Шень Цзє, Китай

Коли я була малою, моя сім’я жила дуже бідно, і люди часто дивилися на нас зверхньо. Тож я собі подумала: «Коли я виросту, то мушу заробити багато грошей, щоб вони почали мене поважати». Пізніше я вийшла заміж, але сім’я мого чоловіка теж була бідною. Я повсюди шукала способи заробити грошей і не впускала жодної можливості. Ми пробували таксувати й продавати овочі, але багато не заробили. Проте я не здавалася. Я бачила, як моя двоюрідна сестра добре заробляла на вирощуванні глив і дуже швидко збудувала гарний будинок. Тож я вирішила навчитися в неї вирощувати гриби. Ми тяжко працювали з осені до весни, але коли наші гриби потрапили на ринок, виявилося, що пропозиція перевищує попит – вони були просто всюди. Зрештою, ми нічого не заробили. Пів року нашої праці пішли нанівець. Через довгі години роботи в зігнутому положенні в мене з’явилася грижа міжхребцевого диска. Я повсюди шукала лікування, витратила купу грошей, і це ще більше погіршило наше й без того скрутне становище. Та я все одно не здавалася. Одного дня я побачила в новинах репортаж про велику ферму з розведення голубів, яка заробляла мільйони юанів на рік. Мої очі загорілися. «Мільйони! У нас тут немає жодної голубиної ферми. Якщо я почну зараз, то за кілька років можу стати власницею». Тож ми взяли кредит, щоб почати розводити голубів. Бачачи, як голуби розмножуються, я відчула величезний ентузіазм і мотивацію. Але щойно ми зібралися продавати першу партію, спалахнув пташиний грип, і ми втратили понад 20 000 юанів. Думка про те, що після року тяжкої праці ми ще й втратили гроші, була наче ніж у серце. Вночі, лежачи в ліжку, я плакала й питала себе: «Чому в мене така гірка доля? Чому іншим гроші даються так легко, а мені – так важко?» Через стрес моє здоров’я сильно похитнулося. Я не могла ні спати, ні їсти, у мене почалися проблеми зі шлунком. Я схудла до сорока з лишком кілограмів і хиталася при ходьбі. Навіть тоді я відмовлялася здаватися, думаючи: «У мене, як і в інших, є голова і дві руки. І я нічим не дурніша за них. Не вірю я, що не зможу заробити! Треба спробувати ще раз!» Пізніше я почула, що продавати шашлик – вигідно. Незважаючи на слабке здоров’я, я поїхала в інше місто, щоб навчитися цієї справи. Повернувшись додому, я відкрила шашличну. Але через сильну конкуренцію справа довго не протрималася, і мені довелося її закрити. Я не могла збагнути, чому інші могли досягти успіху в тій самій справі, заробляючи по 3 000 юанів за ніч, а я – нічого. Я згадала, як мама часто казала мені, що в мене «запити високі, а доля – тонка, як папір». Я думала про те, як моя сестра за кілька років заробила статок на овочах, збудувала гарний дім і мала сотні тисяч заощаджень, а я понад десять років тільки боролася й зазнавала невдач. Невже це справді моя доля? Що більше я про це думала, то сильніше засмучувалася. І я впала у відчай. Почуваючись розбитою і зневіреною, я днями лежала хвора, не хотіла навіть ворухнутися і мріяла просто заснути назавжди і більше не прокидатися. Це життя було занадто важким. Мій чоловік теж щодня топив своє горе в алкоголі.

Згодом ми відкрили бізнес зі сніданками. На мій подив, справи пішли дуже добре. Нам доводилося щодня прокидатися о першій ночі й працювати до десятої ранку, перш ніж ми самі могли поснідати. Через таке голодування мої проблеми зі шлунком лише погіршилися, у мене з’явився кислотний рефлюкс і гіпоглікемія. У чоловіка теж загострився шийний спондильоз, через що в нього німіли й боліли руки. Лікар порадив йому взяти кілька днів вихідних для курсу крапельниць. Але він вважав, що щодня ходити на крапельниці – це марна трата часу, і що було б дуже шкода втратити щоденний дохід у тисячу юанів. Він обрав знеболювальні, плануючи пройти належне лікування, коли в бізнесі буде затишшя. З часом його стан погіршувався. Йому було потрібно все більше й більше знеболювальних: спочатку одна таблетка, потім дві, три. Коли біль посилювався, він лаявся на мене, і його характер ставав дедалі дратівливішим. Наше спілкування звелось майже до самих сварок. Фізичний біль і душевне пригнічення змушували мене почуватися розгубленою. Заради чого вся ця тяжка праця? Я була як машина, працюючи з ранку до ночі. Я так виснажувалася, що в мене боліли поперек і спина. Ми заробляли гроші, але не мали часу ними насолоджуватися. Раніше ми казали, що гроші принесуть нам щастя, але чому, маючи гроші, я почувалася ще нещаснішою?

Через рік ми повернулися в рідне село, щоб збудувати новий дім. Я відчувала певне задоволення, думаючи про те, що ми нарешті будемо жити в гарному будинку після більш ніж десяти років боротьби. Наші сусіди, родичі та друзі хвалили нас за працьовитість і кмітливість і навіть активно допомагали нам знайти потрібні для будівництва матеріали. Секретар партійного осередку села також пішов нам назустріч і домігся дозволу на будівництво. Я відчула, що з великими грошима все інакше, і справи йдуть набагато легше. Але потім, саме тоді, коли здавалося, що справи нарешті пішли вгору, сталася трагедія. Щойно ми знесли старий будинок, чоловік поскаржився на сильний біль у шиї і вирішив піти до сільської лікарні. Коли я прибігла туди, лікар стурбовано сказав мені: «Ви якраз вчасно! Ваш чоловік у критичному стані!» У мене в голові все помутніло. «Це неможливо, – подумала я, – мій чоловік завжди був таким здоровим, за весь час нашого шлюбу він рідко коли навіть застуджувався. Як він може зараз помирати?» Я вбігла в палату й побачила, що чоловік лежить там. Його обличчя було темним, а очі – заплющені. Я схопила його за руку і, ридаючи, кликала його на ім’я, але він так і не прокинувся. Лікар пояснив, що в мого чоловіка стався гострий інсульт, імовірно, пов’язаний із тим, що шийний хребець перетиснув кровоносні судини й перекрив кровообіг. Раптова смерть чоловіка приголомшила мене. «Як я тепер житиму, жінка з двома дітьми?» Я думала: «Усе, чого я хотіла, – це покращити наше життя, щоб на нас більше не дивилися зверхньо. Після стількох років тяжкої праці, щойно справи почали налагоджуватися, мій чоловік раптово помер. Чому все, на що я сподіваюся, здається таким далеким і недосяжним?» Я зачинилася у своїй кімнаті й постійно плакала. Мої сестри, боячись, що я можу заподіяти собі шкоди, щодня по черзі навідували мене. Але вони могли лише сказати кілька слів розради, які зовсім не могли розвіяти смуток у моєму серці.

Пізніше одна родичка привела сестру, щоб благовістити мені. Сестра прочитала мені уривок із Божих слів: «Всемогутній милостивий до цих людей, що глибоко страждали; водночас Він відчуває огиду до цих людей, у яких немає жодної свідомості, бо ж Він надто довго мусить чекати, поки отримає відповідь від людей. Він хоче знайти, відшукати твоє серце і твій дух і принести тобі воду та їжу, щоб ти прокинувся й далі не мав спраги й голоду. Коли ти стомився й трохи відчуваєш похмурість цього світу, не губися, не плач. Всемогутній Бог, Хранитель, обійме твій прихід у будь-який момент. Він насторожі поряд із тобою. Він чекає, коли ти повернешся, чекає того дня, коли до тебе раптом повернеться пам’ять: коли ти усвідомиш, що походиш від Бога, і що невідь-коли ти загубився, що невідь-коли втратив свідомість на шляху і що невідь-коли ти мав “батька”; коли, до того ж, ти усвідомиш, що Всемогутній завжди пильнував, дуже й дуже довго чекав на твоє повернення. Він відчайдушно тужив, чекаючи відклику без жодної відповіді. Його пильнування дорожче за всяку ціну; воно триває заради людського серця й людського духу. Можливо, Його пильнування безмежне, або, можливо, добігло кінця. Але ти маєш точно знати, де нині твоє серце та твій дух» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Зітхання Всемогутнього). Коли я почула «Коли ти стомився й трохи відчуваєш похмурість цього світу, не губися, не плач. … Він насторожі поряд із тобою та чекає, коли ти повернешся», і я незчулася, як сльози покотилися по моїх щоках. Я розмірковувала про всі ті труднощі, які пережила за ці роки, про невимовні й болісні муки, яких зазнала. Мої батьки померли, і чоловіка теж не стало. Кому я могла вилити свій внутрішній біль? Хто міг мене зрозуміти? Божі слова торкнулися мого серця, і я відчула всередині тепло. Мені так хотілося виговорити весь біль, що накопичився в серці, але я не знала, з чого почати. Я просто продовжувала плакати. Сестра сказала: «Я розумію, що ти відчуваєш. Наші слова можуть лише втішити тебе, але ми не можемо по-справжньому розв’язати твою проблему. Тільки Бог може позбавити нас болю». Я запитала: «Звідки береться весь цей біль? І чи справді Бог може з цим допомогти?» Тоді сестра прочитала мені уривок зі слів Усемогутнього Бога: «У серці твоєму є величезна таємниця, про яку ти ніколи не знав, бо жив у світі, де немає світла. Твоє серце та твій дух вирвав лукавий. Очі твої заступила темрява, і ти не здатний бачити ні сонця на небі, ні зорі, що мерехтить уночі. Вуха твої забиті облудними словами – не чуєш ти ні громового голосу Єгови, ні звуку багатьох вод, що стікають із престолу. Ти втратив усе, що належить тобі по праву, все, чим Всемогутній тебе наділив. Ти вступив до безкрайого моря страждань, де немає жодної сили, щоб тебе порятувати, без надії на виживання, і тільки те й можеш, що борсатися та кидатися на всі боки… Від того моменту ти був приречений лукавим на страждання, будучи далеко від благословень Всемогутнього, далеко від постачання від Всемогутнього; ти йдеш шляхом, із якого немає вороття. І мільйон закликів заледве може пробудити твоє серце і твій дух. Ти міцно спиш в руках лукавого, що заманив тебе до безмежного краю, де немає ні напрямків, ні вказівників. У той час ти втратив свою первородну незіпсованість і чистоту та почав цуратися турботи Всемогутнього. У серці твоєму у всіх аспектах керує лукавий, він став твоїм життям. Ти більше не боїшся його, не уникаєш його та не маєш сумніву в ньому; навпаки – у своєму серці ти ставишся до нього як до бога. Ти почав зберігати його в священному місці та йому поклонятися, став із ним нерозлучним, як тіло і тінь, віддано налаштований разом жити та вмерти. Ти й гадки не маєш, звідки прийшов, чому народився та чому помреш. На Всемогутнього ти дивишся як на чужинця; ти не знаєш Його походження, не кажучи вже про те, що Він для тебе зробив» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Зітхання Всемогутнього). Сестра провела зі мною бесіду: «Бог викрив корінну причину людських страждань. На самому початку Бог створив людей і привів їх жити в Едемський сад. Тоді люди слухалися Бога, жили безтурботним життям і не переживали цих страждань і турбот. Проте, піддавшись спокусі та розбещенню сатани, люди зрадили Бога, відійшли від Його опіки та захисту й потрапили під владу сатани. Тепер люди живуть у гріху, затівають підступи, плетуть інтриги, борються й підставляють одне одного заради грошей, статусу, слави та вигоди, а дехто навіть думає про самогубство. Усі ці страждання приніс сатана. Тисячоліттями сатана нав’язував людям безліч філософій світських справ і хибних уявлень, таких як “Гроші змушують світ обертатися”, “Створюй краще життя власними руками” та “Доля людини – у її власних руках”. Люди воліють вірити цим диявольським словам сатани, а не Божому володарюванню, і живуть, прагнучи до чогось, згідно з цими правилами виживання сатани. Без Божого лідерства й керівництва люди пасивно пливуть за течією злих тенденцій суспільства, рік за роком тяжко ганяючись за грішми, статусом, славою та вигодою, не розуміючи сенсу життя, не знаючи, звідки вони прийшли і куди йдуть. Усе це залишає в них відчуття порожнечі та страждання. Хоча люди зрадили Бога, Він не відмовився від їхнього спасіння. Бог вів і спасав людей протягом 6 000 років Своєї роботи, чекаючи, коли вони повернуться до Нього. В останні дні Всемогутній Бог, Спаситель, особисто зійшов на землю, висловлюючи істини для спасіння людей. Лише прийнявши істини, які висловлює Бог, люди можуть розпізнати задуми сатани і звільнитися від його розбещення та мук». Слухаючи сестру, я була глибоко зворушена. Хіба це не точнісінько про мою ситуацію? Я невтомно працювала вдень і вночі, аби заробити більше грошей в надії, що одного дня зможу піднятися над іншими й завоювати повагу людей, та зрештою виснажилась і захворіла, і після всього цього все одно почувалася спустошеною й розбитою. Але я ніколи не замислювалася, чи було щось неправильне в такому житті. Адже так жили поколіннями, чи не так? Чому я мала бути винятком? Лише тепер я зрозуміла, що всі ці страждання були спричинені розбещенням і муками від сатани. Якби не Всемогутній Бог, Який викрив справжню картину розбещення людей сатаною, я б ніколи цього не усвідомила і продовжувала б бути введеною в оману сатаною, борючись у стражданнях.

Пізніше я прочитала ще слова Всемогутнього Бога: «Оскільки люди не знають Божого керівництва й Божого володарювання, вони завжди дивляться долі в обличчя зухвало та з бунтівничим ставленням, і вони завжди хочуть відкинути Божу владу й володарювання, а також те, що приготувала доля, марно сподіваючись змінити свої нинішні обставини та підправити свою долю. Але вони ніколи не можуть досягти успіху та зазнають тяжких перешкод на кожному кроці. Ця боротьба, яка відбувається глибоко в їхніх душах, приносить їм біль, і цей біль в’їдається в їхні кістки, і водночас змушує їх марнувати своє життя. У чому причина цього болю? Він викликаний володарюванням Бога чи тим, що людина народилася безталанною? Очевидно, що ні те, ні інше не відповідає дійсності. Зрештою, цей біль спричинений шляхами, якими йдуть люди, і способами життя, які вони обирають для себе. … Якщо люди не можуть по-справжньому визнати той факт, що Творець володарює над людською долею й над усіма людськими справами, якщо вони не можуть по-справжньому підкоритися пануванню Творця, тоді їм буде важко не бути спрямованими та скутими ідеєю про те, що “доля людини – в її власних руках”. Їм буде важко позбутися болю своєї напруженої боротьби проти долі та влади Творця, і, само собою зрозуміло, їм також буде важко стати дійсно визволеними й вільними, стати людьми, які поклоняються Богу» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III). Читаючи Божі слова, я плакала, і картини минулого яскраво поставали в моїй свідомості. Щоб на мене не дивилися зверхньо, я ламала голову й відчайдушно намагалася заробити грошей, вірячи, що лише завдяки наполегливості та тяжкій праці зможу змінити свою долю власними руками. Щоразу, коли я зазнавала невдачі, я зберігала зухвалий настрій і думала, що якщо інші, маючи голову й дві руки, змогли розбагатіти, то і я зможу, якщо буду старатися. Адже в мене теж є голова і дві руки, і я нічим не дурніша за них. Я думала, що мої минулі невдачі були через брак досвіду або відсутність слушної нагоди. Я ставилася до хибних ідей, таких як «Той, хто витерпів найбільші труднощі, стане найвеличнішою людиною» та «Зміни свою долю власними руками», як до мудрих висловів, і скільки б разів я не зазнавала невдач, я вперто боролася зі своєю долею, ніколи не здаючись, вірила, що тяжка праця може змінити долю, і наполегливо прагнула стати вищою за інших. Це призвело до моїх численних хвороб і навіть коштувало життя моєму чоловікові. Усе це – через сатанинські розбещення і муки! Раніше я часто звинувачувала долю в несправедливості до мене. Лише тепер я усвідомила, що справа не в тому, що Бог був до мене немилостивий або що в мене погана доля, а в тому, що я вибрала хибний шлях і спосіб життя. Я не визнавала Божого володарювання і не могла підкоритися Його улаштуванню та упорядкуванню. Я завжди хотіла змінити своє теперішнє становище й долю власними руками. Заради грошей, слави та вигоди я боролася й страждала понад десять років. Лише тепер я усвідомила, що всі ці страждання були наслідком розбещення і мук від сатани через моє незнання істини. Відтоді, коли в мене був час, я читала Божі слова, завжди прагнучи зрозуміти більше істин.

Одного дня я прочитала уривок із Божих слів: «Насправді, якими б величними не були жадання людини, якими реалістичними або наскільки правильними не були б бажання людини, усе, чого людина хоче досягти, усе, що людина шукає, нерозривно пов’язане з двома словами. Ці два слова критично важливі для кожної людини впродовж її життя, і це те, що сатана має намір прищепити людині. Що це за два слова? Це “слава” й “вигода”. Сатана використовує дуже м’який метод, метод, який значною мірою узгоджується з уявленнями людей і не є дуже агресивним, щоб змусити людей несвідомо приймати його способи й закони виживання, розвивати життєві цілі й життєві напрями й приходити до наявності життєвих жадань. Хоч би якими пишномовними могли бути описи людей щодо їхніх жадань, вони завжди обертаються навколо слави й вигоди. Усе, за чим слідує в житті будь-яка велика чи знаменита людина, – насправді, будь-яка людина – це гонитва впродовж усього життя, що стосується лише цих двох слів: “слава” та “вигода”. Люди думають, що як тільки в них з’явиться слава й вигода, у них буде капітал, щоб насолоджуватися високим статусом і великим багатством, а також насолоджуватися життям. Вони думають, що як тільки вони матимуть славу й вигоду, вони матимуть капітал для пошуку задоволення та безрозсудної насолоди плоті. Заради цієї слави й вигоди, яких люди так жадають, вони щасливо й несвідомо віддають сатані свої тіла, серця і навіть, усе, що в них є, включно зі своїми перспективами й долею. Вони роблять це без застереження, без найменшого сумніву і навіть не знають про необхідність повернути собі все, що вони колись мали. Чи можуть люди зберігати будь-який контроль над собою, якщо вони в такий спосіб віддали себе сатані й отак стали вірними йому? Безперечно, ні. Вони перебувають під цілковитим і безроздільним контролем сатани. Вони повністю та безповоротно загрузли в цій трясовині й не здатні звільнитися» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). Розмірковуючи над Божими словами, я зрозуміла, що гроші, слава та вигода – це способи, якими сатана розбещує людей. Сатана використовує вплив суспільства та родинне виховання, щоб прищепити мені багато хибних переконань, таких як «Людина дереться вгору; вода тече вниз», «Прагни виділитися й досягти успіху» та «Гроші перш за все». Оскільки я виросла в бідності й зазнавала дискримінації, я легко засвоїла ці погляди, вірячи, що з грішми, славою та вигодою мене будуть поважати й цінувати, я зможу говорити з упевненістю і жити гідним і цінним життям. Щоб здобути славу та вигоду, я ламала голову в пошуках бізнес-можливостей, працювала попри хворобу й навіть залишила свого однорічного сина, щоб поїхати за тисячі кілометрів вчитися ремеслу. Хоч я й була надто зайнята, щоб поїсти, і через голод відчувала слабкість і запаморочення, що шкодило моєму здоров’ю, але заради слави та вигоди я завжди йшла на жертви, не вагаючись. Мій чоловік, керований тими ж бажаннями, не хотів полишати бізнес, воліючи приймати знеболювальні, аніж іти лікуватися. Зрештою він розбагатів, але втратив життя. Хіба всі ці страждання не були спричинені гонитвою за грішми, славою та вигодою? Не розуміючи істини й не маючи розпізнання, я помилково сприймала єресі та хибні ідеї, які сатана використовує для розбещення людини, як закони виживання та життєві цілі. Я була справді нерозумною і сліпою! Зрозумівши це, я вирішила присвятити себе вірі в Бога й прагненню до істини, а не гнатися за грішми, славою та вигодою, як раніше. Я щодня приділяла більше часу читанню Божих слів і активно брала участь у бесідах. Через три місяці я взяла на себе обов’язок у церкві, практикуючи полив новонавернених.

Помітивши, що я перестала займатися бізнесом, мої родичі висловлювали занепокоєння, кажучи, що у мене малі діти й у майбутньому буде багато витрат, тож мені варто продовжувати бізнес зі сніданками. Власник приміщення також зателефонував мені, кажучи, що багатьом людям подобалася наша їжа і вони сподіваються, що я знову відкрию заклад, і що він та його родина допоможуть мені, якщо я не впораюся сама. Їхні слова збурили мої думки: «А й справді. Двоє дітей ходять до школи, моєї зарплати ледь вистачає на найнеобхідніше. Якщо я не зароблятиму більше, на нас із дітьми й далі дивитимуться зверхньо. Бізнес зі сніданками міг би приносити тисячі юанів на день. Від такого важко відмовитися. Може, найняти когось на допомогу та знову відкрити справу?» Я почала все планувати й обмірковувати цей варіант. Проте я знала, що відновлення бізнесу вимагатиме значних зусиль, і в мене майже не залишиться часу на виконання своїх обов’язків у церкві. Добре було б, якби я хоч на бесіди встигала. Ведення бізнесу завжди вимагало моєї повної уваги. Мені було б важко зосередитися на читанні Божих слів і прагненні до істини, і моє духовне життя, безперечно, зазнало б утрат. Моє серце розривалося від суперечливих почуттів, і в ті дні я не могла спати. Одного дня я прочитала Божі слова: «У більшості людей є такі бажання: менше працювати й більше заробляти, не трудитися тяжко на сонці й під дощем, добре одягатися, сяяти всюди, підніматися над іншими й приносити честь своїм предкам. Люди сподіваються на досконалість, але коли вони роблять свої перші кроки у подорожі власного життя, вони поступово починають розуміти, наскільки недосконала людська доля, і вперше вони по-справжньому усвідомлюють той факт, що, хоча людина може будувати сміливі плани на своє майбутнє й хоча вона може плекати зухвалі фантазії, ні в кого немає здібностей або сили реалізувати власні мрії, і ніхто не в змозі контролювати своє власне майбутнє. Між мріями людини й реальністю, з якою їй доводиться стикатися, завжди буде певна відстань; ніщо ніколи не трапляється так, як хотілося б, і, стикаючись із такими реаліями, люди ніколи не можуть отримати задоволення чи втіхи. Деякі люди вдадуться до всього, що тільки можна уявити, докладуть величезних зусиль та підуть на великі жертви заради своїх засобів до існування та майбутнього, намагаючись змінити свою власну долю. Але, врешті-решт, навіть якщо вони зможуть реалізувати свої мрії й бажання за допомогою власної наполегливої праці, вони ніколи не зможуть змінити свою долю, і як би наполегливо вони не старалися, вони ніколи не зможуть перевершити те, що їм відведено долею. Незалежно від різниці в здібностях, інтелекті й силі волі, усі люди рівні перед долею, яка не розрізняє велике й мале, високе й низьке, піднесене й жалюгідне. Яку професію людина обирає, чим вона заробляє на життя й скільки багатства вона накопичує в житті, вирішують не її батьки, не її таланти, не її зусилля та не її амбіції; це наперед визначено Творцем» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III). «Якщо в когось позитивне ставлення до Божого володарювання над людською долею, тоді, коли така людина озирається на свій шлях, коли вона по-справжньому переживає Боже володарювання, вона буде більш щиро бажати підкоритися всьому, що влаштував Бог, і матиме більше рішучості й віри, щоб дозволити Богу влаштувати її долю й більше не бунтуватиме проти Бога. Це пояснюється тим, що вони бачать, що, коли люди не знають, у чому суть долі, чи не розуміють Божого володарювання, вони просто вперто пробираються навпомацки через туман і спотикаються, і що подорож стає занадто втомлива, і вона спричиняє занадто багато болю. Тому, коли люди усвідомлюють, що Бог володарює над людською долею, розумні люди вважають за краще знати й приймати Боже володарювання і прощаються з болючими днями “намагання побудувати хороше життя своїми власними руками”, замість продовження боротьби проти долі й переслідування своїх так званих “життєвих цілей” у свій власний спосіб. Коли людина без Бога, коли вона не може бачити Його, коли вона не може істинно й чітко знати володарювання Бога, кожен день є безглуздим, нічого не вартим і невимовно болісним. Незалежно від того, де людина перебуває і яка в неї робота, її засоби виживання й цілі, які вона переслідує, не приносять їй нічого, окрім такого нескінченного суму й болю, який тяжко подолати, – це переживання, на які людині нестерпно озиратися» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III). Читаючи Божі слова, я розплакалася. Розмірковуючи про болісні дні, коли я боролася з долею, ще не знаючи Бога, я усвідомила, що мої муки походили від того, що я не визнавала Божого володарювання і противилася долі зі своїми розбещеними характерами. Біль від неможливості досягти бажаного був ще свіжий у моїй пам’яті. Інші могли заробляти мільйони на тій самій справі, а я залишалася ні з чим, ще й зазнаючи великих збитків. Це свідчить про те, що скільки грошей людина може заробити та чи буде вона багатою чи бідною – усе це наперед визначено Богом. Цього неможливо досягти лише власними зусиллями. У сучасному світі лиха стають дедалі страшнішими. Якби я поставила на перше місце заробіток грошей, прагнення до слави, вигоди й статусу, відмовившись від можливості прагнути істини й отримати спасіння, хіба я не була б нерозумною невігласкою? Навіть якби бізнес зі сніданками приносив тисячі юанів на день, порожнечу й страждання від віддаленості від Бога неможливо компенсувати грошима. Можливо, зараз я не багата, але я можу жити нормальним життям. Що важливіше, я почала розуміти деякі істини та сенс життя. Я також можу виконувати свої обов’язки в церкві, і це приносить мені мир і радість у серці. З цим усвідомленням я вирішила відмовитися від бізнесу та зосередитися на своїх обов’язках. Я розпродала все кухонне начиння зі свого закладу за низькою ціною.

Пізніше я прочитала ще слова Бога: «Якщо люди не можуть по-справжньому визнати той факт, що Творець володарює над людською долею й над усіма людськими справами, якщо вони не можуть по-справжньому підкоритися пануванню Творця, тоді їм буде важко не бути спрямованими та скутими ідеєю про те, що “доля людини – в її власних руках”. Їм буде важко позбутися болю своєї напруженої боротьби проти долі та влади Творця, і, само собою зрозуміло, їм також буде важко стати дійсно визволеними й вільними, стати людьми, які поклоняються Богу. Найпростіший спосіб звільнитися від цього стану – це попрощатися зі своїм колишнім способом життя; попрощатися зі своїми попередніми цілями в житті; узагальнити й проаналізувати свій попередній спосіб життя, погляди на життя, прагнення, бажання й жадання; а потім порівняти їх із Божими намірами та вимогами до людини й подивитися, чи сумісні будь-які з них із Божими намірами, чи узгоджуються будь-які з них із вимогами Бога, чи постачають будь-які з них правильні життєві цінності, чи ведуть людину до дедалі більшого розуміння істини й чи дають людині можливість жити з людськістю й подобою людської істоти. Коли ти неодноразово дослідиш і ретельно проаналізуєш різні цілі, які люди переслідують у житті, і їхні різні способи життя, ти виявиш, що жоден із них не відповідає первісному наміру Творця, із яким Він створив людство. Усі вони відводять людей від володарювання й турботи Творця; усі вони є пастками, які роблять людей занепалими й ведуть їх у пекло. Після того, як ти це усвідомиш, що тобі слід зробити – це відпустити свій старий погляд на життя, триматися подалі від усіляких пасток, дозволити Богу панувати у твоєму житті та влаштувати його, шукати тільки покори Божому влаштуванню й настановам, не роблячи власний вибір, і стати людиною, яка поклоняється Богу» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III). «Ті, хто прагне пізнати Бога, здатні відкласти в сторону свої бажання, готові підкоритися Божому володарюванню й Божому устрою, і вони намагаються бути такими людьми, які покірні Божій владі та задовольняють Божі наміри. Такі люди живуть у світлі та серед Божих благословень, і вони, безсумнівно, отримають похвалу від Бога» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III). «Ти – створена істота; ти, звичайно, повинен поклонятися Богу й прагнути до життя, сповненого сенсу. Якщо ти не поклоняєшся Богу, а живеш у своїй брудній плоті, то хіба ти не всього лиш звір у людській подобі? Оскільки ти – людська істота, тобі слід присвятити себе Богові й витерпіти всі страждання! Тобі слід із радістю та впевненістю приймати незначні страждання, яким тебе піддано сьогодні, і жити повним сенсу життям, як Йов і Петро. У цьому світі людина носить одяг диявола, їсть їжу, дану дияволом, працює і служить, будучи під контролем диявола, і розтоптана ним до стану покриття брудом. Вона не осягнула смислу життя й не здобула істинного шляху – який сенс у такому житті? Ви – люди, які прагнуть іти правильним шляхом, ті, хто шукає покращення. Ви – люди, які встають у країні великого червоного дракона, ті, кого Бог називає праведними. Хіба це не життя, що має найбільший сенс?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Практика (2)). Божі слова відкрили мені, до чого в житті справді варто прагнути і що є найціннішим. Зараз мені пощастило застати роботу Творця зі спасіння людини. Це шанс, який випадає раз у житті, а чути голос Творця – це те, про що мріяло багато людей. Тож я вирішила більше не гнатися за грішми, славою та вигодою, а підкоритися Божому володарюванню і жити згідно з Його вимогами. Я подумала про Петра. Почувши заклик Господа Ісуса, він без вагань залишив свої рибальські сіті, щоб піти за Ним, і зрештою пізнав Бога, навчився коритися Йому й любити Його. Йов також втратив усе, однак продовжував славити Бога, давши прекрасне свідчення про Бога перед сатаною, і врешті-решт був благословенний побачити Божу появу. Протягом історії багато святих зрікалося всього, навіть власного життя, щоб поширювати Боже Євангеліє, і це – найосмисленіший і найцінніший спосіб життя. Маючи ці приклади перед очима, я знала, що повинна задовольнятися тим, що маю одяг і їжу, і присвячувати більше енергії прагненню до істини та виконанню своїх обов’язків. Прагнення пізнати Бога – ось що найцінніше. Повністю відмовившись від бізнесу, увесь вільний від роботи й обов’язків час я читала Божі слова та співала гімни на славу Бога разом зі своїми дітьми. Кожен день я відчувала мир і спокій, і це приносило мені радість. Через кілька місяців моя давня хвороба шлунка пройшла, і я знала, що це – Божа милість. Мої діти стали більш самостійними у навчанні та повсякденних справах. Вони були надзвичайно слухняними й розважливими. Коли я їла і пила Божі слова та виконувала свої обов’язки, я відчувала Боже просвітлення й настанови. Я поступово зрозуміла деякі істини. Я здобула глибше розуміння всемогутності й володарювання Бога, того, як сатана розбещує людей і як Бог їх спасає. Я також дізналася, як люди повинні жити та які прагнення дійсно мають сенс і цінність. Тривога в моєму серці значно зменшилася. Я глибоко вдячна за Боже спасіння!