Цзян Нін, Китай

Одного пізнього зимового дня в студію зазирнув теплий промінь світла. Цзян Нін, Ї Чень і Лю Фей жваво обговорювали свій наступний інноваційний проєкт із малювання. Хоча ця робота була доволі складною, вони були сповнені віри. Особливо Цзян Нін, яка з упевненим виразом обличчя подумала: «У мене хороша база з малювання, і я непогано розуміюся на композиції та теорії кольору. А ще я розумна, швидко вчуся й легко засвоюю все нове. Якщо матиму більше часу на навчання й практику, то точно опаную ці навички й створюватиму картини в цьому стилі». Після цього вони втрьох почали шукати різні матеріали для вивчення, обмінюючись одна з одною своїми знахідками. Їхній куратор також часто приходив учитися разом із ними. Згодом Цзян Нін відчула, що вже розібралася з цим новим стилем. Ї Чень та Лю Фей також казали, що Цзян Нін швидко вчиться, що її малюнки виходять гарними, і що згодом їй варто поділитися з ними своїми знаннями та здобутками. Цзян Нін зраділа їхній похвалі й подумала: «Мої навички кращі, ніж у моїх напарниць. Я часто надихаюся, коли обговорюю з ними ідеї для малювання, і я відіграю провідну роль у команді». Що більше вона так думала, то вищої думки про себе ставала, і несвідомо почала виконувати свій обов’язок із почуттям зверхності.

Одного ранку Цзян Нін, Ї Чень і Лю Фей обговорювали композицію картини. Висловивши свою думку, Цзян Нін уважно слухала погляди своїх сестер, але що більше вона слухала, то дужче хмурилася, а на її обличчі відобразилася зневага. Вона подумала: «Я більш обдарована художниця, ніж ви обидві. Коли ми вивчаємо нові техніки, я засвоюю їх швидше за вас. Крім того, я краще розумію принципи. Хіба я можу зараз неправильно тлумачити? Чому б вам обом просто не прислухатися до мене?». Не давши Лю Фей договорити, Цзян Нін нетерпляче перебила її і дошкульно запитала: «Ти кажеш, що з картиною щось не так. А можеш сказати, що саме? Чого не вистачає? Як це треба виправити? Не кажи так розмито, я не розумію, до чого ти хилиш». Ошелешена на мить тим, що Цзян Нін її перебила, Лю Фей ніяково відповіла: «Зараз у мене є лише ідея, я ще не думала про деталі…». Не чекаючи, поки Лю Фей договорить, Цзян Нін поспішно повторила свою думку, згораючи від нетерпіння, щоб та з нею погодилася. Ї Чень та Лю Фей почувалися явно ніяково, і в кімнаті запанувала тиша. Побачивши, що атмосфера стала напруженою, Цзян Нін відчула певну провину: «Невже я була занадто владною і зарозумілою?». Але потім вона подумала: «Це нормально, коли під час обговорення виникають певні суперечки», – і не стала досліджувати власні проблеми. Згодом Цзян Нін дізналася від куратора, що її погляди були хибними й це вплинуло на роботу, але вона все одно не розмірковувала над собою. Вона часто сперечалася із сестрами з питань, пов’язаних з їхніми обов’язками, і куратор проводив із ними бесіди про гармонійну співпрацю, а також дав Цзян Нін деякі вказівки й допомогу щодо її зарозумілого характеру, але вона не брала нічого з цього близько до серця. Вона вважала, що хоча й виявляла дещо зарозумілий характер, але могла відігравати свою роль в обов’язку, і оскільки її думки зазвичай були правильними, нічого страшного, якщо вона трохи зарозуміла. Тож щоразу, коли вона була незгодна із сестрами, Цзян Нін майже ніколи не відступала. Вона завжди просто знову й знову повторювала свої думки, намагаючись переконати двох своїх сестер прислухатися до неї. У серці вона чіплялася за одну-єдину думку: «Ви обидві помиляєтеся, і лише те, що кажу я, узгоджується з принципами». Через таке її ставлення дві сестри не знали, як їм бесідувати. Часом, коли вони втрьох обговорювали малюнок, їхні дискусії заходили в глухий кут, що призводило до все більшого й більшого відставання в роботі. Зіткнувшись із цим, Цзян Нін усвідомила, що була занадто зарозумілою, бо завжди наполягала на власних поглядах і серйозно затримувала прогрес. Вона подумала, що не повинна більше так поводитися. Утім, коли сестри знову внесли пропозиції, вона й далі наполягала на власних поглядах і вносила зміни згідно зі своїми ідеями, що потребувало додаткового часу на подальші обговорення, а це затримувало прогрес. Зрештою підтвердилося, що пропозиції сестер були слушними, а Цзян Нін жорстко дотримувалася приписів. Таким чином, вони постійно працювали неефективно, і їхній прогрес у роботі ніяк не покращувався. Оскільки Цзян Нін була дуже зарозумілою, постійно впертою й нездатною приймати поради, її малюнки часто виходили з купою недоліків, і їх доводилося переробляти. Їхній куратор прямо вказав на проблеми Цзян Нін, указавши їй розмірковувати над тим, чому в роботі було так багато проблем, і чи не пов’язано це з її зарозумілим характером. Але Цзян Нін ніяк не могла цього прийняти й подумала: «Хто ж не помиляється у своєму обов’язку? Я добре розумію принципи й техніки, а ці відхилення – лише миттєвий промах. Наступного разу я докладу більше зусиль, щоб покращити свої техніки, і буду уважнішою, тоді й уникну таких помилок». Сяо Ї чув, що Цзян Нін вміло малює, і часто писав їй, просячи її настанов щодо своїх малюнків. Цзян Нін вважала, що це справді нижче її гідності, і думала: «Багато твоїх малюнків не мають великої цінності, чи справді тобі потрібні мої настанови? До того ж, зараз і так накопичилося стільки малюнків, де мені знайти час, щоб тебе наставляти?». Тож вона відклала запитання Сяо Ї вбік, а коли від нього надійшли наступні кілька листів, удала, ніби не бачила їх. Зрештою Сяо Ї перестав питати.

Одного ранку, коли надворі мрячило, Цзян Нін малювала пейзаж із нахмуреним обличчям. Ї Чень та Лю Фей перезирнулися, підвелися й сіли біля Цзян Нін. Ї Чень тихо запитала: «Цзян Нін, можна з тобою поговорити?». Цзян Нін на мить замислилася, а потім байдуже відповіла: «Так, звісно». З дещо серйозним виразом обличчя Ї Чень сказала: «Останнім часом, виконуючи обов’язок разом, ми відчуваємо, що ти дуже владна й тримаєшся осторонь. А коли ми обговорюємо проблеми, і твоя думка відрізняється, ти починаєш засипати нас питаннями й допитувати. Поруч із тобою ми почуваємося дуже скованими». Почувши це, Цзян Нін спохмурніла й завагалася, перш ніж відповісти. Вона визнала свій зарозумілий характер, але в душі не бажала його приймати. Вона подумала: «Останнім часом я намагаюся змінитися. Зарозумілий характер неможливо змінити за одну мить. Просто дайте мені трохи часу, добре?». Що більше вона про це думала, то більше скривдженою почувалался. Їй здавалося, що Ї Чень і Лю Фей використовують її розбещеність проти неї і що їхні зауваження явно спрямовані проти неї, але вона також знала, що повинна виявляти розум, зазнаючи обтинання, тому стримала себе й крізь зціплені зуби відповіла: «Я візьму до уваги те, що ви сказали», – і більше нічого не додала. В очах Ї Чень та Лю Фей виднілися тривога й занепокоєння. Легкий дощ надворі й не думав ущухати, на чому коротка розмова сестер і завершилася.

Відтоді, щоб сестри більше не називали її зарозумілою, Цзян Нін припинила висловлювати свої думки під час обговорень. Коли ті двоє питали її думку, вона вперто мовчала, створюючи дуже незручну атмосферу. Деякі рішення щодо малюнків приймалися поспіхом, без ретельного обговорення, через що згодом їх доводилося переробляти та виправляти. Ї Чень та Лю Фей почувалися дуже скованими через сестру. Через кілька днів до них на зустріч прийшов куратор і виявив, що Цзян Нін так довго не мала самопізнання, що вона поводилася нерозумно, протиставляла себе сестрам, переривала роботу та перешкоджала їй. Куратор проаналізував її поведінку та відсторонив її. Незабаром Цзян Нін дізналася, що брати і сестри доповіли про те, що вона дорікає людям, і через це вони почуваються скованими. Одна сестра навіть сказала: «Тепер, коли Цзян Нін відсторонили, нам нарешті не доведеться бути поруч із нею, і ми можемо знову вільно зітхнути!». Почувши це, Цзян Нін відчула пронизливий біль у серці, і лише тоді усвідомила, наскільки серйозними були її проблеми. Вона зрозуміла, що останнім часом, виконуючи свій обов’язок, вона сковувала інших і завдавала їм шкоди. Вона почувалася злою людиною, і її охопило передчуття неминучої катастрофи. Вона подумала: «Цього разу мені кінець, – я вчинила велике зло у своєму обов’язку», – і не знала, як пережити цю ситуацію. На очах у неї виступили сльози, і вона помолилася Богові: «О Боже, я сковувала своїх братів і сестер і завдавала їм шкоди через свій зарозумілий характер, і я перешкоджала роботі. Усе, що я лишила по собі, – це лихі вчинки! Я так глибоко каюся й шкодую, що не розпізнала й не вирішила проблему зі своїм зарозумілим характером раніше. О Боже, я не знаю, як пережити те, з чим маю зіткнутися. Прошу, спрямуй мене».

Під час своїх духовних роздумів Цзян Нін згадала уривок із Божих слів, який читала раніше: «Зарозумілість – це корінна причина розбещених характерів людини. Що зарозумілішими є люди, то більш нерозумними вони є, і що більш нерозумні вони, то більш схильні вони чинити опір Богу. Наскільки серйозна ця проблема? Оскільки люди мають зарозумілі характери, то вони не тільки вважають усіх інших нижчими за себе, але, що найгірше, вони навіть не зважають на Бога й узагалі не мають богобоязливих сердець. Незважаючи на те, що люди вірять у Бога та слідують за Ним, вони зовсім не ставляться до Нього як до Бога. Вони завжди вважають, що володіють істиною, і дуже високої думки про себе. Це сутність і корінь зарозумілого характеру, і це походить від сатани. Тому проблема зарозумілості повинна бути вирішена. Вважати, що хтось кращий за інших – це незначне питання. Критично важливою є проблема того, що зарозумілий характер людини заважає їй коритися Богові, Його правлінню та Його влаштуванням; така людина завжди відчуває схильність конкурувати з Богом за владу над іншими. Такі люди анінайменшою мірою не шанують Бога, не кажучи вже про те, щоб любити Бога або коритися Йому. Гордовиті й зарозумілі люди, особливо ті, хто настільки зарозумілий, що втратив розсудливість, не можуть коритися Богу у своїй вірі в Нього й навіть звеличують себе та свідчать про себе. Такі люди найбільше чинять опір Богові й узагалі не бояться Бога» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Прочитавши Божі слова, вона відчула, наскільки серйозним був її зарозумілий характер. Скільки б помилок чи відхилень вона не робила, вона ніколи не відчувала, що зробила щось не так. У неї зовсім не було ставлення прийняття чи пошуку істини, і вона наполягала, щоб усі слухали її та корилися їй. Коли вона стикалася з іншими думками, вона зарозуміло критикувала своїх сестер, кажучи, що вони помиляються в тому чи іншому, а потім змушувала їх слухати її. Якщо вона не досягала своїх цілей, вона ставала запальною й допитувала своїх сестер агресивним тоном. Іноді вона перебивала їх, перш ніж вони закінчували говорити, наполегливим тоном спростовуючи їхні слова, через що вони почувалися дуже скованими. Але вона не мала жодного знання себе. Вона вважала, що просто дотримується своїх поглядів або демонструє незалежне мислення. Навіть сперечаючись з іншими, вона думала, що просто серйозно ставиться до принципів, а не проявляє впертість. Розмірковуючи над цим, вона розуміла, що якби вона дійсно хотіла серйозно ставитися до принципів, вона б не була так зациклена на думці, що завжди має рацію. Натомість вона б відкинула власні погляди та обміркувала б, чи узгоджуються пропозиції інших із принципами та чи йдуть на користь роботі. Це було б ставленням пошуку й прийняття істини. Проте вона ніколи не відкидала власні погляди, і хоча зовні вона обговорювала проблеми з сестрами, вона вже твердо вирішила, що має рацію. Їй увесь час бракувало смиренності для пошуку. Вона була такою впертою. Їй було дуже соромно. Вона була сповнена розбещених характерів, не розуміла істини й діяла безпринципно. Хоча вона розуміла деякі технічні речі, їй багато чого бракувало, і її мислення було обмеженим. Вона покладалася лише на власний розум і досвід, а це означало, що вона не лише погано виконувала свій обов’язок, але й спричинила багато відхилень, чим нашкодила роботі. Їй потрібно було гармонійно співпрацювати з іншими, щоб вони могли компенсувати недоліки одне одного. Якщо їй був незрозумілий якийсь принцип або вони не могли дійти згоди, їй слід було звернутися за настановами до куратора, а не змушувати інших приймати її пропозиції. Проте вона була занадто високої думки про себе і вважала, що все сказане нею було правильним, ніби вона сама була джерелом істин-принципів. Нарешті вона усвідомила, якою зарозумілою була, і що їй бракувало розуму, який має бути притаманний людині з нормальною людськістю. Вона зрозуміла, що насправді пропозиції, які робили інші, часто були слушними, можливо, вони були просвіщі й спрямовані Святим Духом і могли допомогти їй побачити власні недоліки та вади. Проте вона була байдужою до пропозицій своїх сестер і не розпізнала свій розбещений характер. Вона навіть завдала шкоди тим, хто її оточував, і перешкоджала роботі церкви. Вона усвідомила, що все це сталося через її зарозумілу природу, і що життя з таким зарозумілим характером змусило її звисока дивитися не лише на інших, але й на істину та на Бога. Якщо вона не вирішить проблему із цим зарозумілим характером, їй буде важко приймати істину, виконувати свій обов’язок, відкинути власне «я» та гармонійно співпрацювати з іншими. Цзян Нін нарешті відчула, наскільки небезпечно було б залишити цей зарозумілий характер без змін!

Пізніше Цзян Нін прочитала слова Бога: «Тебе призначили лідером для того, щоб просто піднести тебе, дати тобі шанс попрактикуватися, а не тому, що ти кращий за інших або володієш більшою реальністю. Насправді ти такий самий, як і всі інші. Ніхто з вас не володіє реальністю, і в чомусь ти можеш бути навіть більш розбещеним, ніж інші. Тож навіщо безпідставно створювати проблеми, свавільно повчати, ганьбити й обмежувати інших? Навіщо змушувати інших слухати тебе, навіть якщо ти не маєш рації? Що це доводить? Це доводить, що ти займаєш неправильну позицію. Ти працюєш не з позиції людини, ти робиш свою роботу з позиції Бога, з позиції вищості над іншими. Якщо те, що ти говориш, є правильним і відповідає істині, інші можуть тебе слухати. У цьому разі це прийнятно. Але якщо ти помиляєшся, чому ти змушуєш інших слухати тебе? Ти що, маєш владу? Чи ти вищий за інших? Ти є істиною? … Вони роблять усе, що їм заманеться, і вимагають, щоб інші робили те, що вони скажуть. Хіба вони не звеличують себе? Хіба не прославляють себе? Хіба вони не бундючні люди? У своєму обов’язку вони максимально слідують власним уподобанням, анінайменшою мірою не втілюючи істину в життя. Тому коли вони ведуть інших людей, вони не просять їх утілювати істину в життя, натомість вимагаючи, щоб інші слухали їхні слова та йшли їхнім шляхом. Хіба таким способом вони не просять людей ставитися до них, як до Бога, та слухатися їх, як Бога? Чи володіють вони істиною? Вони позбавлені істини, вони демонічні та сповнені сатанинського характеру. То чому ж вони досі вимагають, щоб люди їм підкорялися? Хіба така людина не звеличує себе? Хіба не прославляє себе? Чи можуть такі люди привести людей до Бога? Чи можуть вони змусити людей поклонятися Богу? Вони самі хочуть, щоб люди їм підкорялися. Коли вони працюють таким способом, чи справді вони ведуть людей до входження в реальність істини? Чи справді вони виконують роботу, доручену їм Богом? Ні, вони намагаються встановити власне царство. Вони хочуть бути Богом і хочуть, щоб люди ставилися до них, як до Бога, і слухалися їх, як Бога. Хіба вони не антихристи? Шлях антихристів завжди був таким: як би вони не затримували роботу церкви, як би не перешкоджали й не шкодили входженню Божих обранців у життя, всі мусять їм підкорятися та слухати їх. Хіба це не природа демонів? Хіба це не характер сатани? Такі люди – це живі демони в людській шкірі. У них може бути людське обличчя, але все всередині них демонічне. Усе, що вони говорять і роблять, є демонічним. Ніщо з того, що вони роблять, не узгоджується з істиною, розсудливі люди нічого із цього не роблять, тож не може бути жодних сумнівів у тому, що це дії демонів, сатани й антихристів. Вам слід уміти це чітко розрізняти. Тому у ваших діях, розмовах і взаємодії з іншими, – у всьому, що ви робите в житті, – ви маєте тримати у своєму серці таку постанову: “Людина не повинна возвеличувати чи прославляти себе. Вона має вклонятися Богу і прославляти Його”. Це накладає на людей обмеження, і вони не зайдуть так далеко, щоб образити Божий характер. Ця адміністративна постанова має вирішальне значення, і всі ви повинні добре подумати над тим, що вона означає, чому Бог вимагає від людства дотримуватись її та чого Він хоче досягти. Обдумайте це ретельно, а не так, щоб в одне вухо ввійшло, а з іншого вийшло. Це буде для вас дуже корисно» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Про Божі адміністративні постанови в період Царства). Бог викриває, що постійне примушування інших слухати вас і коритися вам, а також спроби взяти інших під свій контроль – це звеличення себе, це означає, що ви йдете шляхом антихриста, порушуєте адміністративні постанови й ображаєте Божий характер. Цзян Нін згадала те, що виявляла останнім часом – вона завжди вважала, що розуміється на технічних речах і добре знає принципи, що її погляди й пропозиції найправильніші, а всі інші нижчі за неї. Коли її сестри висловлювали інші погляди, вона взагалі не брала їх до уваги й відкидала, постійно намагаючись переконати інших прислухатися до неї. Якщо їй не вдавалося їх переконати, вона вдавалася до напору й починала їх допитувати, відступаючи лише тоді, коли вони відмовлялися від власних ідей. Цзян Нін згадала Божу вимогу: «Людина не повинна возвеличувати чи прославляти себе. Вона має вклонятися Богу і прославляти Його». Незалежно від місця чи обов’язку, ми маємо шанувати Бога як великого, шукати Його наміри в усьому та шукати істини-принципи. Особливо, коли виникають розбіжності, ще важливіше відкинути власне «я» і прийняти той погляд, який узгоджується з істиною. Лише такою є поведінка людини з богобоязливим серцем, яка шанує Бога як великого. Проте Цзян Нін жила за отрутами сатани, була вкрай пихатою, вважала себе найвеличнішою, а свої думки – істинами-принципами. Щоразу, чуючи інші пропозиції, байдуже, хто їх висував і чи узгоджувалися вони з істиною, якщо вони відрізнялися від її власних поглядів, вона відкидала їх і просто намагалася змусити інших слухатися її. Через свою зарозумілість вона втратила розум. Цзян Нін згадала про КПК і про те, що б вона не робила, вона нікому не дозволяла протистояти їй, і щойно з’являлася інакша думка, використовувала всі можливі засоби, щоб її придушити. Вона подумала про те, що характер, який вона виявляла у своїх вчинках, був таким самим, як у КПК, і її охопив страх.

Одного дня Цзян Нін прочитала деякі Божі слова. Вони допомогли їй ще чіткіше розпізнати свій зарозумілий характер. Всемогутній Бог говорить: «Бути пихатим і самовдоволеним – це найпомітніший сатанинський характер людини, і якщо люди не приймуть істину, вони ніколи не зможуть очиститися від нього. Усі люди мають пихаті й самовдоволені характери, і вони повсякчас зарозумілі. Незалежно від того, що вони думають, або що вони кажуть, або як вони сприймають речі, вони завжди переконані, що їхні власні погляди та їхнє власне ставлення є правильними, і що те, що кажуть інші, є не настільки добрим чи правильним, як те, що кажуть вони самі. Вони завжди чіпляються за свої власні переконання, і хто б не говорив, вони не будуть його слухати. Навіть якщо те, що каже хтось інший, є правильним і відповідає істині, вони цього не приймуть; вони лише вдаватимуть, що слухають, але насправді не приймуть цієї ідеї, і коли настане час діяти, вони надалі робитимуть усе по-своєму, повсякчас вважаючи, що те, що вони кажуть, є правильним і розумним. Можливо, те, що ти кажеш, і справді є правильним і розумним, або те, що ти зробив, є правильним і бездоганним, але який характер ти виявив? Хіба не пихатий і самовдоволений? Якщо ти не відкинеш цей пихатий і самовдоволений характер, хіба він не позначиться на виконанні тобою своїх обов’язків? Хіба не позначиться він на твоєму втіленні істини в життя? Якщо ти не позбудешся свого пихатого й самовдоволеного характеру, хіба не завдасть він тобі серйозних невдач у майбутньому? Ти неодмінно зазнаєш невдач, це неминуче. Скажи Мені, чи бачить Бог таку поведінку людини? Бог більш ніж здатний її бачити! Бог не лише ретельно вивчає глибину людських сердець, а й спостерігає за кожним їхнім словом і вчинком всюди й завжди. Що скаже Бог, коли побачить таку твою поведінку? Бог скаже: “Ти непримиренний! Зрозуміло, що ти можеш чіплятися за свої власні ідеї, коли не знаєш, що помиляєшся, але коли ти чітко знаєш, що помиляєшся, й однаково чіпляєшся за свої ідеї, і готовий померти, перш ніж покаятися, то ти просто дурний упертюх, і ти в біді. Якщо, хто б не висував пропозицію, ти завжди ставишся до неї негативно, опираєшся їй і не приймаєш ані крихти істини, і якщо твоє серце цілковито опірне, закрите й зневажливе, то ти просто смішний, ти – абсурдна людина! З тобою надто важко мати справу!”. У якому сенсі з тобою важко мати справу? З тобою важко мати справу, тому що те, що ти демонструєш, є не помилковим підходом чи помилковою поведінкою, а викриттям твого характеру. Це викриття якого характеру? Це вияв характеру, через який ти відчуваєш відразу до істини й ненавидиш істину» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Тільки часто живучи перед Богом, можна мати з Ним нормальні стосунки). «Якщо твоє ставлення полягає в тому, щоб уперто наполягати, заперечувати істину, відкидати чиїсь пропозиції, не шукати істини, вірити лише в себе й робити лише те, що хочеш ти, – якщо таким є твоє ставлення незважаючи на дії та прохання Бога, то якою є реакція Бога? Бог не звертає на тебе уваги, Він залишає тебе осторонь. Хіба ти не норовливий? Хіба ти не гордовитий? Хіба ти не думаєш завжди, що правий? Якщо в тобі немає слухняності, якщо ти ніколи не шукаєш, якщо твоє серце абсолютно закрите й чинить опір Богові, тоді Бог не звертає на тебе уваги. Чому Бог не звертає на тебе уваги? Бо якщо твоє серце закрите для Бога, чи ти можеш прийняти Боже просвітління? Чи ти можеш відчути, коли Бог тобі дорікає? Коли люди непримиренні, коли в справу вступає їхня сатанинська й варварська природа, вони не відчувають нічого з того, що Бог робить; все це марно – тому Бог не виконує марну роботу. Якщо в тебе таке вперто вороже ставлення, уся Божа робота залишається прихованою від тебе, Бог не буде робити зайвого» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Прочитавши ці два уривки з Божих слів, Цзян Нін усвідомила, що була дуже впертою і зовсім не бажала приймати пропозиції інших. Вона зрозуміла, що виявила сатанинський характер, який відчуває відразу до істини й викликає в Бога огиду та ненависть. Тепер вона розуміла, що спершу мала б прийняти інші пропозиції своїх сестер, а вже потім разом із ними шукати істини-принципи. Можливо, вона б побачила власні недоліки, зменшила б відхилення у своїй роботі, і, зрештою, її погляди могли б виявитися правильними. Проте протягом усього цього процесу найважливішим було зберігати ставлення прийняття істини, адже саме це цінує Бог. Крім того, досягнення згоди через пошук принципів також іде на користь роботі. Цзян Нін зрозуміла, що щоразу, коли сестри мали інші погляди чи думки, у цьому крився Божий намір, який спонукав її шукати істини-принципи. Вона усвідомила, що сестри висловлювали інші думки задля того, щоб разом обговорювати й шукати, аби звести відхилення до мінімуму, і що це робилося для захисту роботи церкви. Вона зрозуміла, що повинна приймати ці речі й коритися їм. Але вона ніколи не брала до серця нагадування своїх сестер. Навіть коли вони мали інші погляди, вона просто вважала, що їм бракує розуміння принципів чи технік, і змушувала їх погоджуватися з її точкою зору. Через це не лише її сестри почувалися скованими, це ще й неабияк шкодило роботі. Хоча зовні здавалося, що Цзян Нін просто не приймала пропозицій інших і сперечалася з ними, насправді ж вона виявляла характер, що відчуває відразу до істини, а також ворожість і опір позитивним речам. Цзян Нін усвідомила, що таке ставлення до істини зневажається Богом, що вона не зможе здобути роботу Святого Духа, виконуючи свій обов’язок таким чином, і що вона навіть не могла зрозуміти власний стан. Певною мірою вона заціпеніла. Якби не її відсторонення, вона б і досі не пробудилася й не змогла б шукати істину та вирішити проблему свого зарозумілого характеру. Усвідомивши це, Цзян Нін сповнилася вдячності до Бога за те, що Він вчасно її врятував.

Пізніше Цзян Нін розмірковувала над тим, чому вона завжди була такою зарозумілою. Одного дня вона прочитала уривок із Божих слів: «Наскільки б освіченим ти не був, які б нагороди ти не завоював або скільки б ти не досяг, і наскільки б високими не були твої статус і звання, ти мусиш відмовитися від усього цього, ти мусиш збити свою пиху – усе це не має жодного значення. У домі Божому, якими б величними не були ці предмети гордості, вони не можуть перевищувати істину, адже ці поверхові речі не є істиною й не можуть зайняти її місце. Ти мусиш чітко розуміти це питання. Якщо ти кажеш: “Я дуже обдарований, у мене дуже гострий розум, у мене швидка реакція, я швидко вчуся й у мене надзвичайно хороша пам’ять, тому я компетентний, щоб приймати остаточне рішення”, якщо ти завжди використовуєш ці аспекти як капітал, і сприймаєш їх як цінні й позитивні, тоді це проблема. Якщо твоє серце зайняте цими речами, якщо вони вкоренилися у твоєму серці, тобі буде важко прийняти істину – і про наслідки цього страшно й подумати. Отже, ти мусиш спершу покласти край тим речам, що ти любиш, що здаються приємними, що тобі дорогі, і відкинути їх. Ці речі не є істиною; радше вони можуть перешкоджати твоєму входженню в істину» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Що таке виконання обов’язку, яке відповідає стандарту?). Цзян Нін побачила, що Бог каже, що скільки б дарів не мала людина, вони не є істиною і не можуть її замінити. Людина не може як слід виконувати свої обов’язки, якщо вона просто покладається на свої дари й не шукає істину. Якщо людина надає занадто великого значення своїм дарам, це насправді може стати на заваді її пошуку та прийняттю істини. Цзян Нін виявила, що джерелом її проблем було надмірне значення, яке вона надавала розуму, дарам і технічним навичкам. Щоразу, стикаючись із новим обов’язком, вона швидко опановувала професійні та технічні аспекти. Вона вважала себе розумною і кращою за інших, і саме звідси виникало її почуття зверхності у виконанні обов’язку. Наприклад, коли вони з сестрами пробували новий стиль малювання, то спочатку всім було складно, але Цзян Нін швидко його опанувала й згодом створила низку робіт. Це вселило в неї почуття зверхності над сестрами, спонукало її дивитися на них звисока під час усієї співпраці та вважати, що їхні погляди й пропозиції не мають жодної цінності, через що вона зовсім не бажала з ними співпрацювати. Ця невдача допомогла Цзян Нін усвідомити, що її гострий розум міг допомогти їй лише краще та швидше засвоїти професійні чи технічні навички, але в Божому домі кожен обов’язок пов’язаний з істиною і свідченням про Бога. Здатність добре виконувати свій обов’язок не залежить від того, чи має людина гострий розум або дари, і не залежить від професійних чи технічних навичок. Вирішальним є те, чи здатна людина шукати істини-принципи й чинити згідно з Божими намірами та вимогами. Ці речі є найважливішими. Цзян Нін згадала часи, коли тільки починала опановувати нові навички. Вона знала, що розуміє дуже мало, тому у своєму обов’язку мала смиренне серце й шукала. Вона була здатна приймати погляди інших і шукати, і в цьому процесі змогла здобути роботу Святого Духа, а її обов’язок приніс певні результати. Але згодом, вирішивши, що вже всього навчилася, вона ставала дедалі зарозумілішою і дивилася на всіх звисока. Таке її ставлення викликало в Бога огиду, і вона не могла здобути роботу Святого Духа. Під час виконання свого обов’язку вона також припускалася багатьох відхилень. Зрештою вона усвідомила, що здатність людини добре виконувати обов’язок мало залежить від її розуму та дарів, і що дари – це лише інструмент для виконання обов’язків. Навіть якщо людина не має дарів, але може зосередитися на пошуку істини та гармонійній співпраці з іншими, її обов’язок принесе певні результати. Цзян Нін завжди дивилася звисока на двох сестер, з якими працювала, але тепер вона побачила, що хоч вони й не мали видатних дарів, обидві були здатні шукати істини-принципи, спираючись на пропозиції інших. Таке ставлення прийняття й пошуку істини було набагато кращим за її власне. Нарешті вона чітко побачила, що для того, аби добре виконувати обов’язок, найважливіше – це шукати й приймати істину, мати богобоязливе серце й бути позбавленим упертості.

Цзян Нін продовжила шукати, як саме їй слід гармонійно співпрацювати з іншими у своєму обов’язку. Вона прочитала уривок із Божих слів: «Коли щось трапляється з вами, ви не повинні бути самовдоволеними. Потрібно стишити себе перед Богом і винести урок. Ти мусиш бути здатним відпустити себе, для того щоб навчитися більшого. Якщо ти думаєш: “Я в цьому більший фахівець, аніж ви всі, тому я маю бути за головного, а ви всі маєте мене слухати!”, – що це за характер? Це пиха й самовдоволення. Це сатанинський, розбещений характер, і він не є чимось, що належить до світу нормальної людської сутності. … Як же тоді правильно поводитись і діяти? Як ти можеш поводитись і діяти згідно з принципами істини? Ти повинен викласти свої ідеї перед усіма й дати кожному подивитися, чи все з ними гаразд. Якщо хтось внесе пропозицію, ти повинен спершу прийняти її, а потім дати всім підтвердити правильний шлях практики. Якщо ні в кого не виникне жодних застережень до цього, ти можеш визначити найбільш відповідний спосіб виконання тих чи інших речей і діяти згідно з ним. Якщо ж виявлено проблему, тоді ти маєш спитати думку кожного, і ви повинні всі разом шукати істину й спілкуватися про неї, і в такий спосіб ви здобудете просвітління Святого Духа. Коли ваші серця освітлені і ви маєте кращий шлях, результати, яких ви досягнете, будуть кращими, ніж раніше. Хіба це не Боже наставництво? Це дивовижна річ! Якщо ти зможеш уникнути самовдоволення, якщо ти зможеш відпустити свої переконання та вигадки, і якщо ти зможеш прислухатися до правильних думок інших, ти зможеш здобути просвітління Святого Духа. Твоє серце буде освітлене, і ти зможеш знайти правильний шлях. Ти матимеш шлях, яким рухатися вперед, і коли ти втілюватимеш його в життя, він неодмінно відповідатиме істині. Завдяки такій практиці й досвіду ти навчишся, як утілювати істину в життя, і водночас ти дізнаєшся дещо нове про цей аспект роботи. Хіба це не добре? Завдяки цьому ти зрозумієш, що коли з тобою щось трапляється, ти не повинен бути самовдоволеним і маєш шукати істину, і що якщо ти будеш самовдоволеним і не прийматимеш істину, всі гидуватимуть тобою і Бог, безумовно, матиме огиду до тебе. Хіба це не пройдений урок? Якщо ти завжди так прагнутимеш до істини й практикуватимеш істину, то ти й надалі відточуватимеш професійні навички, які використовуєш у виконанні свого обов’язку, ти отримуватимеш дедалі кращі результати у виконанні свого обов’язку, і Бог просвітить і благословить тебе й дозволить тобі досягти ще більшого. Окрім того, ти матимеш шлях для втілення істини в життя, а коли ти знатимеш, як утілювати істину в життя, ти поступово осягнеш принципи. Коли ти знатимеш, які дії приведуть до Божого просвітління й наставництва, які дії призведуть до Його ненависті й відкидання, а які – до Його схвалення й благословень, ти матимеш шлях, аби рухатися вперед» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Тільки часто живучи перед Богом, можна мати з Ним нормальні стосунки). З Божих слів вона зрозуміла принципи гармонійної співпраці. У виконанні обов’язку, якщо інші висувають інакші пропозиції, незалежно від того, розуміються вони на професійних питаннях чи ні, людина повинна мати ставлення прийняття й пошуку істини. Треба почати з того, щоб прийняти їхні пропозиції, але не слідувати їм сліпо, а потім подивитися, що кажуть принципи, і використати істини-принципи, щоб визначити подальші дії. Пізніше Цзян Нін пощастило повернутися до свого обов’язку з дизайну. Вона була така вдячна Богові й цього разу хотіла працювати в гармонії з іншими.

Одного дня Сяо Юй перевірила її малюнок і вказала на кілька проблем у композиції. Почувши це, Цзян Нін здалося, що сестра не зрозуміла її задуму; до того ж вона спиралася на кілька хороших робіт, тому її композиція мала б бути підходящою. Що більше вона про це думала, то більше їй здавалося, що Сяо Юй занадто прискіплива й зациклена на приписах, тож вона знову повторила свою ідею. Але після її слів Сяо Юй сказала: «Я розумію твою ідею, але мені справді здається, що з цією композицією є певні проблеми. Можеш подумати, чи немає більш підходящого рішення». Почувши ці слова Сяо Юй, Цзян Нін раптом усвідомила, що вона знову і знову наголошувала на своєму погляді лише для того, щоб довести сестрі власну правоту. Вона не обміркувала всерйоз пропозицію сестри, а просто вважала, що має рацію. Хіба вона не продовжувала бути впертою і зовсім не приймала пропозицій інших? Цзян Нін відчула певне каяття й зрозуміла, що знову виявляє зарозумілий характер. Вона згадала принцип практики: стикаючись із протилежними думками, потрібно спершу відкинути власне «я», ретельно обміркувати, чи правильні погляди інших і чи узгоджуються вони з принципами. Коли вона заспокоїлася і все обміркувала, то виявила, що в її композиції справді є певні проблеми. Після цього Цзян Нін звернулася до свого куратора щодо тих частин, у яких не була впевнена; куратор провів з нею бесіду про відповідні принципи, і вона отримала чіткіший шлях для внесення правок. Після цього вона відчула велику радість. Добре, що цього разу вона не була впертою, адже це призвело б до відхилень. Це допомогло їй усвідомити, наскільки важливим є ставлення прийняття істини під час виконання обов’язку, і що наскільки б правою чи впевненою людина не почувалася, коли інші мають протилежні думки, вона повинна спершу відкинути власні погляди, обміркувати ситуацію і шукати. Адже дуже ймовірно, що Бог використовує інших, щоб спрямувати людину та викрити її проблеми. Цзян Нін виявила, що ставлення прийняття істини може допомогти уникнути багатьох відхилень. Надалі у своєму обов’язку Цзян Нін свідомо приймала пропозиції інших. Вона відчула, що багато чого здобула і що здатна гармонійно співпрацювати з братами і сестрами. Її серце було сповнене вдячності Богові!