Крістен, Італія

У жовтні 2021 року я почала практикувати полив новонавернених. Через тиждень я усвідомила, що мені потрібно ще дуже багато чого навчитися. Я мала ознайомитися з усілякими істинами-принципами, а також практикувати бесіди про істину, щоб розв’язувати їхні різноманітні проблеми й труднощі, але моє розуміння істини було поверхневим, та й спілкування не було моєю сильною стороною. Для мене це був справді важкий обов’язок, особливо коли лідерка команди хотіла, щоб я швидко розв’язувала проблеми й труднощі новонавернених. У всіх новонавернених було чимало проблем, тому, щоб їх розв’язати, я мала шукати багато відповідних істин і думати, як зрозуміло бесідувати. Яку ж ціну мені довелося б за це заплатити? Я зрозуміла, що досягти всього цього справді важко, тож сказала лідерці команди, що мені бракує рівня і я не зможу виконувати цю роботу як слід. Лідерка команди побесідувала зі мною. Вона сказала, що мені слід нести ношу у своєму обов’язку й не боятися страждань. Я неохоче погодилася, вислухавши її бесіду, але в глибині душі я не хотіла платити ціну. На зібраннях я й далі бесідувала з новонаверненими, як завжди, але, оскільки я не знала їхніх труднощів, то під час бесід просто перескакувала с теми на тему, не досягаючи результатів, і це призвело до того, що кількість новонавернених, які регулярно відвідували зібрання, почала зменшуватися. Коли лідерка команди виявила цю проблему, вона попросила мене негайно допомогти їм і підтримати їх. Але я подумала собі: «Євангельські працівники вже чимало бесідували з ними про істину видінь Божої роботи, але вони однаково не приходять на зібрання. Тож чи дадуть щось мої бесіди? До того ж, усі ці новонавернені останнім часом не приходять на зібрання, тож бесіди з ними точно потребуватимуть чимало часу, і це буде виснажливо». Подумавши так, я просто надіслала їм короткі повідомлення з привітанням, і тих, хто не відповів, відкинула, не зважаючи на них. Людей, у яких було більше проблем, я поміщала наприкінець свого списку тих, із ким треба побесідувати, або просто перекладала цю роботу на євангельських працівників. Незабаром деякі новонавернені перестали приходити на зібрання через те, що їхні проблеми так довго залишалися нерозв’язаними. Щоразу, помітивши, що новонавернені не прийшли на зібрання, я почувалася винною й засмученою і відчувала, що мені слід платити більшу ціну, щоб розв’язувати їхні проблеми. Але уявивши собі, скільки з цим буде клопоту, просто залишала все як є.

Пам’ятаю одну новонавернену, колишню католичку, у якої виникли уявлення щодо явлення і роботи втіленого Бога в останні дні, і вона перестала відвідувати зібрання. Скільки я їй не писала й не дзвонила, вона просто ігнорувала мене. Через два дні вона залишила мені таке повідомлення: «Я народилася в католицькій родині. Я католичка з самого дитинства, ось уже шістдесят чотири роки. Я вірю лише в Господа Ісуса – я не віритиму у Всемогутнього Бога». Я відповіла так: «Всемогутній Бог – це Господь Ісус, який повернувся. Єдиний спосіб бути спасеним та увійти в Царство Небесне – прийняти явлення і роботу Господа в останні дні». Після цього вона нічого не відповіла. Я ще кілька разів намагалася зв’язатися з нею, але вона й далі мене ігнорувала. Тож я переклала цю проблему на лідерку команди. Несподівано вона надіслала мені кілька відповідних уривків із Божих слів і попросила пошукати істину, щоб розв’язати цю ситуацію. Усвідомивши, що мені доведеться озброїтися багатьма істинами й продумати, як побесідувати так, щоб досягти результатів, я відчула, що все це надто обтяжливо. Новонавернена не відповідала мені, і навіть якби я витратила час на підготовку, вона однаково могла не слухати мою бесіду. Тож я просто її відкинула й проігнорувала. Була ще одна новонавернена, яка щодня була дуже зайнята на роботі й ніколи не мала часу на відвідування зібрань, на які я її запрошувала. Спочатку я щодня надсилала їй Божі слова та гімни, але щоразу вона просто відповідала «Амінь», а потім не з’являлася на зібраннях. Зрештою я перестала надсилати їй Божі слова. Мені здавалося, що вона надто зайнята на роботі, що така її реальна ситуація, і хоч скільки часу я витрачу, я не зможу розв’язати цю проблему. Насправді я розуміла, що мені слід було б підібрати зручний час для зібрань з огляду на її труднощі, а потім знайти відповідні уривки з Божих слів, щоб побесідувати з нею про її уявлення, і що тільки так можна досягти результатів. Але мені здавалося, що це занадто складно й клопітно, тому не хотіла йти на такі жертви. Однак, якби я не побесідувала з нею і про це дізналася б лідерка, вона підрізала б мене за те, що я не виконую справжню роботу. Тож мені довелося кілька разів змусити себе бесідувати з цією новонаверненою, але, побачивши, що вона й далі не відвідує зібрання, я відчула, що вона не прагне до істини, і річ не в тому, що я не доклала достатньо зусиль. Тож зрештою я просто перестала звертати на неї увагу. Я завжди ставилася до свого обов’язку недбало, уникаючи будь-яких труднощів. Стикаючись із новонаверненими, які мали уявлення або справжні труднощі, я не хотіла докладати зусиль і обмірковувати, як розв’язати їхні проблеми, і я просто перекладала їх на лідерку команди. Через кілька місяців зібрання зазвичай відвідували лише декілька новачків. Виявивши цю проблему, лідерка підрізала й розвінчала мене. Вона сказала, що я надто недбало ставлюся до свого обов’язку, і що мені слід негайно змінитися. Тож я вирішила, що повстану проти своєї плоті й як слід поливатиму новонавернених. Але, стикаючись із новонаверненими, у яких було багато проблем, я однаково не бажала платити ціну, щоб ці проблеми розв’язати. Натомість я просто знаходила виправдання й казала, що мені бракує рівня й що я не придатна для виконання цього обов’язку. Побачивши, що я досі виявляю недбалість, що я не змінилася й що з виконання мною обов’язку нічого не виходить, лідерка суворо мене підрізала, сказавши: «Ти надто недбало виконуєш свій обов’язок! Ти ніколи не цікавишся проблемами новонавернених, і навіть дізнавшись про них щось, не докладаєш зусиль, щоб їх розв’язати. Хіба так виконують обов’язок? Ти тільки шкодиш новонаверненим! Якщо не змінишся – тебе відсторонять». Бувши так підрізаною й попередженою, я відчувала і провину, і страх. Я почала розмірковувати над собою: чому я не можу як слід виконувати цей обов’язок і чому він мені завжди здавався надто важким?

Одного дня під час своїх духовних роздумів я прочитала цей уривок із Божих слів: «Деякі люди виконують свій обов’язок абсолютно безпринципно. Вони послідовно слідують власним нахилам і діють свавільно. Хіба це не прояв недбалості та поверховості? Хіба вони не обманюють Бога? Чи замислювалися ви коли-небудь про наслідки такої поведінки? Виконуючи свій обов’язок, ви не проявляєте жодної уваги до Божих намірів. Ви бездумні й неефективні у всьому, що робите, вам бракує щирої відданості та зусиль. Чи можете ви в такий спосіб здобути Боже схвалення? Багато людей виконує свій обов’язок неохоче і їх не вистачає надовго. Вони не можуть витримати навіть найменшого страждання, завжди вважають, що їхні інтереси грубо порушуються, і не шукають істину, щоб розв’язати труднощі. Чи можуть вони слідувати за Богом до кінця, виконуючи свій обов’язок у такий спосіб? Чи нормально це – що вони недбалі й поверхові в тому, що вони роблять? Чи може це бути прийнятним для совісті? Така поведінка неприйнятна навіть із точки зору людських стандартів, тож чи може вона вважатися задовільним виконанням обов’язку? Якщо ти виконуєш свій обов’язок у такий спосіб, ти ніколи не здобудеш істину. Служба, яку ти відбуваєш, буде незадовільною. Як же тоді можна було б здобути Боже схвалення? Багато людей боїться труднощів при виконанні свого обов’язку; вони занадто ліниві та прагнуть фізичного комфорту. Вони ніколи не докладають зусиль, щоб опанувати спеціальні навички або обміркувати істини в Божих словах. Вони вірять, що така поверховість позбавляє їх неприємностей. Їм не потрібно проводити жодних досліджень чи звертатися до інших за порадою. Їм не потрібно використовувати свій розум або глибоко задумуватися. Схоже, це економить їм багато зусиль і позбавляє фізичного дискомфорту, і їм усе одно вдається виконати завдання. А якщо ти розбираєшся з ними, вони стають непокірними та сперечаються, кажучи: “Я не лінувався й не байдикував, завдання було виконано, чого ти прискіпуєшся? Ти просто намагаєшся чіплятися до мене, хіба ні? Я вже досить добре справляюсь, виконуючи свій обов’язок у такий спосіб. Чим ти незадоволений?”. Як ви вважаєте, чи можуть такі люди досягти подальшого прогресу? Вони постійно виконують свої обов’язки поверхово й завжди знаходять відмовки. Коли виникають проблеми, вони не хочуть, щоб хтось їм на них указував. Що це за характер? Хіба це не характер сатани? Чи можуть люди з таким характером прийнятно виконувати свій обов’язок? Чи можуть вони догодити Богу?» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Тільки той, хто виконує свій обов’язок добре з усім серцем, розумом і душею, є тим, хто любить Бога). Бог розвінчує, що багато людей надто ледачі у виконанні свого обов’язку, вони завжди упиваються плотським комфортом, їм бракує старанності, і вони задовольняються лише видимістю зайнятості. Так вони ніколи не зможуть належно виконувати свій обов’язок. Я усвідомила, що причина, з якої я не досягала результатів, виконуючи свій обов’язок, полягала не в тому, що мені бракувало рівня, а радше в тому, що я просто була ледачою та боялася страждань. Я відчувала, що полив новонавернених вимагає від мене знання безлічі істин, що я маю навчитися розв’язувати їхні різноманітні проблеми й труднощі, що робило обов’язок справді виснажливим, тож я просто виконувала його абияк. Лідерка команди хотіла, щоб я якомога швидше розбиралася з проблемами новонавернених, і мені це вдалося б, якби я наполегливо працювала. Але побачивши, що якась проблема потребує більше часу й зусиль, я перекладала її на лідерку команди або євангельських працівників. Я бачила, що новонавернені не відвідують зібрання, оскільки мають уявлення або стикаються з труднощами й проблемами, і все ж залишалася байдужою. Я не реагувала, коли інші розповідали мені про способи розв’язання проблем. Іноді я надсилала новонаверненим Божі слова чи гімни, але мене вистачало лише на кілька днів, після чого я просто ігнорувала їх. Я усвідомила, що справді була ледачою, жадібною до плотських насолод і що виконувала свій обов’язок абсолютно нещиро. Я просто була лукавою і пливла за течією в церкві. Для Бога я була такою огидною і ненависною!

Після цього я прочитала у Божих словах таке: «Нині існує не так багато можливостей для виконання обов’язку, тому ти маєш використовувати їх, коли це можливо. Саме тоді, коли перед тобою стоїть обов’язок, ти маєш напружити всі свої сили; саме тоді ти маєш принести себе в жертву, повністю присвятити себе Богові, і саме тоді ти маєш заплатити ціну. Нічого не приховуй, не плекай жодних планів, не давай собі жодних поблажок і не залишай собі можливості відступити. Якщо ж ти даєш собі поблажки, якщо ти корисливий, лукавий і підступний, то твоя робота буде гарантовано виконана погано. Припустимо, ти скажеш: “Ніхто не бачив, як спритно я діяв. Оце так круто!”. Що це за спосіб мислення? Невже ти думаєш, що ошукав людей та й Бога теж? Але ж насправді – знає Бог, що ти зробив, чи ні? Він знає. Насправді кожен, хто спілкується з тобою певний час, дізнається про твою зіпсованість і порочність, і хоча люди, можливо, і не кажуть про це прямо, в їхніх серцях залишиться думка про тебе. Було багато людей, яких було викрито й вигнано, тому що багато інших зрозуміло їх. Щойно всі прозрівали їхню сутність, вони викривали, ким насправді були ці люди, і виганяли їх. Тому, незалежно від того, прагнуть вони істини чи ні, люди мають виконувати свій обов’язок належним чином у міру своїх можливостей; у практичних справах люди мають керуватися совістю. Ти можеш мати недоліки, але якщо ти здатний ефективно виконувати свій обов’язок, це не сягне рівня, коли тебе буде вигнано. Якщо ж ти завжди думаєш, що з тобою все гаразд, що тебе точно не виженуть, якщо ти, як і раніше, не аналізуєш і не намагаєшся пізнати себе, ігноруєш свої належні обов’язки, якщо ти завжди недбалий і поверховий, то коли Божі обранці справді втратять до тебе терпимість, вони викриють тебе таким, яким ти є, і, найімовірніше, тебе буде вигнано. Так станеться тому, що всі побачать тебе наскрізь, і ти втратиш гідність і порядність. Якщо ніхто не довіряє тобі, чи може тобі довіряти Бог? Бог дивиться у найпотаємніші закутки серця людини: Він абсолютно не може довіряти такій людині. … Надійні люди – це люди, які мають людську сутність, а люди, які мають людську сутність, мають совість і розум, і їм має бути дуже легко добре виконувати свій обов’язок, тому що вони ставляться до свого обов’язку як до своєї повинності. Люди без совісті й розуму погано виконуватимуть свої обов’язки, вони не мають почуття відповідальності за свій обов’язок, хай який він є. Інші завжди мають хвилюватися за них, наглядати за ними й запитувати їх про поступ; інакше все може піти шкереберть під час виконання їхніх обов’язків, і все може порушитися під час виконання завдання, що завдасть більше клопоту, ніж на те заслуговує. Одне слово, під час виконання своїх обов’язків люди завжди мають здійснювати самоаналіз: “Чи виконав я цей обов’язок належним чином? Чи вклав я в нього своє серце? Чи виконав я його лише абияк?”. Якщо ти завжди недбалий і поверховий, ти в небезпеці. Як мінімум це означає, що ти не маєш авторитету, і що люди не можуть тобі довіряти. Становище є більш серйозним, якщо, виконуючи свій обов’язок, ти завжди дієш формально й постійно обманюєш Бога, – у цьому разі ти у великій небезпеці! Якими є наслідки свідомого обману? Усі бачать, що ти свідомо чиниш переступ, що ти живеш тільки відповідно до власного зіпсованого характеру, що ти недбалий і поверховий, що ти взагалі не втілюєш істину в життя – а це значить, що ти позбавлений людської сутності! Якщо це проявляється в тобі повсюдно, якщо ти уникаєш великих помилок, але постійно робиш дрібні й не каєшся в усіх відношеннях, то ти є одним із нечестивих, невіруючий, і тебе потрібно усунути. Такі наслідки є жахливими – тебе повністю викрито та вигнано як невіруючу й нечестиву людину» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Життя-входження починається з виконання обов’язку). «Те, як ти маєш ставитися до Божих доручень, є надзвичайно важливим. Це дуже серйозне питання. Якщо ти не можеш виконати те, що Бог довірив тобі, тоді ти не гідний жити в Його присутності й маєш прийняти своє покарання. Абсолютно природно й виправдано, що люди виконують доручення, які Бог покладає на них. Це верховний обов’язок людини, який настільки ж важливий, як і її життя. Якщо ти ставишся до Божих доручень несерйозно, це найсерйозніша зрада Бога. Роблячи так, ти ще більш жалюгідний, ніж Юда, і повинен бути проклятим» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як пізнати людську натуру). Зіткнувшись із розвінчанням у Божих словах, я відчула Його огиду й гнів до тих, хто недбало ставиться до свого обов’язку. Таким людям бракує совісті, розуму, порядності й гідності, і вони абсолютно ненадійні. Якщо вони не покаються, то це злі люди, маловіри, і їх слід відсіяти. Полив новонавернених – це важлива робота. Вони щойно прийняли нову Божу роботу і потребують більше поливу, щоб укорінитися на істинному шляху, щоб їх не захопив сатана. Крім того, нікому із тих, хто приймає Божу роботу, вона не дається легко чи безперешкодно. Усе – завдяки Божому просвітленню й керівництву, а також тому, що багато братів і сестер платять ціну, щоб поливати, забезпечувати, підтримувати й допомагати їм. Лише так новонавернених можна привести до Бога. Як поливальниця, я несла відповідальність за полив новонавернених. Особливо, побачивши, що новонавернені натрапляють на труднощі, я мала б відчувати терміновість ситуації й знаходити способи, як розв’язати їхні проблеми. Натомість я уникала важких завдань і була вивертливою. Побачивши, що новонавернені постають перед труднощами, я завжди вибирала проблеми, які легко розв’язати, а складні – відкладала й ігнорувала. Що ще гірше, я була явно вивертливою й безвідповідальною у своєму обов’язку, через що деякі новонавернені переставали відвідувати зібрання й навіть покидали церкву, але я ухилялася від відповідальності, кажучи, що вони не прагнуть до істини або що мені бракує рівня і я не можу розв’язати їхні проблеми, щоб обманути інших і виправдати свою недбалість. Хіба я не виконувала свій обов’язок так само, як невіруючий працює на свого начальника? Я вдавалася до хитрощів, абияк проживала своє життя й не мала ані краплі усвідомлення совісті. Після стількох років віри я все ще намагалася обдурити й обманути Бога, навіть оком не моргнувши. Я була такою підступною й лукавою! Мені взагалі бракувало людськості. Коли я щойно прийняла Боже Євангеліє останніх днів, то щодня була завантажена на роботі, а мої батьки перешкоджали моїй вірі. Я відчувала сильний стрес і навіть думала перестати відвідувати зібрання. Але брати і сестри терпляче раз у раз бесідували зі мною про істину й організовували зібрання, підлаштовуючись під мій графік. Іноді я не могла прийти, бо була надто зайнята на роботі, тож брати і сестри проїжджали великі відстані на велосипедах, щоб побесідувати зі мною про Боже слово, допомогти мені й підтримати. І поступово я дізналася про Божу роботу й зрозуміла, що єдиним способом бути спасенною є прагнення до істини. Тоді в мене з’явилося бажання відвідувати зібрання й взяти на себе обов’язок. Церква завжди наголошує, що полив новонавернених вимагає терпіння й великої уваги до їхніх труднощів, що нам слід допомагати їм із любов’ю й заохочувати відвідувати зібрання, щоб вони якомога швидше вкорінилися на істинному шляху. Я побачила, що Бог сповнений любові й милосердя до нас і що Він спасає нас максимально можливою мірою. Він неймовірно сумлінно ставиться до кожної людини, яка досліджує істинний шлях. Він не здасться, якщо є бодай краплина надії. Але Але я була такою байдужою, і мені бракувало відчуття відповідальності перед новонаверненими. Мене абсолютно не хвилювало їхнє життя-входження, що означало, що їхні проблеми не розв’язувалися вчасно, і дехто більше не хотів відвідувати зібрання. З огляду на мою поведінку, як це взагалі можна було назвати виконанням обов’язку? Я просто чинила зло, намагаючись обдурити й обманути Бога! Усвідомивши це, я відчула таку провину. Я ненавиділа себе за те, що мені так бракувало людськості.

Пізніше я прочитала цей уривок із Божих слів: «Чи тебе влаштовує життя під впливом сатани, із миром, радістю й невеликим плотським комфортом? Хіба ти не найнижчий з усіх людей? Немає нікого дурнішого за тих, хто бачив спасіння, та не прагне його здобути; це люди, які упиваються плоттю й тішаться сатані. Ти сподіваєшся, що твоя віра в Бога не потягне за собою ні проблем, ні нещасть, ні найменших тягот. Ти постійно женешся за тим, що нічого не варте, і не бачиш у житті ніякої цінності, а натомість ставиш власні навіжені думки вище за істину. Ти такий нікчемний! Ти живеш як свиня – чим ти відрізняєшся від свиней і собак? Хіба всі ті, хто не шукає істини, а натомість любить плоть, – не звірі? Хіба всі ці мерці, позбавлені духу, – не ходячі трупи? Скільки слів було сказано серед вас? Чи серед вас було виконано мало роботи? Скільки Я серед вас забезпечив? То чому ж ти цього не здобув? На що тобі скаржитися? Чи не тому ти нічого не здобув, що занадто закоханий у плоть? І чи не тому, що твої думки занадто навіжені? Чи не тому, що ти занадто нерозумний? Якщо ти не здатен здобути ці благословення, хіба ти можеш звинувачувати Бога, що Він тебе не спас? … Я даю тобі істинний шлях, нічого не просячи взамін, але ти його не прагнеш. Хіба ти один із тих, хто вірить у Бога? Я дарую тобі реальне людське життя, але ти його не прагнеш. Чи ти нічим не відрізняєшся від свині або собаки? Свині не прагнуть людського життя, не прагнуть очищення та не розуміють, що таке життя. Щодня, наївшись, вони просто засинають. Я дав тобі істинний шлях, але ти його не здобув: твої руки порожні. Чи хочеш ти й далі жити саме так, свинячим життям? Яке значення має те, що такі люди живуть? Твоє життя нікчемне й ганебне, ти живеш серед скверни та розпусти й не прагнеш до жодних цілей; хіба твоє життя не найганебніше? Чи маєш ти нахабство постати перед Богом? Якщо ти й далі набуватимеш саме такий досвід, хіба ти не набудеш геть нічого? Тобі було дано істинний шлях, але те, зможеш ти зрештою його здобути чи ні, залежить від твого власного особистого прагнення» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд). Читаючи докірливі Божі слова, я відчула велику провину й докори сумління. Щоб очистити й перетворити наші розбещені характери, щоб дати нам шанс на спасіння, Бог щиро забезпечив нас великою кількістю істин, а також докладно бесідував про кожен аспект істини, боячись, що ми її не зрозуміємо. Бог віддав заради нас стільки крові Свого серця. Кожна людина, яка має людськість, має докладати зусиль у прагненні до істини й бути вірною своєму обов’язку. Але мені абсолютно бракувало совісті. Я зовсім не прагнула до істини – я упивалася плотським комфортом і все ще жила за сатанинськими філософіями, на кшталт: «У житті краще плисти за течією» та «Життя коротке, тож насолоджуйся ним, поки можеш». Я сприймала ці сатанинські філософії як слова мудрості, за якими слід жити, і вважала, що ми маємо добре ставитися до себе протягом тих кількох десятиліть, що нам відведені на землі, не надто напружуватися й робити своє життя безтурботним і щасливим. Я виконувала обов’язок за умови, що не страждатиму від плотських незручностей чи втоми. Я робила те, що було найлегше. Щоразу, коли доводилося ламати голову над чимось, я опиралася й тікала, перекладаючи проблему на когось іншого або просто відкладаючи її на безрік та ігноруючи. Я абсолютно несерйозно ставилася до свого обов’язку, тому проблеми деяких новонавернених залишалися нерозв’язаними, і вони переставали відвідувати зібрання. Тільки тоді я усвідомила, Тільки тоді я усвідомила, що ці сатанинські філософії робили мене дедалі розбещенішою. Я цілими днями упивалася комфортом і зовсім не прагнула до істини, зганьбила свій обов’язок і анітрохи цим не переймалася. Я не бажала вчитися й була некомпетентною, не здобувала істин, які мала б здобути, і не виконувала своїх зобов’язань. Хіба я не була абсолютною нікчемою? Я справді переконалася на власному досвіді, що упивання плотським комфортом шкодило мені й руйнувало мій шанс на спасіння. Постання перед труднощами під час виконання обов’язку насправді є гарною нагодою покластися на Бога й шукати істину. Труднощі, які змушували мене шукати істину й вчитися дотримуватися принципів у своєму обов’язку, стали для мене хорошими можливостями для прагнення до істини й життя-входження. Але я ставилася до них як до прикрощів, як до ноші, яку потрібно скинути з плечей. Усвідомивши це, я щиро пошкодувала про те, що потурала своїй плоті й втратила стільки гарних нагод зрозуміти істину. Я більше не хотіла працювати абияк. Я мала повстати проти плоті й вкладати серце у виконання свого обов’язку.

Одного дня я прочитала уривок із Божих слів, у якому розвінчувалися неправдиві лідери, і завдяки йому я краще зрозуміла наслідки моєї недбалості у виконанні обов’язку. У Божих словах сказано: «Є робота, яку одна людина може виконати за один місяць. Якщо на виконання цієї роботи йде шість місяців, хіба витрати за решту п’ять місяців не є втратою? Дозвольте Мені навести приклад про проповідь Євангелія. Скажімо, людина бажає дослідити істинний шлях, і її, ймовірно, можна було б навернути лише за один місяць, після чого вона увійшла б до церкви й продовжувала б отримувати полив і забезпечення, і протягом шести місяців вона могла б закласти основу. Але якщо ставлення людини, що проповідує Євангеліє, до цієї справи – це зневага й недбалість, а лідери та працівники також ігнорують свої обов’язки, і в підсумку на навернення цієї людини йде пів року, – хіба ці пів року не будуть втратою для її життя? Якщо вона зіткнеться з великими лихами, а ще не заклала основи на істинному шляху, вона опиниться в небезпеці, і хіба ті люди тоді не підведуть її? Таку втрату не можна виміряти грошима чи матеріальними речами. Якщо розуміння істини цією людиною затримується на пів року, і вона із запізненням на пів року закладає основу й починає виконувати свій обов’язок, хто візьме за це відповідальність? Чи можуть лідери та працівники дозволити собі взяти за це відповідальність? Ніхто не може дозволити собі нести відповідальність за затримку чийогось життя» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (4)). Божі слова змусили мене відчути сором і каяття. Я була точно як той неправдивий лідер, який не виконує справжню роботу: нехтувала своїм обов’язком і ставилася до нього безвідповідально, через що новонавернені переставали відвідувати зібрання, а дехто навіть полишав віру, оскільки їхні проблеми не розв’язувалися. Хіба такий полив новонавернених не завдавав їм лише шкоди? Хоча дехто й не полишив віру, їхні життя зазнали втрат, оскільки вони трималися за свої уявлення і довго не відвідували зібрання. Це втрати, які я ніяк не можу відшкодувати. Якби я не дбала так сильно про свою плоть, платила ціну й серйозно ставилася до проблем кожного новонаверненого, то, можливо, дехто з них зміг би раніше зрозуміти істину й укорінитися на істинному шляху, а також почати жити церковним життям, виконувати обов’язок і готувати добрі вчинки, і все склалося б інакше. Але тоді було вже надто пізно для слів. Я почувалася дуже засмученою й винною і була у величезному боргу перед Богом. Це був переступ, пляма, яку я залишила на своєму обов’язку! Мене переповнювали жаль і страх. Я відчувала, що накоїла великої біди. У сльозах я молилася: «Боже, я постійно упиваюся комфортом і недбало виконую свій обов’язок, що викликає в Тебе огиду. Я хочу покаятися перед Тобою. Прошу, проникливо спостерігай за моїм серцем. Якщо я й далі буду недбалою, прошу, проучи й дисциплінуй мене».

Потім я склала список новонавернених, які були негативно налаштовані, слабкі й не відвідували зібрання, і почала шукати відповідні Божі слова, щоб розв’язати їхні проблеми. Я також розпитувала сестер, які вправно виконували роботу з поливу, про принципи й підходи до роботи. Потім я спробувала зв’язатися з тією новонаверненою, яка мала релігійні уявлення й не ходила на зібрання. Я надіслала їй кілька повідомлень, але вона на жодне з них не відповіла. Я почувалася дещо пригніченою й подумала, що краще про це забути. У будь-якому разі, саме вона перестала відповідати – це було безперечно. Потім я надіслала ще одне повідомлення тій новонаверненій, яка була завантажена на роботі, а побачивши, що вона відхилила моє запрошення на зібрання, я більше не хотіла платити ціну, щоб її підтримувати. Тієї миті я згадала свою молитву до Бога, а також такі Його слова: «Коли люди виконують свій обов’язок, вони, по суті, роблять те, що мусять робити. Якщо ти робиш це перед Богом, якщо ти виконуєш свій обов’язок і підкоряєшся Богу чесно й віддано, то чи не буде таке ставлення набагато більш правильним? Отже, як тобі слід застосовувати це ставлення у своєму повсякденному житті? Ти мусиш зробити “поклоніння Богу зі щирим серцем і чесністю” своєю реальністю. Щоразу, коли ти хочеш побути недбалим, щоразу, коли ти хочеш схитрувати й полінуватися, і щоразу, коли ти відволікаєшся або хочеш повеселитися, ти мусиш поміркувати: “Хіба така поведінка не робить мене негідним довіри? Чи є це вкладанням свого серця у виконання свого обов’язку? Хіба такі вчинки не роблять мене невідданим? Хіба не виходить, що я не виправдовую доручення, яке Бог мені довірив?”. Ось як ти маєш роздумувати над собою. Якщо ти усвідомиш, що ти завжди недбалий у своєму обов’язку, що ти не відданий і що ти зробив Богові боляче, то що тобі слід зробити? Тобі слід сказати: “На той момент я відчув, що там щось було не так, але не поставився до цього як до проблеми; я просто недбало залишив це поза увагою. Дотепер я не усвідомлював, що справді був недбалим, що не виконав свого зобов’язання. Мені дійсно не вистачає сумління й розуму!”. Ти з’ясував проблему та трохи дізнався про себе, тож тепер ти мусиш навернутися! Твоє ставлення до виконання свого обов’язку було неправильним. Ти ставився до нього, як до додаткової роботи, і просто докладав поверхових зусиль, і не вкладав у нього своє серце. Якщо ти знову будеш таким недбалим, ти мусиш помолитися Богу й дозволити Йому дисциплінувати та провчити тебе. Лише якщо ти маєш таку рішучість у виконанні свого обов’язку, то можеш по-справжньому покаятися. Ти навернешся лише тоді, коли твоя совість буде спокійна, а твоє ставлення до виконання обов’язку зміниться» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Тільки часте читання Божих слів і роздуми над істиною дають змогу знайти шлях, якому можна слідувати). Божі слова допомогли мені зрозуміти, що належно виконувати обов’язок неважко, що нам слід бути чесними, приймати Боже проникливе спостереження та робити все можливе, щоб виконувати те, що ми знаємо й що можемо, не вдаватися до хитрощів і не бути недбалими, і що для належного виконання свого обов’язку нам потрібне саме таке ставлення. Тож я вирішила, що цього разу я більше не розчарую Бога. Навіть якщо ті новонавернені не відвідуватимуть зібрання після моєї допомоги й підтримки, я однаково виконуватиму своє зобов’язання й ні про що не шкодуватиму.

Я пішла поговорити з іншою сестрою, щоб знайти шлях практики, а також зв’язалася з тією новонаверненою, яка мала релігійні уявлення, щоб побесідувати. Я відверто розповіла їй про власний досвід віри. На мій подив, вона відповіла на мої повідомлення. Насправді їй дуже подобалися зібрання, але вона мала кілька нерозв’язаних уявлень і заворушень. Мене дуже зворушили її щирі слова, і я побесідувала з нею щодо її уявлень. Зрештою вона погодилася відвідувати зібрання й невдовзі взяла на себе обов’язок. Коли я побачила, як все добре склалося, мене охопило невимовне почуття. Я відчувала і радість, і каяття. Якби не просвітлення й освічення Божих слів, які допомогли мені пізнати себе й змінили моє ставлення до обов’язку, я скоїла б ще один переступ. Після цього я знову зв’язалася з тією новонаверненою, яка була завантажена на роботі. Раніше я завжди наполягала, щоб вона відвідувала зібрання, не зважаючи на її труднощі. Цього разу я побесідувала про Божі слова, щоб допомогти їй з огляду на її реальну ситуацію, і відповідно скоригувала час зібрань. Коли в неї не було часу на зібрання, я читала з нею Божі слова в її вільний час і терпляче бесідувала з нею. Потім вона виявила бажання відкрити мені своє серце й поговорити про прочитані Божі слова. Вона також радісно сказала мені, що, хай там що, вона нізащо не перестане відвідувати зібрання і їсти й пити Божі слова. Після цього вона не пропустила жодного зібрання, і хоч би якою навантаженою була на роботі, приділяла час роздумам над Божими словами. Завдяки такій підтримці й допомозі новонаверненим, деякі з них знову виявили бажання відвідувати зібрання. Виправивши своє ставлення, поклавшись на Бога і доклавши щирих зусиль, я досягла кращих результатів у виконанні свого обов’язку.

Раніше я завжди була вивертливою й виконувала свій обов’язок недбало. Хоч я й не страждала фізично, моє життя було сповнене труднощів. Я не могла отримати Боже керівництво, виконуючи свій обов’язок, я дедалі менше справ доводила до кінця, і завжди хвилювалася, що Бог покине і відсіє мене. Я була дуже пригніченою й відчувала великий біль. Щойно почавши вкладати серце у виконання свого обов’язку, я змогла відчути Божу присутність і керівництво. Я також досягла прогресу у виконанні свого обов’язку й здобула відчуття спокою й впевненості. Я справді відчула на власному досвіді, наскільки важливим є наше ставлення до обов’язку. Постаючи перед труднощами, лише сплачуючи справжню ціну й дбаючи про Божий намір, ми можемо здобути просвітлення й керівництво Святого Духа та ефективно виконувати свій обов’язок.