не ходила на зібрання, сестри приходили шукати мене. Але мій душевний стан не підходив для того, щоб слухати їхню бесіду. Часом, навіть коли я приходила на зібрання, думки мої весь час були зайняті бізнесом. Хоча я була надзвичайно зайнята щодня, справи в бізнесі йшли не так гладко, як я собі уявляла. Дорожньо-транспортні пригоди траплялися одна за одною, а багато клієнтів затримувало оплату за вантажні перевезення. За ті кілька років ми втратили понад кількасот тисяч юанів. Щоб повернути втрачені гроші, я докладала ще більше часу і зусиль, ніж раніше. Щоденне надмірне навантаження на організм призвело до серйозного виснаження, а головні болі ставали дедалі сильнішими. Щодня я відчувала, що було б краще померти. Відтоді, як у нас з’явилися гроші, мій чоловік щодня виходив розважатися й не повертався до ранку. Він навіть грав в азартні ігри та розтринькав купу грошей. Ми сперечалися через це щодня, і моє обличчя часто було червоним від сліз. Життя здавалося мені нестерпно болючим. Я відчувала глибоку безпорадність і водночас сильне розгублення. Тепер я вже здійснила свою мрію. У мене була машина, будинок і компанія. Але чому ж я не відчувала анітрішки радості? Що ж насправді відбувалося?

Коли мене охопили біль і безпорадність, я згадала книгу Божих слів, яку залишила у своєму офісі. Я відкрила розділ під назвою «Зітхання Всемогутнього» і почала читати. Тоді в офісі було дуже тихо, я почала з самого початку й читала далі й далі. Коли я прочитала останній уривок, Божі слова зворушили моє серце. Бог говорить: «Відступившись від наданого Всемогутнім життя, людство не знає сенсу існування, а втім боїться смерті. Вони без допомоги чи опори, та й далі не хочуть заплющувати очі та вигартовують себе, щоб підперти мішки плоті, яким бракує якогось почуття в їхніх душах, і тягнуть негідне животіння в цьому світі. Так ти живеш, без надії, як і інші, без цілі. Тільки Святий із легенди порятує людей, які стогнуть від страждання, відчайдушно жадаючи Його приходу. Така віра довго залишалася нереалізованою в тих, кому бракує свідомості. Втім, люди й далі цього прагнуть. Всемогутній милостивий до цих людей, що глибоко страждали; водночас Він відчуває огиду до цих людей, у яких немає жодної свідомості, бо ж Він мусив чекати на відповідь від людей надто довго. Він бажає знайти, відшукати твоє серце і твій дух і принести тобі воду та їжу, щоб ти прокинувся й більше ніколи не мав спраги й голоду. Коли ти стомився й трохи відчуваєш похмурість цього світу, не губися, не плач. Всемогутній Бог, Хранитель, вітатиме твій прихід у будь-який момент. Він насторожі поряд із тобою, чекає, коли ти повернешся. Він чекає того дня, коли до тебе раптом повернеться пам’ять: коли ти усвідомиш, що походиш від Бога, що невідь-коли ти загубився, що невідь-коли втратив свідомість на шляху і що невідь-коли надбав собі “батька”; коли, до того ж, ти усвідомиш, що Всемогутній завжди пильнував, дуже й дуже довго чекав на твоє повернення. Він пильнував у відчайдушній тузі, чекаючи й не отримуючи відповіді. Його пильнування та чекання дорожчі за всяку ціну; Він робить це заради людського серця й людського духу. Можливо, це пильнування й чекання безмежні, а можливо, вже добігають кінця. Але ти маєш точно знати, де нині твоє серце та твій дух» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Зітхання Всемогутнього). Коли я прочитала слова «чекаючи й не отримуючи відповіді», моє серце, яке досі глибоко спало, раптово прокинулося. І я почала замислюватися: «Хто здатен чекати на відповідь, якої немає? Тільки Бог! Тільки Бог ось так завжди мовчки перебуває поруч із людьми». Божі слова втішили мою зранену душу, і я не змогла стримати сліз. У ту мить я відчула, що моє серце дуже близьке до Бога. За всі ті роки віри в Бога я ніколи серйозно не читала Його слова, а мій мозок був завжди заповнений думками про те, як заробити більше грошей і здобути повагу людей. Щодня, виснажена до краю, я змушувала себе керувати бізнесом. У результаті я здобула щедрі матеріальні блага та повагу з боку інших, проте це мені принесло постійні зради чоловіка та хвороби. Я не мала і крихти щастя. Натомість я відчувала порожнечу, біль і безпорадність. Увесь цей біль виник через те, що я віддалялася й ховалася від Божої опіки й захисту. Десять років тому я почула голос Божий, але не цінувала Його спасенну благодать, не їла й не пила Його слова в належний спосіб, і не бралася виконувати свої обов’язки. Я була такою бунтівничою, але Бог не покинув мене, Він завжди був поруч, чекаючи, поки моє серце зміниться. Коли я була спантеличена й безпорадна, слова Бога негайно втішили мою поранену душу. Коли я не регулярно відвідувала зібрання та трималась осторонь від Бога, Він спонукав сестер допомагати мені знову і знову, але я була невдячна і відчувала опір. Я багато разів відкидала Боже спасіння для мене, я справді не мала ні совісті, ні розуму. Що більше я розмірковувала, то сильніше шкодувала й картала себе. Плачучи, я помолилася Богу: «Боже, я помилилася. Я ненавиджу те, що тоді не читала Твоїх слів уважно й вклала все своє серце в заробляння грошей. Я думала, що коли матиму гроші, матиму все. Але, здобувши багатство і матеріальні насолоди, я відчула лише порожнечу, біль і безпорадність. Боже, шлях, який я обрала раніше, був хибним. Відтепер я прагну шукати істину і знову йти дорогою віри в Бога». Після молитви мене охопило глибоке відчуття спокою та умиротворення. Я була наче одинокий човен посеред моря, що нарешті знайшов гавань для свого якірця, немов блудний син, який після довгих років мандрів повернувся в материнські обійми. Я відчула ту безпеку, якої раніше ніколи не знала. Після цього, коли наставав час іти на зібрання, я завжди завчасно планувала свої справи відповідно. Поступово я змогла відчувати спокій, беручи участь у зібраннях, і зазвичай могла знаходити час, щоб читати Божі слова і виконувати свій обов’язок у церкві. Проте іноді, коли мої справи конфліктували з обов’язком, я все ж таки обирала бізнес і відкладала обов’язок, хоч і з небажанням. Через це я відчувала внутрішні муки. Іноді я також думала: «Коли ж я зможу не залежати від справ і спокійно виконувати свій обов’язок?» Коли я побачила, що багато братів і сестер може залишити свої сім’ї та відмовитись від кар’єри заради проповіді благовістя, це дуже зворушило моє серце. Я думала, що ми всі – люди, тому якщо брати й сестри можуть відкинути свої турботи й повністю присвятити себе Богові, то чому ж я не можу все відпустити? Я так сильно сподівалась, що колись зможу щиро й повністю віддаватися виконанню свого обов’язку; як чудово було б! Я неодноразово повторювала цю думку в молитві до Бога, сподіваючись, що Він зміцнить мою віру, і настане той день, коли я зможу відпустити свої справи і щиро віддатися служінню Йому.

Влітку 2011 року мої головні болі ставали все сильнішими. Я вже зовсім не могла це терпіти, тож поїхала до міської лікарні на обстеження. Лікар сказав мені: «Ваші головні болі можуть бути пов’язані з вашою теперішньою роботою. Якщо хочете покращити своє здоров’я, найкращий спосіб – це більше не займатися цим бізнесом. Інакше ваш стан буде тільки погіршуватися». Почувши слова лікаря, я ясно усвідомила, що це Бог показує мені вихід. Я хотіла скористатися цією нагодою, щоб сказати своїй родині, що більше не можу продовжувати займатися бізнесом, але ніяк не могла наважитися, адже сьогоднішні результати зайняли в мене десять років клопіткої праці й управління. До того ж, того року справи йшли дуже добре – іноді за день ми заробляли по п’ять-шість тисяч юанів. Якщо я все кину, то клієнтів, яких я напрацьовувала роками, перехоплять конкуренти. Зрештою, я не змогла подолати спокусу грошей і, терплячи муки хвороби, продовжувала працювати ще кілька місяців. Хоча я заробляла багато грошей, радості це мені не приносило. Я згадувала, як раніше молилася Богу й була готова відмовитися від бізнесу, щоб повністю присвятити себе Йому. А тепер я і далі трималася за гроші й не могла їх відпустити. У душі я відчувала сильне почуття провини. Тож я знову звернулася в молитві до Бога, просячи Його допомогти мені відпустити бізнес і повністю присвятити себе Йому. Одного дня я прочитала такі Божі слова: «Якби зараз Я поклав перед вами гроші та дав би вільно вибрати – і не засуджував би вас за зроблений вибір, – то більшість із вас вибрали б гроші, а істини б зреклися. Кращі з вас відмовилися б від грошей й нехотя вибрали б істину, а ті, хто посередині, однією рукою вхопилися б за гроші, а другою – за істину. Тож таким чином чи не відкрилося б ваше справжнє обличчя? Вибираючи з-поміж істини й того, чому ви вірні, усі ви вибирали б саме так, і ставлення ваше залишилося б незмінним. Чи це не так? Чи не багато з вас вагається між істинним і хибним? У всій боротьбі між позитивним і негативним, чорним і білим, між сім’єю і Богом, дітьми і Богом, гармонією і розбратом, багатством і бідністю, статусом і пересічністю, між тим, чи вас підтримують чи відкидають тощо, ви точно не є необізнаними про той вибір, який ви зробили! Між гармонійною сім’єю і розколотою ви вибрали перше й зробили це без жодних сумнівів; між багатством і боргами ви знову вибрали перше, бо вам бракує волі повернутися до берега; між розкішшю і злиднями ви вибрали перше; вибираючи між вашими синами, дочками, дружинами й чоловіками та Мною, ви вибрали перше; і між уявленням та істиною ви однаково вибрали перше. Зіткнувшись із усілякими вашими лихими вчинками, Я просто втратив віру у вас, Я просто вражений. Ваші серця неочікувано дуже нездатні до пом’якшення. Кров серця, яке Я присвячував багато років, на диво, не принесла Мені нічого, крім вашої відстороненості та відмови, але Мої сподівання на вас міцніють із кожним новим днем, бо Мій день цілковито відкритий перед кожним. Проте зараз ви досі прагнете темного та злого й відмовляєтеся від нього відмовитися. Тож яким буде для вас результат? Чи ви колись думали про це серйозно? Якби вас знову попросили вибрати, як би ви вчинили? Чи знову вибрали б перше? Чи й далі б розчаровували й засмучували Мене? Чи жевріла б іще в серцях ваших лише іскра тепла? Чи й далі б ви не знали, що робити, щоб втішити Моє серце? Що ви обираєте у цей момент? Чи ви покоритеся Моїм словам, чи відчуватимете до них огиду?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Кому ти вірний?). Зіткнувшись із Божим запитанням, я увійшла в стан роздумів. Я згадала, як багато разів молилася до Бога, кажучи, що готова покинути свій бізнес і завжди присвячувати себе Йому повністю. Але коли я дивилася на свій щоденний дохід у кілька тисяч юанів, то вже не була готова відмовитися від нього. Хіба я не обманювала Бога? Я подумала, що хоча я й вірила в Бога протягом цих років, але майже весь свій час і сили витрачала на ведення бізнесу. Моя голова була заповнена думками про те, як заробити більше грошей, і я зовсім не цінувала обов’язок, який мала виконувати. Кожного разу, коли виникав конфлікт між моїм обов’язком і бізнесом, я завжди спершу обирала задоволення потреб бізнесу, відсуваючи обов’язок на задній план і не сприймаючи його серйозно. Упродовж цих кількох років я стала справжньою рабинею грошей, щоб виділитися серед однолітків. Щодня я боролася з порожнечею і болем, занурюючись у них дедалі глибше. Хоча я багато разів бунтувала проти Бога, Він ніколи не відмовлявся спасти мене. Коли я не могла відвідувати зібрання через бізнес, Він організовував сестер, щоб підтримати мене й допомогти мені. Коли я стикалася із зрадою чоловіка, труднощами в бізнесі та хворобами, коли жила в болі та безпорадності, Бог через Свої слова вів і наставляв мене, дарував мені прагнення до світла й волю до належного пошуку істини. Коли я не могла відпустити свій бізнес, Бог через слова лікаря дав мені пораду. Він завжди хвилювався і турбувався про моє життя, докладаючи таких клопітких зусиль заради мене, але я постійно думала про те, як заробити більше грошей, і зовсім не замислювалася про свій обов’язок. Я справді була такою егоїсткою! Нині Бог все одно дав мені можливість виконувати свій обов’язок, і я мала це цінувати. Я мала повністю присвятити себе поширенню благої вістки про царство й виконувати свій обов’язок створеної істоти. Після того, як я прийняла своє рішення, сталися деякі несподівані події, які змусили мене частково усвідомити шкоду та наслідки гонитви за багатством.

Одного зимового дня 2011 року хтось зателефонував моєму чоловікові з погрозами, заявивши, що ми когось образили, і вимагав від нього перевести 100 000 юанів для забезпечення власної безпеки. Інакше вони збиралися відрубати моєму чоловікові руки й ноги. Почувши ці слова, моє серце почало шалено калатати від страху. Раніше я бачила такі сцени лише по телевізору й ніколи не думала, що доведеться пережити їх особисто в реальному житті. Чому ж сьогоднішній світ охоплений таким хаосом? Як же людські серця можуть бути такими підступними? У ту мить я раптом усвідомила, що якщо я продовжуватиму займатися цим бізнесом, це справді може призвести до смертельної катастрофи. Я подумала, що з того часу, як у нашій родині з’явилися гроші, я жодного дня не провела в спокої, а тепер зустрілася з такою несподіваною бідою – гроші не приносять щастя і радості. Пізніше я почула про кількох водіїв вантажівок, які доставляли товари до нашого дому, – вони загинули в автомобільних аваріях. Коли я почула про їхні смерті, мені було просто нестерпно повірити, що це справді сталося. Серед них були молоді люди, яким було лише трохи за двадцять, а людям середнього віку – лише близько сорока років. Найбільше мені запам’яталася одна подружня пара, яка, щоб заробити більше грошей, не наймала водія і працювала день і ніч без перепочинку. Урешті-решт, через втому вони потрапили в автокатастрофу, і обидвоє – і чоловік, і дружина – загинули. Хоча вони і заробили трохи грошей, але заради цього втратили власне життя. Яка користь їм була з тих грошей? Я подумала про слова Господа Ісуса: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Матвія 16:26). Згадуючи ті роки, коли я всією душею прагнула піднятися соціальними сходами, я щодня була, як машина, що працює вдень і вночі. Хоч я і заробила трохи грошей і здобула похвалу та повагу від людей, але не отримала від цього ані радості, ані задоволення – навпаки, відчувала дедалі більшу порожнечу й біль. Заради заробітку я занедбала здоров’я й захворіла, і навіть коли голова боліла так сильно, що хотілося бити нею об стіну, я однаково не хотіла припиняти заробляти гроші. Я зрозуміла, що гроші міцно мене зв’язали. Гроші наче ніж, що холоднокровно вбиває людей. Якби я й надалі максимально намагалася заробляти гроші так, як раніше, можливо, колись і мене гроші б довели до мук і смерті, як цих людей. Після того дня я вже ніколи б не віддала своє життя заради грошей. Мені спало на думку, що ще було багато людей, які не могли зрозуміти цієї суті і все ще блукали у вирі грошей. Вони не бачили жодного напрямку для свого життя і не знали, як прожити його змістовно. Я хотіла проповідувати Боже Євангеліє в останні дні більшій кількості людей, допомогти їм раніше почути Його голос, пізнати істину і більше не страждати від розбещення та шкоди сатани. Я сказала своїй родині, що мої головні болі стали надзвичайно сильними, і відтепер я більше не займатимусь справами бізнесу. Моя родина погодилася та дала мені можливість відновитися. Я була дуже щаслива. Від щирого серця я дякувала Богу за те, що Він дав мені вихід із ситуації.

У 2012 році, після Нового року, я передала весь бізнес чоловікові на управління, і тепер могла спокійно читати Божі слова та виконувати свій обов’язок. В душі я відчувала неймовірний спокій і мир. Мій душевний стан поступово теж покращувався. Ще більш дивовижним було те, що без жодного лікування мої головні болі несподівано зникли. Моє серце було глибоко зворушене, і я ясно відчувала, що саме Бог зцілює мою недугу, звільняючи мене від мук хвороби та руйнування мого духу. Я твердо вирішила сумлінно виконувати свій обов’язок і віддячити Богові за Його спасенну благодать. Коли мій чоловік побачив, що мої головні болі полегшуються, він почав наполягати, щоб я знову зайнялася бізнесом, але я чітко висловила йому свою позицію, що більше не хочу повертатися до цієї справи. Коли він побачив, що я його не слухаюсь, то почав погрожувати розлученням і сказав, що якщо я й надалі віритиму в Бога, то не даватиме мені грошей на витрати. Побачивши, наскільки жорстоким був мій чоловік, я так розгнівалась, що все моє тіло затремтіло. У моїй свідомості знову виринули сцени, як у дитинстві люди дивилися на мене зверхньо. Я справді не хотіла знову жити таким життям. Я почувалася дуже слабкою. Якби я не вірила в Бога, я могла б і далі насолоджуватись матеріальним достатком і повагою з боку інших. Якби я вирішила завжди виконувати свій обов’язок, я б утратила все, що мала. Моє серце розривалося від болю і жахливих мук, а сльози невпинно котилися по обличчю. З одного боку – мій обов’язок, з іншого – кар’єра, яку я будувала багато років. Я не знала, як зробити вибір. Плачучи, я помолилася Богові: «Боже! Я зараз дуже слабка і не знаю, що мені обрати. Якщо я наполягатиму на виконанні свого обов’язку, то втрачу і кар’єру, і сім’ю. Якщо я виберу сім’ю та кар’єру і відмовлюся від віри в Бога та виконання свого обов’язку, то стану людиною без совісті й розуму. Боже, я не хочу Тебе покидати. Якби Ти не вів мене крок за кроком до цього дня, я б не пішла правильним шляхом у житті. Раніше я не шукала істини й не присвячувала себе Тобі повністю. Сьогодні я більше не можу бути негідною Твоїх добрих намірів. Я хочу щиро прагнути істини й далі слідувати за Тобою вперед. Боже! Будь ласка, дай мені віру і силу зробити правильний вибір». Після молитви я прочитала уривок із Божих слів: «Ти мусиш зазнавати тягот за істину, ти мусиш жертвувати себе заради істини, ти мусиш терпіти приниження за істину, і заради здобуття більше істини, ти мусиш переносити більше страждань. Ось що ти маєш робити. Ти мусиш не відкидати істину заради насолоди сімейною гармонією, і ти мусиш не втрачати все життя гідності й доброчесності заради тимчасової втіхи. Ти маєш шукати всього прекрасного та доброго, і ти маєш шукати змістовніший життєвий шлях. Якщо ти ведеш таке ординарне й світське життя й не маєш ніяких цілей, яких варто досягати, хіба це не марнування твого життя? Що ти можеш здобути від такого життя? Ти мусиш зректись усіх плотських втіх заради однієї істини, а не відкидати всі істини заради малої втіхи. Люди, що так роблять, не мають ні доброчесності, ні гідності; у їхньому існуванні немає змісту!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд). Читаючи Божі слова, я відчувала, ніби Він звертався до мене особисто: «Відтепер ти повинна щиро прагнути істини. Не живи більше тим ганебним життям, яким жила раніше». Раніше я не прагнула істини і недостатньо читала Божі слова. Я вкладала свій час і зусилля у бізнес, марнуючи стільки свого часу. Тепер я мала цінувати час, який був попереду, і як би моя сім’я мене не стримувала, я не могла відмовитися від цієї чудової можливості шукати істину. Я сказала чоловікові: «За ці кілька років я багато хворіла, намагаючись заробити гроші. Якби я не вірила в Бога, я б давно померла. Як віруюча у Бога, я йду світлою та правильною життєвою стежкою. Тепер, коли я обрала цей шлях, я повинна йти ним до кінця. Ти не віриш в Бога, але не маєш права обмежувати мою свободу». Бачачи, що він не може мене стримати, відтоді чоловік перестав мені докучати через це. Після того, як я зробила цей вибір, моє серце відчуло неймовірну свободу. Після цього я завжди виконувала свій обов’язок.

Пізніше, коли я бачила знайомих за кермом автомобілів, мене все ще охоплювало відчуття втрати: колись, коли я займалася бізнесом і їздила на машині, люди скрізь ставилися до мене з повагою. Тепер я замість цього їздила на електровелосипеді. Коли колишні знайомі та клієнти бачили мене, вони не віталися, і майже всі, кого я знала, ставилися до мене холодно. Я втратила не лише той ореол, що мала раніше, а й стикнулася з докорами рідних: «Ти понад десять років тяжко працювала в бізнесі, а тепер добровільно передала його іншим. Якщо ти не будеш займатися бізнесом, подивимось, хто в майбутньому даватиме тобі гроші на життя. Я не розумію, що ти взагалі думала. Ти справді надто дурна!» Ці образливі й колючі слова глибоко мене турбували. У ті дні я щодня почувалася неспокійно й мала пригнічений настрій. Я думала: «Якби я продовжувала займатися бізнесом, люди і надалі поважали б мене. Але тепер, без бізнесу, якщо в майбутньому не матиму грошей, як же мені жити?» Непомітно для себе я знову потрапила у спокуси сатани і мимоволі почала продумувати запасний варіант. У глибокій тиші ночі я часто переверталася з боку на бік і не могла заснути. Я почала замислюватися: «Чому щоразу, коли я стикаюся зі спокусою грошей, слави та статусу, моє серце приходить у неспокій?» Я дуже хотіла знайти відповідь на це питання. Пізніше я побачила цей уривок із Божих слів: «“Гроші правлять світом” – це філософія сатани. Вона торжествує серед усього людства, у кожному людському суспільстві; можна сказати, що це віяння. Це пов’язано з тим, що його було вкорінено в серці кожної людини, яка спочатку не приймала цей вислів, але потім, коли зіткнулася з реальним життям, мовчазно погодилася з ним, і їй почало здаватися, що насправді ці слова істинні. Хіба це не процес розбещення людини сатаною? … Сатана спокушає грошима людей і розбещує їх, щоб вони поклонялися грошам і благоговіли перед матеріальним. А як це поклоніння грошам проявляється в людях? Чи вважаєте ви, що без грошей не змогли б вижити в цьому світі, що без грошей не можна пробути навіть одного дня? Статус людей і повага, яку вони викликають, ґрунтуються на тому, скільки вони мають грошей. Спини бідних зігнуті від сорому, а багаті втішаються своїм високим статусом. Вони тримаються гордо й упевнено, говорять голосно та живуть бундючно. Що приносить людям цей вислів і віяння? Хіба не правда, що багато людей іде на будь-які жертви, аби отримати гроші? Хіба чимало людей не втрачає свою гідність і порядність у гонитві за більшими грошима? Хіба чимало людей заради грошей не втрачає нагоду виконувати свій обов’язок і слідувати за Богом? Хіба втрата шансу здобути істину та бути спасенним не є для людей найбільшою з усіх утрат? Хіба сатана не зловісний, що використовує цей метод і цей вислів, аби настільки розбещувати людину? Хіба це не зловмисний підступ? У міру того, як ти просуваєшся від заперечення цього популярного вислову до того, щоб урешті-решт прийняти його як істину, твоє серце повністю потрапляє в лапи сатани, і тому ти мимоволі починаєш жити за цим висловом» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний V). Завдяки тому, що викрили Божі слова, я знайшла корінну причину того, чому я ніколи не могла звільнитися від кайданів грошей та слави. Я згадала, як батько часто вчив мене в дитинстві: «Наша сім’я бідна, тому коли виростеш, мусиш багато заробляти і принести нашому роду честь. Тільки якщо матимемо гроші – люди ставитимуться до нас з повагою». Слова мого батька закарбувалися в моїй пам’яті. Я думала, що протягом цих років сатанинські отрути, такі як «Гроші правлять світом» і «Гроші – це ще не все, але без них нічого не можна зробити» визначали, як я жила своє життя. Я вважала, що лише за наявності грошей я можу говорити з високо піднятою головою та користуватися повагою інших. Щоб заслужити повагу інших, я невпинно працювала вдень і вночі, немов машина для заробляння грошей. Коли я була втомлена або хотіла спати, я не хотіла відпочивати, а коли я хворіла, я не хотіла йти до лікаря. Боячись втратити трохи бізнесу, я вклала усю свою душу в заробляння грошей. Щоразу, коли був конфлікт між бізнесом і зібраннями, я спершу вирішувала справи бізнесу, а вже потім ішла на зібрання. Я ніколи не ставила на перше місце прагнення до істини та виконання обов’язку, а коли була зайнята бізнесом – просто не ходила на зібрання. Я загрузла в гонитві за грошима і не могла вибратися, ставала дедалі жадібнішою та морально занепадала. З того, що викривали Божі слова, я нарешті ясно побачила підступний намір сатани – використовувати ці отруйні ідеї, щоб шкодити людям. Він хотів скористатися людськими амбіціями та жадобою до грошей і слави, щоб нашкодити їм і зрештою поглинути їх повністю. Якби Бог не викрив підступний задум сатани, мені справді було б важко розгледіти його хитру схему і я продовжувала б тонути у вирі гонитви за грошима, віддаючи своє життя сатані. Переживши це, я з власного досвіду зрозуміла, що незалежно від того, скільки грошей, матеріальних благ та поваги з боку інших я мала, моє серце все одно було порожнім і сповненим болю. Моє життя не мало жодної цінності чи сенсу. Якби я й далі не могла відпустити особисту вигоду і вперто трималася за гроші, то врешті-решт саме гроші неминуче довели б мене до загибелі. У цьому житті мені пощастило йти за Богом, власними вухами чути слова Творця та виконувати свій обов’язок створеної істоти. Це було те, що мало найбільшу цінність і значення в моєму житті. Я не могла відмовитися від істини заради матеріальних насолод і поваги інших. Натомість віра в Бога та поклоніння Йому було метою, до якої я мала прагнути. Це був період широкого розповсюдження благої звістки про царство, і як створена істота я повинна була нести свою відповідальність і виконувати обов’язок – проповідувати та свідчити про благу звістку, щоб більше людей могли бути спасенні Богом. У цьому була цінність і сенс мого життя. Після того, як я зрозуміла Божий намір, гроші більше не впливали на мене. Коли я приходила до батьків додому, вони більше не сварили мене за те, що я не займаюся бізнесом, а іноді вони навіть давали мені трохи грошей на витрати. Я добре усвідомлювала, що все це – благодать і милість Божа, і серце моє було сповнене вдячності Йому.

Я думала, що на цьому шляху, якби не керівництво Божих слів, я б не змогла вирватися з-під впливу отрути сатани, відомої як «Гроші правлять світом», і тим більше – відмовитись від свого бізнесу та обрати виконання свого обов’язку. Я зрозуміла, що гроші, слава, статус, автомобілі, будинки та інші матеріальні речі – усе це так само швидкоплинне, як пливучі хмари. Лише прагнучи істини, живучи згідно з Божими словами та виконуючи свій обов’язок створеної істоти, можна прожити життя, наповнене справжнім сенсом і цінністю. Як кажуть Божі слова: «Коли люди займаються кар’єрою у світі, усе, про що вони думають, – це гонитва за такими речами, як світські тенденції, слава, вигода та тілесні насолоди. Який у цьому підтекст? Підтекст такий: уся твоя енергія, час і молодість зайняті й поглинені цими речами. Чи мають вони сенс? Що ти врешті-решт отримаєш від них? Навіть якщо ти здобудеш славу й вигоду, це все одно буде пустотою. А що, як ти зміниш свій спосіб життя? Якщо твій час, енергія та розум зайняті лише істиною та принципами й ти думаєш лише про позитивні речі, зокрема, як добре виконувати свій обов’язок і постати перед Богом, і якщо ти витрачаєш свою енергію та час на ці позитивні речі, то те, що ти здобудеш, буде іншим. Те, що ти здобудеш, буде найсуттєвішими благами. Ти знатимеш, як жити, як жити як людина, як ставитися до кожної людини, справи та речі. Щойно ти знатимеш, як ставитися до кожної людини, справи та речі, це значною мірою дозволить тобі природно коритися Божим улаштуванням та впорядкуванням. Коли ти зможеш природно коритися Божим улаштуванням та впорядкуванням, то, навіть не усвідомлюючи цього, ти станеш такою людиною, яку Бог приймає і любить. Подумай про це, хіба це не добре? Можливо, ти ще не знаєш цього, але в процесі свого життя і в процесі прийняття Божих слів та істини-принципів, ти непомітно почнеш жити, дивитися на людей і речі, жити як людина й діяти згідно з Божими словами. Це означає, що ти несвідомо коритимешся Божим словам, коритимешся Його вимогам і задовольнятимеш їх. Тоді ти вже станеш такою людиною, яку Бог приймає, якій довіряє і яку любить, навіть не знаючи про це. Хіба це не чудово? (Так.) Тому, якщо ти присвячуєш свою енергію та час на прагнення до істини й на те, щоб добре виконувати свій обов’язок, те, що ти урешті-решт здобудеш, буде найціннішими речами» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини I. Як прагнути до істини (18)). Після прочитання Божих слів я краще зрозуміла цінність і значення прагнення до істини. Хоча тепер я не була такою багатою, як раніше, і мій одяг не був таким яскравим і гарним, я насолоджувалася Божим даром життя. Це було те, що не можна було отримати ні за які гроші. Я усвідомила, як протягом багатьох років я неодноразово бунтувала проти Бога і боляче ранила Його серце, а також як багато разів відмовлялася від Його спасіння заради гонитви за грошима. Я не цінувала великої нагоди виконувати свій обов’язок, та Бог завжди був поруч, терпляче чекаючи, поки я навернуся; Він ніколи не втрачав надії спасти мене. Після того, як я залишила бізнес, Бог не залишив мене в холоді чи голоді, і Він продовжував піклуватися про мене всіма можливими способами. Божу спасенну благодать неможливо обрахувати, а тим паче відплатити. Я ніколи не пошкодую про те, що обрала слідувати за Богом у цьому житті. Слава Богу за Його спасіння. Вся слава Богу!