Дін Лі (США)

Ми з сестрою Барбарою знайомі два роки та побудували досить близькі стосунки. Ми могли теревенити довіку щоразу, як починали розмову. Ми часто обговорювали свій досвід та науку, яку засвоїли з нього. Коли з нею щось траплялося, вона одразу йшла до мене, а коли проблеми з’являлися в мене, я одразу хотіла поспілкуватися з нею. Вона завжди терпляче спілкувалася зі мною, і я дорожила нашими близькими стосунками. Я відчувала, як добре мати поряд сестру, яка може допомогти й підтримати мене.

Минулого року я мимохіть почула, як Барбара розмовляє з іншими сестрами про чудові свіжі результати своєї роботи з поширення Євангелія, про те, скільки людей, яким вона проповідувала, були сповнені релігійних переконань, але потім, завдяки молитві й довірі до Бога, терплячому спілкуванню з ними та читанню Божого слова, швидко прийняли Божу роботу останніх днів. Я бачила, з яким захопленням сестри дивилися на неї, почувши це, та навперемін ставили їй різні запитання, шукаючи корисні шляхи практики. Я трохи занепокоїлась і подумала: «Добре, що її робота з Євангелієм має такий успіх, однак вона говорила лише про свої прекрасні результати, а не про конкретний шлях, який обрала, і не засвідчила, як Бог наставляв її увесь той час. Вона ж просто хизується, розповідаючи про це, хіба ні?» За кілька днів сестра Фей сказала мені: «Барбара така талановита і вже досягла такого успіху у своїй роботі з поширення Євангелія. Вона сказала, що керівник навіть запросив її поспілкуватися про свій досвід на зібранні». У мене шарпнулося серце, коли я це почула. Чому Барбара так каже? Фей тепер так захоплюється нею, але їй це зовсім не корисно. Я зрозуміла, що Барбара завжди хизувалася хорошими результатами, яких вона досягала при виконанні свого обов’язку, і це мене трохи стривожило. Бог сказав, що хизування й самозвеличення – це прояви сатанинського характеру, тому така поведінка небезпечна. Я не могла це так лишити. Я мусила знайти можливість вказати Барбарі на цю проблему. Однак щоразу, думаючи про те, щоб вказати їй на цю проблему, я починала вагатися. Я згадала деякий досвід, який мала кілька років тому. Моя напарниця Джейні часто одним духом виголошувала доктрини, дорікаючи іншим з висоти свого положення, однак ніколи не аналізувала та не пізнавала себе. Я вказала їй на цю проблему, та вона не тільки не прийняла це, а й накинулася на мене, нагадавши про мої власні старі невдачі й переступи. Після того вона не хотіла навіть дивитися в мій бік. Мені від цього було дійсно ніяково та боляче. Іншим разом сестра Роксана під час спілкування на зібранні відійшла від теми, і я вказала їй на це. Трохи згодом вона відкрилася мені й сказала, що дуже знітилася та відчула внутрішній спротив, коли я вказала їй на проблему, їй здалося, ніби я навмисно намагалася завдати їй прикрощів, і після цього їй взагалі не хотілося спілкуватися на наступних зібраннях. Хоч вона й шукала та аналізувала свої проблеми, а потім визнала їх, мені було важко чути це від неї. Після цього я вже не рвалася вказувати на чужі проблеми. Я подумала, які гарні стосунки завжди були у нас із Барбарою, і гадала, що буде, якщо я скажу їй про проблему. Чи не почуватиметься вона так, ніби її загнали у глухий кут? Що мені робити, якщо вона не стане мене слухати та зачаїть на мене образу, подумає, що я викриваю її недоліки й намагаюся завдати їй прикрощів, і відвернеться від мене? Щодня ми часто бачилися, тож ситуація стала б дуже незручною. Та й вона не завжди так вихвалялася. Можливо, почитавши Боже слово, вона зможе проаналізувати себе та самостійно усвідомити помилку. Ну що ж, тоді я просто мовчатиму.

Якось Барбара розповіла мені, що деякі брати та сестри зробили їй декілька зауважень. Вони сказали, що вона схильна до хизування та змушує інших захоплюватися нею під час спілкування. Від цього їй стало дуже незручно. Почувши це від неї, я страшенно знервувалася. Правду кажучи, останнім часом я теж часто бачила, як вона хизується, але боялася зашкодити нашій дружбі, тому заплющувала очі та нічого їй не казала. Хіба ж це була не ідеальна нагода? Мені б варто теж сказати про проблеми, які я помітила, чи не так? Але тут я подумала, що в її житті й без того вже забагато прикрощів. Я гадала, чи зможе вона це пережити й чи не порине в негатив, якщо я теж зроблю зауваження. Я усвідомлювала, що мушу вказати їй на проблеми, які помітила, але побоювалася, що вона вирішить, ніби я надто сувора до неї, і відвернеться від мене. Тому я подумки старанно добирала тон, яким маю це сказати, і гадала, як висловитися тактовніше, щоб їй не стало ніяково. Отже, я просто навела приклади, як я сама самозвеличувалася й вихвалялася в минулому, а потім проаналізувала свою поведінку й зрозуміла це, і лише в кінці розмови мимохіть зазначила її проблему. Я боялася поставити її в незручне становище, тож додала кілька втішних слів: «Всі мають розбещений характер, і проявляти його абсолютно нормально. Я теж це роблю. Я завжди була дуже пихата й зарозуміла і часто хизуюся. Не дозволяй цьому стану обмежувати тебе, ти повинна правильно себе сприймати». Вона нічого на це не відповіла. Але потім дещо сталося, і мене знову вибило з колій.

На одному із зібрань Барбара спілкувалася про своє розуміння Божого слова і розповіла про свій недавній досвід у поширенні Євангелія. Вона розповіла, як проповідувала пастору, який багато років вірив у Господа. Той чоловік був сповнений релігійних переконань і часто дослухався до чуток. Він не бажав прийняти Євангеліє навіть після неодноразових проповідей. Але потім вона прийшла поспілкуватися й подискутувати з ним, спростувала всі його уявлення одне за одним, знайшовши відповідні уривки з Божого слова, і зрештою він поступово відмовився від своїх переконань і прийняв Божу роботу останніх днів. Коли вона закінчила свою оповідь, увага присутніх зосередилася лише на її досвіді роботи з Євангелієм, а не на Божому слові. На той час я ще подумала: «Хіба ми не відхиляємося від теми?» Хоч вона й спілкувалася про свій досвід роботи з Євангелієм, але коли закінчила, всі почали захоплюватися нею та рівнятися на неї. Хіба ж це не хизування з її боку? Я хотіла вказати їй на це та змусити припинити говорити на цю тему, але ніяк не могла вичавити з себе ані слова: якщо я переб’ю її перед усіма цими людьми, чи не поставить це її в незручне становище? Барбара справді досягла деяких успіхів у своїй роботі з поширення Євангелія, тож якщо я скажу їй це, раптом усі подумають, що я заздрю й свідомо ускладнюю їй життя? Що як вона має добрі наміри й хизується ненавмисно? Отже, я змовчала, але ніяк не могла заспокоїтися достатньо, щоб міркувати над Божим словом, і моє спілкування було неосвіченим, оскільки я виголосила лише кілька слів без жодного натхнення, і зібрання завершилося.

Весь вечір я крутилася в ліжку й не могла заснути. Я ніяк не могла припинити думати про сказане Барбарою, як вона хизувалася на зібранні, та з яким обожнюванням усі дивилися на неї. Її спілкування нікому не допомогло краще зрозуміти Боже слово, вона радше привернула увагу всіх присутніх до власної роботи з Євангелієм, отже, зібрання не досягло жодного позитивного результату. Я побоялася поставити її в незручне становище, тож змовчала й не захистила життя церкви. Хіба я не повелася як чоловіковгодник, що не має жодного почуття справедливості? Я згадала уривок із слова Божого: «Вам слід уважно вивчити себе, щоб зрозуміти, чи є ви правильними особистостями. Чи пам’ятав ти про мене, коли формулював свої цілі та наміри? Чи всі твої слова та вчинки вимовляються й відбуваються у Моїй присутності? Я уважно досліджую всі твої думки та ідеї. Чи не почуваєшся ти винним? … Чи ти гадаєш, що наступного разу ти зможеш відшкодувати їжу та питво, які сатана відібрав цього разу? Отже, ти тепер ясно це бачиш; це те, що ти можеш компенсувати? Чи можеш ти надолужити втрачений час? Ви маєте старанно дослідити себе, щоб зрозуміти, чому на кількох останніх зборах не було їжі та питва, і хто був причиною цієї проблеми. Ви маєте вести спілкування один по одному, доки все стане ясно. Якщо таку людину суворо не приборкати, то ваші брати та сестри не зрозуміють, і тоді все повториться знову. Ваші духовні очі заплющені; надто багато з вас сліпі! Більше того, ті, хто бачить, ставляться до цього легковажно. Вони не встають і не виступають, – і вони теж сліпі. Ті, хто бачить, та не каже, – німі. Тут багато людей із вадами» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 13). Боже слово дуже стривожило мене. Я згадала, як Барбара відійшла від теми у своєму спілкуванні, дарма витратила час присутніх та підірвала продуктивність зібрання, а я просто сиділа й мовчки дивилася. Я все думала: «Я точно знала, що Барбара відходить від теми, то чому я не захистила життя церкви? Чому вирішила змовчати й поводитися як чоловіковгодник?» По-перше, я була не впевнена, що Барбара свідомо вихвалялася та хизувалася. В неї дійсно був деякий досвід у поширенні Євангелія, і спілкування про цей досвід могло б допомогти іншим, то чи можна вважати таке спілкування хизуванням? По-друге, я хвилювалася, що неправильно зрозуміла ситуацію, вона сприйме моє спілкування як утискання, і тоді інші вирішать, що я все це кажу від заздрощів.

Наступного дня на зібранні я висловила своє занепокоєння й попросила декількох сестер про допомогу. Ми разом прочитали уривок з Божого слова: «Звеличувати себе та свідчити про себе, виставляти себе напоказ, намагатися зробити так, щоб інші були про них високої думки та поклонялися їм, – розбещене людство на таке здатне. Саме так люди інстинктивно реагують, коли ними керує їхня сатанинська природа, і це притаманно всьому розбещеному людству. Як люди зазвичай звеличують себе та свідчать про себе? Як вони досягають цієї мети – зробити так, щоб інші були про них високої думки та поклонялися їм? Вони свідчать про те, скільки роботи вони виконали, скільки страждали, наскільки вони присвятили себе Богові та яку велику ціну заплатили. Вони звеличують себе розмовами про свій капітал, щоб отримати вищу, міцнішу, надійнішу позицію в чужих серцях і тим самим зробити так, щоб більше людей цінували їх, були про них високої думки, заздрили й навіть поклонялися їм, дивилися на них знизу вгору та слідували за ними. Щоб досягти цієї мети, люди роблять багато речей, які зовні свідчать про Бога, але по суті звеличують саму цю людину та свідчать про неї. Коли вони так чинять, то чи мають вони розум? Такі люди перебувають поза межами раціональності й не мають сорому. Вони без жодних вагань свідчать про те, що зробили для Бога та скільки вистраждали за Нього. Вони навіть виставляють напоказ свої дари, таланти, досвід, особливі вміння, свої хитромудрі прийоми ведення світських справ, засоби, за допомогою яких вони граються з людьми, тощо. Один із методів, якими вони звеличують себе та свідчать про себе, – це хизуватися самим і принижувати інших. Вони також маскуються та виставляють себе у вигідному світлі, приховуючи від людей свої слабкості, недоліки, вади й показуючи іншим тільки свій блиск. Коли такі люди впадають у негатив, вони навіть не наважуються сказати про це іншим, і їм бракує сміливості відкритися та побесідувати з ними. Зробивши щось неправильне, вони щосили приховують це та замітають сліди. Такі люди ніколи не згадують про шкоду, яку заподіяли роботі церкви, виконуючи свій обов’язок. Проте, зробивши якийсь незначний внесок або досягши невеликого успіху, вони поспішають цим похвалитися. Вони відчайдушно хочуть показати всьому світу, які вони здібні, який високий їхній духовний рівень, які вони виняткові та наскільки вони кращі за звичайних людей. Хіба це не способи звеличувати себе та свідчити про себе?» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт четвертий. Вони звеличують себе та свідчать про себе). Завдяки одкровенню Божого слова я зрозуміла, що однією з ознак антихристів, які звеличують себе, є хизування перед іншими своєю обдарованістю, сильними сторонами, внесками та досягненнями, щоб люди вважали їх талановитими та здібними, і щоб здобути повагу та захоплення. Поширення Євангелія та свідчення про Бога – це по суті позитивні речі. Маючи такі здібності до поширення Євангелія, якби Барбара спілкувалася про труднощі, з якими зіткнулася, розповіла, як довірилася Богу та відчула Його роботу, що вона здобула і чого навчилася в тій ситуації, а також підсумувала корисні шляхи практики, її спілкування могло б стати повчальним. Однак Барбара говорила лише про те, скільки людей навернула, як сильно страждала й чим пожертвувала, але жоден із тих, хто послухав про її досвід, не став краще розуміти Бога та не дізнався про шляхи практики чи підходи до вирішення різних проблем. Натомість люди просто дізналися більше про неї саму й зрозуміли, що вона обдарована, має високий духовний рівень у поширенні Євангелія та ревніша за інших. Всі вихваляли її, заздрили їй та почувалися глибоко неповноцінними. Я побачила, що хизування й самовихваляння та свідчення про Бога мають різні результати. Завдяки спілкуванню мої попередні здогадки підтвердилися, і я зрозуміла, що більшість розповідей Барбари зовсім не була свідченням про Бога, вона говорила все це задля самозвеличення й хизування. Вона виявляла поведінку антихриста, викликаючи відразу й ненависть Бога. Сестри також нагадали мені, що Барбара, можливо, ще не усвідомила, що виявляє розбещений характер, а ми, побачивши це, маємо з любов’ю вказати їй на це. Нам не можна бути чоловіковгодниками лише задля захисту власних стосунків. Слова сестер присоромили мене, і я вирішила якомога швидше поспілкуватися із Барбарою.

Після зібрання я ніяк не могла заспокоїтись. Я й раніше бачила проблеми Барбари, але не наважувалася вказати їй на них, і навіть коли щось казала, то оминала проблему, практично нічого не досягши, а це означало, що Барбара жодного разу по-справжньому не аналізувала свою проблему й навіть не усвідомлювала її. Ці думки сповнювали мене тривогою й почуттям провини, і я спитала себе: «Із Барбарою я зазвичай така весела й життєрадісна, я розповідаю їй усе, то чому ж мені так важко вказати на її проблеми? Чому я не можу вимовити ані слова?» Шукаючи та аналізуючи, я прочитала слово Боже: «Ви всі добре освічені. Ви всі звертаєте увагу на вишуканість і стриманість своєї мови, а також на манеру, в якій говорите: ви тактовні й навчилися не зачіпати гідність і гордість інших людей. У своїх словах і діях ви залишаєте людям простір для маневру. Ви робите все можливе, аби заспокоїти людей. Ви не виставляєте напоказ їхні шрами чи недоліки, намагаєтеся не зачепити їх і не поставити в незручне становище. Це міжособистісний принцип, за яким діє більшість людей. Але що це за принцип? (Це догоджання людям, брехливий і підступний принцип.) Він підступний, обманливий, зрадливий і підлий. За усміхненими обличчями людей ховається багато злих, підступних і підлих речей» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Шість показників зростання життя). «Ті, хто йде серединним шляхом, – найпідступніші люди з усіх. Вони не ображають, вони слизькі та викрутливі, майстерно підіграють іншим за будь-яких обставин, і ніхто не помічає жодної фальші. Це справжні живі сатани!» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише за допомогою практики істини можна скинути кайдани розбещених характерів). «У філософіях світських справ є принцип, який твердить: “Якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною”. Це означає, що для збереження цієї доброї дружби необхідно мовчати про проблеми друга, навіть якщо їх ясно видно. Вони дотримуються принципів “не бити людей по обличчю” і “не критикувати їхні недоліки”. Вони обманюють одне одного, приховують речі одне від одного й змовляються одне проти одного. Хоча вони кришталево ясно знають, якими людьми є інші, але не говорять про це відкрито, а вдаються до хитрих методів для збереження стосунків. Навіщо взагалі зберігати такі стосунки? Бо люди не хочуть наживати собі ворогів у цьому суспільстві, у своїй спільноті, адже це означало б часто наражати себе на небезпечні ситуації. Знаючи, що людина стане твоїм ворогом і нашкодить тобі після того, як ти покритикуєш її недоліки чи зробиш їй боляче, і не бажаючи ставити себе в таку ситуацію, ти користуєшся принципом філософій світських справ, який говорить: “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”. Чи можна у світлі цього вважати справжніми друзями двох людей, які перебувають у таких стосунках? (Ні.) Вони одне одному не справжні друзі й тим більше не наперсники одне одного. То що саме це за стосунки? Хіба це не базові соціальні відносини? (Так і є.) У таких соціальних відносинах люди не можуть ні вести задушевні розмови, ні мати глибоких зв’язків, ні говорити про все, про що вони хочуть поговорити. Вони не можуть висловлювати те, що в них на серцях, ні вказувати на проблеми, які бачать в інших людях, ні говорити слова, які могли б принести користь іншим людям. Натомість вони вибирають, які приємні речі казати, щоб підлеститися до інших. Вони не наважуються говорити правду й обстоювати принципи, тим самим запобігаючи виникненню в інших ворожих думок щодо них. Коли людині ніхто не становить загрози, хіба ця людина не живе у відносній легкості та спокої? Хіба не цю мету переслідують люди, популяризуючи вислів “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”? (Так і є.) Очевидно, що це криводушний і лукавий спосіб виживання з елементом настороженості, мета якого – самозбереження. Люди, які живуть у такий спосіб, не мають ні повірників, ні близьких друзів, яким можна було б висказати все, що їм заманеться. Серед людей присутня взаємна обачність, взаємна експлуатація і взаємні інтриги, і від таких стосунків кожна людина бере те, що їй потрібно. Хіба не так? По суті, мета вислову “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки” полягає в тому, щоб не образити інших і не нажити собі ворогів, не завдати нікому болю й тим самим захистити себе. Це техніка й метод, до яких людина вдається, щоб уберегти себе від болю. Якщо подивитися на ці кілька аспектів сутності вислову, чи є вимога до людської моральної поведінки “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки” благородною? Чи є вона позитивною? (Ні.) Тоді чого вона вчить людей? Того, що не можна нікого ображати й кривдити, інакше постраждаєш ти сам; а також того, що не можна нікому довіряти. Якщо ти зробиш боляче комусь зі своїх добрих друзів, то дружба потихеньку почне мінятися: вони перетворяться з твоїх хороших, близьких друзів на незнайомців або ворогів. … Отже, чому зрештою вчить людей цей вислів? Він робить людей більш чесними чи хитрішими? Він призводить до того, що люди стають хитрішими; серця людей дедалі більше віддаляються одне від одного, відстань між людьми збільшується, а стосунки між людьми ускладнюються; це рівносильно ускладненню суспільних відносин людей. Відверте спілкування між людьми втрачається, і народжується менталітет самозахисту у ставленні до іншого. Чи можуть у такий спосіб стосунки між людьми й далі бути нормальними? Чи покращиться клімат у суспільстві? (Ні.) Отже, ось чому вислів “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки” явно неправильний. Навчання людей цим речам не може змусити їх жити нормальною людською сутністю; ба більше, воно не може зробити людей чесними, правдивими й відвертими у тому, як вони живуть по-людськи. Воно цілковито не може призвести ні до чого позитивного» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (8)). Завдяки читанню Божого слова я зрозуміла, що у своїх взаєминах із Барбарою покладалася на сатанинські філософії життя, як-от «Якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною», «Ніколи не бий нижче пояса» та «Кожен новий друг – це ще один шлях». До того моменту я вважала ці філософії принципами взаємодії з людьми. Я гадала, що така поведінка була єдиним способом підтримувати взаємини, не ображати інших та не створювати собі проблем. Завдяки одкровенню Божого слова я нарешті збагнула, що ці філософії були підступними, оманливими та зрадливими способами життя, вони змушували людей закриватися один від одного та заважали щирій взаємодії, а ще менше вони дозволяли любити один одного. Така взаємодія не ображає інших, не створює тобі проблем, але й не дає тобі завести справжніх друзів і робить людей ще оманливішими й неправдивішими. Я також зрозуміла, що треба бути відвертими у взаємодії з іншими, і коли бачиш, що хтось має проблему, то мусиш виявити співчуття й допомогти усім, чим можеш. Навіть якщо людина одразу це не прийме й неправильно тебе зрозуміє, ти все одно мусиш дотримуватися цих принципів та підходити до людей з правильними намірами. Ті, хто щиро приймає істину, навіть коли з ними розправляються, і вони можуть зніяковіти та не одразу прийняти зауваження, пізніше вони шукатимуть істину та аналізуватимуть себе. Вони не лише не сердитимуться на інших, а й будуть вдячні людині, яка їх виправила. Я згадала свою взаємодію з Барбарою. Я декілька разів ясно бачила, як вона вихваляється перед іншими, і що люди були про неї дуже високої думки, але боялася зачепити її его, вказавши на проблему, і переживала, що згодом вона перестане спілкуватися зі мною. Отже, щоб зберегти дружні стосунки з нею, я дивилася на все крізь пальці, нічого їй не казала і не допомагала, коли вона виявляла розбещеність, а це означало, що вона не аналізувала й не усвідомлювала свою проблему і згодом взялася за старе. Я побачила, що живучи за такими сатанинськими філософіями, я хотіла лише захистити наші стосунки, щоби Барбара вважала мене чуйною та емпатичною. Я не думала про її входження в життя. Якби я раніше вказала їй на помічені проблеми, можливо, вона б почала усвідомлювати свій розбещений характер і не казала би на зібраннях такі нерозсудливі речі. Заради захисту наших стосунків я стала чоловіковгодником! Це була дійсно шкідлива поведінка! Потім я згадала про іншу сестру, з якою спілкувалася. Я бачила, що вона часто виконує свій обов’язок недбало, а коли інші вказували їй на проблеми, вона сперечалася й не могла прийняти зауваження. Я хотіла поспілкуватися з нею, щоб допомогти їй проаналізувати себе, однак мені здавалося, що вона досягла досить поважного віку, і якщо я вкажу їй на проблеми, то зачеплю її его, і вона вирішить, що я надто сувора. Тому я заплющила очі на її проблему та зовні залишилася веселою, балакучою й дружньою до неї. Лише після того, як її звільнили за недбале виконання обов’язку, я пошкодувала, що вчасно не допомогла їй. Лише після її уходу я поспілкувалася про проблеми, які в ній помітила. І хоча вона зрештою визнала свої вади, вона дорікала мені за те, що я не вказала їй на них раніше, і сказала, що якби вона могла виправитися раніше, можливо, її б не звільнили. З цією думкою я нарешті збагнула, що життя за цими філософіями та поведінка чоловіковгодника не роблять тебе по-справжньому доброю людиною. Така людина геть не виявляє до інших ані щирості, ані співчуття, а натомість є облудним егоїстом. Я жила з сатанинським характером та викликала відразу в Бога. Барбара завжди була зі мною відверта, а я покладалася на ці філософії у наших стосунках та не практикувала істину. Я боялася образити її та намагалася зберегти власний позитивний образ в її очах, а помітивши її розбещеність, просто проігнорувала. Хіба з такою поведінкою я могла назватися доброю подругою? Я зрозуміла, що принцип «Якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною» насправді був віроломством сатани, і я більше не хотіла так жити.

Проаналізувавши себе, я збагнула ще одну причину, чому я не зважилася вказати Барбарі на її проблему: я мала помилкове переконання. Я завжди вважала, що вказувати на проблеми інших означає викривати їхні вади, а це зачепить їхнє его й образить їх, і взагалі це невдячна справа. Тому у випадку із Барбарою я постійно боялася, що вона образиться, якщо я вкажу їй на проблему, і це зруйнує наші стосунки, тому практикувати істину було дуже важко. Тож я шукала Бога, просячи Його наставити мене у вирішенні цієї проблеми.

У своєму пошуку я прочитала ці Божі слова: «Бог вимагає, щоб люди казали правду, говорили те, що думають, а не обманювали, не висміювали інших і не глузували з них, не вводили їх в оману, не кепкували й не глумилися з них, не обмежували їх, не викривали їхні слабкості й не завдавали їм болю. Хіба це не принципи висловлювань? Що означає “не слід викривати слабкості людей”? Це означає, що не можна поливати інших людей брудом і чіплятися до їхніх минулих помилок або недоліків із метою осуду чи засудження. Це мінімум, який від вас вимагається. Як конструктивні висловлювання виявляються в ініціативному аспекті? Переважно це заохочення, орієнтування, скеровування, закликання, розуміння та розрада. Також у деяких особливих випадках виникає необхідність відкрито викривати помилки інших, розбиратись із цими людьми й обтинати їх, щоб вони пізнали істину та захотіли покаятися. Тільки тоді досягається належний результат. Такий спосіб практики приносить людям велику користь. Для них це реальна допомога, і для них це конструктивно, чи не так? … Коротше кажучи, який принцип лежить в основі спілкування? Ось цей: говори те, що у тебе на серці, і говори про свої справжні переживання й про те, що ти насправді думаєш. Ці слова найбільш корисні для людей, вони забезпечують людей, вони допомагають їм, вони позитивні. Відмовся промовляти оті фальшиві слова, ті слова, які не приносять користі або повчання людям; це дозволить уникнути заподіяння їм шкоди або збивання з пантелику, занурення їх у негатив і створення негативного ефекту. Ти повинен говорити позитивні речі. Ти повинен прагнути допомагати людям якомога більше, приносити їм користь, забезпечувати їх, виховувати в них справжню віру в Бога; і ти повинен дозволяти людям отримувати допомогу та багато здобувати з твого досвіду щодо Божих слів і того, як ти вирішуєш проблеми, і могти розуміти шлях переживання роботи Божої та входження в істину-реальність, дозволяючи їм увійти в життя і спонукаючи їхнє життя до зростання – усе це результат того, що твої слова ґрунтуються на принципах і є повчальними для людей» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (3)). «Якщо в тебе хороші стосунки з братом або сестрою, і він чи вона просить тебе вказати, що з ним або нею не так, як тобі це слід зробити? Це залежить від того, який підхід ти застосовуєш у цьому питанні. … Як тоді слід підходити до цього питання згідно з принципом істини? Яка дія відповідає істині? Скільки існує відповідних принципів? По-перше, як мінімум, не змушуй інших спотикатися. Спочатку слід зважити слабкості іншого й те, який спосіб розмови з ним не змусить його спіткнутися. Це мінімум того, на що слід зважати. Далі, якщо ти знаєш, що ця людина щиро вірить у Бога та здатна прийняти істину, і ти помітив, що в неї проблема, ти маєш узяти на себе ініціативу й допомогти їй. Якщо ти нічого не робиш і смієшся із цієї людини, тим самим ти ображаєш її та шкодиш їй. Той, хто так чинить, не має ні совісті, ні розуму, ні любові до інших. Ті ж, у кого є хоч трохи совісті й розуму, не можуть просто дивитися на своїх братів і сестер, як на посміховисько. Вони мають обмірковувати різні способи допомогти їм розв’язати їхню проблему. Вони мають дати людині зрозуміти, що саме сталось і в чому була її помилка. Чи зможе ця людина покаятися – це її особиста справа; ми ж виконаємо своє зобов’язання. Навіть якщо вона не покається зараз, рано чи пізно настане день, коли вона схаменеться, і тоді вона не стане ні дорікати тобі, ні звинувачувати тебе. Те, як ти ставишся до своїх братів і сестер, як мінімум не може бути нижчим за стандарти совісті й розуму. Не залишайся в боргу перед іншими; допомагай їм, чим можеш. Це те, що мають робити люди. Люди, які можуть ставитися до своїх братів і сестер із любов’ю й відповідно до принципів істини, – це найкращі люди. Вони ще й найдобросердечніші. Звісно, справжніми братами й сестрами є ті люди, які можуть прийняти істину та практикувати її. Якщо людина вірить у Бога лише для того, щоб їсти свою частку хлібу чи отримувати благословення, але істину не приймає, то вона не є братом або сестрою. Зі справжніми братами й сестрами потрібно поводитися згідно з принципами істини. Незалежно від того, як вони вірять у Бога та на якому шляху перебувають, ти мусиш допомагати їм у дусі любові. Якого мінімального результату потрібно досягти? По-перше, не змусити їх спіткнутися й не дати їм стати негативно налаштованими; по-друге, допомогти їм і спонукати їх зійти з хибного шляху й повернутися; по-третє, спонукати їх зрозуміти істину та вибрати правильний шлях. Цих трьох видів результатів можна досягнути лише тоді, коли ти допомагаєш їм у дусі любові. Якщо ти не маєш справжньої любові, то не зможеш досягти цих трьох видів результатів і в кращому разі досягнеш лише одного-двох. Ці три види результатів також становлять три принципи допомоги іншим. Ти знаєш ці три принципи та розумієш їх, але як насправді вводити їх у дію? Чи справді ти розумієш труднощі іншого? Хіба це не ще одна проблема? Ти також маєш подумати: “Звідки виникли ці труднощі? Чи здатен я допомогти цій людині? Якщо мій духовний стан виявиться замалим, я не зумію розв’язати її проблему й говоритиму необережно, то я можу направити людину на хибний шлях. Крім того, наскільки ця людина здатна розуміти істину, який її духовний рівень? Чи категорична вона? Чи розуміється на духовних питаннях? Чи здатна вона прийняти істину? Чи шукає істину? Якщо вона побачить, що я здібніший за неї, а я з нею поспілкуюся, чи не виникне в ній заздрість або негатив?” Усі ці питання необхідно обдумати. Обміркувавши та прояснивши їх, поспілкуйся із цією людиною, прочитай їй кілька уривків із Божих слів, які стосуються її проблеми, і допоможи людині зрозуміти істину в Божих словах і знайти шлях до практики. Тоді проблема буде розв’язана, і людина вийде зі скрутного становища. Чи проста це справа? Це не проста справа. Якщо ти не розумієш істини, то скільки б ти не говорив, це не принесе ніякої користі. Якщо ти розумієш істину, то можеш просвітити людину та принести їй користь кількома реченнями» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише прагнучи до істини, можна розв’язати свої уявлення та хибне розуміння Бога). Із Божого слова я зрозуміла, що коли виявляєш чужі вади, щоб упіймати людину на слабкості, судити й викрити її, і якщо робиш це з наміром висміяти, поглузувати та звинуватити її, це викликає відразу в Бога. Але якщо вказати на проблеми й вади людини з наміром допомогти, тоді це повчально та є проявом співчуття до інших і відповідальності за їхнє життя. Якщо людина шукає істину, тоді з допомогою інших вона зможе проаналізувати себе й шукати істину, щоб вирішити свою проблему, а це наблизить її до входження в життя. Втім, деякі люди опираються та заперечують, коли з ними розправляються та вказують на їхні проблеми. Це доводить, що вони не приймають істину, і їх нудить від неї через розбещений характер. Я зрозуміла, що раніше мені здавалося, ніби вказувати на чужі проблеми – все одно що викривати чужі вади, і це невдячна справа. Це було абсолютно помилкове уявлення. Я також збагнула, що вказуючи на чужі проблеми потрібно дотримуватися певних принципів. Тут ідеться не лише про добрі наміри та ентузіазм чи вказування на проблеми людям напряму, хай би ким вони були. Іноді треба проявити мудрість та дотримуватися принципів істини. Найважливіше – врахувати відповідні істини, допомогти іншим зрозуміти істину та Божу волю, вказавши на проблеми, і дати їм шлях практики. Лише так ти дійсно допоможеш людям. У ту мить я нарешті усвідомила, що раніше, вказуючи людям на проблеми, не досягала хороших результатів бо не шукала принципів істини. Так було з Роксаною, яка була самозакоханою, турбувалася лише про власну репутацію, і з нею раніше ніхто не розправлявся. Помітивши, як вона відхиляється від теми у своєму спілкуванні, я мала не лише вказати їй на це, а й поділитися з нею принципами про спілкування Божого слова, щоб допомогти їй знайти шлях практики. Такий вчинок не сприймався б як утискання, але дав би їй змогу спілкуватися за принципами на наступних зібраннях. Коли я зрозуміла цей принцип, мені вже не було страшно вказати Барбарі на проблеми, я знала, що мушу допомогти їй згідно з принципами, зі співчуттям, щоб вона не звернула на хибну стежку. В душі я шукала й молилася Богу: «Як мені ефективно поспілкуватися із Барбарою, щоб не утискати її, щоб вона зрозуміла цей аспект істини та визнала свою проблему?»

У вільний час я обмірковувала цю проблему, шукала та розмірковувала над Божими словами, які викривають тих, хто хизується й самозвеличується. Я шукала можливості відверто звернутися до Барбари у спілкуванні та поговорити з нею про її проблеми, які я помітила в той період, а також поспілкуватися про природу й наслідки хизування та про те, як Бог ставиться до подібних вчинків. Після нашого спілкування Барбара нарешті усвідомила всю серйозність своєї проблеми, зрозуміла, що надто захопилася статусом, що їй подобалося посідати важливе місце в людських серцях та відчувати їхнє обожнювання, і що така поведінка викликає відразу в Бога. Згодом вона проаналізувала себе та відверто розповіла про свою поведінку на зібранні, і це допомогло всім визнати цю проблему. Побачивши, що Барбара змогла проаналізувати та визнати свою проблему й зненавидіти себе, я зраділа за неї. Але водночас я почувалася винною. Я шкодувала, що так довго не могла поспілкуватися та вказати їй на проблему. Вона зовсім не образилася на мене за те, що я викрила її проблему, і наші стосунки не зруйнувалися, навпаки, ми ще більше зблизилися. Я зрозуміла, що лише життя згідно з Божим словом та взаємодія з людьми згідно з принципами здатні принести мир в наші душі.