Фан Сян, Китай

У березні 2020 року мене підвищили до лідерки команди, і я стала відповідальною за роботу з поливу в кількох групах. Це мене дуже потішило, але я також трохи хвилювалася. Я раніше ніколи не відповідала за жодну роботу – якщо я не зможу розв’язувати проблеми своїх братів і сестер та як слід управляти роботою, що вони про мене подумають? Буде так соромно, якщо я не впораюся з роботою і мене відсторонять. Я хоч і хвилювалася трохи, але розуміла, що це мій обов’язок і що мені слід прийняти його від Бога й коритися, тож я його прийняла. Бачачи, що я ще не знайома з цією роботою, моя сестра-напарниця спершу доручила мені лише дві групи. Коли я думала про те, що мені доведеться проводити зібрання з іншими братами і сестрами, я дуже нервувала. У минулому я була просто поливальницею, тому, якщо моя бесіда бувала трохи поверхневою або у виконанні мого обов’язку бували якісь недоліки й хиби, це вважалося цілком нормальним. Але тепер я стала лідеркою команди, і від мене очікують, що я бесідуватиму про істину, щоб розв’язувати стани братів і сестер, а також допомагатиму їм долати будь-які проблеми чи труднощі в їхніх обов’язках. Лише тоді люди схвалюватимуть мене й казатимуть б, що я маю працездатність. Якщо я не зможу розв’язати їхні проблеми, вони неодмінно дивитимуться на мене зверхньо й матимуть про мене невисоку думку. Подумавши про все це, я почала сумніватися в собі й гадала, що краще я й надалі виконувала б свій попередній обов’язок. Тоді принаймні мої недоліки не були б так явно викриті, і я змогла б зберегти певну репутацію. Наступні кілька днів я постійно відволікалася, думаючи про все це. Під час зібрань я не могла заспокоїти своє серце. Я постійно хвилювалася, що брати і сестри дивитимуться на мене зверхньо, якщо я не бесідуватиму як слід, і що більше я хвилювалася, то більше нервувала. Мені не вдавалося побачити корінь проблем братів і сестер або допомогти їх розв’язати, і я навіть боялася ходити на зібрання. Я була вкрай засмучена, тому багато разів молилася Богові, просячи Його спрямувати мене, щоб я краще зрозуміла свій стан.

Пізніше я натрапила на уривок із Божих слів: «Усі розбещені люди страждають від спільної проблеми: не маючи статусу, вони не зазнаються, спілкуючись чи розмовляючи з кимось, не застосовують певний стиль чи тон у своїй мові; вони просто звичайні та нормальні, і їм не потрібно прикидатися тими, ким вони не є. Вони не відчувають жодного психологічного тиску й можуть спілкуватися відкрито та щиросердно. Вони доступні, з ними легко мати справу, оточуючі вважають їх дуже добрими людьми. Щойно досягши статусу, вони підносяться та стають могутніми, ігнорують простих людей, і до них ніхто не може підійти; їм здається, що вони належать до якогось дворянського роду і що вони та прості люди виліплені з різного матеріалу. Вони дивляться на простих людей зверхньо, в розмові задирають носа й перестають відкрито спілкуватися з іншими. Чому вони більше не спілкуються відкрито? Бо відчувають, що тепер у них є статус і вони стали керівниками. Вони вважають, що керівник повинен мати певний імідж, бути трохи вищим за звичайних людей, мати вищий духовний стан і кращу здатність брати на себе відповідальність; вони вважають, що керівник, як порівняти зі звичайними людьми, повинен мати більше терпіння, здатність більше страждати та більше присвячувати себе Богові, а також здатність протистояти будь-яким спокусам з боку сатани. Навіть якщо помирають батьки чи інші члени сім’ї таких людей, вони вважають, що повинні мати самоконтроль, щоби не плакати, або щонайменше плакати таємно, подалі від інших, аби ніхто не бачив їхніх недоліків, вад чи слабкостей. Вони навіть вважають, що керівник, ставши негативним, нікому не може про це розповісти; натомість він повинен приховувати такі речі. Вони вважають, що саме так має поводитися людина зі статусом. Коли вони придушують себе до такої міри, хіба статус не став їхнім Богом, їхнім Господом? А якщо так, то чи залишається в них нормальна людська сутність? Коли вони мають такі погляди, кладуть себе в цю скриньку та грають такі ролі, то чи статус не зачарував їх?» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як подолати спокуси та пута статусу). Божі слова мені відкрили, що я не могла жити вільно, бо була зв’язана й скута статусом і репутацією. До того як стати лідеркою команди, я завжди обговорювала роботу й розглядала проблеми разом з усіма. Я думала, що, оскільки ми всі є братами і сестрами, наш духовний зріст більш-менш однаковий, тому не переймалася тим, що про мене думають інші, і могла бути відкритою й вільною. Але щойно ставши лідеркою команди, я подумала: оскільки я маю вищий статус, ніж мои брати і сестри, я зможу виконувати свою роботу як слід лише тоді, коли розумітиму більше істини, ніж вони, і знатиму, як розв’язувати їхні проблеми й труднощі. Ще навіть не відвідавши жодного зібрання, я вже хвилювалася, що якщо не зможу розв’язати проблеми своїх братів і сестер, вони мене зневажатимуть. Щоб не виставити себе на посміховисько перед ними, я навіть не наважувалася відвідувати жодні зібрання. Я була дуже змучена й засмучена. Я поставила себе на п’єдестал і не могла відмовитися від свого статусу. Розмірковуючи над цим, я усвідомила, що надто переймалася своєю репутацією й статусом. Я завжди намагалася мати гарний вигляд в очах інших, і щойно виникала небезпека, що мої слабкості викриють і я втрачу репутацію, я вдавала з себе когось іншого й маскувалась. Я сприймала своє підвищення як ознаку статусу, а не як обов’язок і відповідальність. Я хотіла використати свій статус, щоб піднятися й завоювати захоплення братів і сестер. Я була такою ницою й ганебною! Тож я помолилася до Бога у своєму серці, сказавши Йому, що готова повстати проти цих хибних намірів і поглядів. Тоді мені на думку спав уривок зі слова Божого: «Коли Бог вимагає, щоб люди належно виконували свій обов’язок, Він не просить їх завершити певну кількість завдань, чи звершити великі справи, чи здійснити видатні подвиги. Бог хоче того, щоб люди були здатні сумлінно робити все, що в їхніх силах, і жити за Його словами. Богу не потрібно, щоб ти був видатним чи шляхетним, чи творив дива, і Він не хоче бачити якихось приємних несподіванок від тебе. Усе це Йому не потрібно. Усе, що потрібно Богові, – це щоб ти сумлінно практикував згідно з Його словами. Після того, як ти зрозумієш Божі слова, дій згідно з ними та виконуй їх, або після того, як ти почув Божі слова, добре пам’ятай їх, а коли настане час практики, дій згідно з Божими словами. Дозволь їм стати твоїм життям, твоїми реальностями та тим, чим ти живеш. Так Бог буде задоволений. … Не так вже й важко виконувати свій обов’язок, ба навіть робити це віддано й згідно прийнятних стандартів. Ти не мусиш жертвувати своїм життям або робити щось особливе чи складне, потрібно лише чесно й наполегливо дотримуватися Божих слів та настанов, не додаючи власних ідей, не здійснюючи власної діяльності, але йдучи шляхом прагнення до істини. Якщо люди зможуть це зробити, вони, по суті, будуть схожі на людей. А коли в людини буде справжня покора Богові, коли вона стане чесною, вона отримає подобу справжньої людини» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Належне виконання обов’язку вимагає гармонійної співпраці). Завдяки Божим словам я побачила, що Бог не так уже й багато від нас просить – Він не вимагає, щоб ми творили великі справи, досягали вражаючих результатів або ставали якимись всемогутніми надлюдьми. Він просто хоче, щоб ми були справжніми створеними істотами, які на практиці виконують свої обов’язки відповідно до Його вимог. Призначивши мене лідеркою команди, церква зробила це не для того, щоб я гналася за репутацією й статусом, а для того, щоб я взяла на себе відповідальність. Виконуючи свій обов’язок, я маю на практиці прагнути до істини. Поставши перед будь-якими труднощами, я маю брати на себе зобов’язання молитися до Бога й покладатися на Нього, щоб знайти шлях їхнього розв’язання. На зібраннях із братами і сестрами мені слід бесідувати лише про те, що я розумію, а якщо мені щось незрозуміло, то просто бути щирою й відкритою з ними та шукати рішення разом. Тільки тоді я зможу здобути Боже керівництво. Коли я зрозуміла Божий намір, у мене з’явилася впевненість, щоб узяти на себе свій обов’язок. Під час зібрань із братами і сестрами я свідомо молилася до Бога, не переймалася репутацією або статусом, і була здатна відкрито говорити з ними про свою розбещеність. Під час обговорення роботи я відчувала просвітлення й керівництво Святого Духа та змогла виявити деякі проблеми. Мені також вдалося надати слушні пропозиції з огляду на реальні обставини. У мене все ще було багато вад і недоліків, але завдяки обговоренню з усіма я знаходила певні шляхи для подальшого розвитку. Я зрозуміла, що якщо матиму правильний намір, займатиму правильну позицію й виконуватиму свій обов’язок чесно й щиро відповідно до Божих вимог, то здобути Його керівництво буде легше.

Через три місяці мені доручили ще кілька груп. Сама думка про бесіди з такою великою кількістю братів і сестер, щоб розв’язувати їхні проблеми на забраннях, змусила мене знову дуже нервувати. У всіх групах були різні ситуації, і я раніше не зустрічалася з жодним із братів і сестер з цих груп і не знала їхніх обставин. Якщо я піду туди й не зможу розв’язати їхні проблеми або труднощі, чи не почнуть вони мене зневажати й говорити, що я не здатна розв’язувати реальні проблеми та не прирдатна для ролі лідерки команди? Заради здобуття схвалення кожного з них, я присвячувала більше часу читанню Божих слів, аби озброїтися істиною, але коли настав час зібрання, я все одно страшенно нервувала. Спочатку, прийшовши на зібрання однієї з груп, я дуже хвилювалася, і всі м’язи мого обличчя напружилися. Я не хотіла, щоб брати і сестри це помітили, тому вдавала, ніби спокійно шукаю Божі слова на комп’ютері, але в серці я відчайдушно молилася до Бога, благаючи Його допомогти мені заспокоїтися. Я розпитала кількох братів і сестер про їхні стани й труднощі, і після бесіди зрозуміла, що в кожного своя проблема, тому з ними потрібно бесідувати, посилаючись на різні уривки з Божих слів. Це мене справді збило з пантелику – якщо мені не вдасться знайти відповідні Божі слова, щоб розв’язати проблеми всіх братів і сестер, це буде дуже нудне зібрання. Як незручно! Що більше я нервувала, то важче мені було ясно мислити. Минуло чимало часу, а мені все не вдавалося знайти відповідний уривок із Божих слів. Насправді, я хотіла відкритися в бесіді з братами і сестрами й шукати разом, але водночас побоювалася, що виставлю себе на посміховисько, якщо стане відомо, що я, лідерка команди, не можу розв’язати проблеми й труднощі всіх братів і сестер. З такими думками я просто не могла змусити себе відкритися і зрештою мені вдалося лише навмання вибрати кілька уривків із Божих слів і наважитися поділитися якимось буквальним розумінням, яке насправді не стосувалося станів братів і сестер. Атмосфера на той момент була страшенно незручною. Зібрання виявилося провальним і на цьому й закінчилося. Повернувшись із зібрання, я слухала, як моя сестра-напарниця захоплено бесідує про свої висновки із зібрання в іншій групі, але я була похмура й почувалася настільки пригніченою, що ледве могла дихати. Що більше я про це думала, то більше відчувала, що не придатна для ролі лідерки команди, і мені просто хотілося кинути свій обов’язок. У глибокому відчаї я знову і знову молилася до Бога: «Любий Боже! Я почуваюся такою жалюгідною. Я постійно так зациклена на статусі й репутації, що не знаю, як виконувати цей обов’язок, і не маю бажання докладати більше зусиль. Молю Тебе, спрямуй мене, щоб я зрозуміла себе й вирвалася з цього негативного стану».

У своїх пошуках я знайшла уривок із Божих слів, який розвінчує природу-сутність антихристів, і була глибоко зворушена. У Божих словах сказано: «Для антихристів статус і репутація – це їхнє життя. Незалежно від того, як вони живуть, незалежно від того, у якому середовищі вони живуть, незалежно від того, яку роботу вони виконують, незалежно від того, до чого вони прагнуть, які їхні цілі, яким є напрямок їхнього життя, усе це обертається навколо володіння доброю репутацією та високим статусом. І ця мета не змінюється; вони ніколи не зможуть відмовитися від таких речей. Це справжнє обличчя антихристів і їхня сутність. Їх можна було б помістити в первісний ліс глибоко в горах, але вони однаково не відпустили б свого прагнення до репутації і статусу. Їх можна було б помістити в будь-яку групу людей, і єдине, про що вони були б здатні думати, – це все ж репутація і статус. Хоча антихристи вірять у Бога, вони зрівнюють прагнення до репутації і статусу з вірою в Бога й надають цим двом речам такого ж значення. Тобто, йдучи шляхом віри в Бога, вони також прагнуть власної репутації і статусу. Можна сказати, що у серцях антихристів прагнення до істини у вірі в Бога – це прагнення до репутації і статусу, а прагнення до репутації і статусу – це також прагнення до істини; здобути репутацію і статус значить здобути істину й життя. Якщо їм здається, що вони не здобули ні слави, ні вигоди, ні статусу, що ніхто їх не шанує, не цінує їх високо й не слідує за ними, то вони занепадають духом, вважають, що у вірі в Бога немає ні сенсу, ні цінності, і в душі запитують себе: “Невже я зазнав невдачі, вірячи ось так у Бога? Невже для мене немає жодної надії?”. У своєму серці вони часто розраховують такі речі. Вони розраховують, як їм викроїти собі місце в Божому домі, як здобути в церкві високу репутацію, як вони можуть спонукати людей слухати, коли вони говорять, і співати їм хвалу, коли вони щось роблять, і як вони можуть спонукати людей слідувати за ними, куди б вони не пішли, і як вони можуть отримати вагомий голос у церкві, а також славу, вигоду й статус – у своїх серцях вони дійсно зосереджуються на таких речах. Саме такого прагнуть ці люди» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). Я порівняла це з власним станом і поведінкою й побачила, наскільки я була одержима репутацією та статусом. Я завжди хотіла зробити собі ім’я й відчувати визнання. Виконуючи свій обов’язок, я дбала лише про те, як заслужити захоплення й створити собі імідж. Цим я виявляла характер антихриста. Відтоді, як мене підвищили до лідерки команди, я почала думати про себе як про людину зі статусом – я піднесла себе на п’єдестал і хвилювалася щоразу, коли мене закликали на зібрання, і так боялася, що якщо не зможу розв’язати реальні проблеми, то втрачу повагу братів і сестер, а також свій статус лідерки команди. Розглядаючи проблеми братів і сестер, я не знала, які уривки з Божих слів використовувати для їх розв’язання, і не була готова відкритися й бути чесною, щоб разом шукати й бесідувати. Щоб захистити свій статус, я маскувалася, вимушено виголошуючи слова й доктрини, аби розрядити незручну обстановку, не замислюючись над тим, чи дійсно я розв’язала труднощі своїх братів і сестер. Тому всі зібрання були марними. Коли виникли ці проблеми, я не розмірковувала над собою, а навпаки, стала негативно налаштованою й навіть хотіла все кинути, втративши репутацію. Мені так бракувало людськості! Усвідомивши все це, я відчула такий жаль, тож помолилася до Бога у своєму серці, бажаючи покаятися й змінитися.

Пізніше я також побачила цей уривок із Божих слів: «Загалом, незалежно від того, у чому полягає напрям або ціль твого прагнення, якщо ти не розмірковуєш над прагненням до статусу й репутації та якщо тобі дуже важко відмовитися від цього, то це вплине на твоє життя-входження. Доти, доки статус займатиме місце у твоєму серці, він зможе повністю контролювати напрям твого життя й ціль твого прагнення і впливати на них, і в такому разі тобі буде дуже складно ввійти в істину-реальність, не кажучи вже про досягнення змін у твоєму характері, і звичайно, що стосується того, чи ти зможеш у кінцевому підсумку отримати Боже схвалення, це зрозуміло й без слів. Ба більше, якщо ти не зможеш відкинути своє прагнення до статусу, це вплине на твою здатність адекватно виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту, через що тобі буде дуже складно стати створеною істотою, яка відповідає стандарту. Чому Я це кажу? Бог ніщо так не ненавидить, як прагнення людей до статусу, тому що прагнення до статусу – це характер сатани, це неправильний шлях, воно породжене розбещенням від сатани; це те, що Бог засуджує, і це саме те, що Бог судитиме й очищатиме. Бог ніщо так не ненавидить, як прагнення людей до статусу, а ти й досі вперто змагаєшся за статус, ти незмінно плекаєш та оберігаєш його, завжди намагаючись забрати його собі. Хіба у всьому цьому немає певної якості протистояння Богові? Статус не призначений для людей Богом; Бог надає людям істину, шлях і життя, щоб вони зрештою стали створеною істотою, яка відповідає стандарту, маленькою і незначною створеною істотою, а не кимось, хто має статус, престиж і пошану тисяч людей. І тому не має значення, з якої точки зору це розглядається, прагнення до статусу – це дорога до загибелі» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). Суворість Божих слів дуже мене налякала. Я усвідомила, що Бог нічим так не гидує й ніщо так не ненавидить, як людей, які прагнуть до статусу. Якщо людина не покається, це зрештою призведе до особистої шкоди й загибелі. Я вірила в Бога багато років і насолоджувалася такою великою Божою благодаттю, а також поливом і забезпеченням Його слів. Сьогодні Бог виявив до мене милість і поклав на мене цю ношу, а також дав мені можливість шукати більше істин-принципів, виконуючи свій обов’язок, щоб я могла зрозуміти істину й здобути життя-входження. Але я ніколи не замислювалася над тим, як мені слід прагнути до істини, щоб віддячити Богові за Його любов. Я завжди думала лише про власну славу, вигоду й статус. Мені геть бракувало совісті й розуму! Заради спасіння глибоко розбещеного людства Бог втілився й прийшов у цей світ, зазнавши величезних принижень. Бог є верховним і великим, але Він ніколи Себе не звеличує. Він просто спокійно висловлює істину, судить та очищає наші розбещені характери, щоб ми могли позбутися свого бруду й здобути Його спасіння. Я побачила, який Бог смиренний і гідний любові. Я – усього-на-всього крихітна створена істота, сповнена бруду й розбещеності, і все ж я завжди намагалася створити собі імідж, щоб здобути повагу людей. Я була настільки нестерпно зарозумілою, пихатою й безсоромною! Я також згадала Павла, якому подобалося проповідувати й виконувати роботу, щоб заслужити захоплення й повагу інших. За багато років своєї віри він ніколи не прагнув змінити свій характер, а завжди гнався лише за статусом, нагородами й вінцем. Він навіть заявляв, що для нього життя то христос, і марно намагався зайняти місце Бога в серцях людей. Павло йшов шляхом антихриста, який опирається Богові, і зрештою образив Божий характер, за що був скинутий Богом в пекло на вічне покарання. Якби я не змінилася, мене спіткала б така сама доля, що й Павла. Усвідомивши це, я молилася Богові, щоб покаятися, і просила Його наставити мене на правильний шлях практики.

Одного дня я прочитала уривок із Божих слів, у якому сказано: «Відмовитися від репутації та статусу нелегко – люди можуть досягти цього, лише прагнучи до істини. Лише зрозумівши істину, вони можуть пізнати себе, чітко побачити марність прагнення до слави, вигоди й статусу та чітко побачити правду про розбещеність людства. Лише коли люди по-справжньому пізнають себе, вони можуть відмовитися від статусу й репутації. Нелегко позбутися своїх розбещених характерів. Якщо ти визнав, що не володієш істиною, що в тебе забагато недоліків і що ти виявляєш забагато розбещеності, але не докладаєш зусиль до прагнення істини, і маскуєшся й лицеміриш, змушуючи людей помилково вважати, ніби ти все можеш, то це поставить тебе в небезпеку – і рано чи пізно настане час, коли ти натрапиш на стіну й впадеш. Ти мусиш визнати, що не маєш істини, і бути достатньо сміливим, щоб подивитися в обличчя реальності. У тебе є слабкості, ти виявляєш розбещеність і маєш усілякі недоліки. Це нормально, бо ти – звичайна людина, ти не надлюдина й не всесильний, і ти мусиш це визнати. Коли інші зневажають або висміюють тебе, не реагуй одразу з антипатією, бо те, що вони кажуть, неприємно, і не опирайся цьому, бо вважаєш себе здібним і досконалим, – це не має бути твоїм ставленням до таких слів. Яким має бути твоє ставлення? Ти маєш сказати собі: “У мене є вади, усе в мені розбещене й недосконале, і я просто звичайна людина. Незважаючи на їхню зневагу й висміювання, чи є в цьому якась істина? Якщо частина того, що вони кажуть, – істина, то я мушу прийняти це від Бога”. Якщо в тебе таке ставлення, це доказ того, що ти здатен правильно ставитися до статусу, репутації та того, що про тебе кажуть інші. … Коли в тебе є постійна думка й бажання змагатися за статус, ти мусиш усвідомити, до яких несприятливих наслідків призведе такий стан, якщо його не виправити. Тоді тобі не можна марнувати час: шукай істину, долай своє бажання боротися за статус, поки воно в зародковому стані, і замінюй його практикою істини. Коли ти практикуватимеш істину, твоя жага та амбіції змагатися за статус зменшаться, і ти не заважатимеш роботі церкви. У такому разі твої дії пам’ятатиме й схвалюватиме Бог» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). Читаючи Божі слова, я усвідомила, що я – просто людина, розбещена сатаною, тож цілком природно, що в мене є вади й недоліки. Бог ніколи не вимагав від мене, щоб я була найкращою працівницею, мала найвищий рівень і духовний зріст, або стала видатною й досконалою людиною. Він усього-на-всього бажає, щоб я мала чисте, чесне серце, щиро прагнула до істини та йшла таким шляхом, щоб Бога боятися, а від злого втікати. Я також зрозуміла, що в Божому домі немає різниці між високим і низьким статусом, і що церковні лідери, а також працівники й лідери команд призначаються лише тому, що вони необхідні для роботи, але незалежно від того, яку роботу ми виконуємо, ми всі – лише створені істоти, які виконують свої обов’язки. Те, що я була лідеркою команди, ще не означало, що я володію істиною-реальністю, але я завжди вимагала від себе докопатися до суті кожного питання й розв’язати кожну проблему. Це було справді непрактично та походило з моєї зарозумілості й нерозуміння себе. Ми з братами і сестрами маємо вчитися одне в одного та разом шукати істину, щоб розв’язувати будь-які проблеми й труднощі, перед якими постаємо під час виконання своїх обов’язків. Якщо я чогось не розуміла, мені не слід було вдавати з себе когось іншого чи закриватися в собі натомість я мала сміливо відкритися щодо своїх недоліків і шукати разом із братами і сестрами. Тільки тоді я могла виконувати свої обов’язки ще краще.

Одного разу кілька братів і сестер перебували в негативному стані, і мені потрібно було зібратися з ними й побесідувати. Спершу я трохи нервувала. Я хвилювалася, що вони про мене подумають, якщо я не зможу побесідувати як слід, тож хотіла озброїтися заздалегідь ще вдома, знайшовши відповідні уривки з Божих слів, вважаючи, що так мені буде легше впоратися з їхніми проблемами під час зібрання та завоювати їхню повагу. Потім я усвідомила, що виконую свій обов’язок із неправильним наміром. Я лише хотіла розв’язати всі проблеми братів і сестер, щоб заслужити їхнє захоплення й повагу – я все ще працювала заради репутації й статусу. Тож я помолилася до Бога у своєму серці й попросила Його допомогти мені повстати проти моїх неправильних намірів. Я прочитала уривок із Божих слів, у якому сказано: «Щоб Святий Дух працював усередині людини й перетворював її різноманітні пасивні стани, ця людина повинна активно співпрацювати й прагнути, часом страждаючи, сплачуючи ціну, відкидаючи речі та зрікаючись плоті, крок за кроком повністю змінюючи свій курс. Для того щоб це дало результати й люди стали на правильний шлях, потрібно багато часу, – але Богові достатньо кількох секунд, щоб викрити будь-кого. Якщо ти не виконуєш свого обов’язку належним чином, але завжди намагаєшся вирізнитися, завжди намагаєшся змагатися за статус, виділятися та звеличуватися, борючись за репутацію та інтереси, то, живучи в такому стані, чи не є ти просто прислужником? Ти можеш прислуговувати, якщо хочеш, але цілком можливо, що тебе буде викрито до того, як прислуговування твоє завершиться. Коли людей викривають, настає день їхнього осуду й вигнання. Чи можна розвернути назад цей результат? Це нелегко; можливо, Бог уже визначив кінцевий результат людей, і в цьому разі вони в біді» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Розмірковуючи над Божими словами, я усвідомила: якщо мій намір полягає в тому, щоб використовувати зібрання й бесіди, щоб похизуватися й здобути захоплення, а не в тому, щоб розв’язати проблеми й труднощі братів і сестер, то я все ще йду шляхом опору Богові. Навіть якщо я відвідаю зібрання, я не матиму Божого просвітлення чи керівництва, і воно буде марним. Усвідомивши це, я подумки помолилася Богові й виправила свій намір. Коли настав час взяти участь у зібранні, я бесідувала з братами і сестрами, спираючись на відповідні Божі слова. Я більше не прикидалася й бесідувала лише про те, що розуміла, і мої брати і сестри також обговорювали своє розуміння. Завдяки нашій бесіді ми разом знайшли шлях практики, і наші стани покращилися. Я почувалася такою розслабленою. Я переконалася на власному досвіді, що відпустивши свої хвилювання про статус і репутацію та виконуючи свої обов’язки в єдності з братами і сестрами, я можу здобути Боже керівництво.

Переживаючи суд і викриття Божих слів протягом того періоду, я нарешті почала пізнавати себе, а мої намір і ставлення до виконання обов’язку зазнали певних змін. Тепер я чітко бачу, що гонитва за репутацією, статусом, повагою та захопленням інших не має сенсу чи цінності – вона приносить лише шкоду. Лише зосередження на практиці істини, пошук зміни характеру й виконання свого обов’язку в такий спосіб, щоб це відповідало стандарту й задовольняло Бога, є правильними прагненнями.