Ченсінь (Південна Корея)

Нещодавно я зауважила, що багато братів і сестер пишуть свідчення про свій досвід, я теж хотіла попрактикуватися в цьому. Я була вірянкою протягом декількох років, багато насолоджувалася Божою поживою й мала деякий досвід. Я хотіла використати час для поклоніння, щоб написати статтю, але щоразу, коли дописувала вступ, не знала, що сказати далі. Я думала, що пройшла через низку звільнень з посад, невдач і промахів, і зі мною багато розправлялися. Певною мірою в мене був деякий досвід. Чому в голові ставало порожньо, щойно я збиралася писати? Так минуло один-два місяці, а статтю я так і не написала. Мені це здавалося надто складним. Керівник також знав, що мені бракує духовного рівня та ідей. Я не мала бути надто суворою до себе. Було багато всього, з чим мені доводилося мати справу щодня, і я не могла налаштуватися на роздуми над словами Божими. Крім того, деякі брати й сестри з хорошим духовним рівнем і досвідом могли писати. Було добре, що вони писали статті – не було потреби в моєму письмі. Тож я повністю відмовилася від ідеї написати статтю. Іноді брати й сестри нагадували мені, що я могла б щось написати, але я дратувалася й навіть не хотіла відповідати на їхні повідомлення. З часом в мене виникли проблеми з поклонінням. Я читала слова Бога, але не мала просвітління Святого Духа й не могла відчути Бога. У роботі одна за одною виникало багато проблем, яких я не могла зрозуміти чи вирішити. Я відчувала сильний тиск, і мені було дуже боляче. Я помолилася Богові, просячи Його просвітити й направити мене, щоб я зрозуміла свої проблеми.

Одного дня під час свого поклоніння я прочитала в Божих словах таке: «Пошук істини – добровільна справа. Якщо ти любиш істину, то Святий Дух у тобі працюватиме. Коли ти любиш істину, молишся Богу й покладаєшся на Нього, розмірковуєш над собою й намагаєшся пізнати себе, які б гоніння та скорботи тебе не спіткали, коли ти активно шукаєш істину, щоб розв’язувати проблеми, які відкриваєш у собі, – тоді ти зумієш належно виконувати свій обов’язок. Так ти зможеш бути непохитним у своєму свідченні. Коли людина любить істину, всі ці прояви для неї природні. Вони відбуваються добровільно, з радістю, без примусу, без задоволення жодних додаткових умов. Якщо люди вміють так слідувати за Богом, то зрештою здобудуть істину й життя, увійдуть у реальність істини та втілять у життя подобу людини. … З якої б причини ти не вірив у Бога, Він зрештою визначить твій результат на основі того, чи здобув ти істину. Якщо ні, то жодне з твоїх виправдань і відмовок не матиме сили. Розумуй собі як хочеш, нервуй як заманеться – чи буде Богу до цього діло? Чи стане Бог розмовляти з тобою? Чи стане Він дискутувати й радитися з тобою? Чи стане Він питати твоєї думки? Яка відповідь? Ні. Безумовно, Він цього не робитиме. Якими б переконливими не були твої доводи, вони не матимуть сили. Не можна неправильно розуміти Божі наміри й думати, що тобі не потрібно буде шукати істину, якщо ти назвеш усілякі виправдання й доводи цього не робити. Бог хоче, щоб ти був здатний шукати істину в будь-якому середовищі й у будь-якому питанні, з яким зіткнешся, і зрештою досягти входження в реальність істини та здобути істину. Незалежно від того, які обставини Бог для тебе влаштував, з якими людьми й подіями ти стикаєшся, у якому середовищі опиняєшся, ти мусиш молитися Богу й шукати істину, щоб пройти через це. Це саме ті уроки, які ти маєш засвоїти в пошуках істини. Якщо ти завжди шукатимеш відмовки, щоб викрутитися, ухилитися, відмовитися чи спротивитися цим обставинам, то Бог від тебе відступиться. Немає сенсу розумувати, бути впертим і незговірливим: якщо Богу буде до тебе байдуже, ти втратиш свій шанс на спасіння. Для Бога не існує проблем, які неможливо розв’язати; Він зробив розпорядження для кожної людини та знає, як із нею чинити. Бог не стане обговорювати з тобою, чи справедливі твої доводи й відмовки. Бог не стане слухати, чи раціональні аргументи, які ти наводиш на свій захист. Він лише запитає тебе: “Чи є Божі слова істиною? Чи є в тебе розбещений характер? Чи мусиш ти шукати істину?”. Тобі просто потрібно чітко усвідомити один факт: Бог є істина, а ти – розбещена людина, тому ти мусиш узятися за пошук істини. Ніякі проблеми й труднощі, ніякі доводи та виправдання тут не мають значення: якщо ти не приймеш істину, ти загинеш» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (1)). Божі слова негайно пробудили мене. Прагнення істини – справа особиста, добровільна. Мені не слід шукати причини й приводи, щоб не писати статтю чи не переслідувати істину. Богові байдуже, наскільки вагомі причини. Бог хоче, щоб ми прислухалися до Його слів і корилися Його вимогам у кожній ситуації, у всьому, що відбувається. Ось що я маю робити. Також Бог сказав: «Обов’язок твоєї віри в Мене – давати свідчення для Мене, бути вірним Мені й нікому більше та бути покірним до кінця» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Що ти знаєш про віру?). Свідчити про Бога – це те, чого Він вимагає, і це наш обов’язок. Байдуже, наскільки глибоке чи поверхове моє розуміння істини, я не можу ховати роботу, яку Він здійснив для мене, але я маю написати про те, що отримала завдяки своїй вірі, щоб свідчити про Бога. Під час написання статті я зіткнулася з багатьма труднощами, але ці проблеми були саме моєю розбещеністю та вадами, яких я не розуміла, тож я дійсно мала заспокоїтися, поміркувати над словами Божими та шукати істину. Але натомість я не намагалася шукати істину й не докладала зусиль, щоб міркувати над словами Божими. Я знаходила всілякі виправдання, щоб відмовитися від написання статті та опиралася цьому. Я постійно казала, що мені бракує духовного рівня, і я не встигаю, бо надто зайнята роботою. Я вважала, що не писати статтю – це нормально. Іноді, коли інші казали мені, що я маю її написати, я дратувалася й виправдовувалася. Я навіть не хотіла відповідати на їхні повідомлення. Але тепер, спокійно думаючи про це, навіть попри те, що я мала стежити за всіма аспектами моєї роботи як керівниця, не всі проблеми вимагали термінового вирішення – я могла знайти час для багатьох речей. Крім того, виконання деяких рутинних завдань не вимагало багато часу. Я не була настільки заклопотана, щоб не мати часу написати статтю. Це були лише виправдання, які я знаходила. Мені здавалося, що виконання цих рутинних завдань було легким і простим і не вимагало надто великих розумових зусиль, але письмо не було моєю сильною стороною, тож я хотіла уникнути його. Я навіть вдалася до причини, що керівник, мовляв, знав, що мені бракує духовного рівня та ідей. Я дійсно могла перекручувати деякі речі та вигадувати омани. Насправді написання статті зі свідченням може спонукати нас докласти зусиль у пошуках істини. Міркуючи над Божими словами та шукаючи істину, ми можемо позбутися своєї розбещеності, діяти за принципами та краще виконувати свій обов’язок. Написання статей, які свідчать про Бога, є нашим обов’язком, і ніяких виправдань бути не може. Бог говорить: «Бог є істина, а ти – розбещена людина, тому ти мусиш узятися за пошук істини. Ніякі проблеми й труднощі, ніякі доводи та виправдання тут не мають значення: якщо ти не приймеш істину, ти загинеш». Потім я зрозуміла, що занурення у свої виправдання, відсутність пошуків та прийняття істини може цілковито знищити мене, і моїм остаточним кінцем буде загибель. Який же це страшний стан! Тому я кинулася молитися: «Боже! Я щойно зрозуміла, що я не та, хто приймає істину. Я прочитала стільки Твого слова, прослухала стільки проповідей, але в мене зовсім немає реальності істини, і я не хочу практикуватися в написанні статті зі свідченням. Мені дійсно соромно. Тепер я побачила свої хиби, свої вади. Я хочу змінити цей неправильний стан і прагну робити те, що Ти кажеш».

Пізніше, в молитві до Бога я прагнула зрозуміти, яка справжня причина, чому я не шукала істини й не хотіла писати своє свідчення. Під час своїх роздумів я прочитала дещо в Божих словах. Всемогутній Бог говорить: «У своїй вірі в Бога багато людей зосереджується лише на роботі для Бога, вони задовольняються тим, що просто страждають і платять ціну, але вони зовсім не шукають істини. Унаслідок цього їм бракує істинного знання про Божу роботу й вони не можуть говорити про якийсь досвід або знання істини чи Божих слів, хоча вірять у Бога десять, двадцять, тридцять років. Коли на зібраннях вони намагаються трохи поговорити про своє досвідне свідчення, їм немає чого сказати; те, спасуться вони чи ні, їм абсолютно невідомо. У чому тут полягає проблема? Так буває з людьми, які не шукають істини. Скільки б років вони не були віруючими, вони не здатні зрозуміти істину, не кажучи вже про те, щоб практикувати її. Як може хтось, хто зовсім не приймає істини, ввійти в її реальність? Деякі люди не можуть розпізнати цієї проблеми. Вони вважають, що якщо люди, які бездумно повторюють слова та фрази доктрин, практикуватимуть істину, то зможуть увійти в її реальність. Чи так це? Люди, які бездумно повторюють слова та фрази доктрин, за своєю природою не здатні зрозуміти істину – то як би вони зуміли її практикувати? Те, що вони практикують, начебто не йде врозріз з істиною та є добрими вчинками, доброю поведінкою, але як можна називати такі добрі вчинки й добру поведінку реальністю істини? Люди, які не розуміють істини, не знають і того, що таке реальність істини; вони вважають, що добрі вчинки й добра поведінка людей – це і є практикування істини. Це ж абсурд, чи не так? Чим це відрізняється від думок і поглядів релігійних людей? Як же можна розв’язати такі проблеми з хибним розумінням? Люди мають спочатку зрозуміти з Божих слів Його волю, вони мають знати, що таке розуміння та практикування істини, щоб бути здатними подивитися на інших і розпізнати, ким ці люди є насправді, володіють вони реальністю істини чи ні. Мета Божої роботи та спасіння людини полягає в тому, щоб спонукати людей зрозуміти істину та почати її практикувати; тільки тоді люди зможуть позбутися своїх розбещених характерів, діяти за принципами й увійти в реальність істини. Якщо ти не шукаєш істини, а просто задовольняєшся тим, що повністю присвячуєш себе Богові, страждаєш і платиш заради Нього ціну згідно з власними уявленнями та фантазіями, то чи буде все, що ти робиш, представляти твоє практикування істини та покірність Богові? Чи доводитиме воно, що ти змінив характер свого життя? Чи свідчитиме воно, що ти володієш істинним знанням про Бога? Ні. А про що ж тоді свідчитиме все, що ти робиш? Усе це може свідчити тільки про твої особисті вподобання, усвідомлення та хибний оптимізм. Це будуть лише ті речі, які ти любиш і хочеш робити; усе, що ти робиш, лише задовольняє твої власні бажання, волю й ідеали. Очевидно, що це не пошук істини. Жодна твоя дія чи поведінка жодним чином не стосується ні істини, ні того, чого просить Бог. Кожна твоя дія та поведінка – лише для тебе; ти працюєш, борешся та метушишся лише заради власних ідеалів, репутації та статусу, тобто ти нічим не відрізняєшся від Павла» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (2)). Божі слова суду та одкровення не залишили мені сховку. Я була вірянкою всі ці роки, прочитала стільки Божого слова, зазнала деяких невдач і падінь, мене обтинали й розбиралися зі мною, але я не написала жодного свідчення. Так само я не могла висловити свої переживання й розуміння істини, бо не прагнула істини. Я була задоволена лиш тим, що на позір страждала і платила ціну, виконувала роботу, за яку відповідала, без жодних помилок чи недоглядів. Насправді, деякі повсякденні справи не були невідкладними, але я боялася, що інші скажуть, ніби я не виконую практичну роботу чи не вирішую реальних проблем. А якби керівник дізнався про це і звільнив мене? Через ці думки я відмовлялася писати статтю та міркувати над Божими словами, я навіть відмовлялася від своїх ранкових поклонінь. Я відчувала, що написання статті затримає мою роботу. Іноді я вставала й хотіла провести ранкове поклоніння, але коли вмикала свій комп’ютер і бачила всілякі повідомлення, які потребували відповіді, то нехтувала молитвою й починала відповідати, вирішуючи всі проблеми. Але насправді не все відразу потребувало вирішення. Якби я відповіла, коли мала час, нічого б не затрималося. Але оскільки я була зайнята цими справами, я не мала часу, щоб їсти й пити й розмірковувати над словами Божими. Я навіть думала, що відповідально виконую свій обов’язок, беру на себе тягар і можу виконувати реальну роботу, але насправді хотіла використати свої поверхові страждання та зусилля, щоб заслужити захоплення. Хіба це було виконанням обов’язку? Я хотіла використати свій обов’язок, щоб захистити своє ім’я та статус, реалізувати свої особисті амбіції. Я була на шляху від Бога. Я знала, що процес написання статті – це процес пошуку істини, але я не прагнула істини й не хотіла писати статтю, щоб свідчити. Я була заклопотана щодня, і навіть коли могла виділити час, то знаходила усілякі виправдання, щоб не писати. Хіба не було це просто службою? Я не докладала зусиль, щоб шукати істину, а просто зосереджувалася на роботі, а це означало, що брати й сестри не були зосереджені на входженні в життя у своїх обов’язках. Вони не аналізували себе, коли стикалися з проблемами, та не пізнавали себе через слова Божі. Я вела інших від Божої волі. Я згадала слова Божі: «Жодна твоя дія чи поведінка жодним чином не стосується ні істини, ні того, чого просить Бог. Кожна твоя дія та поведінка – лише для тебе; ти працюєш, борешся та метушишся лише заради власних ідеалів, репутації та статусу, тобто ти нічим не відрізняєшся від Павла». Я подумала, що йду шляхом Павла. Я завжди була зайнята тим, щоб щось робити, саме те, що мені подобалося, що було легко, але коли йшлося про роботу, якої вимагає Бог, яка включає в себе істину, я не тільки не шукала істини, але мене нудило від неї і я її уникала. Я просто працювала, щоб задовольнити свою жагу статусу. Я була на шляху до того, щоб стати ворогом Бога. Якби це тривало, байдуже, скільки роботи б я робила, я була б вигнана Богом. Усвідомлення цього мене налякало, і я хотіла негайно змінити цю ситуацію.

Якось я прочитала уривок із Божих слів під час поклоніння. «Найбільш очевидним станом для людей, яким остогидла істина, є те, що вони не зацікавлені в істині та у всьому позитивному; ці речі навіть викликають у них обурення й відштовхують їх, і їм особливо подобається слідувати світським тенденціям. Їхні серця не приймають того, що любить Бог і чого Бог вимагає від людей. Натомість вони зневажливі та байдужі, а деякі люди навіть часто ставляться з презирством до стандартів та принципів, дотримання яких Бог від них вимагає. Усе позитивне викликає в них відразу, і вони завжди відчувають опір, протистояння та зневагу до нього. Це перший прояв стану, коли людині остогидла істина. У житті церкви читання слова Божого, молитва, спілкування про істину, виконання обов’язків і вирішення проблем за допомогою істини, – усе це є позитивними речами. Вони приємні Богові, але деякі люди відчувають відразу до цих позитивних речей, не переймаються ними та байдужі до них. … Хіба це не характер людини, яку нудить від істини? Хіба це не викриває розбещений характер? Є багато людей, які вірять у Бога, які люблять виконувати роботу для Бога та ревно метушитися. Коли вони застосовують свої дари й сильні сторони, хизуються, потурають своїм уподобанням, їхня наснага безмежна, але якщо попросити їх втілювати істину в життя й діяти відповідно до її принципів, це виб’є землю з-під їхніх ніг, і вони втратять ентузіазм. Якщо їм не дозволити хизуватися, вони стають млявими та пригніченими. Чому в них є енергія для того, щоб хизуватися? І чому в них немає енергії для того, щоб практикувати істину? У чому тут проблема? Усі люди люблять виділятися; усі вони жадають пихи. Кожна людина має невичерпну енергію, коли вірить у Бога заради благословень і нагород, так чому ж вони стають млявими, чому вони стають пригніченими, коли практикують істину та зрікаються плоті? Чому це відбувається? Це показує, що серця людей заплямовані. Вони вірять у Бога виключно заради благословень; простіше кажучи, вони прагнуть увійти в Царство Небесне. Без благословень чи вигод, до яких можна прагнути, люди стають млявими та пригніченими й не мають ентузіазму. Усе це викликано розбещеним характером, який нудить від істини» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Божі слова просвітили мене. Я уникала написання статей і не хотіла працювати над пошуком істини через мій сатанинський характер, який нудило від істини. Я добре знала, що Бог вимагає від нас писати статті зі свідченнями, і якщо не щось глибоке, то я могла б написати щось просте. Якщо статті практичні, у них є досвід і розуміння, і вони повчають, це добре. Писати статтю – це свідчити про те, чого досягла в нас Божа робота, як Бог Своїми словами очищає і спасає людей, як ці слова розв’язують різні труднощі та боряться з розбещеністю людей. Бог справді цінує свідчення людей, і щире свідчення найбільше втішає Його серце. Отже, Бог сподівається, що ми опишемо свій досвід і здобутки у статті, щоб свідчити про Нього. Але замість того, щоб докладати зусиль для того, чого вимагає Бог, я знайшла причини ухилятися від цього, відмовлятися. Я виявляла сатанинський характер, який нудило від істини.

А що Бог думає про характер, який нудить від істини? Я прочитала цей уривок із Божих слів під час свого поклоніння: «Як ви думаєте: ті, кого нудить від істини, – що це за люди? Може, це ті, хто опирається та протистоїть Богові? Вони можуть не чинити Богу відкритого опору, але їхня природа і сутність полягає в тому, аби опиратися Богу та заперечувати Його, що рівнозначно тому, щоб відкрито сказати Богові: “Мені не подобається те, що Ти говориш, я цього не приймаю, а оскільки я не приймаю того, що Твої слова є істиною, то я в Тебе не вірю. Я вірю в будь-кого, хто мені вигідний і корисний”. Чи це ставлення безбожників? Якщо ти так ставишся до істини, хіба ти не виявляєш до Бога відкритої ворожості? А якщо ти відкрито ворожий до Бога, то чи спасе тебе Бог? Не спасе. У цьому й полягає причина Божого гніву на всіх, хто заперечує Його та чинить Йому опір. … Коли людину нудить від істини, це катастрофічно для досягнення нею спасіння; це не те, що можна чи не можна пробачити, не форма поведінки та не те, що виявляється в людині на якусь мить; це природа і сутність людини, і такі люди найбільше набридли Богові. Якщо в тебе бувають періодичні спалахи розбещеності, тобі слід, спираючись на Божі слова, замислитися, від чого походять ці спалахи: від недостатнього розуміння істини чи відрази до неї. Для цього потрібен пошук, і для цього потрібне Боже просвітління та допомога. Якщо ти маєш таку природу і сутність, яку нудить від істини, ніколи не приймаєш істину та відчуваєш до неї особливу відразу й ворожнечу, це біда. Ти, безумовно, зла людина, і Бог тебе не спасе» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Розуміння істини має вирішальне значення для належного виконання свого обов’язку). Божі слова поцілили мені прямо в серце. Нудота від істини – це відкрите протистояння Богові, відкрита ворожість до Нього. Я стверджувала, що вірую у Всемогутнього Бога, я молилася в Його ім’я, їла й пила істини, які Він висловив, на кожному зібранні спілкувалася про Божі слова та проповідувала їх братам і сестрам. Але те, як я діяла, те, як жила, не відповідало Божим словам, я не дотримувалася Божих вимог. Натомість мене нудило від істини. Як я могла прийняти і практикувати істину так? Єдиний спосіб спастися вірянину – прийняти істину. Але я не любила істини, які висловив Бог. У глибині душі я була проти Бога. Сам цей сатанинський характер, який нудило від істини, міг мене погубити. Тоді я побачила, що характер, який нудить від істини, – це справді страшно, це ахіллесова п’ята для спасіння. Тоді я стала перед Богом, щоб покаятися: «О Боже! Мене нудить від істини, я не зосереджена на написанні статті чи спробах знайти істину, і тепер я бачу, що характер, який нудить від істини, викликає у Тебе огиду. Я хочу покаятися й добре шукати істину – будь ласка, вкажи мені шлях».

Опісля я прочитала більше слів Божих: «Якщо в серці ти справді любиш істину, але недостатньо проникливий, трохи нерозумний і маєш дещо низький духовний рівень; якщо ти іноді помиляєшся, але не маєш наміру чинити зло, а просто накоїв кілька нерозумних учинків; якщо в серці ти бажаєш слухати Боже спілкування про істину та прагнеш істини; якщо позиція, яку ти займаєш у своєму ставленні до істини й Божих слів, полягає в щирості й жаданні та ти вмієш цінувати Божі слова й дорожити ними, цього достатньо. Богу такі люди подобаються. Навіть хоча ти часом поводишся трохи нерозумно, Богові ти все одно подобаєшся. Бог любить твоє серце, яке жадає істини, і твоє щире ставлення до істини. Тому Бог милує тебе й завжди виявляє до тебе прихильність. Він не зважає ні на твій низький духовний рівень, ні на твою дурість, ні на твої переступи. Оскільки твоє ставлення до істини щире й гаряче, а твоє серце вірне, то Бог завжди буде милостивий до тебе, і Святий Дух працюватиме над тобою, і ти матимеш надію на спасіння, бо твоє серце та ставлення – це саме те, що цінує Бог» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Розуміння істини має вирішальне значення для належного виконання свого обов’язку). Божі слова пробудили мене й скерували шляхом практики. Моє серце прояснилося, і я відчула звільнення. Бог не має нічого проти низького духовного рівня людей чи їхнього невігластва. Поки вони жадають істини й ставляться до істини щиро, вони матимуть Боже милосердя. Я помітила, що були й інші брати й сестри із середнім духовним рівнем, які жадали Божих слів і зосереджено розмірковували та шукали істину, коли виникали труднощі. Щиро ставлячись до Божих слів, вони мали Божу милість і провидіння. Зрештою вони змогли написати справді зворушливі есе про свій досвід, щоб свідчити про Бога. І дехто з тих, хто приєднався до віри нещодавно, не тікає, незважаючи на труднощі, з якими вони стикаються у своєму обов’язку, але підкоряється Божому правлінню та розпорядженням і покладається на Бога, щоб шукати істину та долати труднощі. Зрештою, вони зворушливо свідчать. І дехто з нових вірян намагається шукати істину, коли виявляє розбещеність. Вони читають Божі слова й аналізують себе. Розуміння, яким вони діляться, дійсно справжнє та практичне. Богу байдуже, як довго хтось вірує, невіглас він чи має низький духовний рівень; має вагу лиш те, чи шукає він істину, любить істину, жадає істини та чи підходить до Божих слів із щирим серцем. Низький духовний рівень – не вирок. Ключовим є те, чи маємо ми серце, яке любить істину, чи можемо прийняти і практикувати істину. Бог вірний і справедливий, і Йому байдуже, низький чи високий у когось духовний рівень. Поки ми жадаємо і прагнемо істини, а також реалізуємо те, що знаємо, ми можемо отримати просвітління Святого Духа, і наше розуміння та проникливість покращаться. Я не мала стримуватися через низький духовний рівень чи шукати виправдань, щоб уникнути написання статті. Я хотіла по-справжньому їсти, пити й переживати Божі слова, вкласти свій досвід у статтю, щоб свідчити про Бога.

Пізніше я прочитала уривок із Божих слів, які прояснили мені Божу волю. «Жоден шлях до досягнення спасіння не є більш реальним або практичним, ніж прийняття істини та її пошук. Якщо ти не можеш здобути істину, твоя віра в Бога пуста. Ті, хто вимовляє пусті слова вчення, хто завжди бездумно повторює гасла, говорить пишномовні речі, дотримується правил і ніколи не зосереджується на практикуванні істини, нічого не здобувають, скільки б років вони не вірили. Хто ті люди, які щось здобувають? Ті, хто щиро виконує свій обов’язок і бажає практикувати істину, хто ставиться до того, що Бог довірив їм, як до своєї місії, хто з радістю присвячує все своє життя служінню Богу й не виношує таємних задумів задля себе, хто непохитний і хто підкоряється Божим влаштуванням. Вони здатні осягнути принципи істини, виконуючи свій обов’язок, і старанно намагаються робити все як належить, що дозволяє їм досягти ефекту свідчення про Бога та догодити Богові. Коли вони стикаються з труднощами під час виконання свого обов’язку, вони моляться Богу й намагаються осягнути Божу волю, вони здатні підкорятися влаштуванням та впорядкуванням, які походять від Бога, і в усьому, що вони роблять, вони шукають істину та практикують її. Вони не повторюють бездумно гасла й не говорять нічого пишномовного, а зосереджуються тільки на тому, щоб виконувати роботу, залишаючись непохитними, і на скрупульозному дотриманні принципів. Вони вкладають свою душу у все, що роблять, і вчаться щиросердо все цінувати, і в багатьох питаннях вони здатні практикувати істину, після чого вони набувають знання й розуміння, і вони здатні вчитися та дійсно щось здобувати. І коли в них виникають неправильні думки або помилкові стани, вони моляться Богу й шукають істину, щоб усунути їх; які б істини вони не розуміли, у серці вони мають розуміння і здатні говорити про свій досвід та власне свідчення. Такі люди в кінцевому підсумку здобувають істину. Ті люди, які є байдужими й поверховими, ніколи не думають про те, як практикувати істину. Вони зосереджуються лише на тому, щоб докладати зусиль і щось робити, а також на тому, щоб виставляти себе напоказ і хизуватися, але вони ніколи не шукають, як практикувати істину, що ускладнює для них здобуття істини. Подумайте про те, які люди можуть увійти в реальність істини? (Ті, хто непохитний, хто прагматичний і щиросердий.) Люди, які є приземленими, які працюють щиросердо та в яких є серце: такі люди, коли вони діють, приділяють більше уваги реальності й використанню принципів істини. Окрім того, вони в усьому звертають увагу на практичність, вони прагматичні, і їм подобаються позитивне, істина та практичні речі. Саме такі люди в кінцевому підсумку розуміють і здобувають істину» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. У вірі в Бога найважливіше – практикувати й переживати Його слова). Із Божих слів я дізналася, що ті, хто шукає істину, зосереджуються на Божих словах, часто розмірковують над Божими словами і втілюють їх у життя. Вони можуть шукати істину й учитися в людей, речей і подій навколо них і отримувати винагороду від свого досвіду. Написання статті є одним із хороших способів спонукати нас постати перед Богом, обдумати Його слова і шукати істину, що є Божою волею. Коли я зрозуміла Божу волю, я відчула тягар і мотивацію написати статтю. Я відчула, що маю виконати цей обов’язок, щоб потішити серце Бога. Написання статті зі свідченням може принести користь ще більшій кількості людей. Це важлива, цінна справа, а також мій обов’язок.

Після цього я почала планувати щоденну роботу і визначати, який час я приділятиму тому чи іншому питанню, відповідно до його терміновості. Щоразу, коли я мала час, я їла й пила слова Бога й працювала над статтею. Коли я вперше почала писати, то просто навела повний звіт про подію. Я не могла чітко описати своє розуміння Божих слів, і це було досить поверхово. Мені хотілося покинути все і припинити писати в той момент, і я не хотіла більше міркувати над словами Бога. Тож я помолилася Богу: «Боже! Я не хочу здаватися. Я хочу подумати над Твоїми словами, написати стільки, скільки знаю зараз, а далі писати в міру зростання мого досвіду. Я не хочу жити зі своїм розбещеним характером. Я хочу написати про Твою роботу в мені, щоб свідчити про Тебе». Після цієї молитви я почувалася значно спокійнішою. Коли я влаштовувалася й думала про власний стан і слова Бога, то могла зауважити будь-яке просвітління, яке мала. Отже, я думала про слова Бога й записувала своє розуміння, коли мала час. Коли я закінчила й побачила, що деякі уривки не дуже зрозумілі, то зробила все можливе, щоб відредагувати їх. Чим більше я писала, тим більше ясності мала, і тим краще бачила свій власний стан. Я також набувала дедалі більше практичного розуміння істини. Я відчула справжнє задоволення від такої практики. Цей досвід показав мені, наскільки важливо шукати істину. В усьому ми маємо серйозно шукати істину, розмірковувати й пізнавати себе, а також практикувати слова Божі, тоді ми зможемо пожинати плоди. Написання особистого свідчення, прагнення до істини та зміни характеру життя є ключовими, це так важливо.