Ми з чоловіком прийняли роботу останніх днів Всемогутнього Бога у травні 2012 року. Ми повсякчас разом читали Божі слова та співали гімни, прославляючи Бога, і я почувалася дуже щасливою та задоволеною. Невдовзі я взяла на себе зобов’язання у церкві та часто відвідувала зібрання й поширювала Євангеліє. Чоловік дуже мене підтримував. Однак згодом моя сім’я почала заважати мені практикувати віру через утиски з боку Компартії, і наше колишнє злагоджене життя було повністю зруйновано.

Якось нам подзвонив мій старший брат і сказав, що бачив у новинах, як уряд вдається до суворих заходів щодо віруючих у Всемогутнього Бога та виносить їм вироки одразу після арешту. Він сказав: «Якщо в сім’ї є бодай один віруючий, це вплине також на його нащадків. Діти не зможуть вступити до університету та не матимуть ані роботи, ані шансу на добре майбутнє. Тобі не можна далі практикувати цю релігію». Мій чоловік, почувши це, сказав: «Віра – це добре, однак Компартія затято арештовує віруючих. Це вплине навіть на майбутнє наших дітей. Я більше не хочу практикувати цю релігію, а тобі варто припинити ходити на зібрання. Якщо хочеш слідувати за Богом, просто роби це потайки, вдома». Я відповіла: «Хіба я можу називатися віруючою та пізнати істину, якщо не ходжу на зібрання? У нашій вірі ми шукаємо істину – це вірний шлях у житті. Я не можу не ходити на зібрання». Збагнувши, що я не відступлюся, він розлютився, схопив табуретку та ліхтарик і розбив їх. Наступного дня він повернувся додому зі своєї школи й сказав мені: «У школі сьогодні було зібрання. Центральний комітет видав офіційний документ, де сказано, що віруючі у Всемогутнього Бога є політичними злочинцями та підлягають першочерговому розгрому по всій країні. Вчителям та їхнім сім’ям забороняється мати будь-яке віросповідання, якщо виявлять когось релігійного, його буде виключено та внесено до чорного списку з забороною працевлаштування. Їхнім нащадкам заборонять вступати до коледжу – їх не прийме жоден навчальний заклад. Тобі не можна далі практикувати свою релігію. Якщо хтось дізнається й донесе на тебе, я втрачу роботу, а наші діти залишаться без майбутнього. Це зруйнує нашу сім’ю». Слухаючи його, я подумала: Нам потрібна зарплата мого чоловіка, щоб покрити сімейні витрати. Якщо його дійсно звільнять через мою віру, як ми будемо жити? І хіба наші діти не зненавидять мене, якщо не зможуть вступити до університету чи знайти роботу? Ці думки дуже мене засмутили, тож я всім серцем звернулася до Бога, просячи Його наставити мене й допомогти зрозуміти Його волю. Помолившись, я згадала деякі слова Божі: «Людську долю скеровують Божі руки. Ти не здатен собою керувати: хоча людина завжди квапиться та клопочеться задля власної вигоди, вона залишається нездатною керувати собою. Якби ти міг знати власні перспективи, якби ти міг керувати власною долею, хіба ти все ще був би створеною істотою?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Відновлення нормального життя людини та приведення її до чудового місця призначення). Обмірковуючи це, я збагнула, що людські долі цілком і повністю в Божих руках. Будь-яка робота, яку може мати мій чоловік, та майбутнє наших дітей залежать від Бога… Жодна людина не здатна на це вплинути. Я не могла відмовитися від своєї віри, щоб захистити їхню роботу чи майбутнє. Я була готова віддати наше майбутнє в Божі руки та підкоритися Його влаштуванням. Поміркувавши так, я трохи заспокоїлась і продовжила ходити на зібрання й виконувати свій обов’язок, як завжди.

Одного дня у липні 2013 року мене разом із кількома іншими сестрами заарештували під час зібрання. Того вечора мене допитував капітан Чжао у поліцейському відділку й вимагав відповіді: «Хто тебе навернув? Хто керівник вашої церкви?». Я не відповіла. Він вів далі: «Твій чоловік – мій учитель. Розкажи мені все про церкву, і я відпущу тебе додому, оскільки я вчився у нього». Я зрозуміла, що це одна з хитрощів сатани, щоб змусити мене продати братів і сестер та зрадити Бога… Я не могла піддатися на це. Я мовчки безупинно молилася Богу, прохаючи Його оберігати мене й допомогти вистояти. Далі я просто ігнорувала капітана Чжао, хай би що він у мене питав. Зрештою він відвів мене до кімнати для затриманих. Вранці мене прийшов допитувати офіцер із муніципального Бюро громадської безпеки. Я з подивом упізнала у ньому свого двоюрідного брата. Побачивши, що це я, він розлючено витріщив очі і сказав, тицьнувши в мене пальцем: «Я в шоці! Ти що, релігійна? Відколи це ти увірувала? Хто тебе навернув?». Я проігнорувала його. Він ще щось казав та хулив Бога, а потім додав: «Уряд вже давно ухвалив документи, де сказано, що хай би в кого виявили віру у Всемогутнього Бога, наступні три покоління платитимуть за це. Твій старший син щойно закінчив коледж та шукає роботу, а твій молодший от-от має вступити до коледжу. Ти мусиш подумати про майбутнє своїх дітей. Компартія дуже могутня – вона стверджує, що віра схожа на яйце, яким намагаються розбити камінь. Ти мусиш відмовитись від неї!». Почувши це, я подумала, що як практикуватиму віру далі, це точно матиме негативні наслідки для майбутнього моїх синів. Я принесла чималу жертву заради їхньої освіти – хіба не виявляться марними всі ці роки крові, поту та сліз, якщо вони зрештою не зможуть знайти роботу? Ця думка дуже сильно засмутила мене. Я помолилася Богу, просячи Його оберігати моє серце та наставити мене, щоб я зрозуміла Його волю й дізналася, що мені робити. І тоді я згадала ось цю цитату зі слів Божих. «Із тієї миті, як ти з’явився з плачем на цей світ, ти почав виконувати свій обов’язок. Згідно з Божим планом та Його замислом, ти виконуєш свою роль і розпочинаєш свій життєвий шлях. Яким би не було твоє походження, який би шлях не лежав перед тобою, ніхто не може уникнути того, що влаштовано та приготовано на Небі, і ніхто не може управляти своєю долею, адже лише Той, хто керує усім сущим, здатен на таку роботу. … Серце і дух людини Бог тримає у Своїй руці; усе, з чого складається її життя, Бог споглядає Своїми очима. Незалежно від того, віриш ти у це або ні, все суще без виключення, живе чи мертве, буде змінюватись, перетворюватись, оновлюватись і зникати згідно з Божими думками. У такий спосіб Бог панує над усім сущим» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог – джерело людського життя). Зі слів Божих я зрозуміла, що абсолютно все залежить від Нього, отже, хіба це не стосується майбутнього та долі моїх синів? Саме Бог вирішує, кому скільки страждати в житті та яку роботу вони виконуватимуть. Я не могла турбуватися через усе це. Хай яку чудову роботу та освіту ти маєш, це не означає, що в тебе буде добре майбутнє й доля. Без віри, не прийнявши Боже спасіння, людина просто загине, коли прийде лихо, і в неї не буде ніякого майбутнього, про яке можна говорити. Прийти до Бога та отримати від Нього спасіння – це єдиний шлях до справжнього майбутнього та місця призначення. Отже, я сказала двоюрідному брату: «Хай яке майбутнє матимуть мої діти, це їхня доля – вона ні від кого не залежить. Я вірю в Бога та шукаю істину. Це вірний шлях, і я твердо стою на ньому. Мені не потрібні твої поради!». Побачивши, що я рішуче налаштована зберегти свою віру, він нічого не відповів. Мене протримали там весь день та всю ніч, а потім відпустили додому.

Щойно я повернулася, мій чоловік схопив табуретку й хотів ударити мене нею, але наш старший син стримав його. Чоловік із лайкою сказав мені: «Через твою віру мене остаточно зганьбили, рано чи пізно ти знищиш майбутнє наших синів. Якщо чіплятимешся за цю віру, я заб’ю тебе до смерті!». Побачивши його в такому стані, я подумала: якщо щось шкодило його інтересам та репутації, він погрожував побити мене. Хіба це кохання між чоловіком та дружиною? На той час у нас гостювала моя молодша сестра, і вона втрутилася: «Хіба ти не можеш просто зректися своєї віри? Якщо ти продовжуватимеш у тому ж дусі, ти зруйнуєш майбутнє своїх синів!». Я сказала їм: «Я лише ходжу на зібрання та читаю Божі слова. Це правильний шлях у житті – я не зробила нічого поганого. Як це може ставити під загрозу майбутнє моїх дітей? Це Компартія утискає віруючих та робить злочинцями цілі покоління їхніх сімей. Якщо наші діти не зможуть знайти роботу в майбутньому, то в цьому винна Компартія. Чому ви не можете відрізнити праведне від неправедного?». Тоді мій молодший брат покликав мого чоловіка і сказав: «Якщо моя сестра й надалі триматиметься за цю релігію, зламай їй ноги. Побачимо, як вона тоді ходитиме на ті зібрання». А його дружина зловісно додала: «Забий її до смерті, якщо вона продовжить. Родичі з нашого боку не мститимуться тобі». У мене захололо серце. Я гадала, що сім’я зрозуміла б мене. Я навіть уявити не могла, що вони дослухатимуться до Компартії, стануть настільки безжалісними, аби захистити власні інтереси і їм буде начхати, жива я чи мертва, аби тільки завадити мені практикувати віру. Де ж була їхня людська сутність? Наступного дня мій старший брат подзвонив моєму чоловікові й сказав: «Якщо моя сестра чіплятиметься за свою релігію, ми розірвемо з нею всі зв’язки. Якщо захочеш розлучитися, я підтримаю тебе. Не лишай їй нічого та викинь із дому. Подивимося, як вона тоді впорається». Десь опівдні на поліцейській машині приїхав мій двоюрідний брат і сказав моєму чоловікові: «Наглядай за моєю сестрою, не дозволяй їй вірувати! Віра у Всемогутнього Бога зашкодить майбутньому цілих трьох поколінь. Якщо вона чіплятиметься за свою віру, ти лишишся без роботи, твій старший син не зможе знайти роботу, а молодший не вступить до жодного навчального закладу, і всю вашу сім’ю буде зруйновано». Чоловік сказав мені: «Заради наших дітей та сім’ї, сьогодні ти мусиш, дивлячись брату в очі, пообіцяти, що зрікаєшся своєї віри». Я сказала йому: «Слідувати за Богом – це правильний, належний шлях. Я не зречуся своєї віри». Він зрозумів, що не зможе змусити мене відступитися, і сердито сказав: «Якщо наполягатимеш на своїй вірі в Бога та нехтуватимеш майбутнім наших дітей, я з тобою розлучуся». Він оформив договір про розлучення та звелів мені підписати. У договорі було сказано, що я піду з дому, нічого не взявши із собою. Я подумала: Ми разом так тяжко працювали, щоб облаштувати дім – як я житиму, якщо піду ні з чим? А потім я знову згадала, що Бог уже вирішив, кому скільки страждати в житті, і попри все я не могла припинити вірити в Бога, я мусила далі шукати істину. Я вже збиралася підписати, але чоловік помітив, що я не маю наміру здаватись, і сказав: «Не будемо розлучатися зараз. Якщо хочеш залишитися віруючою, я не можу тебе зупинити. Продовжуй». Це були лише слова, але насправді він почав дедалі більше контролювати мене. Вдома він не дозволяв мені промовляти слово «Бог» і бив мене щоразу, як я казала щось, що йому не подобалося. Він більше не їздив у відпустку й сидів удома, щоб наглядати за мною. Якщо він бачив, що я читаю Божі слова, він виривав книжку в мене з рук і казав: «Як побачу ще раз, то спалю цю книгу Божих слів!». Деякий час я не могла виходити з дому та відвідувати зібрання, контактувати з братами й сестрами або читати Божі слова вдома.

Я одного дня нишком пробралася до нашої спальні вночі, щоб почитати Божі слова, а мій чоловік раптом увірвався й дуже агресивно сказав: «Ти досі смієш це читати! Якщо тебе знову заарештують, моїй роботі та майбутньому наших дітей настане кінець! Компартія здатна на що завгодно». Я сказала йому: «Я лише читаю Божі слова. Як це може вплинути на твоє майбутнє та майбутнє наших синів?». Він шокував мене – підбіг, обома руками схопив мене за шию та стиснув, кажучи: «Я просто задушу тебе й покінчу з цим». Я була занадто слабкою, щоб вирватись, і не могла вимовити ані слова. Він не відпускав мене, поки я не перестала дихати й ворушитись. Я жадібно хапала повітря та мені страшенно боліла душа. Я зрозуміла, що бути віруючим у Китаї та обирати правильний шлях було надто складно. Компартія заарештувала мене, родичі мені перешкоджали, я більше не могла виконувати обов’язок, а тепер мене ще й позбавили права читати Божі слова. Чи лишився бодай якийсь сенс у моєму житті? Мені здалося, що краще померти. Я схопила бритву чоловіка, щоб скоїти самогубство, перерізавши собі вени. І тоді раптом згадала цей уривок зі слів Божих: «Сьогодні більшість людей не мають того знання. Вони вірять, що страждання не має цінності, що світ їх не визнає, що їхнє сімейне життя проблемне, що Богу вони не милі, а їхні перспективи похмурі. У деяких людей страждання сягає краю, і їхні думки звертаються до смерті. То не справжня любов до Бога; такі люди – боягузи, вони не мають витривалості, вони слабкі та безсилі! Бог жадає, щоб людина Його любила, та що більше людина Його любить, то більші її страждання, і що більше людина Його любить, то більші її випробування. … Тож протягом цих останніх днів ви мусите свідчити про Бога. Яким би великим не було ваше страждання, потрібно дійти до самого кінця, і навіть при останньому подиху все одно потрібно бути вірним Богові та покірним Йому; тільки це є справжня любов до Бога, і тільки це є потужне та гучне свідчення» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише пройшовши через болісні випробування, ти зможеш пізнати, що Бог гідний любові). Божі слова вчасно пробудили мене, тому я не зробила цю дурницю. Я хотіла вбити себе, бо була нещасною й змучилась, я більше не могла терпіти знущання. Якою ж я була боягузкою. Мені так бракувало віри та свідчення. Бог сподівається, що люди, зіткнувшись із труднощами, не втратять віру в Нього та зможуть свідчити заради Нього. Як би я свідчила, якби померла? Хіба я не стала би посміховиськом сатани? Усвідомивши це, я вирішила: хай як мене переслідують мій чоловік та родичі, хай би скільки мені довелося страждати, допоки я дихаю, я житиму доброчесно та слідуватиму за Богом до кінця. Однак оскільки за мною стежила поліція, а родичі обмежували мене після арешту, я три роки не могла вести належне церковне життя. Я мусила тікати до будинку мого батька, щоб там потайки читати Божі слова. Влітку 2016 року я нарешті зв’язалася з братами й сестрами та змогла відновити церковне життя й знову взяти на себе обов’язок.

Мій чоловік переслідував мене протягом кількох останніх років. Пам’ятаю, якось я повернулася із зібрання, і він відвів мене додому до мого старшого брата, де чекали мої два брати та їхні дружини – всі вони невдоволено витріщалися на мене. Я знала, що вони знову спробують змусити мене зректися віри, тому я мовчки помолилася, прохаючи Бога наставити мене, щоб вони не змогли стримати мене, хай би що робили. Мій старший брат люто глянув на мене й сказав: «Компартія дотримується атеїзму. Вона всі ці роки придушує релігійні вірування, і ніхто не в змозі це змінити. Поки править Компартія, через віру в Бога тебе обов’язково заарештують, і решта сім’ї теж буде втягнута в це. Хіба ти не напрошуєшся на неприємності?». Мій шурин підхопив: «Мій син уже склав вступні іспити до коледжу та мусив пройти перевірку політичних переконань, і його спитали, чи є в сім’ї віруючі. Поліція знайшла записи про те, що ти віриш у Всемогутнього Бога, і вони хотіли заборонити йому вступати. Мені довелося скористатися своїми зв’язками та надіслати людям подарунки – на це пішло чимало зусиль, і він ледь пройшов. Якщо в Китаї хтось вірить у Бога, це зачепить всю сім’ю. Ти маєш зректися своєї віри!». Тоді мій молодший брат спитав мене: «Сестро, хіба ти не можеш хоча б трохи подумати про нашу сім’ю, про майбутнє своїх синів? Припини вірити в Бога! Що станеться, якщо ти зречешся віри? Тебе це вб’є?». Я сказала їм: «Ви знаєте, що означають слова “майбутнє” та “доля”? Вам здається, що мати роботу, добру їжу та одяг – це мати добре майбутнє? Лиха стаються дедалі частіше, і хто не вірить, той потерпатиме від них. Виживуть лише ті, хто вірить у Бога, і лише вони матимуть добре майбутнє й долю». Мій чоловік відповів: «Не знаю, що буде далі, – я лише бачу, що відбувається тут і зараз. Це діюча політика Компартії – якщо ти віруючий, тебе заарештують, заберуть у тебе роботу, і вся твоя сім’я також буде втягнута в це. За всі ці роки ще нікому не вдавалося змінити цю політику, вони набагато сильніші за нас! Просто зречися своєї віри! Тут, перед усіма, скажи, що зречешся». Щойно він закінчив, разом заговорили всі інші, вмовляючи мене припинити вірити в Бога. Колись ми були великою щасливою сім’єю, але утиски Компартії всюди спричинили безлад. Мій чоловік постійно бив мене та кричав на мене, і ми не мали ані дня спокою. Коли ж це мало припинитися? Я засмучувалася дедалі більше, тож молилася Богу, а тоді згадала ось цей уривок із Його слів. «Ти мусиш зазнавати тягот за істину, ти мусиш віддавати себе істині, ти мусиш терпіти приниження за істину, і щоб здобути більше істини, ти мусиш переносити більше страждань. Ось що ти маєш робити. Ти мусиш не відкидати істину заради спокійного сімейного життя, і ти мусиш не втрачати свою життєву гідність і доброчесність заради миттєвої втіхи. Ти маєш шукати всього прекрасного та доброго, і ти маєш шукати змістовніший життєвий шлях. Якщо ти ведеш таке вульгарне життя й не переслідуєш ніяких цілей, хіба ти не марнуєш своє життя? Що ти можеш здобути від такого життя? Ти мусиш зректись усіх плотських втіх заради однієї істини, а не відкидати всі істини заради малої втіхи. Люди, що так роблять, не мають ні доброчесності, ні гідності; у їхньому існуванні немає змісту!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд). Божі слова допомогли мені зрозуміти Його волю. Я рішуче слідувала за Богом та виконувала свій обов’язок – я була на шляху пошуку істини. Моя сім’я прагнула грошей та репутації. Ми йшли різними шляхами, і наша сім’я неминуче мала розпастися. Я мусила прийняти ці страждання, щоб здобути істину. У цьому був певний сенс. Я не могла зректися своєї віри заради сім’ї. Тому я сказала їм: «Я впевнена, що Всемогутній Бог є істинним Богом, Спасителем, який прийшов спасти людство. Я в жодному разі не зречуся своєї віри!». Вони сердито подивилися на мене, але зрозуміли, що не можуть змусити мене передумати, і пішли.

Якось увечері я повернулася додому із зібрання, а мій чоловік плакав п’яний, налігши на стіл. Він сказав: «Ти щодня ходиш на зібрання. Якщо тебе знову заарештують, наш дім у будь-яку мить може бути зруйнований через тебе». Розлютившись, він перекинув стіл, схопив мене за одяг однією рукою, а іншою вдарив. Не встигла я оговтатись, як він із силою жбурнув мене на підлогу у ванній, сильно вдарив по голові та гнівно проказав: «Зречися своєї віри! Сьогодні я готовий ризикнути всім – я заб’ю тебе до смерті. Твоїй сім’ї все одно байдуже, чи ти жива, чи мертва». У мене паморочилося в голові, а перед очима все розпливалося після удару. Він потягнув мене до сходів та зіштовхнув униз зі словами: «Якщо впадеш і заб’єшся до смерті, я просто відвезу твоє тіло до крематорію та викину попіл у річку». Почувши це, я дуже злякалася… Я знову й знову молилася Богу. Завдяки Божому захисту я в останню мить встигла схопитися за рейку в поручні, і це врятувало мене від падіння зі сходів. Тоді вийшов наш молодший син і сказав моєму чоловікові: «Ти геть втратив розум, як напився? Мама своєю вірою нічого поганого не зробила. Чому ти б’єш її?». Він відповів: «Я не хочу її бити, але якщо її знову заарештують, тобі й твоєму брату настане кінець. У мене немає вибору». Поки син стояв поряд, чоловік не наважився знову вдарити мене, тому він схопив скляний столик та розбив його об стіну, і вся кімната вкрилася скляними скалками. Згодом я прочитала у Божих словах ось що: «Віруючі та безбожники не сумісні; натомість вони протистоять одне одному» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до відпочинку). Я обміркувала це і в глибині душі зрозуміла, що хоча мій чоловік спочатку й вірив у Бога, він просто хотів отримати благословення та не був справжнім вірянином. Дізнавшись, що віра може негативно вплинути на його майбутнє та майбутнє наших синів, він різко змінив курс. Він не тільки зрікся своєї віри в Бога, але спробував змусити й мене зробити те саме. Не зумівши зупинити мене, він почав мене бити. Він ставився до мене як до ворога, бо моя віра шкодила його особистим інтересам. Я збагнула, що мій чоловік по суті ненавидів істину та Бога. Він слідував за Компартією, щоб захистити власне життя, прагнув мирського майбутнього та особистої вигоди. Я вірила в Бога та шукала істину, обравши правильний шлях у житті – ми йшли різними шляхами. Те, як мій чоловік та решта сім’ї переслідували мене за мою віру, чітко показало мені, що вони мали лиху природу та сутність і були проти Бога. Мій чоловік ходив на зібрання та знав, що Всемогутній Бог є істинним Богом. Що ж до моїх родичів, я ділилася з ними Євангелієм та часто читала їм Божі слова. Жоден із них не увірував, і щойно моя віра почала шкодити їхнім інтересам, вони одразу пішли за Компартією, переслідуючи мене, навіть заговорили про розрив усіх зв’язків зі мною. Хіба так поводяться рідні люди? Вони стали поплічниками сатани, прийнявши сторону Компартії, та працювали проти Бога. Тепер Бог став плоттю та висловлює істини, викриваючи природу та сутність усіх типів людей, і це показало мені, що я крокую не тим же шляхом, яким іде моя сім’я – віруючі та безбожники належать до різних типів. Усвідомивши все це, я трохи позбулася скутості та відчула певне полегшення.

Згодом я прочитала ось цей уривок зі слів Божих. «Протягом тисячоліть це була земля бруду. Вона нестерпно брудна, у ній рясніють страждання, всюди шаленіють привиди, хитруючи й обманюючи, висуваючи необґрунтовані звинувачення, будучи нещадними й порочними, топчучи це місто-привид і залишаючи його всіяним мертвими тілами; сморід гниття вкриває землю й наповнює повітря, і ця земля ретельно охороняється. Хто може побачити світ поза небом? Диявол міцно зв’язує все тіло людини, він застує їй обидва ока й міцно запечатує її вуста. Цар дияволів лютував протягом декількох тисяч років, аж до сьогоднішнього дня, коли він досі пильно стежить за містом-привидом, ніби воно є неприступним палацом демонів; ця зграя сторожових псів, тим часом, пильно дивиться своїми хижими очима з глибоким острахом, що Бог застане їх зненацька й знищить їх усіх, залишивши їх без місця спокою й щастя. Як могли б жителі такого міста-привида, як цей, коли-небудь побачити Бога? Чи вони коли-небудь насолоджувалися милістю й красою Бога? Яке уявлення вони мають про справи людського світу? Хто з них може зрозуміти пристрасну волю Бога? Недивно, що втілений Бог залишається повністю прихованим: у такому темному суспільстві, як це, де демони безжальні й нелюдяні, як міг би цар дияволів, який вбиває людей, не моргнувши оком, терпіти існування Бога, який є прекрасним, добрим і до того ж святим? Як він міг би аплодувати й вітати прихід Бога? Ох вже ці посіпаки! Вони платять за доброту ненавистю, вони давно почали ставитися до Бога як до ворога, вони ображають Бога, вони до крайності дикі, у них немає анінайменшої поваги до Бога, вони грабують і мародерствують, вони втратили все сумління, вони йдуть проти всього сумління, і вони спокушають невинних до безглуздя. Пращури давнини? Улюблені начальники? Вони всі протистоять Богу! Їхнє втручання призвело до того, що все суще під небом впало в стан темряви й хаосу! Свобода віросповідання? Законні права та інтереси громадян? Усе це хитрощі з метою приховування гріха!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота та входження (8)). Божі слова дуже практичні. Компартія при владі є втіленням сатани, дияволом, що прийшов до влади. Вона ненавидить Бога, зневажає Його пришестя та не терпить, коли люди вірують та слідують за Богом. Вона хоче бути єдиним об’єктом поклоніння, щоб люди слідували лише за нею. Компартія вдає, що виступає за свободу віросповідання, але потайки люто придушує та арештовує віруючих, втягуючи в це численні покоління сімей вірян. Вона навіть фабрикує чутки та брехню, щоб збити з пантелику людей, які не знають правди, змусити китайців виступити проти віруючих. Стільки людей вже стали іграшками, яких Компартія просто використала, і вони підтримують її, відкидаючи Бога, опираючись Йому та утискаючи віруючих. Усі вони зустрінуть свою погибель разом із Компартією – Бог знищить їх. У нас колись була щаслива сім’я, але через утиски та арешти Компартії мої рідні хвилювалися, що моя віра негативно вплине на їхню роботу та майбутнє їхніх дітей, тому вони переслідували мене та перетворилися на знаряддя сатани. Я чітко побачила лиху сутність Компартії, яка ненавиділа істину та Бога, і також збагнула, що лише Бог має справжню любов до людей. Саме Божі слова щоразу наставляли мене, давали віру, дозволяли зрозуміти істину та розпізнати хитрощі сатани. Мій чоловік досі намагається завадити моїй вірі, але він більше не може мене стримати. Я продовжую ходити на зібрання, виконую свій обов’язок і дедалі більше впевнилася у своєму рішенні слідувати за Богом. Я дякую Богові від усього серця!