Лист до Чжен Сінь

Ченьсі, Китай

Дорога Чжен Сінь,

сподіваюся, у тебе все гаразд!

У минулому листі ти писала, що твоя сестра-напарниця – безпринципна, зарозуміла, упевнена у власній праведності та свавільна. Ти хотіла сказати їй про це, але боялася, що вона не прийме цього, сформує про тебе погану думку, і ви не зможете співпрацювати в майбутньому. Ти вагалася й не знала, як подолати цей стан. Я розумію твої почуття. Ми живемо за сатанинськими філософіями, намагаємося зберегти стосунки й переймаємося тим, що про нас подумають інші. Це сковує нас і змушує боятися практикувати істину та дотримуватися принципів. Раніше я теж була в такому стані, але завдяки розвінчуванню Божих слів я здобула певне розуміння своїх неправильних поглядів та розбещеного характеру. Тепер я дещо змінилася й більше не відчуваю такої скутості, коли вказую іншим на їхні проблеми. Я розповім тобі про свій досвід. Сподіваюся, він хоч трохи тобі допоможе.

Раніше я виконувала церковну роботу разом із Чжоу Фан і Лю Їн. Чжоу Фан часто домінувала під час обговорення роботи. Згодом, оскільки наші обов’язки не давали добрих результатів, лідер призначив сестру Чжан Лін скеровувати нашу роботу. Чжан Лін уміла знаходити проблеми в роботі та вказувати шляхи практики. Побачивши, що ми дослухаємося до її думок, Чжоу Фан почала заздрити. Іноді під час обговорення роботи, навіть коли погляди Чжан Лін були абсолютно правильними, Чжоу Фан шукала способи їх спростувати. Через це продовжувати робочі обговорення було дуже важко. Я хотіла поговорити про це з Чжоу Фан, але подумала, що на початку співпраці невеликі протиріччя неминучі, тому не стала надавати цьому великого значення. Чжан Лін продовжувала ретельно відстежувати роботу, і, щойно знаходила проблеми, відразу бесідувала про їх вирішення, що значно підвищило нашу ефективність. Однак Чжоу Фан почала натякати, що Чжан Лін намагається створити собі репутацію, прагне швидкої вигоди та працює заради статусу. Її натяки були засудливими, принизливими й мали на меті посіяти розбрат. Через це Лю Їн також почала виступати проти Чжан Лін. Коли я побачила, як Чжоу Фан захищає свій статус, принижує та ізолює Чжан Лін, я подумала, що її проблема досить серйозна. Чжоу Фан виявляла характер антихриста і йшла шляхом антихриста. Я хотіла знайти час, щоб побесідувати з нею про природу цього, але не могла вимовити й слова. Мій рот ніби заклеїли. Тоді мій стан був таким самим, як твій зараз. Я була сповнена тривоги. Я боялася, що якщо я почну розбирати проблему того, що Чжоу Фан іде шляхом антихриста, то вона складе про мене погану думку, зробить кам’яне обличчя або ізолює мене, як Чжан Лін. Мені не хотілося вказувати на її проблеми, і я знаходила виправдання, щоб заспокоїти себе: «Не те щоб вона себе не знала, адже й раніше помічала свою зацикленість на славі та статусі. Зміна в характері не відбувається за одну ніч. Краще дати їй час розміркувати над цим».

Після цього, щоразу, коли я думала про те, що не допомагаю Чжоу Фан по-справжньому й не вказую на її проблеми, я відчувала велику провину. Я молилася Богу, просячи Його допомогти мені не бути скованою своїм розбещеним характером і сказати правду. За кілька днів мені трапилося відео з досвідним свідченням, де досвід головної героїні був схожим на мій стан. Сестра, з якою вона виконувала обов’язок, постійно боролася за статус і вигоду, що впливало на роботу церкви, тому героїня хотіла доповісти про проблему лідеру. Але, боячись образити свою напарницю, вона затягувала зі звітом. Лише коли вона зазнала суворого обтинання, то почала розмірковувати над собою. Потім вона прочитала уривок Божих слів, який мене дуже зворушив. У Божих словах сказано: «Ті, хто йде серединним шляхом, – найпідступніші люди з усіх. Вони не ображають, вони слизькі та викрутливі, майстерно підіграють іншим за будь-яких обставин, і ніхто не помічає жодної фальші. Це справжні живі сатани!» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише за допомогою практики істини можна скинути кайдани розбещених характерів). Цей уривок залишив глибокий слід у моїй душі. Бог сказав, що ті, хто йде серединним шляхом, є найбільш підступними й лукавими, і вони – втілення сатани. Хіба це не про мій стан? Я знала, що проблема Чжоу Фан була досить серйозною і вже переривала церковну роботу. Її треба було негайно попередити, але я боялася її образити, тож промовчала й не захистила роботу церкви. Я йшла серединним шляхом, як і описував Бог, і була людиною, до якої Бог відчуває відразу. Мені було важко це прийняти, тому я вирішила більше не бути лукавою безвідмовною людиною. Я мала відстоювати принципи й захищати роботу церкви, і я знала, що мушу знайти час, аби вказати Чжоу Фан на її проблему. Але того ж дня я була заскочена зненацька, коли Чжоу Фан першою вказала на мої проблеми. Вона казала, що я нібито шукаю слави та статусу у своєму обов’язку й використовую свій статус, щоб сварити людей. Коли я побачила, що мої власні проблеми настільки серйозні, мені забракло сміливості вказувати на її недоліки. Я просто оминула те, що планувала сказати, і не зронила ні слова про її гонитву за славою та статусом чи про те, що вона йде шляхом антихриста. Пам’ятаю, потім вона попросила мене сказати, якщо я побачу в ній якісь проблеми, щоб вона могла визнати їх і змінитися. Я нечесно відповіла, що таких немає. Насправді мені багато чого хотілося сказати, але я не наважилася. Я хвилювалася, що вона сприйме це як помсту, і що буде важко працювати разом, якщо я впаду в її очах. Отже, щоб дозволити їй зберегти обличчя, я промовчала. Після цього мене переповнювали докори сумління та відчуття засудження. Я почувалася справжньою боягузкою. Я не могла сказати навіть кількох чесних слів, що вже й казати про практику істини. Якийсь час я не могла нормально ні їсти, ні спати, і не знаходила спокою на зібраннях. Я молилася Богу: «Боже! Я чітко бачу проблеми сестри, але так боюся її образити, що не можу заговорити! Я така боягузлива та егоїстична! Я не хочу, щоб так тривало й далі. Будь ласка, спрямуй мене повстати проти себе й стати людиною з почуттям справедливості».

Після цього я прочитала кілька Божих слів: «У філософіях світських справ є постулат, який твердить: “Якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною”. Це означає, що для збереження цієї доброї дружби необхідно мовчати про проблеми друга, навіть якщо їх ясно видно. Вони дотримуються принципів “не бити людей по обличчю” і “не критикувати їхні недоліки”. Вони обманюють одне одного, ховаються одне від одного й плетуть інтриги між собою. Хоча вони кришталево ясно знають, якого типу їхні друзі, але не говорять про це відкрито, а вдаються до хитрих методів для збереження дружніх стосунків. Навіщо взагалі зберігати такі стосунки? Бо люди не хочуть наживати собі ворогів у цьому суспільстві, у своїй громаді, адже це означало б часто наражати себе на небезпечні ситуації. Знаючи, що людина стане твоїм ворогом і нашкодить тобі після того, як ти критикуватимеш її недоліки чи зробиш їй боляче, і не бажаючи ставити себе в таку ситуацію, ти користуєшся постулатом філософій світських справ, який говорить: “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”. Чи можна у світлі цього вважати справжніми друзями двох людей, які перебувають у таких стосунках? (Ні.) Вони одне одному не справжні друзі й тим більше не повірники одне одного. То що ж це за стосунки? Хіба це не базові соціальні відносини? (Так і є.) У таких соціальних відносинах люди не можуть вести дискусії від серця до серця, ні мати глибоких зв’язків, ні говорити про все, про що вони хочуть поговорити. Вони не можуть висловлювати те, що в них на серцях, ні вказувати на проблеми, які бачать в інших людях, ні говорити слова, які могли б принести користь іншим людям. Натомість вони вибирають, які приємні речі казати, щоб утримати прихильність інших. Вони не наважуються говорити правду чи дотримуватися принципів, таким чином уникаючи виникнення в інших ворожих думок щодо них. Коли людині ніхто не становить загрози, хіба ця людина не живе у відносній легкості та спокої? Хіба не цю мету переслідують люди, популяризуючи вислів “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”? (Так і є.) Звісно, що це криводушний і лукавий спосіб виживання з елементом обачності, мета якого – самозбереження. Люди, які живуть у такий спосіб, не мають ні повірників, ні близьких друзів, яким можна було б висказати все, що їм заманеться. Серед людей присутня взаємна обачність, взаємна експлуатація і взаємні інтриги, і від таких стосунків кожна людина бере те, що їй потрібно. Хіба не так? По суті, мета вислову “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки” полягає в тому, щоб не образити інших і не нажити собі ворогів, не завдати нікому болю й тим самим захистити себе. Це техніка й метод, до яких людина вдається, щоб уберегти себе від болю. Якщо подивитися на ці кілька аспектів сутності вислову, чи є вимога до людської моральної поведінки “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки” благородною? Чи є вона позитивною? (Ні.) Тоді чого вона вчить людей? Того, що не можна нікого ображати й кривдити, інакше постраждаєш ти сам; а також того, що не можна нікому довіряти. Якщо ти зробиш боляче комусь зі своїх добрих друзів, то дружба потихеньку почне мінятися: вони перетворяться з твоїх хороших, близьких друзів на незнайомців або ворогів. Якщо вчити людей так діяти, які проблеми це може розв’язати? Навіть якщо, так діючи, ти не наживеш ворогів і навіть втратиш кількох із них, чи змусить це людей захоплюватися тобою та схвалювати тебе й завжди бути твоїм другом? Чи це повністю відповідає стандарту моральної поведінки? У кращому разі це всього лише життєва філософія світських справ» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (8)). Божі слова викрили, що «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки» – це хитра філософія світських справ, яку сатана нав’язує людям. Коли люди живуть за такою філософією, вони використовують і дурять одне одного й починають остерігатися одне одного. Вони нікому не наважуються відкритися чи сказати правду. Вони стають дедалі слизькішими та лукавішими. У спілкуванні я жила за цією філософією: «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки». Я чітко бачила, що Чжоу Фан заздрить Чжан Лін, що у своїх словах вона принижує та ізолює її, що природа цієї проблеми серйозна, що це перериває нашу роботу і що на це потрібно було вказати Чжоу Фан, але мені здавалося, що так я викрию її недоліки й змушу її почуватися ніяково. Я також хвилювалася, що впаду в її очах, і потім нам буде важко працювати разом. Тож, аби зберегти наші стосунки, я промовчала, лише побіжно торкнувшись цієї теми. Я не спиралася на Божі слова, щоб вказати на природу та наслідки її дій. Коли вона запитала, чи помітила я в ній ще якусь розбещеність, я добре знала, що ґрунтовно не вказала на її проблеми, але я просто збрехала, що більше нічого немає. Я безсоромно брехала, дурила та обманювала її! Я бачила, як Чжоу Фан принижує та ізолює Чжан Лін, але я діяла як безвідмовна людина й мовчала. Я взагалі не практикувала істину й не захищала роботу церкви. Я була такою слизькою та лукавою! Бог вимагає від нас бути чесними й ставитися одне до одного щиро, і що якщо ми бачимо, що інші живуть із розбещеним характером, ідуть хибним шляхом або порушують принципи, ми маємо з любов’ю запропонувати їм допомогу й бесіду. Та я жила за сатанинськими філософіями. Побачивши, що людина йде хибним шляхом, я не вказувала на це й не допомагала їй. Я взагалі не мала любові. Я ніколи не розвінчувала проблеми інших, бо боялася, що чесність завдасть мені клопоту. Коли я бачила проблеми інших, то мовчала заради власних інтересів і щоб не нажити ворогів. Я лише роздавала компліменти та лила солодкі лестощі. Хоча здавалося, що я добре ладнаю з людьми, я була настороженою у спілкуванні, лише обманювала та використовувала їх. Хіба це нормальні стосунки? Хіба це справжня дружба? У мене не було ані краплі щирості. Раніше я вважала принцип «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки» дуже мудрим для життя по-людськи, думаючи, що так я буду захищати себе, нікого не ображу й не наживу ворогів. Але розвінчування Божим словом допомогло мені побачити, що такі погляди, як «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки» – це сатанинські методи взаємодії зі світом і що вони розбещують людей. Вони спонукають нас захищати себе й роблять нас дедалі більш егоїстичними та лукавими. Через них ми просто стежимо, не бесідуючи й ні на що не вказуючи, коли інші йдуть хибним шляхом і шкодять роботі. Мені цілковито бракувало любові та людськості!

Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів: «Якими б не були твої обставини, доки розбещений характер сатани сковує й контролює тебе та домінує над тобою, усе, чим ти живеш, усе, що ти проявляєш, і все, що ти демонструєш – твої почуття, думки й погляди, а також твої способи й засоби ведення справ – усе воно сатанинське. Усе це суперечить істині та є ворожим відносно Божих слів та істини. Що більше ти віддаляєшся від Божого слова й істини, то більше тебе контролюють та заманюють у сітку сатани. … З одного боку, люди перебувають під контролем зіпсованих характерів і живуть у сітці сатани, переймаючи різні методи, думки й точки зору, дані їм сатаною задля розв’язання проблем, що трапляються довкола них. З іншого боку, люди досі сподіваються здобути спокій і щастя від Бога. Однак оскільки вони завжди сковані зіпсованим характером сатани й застрягли в його сітці, будучи нездатними свідомо зректися його й вийти з цього, вони віддаляються від слова Божого та принципів істини. Як наслідок, люди ніколи не можуть досягти комфорту, радості, спокою та щастя, які походять від Бога. У якому стані, зрештою, живуть люди? Вони не можуть упоратися із завданням прагнення до істини, хоча й хотіли б цього, і вони не можуть виконати Божі вимоги, хоча й бажають належним чином виконувати свої обов’язки. Вони застрягли там, де вони перебувають. Це болісні тортури. Люди живуть у зіпсованому характері сатани всупереч самим собі. Вони більше схожі на демонів, ніж на людей, часто живуть у темних закутках, шукаючи ганебні й лихі методи подолання багатьох труднощів, із якими вони стикаються. Справа в тому, що в глибині душі люди хочуть бути добрими й прагнути до світла. Вони сподіваються жити як людські істоти, із гідністю. Вони також сподіваються, що зможуть прагнути до істини й покладатися на слово Боже у своєму житті, а також зробити слово Боже своїми життям і реальністю, але вони ніколи не можуть практикувати істину, і, попри велику кількість доктрин, які вони розуміють, не можуть розв’язати свої проблеми. Ця проблема завдає ударів людям звідусіль, і вони не можуть іти вперед, але й не бажають повертатися назад. Вони застрягли у своєму поточному становищі. А відчуття того, що ти “застряг”, – це агонія, величезна агонія. У людей є воля прагнути до світла, і вони не бажають залишати слово Боже та правильний шлях. Однак вони не приймають істину й не можуть практикувати Божі слова, а також залишаються нездатними зруйнувати кайдани та контроль із боку свого розбещеного сатанинського характеру. Зрештою вони можуть жити лише в муках, без жодного справжнього щастя» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (8)). З Божих слів я зрозуміла: я не наважувалася говорити, коли бачила проблеми інших, бо розглядала такі філософії світських справ, як «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки» та «Якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною», як щось позитивне. Я думала, що це прояв любові, який дозволить мені захистити себе й уникнути болю. Згадую, як у дитинстві бабуся вчила мене: щоб добре ладнати з людьми, не варто вказувати на їхні проблеми, інакше я накличу на себе біду й не зможу здобути соціальний статус. Мені здавалося, що її слова були слушними, тому я не хотіла вказувати на недоліки інших і ніколи не розвінчувала їхніх проблем. Я чудово ладнала зі своїми друзями й справді вірила, що в цьому і є секрет спілкування. Мені здавалося, що це гідний спосіб жити, який робить мене доброю людиною, і що якби я не трималася цих цінностей, то перестала б бути хорошою. Я покладалася на ці сатанинські філософії у спілкуванні з іншими членами церкви. Я бачила, як інші порушують принципи та йдуть хибним шляхом, і чудово розуміла, що маю вказати на це й допомогти їм, але, будучи скованою цими сатанинськими філософіями, я не наважувалася вказати на це іншим. Філософії сатани були мов сітка, яка міцно мене обплутала, не даючи мені рухатися й цілковито підкряючи моє серце. Наша робота не приносила хороших результатів, тож церква призначила Чжан Лін наставляти нас. Це пішло на користь роботі церкви. Але Чжоу Фан не лише не співпрацювала з Чжан Лін гармонійно, вона ще й звинуватила її в гонитві за славою, статусом та швидкими вигодами, побачивши, що та має відчуття ноші за роботу, бере на себе відповідальність і старанно та ефективно виконує свій обов’язок. Вона принижувала її, ізолювала та пригнічувала її позитив. Вона також засуджувала Чжан Лін переді мною та Лю Їн, намагаючись схилити нас до того, щоб ми теж долучилися до її ізоляції. Чжоу Фан ізолювала Чжан Лін і нападала на неї заради власного статусу. Це не вияв звичайної розбещеності. Це характер антихриста. Я мала б виконати свій обов’язок її напарниці і вказати їй на це, але я зовсім не діяла як напарниця, що вплинуло на нашу роботу. Я відчувала велику провину й ненавиділа себе за те, що була такою егоїстичною та безвідповідальною. Хоча я не вказала на проблеми Чжоу Фан, і в результаті вона не мала до мене упереджень, а наші стосунки збереглися, я знала, що ображаю Бога й викликаю в Нього відразу тим, що не практикую істину, яку розумію.

Я продовжувала шукати. Чому я не могла викривати проблеми інших, коли бачила їх? Я прочитала цей уривок у Божих словах: «Хорошим чи поганим є слово “критикувати” у вислові “якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”? Чи є в слові “критикувати” певний рівень, на якому воно стосується розкриття або викриття людей у рамках слів Божих? (Немає.) Наскільки Я розумію слово “критикувати” в тому вигляді, у якому воно існує в людській мові, воно не має такого значення. Його суть полягає в дещо злостивій формі викриття; це означає виявлення проблем і недоліків людей, або якихось аспектів і моделей поведінки, невідомих іншим, або якихось інтриг, ідей чи поглядів, що реалізуються на задньому плані. Таким є значення слова “критикувати” у вислові “якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”. Якщо двоє людей добре ладнають і довіряють одне одному, між ними немає бар’єрів, і кожен із них сподівається принести користь і допомогти іншому, тоді їм було б найкраще сісти разом і відкрито та щиро повідомити про проблеми одне одного. Це правильно, і це не є критикою недоліків іншого. Якщо ти виявив проблеми іншої людини, але бачиш, що вона поки що не здатна прийняти твою пораду, тоді просто нічого не кажи, аби уникнути сварки чи конфлікту. Якщо ти хочеш допомогти їй, можеш дізнатися її думку та спочатку запитати її: “Я бачу, що в тебе невелика проблема, і я сподіваюся, що можу дати тобі певну пораду. Я не знаю, чи ти зможеш її прийняти. Якщо зможеш, то я тобі озвучу її. Якщо не зможеш, я поки залишу її при собі й нічого не казатиму”. Якщо вона відповість: “Я довіряю тобі. Що б ти не мав мені сказати, це не буде виходити за рамки дозволеного; я можу це прийняти”, – то це означає, що тобі надано дозвіл, і тепер ти можеш її повідомити про її проблеми, по черзі називаючи їх. Вона не тільки повністю прийме твої слова, але й отримає від цього користь, і ви обоє, як і раніше, зможете підтримувати нормальні стосунки. Хіба це не щире ставлення одне до одного? (Так, щире.) Це правильний метод взаємодії з іншими; це не критика недоліків інших. Що означає фраза “не критикувати недоліки інших” у розглянутому вислові? Вона означає не говорити про недоліки інших, не говорити про їхні найбільш табуйовані проблеми, не розкривати суть їхніх проблем і не бути таким зухвалим у критиці всього цього. Це означає просто робити якісь поверхові зауваження, говорити те, що зазвичай говорять усі інші, говорити те, що сама людина вже здатна сприйняти, а не розкривати помилки, які людина допустила раніше, або делікатні питання. Яку користь це принесе людині, якщо ти діятимеш так щодо неї? Можливо, ти не образиш людину й не зробиш її своїм ворогом, але такі твої дії в жодному разі не допомагають їй і не приносять їй жодної користі. Отже, фраза “не критикуй недоліки інших” сама по собі ухильна та є формою обману, яка не допускає щирості в поводженні людей одне з одним. Можна сказати, що діяти так означає таїти лихі наміри; це не є правильним способом взаємодії з іншими. Безбожники навіть вважають, що принцип “якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки” – це те, що мусить робити благородна людина. Очевидно, що це оманлива манера взаємодії з іншими, яку люди беруть собі на озброєння, щоб захиститися; це взагалі неправильний спосіб взаємодії. Саме по собі утримання від критики недоліків інших є нещирим, а критика недоліків інших може спиратися на певний прихований намір» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (8)). Раніше я була такою ж, як і ти. Мені здавалося, що вказувати на проблеми в обов’язках інших означає викривати їхні недоліки і що це завдає їм болю. Я вважала, що так наживу ворогів і це вплине на наші стосунки. Тепер я бачу, що цей погляд був хибним, і що я не дивилася на речі згідно з Божими словами. Бог вимагає, щоб ми були чесними, ставилися одне до одного щиро й могли допомагати одне одному у спілкуванні з братами та сестрами. Коли ми бачимо, що інші порушують принципи через свої розбещені характери або йдуть хибним шляхом, ми маємо вказувати на їхні проблеми згідно з істинами-принципами, наставляючи їх у пізнанні самих себе. Навіть якщо слова, сказані під час обтинання інших, можуть бути неприємними для них, це робиться для того, щоб допомогти їм пізнати себе. Це справжня любов і допомога. Це захист роботи церкви. Так зване «вказування на їхні недоліки» насправді не є щирою допомогою; воно скоріше обтяжене особистими мотивами та упередженнями, спирається на розбещений характер для розвінчування недоліків і вад, і діє так, щоб нападати, судити та принижувати заради того, щоб завдати комусь болю чи присоромити його. Це не дає людині жодного шляху. Це лише завдає болю та викликає негатив. Я бачила, що Чжоу Фан гналася за славою та статусом і йшла шляхом антихриста, що вплинуло на роботу церкви. Якби я провела бесіду й указала на це, це допомогло б їй розміркувати над собою та зрозуміти себе. Це захистило б роботу церкви й водночас допомогло б їй. Усвідомивши це, я відчула легкість і спокій, і більше не була скована облудними поглядами.

Після цього я прочитала ще один уривок Божих слів, який прояснює принципи того, як ставитися до інших братів і сестер. Всемогутній Бог говорить: «А в Божому домі за якими принципами треба ставитися до людей? Ви повинні ставитися до всіх згідно з принципами правди, і ви повинні ставитися до кожного з ваших братів і сестер справедливо. Як ставитися до них справедливо? Це повинно ґрунтуватися на Божих словах, на тому, яких людей Бог спасає, а яких проганяє, яких любить, а яких ненавидить; це принципи істини. До братів і сестер слід ставитися з любов’ю, допомагати їм, проявляти взаємне прийняття й терпіння. Лиходіїв і невіруючих слід розпізнавати, відокремлювати й триматися від них подалі. Тільки так ви принципово ставитеся до людей. У кожного брата й сестри є сильні сторони й недоліки, і всі вони мають розбещені характери, тому, коли вони разом, вони повинні з любов’ю допомагати одне одному, бути терплячими й наполегливими, не чіплятися до дрібниць і не бути занадто різкими. … Ти маєш дивитися на те, як Бог ставиться до необізнаних і дурних людей, як Він ставиться до тих, у кого незрілий духовний зріст, як Він ставиться до нормальних виявів розбещеного характеру людства і як Він ставиться до тих, хто злостивий. Бог по-різному ставиться до різних людей, і Він також має різні способи управління різними станами різних людей. Ти мусиш розуміти ці істини. Щойно ти зрозумієш ці істини, ти знатимеш, як переживати на власному досвіді ті чи інші питання та як ставитися до людей відповідно до принципів» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Щоб здобути істину, треба виносити уроки з людей, справ і речей навколо). З Божих слів я зрозуміла принципи допомоги братам і сестрам. Через розбещення сатани всі ми маємо багато розбещених характерів. Щодо розбещених характерів, які люди виявляють під час виконання своїх обов’язків: якщо це не впливає на роботу або якщо духовний зріст людини надто малий, ми не можемо свавільно чіплятися за розбещеність чи недоліки людини, щоб викривати й розбирати ці речі та завдавати їй болю. В такій ситуації потрібно покладатися на любов, щоб позитивно бесідувати й допомагати їм. Але щодо тих, хто йде шляхом антихристів або має серйозні розбещені характери, перериваючи роботу церкви й заважаючи їй, якщо позитивна бесіда не дає результатів, їх потрібно обтинати, а їхню поведінку – викривати та розбирати, щоб вони могли пізнати природу своєї проблеми та істинно покаятися. Якщо їх не розвінчувати або не розбирати, вони не зможуть розміркувати над своєю проблемою чи зрозуміти її, і продовжуватимуть переривати церковну роботу й заважати їй. Людям потрібно допомагати відповідно до їхньої сутності, духовного зросту та індивідуальних обставин. Ми не повинні завжди негайно розвінчувати та розбирати проблеми людей, як і не слід завжди обирати толерантність і терпіння. Деякі речі не впливають на роботу й вимагають толерантності та терпіння, але деякі справді спричиняють переривання чи завади в роботі, і в таких випадках людей необхідно розвінчувати та обтинати, використовуючи конкретні заходи, відповідні до духовного зросту людини. У результаті цього брати й сестри пізнають свою розбещеність і зможуть покаятися, змінитися та діяти згідно з принципами. Така бесіда допомагає людям і водночас приносить користь роботі церкви. Із цими усвідомленнями на душі в мене посвітлішало, і я написала листа Чжоу Фан, розвінчуючи її проблеми. Згодом вона відповіла на мій лист, написавши: «Дякую, що розвінчала й обтяла мене. Я й не очікувала, що мої проблеми такі серйозні. Я завжди думала, що просто виявляю невелику розбещеність, і що це нормально, якщо я розмірковую над собою і знаходжу якісь Божі слова для читання. Я зовсім не усвідомлювала, що йду шляхом антихриста і що маю проблеми з людськістю. Через твою бесіду й розбір я бачу, що ти щиро хочеш мені допомогти. Я готова прийняти це, розміркувати над собою та зрозуміти себе». Коли я прочитала ці слова, вони мене справді зворушили. Я відчула, що практика Божих слів приносить користь і мені, і іншим, і я відчула легкість і спокій на серці.

Через цей досвід я бачу, що, покладаючись раніше на такі ідеї, як «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки», я зазнавала шкоди від сатани й жила егоїстичним, ницим і лукавим життям. Тепер я чітко бачу, що лише Боже слово є істиною, і що тільки розглядаючи людей, справи та речі, живучи як люди й діючи згідно з Божими словами, ми можемо жити людською подобою.

Мій досвід був досить поверховим, тому, якщо ти маєш якесь глибше розуміння, можеш написати мені.

Щиро твоя,

Ченьсі

10 вересня 2022 року