Ван Чжиїн, Китай

Раніше, коли я працювала на держслужбі, чоловік був учителем у середній школі, а наша донька росла милою, розумною й добре навчалася, усі заздрили, вважаючи нашу сім’ю ідеальною та гармонійною. А наприкінці 2005 року мені пощастило прийняти роботу Всемогутнього Бога в останні дні, і я дізналася, що Всемогутній Бог – це Господь Ісус, Який повернувся, і Він висловлює істину, виконуючи роботу суду, щоб очищати, спасати і вводити людей до Божого Царства. Я розповіла цю чудову новину чоловікові та свекрусі, і незабаром свекруха також прийняла Божу роботу останніх днів. Хоч чоловік сам і не прийняв її, та не був проти нашої віри. Тоді я щодня читала Божі слова, бесідувала про істину з братами й сестрами та виконувала свій обов’язок – це були насичені, плідні та щасливі дні. Я й уявити не могла, що ці дні так швидко скінчаться через переслідування з боку КПК.

Якось у 2006 році одного дня по обіді, коли я щойно повернулася із зібрання, чоловік сердито сказав мені: «Раніше я думав, що вірити в Бога – це добре, але щойно прочитав в інтернеті, що уряд жорстко розправляється з віруючими. Церква Всемогутнього Бога є головною мішенню цих придушень, і якщо тебе заарештують, то судитимуть як небезпечну злочинницю й кинуть за ґрати. Будь-який держслужбовець, члени сім’ї якого вірять у Всемогутнього Бога, буде суворо покараний, звільнений з роботи, позбавлений соціальних пільг, а його діти не зможуть вступити до університету, служити в армії чи працювати на держслужбі. Відсьогодні тобі заборонено вірити у Всемогутнього Бога!». Закінчивши свою тираду, він вибіг з дому. Я була дуже розлючена й подумала: «У нашій вірі ми лише їмо й п’ємо Божі слова, прагнемо істини й ідемо правильним шляхом, ми не робимо нічого протизаконного. І попри це, КПК усе одно прагне заарештовувати та гнобити нас. Які ж вони злі! Хай як вони мене переслідують, я продовжуватиму слідувати за Всемогутнім Богом!».

Наступного дня, закінчивши виконувати свій обов’язок і повернувшись додому, свекруха із суворим поглядом запитала: «Чому ти повертаєшся так пізно? Ти справді далі віритимеш, навіть якщо зараз це так небезпечно? Сьогодні я прочитала в інтернеті, що за віру в Бога можуть заарештувати, кинути до в’язниці, діти не зможуть вступити до університету, а вас із чоловіком звільнять із держслужби. Заради майбутнього моєї онуки я вирішила припинити вірити в Бога». Зловісно всміхнувшись, чоловік зауважив: «Бачиш, моя мама має здоровий глузд! Щойно вона почула, що за віру можуть заарештувати, вона одразу покинула віру – і тобі треба припинити вірити! Якщо тебе заарештують через твою віру, уся наша сім’я постраждає, і все це буде через тебе. Тобі краще добре це обдумати!». Почувши це, я трохи занепокоїлася й подумала: «Якщо я продовжуватиму вірити, виконувати свій обов’язок і мене спіймають та заарештують, то чоловіка звільнять із роботи, а на доньку це також негативно вплине. Якщо так станеться, вони обидва точно мене зненавидять. Можливо, мені краще якийсь час не ходити на зібрання, щоб уникнути проблем для сім’ї». Але щойно я про це подумала, мені стало дуже неспокійно на душі. Я подумала: «Якщо я не ходитиму на зібрання й не виконуватиму свій обов’язок, щоб уникнути арешту КПК, то чи буду я вважатися віруючою? Чи зможу я все ще здобути істину?». Я поспішно помолилася Богу. Саме тоді я згадала Божі слова, в яких сказано: «З усього в усесвіті, немає нічого, в чому Я не маю вирішального слова. Чи існує щось, що не є в Моїх руках? Що Я кажу, те точно здійснюється, і хто з людей може змінити Мою рішучість?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 1). Розмірковуючи над Божими словами, я здобула чіткіше розуміння. Людська доля повністю перебуває в Божих руках. Бог уже наперед визначив, чи звільнять нас із чоловіком, і яким буде майбутнє моєї доньки. Не звичайним людям вирішувати такі речі. Усвідомивши це, я сказала їм: «Останнє слово за Богом у тому, чи мене заарештують і чи постраждає майбутнє нашої дитини. Людина – це Боже творіння, і для нас абсолютно природно та виправдано вірити в Бога й поклонятися Йому. Я знаю, що саме так маю чинити, тому я не покину істинний шлях разом з вами». Чоловік розлютився й почав принижувати мене та сипати докорами: «Отямся! Ми стільки років працюємо в системі КПК, а ти й досі не розумієш їхньої політики? У Китаї не може бути справжньої свободи віросповідання. У Китаї можна вірити лише в партію. Те, що вирішить партія, – це закон, і ти не можеш іти проти нього. Візьми, наприклад, події на площі Тяньаньмень: ті студенти просто прагнули демократії та свободи, але КПК їх жорстоко придушила й навіть безпідставно звинуватила в підбурюванні до бунту та революції, за що багатьох із них заарештували й кинули до в’язниці. Деяких студентів навіть переїхали танками. Мене аж морозить від однієї думки про це. Подумай сама: якщо вони могли так жорстоко поводитися зі студентами, ти справді думаєш, що вони залишать у спокої вас, віруючих? Ти маєш дивитися правді в очі, ти громадянка Китаю, тому можеш вірити лише в КПК і в жодному разі не можеш вірити в Бога». Почувши аргументи чоловіка, я подумала: «КПК справді надзвичайно порочна, люта й демонічна. Якщо не відмовлюся від віри в Бога й мене спіймають, вони точно заб’ють мене до смерті». Мені мимоволі стало трохи страшно. Саме тоді я згадала слова Господа Ісуса: «І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні» (Матвія 10:28). Божі слова сповнили мене вірою: усі події та речі перебувають у Божих руках, і без Божого дозволу КПК не зможе мене й пальцем торкнути. Навіть якщо мене зрештою заарештують і заб’ють до смерті чи зроблять калікою, це станеться лише з Божого дозволу. Якщо я зможу бути непохитною у своєму свідченні й принизити сатану, моє життя не буде прожите даремно. Я не могла дозволити словам чоловіка сковувати мене, і жити без гідності під владою сатани, як це робить він. Я повинна була покладатися на Бога, щоб бути непохитною у своєму свідченні.

Побачивши, що я досі не зреклася своєї віри, чоловік часто чіплявся до моїх недоліків, принижував і сварив мене, і навіть критикував перед донькою за те, що я не роблю того, що повинна. Свекруха також почала кидати на мене зневажливі погляди і сварити, кажучи, що в мене занадто багато вільного часу, який я витрачаю на марні речі, і нехтую майбутнім дитини й сім’ї заради власної віри. Окрім доньки зі мною ніхто не розмовляв. Здавалося, у цій сім’ї для мене більше не залишилося місця. З часом я почала відчувати певну слабкість, тому звернулася до Бога в молитві та пошуках і побачила цей уривок Божих слів: «Той великий червоний дракон – ворог і гонитель Бога, тож люди в цій землі зазнають принижень і гонінь за свою віру в Бога… Богові надзвичайно тяжко здійснювати Свою роботу в землі великого червоного дракона, але через цю “складність” Бог здійснює один етап Своєї роботи, щоб Він міг виявити Свою мудрість і Свої дивовижні діяння, і Бог використовує цю нагоду, щоб довершити цю групу людей» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чи така проста Божа робота, як це собі уявляє людина?). Завдяки Божим словам я зрозуміла, що режим КПК – це режим сатани. КПК глибоко ненавидить Бога та істину, тому всі, хто вірить у Бога в Китаї, неминуче зазнають утисків з боку КПК. Проте Божа мудрість виявляється на основі підступів сатани, і Бог використовує важкі обставини, створені арештами та гнобленням КПК, щоб удосконалювати нашу віру. Мій чоловік підтримував КПК у переслідуванні мене, а моя родина відвернулася від мене. Я страждала й почувалася трохи приниженою, але це були страждання, які супроводжували прагнення істини та правильний шлях, і тому вони були того варті. Я не повинна піддаватися негативу та слабкості, адже це завдавало болю Богу. Я мала бути непохитною у своєму свідченні для Нього! Усвідомивши це, я більше не почувалася такою сумною і відчула приплив віри.

Після цього чоловік і свекруха по черзі стежили за мною і не дозволяли мені ходити на зібрання чи читати Божі слова. Однак я не дозволяла їм сковувати мене і, коли вони не бачили, потайки вислизала на зібрання, а вночі читала Божі слова під ковдрою з ліхтариком. Але одного разу, коли я виходила на зібрання, свекруха спіймала мене й зі сльозами на очах сказала: «Дитино, прошу тебе, благаю, припини вірити в Бога. Якщо тебе спіймають, що буде з нашою сім’єю? Мій син сказав, що якщо ти продовжуватимеш у тому ж дусі, він з тобою розлучиться. Ти хороша невістка, я не хочу тебе втрачати й не можу дивитися, як наша сім’я розвалюється». Було справді важко бачити свекруху такою, з мокрими від сліз щоками. Раніше вона завжди ставилася до мене як до рідної доньки, і я не могла спокійно дивитися, як вона так страждає, тому я побесідувала з нею: «Мамо, ви ж самі читали Божі слова, тож знаєте, що Бог створив людство, небо, землю і все суще. Наше життя й усе, чим ми насолоджуємося, походить від Нього, і вірити в Бога та поклонятися Йому – це абсолютно природно й виправдано. В останні дні Всемогутній Бог висловив багато істин, щоб спасти нас від гріха. Якщо ми зречемося нашої віри через страх арешту, ми втратимо шанс на спасіння. Крім того, у своїй вірі в Бога я йду правильним життєвим шляхом. Якщо наша сім’я розпадеться, хіба це не провина КПК? Справжній лиходій тут – КПК. Ми повинні бути непохитними у своєму свідченні під час цього важкого випробування й не зраджувати Бога». Свекруха сердито відповіла: «Я знаю, що вірити в Бога – це добре, але як я можу наважитися вірити далі, коли КПК проводить арешти? Якщо ти й далі наполягатимеш на своїй вірі в Бога, у мене не буде іншого вибору, окрім як стати на бік сина заради нашої сім’ї». Усе, що мені залишалося, це сказати їй: «Якщо ви хочете зректися віри, це ваш вибір, але, будь ласка, не йдіть за КПК в перешкоді мені та переслідуванні мене за віру в Бога. Ви ж знаєте, що я вірю в істинного Бога і йду істинним шляхом. Навіть якщо мене заарештують і кинуть до в’язниці, я продовжуватиму вірити в Бога до самого кінця». Почувши це, вона розлютилася, вилетіла з кімнати до своєї спальні, грюкнувши дверима.

Коли чоловік повернувся додому й дізнався, що я була на зібранні, він сердито накинувся на мене з питаннями: «Ти що, смерті шукаєш чи як? Думаєш, те, що пишуть в інтернеті, – це жарти? Це із сайту Національного бюро громадської безпеки. Ти хоч знаєш, що багатьох віруючих у Всемогутнього Бога вже заарештовано, а декого кинули за ґрати, забили до смерті або зробили калікою? Не тягни нашу сім’ю на дно через свою віру!». У шаленому нападі гніву він почав нишпорити в нашій спальні, шукаючи мої книги Божого слова. Він жбурнув мій ліхтарик, яким я користувалася для читання, на підлогу й закричав: «Якщо ти не зречешся своєї віри й наполягатимеш на своїй вірі в Бога, тебе більше не буде в цій сім’ї! Через твою віру в Бога я щодня живу в страху й напрузі. Ти хоч розумієш, що ми втратимо роботу, якщо тебе заарештують? Дружина мого колеги постійно нагадує мені про твою віру, і мені через це дуже незручно на роботі. Ти мене геть зганьбила! Зараз же дай мені відповідь сьогодні: ти обираєш віру чи нашу сім’ю? Обереш сім’ю – живи собі спокійно вдома, у тебе не буде жодних обов’язків, я навіть даватиму тобі щомісяця гроші на гру в маджонг. Дам усе, що тобі треба. Якщо наполягатимеш на своїй вірі в Бога, я з тобою розлучуся. Ти не отримаєш нічого з нашого майна й більше не побачиш нашу доньку!». Я була у відчаї, коли побачила, яким безсердечним і жорстоким став мій чоловік. На очі навернулися сльози, і мені було дуже боляче. Я так важко працювала, щоб заробити гроші для нашої сім’ї, ми щойно зробили ремонт, а тепер чоловік просто виставляє мене за двері після понад десяти років щасливого шлюбу, і все це лише заради власної репутації та перспектив. Тоді стало ясно, що наш шлюб існує лише на папері. Я відповіла йому: «Навіть якщо ти залишиш мене ні з чим після нашого розлучення, я все одно оберу слідувати за Богом». Зловісним, огидним голосом він відповів: «Якщо ти обираєш слідувати за Богом, я тобі життя не полегшу. Я здам тебе в Бюро громадської безпеки, там знатимуть, як з тобою розібратися!». Із цими словами він показав мені роздрукованого листа. Там було сказано: «Моя дружина вірить у Всемогутнього Бога, і її вже не врятувати. Я зробив усе, що міг, але вона мене не слухає. Тож мені нічого не залишається, окрім як просити Бюро громадської безпеки допомогти розібратися з моєю дружиною. Якщо буде потрібна якась допомога, я готовий повністю співпрацювати». Побачивши цей лист, я розлютилася й подумала: «Що це за чоловік? Та він просто демон! Він чудово знає, як жорстоко КПК поводиться з віруючими в Бога, і все одно готовий здати мене в Бюро громадської безпеки. Хіба він не посилає мене на вірну смерть?». Мені стало дуже тривожно бачити, що мій власний чоловік повністю втратив людськість і тепер здатний на будь-що. «Якщо він справді здасть мене в Бюро громадської безпеки, що мені тоді робити? Вони професіонали в каліченні та вбивствах віруючих». Що більше я про це думала, то більше лякалася, тому невпинно молилася Богу, просячи Його дати мені віру й силу. Після молитви я згадала уривок із Божих слів, який читала під час духовних роздумів: «Тобі не слід боятися ні того, ні іншого; скільки б труднощів і небезпек не могло поставати перед тобою, тобі слід бути здатним залишатися стійким переді Мною, не зважаючи на жодні завади, щоб Моя воля могла вершитися безперешкодно. Це – твій обов’язок… Не бійся; зі Мною як твоєю підтримкою хто зможе перепинити твій шлях? Пам’ятай це! Пам’ятай!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 10). Божі слова сповнили мене силою і вірою – Бог – мій щит, тому мені нічого боятися. З непохитним переконанням я сказала чоловікові: «Навіть якщо ти здаси мене в Бюро громадської безпеки, я продовжуватиму вірити в Бога. Знай: КПК може лиш знущати з мого тіла й катувати його, але вони ніколи не зламають мою волю слідувати за Богом. Хай як вони мене переслідують, я віритиму в Бога, навіть перед лицем смерті!». Побачивши мою рішучість у вірі, чоловік приречено похитав головою й сказав: «О ні, о ні, її вже не врятувати!». Побачивши, що чоловік вичерпав усі свої аргументи, я від щирого серця подякувала Богу за те, що Він дав мені віру вистояти на своєму.

Після вечері я сіла на ліжко, міркуючи про все, що сталося того дня. Я усвідомила, що більше не можу жити в цьому домі. Від цих думок мені стало трохи сумно, не хотілося йти, і з очей полилися сльози. Побачивши, що я плачу, чоловік знову спробував мене спокусити: «Якщо пообіцяєш не вірити в Бога, я розлучуся з тобою й не здам тебе в Бюро громадської безпеки. Тоді наша сім’я знову заживе в злагоді, як і раніше». Я відповіла: «Всемогутній Бог висловив істини, щоб виконати роботу суду й очищення людства. Усі ми повинні прийняти істину й постати перед Богом у каятті, щоб бути спасенними Ним. Це наш єдиний вихід. Зараз лиха стають усе масштабнішими – якщо ти й далі слідуватимеш за КПК в перешкоджанні моїй вірі в Бога та переслідуванні мене, ти станеш жертвою великих катастроф і будеш покараний!». Чоловік просто не міг прийняти моїх слів і сердито відрізав: «Не згадуй про свою віру при мені. Навіть якби Всемогутній Бог і справді був істинним Богом, я б усе одно в Нього не повірив. Якщо ти й далі наполягатимеш на своїй вірі в Бога, завтра ж зранку я здам тебе в Бюро громадської безпеки!». Побачивши, що я його не слухаю, він розлютився, повалив мене на ліжко, дав ляпаса й почав душити, примовляючи: «Твоя віра не лише завдала шкоди нашій сім’ї, вона тягне на дно й мене. Подивимося, чи віритимеш ти в Бога після того, як я тебе приб’ю!». Поки я відчайдушно намагалася вирватися, свекруха почула галас і зайшла до нашої спальні. Вона почала дорікати мені: «Твоя віра розбила цю сім’ю, а тепер тягне на дно ще й мого сина». Це мене розлютило, і я подумала: «Справжня причина, чому наша сім’я розпалася, полягає в тому, що ви обоє повірили безпідставним чуткам КПК і почали переслідувати мене за мою релігійну практику. Це просто нечувано – ви звинувачуєте в усьому мене, замість того щоб ненавидіти КПК. Я більше не можу так жити». Я була настільки розгнівана, що підбігла до вікна й приготувалася вистрибнути, щоб покласти край своєму життю. Саме тоді, коли я вже збиралася стрибати, свекруха вказала на мене й сказала: «Давай, стрибай. Стрибай з вікна, ніхто не збирається жертвувати своїм життям заради тебе!». Почувши ці слова, я раптом оговталася й згадала Божі слова, де сказано: «Протягом цих останніх днів ви мусите давати свідчення для Бога. Яким би великим не було ваше страждання, потрібно дійти до самого кінця, і навіть при останньому подиху потрібно бути вірним Богові та віддати себе на милість Божих улаштувань; тільки це є справжня любов до Бога, і тільки це є потужне та гучне свідчення» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише через досвід болісних випробувань ти можеш пізнати красу Бога). Розмірковуючи над Божими словами, я не могла стримати сліз. Навіть коли сім’я не розуміла мене й навіть переслідувала мене, Бог продовжував просвіщати й спрямовувати мене, щоб показати Свій намір. Я знала, що в таких обставинах я повинна покладатися на Бога, зберігати віру в Нього й бути непохитною у своєму свідченні, щоб принизити сатану. Проте я не шукала Божого наміру, а хотіла втекти через смерть, зіткнувшись із певними переслідуваннями. Хіба я не піддалася на підступи сатани? Я була такою нерозумною й не змогла дати свідчення. Я не могла дозволити сатані й далі дурити себе, я мусила продовжувати жити, вірити в Бога й виконувати свій обов’язок, хай як сильно переслідувала мене сім’я.

Зрозумівши, що не зможе мене зупинити, чоловік покликав свого дядька. Дядько сказав мені: «Я чув, ти вперто тримаєшся своєї віри в Бога. Знаєш, якщо тебе спіймають, це вплине на всю сім’ю, і мій племінник з тобою розлучиться. Якщо сьогодні ввечері ти напишеш обіцянку, що не віритимеш у Бога, ця сім’я зможе залишитися цілою». Чоловік простягнув мені ручку й блокнот, сказавши написати цю обіцянку. Думки роїлися в голові: «Якщо ми справді розлучимося, що буде з нашою дитиною? Вона ще мала, і без мого піклування її можуть ображати інші. Якщо чоловік одружиться знову, чи не буде мачуха знущатися з неї? Чи виросте вона здоровою? Якщо я про людське око погоджуся написати обіцянку й триматиму свою віру в таємниці, сім’я залишиться разом, і я зможу вірити далі. Хіба це не ідеальний вихід?». Але від однієї думки про це мені стало неспокійно, тому я помолилася Богу, шукаючи, як мені вчинити, щоб це відповідало Його наміру. Після молитви я зрозуміла, що написання обіцянки було б зрадою Бога. Я усвідомила, що знову ледь не піддалася на хитрощі сатани. Якщо я напишу цю обіцянку, то зраджу Бога й не зможу дати свідчення, тож я нізащо не могла її писати. Побачивши, що я досі не почала писати, дядько мого чоловіка крізь зуби процідив: «Що, корона з тебе спаде, якщо припиниш вірити в Бога? Якби моя дружина поводилася як ти, я б переламав їй руки й ноги. Подивився б, чи змогла б вона тоді практикувати віру!». Від його слів мені стало гидко, і я дивувалася, як людина може висловлювати таку гидоту. Хіба він не говорив як справжній диявол? Я сердито відповіла: «Я НЕ ПИСАТИМУ цю обіцянку!». Щойно я це сказала, чоловік зі злістю схопив договір про розлучення, яку сам же й підготував, і не вагаючись поставив свій підпис. У договорі зазначалося, що будинок і наша дитина лишаться йому, а я залишаюся без майна й права бачитися з донькою. Хоча раніше я подумки вже готувалася до розлучення, коли це врешті-решт сталося насправді, я все ж відчула певну слабкість. Я так важко працювала, щоб наша сім’я мала те, що мала, а тепер я залишаюся без дому й без можливості бачитися з донькою. Я не могла змиритися з тим, що покидаю цю сім’ю, свою доньку, але чоловік тиснув на мене, і я просто не могла визначитися. Саме тоді я згадала уривок із Божих слів. Всемогутній Бог говорить: «Ти мусиш зазнавати тягот за істину, ти мусиш жертвувати собою заради істини, ти мусиш терпіти приниження за істину, і ти мусиш переносити більше страждань, щоб здобути більше істини. Ось що ти маєш робити. Не відкидай істини заради насолоди сімейною злагодою та не втрачай достоїнства й гідності всього життя заради тимчасової втіхи. Ти маєш прагнути всього прекрасного й доброго, і ти маєш прагнути змістовнішого життєвого шляху. Якщо ти ведеш таке приземлене й світське життя й не маєш жодної цілі, до якої ти прагнеш, хіба це не марнування твого життя? Що ти можеш здобути від такого життя? Ти мусиш зректись усіх плотських втіх заради однієї істини, а не відкидати всі істини заради малої втіхи. Такі люди не мають ні гідності, ні достоїнства; у їхньому існуванні немає сенсу!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що страждати заради здобуття істини – це цінно та значущо. Лише життя, присвячене прагненню істини у своїй вірі, має сенс. Якби я врешті-решт обрала легке життя, шукаючи сімейної злагоди та утіх для плоті, але втратила шанс бути спасенною Богом, я шкодувала би про це до кінця своїх днів. Що ж до майбутнього моєї доньки та страждань, які їй доведеться знести, Бог уже все це завчасно призначив. Навіть якби я залишилася поруч із нею, я б не змогла гарантувати, що вона щодня буде здоровою, а тим більше не змогла б змінити її долю. Я мала довірити її долю Богу та підкоритися Його влаштуванням і впорядкуванням. Щойно я зрозуміла Божий намір, я відчула, що маю шлях уперед, і вже не була такою засмученою. Тоді я згадала ще один уривок із Божих слів, де сказано: «Кожен, хто не визнає Бога, – ворог; себто кожен, хто не визнає втілення Бога – чи він у цьому потоці, чи поза ним, – є антихристом! Ким є сатани, ким є демони та ким є Божі вороги, якщо не противниками Бога, які не вірять у Нього?» «Віруючі та невіруючі за своєю суттю не сумісні; натомість вони протистоять одне одному» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до спочинку). Розмірковуючи над Божими словами, я згадала, як чоловік, почувши, що КПК заарештовує та гнобить віруючих у Бога, почав переслідувати мене. Він не дозволяв мені читати Божі слова, забороняв зустрічатися з братами й сестрами, використовував будь-які засоби, щоб перешкодити моєму практикуванню віри, і навіть погрожував здати мене в Бюро громадської безпеки, де на мене чекала б вірна смерть. А тепер він змушував мене написати обіцянку про відмову від практикування віри, погрожуючи розлучитися, вигнати мене й залишити ні з чим, якщо я цього не зроблю. Я побачила, що мій чоловік був ніким іншим, як демоном, який опирається Богу й ненавидить істину. Оскільки він слідував за КПК в опорі Богу, тоді як я прагнула слідувати за Богом і йти правильним шляхом, ми явно рухалися в різних напрямках, і, залишаючись разом, лише страждали б. Усвідомивши це, я змогла спокійно прийняти ситуацію й вирішила підписати документи про розлучення.

Переживши це переслідування, я розпізнала потворну, огидну природу КПК, яка опирається Богу. Як кажуть Божі слова: «Яка свобода віросповідання? Які законні права та інтереси громадян? Усе це хитрощі з метою приховування зла! … Нащо так ретельно перешкоджати Божій роботі? Навіщо використовувати різні виверти, щоб обдурювати Божий народ? Де справжня свобода та законні права й інтереси? Де справедливість? Де розрада? Де тепло? Навіщо використовувати брехливі задуми, щоб обдурити Божий народ? Навіщо використовувати силу, щоб придушити Боже пришестя? Чому б не дозволити Богу вільно блукати землею, яку Він створив? Навіщо цькувати Бога доти, доки Йому ніде буде й голови прихилити?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота та входження (8)). Правління КПК – це правління самого сатани. Щоб зміцнити стабільність свого деспотичного режиму, КПК шалено опирається Богу й робить усе можливе, щоб заважати Божій роботі спасіння людства та зруйнувати її. Вони використовують ЗМІ, щоб поширювати чутки, зводити наклепи, засуджувати й хулити Бога, Вони також застосовують різноманітні методи, щоб заарештовувати й гнобити християн, вводять в оману та підбурюють їхні сім’ї гнобити їх і нападати на них, що призводить до розпаду сімей. І при цьому вони перекручують істину, стверджуючи, що це віруючі покидають свої сім’ї – які ж вони ниці та злі! Переживши це переслідування, я розпізнала справжню природу ненависті мого чоловіка до істини. Я також зрозуміла, що Бог – єдиний, на кого я можу по-справжньому покластися. Коли я була найслабшою і найбільше страждала, Божі слова знов і знов просвіщали та спрямовували мене, сповнюючи вірою і силою. Вони дозволили мені розгледіти злі підступи сатани, щоб я змогла бути непохитною перед лицем утисків. Відтепер я продовжуватиму прагнути істини й сумлінно виконувати свій обов’язок, щоб віддячити Богу.