У липні 2021 року я займалася створенням відео у церкві. Я знала, що це дуже важливий обов’язок, тому щодня проводила багато часу за переглядом навчальних матеріалів та пошуком інформації. Я уважно слухала, коли інші обговорювали технічні навички, потім детально аналізувала й досліджувала їх, а опісля дійсно переходила до застосування. Я також шукала допомоги у Бога, коли стикалася з труднощами. Після певного періоду практики мої технічні навички неабияк покращилися. Я придумувала нові прийоми й працювала ефективніше. Мене всі поважали й зверталися до мене з технічними питаннями. У мене було справжнє почуття виконаного обов’язку. Я відчувала, що вся моя важка праця не була марною, що я нарешті бачу її плоди.

Побачивши наскільки добре я справляюся зі створенням відео, куратор попросив мене поділитися своїми технічними навичками та професійним досвідом з іншими братами й сестрами. Деякі з них навіть спеціально хотіли послухати мою розповідь. Я відчувала, що дійсно зробила багато для свого прогресу. Але я почала хвилюватися, коли подумала про те, щоб поділитися ключовими чинниками свого успіху. Якби я розкрила суть цих навичок і всі б навчилися їм, вони поступово стали ефективнішими у своїй роботі. Тоді чи прийде до мене хтось ще просити про допомогу? Чи будуть вони й надалі мене поважати? Мені не варто їм все розказувати. Отже я пояснила деякі речі, а деякі залишила при собі. Я знала, що це неправильно, але прикусила язика заради власної вигоди. Пізніше одна сестра сказала мені: «Відео, зроблені за вашими інструкціями, набагато кращі, ніж раніше, але ми й досі неефективні. Чи є щось, чому ви нас ще не навчили?» Я відповіла незворушно: «Я роблю це так. Можливо, вам потрібно більше практики, щоб стати ефективнішими?» Вона більше нічого не сказала. Тоді мені було трохи прикро, і я зрозуміла, що це було обманом, але коли подумала про те, що була ефективнішою у своїй роботі, ніж інші, я придушила цей маленький клаптик провини.

Під час наших щомісячних підсумків виявилося, що я робила найбільшу кількість відео та з найкращою якістю. Я була дуже задоволена собою, коли побачила ці цифри, і раділа, що вирішила не передавати іншим усю повноту своїх навичок. Тоді у мене були б не найкращі показники. Якраз тоді, коли я була дуже задоволена собою, куратор дізнався, що я не поділилася всіма своїми навичками з іншими, і розібрався зі мною: «Ти така егоїстична! Ти не думаєш про роботу церкви, а лише про свою власну результативність. Ти просто хочеш похизуватися. Як багато ти можеш досягти самостійно? Якби всі опанували ці навички, ми могли б покращити загальний прогрес у роботі». Я усвідомлювала, що це піде на користь церковній роботі, але коли я думала про те, що всі інші стануть компетентнішими й більше не захоплюватимуться мною, мене роздирали протиріччя. Я молилася: «О, Боже! Нещодавно я не змогла втриматися від обману заради власної вигоди. Я не хочу більше жити в цій розбещеності. Прошу допомогти мені зрозуміти мою проблему й позбутися цього розбещеного характеру».

Потім під час поклоніння я прочитала в Божих словах: «Невіруючі мають певний вид розбещеного характеру. Навчаючи інших людей тій чи іншій сфері професійних знань чи навичок, вони думають: “Коли майстр навчить учня всьому, що він сам знає, майстр втратить засоби для існування. Якщо я навчу інших усього, що я знаю, ніхто більше не рівнятиметься на мене й не слухатиметься мене, і я втрачу свій статус учителя. Так не годиться. Я не можу навчити їх усьому, що я знаю, я мушу щось утаїти. Я навчу їх лише вісімдесяти відсоткам того, що знаю сам, а решту приховаю; лише тоді я зможу показати, що я кращий за інших”. Що це за характер? Це лукавість. Коли ви навчаєте інших, допомагаєте їм чи ділитеся з ними тим, що ви вивчили, яким має бути ваше ставлення? (Нам слід докладати всіх зусиль і нічого не приховувати.) … Якщо ти віддаси всі свої дари й сильні сторони, це буде на користь усім, хто виконує цей обов’язок, і тим паче – роботі церкви. Не думай, що це нормально, або що ти не приховував знань, розповідаючи всім найбазовіші речі; так не годиться. Ти навчаєш людей лише кількох теорій або речей, які вони можуть зрозуміти буквально, але сутність і важливі моменти залишаються поза межами розуміння новачка. Ти даєш лише загальну картину, не уточнюючи та не вдаючись у деталі, при цьому думаючи: “Що ж, так чи інакше, я тобі розповів і нічого навмисно не приховав. Якщо ти не розумієш, то це тому, що в тебе занадто поганий духовний рівень, тож не звинувачуй мене. Подивимося, як Бог поведе тебе тепер”. Такі роздуми сповнені обману, чи не так? Хіба вони не егоїстичні, не ганебні? Чому ти не можеш навчити людей усього, що у твоєму серці та що ти розумієш? Чому ти натомість приховуєш знання? Це проблема з твоїми намірами та характером. … Це стомливо для тих, хто не шукає істину та живе сатанинським характером, як безбожники. Серед безбожників процвітає конкуренція. Оволодіти суттю навички чи професії – непроста задача, і коли хтось інший дізнається цю суть та опановує її сам, чийсь заробіток опиняється під загрозою. Тож люди змушені діяти так, щоб захистити свої засоби для існування. Їм доводиться весь час бути обачними – те, що вони опанували, є їхньою найціннішою валютою. Це їхній заробіток, їхній капітал, їхній хліб насущний, і вони не повинні нікого до цього допускати. Але ти віриш у Бога – якщо ти думаєш і чиниш так у Божому домі, то ти нічим не відрізняєшся від безбожника» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Коли я читала цей уривок, мені здавалося, що Бог безпосередньо судить і викриває мене. Я побачила, що після багатьох років віри мій характер життя зовсім не змінився. Я була просто безбожницею, жила за сатанинськими правилами виживання, на кшталт «Кожен сам за себе» та «Щойно учень оволодіває знаннями, майстер втрачає роботу». Коли я опановувала якісь навички або спеціальні техніки, я хотіла тримати їх лише для себе. Я б не погодилася так легко навчити всьому когось іншого й ризикувати втратити посаду та засоби до існування. За цей час, коли я мала більше технічних навичок, ніж інші, й була результативнішою у своєму обов’язку, я була досить самодостатньою й насолоджувалася тим, що мене поважають. Куратор попросив мене навчати інших, але я не розповідала їм усього, щоб зберегти свою позицію. Я боялася, що інші перевершать мене, якщо навчаться всьому, і мною більше ніхто не захоплюватиметься. Навіть коли деякі люди приходили й запитували мене про щось індивідуально, я приховувала правду, не розповідаючи їм усього. Я практикувала сатанинську філософію «Щойно учень оволодіває знаннями, вчитель втрачає роботу». Заради репутації та статусу я йшла на хитрощі й грала в ігри, боялася, що якщо інші повністю оволодіють моїми навичками, у мене більше не буде шансу похизуватися. Я взагалі не зважала на роботу церкви й не дбала про Божу волю. Я ставилася до цих навичок як до власних інструментів для підтримки своєї репутації та статусу. Моя поведінка була такою егоїстичною, підлою й позбавленою людяності! Я молилася Богу, була готова втілити істину в життя й зректися плоті. Я згадала, що казав Бог: «Коли більшість людей уперше знайомиться з якимось конкретним аспектом професійних знань, вони можуть зрозуміти тільки його буквальне значення. Потрібен певний період практики, щоб усвідомити основні моменти та суть. Якщо ти вже опанував ці тонкощі, ти маєш розповісти про них прямо; не змушуй людей іти навпомацки та витрачати стільки часу на обхідні шляхи. Це твоя відповідальність; це те, що ти маєш зробити. Тільки якщо ти розповіси їм те, що вважаєш головним і сутнісним, ти нічого не втаїш, і тільки тоді ти не будеш егоїстом» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Божі слова вказали мені шлях до практики: я мушу ділитися з братами й сестрами всіма своїми методами та знаннями, пов’язаними з нашою роботою, отже нікому не доведеться витрачати більше часу на обхідні шляхи. Завдяки цьому вони б мали більше натхнення і надалі б вдосконалювалися у виконанні свого обов’язку. Це пішло б на користь церковній роботі. Крім того, я мала певні професійні навички й досить успішно справлялася зі своїм обов’язком не тому, що я була розумнішою чи цілеспрямованішою за інших, а завдяки Божій благодаті, яка дарує мені цю дещицю натхнення. Мені не можна думати лише про себе, натомість я мусила виконувати свої обов’язки й ділитися всіма своїми знаннями з іншими. Тоді наша робота загалом покращилася б. Тож я навчала братів і сестер усім професійним навичкам, які знала сама, а коли відкривала для себе чергову корисну техніку, розповідала їм про неї з власної волі. Згодом результативність нашої команди просто злетіла до небес, і деякі з нас розробили інновації, що ґрунтувалися на моїх навичках.

За місяць через кадрові зміни куратор доручив керівникові команди Коліну прийняти нову команду й попросив мене взяти на себе його обов’язки. Я була дуже вдячна Богові та хотіла добре зробити цю роботу. Оскільки брати й сестри в команді Коліна були недосвідченими новачками у відеомонтажі, він направив до нас вчитися кілька вірян з гарним духовним рівнем. Вони всі швидко опановували знання й невдовзі здобули гарні навички та стали краще виконувати свої обов’язки. Я почувалася не в своїй тарілці. Вони приїхали, щоб навчитися певним навичкам, і ми ділилися з ними всім. Якщо так триватиме й надалі, результативність їхньої команди зростатиме, і наша команда може поступитися їхній. Для підтримки високої результативності нашої команди, я видалила з онлайн-групи тих, хто прийшов вчитися. Я також почала вивчати продуктивні техніки та навички інших церков. На мою думку вони вже навчилися всім тим навичкам, які ми знали раніше. Тому, якщо ми дізнаємося щось нове й не скажемо їм, вони не зможуть нас перевершити. Але на мій подив, після того, як я видалила їх з групи, результативність нашої команди не тільки не зросла, але й знизилася. Негативний стан та проблеми все більше впливали на членів команди, а я сама була наче в тумані. У мене не було ідей для створення відео, і я не могла вирішити проблеми команди. Я зрозуміла, що якщо я не зміню свій стан, то це, безумовно, вплине на результативність команди. Я молилася Богу: «Боже, останнім часом у своєму обов’язку, як би я не старалася, я просто не знаю в якому напрямку рухатися. Прошу просвітити та направити мене, щоб я пізнала себе й вийшла з цього безладу».

Одного разу під час поклоніння я прочитала цей уривок із Божих слів: «Якщо люди житимуть у неправильному стані, не молитимуться Богу та не шукатимуть істину, Святий Дух їх покине, і вони не матимуть присутності Бога. Як можуть ті, хто не шукає істину, володіти роботою Святого Духа? Богу вони огидні, Його обличчя приховане від них, і так само від них прихований Святий Дух. Коли Бог припиняє Свою роботу, ти можеш робити все, що тобі заманеться. Щойно Він відкине тебе, хіба тобі не кінець? Ти нічого не досягнеш. Чому безбожникам так важко щось робити? Хіба не тому, що кожен із них тримає свої наміри при собі? Вони тримають свої думки в секреті та ні на що не здатні – усе забирає в них багато сил, навіть найпростіші справи. Таким є життя під владою сатани. Якщо ви чините так само, як безбожники, то чим ви від них відрізняєтесь? Між вами немає ніякої різниці. Якщо влада належить тим, хто живе сатанинським характером, якщо вона належить тим, хто не володіє істиною, то хіба по факту влада належить не сатані? Якщо дії людини переважно суперечать істині, робота Святого Духа припиняється, і Бог передає таку людину сатані. Коли люди потрапляють до рук сатани, між ними проявляються всілякі форми потворності, наприклад, заздрощі та суперечки. Про що свідчать такі явища? Про те, що робота Святого Духа припинилася, що Він пішов, і Бог більше не працює. Якщо немає Божої роботи, то яка користь лише з тих букв і доктрин, які розуміє людина? Жодної користі. Без роботи Святого Духа люди пусті всередині – вони нічого не можуть осягнути. Вони як мерці, і коли настане час, вони будуть приголомшені. Усе натхнення, мудрість, розум, прозорливість і просвітління в людині походять від Бога; усе це – Божа робота» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Завдяки Його словам я могла відчути праведний характер Бога. Бог по-різному ставиться до людей залежно від їхньої поведінки. Ті, хто має правильний мотив у своєму обов’язку, шукають істину, об’єднуються з іншими, щоб підтримувати роботу церкви, здобувають роботу Святого Духа. Але якщо вони не практикують істину й живуть згідно зі своїм сатанинським характером, Бог з огидою відкидає їх. Я думала про братів і сестер з іншої команди, які намагалися вчитися в нас. Я бачила, що вони швидко опановували знання й були ефективнішими за нас, тому я заздрила. Я видаляла їх з групи, щоб ми могли перевершити їх, не дозволяючи їм надалі брати участь у наших тренінгах. У такому разі ми б не відстали від них. Я поводилася як безбожниця – все це було заради власної вигоди. Мене завжди лякало, що інші перевершать мене, й це вплине на мою репутацію та статус. Я зовсім не підтримувала роботу церкви – я була неймовірно егоїстичною й підлою. У Божих словах я прочитала: «Якщо немає Божої роботи, то яка користь лише з тих букв і доктрин, які розуміє людина? Жодної користі. Без роботи Святого Духа люди пусті всередині – вони нічого не можуть осягнути. Вони як мерці, і коли настане час, вони будуть приголомшені». Коли я прийшла на цю роботу, я хотіла опанувати навички й добре виконувати свій обов’язок. Я молилася й шукала допомоги, коли стикалася з проблемами, швидко вчилася й ніколи не відчувала втоми. Але з тих пір, як я почала жити в стані конкуренції, не шукаючи істини, а діючи на кожному кроці з позиції розбещеності, Богу стало огидно, і Він покинув мене. Мені бракувало напрямку й мети у виконанні свого обов’язку, і я в усьому почувалася невмілою. Я побачила, що коли Бог не працює наді мною, ті незначні професійні знання, які я мала, стають марними. Це було наслідком того, що я не мала правильних мотивів у виконанні свого обов’язку, завжди захищаючи власні інтереси, а не практикуючи істину.

Тоді я згадала уривок із Божих слів. Бог викриває антихристів у тому, що вони думають лише про власні інтереси, не зважаючи на інтереси Божого дому. У Божих словах сказано: «Хоч би за яку роботу відповідали антихристи, вони ніколи не думають про інтереси дому Божого. Вони дбають лише про те, чи зачеплені їхні власні інтереси, і думають лише про ту невелику роботу перед ними, яка приносить їм користь. Для них основна робота церкви – це просто справа, якою вони займаються у свій вільний час. Вони взагалі не сприймають її серйозно. Вони рухаються лише тоді, коли їх спонукають до дій, роблять лише те, що їм подобається, і виконують лише роботу заради збереження власної влади й статусу. У їхніх очах будь-яка робота, упорядкована домом Божим, робота з поширення Євангелія та життя-входження обраних Богом людей не важливі. Хоч би які труднощі виникали в інших людей у їхній роботі, хоч би які проблеми вони виявляли й про які їм повідомляли, хоч би якими щирими були їхні слова, антихристи не звертають на це уваги й не беруть у цьому участі, ніби їх це ніяк не стосується. Хоч би якими серйозними були проблеми, що виникають у роботі церкви, вони абсолютно байдужі. Навіть коли проблему викладено прямо перед ними, вони лише недбало нею займаються. Лише коли Вишнє безпосередньо їх обтинає і наказує їм розв’язати проблему, вони неохоче виконують трохи реальної роботи й влаштовують показуху для Вишнього. Після цього вони й далі займатимуться власними справами. Коли ж ідеться про роботу церкви, про важливі справи, які стосуються загальної картини, вони не переймаються жодною із цих речей та ігнорують їх, і навіть не розв’язують проблеми, коли виявляють їх. Хоч які питання порушують інші, вони відповідають недбало, мнуться і вагаються, беручись за ці питання лише з великим небажанням. Хіба це не прояв егоїзму й мерзенності? Крім того, хоч який обов’язок виконують антихристи, вони завжди думають про те, чи можуть вони опинитися в центрі уваги; якщо обов’язок може покращити їхню репутацію, вони ламатимуть голову й намагатимуться придумати всі можливі способи, щоб навчитися, як це робити й реалізувати. Поки вони можуть піднятися над іншими, вони задоволені. Хоч би що вони робили, хоч би про що думали, їх переймає лише власна слава, вигода та статус. Хоч би який обов’язок вони виконували, вони лише змагаються в тому, хто вищий, а хто нижчий, хто виграє, а хто програє, хто має кращу репутацію. Їх хвилює лише, скільки людей їм поклоняється й рівняється на них, скільки людей їх слухається й скільки в них послідовників. Вони ніколи не бесідують про істину й не розв’язують реальних проблем. Вони ніколи не замислюються над тим, як діяти відповідно до принципів під час виконання свого обов’язку, не розмірковують над тим, чи були вони вірними, чи виконали свої зобов’язання, чи були в їхній роботі якісь відхилення або недогляди або чи є якісь проблеми, і поготів не думають про те, чого вимагає Бог і якими є Його наміри. Вони не звертають на все це ані найменшої уваги. Вони лише опускають голову й роблять щось заради слави, вигоди й статусу, щоб задовольнити свої амбіції та жагу. Хіба це не прояв егоїзму й мерзенності? Це цілком викриває, що їхні серця по вінця наповнені їхніми амбіціями, бажаннями й нерозумними вимогами; у всьому, що роблять, вони керуються власними амбіціями та жагою. Хоч би що вони робили, їхньою мотивацією та джерелом є їхні власні амбіції, бажання й нерозумні вимоги. Це класичний прояв егоїзму й мерзенності» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Екскурс четвертий. Узагальнення моральних якостей антихристів і їхнього характеру-сутності (частина перша)). Божі слова показують, що антихристи роблять щось лише заради власної репутації та статусу, не думаючи про роботу церкви. Церковні упорядкування та проблеми, з якими стикаються інші у виконанні свого обов’язку, не мають для них жодного значення. Вони заплющують очі на будь-які труднощі, з якими стикаються брати й сестри, вони дуже егоїстичні та підлі, їм геть бракує людяності. Я дивилася на поведінку антихристів і роздумувала над тим, як я страждала й жертвувала та робила усе можливе, щоб опанувати навички, необхідні для виконання свого обов’язку, але не дбала про Божу волю. Я ставилася до свого обов’язку як до інструменту, за допомогою якого можна здобути статус і гарну репутацію. Єдине, що мене цікавило, – чи маю я статус серед людей, і чи будуть інші захоплюватися мною й цінувати мене. Я ніколи не думала про те, чого вимагає Бог і як я можу Йому догодити. Коли я досягла певних успіхів у виконанні свого обов’язку, і всі приходили до мене з питаннями, моє прагнення до репутації та статусу було повністю задоволене. Коли я ділилася своїми професійними знаннями з іншими, я хитрувала, грала в ігри й приховувала те, що знала. Я не ділилася своїми навичками повною мірою й видаляла з нашої групи людей, які прийшли по знання, щоб вони не могли навчитися в нас, бо боялася, що вони наберуться досвіду й привласнять мої заслуги. Але ми створюємо відео, щоб поширювати Божі слова, тож я мала працювати разом з іншими, щоб добре виконувати свої обов’язки, щоб більше тих, хто прагне Божої появи, могли швидше стати перед Ним, шукати істину й бути спасенними. Але заради підтримки власної репутації та статусу, я не хотіла ні з ким ділитися своїми навичками. Я ставилася до своїх професійних навичок і навчальних ресурсів як до своєї власності, щоб користуватися одноосібно. Я просто хотіла хизуватися й задовольняти свої шалені амбіції, щоб інші захоплювалися мною і навіть близько не думала про роботу церкви чи про волю Божу. Чим моя поведінка відрізнялася від поведінки антихриста? Такий стан здавався мені дуже небезпечним, тому в душі я молилася: «Боже! Я не хочу й надалі ігнорувати свою совість і думати лише про свої інтереси. Я готова покаятися, передати всім ті навички, які маю, і добре виконувати свій обов’язок».

Потім я прочитала в Божих словах наступне: «Якщо люди не розуміють істини, то для них немає нічого тяжчого, ніж поступитися власними інтересами. Це пояснюється тим, що вони дотримуються життєвої філософії “кожен сам за себе, а невдах під три чорти” й “Людина вмирає за багатство, як птахи за їжу”. Очевидно, що вони живуть заради власних інтересів. Люди думають, що без власних інтересів – якби вони їх втратили – вони не змогли б вижити. Це так наче ці інтереси невіддільні від їхнього виживання, тому більшість людей сліпа до всього, крім власних інтересів. Вони розглядають власні інтереси як такі, що є вищими за все інше й живуть тільки ними, тож вимагати від них поступитися власними інтересами – це все одно, що просити їх поступитися власним життям. Що ж робити за таких обставин? Люди мусять прийняти істину. Тільки коли вони розуміють істину, вони можуть бачити наскрізь сутність своїх власних інтересів; тільки тоді вони можуть почати відмовлятися від них та повставати проти них, а також здатні витримувати біль, відпускаючи те, що вони так сильно люблять. І коли ви зможете це зробити та зречетеся власних інтересів, ви відчуєте більший спокій і умиротворення у своєму серці й так переможете плоть. Якщо ж ви чіпляєтесь за власні інтереси й відмовляєтеся відступится від них, і якщо ви анітрохи не приймаєте істину, подумки, ви можете сказати: “Що такого поганого в тому, щоб намагатися отримати власну вигоду й відмовлятися зазнавати будь-яких збитків? Бог мене не покарав, то що мені можуть зробити люди?” Ніхто не може тобі нічого зробити, але з такою вірою в Бога в кінцевому підсумку ти не зможеш здобути істину й життя. Це стане для тебе величезною втратою – ти не зможеш досягти спасіння. Чи можна жалкувати про щось більше? Ось що зрештою стається, коли переслідуєш власні інтереси. Якщо люди прагнуть тільки слави, вигоди та статусу – якщо вони переслідують тільки власні інтереси – вони ніколи не здобудуть істину та життя й у кінцевому підсумку саме вони й зазнають утрати. Бог спасає тих, хто прагне до істини. Якщо ти не приймаєш істину й не здатен обміркувати та пізнати свій розбещений характер, то ти не розкаєшся по-справжньому й не матимеш життя-входження. Прийняття істини й пізнання себе – це шлях до зростання в життя та до досягнення спасіння, це шанс для тебе постати перед Богом, щоб прийняти Боже проникливе спостереження, Божі суд і кару, а також здобути істину й життя. Якщо ти відмовишся від прагнення до істини заради прагнення до слави, вигоди та статусу і власних інтересів, це рівнозначно відмові від можливості прийняти Божі суд і кару та здобути спасіння. Ти обираєш славу, вигоду та статус і власні інтереси, але ж відмовляєшся від істини, втрачаєш життя та шанс на спасіння. Що важливіше? Якщо ти обереш власні інтереси та зречешся істини, хіба це не безглуздо? Кажучи простими словами, це є зазнанням великої втрати заради малої переваги. Слава, вигода, статус, гроші та інтереси – усе це тимчасове, усе воно зникає, мов клубки диму, тоді як істина та життя вічні й незмінні. Якщо люди позбудуться розбещених характерів, які змушують їх прагнути до слави, вигоди та статусу, у них з’явиться надія на спасіння» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Знання свого характеру – основа для його зміни). З Божих слів я зрозуміла, що якби я завжди дотримувалася власних інтересів і повністю нехтувала практикою істини, саме я зазнала би втрат, а не інші люди. Я втратила би шанс здобути істину, що зробило б мене неймовірно нерозсудливою. Раніше я жила за сатанинською філософією. Я вважала: «Щойно учень оволодіває знаннями, майстер втрачає роботу», – думаючи, що передача мною своїх знань іншим призведе до моєї поразки. Якби вони добре вчилися й у підсумку досягли більшого, ніж я, то я не мала би жодного особливого статусу серед людей. Лише тоді я зрозуміла, що це сатанинська омана й облудний підхід до речей. Таке життя могло лише зробити мене егоїстичнішою, брехливішою та позбавленою людяності. Врешті-решт Бог мене викрив би й вигнав би. Мені довелося відкласти власні інтереси й навчити інших тому, що я знала. Тільки це відповідало Божій волі й було б виконанням моїх обов’язків. Це був спосіб відчути спокій у моєму серці. Також, коли внаслідок мого навчання у братів і сестер з’являлися нові ідеї, це могло підняти мої власні навички на щабель вище. Це була зовсім не втрата. Я не хотіла і надалі жити так егоїстично, і коли у мене був хороший підхід або навички, я з радістю розповідала про це всім.

Одного разу сестра запитала мене як підвищити ефективність роботи. Мені спало на думку, що якщо я поділюся з нею методами нашої команди, а її команда впорається краще, ми виглядатимемо гірше. Тоді що про мене подумають люди? І тут я згадала Божі слова: «Якщо ти можеш виконувати свої зобов’язання; виконувати свої повинності та обов’язок; відкласти свої егоїстичні бажання, наміри й мотиви осторонь; бути уважним до Божих намірів і ставити на перше місце інтереси Божого дому, роботу церкви та обов’язок, який ти маєш виконувати, то, переживаючи це так протягом певного часу, ти відчуєш, що так жити як людина – це добре, що люди мають жити чесно й відкрито, і що їм не слід вести безхребетне, мерзенне, низьке існування, а радше мають бути порядними й справедливими. Ти відчуєш, що це той образ, яким повинна жити людина. Поступово твоє бажання задовольняти власні інтереси зменшиться» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Ця сестра прийшла запитати, як підвищити свою ефективність, тому що вона думала про роботу церкви. Мені довелося припинити думати про власну репутацію й статус, зважати на інтереси церкви, відпустити свої егоїстичні бажання та мотиви й допомагати іншим. Тож я розповіла сестрі все, що знала. Коли я це робила, я відчувала спокій. На мій подив, вона також дала мені кілька хороших навчальних матеріалів, що допомогли мені вдосконалити свої навички. Я була настільки зворушена, що мені забракло слів. Я просто знову й знову дякувала Богові в своєму серці. Поступово навчаючись відкидати свої особисті інтереси, я увійшла в смак у практиці істини. Після цього я надіслала всі зібрані мною навчальні матеріали та корисні навички й техніки іншим у рекомендаційних цілях.

Цей досвід показав мені, наскільки глибоко я була розбещена сатаною. Мої особисті інтереси були першорядними в усьому, і я не думала про роботу церкви. Я виявила характер, властивий саме антихристу, але Бог не ставився до мене відповідно до моїх переступів. Він створював ситуацію за ситуацією, щоб очистити й змінити мене. Це була Божа любов. Я також відчула Божий праведний характер. Коли я ставала на хибний шлях, Бог ховав від мене Своє обличчя, і я наче билася об стіну в усьому, що робила. Коли я практикувала Божі слова, виправляла свої мотиви, підтримувала роботу церкви й ділилася знаннями, якими володіла, з усіма охочими, всі інші починали обмінюватися навичками та техніками, і робота нашої команди зі створення відео покращувалася. Я по-справжньому відчула спокій, який приходить, коли дієш за Божими словами. Іноді, стикаючись з проблемами, я все ще враховую власні інтереси, але я знаю, що треба покладатися на Бога й зректися себе. Дякую Богові за Його спасіння!