Сяолі, Китай

У лютому 2023 року мене обрали лідеркою церкви, і я відповідала переважно за роботу з поливу. Спочатку я могла опікуватися ще й частиною роботи, за яку відповідала сестра, з якою я співпрацювала. Згодом результати роботи з поливу серйозно погіршилися, і я трохи стривожилася. Я подумала: «Я відповідаю за роботу з поливу. Погані результати безпосередньо стосуються мене. Чи подумають вищі лідери, що мені бракує працездатності, що я нічого не можу зробити добре й не здатна впоратися з роботою?». Щоб лідери не дивилися на мене зверхньо, я віддавала всі свої думки й сили роботі з поливу та майже не брала участі в роботі, за яку відповідала сестра. Я також усвідомлювала, що, діючи так, я працюю незалежно, без гармонійної співпраці. Але коли я згадувала, що насамперед відповідаю за роботу з поливу і як погані результати вплинуть на мої репутацію та статус, мене більше нічого не хвилювало.

Одного дня я раптом отримала листа від вищих лідерів із проханням прийти наступного дня на зібрання. Я занепокоїлася й подумала: «От халепа. Лідери обов’язково розпитуватимуть мене про різні церковні справи. Цього місяця, крім відстеження роботи з поливу, я взагалі не цікавилася жодною іншою роботою. Я гадки не маю, які є проблеми в різних завданнях або як вони просуваються. Якщо лідери ставитимуть запитання, а я не зможу нічого відповісти, що вони про мене подумають? Чи подумають вони, що мені бракує почуття ноші в моїх обов’язках, і чи складеться в них про мене погане враження? Якщо вони дізнаються, що я відстежувала лише свою роботу з поливу й ігнорувала інші завдання, то обов’язково скажуть, що я вкрай егоїстична й ница, що дбаю лише про свої особисті інтереси, а не про загальну роботу церкви, і що женуся лише за репутацією та статусом. Якщо вони зрештою підріжуть мене або відсторонять, як же це буде соромно!». Я подумала, що на зібранні наступного дня лідери напевно спершу спитають про євангельську роботу, тому я швиденько пішла до сестри, з якою співпрацювала, щоб дізнатися про її просування. Таким чином я б не виглядала зовсім розгубленою, коли лідери спитають про неї завтра. Але євангельська робота мала багато деталей, і їх не можна було чітко пояснити в кількох словах, а оскільки часу було обмаль, я дізналася небагато. Я тривожилася й довго лежала в ліжку без сну, а моя голова була сповнена думок про завтрашнє зібрання. У день зібрання я прийшла раніше та зраділа, дізнавшись, що лідери ще не прибули через інші справи. Я подумала, що можу використати цей час, аби переглянути звіти кожної групи, зрозуміти, як просувається кожне завдання, і з’ясувати, де можуть бути проблеми, щоб мати змогу відповісти на деякі запитання лідерів. Тож я швиденько пробіглася очима по звітах кожної групи, і хоча я отримала приблизне уявлення про стан роботи, багато деталей я все ще не розуміла. Я також подумала, що на зібранні лідери питатимуть не лише про роботу, а й обов’язково поцікавляться нашими недавніми переживаннями та здобутками, а також тим, як ми пізнали себе. Я й так мало що могла сказати про деталі роботи, а якщо я не зможу належним чином розповісти про своє життя-входження чи побесідувати, лідери точно подумають, що я погано впоралася і з роботою, і з життям-входженням. Вони скажуть щось на кшталт: «Ти нічого не можеш зробити добре; як така людина, як ти, може бути лідеркою церкви?» – і зневажатимуть мене. Тож я швидко прочитала Божі слова й обміркувала свій стан, шукаючи уривки, щоб їсти й пити для подолання свого розбещеного характеру. Я боялася, що коли настане час, і я не зможу добре провести бесіду, лідери бачитимуть мене наскрізь. Але я ніяк не могла заспокоїти своє серце чи зосередитися на Божих словах. Що більше я намагалася розмірковувати й пізнавати себе, то більше плуталися мої думки, і я не могла відчути просвітлення чи настанов Святого Духа. Я зрозуміла, що мій стан був неправильним. Хіба я не була лукавою? Тоді я заспокоїлася й помолилася Богу: «Боже, мій стан жахливий. Я почуваюся стривоженою й неспокійною, а мої думки дуже заплутані. Я знаю, що перебуваю в неправильному стані. Я хочу заспокоїти своє серце перед Тобою, шукати Твій намір і вийти з цього неправильного стану».

Цієї миті я згадала деякі Божі слова: «Чи пам’ятав ти про мене, коли формулював свої цілі та наміри? Чи всі твої слова та вчинки вимовляються й відбуваються у Моїй присутності? Я уважно досліджую всі твої думки та ідеї. Чи не почуваєшся ти винним? Ти використовуєш фальшиву облуду, призначену для очей інших людей, і спокійно напускаєш на себе самовдоволений вигляд; ти робиш це, щоб захистити себе. Ти робиш це, щоб приховати своє зло, і навіть вигадуєш, як перекласти це зло на когось іншого. Яке віроломство живе у твоєму серці!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 13). Пізніше я також прочитала такі Божі слова: «Антихристи особливо підступні й хитрі. Усе, що вони кажуть, ретельно продумано; ніхто не вміє краще прикидатися. Але щойно шило вилізло з мішка, щойно люди побачили їхнє справжнє обличчя, вони щосили виправдовуються, шукають способів виправити ситуацію та викрутитися, щоб урятувати свій імідж і репутацію. Антихристи щодня живуть тільки заради репутації та статусу, вони живуть, тільки щоб упиватися благами статусу, – це все, про що вони думають. Навіть коли вони час від часу зазнають якихось незначних труднощів або платять якусь дріб’язкову ціну, це робиться заради здобуття статусу та репутації. Прагнення до статусу, утримання влади та легке життя – це головні речі, які антихристи завжди задумують, щойно повіривши в Бога, і вони не здаються, доки не досягнуть своїх цілей. Якщо їхні лихі вчинки колись розвінчують, вони панікують, ніби небо на них от-от упаде. Вони не можуть їсти чи спати, і здається, що вони перебувають у заціпенінні, ніби страждають від депресії. Коли люди запитують їх, що сталося, вони вигадують брехню й кажуть: “Учора я був такий зайнятий, що не спав усю ніч, тому я дуже втомився”. Але насправді все це неправда, це все обман. Вони так почуваються, бо постійно розмірковують: “Мої погані вчинки розвінчано, тож як мені відновити свою репутацію та статус? Якими засобами я можу себе реабілітувати? Яким тоном мені усім це пояснити? Що я можу сказати, щоб люди не побачили мене наскрізь?” Довгий час вони не можуть придумати, що робити, і тому перебувають у пригніченому стані. Іноді їхні очі порожньо дивляться в одну точку, і ніхто не знає, на що вони дивляться. Це питання змушує їх ламати голову, вичерпувати всі думки, і їм не хочеться ні їсти, ні пити. Незважаючи на це, вони однаково вдають, ніби дбають про церковну роботу, і запитують людей: “Як просувається євангельська робота? Наскільки ефективно проповідується Євангеліє? Чи здобули брати й сестри останнім часом якесь життя-входження? Чи хтось створював якісь переривання чи завади?” Ці їхні запитання про роботу церкви – лише показуха для інших. Якби вони й дізналися про проблеми, то не змогли б їх розв’язати, тому їхні запитання – проста формальність, поставлені, щоб здавалося, ніби вони дбають про роботу церкви» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина друга). Суд Божих слів засмутив і стривожив мене. Я побачила, якою лукавою я була. Я була справді егоїстичною у виконанні свого обов’язку, зосереджувалася лише на власній роботі заради репутації та статусу, і майже ніколи не цікавилася іншою роботою. Я взагалі не виконувала справжню роботу. Я знала, що мої дії не відповідали Божим намірам і що я не співпрацювала з іншими, але я не шукала істини-принципи для вирішення цих проблем. Крім того, я знала, що зазвичай не приділяла багато уваги своєму життю-входженню, і не могла багато бесідувати про реальне досвідне знання. Коли лідери не запрошували мене на зібрання, я не надавала цьому великого значення, вважаючи, що навіть якщо в мене є проблеми, лідери про них не дізнаються, тому я не поспішала їх розвʼязувати. Але щойно я почула, що лідери збираються запросити мене на зібрання, я одразу ж занервувала. Я боялася, що мої проблеми будуть викриті на зібранні, і щойно лідери про них дізнаються, вони обов’язково подумають, що мені бракує почуття ноші в моїх обов’язках, що я не виконую справжню роботу, і що мій рівень та життя-входження дуже низькі. Оскільки я щойно почала виконувати обов’язок лідерки, і вищі лідери не були зі мною добре знайомі, то якби я справила на них погане враження під час нашої першої зустрічі, вони б точно не цінували мене в майбутньому й могли б навіть відсторонити мене. Щоб захистити свої репутацію та статус, я всіляко намагалася приховати свої проблеми. Перед зібранням я поспішила знайти сестру, з якою співпрацювала, щоб дізнатися деталі роботи. Я також хотіла замаскуватися й обдурити лідерів, заздалегідь переглянувши звіти, щоб ознайомитися з роботою. Я хотіла створити хибне враження, що маю високу працездатність і приділяю велику увагу своєму життю-входженню, щоб інші дали мені хорошу оцінку. Мені й так бракувало почуття ноші до свого обов’язку, і я не прагнула істини, проте я також постійно боялася, що інші бачитимуть мене наскрізь, тому я створила хибний образ і замаскувалася. Хіба це не був відвертий і безсоромний обман? Я зрозуміла, що була справді лукавою. Я поводилася точнісінько як антихрист. Антихристи напрочуд хитрі й використовують усе можливе, щоб захистити свої репутацію та статус, коли бачать, що їм загрожує небезпека. Хіба я робила не те саме? Коли ніщо не зачіпало мої репутацію чи статус, я ігнорувала іншу церковну роботу й не зважала на своє життя-входження. Але щойно щось зачепило мій статус і репутація, я запанікувала: читала Божі слова й намагалася вникнути в роботу, вдаючи, ніби я старанна у своєму прагненні. Я була справді хитрою та лукавою. Хіба викритий мною характер не був характером антихриста?

Пізніше я прочитала такі Божі слова: «У своїй вірі в Бога та поведінці ви повинні йти правильною дорогою й не вступати на криві та лихі стежки. Що таке криві й лихі стежки? Віруючі в Бога завжди прагнуть покладатися на дрібні схеми, на оманливі та підступні ігри й хитрощі, аби приховати власну розбещеність, вади, недоліки та свої проблеми, наприклад, низький духовний рівень; вони завжди з усім розбираються згідно з сатанинською філософією, що, на їхню думку, не так вже й погано. Зовні вони підлещуються до Бога й своїх керівників, але не сповідують істину й діють всупереч принципам. Вони ретельно зважують слова й вирази інших, завжди розмірковуючи: “Наскільки я продуктивний останнім часом? Чи всі мене підтримують? Чи знає Бог про всі мої добрі справи? Якщо знає, то чи похвалить Він мене? Яке місце я займаю в Божому серці? Чи важливий я там?”. Підтекст полягає в тому, чи отримає благословення така людина як віруюча в Бога, чи буде вигнана? Хіба постійні роздуми над цими питаннями не є кривою й лихою стежкою? Це справді крива й лиха стежина, аж ніяк не правильна. А яка ж тоді правильна? (Прагнення до істини та зміна характеру.) Саме так. Для тих, хто вірить в Бога, єдиний правильний шлях – це прагнути до істини, здобувати її та змінювати свій характер. Тільки той шлях, яким Бог веде людей до спасіння, є істинним, правильним шляхом» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Шість показників зростання життя). Прочитавши Божі слова, я відчула, що зазнала глибокого суду. Я побачила, що постійно намагалася використовувати хитрощі, аби приховати проблеми у своїх обов’язках. Це був криводушний і злий спосіб дій, і я йшла неправильним шляхом. Насправді, це було абсолютно нормально, що лідери запросили мене на зібрання, аби перевірити роботу. Мені слід було просто розповісти, як я зазвичай діяла. Якщо вони вкажуть на те, що мені чогось бракує або що я недопрацьовую в певних сферах, мені слід буде компенсувати це в майбутніх обов’язках. І навіть якщо я зазнаю обтинання, це допоможе мені поміркувати над собою і здобути входження, щоб я могла краще виконувати свій обов’язок. Однак я вдалася до обману й робила все можливе, щоб приховати свої проблеми, викрутитися й обдурити лідерів. Я не хотіла, щоб вони бачили мою розбещеність і недоліки. Хіба чинячи так, я не використовувала криводушні та злі методи? Коли людина, яка справді прагне істини, усвідомлює, що вона егоїстична й ница і дбає лише про власні завдання у своєму обов’язку, вона здатна швидко шукати істину для вирішення свого стану. Коли лідери запитують про її роботу, вона може спокійно сприйняти це та виправити свої відхилення. Крім того, люди, які щиро зосереджуються на житті-входженні, повинні звертати увагу на свої думки та ідеї в повсякденному житті та вчасно шукати істину, щоб їх вирішити, а не просто озброюватися Божими словами лише тоді, коли наближається зібрання з лідерами. А я намагалася створити хибну видимість, щоб обдурити лідерів. Чинячи так, я вдавалася до лукавства й хитрощів. Хіба я не намагалася обманути Бога й вислужитися перед лідерами? Я побачила, що я зовсім не та людина, яка практикує істину чи прагне її.

Пізніше я розмірковувала над тим, чому я могла так нахабно обманювати й не могла прийняти Боже проникливе спостереження. Багато разів я усвідомлювала, що повинна бути чесною й жити перед Богом, приймаючи Його проникливе спостереження, та коли щось траплялося, я все одно мимоволі вдавалася до обману. Чому так? Пізніше я прочитала такі Божі слова: «Хіба життя підступних людей не виснажливе? Вони витрачають весь свій час на те, що хитрують і брешуть, а потім брешуть ще більше, щоб приховати попередню брехню. Вони самі винні у своєму виснаженні. Вони знають, що таке життя виснажує, – то чому ж вони все одно хочуть бути підступними й не бажають бути чесними? Ви колись замислювалися над цим питанням? Це наслідок того, що людей обманює їхня сатанинська природа; вона не дає їм позбутися такого життя й характеру. Люди готові змиритися з тим, що їх так обманюють, і жити в цьому; вони не хочуть практикувати істину та йти шляхом світла. Ти думаєш, що таке життя виснажливе та що так діяти не потрібно, – але підступні люди вважають, що це конче необхідно. Вони думають, ніби якщо вони цього не робитимуть, то це принизить їх, зашкодить їхньому іміджу, репутації й інтересам, і вони забагато втратять. Вони дорожать цими речами – дорожать власним іміджем, репутацією та статусом. Це справжнє обличчя людей, які не люблять істини. Словом, коли люди не бажають бути чесними чи практикувати істину, причина в тому, що вони не люблять істину. У серці вони дорожать такими речами, як репутація та статус, люблять слідувати світським віянням і живуть під впливом сатани. Тут проблема з їхньою природою. Зараз є такі люди, що вірять у Бога роками, чули багато проповідей і знають, у чому суть віри в Бога. Але вони досі не практикують істину й не змінилися ні на йоту – чому так вийшло? Тому що вони не люблять істину. Навіть якщо вони розуміють трохи істини, вони все одно не здатні її практикувати. Для таких людей віра в Бога буде марною, скільки б років вони не вірили» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Найфундаментальніша практика бути чесною людиною). Завдяки розвінчанню Божих слів я зрозуміла, що моє небажання бути чесною людиною виходило з моєї природи, яка не любила істину й занадто дорожила репутацією та статусом. Хоча я знала, що жити в обмані виснажливо, та коли думала, що чесність може зашкодити моїм репутації та статусу, я не бажала практикувати істину й мимоволі дозволяла сатані дурити мене й завдавати мені шкоди. У цей період я не виконувала справжню роботу й не зосереджувалася на своєму житті-входженні. Коли лідери запросили мене на зібрання, я мала б повестися як чесна людина та сприйняти це спокійно, зізнатися в тому, що не виконувала справжню роботу, та прийняти настанови й допомогу лідерів. Але я боялася, що якщо я так зроблю, лідери подумають, що мені бракує почуття ноші в моїх обов’язках, у них складеться про мене погане враження, вони перестануть мене цінувати або навіть замінять. Із такими думками я втратила сміливість бути чесною людиною, адже відчувала, що чесність принесе мені забагато втрат. Я не практикувала істину й не поводилася як чесна людина. Натомість я постійно намагалася захистити свої репутацію та статус, живучи за такими сатанинськими отрутами, як «Людям потрібна їхня гордість, як дереву – його кора» та «Людина залишає своє ім’я всюди, де б не побувала, так само як гусак кричить усюди, де б не летів». Ці отрути глибоко вкоренилися в моєму серці, ставши моїм законом виживання. Щоб не справити на лідерів погане враження, я створила хибну видимість, аби замаскуватися. Я знала, що поводжуся з лідерами недбало й лукаво, і відчувала неспокій, але, щоб не втратити обличчя, все одно не могла не вдатися до обману. Ці сатанинські отрути були наче кайдани, що міцно сковували мене, і мені було важко з них вирватися. Хоча я добре усвідомлювала істину, я не могла втілити її в життя. Я побачила, що часто вдавалася до обману у своїх обов’язках заради репутації та статусу. Іноді, коли вищі лідери запитували про роботу, навіть якщо я не виконала певних завдань, я брехала, що виконала їх, аби зберегти гарний імідж у їхніх очах, а потім поспіхом намагалася це надолужити. Іншого разу, коли я не орієнтувалася в деталях роботи, а лідери починали розпитувати, я швидко змінювала тему й говорила про плани на майбутнє, щоб приховати те, що я не виконувала справжню роботу. Я побачила: хоча я вірила в Бога багато років і їла й пила багато Його слів, я все ще цінувала репутацію та статус понад усе. Хоча я й знала, що прагнення цих речей викликає в Бога огиду, я все одно не могла не прагнути їх. За своєю природою я справді не люблю істину й відчуваю до неї відразу. Я також зрозуміла, що для того, аби практикувати істину й бути чесною людиною, потрібно відкинути свої інтереси та відмовитися від прагнення репутації та статусу. Життя, що спирається на лукавий характер, означає, що людина не може жити відкрито чи порядно, що вона зрештою втрачає свою гідність і порядність, і в підсумку викликає в Бога відразу та огиду. Усвідомивши це, я по-справжньому зненавиділа себе й більше не хотіла жити заради репутації чи статусу.

Пізніше я прочитала такі Божі слова: «Нині більшість людей надто бояться являти свої дії перед Богом; у той час, як ти можеш обманути Його плоть, ти не можеш обманути Його Дух. Будь-яка справа, що не може бути схвалена в результаті Божого дослідження, суперечить істині, тож її слід відкинути; вчинити інакше означає вчинити образу проти Бога. Отже, ти повинен покладати своє серце перед Богом завжди, коли ти молишся, коли говориш і спілкуєшся зі своїми братами та сестрами, коли виконуєш свій обов’язок і займаєшся своїми справами. Коли ти виконуєш своє завдання, Бог перебуває з тобою, і поки твій намір правильний і призначений для роботи Божого дому, доти Він прийматиме все, що ти робиш; ти маєш ревно присвятити себе виконанню свого завдання» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог удосконалює тих, хто відповідає Його намірам). Із Божих слів я зрозуміла, що ті, хто вірить у Бога, повинні приймати Боже проникливе спостереження й жити перед Ним. Але у своїй вірі та обов’язку я була нездатна приймати Боже проникливе спостереження. Я завжди хотіла покладатися на людські методи, щоб обдурити й ошукати лідерів, і думала, що поки люди не дізнаються про мої проблеми, усе буде гаразд, ніби обдурити людей означало б, що Бог не дізнається. Я вважала, що таким чином зможу захистити і свій статус, і свої обов’язки. Хіба я не намагалася обдурити себе й інших? Могло здатися, що я просто намагалася обдурити лідерів, але по суті я намагалася обдурити Бога, і в моєму серці для Нього зовсім не було місця. Правда полягає в тому, що Бог за всім проникливо спостерігає. Він проникливо спостерігає за кожною моєю думкою, ідеєю та вчинком, і поки я нахабно намагалася обдурити Бога й людей і займалася таємними підступними справами, Бог бачив усе це дуже чітко. Бог знав, як я виконувала свої обов’язки й чи прагнула я істини. Якби я мала місце для Бога у своєму серці, я б зосередилася на тому, щоб жити перед Богом і приймати Його проникливе спостереження в усьому. Де б у моїй роботі не було недоліків, я мала б негайно їх виправляти й чесно визнавати свої недосконалості. Але коли я так виконувала свої обов’язки, нехтуючи різними аспектами роботи й постійно використовуючи хитрощі для прикриття, яка була користь від того, що люди думали про мене добре? Проблеми в моїх обов’язках залишалися нерозвʼязаними, а мій лукавий характер залишався незмінним. Це викликало в Бога огиду й невдоволення. Хіба це не було величезною втратою й цілковитою дурістю? У своїх обов’язках я не виконувала справжню роботу, моє життя-входження було слабким, і в мене було багато викриттів розбещеного характеру. Я мала б зосередитися на покаянні перед Богом і на тому, як добре виконувати свої обов’язки. Саме таким мало бути моє ставлення!

Пізніше я почала шукати, як діяти згідно з Божими намірами. Я прочитала такі Божі слова: «Хоч би з якими проблемами ти стикався, ти мусиш шукати істину, щоб розв’язати їх; тобі категорично не можна маскуватися або створювати хибне враження для інших. Чи йдеться про те, чого тобі бракує, про твої недосконалості, твої вади, чи твої розбещені характери, ти мусиш відкриватися й бесідувати про всі ці речі. Не приховуй їх. Навчитися відкриватися – це перший крок до життя-входження, і це перша перешкода, яку найважче подолати. Щойно ти подолаєш цю перешкоду, буде легко увійти в істину. Коли ти зробиш цей крок, що це означатиме? Це означатиме, що ти відкриваєш своє серце, і оголюєш та відкриваєш кожну частину себе – чи то хорошу, чи погану, позитивну чи негативну – і проливаєш на неї світло, щоб інші люди бачили й щоб Бог бачив, нічого не ховаючи й не приховуючи від Бога, не застосовуючи жодних маскувань, лукавства чи обману щодо Бога, і будучи так само відвертим з іншими людьми. У такий спосіб ти житимеш у світлі; не тільки Бог проникливо спостерігатиме за тобою, але й інші люди також побачать, що у твоїх діях є принципи та прозорість. Тобі не потрібно використовувати жодні методи, щоб захистити свої репутацію, імідж і статус, і тобі не потрібно вдаватися до приховування чи покривання своїх помилок. Тобі не потрібно докладати цих марних зусиль. Якщо ти зможеш відпустити ці речі, твоє життя стане дуже легким, вільним від сковування й болю, і ти повністю житимеш у світлі» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Божі слова дали мені шлях практики. Які б проблеми не виникали, потрібно шукати істину, щоб їх розвʼязати. Перший крок для входження в істину – це відкритися. І який би розбещений характер не викривався, людина повинна бути повністю відкритою й бути чесною перед Богом та іншими людьми. Людина не повинна нічого приховувати, щоб зберегти свої репутацію чи статус. Слід казати правду, без лукавства чи хитрощів. Тільки так можна жити вільно та здобути Боже схвалення. Я також зрозуміла, що життя в сатанинському розбещеному характері, постійна турбота про думку інших, а також постійна брехня й обман робили життя виснажливим і позбавленим гідності. Я більше не хотіла жити заради слави, вигоди та статусу. Я стала готовою приймати Боже проникливе спостереження й жити перед Ним. Попри погляди чи думки інших про мене, я просто хотіла виконувати свої обов’язки, щоб задовольнити Бога. Із цими думками моє серце сповнилося глибоким спокоєм, і я більше не хвилювалася про те, що вище лідерство перевірятиме мою роботу, і більше не хотіла намагатися обманювати Бога чи інших людей.

У день зібрання лідери прибули пізно й запитали, як я відстежувала євангельську роботу. Моє серце закалатало, і я все ще відчувала певну тривогу, боячись, що лідери подумають про мене погано, якщо дізнаються реальний стан справ. Тоді я згадала такі Божі слова: «Тобі не потрібно використовувати жодних методів, щоб захистити свою репутацію, імідж і статус, і тобі не потрібно здійснювати жодного приховування чи маскування своїх помилок. Тобі не потрібно докладати цих марних зусиль» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Моє серце наповнилося глибоким спокоєм, і я більше не хотіла робити щось заради репутації чи статусу. Тож я говорила з лідерами чесно й відкрито. Я зізналася, що була егоїстичною й ницою, що не відстежувала загальну роботу й навіть у такому разі я все одно намагалася обдурити інших. Почувши мої слова, лідери не стали підрізати мене. Натомість вони побесідували зі мною про те, як гармонійно співпрацювати, щоб добре виконувати церковну роботу. Коли я слухала їхню бесіду, моє серце просвітліло, і я здобула шлях практики. Коли пізніше вони запитали про мій стан, я також відкрито побесідувала про те, що працювала заради репутації та статусу, живучи в егоїстичному й ницому стані. Але я бажала шукати істину, аби це виправити. Після цих слів я відчула спокій і полегшення на серці. Я зрозуміла, що коли мої думки зосереджені на тому, що про мене думають люди і який у мене статус у їхніх серцях, я мимоволі дозволяю сатані дурити мене, вдаюся до лукавства й хитрощів і живу болісно та виснажливо. Але коли я не зважаю на думки людей, а лише хочу діяти згідно з Божими словами й бути чесною людиною, мій стан постійно покращується. Я відчуваю, що живу перед Богом, і моє серце по-справжньому звільняється.