Навчаючись у школі, я помітила, що деякі мої однокласники були досить відвертими. Коли вони бачили, що інші помиляються, вони просто відкрито говорили про це, що часто ображало людей і призводило до осуду тих, хто не промовчав. Я думала: «Чи не є ці люди дещо безглуздими? Як кажуть “Якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною” і “Ніколи не бий людей нижче пояса”. Бачити все, але не зачіпати нічого. Так людина може вписатися в колектив. Якщо ти занадто прямолінійний, навіть якщо в тебе немає недобрих намірів, люди відреагують погано й відкинуть тебе. Як можна у такий спосіб заводити друзів?». Тому я ніколи прямо не вказала б на проблеми інших, коли спілкуюся з ними. Усі мої однокласники любили мене й дружили зі мною, казали, що зі мною легко ладнати, що я мила. І мені здавалося, що в мене досить хороша людська сутність. Коли я увірувала в Бога, я так само спілкувалася з братами й сестрами. Я не вказувала на проблеми інших, коли помічала їх. Я завжди відчувала, що занадто прямі висловлювання можуть викликати у людей дискомфорт, що вони подумають, ніби я переслідую їх та намагаюся викрити їхні недоліки, і що це зруйнує наші взаємини. Допоки я не пережила одкровення й не прочитала слово Боже, я не розуміла, що мої взаємини з іншими суперечать істині та Богу.

Це був 2015 рік, і ми з Леслі працювали разом над створенням відео. Вона була вірянкою довше ніж я й до того ж була старшою за мене. Ми були ввічливі одна з одною, досить добре ладнали й майже не конфліктували. Пізніше мене обрали кураторкою. Одного разу хтось повідомив, що Леслі була поверховою, нещирою й ненадійною, і що вона затримує роботу. Я відчула, що її проблема досить серйозна, тож я поговорила зі своїми партнерами по роботі щодо необхідності вказати на проблеми Леслі та викрити їх, щоб вона могла замислитися, пізнати себе, покаятися і змінитися. Мої партнери по роботі погодилися та запитали, хто має піти й поспілкуватися з Леслі. Я стояла й мовчала, не бажаючи брати на себе ризик за вирішення проблеми. Я думала: «Якщо я вкажу на її проблеми, вона подумає, що я намагаюся викрити її? Як би ми після цього уживалися?». На мій подив, всі запропонували мені піти й поспілкуватися з Леслі. Я хотіла втекти, але якби я не вказала на її проблеми, церковна робота й надалі страждала б. Тож, зрештою, мені довелося стиснути зуби та зробити це. Мені знадобився деякий час, щоб зібратися з думками, спонукаючи себе вказати їй на проблеми. Я й надалі прокручувала в голові те, що збиралася їй сказати, від початку до кінця. Але коли я побачила її, то відчула, що все змішалося. Я відчувала ніби мене душать, і я просто не могла вимовити жодного слова. Тож я запитала її лагідним тоном: «Чи в тебе все добре зі станом останнім часом? Чи були в тебе якісь труднощі? Чому ти так повільно створюєш відео?». Леслі відповіла, що вона хвилювалася, що її син не ходить до школи, тому її робота затримувалася. Я думала: «Вона каже, що їй важко. Якщо я викрию її в тому, що вона поверхова, нещира й ненадійна, чи не подумає вона, що я надто сувора та переслідую її? Якщо наші взаємини зруйнуються, між нами буде набагато більше дискомфорту». Подумавши про це, я не вказала їй на наявні в неї проблеми. Я просто сказала їй кілька слів розради й стисло розповіла про стан виконання нею обов’язків.

Оскільки вона по-справжньому не досліджувала себе, то й надалі поверхово ставилася до своїх обов’язків, і в її відео було багато проблем. Я зрозуміла, що проблеми Леслі досить серйозні, та доведеться звільнити її, якщо вона не зміниться. Пізніше я знову пішла поспілкуватися з нею. Я подумала, що цього разу я точно вкажу їй на проблеми. Але щойно я сіла, мені знову забракувало слів. Я все думала, як сказати їй про це так, щоб не поставити в незручне становище, але при цьому вказуючи на її проблеми, щоб вона не подумала, що я намагаюся викрити її, або щоб у неї не виникло упередження щодо мене. Я запитала її тактовно: «Чому ти завжди недбало ставишся до свого обов’язку?». Після цього Леслі сказала мені, що іноді вона піддавалася плотській пристрасті до читання романів і нехтувала своїми обов’язками. Вона так засмутилася, що розплакалася, коли говорила це. Я думала: «Їй дуже важко. Якщо я скажу, що вона поводиться нещиро й ненадійно, чи зможе вона це прийняти? Найкраще нічого не говорити. У будь-якому разі, вона визнала свою проблему, і тепер має виправитися». Тому я з розумінням поставилася до її стану й заохочувала її докладати більше зусиль до виконання свого обов’язку. Після цього вона так і не розкаялася, її безсистемний підхід ставав дедалі гіршим, і врешті-решт її звільнили. Я не аналізувала себе, і справа відійшла в минуле.

Пізніше я прочитала уривок зі слова Божого, що дав мені певне розуміння мого стану. Всемогутній Бог говорить: «Поведінка людей і ставлення до інших повинні ґрунтуватися на словах Божих; це – найбільш базовий принцип людської поведінки. Як люди можуть практикувати істину, якщо вони не розуміють принципів людської поведінки? Втілювати істину в життя – це не казати порожні слова та вигукувати гасла. Незалежно від того, із чим людина може зіткнутися в житті, доки це стосується принципів людської поведінки, поглядів на події або питань виконання свого обов’язку, людина стикається з необхідністю зробити вибір, і їй слід шукати істину, шукати основу й принцип у словах Бога, і тоді знаходити шлях практики. Ті, хто може практикувати таким чином, – це люди, які шукають істину. Бути здатним шукати істину таким чином, незалежно від того, наскільки великими є труднощі, з якими людина стикається, – значить іти шляхом Петра, шляхом пошуку істини. Наприклад: яким принципом слід керуватися під час взаємодії з іншими людьми? Можливо, твоя початкова точка зору полягає в тому, що гармонія – це скарб, а витримка – це прояв великого розуму, що потрібно зберігати мир, не змушувати інших утрачати обличчя, нікого не ображати й так досягати добрих стосунків з іншими. Обмежений цією точкою зору, ти промовчиш, коли побачиш, як інші вчиняють проступки чи порушують принципи. Ти подумаєш: хай краще робота церкви зазнає збитків, ніж ти когось образиш. Ти намагатимешся підтримувати гармонію з усіма, ким би вони не були. Ти говоритимеш тільки те, що приємне іншим, і думатимеш лише про те, як уберегти їхні почуття й не дати їм утратити обличчя. Навіть побачивши, що в когось є проблеми, ти проявлятимеш терпимість: може, за спиною цієї людини ти й висловишся про її проблеми, але в очі зберігатимеш мир і підтримуватимеш із нею стосунки. Що ти думаєш про таку поведінку? Хіба це не поведінка чоловіковгодника? Хіба вона не є досить слизькою? Це порушує принципи поведінки. Тож хіба діяти таким чином – не ницість? Ті, хто поводиться подібним чином, не є ані хорошими, ані благородними людьми. Незалежно від того, скільки ти страждав, і незалежно від ціни, яку ти заплатив, якщо ти поводишся без принципів, тоді ти зазнав невдачі й не отримаєш Божого схвалення, не будеш Ним згаданий і не задовольниш Його» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Щоб добре виконувати свій обов’язок, треба щонайменше мати совість і розум). Слово Боже допомогло мені зрозуміти, що попри події в моєму житті, якщо це стосується принципів поведінки або поглядів на речі, я завжди маю шукати принципи істини. До того часу я не наважувалася вказувати на проблеми братів і сестер, і я думала, що в цьому немає нічого поганого. Я думала, що поки ми добре ладнаємо й не сваримося, все буде добре. Я прочитала, що казав Бог: «Незалежно від того, скільки ти страждав, і незалежно від ціни, яку ти заплатив, якщо ти поводишся без принципів, тоді ти зазнав невдачі й не отримаєш Божого схвалення, не будеш Ним згаданий і не задовольниш Його». Ці слова мене дуже зворушили. Могло здаватися, що я не роблю нічого поганого, але я завжди боялася образити людей і ніколи не наважувалася чесно вказати на чужі проблеми. Навіть якщо я бачила проблему й злилася всередині, я однаково посміхалася їм, а це означало, що нагальні проблеми не вирішуються, а церковна робота зазнає втрат. Бог каже, що така людина лукава, брехлива й безпринципна у своїй поведінці. Я розмірковувала щодо того, як мені впоратися з інцидентом з Леслі. Я добре усвідомлювала, що вона є нещирою та ненадійною, а ще не сприяє прогресу в роботі, але я боялася засмутити її через надмірну відвертість. Вона може подумати, що я надто сувора, і в неї може скластися упереджене ставлення до мене. Я боялася, що вона відмахнеться й засмутиться, і це призведе до скутості наших взаємин. Бажаючи захистити наші відносини, я була надто налякана, щоб сказати щось, що могло б її викрити чи розкритикувати. Я побачила, що її проблема з поверховістю погіршилася, і розізлилася. Але спілкуючись із нею, я боялася викликати в неї почуття суперництва, тому не наважувалася згадувати або викривати її проблему. Я просто сказала декілька невинних речей, які ледве зачепили тему, і навіть заспокоїла її попри те, що я відчувала. Як кураторка я не викрила та не вирішила виявлені мною проблеми, і це означало, що я була безвідповідальною й надто недбалою. Я нарешті побачила, що я весь цей час грала роль «хорошої людини» в оточенні інших, вважаючи, що бути уважною й розуміючою означає бути хорошою людиною. Лише після виявлення фактів, я повністю змінила своє ставлення до себе. Я помітила проблему Леслі, але не вказала на неї та не допомогла їй. У результаті вона не розуміла ані суті, ані наслідків своєї проблеми, її життя страждало, і робота церкви затримувалася. Я була такою егоїстичною, нещирою й брехливою. Як я могла сказати, що в мене хороша людська сутність?

Пізніше, на зібранні, я прочитала аналіз слів Божих, в якому йшлося про те, що «Ніколи не бий людей нижче пояса», і «Якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною». Тоді я зрозуміла, що я не хотіла вказувати на проблеми інших, бо перебувала під впливом цих переконань. Всемогутній Бог говорить: «У філософіях життя є постулат, який твердить: “Якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною”. Це означає, що для збереження дружніх стосунків необхідно мовчати про проблеми друга, навіть якщо ти ясно їх бачиш, тобто треба дотримуватися принципів “не бити людей по обличчю” і “не критикувати їхні недоліки”. Мовляв, друзі мусять обманювати одне одного, ховатись одне від одного, плести інтриги між собою; і хоча вони кришталево ясно знають, якого типу їхні друзі, але не говорять про це відкрито, а вдаються до хитрих методів для збереження своїх дружніх стосунків. Навіщо взагалі зберігати такі стосунки? Бо люди не хочуть наживати собі ворогів у цьому суспільстві, у своїй громаді, адже це означало б часто наражати себе на небезпечні ситуації. Знаючи, що людина стане твоїм ворогом і нашкодить тобі після того, як ти критикуватимеш її недоліки чи зробиш їй боляче, і не бажаючи ставити себе в таку ситуацію, ти користуєшся постулатом філософій життя, який говорить: “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”. Чи можна у світлі цього вважати справжніми друзями двох людей, які перебувають у таких стосунках? (Ні.) Вони одне одному не справжні друзі й тим більше не повірники одне одного. То що ж це за стосунки? Хіба це не базові соціальні відносини? (Так і є.) У таких соціальних відносинах люди не можуть ні відкривати свої почуття, ні вести глибокі розмови, ні говорити про все, про що вони хочуть поговорити. Вони не можуть висловлювати те, що в них на серці, ні вказувати на проблеми, які бачать в іншого, ні говорити слова, які могли б принести іншому користь. Натомість вони вибирають, які приємні речі казати, щоб утримати прихильність інших Вони не наважуються говорити правду чи дотримуватися принципів, щоб це не викликало ворожість до них зі сторони інших. Коли людині ніхто не загрожує, хіба ця людина не живе у відносній легкості та спокої? Хіба не цю мету переслідують люди, популяризуючи вислів “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”? (Так і є.) Звісно, що це хитрий, підступний спосіб існування з елементом оборонної позиції, мета якого – самозбереження. У людей, які так живуть, немає ні повірників, ні близьких друзів, яким можна було б висказати все, що їм заманеться. У спілкуванні між собою такі люди займають розважливу, стратегічну оборонну позицію, і від таких стосунків кожен бере те, що йому потрібно. Хіба не так? По суті, мета вислову “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки” полягає в тому, щоб не образити інших і не нажити собі ворогів, не завдати нікому болю й тим самим захистити себе. Це техніка й метод, до яких людина вдається, щоб уберегти себе від болю. Якщо подивитися на ці кілька аспектів сутності вислову, чи є вимога до людської моральної поведінки “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки” благородною? Чи є вона позитивною? (Ні.) Тоді чого вона вчить людей? Того, що не можна нікого засмучувати й ображати, інакше постраждаєш ти сам; а також того, що не можна нікому довіряти. Якщо ти зробиш боляче комусь зі своїх добрих друзів, то дружба потихеньку почне мінятися: вони перетворяться з твоїх хороших, близьких друзів на незнайомців або ворогів. Якщо вчити людей так діяти, які проблеми це може розв’язати? Навіть якщо, так діючи, ти не наживеш ворогів і навіть втратиш кількох із них, чи змусить це людей захоплюватися тобою та схвалювати тебе й завжди бути твоїм другом? Чи це повністю відповідає стандарту моральної поведінки? У кращому разі це всього лише життєва філософія» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини I. Що значить прагнути до істини (8)). Коли Бог аналізував вплив принципів «Ніколи не бий людей нижче пояса», і «Якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною», я відчувала, що Він був прямо переді мною, викриваючи мене. Живучи за цією концепцією поведінки, мої слова та дії слугували лише для мого захисту. Незалежно від того, з ким я взаємодіяла, я завжди дотримувалася принципу ніколи ні з ким не конфліктувати й нікого не ображати. Це нагадувало шкільні роки, коли я бачила, як відвертих людей піддавали осуду, отже я подумала, що для того, щоб ладнати з іншими, ніколи не треба говорити про те, що ти насправді відчуваєш, і ніколи не озвучувати проблеми людини та не ображати її. У такий спосіб, ти сподобаєшся людям і легко впишешся в колектив. Навіть увірувавши в Бога, я однаково дотримувалася такого стилю поведінки з братами й сестрами. Щоб не викликати неприязнь і не зачепити почуття, коли люди потребували викриття й могли образитися, я відступала на задній план або повідомляла про це партнеру, щоб він вирішив це питання. Іноді, коли мені потрібно було провести бесіду, я просто говорила про щось несуттєве, що відповідало ситуації. Це означало, що багато проблем не вирішувалося вчасно. Я дотримувалася мирської концепції на кшталт «Кожен новий друг – це ще один шлях» і «Якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною», яка визначала критерій поведінки для мене самої. Я ніколи нікому не казала, що насправді думаю, і я ставала все більш фальшивою й брехливою. Я думала про себе, що підтримуючи гарні взаємини та ладнаючи з усіма, я подобатимуся людям і тоді легко здобуду схвалення інших. Якби одного разу я сказала або зробила щось проти принципів, люди пробачили б мені це й зберегли б мою репутацію. Я побачила, що була безпринципною у своїх взаєминах. Я просто хотіла, щоб усі були задоволені та усміхнені, і щоб ніхто не викривав нічиїх недоліків, щоб я ніколи не втрачала репутацію та могла підтримувати свій статус та імідж. Хіба я не намагалася схиляти людей на свій бік і використовувати їх? Я могла здаватися привітною, доброзичливою й чуйною, але за всім цим я переслідувала свої власні негласні цілі. Я була справжнім злом! Згадуючи справу Леслі, мені було зрозуміло, що вона нещира й ненадійна, але щоб не налаштувати її проти себе, я не вказувала на її проблеми й не викривала їх, що впливало на прогрес у роботі. Мало того, що я шкодила їй, взаємодіючи таким чином, я ще й затримувала роботу церкви. Бог завжди розмовляв про те, що ми мусимо дивитися на людей і речі, поводитися й діяти згідно з Божими словами, маючи за критерій істину. Але в повсякденному житті я жила за сатанинською концепцією й завжди була скутою в словах і діях. Я не могла нормально спілкуватися чи допомагати іншим, і ще менше була здатна виконувати обов’язки керівниці. Я не думала про те, як говорити так, щоб повчати інших, або як захистити роботу церкви. Я бачила, як завдають шкоди роботі церкви, і грала роль хорошої людини попри свої почуття. Я жертвувала інтересами церкви заради власних. Я була такою фальшивою й позбавленою людської сутності! Якби я й надалі так жила, Бог би почав зневажати й ненавидіти мене, а інші з огидою ставилися би до мене й відкидали. Я помолилася Богу: «О, Боже, я бачу, що церкві завдають шкоди, але я завжди граю роль хорошої людини. Я не захищаю інтереси церкви, і це, напевно, викликає в Тебе огиду. Боже, я хочу покаятися. Прошу, допоможи мені вирішити цю мою проблему і стати людиною з почуттям справедливості, яка захищає роботу церкви».

Опісля я продовжила читати Боже слово: «Коли щось стається, ти живеш за життєвою філософією, а не втілюєш істину в життя. Ти завжди боїшся образити інших, але не боїшся образити Бога, і навіть пожертвуєш інтересами Божого дому, щоб захистити свої стосунки з іншими людьми. Які наслідки такої поведінки? Твої міжособистісні стосунки будуть добре захищені, але ти образиш Бога, і Він матиме до тебе огиду, відкине тебе й розгнівається на тебе. Що, зрештою, краще? Якщо ти не можеш сказати, то ти зовсім заплутався; це доводить, що ти не маєш анінайменшого розуміння істини. Якщо ти продовжуватимеш у тому ж дусі, сам того не усвідомлюючи, це дуже небезпечно, і в кінцевому підсумку ти не зможеш досягти істини. Це ти будеш тим, хто зазнав утрат. Якщо ти не шукатимеш істини в цьому питанні й зазнаєш поразки, чи зможеш ти шукати істину в майбутньому? Якщо досі не зможеш, то це вже буде не питанням утрат – тебе зрештою виженуть. Якщо в тебе мотивації й точка зору “приємної людини”, ти не спроможешся практикувати істину й дотримуватися принципів у жодному питанні, і ти завжди зазнаватимеш невдач і падатимеш. Якщо ти не пробудишся й ніколи не шукатимеш істини, то ти невіруючий, і ти ніколи не здобудеш істини й життя. Що ж тоді робити? Зіткнувшись із таким, потрібно звернутися до Бога в молитві, благаючи про спасіння та просячи, щоб Бог дав тобі більше віри й сили, аби ти зміг дотримуватися принципів, робити те, що мусиш, вирішувати питання згідно з принципами, стояти на своєму, захищати інтереси Божого дому та не допускати ніякої шкоди для його роботи. Якщо ти зможеш зректися власних інтересів, репутації, позиції “приємної людини” та робитимеш те, що мусиш, із чесним і цілісним серцем, тоді ти переможеш сатану та здобудеш цей аспект істини. Якщо ти завжди житимеш за філософією сатани, підтримуючи свої стосунки з іншими й ніколи не практикуючи істину, не наважуючись дотримуватися принципів, то чи зможеш ти практикувати істину в інших питаннях? У тебе не буде ні віри, ні сили. Якщо ти ніколи не можеш шукати чи приймати істину, то чи така віра в Бога дасть тобі отримати істину? (Ні.) А якщо ти не можеш отримати істину, чи можеш ти спастися? Ні, не можеш. Якщо ти постійно живеш за філософією сатани, абсолютно позбавленою реальності істини, то ніколи не зможеш спастися» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Частина третя). Слово Боже допомогло мені зрозуміти, що мої принципи завжди полягали в тому, щоб підтримувати взаємини й ніколи не наживати ворогів, замість того, щоб практикувати Боже слово. Коли я бачила щось, що не збігалося з істиною, я просто поступалася й дозволяла цьому відбуватися, бажаючи захистити свої відносини з іншими. Це забезпечувало мені спокійне життя. Я побачила, що йду шляхом поміркованості, будучи абсолютно безпринципною. Бог наказує нам говорити та діяти згідно з Його словом, бути людьми, які люблять те, що Він любить, ненавидять те, що Він ненавидить, і відрізняють добро від зла; вміти розрізняти всілякі типи людей і ставитися до інших відповідно до принципів. Лише така практика відповідає Божій волі. Проте я чітко бачила, що Леслі затримує роботу, але не критикувала й не викривала її. Я втішала її, коли бачила, як вона плаче, і грала роль хорошої людини попри свої почуття. Цим я зберігала наші взаємини й ставала на бік сатани, потураючи їй. Я була такою нерозсудливою. Раніше я не думала, що така поведінка є настільки проблематичною. Лише після того, як факти були розкриті, я зрозуміла, що життя за такою філософією поведінки насправді не було правильним шляхом. Я була кураторкою, але завжди боялася образити людей і не мала почуття справедливості. Я не наважувалася вказувати на проблеми, які я виявляла, або спілкуватися задля їх розв’язання, що призводило до подальшого виникнення проблем. Це не було справжньою роботою, це був опір Богові.

Пізніше я знайшла шлях практики в Божому слові: «Якщо ти хочеш встановити нормальні стосунки з Богом, твоє серце мусить бути поверненим до Бога; із таким фундаментом у тебе будуть нормальні стосунки і з іншими людьми. Якщо ти не маєш нормальних стосунків з Богом, то що б ти не робив для підтримання нормальних стосунків з іншими людьми, як би завзято ти не працював або скільки б зусиль ти в це не вкладав, усе це належатиме лише до людської філософії життя. Ти захищатимеш своє становище серед людей і здобуватимеш їхню похвалу завдяки людській точці зору та людським філософіям, а не встановлюватимеш нормальні міжособистісні стосунки відповідно до слова Божого. Якщо ж ти не зосереджуєшся на своїх стосунках з людьми й натомість підтримуєш нормальні відносини з Богом, якщо ти готовий віддати своє серце Богу та навчитися бути слухняним Йому, тоді твої міжособистісні стосунки природно стануть нормальними. Тоді ці стосунки будуватимуться не на плоті, а на фундаменті Божої любові. У тебе майже не буде тілесної взаємодії з іншими людьми, але на духовному рівні між вами буде спілкування та взаємна любов, розрада й забезпечення. Усе це робиться на основі бажання догодити Богу – ці стосунки не підтримуються за допомогою людських філософій життя, а формуються природно, коли людина несе тягар для Бога. Вони не вимагають від тебе ніяких штучних людських зусиль: потрібно лише практикувати за принципами Божих слів» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Установити нормальні стосунки з Богом – дуже важливо). Слово Боже дало мені зрозуміти, що нормальні міжособистісні взаємини не підтримуються за допомогою мирських концепцій. Вони ґрунтуються на фундаменті практики Його слова. Коли виникають проблеми, ми маємо практикувати істину, діяти згідно із принципами, захищати роботу церкви й нести тягар за життя братів і сестер. Це єдиний спосіб мати нормальні міжособистісні взаємини. Я пригадала досвід зі свідчень деяких братів і сестер. Коли вони помічали проблеми інших, то могли вказати на них і допомогти їм згідно зі словом Божим. Хоча люди іноді втрачали репутацію, завдяки пошуку істини вони могли б скористатися цим спілкуванням і критикою, щоб виявити свої недоліки, пізнати свій розбещений характер, виправити свої неправильні стани, добитися прогресу в житті та досягати все кращих і кращих результатів у виконанні своїх обов’язків. Це означає бути по-справжньому люблячим і корисним. Але для тих, хто не шукає істини, критика та розбір викривають їхню сутність. Їх нудить від істини, а коли їх підрізають і з ними розбираються, вони намагаються виправдовуватися й чинити опір, абсолютно не приймаючи своєї провини. Така людина не є справжнім братом чи сестрою й має бути відкинута та піддана осуду. Усвідомивши це, я відчула ще більше, що лише Боже слово є критерієм наших дій і поведінки, що ми маємо ставитися до інших згідно з Божим словом. Це правильний спосіб поведінки, який відповідає стандартам нормальної людської сутності.

Пізніше я побачила, що сестра поводиться пихато, самовдоволено й не прислухається до пропозицій. Вона й надалі робила, що їй заманеться, і затримувала роботу. Мені довелося спілкуватися з нею та вказувати на її проблеми, щоб вона могла замислитися й пізнати себе, але я дещо побоювалася. А якщо вона не сприйме це? Чи не стане вона упередженою до мене й не скаже, що я її намагаюся викрити? Я згадала свою попередню невдачу й те, що незадовго до цього прочитала у Божому слові, і це щось зрушило в мені. Якби я знехтувала роботою церкви у своєму прагненні захистити наші взаємини, я б образила Бога. Цього разу Бог спостерігав за моїм ставленням, щоб побачити, чи я покаялася й змінилася. Я не могла ставитися до людей так, як раніше. Я згадала Божі слова про таке: «Зіткнувшись із таким, потрібно звернутися до Бога в молитві, благаючи про спасіння та просячи, щоб Бог дав тобі більше віри й сили, аби ти зміг дотримуватися принципів, робити те, що мусиш, вирішувати питання згідно з принципами, стояти на своєму, захищати інтереси Божого дому та не допускати ніякої шкоди для його роботи» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Частина третя). Я відчула присутність Бога, який заохочував мене до цього кроку. Я помолилася Богу, просячи Його дати мені віру й силу, щоб я могла практикувати істину, ставити роботу церкви на перше місце і позбутися страху образити людей, захищаючи взаємини. Помолившись, я розшукала ту сестру. Разом із викриттям її проблеми на основі її системної поведінки, я також зазначила, що вона була гордовитою та не приймала чужих пропозицій, що її нудить від істини й вона має сатанинський характер. Я сказала, що її буде звільнено, якщо вона й надалі перешкоджатиме роботі церкви, не покаявшись і не змінившись. Після всього сказаного мною, я вже не відчувала себе так, як раніше, коли боялася, що мене зненавидять. Натомість я відчула себе більш розслабленою та спокійною. Я згадувала минуле, в якому завжди жила за сатанинською концепцією поведінки, боялася образити людей через суперечки й конфлікти, які могли виникнути. У спілкуванні я завжди зважала на репутацію інших і захищала взаємини, втрачаючи багато можливостей практикувати істину. Тепер, коли мені доводиться вказувати людям на їхні проблеми, я все ще відчуваю невеликий страх, але вже здобула впевненість у тому, що молюся Богу й реалізовую власні наміри та погляди на практиці відповідно до принципів. Цей досвід дав мені змогу виправити свої помилкові погляди. Я щиро дякую Богові!