Цзян Пін, Китай

У вересні 2021 року я відповідала за певну церковну роботу, а Чжао Тін була лідеркою команди. Коли ми всі разом обговорювали роботу, Чжао Тін завжди наполягала на своїй думці й не слухала інших. Це часто заганяло нас у глухий кут і зупиняло просування роботи. Я хотіла поговорити з нею про це, але слова просто застрягали в горлі, коли я згадувала, як раніше Чжао Тін часто розвінчувала мене, кажучи, що я зарозуміла, упевнена у власній праведності й завжди наполягаю на своєму. Хоч я й знала, що вона каже правду, у глибині душі мені це дуже не подобалося. Здавалося, ніби цим вона ятрить мої рани, і я хотіла, щоб вона просто замовкла. Якщо я зараз вкажу на її проблему, хіба вона не відчує такого ж болю, як і я? Я подумала, що краще промовчати, щоб жодній із нас не було прикро. До того ж мені самій не подобалося, коли мене розвінчували та вказували на мої проблеми. Я сама не змінилася, але при цьому вимагала змін від інших. Хіба це не свідчило б про мою цілковиту нерозсудливість? Якби вона дорікнула мені: «Ти сама не любиш приймати поради від інших, то яке маєш право критикувати мене?», мені б нічого було відповісти. Та й узагалі ми добре ладнали, мали непогані стосунки й спілкувалися ввічливо. А що, як я вкажу на її проблеми, і вона змінить своє ставлення до мене та не захоче зі мною співпрацювати? З такими думками я не стала вказувати на її проблеми.

Невдовзі до нашої команди приєдналася сестра на ім’я У Сінь. Через деякий час я помітила, що вона не робить жодного прогресу. Вона постійно змагалася з іншими, а коли їй щось не вдавалось, то ображалася. Я бесідувала про деякі Божі слова щодо її проблем і спиралася на принципи, щоб направити її та допомогти їй. Але вона не розмірковувала над своєю проблемою й сказала, що причина відсутності результатів у тому, що ми не провели з нею чіткої бесіди про принципи. Бачачи її такою, я хотіла провести бесіду та розібрати сутність її прагнення до репутації й статусу, а також якими будуть наслідки, якщо вона й далі так чинитиме. Але потім я згадала, як на зібранні, говорячи про вияв своєї розбещеності, вона сказала, що не любить вказувати на проблеми інших і терпіти не може, коли їй постійно вказують на її проблеми. Я подумала: «Репутація й статус для мене теж важливі, і я хочу поступово шукати та самостійно увійти в цей аспект. Я не хочу, щоб інші розвінчували мене та вказували на мої проблеми. Якщо я скажу надто різко, це її засмутить. Краще почну з того, що побесідую з нею й допоможу. Можливо, коли вона зрозуміє принципи й здобуде певні результати, її неспроможність задовольнити свою жагу марнославства та статусу, не робитиме її такою негативно налаштованою». З такими думками я перестала вказувати на її проблеми. Пізніше я дізналася, що У Сінь мала досить погану людськість. Вона часто розмовляла з людьми зневажливо та саркастично, змушуючи їх почуватися скутими, а іноді нападала на тих, хто мав інші погляди, й витісняла їх. Коли в роботі виникали проблеми, вона зовсім не розмірковувала над собою й намагалася уникнути відповідальності. До того ж вона не мала жодних результатів у своєму обов’язку. Згідно з принципами, її треба було відсторонити. Я подумала, що це може її образити, тому доповіла про її ситуацію лідерці. Але лідерка була надто зайнята, щоб приїхати, тому доручила мені відсторонити У Сінь. Під час зустрічі з нею я хотіла розібрати її постійне прагнення до репутації та статусу, її напади й витіснення інших думок, а також те, як вона йде шляхом антихриста, щоб вона усвідомила сутність і наслідки своїх проблем. Але я проковтнула слова, які збиралася сказати, бо згадала, як сильно вона цінує репутацію й статус і яка вона вразлива. Що як я розвінчаю й розберу її проблеми, а вона не витримає та розвине упередження проти мене? Я вирішила, що краще притримати язика. Тож я лише згадала про те, що вона не має результатів, а потім відсторонила її, сказала кілька втішних слів і порадила їй належно порозмірковувати над собою. Коли лідер дізналася, що я не розібрала поведінку У Сінь, вона обтяла мене, сказавши: «Її проблеми були такими серйозними, а ти їх не розвінчала й не розібрала! Ти справжня безвідмовна людина!». Чути це було досить боляче. Я знала, що знехтувала своїми зобов’язаннями, але тоді не стала розмірковувати над собою. Лише згодом, після одного випадку, я нарешті почала розмірковувати.

Тоді Чжао Тін зі своєю групою впорядковувала інформацію про людей, яких мали виключити, але там було багато незрозумілих моментів. За нормальних обставин таких примітивних помилок не виникло б. Я запитала інших, що відбувається, і вони відповіли, що Чжао Тін уперто наполягає на своєму. Що б хто не пропонував, вона все відкидала. Усі почувалися скутими й просто мусили робити так, як вона казала. Почувши це, я відчула таку провину. Я давно знала про цю її проблему, але через страх її образити ніколи цього не розвінчувала, і в результаті роботу було затримано. Я нарешті почала шукати істину й розмірковувати над собою. Я прочитала уривок слова Божого: «Сумління й розважливість мають бути складниками людської сутності особи. Вони одночасно є найістотнішими й найважливішими. Якою є людина, якій бракує сумління і в якої немає розважливості нормальної людської сутності? Загалом, це та людина, якій бракує людської сутності, людина, що має вкрай погану людську сутність. Якщо поглянути на деталі, то які прояви втраченої людської сутності демонструє ця людина? Спробуй проаналізувати, які характеристики притаманні таким людям і які специфічні прояви вони мають. (Вони егоїстичні й низькі.) Егоїстичні й низькі люди недбалі у своїх діях і пускають справи на самоплив, якщо вони не стосуються їх особисто. Вони не думають про інтереси Божого дому й неуважні до Божих намірів. Вони не мають відчуття ноші чи відповідальності, коли йдеться про виконання їхніх обов’язків або свідчення про Бога. … Деякі люди не беруть на себе жодної відповідальності, хай би який обов’язок вони виконували. Вони не роблять своєчасних доповідей про виявлені проблеми тим, хто над ними. Коли вони бачать, як люди спричиняють завади й переривання, вони закривають на це очі. Коли вони бачать, як злі люди коять зло, вони не намагаються зупинити їх. Вони взагалі не захищають інтереси дому Божого та нітрохи не зважають на те, чим є їхній обов’язок і їхня відповідальність. Коли такі люди виконують свої обов’язки, вони не виконують жодної реальної роботи й упиваються комфортом; вони безвідмовні люди, вони говорять і діють лише заради власного марнославства, обличчя, статусу й інтересів і готові витрачати якісь зусилля й енергію лише на речі, які приносять їм користь» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Віддавши своє серце Богу, можна здобути істину). Слово Боже точно розвінчало мій стан. Я бачила, що Чжао Тін мала зарозумілий характер і сковувала інших, що вже впливало на роботу. Як кураторка, я мала б вказати на її проблему й розвінчати її, але хвилювалася, що вона цього не прийме й думатиме про мене погано. Тож щоразу, коли я хотіла вказати на її проблему, мені здавалося, ніби в мене щось в горлі застрягло, і я не могла вимовити ні слова. Я прикривалася роботою, думаючи, що якщо наші стосунки зіпсуються, вона не захоче зі мною співпрацювати. Хоча виглядало так, ніби я дбаю про роботу, насправді я просто не хотіла руйнувати наші дружні й хороші стосунки та прагнула справити добре враження на братів і сестер. Крім того, я чітко помічала, що проблеми У Сінь були серйозними, але боялася, що якщо розвінчаю її та вкажу на її проблеми, вона погано про мене думатиме. Тож я продовжувала уникати розвінчування її проблем. У результаті вона не пізнала себе, її розбещений характер залишився незмінним, вона переривала церковну роботу й заважала їй, змушуючи інших почуватися скутими. Виконуючи свій обов’язок, я зважала лише на власні інтереси та своє місце в серцях інших. Я бачила, як інші переривають роботу й заважають їй, покладаючись на свої розбещені характери у виконанні обов’язків, але просто ігнорувала це, зовсім не дбаючи про роботу церкви. Я була такою егоїстичною, узагалі не маючи совісті та розуму!

Пізніше я прочитала ще один уривок слова Божого: «Перш ніж люди переживуть Божу роботу й зрозуміють істину, саме природа сатани перебирає на себе контроль і домінує над ними зсередини. Що саме охоплює ця природа? Наприклад, чому ти егоїстичний? Чому ти захищаєш свій власний статус? Чому твої почуття так впливають на тебе? Чому тобі подобаються ті неправедні речі й ті лихі речі? На чому ґрунтується твоє вподобання таких речей? Звідки беруться ці речі? Чому вони тобі подобаються й чому ти приймаєш їх? Наразі ви всі зрозуміли: головна причина полягає в тому, що отрути сатани містяться в людині. Тож що таке отрути сатани? Як їх можна виразити? Наприклад, якщо ти запитаєш: “Як людям слід жити? Заради чого людям варто жити?”, кожен відповість: “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти”. Тільки ця єдина фраза виражає сам корінь проблеми. Філософія та логіка сатани стали життям людей. Чого б не прагнули люди, вони насправді роблять це для себе – і тому всі вони живуть для себе. “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти” – така життєва філософія людини, яка також уособлює людську природу» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як іти шляхом Петра). З розвінчування в слові Божому я зрозуміла, що головна причина, з якої я завжди закривала на все очі й надто боялася вказувати на проблеми інших, полягала в тому, що я покладалася на сатанинські філософії, такі як «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти», «Якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною» та «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки». Я завжди вважала, що маю щось робити, лише якщо матиму з цього вигоду. А вказувати на чужі проблеми й розвінчувати їх означало б образити людину без жодної користі для мене. Тому я не хотіла цього робити. Я була надто егоїстичною, ницою, слизькою й лукавою. Я бачила, що Чжао Тін поводиться зарозуміло, наполягає на своєму й не слухає інших, і що це вплинуло на роботу. Але я воліла краще захистити наші стосунки, ніж розвінчати чи розібрати її проблеми. Я постійно боялася образити її й завжди поступалася, щоб їй догодити. Я боялася образити людей, але не Бога, і зовсім не думала про інтереси церкви. Я жила ницим і нікчемним життям, без совісті та розуму. Людина із совістю та розумом, бачачи, що інші перебувають у поганому стані, може побесідувати про істину, щоб допомогти їм. А коли бачить, що хтось перериває роботу церкви й заважає їй, може стати на захист, щоб розвінчати та зупинити таку людину. Як кураторка, я мала б нести ще більшу ношу й відповідальність. Незалежно від того, чи має брат або сестра проблеми зі своїм станом або роботою, я повинна провести бесіду й допомогти їм. Якщо людина перериває роботу церкви й заважає їй, я повинна своєчасно обітнути її, розвінчати та зупинити. Саме так куратор має виконувати свою роботу. Але щоб зберегти добре враження, яке склалося про мене в інших, я не виконала навіть базових зобов’язань. Я безвідповідально ставилася до роботи й зовсім не дбала про життя-входження моїх братів і сестер. Я побачила, що, будучи безвідмовною людиною, я насправді була безсердечною й злостивою. Таке виконання мого обов’язку є огидним і ненависним для Бога. Якби я продовжувала в тому ж дусі, Бог зрештою викрив би мене й відсіяв. Усвідомлювати це було дуже боляче. Я не хотіла більше так жити, тому помолилася Богові: «Боже, я хочу практикувати істину, але мій розбещений характер такий сильний. Будь ласка, просвіти мене, щоб я пізнала себе й знайшла шлях для практики».

Одного разу під час духовних роздумів я прочитала в слові Божому: «У церкві будьте непохитні у своєму свідченні про Мене й обстоюйте істину. Правильне є правильне, а хибне є хибне. Не плутайте чорного з білим. Ви мусите боротися проти сатани й ви мусите повністю перемогти його, щоб він ніколи більше не піднявся. Ви повинні віддати все, що маєте, щоб захистити свідчення про Мене. Це мета ваших дій – не забувайте про це» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 41). Слово Боже дало мені шлях для практики. Я маю в усьому дотримуватися істин-принципів і захищати інтереси церкви. Чжао Тін уже переривала роботу церкви й заважала їй, покладаючись на свій розбещений характер у виконанні обов’язків. Я мусила провести з нею бесіду, розвінчати й розібрати її вчинки, щоб вона усвідомила свої проблеми. Якщо вона й надалі не розмірковуватиме над собою та не покається, я маю негайно її відсторонити й перепризначити. Згодом я вказала Чжао Тін на її проблеми й прочитала їй кілька уривків зі слова Божого, що розвінчують зарозумілі характери. Читаючи слово Боже, вона здобула певне знання про свій зарозумілий характер і згодом дещо виправилася й змінилася. Коли під час обговорення всі висловлювали різні думки, вона могла шукати істину й дослухатися до них, більше не наполягаючи на своєму. Не захищаючи свої стосунки з іншими та виконуючи свій обов’язок згідно з істинами-принципами, я відчула полегшення. Живучи так, я нарешті здобула певну людську подобу.

Згодом я задумалася: «Окрім мого егоїзму, ницості та бажання захистити власні інтереси, що ще сковувало мене, змушуючи завжди бути безвідмовною людиною?». Одного дня на зібранні я прочитала такі Божі слова: «У буквальному сенсі вислів “Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй” означає таке: якщо тобі щось не подобається чи ти не любиш щось робити, то не варто нав’язувати це й іншим людям. Це здається розумним і розважливим, але якщо ви застосовуватимете цю сатанинську філософію до кожної ситуації, то наробите багато помилок. Цілком імовірно, що ви зробите людям боляче, введете їх в оману чи навіть заподієте шкоду. Так само й деякі батьки: учитися їм не подобається, але вони люблять примушувати до навчання своїх дітей і постійно намагаються напоумити їх, напучуючи вчитися старанно. Якщо застосувати тут вимогу “чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй”, то ці батьки не мали б примушувати дітей до навчання, бо ж їм самим воно не до вподоби. Є й інші люди, які вірять у Бога, але не шукають істини; при цьому в глибині душі вони знають, що віра в Бога – це правильний шлях у житті. Якщо вони бачать, що їхні діти не вірять у Бога й не перебувають на правильному шляху, то закликають їх повірити в Бога. Навіть якщо самі ці люди не шукають істину, вони все одно хочуть, щоб їхні діти шукали її та були благословенні. Якби в цій ситуації вони дотримувалися вислову “Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй”, то вони не мали б змушувати своїх дітей вірити в Бога. Таке відповідало б цій сатанинській філософії, але при цьому знищило б шанс їхніх дітей на спасіння. Хто несе відповідальність за такий результат? Чи не шкодить людям цей традиційний вислів про моральну поведінку, який навчає не робити іншим того, чого не бажаєш собі? … Наприклад, деякі люди не люблять істини; вони прагнуть плотських утіх і під час виконання свого обов’язку знаходять способи просачкувати. Вони не готові ні страждати, ні платити ціну. Вони вважають, що вислів “Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй” добре про це говорить, і кажуть людям: “Вам слід навчитися насолоджуватися життям. Зовсім не обов’язково ні добре виконувати свій обов’язок, ні терпіти тяготи, ні платити ціну. Якщо можна просачкувати, то сачкуйте; якщо можна зробити справу абияк, то робіть. Не ускладнюйте собі життя. Подивіться, я так живу – хіба це не чудово? Моє життя просто ідеальне! Це ж виснажливо – жити так, як ви! Учіться на моєму прикладі”. Хіба це не відповідає вимозі “Чого не бажаєш собі, того й іншим не роби”? Якщо ти так чиниш, то хіба ти совісна та розумна людина? (Ні.) Якщо людина втрачає совість і розум, то хіба їй не бракує доброчесності? Це називається браком доброчесності. Чому ми це так називаємо? Бо такі люди жадають утіхи, виконують свій обов’язок абияк, та ще й підбурюють і схиляють інших теж бути поверховими та жадати втіхи. У чому тут проблема? Бути поверховим і безвідповідальним у виконанні своїх обов’язків – це акт лукавства й опору Богові. Якщо ви постійно підходите до своїх обов’язків поверхово та не каєтеся, вас викриють і виженуть» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (10)). «Вислів “Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй” дуже проблемний. Дірки та вади в ньому вкрай очевидні; його навіть не варто аналізувати й розбирати. Його помилковість і безглуздість кидаються в очі навіть при мінімальній перевірці. Однак серед вас є багато таких, кого цей вислів легко переконує та схиляє прийняти його без розбору. Під час взаємодії з іншими ви часто використовуєте цей вислів, коли застерігаєте себе та напучуєте інших. Через це ви думаєте, що ваша вдача якась особливо благородна та що ваша поведінка дуже розсудлива. Але ти й сам не усвідомлюєш, що ці слова розкривають принцип, за яким ти живеш, і твою позицію з усяких питань. Водночас ти дурив інших і збивав їх із пуття, змушуючи їх підходити до людей і обставин із таким же поглядом та з такої ж позиції, як у тебе. Ти воістину діяв за принципом “і нашим, і вашим” та в усьому шукав золоту середину. Ти кажеш: “Що б там не було за питання, не треба сприймати його всерйоз. Не варто ускладнювати життя ні собі, ні іншим. Ускладнюючи життя іншим людям, ти ускладнюєш його собі. Бути добрим до інших – значить бути добрим до себе. Якщо ти суворий до інших людей, то суворий до себе. Навіщо ставити себе в складне становище? Чого не бажаєш собі, того й іншим не робити – це найтактовніший підхід і найкраще, що ти можеш для себе зробити”. Очевидно, що людина з таким ставленням нерозбірлива в усьому. У тебе немає правильної позиції й точки зору щодо жодних питань; у тебе на все плутані погляди. Ти нерозбірливий і просто закриваєш на проблеми очі. Коли ти кінець кінцем постанеш перед Богом і даси за себе відповідь, там теж буде суцільна плутанина. Чому? Тому що ти завжди кажеш, ніби чого не бажаєш собі, того й іншим не варто робити. Це дає тобі великий спокій і насолоду, але водночас це завдасть тобі величезного клопоту, і через це ти не зможеш мати чіткого погляду чи позиції щодо багатьох питань. Звісно, це також робить тебе нездатним чітко розуміти Божі вимоги та стандарти щодо тебе в таких ситуаціях, а також результат, якого ти повинен досягти. Таке буває тому, що ти не ретельний ні в чому; причина такого – твоє сумбурне ставлення та погляд. Хіба в тому, щоб чого не бажаєш собі, того й іншим не робити, і полягає та терпимість, з якою тобі слід ставитися до людей і речей? Ні, це не так. Це просто теорія, яка ззовні виглядає правильною, благородною та доброю, а насправді наскрізь негативна. Очевидно, що вона тим більше не є принципом істини, якого людям слід дотримуватися» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (10)). Божі слова розвінчують, що сатана використовує приказку «Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй», щоб розбещувати нас і вводити в оману. Він змушує нас думати, що ми не повинні нав’язувати іншим те, що нам не подобається чи не під силу, і що це – раціональна поведінка. Я жила, покладаючись на цю ідею. Я чітко знала, що зарозумілість Чжао Тін і її упевненість у власній праведності впливали на роботу, і я мала б вказати на її проблему й розвінчати її. Але я згадувала, як сама часто виявляла зарозумілий характер і як мені не подобалося постійно вислуховувати критику від інших. Тож я думала, що нав’язувати іншій людині те, що мені не подобається, – нераціонально, і тому надто боялася вказати на проблему Чжао Тін. Я чудово знала, що У Сінь просто працює заради репутації та статусу, а її зарозумілість сковує інших, перериває роботу й заважає їй. Її треба було розвінчати й обітнути, але я думала про те, як сильно сама ціную свою репутацію й статус і як не бажаю, щоб інші вказували на мої проблеми чи розвінчували мене. Тому я жила за принципом «Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй» і не стала її розвінчувати. Я вважала, що коли тебе розвінчують і критикують – це боляче й принизливо, і сподівалася, що інші не обтинатимуть і не критикуватимуть мене, тому не хотіла чинити так із ними. Насправді ж я просто потурала собі й захищала себе. Я захищала своє марнославство та статус і не приймала істину, ба більше – робила поблажки іншим і закривала на все очі. Я була бунтівничою, опиралася Богові й дозволяла іншим робити те саме. По суті, я сподівалася, що ніхто не практикуватиме істину, не переживатиме Божий суд і кару й не зазнаватиме обтинання. Я була справді ницою й аморальною! Ми розбещені сатаною й сповнені сатанинських характерів. Наша природа – зарозуміла, пихата, егоїстична, лукава та схильна до пошуку репутації й статусу. Без суду й розвінчування Божого слова, без обтинання, критики чи допомоги від інших ми неминуче перериватимемо церковну роботу. Чжао Тін та У Сінь виявляли розбещені характери та йшли хибним шляхом, і якби ніхто не критикував і не розвінчував їх, вони б переривали роботу церкви. Якби їхнє порушення було незначним, їх би відсторонили, а якби серйознішим – виключили б. Я жила за сатанинськими філософіями: бачила проблеми, але не говорила про них. Це означає таємно дозволяти іншим діяти згідно з їхніми сатанинськими характерами, і зрештою це нашкодило б і мені, і їм. Побачивши, що я жила за сатанинською отрутою «Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй», я зрозуміла: я не лише погано виконувала свій обов’язок, а ще й діяла як спільниця сатани, перериваючи роботу церкви. Усвідомлювати це було важко, і я хотіла зізнатися й покаятися перед Богом.

Одного дня я прочитала такий уривок слова Божого: «Бог не вимагає, щоб чого люди не бажають собі, того й іншим не робили; натомість Він просить, щоб люди чітко усвідомлювали, яких принципів вони повинні дотримуватися, маючи справу з різними ситуаціями. Якщо принцип правильний і відповідає Божим словам та істині, то його потрібно держатися – і не тільки держатися, а й застерігати та переконувати інших, спілкуватися з ними, щоб вони точно розуміли, у чому саме полягає Божа воля та якими є принципи істини. Це твій обов’язок і повинність. Бог не просить тебе шукати золоту середину чи тим більше виставляти напоказ свою великодушність. Ти повинен держатися того, щодо чого Бог тебе напучує, чого Він тебе навчає та про що говорить у Своїх словах: вимог, критеріїв та принципів істини, яких повинні дотримуватися люди. Ти повинен їх не просто держатися й вічно їх дотримуватися, але ти також повинен практикувати ці принципи істини: показувати приклад, переконувати, наглядати, допомагати та скеровувати інших, аби вони держалися цих принципів, дотримувались і практикували їх так само, як і ти. Бог вимагає від тебе саме цього – це те, що Він на тебе покладає. Ти не можеш просто сам ставити до себе вимоги, ігноруючи інших. Бог вимагає, щоб ти займав щодо всіх питань правильну позицію, держався правильних критеріїв, точно знав, якими є критерії в Божих словах, і точно з’ясував, якими є принципи істини. Навіть якщо ти не можеш цього досягти, навіть якщо ти не готовий чи тобі це не подобається, якщо ти маєш уявлення чи опираєшся, ти мусиш ставитися до цього як до свого обов’язку, як до повинності. Ти повинен спілкуватися з людьми про позитивні речі, що походять від Бога, про правильні, належні речі та використовувати їх, аби допомагати іншим, впливати на них і скеровувати їх, щоб люди могли отримувати від цих речей користь і настанову та йшли в житті правильним шляхом. Це твій обов’язок, і тобі не слід уперто держатись ідеї “Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй”, яку сатана вклав у твою свідомість. У Божих очах цей вислів – лише філософія життя; це спосіб мислення, який містить у собі хитрість сатани; це зовсім не правильний шлях і не щось позитивне. Бог вимагає від тебе тільки того, щоб ти був праведною людиною, яка чітко розуміє, що треба робити, а чого не треба. Він не закликає тебе бути чоловіковгодником або діяти за принципом “і нашим, і вашим”; Він не закликав тебе шукати золоту середину. Коли питання стосується принципів істини, ти повинен говорити те, що потрібно говорити, і розуміти те, що потрібно розуміти. Якщо хтось чогось не розуміє, а ти розумієш і можеш підказати й допомогти, то ти обов’язково мусиш виконати цей обов’язок і повинність. Не можна просто стояти осторонь і спостерігати, і тим більше не можна держатися філософій, які сатана вклав у твою свідомість, як-от “Чого не бажаєш собі, того й іншим не роби”. Ти розумієш? (Так.) Те, що є правильним і позитивним, залишається таким, навіть якщо тобі це не подобається, якщо ти не хочеш цього робити, не здатен цього робити й досягнути, навіть якщо ти чиниш опір цьому або в тебе формуються погляди супроти цього. Суть Божих слів та істини не зміниться тільки тому, що людство має зіпсовані характери й певні емоції, почуття, бажання й погляди. Суть Божих слів та істина взагалі ніколи не зміняться. Щойно ти дізнаєшся, зрозумієш, переживеш на власному досвіді й осягнеш Божі слова й істину, твоїм обов’язком буде спілкуватися з іншими про свій досвід і своє свідчення. Це дозволить ще більшій кількості людей зрозуміти Божу волю, збагнути істину й досягнути її, зрозуміти Божі вимоги та стандарти, а також усвідомити принципи істини. Завдяки цьому ці люди здобудуть шлях практики, коли стикатимуться з проблемами у своєму повсякденному житті, й не будуть спантеличені чи сковані різними ідеями й поглядами сатани. Вислів про моральну поведінку “Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй” насправді є хитрим планом сатани щодо встановлення контролю над розумом людей. Якщо ти завжди дотримуєшся цієї максими, то ти людина, яка живе за сатанинськими філософіями; людина, яка повністю живе в сатанинському характері. Якщо ти не слідуєш Божим шляхом, ти не любиш і не шукаєш істину. Що б не відбувалося, той принцип, якого ти повинен дотримуватися, і те найголовніше, що ти повинен робити, – це допомагати людям чим тільки можеш. Ти не повинен практикувати так, як каже сатана, тобто “Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй”, і бути “розумним” чоловіковгодником. Що це означає – допомагати людям чим тільки можеш? Це означає виконувати свої обов’язки та повинності. Щойно ти побачив щось, що входить у твої обов’язки й повинності, відразу спілкуйся про Божі слова й істину. Ось що значить виконувати свої обов’язки й повинності» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (10)). Зі слова Божого я зрозуміла, що Бог вимагає від нас практикувати істину та дотримуватися принципів у всьому. Виконуючи обов’язки разом, ми повинні критикувати тих, хто порушує принципи або заважає церковній роботі, і допомагати їм. Лише тоді, коли кожен житиме за Божим словом, ми зможемо краще виконувати свої обов’язки. Коли йдеться про принципові питання, не можна боятися образити людей чи зважати на їхні почуття. Ми маємо діяти згідно з істинами-принципами й захищати роботу церкви. Незалежно від того, приймають це інші чи ні, усі ми маємо практикувати істину й виконувати своє зобов’язання. Як кураторка, я відповідаю за те, щоб вчасно проводити бесіду й розв’язувати проблеми, коли їх бачу. Якщо ж я не розв’язую проблем, які бачу, а просто граю роль безвідмовної людини та тримаюся золотої середини, я нехтую своїми обов’язками й опираюся Богові. Крім того, це не означає, що я не можу вказувати на проблеми інших лише тому, що сама виявляю розбещеність. Коли я виявляю розбещеність, мені потрібно шукати істину та розмірковувати над собою – це моя особиста справа. Але коли я бачу, що інші порушують принципи й завдають шкоди роботі церкви, я мушу провести з ними бесіду, розвінчати й зупинити їх. Це – захист церковної роботи, і це моя відповідальність. Я не повинна плутати ці дві речі. Я сильно ціную свою репутацію та статус і маю зарозумілий характер, тому мені потрібно розмірковувати над собою та шукати істину, щоб розв’язати ці проблеми, а не потурати собі чи робити поблажки іншим. Раніше я жила за сатанинською філософією «Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй», думаючи, що я не повинна просити інших робити те, що мені самій не до вподоби чи не під силу. У результаті можливості практикувати істину вислизали від мене. Нарешті я побачила, що мої погляди були смішними й абсурдними.

Згодом, коли я бачила, що інші порушують принципи й впливають на роботу церкви, я розвінчувала й розбирала їхні проблеми та бесідувала про них. І хоча я все ще хвилювалася, що про мене подумають погано, я більше не була такою надмірно обережною й не накручувала себе, як раніше; я просто думала про те, як можу їм допомогти та захистити церковну роботу. Практикуючи так, я бачила, як брати та сестри роблять прогрес у своїх обов’язках, і моє серце сповнювалося радістю. Розв’язуючи проблеми інших, я могла більше розмірковувати над собою, і непомітно для себе виявила деякі розбещені характери, про які раніше не знала. Це ще більше спонукало мене прагнути істини та розв’язувати власні проблеми. Практикуючи таким чином, я відчувала себе ближчою до Бога; коли я більше зрікалася плоті та практикувала істину, таке життя приносило мені мир і спокій на душі.