Є Ді, Китай

Коли я була лідеркою, деякі брати й сестри повідомили, що Ян Лі, лідер церкви, за яку я відповідала, не виконувала реальної роботи. Під час перевірки я з’ясувала, що Ян Лі цілими днями займалася загальними справами й зовсім не виконувала основної роботи лідерки церкви. Коли вона приходила на зібрання групи, то завжди казала, що зайнята, і, зробивши необхідні розпорядження, поспіхом ішла. Вона майже ніколи не бесідувала з братами й сестрами на зібраннях і насправді не розуміла та не вирішувала проблем і труднощів, з якими вони стикалися під час виконання своїх обов’язків. Кілька дияконів також повідомили, що Ян Лі зустрічалася з ними лише раз на кілька місяців. Проблеми й труднощі братів і сестер не вирішувалися вчасно, вони стали негативно налаштованими й пасивними у своїх обов’язках, а їхнє життя-входження гальмувалося. Крім того, деякі брати й сестри не мали жодного відчуття ноші й постійно недбало виконували свої обов’язки. А Ян Лі не бесідувала з ними, не допомагала їм і не відстороняла їх вчасно. Зла людина переривала церковне життя й заважала йому, але Ян Лі своєчасно не очистила від неї церкву. Через те, що Ян Лі не виконувала реальної роботи, церковному життю заважали, а різні завдання не приносили результатів, що призвело до застою. Коли я побесідувала з Ян Лі та розвінчала її проблеми, вона не тільки відмовилася приймати мої слова – вона навіть почала сперечатися у відповідь, намагаючись виправдати себе й перекласти провину за відсутність результатів у церковній роботі на сестру, яка була її напарницею. Зважаючи на поведінку Ян Лі та бачачи, що вона категорично відмовляється приймати істину чи каятися, я визнала її неправдивою лідеркою, яка не виконує реальної роботи, і яку слід негайно відсторонити. Але я вагалася. Деякі брати й сестри не розрізняли Ян Лі і вважали, що вона має певний рівень та дари. Вони казали, що вона має гострий розум і добре проводить бесіди на зібраннях. Вони стверджували, що вона щодня працює допізна, виконуючи свій обов’язок, і має справжнє відчуття ноші. Вони обожнювали та захищали її. Оскільки всі були про неї такої високої думки, я подумала: якщо я відстороню її, щойно прийшовши сюди, хіба вони не вважатимуть мене зарозумілою? Чи не подумають вони, що я відмовилася дати їй шанс на каяття? Або, можливо, вони вирішать, що я просто хочу впровадити радикальні зміни, щоб утвердити свою нову владу над усіма та здобути престиж? Я подумала собі: «Можливо, братам і сестрам варто спершу написати власні оцінки Ян Лі. Тоді я зможу вирішити, чи відстороняти її». Але брати й сестри не розрізняли її, і їхні оцінки були малокорисними. На той час переслідування з боку КПК було настільки жорстким, що зібратися з братами й сестрами, щоб побесідувати та розрізнити її, було неможливо. Якби я чекала на можливість побесідувати з ними, перш ніж відсторонити її, то церковна робота затрималася б хтозна на скільки. Я подумала: «Краще спочатку відсторонити її, а пізніше побесідувати та розрізнити її поведінку разом із братами й сестрами». Але я все одно хвилювалася, міркуючи: «Якщо братам і сестрам не дати можливості написати оцінку до її відсторонення, чи не залишаться вони непереконаними? Був інший варіант: я могла б написати листа лідеру, щоб доповісти про ситуацію з Ян Лі. Якщо лідер погодиться, тоді я відстороню її. Таким чином, навіть якщо брати й сестри не погодяться з цим, мені не доведеться самій нести відповідальність за це рішення. Усі знатимуть, що не лише я прийняла це рішення, і тому не казатимуть про мене нічого поганого». Ці думки постійно крутилися в моїй голові, і зрештою я вирішила написати лідеру наступного дня.

Наступного ранку я розповіла про ситуацію з Ян Лі своїй сестрі-напарниці. Вона також вважала, що Ян Лі – неправдива лідерка, яку слід відсторонити якомога швидше. Вона запропонувала відсторонити Ян Лі й водночас написати листа, щоб повідомити лідера. Я подумала, що це також доречне рішення, але коли дійшло до справи, я знову завагалася, подумавши: «Усе це базується лише на тому, що я побачила в поведінці Ян Лі. Чи всі дійсно погодяться відсторонити її без оцінки з боку братів і сестер? Чи не протестуватимуть вони на захист Ян Лі, коли настане час? Чи не скажуть вони, що я зарозуміла або що не вмію справедливо ставитися до людей? Якщо брати й сестри не погодяться з моїм рішенням і через це донесуть на мене, я втрачу обличчя». Що більше я про це думала, то більше заплутувалася. Сестра помітила стурбований вираз на моєму обличчі й запитала: «Ти хвилюєшся через інших братів і сестер? Боїшся, що якщо ти відсторониш Ян Лі без їхньої оцінки, вони з цим не погодяться? Ми відстороняємо неправдивих лідерів згідно з принципами, щоб захистити роботу церкви. Чому ти так цим переймаєшся?». Почувши її слова, я почала розмірковувати: «Це правда. Божий дім чітко вимагає від нас відстороняти свавільних лідерів і працівників, які не виконують реальної роботи, щоб уникнути затримок у роботі церкви. Я вже побачила, що Ян Лі – неправдива лідерка, але я все одно хочу отримати згоду братів і сестер, перш ніж відсторонити її. Чому так?». Я усвідомила, що цей стан був неправильним. Тож разом із сестрою я почала шукати, як вирішити цю проблему. І ми побачили два уривки з Божих слів, у яких говорилося: «Якщо як лідери та працівники ви ігноруєте проблеми, що виникають під час виконання обов’язків, і навіть шукаєте різні приводи й виправдання, щоб ухилитися від відповідальності, і ви не розв’язуєте деяких проблем, які здатні розв’язати, і не доповідаєте Вишньому про проблеми, які розв’язати не здатні, наче вони не мають до вас жодного стосунку, хіба це не нехтування відповідальністю? Ставитися до роботи церкви в такий спосіб – це розумно чи по-дурному? (По-дурному.) Хіба такі лідери та працівники не слизькі вужі? Хіба вони не позбавлені будь-якого почуття відповідальності? Коли вони стикаються з проблемами, вони їх ігнорують – хіба вони не бездумні люди? Хіба вони не хитрі люди? Хитрі люди – найдурніші з усіх. Ви мусите бути чесними людьми, ви мусите мати почуття відповідальності, коли стикаєтеся з проблемами, і ви мусите випробувати всі можливі способи та шукати істину, щоб розв’язати їх. Ви абсолютно не повинні бути хитрими людьми. Якщо ти лише дбаєш про те, щоб ухилитися від відповідальності й умити руки, коли виникають проблеми, тебе засудили б за таку поведінку навіть серед невіруючих, не кажучи вже про Божий дім! Ця поведінка, безперечно, буде засуджена й проклята Богом, і нею гидують та її відкидають обрані Богом люди. Бог любить чесних людей і гидує лукавими й слизькими вужами. Якщо ти хитра людина й поводишся як слизький вуж, хіба Бог не гидуватиме тобою? Хіба Божий дім просто так звільнить тебе від відповідальності? Рано чи пізно тебе притягнуть до неї. Бог любить чесних людей і не любить хитрих. Усім слід це чітко зрозуміти й перестати бути безтолковими та робити дурниці. Тимчасове невігластво можна пробачити, але якщо людина взагалі не приймає істини, то вона занадто непоступлива. Чесні люди можуть брати на себе відповідальність. Вони не думають про власні вигоди та втрати; вони лише оберігають роботу й інтереси Божого дому. У них добрі й чесні серця, подібні до посудин із чистою водою, дно яких видно з першого погляду. У їхніх діях також є прозорість. Лукава людина завжди поводиться як слизький вуж, завжди вдає, прикриває й приховує щось і неймовірно щільно загортається. Ніхто не може побачити таку людину наскрізь. Люди не можуть побачити твої внутрішні думки наскрізь, але Бог може проникливо спостерігати за тим, що в найглибших закутках твого серця. Коли Бог бачить, що ти не чесна людина, що ти слизький вуж, що ти ніколи не приймаєш істини, завжди вдаєшся до лукавства проти Нього й ніколи не віддаєш Йому свого серця, ти Йому не подобаєшся, і Він гидує тобою й покидає тебе» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (8)). «Всі ви кажете, що дбаєте про Божу ношу та підтримуватимете свідчення церкви, але хто з вас справді дбає про Божу ношу? Запитай себе: чи ти людина, що дбає про Божу ношу? Чи можеш ти практикувати праведність заради Бога? Чи можеш ти встати та виступити за Мене? Чи можеш ти непохитно практикувати істину? Чи достатньо ти сміливий, щоб боротися з усіма вчинками сатани? Чи зміг би ти відкласти свої почуття й розвінчати сатану заради Моєї істини? Чи можеш ти дозволити, щоб у тобі було задоволено Мої наміри? Чи покладав ти своє серце в критичні моменти? Чи ти людина, що слідує Моїй волі? Часто став собі ці запитання та часто думай про них» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 13). Божі слова розвінчали мої ниці наміри, як молоток, що б’є по цвяху. Тоді я побачила, що була лукавою людиною. Я чітко підтвердила, що Ян Лі – неправдива лідерка, яка не виконувала реальної роботи, і що брати й сестри не розрізняли її, і навіть обожнювали та захищали її. Але замість того, щоб відсторонити її якнайшвидше, згідно з принципами, я поводилася лукаво, щоб захистити своє обличчя та статус. Я чудово знала, що брати й сестри не розрізнять її, і що немає жодного реального сенсу в тому, щоб вони писали оцінку, але я все одно була готова витрачати час на цей процес через страх, що мене назвуть зарозумілою після відсторонення Ян Лі, і що це вплине на мій статус та імідж. Я приховувала свої ниці наміри під приводом отримання згоди братів і сестер, і навіть хотіла запитати думку лідера перед її відстороненням – таким чином, навіть якщо брати й сестри будуть проти її відсторонення, я могла б просто сказати, що лідер погодився на це, щоб мені не довелося самій нести цю відповідальність. Я всіляко намагалася захистити себе, вдаючись до хитрощів і лукавства. Якою ж я була лукавою! Це було моїм обов’язком і вимогою Божого дому – швидко відстороняти невідповідних неправдивих лідерів. Але я вагалася, була сповнена занепокоєнь і ухилялася від відповідальності – все, про що я думала, це як захистити своє обличчя та статус. Я не думала про те, якою б це було перешкодою і втратою як для роботи церкви, так і для життя-входження братів і сестер, якби я не відсторонила цього неправдивого лідера своєчасно. Я спостерігала за тим, як неправдива лідерка шкодить церкві, і замість того, щоб вийти вперед і викрити її, відсторонити її та захистити інтереси церкви, я постійно ставила на перше місце власні інтереси. Я навіть вигадувала відмовки, щоб виправдати себе. Я була такою егоїстичною й ницою! Що більше я про це думала, то більше відчувала себе негідною цього обов’язку, не кажучи вже про те, щоб дивитися в очі братам і сестрам.

Пізніше я також замислилася над цим: я вірила в Бога, щодня їла й пила Божі слова та виконувала свій обов’язок. Тож чому, стикнувшись із проблемою, я перестала практикувати істину? Чому я не могла захистити інтереси церкви? Якими саме були причини цього? Згодом я прочитала уривок із Божих слів і стала трохи краще розуміти цю проблему. У Божих словах сказано: «Чи є серед вас такі, хто в глибині душі вірить лише в невизначеного Бога на Небі, але завжди має уявлення про втіленого Бога? Якщо такі люди справді є, то вони вірять у релігію. Віруючі в релігію не визнають у своєму серці втіленого Бога, а якщо й визнають, то завжди мають про Нього уявлення й ніколи не можуть підкоритися. Хіба не так? Строго кажучи, такі люди не є віруючими в Бога. Хоча вони можуть стверджувати, що вірять у Бога, насправді вони мало чим відрізняються від віруючих у релігію. У своєму серці вони вірять лише в невизначеного Бога; вони дотримуються релігійних понять і правил. Отже, кожен, хто не прагне до істини, хто зосереджується лише на добрій поведінці та дотриманні правил, хто не втілює істину в життя й чий характер не змінюється ні на йоту, – це людина, яка вірить у релігію. Яка риса вирізняє тих, хто вірить у релігію? (Вони зосереджуються лише на зовнішніх практиках і на тому, щоб на позір поводитися добре.) Якими є принципи й засади їхніх дій? (Сатанинські філософії життя.) Які є сатанинські філософії життя й сатанинські, розбещені характери? Хитрість і лукавство; бути самому собі законом; пиха й зарозумілість; у всьому залишати за собою останнє слово; ніколи не шукати істину й не спілкуватися з братами та сестрами; завжди діяти, керуючись власними інтересами, гордістю та статусом, – усе це означає діяти, керуючись сатанинським характером. Це означає слідувати за сатаною. Якщо людина вірить у Бога, але не прислухається до Його слів, не приймає істину або не підкоряється Його розпорядженням і влаштуванням; якщо вона лише демонструє певну добру поведінку, але не здатна зректися плоті й не поступається ні своєю гордістю, ні інтересами; якщо вона, хоча з вигляду й виконує свій обов’язок, досі живе за своїм сатанинським характером і зовсім не відмовилася від своїх сатанинських філософій і способів існування та не змінила їх, то як же вона може вірити в Бога? Це віра в релігію. Такі люди зрікаються чогось і присвячують себе поверхово, але якщо поглянути на шлях, яким вони йдуть, на походження та відправну точку всього, що вони роблять, то все це ґрунтується не на Божих словах і не на істині; натомість вони продовжують діяти згідно з власними уявленнями та фантазіями, суб’єктивними припущеннями, амбіціями й бажаннями. Підґрунтям їхнього існування та дій досі слугують філософії й характери сатани. У питаннях, у яких вони не розуміють істину, вони не шукають її; у питаннях, у яких вони розуміють істину, вони не втілюють її в життя, не підносять Бога, як великого, й не цінують істину. Хоча номінально та на словах вони вірять у Бога й визнають Його, і хоча вони можуть здаватися здатними виконувати обов’язок і слідувати за Богом, вони живуть своїм сатанинським характером у всьому, що говорять і роблять. Усе, що вони говорять і роблять, є виявами їхнього розбещеного характеру. Ви не побачите, як вони переживають чи практикують Божі слова, а тим більше не побачите прояву того, як вони в усьому шукають істину та коряться їй. У своїх діях вони передусім думають про власні інтереси й спочатку втілюють власні бажання й наміри. Чи такі люди слідують за Богом? (Ні.) … Вони ніколи не звертають уваги на те, якою є Божа воля чи вимоги та як люди мусять практикувати, щоб догодити Богу. Хоча іноді вони можуть молитися перед Богом і спілкуватися з Ним, але вони просто розмовляють самі із собою, а не шукають щиро істину. Молячись Богу та читаючи Його слова, вони не пов’язують їх із тим, із чим стикаються в реальному житті. Отже, як вони ставляться до володарювання, розпоряджень і влаштувань Бога в упорядкованому Ним середовищі? Коли вони стикаються з тим, що не задовольняє їхні власні бажання, вони уникають цього та опираються цьому у своєму серці. Коли ж вони стикаються з тим, що завдає шкоди їхнім інтересам або перешкоджає задоволенню їхніх інтересів, то всіляко намагаються знайти вихід, прагнучи максимізувати власні вигоди й борючись за те, щоб уникнути будь-яких втрат. Вони прагнуть не догодити Богу, а лише вдовольнити власні бажання. Хіба це віра в Бога? Хіба мають такі люди стосунки з Богом? Ні, не мають. Вони ведуть нице, нікчемне, непримиренне й потворне життя. Вони не тільки не мають стосунків із Богом, але й при кожній нагоді йдуть проти Божого володарювання й розпоряджень» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Людина не може спастися вірою в релігію чи участю в релігійних ритуалах). Коли я розмірковувала над Божими словами, моє серце вирувало, наче океан під час шторму. Озираючись на свою поведінку, я була однією з тих людей, яких розвінчав Бог: віруючою в релігію. Хоча здавалося, що я здатна зрікатися й присвячувати себе, я не шукала істин-принципів, коли стикалася з проблемами. Я завжди думала лише про власні інтереси й жила за сатанинськими правилами виживання, такими як «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти» і «Розумні люди вміють себе захистити та думають лише про те, щоб не набути клопоту». Ці правила глибоко вкоренилися в моєму серці. Я вважала, що люди повинні жити для себе, і що ті, хто не думає про себе, – дурні. Я взяла ці правила за орієнтири для своєї поведінки, і тому ставала все більш егоїстичною, хитрою, лукавою та ницою. Незважаючи на те, що я прочитала так багато Божих слів після того, як увірувала в Нього, я все одно не приймала істину. Я жила не Божими словами, а філософіями сатани. Що стосується питання відсторонення Ян Лі, я чітко знала, які дії були б практикуванням істини, і що пішло б на користь роботі церкви та життю братів і сестер. Але, щоб зберегти своє обличчя та статус і уникнути того, щоб брати й сестри називали мене зарозумілою, я вирішила закрити на все очі й просто спостерігати, як неправдива лідерка продовжує шкодити церковній роботі й затримувати її. Хіба я не захищала цю неправдиву лідерку, даючи мовчазну згоду на її лихі вчинки? Якби людина, яка по-справжньому вірить у Бога й має почуття справедливості, побачила, що роботі церкви перешкоджають, вона діяла б згідно з Божими словами й відстояла інтереси церкви. Але коли я стикалася з подібною ситуацією, я не практикувала істину. Натомість я жила за світськими філософіями сатани. Яка ж з мене віруюча в Бога? Я думала, що вірю в Бога, що можу зрікатися й присвячувати себе, і що можу страждати й платити ціну за свою віру. Я думала, що можу коритися будь-якому обов’язку, який мені доручає церква. Але тепер я усвідомила, що все це було лише поверхневою хорошою поведінкою. Зіткнення з цією проблемою викрило мене. Я не мала реальності практикування істини, і коли я виконувала свій обов’язок, мене стримували мій розбещений характер та сатанинські філософії. Я вірила не в Бога, а в релігію. Моя віра не була схвалена Богом, натомість Він гидував нею й ненавидів її. Якщо я не покаюся, то моїм фіналом буде покарання та відсіювання.

Я прочитала більше Божих слів: «У домі Божому ти мусиш розуміти принцип кожного обов’язку, який виконуєш, яким би він не був, і бути здатним практикувати істину. Ось що означає бути принциповим. Якщо тобі щось незрозуміло, якщо ти не впевнений, що слід робити, проведи спілкування для досягнення консенсусу. Щойно буде визначено, що є найбільш корисним для роботи церкви та для братів і сестер, роби це. Не будь скутий правилами, не відкладай, не чекай, не будь пасивним спостерігачем. Якщо ти завжди є спостерігачем і ніколи не маєш власної точки зору, якщо, перш ніж щось робити, ти завжди чекаєш, доки хтось інший ухвалить рішення, а коли ніхто ще не ухвалив рішення, просто тягнеш час і чекаєш, до чого це призведе? Кожна частина роботи загрузає в трясовині, і ніщо не доведене до кінця. Тобі слід навчитися шукати істину або принаймні вміти діяти відповідно до своєї совісті та розважливості. Якщо тобі зрозумілий належний спосіб дій, і більшість інших вважає цей спосіб здійсненним, то саме його ти маєш практикувати. Не бійся взяти на себе відповідальність за щось, або образити інших, або понести наслідки. Якщо людина не робить нічого реального, і завжди прораховує, і боїться брати на себе відповідальність, і не виконує практичну роботу, то це показує, що в цієї людини забагато лиходійських задумів. Як це несправедливо – бажати насолоджуватися Божими благословеннями й благодаттю і водночас не робити нічого реального. Немає нікого, кого Бог зневажає більше, ніж таких підступних людей, що потурають іншим. Незалежно від того, що ти думаєш, ти не практикуєш істину, у тебе немає вірності, ти завжди додаєш свої особисті міркування, і в тебе завжди є власні думки та ідеї. Бог спостерігає за цим, Бог знає; невже ти думав, що Бог не знає? Так думати нерозумно. І якщо ти негайно не покаєшся, ти втратиш Божу роботу. Чому ти її втратиш? Тому що Бог досліджує найпотаємнішу сутність людей. Він бачить із абсолютною чіткістю всі їхні підступи й обмани, і Він знає, що їхнє серце відгороджене від Нього стіною, що вони не одного серця з Ним. Які основні аспекти утримують їхнє серце від Бога? Їхні думки, їхні інтереси та гордість, а також їхні власні маленькі підступи. Коли в серцях людей є те, що відокремлює їх від Бога, і вони постійно заклопотані ним, завжди будуючи підступи, це проблема. Якщо у тебе низький духовний рівень і мізерний досвід, але ти готовий шукати істину й завжди єдиний серцем із Богом, якщо ти можеш повністю присвятити себе тому, що Бог тобі довіряє, не вдаючись до дрібних хитрощів, тоді Бог це побачить. Якщо твоє серце завжди відгороджене від Бога стіною, якщо ти завжди таїш у собі дрібні задуми, завжди живеш заради своїх власних інтересів і гордості, завжди прораховуєш це у своєму серці, одержимий цим, тоді Бог не буде задоволений тобою, і Він не просвітить, не освітить і не визнає тебе, і твоє серце ставатиме дедалі темнішим, а це значить, що коли ти виконуватимеш свій обов’язок або робитимеш що-небудь іще, ти створиш безлад, і твої зусилля будуть майже марними. Це тому, що ти такий егоїстичний і підлий, і завжди будуєш підступи заради себе, і не щирий відносно Бога; це тому, що ти наважуєшся бути хитрим і намагаєшся обманути Бога, і не тільки не приймаєш істину, але й ненадійний у виконанні свого обов’язку, що насправді не є повним присвяченням себе Богові. Коли ти не вкладаєш душу у виконання свого обов’язку, а просто докладаєш певних символічних зусиль, використовуючи це як можливість отримати більше переваг, обманом здобути собі статус і репутацію, і якщо ти не приймаєш і не коришся, коли тебе обтинають і з тобою розбираються, дуже ймовірно, що ти образиш Божий характер. Бог дивиться на найглибшу сутність людини: якщо ти не покаєшся, ти будеш у небезпеці і, швидше за все, будеш вигнаний Богом, і в цьому разі в тебе більше ніколи не буде нагоди отримати схвалення від Бога» («Божа бесіда»). Божі слова дали мені шлях для практики. Коли ти стикаєшся з проблемами, які не можеш чітко зрозуміти, ти можеш шукати бесіди з братами й сестрами, які розуміють істину, і дійти згоди, перш ніж діяти для її вирішення. Якщо ти чітко бачиш, що курс дій відповідає істинам-принципам і буде корисним для роботи церкви, то тобі слід своєчасно його дотримуватися. Але якщо ти нерішуча людина, якщо завжди чекаєш на схвалення лідера перед прийняттям рішення, то це, швидше за все, затримає роботу церкви. Насправді, під час відсторонення невідповідних лідерів або працівників також було б згідно з принципами зрозуміти оцінки братів і сестер, зробити всебічну оцінку і вже потім вирішувати. Це може бути хорошим способом уникнути відхилень під час перепризначення лідерів і працівників. Але принципи – це не правила. Їх потрібно застосовувати гнучко, залежно від обставин. У випадку з відстороненням Ян Лі ми з сестрою-напарницею вже підтвердили, що Ян Лі була неправдивою лідеркою згідно з принципами, і що якби я не відсторонила її негайно, це лише затримало б роботу церкви. Не було потреби чекати, поки я зберу оцінки братів і сестер, щоб відсторонити її. Крім того, брати й сестри не розрізняли Ян Лі – вона ввела їх в оману. Навіть якби я попросила їх написати оцінку, це було б безглуздо, просто формальністю й марною тратою часу. Мені слід було прямо відсторонити її та розвінчати те, як вона не виконувала реальної роботи, давши братам і сестрам певне розрізення щодо неї та звільнивши їх від її омани. Ось що означає виконувати зобов’язання лідера. Але в цій справі я жила за філософією сатани, використовуючи лукавство, щоб захистити себе. Я не практикувала істину й не взяла на себе ні крихти відповідальності. Якби я й далі так виконувала свій обов’язок, Бог відцурався б від мене. Я знала, що Ян Лі – неправдива лідерка, але не наважувалася відсторонити її безпосередньо, бо боялася, що люди назвуть мене зарозумілою. Це свідчило про те, що я не розуміла, що таке зарозумілість, так само як і не розуміла таких речей, як наявність почуття справедливості та дотримання принципів. Завдяки шуканню й розмірковуванню я зрозуміла, що зарозумілість людини виказує її сатанинський характер. Коли люди не шукають істин-принципів, а завжди самовпевнені, наполягають на власних ідеях і поглядах і змушують усіх підкорятися їм – це і є пиха, зарозумілість і впевненість у власній праведності. Мати почуття справедливості означає відстоювати істину й захищати Божу роботу. Через пошук і молитву можна підтвердити, який курс дій відповідає істині та Божому слову, і можна відстоювати істину, захищати церковну роботу й стояти на цьому до кінця, незважаючи на те, що думають або кажуть інші. Це і є проявом почуття справедливості. Насправді, наш висновок про те, що Ян Лі була неправдивою лідеркою, ґрунтувався на принципах. Її відсторонення пішло б на користь роботі церкви. Такий вчинок відповідав би принципам і продемонстрував би почуття справедливості. Але я боялася, що без згоди братів і сестер відсторонення Ян Лі змусило б людей говорити, що я зарозуміла й пихата. Я не могла відрізнити зарозумілість від почуття справедливості – я розглядала позитивне як негативне. Це не давало мені змоги звільнитися й змушувало уникати правильних вчинків. Я побачила, що моє розуміння було абсолютно перекрученим. Якщо брати й сестри не могли розпізнати неправдивого лідера, то я могла б побесідувати з ними. Я не могла дозволити страху перед осудом інших завадити мені дотримуватися принципів. Я повинна була прийняти Боже проникливе спостереження й захистити інтереси церкви, незалежно від того, що вони думали. Тож наступного дня ми відсторонили Ян Лі.

Після цього ми з сестрою-напарницею побесідували з братами й сестрами на основі Божих слів і детально проаналізували поведінку Ян Лі – те, як вона постійно не виконувала реальної роботи, і як не бажала приймати істину. Після бесіди брати й сестри усвідомили, що були обмануті показним завзяттям Ян Лі, і зрозуміли, як розрізнити, чи є лідер придатним. Вони зрозуміли, що для цього треба дивитися не на їхні дари, чи красномовство, чи імітацію зайнятості. Радше, потрібно дивитися на те, чи прагнуть вони істини, чи виконують реальну роботу, чи вирішують реальні проблеми, і чи досягають реальних результатів у своїй роботі. Бачачи, як брати й сестри здобувають такі знання, я раділа, і засвоїла, що, виконуючи свій обов’язок згідно з істинами-принципами, ти можеш отримати Боже керівництво. Раніше я хвилювалася, що якщо я прямо відстороню Ян Лі, брати й сестри не зможуть цього прийняти – що вони скажуть, ніби я зарозуміла. Але тепер я побачила, що все це було лише в моїй уяві, і коли я діяла згідно з істинами-принципами, брати й сестри не засуджували мене. Натомість, із цієї ситуації вони навчилися розрізненню. Невдовзі церква обрала підходящого лідера, брати й сестри почали жити нормальним церковним життям, і робота знову почала функціонувати в нормальному режимі. Бачити все це було для мене великою радістю, і я засвоїла, що діяти й виконувати свій обов’язок згідно з істинами-принципами – це єдиний спосіб здобути Боже схвалення. Після цього я свідомо відкинула власні інтереси й почала діяти на основі істин-принципів. Ця практика принесла мені мир у серці та звільнила мене.

Завдяки цьому досвіду я побачила, що була егоїстичною й лукавою. Щоб захистити власну репутацію та статус, я відсунула на задній план інтереси церкви, і якби не розвінчування Божих слів, я б не зрозуміла себе й не змінилася б. Водночас я тепер розумію, наскільки важливо шукати істини-принципи в усьому, що я роблю, і що лише шукаючи істину та діючи згідно з принципами, я можу виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту.