Минулого разу ми бесідували про відпускання своїх уявлень і фантазій про втіленого Бога, що входить до теми «Як прагнути до істини», чи не так? (Так.) У зв’язку з цим ми бесідували на тему того, що «не можна ставити втіленого Бога на один рівень із розбещеним людством», і в рамках цієї теми ми бесідували про те, як утілений Бог розглядає страждання, що охоплює деякі думки, погляди та позиції щодо страждань. Бесіда про те, як слід розглядати страждання, дозволяє людям мати правильні думки й погляди на страждання, даючи їм змогу правильно сприймати страждання й правильно підходити до них. Тобто ти мусиш терпіти ті страждання, які тобі слід терпіти; якщо ти терпиш страждання, які тобі не слід терпіти або які є безглуздими, Бог їх не запам’ятає. Якщо це страждання, які тобі слід терпіти, і терпіти їх – це те, що ти маєш робити, то ти мусиш підходити до них правильно, приймати їх від Бога й мати мислення покори; тобі не слід нарікати, відмовлятися від них чи уникати їх, а радше слід правильно їх сприймати. Правильно їх сприймати означає правильно розглядати значення страждань, їхню цінність, а також те, чого слід досягти й що слід здобути після їх перенесення. Коротко кажучи, страждання – це те, що кожен мусить пережити; усі люди, які живуть у плоті, мусять страждати. Незалежно від того, чи прагнеш ти хорошого життя, чи прагнеш жадань, чи прагнеш до істини, щоб досягти спасіння у своїй вірі в Бога, страждання – це те, що люди мусять пережити, і те, до чого людям слід правильно підходити. Люди мусять правильно розглядати й правильно сприймати питання страждань. Якщо це страждання, які людині слід терпіти, їй слід прийняти їх і скоритися, не нарікати, не відмовлятися від них і не уникати їх. Водночас вона мусить шукати істину й шукати Божі наміри посеред страждань. Звісно, ще краще, якщо в процесі страждань ти зможеш пізнати власну розбещеність і бунтарство, пізнати власні вади й недоліки, а також пізнати, які істини та принципи життя по-людськи Бог дозволяє тобі пережити, усвідомити й здобути в цьому середовищі чи під час цих труднощів. Коротко кажучи, страждання – це те, що кожному слід пережити й прийняти. Звісно, ми також бесідували про те, що, якщо страждання, які терпить людина, є необхідними й цінними, схваленими Богом і є стражданнями, які людям слід терпіти, то це страждання, які пов’язані з практикою істини. Якщо страждання, які терпить людина, не мають нічого спільного з практикою істини, якщо це створені людиною страждання або страждання, яких шукають із людської волі, то це не ті страждання, які ми відстоюємо. Створювати якісь труднощі й неприємності, створювати якісь проблеми, а потім докладати особливих зусиль, щоб їх пережити, – усе це непотрібно, це зайве. Крім того, страждання, які люди терплять, щоб задовольнити власні амбіції та жагу, щоб задовольнити свою жадобу до статусу або щоб задовольнити свої егоїстичні бажання, також непотрібні. Природа терпіння такого роду страждань відрізняється від природи справжніх страждань, страждань, які терплять, щоб здобути істину й отримати справжні здобутки. Ми бесідували про цей аспект, чи не так? (Так.) Як ви тепер розглядаєте питання страждань? (Раніше в моєму серці було багато викривлених поглядів і розумінь щодо страждань, я вважав, що коли йшлося про виконання мого обов’язку, хоч би як я страждав і хоч би які страждання я терпів, Бог це прийме і схвалить. Лише після того, як Бог побесідував про те, які страждання Бог схвалює і які страждання є заради практики істини, я почав розрізняти власні облудні погляди на речі. І лише тоді я почав розмірковувати над тим, як я підходжу до страждань, і над тим, які страждання, що я їх зараз терплю, є штучними й зайвими стражданнями, які страждання я терплю заради своїх егоїстичних бажань, особистої слави й вигоди, статусу або амбіцій та жаги, і які страждання мені слід терпіти й від яких не слід відмовлятися. Наприклад, страждання, перенесені заради розуміння й практики істини, страждання, перенесені, щоб давати свідчення для Бога, страждання, перенесені, щоб добре виконувати свій обов’язок і задовольняти Бога, і страждання, перенесені заради зміни характеру, – такі страждання необхідно терпіти, і те, що здобувається після їх перенесення, є істиною. Лише після того, як Бог про це побесідував, я зрозумів, що мушу правильно сприймати питання страждань і що мені не слід опиратися стражданням, які я маю терпіти, а радше слід приймати їх і коритися, просуваючись уперед крок за кроком. Я сподіваюся, що одного дня я зможу дійти до того, щоб молитися Богу, як це робив Петро, бажаючи, щоб Божа кара й суд не покидали мене, і маючи здатність приймати страждання суду й кари, а також випробувань і переплавки, щоб я міг мати справжнє життя-входження.) Ти мусиш правильно підходити до питання страждань, і ти мусиш мати чисте розуміння цього. Коротко кажучи, коли йдеться про страждання, які тобі не слід терпіти, не створюй труднощів і не створюй усіляких перешкод, щоб ускладнювати собі життя. Ускладнювати собі життя – це нелюдяно, і це також нераціонально. Найважливіше те, що хоч би як ти ускладнював собі життя – чи то долаючи якісь власні проблеми, чи то створюючи якісь неприємності, щоб ускладнити собі життя, – те, що ти зрештою здобудеш, буде щонайбільше задоволенням твоїх особистих амбіцій і жаги або твоїм власним емоційним задоволенням, але ти не здобудеш справжньої істини-реальності. Якщо метою страждань, які ти терпиш, є захист наявності позитивних речей, захист наявності справедливості й захист інтересів Божого дому, і це ті страждання, які ти терпиш, щоб бути відданим, виконувати свої обов’язки й дійти до того, щоб коритися Богу й задовольняти Бога, то перенесення таких страждань є цінним і значущим; це ті страждання, які людині слід терпіти. Якщо метою страждань, які ти терпиш, є захист власної гордості, статусу й репутації, щоб задовольнити свої егоїстичні бажання й задовольнити власні амбіції, а також щоб здобути статус і здобути великий престиж серед людей, але, терплячи їх, ти не захищаєш інтереси Божого дому й не захищаєш позитивні речі, і ти терпиш їх не для того, щоб виконувати свої обов’язки, а тим паче не для того, щоб дійти до відданості й дійти до задоволення Бога, то всі такі страждання є непотрібними стражданнями й стражданнями, позбавленими цінності. Навіть якщо ти їх терпиш, ти робиш це марно. Тобі слід уникати таких страждань настільки, наскільки це можливо. Як цього уникнути? Чи легко це зробити? (Спершу нам слід прийняти правильні погляди на страждання, які походять від Бога, а потім крок за кроком зіставляти їх із собою в наших переживаннях. Коли ми усвідомимо, що такі страждання не мають цінності, ми більше не терпітимемо таких безглуздих страждань.)

Деякі церкви розташовані в районах із суворими умовами життя. Умови харчування та проживання погані, і навіть дістати чисту склянку води важко, але від тебе вимагається виконувати там свій обов’язок – що слід робити в цій ситуації? Припустімо, ти думаєш соб: «Страждання, які приносять ці зовнішні умови, – це не те, що мені слід терпіти. Я народжений, щоб виконувати церковну роботу; я лідер, і ставлення, яким я насолоджуюсь, має бути кращим, ніж у звичайних людей. Умови життя тут занадто суворі, що впливає на мій настрій і заважає мені добре виконувати свою роботу. Так не піде. Це суворе середовище не підходить для того, щоб я виконував свій обов’язок. Я мушу перебратися в місце з гарними краєвидами та приємним середовищем, щоб виконувати свій обов’язок. У мене також має бути хороший приймаючий дім, де їжа смачна і я можу спати з комфортом, де в приміщенні є кондиціонер, а надворі – гарні пейзажі та місця для прогулянок. Саме таке місце підходить для того, щоб я виконував свій обов’язок». І, як наслідок, ти вирішуєш покинути це суворе місце й знайти якесь місце з гарним середовищем, щоб виконувати свій обов’язок. Якою є така практика? (Вона недобра.) Дехто каже: «Хіба Ти не казав не створювати собі неприємностей? Приїхати в це збідніле, суворе середовище, де погане харчування та проживання, – хіба це не означає накликати на себе неприємності й накликати на себе страждання? Оскільки це означає напрошуватися на страждання й напрошуватися на неприємності, а також створювати перешкоди для роботи, то мені слід знайти місце, де немає неприємностей». Чи прийнятно так діяти? (Ні.) Скажіть Мені, чи є хтось, хто так це сприймає? (Так.) Чи правильно так це сприймати? (Ні, таке сприймання трохи викривлене.) Отже, коли ти стикаєшся з таким середовищем труднощів, де умови харчування та проживання погані, їжа й питво негігієнічні, завжди літають мухи, комарі та всілякі жуки, ти спиш на твердому дерев’яному ліжку, ковдра волога й брудна, ти не можеш добре виспатися, немає тихого місця для проведення зібрань, середовище небезпечне, і, крім того, режим сатани здійснює там переслідування й облави, – то хіба ви не сказали б, що в такому середовищі неодмінно доведеться терпіти багато страждань? (Так і є.) Але в цьому місці є церква, і є робота, яку треба виконати, то що ж тобі слід робити? Терпів би ти ці страждання чи ні? (Ми мусимо їх терпіти.) На рівні доктрини люди можуть це прийняти й знати, що вони мусять терпіти ці страждання, але чому вони мусять їх терпіти? (Оскільки цього вимагають і робота церкви, і наш обов’язок, ці страждання необхідно терпіти.) Це робота, яку тобі слід виконувати, і це зобов’язання, яке тобі слід виконувати. У такому разі це стосується питання про те, чи відданий ти у виконанні свого обов’язку. Ти не можеш зважати на те, чи комфортне середовище, і не можеш діяти на основі того, чи комфортно твоїй плоті, чи вона відчуває біль; ти не можеш керуватися цими почуттями. Ти мусиш усіма можливими способами намагатися подолати різні труднощі, щоб виконати свої зобов’язання й свій обов’язок. Дехто каже: «Сам я не поїду. Я знайду когось підхожого, щоб він поїхав, виконав цю роботу й витерпів ці страждання. Я збережу свою енергію для виконання якоїсь іншої важливої роботи, і мені не доведеться терпіти ті безглузді страждання». Чи правильно так це сприймати? (Ні. Якщо точно відомо, що це те місце, куди мені слід поїхати, і що там є робота, яку мені слід виконати, але я влаштовую, щоб це зробив хтось інший, оскільки боюся страждань, то це означає, що я викручуюся й лінуюся.) Якщо точно відомо, що це те місце, куди тобі слід поїхати, і що там є робота, яку тобі слід виконати, обов’язок, який тобі слід виконати, і проблеми, які тобі слід там розв’язати, але ти не їдеш, а натомість вигадуєш усілякі відмовки й причини, щоб поїхав хтось інший, то це не означає бути відданим, і це є уникненням труднощів і відмовою від них. Найголовніша причина, з якої ти відправив би когось іншого, полягає не в тому, що тобі було б незручно їхати, і не в тому, що поїздка для тебе необов’язкова, а в тому, що середовище там погане й умови проживання кепські, і ти боїшся терпіти страждання – ось чому ти не бажаєш їхати. Якщо в тебе є такий менталітет і такий намір, це означає бути позбавленим відданості, і це є уникненням страждань і відмовою терпіти страждання. Ти мусиш прийняти страждання, які тобі слід терпіти: хоч би скільки було труднощів, тобі не можна від них ухилятися; хоч би якою великою була небезпека, ти мусиш перед нею постати; і навіть якщо там відбувається якесь лихо, ти мусиш їхати, тобі не можна уникати цього, і ти мусиш сміливо зустрічатися з труднощами. Це називається бути відданим. Припустімо, що, хоча ти знаєш, що поїздка туди змусить твою плоть страждати й що там буде небезпека, ти не відмовляєшся й не ухиляєшся від цього, і навіть можеш сміливо зустрітися з небезпекою і подолати труднощі, щоб бути в авангарді заради роботи церкви й заради належного виконання свого обов’язку. Це називається бути відданим, це називається виконувати свої зобов’язання, і це називається бути уважним до Божих намірів. Здатність бути непохитним у своєму свідченні в середовищі труднощів – це те, чого люди мусять досягти, і це також та практика, яку людям слід мати, чи не так? (Так.) Стикаючись із такою ситуацією, ти мусиш так її сприймати й так практикувати.

Якщо ти їдеш кудись виконувати свій обов’язок, і умови життя там хороші, середовище приємне, їжа досить хороша – ти можеш їсти м’ясо майже під час кожного прийому їжі, – і твоє житло також досить комфортне, з опаленням узимку й кондиціонером улітку, і всі умови досить хороші, як тобі слід підходити до такого робочого середовища, коли ти з ним стикаєшся? Дехто каже: «Працювати в такому середовищі справді приємно. Якщо я виконую свою роботу в цьому місці, чи упиваюся я комфортом? Невже я не відданий своєму обов’язку? Хіба це не неправильно?». Якщо ти стикаєшся із середовищем із такими хорошими умовами життя, як ти це сприймаєш? (Спершу мені потрібно визначити, чи необхідно це для роботи церкви. Якщо робота вимагає, щоб я виконував свій обов’язок у цьому місці, то мені слід правильно підходити до цього середовища, не упиватися комфортом і не зосереджуватися на тому, щоб добре їсти чи гарно одягатися, а натомість зосередитися на належному виконанні свого обов’язку; тільки це означає бути людиною із совістю й розумом. Але якщо робота не вимагає, щоб я виконував там свій обов’язок, і я навмисно обираю місце з хорошими умовами життя заради більшої плотської насолоди, то це означає упиватися комфортом.) Навіть якщо ти перебуваєш у середовищі з хорошими умовами життя, тобі не слід дозволяти, щоб воно заважало тобі добре виконувати свій обов’язок. Тобі не слід упиватися таким середовищем проживання; просто роби те, що тобі слід робити, і виконуй свій обов’язок так, як його слід виконувати. Якщо приймаюча сім’я по-особливому піклується про тебе, тому що ти лідер або працівник, даючи тобі хорошу їжу та гарні речі для користування й виявляючи до тебе певну особливу турботу й особливе ставлення, і ти думаєш: «Я мушу прийняти це від Бога. Це Бог милостивий до мене, і це те, чим я маю насолоджуватися, тому я просто буду цим насолоджуватися. Я не можу відмовитися», – то тобі неправильно так думати. Насправді те, як приймаюча сім’я ставиться до тебе й піклується про тебе, набагато краще за те, як вони поводяться, коли приймають звичайних братів і сестер; це вже набагато перевищило стандарти й принципи прийому. Тож як тобі слід підходити до цієї ситуації? (Я мушу навчитися відмовлятися.) Як тобі слід відмовлятися? (Спершу я маю чітко побесідувати з приймаючою сім’єю про принципи прийому, сказавши їм, що не слід виявляти особливу турботу про лідерів і працівників лише тому, що ті мають статус, оскільки це дозволяє лідерам і працівникам легко упиватися комфортом. Крім того, я сам мушу навчитися відмовляти їм, не насолоджуючись цим особливим ставленням. Мені слід показати свою відмову через свою фактичну поведінку та через свої дії.) То чи потрібно тобі приймати це від Бога? (Ні.) Ти сам мусиш уміти розрізняти ситуації та знати, як до них ставитися відповідно. Дехто каже: «Просто приймаюча сім’я отак живе. Якщо я відмовляюся, хіба це не означає відмову від Божої благодаті? Хіба це не означає напрошуватися на неприємності? Лідерам і працівникам слід насолоджуватися хорошими умовами прийому під час виконання своєї роботи». Чи правильне таке сприймання? (Ні.) Таке сприймання точно неправильне. Якщо ти приїжджаєш у місце, де умови життя дуже хороші в цьому районі, і те, що приймаюча сім’я надає тобі, також є частиною нормальних витрат і потреб у їхньому повсякденному житті, і це просто норма в їхньому житті, то тобі слід поважати їхні життєві звички. Просто саме такими є місцеві умови життя. Якщо ти відмовишся, це здаватиметься трохи штучним; тобі слід прийняти це від Бога й підійти до цього правильно, тобі слід подякувати Богу за те, що Він милостивий до тебе, і тобі не слід намагатися створювати страждання для себе. Але якщо ставлення, яке приймаюча сім’я до тебе виявляє, перевищує їхні стандарти повсякденного життя, тобто вони піклуються про тебе в якісь особливі способи, то це не відповідає принципам. Тобі слід відмовитися, і тобі слід побесідувати з ними про принципи; тобі не слід завдавати їм незручностей. Хіба не так тобі слід практикувати? (Так.) Якщо ти вигадуєш відмовки, кажучи: «Це просто їхній нормальний рівень життя; вони щодня їдять розкішно й завжди мають у наявності всілякі свіжі фрукти, тому мені теж слід насолоджуватися цими речами», – чи правильно тобі вигадувати такі відмовки? (Ні.) Це означає упиватися комфортом. Щойно деякі люди приїжджають у місце з хорошими умовами життя, вони не хочуть їхати звідти, і вони залишаються в такому місці особливо довго. Вони бояться, що терпітимуть страждання, якщо поїдуть деінде, тому вигадують усілякі відмовки, щоб не їхати. Навіть якщо деінде є робота з проблемами, які їм потрібно розв’язати, вони просто їдуть, щоб завершити завдання за пару днів, а потім поспішають назад у це хороше місце. Хіба це не страх перед стражданнями? (Так.) Це страх перед стражданнями, і це упивання комфортом. Вони пестять свою плоть, доки не стають повними й білолицими, і вони досі вигадують причини й відмовки, кажучи: «Якщо я не буду добре їсти або не житиму в якомусь гарному місці, і я захворію, хіба це не вплине на виконання мого обов’язку як лідера? Щоб добре виконувати роботу, я мушу пестити свою плоть, підтримувати свою плоть здоровою і бути сповненим енергії; тільки тоді я буду ефективним у виконанні свого обов’язку». Хіба це не відмовки? (Так і є.) Це вигадування відмовок для того, щоб упиватися комфортом. Коротко кажучи, незалежно від того, чи це середовище труднощів, чи середовище комфорту, тобі слід уміти уникати впливу або сковування з його боку. Якщо немає труднощів, не створюй їх для себе; якщо є труднощі, не відмовляйся від них. Якщо середовище, з яким ти стикаєшся, вимагає страждань, ти мусиш їх терпіти; хоч би якими великими були труднощі, ти мусиш їх подолати. Мета їх подолання полягає в тому, щоб краще виконувати свій обов’язок, а не в тому, щоб навмисно завдавати своїй плоті неприємностей. Хоч би якими великими були труднощі, тобі не слід відмовлятися від них або уникати їх; натомість тобі слід думати про всілякі способи належного виконання роботи, належного виконання обов’язку, який тобі слід виконати, і казати те, що слід казати, і розбиратися з проблемами та розв’язувати їх, а потім ти можеш поїхати звідти. Це було б доречно. Коли ти їдеш у якесь місце з хорошими умовами життя, ти також мусиш уміти нормально виконувати свій обов’язок і свою роботу, не прив’язуючись до плотського комфорту й насолоди, а радше зосереджуючись у своєму серці на належному виконанні роботи. Звісно, у такому середовищі тобі не потрібно створювати додаткові труднощі, щоб ускладнювати собі життя або щоб виявляти відданість чи виражати свою рішучість Богу. Натомість тобі не слід піддаватися впливу цього середовища, тобі не слід упиватися плотським комфортом і тобі не слід деградувати. Тобі не слід дозволяти хорошим умовам життя й комфортному середовищу впливати на поступ роботи або на твою рішучість страждати й твою відданість своєму обов’язку. У середовищі комфорту ти однаково мусиш виконувати свої зобов’язання й добре виконувати свій обов’язок. Якщо деінде є робота й тобі слід поїхати, то ти мусиш поїхати. Ти не можеш настільки захопитися своєю насолодою, щоб забути про свої обов’язки й не хотіти їхати в будь-яке інше місце лише тому, що твоїй плоті комфортно й спокійно, а твоє життя тут приємне. Це неправильно. Це означає відмовлятися терпіти страждання, це означає упиватися комфортом, і це не є відданістю своєму обов’язку. Хіба не так? (Так.)

Незалежно від того, чи є труднощі в середовищі, у якому ти виконуєш свій обов’язок, у твоєму робочому середовищі чи в середовищі твого проживання, коротко кажучи, тобі слід правильно сприймати питання страждань, і тобі також слід підходити до нього раціонально, із правильним ставленням. Якщо страждання, які ти терпиш, переносяться заради належного виконання свого обов’язку, заради змоги практикувати згідно з істинами-принципами, заради жертвування своєї відданості й заради змоги коритися Божим улаштуванням і впорядкуванням, то тобі слід їх прийняти. Хоч би якими великими були труднощі, ти мусиш їх долати, і ти мусиш їх терпіти; тобі не слід відмовлятися від них або уникати їх. Однак якщо немає жодних труднощів чи перешкод, ти добре їси й комфортно живеш і протягом тривалого часу не стикаєшся з жодними несприятливими умовами – якщо все добре в усіх аспектах, – то тобі не слід відчувати внутрішній неспокій. У такому середовищі комфорту тобі слід ще більше стишити своє серце перед Богом, належно проводити свої духовні роздуми, споряджатися істиною та збагачувати своє розуміння. Тобі слід розмірковувати над тим, якими були твої недоліки протягом цього періоду, або над тим, які розбещені характери ти виявив і які тобі потрібно пізнати та розв’язати шляхом пошуку істини. Потім подивися, які проблеми в тебе ще є, які проблеми ти не знаєш, як розв’язати, яких аспектів істини тобі ще бракує, у які аспекти тобі потрібно ввійти та в яких потрібно вдосконалюватися. Це шлях практики для правильного підходу до питання страждань і для правильного підходу до середовищ, які Бог організовує для тебе. Якщо ти практикуєш у такий спосіб, по суті, ти ніколи не піддаватимешся впливу зовнішнього середовища. Хоч би якими великими були труднощі в зовнішньому середовищі, поки людина може мати правильну мету й правильний напрям прагнення у своєму серці, може залишатися спокійною перед Богом, може думати про те, якими є істини-принципи і як практикувати, коли вона стикається зі справами, а потім робити правильні судження й практикувати правильно, то, підходячи до питання страждань у такий спосіб, вона зрештою здобуде деякі з позитивних речей, які має здобути. Наприклад, іноді під час виконання обов’язку ти можеш зіткнутися з серйозними проблемами, які потрібно терміново розв’язати, що вимагає від тебе рано вставати й пізно лягати, або вимагає від тебе пропускати прийоми їжі, або вимагає від тебе долати великі відстані й переходити через гори та гірські хребти. Зокрема, до деяких віддалених місць неможливо дістатися на автомобілі, і там немає навіть велосипедної доріжки, тому туди можна дістатися лише пішки. Тож як тобі слід діяти, коли ти стикаєшся з таким середовищем труднощів? Це деякі особливі види труднощів. Коли ти стикаєшся із цими середовищами, ти не можеш від них відмовитися або уникати їх. Це страждання, які тобі слід терпіти; щоб добре виконувати свій обов’язок, ти мусиш терпіти такі страждання. Однак до деяких особливих обставин потрібно ставитися інакше. Наприклад, у деяких районах, де є церкви, умови досить несприятливі, і КПК шалено проводить арешти. Деяких лідерів і працівників було заарештовано, а деякі брати й сестри перебувають під суворим наглядом КПК. Робота церкви серйозно постраждала, і з цим потрібно розібратися. Якщо ти поїдеш туди, ти потрапиш під ризик арешту, і твоє життя може навіть опинитися в небезпеці. У таких ситуаціях ти мусиш виявляти певну мудрість. Ти можеш або спілкуватися листами, або зібрати місцевих кураторів в іншому районі для бесіди й допомогти їм розібратися з роботою з подальшого відстеження, щоб робота церкви могла якомога швидше стати на правильний шлях. Коротко кажучи, у таких небезпечних середовищах ти мусиш бути особливо обережним і не можеш ризикувати. У деяких ситуаціях ти можеш спробувати ризикнути, але в інших ситуаціях робити це недоречно. У будь-якому разі щойно ти сприймаєш питання страждань правильно, тобі слід розмірковувати над собою у світлі цих правильних думок і поглядів. Подивися на страждання, з якими ти стикаєшся у своєму житті та в процесі виконання свого обов’язку. Подивися, який вид страждань є стражданнями, які тобі слід терпіти, і який вид страждань є стражданнями, що відповідають істинам-принципам, – це той вид страждань, які ти мусиш терпіти; ти мусиш прийняти їх від Бога. Подивися, який вид страждань є непотрібним, лише клопотом, який ти сам собі надумав, – хоч би скільки таких страждань ти терпів, Бог їх не пам’ятатиме. Якщо хтось інший створює клопоти, які впливають на роботу церкви, і тобі слід розібратися із цим безладом, і тобі слід виконати свої зобов’язання, то тобі не можна нарікати; ти мусиш подбати про все, що тобі слід владнати. Наприклад, деякі люди пошкоджують церковне обладнання, пристрої та інші предмети або нерозважливо коять проступки, які спричиняють несприятливу ситуацію, або безтолкові люди чи люди з низьким рівнем щось псують – це має бути влагоджено тобою. У такі моменти ти не можеш сказати: «Вони заварили кашу – тепер їм її і сьорбати. Це не має до мене жодного стосунку. Це не ті страждання, які мені слід терпіти; я відмовляюся приймати цей обов’язок!». Чи правильно так говорити? (Ні, це означає не бути відданим і не мати почуття відповідальності.) Це знову ж таки стосується відданості людини. Якщо це те, що випало зробити тобі, то ти мусиш піти, подбати про це й владнати це. Навіть якщо влагодження цього означає виправлення ситуації після якогось фіаско, ти однаково мусиш піти. Тобі не можна сперечатися, і тобі не можна нарікати, кажучи: «Ці безтолкові люди, ці дурні люди з низьким рівнем залишили після себе цей безлад, то чому саме мені слід його прибирати? Хіба я не терпів би страждання понад необхідної міри? Цю ситуацію спричинили люди; вона не походить від Бога». Тобі неправильно так говорити. Можливо, прибирати безлад і збирати все по шматочках – це не твій обов’язок і це не входить до сфери твоєї власної роботи, але ця справа стосується інтересів Божого дому, тож як тобі слід до неї підходити? Якщо ти не підеш прибирати цей безлад, то робота церкви затримається, а інтереси Божого дому зазнають збитків. Але щоб прибрати цей безлад, ти маєш сказати багато слів, щоб побесідувати про істину й розв’язати проблеми. Чи можеш ти наполегливо розв’язувати всі проблеми й ретельно виконувати роботу добре в цій ситуації? Інші люди не змогли розв’язати проблеми й не виконали роботи добре, тому ти мусиш докласти більше зусиль, щоб розв’язати проблеми й ретельно виконати роботу добре; тільки це робить тебе придатним для використання Богом. Коли від тебе вимагається страждати, ти мусиш це терпіти; хоч би скільки було проблем, ти мусиш їх розв’язати. Коли ці труднощі несподівано виникають у роботі, ти все ще виконуєш роботу чи ні? (Ми все ще маємо її виконувати.) Незалежно від того, хороше чи погане середовище твого проживання, і незалежно від того, який у тебе настрій, ти мусиш добре виконувати роботу, яку Бог доручив тобі, і ти мусиш добре виконувати цей обов’язок. Якщо ти не хочеш приймати цей обов’язок, ти можеш відмовитися від нього; Божий дім тебе не примушуватиме. Але оскільки ти прийняв його, тобі слід добре виконувати цей обов’язок. Особливо коли це стосується роботи з поширення Євангелія, усі обрані Богом люди мають зобов’язання. Навіть якщо ти стикаєшся з труднощами або маєш терпіти великі страждання, ти мусиш наполегливо його виконувати. Чому Я це кажу? (Тому що це стосується нашого обов’язку, і людям слід захищати інтереси Божого дому.) Справи, які стосуються обов’язку людини, – це непроста річ. З одного боку, вони стосуються життя-входження людей, і водночас вони стосуються виконання Божої волі. Тому в підході до цих проблем людям слід шукати істину, щоб їх розв’язати, і їм слід належно виконувати свій обов’язок, щоб захистити інтереси Божого дому, – це неухильне зобов’язання! Мати неухильне зобов’язання означає бути відданим і належно виконувати свої зобов’язання. Хоч би з якими проблемами чи труднощами ти стикався, не нарікай, а коли ти гніваєшся, не зганяй це на роботі церкви. Виконуй роботу саме так, як її слід виконувати; організовуй зібрання й бесідуй про принципи з людьми, а потім прибирай цей безлад, щоб робота церкви стала на правильний шлях і робота, яка затрималася, повернулася до норми. Наприклад, у минулому деякі безтолкові люди й злі люди мали владу й служили лідерами. Вони знизили ефективність роботи церкви або паралізували її, завдавши збитків роботі Божого дому. Тепер ти мусиш поспішити виправити це, вносячи відповідні коригування щодо персоналу, вносячи відповідні коригування в плани й методи роботи та вигадуючи всілякі способи прискорити справи. Раніше ти міг працювати вісім годин на день; тепер ти працюєш ще по дві додаткові години щодня, щоб повернути роботу до попереднього темпу й компенсувати попередні збитки в роботі. Це називається бути відданим. Ці страждання необхідно терпіти. Перенесення цих страждань є значущим і цінним; це добрий вчинок, і Бог його пам’ятатиме. Роблячи так, ти практикуєш істину. Що тут мається на увазі під практикою істини? Це означає виявляти свою відданість, захищати інтереси Божого дому й компенсувати збитки, яких зазнала робота. Це практика істини, і це називається робити добрий вчинок. Можливо, під час виконання цієї роботи ти дуже зайнятий; ти можеш відпочити лише після дванадцятої години ночі, а встаєш до світанку. Ти їси поспіхом, а потім поспішаєш назад, щоб зайнятися роботою. Це обумовлено тим, що робота прямо перед тобою – потрібно внести так багато коригувань щодо персоналу й влагодити так багато справ. Лягати спати рано не вийде, оскільки деяку роботу ще не закінчено. Вставати пізно теж не вийде, оскільки всі чекають, поки ти впорядкуєш роботу; ти мусиш спланувати роботу, яку потрібно виконати сьогодні, до того, як усі встануть, а потім упорядкувати й розподілити її. Ти досить чимало страждаєш протягом цього місяця. Твоя плоть трохи виснажена й трохи втомлена, у тебе менше часу на відпочинок, ніж раніше, і ти втратив досить чимало ваги, але після того, як ти наполегливо працював протягом місяця, хід роботи церкви стає нормальним в усіх аспектах, і все нарешті владналося. Що означає, що все владналося? Це означає, що всі люди, призначені на кожну посаду, є підхожими; ніхто не спричиняє переривань і завад і не спричиняє клопотів, ніхто не вигукує гасел і не виголошує пишномовних ідей, і ніхто не є завжди негативно налаштованим. Кожен здатний нормально виконувати свій обов’язок, і люди на кожній посаді компетентні у своїй роботі. Немає нероб і немає тих, хто живе за чужий рахунок. Усі пункти роботи виконуються нормально згідно з вимогами впорядкувань роботи, приносять результати й стали на правильний шлях. Тільки тоді ти є тим, хто живе перед Богом. Якщо ти здатний шукати істину, щоб розв’язати будь-які труднощі, з якими стикаєшся, і ти добре робиш те, що входить до сфери твоєї власної роботи, то чи варті того всі ці страждання, які ти терпиш? (Так.) Вони того більш ніж варті! Деякі люди терплять певні страждання, щоб належно виконати свої обов’язки, і до того часу, коли вони досягають сорока чи п’ятдесяти років, у них розвиваються деякі незначні недуги. У декого дзвенить у голові або у вухах, тоді як в інших шийний спондильоз або біль у попереку й ногах. Хоча вони зазнали певних страждань, вони належно виконали свої обов’язки й захистили роботу церкви. В обмін на ці хвороби й болі вони здобули відданість Богу, і вони здобули Боже прийняття й схвалення, а також Божу згадку. Хіба ви не сказали б, що це того варте? (Так і є.) Кожне пережите страждання, кожен досвід захисту роботи Божого дому й кожен досвід виявлення своєї відданості – це чудовий спогад для тебе; усі вони є найчудовішими спогадами, сформованими під час виконання обов’язку створеної істоти. Іноді, коли ти відчуваєш ці болі у своєму тілі, а потім розмірковуєш над стражданнями, які ти терпів упродовж цих років у процесі виконання свого обов’язку, а також над результатами в плані життя й результатами в плані роботи, які ти здобув, ти відчуєш, що це того варте, ти не матимеш жалю, і ти матимеш почуття втіхи у своєму серці. Скажіть Мені, чи варте того перенесення цих страждань? (Так.) Воно того неймовірно варте! Як виникає це почуття втіхи у твоєму серці? (Через страждання й сплату ціни за захист роботи Божого дому.) Ти здобуваєш почуття втіхи від страждань, тому що ці речі, які ти робиш, і ця робота, яку ти виконуєш, – усе це позитивні речі, усе це захищає наявність справи справедливості, усе це захищає Божі інтереси й захищає інтереси Божого дому, і все це є практикою істини й слідуванням Божому шляху. Твоя совість не звинувачує тебе, тому ти здобуваєш почуття втіхи у своєму серці. Усі ці страждання, які ти терпиш, переносяться заради захисту наявності позитивних речей. Яких позитивних речей? (Наприклад, нормальний поступ роботи церкви, нормальний поступ євангельської роботи, інтереси Божого дому тощо – усе це позитивні речі.) Це правильно. Ти захищаєш наявність позитивних речей, гарантуючи, що кожен пункт роботи церкви просувається нормально й ефективно, що кожен виконує обов’язок, який йому підходить, і що кожен може коритися впорядкуванням Божого дому. Ніхто не спричиняє переривань і завад, і ніхто не нехтує належними завданнями й не живе за чужий рахунок. Всі впорядкування щодо персоналу й роботи є підхожими, й усі вони є належні. Якщо хтось спричиняє переривання й завади, ти можеш своєчасно виявити й зупинити його, і ти можеш побесідувати про істину, щоб розв’язати цю проблему. Якщо людина, яка спричиняє переривання й завади, може прийняти істину, і після того, як ти неодноразово бесідував із нею, допомагав їй і давав їй можливість покаятися, вона зрештою змінюється, то це результат твоєї роботи, і це позитивна річ. Якщо вона не приймає істини, і після численних циклів бесіди, допомоги й обтинання вона однаково залишається невиправною, і далі спричиняє переривання й завади та постійно виплескує негатив, її слід своєчасно вичистити й розібратися з нею. Хіба все це не є захистом наявності позитивних речей? (Так і є.) Крім того, якщо ти можеш виявити, у яких частинах роботи з’явилися помилки або з’явилися лазівки, що спричиняють завдання збитків роботі, а потім своєчасно зупинити їх, розібратися з ними й розв’язати їх, хіба це не захист роботи церкви? Хіба це не захист позитивних речей? (Так і є.) Усе це становить захист наявності позитивних речей. Якщо всі страждання, які ти терпиш, переносяться заради захисту наявності цих конкретних позитивних речей, то коли ти зрештою згадаєш ці речі, які ти зробив, хіба ти не відчуєш певне почуття втіхи у своєму серці? Ти, безумовно, відчуєш себе сповненим утіхи всередині. Однак припустімо, що ти згадуєш усе крок за кроком і виявляєш, що за кожним випадком твоїх страждань стояло бажання задовольнити свою плотську насолоду, або що ти страждав, щоб захистити власну гордість, зберегти власний статус і зміцнити власну владу або щоб прагнути якоїсь особистої вигоди – матеріальної вигоди, фінансової вигоди чи психологічної вигоди, – і ти не зробив жодної позитивної речі. І хоча ти зазнав багато страждань, кожне слово, яке ти сказав, кожна дія, яку ти зробив, і кожен пункт роботи, який ти виконав, чи то публічно, чи то приватно, були цілковито для тебе самого, для твоєї власної гордості й статусу, і для твоєї власної репутації, і все те, що ти захищав, було негативними речами. У такому разі, коли ти потім зіставиш себе з Божими словами й з істиною, як ти почуватимешся всередині? Чи почуватимешся ти добре? (Ні.) Тепер розглянь результати своєї роботи: ти своєчасно не розібрався з проблемами, які виникають у будь-якій частині роботи, а тим паче не розв’язав їх. Хоч би хто спричиняв переривання й завади, якщо це не стосується твого статусу й інтересів, то незалежно від того, наскільки серйозна шкода завдається інтересам Божого дому, ти не зупиняєш і не обмежуєш його, а радше пускаєш усе на самоплив, закриваєш на це очі, залишаєшся байдужим і не звертаєш на нього уваги. Згодом, коли Вишнє проводить розслідування й вимагає, щоб із відповідальними сторонами розібралися й змусили їх компенсувати збитки, ти лише впроваджуєш і виконуєш це, роблячи все автоматично й на тому все й залишаючи. Ти ніколи ініціативно не розв’язував проблем, які виникають у твоїй власній роботі; ти цілковито пасивний. Що це за робота, яку ти готовий виконувати, і яку роботу ти береш на себе ініціативу виконувати? Це все те, що ти робиш, щоб захистити власну славу, вигоду й статус і щоб захистити власні інтереси; те, що ти захищаєш, – це все негативні речі. Ти робиш ці речі з невтомним завзяттям, але ти ніколи не брав на себе ініціативу робити такі речі, як захист інтересів Божого дому або захист позитивних речей. Коли одного дня ти це згадаєш і дослідиш свої власні дії та вчинки, хіба ти не відчуєш усередині провину? Коли ти порівняєш себе з Божими словами, всередині ти будеш сповнений провини! Якщо ти відчуваєш провину, чи можеш ти мати мир у своєму серці? Чи можеш ти мати втіху? У тебе не буде ні втіхи, ні миру. Ти не відчуєш жодного почуття втіхи від того, що витерпів ці страждання, – хіба тоді не було безглуздо їх терпіти? (Так і є.) Ти витерпів так багато страждань, але ти не знаєш, чи те, що ти зробив, насправді є добрим вчинком, чи виявив ти свою відданість, чи приймає Бог те, що ти зробив, або чи справді ти є тим, хто досягає спасіння, в очах Бога. Ти не маєш жодної ідеї ні про що із цього, і ти особливо наляканий усередині – чи міг би ти все ще мати почуття втіхи? (Ні.) Мати почуття втіхи у своєму серці після того, як ти вірив у Бога до самого кінця, – це те, що ти можеш здобути, лише йдучи правильним шляхом, будучи тим, хто подобається Богу, і готуючи багато добрих учинків у процесі виконання свого обов’язку; це не те, що ти здобуваєш, переносячи певну кількість страждань. Якщо природа твоїх страждань така, що вони переносяться заради захисту інтересів Божого дому й заради захисту позитивних речей, то зрештою ти здобудеш від цього почуття втіхи. Якщо ж природа твоїх страждань така, що вони переносяться заради захисту твоїх особистих інтересів і заради захисту негативних речей, то зрештою ти не тільки не здобудеш від цього почуття втіхи, а й відчуєш почуття самозвинувачення й неспокою у своєму серці. Ті, хто відчуває почуття неспокою у своєму серці, завжди розмірковують: «Що я здобув від віри в Бога? Подивіться, скільки пожертв украли антихристи й скільки хорошого одягу, гарної техніки та інших хороших речей вони забрали собі. Подивіться, чим вони насолоджуються, і подивіться, чим насолоджуюся я! Що я здобув від того, що витерпів так багато страждань?». Бачиш, вони здатні говорити такі речі. Той факт, що вони можуть запитати: «Що я здобув від віри в Бога?», доводить, що вони не мають почуття втіхи у своїх серцях; вони не відчувають себе сповненими всередині, а є порожніми. Ті, хто не має почуття втіхи, усередині відчувають неспокій. Щодо тих, хто має почуття втіхи, чому вони мають це почуття? Це обумовлено не лише тим, що вони терплять страждання, а головним чином тим, що вони дійшли до розуміння деяких істин і мали позитивні здобутки в процесі страждань. Тим часом ті, хто нічого не пожинає від процесу страждань, думають, що зрештою вони нічого не здобули, що вони страждали несправедливо і що це було того не варте, і вони вважають, що залишилися в програші. У цій ситуації вони вважають, що Бог не є праведним і що Бог несправедливий до них, що інших людей Божий дім підвищив до лідерів і працівників і вони мають вищий статус, ніж вони, тоді як вони тепер нижчі й не змогли нічим насолодитися. Після стількох років страждань і присвяти себе вони зрештою залишаються ні з чим, тому всередині відчувають непокору. Якщо вони можуть відчувати непокору, а також відчувати себе скривдженими, то скажіть Мені, чи здобули вони істину? (Ні.) Безумовно, вони не здобули істини. Якщо те, що люди здобувають, є істиною, то коли йдеться про те, як вони ставляться до всіляких матеріальних речей, як вони ставляться до статусу й репутації, як вони ставляться до страждань, як вони ставляться до своїх обов’язків та інших подібних речей, вони матимуть правильне сприймання й правильні думки та погляди. Їхній погляд на життя й життєвий шлях, який вони обирають, зміняться, тобто життя всередині них зміниться, і різні позиції, які стоять за їхнім прагненням, також зміняться. Коли люди переживають ці зміни й коли вони здобувають ці речі, вони відчувають себе сповненими. Вони вважають: «За ці роки слідування за Богом я зрозумів багато істин і багато чого здобув. Мої здобутки щедрі, і моя чаша переповнена». Хоча їхня плоть трохи втомлена, вони відчувають особливий мир, комфорт, щастя й утіху у своїх серцях. На противагу цьому ті, хто страждає заради прагнення до статусу й репутації, не просто зрештою не отримують достатніх вигод – їх також викрито й відсіяно. Бачачи, що в них немає надії на здобуття благословень, вони відчувають, що залишилися в програші, вони відчувають ще більшу відразу до істини у своїх серцях, і вони втрачають свою віру в Бога – дехто навіть втрачає інтерес до віри в Бога. Це так само, як деякі релігійні люди, які вірили в Господа все своє життя; коли вони зрештою відчувають, що нічого не здобули, що саме вони кажуть? Вони кажуть: «Господь Ісус – як стіна, що перегороджує мій шлях, заважаючи мені йти вперед і роблячи так, що я не бачу жодного світла». Це те, що зрештою здобувають віруючі, які вірять усе своє життя. Те, що вони говорять таку обурливо бунтівничу річ, – хіба ти не думаєш, що жахливо чути щось подібне? (Так і є.)

Люди, які вірять у Бога, але не приймають істини, завжди плетуть інтриги заради власних плотських інтересів, і всі вони готові страждати заради власної слави, вигоди й статусу; поки вони можуть насолоджуватися благами статусу, вони відчувають задоволення у своїх серцях. Кожна їхня дія та вчинок – заради власної плотської насолоди; вони ніколи не приймають істини, вони не захищають церковної роботи й не захищають інтересів Божого дому. Робота, яку вони виконують, спрямована не на захист наявності справи справедливості, а радше на захист власної слави, вигоди й статусу та на захист власних інтересів. Що вони можуть здобути, страждаючи лише заради власних інтересів? Вони нічого не здобувають; це просто марні зусилля й абсолютна даремність. Деякі люди проживають свої дні дуже гірко, як аскети, не харчуючись добре й не насолоджуючись жодними хорошими речами, зосереджуючись лише на тому, щоб більше метушитися й більше присвячувати себе. Вони встановлюють для себе багато правил і приписів, змушуючи себе значно страждати. Дехто навіть працює до знемоги. Проте зрештою вони не здобувають істини й не готують багатьох добрих учинків. Це трагічна річ. Що робить її трагічною? У чому корінь проблеми? Вони страждають лише заради власної слави, вигоди й статусу, і вони прагнуть лише власних особистих інтересів. Вони ставлять «вигоду» понад усе й ставлять пріоритетом власні інтереси вище за будь-що. Вони ніколи не люблять істини у своїх серцях. Тому вони лише метушаться й страждають заради власних плотських інтересів, ніколи анітрохи не страждаючи заради захисту наявності позитивних речей. Де вони, коли злі люди спричиняють переривання й завади в роботі церкви? Де вони, коли великий червоний дракон арештовує обраних Богом людей або коли якийсь Юда продає церкву? Вони бачать ці речі, але вдають, що не бачать їх. Вони знають про них, але вдають, що не знають. Лише після того, як зі справою розібралися, вони з’являються, кажучи: «Я про це не знав. Якби я знав, я б із цим розібрався. Я не виконав своє зобов’язання; я мушу покаятися перед Богом, і я мушу попросити вибачення в братів і сестер». Щойно справу владнано, вони вискакують, як блазні. Проте щомиті, коли виникає проблема, вони ховаються в нору, як миші, і безслідно зникають. Коли вони справді потрібні, щоб вийти вперед для захисту справедливості, захисту інтересів Божого дому й захисту позитивних речей, вони ніколи не виходять. Вони нікого не ображають – вони просто обирають бути безвідмовними людьми, прикидаючись глухими й німими та вдаючи, що нічого не бачать і не чують. Коли злі люди спричиняють переривання й завади в роботі церкви, вони чудово знають, хто спричиняє завади, але вони просто не розвінчують їх, відмовляючись сказати, хто саме це зробив. Хтось радить їм, кажучи: «Не будь безвідмовною людиною. Якщо ти розвінчаєш злих людей і очистиш від них церкву, то навіть якщо ти образиш людей і зіткнешся з холодними поглядами, ти зрештою захистиш інтереси Божого дому й виявиш свою відданість». Вони однаково вигадують відмовки й діють ухильно, кажучи: «Я не знаю подробиць; мені потрібно це з’ясувати», – а потім швидко тікають. Але якщо хтось має про них якісь негативні думки або свої погляди на них або якщо в їхній роботі виникають проблеми, які впливають на їхній статус і престиж у серцях людей, то вони розглядають це як лихо. Вони не можуть ні їсти, ні спати; о першій годині ночі вони й досі розмірковують, як урятувати свій імідж. Уранці, навіть не поснідавши, вони починають скликати всіх на зібрання, щоб виправдатися й захистити себе, пояснюючи, чому вони вчинили саме так і в яких діях полягала помилка. Вони також просять у всіх вибачення, сподіваючись, що ніхто не зрозуміє їх неправильно; вони стверджують, що річ не в тім, що вони не бажали добре виконувати роботу, а радше в тому, що вони були зайняті іншими справами й не мали часу цим зайнятися – на додаток до нерозуміння фактичної ситуації, – і саме тому в роботі сталася помилка. Щойно вони завойовують прихильність усіх і обманом змушують усіх виявити до них співчуття й визнання, всередині вони почуваються в безпеці: «Що ж, роботу виконано належно. Тепер я можу спокійно, комфортно поспати й можу насолодитися їжею. Останнім часом завжди виникають питання з коригуваннями щодо персоналу, завжди є нескінченні завдання, які потрібно виконати, і завжди є нескінченні проблеми, які потрібно розв’язати в роботі – подивіться, який я виснажений!». Коли в роботі церкви виникають проблеми, і брати й сестри запитують їх, як із ними розібратися, вони кажуть: «Немає чого поспішати. Усе гаразд, поки хтось виконує цю роботу, поки на кожній посаді хтось є і всі зайняті. Роботу Божого дому не буде закінчено за день чи два. Щоб виконувати роботу, ви маєте підходити до неї з мисленням, розрахованим на довгу перспективу, працюючи після сходу сонця й відпочиваючи після заходу сонця, не поспішаючи й не відчуваючи жодного почуття нагальності. Якщо ми зробимо трохи менше, набагато гірше від цього не стане, а якщо зробимо трохи більше, набагато краще не стане; нам не потрібно так сильно виснажувати себе. Якщо ми захворіємо від виснаження, хто виконуватиме роботу Божого дому в майбутньому? Хіба вона й досі не залишиться на нас? Якщо ми впадемо від виснаження, хіба Божому дому все ж не доведеться оплачувати наше лікування? Ми не можемо так сильно виснажувати себе; ми маємо трохи притримувати сили». Що ви думаєте про їхній погляд? (Він неправильний.) Коли в роботі церкви виникають проблеми й хтось спричиняє переривання й завади, це вимагає від тебе вийти вперед, щоб розв’язати проблеми й розібратися з тими, хто несе відповідальність. Декого із цих людей доведеться відсторонити, а декого доведеться відправити до звичайних церков або навіть до груп Б. Тобі буде неможливо уникнути ображання людей, і тебе ненавидітимуть інші, лаятимуть інші й судитимуть та піддаватимуть остракізму інші, і навіть дріб’язкові люди плестимуть проти тебе інтриги. Але ті люди розмірковують у своїх серцях: «Ти хочеш, щоб я розібрався зі злими людьми? Це означало б образити інших. Я не такий дурний! Я просто не буду з ними розбиратися! Чи заважають роботі Божого дому, чи завдають шкоди інтересам Божого дому – який це має стосунок до мене? Навіть якщо кілька осіб зчиняють неприємності та спричиняють переривання й завади, це не впливає на загальну картину, і робота однаково виконується, тож чому з ними слід розбиратися? Крім того, якщо я розберуся з ними, хіба вони не зненавидять мене? Навіть якщо цю роботу буде виконано добре, ніхто не скаже про мене нічого хорошого, і Вишнє теж не знатиме. Я ображу людей, а потім мені доведеться страждати від їхнього витіснення й страждати від їхніх холодних поглядів. Я нізащо не терпітиму ті страждання!». Стикаючись із проблемою злих людей, які спричиняють переривання й завади, вони ніколи не виходять уперед, вони ніколи не захищають інтересів Божого дому, і вони не виконують роботи із захисту справедливості. Вони навіть не кажуть жодного слова, щоб розвінчати або зупинити їх, глибоко боячись образити людей і зазнати осуду або помсти. Щоб не дати людям зрозуміти їх неправильно й щоб захистити свій статус та імідж серед людей, вони наполегливо проводять зібрання, старанно виправдовуючи й захищаючи себе, і постійно говорячи без упину. Проте коли йдеться про справи захисту роботи церкви, їм нічого сказати, і вони не присвячують ані найменших зусиль. Чи є в таких людей якісь добрі вчинки? Де їхні добрі вчинки? Зрештою, коли вони опиняться в Божій присутності, чи зможуть вони відповісти Йому? (Ні.) Вони й досі вважають, що витерпіли багато страждань, виконуючи роботу церкви, але заради чого вони насправді страждають? Чи страждають вони заради справи справедливості й заради роботи Божого дому? (Ні, вони страждають заради власних інтересів.) Вони можуть терпіти будь-які страждання, щоб захистити власні інтереси, але не терпітимуть ані найменших страждань, щоб захистити інтереси Божого дому. Такі люди занадто егоїстичні, і вони не йдуть правильним шляхом, чи не так? (Так.) Вони не роблять абсолютно нічого, що було б корисним для роботи церкви, але вони роблять усе, що приносить користь їхньому власному престижу й статусу, не пропускаючи жодної речі; вони дбають лише про захист власних інтересів. Такі люди такі ганебні! Вони страждають лише для того, щоб захистити власні інтереси, але вони однаково приписують собі заслуги перед Богом і вимагають від Нього винагород. Хіба це не ницо? (Ницо.) Такі люди занадто егоїстичні й ниці; у них немає совісті й немає розуму – словом, у них немає людськості. Цей тип людей не йде правильним шляхом. Якщо хтось незадоволений ними й розпізнає їх поза їхніми спинами або навіть повідомляє про них тим, хто вище, і розвінчує те, що вони не виконують практичної роботи, а натомість зробили деякі речі, які спричиняють переривання й завади, то, почувши це, вони виношують ненависть до людини, яка їх розвінчала, і переслідують її. Вони не досліджують себе й не ставляться до людей правильно. Натомість вони протистоять людям, відповідаючи їм тим самим, чіпляючись за речі, які можуть використати проти них, і прискіпуючись до них. Вони навіть використовують Божі слова, щоб нападати на людей. Хіба це не хула на Божі слова й хула на істину? Це використання істини для нападу на інших і помсти їм, щоб захистити власний статус. Приватно деякі злі люди судять Бога й хулять Бога, судять упорядкування роботи Божого дому й висловлюють невдоволення певним аспектом упорядкувань роботи Божого дому або невдоволення лідерами й працівниками на певному щаблі Божого дому. Почувши це, ці люди просто це ігнорують і діють так, ніби не чули цього; вони ніколи не виходять уперед, щоб захистити Боже ім’я або захистити роботу Божого дому, і не розвінчують злих людей. Якщо ти хочеш бути безвідмовною людиною й не наважуєшся розвінчувати злих людей, то ти однаково можеш повідомити про них тим, хто вище; це вважалося б належним виконанням деяких твоїх зобов’язань. Однак такі люди не можуть належно виконати навіть цю крихту зобов’язання. Щоб захистити свої плотські інтереси та свій престиж і статус, вони заплатили б будь-яку ціну, пройшли б крізь вогонь, воду й мідні труби та витерпіли б будь-які страждання. Проте вони ніколи не платять жодної ціни й не терплять жодних страждань, щоб захистити наявність позитивних речей або щоб гарантувати, що істина може проходити безперешкодно. Щоразу, коли виникають ці справи, які переривають роботу церкви й заважають їй, і вимагають, щоб хтось вийшов уперед для захисту наявності позитивних речей, ти ніколи не бачиш цих людей ніде й не чуєш жодних їхніх думок чи поглядів. У них немає поглядів; вони просто стоять там, прикидаючись глухими й німими, не висловлюючись і не заявляючи про свою позицію, нікого не ображаючи. Вони дуже бояться образити людей, але не бояться образити Бога. Ось як вони підходять до істини, підходять до доручення, даного їм Богом, підходять до свого обов’язку й підходять до позитивних речей. Для цього типу людей захист наявності позитивних речей і захист наявності справи справедливості не має до них жодного стосунку – кожен, хто це робить, є дурнем, і в будь-якому разі вони цього не робитимуть. Вони ніколи не кажуть жодного слова, щоб захистити позитивні речі, і не роблять жодної речі, щоб захистити Божу роботу. Щойно виникають проблеми, вони ховаються у свої панцири, як черепахи, але в кінці вони однаково вимагають винагород від Бога. Бог каже: «Ти зовсім не страждав за істину». Вони навіть нарікають, кажучи: «Я витерпів так багато страждань, я так багато метушився в справах, і я так багато покинув і так багато присвячував себе. Чим я зміг насолодитися? Що я здобув?». Це одне твердження розвінчує їхні наміри у вірі в Бога й доводить, що вони терпіли страждання й присвячували себе лише для того, щоб здобути благословення, а не для того, щоб здобути істину. Вони не прийняли істини й не стали на правильний шлях, тому зрештою вони не здобувають жодної істини. Це неминуче; що посієш, те й пожнеш. Тому, розглядаючи питання страждань, з одного боку, ти мусиш мати правильні думки й погляди; з іншого боку, і це найважливіше, ти мусиш дослідити, якою є природа твоїх страждань, чи мають страждання, які ти терпиш, цінність і чи мають вони значення, і чи є ці страждання стражданнями, які тобі слід терпіти. Якщо це страждання, які тобі слід терпіти, страждання, перенесені для захисту позитивних речей, і страждання, перенесені для того, щоб дати свідчення для Бога, то ти зобов’язаний терпіти ці страждання; тобі слід прийняти їх від Бога, і тобі не слід їх уникати.

Деякі люди завжди кажуть: «Я страждав від переслідувань і поневірянь як віруючий у Бога, і що я здобув?». Чи правильно так казати? (Ні.) Чим це неправильно? (Той факт, що вони можуть так казати, доводить, що вони не здобули жодної істини й що вони не йдуть шляхом прагнення до істини.) Є багато страждань, які людям слід терпіти, тож чи мусять вони щось здобувати від страждань? Це стосується людського розуміння та поглядів щодо страждань. Якщо це страждання – це те, що тобі слід терпіти, те, що ти мусиш терпіти, і те, що завчасно призначив Бог, то що саме ти можеш здобути, терплячи це страждання? Наприклад, люди не обов’язково щось здобувають від того, що терплять страждання, виховуючи дітей, або страждання від переслідувань за віру в Бога. Тож чи будеш ти терпіти це страждання, чи ні? Це залежить від того, чи правильним є шлях, яким іде людина, і чи є вона тим, хто прагне до істини. Якщо людина в усьому шукає істину, переживаючи Божу роботу, і має справжню покору Богові, вона здобуде щось від того, що терпить це страждання. Це вимагає, щоб люди мали рішучість коритися й корилися Божим улаштуванням; вони не можуть підходити до страждань із торгашеським способом мислення. Дехто каже: «Якщо я докладаю певних зусиль, то маю отримати щось натомість; якщо я терплю трохи страждань, то маю пожинати трохи солодкості. Лише тоді це страждання того варте, і лише в цьому полягає цінність мого страждання». Чи правильний цей погляд? (Ні.) Тоді, коли йдеться про питання страждань, яке розуміння і яке сприймання є правильними? (Якщо страждання, які ми терпимо, завчасно призначені Богом і є тим, що нам слід терпіти, то ми зобов’язані їх прийняти. Навіть якщо зрештою ми нічого не здобудемо, нам не слід нарікати. Нам слід мати ставлення покори, корячись улаштуванням і впорядкуванням Творця. Водночас, терплячи страждання, нам слід зосереджуватися на пошуку істини та здобутті істини. Так страждання, які ми терпимо, є цінними та значущими.) Часто позитивна мета страждання полягає в тому, щоб захистити наявність позитивних речей і зрештою мати змогу щось здобути, а також мати змогу отримати істину й дійти до пізнання істини. Це чудова мета. Однак насправді страждання часто переживають і терплять під час одноманітного процесу. Коли ти підбиваєш підсумки в короткостроковій перспективі, то виявляєш, що нічого не здобув, що ти досить сильно втомлений фізично, що тобі, можливо, навіть доведеться терпіти якусь хворобу, і що ти не досяг жодного прогресу в істині, не маєш глибшого входження в аспекті життя й не здобув подальшого розуміння Божих намірів. То чи є терпіння цього страждання марним? Дехто думає: «Чи можу я помолитися Богу в цій ситуації, щоб Він забрав мене з такого середовища труднощів? Чи маю я тоді підстави уникати такого середовища труднощів і відмовлятися від нього?». Чи правильно так думати? (Ні.) Тобі потрібно розуміти цю справу так: мати змогу здобути якісь позитивні, хороші речі від страждань – це те, на що людина відчайдушно сподівається, і це найкращий результат, який страждання зрештою можуть принести. Однак, якщо страждання, які ти терпиш у своєму повсякденному житті, впорядковані Богом і завчасно призначені Богом, і є тим, що ти мусиш пережити, щоб досягти спасіння, то ти мусиш прийняти їх від Бога й підійти до них правильно. Як ти можеш підійти до них правильно? Ти мусиш мати правильну думку й погляд: ти мусиш розуміти, що страждання – це частина людського життя і це етап, який люди мусять пережити, поки живуть, і якого ніхто не може уникнути. Звісно, це також етап, який кожен мусить пережити, щоб досягти спасіння. Може бути так, що, зрештою, ти не здобудеш жодного відчуття втіхи, але ти маєш готовність щоразу, коли терпиш страждання, можеш прийняти їх від Бога й мати ставлення покори та ніколи не намагаєшся торгуватися з Богом. Іти таким шляхом і робити такий вибір – це зобов’язання, яке створеній істоті слід виконувати, і це ставлення, яке тобі слід мати до життєвого шляху, впорядкованого Творцем; це ставлення, яке людині слід мати до життєвих труднощів. Прийняття труднощів і здатність терпіти страждання – це частина виконання твоїх зобов’язань, тому тобі не слід їх уникати, як і не слід обирати, терпіти їх чи ні. Кожен мусить терпіти певні страждання в житті та в процесі віри в Бога, щоб досягти спасіння. Звісно, страждання, про які ми говоримо, – це не ті, які люди терплять, щоб прагнути до слави, вигоди й статусу або щоб переслідувати власні плотські інтереси, а радше певні страждання, які кожен мусить терпіти в процесі проходження правильного шляху в людському житті та прагнення до спасіння. Цей вид страждань є частиною життя, частиною процесу виживання і, навіть більше, етапом, який люди мусять пережити, щоб зрештою досягти спасіння. Тобі слід підходити до цього правильно. Це ставлення, яке тобі слід мати до середовищ труднощів, і це також зобов’язання, яке тобі слід виконувати. Тобто страждання – це також частина виконання твого обов’язку та виконання твоїх зобов’язань як створеної істоти; це не щось додаткове. Це те, що Творець упорядковує для кожної створеної істоти. Міра, час і тривалість страждань для кожного різні, але кожен мусить їх пережити; кожен мусить подолати цю перешкоду. Це зобов’язання, яке людям слід виконувати. Якщо ти хочеш добре діяти як створена істота, тобі слід правильно підходити до страждань; тобі слід приймати їх від Бога, тобі не слід від них відмовлятися, і тобі не слід відчувати опору до них. Звісно, тим паче тобі не слід використовувати страждання, щоб приписувати собі заслуги або намагатися торгуватися з Богом, а радше слід приймати страждання як зобов’язання, яке тобі слід виконувати. Чи сказали б ви, що таке сприймання є чистим? Чи відповідає воно істині? (Так.) Сприймаючи це в такий спосіб, хіба ти не матимеш глибшого й практичнішого розуміння страждань, а також правильного менталітету? (Так, у такий спосіб я не відчуватиму опору до страждань, і мені буде легко коритися, коли я опинюся в певних середовищах.) Здатність коритися й не відчувати опору – це ставлення, яке створеній істоті слід мати до страждань. Навіть якщо ти терпиш багато страждань і платиш велику ціну в процесі прагнення до істини та виконання обов’язку створеної істоти, і навіть якщо ти страждаєш від певних переслідувань і поневірянь через свою віру в Бога, щойно ти матимеш правильне сприймання терпіння цих страждань і сплати цієї ціни, ти не вважатимеш, що терпіння цих страждань є для тебе своєрідним капіталом. Ти не розглядатимеш себе як когось із заслугами через свої страждання, і ти не виставлятимеш напоказ те, скільки страждань ти стерпів, аби свідчити про власну важку працю та внески, щоб інші високо тебе цінували. Ти не хизуватимешся своїм старшинством, не спочиватимеш на лаврах і не намагатимешся торгуватися з Богом, а тим паче не вимагатимеш особливого ставлення в Божому домі й ні перед ким не приписуватимеш собі заслуги через те, що ти стерпів багато страждань. Якщо ти віриш, що страждання – це відповідальність, яку ти як створена істота маєш нести й маєш виконувати перед Творцем, то тобі не слід використовувати страждання як капітал, щоб вимагати винагород від Бога або щоб змусити Бога спасти тебе, чи не так? (Так.) Якщо ти дієш у такий спосіб, чи може це надихнути твою рішучість прагнути до істини? (Ні.) Такі дії – це, очевидно, намагання укласти угоду з Богом, а це те, чим Він гидує.

У минулому багато лідерів і працівників терпіло певні страждання, і, звісно, ті дні було досить важко пройти. Через арешти й переслідування, здійснювані великим червоним драконом, середовище було вкрай несприятливим. Усі лідери й працівники ризикували бути заарештованими й ув’язненими за виконання церковної роботи; деякі люди були в розшуку й могли лише тікати й жити у вигнанні, не маючи змоги повернутися додому, і – почуваючись самотніми й безпорадними наодинці – вони часто гірко плакали й молилися перед Богом. Чи то з огляду на їхні умови життя, чи то з огляду на перебування в середовищі, де на них полювали, вони терпіли певні страждання. Згодом ці люди завжди вважали, що вони зробили величезний внесок у Божий дім і в роботу Божого дому, що вони надали гідну нагороди послугу Божому дому, і що коли Бог здобуває велику славу, їм слід мати частку в Його славі. З такою думкою і ставленням вони часто свідчили за різних нагод про те, як багато вони страждали, який рік і місяць був для них найболючішим, і як вони були на той час настільки змученими, що не могли їсти вдень і часто прокидалися від нічних кошмарів уночі, і настільки змученими, що їхні обличчя ставали блідо-жовтими, і вони втрачали багато ваги. Усі ті, хто їх чув, відчували захоплення й заздрість; звісно, кілька осіб також відчували б ревнощі. Були також ті, хто був зворушений до сліз переживаннями труднощів, про які пригадували ці люди, кажучи: «Це справді захоплююче, що ти так багато страждав! Ти так зворушив нас до сліз – Бог, безперечно, теж дуже зворушений. Твоє страждання було таким вартісним. Ти неймовірний!». Вони не свідчили про власні страждання лише за однієї нагоди; радше, за багатьох різних нагод вони часто свідчили про те, як багато вони страждали, і як багато вони досягли, і який великий внесок вони зробили в Божий дім через це страждання. Проте вони просто не говорили про те, скільки істини вони зрозуміли, яких розбещених характерів вони позбулися, наскільки вони зросли в житті, які свідчення вони давали для Бога, яких результатів вони досягли у виконанні церковної роботи або які справедливі справи вони відстоювали через свої страждання. Вони не мали такого свідчення, щоб його дати. Усе, про що вони говорили, – це те, як вони страждали і як багато вони страждали. Їхня кінцева мета полягала в тому, щоб дати людям знати, що вони важко працювали й зробили великі внески, що ці внески були незгладимими, що вони були стовпами й опорами в Божому домі, і що їм слід насолоджуватися особливим ставленням і насолоджуватися шануванням людей – людям слід не лише заздрити їм і захоплюватися ними, а й звеличувати їх і свідчити про їхні страждання. Подивіться, яким «неймовірним» і яким «вартісним» було їхнє страждання! Вони отримували похвалу від усіх, і голоси похвали лунали один за одним і постійно дзвеніли в їхніх вухах. Скажіть Мені, чи було їхнє страждання вартісним? Чи були ці люди неймовірними? Чи могли вони розділити Божу славу з Ним? (Ні.) Тоді якою була їхня мета у наданні свідчення про себе в такий спосіб? (Змусити людей побачити, що вони багато страждали, щоб люди рівнялися на них і високо їх цінували.) Вони хотіли здобути славу, чи не так? (Так.) Вони намагалися обміняти свої страждання на славу; вони не могли робити це виключно в обмін на вінці та винагороди. Що найважливіше, вони хотіли здобути славу серед людей, вони хотіли, щоб люди поклонялися їм, і вони хотіли, щоб люди дивилися на них знизу вгору й пам’ятали їх. Чи багато вони просили? Чи були їхні амбіції великими? (Так, вони були великими.) Навіть Я ніколи не наважувався говорити про здобуття слави серед вас. Про що Я завжди говорю? Про приведення вас до Бога, приведення вас в істину-реальність, надання вам допомоги з тим, щоб ви розуміли істину, мали шлях для слідування й знали, як практикувати згідно з принципами, і виведення вас на шлях спасіння, щоб ви всі могли бути спасенними – але Я ніколи не говорю про здобуття слави. Однак люди такого типу спеціально свідчать про те, як вони страждають і як вони платять ціну, розповідаючи про те, як їх заарештовував і переслідував уряд, як на них зводили наклепи і як їх судили світські люди, скільки остракізму вони зазнали, від скількох образ вони страждали, скільки фізичного болю вони витерпіли і як вони його подолали заради віри в Бога та виконання свого обов’язку. Вони не лише хочуть свідчити про свої страждання, а й хочуть свідчити про те, якими величними вони були, на якому високому щаблі вони перебували і якими унікальними вони були, терплячи свої страждання, а також наскільки вищими за плоть вони були під час цього процесу. Вони хочуть здобути славу, чи не так? (Так.) Якщо хтось завжди свідчить про те, як він страждав, як ви думаєте, чи має він на меті поширювати правильний спосіб розгляду страждання, чи свідчити про історію власного страждання та поширювати її? (Він хоче свідчити про історію власного страждання та поширювати її.) Він пропагує використання страждань для того, щоб торгуватися з Богом і розділити Його славу з Ним, – ось що він пропагує. Хай куди він іде, він свідчить про те, скільки разів він був побитий, проклятий, вигнаний і переслідуваний релігійними людьми, і як багато він страждав, проповідуючи Євангеліє; як багато він страждав від того, що його відкидали, зводили на нього наклепи й словесно ображали родичі, друзі та світські люди; і як багато він страждав від того, що на нього полював уряд, маючи ховатися скрізь, не маючи дому, куди можна було б повернутися, і навіть не маючи, де прихилити голову, достоту як Син Людський. Є також деякі люди, які свідчать про те, скільки труднощів вони подолали і як багато вони страждали, долаючи хворобу плоті під час виконання свого обов’язку. Вони часто проголошують ці речі перед іншими, але ніколи не діляться нічим про свої життєві переживання; вони лише проповідують і свідчать про історію свого власного страждання. Їхня мета просто полягає в тому, щоб змусити людей бути про них високої думки. Скажіть Мені, вони хочуть, щоб люди були про них високої думки, але чого вони хочуть від Бога? Чи вони просто хочуть, щоб Бог також був про них високої думки? Це не все, чого вони хочуть, чи не так? Тоді вони поділяють той самий погляд, що був у Павла: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности» (2 Тимофію 4:7–8). Вони навіть зрештою починають торгуватися з Богом, кажучи: «Бог здобув славу, тому мені також слід здобути славу разом із Ним! Оскільки я страждав разом із Богом, я також маю частку в Божій славі! Бог одягнув золотий вінець – Він також має дати мені коштовність. Хіба мені не слід насолоджуватися поклонінням і шануванням людства так само, як Богу?». Хіба не до цього вони ведуть? (До цього.) Тоді чи добре для них отак свідчити про свої страждання? (Ні.) Чому це не добре? (Вони хочуть поставити себе на один рівень із Богом, а це те, чим Він гидує. Вони також змагаються з Богом за людей.) Відкладімо вбік те, якими є їхні особисті погляди й мотиви, – лише з огляду на те, про що вони бесідують, скількох людей, які не розуміють істини, вони введуть в оману? Людям і так бракує чистого сприймання страждань, і вони не розуміють цього аспекту істини. Крім того, судячи із сутності плотських розбещених характерів людей, усі люблять отримувати благословення й отримувати винагороди. Проте такі люди завжди свідчать про свої власні страждання; їхні наміри, а також їхні заяви та дії самі собою потурають бажанням і вимогам розбещеного людства. Говорячи в такий спосіб і діючи в такий спосіб, вони підживлюють людські амбіції та жагу, вони підживлюють бажання людей обміняти страждання на благословення, і вони також підживлюють саму ідею та практику обміну страждань на винагороди від Бога й торгування з Ним. Чи мають люди більше покори Богу чи менше покори внаслідок цього? (Менше покори.) Чому вони мають менше покори? (Тому, що люди вже мають розбещені характери – коли вони терплять трохи страждань, вони схильні ставитися до цього як до капіталу, за допомогою якого вони можуть укладати угоди з Богом, і коли вони потім введені в оману заявами та практиками таких людей, вони ще більше вважають, що обмін страждань на благословення є виправданим, і вони ще менш здатні розпізнати свій власний ниций намір укладати угоди з Богом. І тому вони ще менш здатні коритися Богу.) Вони вважають, що мають підстави для таких дій, і вважають, що мають підтримку. А коли вони об’єднуються, то почуваються ще могутнішими: «Сила – в кількості. Закон неможливо виконувати, коли всі – правопорушники. Усі так думають, так це сприймають і так прагнуть. Якщо ми всі торгуємося з Богом і примушуємо Його, Він нічого не може з нами зробити». Вони, безсумнівно, збирають натовп, щоб спричиняти проблеми, і об’єднуються, щоб використовувати єресі й облуди для протистояння Богу. Хіба ці люди не вводять інших в оману тим, що постійно свідчать про свої власні страждання? Хіба вони не розбещують людей ще більше? (Так і є.) Тому їхнє постійне свідчення про свої власні страждання не просто не повчає людей і не дає позитивних результатів – навпаки, воно насправді вводить людей в оману й розбещує їх. Яку ж тоді роль відіграють такі люди? (Роль сатани.) Вони відіграють роль сатани. Це достоту те саме, як сатана вводить людей в оману. Сатана каже: «Людину не було створено Богом. У світі взагалі немає Бога. Людина еволюціонувала від мавп. Крок за кроком мавпи почали ходити прямо й поступово еволюціонували в сучасних людей!». Почувши це, люди його приймають: «Людину не було створено Богом. У світі немає Бога. Ми не можемо бачити, де є Бог, але ми можемо бачити, що мавпи дещо подібні до людини, тому ми впевнені, що людина еволюціонувала від мавп». Коли люди приймають єресі й облуди сатани, чи є це простим прийняттям? Це не схоже на те, як ти з’їдаєш щось, що потрапляє у твій шлунок, не викликаючи жодної реакції, радше, що відбувається, – це те, що певна думка й погляд сатани проникає в серця людей, просочуючись у їхню кров і кістковий мозок. Згодом думки й погляди людей змінюються, і тоді виникає їхня сатанинська природа. Після цього в людей виникають сумніви, і вони відчувають опір до слів, які говорить Бог, і відмовляються їх приймати. Вони заперечують, що Бог створив усе суще й володарює над усім сущим, думаючи: «Людина еволюціонувала від мавп. Вона не була створена Богом». Щодо того, що Бог володарює над усім сущим і влаштовує все суще, і що доля людини перебуває в Божих руках, люди більше не вірять у ці факти. Тоді сатана ще більше розбещує тебе, кажучи тобі: «Людина переможе природу» й «Боротися з Небом – це велика втіха! Боротися із землею – це велика втіха! Боротися з людьми – це велика втіха!». Почувши це, ти приймаєш твердження сатани й ідеш проти законів природи, щоб робити те й се. Ці думки й погляди сатани непомітно впливають на тебе, асимілюючи тебе крок за кроком. Коли ти знову чуєш слова «Бог володарює над усім сущим і володарює над твоєю долею», ти вважаєш: «Я не бачу, як Бог володарює над усім. Бога немає!». Ну що? Хіба люди не були повністю захоплені сатаною? (Були.) Захоплення сатаною починається з прийняття облудних думки й погляду.

Деякі люди завжди свідчать про свої власні страждання й поширюють облудні погляди на страждання. Щойно люди приймають ці думки й погляди – у поєднанні з тим фактом, що в них є амбіції та жага, і в них є розбещені характери, – вони вважають безсумнівним те, що можуть обміняти свої страждання на благословення й використати свої страждання як засіб, щоб розділити Божу славу з Ним. Тоді всі вони йдуть і страждають, і всі вони зосереджуються на тому, щоб терпіти страждання. Жоден із них не практикує істину, жоден із них не зосереджується на слуханні Божих слів, і жоден із них не докладає зусиль до істини. Натомість вони змагаються, щоб побачити, хто може витерпіти страждання більше, вони змагаються, щоб побачити, хто терпить більше страждань, вони змагаються, щоб побачити, хто їсть гіршу їжу й носить більш пошарпаний одяг, і вони змагаються, щоб побачити, хто встає раніше й лягає спати пізніше, – ось за що вони змагаються. Деякі люди не йдуть їсти, коли настає час прийому їжі. Вони кажуть, що занадто зайняті виконанням свого обов’язку, щоб поїсти, тому пропускають прийом їжі. Почувши це, деякі інші люди кажуть: «Що такого в тому, щоб іноді пропустити прийом їжі? У мене хворий шлунок, але це не затримало виконання мого обов’язку». А потім хтось інший додає: «У тебе хворий шлунок – ну, а в мене виразка шлунка». Послухайте, що кажуть ці люди, – чи володіють вони істиною-реальністю? Вони просто змагаються за те, хто страждає більше й чия хвороба серйозніша, вірячи, що Бог найбільше задоволений тим, хто страждає найбільше. Чи мають вони хоч якийсь розум, коли кажуть такі речі? Хіба вони не є психічно ненормальними? Звідки беруться ці прояви психічної ненормальності? Вони спричинені тим, що люди приймають усілякі єресі й облуди. Вони не розуміють істини. У Божих словах було чітко побесідувано про всі аспекти істини, проте вони не їдять і не п’ють Божих слів і не шукають істини. Коли з ними щось трапляється, вони діють на основі своїх уявлень і фантазій і діють на основі різних облудних думок і поглядів, прищеплених їм сатаною. Вони віддаляються від Бога все далі й далі і зрештою стають психічно ненормальними. Тому постійне свідчення про свої власні страждання, на Мій погляд, є недоречним. Що ви думаєте? (Це недоречно. Природа цього особливо серйозна.) Природа цього серйозна, і це призводить до серйозних наслідків. Якщо ти віриш, що страждання можна обміняти на винагороди й благословення, тобі слід шукати істину щодо цього питання. Якщо ти постійно намагаєшся сперечатися з Богом і молишся, кажучи: «Боже, подивися, як за роки моєї віри в Тебе я покинув свою сім’ю та кар’єру, щоб виконувати свій обов’язок. Я також постраждав від переслідувань з боку КПК і витерпів так багато страждань. Я захворів від виснаження, і тепер я в літах та маю слабке здоров’я. Заради всіх страждань, які я витерпів, чи міг би Ти, зрештою, дати мені якісь винагороди або вінець? Я б навіть погодився бути сотником у царстві в майбутньому», – то подивися, як ти почуваєшся всередині після такої молитви. Якщо ти не можеш усвідомити, що твоя молитва містить домішки й містить мотиви, то це означає для тебе неприємності; боюсь, твої розбещені характери неможливо розв’язати. Тому, якщо ти маєш розум, тобі слід представити свої погляди та свої мотиви Богу в молитві, попросити про просвітлення й осяяння Святого Духа й дозволити Богу перевірити речі для тебе. Перш ніж ти досягнеш упевненості в тому, правильні твої погляди чи ні, тобі категорично не можна поширювати свої думки й погляди серед братів і сестер або свідчити про них, а тим паче свідчити про те, як ти страждав і як ти платив ціну. Якщо ти це робиш, в тебе немає жодного розуму. Це те ж саме, що й прагнення Павла. З одного боку, поширення розповіді та свідчення про власні страждання в такий спосіб вплине на інших людей. Крім того, щойно ти вводиш людей в оману, і всі поклоняються тобі й слідують за тобою, природа цього стає серйозною. Не лише страждання, які ти витерпів, будуть марними, а й ти також будеш покараний Богом. Тож якою є природа свідчення про те, як ти страждаєш і платиш ціну? Свідчення про власні страждання в такий спосіб – це введення людей в оману; саме так діяв Павло. Ти поширюєш єресі й облуди, щоб свідчити про себе. Хоч би скільки ти страждав, не потрібно виставляти це напоказ. Якщо ти готовий страждати, то просто продовжуй і далі. Якщо ти вважаєш, що постраждав достатньо й маєш право торгуватися з Богом, то йди до Бога й молися Йому. Якщо Бог не схвалює тебе, то ти мусиш поміркувати над тим, чи є життєздатним цей підхід намагання обміняти страждання на винагороди. Якщо ні, то ти мусиш обрати правильний шлях, щоб здобути Боже схвалення. Припустімо, що ти вперто тримаєшся власного курсу, думаючи: «Моє страждання є позитивним. Це виправдано, що я отримую винагороду за те, що так багато страждаю. Я мушу терпіти страждання, яких не терплять інші, і зносити труднощі, яких інші не можуть знести, бо, як каже прислів’я: “Той, хто витерпів найбільші труднощі, стане найвеличнішою людиною”. Хіба цей погляд не досить хороший? Він такий величний і такий правильний! Я мушу дотримуватися його й ніколи від нього не відмовлятися. Це секретна зброя для здобуття винагород і здобуття благословень!». Хіба це секретна зброя? Хіба це не спроба укладати угоди з Богом? Можливо, бачачи, що ти страждав багато років, важко працював і зробив великі внески, Бог дарує тобі певну благодать, роблячи тебе міцним і зцілюючи тебе від усіх недуг; або Він може дати тобі трохи розуму й мудрості, щоб ти більше не був таким дурним. Усе це речі, які можна легко зробити. Хіба це не те, чого ти добиваєшся? Богу було б надто легко дарувати ці речі людям. Але чи є якась цінність в обміні твоїх страждань на ці речі? (Ні.)

Що ви сподіваєтеся здобути від віри в Бога? Чи є у вас цілі? (Так.) Чи зрозумілі тепер ваші цілі у вірі в Бога? (Тепер вони зрозумілі.) У вірі в Бога, що вам слід і чого не слід робити; яким шляхом вам слід іти і який шлях вам слід відкинути; як вам слід сприймати й розуміти певні питання та певні аспекти речей; які думки й погляди є правильними, позитивними і які слід мати людям, а які думки й погляди є перекрученими, збиваються з правильного шляху, є негативними речами і які людям слід розпізнавати й відкидати – чи знаєте ви ці речі? (Трохи.) Те, які страждання здатна витерпіти людина, керується думками й поглядами тієї людини. Звісно, якщо піти на крок далі, оскільки це стосується думок і поглядів людей, це стосується їхнього вибору. Точніше кажучи, оскільки це стосується вибору людей, це стосується шляху, яким вони йдуть. А оскільки це стосується шляху, яким ідуть люди, це стосується їхнього спасіння. Тому, хоча страждання здається звичайним питанням, якщо ти виношуєш щодо нього неправильні думки й погляди, а також неправильні прагнення до нього, це дуже ймовірно змусить тебе піти в протилежному напрямку від шляху, який Бог для тебе вказав. Кінцевим результатом буде те, що, коли Божа робота завершиться, ти не лише не отримаєш винагород і не лише не будеш спасенним, а й навіть будеш відсіяним – це досить жахлива річ. Щоб запобігти остаточному настанню цього жахливого наслідку, ти мусиш мати правильні думки й погляди, а також правильне сприймання щодо питання страждань, а потім визначити правильні принципи практики. Якщо твої думки, погляди та принципи практики ведуть тебе на шлях спасіння, то думки й погляди, які ти маєш, і шлях практики, який ти обрав, є правильними, позитивними та відповідають істині. Якщо думки й погляди, які ти маєш, і принципи практики, які ти обрав, не ведуть тебе на шлях спасіння й не можуть дати тобі змогу досягти спасіння, то думки й погляди, які ти маєш, і принципи практики, які ти обрав, є неправильними. Це безсумнівно. Тобто, якщо думки й погляди, які ти обрав, і шлях практики, який ти визначив, ведуть тебе на манівці й суперечать шляху спасіння, якого Бог навчив тебе, то шлях, який ти обрав, є неправильним. Тобі слід відкинути його; тобі слід змінити свої думки й погляди, а також змінити свої принципи практики та методи практики. Це буде корисним для твого досягнення спасіння. Ти розумієш? (Так.) Жодна зі справ, пов’язаних із досягненням спасіння, не є незначною. Навіть до питань, які здаються дуже непомітними і які легко випустити з уваги, ти мусиш ставитися з обережністю й серйозно над ними розмірковувати, а потім установлювати правильні думки, погляди та шляхи практики – лише це є практикою, яку людям слід мати, щоб досягти спасіння. Тобі не можна бути безтолковим щодо цього.

Щойно наша бесіда охопила деякі неправильні погляди й перекручені прояви, які люди мають щодо страждань, а також правильні думки й погляди, які людям слід мати, і принципи, які їм слід практикувати. Оскільки ми говорили про те, як утілений Бог розглядає страждання, те, про що ми щойно бесідували, з одного боку, представляє деякі Мої думки й оцінки щодо страждань, а з іншого боку, представляє деякі Мої думки, погляди та принципи практики щодо страждань. Чи то думки й погляди, чи то принципи практики, те, про що ми щойно бесідували, стосується ваших виявів і проявів у вашому повсякденному житті або в процесі виконання ваших обов’язків. Тож подивімося, як утілений Бог підходить до питання страждань. Я щойно бесідував із вами про те, як підходити до питання страждань. Страждання – це частина життя та виживання людини. Якщо поглянути на це з погляду нормальної людськості, страждання – це те, що неодмінно має статися. Живучи в цьому людському світі, живучи в цьому матеріальному світі, кожен мусить терпіти багато страждань, відколи він народжується й до часу, коли він помирає, включно з плотським дискомфортом, неприємностями та нещастям. Так само і Я також відчував такі страждання, живучи в середовищі реального світу. Я пережив і витерпів багато болю, і Я також переживаю певні страждання зараз. Це неминучий процес, тому з погляду нормальної людськості Я природно приймаю такі страждання або природно їх переживаю. Моя плоть відчуває страждання, але в Моєму серці немає опору й немає відторгнення. Я вважаю присутність цього страждання такою ж природною, як повітря, яким дихають люди, або сонячне світло, яке вони відчувають. Я не вважаю, що це щось додаткове, і Я не вважаю, що це зайве, а тим паче Я не вважаю, що це те, що Я накликав на Себе. Ось як Я почуваюся. Тобто незалежно від того, що спричинило страждання, або на якому етапі Я проходжу через страждання, або чи це вид страждання, з яким Я стикаюся у Своєму повсякденному житті, чи той вид, який Я маю терпіти у виконанні Своєї роботи, усе, що Я відчуваю, – це те, що відбувається подія. Людина мусить скористатися певним принципом і придумати спосіб, як влагодити та розв’язати цю подію. Влагодження та розв’язання цих речей іноді вимагає терпіти певні страждання, але незалежно від того, чи терплю Я значні страждання, чи просто терплю трохи легких страждань, для Мене все це просто відчувається як процес. Це не відчувається як додатковий тягар; це відчуття ось таке просте. Коли йдеться про страждання, окрім цього простого відчуття Я ніколи не проголошував, які страждання Я витерпів. Наприклад, коли Я йду в якісь місця, де умови відносно погані, щоб контактувати з людьми й бесідувати з людьми, Я не відчуваю, що терплю аж так багато страждань, і Я ніколи не відчував, що Моє страждання – це якийсь внесок, який Я роблю для людей. Радше Я відчуваю, що це дуже нормально й не варте того, щоб про це згадувати. Я ніколи не ставився до страждання як до якоїсь великої події, щоб нею хизуватися, розголошувати її або робити з неї велику справу, щоб змусити людей бути про Мене високої думки; Я ніколи не робив таких речей. Ви – ті, хто проголошує, які страждання Я витерпів, – ви робили це досить часто, але Я ніколи цього не робив.

Якось Я пішов кудись, щоб поспілкуватися й поговорити з тамтешніми людьми та побесідувати з ними про деякі речі. На той час, коли Я закінчив бесідувати, час прийому їжі минув, і Я пішов, не поївши. Згодом деякі люди поширили новину: «Бог бесідував із нами весь ранок. Він не випив навіть ковтка води, і Він пішов, не поївши». Після того, як це сказала одна людина, новина поширилася від одного до десяти й від десяти до сотні, і про це дізналося багато людей. Яким був результат того, що вони дізналися? Ці люди поставилися до цієї дріб’язкової справи як до теми для офіційної бесіди на зібраннях і бесідували про неї так, ніби це була істина. Я був спантеличений: про що тут говорити щодо цієї справи? Яка цінність у тому, щоб про це говорити? Яка користь у бесіді про цю справу? Іноді Я спілкуюся з вами, говорячи про речі в повсякденному житті або справи на роботі. Це дуже нормальна річ, така ж нормальна, як і розмови, які ви ведете одне з одним. Тут немає чим хвалитися і немає чого оприлюднювати. Чому вони оприлюднювали це за Моєю спиною? Я був досить спантеличений. Згодом, оскільки вони значно поширювали новину про це, Я зрозумів: вони вірили, що це було свідченням про переживання страждань утіленого Бога й що вони поширювали істину, а не просто поширювали новину про якусь подію. Я кажу, що якщо ти хочеш свідчити про переживання страждань утіленого Бога, то це абсолютно непотрібно. Зустрічі, спілкування й розмови з вами – це те, що Я роблю охоче. Я не роблю це для того, щоб хтось бачив, Я не роблю це, щоб переманити ваші серця, і Я не граю на публіку. Щодо того факту, що іноді, коли Я довго бесідую, Я нічого не їм і не п’ю, то це не навмисно – це тому, що Я не хочу пити й не дуже голодний. Якби Я був нестерпно голодний, Я б сказав тобі принести Мені трохи їжі або попросив би тебе приготувати Мені просту їжу. Я б абсолютно не терпів голод; Я б не церемонився з тобою. Чи вважається стражданням те, що Я йду, не поївши, коли настає час прийому їжі? Судячи з того, що ви оприлюднюєте, здається, ніби Я роблю речі напоказ. Чому Мені так некомфортно це чути? Схоже, ніби Я роблю це для того, щоб дозволити вам побачити, як багато Я страждаю, як багато Я можу витерпіти, скільки любові Я маю до вас і який великий внесок Я зробив для вас, щоб після того, як Я піду, ви розтрубили про це заради Мене, оприлюднюючи, як багато Я страждав і скільки речей Я зробив для вас, ніби Я використовую цей метод, щоб завоювати вас. Чи це Моя мета? (Ні.) Це не Моя мета. Я відвідую вас, щоб поспілкуватися й поговорити з вами, і іноді Я іду назад, не поївши, коли настає час прийому їжі. Це дуже нормально. Але ви ставитеся до цього як до якоїсь великої події, думаючи, що Я постраждав, що в цьому є істина, яку слід шукати, що вам слід це наслідувати й слід робити так само, і ви навіть поширюєте цю справу так, ніби це істина. Поширення цієї справи рівнозначне поширенню пустих балачок. Мені не подобається, коли ви поширюєте пусті балачки. Я відчуваю відразу й огиду, коли про це чую. Мені огидний кожен, хто поширює пусті балачки. Якщо Я бесідую з вами про якийсь зміст, що стосується істини або церковної роботи, то цей зміст – це те, що вам потрібно, ви можете записати його, ділитися ним і бесідувати про нього з усіма. Але коли ви поширюєте новину про те, як Я десь страждав від голоду чи від холоду, – коли ви поширюєте ці речі, Я відчуваю огиду. У Мене викликає цілковиту відразу поширення пустих балачок. Чому ви такі активні в тому, щоб таке робити? Ви думаєте, це робить Мене щасливим? Я не такий, як ви; це зовсім не робить Мене щасливим. І Я мирився із цим так багато років. Якби Я знав, хто першим поширив цю новину, Я б мусив запитати його: «Чому ти поширив цю новину? Яка в тебе мета? Який у тебе намір? Ти виношуєш лихі наміри! Це рівнозначно спричиненню завади! Чи знаєш ти, що ти вплинув на Мій настрій? Таке поширення пустих балачок – це замаскований спосіб обмеження Моєї свободи; такою є його природа». У Мене викликають відразу люди, які поширюють пусті балачки, особливо ті, хто ніколи не бесідує про істину й ніколи не бесідує ні про що, що стосується практики істини або стосується церковної роботи, а лише говорить про такі безглузді речі й поширює такі пусті балачки, навіть поширюючи їх у великих подробицях. Наприклад, Я спілкуюся з вами й кілька разів кашляю, а деякі люди поширюють це за Моєю спиною. Хіба це те, що тобі слід поширювати? Хіба це твій обов’язок? У Мене викликає огиду поширення пустих балачок упродовж стількох років. Деякі люди поширюють пусті балачки саме в такий спосіб. У міру того, як поширюються чутки, про них чує досить багато людей, і деякі безтолкові люди навіть імітують Мій кашель. Яка користь від імітації цього? Якби ти імітував те, як Я бесідую про істину для розв’язання проблем, це принесло б певну користь роботі Божого дому. Якби ти імітував те, як Я захищаю інтереси Божого дому й придумую всі можливі способи, щоб принести вам користь, та імітував те, як, бесідуючи про істину, Я можу невтомно наводити приклади й констатувати факти, щоб ви всі щось здобули й усі досягли прогресу, – якби ти робив ці позитивні речі, Я був би радий це бачити. Чому ти не імітуєш цих позитивних речей? Чому тобі треба імітувати ті безглузді речі? Це доводить, що з твоїм мисленням є проблема. Якщо тобі справді немає чим кращим зайнятися, тобі слід знайти якусь належну роботу; це було б корисно для всіх. Чому б не зайнятися якоюсь належною роботою? Такі люди нехтують своїми належними завданнями; вони такі нестерпні!

Я бесідую про істину впродовж стількох років, але Я ніколи не бачив, щоб ви докладали багато зусиль до істини, і Я не бачив, щоб ви докладали стільки ж зусиль до істини, скільки ви докладаєте до поширення пустих балачок. Чому цим людям так подобається поширювати пусті балачки? Яка користь від поширення цих речей? Ці люди, які не мають духовного розуміння, справді нехтують своїми належними завданнями! Якщо ти можеш справді чітко побесідувати про якийсь аспект істини, і це приносить користь братам і сестрам і трохи повчає їх, це добре, і Мені навіть слід подякувати тобі. Але ти завжди поширюєш новину про те, що Я робив певного дня, як довго Я десь залишався, як далеко Я пройшов і як пізно Я повернувся; коли ви завжди поширюєте такі речі, Я відчуваю особливу огиду. Деякі люди кажуть: «Чому Ти відчуваєш огиду? Ми маємо добрі наміри. Хіба ми не свідчимо про страждання втіленого Бога?». Чи правильний цей погляд? (Ні.) У чому він неправильний? (Бог сказав так багато слів і висловив так багато істин, проте вони про них не бесідують. Вони також не говорять про те, які переживання вони мають у практиці істини. Свідчачи про Бога, вони не говорять про ці речі, а натомість занадто носяться з деякими речами в житті Христа. Я відчуваю, що їхні серця не є правильними.) Ви відчуваєте, що Я страждав, роблячи ці речі, але чи розумієте ви страждання, які Я справді терплю? Чи знаєте ви про них? (Ні.) Ви не знаєте, і ви не осягаєте й не сприймаєте їх. Ви просто носитеся із цими дріб’язковими справами в Моєму повсякденному житті й розтрублюєте про них усюди. Наприклад, якось Я зіткнувся з кимось і мимохідь згадав: «Сьогодні Мене трохи турбує рука». Я нічого такого не мав на увазі, але та людина вбачала в цьому прихований сенс. Почувши це, він подумав, що Моя рука турбує Мене через те, що Я занадто багато писав. Через три дні історія поширилася, і люди казали, що Я терплю страждання. Чи вважається стражданням те, що Мене трохи турбує рука? Чи це те, що вважається стражданням у ваших очах? Хіба Я сказав це перед вами, щоб похизуватися тим, що Я страждаю? Це зовсім не те, що Я мав на увазі. Крім того, який стосунок має Моє страждання до тебе? Хіба Я просив тебе це поширювати? Якщо є щось, що Я хочу, щоб ти зробив, Я скажу тобі прямо. Я наставляв вас у всіх Своїх проповідях і бесідах щодо того, яку роботу вам слід виконувати і які слова вам слід говорити, – Я все вам чітко пояснив. Я чітко побесідував про істини-принципи та шляхи практики. Це ті речі, на яких вам слід зосередитися і які вам слід робити. Ти не зосереджуєшся на тому, що Я тобі кажу, проте ти приділяєш особливу увагу тому, чого Я тобі не казав, і зробив багато із цих речей. Я відчуваю відразу, коли це бачу. Я абсолютно не хвалитиму тебе, кажучи, що ти зробив це добре, і не приписуватиму тобі за це заслуги. Я ніколи не роблю таких речей, і Я ніколи не казав таких слів. Хоч би що Я вимагав від вас зробити, Я скажу вам прямо. Я не вимагав від вас це робити, проте ви це зробили. Я відчуваю дуже сильну відразу й дуже сильну огиду всередині і не просто невелику відразу. Проте ви почуваєтеся досить добре щодо себе, думаючи, що маєте багато співчуття й багато любові до Мене, що ви особливо розуміючі, уважні й турботливі. Я кажу, що ви від цього дуже далекі. Навіть якщо ти робиш певні речі належно, між нами однаково є відстань; до того ж, поширення пустих балачок не є доречним, і Мені це не подобається. Той факт, що Я ніколи не зазначав вам цього раніше, не означає, що Я мовчазно із цим погоджувався. Тепер Я кажу вам точні слова: Я особливо гидую людьми, які поширюють пусті балачки. Зокрема, деякі люди бачать, що Я терплю трохи страждань, а потім навмисно поширюють пусті балачки під приводом свідчення про страждання втіленого Бога – вам Я кажу прямо: Я проти цього виду речей, Я відчуваю особливу відразу до цього у Своєму серці, і Мені це зовсім не подобається. Це не свідчення про Бога; це поширення пустих балачок. То чи доречно вам це робити? (Ні.) Оскільки це недоречно, що вам слід робити? (Нам не слід поширювати пустих балачок. Нам не слід цього робити.)

Чи є між нами якась незгода в тому, як ми ставимося до питання страждань? Чи відрізняються наші погляди? (Так.) Тоді звідки походять ваші погляди на страждання? (Наші погляди на страждання походять від наших розбещених характерів після того, як ми були розбещені сатаною.) З одного боку, погляди людей на всілякі речі походять від сатани, як і людські уявлення та фантазії. З іншого боку, якщо говорити практичніше, на них впливають суспільні тенденції та соціальний клімат. Найбільш прямий вплив прийняття людьми цих неправильних думок полягає в тому, що в них розвиваються певні облудні думки й погляди. Коли люди приходять у Божий дім із цими думками й поглядами, у них розвиваються всілякі неправильні підходи. Тому деякі з підходів людей до того, як вони ставляться до страждань утіленого Бога, так само є результатом спонукання з боку певних облудних думок і поглядів. У невіруючому світі, коли люди зі статусом і престижем з’являються на публіці, вони часто роблять речі заради видимості, що просто називається грою на публіку. Зігравши на публіку, вони використовують засоби масової інформації, щоб це оприлюднити, щоб досягти мети підтримки свого іміджу та зміцнення свого статусу серед людей для того, щоб мати кращий імідж в очах громадськості, викликати більше поклоніння з боку людей і міцніше утвердитися в серцях людей. І підхід, який застосовують люди, поширюючи інформацію про страждання втіленого Бога, значною мірою зумовлений цією тенденцією невіруючого світу. Думки й погляди людей щодо базових потреб утіленого Бога або Його повсякденних пересувань і дій також є такими. Хоча люди прямо не кажуть, якою є мета втіленого Бога в тому, щоб робити цю конкретну річ, метод її поширення спричиняє такі наслідки: він змушує людей не зосереджуватися на прагненні до істини, а лише зосереджуватися на цих зовнішніх формальностях; він змушує їх не зосереджуватися на входженні в істину, а лише зосереджуватися на стражданнях, роблячи речі, яких людям легко досягти і які їм легко імітувати. Люди думають, що робити це – означає свідчити про Бога, і що робити це – означає практикувати істину, а також обстоювати Божий образ. Насправді чи потребує Божий образ того, щоб ти його обстоював? Чи хоче Бог, щоб ти свідчив про ці речі, коли спонукає тебе свідчити про Нього? (Ні.) Образ утіленого Бога не потребує того, щоб ти його обстоював, а тим паче не потребує того, щоб ти обстоював його в такий спосіб. Ти можеш мати благі наміри, але твої дії спричинили несприятливі наслідки, а у важких випадках вони навіть становлять переривання й завади. Люди завжди вірили, що робити це – доречно й розумно, що це добрий учинок і що це те, що має робити створена істота. Я кажу: «Неправильно! Це не те, що ти маєш робити. Тобі не слід цього робити». Оскільки ти – створена істота, тобі слід зайняти своє належне місце як створеній істоті й добре виконувати свій обов’язок; тобі не слід діяти в ролі суспільних засобів масової інформації в Божому домі й робити те, що роблять засоби масової інформації. Які слова Я говорю, які страждання Я терплю, куди Я йду, щоб щось зробити, яким є Мій щоденний маршрут – Мені не потрібно, щоб ти оприлюднював ці речі, Мені не подобається, коли ти їх оприлюднюєш, і Я відчуваю відразу до того, що ти їх оприлюднюєш. Тож, будь ласка, припини таке оприлюднення, тому що такий вид оприлюднення – це поширення пустих балачок, і воно не відповідає істині. Ти розумієш? (Так.) Найкраще, щоб ти не оприлюднював цих речей; поширення цих пустих балачок є марним. Якщо ти справді хочеш свідчити про Бога, то тобі слід більше популяризувати Божі слова й ділитися своїм досвідним розумінням істини та своїм переживанням істини. Якщо ти справді маєш благі наміри й хочеш зробити якісь хороші речі та підготувати якісь добрі вчинки, то подивися, яка сфера чи яка частина роботи Божого дому потребує покращення, і доклади певних зусиль та заплати ціну, щоб виконати її добре, і так підвищити ефективність роботи, прискорити хід роботи, а також заощадити людські та фінансові ресурси. Якщо ти виконуєш певну роботу такого виду, це добрий учинок, і це те, що має робити створена істота. Щодо того, що Я їм чи ношу або які страждання Я терплю, немає потреби, щоб ти поширював про це новини. Я вже давно сказав тобі, яке ставлення тобі слід мати до Мене, яке складається лише з трьох принципів: бути відкритим і чесним, шанобливим і слухняним. Це так просто; Мені не потрібно, щоб ти робив щось додаткове. Якщо ти робиш щось додаткове в належний спосіб, Я ставитимуся до тебе як до брата чи сестри, і Я запам’ятаю цю послугу, яку ти зробив. Але що стосується стосунків між нами, Я вже давно сказав тобі принципи того, як тобі слід ставитися до Мене. Які це три принципи? (Бути відкритим і чесним, шанобливим і слухняним.) Саме ці три принципи. Якщо ти відповідаєш цим трьом принципам, це доречно, і ти міцно триматимешся належного місця, яке слід займати створеній істоті, і виконаєш своє зобов’язання. Твоє поширення пустих балачок не варте й копійки, і зрештою Я відчуватиму до тебе відразу. Але якщо Я наставляю тебе щодо принципу, доручаю тобі якесь робоче завдання або бесідую про якийсь аспект істини, і ти робиш і практикуєш так, як Я тобі кажу, це набагато краще, ніж поширювати пусті балачки. Лише практика істини має цінність і запам’ятовується. Ти поширюєш пусті балачки про Мене, кажучи, що Я дуже втомився, ідучи кудись пішки на зібрання. Поширюючи ці пусті балачки, ти викликаєш у людей співчуття й жалість до Мене. Я зовсім не радий цьому, і Мені не подобається, що ти це робиш. Мені доведеться запитати тебе: «Яка користь від поширення цієї справи? Чому ти поширив ці слова? Чи ти взагалі розумієш, що означає давати свідчення про Бога?». Якщо ти не можеш навести причину, яка відповідає істині, і прихована мета того, що ти кажеш і робиш, анітрохи не відповідає істині, а полягає лише в тому, щоб задовольнити твої особисті амбіції та жагу й спробувати вислужитися переді Мною, то Я кажу тобі, що Мені не подобається, що ти це робиш. Тобі категорично не можна цього робити. Нехай це буде перший і останній раз; ніколи більше цього не роби! У своїх зв’язках і взаємодіях зі Мною ти мусиш неодноразово розмірковувати над принципами, які Я тобі кажу. Ти мусиш міцно триматися позиції, яку тобі слід займати, виконувати зобов’язання, які тобі слід виконувати, і дотримуватися принципів, яких тобі слід дотримуватися, – це ті речі, яких ти маєш досягти. Не намагайся завжди придумати, як вислужитися переді Мною або підлеститися до Мене; не бажай завжди співчувати Мені чи жаліти Мене або бажати зробити Мене щасливим. Не роби цих речей. Навіть якщо ти їх робитимеш, це буде марно. Мені не подобається, коли ти робиш ці речі, і Я відчуваю відразу до того, що ти їх робиш. Якщо ти не робитимеш цих речей, Я підходитиму до тебе суворо за правилами, і Я зможу нормально взаємодіяти з тобою. Якщо ти робиш ці речі, завжди думаючи про те, щоб прикрасити те, що Я зробив, і зчиняючи галас навколо цих речей за Моєю спиною, щоб вислужитися переді Мною і змусити Мене мати добрі почуття щодо тебе, Я кажу, що ти помиляєшся. Такі дії лише змусять Мене відчувати до тебе відразу. Хоч би що ти робив, Я ставитимуся до тебе й оцінюватиму тебе на основі істин-принципів; ось як Я тебе розглядатиму. Якщо ти зв’язуєшся і взаємодієш зі Мною справедливо й належно, ми можемо взаємодіяти нормально. Якщо ти завжди поширюєш пусті балачки за Моєю спиною, то в Моїх очах твоя людськість не є хорошою. Щонайменше Я б сказав, що ти не маєш гідності чи достоїнства і що ти занадто мерзотний. Дехто каже: «Я замовив за Тебе добре слівце – хіба це не нормально?». Я кажу: «У цьому немає потреби». Люди починають бачити й пізнавати, якою Я є людиною, через слова, якими Я бесідую, і через істини, яких Я їх навчаю; вони не починають бачити й пізнавати це через пусті балачки, які ти поширюєш. Тому твоє поширення пустих балачок є абсолютно непотрібним і зайвим. Можливо, ніхто інший не відчуває до цього відрази або, можливо, всім іншим це подобається, але щонайменше Мені це не подобається, і Я відчуваю до цього відразу. Коли ти поширюєш пусті балачки про Мене, навіть якщо це справді відповідає смакам кожного й справді узгоджується з поглядами кожного, змушуючи всіх почуватися добре, тобі слід щонайменше запитати Мене. Я – залучена особа; ти мусиш запитати, чи згоден Я із цим і чи подобається це Мені. Чи уповноважував Я тебе поширювати такі речі? Якщо Я не уповноважував тебе, проте ти поширюєш пусті балачки про Мене, говорячи так свавільно й навіть поширюючи їх так, ніби це істина, хіба це не означає, що в тебе є приховані мотиви? Тоді як Я охарактеризую тебе? Я скажу, що ти спричиняєш переривання й завади. Незалежно від того, куди Я йду, які слова Я кажу або які речі Я роблю, деякі люди спеціально зосереджуються на поширенні цих речей, ніби після цього всі будуть високої думки про Мене й будуть високо Мене оцінювати. Хіба це звеличення Бога і надання свідчення про Бога? (Ні.) Тоді, щоразу, коли Я йду кудись, щоб щось зробити, чи то щось у Моєму повсякденному житті, чи то щось, пов’язане з роботою, – особливо щось, що здається стражданням в очах людей, – чи граю Я на публіку, роблячи це? (Ні.) Оскільки ти знаєш, що Я не граю на публіку, не поширюй ці речі. Не дій як рупор і не дій як засоби масової інформації; у Божому домі немає такої установи. Не створюй засіб масової інформації сам і не дій як рупор, щоб поширювати ці речі, тому що в Мене викликає цілковиту огиду те, що ти їх поширюєш; це має негативний вплив. Тож тобі категорично не можна поширювати пусті балачки й не можна поширювати новини про такі речі. Це одна з вимог, які Я маю до вас.

Боже втілення для виконання Його роботи – це крок у Божому плані управління, це один із його пунктів, і він дещо особливий з погляду форми: він вимагає, щоб Бог прийшов поміж людей, щоб говорити й працювати. Тобто Бог набуває образу плотського тіла, стає звичайною людиною і приходить виконувати роботу серед людей. Окрім Його роботи говоріння, найважливішим є страждання, перенесене Його плоттю. Це також пункт роботи, і це те, що Він мусить пережити й мусить знести. У період, коли Бог говорить і виконує Свою роботу, окрім говоріння й роботи, Його плоть також мусить терпіти певні страждання. Неминуче, що Бог страждає, живучи серед людей. Бог приходить у плоті й живе серед людей, щоб спасти людей, забезпечити людей істиною, указати людям шлях і дарувати людям життя. Але те, з чим Він стикається, – це людство, яке було глибоко розбещене сатаною. То що ж мусить зносити Бог? Він мусить зносити людський суд, хулу, бунтарство та зраду, а також людські непорозуміння, настороженість і нарікання, а також різні способи, у які вони недбало поводяться з Богом. Він мусить зносити ці речі. Деякі люди кажуть: «Ми не бачили, щоб Ти зносив ці речі». Коли Бог приходить у плоті, Він не живе серед невіруючих; натомість Він живе серед обраних Богом людей і живе серед людей, яких Він має намір спасти. Живучи разом із цими людьми, Його плоть неминуче мусить контактувати, зв’язуватися та спілкуватися із цими людьми, взаємодіяти з ними, і неминуче мусить влагоджувати багато справ. Коли Він влагоджує ці справи, люди дуже природно виявлятимуть сатанинські розбещені характери. Як ти думаєш, задоволення чи дискомфорт відчуває втілений Бог, коли бачить, як люди виявляють розбещені характери? (Дискомфорт.) Чи вважається відчуття дискомфорту стражданням? (Так.) Тоді чи припиняє Він спасати людей через те, що відчуває дискомфорт? Чи відмовляється Він від виконання Своєї роботи через те, що відчуває дискомфорт? Чи Він просто безпосередньо знищує людей? Він не може. Ті, кого Він спасає, – це саме глибоко розбещені люди. Його дискомфорт – це реальна проблема. Стосовно втіленого Бога, Він мусить зіткнутися з усім цим і витерпіти все це, щоб спасти людство. Стикаючись з усім цим і терплячи все це, Він також мусить і далі виконувати Свою роботу, і далі промовляти слова, щоб забезпечувати істиною, терпляче й серйозно говорити з людьми та працювати серед людей. Він не може відмовитися від спасіння людей лише тому, що бачить, що люди занадто глибоко розбещені, що їхнє бунтарство занадто велике, або що речі, які вони роблять, абсурдні й огидні, тому що це Його робота, і тому витримування й виявлення терпіння є частиною Його роботи, і це також частина того, що втілений Бог виконує Своє служіння та виконує Свої зобов’язання. Тобто, коли йдеться про людство, Бог має зобов’язання, Він має турботи, Він має роботу, і Він також має очікування. Бог хоче спасти людство, зробити групу людей довершеними, щоб вони ввійшли в наступний період, і зробити групу людей довершеними, щоб вони досягти спасіння й стали новим людством, доводячи велику Божу роботу до завершення і здобуваючи частину людей. Це Божа робота, і втілений Бог прийшов саме для того, щоб виконати це служіння. І тому, перш ніж Бог став плоттю, щоб виконати Свою роботу, не було так, що Він не знав, що зіткнеться з групою людей, які були глибоко розбещені; радше Він чудово знав, що збирається спасти групу людей, які були глибоко розбещені сатаною. Тому для Божого характеру-сутності все, із чим Він зіткнеться і що зустріне, буде труднощами. Ці труднощі охоплюють певні труднощі, спричинені зовнішнім середовищем, але труднощі, зумовлені обставинами, – це ніщо. Що таке справжні труднощі? Я щойно запитав вас, і ви сказали, що не знаєте, тому Я мушу вам сказати, і тоді ви знатимете. Щойно ви дізнаєтеся, ви зможете зрозуміти.

Після того як Бог стає плоттю, Його характер і сутність залишаються незмінними. Він має божественне життя, і Він також має власний Божий характер, тому з погляду Його сутності та життя розбещене людство не здатне бути сумісним із Ним. Ця нездатність бути сумісним із Богом не означає, що люди не можуть зійтися в поглядах із Богом щодо життєвих звичок чи вдачі; радше це означає, що люди не здатні бути сумісними з Богом, коли йдеться про різні думки й погляди, а також принципи й методи того, як ставитися до різних людей, справ і речей. Хіба це не факт? (Факт.) Причина цієї нездатності бути сумісним із Богом полягає в тому, що розбещене людство зазнало глибокого впливу та ідеологічної обробки з боку сатани, прийняло спокуси сатани й робить усе на основі сатанинських думок і поглядів. Всі ці думки й погляди сатани є облудними, і всі вони є негативними речами, тому кожен розглядає Божу роботу й Самого Бога з позиції цих облудних поглядів і методів. Коли йдеться про людство, Божу сутність, Божий характер і навіть кропіткі Божі наміри в спасінні людства не можуть бути зрозумілими жодній людині й не можуть бути оціненими жодною людиною. Звісно, також немає нікого, хто міг би правильно ставитися до них і приймати їх, а тим паче когось, хто міг би по-справжньому бути уважним до Нього. Однак утілений Бог однаково мусить завершити цю роботу спасіння людства, і Він мусить дарувати людині істину, шлях і життя. У процесі дарування людині істини, шляху й життя Він також має терпіти людські непорозуміння, нарікання й судження та навіть людське відкидання та уникнення, тобто Він мусить стикатися з різними формами бунтарства людини. Незалежно від того, наскільки терпляче й ревно Бог бесідує про істину або наскільки Він спасає людство з кропіткими намірами, щоб вивести людину на правильний шлях і привести людину на шлях спасіння, дуже важко спонукати людину повністю зрозуміти Його. У цьому плані втілений Бог мусить постійно виявляти терпіння й постійно виявляти толерантність, ніколи не втомлюватися говорити й працювати та – за допомогою різних методів і під різними кутами – змушувати людей відмовлятися від їхніх облудних поглядів, щоб вони могли зацікавитися позитивними речами та істинами-принципами, яких Бог навчає людей, і стати на шлях прагнення до істини. Терпіти це надзвичайно боляче. Хай як багато істини бесідує втілений Бог, Він однаково мусить стикатися з людськими непорозуміннями, скаргами й навіть їхніми виправданнями та захистом. Хай як багато кропіткої думки Він має про людей і хай як самовіддано Він присвячує Себе, Він однаково мусить терпіти бунтарство людей і навіть їхні холодні погляди, і Він також мусить стикатися з вимаганням з боку певних осіб. Однак протягом цього процесу Божа робота ніколи не зупиняється, і поступ Його роботи ніколи не сповільнюється, як не сповільнюється й темп, з яким Він веде людство вперед. Він виконує Свою роботу як завжди й промовляє Свої слова та Свої висловлювання як завжди. У цьому процесі, з одного боку, оскільки Він є втіленим Богом, Він володіє людською совістю та усвідомленням почуттів. Тобто з позиції людськості Він також має чутливість; Він має емоції, Він має почуття, і Він має усвідомлення – Він не позбавлений усвідомлення. З позиції людськості Його людськість не виходить за межі плотських почуттів і не виходить за межі совісті плоті, як це робить Божий Дух. І тому втілений Бог, зносячи бунтарство людства, терпить більші страждання й мусить зносити більше болю. Це один із найбільших видів страждань, які терпить Бог. Окрім терпіння різних форм бунтарства людей та знесення їх на довгостроковій основі, є ще один вид страждань, які втілений Бог мусить терпіти, виконуючи Свою роботу та ведучи Своє служіння, – те, що Він живе серед людства, не будучи його частиною. Які це має наслідки? Бог володіє життям-сутністю, яке відрізняється від життя-сутності людства, і має думки й погляди на те, як ставитися до всіх речей і подій, які відрізняються від тих, що має людство. Звісно, у світлі цих двох відмінностей, перш ніж Божа робота здобуде групу людей, які досягнуть спасіння, яким є об’єктивний факт, з яким стикається втілений Бог, живучи серед людей? Він полягає в тому, що ніхто по-справжньому не володіє життям істини, яким володіє Він, і ніхто по-справжньому не володіє розумінням Божого плану управління, яким володіє Він. Тому, стикаючись із розбещеними людьми або живучи серед них, Сам утілений Бог є самотнім, хоча в церкві є досить чимало людей, які слідують за Богом. Хіба це не факт? (Факт.) Я не можу сказати, що всі ці істини, про які Я бесідував, недосяжні для всіх, але принаймні дотепер жодна людина не змогла повністю зрозуміти всі аспекти істини. Можливо, після ще десяти чи двадцяти років переживання речей і ще десяти чи двадцяти років виконання вашого обов’язку ви матимете розуміння й досвід деяких істин-принципів, і ви здобудете деякі речі. Ви знатимете, як виконувати роботу, і ви знатимете правильні думки й погляди, з якими вам слід підходити до різних справ, з якими ви стикаєтеся. Проте істина, яку ви розумієте, насправді все ще буде дуже обмеженою. Тому, влагоджуючи деякі справи або підходячи до різних речей, ми ніколи не можемо досягти повної згоди в наших поглядах. Першопричиною цього є різні ступені розуміння істини. З одного боку, втілений Бог мусить терпіти різне несправедливе ставлення з боку людства, і Він також мусить терпіти їхні різні уявлення, фантазії та необґрунтовані вимоги, які не відповідають істині. З іншого боку, втілений Бог також мусить терпіти найболючішу річ, яка також є видом страждання, що його Він неминуче мусить терпіти: оскільки є різниця між сутністю людини та сутністю втіленого Бога, хоч би скільки років утілений Бог працював серед людей, Він залишається самотнім. Скажіть Мені, чи є відчуття самотності формою страждання? (Так.) Відчуття самотності – це форма страждання. Хоч би як чітко й досконало велися бесіди про істину, входження людства залишається повільним. Ті самі помилки й та сама розбещеність постійно проявляються та повторно з’являються й далі. З терпінням і ревністю втілений Бог постійно бесідує про істину, щоб забезпечувати людей, і постійно виявляє до них терпіння й толерантність – лише коли настане день, коли Божа робота завершиться, Йому більше не потрібно буде терпіти це страждання. Це виключно через роботу. Крім того, у Мене, втіленого Бога, є багато сфер в особистому повсякденному житті, які насправді є дуже правильними, але вони також стають об’єктами людської критики й суду та об’єктами непорозумінь людей, а певні особи навіть здіймають галас навколо них. Людина не здатна бути сумісною з Богом. З одного боку, це обумовлено тим, що людина має сутність розбещених характерів. З іншого боку, з огляду на духовний зріст людини, з огляду на те, наскільки вона любить істину та з огляду на її ставлення до позитивних речей, на нинішньому рівні людини їй неможливо бути сумісною з Богом. Навіть якщо людина може прагнути до істини найбільшою мірою або Я можу бути толерантним до вас найбільшою мірою, людині й Богу однаково буде неможливо бути сумісними. У цьому контексті, якщо Мої вимоги до вас занадто суворі або занадто вибагливі щодо темпу, ви не зможете відповідати їм або досягти їх, і деякі люди малого духовного зросту легко стануть негативно налаштованими та слабкими. З цієї причини в цьому контексті Я можу бути лише поступливим, і Я можу лише виявляти терпіння й чекати. Що для Мене означає чекати? Це означає мати хороші очікування і дивитися на вас із передчуттям і з прекрасними побажаннями – дивитися на вас у такий спосіб і з таким менталітетом. Я сподіваюся, що одного дня частина з вас зможе стати на шлях прагнення до істини або що частина з вас зможе, як Петро, як Йов і як Авраам, стати людьми, які коряться Богу й поклоняються Богу. Я з нетерпінням чекаю цього дня. Протягом багатьох років, говорячи й проповідуючи вам, бесідуючи з вами про роботу й розмовляючи про повсякденні справи, Я завжди мав такий менталітет. Незалежно від того, чи Я сам, чи живу серед вас, цей стан мислення, в якому Я перебуваю, не змінився, і цей Мій менталітет не змінився; це почуття завжди залишається. Тому Я кажу, що страждання, пов’язані з середовищем або повсякденними потребами, які втілений Бог терпить через Свою роботу, – це дрібниця, і про них не варто згадувати – справжні страждання, які Я терплю, є тим, чого ви не можете побачити й не можете усвідомити. Ось як Я пройшов усі ці роки. Ніхто не дбає про ці речі, і страждання, які Я терплю у Своєму серці, неможливо передати людям. Люди також не можуть побачити цього ззовні. Мій настрій не змінюється, Моя вдача не змінюється, Моя повсякденна рутина не зазнає впливу, і робота не зазнає впливу, але глибоко у Своєму серці Я мушу терпіти самотність, і ця самотність – це те, що залишається. Скажіть Мені, чи велике це страждання? Чи це справжнє страждання? (Так.) Тому Я кажу вам не поширювати ті марні речі; ви не знаєте й не можете оцінити справжніх страждань, які Я терплю. Чому Я ніколи не говорю з вами про ці страждання, які Я терплю? Ви б не зрозуміли, і навіть якби Я про це з вами поговорив, яку користь це б принесло? Це не може замінити виконання роботи, це не може замінити бесіду про істину, і це не може замінити кару й суд Божих слів.

Окрім двох видів страждань, про які ми щойно говорили – терпіння різних форм розбещеності й бунтарства людства та терпіння самотності, – є ще один вид страждань, які терпить утілений Бог. Можливо, ви ніколи не будете спроможними оцінити цей вид страждань, але оскільки ми говоримо на тему страждань, побесідуймо про нього. Бог виконує роботу спасіння людства впродовж шести тисяч років; починаючи з того часу, коли Бог запланував здобути групу людей, чи то через промовляння, чи то через прийняття якоїсь іншої форми Бог почав розгортати цю роботу. Отже, що означає розгортання цієї роботи для Бога? Що це означає для людства? Це означає, що Бог збирається здобути групу людей; Божі наміри й план були встановлені, і Він хоче здобути групу людей, і зрештою ця група людей стане плодом роботи шеститисячолітнього Божого плану управління. Оскільки Бог це запланував і призначив, Бог має очікування щодо цього результату. Ці очікування супроводжували Його роботу весь час. Від періоду Закону до періоду Благодаті Бог завжди мав очікування щодо цього результату, і ці очікування непорушено перейшли до втіленого Бога на третьому етапі роботи. Оскільки Бог знову став плоттю, незалежно від того, якої Він статі, які Його умови або в якому соціальному середовищі Він живе, ці очікування супроводжують Його роботу. Тому, коли йдеться про цього втіленого Бога, Він також мусить узяти на Себе ці очікування. Можна також сказати, що Він приймає відповідальність і ношу від Бога, і виконує Свою роботу із цими очікуваннями. Хоча обидва мають однакові очікування, цей утілений Бог працює набагато довший період часу, ніж перший втілений Бог. Оскільки Він мусить забезпечити людей усіма істинами, які їм слід розуміти, природа цієї роботи вимагає від Нього жити серед людей упродовж тривалого періоду часу. Річ не в тім, що Він просто закінчує роботу й звітує, і так Його служіння виконане, радше, протягом періоду, у який Він виконує цю роботу, Він плекає очікування, бажаючи побачити результат. Цей результат не приходить ні за одну добу, ні навіть за один чи два роки. Радше за цим результатом потрібно спостерігати, дбати про нього й чекати на нього в довгостроковій перспективі. По суті, Він мусить витратити дуже багато часу, спостерігаючи й чекаючи на цей результат, і з нетерпінням чекаючи, щоб побачити такий результат. Це спостереження й очікування є відповідальністю, є ношею і, звісно, є мірою болю для втіленого Бога. Усе це є питаннями в межах зобов’язань Його служіння, вони входять до компетенції цього етапу роботи, і вони є частиною цього етапу роботи. По-перше, Він мусить бути терплячим, і Він також мусить терпіти самотність, а потім Він мусить спостерігати й чекати. Жодного із цих аспектів не можна уникнути. Усі ці три аспекти надзвичайно болючі для втіленого Бога; Він не може позбутися жодного з них, ніхто не може відчути цей біль замість Нього, і немає хорошого методу, щоб розв’язати їх або звільнитися від них. Це найболючіша річ для Бога. Тому те, які страждання втілений Бог терпить у Своєму повсякденному житті, наскільки Він присвячує Себе і яку ціну Він платить, – усе це дрібниця, бо хоч би скільки цих зовнішніх страждань Він терпів, це не може розв’язати біль, який утілений Бог відчуває від терпіння різних форм розбещеності й бунтарства людства, і не може звільнити втілену плоть від самотності, а тим паче, звісно, не може замінити результат, очікуваний утіленим Богом або Самим Богом. Ці три речі є частиною зобов’язань, які втілений Бог виконує, приходячи до людей, щоб виконати останній етап роботи, і вони є об’єктивним фактом, з яким Він мусить стикатися. Відтоді, як Я офіційно почав виконувати Своє служіння, і дотепер, понад тридцять років, Я постійно живу В такому стані. Можливо, якби Я сказав вам десять років тому, що це частина страждань, які терпить утілений Бог, ви б не зрозуміли, і ви б нічого не відчули, кажучи: «Як це вважається стражданням? У Тебе такий високий статус; Ти, безумовно, добре їси, насолоджуєшся хорошими речами й ні в чому не маєш нестачі. Крім того, за Тобою слідує так багато людей, які тяжко працюють для Тебе. Які страждання Ти терпиш? Хіба це вважається стражданням?». Але тепер, можливо, ви здатні трохи зрозуміти. Якби тоді Я сказав, що в період, коли Я працював, Мені не було куди повернутися додому й ніде було прихилити Свою голову, Я погано їв, погано одягався, і жив у середовищі з поганими умовами, і навіть залишався в печерах, щоб уникнути переслідувань КПК, – якби Я сказав ці речі, ви б охоче вислухали й змогли б їх зрозуміти. Але Я ніколи не говорив цих речей; для Мене вони не вважаються жодним видом страждань. Справжнє страждання – це страждання в Моєму серці. Те, про що Я розповів вам сьогодні, – це справжнє страждання, яке терпить утілений Бог. Я говорю ці речі в надії, що ви знатимете факт: прихід утіленого Бога до людей для виконання роботи також вимагає від Нього платити ціну, також вимагає від Нього бути терплячим і також вимагає від Нього фактично пережити весь цей біль. Оскільки Він мусить виконувати Своє служіння, Він мусить стикатися зі стражданнями, які Він має терпіти Сам і зносити їх Сам. Це страждання – те, що Він особисто мусить зносити, щоб виконати роботу, завершити Божий план управління та виконати Боже доручення. Причина, з якої Я ніколи не свідчу про ці речі й не потребую, щоб ви свідчили про них, а тим паче не потребую, щоб ви їх поширювали, і, звісно, навіть більше того, не приписую Собі заслуг перед вами й не потребую, щоб ви були Мені глибоко вдячні, полягає в тому, що прихід утіленого Бога до людей для роботи – це вже досить важка праця. Це Його робота, і це також Його зобов’язання; Він мусить терпіти й мусить спостерігати й чекати. Я говорю вам це лише для того, щоб дати вам знати про ставлення втіленого Бога до того, як Він підходить до цих труднощів, і щоб розповісти вам правильні думки й погляди; це робиться не для того, щоб ви глибше оцінили, що таке страждання і які страждання витерпів утілений Бог. Я не відчуваю себе скривдженим через те, що терплю страждання, і не відчуваю, що терпіння цих страждань означає, що Я так тяжко працював і зробив такі великі внески. Я не намагаюся виправдати Себе перед вами, а тим паче не намагаюся витягнути з вас щось, що Я міг би використати як капітал. Я терплю страждання, які мушу терпіти, бо маю зобов’язання перед вами. Звісно, з огляду на служіння, яке Я виконую, Я мушу бути підзвітним Богу. Мені не потрібно шукати від вас визнання чи прихильності. Тож, простіше кажучи, ви не можете зайняти Моє місце в терпінні цього справжнього страждання, і жоден із вас не може звільнити Мене від нього. Єдине, що ви можете зробити, єдиний спосіб для вас, у який ви можете співпрацювати, і єдине, що може дещо полегшити страждання, які Я терплю, – це здобути входження в істину, навчитися бути слухняними, мати свідчення, як у Йова, і мати досвід, як у Петра; мати добрі вчинки, бути відданими у виконанні своїх обов’язків, коритися Богу, а також любити істину й прагнути до неї; і щоб кожна стаття з досвідним свідченням, яку ви пишете, містила певний справжній досвід і розуміння істини та досягала певних результатів у плані покори Богу. Ці ваші здобутки є найбільшою відплатою і найбільшою втіхою для Мене особисто; Я не маю до вас жодних інших додаткових вимог.

Це не випадковість, що втілений Бог терпить ці страждання. Практично кажучи, те, що спасає Бог, – це розбещене людство, а розбещеність розбещеного людства – це своєрідний біль для Бога. Живучи разом, ведучи справи й взаємодіючи з розбещеними людьми, водночас також спасаючи розбещених людей і маючи щодо них очікування, Він неминуче страждає, і Він неминуче платить ціну. Ця ціна не така проста, як сказати ще кілька слів. Що Бог віддає, щоб спасти людство? Свою енергію, кров Свого серця і Своє життя. Божий Дух віддає кров Свого серця, щоб виконати роботу; так само втілений Бог віддає кров Свого серця й Свою енергію в обмін на спасіння людини – це також стосується і Його. Починаючи з того часу, коли Бог створив людство й людські істоти почали своє існування, Бог контактує з ними, спілкується з ними й працює над людиною. Протягом усього цього часу Бог насправді витратив на людину незліченну кількість крові Свого серця й виконав над людиною незліченну кількість роботи. Але Бог ніколи не згадував людству, скільки Він страждав або яку ціну Він заплатив. Він лише в загальних рисах каже, що Він віддав кров Свого серця, заплатив ціну Своїм життям, щоб забезпечити людину, і дарував людині істину, щоб вона слугувала їй життям. Але Бог ніколи не казав, які страждання Він витерпів, від яких наклепів і образ Він постраждав, скільки втоми Він витерпів, яку ціну Він заплатив або скільки зусиль Він присвятив – Він ніколи про ці речі не згадував. За тим, що Він не згадує про ці речі, криється причина. Якщо Я не скажу вам, ви ніколи не дізнаєтеся. Причина полягає в тому, що, виконуючи роботу над людиною, Бог ніколи не намагався щось від неї здобути; Він просто готовий забезпечувати людину так самовіддано й присвячувати Себе людині так самовіддано. Якщо ми використаємо людську мову, щоб сказати, що Він прагне здобути, діючи в такий спосіб, то Він прагне того, щоб люди йшли правильним шляхом і щоб люди могли жити добре – бути спроможними жити належно й жити людською подобою та бути спроможними жити згідно зі шляхом, якого Бог навчає людину; більше не бути спустошеними, розбещеними й введеними в оману сатаною та по-справжньому коритися Богу. Це дало б Богу душевний спокій. Якщо Бог чогось і прагне, то це душевного спокою – щоб людина була спроможною жити належно й належно жити по-людськи згідно з Божими словами, щоб ціна, яку Бог заплатив, і робота, яку Він виконав, не були марними, – і прагне побачити результати в людині. Хоч би скільки Бог страждав, хоч би яку велику ціну Він заплатив, хоч би скільки років Він чекав і хоч би скільки років Він виявляв до людини терпіння – Бог був цілковито готовий усе це робити. Щоб отримати цей душевний спокій, Бог готовий заплатити таку ціну за людину. Сам Бог ніколи не шкодував про те, як багато Він страждав; людською мовою кажучи, Він ніколи не мав щодо цього сумнівів. Кажучи найпростіше, словами, які ви можете зрозуміти найкраще, Бог це робить, щоб покласти край цій Своїй турботі; це бажання, яке має Бог. Бог створив людину, і Бог має бажання здобути створене людство, яке може жити, виживати й управляти всім сущим згідно зі шляхом, якого Він їх навчає, більше не піддаючись розбещенню сатаною і більше не спустошуючи себе. Саме таку групу людей Бог бажає здобути. Тому Бог ініціював і почав виконувати Свою роботу й вершить її і далі аж дотепер; ця турбота, яку Він має про людей, не змінилася, і ця мета не змінилася. Хай як багато Він страждає або хай яку велику ціну Він платить, Бог працює так увесь час. Працюючи так, Бог насправді багато страждав і заплатив велику ціну, але Він ніколи не намагався виправдати Себе перед людьми, ніколи не пояснював цих речей людству й ніколи не згадував про ці речі; це безпосередньо пов’язано з Божою сутністю. Хай якими великими є справи, які влагоджує Бог, хай як багато роботи Він виконує над людством, хай яку велику ціну Він платить або хай яким великим обсягом Він забезпечує людей – тобто хай як багато Бог дарує людям або хай як багато Бог їм дає – Він ніколи не відчував, що це якась заслуга, і Йому не потрібно, щоб людство відчувало до Нього глибоку вдячність. Тоді як, якщо виходити з думок і поглядів людей, які живуть у будь-яку епоху, хай яку велику ціну хтось платить і хай що він робить, він завжди мусить прагнути щось із цього отримати, і він завжди мусить мати щось на думці для себе. Але в Бога ніколи не було таких думок; тільки Бог по-справжньому самовідданий. Що означає бути самовідданим? Найпростіше пояснення полягає в тому, що це означає ніколи не думати про себе. Подумайте про те, як люди виховують дітей і ростять їх до повноліття – батьки витрачають на своїх дітей так багато грошей і платять за них таку велику ціну, маючи на меті дати своїм дітям змогу досягти великого успіху й принести честь родині, що дозволило б батькам грітися в променях слави своїх дітей у майбутньому. Бог не плекає таких ідей. Кожен Його крок і кожна дія, кожна Його думка й кожна ідея, ціна, яку Він платить за людей, і все, що Він їм дарує, є не лише найціннішим, але й абсолютно позбавленим будь-яких задумів щодо них. Це просто самовіддана присвята й самовіддане забезпечення, постійне забезпечення в такий спосіб. Це справжня самовідданість. Усе це зроблено Богом. Бог ніколи не вимагає від людей жодного визнання. Серед людства, хоч би скількох непорозумінь і нарікань від людей Він зазнавав або хоч би скільки образ Він терпів, Він ніколи не намагається виправдати або захистити Себе. Він має цілковиту готовність у всьому, що Він робить для людства, не нарікаючи на це й не відчуваючи жодного жалю, і Він ніколи не відчував, що це щось додаткове. Тобто Божа самовідданість не містить жодного з тих торгашеських поглядів, які є в людей, і жодного людського бажання торгуватися. Якщо ти можеш практикувати істину, ти зрештою зможеш вижити. Те, що Бог дає тобі трохи благодаті безкоштовно, – це ніщо для Нього. Він дозволяє тобі виживати, жити і далі й жити в щасті, живучи серед усього сущого, що його Бог дарував людству. Хоч би скількома благословеннями ти насолоджувався, Бог не відчуває заздрості, і Він не намагається змагатися з тобою за них. Поки ти здатний пізнавати улаштування й упорядкування Творця, можеш коритися улаштуванням і впорядкуванням Творця й жити так, як вимагає Творець, цього достатньо. Бог не просить тебе постійно відчувати глибоку вдячність до Нього, і Він не потребує твого шанування. Бог ніколи нікого не просив встановлювати для Нього вівтар і щодня спалювати три палички пахощів. Бог не насолоджується цими речами. Бачиш, коли Йов побачив Божу спину, чи мав Бог до нього якісь вимоги? (Ні.) Бог просто дав йому найбільшу нагороду – дозволив йому побачити Божу спину, – що зміцнило його віру в Бога. Це була Божа нагорода для нього. Потім Бог пішов, сподіваючись, що він зможе жити в щасті, жити серед усього сущого, створеного Творцем, і жити під володарюванням Творця. Для Бога це була найбільша віддяка. Те, що Йов міг Бога боятися, а від злого втікати, було справжнім поклонінням Творцеві, і це також було найбільшою віддякою. Бачиш, те, що Бог вимагає від людства, також слугує на користь людям. Насправді, зрештою, саме люди здобувають найбільшу насолоду й отримують змогу жити в щасті. Чи висуває Бог до людей високі вимоги? Божі вимоги до людей не високі. Але дивлячись на Його вимоги, ми можемо побачити, що Бог по-справжньому самовідданий; Він постійно присвячує Себе й робить це безкоштовно. Хай яку велику ціну Він платить або хай як багато Він страждає, Бог зносить усе це Сам і не намагається виправдати Себе перед розбещеним людством. Скажіть Мені, чи володіє сатана цими якостями? (Ні.) Сатана не володіє жодною річчю, якою володіє Бог, – навіть найменшим аспектом того, Ким є Бог і чим володіє, тим, що люди вважають найменш вартим уваги, – і люди також не володіють жодною із цих речей. Усе, чим володіє Бог і Ким є, є позитивним, є прекрасним і є піднесеним; це найчистіше й найсвятіше. Божу сутність, Божий характер і те, Ким є Бог і чим володіє, можна назвати бездоганними й незаплямованими. Оскільки вони незаплямовані, вони називаються святими, чи не так? (Так.) Різні принципи, за якими Бог ставиться до всього сущого, включно з тим, як Він ставиться до людства, повністю ґрунтуються на істині; це те, що є найправеднішим з усього. Бачиш, хоч би з якого аспекту ти на це дивився, характер-сутність Бога заслуговує на хвалу людства. Але навіть попри те, що Бог так багато страждав, Він нічого не вимагав від людства. Він ніколи не просив від людей такого: «Ви мусите щодня радісно співати й танцювати, вихваляючи Мене. Вихваляйте Моє ім’я щодня. Щоразу, коли ви збираєтеся або створюєте програми, ви мусите разом вихваляти Моє ім’я». Чи вимагав Бог від людей це робити? (Ніколи.) Хай як багато Бог страждає, хай як багато роботи Він виконує або хай як багато Він дарує людству, Він ніколи не вимагав від людей бути Йому глибоко вдячними або шанувати Його так, як невіруючі шанують ідолів. Бог ніколи не робив таких речей. Він ніколи не сказав жодного слова й не зробив жодної речі заради Свого статусу та Свого престижу в серцях людства. Він ніколи не робив цих речей. Божий Дух не робить таких речей. Він ніколи не висловлював таких речей і не залишав таких послань для людства. Тож чи робив коли-небудь утілений Бог такі речі або чи говорив такі слова? (Ні.) Упродовж усіх цих років роботи й страждань серед людей Він постійно забезпечував людей істиною та життям, а також підтримував і скеровував людей іти правильним шляхом. Він просто сподівається, що люди зможуть прагнути до істини й вижити. Окрім цього, чи має Він до вас якісь додаткові вимоги? (Ні.) Він не має до вас жодних додаткових вимог.

З позиції своєї природи, страждання, які терпить утілений Бог, насправді відрізняються від того виду страждань, про які говорять люди. У позитивному сенсі люди терплять свої страждання цілковито заради того, щоб відкинути свої розбещені характери, щоб досягти спасіння. У негативному сенсі вони терплять їх цілковито тому, що мають розбещені характери, і тому, що їх судять і карають за те, що вони коять зло й опираються Богу. У цьому світлі страждання людей є необхідними, і вони є неминучими. Однак утілений Бог терпить Свої страждання заради виконання Своєї роботи, заради забезпечення людей істиною та щоб вони могли звільнитися від розбещення й мук із боку сатани й стати на шлях спасіння. Бог мусить терпіти ці труднощі в довгостроковій перспективі – це також частина Його роботи. Ці труднощі – це те, що Він мусить зносити Сам і мусить брати на Себе Сам. Оскільки втілений Бог виконує Свою роботу й здійснює Своє служіння, а страждання є частиною цієї роботи, Богу не потрібно, щоб люди були глибоко вдячні Йому за терпіння цих страждань, і Йому не потрібно, щоб люди поширювали інформацію про Його страждання, а тим паче Йому не потрібно, щоб люди про це знали. Якщо ти хочеш пізнати Бога, тобі слід пізнавати Його через пізнання Божої сутності, через пізнання Божих думок і поглядів на те, як Він ставиться до всіх речей і подій, і через пізнання Божих принципів поводження з різними людьми, справами й речами. Пізнання Його в такий спосіб є найкращим і найдоречнішим підходом. Щодо пізнання Божих страждань, ти можеш це пропустити; тобі не потрібно знати цей аспект. Навіть якби ти це знав, ти не зміг би поспівчувати Богу, ти не зміг би бути уважним до Нього, і ти не зміг би зайняти Його місце в перенесенні цього. Тому не потрібно про це бесідувати. Якщо ви знаєте, що терпіння страждань є частиною роботи втіленого Бога, і це процес, який Він неминуче переживає, приходячи до людей, розуміння цього достатньо. Не потрібно здіймати навколо цього великий галас, і вам не потрібно щось відплачувати. Якщо ви прагнете до істини, одного дня ви можете зрозуміти, але якщо ти не той, хто прагне до істини, ти можеш дійти до самого кінця і однаково бути неспроможним зрозуміти.

Ми більш-менш закінчили бесідувати на тему страждань. Якщо ви розумієте ставлення втіленого Бога до страждань або якщо ви розумієте, які страждання Він терпить, що ви захочете зробити? Найкраще для вас – це бути здатними практикувати істину, бути відданими, бути створеними істотами, які відповідають стандарту, і дозволити, щоб Боже бажання було задоволене. Це найбільша віддяка Богу. Якщо ти це робиш, Бог це запам’ятає. Найбільша віддяка Богу полягає в тому, щоб ви були спроможними прагнути до практики істини й зрештою змогли досягти спасіння, не дозволяючи Божому плану провалитися, не дозволяючи Божим словам зійти нанівець, дозволяючи Божим словам здійснитися у вас і дозволяючи словам Бога стати вашим життям. Одного дня, коли ви виживете й станете членами нового людства, зможете стати господарями всього сущого й жити в щасті й задовольните початкове Боже бажання у створенні людства, це буде найбільшою віддякою Богу. У день, коли ви досягнете спасіння й станете тими, хто вижив, ви здійсните Боже бажання створити нове людство. Бог здобуде групу людей на землі, які можуть поклонятися Богу й можуть Бога боятися, а від злого втікати, – це Боже бажання буде виконано. Коли Боже бажання буде виконано, можливо, того дня Бог скаже, що ти допоміг Йому виконати Його бажання й що ти допоміг Йому покласти край Його періоду страждань. Це найбільша віддяка Богу. Коли Боже бажання буде виконано, Бог більше нічого не віддаватиме людству; Його очікування здійсняться. Богу більше не потрібно буде виконувати роботу. Він побачить результати й отримає результати, Його робота завершиться, Він зможе відпочити, і Він більше не матиме жодних турбот щодо людства. Це означатиме, що ти – через своє досягнення спасіння шляхом прагнення до істини – допоміг Богу звільнитися від відчуття труднощів, яке в Нього є, і від Його шеститисячолітнього шляху труднощів. Бог подякує тобі. Це обумовлено тим, що це було таке довге очікування, але, на щастя, Бог нарешті побачить результати, Його бажання буде виконано, і Він здобуде нове людство – тобі слід радіти за Бога. Якщо ти справді маєш серце, уважне до Бога, якщо ти справді хочеш зрозуміти Боже серце й бути уважним до нього, і ти хочеш віддячити Богу, тоді тобі слід бути слухняним і покірним, іти шляхом спасіння, іти шляхом того, щоб Бога боятися, а від злого втікати, і бути тим, хто здатний поклонятися Богу. Це найбільша віддяка Богу. Звісно, це також єдиний спосіб дозволити Богу втішитися й виконати Боже бажання, дозволяючи Йому відпустити будь-які турботи й очікування, які Він має щодо людей. Звісно, це також найкращий спосіб допомогти Богу звільнитися від шляху труднощів, яким є Його шеститисячолітнє очікування. На погляд Бога це найбільша віддяка Йому; це найкращий дар, який ти міг би запропонувати Богу. Цей дар приймається Богом і отримується Богом, і він цінніший за те, хоч би скільки десятин ти міг пожертвувати.

Чи нормально, якщо на цьому ми закінчимо бесіду на цю тему? (Так.) Тоді завершімо на цьому нашу сьогоднішню бесіду. До побачення!

23 листопада 2024 року