Ань Жань, Китай

Я відповідала за роботу з поливу в кількох церквах. Я знала, що можливість виконувати цей обов’язок є благодаттю та піднесенням від Бога, та хотіла виконувати його добре, щоб відплатити за Божу любов. Утім, я затримувала роботу, бо не несла ношу. Тоді я не розмірковувала над собою та брехала, щоб захистити свою репутацію та статус. Факти показували мені, що я була людиною лукавою, не вартою довіри.

Нещодавно обстановка була жахливою, багатьох братів і сестер заарештували. Вищий лідер написав мені, переконуючи більше бесідувати з новонаверненими про істину видінь, щоб вони розуміли Божу роботу та були непохитними в цій страшній обстановці. Отримавши цей лист, я негайно провела бесіду з поливальниками щодо впровадження, але потім не простежила за виконанням цієї роботи. Я думала, що якщо я побесідувала з поливальниками, то вони побесідують із новонаверненими, і що ніяких великих негараздів не має бути, адже нікого з церков, якими я опікувалася, ще не заарештовували. Але раптом невдовзі після цього, у трьох церквах, якими я опікувалася, пройшли масштабні арешти. Лідер написав мені знову, питаючи, скільки новонавернених у кожній церкві регулярно відвідують збори, скільки не відвідують збори регулярно через жахливу обстановку, скільки новонавернених було заарештовано та скількох нікому було поливати, та попросив швидко надати йому ці подробиці. Отримавши цей лист, я зрозуміла: «Хоч я й виконала завдання, але не простежила за ним ретельно. Я гадки не маю щодо подробиць, про які питає лідер, що мені відповідати? Що він подумає про мене, якщо я скажу правду? Скаже, що я не виконала роботу по-справжньому? Як мені навіть на очі показуватися, якщо він мене підріже? Ні, не можна казати правду». Я сиділа перед комп’ютером, міркуючи про свої варіанти й не знаючи, як відповісти, доки нарешті не додумалася. Я написала лідерові наступне: «Полив новонавернених про істину видінь було виконано, я його відстежую». Після цього я кинулася відстежувати роботу з думкою: «Коли лідер знову питатиме, я викладу у звіті інформацію про стан справ, яку зараз дізнаюся. Так він не дізнається, що я була безвідповідальною та не відстежувала роботу». Згодом, коли я все-таки пішла до поливальників питати про стан справ, то дізналася, що хоч вони й провели бесіди з новонаверненими, але нічого не досягли, і вони самі не в курсі справ новонавернених. Коли я про це дізналася, то нарешті зрозуміла, що так сталося, бо я не несла ношу й не відстежувала роботу, і що життя-входження новонавернених було затримано. Однак я досі не шукала істину та не розмірковувала над собою, тож ситуація не змінювалася.

Невдовзі вищий лідер зібрав нас, щоб дізнатися подробиці роботи з поливу, скількома новонаверненими опікується кожен поливальник, як вони долають труднощі та уявлення новонавернених, чи уважні вони до зрощування новонавернених тощо. Тоді я відчула тривогу й подумала: «Сподіваюся, лідер не питатиме мене першою, бо деяку роботу я не зробила повністю, і буде дуже соромно, якщо я не зможу пояснити якісь деталі». Та сталося саме те, чого я боялася, і лідер спитав мене першою. Мені нічого не лишалося, як зобразити спокій на обличчі, але в глибині душі мені хотілося втекти. Я подумала: «Що як він питатиме про подробиці, які я не зможу пояснити, чи не здаватиметься тоді, що я не робила роботу по-справжньому? Це буде дуже принизливо! Чи не зневажатимуть мене лідер та інші співпрацівники?» Лідер почав ставити кілька питань, на які я з великим трудом почала відповідати по черзі, але коли лідер спитав мене про полив новонавернених сестри Ян Фань, я запанікувала й подумала: «Я не знаю про роботу Ян Фань із новонаверненими, мені кінець, що мені казати? Якщо буду чесною з лідером і скажу, що не знаю, чи не скаже він: “Ти так довго відповідаєш за роботою з поливу та не знаєш таких базових речей, як ти виконуєш свою роботу?” Чи це не розчарує лідера, чи не почне він зневажати мене?» З такими думками я доповіла лідерові про деякі попередні роботи Ян Фань з поливу. Через провину та тривогу від цієї брехні в мене сильно билося серце й палало обличчя. Хоча мені вдалося викрутитися й захистити свою репутацію та статус, мене наповнювало відчуття засуджування й невимовного болю: «Хіба це не безсоромна брехня? Я така лицемірка!» Тієї ночі я ворочалася туди-сюди в ліжку, не могла заснути, сповнена каяття через сказану брехню. Але що сказано, то сказано. Як пролиту воду, слова не можна забрати назад, уже було пізно зізнаватися й викривати себе. Якби лідер дізнався, чи назвав би мене брехухою? Ці думки вирували в моїй голові, та я не могла наважитися на зізнання. Я почувалася негідною й непорядною, справжньою лицеміркою. Моє серце сильно билося від тривоги, ніби всередині мене були метелики, і я постійно питала себе: «Чому я не змогла сказати лідерові правду? У чому сенс такої нечесності?» Що більше я думала про це, то більше винною я почувалася, тож я помолилася Богові всім серцем: «О Боже! Коли лідер сьогодні спитав про роботу, я точно не знала, але через страх ганьби та зневаги людей, я безсоромно збрехала лідерові. О Боже, я дуже лукава, будь ласка, дай мені сміливості бути чистою й відкритою й жити як чесна людина».

Одного дня я дивилася відео про досвідне свідчення, яке називалося «Біль від брехні». У ньому був уривок Божих слів, який по-справжньому зворушив мене. Всемогутній Бог говорить: «У повсякденному житті люди часто говорять дурниці, брешуть і кажуть речі неосвічені, безглузді й виправдувальні. Більшість із цих речей говориться заради марнославства й гордості, щоб задовольнити власне его. Промовляння такої неправди виявляє їхні розбещені характери. … Твоєї брехні стало занадто багато. Кожне твоє слово є нечистим і нещирим, і жодне не можна вважати правдивим чи чесним. Хоча ти й не відчуваєш, що втратив обличчя, коли брешеш, у глибині душі ти почуваєшся зганьбленим. Твоя совість звинувачує тебе, і ти невисокої думки про себе, думаючи: “Чому я живу таким жалюгідним життям? Невже так важко казати правду? Чи мушу я вдаватися до брехні заради своєї гордості? Чому моє життя таке виснажливе?” Тобі не потрібно жити виснажливим життям. Якщо ти можеш практикувати бути чесною людиною, ти зможеш жити розслабленим, вільним і звільненим життям. Однак ти вирішив підтримувати свою гордість і марнославство, говорячи неправду. Отже, ти волочиш утомливе й нещасне існування, яке сам собі й заподіяв. Можна здобути почуття гордості, говорячи неправду, але що це за почуття гордості? Це просто порожнеча, і вона абсолютно нічого не варта. Говорити неправду означає зраджувати свої гідність і достоїнство. Це позбавляє людину її достоїнства й гідності; це не до вподоби Богові, і Він гидує цим. Чи варте воно того? Ні. Чи це правильний шлях? Ні, неправильний. Люди, які часто брешуть, живуть згідно зі своїми сатанинськими характерами; вони живуть під владою сатани. Вони не живуть у світлі й не живуть у присутності Бога. Ти постійно думаєш про те, як збрехати, а потім, збрехавши, мусиш думати, як приховати цю брехню. А коли тобі не вдається достатньо добре приховати брехню і її розвінчують, доводиться ламати голову, щоб спробувати згладити суперечності й зробити її правдоподібною. Хіба не втомливо так жити? Виснажливо. Чи варте воно того? Ні, не варте. Ламати голову, щоб брехати, а потім приховувати брехню, і все це заради гордості, марнославства й статусу, – який у цьому сенс? Нарешті ти розмірковуєш і думаєш собі: “Який сенс? Занадто виснажливо брехати й приховувати брехню. Так поводитися не вийде; було б легше, якби я просто став чесною людиною”. Ти прагнеш стати чесною людиною, але не можеш відпустити свою гордість, марнославство й особисті інтереси. Тому ти можеш вдаватися лише до брехні, щоб підтримувати ці речі. Якщо ти – людина, яка любить істину, ти зноситимеш різні труднощі, щоб практикувати істину. Навіть якщо це означає пожертвувати своїми репутацією, статусом і терпіти глузування та приниження від інших, ти не зважатимеш – доки ти можеш практикувати істину й задовольняти Бога, цього достатньо. Ті, хто любить істину, обирають практикувати її та бути чесними. Це правильний шлях, і він благословенний Богом. Якщо людина не любить істину, що вона обирає? Вона обирає використовувати брехню, щоб підтримувати свої репутацію, статус, достоїнство і гідність. Вона радше буде лукавою, і Бог гидуватиме нею й відкине її. Такі люди відкидають істину й відкидають Бога. Вони обирають власну репутацію та статус; вони хочуть бути лукавими. Їм байдуже, чи задоволений Бог, чи спасе Він їх. Чи можуть такі люди досі бути спасенні Богом? Звісно, ні, бо вони обрали неправильний шлях. Вони можуть жити лише брехнею та обманом; вони можуть жити лише болісним життям, щодня говорячи неправду, приховуючи її та ламаючи голову над тим, як виправдатися. Якщо ти думаєш, що брехня може підтримати репутацію, статус, марнославство й гордість, яких ти прагнеш, ти глибоко помиляєшся. Насправді, говорячи неправду, ти не тільки не можеш зберегти свої марнославство й гордість, свої достоїнство і гідність, а й, що ще гірше, втрачаєш можливість практикувати істину й бути чесною людиною. Навіть якщо тобі вдасться в той момент захистити свої репутацію, статус, марнославство й гордість, ти пожертвував істиною та зрадив Бога. Це означає, що ти повністю втратив свій шанс на те, щоб Він спас і вдосконалив тебе, що є найбільшою втратою і жалем на все життя. Ті, хто лукавий, ніколи цього не зрозуміють» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Тільки будучи чесною людиною, можна жити істинно людською подобою). Божі слова точно розвінчували мій стан. Щоб захистити своє марнославство й гординю й завадити людям мене зневажати, я стала обманювати й брехати, жертвуючи своєю гідністю й порядністю, замість того, щоб сказати правду. Стосовно недавньої хвилі арештів, лідер писав мені, питаючи, скільки новонавернених у зоні моєї відповідальності збираються регулярно, а скільки нерегулярно, та про недавні результати поливу й підтримки новонавернених. Я не відстежувала ці завдання, і мені варто було чесно відзвітувати лідерові, але, щоб захистити своє марнославство й статус, я збрехала й сказала, що уже це відстежую. Під час зустрічі лідер спитав мене про полив новонавернених Ян Фань, а я не знала подробиць і просто безсоромно збрехала, видавши стару інформацію за поточну, намагаючись викрутитися. Навіть визнавши, що я брехала, і почуваючись звинуваченою, я не хотіла відкритися. Щоб інші не зневажали мене, я брехала знов і знов. Я була такою слизькою й лукавою! Я постійно питала себе: «Хіба ти не віруюча?» Справжні віруючі здатні казати правду, бути чесними, мати гідність і порядність, незалежно від ситуації вони мають сміливість приймати правду й називати речі своїми іменами. Хоча таке практикування може дозволити іншим побачити їхні недоліки й недосконалості, практикування істини й відкрите життя радує Бога та дозволяє іншим їм довіряти. Але я збрехала, щоб врятувати свою репутацію й статус, мені забракло гідності й порядності, і я не спромоглася дотриматися навіть простих вимог людської поведінки. Бог своєю милістю дарував мені можливість виконувати обов’язок з поливу. Він сподівався, що я зможу бути щирою у своїй співпраці з ним і належним чином поливати новонавернених, які істинно вірують у Бога. Бог також дав мені шанс практикувати, щоб здобути істину, а я не спромоглася дотриматися щирого Божого наміру. Окрім того, що я не несла ношу свого обов’язку, я вдалася до брехні замість того, щоб практикувати ічтину, коли поставала перед труднощами. Я справді розчарувала Бога. Що більше я думала про це, то більше засмучувалася й ненавиділа себе за лукавство.

Пізніше я шукала в слові Божому причини своєї брехні та лукавства. Я прочитала уривок слова Божого: «Коли антихристів розвінчують і обтинають, перше, що вони роблять, – це шукають різні причини для свого захисту, шукають усілякі виправдання, щоб спробувати викрутитися, досягаючи таким чином своєї мети – ухилитися від своїх зобов’язань і реалізувати свою ціль – бути пробаченими. Найбільше антихристи бояться, що Божі обранці побачать наскрізь їхні моральні якості, їхні слабкості й недоліки, їхню ахіллесову п’яту, їхній справжній рівень і працездатність, – тому вони щосили намагаються створити собі образ, щоб приховати свої недоліки, проблеми й розбещені характери. Коли їхні лихі вчинки розкривають і розвінчують, вони насамперед не визнають і не приймають цей факт, і не докладають усіх зусиль, щоб виправити й компенсувати свої помилки, а натомість намагаються вигадати різні методи, щоб приховати їх, обдурити й увести в оману тих, хто знає про їхні дії, щоб не дати обраним Богом людям побачити справжнє обличчя справи, не дати їм знати, наскільки шкідливими були їхні дії для Божого дому, наскільки сильно вони переривали роботу церкви й заважали їй. Звісно, найбільше вони бояться, що про це дізнається Вишнє, бо щойно Вишнє дізнається, з ними розберуться згідно з принципами, і для них усе скінчиться, і їх неодмінно відсторонять і відсіють. Отже, коли лихі вчинки антихристів розвінчують, перше, що вони роблять, – це не розмірковують над тим, де вони помилилися, де вони порушили принципи, чому вони зробили те, що зробили, яким характером вони керувалися, якими були їхні наміри, у якому стані вони були на той час, чи було це через свавілля, чи через домішки в їхніх намірах. Замість того, щоб аналізувати ці речі, не кажучи вже про те, щоб розмірковувати над ними, вони ламають голову, шукаючи будь-який спосіб приховати справжні факти. Водночас вони щосили намагаються пояснити й виправдати себе перед обраними Богом людьми, щоб обдурити їх, видаючи великі проблеми за малі, а малі проблеми – за незначні, і викручуючись обманом, щоб вони могли залишатися в Божому домі, безрозсудно чинячи лихі вчинки й зловживаючи своєю владою, і продовжувати вводити в оману й контролювати людей, і змушувати їх рівнятися на них і робити так, як вони кажуть, щоб задовольнити свої амбіції та бажання» (Слово, т. 4. Викриття антихристів. Пункт одинадцятий). Слово Боже розкрило мені, що коли в роботі антихристів є відхилення чи діри, то замість того, щоб вивчити урок і швидко виправити проблеми й відхилення у своїй роботі, вони всіма можливими способами намагаються брехати, приховувати істину й заважають лідерам дізнатися про проблеми та діри в їхній роботі, вони намагаються хитрощами й обманом здобути довіру інших. Таким є нечестивий характер антихристів. Хіба те, що я викрила, не було характером антихриста? Коли лідер прийшов наглянути й відстежити мою роботу, я не зробила багато завдань, але я не лише не відзвітувала йому про актуальну ситуацію, а ще й сховала правду та збрехала йому, з усіх сил намагаючись приховати правду про те, що я не виконала роботу по-справжньому. Пізніше, коли лідер перевіряв полив новонавернених кожним поливальником, через те що я не виконала роботу по-справжньому й не знала особливих подробиць, я знову збрехала й видала попередню роботу з поливу за нещодавню роботу, щоб ошукати лідера. Я добре знала, що такі дії лукаві й нечесні, але заради збереження доброго враження лідера про мене я безсоромно брехала, аби обдурити його. Я зрозуміла, що проявила такий самий нечестивий і ниций характер, як в антихриста. Запит лідера про мою роботу довів, що він є відповідальним, і це дозволить йому швидко викрити відхилення й проблеми в моїй роботі. Я замовчувала проблеми в роботі й робила вигляд для лідера, щоб він мав хибне враження, що я роблю справжню роботу. У результаті лідер не міг дізнатися правду, і проблеми в моїй роботі лишалися не вирішеними. Такими діями я перешкоджала роботі церкви. Я розуміла, що приховування правди, щоб завадити лідерові наглядати за роботою, у своїй природі набагато гірше, ніж невиконання роботи по-справжньому. Розуміючи це, я почувалася ніби в небезпеці. Я не мала в серці страху Божого й крокувала шляхом антихриста. Про себе я молилася Богові й каялася: «О Боже, через розвінчення Твоїх слів я розумію нечестивість і ницість свого характеру, і серце моє сповнене страху. Прошу, спрямуй мене позбутися цього розбещеного характеру й прийняти нагляд інших».

Пізніше я прочитала уривок слова Божого: «Те, що Бог вимагає від людей бути чесними, доводить, що Він дійсно гидує лукавими людьми й не любить їх. Божа нелюбов до лукавих людей – це нелюбов до того, як вони діють, до їхніх характерів, а також до їхніх намірів і засобів обману; Богу все це не подобається. Якщо лукаві люди здатні прийняти істину й зізнатись у своєму лукавому характері й готові прийняти Боже спасіння, то вони теж мають надію спастися, тому що ні Бог, ні істина не демонструють ні до кого упередження. Отже, якщо ми хочемо стати людьми, приємними Богові, перше, що ми мусимо зробити, – це змінити свої принципи життя по-людськи, припинити жити за сатанинськими філософіями, припинити покладатися на брехню й обман, щоб прожити життя, відкинути всю свою брехню та намагатися бути чесними людьми. Тоді погляд Бога на нас зміниться. Раніше люди, живучи серед інших, завжди покладалися на брехню, удавання й обман, вони брали сатанинські філософії за основу свого існування, за своє життя й за основу свого життя по-людськи. Бог відчував до цього огиду. Якщо ти говоритимеш чесні слова, казатимеш правду та намагатимешся бути чесною людиною серед невіруючих, то тебе обмовлять, засудять і відкинуть. Тому ти йдеш за світськими віяннями й живеш за сатанинськими філософіями; ти стаєш дедалі вправнішим у брехні, дедалі хитрішим. Ти також учишся підступними засобами досягати своїх цілей і захищати себе. Ти дедалі більше процвітаєш у світі сатани та внаслідок цього дедалі глибше впадаєш у гріх, поки не станеш неспроможним із нього вибратися. У Божому домі все відбувається з точністю до навпаки. Що більше ти здатен брехати й бути лукавим, то більше Божих обранців від тебе нудитиме, і вони тебе відкинуть. Якщо ти відмовляєшся покаятись і продовжуєш чіплятися за сатанинські філософії та логіку, і якщо ти також використовуєш якісь інтриги, задуми й витончену тактику, щоб маскуватися та прикриватися, то з великою ймовірністю тебе викриють і відсіють. Причина в тому, що Бог зневажає лукавих людей. У Божому домі можуть процвітати лише чесні люди, а всі лукаві люди із часом будуть відкинуті й відсіяні. Усе це давно завчасно призначено Богом. Тільки чесні люди можуть мати частку в Царстві Небесному. Якщо ти не намагаєшся бути чесною людиною, якщо ти не переживаєш і не практикуєш у напрямку пошуку істини, якщо ти не розвінчуєш власну потворність і не відкриваєш себе повністю, ти ніколи не зможеш прийняти роботу Святого Духа та здобути Боже схвалення» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Найфундаментальніша практика бути чесною людиною). Зі слова Божого я зрозуміла, що Бог любить чесних людей, що чесні люди мають сміливість приймати свої недоліки й недосконалості, що вони вміють бути правдивими, не обманювати людей або Бога, і коли вони постають перед труднощами, вони вміють шукати й практикувати істину. Таких людей Бог бере до Царства, щоб жити вічно. Бог має відразу до брехунів, лукавих і тих, хто використовує хитрощі. Такі люди лукаві й демонічні. Як сказано в Біблії: «Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді» (Івана 8:44). Я зрозуміла, що брехуни є дияволами. Дияволи є Божими ворогами, Бог їх ненавидить. Бог точно не спасатиме таких людей. Це визначено Божою праведною й вірною сутністю. У своєму обов’язку я збрехала, щоб захистити своє марнославство й статус, намагаючись приховати недоліки своєї роботи. Такими діями я зраджувала істину, ставала на бік сатани й опиралася Богові. Ба більше, покладаючись на затаювання й удавання під час виконання обов’язків у церкві, я можу приховати правду деякий час, але зрештою багато відхилень у роботі будуть розвінчані, і коли всі дізнаються правду, то викриють і відкинуть мене, тоді я зруйную всю подобу гідності й порядності, яку маю, і мої шанси на каяття будуть втрачені. Розмірковуючи над тими антихристами, незалежно від того, скільки поганого вони роблять або як сильно шкодять Божому будинку, вони ніколи не розмірковують і не каються, і якщо хтось наглядає або спостерігає їхню роботу, вони використовують безліч хитрощів, щоб обманути й приховати правду, демонструючи абсолютний брак прийняття істини. Зрештою через усе зло, яке вони роблять, їх виключають із церкви. Люди, які мають сміливість бути відкритими й практикують істину, є чесними в Божих очах, і вони будуть спасенні й залишаться. І навпаки, люди, які намагаються обманути Бога заради особистої вигоди, є вкрай дурними й лукавими, і зрештою вони будуть відсіяні Богом.

Пізніше я прочитала більше слова Божого: «Коли люди виконують свій обов’язок або будь-яку роботу перед Богом, їхнє серце мусить бути чистим: воно мусить бути як чаша свіжої води – кришталево прозоре, без домішок. Тож яке ставлення є правильним? Що б ти не робив, ти можеш бесідувати з іншими про все, що в тебе на серці, про будь-які ідеї, які в тебе можуть виникнути. Якщо хтось каже, що твій спосіб дій не спрацює, і пропонує іншу ідею, і якщо ти відчуваєш, що це досить хороша ідея, то ти відмовляєшся від свого власного шляху й робиш так, як думають вони. Коли ти чиниш так, усі бачать, що ти можеш приймати пропозиції інших, обирати правильний шлях, діяти згідно з принципами, прозоро й чітко. У твоєму серці немає темряви, і ти дієш і говориш щиро, спираючись на чесне ставлення. Ти називаєш речі своїми іменами. Якщо так, то так; якщо ні, то ні. Жодних хитрощів, жодних таємниць, просто дуже прозора людина» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Бог сподівається, що ми підходитимемо до наших обов’язків із щирим серцем, що говоритимемо згідно з фактами й приймаємо Його проникливе спостереження в усьому. Коли лідер знову запитав про мою роботу, я наважилася сказати йому правду, якщо не виконала роботу по-справжньому, мати сміливість прийняти проблеми, перестати брехати заради захисту моєї репутації та статусу та практикувати чесність. Згодом я за своєю ініціативою зізналася лідерові в брехні заради своєї репутації та статусу. Після мого зізнання лідер бесідував зі мною про власний досвід, щоб допомогти мені. Через таке практикування я почувалася вільнішою. Рухаючись далі, я пристала на пораду лідера швидко виправляти відхилення в моїй роботі Наприклад, швидко відстороняла невідповідних поливальників, детально бесідувала з поливальниками про їхні обов’язки, а потім відстежувала й наглядала прогрес їхньої роботи. Коли я таким чином заглибилася в подробиці роботи, то вона явно покращилася.

Через тиждень лідер спитав мене в листі про моє зрощування поливальників. Отримавши того листа, я зрозуміла, що була дуже зайнята відстежуванням іншої роботи, що упустила роботу зі зрощування персоналу, і що я не знала, скільки людей можуть бути зрощені. Як мені відповідати? Що подумає про мене лідер, коли дізнається, що я знехтувала такою важливою роботою? Чи скаже він, що я не виконую роботу по-справжньому? Я подумала: «Чому б не відповісти йому, що я саме зараз відстежую цю роботу? Так він не дізнається правду». Думаючи так, я раптом зрозуміла: «Чи не хочу я знову збрехати, щоб захистити свою репутацію й статус?» Тож я про себе помолилася Богові: «О Боже! Я більше не хочу брехати чи лукавити. Я не виконала це завдання, адже я була безвідповідальною. Я хочу чесно доповісти про це лідерові». Я відчула глибокий спокій після молитви. Я подумала про те, як Бог любить чесних людей, які називають речі своїми іменами, що я маю приймати речі спокійно, не ховати правду, і що, не зважаючи на думку лідера про мене, я маю практикувати чесність. Тож я сказала лідерові правду: «Я не приділяла достатньої уваги зрощенню кадрів, але надалі я хочу це змінити». Потім я взялася виконувати це завдання, і через кілька днів знайшла людей, яких можна зростити. Після цього, коли лідер написав мені знову дослідити й відстежити іншу роботу, навіть коли деякі завдання не мали добрих результатів, я бажала спокійно це прийняти й чесно про це доповісти. Хоча я досі не здатна відповідати стандартам чесної людини, я бажаю триматися правди, практикувати згідно з Божим словом і поволі позбутися свого лукавого характеру.