Хейлі, Японія

Коли у 2017 році я почала виконувати роботу з поливу новонавернених у церкві, я поспішала навчатися й здобувати знання про всі відповідні істини-принципи, щоб якнайшвидше стати компетентною у своїй роботі. Я доклала багато зусиль і йшла на великі жертви у виконанні свого обов’язку, і тому отримувала все кращі й кращі результати. Приблизно через рік мене обрали служити лідеркою групи. Всі брати й сестри казали, що відтоді як я стала лідеркою групи ми почали швидко досягати прогресу, а коли в них виникали проблеми, всі вони приходили до мене, щоб побесідувати. Я подумала: «Здається, усі справді мене схвалюють. Якщо я й надалі прагнутиму істини, у мене точно буде шанс отримати ще вищу посаду. Тоді всі мене справді поважатимуть».

Незабаром після цього куратора нашої групи відсторонили за невиконання реальної роботи. Я подумала: «Я завжди була дуже ініціативною у виконанні свого обов’язку, я змогла розв’язати деякі проблеми й труднощі братів і сестер, і я була ефективною у своїй роботі. Тепер, коли я лідерка групи, і ми скоро обиратимемо нового куратора, я, без сумніву, буду найкращим кандидатом. Це чудовий шанс відзначитися!». Але лише через кілька днів наш лідер перевів сестру з іншої церкви на посаду нашої кураторки, сказавши, що вона має високий рівень, прагне істини та гідна зрощування. Я була дуже розчарована, коли почула цю новину. Я подумала: «Отже, ця сестра – хороший кандидат для зрощування, а я – ні?». Однак тоді мені спало на думку, що якщо сестра справді зможе виконувати реальну роботу, то це позитивний результат. Коли я це усвідомила, мені стало легше покоритися. Згодом, коли сестрі перепризначили інший обов’язок через певні потреби церковної роботи, я дуже зраділа й подумала: «Цього разу мою кандидатуру точно розглянуть на посаду кураторки». Але вже через кілька днів наш лідер підвищив сестру Адель на посаду кураторки. Цього разу я сприйняла цю новину не так спокійно. Я подумала: «Я справді важко працюю, виконуючи свій обов’язок, і вмію розв’язувати деякі реальні проблеми. Чому лідер не підвищив мене? Невже він думає, що я не придатна для зрощування? Невже він мене недооцінює? Що тепер про мене подумають брати й сестри, коли мене вже двічі обійшли при підвищенні? Адель щойно перевели сюди, і вона часто звертається до мене за порадами, бо ще не розібралася в роботі, та все ж наш лідер дуже високо цінує її та зрощує». Коли я все це усвідомила, то відчула себе дуже розчарованою та скривдженою. Згодом, коли Адель звернулася до мене, щоб розібратися в роботі, і ставила забагато запитань, я втратила терпіння. Я подумала: «Хіба ти не кураторка? Твій рівень не такий уже й високий, якщо продовжуєш ставити запитання, на які я вже відповіла!». Іноді, коли брати й сестри приходили до Адель із запитаннями й труднощами щодо поливу новонавернених, вона не знала, як провести бесіду, щоб розв’язати їх, і зверталась до мене по допомогу. Я навмисне відповідала: «Це просте питання. Тобі треба лише виявити суть проблеми та чітко провести бесіду про цю істину». Потім я наводила приклади того, як я розв’язувала подібні проблеми. Я думала: «Я маю показати всім, що в мене талант. Річ не в тому, що мені бракує здібностей, а в тому, що мені не дали можливості стати кураторкою». Згодом Адель запропонувала нам з’їхатися, щоб вона могла радитися зі мною щоразу, коли виникатимуть якісь проблеми. Я подумала: «Радитися зі мною, коли виникають проблеми? Але тоді вся заслуга за розв’язання проблеми дістанеться тобі, а не мені. Чому я маю бути твоєю помічницею за лаштунками?». Коли я це усвідомила, то відмовила їй під приводом того, що «не маю вільного часу через свій щільний графік поливу новонавернених». Адель зверталася до мене ще кілька разів, але я так і не погодилася. Поступово я помітила, що стала сковувати Адель, і вона стала проявляти менше ініціативи в обговоренні роботи. Однак я не розмірковувала над собою та не пізнавала себе, натомість думаючи, що Адель важко служити кураторкою. Щобільше, я думала, що якщо активно співпрацюватиму з нею, її стан покращиться і вона налагодить свою роботу, у мене не залишиться жодного шансу на підвищення. Навпаки, коли вона поринала в негатив, це ще більше підкреслювало мій власний ентузіазм та ініціативу. Тож, коли ми обговорювали роботу, я була дуже ініціативною та сповненою ентузіазму й брала на себе провідну роль, щоб відзначитися.

Згодом, оскільки все більше людей приймали Божу роботу останніх днів і до нашої групи призначили ще кількох поливальників, Адель наказала мені приділяти більше часу допомозі новоприбулим братам і сестрам. Я використовувала ці можливості, щоб розповідати людям про те, як я шукала істину, щоб розвіяти уявлення та сумніви новонавернених, систематично ділячись з ними своїм особистим досвідом та шляхами практики. Після цього, щоразу, коли в братів і сестер виникали проблеми, вони зверталися до мене, щоб побесідувати. У деяких випадках люди навіть зверталися до мене з проблемами, які не могла розв’язати Адель. Я була дуже задоволена собою і думала: «Схоже, вся моя робота останнім часом дає плоди, і всі мене схвалюють. Може, я й не кураторка, але можу виконувати значну частину роботи кураторки. Наступного разу, коли будуть вибори працівників і лідерів, брати й сестри обов’язково проголосують за мене».

Незабаром після цього настав час щорічних виборів, і я була дуже піднесена. Я подумала: «Якщо мене оберуть лідеркою, я матиму повноваження ухвалювати рішення щодо церковних проєктів. Якщо робота під моїм кураторством просуватиметься, брати й сестри обов’язково подумають, що я гідна своєї посади і поважатимуть мене ще більше». Але, на моє велике здивування, коли оголосили результати, мого імені не назвали. Моє обличчя залилося рум’янцем, і мені стало дуже соромно. На додачу до образи, брати й сестри сказали, що у мене зарозумілий характер, я часто сковую інших, не надаю пріоритету життю-входженню, рідко розмірковую над собою, не здобуваю знань і не засвоюю уроків з речей – коротко кажучи, я не прагну істини. Коли я все це почула, то почувалася жахливо – тепер усі брати й сестри знали, що я не шукала істини. Мало того, що я не змогла відзначитися, я ще й геть себе зганьбила. У ті дні я боялася, що брати й сестри запитають мене, як я пережила цю ситуацію, але також переживала, що ніхто не буде зі мною розмовляти, що вони розпізнають мене й почнуть уникати. Мої емоції були розбурхані, і я не могла думати ні про що, крім того, що сталося, я не могла зосередитися на своєму обов’язку й страшенно мучилася та страждала. Я весь час дивувалася, чому мене спіткало таке випробування. Згодом деякі брати й сестри побесідували зі мною і закликали мене більше розмірковувати над тим, як я виконую свій обов’язок. Вони також зазначили, що, хоча я й мала певні здібності в роботі, я не надавала пріоритету пошуку істини, а прагнула лише репутації та статусу й ішла неправильним шляхом. Я розуміла, що поради й допомога братів і сестер походять від Бога, тому прийшла до Нього з молитвою: «О, Боже, таке викриття було для мене дуже важким. Боже, благаю, просвіти мене й дозволь мені пізнати себе та зрозуміти Твій намір».

Одного разу, читаючи Божі слова, я натрапила на кілька уривків, у яких Бог розвінчує, як антихристи прагнуть репутації та статусу. У Божих словах сказано: «Незалежно від того, який обов’язок виконують антихристи, вони намагатимуться зайняти високу посаду, позицію зверхності. Вони б ніколи не змогли задовольнитися своїм місцем звичайного послідовника. І до чого вони відчувають найбільшу пристрасть? Стояти перед людьми, давати накази та вичитувати людей, змушуючи їх робити так, як кажуть вони. Вони ніколи не думають про те, як належним чином виконувати свій обов’язок, і тим паче, виконуючи свій обов’язок, вони не шукають істин-принципів, щоб практикувати істину та задовольняти Бога. Натомість вони ламають голову над тим, як відзначитися, щоб змусити керівників високо думати про них і просувати їх по службі, щоб вони самі могли стати керівником або працівником і вести за собою інших людей. Це те, про що вони думають і на що сподіваються цілий день. Антихристи не бажають, щоб їх вели інші, і вони не бажають бути звичайними послідовниками, не кажучи вже про те, щоб спокійно виконувати свій обов’язок без фанфар. Яким би не був їхній обов’язок, якщо вони не можуть бути попереду і в центрі, якщо вони не можуть стояти вище інших і вести інших людей, вони вважають виконання свого обов’язку нудним і стають негативно налаштованими й починають сповільнюватися. Без похвали або поклоніння з боку інших їм це ще менш цікаво, і в них ще менше бажання виконувати свій обов’язок. Але якщо вони можуть бути в центрі уваги під час виконання свого обов’язку й зберігати за собою останнє слово, вони почуваються зміцненими й перенесуть будь-які труднощі. Вони завжди мають особисті наміри під час виконання свого обов’язку й завжди хочуть вирізнятися задля задоволення своєї потреби перемогти інших людей, а також досягнення своїх бажань та амбіцій» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина сьома). «Для антихристів репутація і статус не є якоюсь додатковою вимогою, а тим паче якимись зовнішніми речами, без яких вони могли б обійтися. Вони є частиною природи антихристів, вони в їхніх кістках, в їхній крові, вони їм внутрішньо притаманні. Антихристам не байдуже, чи мають вони репутацію і статус; це не їхнє ставлення. Тоді яким є їхнє ставлення? Репутація і статус тісно пов’язані з їхнім повсякденним життям, з їхнім повсякденним станом, із тим, до чого вони прагнуть щодня. Для антихристів статус і репутація – це їхнє життя. Незалежно від того, як вони живуть, незалежно від того, у якому середовищі вони живуть, незалежно від того, яку роботу вони виконують, незалежно від того, до чого вони прагнуть, які їхні цілі, яким є напрямок їхнього життя, усе це обертається навколо володіння доброю репутацією та високим статусом. І ця мета не змінюється; вони ніколи не зможуть відмовитися від таких речей. Це справжнє обличчя антихристів і їхня сутність. Їх можна було б помістити в первісний ліс глибоко в горах, але вони однаково не відпустили б свого прагнення до репутації і статусу. Їх можна було б помістити в будь-яку групу людей, і єдине, про що вони були б здатні думати, – це все ж репутація і статус. Хоча антихристи вірять у Бога, вони зрівнюють прагнення до репутації і статусу з вірою в Бога та ставлять ці дві речі на один щабель. Тобто, йдучи шляхом віри в Бога, вони також прагнуть власної репутації і статусу. Можна сказати, що у серцях антихристів прагнення до істини у вірі в Бога – це прагнення до репутації і статусу, а прагнення до репутації і статусу – це також прагнення до істини; здобути репутацію і статус – значить здобути істину й життя. Якщо їм здається, що вони не здобули ні слави, ні вигоди, ні статусу, що ніхто не дивиться на них знизу вгору, не цінує їх високо й не слідує за ними, то вони занепадають духом, вважають, що у вірі в Бога немає ні сенсу, ні цінності, і в душі запитують себе: “Невже я зазнав невдачі, вірячи ось так у Бога? Невже для мене немає жодної надії?”. У своєму серці вони часто розраховують такі речі. Вони розраховують, як їм викроїти собі місце в Божому домі, як здобути в церкві високу репутацію, як вони можуть спонукати людей слухати, коли вони говорять, і співати їм хвалу, коли вони щось роблять, і як вони можуть спонукати людей слідувати за ними, куди б вони не пішли, і як вони можуть отримати вагомий голос у церкві, а також славу, вигоду й статус – у своїх серцях вони дійсно зосереджуються на таких речах. Саме такого прагнуть ці люди» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). Божі слова розвінчують те, як антихристи ставлять репутацію та статус понад усе. Будь-де й будь-коли їхня кінцева мета – здобути добру репутацію та високий статус. Вони вірять у Бога та виконують свої обов’язки лише для того, щоб відзначитися та здобути повагу інших. Вони завжди прагнуть здобути статусні посади, завоювати право останнього слова та повноваження ухвалювати рішення, а також отримати владу над іншими. Коли їм не вдається здобути статус і репутацію, вони починають думати, що у вірі в Бога й виконанні свого обов’язку немає сенсу. Зважаючи на Божі слова, я усвідомила, що виявлений мною характер і погляд, що стояв за моїм прагнення нічим не відрізнялися від антихристового. Я завжди прагнула стати кураторкою або лідеркою, бо я думала, що лідери та працівники мали право останнього слова й могли ухвалювати важливі рішення і їх дуже поважали, підтримували й цінували. Мої повноваження лідерки групи були обмеженими, і я рідко могла відзначитися, тому коли я досягала результатів у своїй роботі, у мене одразу виникало бажання здобути ще більше влади та повноважень, щоб мене поважали ще більше людей і щоб вони гуртувалися навколо мене. Коли я почула, що в церкві обиратимуть нового куратора, я з нетерпінням чекала на вибори, адже думала, що мій шанс відзначитися нарешті настав. Але коли лідер просто перевів куратора з іншої церкви, я була глибоко розчарована й відмовлялася прийняти це, вважаючи, що лідер не хотів дати мені шансу навчитися і мав щось проти мене. Щоб довести, що я краща за нинішню кураторку, я навмисно ускладнювала їй життя й витісняла її, через що вона стала скованою. Щоб переконатися, що мене оберуть кураторкою, я використовувала кожну можливість допомогти братам і сестрам, щоб показати себе та утвердитися, аби більше людей схвалювало мене й проголосувало за мене на наступних виборах. Я прагнула лише статусу й слави та все, що я робила, було спрямоване на здобуття статусу. Я йшла шляхом антихриста. Усвідомивши це, я глибоко розкаялася, і тому помолилася Богу: «О Боже, я не прагнула істини у своєму обов’язку, я змагалася за статус і репутацію, бунтувала проти Тебе й опиралася Тобі. Боже, я більше не хочу так продовжувати й готова покаятися. Просвіти мене, щоб я могла пізнати себе».

Якось під час духовних роздумів я натрапила на уривок з Божих слів: «Коли сатанинський характер укорінюється в людях і стає їхньою природою, цього вистачає, щоб посіяти в їхніх серцях темряву й зло та спонукати їх прагнути хибного шляху та обирати його. Якими є ідеали, надії, амбіції, життєві цілі та напрямки людей під рушійною силою розбещеного сатанинського характеру? Чи не суперечать вони позитивним речам? Наприклад, люди завжди хочуть мати відомість, бути зірками, бажають здобути велику славу й престиж, вшанувати пам’ять своїх предків. Чи є в цьому позитив? Зовсім ні, це не позитивно, ба більше, це суперечить закону Божого володарювання над долею людства. … Чи завжди ви хочете розправити крила й злетіти, чи завжди бажаєте літати самостійно, бути орлом, а не маленькою пташкою? Який це характер? Хіба це принцип життя по-людськи? Ваше життя по-людськи має базуватися на Божих словах; тільки Божі слова є істиною. Ви були занадто глибоко розбещені сатаною й завжди вважаєте традиційну культуру – слова сатани – істиною, об’єктом свого прагнення, що дозволяє вам легко стати на хибний шлях, піти шляхом опору Богові. Думки та погляди розбещеного людства, а також те, чого воно прагне, суперечать бажанням Бога, істині й законам Божого володарювання над усім, Його керуванню всім та Його контролю над долею людства. Незважаючи на те, наскільки правильними та розумними можуть бути такі прагнення на думку людей та згідно з їхніми уявленнями, з Божого погляду вони не є позитивними й не відповідають Його намірам. Через те, що ви йдете проти факту Божого володарювання над долею людства й бажаєте літати самостійно, взяти долю у свої руки, ви завжди б’єтеся об стіни так сильно, що розбиваєте голову у кров, але нічого не виходить. Чому у вас нічого не виходить? Тому що жодна створена істота не може змінити закони, встановлені Богом. Влада та сила Божі є вищими за все, непорушними для будь-якої створеної істоти. Люди надто завищують свої можливості. Що ж завжди змушує людей бажати звільнитися від Божого володарювання, завжди бажати вхопити свою долю у свої руки, планувати своє майбутнє та контролювати свої перспективи, напрямок та життєві цілі? Звідки походить ця початкова точка? (Від розбещеного сатанинського характеру.) Що ж тоді приносить розбещений сатанинський характер людям? (Протидію Богу.) Які наслідки протидії Богу? (Біль.) Біль? Це загибель! Біль – це навіть не половина цих наслідків. Те, що ви бачите прямо перед своїми очима, це біль, негатив та слабкість, а також опір та скарги – до якого результату все це призведе? До знищення! Це не дрібниці й це не іграшки» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Розбещені характери можна усунути лише прийняттям істини). Завдяки розвінчанню Божих слів я зрозуміла, що після того, як людина була розбещена сатаною, живе, керована сатанинським розбещеним характером, який проявляється в зарозумілості та писі, а також у нечесті й лукавості. Вона більше не може коритися Божому володарюванню й розпорядженням, і завжди сповнена амбіцій та жаги, прагнучи стати великою, відомою, здобути високий статус і бути найвеличнішою людиною у світі. Сатанинські філософії, як-от «Людина дереться вгору; вода тече вниз» і «Солдат, який не хоче стати генералом, – поганий солдат» здавна глибоко вкоренилися в моєму серці що змусило мене вважати прагнення до слави та статусу законною метою. У школі я прагнула бути найкращою ученицею, і коли я погано складала тести, потім кілька днів почувалася пригніченою. Коли після закінчення навчання я влаштувалася на роботу, то сумлінно працювала, щоб стати однією з найкращих співробітниць – я бралася працювати понаднормово й вибирала найважчі завдання, аби завоювати прихильність начальника й отримати шанс на підвищення. Прийнявши віру, я була переконана, що зможу здобути повагу й підтримку інших, якщо стану кураторкою або лідеркою у церкві, і тому прагнула здобути високий статус. Особливо коли я стала лідеркою групи та заслужила схвалення братів і сестер, мої амбіції та жага сягнули нових висот. Я ставала дедалі зарозумілішою, думаючи, що маю всі підстави й кваліфікацію, щоб отримати підвищення до кураторки або навіть лідерки. Коли мій лідер підвищив замість мене Адель, я чинила опір і обурювалась, не бажаючи підтримувати її та співпрацювати з нею в нашій роботі. Я весь час намагалася змагатися з нею. Я часто шукала можливості показати, як я вмію розв’язувати проблеми. З одного боку, я хотіла, щоб Адель думала, що вона гірша за мене, а з іншого – я намагалася показати братам і сестрам, що я обдарованіша за неї. Я сподівалась, що завдяки цьому всі приходитимуть до мене, коли матимуть проблеми, і на наступних виборах обов’язково згадають про мене. Я вважала статус важливішим за все інше, і ніколи не розмірковувала над собою, навіть коли мене постійно спіткали невдачі. Щобільше, я була ображена й обурена, думаючи, що маю заслуги, оскільки вміла добре виконувати певну роботу, тому мене мали призначити лідеркою інших. Я була нечувано зарозумілою та безсоромною! Розмірковуючи над цим, я зрозуміла, що вірила в Бога, шукаючи статус. Я не ставила прагнення до істини своїм пріоритетом і мала дуже мало істин-реальностей – а отже, я просто не змогла б виконувати якусь суттєву роботу, яку повинні здійснювати лідери та працівники. Я також мала погану людськість, що робило мене ще менш придатною для посади лідерки. Якби мене обрали лідеркою, це б завдало шкоди як братам і сестрам, так і церкві!

Після цього я прочитала два інші уривки Божих слів, що допомогли мені краще зрозуміти природу та наслідки прагнення до слави та статусу. У Божих словах сказано: «Якщо хтось каже, ніби любить істину та прагне до істини, а по суті ставить собі за мету виділитися, похизуватися, реалізувати власні інтереси та зробити так, щоб люди були про нього високої думки, а свій обов’язок така людина виконує не для того, щоб коритися Богу чи задовольняти Його, а щоб забезпечити собі славу, вигоду й статус, то її прагнення неправедне. З огляду на це, коли йдеться про роботу церкви, дії таких людей перешкоджають їй чи допомагають рухатись уперед? Очевидно, що перешкоджають; вони не допомагають їй рухатись уперед. Дехто, прикриваючись роботою в церкві, гониться за власною славою, вигодою і статусом, займається власною справою, створює власну маленьку групу, власне маленьке царство – чи виконує така людина свій обов’язок? Уся робота, яку вона здійснює, по суті, порушує, розладнує й погіршує роботу церкви. Який наслідок прагнення таких людей до слави, вигоди й статусу? По-перше, це впливає на те, як обрані Богом люди нормально їдять і п’ють Боже слово та розуміють істину, це перешкоджає їхньому входженню в життя, не дає їм стати на правильний шлях віри в Бога та веде їх на хибну стежку – що шкодить обраним і приводить їх до загибелі. А що така гонитва, зрештою, вчиняє в роботі церкви? Розлад, послаблення й руйнування. Такий наслідок, до якого призводить людська гонитва за славою, вигодою та статусом. Коли люди так виконують свій обов’язок, хіба це не можна розцінювати як те, що вони йдуть шляхом антихриста? Коли Бог просить людей відкинути славу, вигоду і статус, це не тому, що Він позбавляє людей права вибору; натомість причина полягає в тому, що в гонитві за славою, вигодою і статусом люди порушують і переривають роботу церкви та входження обраних Богом людей у життя, і це навіть може впливати на те, як більше людей їдять і п’ють Божі слова, розуміють істину й завдяки цьому досягають Божого спасіння. Це беззаперечний факт. Коли люди прагнуть власної слави, вигоди й статусу, то безперечно, що вони не прагнутимуть істини й не будуть сумлінно виконувати свій обов’язок. Вони говоритимуть і діятимуть лише заради слави, вигоди й статусу, і вся їхня робота, без найменшого винятку, виконується заради цих речей. Так поводитись і діяти – це, безсумнівно, йти шляхом антихристів; це переривання й порушення Божої роботи, а всі його різноманітні наслідки перешкоджають поширенню Євангелія Царства та виконанню Божої волі в церкві. Отже, можна з упевненістю сказати, що шлях, яким ідуть ті, хто женеться за славою, вигодою і статусом, – це шлях опору Богові. Це свідомий опір Йому, заперечення Його волі – це співпраця із сатаною в опорі Богові та протистоянні Йому. Така природа людської гонитви за славою, вигодою і статусом» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина перша). «Бог ніщо так не ненавидить, як прагнення людей до статусу, тому що прагнення до статусу – це характер сатани, це неправильний шлях, воно породжене розбещенням від сатани; це те, що Бог засуджує, і це саме те, що Бог судитиме й очищатиме. Бог ніщо так не ненавидить, як прагнення людей до статусу, а ти й досі вперто змагаєшся за статус, ти незмінно плекаєш та оберігаєш його, завжди намагаючись забрати його собі. Хіба у всьому цьому немає певної якості протистояння Богові? Статус не призначений для людей Богом; Бог надає людям істину, шлях і життя, щоб вони зрештою стали створеною істотою, яка відповідає стандарту, маленькою і незначною створеною істотою, а не кимось, хто має статус, престиж і пошану тисяч людей. І тому не має значення, з якої точки зору це розглядається, прагнення до статусу – це дорога до загибелі. Яким би обґрунтованим не було твоє виправдання щодо прагнення до статусу, цей шлях однаково неправильний, і Бог не схвалює його. Яких би зусиль ти не докладав або наскільки б велику ціну ти не платив, якщо ти бажаєш статусу, Бог не дасть його тобі; якщо Бог його тобі не дає, то тобі не вдасться здобути його в боротьбі, і якщо ти продовжуватимеш боротися, наслідком цього буде тільки одне: тебе буде викрито й відсіяно, ти будеш на шляху до загибелі. Ви це розумієте, правда?» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). Коли я прочитала Божі слова й зрозуміла Його аналіз та характеристики тих, хто шукає статус і славу, це справді вразило моє серце. Я справді не усвідомлювала, наскільки серйозними були природа й наслідки прагнення статусу та слави. Коли люди їх прагнуть, вони безпосередньо руйнують і знищують роботу церкви, а також служать сатані. Бог засуджує такі дії. Прагнення статусу суперечить Божим вимогам і є прямою протидією Йому – така поведінка – шлях до загибелі! Нашу попередню кураторку відсторонили за те, що вона не виконувала реальної роботи. Тому прихід Адель був корисним для роботи церкви, оскільки вона прагнула істини й справді надавала пріоритет пошуку істин-принципів, коли щось траплялося, і могла виконувати реальну роботу. Я мала б її підтримувати й співпрацювати з нею, Але через те, що я була настільки зациклена на славі, я не могла прийняте те, що Адель призначили кураторкою. Я знову і знову відмовлялася співпрацювати з нею, коли вона пропонувала нам разом обговорити роботу. Тому Адель почувалася скованою та негативно налаштованою, і це також згубно позначилося на роботі церкви. Я не тільки не розмірковувала над собою, але й не взяла на себе відповідальність за те, як я вчинила з нею, думаючи, що вона стала негативно налаштованою лише через те, що не годилася на посаду кураторки. Я навіть з нетерпінням чекала, коли вона нарешті зрозуміє, що ця робота їй не під силу, і піде, а я зможу зайняти її місце. Хіба я не перешкоджала й не заважала роботі церкви? Я навіть використовувала будь-яку нагоду, щоб обговорити роботу та допомогти братам і сестрам, щоб виділитися і щоб вони приходили до мене, коли виникають проблеми, перетворивши таким чином Адель на формальну очільницю. Я поводилася як слуга сатани, заважала роботі церкви й нищила її. Я чинила зло й опір Богу! У Божих словах сказано: «Яких би зусиль ти не докладав або наскільки б велику ціну ти не платив, якщо ти бажаєш статусу, Бог не дасть його тобі; якщо Бог його тобі не дає, то тобі не вдасться здобути його в боротьбі, і якщо ти продовжуватимеш боротися, наслідком цього буде тільки одне: тебе буде викрито й відсіяно, ти будеш на шляху до загибелі». Я усвідомила, що, шукаючи статусу, я йшла шляхом опору Богові, і єдиним фіналом була б загибель. Від цієї думки мене охопив страх. Моє прагнення статусу та слави стало серйозною проблемою, і якби так тривало далі, мої амбіції та жага невпинно б зростали. Хто знає, які б злі вчинки я зробила, якби справді здобула статус. Якби я невдовзі не покаялася і продовжила йти цим хибним шляхом прагнення, я би зрештою вчинила якесь страшне зло й Бог відсіяв би та покарав мене.

Згодом під час зібрання я побачила такий уривок Божих слів: «Як член створеного людства ти мусиш дотримуватися свого належного положення та добропорядно жити як людина. Сумлінно тримайся того, що тобі довірив Творець. Не переступай лінії і не роби вчинків, що виходять за рамки твоїх можливостей або викликають огиду в Бога. Не прагни бути великою особою, або стати надлюдиною, або видатною особою, і не прагни стати Богом. Усі ці бажання – такі, яких людям не слід мати. Прагнення бути великою особою або надлюдиною абсурдне. Прагнення стати Богом іще ганебніше; воно огидне та нице. Що справді дорогоцінне й чого створені істоти мусять триматися більше за все інше, то це становлення істинною створеною істотою; це єдина мета, до якої мають прагнути всі люди» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний I). Завдяки Божим словам я усвідомила, що люди – це лише створені істоти, і ми маємо триматися призначених нам посад та зосереджуватися на своїх поточних обов’язках. Саме через амбіції, бажання та сатанинський характер людина завжди прагне стати винятковою та мати високий статус. Бути лідером церкви означає не отримати статус, а належно виконувати свій обов’язок відповідно до істин-принципів. Незалежно від того, чи маю я статус, я все одно повинна жити як людина й триматися свого обов’язку. Я вирішила для себе, що кого б не обрали лідером, я стійко триматимусь на поточній посаді та гідно виконуватиму свій обов’язок. Незалежно від того, чи оберуть мене, чи здобуду я високий статус, я підтримуватиму роботу лідера і як слід виконуватиму обов’язки з усіма, будучи єдиною з ними серцем і розумом. За кілька днів, коли новообраний лідер прийшов почути звіт про нашу роботу, я пояснила все якомога конкретніше, щоб він міг добре розібратися в роботі й ефективно продовжити її. Під час обговорення я зосереджувалася на тому, як краще діяти, щоб це було якомога корисніше для нашої роботи, і одразу ж ділилася всіма конструктивними пропозиціями, які в мене виникали. Незалежно від того, хто виконував роль лідера, важливо було співпрацювати й розв’язувати будь-які проблеми, які перед нами поставали. Щойно я почала зосереджуватися на поточній роботі та на тому, як співпрацювати з усіма, щоб якомога ефективніше виконувати свій обов’язок, мені стало набагато легше.

Через два місяці лідеру призначили інший обов’язок, і на нових виборах лідеркою нарешті обрали мене. Сестра сказала мені: «Насправді ти завжди мала виняткову працездатність та була відповідальною у виконанні свого обов’язку, просто раніше ти не прагнула істини, і тому ми не наважувалися голосувати за тебе. Тепер ми побачили, як після суду й розвінчання Божих слів ти усвідомила свій розбещений характер, у дечому змінилася, стала більш врівноваженою та спокійною у своїх словах і діях, а також стала частіше ділитися найпотаємнішими й практичними думками під час бесід на зібраннях. Навіть коли ти змогла досягти цих ледве помітних змін, усі помітили різницю, і тому проголосували за тебе». Почувши добрі слова сестри, я відчула велику вдячність Богові. Саме суд і розвінчання Божих слів допомогли мені усвідомити свій справжній духовний зріст, статус та ідентичність. Я лише звичайна істота, яка була глибоко розбещена сатаною та позбавлена будь-якої істини-реальності. Навіть якщо я була обдарована й мала рівень, я була нічим не краща від інших братів і сестер. Поступово мої амбіції та жага до статусу ослабли, і я почала жити більш смиренно. Після того як мене обрали лідеркою, не тріумфувала з почуттям самовдоволення, натомість я відчула тягар свого обов’язку та відповідальність. Саме завдяки Божому спасінню я змогла здійснити це невеличке перетворення. Дякувати Всемогутньому Богу!