Я знімала відео в церкві, але позаяк роботи було небагато, керівник перевів мене на полив новонавернених. Потім мене знову перевели для задоволення потреб роботи. Через кілька місяців наша робота несподівано сповільнилася, і я повернулася до поливу. Потім мене знову перевели, й одна сестра сказала мені: «Де б ти не була потрібна, тебе просто відправляють туди!» Тоді я не надала цьому значення. Але не минуло й місяця, як відеоробота знову пішла на спад, і я почала хвилюватися, що скоро нам не знадобиться стільки людей, і мене відправлять назад поливати новонавернених. Від цієї думки у мене в горлі ніби застряг клубок. Чому я така нікчема? Щойно обсяг роботи трохи зменшився й стало потрібно менше людей, на нове місце перевели саме мене. Команда могла впоратися й без мене. Якщо мене справді знову переведуть на інше місце, що про мене подумають інші? Чи не замисляться вони, чому мене постійно переводять, а інших – ні? Вони вирішать, що це тому, що я погано працюю й не граю важливої ролі. Ці думки мене дуже засмутили, і я не хотіла опинитися в такій ситуації.

Пізніше сталося дещо, через що я опинилася в ще гіршому стані. Якось ми обговорювали деякі питання щодо одного відео, і кожен висловлював свої думки – це була жвава дискусія. Але навіть після довгих роздумів я все ще не мала жодної гарної ідеї чи влучних пропозицій. Я просто мовчала в розгубленості. Усі озвучували ідеї, а я зовсім не долучалася до обговорення. Здавалося, ніби мене зовсім не існувало. Я думала, що маю щось сказати. Я мусила сказати щось проникливе, аби не лишитися в тіні. Я ламала голову, аж доки мені нарешті не вдалося висловити ідею, але зі мною ніхто не погодився. Я була пригнічена. Мені було так соромно – що про мене подумали? Минуло вісім місяців, відколи я востаннє знімала відео, тому мої професійні навички й розуміння принципів були гіршими, ніж коли я залишила команду. Я сильно відставала від інших. Потрібно постійно вчитися, щоб покращити ці навички, а інші знімали відео весь цей час. Їхнє володіння навичками й розуміння принципів постійно вдосконалювалися, тоді як я весь час була то тут, то там. Я ніколи довго не практикувала на якомусь одному місці, тому я не була особливо досвідченою в жодній галузі. Щойно роботи меншало, я залишала команду першою. У команді справи йшли добре – зі мною чи без мене. Зважаючи на поточне навантаження, я думала, що куратор може будь-якої миті відправити мене назад поливати новонавернених. Ця думка мене дуже засмутила, і я не могла стримати сліз. Я дивувався: «Чому це завжди відбувається зі мною?» Деякі люди в команді мали професійні навички, деякі були компетентними, інші були досвідчені й уже довго виконували цей обов’язок, деякі були дійсно ефективними… Усі вони так чи інакше виділялися, але мій духовний рівень був не таким хорошим, як у них, я не була такою ж вправною та завжди була на крок позаду. Отже, коли робоче навантаження зменшувалося та потрібно було менше людей, природно, що позбувалися саме мене. Якби я мала гарний духовний рівень і професійні навички, як вони, мене б не переводили весь час, але, на жаль, у мене їх не було. Чому я не була такою вправною, як інші? Що більше я так думала, то більше суму відчувала, і я почала неправильно розуміти Бога.

Після цього, хоча я виконувала свій обов’язок, у мене зникла мотивація. Я просто дотримувалася встановленого розпорядку в усьому, була задоволена всім, що зробила. Я не думала про те, як працювати ефективніше, щоб досягти більшого. Я не робила все, що в моїх силах, щоб вирішити проблеми, з якими стикалася. Я не знала, як довго ще буду в команді, тому просто залишала все без змін. Тоді щоразу, коли керівник команди приходив до мене поговорити, я відчувала справжню тривогу, думаючи, що він, можливо, збирається говорити про зміну мого обов’язку. Моє серце калатало, поки не ставало зрозуміло, що це була звичайна робоча розмова. Це повторювалося раз по раз, і через це кожен день був виснажливим. Я достатньо спала, але провалювалася в дрімоту під час молитви й не отримувала розуміння зі слів Божих. Я знала, що мій стан неправильний, тому квапливо прийшла до Бога – щоб молитися й шукати, а також щоб проаналізувати свою проблему. Пізніше я прочитала уривок зі слів Божих, який допоміг мені зрозуміти себе. Всемогутній Бог говорить: «Якими є Ваші принципи життя по-людськи? Вам слід жити як людина відповідно до свого положення, знаходити своє належне місце та добре виконувати належний вам обов’язок; тільки так ви є людьми з розумом. Наприклад, якщо ти добре володієш певними професійними навичками й осягаєш принципи, тобі слід брати на себе свою відповідальність та здійснювати належну перевірку у відповідній галузі; якщо ти можеш надавати ідеї та глибинне розуміння, надихаючи інших краще виконувати свої обов’язки, тобі слід надавати свої ідеї. Якщо ти зможеш знайти відповідне місце для себе й гармонійно співпрацювати зі своїми братами й сестрами, ти виконуватимеш свій обов’язок – ось що означає жити по-людськи згідно зі своїм положенням. Спочатку ти можеш поділитися тільки деякими своїми думками, але якщо ти спробуєш запропонувати ще щось і, зрештою, ти дуже стараєшся це зробити, але тобі не вдається, а коли ці думки пропонують інші люди, тобі некомфортно, і ти не хочеш їх слухати, а твоє серце болить і стискається, і ти звинувачуєш Бога й кажеш, що Бог не справедливий, – тоді це честолюбство. Що це за характер, що породжує в людині честолюбство? Гордовитий характер породжує честолюбство. Ці стани, безумовно, можуть виникнути у вас у будь-яку мить, і якщо ви не шукатимете істину, щоб позбутися їх, і не матимете входження в життя, і не зможете в цьому змінитися, тоді рівень вашої придатності та чистоти у виконанні ваших обов’язків буде низьким, і результати також будуть не дуже хорошими. Це означає, що ви виконуєте свій обов’язок незадовільно та не приносите Богу славу. Бог дав кожній людині різні таланти й дари. Деякі люди талановиті в двох чи трьох сферах, деякі – в одній, а в деяких узагалі немає талантів. Якщо ви можете правильно до цього ставитися, то у вас є розсудливість. Людина, яка має розсудливість, зможе знайти своє місце, діяти відповідно до свого положення та добре виконувати свої обов’язки. Людина, яка ніколи не знаходить свого місця, – це людина, яка завжди честолюбна. Вона завжди прагне статусу й вигод. Вона ніколи не вдовольняється тим, що має. Щоб отримати більше вигод, вона намагається взяти якомога більше; вона завжди сподівається задовольнити свої непомірні бажання. Вона думає, що якщо в неї є дари й високий духовний рівень, вона має отримувати більше Божої благодаті, і що в її непомірних бажаннях немає нічого хибного. Хіба така людина має розум? Хіба не соромно мати такі непомірні бажання? Люди із сумлінням і розумом здатні відчути, що це безсоромно. Люди, які розуміють істину, не робитимуть таких дурниць. Якщо ти сподіваєшся віддано виконати свій обов’язок, щоб віддячити Богу за Його любов, то це бажання не непомірне. Воно не йде врозріз із сумлінням та розумом нормальної людської природи. Це робить Бога щасливим. Якщо ти по-справжньому хочеш добре виконувати свій обов’язок, спершу знайди для себе правильне положення, а тоді роби те, що ти можеш, від усього серця, усім розумом, з усіх сил, і роби це якнайкраще. Це задовільно, і таке виконання обов’язку має певний ступінь чистоти. Це те, що повинна робити справжня створена істота» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Принципи, якими слід керуватись у своєму житті по-людськи). Божі слова показали мені, що я почувалася пригніченою через свої незадоволені дикі бажання. Інші не захоплювалися мною й не цінували мене, і я не могла змінити свої обставини, тому я неправильно зрозуміла й звинуватила Бога, гадала, що те, що Він дав мені, – недостатньо добре. Через сповільнення в роботі мій обов’язок змінювався вже двічі, і, можливо, мене перевели б на інше місце втретє – менш ніж за місяць після повернення. У цій ситуації я почувалася найгіршою в команді, ніби мене легко замінити, і ніби моє існування не мало жодної цінності. Я просто не могла прийняти цю реальність і почувалася нещасною. Під час обговорення роботи я не хотіла здаватися надто недолугою, тож ламала голову й намагалася висловити цінні, проникливі думки, але мої пропозиції відхиляли, і я почувалася геть приниженою. А коли я побачила, наскільки мої навички відстали від інших, це змусило мене відчувати розгубленість і невдоволення. Я думала, що ні в чому не мала гарних навичок, тому що мій обов’язок постійно змінювався, і що я була на нижній сходинці, куди б не пішла, і мене будь-якої миті можуть перевести на нове місце. Я потайки порівнювала себе з іншими. Мені здавалося, що всі вони мають сильні сторони та досягли успіху в певній сфері, а я була посередньою в усіх відношеннях, а також мала фатальну ваду – була в усьому нетямущою. Нездатна змиритися з цією реальністю, я звинувачувала Бога в тому, що той не дав мені хорошого духовного рівня. Я почувалася пригніченою та скривдженою, і мені бракувало бажання виконувати мій обов’язок. Але насправді Бог дарує всім різні таланти, переваги та духовний рівень. Ми покликані виконувати різні обов’язки – усе це влаштовано Богом. Розсудлива людина має серце, що здатне коритися. Вона займає своє становище відповідно до своїх сил і робить гідний внесок. Але я зовсім не корилася – я не хотіла бути найменш важливою. Я прагнула зайняти місце в серцях інших, здобути їхню повагу та захоплення й лінувалася, коли не добивалася бажаного. Я була позбавлена розсудливості. Бог не дав мені великого духовного рівня, але й не вимагав від мене багато. Він просто хотів, щоб я знайшла правильне становище й присвятила себе своєму обов’язку. Достатньо було робити те, що в моїх силах. Але я була така зарозуміла й позбавлена розсудливості. Я ні в чому не була здібна й не хотіла визнавати реальність. Я плекала дикі амбіції одного ранку прокинутися успішною та завоювати повагу інших. У результаті я змарнувала багато енергії, але так і не досягла цього й була негативно налаштована. Я дуже мучилася.

Пізніше я задумалася: чому я завжди заздрила талантам і здібностям інших? Чому я завжди намагалася знайти місце в серцях людей, і не хотіла відставати? У чому була головна причина цього? У своєму пошуку я знайшла такі слова Божі: «Для антихриста статус і престиж – це його життя, це мета, до якої вони прагнуть упродовж свого життя. Що б він не робив, він завжди в першу чергу думає про таке: “Що буде з моїм статусом? А з моєю репутацією? Якщо я це зроблю, чи дасть це мені хорошу репутацію? Чи підвищить мій статус в очах людей?”. Це перше, про що думає така людина, що переконливо доводить, що вона має характер і сутність антихристів і тільки через це вона так розглядає ці питання. Можна сказати, що для антихристів репутація і статус не є якоюсь додатковою вимогою, а тим паче якимись зовнішніми речами, без яких вони могли б обійтися. Вони є частиною природи антихристів, вони в їхніх кістках, в їхній крові, вони їм внутрішньо притаманні. Антихристам не байдуже, чи мають вони репутацію і статус; це не їхнє ставлення. Тоді яким є їхнє ставлення? Репутація і статус тісно пов’язані з їхнім повсякденним життям, з їхнім повсякденним станом, із тим, до чого вони прагнуть щодня. Для антихристів статус і репутація – це їхнє життя. Незалежно від того, як вони живуть, незалежно від того, у якому середовищі вони живуть, незалежно від того, яку роботу вони виконують, незалежно від того, до чого вони прагнуть, які їхні цілі, яким є напрямок їхнього життя, усе це обертається навколо володіння доброю репутацією та високим статусом. І ця мета не змінюється; вони ніколи не зможуть відмовитися від таких речей. Це справжнє обличчя антихристів і їхня сутність. … Якщо їм здається, що вони не здобули ні слави, ні вигоди, ні статусу, що ніхто їх не шанує, не цінує їх високо й не слідує за ними, то вони занепадають духом, вважають, що у вірі в Бога немає ні сенсу, ні цінності, і в душі запитують себе: “Невже я зазнав невдачі, вірячи ось так у Бога? Невже для мене немає жодної надії?”. У своєму серці вони часто розраховують такі речі. Вони розраховують, як їм викроїти собі місце в Божому домі, як здобути в церкві високу репутацію, як вони можуть спонукати людей слухати, коли вони говорять, і співати їм хвалу, коли вони щось роблять, і як вони можуть спонукати людей слідувати за ними, куди б вони не пішли, і як вони можуть отримати вагомий голос у церкві, а також славу, вигоду й статус – у своїх серцях вони дійсно зосереджуються на таких речах. Саме такого прагнуть ці люди» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). Бог виявляє, що антихристи справді цінують престиж і статус. У всіх їхніх діях вони завжди думають про своє місце серед інших. Вони зосереджують своє життя на престижі й статусі та прагнуть їх. Без престижу чи захоплення людей вони відчувають пригнічення, аж до втрати інтересу до всього. Хіба я не поводилася так само? Коли мене переводили з місця на місце, мені здавалося, що я стала непотрібною людиною, без якої легко обійтися, людиною без найменшого статусу, очевидно – неважливою, і це мене дуже засмучувало. Під час обговорення проблем у мене не було жодних цінних ідей, і ніхто не поділяв думки, які я висловлювала. Мені здавалося, що я найгірша в команді, що мене ніхто не поважає, що моє життя не має цінності. Я стала слабкою й негативно налаштованою, не розуміла й звинувачувала Бога. Я прирівняла престиж і статус до свого життя й лінувалася та втрачала мотивацію, коли не отримувала їх. Я надто переймалася цими речами. Я проаналізувала, чому завжди гналася за ними. Усе тому, що мене спіткала сатанинська отрута на кшталт таких тверджень: «Піднімайся до вершини», «Спадщина людини – це відлуння її життя» та «Люди завжди повинні прагнути бути кращими за ровесників». Я гадала, що це найбільш виправдані цілі в житті, і що йти до них означає мати прагнення. Ще в школі я докладала всіх зусиль. Я отримувала найвищі оцінки ледь не на кожній контрольній у середніх та старших класах. Я була справді популярною, мене часто хвалили однокласники та вчителі. Мені здавалося, що лише таким життям варто жити. Приєднавшись до церкви і взявши на себе обов’язок, я продовжувала жити, дотримуючись тих сатанинських отрут, і дуже переймалася своїм місцем у серцях інших, завжди намагалася продемонструвати свою цінність і змусити людей захоплюватися мною. Хай я не була керівницею групи чи кураторкою, але я мусила бути важливою та отримувати схвалення інших. Коли я цього не отримувала й мої амбіції залишилися незадоволеними, я скаржилася й нарікала на Божі володарські розпорядження. Я не сміла нічого сказати, але в серці противилася Богу й лінувалася у своєму обов’язку. Я не принесла собі нічого, крім страждань і мук, живучи за тими сатанинськими отрутами, я не була на боці Бога, сперечалась та торгувалась із Ним, навіть сумнівалася в Його праведності та опиралася Йому. Якби так було й далі, я б образила Божий характер і була б вигнана Ним. Я згадала Божі слова: «Людям категорично не можна плекати амбіції чи пусті мрії, їм не можна прагнути до слави, вигоди та статусу або намагатися піднятися над натовпом. Тим паче їм не можна прагнути бути надлюдиною чи великою постаттю, бути кращими за інших і домагатися, щоб інші їх боготворили. Ось чого жадають розбещені люди, і це шлях сатани; Бог не спасає таких людей. Якщо люди невпинно прагнуть до слави, вигоди та статусу й уперто відмовляються каятися, то вони не підлягають відкупленню, і для них є лише один фінал: відсіювання» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Належне виконання обов’язку вимагає гармонійної співпраці). Раніше я навіть не уявляла, наскільки серйозні ці наслідки. Я не думала, що кою велике лихо, як антихрист, що порушую роботу церкви, натомість в найгіршому разі – просто стаю негативно налаштованою й засмучуюсь, коли не можу викликати захоплення інших. Але тоді я збагнула, що все зовсім не так. Зовні не здавалося, що я зробила щось жахливе, але я була незадоволена ситуацією, яку створив Бог, і постійно нарікала. У своєму серці я йшла проти Бога. Я опиралася Богу! Як Бог міг би спасти таку, як я? Я згадала сестру, із якою працювала раніше. Спочатку вона з ентузіазмом виконувала свій обов’язок і її обрали керівницею, але пізніше її звільнили й вона втратила свій престиж і статус. Вона весь час була негативно налаштована, тому що не могла викликати захоплення інших, і зрештою вона зреклася Бога й пішла. Якщо люди завжди женуться за престижем і статусом, коли їхні амбіції не задоволені, вони стають негативно налаштованими, неправильно розуміють і звинувачують Бога. Вони борються з Богом або навіть зрікаються Його. Збагнувши це, я зрозуміла, що це небезпечний стан. Я не хотіла й далі опиратися Богу, натомість прагнула скинути тенета престижу й статусу.

Під час молитви я прочитала два уривки з Божих слів. «Коли Бог вимагає, щоб люди належно виконували свій обов’язок, Він не просить їх завершити певну кількість завдань, чи звершити великі справи, чи здійснити видатні подвиги. Бог хоче того, щоб люди були здатні сумлінно робити все, що в їхніх силах, і жити за Його словами. Богу не потрібно, щоб ти був видатним чи шляхетним, чи творив дива, і Він не хоче бачити якихось приємних несподіванок від тебе. Усе це Йому не потрібно. Усе, що потрібно Богові, – це щоб ти сумлінно практикував згідно з Його словами. Після того, як ти зрозумієш Божі слова, дій згідно з ними та виконуй їх, або після того, як ти почув Божі слова, добре пам’ятай їх, а коли настане час практики, дій згідно з Божими словами. Дозволь їм стати твоїм життям, твоїми реальностями та тим, чим ти живеш. Так Бог буде задоволений» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Належне виконання обов’язку вимагає гармонійної співпраці). «Якщо Бог створив тебе дурним, то у твоїй дурості є сенс; якщо Він створив тебе розумним, то у твоєму розумі є сенс. Які б сильні сторони Бог тобі не дав, у чому б ти не був вправним, хоч би яким високим був твій інтелект, у Бога була Своя мета зробити це так. Усі ці речі були завчасно призначені Богом. Роль, яку ти відіграєш у своєму житті, і обов’язок, який ти можеш виконувати, також давно були завчасно призначені Богом. Деякі люди бачать, що інші мають сильні сторони, яких у них немає, і відчувають обурення. Вони хочуть змінити стан речей, більше навчаючись, більше бачачи й будучи стараннішими. Але є межа тому, чого вони можуть досягти, хоч би якими старанними вони були, і вони не можуть перевершити тих, хто має дари й сильні сторони. Скільки б зусиль ти не докладав, це марно. Ти є саме тим, ким Бог завчасно призначив тобі бути. Він дає кожному різні дари й сильні сторони, і ніхто нічого не може зробити, щоб це змінити. У чому ти вправний, саме в тому тобі слід докладати більше зусиль. Обов’язок, який тобі підходить, – це той обов’язок, який тобі слід виконувати. Не намагайся змушувати себе робити те, у чому ти не є вправним, і не заздри іншим. Кожен має свою функцію. Не думай, що ти можеш робити все добре, або що ти досконалий і кращий за інших. Не май постійного бажання замінити інших і виставити себе напоказ. Це розбещений характер. Є ті, хто думає, що вони нічого не можуть робити добре і що в них взагалі немає сильних сторін. Якщо це так, тобі слід просто бути людиною, яка сумлінно слухає й кориться. Добре виконуй те, на що ти здатен, і віддавай цьому всі свої сили. Цього достатньо. Бог буде задоволений» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Принципи, якими слід керуватись у своєму житті по-людськи). Божі слова показали мені, що Його воля не в тому, щоб ми стали великими людьми. Він плекає надію, що ми будемо практичними й діятимемо відповідно до нашого становища, виконуватимемо свої обов’язки, зосередимося на практиці Його слів і будемо слухняними створеними істотами. Хай який у нас духовний рівень чи професійні здібності, ними ми завдячуємо володарським розпорядженням Бога. Я мала навчитися приймати й підкорятися, використовувати все дароване мені Богом на благо, виходячи зі своїх переваг, і робити все, що в моїх силах. Мої навички були не такими хорошими, як в інших, але я була здатна виконувати роботу. Оскільки церква влаштувала для мене виконання цього обов’язку, я мусила цілком віддатися йому й робити все, що в моїх силах. У робочих обговореннях мені слід було говорити лише про те, що я розумію. Якщо мені бракувало розуміння або я не знала принципів, мені слід було шукати й спілкуватися з іншими, прислухатися до їхніх думок і навчитися надолужувати свої слабкі сторони за допомогою їхніх переваг. Від цієї думки на серці в мене посвітлішало, і я отримала шлях і напрям для практики. Раніше я вважала переведення на нове місце чимось принизливим. Коли це відбувалося зі мною, мені здавалося, що це доводить, що я – найгірша, тому я не могла правильно сприйняти це. Тепер, коли я думаю про це, я розумію, що проблема була в моїх поглядах. Бог дає кожному різні дари, переваги та духовні рівні й має різні вимоги до кожного. Це правда, що мої навички були не такі вже й чудові, тому, коли команда не мала багато роботи, церква коригувала мій обов’язок, виходячи з моїх сильних сторін. Це відповідало принципам і йшло на користь роботі церкви. Крім того, коли Бог оцінює людину, Його оцінка залежить не лише від того, чи вона може добре виконувати роботу, але й від того, чи прагне вона істини, чи справді кориться Йому, чи віддано виконує свій обов’язок. Від цієї думки на серці стало світліше, і я більше не почувалася скутою змінами у своєму обов’язку. Також я чітко знала, чого мені слід прагнути. Я помолилася Богу: «О Боже, дякую Тобі, що просвітив мене й допоміг мені зрозуміти Твою волю. Я не знаю, коли мене можуть перевести на інше місце, але я готова підкоритися Твоїм розпорядженням. Неважливо, де я виконую свій обов’язок, я лише хочу цілком віддаватися йому й догоджати Тобі. Прошу, настав мене!»

Після зміни мого світогляду змінився й стан мого обов’язку. Я завжди вважала, що не така, як інші, що я – лише тимчасовий член команди, який може піти будь-якої миті. Я почувалася ніби на найнижчій сходинці, ніби я – чужа. Я неправильно розуміла Бога, почувалася далекою від Нього й не віддавалася своєму обов’язку цілком. Але тепер це змінилося. Незалежно від того, де я виконую обов’язок і як довго, за цим стоїть Божа добра воля, тому я маю навчитися підкорятися. Навіть якщо пізніше мені доведеться піти, зараз я знімаю відео й щодня маю робити все, що в моїх силах, виконувати свій обов’язок та проживати всі ситуації від усього серця. Коли я виконую свій обов’язок, я часто молюся Богу, просячи Його скерувати мене, щоб стати ефективнішою. Я також міркую про те, які проблеми є в моїй роботі, щоб могти швидко підсумувати й виправити їх. Коли я стикаюся з принципами, яких не розумію, я спілкуюся з іншими. Я відчуваю спокій, виконуючи свій обов’язок таким чином, і я почуваюся ближчою до Бога.

На одному зібранні я прочитала уривок із Божих слів, який мене дуже зворушив. Всемогутній Бог говорить: «Як людям слід реагувати на те, що Бог упорядковує їхні долі та володарює над ними? (Прийняти Боже влаштування й упорядкування.) Найперше ти маєш спробувати зрозуміти, чому Творець упорядкував для тебе саме таку долю та життєве оточення, чому Він змушує тебе зіткнутися з певними речами й пережити їх, і чому твоя доля така, якою вона є. Із цього ти маєш зрозуміти, чого жадає твоє серце та що йому потрібно, а також Боже володарювання й упорядкування. А коли ти це зрозумієш і пізнаєш, ти не повинен опиратися чи суперечити своїй долі, намагатися самостійно приймати рішення щодо неї, відкидати чи уникати її. І, звісно, не варто намагатися торгуватись із Богом. Натомість ти маєш підкоритися. Чому ти маєш підкоритися? Тому що ти створіння, ти не можеш влаштовувати свою долю й не володарюєш над нею. Твою долю визначає Бог. Коли йдеться про твою долю, твоя роль пасивна, у тебе немає вибору. Єдине, що тобі слід робити, – це підкорятися. Тобі не слід робити власний вибір щодо своєї долі або уникати її, не слід торгуватися з Богом і не слід іти врозріз зі своєю долею чи скаржитися. А особливо не варто говорити щось на кшталт: “Доля, яку впорядкував для мене Бог, погана. Вона жалюгідна та гірша, ніж доля інших”, або “Моя доля погана, і я не можу насолоджуватися ні щастям, ні процвітанням. Бог погано все для мене впорядкував”. Ці слова – це судження, і промовляючи їх, ти переходиш межі свого положення. Це не ті слова, які слід промовляти об’єкту творіння, і це не та точка зору чи ставлення, які слід мати об’єкту творіння. Натомість тобі слід позбутися цих різноманітних хибних уявлень, визначень, поглядів та осмислень долі. У той же час ти маєш бути в змозі продемонструвати правильну позицію, щоб підкоритися всьому, що відбуватиметься як частина долі, яку Бог для тебе впорядкував. Тобі не варто опиратися, і вже точно не варто впадати в депресію та скаржитися на несправедливість Небес, на те, що Бог погано впорядкував твою долю й не забезпечив тебе найкращим. Об’єкти творіння не мають права обирати свою долю. Бог не поклав на тебе такого обов’язку й не дарував тобі такого права. Тож ти не повинен намагатися зробити вибір, сперечатися з Богом або додатково від Нього чогось вимагати. Тобі слід підкоритися Божим упорядкуванням і прийняти їх, якими б вони не були. Тобі слід зустріти й спробувати пережити та цінувати все, що Бог упорядкував. Ти маєш повністю коритися всьому, що тобі належить пережити, що Бог для тебе впорядкував. Ти маєш слідувати долі, яку Бог для тебе впорядкував. Навіть якщо тобі щось не подобається або ти через це страждаєш, навіть якщо це ставить під загрозу твою гордість і гідність та пригнічує їх, якщо ти повинен це пережити, якщо це те, що влаштував та впорядкував для тебе Бог, ти маєш цьому підкоритися, і в тебе немає вибору. Оскільки Бог упорядковує долі людей і володарює над ними, люди не можуть домовлятися з Ним про свою долю. Тож якщо люди розумні та мають нормальну людську розсудливість, їм не слід скаржитися на те, що їхня доля погана або що те чи інше їм не підходить. Їм не слід ставитися до свого обов’язку, свого життя, дороги, якою вони йдуть у своїй вірі, ситуацій, які впорядкував Бог, або Його вимог із пригніченим настроєм лише тому, що їхня доля здається їм поганою» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (2)). Міркування про Божі слова чіткіше показало мені, як ставитися до Божих володарських розпоряджень. Усі наші долі – в руках Божих. Те, у якій сім’ї народжується людина, яку освіту отримує, її таланти та здібності, те, коли вона приходить до церкви й бере на себе якийсь обов’язок, і який обов’язок вона виконує – усе влаштовано Богом, і за цим стоїть Божа добра воля. Раніше я ніколи не розуміла, чому мене постійно переводять, але, ретельно це обдумавши, я побачила, що це насправді те, що мені потрібно. Без цього досвіду я б не помітила, наскільки сильним було моє прагнення до престижу та статусу. Я б досі вважала, що трохи змінилася, і не знала би про те, наскільки глибоко вкорінена в мені філософія сатани, і що вона змусила мене втратити розсудливість, властиву нормальній людській сутності і чинити опір Богу; я б не збагнула, що мене виженуть, якщо я й далі дотримуватимуся цієї філософії. Переживши це, я здобула певну ясність щодо своїх помилкових поглядів на гонитву за престижем і статусом і зрозуміла, що це не правильний шлях, а спосіб сатани розбещувати людей і завдавати їм шкоди. Я також дізналася, що мені слід правильно підходити до власного духовного рівня, прийняти Божі розпорядження й підкоритися їм, навчитися триматися свого становища та бути розсудливою створеною істотою. Незалежно від того, чи мене переведуть на нове місце в майбутньому та який обов’язок я виконуватиму, мені треба підкоритися Божим володарським розпорядженням, шукати Його волю, адаптуватися до кожної ситуації, яку Він влаштовує для мене, переживати її та занурюватися в неї, і прагнути здобути щось та пізнати себе через усе це.