У жовтні 2019 року я прийняв роботу Всемогутнього Бога в останні дні. На зібраннях я бачив, як брати й сестри могли спілкуватися про свій досвід і розуміння. Вони могли відверто розповідати про всю свою розбещеність та вади без будь-яких побоювань, і я так їм заздрив. Я теж хотів бути чесною людиною та просто відкритися, як вони, але коли дійшло до справи, я просто не зміг говорити чесно. Одного разу мої брати й сестри запитали мене: «Ти молодий, ти досі студент?» Насправді я вже певний час не був студентом, а просто готував і прибирав у ресторані, але побоявся, що інші будуть дивитися на мене зверхньо, коли дізнаються про це, тому сказав, що був досі студентом. Сказавши це, я забув про це й просто жив далі. Одного разу я побачив уривок із Божого слова у відео зі свідченням, і він змусив мене проаналізувати себе. «Ви повинні знати, що Бог прихильний до тих, хто чесний. За своєю суттю Бог вірний, і тому Його словам завжди можна довіряти; більше того, Його дії безпомилкові та беззаперечні, і саме тому Бог любить тих, хто абсолютно чесний із Ним. Чесність означає віддати своє серце Богу, бути щирим із Богом у всьому, бути відкритим із Ним у всьому, ніколи не приховувати факти, не намагатися обдурити тих, хто знаходиться вище та нижче, і не робити нічого лише для того, щоб вислужитися перед Богом. Коротко кажучи, бути чесним – значить бути чистим у своїх діях і словах і не обманювати ні Бога, ні людей» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Три застереження). Прочитавши слова Божі, я зрозумів, що Бог любить чесних людей, що чесні люди можуть просто відкритися Богу, що вони недвозначні в тому, що роблять і кажуть, і не намагаються обманювати ні Бога, ні інших людей. Але в моєму випадку, коли інші запитали мене: «Ти досі студент?», я навіть не зміг сказати правду через страх бути зневаженим, не кажучи вже про те, щоб бути чесною людиною перед Богом. Я взагалі не був чесним. Тож я хотів сказати правду іншим, але боявся, що вони кепкуватимуть з мене, і водночас те, що я не казав правди, змушувало мене почуватися дуже незручно. Тож я молився до Бога, просив Його допомогти мені навчитися говорити правду та бути чесною людиною. На наступному зібранні я відкрито розповів про свою розбещеність і викрив свою брехню й обман. Інші не тільки не дивилися на мене зверхньо, але навіть писали мені про те, що цей досвід був позитивним. Це додало мені більше впевненості, щоб бути чесною людиною. Попри те, що я був чесним і сказав правду в цьому випадку, я все ще не усвідомлював свого сатанинського характеру, і коли йшлося про мою репутацію та інтереси, я все одно не міг не виявити свого хитрого характеру, щоб замаскуватися.

Пізніше мене обрали проповідником, і я відповідав за роботу трьох церков. Під час зібрання співробітників керівник хотів докладніше дізнатися про те, як новонавернених поливають у кожній церкві, і чому деяких новонавернених не підтримали належним чином. Я почав трохи хвилюватися, бо знав, як ідуть справи лише в одній із церков, але не в двох інших. То що я мав сказати? Якби я сказав правду, що б усі про мене подумали? Чи не засумнівалися б у мені як проповіднику, якщо я навіть цього не зміг виконати належним чином? Чи не сказали б вони, що я по-справжньому не працював і що я не придатний для виконання цього обов’язку? Мені було б так соромно, якби мене перевели або звільнили. Мені просто хотілося втекти, але якби я пішов раніше, всі б зрозуміли, що я побоявся, що вони дізнаються, що я не виконував свою роботу як слід. Тож у мене не було іншого вибору, окрім як залишитися й слухати, як інші проповідники розповідали про роботу, за яку відповідали. Я був, як на голках, і не знав, що робити. Коли керівник назвав моє ім’я, я так нервував, що вдав, ніби не почув його: «Що ти сказав?» Керівник мовив: «Ми саме говорили про полив новонавернених, чи не міг би ти розповісти нам про своїх новонавернених?» Я почувався так, ніби моє серце ось-ось вистрибне з грудей. У мене не було іншого вибору, як говорити спочатку про церкву, про яку я знав, але я не хотів говорити про дві інші. Однак боявся, що всі дізнаються, що я не слідкував за роботою, тому я стиснув зуби й збрехав: «Багато новонавернених у другій церкві не отримують належної підтримки, і через пандемію ми не можемо зв’язатися з ними. Я не дуже впевнений щодо ситуації в третій церкві, бо весь цей час я стежив за роботою двох інших церков». Мені було дуже незручно казати це, і я боявся, що всі помітять мою брехню, що було б ще більш принизливо. Я був на межі протягом усього зібрання й зміг зітхнути з полегкістю лише після його закінчення. На мій подив, потім мені зателефонував керівник і запитав: «Щодо тих новонавернених, які не отримують належної підтримки через пандемію, чи ти просив працівників поливу зателефонувати їм і з’ясувати ситуацію?» Мене збентежило запитання керівника. Подробиці ситуації я не знав. Якби я сказав правду, хіба керівник не зрозумів би, що я збрехав? Я не міг сказати, що не знав. Тож я просто продовжив брехати: «Я говорив із ними про це, але деякі з новонавернених не відповідають на дзвінки». Тоді керівник запитав: «Які новонавернені?» Я подумав собі: «Керівник продовжує допитувати мене, бо дізнався, що я збрехав?» Я поспішно відповів: «Думаю, що це дехто з тих, хто щойно прийняв Божу роботу». Зрозумівши, що я не можу чітко пояснити, керівник сказав: «Ну, коли з’ясуєте, дайте мені знати». Після дзвінка я відчув глибоку провину. Я знову збрехав і обдурив. Тож Я довелося утворити цілий ланцюжок брехні, щоб виправдати першу брехню. Це такий клопіт – вдаватися до однієї брехні, щоб виправдати іншу. Повертаючись до зібрання, один проповідник на ньому сказав, що з трьох церков, за які він відповідав, він не дослідив роботи жодної. Він зміг сказати правду, то чому я не міг промовити жодного чесного слова? Брехня, обман і фальшива видимість не можуть приховати правду. Бог усе бачить, і рано чи пізно брехню викриють і нададуть їй розголосу, тож я помолився Богу: «Боже, сьогодні на зібранні, коли керівник розпитував про роботу, я не сказав правди, а натомість збрехав. Я боявся, що всі дивитимуться на мене зверхньо, якщо дізнаються, що я не виконую роботу як слід. Боже, будь ласка, вкажи мені шлях, щоб я міг пізнати себе й позбутися мого розбещеного характеру».

Пізніше я прочитав уривок зі слова Божого: Всемогутній Бог говорить: «У своєму повсякденному житті люди говорять багато безглуздого, неправдивого, неосвіченого, дурного й виправдовують себе. По суті, вони говорять усе це через власну гординю, щоб потішити своє марнославство. Те, що вони кажуть цю брехню, є проявом їхніх розбещених характерів. Усунення цього розбещення очистить твоє серце, а отже, зробить тебе ще більш чистим і ще більш чесним. Насправді всі люди знають, чому вони брешуть: заради своїх інтересів, свого обличчя, марнославства та статусу. І, порівнюючи себе з іншими, вони намагаються стрибати вище себе. Як наслідок, інші викривають їхню брехню та бачать її наскрізь, що натомість призводить до втрати обличчя, характеру й гідності. Це результат надто великої кількості брехні. Коли ти забагато брешеш, усі промовлені тобою слова забруднені. Усі вони – неправда, і жодне з них не може бути істинним чи дійсним. Хоча ти, можливо, не втрачаєш обличчя, коли брешеш, усередині ти вже почуваєшся зганьбленим. Ти відчуватимеш провину перед власною совістю, і ти зневажатимеш себе та дивитимешся на себе з презирливістю. “Чому я живу так жалюгідно? Невже так важко сказати хоча б раз щось правдиве? Чи мені потрібно говорити цю брехню тільки про людське око? Чому таке життя настільки втомлює?” Ти можеш жити життям, яке не втомлює. Якщо ти практикуєш спосіб життя чесної людини, ти можеш жити легко й вільно, але коли ти вирішуєш брехати, щоб захистити своє обличчя й марнославство, твоє життя дуже стомлююче й болюче, а це означає біль, заподіяний самому собі. Яке обличчя ти здобуваєш, кажучи брехню? Це щось порожнє, щось абсолютно марне. Коли ти брешеш, ти зраджуєш свій власний характер і свою гідність. Ця брехня коштує людям їхньої гідності, вона коштує їм їхнього характеру, і Бог вважає їх неприємними та ненависними. Чи вона варта того? Анітрохи. Чи правильний це шлях? Ні. Ті, хто часто бреше, живуть у пастці своїх сатанинських характерів та під владою сатани, а не у світлі Божому чи перед Богом. Тобі часто доводиться думати про те, як збрехати, а після того, як ти збрехав, тобі потрібно подумати про те, як це приховати, і якщо ти цього достатньо добре не приховаєш, брехня розкриється, тому ти мусиш ламати голову в пошуках прикриття. Хіба це не виснажливий спосіб життя? Він надто виснажливий. Чи воно того варте? Анітрохи. Який сенс ламати собі голову, щоб збрехати і приховати це тільки заради марнославства й статусу? Зрештою, ти думатимеш про це й скажеш собі: “Навіщо змушувати себе проходити через це? Брехати й приховувати брехню – надто втомливо. Такий підхід не працюватиме. Легше бути чесною людиною”. Ти хочеш бути чесною людиною, але ти не можеш забути про своє обличчя, марнославство та інтереси. Ти можеш лише брехати й використовувати брехню, щоб захищати їх. … Можливо, ти думаєш, що використання брехні може захистити твою бажану репутацію, статус і пиху, але це велика помилка. Брехня не тільки не захищає твою пиху та особисту гідність, але, що більш серйозно, також призводить до того, що ти втрачаєш нагоду практикувати істину й бути чесною людиною. Навіть якщо в цей час ти захищаєш свою репутацію й пиху, ти втрачаєш істину, і ти зраджуєш Бога, що означає, що ти повністю втрачаєш можливість здобути Боже спасіння й бути вдосконаленим. Це найбільша втрата та вічний жаль. Підступним людям це ніколи не очевидно» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Тільки будучи чесним, можна жити як справжня людина). Слово Боже виявило мій стан. Керівник хотів знати про ситуацію з поливом у кожній церкві, що, очевидно, було простим питанням, і було б добре просто сказати правду, але для мене це було найважче. Я був сповнений побоювань і остерігався, що після того, як керівник та інші проповідники дізнаються правду, вони подивляться на мене зверхньо, скажуть, що я не виконую роботу як слід і не можу впоратися навіть із цією маленькою справою. А якби мене звільнили, це було б принизливо. Щоб захистити свою репутацію, статус і хороше враження, яке я справив на інших, я збрехав про те, що дослідив роботу двох церков хоча я чітко розумів ситуацію лише в одній. Я навіть детально описав другу церкву, сказавши, що новонавернених там не підтримують через пандемію. Чи не було це просто відвертою брехнею? Коли керівник запитав мене, чи просив я персонал з поливу зателефонувати новонаверненим, я боявся, що лідер дізнається про брехню, яку я щойно сказав, тож придумав другу брехню, щоб приховати першу, і вигадав привід, щоб ввести його в оману. Щоб захистити своє ім’я та статус, я використовував одну брехню, щоб залатати іншу. Я зовсім забрехався! Я думав про діалог між Богом і сатаною, записаний у Біблії. Бог запитав сатану, звідки той взявся, на що сатана відповів: «Ходив я туди та сюди землею і ходив я догори й донизу по ній» (Йов 1:7). Сатана такий підступний. Він не відповідав прямо на запитання Бога, а говорив витіювато й плутано. Неможливо сказати, звідки взявся сатана. Його рот наповнений лише брехнею, він ніколи не говорить чесно й завжди говорить лише двозначно та нечітко. Хіба зі своєю брехнею та обманом я не був таким самим, як демон сатана? Навіть якщо я відповів про роботу, про яку хотів знати керівник, це була брехня та обман. Почувши мою відповідь, керівник і далі не мав чіткого уявлення про точний стан роботи з поливу, за яку я відповідав, і він не міг оцінити, чи я стежив я за нею належним чином. Насправді ці мої брехня й обман лише тимчасово зберегли мені репутацію та статус, але по суті я втратив свою репутацію, гідність і довіру інших. Якби так тривало й далі, рано чи пізно всі побачили б, що я нечесна людина й не заслуговую довіри. Ніхто не повірив би в мене і, більше того, Бог не повірив би в мене. Чи не позбувся б я тоді повністю своєї репутації та гідності? Чи не було це дурістю з мого боку?

Пізніше я прочитав уривок з Божих слів: «Те, що Бог просить людей бути чесними, доводить, що Він справді гидує хитрими людьми та не любить їх. Божа нелюбов до хитрих людей – це нелюбов до того, як вони діють, до їхніх характерів, намірів і методів обману; Богу все це не подобається. Якщо хитрі люди здатні прийняти істину й зізнатись у своїх хитрих характерах і готові прийняти Боже спасіння, то вони теж мають надію спастися, тому що і Бог, і істина ставляться до всіх людей однаково. Отже, якщо ми хочемо стати людьми, які догоджають Богові, у першу чергу потрібно змінити свої принципи поведінки. Не можна більше жити за сатанинськими філософіями, не можна більше перебиватися брехнею й обманом. Ми повинні відкинути всю свою брехню та стати чесними людьми. Тоді погляд Бога на нас зміниться. Раніше люди, живучи серед інших, завжди покладалися на брехню, удавання й обман і використовували сатанинські філософії як основу свого існування й життя, основу своєї поведінки. Бог це зневажав. Якщо ти говоритимеш відверто, казатимеш правду та будеш чесною людиною серед безбожників, то тебе обмовлять, засудять і зречуться. Тому ти йдеш за світськими віяннями й живеш за сатанинськими філософіями; ти стаєш дедалі вправнішим у брехні, дедалі хитрішим. Ти також учишся підступними засобами досягати своїх цілей і захищати себе. Ти дедалі більше процвітаєш у світі сатани та внаслідок цього дедалі глибше впадаєш у гріх, поки не станеш неспроможним із нього вибратися. У Божому домі все відбувається з точністю до навпаки. Що більше ти брехатимеш і гратимеш у хитрі ігри, то більше Божих обранців від тебе нудитиме, і вони тебе зречуться. Якщо ти відмовляєшся покаятись і продовжуєш чіплятися за сатанинські філософії та логіку, якщо ти вдаєшся до хитрощів і заплутаних інтриг, аби маскуватися та прикриватися, то з великою ймовірністю тебе викриють і виженуть. Причина в тому, що Бог ненавидить хитрих людей. У Божому домі можуть процвітати лише чесні люди, а хитрі із часом будуть вигнані, і Божі обранці зречуться їх. Усе це наперед визначено Богом. Тільки чесні люди можуть мати частку в Царстві Небесному. Якщо ти не намагаєшся бути чесною людиною, якщо ти не отримуєш досвіду й не практикуєш у напрямку пошуку істини, якщо ти не викриваєш власну потворність і не відкриваєшся, ти ніколи не зможеш прийняти роботу Святого Духа та здобути Боже схвалення» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Найфундаментальніша практика бути чесною людиною). Розмірковуючи над словами Божими, я зрозумів, що Бог не любить підступних людей і Він їх не спасає. Це тому, що вони належать сатані. Підступні люди в усьому послуговуються зрадою та хитрощами, говорять нечесно, щоб захистити свою репутацію, статус та інтереси. Наміри цих людей та методи, якими вони користуються, огидні й мерзенні Богу. Хоча я вірив у Бога, я не набув жодної істини й досі жив за такими сатанинськими принципами, як «Кожен сам за себе» та «Людина живе заради свого лиця, як дерево – заради кори». Ці сатанинські принципи вже вкоренилися в моєму серці, вводячи в оману й розбещуючи мене, змушуючи йти шляхом збереження репутації та статусу. Я думав, що люди мають жити для себе, виділятися з-поміж інших, здобувати славу та прибуток, і тільки тоді на людину не будуть дивитися зверхньо. Думав, якщо людина завжди говорить тільки правду й ніколи не бреше, то ця людина дурна й недолуга. Через це я завжди обманював і плів павутину брехні заради власних інтересів, стаючи дедалі більш брехливим, фальшивим і несхожим на нормальну людину. Я вважав репутацію та статус важливішими за правду і був готовий брехати та йти проти правди, щоб захистити свою репутацію та статус. Сатана – брехун, а коли я так брешу й хитрую, хіба і я не такий самий? У цьому лихому світі бути чесною, відвертою людиною просто не годиться. Але в домі Божому все навпаки. У домі Божому панують праведність та істина, і чим більше людина обманює, тим більша ймовірність того, що вона впаде, і, зрештою, всі брехуни будуть викриті та вигнані Богом. Бог говорить: «Люди хочуть спастися, вони мусять розпочати з того, щоб бути чесними» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Шість показників зростання життя). «Тільки чесні люди можуть мати частку в Царстві Небесному» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Найфундаментальніша практика бути чесною людиною). Бог святий, а нечистих людей не пускають у Царство Небесне. Коли я усвідомив це, то відчув, що Божий святий і праведний характер не терпить образ, і я щиро пошкодував, що збрехав своїм братам і сестрам. Я глибоко ненавидів себе й більше ніколи не хотів брехати чи обманювати. Я хотів вчиняти за істиною, бути чесною людиною й говорити чесно з усіма. Я хотів вирвати брехню зі своїх уст і обман зі свого серця, і тим самим бути гідним Божого схвалення й входу в Царство Небесне.

Під час однієї з молитов я прочитав уривок із Божого слова: «Практикування чесності охоплює багато аспектів. Інакше кажучи, недостатньо відповідати стандарту чесності лише в якомусь одному аспекті; щоб бути чесним, потрібно відповідати стандарту в багатьох аспектах. Деякі люди завжди впевнені, що аби бути чесним, достатньо просто спромогтися не брехати. Чи правильна ця думка? Чи справді чесність полягає лише в тому, щоб не брехати? Ні, у неї є й кілька інших аспектів. По-перше, ти маєш підходити із чесним серцем до всього, із чим стикаєшся, що б це не було: чи щось таке, що ти побачив на власні очі, чи щось таке, про що тобі розповів хтось інший, чи взаємодія з людьми, чи розв’язання якоїсь проблеми, чи обов’язок, який ти мусиш виконувати, а чи те, що тобі доручив Бог. Як практикувати підхід із чесним серцем? Казати те, що думаєш, і говорити чесно; не розмовляти канцеляритом, пустими чи красивими словами, не мовити улесливої чи лицемірної брехні, а висловлювати те, що в тебе на серці. Це й означає бути чесною людиною. Виражати думки й погляди, які справді в тебе на серці, – це те, що мають робити чесні люди. Якщо ти ніколи не говориш того, що думаєш, а слова гниють у твоєму серці, і те, що ти кажеш, завжди розходиться з тим, що ти думаєш, то це не те, як чинить чесна людина» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Тільки будучи чесним, можна жити як справжня людина). Боже слово вказало мені шлях практики. Незалежно від того, чи взаємодію я з іншими, чи виконую свій обов’язок, мені слід мати чесний підхід. Оскільки я не слідкував за роботою, я повинен бути чесним. Мені не слід думати про те, чи постраждає моя репутація. Важливо вчитися бути чесною людиною.

На наступному зібранні з колегами я хотів виявити ініціативу й розкрити свою розбещеність, але хвилювався, що всі про мене подумають. Я зрозумів, що хочу знову боронити свою репутацію та статус, і тому тихо помолився Богові, попросив Його скерувати мене, дати мені сили та сміливості розкрити мою розбещеність. Я згадав уривок зі слова Божого, який читав раніше: «Якщо ти не практикуєш за Божими словами, ніколи не розбираєш свої таємниці та проблеми, ніколи не відкриваєшся в спілкуванні з іншими, тобто не спілкуєшся, не аналізуєш і не відкриваєш іншим своєї розбещеності й фатальних вад, ти не можеш спастися» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Найфундаментальніша практика бути чесною людиною). Я збагнув, що якщо не буду чесною людиною, далі приховуватиму свою розбещеність і вади, не відкриюся, не викрию себе й не розберуся в собі, то ніколи не позбудусь свого розбещеного характеру й ніколи не зазнаю спасіння. Я знову помолився Богові: «Боже! Дай мені сил, щоб я міг просто відкритися й бути чесною людиною». Після своєї молитви я виявив ініціативу зізнатися іншим: «Я збрехав на останньому зібранні, коли керівник запитував про полив новонавернених. Правда в тому, що я знав лише про одну з церков, але не про дві інші. Я боявся, що, якщо скажу правду, ви будете дивитися на мене зверхньо, тож я збрехав і сказав, що знаю про дві церкви. Я обманув вас усіх». Коли я сказав це, інші не засуджували й не дивилися на мене зверхньо. Навпаки, вони сказали – це добре, що я зміг просто відкритися й бути чесною людиною. Після цієї практики мені стало легше й спокійніше. Якби я й далі ховався, то не мав би цих усвідомлень і досягнень.

Невдовзі старший керівник запитав мене: «Чи маєш ти зараз уявлення про стани керівників церков?» Я почувався трохи невпевнено в цьому питанні, оскільки знав про стан лише одного церковного керівника, але не про стан двох інших. Я подумав: «Якщо я скажу правду, чи скаже керівник, що я не виконав роботу як слід?» і тому хотів сказати, що маю уявлення. Тоді я зрозумів, що знову хочу збрехати, тож помолився Богу й сказав правду: «Я знаю про стан лише одного церковного керівника, але не про стан двох інших». Та керівник не став мене критикувати, а натомість зробив кілька пропозицій, сказавши, що я маю частіше телефонувати, щоб дізнатися про стан керівників церков, та допомагати швидко вирішувати їхні труднощі, а також дав мені кілька цінних порад. Я зрозумів, що чим частіше говоритиму правду, буду чесною людиною й наважуватимуся розкривати свою розбещеність і вади, тим більше допомоги зможу отримати від своїх братів і сестер і тим більших успіхів досягти. Раніше я брехав і обманював, щоб захистити свою репутацію та статус, але після кожної брехні на моєму серці був тягар, я відчував докори сумління, а головне – втрачав свій характер і гідність. Завдяки цьому досвіду я зрозумів, що чесних людей люблять і Бог, і люди, і що чим чеснішим ти будеш, тим гармонійнішими будуть твої стосунки з іншими, ти будеш більш спокійним та умиротвореним. Інші не тільки не дивитимуться на тебе зверхньо, але натомість брати та сестри допомагатимуть тобі. Бути чесною людиною справді чудово.