Минулого разу ми бесідували про проблему наявності в людей уявлень та фантазій про втіленого Бога, яку охоплює «відпускання бар’єрів між собою та Богом і своєї ворожості до Бога» – одного зі способів практики «відпускання» в рамках теми «Як прагнути до істини», чи не так? (Так.) Ми бесідували про те, як людям слід ставитися до втіленого Бога. Тож про які істини, що стосуються втілення Бога, ми бесідували минулого разу? (Минулого разу ми бесідували про те, що Бог не говорить туманно, що є частиною того, що Бог не спокушає людей, а також про Боже ставлення до статусу.) Ми бесідували щодо теми того, що не слід ставити втіленого Бога на один щабель із розбещеним людством, яка охоплює те, що Бог не спокушає людей, і ми також бесідували про те, як утілений Бог ставиться до статусу. Про що ми бесідували щодо цієї теми? Розкажіть Мені, що ви пізнали. (Раніше я вважав, що ідентичність Бога – це ідентичність Творця, і що Його статус дуже високий. Завдяки Божій бесіді я побачив, що Бог ніколи не поводиться так, ніби має високий статус, і Він ніколи не отримує задоволення від цього статусу. Також Бог платить ціну за спасіння людства не через цей статус; радше, роблячи так, Він виконує Своє зобов’язання перед людством. Крім того, раніше я думав, що якщо хтось має високий статус, то він має владу. Лише завдяки Божій бесіді я усвідомив, що насправді статус лише представляє найменування, і те, що людина є лідером або працівником у Божому домі, рівнозначно тому, що Бог дає цій людині доручення та зобов’язання. Ось такі розуміння я здобув, послухавши Божу бесіду.) Хоч би про що Я бесідував, з одного боку, це робиться для того, щоб дати людям змогу чіткіше й точніше знати, якими є Божі погляди та принципи щодо всіляких речей, і якими є справжні прояви та відкриття Божого характеру-сутності – це те, що людям потрібно знати. З іншого боку, бесіда про цей зміст дає людям деякі правильні погляди на ставлення до всіляких речей, даючи їм змогу зрозуміти принципи ставлення до них і поводження з ними. Візьмімо для прикладу те, як Бог ставиться до статусу. З одного боку, бесіда про це допомагає тобі зрозуміти, якими є Божі думки й погляди на статус, і якими є Його принципи поводження зі статусом, коли Він утілюється й приходить на землю, щоб стати членом людства – тобто коли Він живе в нормальній людськості. Це те, що людям потрібно зрозуміти. З іншого боку, бесіда про те, як Бог ставиться до статусу, проводиться не лише для того, щоб люди зрозуміли ці істини, які їм слід знати; що важливіше, вона проводиться для того, щоб люди мали правильні думки й погляди та принципи практики для підходу до цього питання й поводження з ним після того, як вони зрозуміють істину. Коротко кажучи, хоч би про яке питання ми бесідували, з одного боку, це для того, щоб ти знав правильні погляди на ставлення до такого питання, а з іншого боку, це для того, щоб ти знав принципи практики та шлях практики для поводження з таким питанням.

Хоча втілений Бог має ідентичність Бога, а також має статус серед Божих обранців, цей статус повністю відрізняється від статусу, про який говорять розбещені люди. Для Бога, з одного боку, цей статус є лише формулюванням, що стосується істини; з іншого боку, що стосується життя й сутності втіленого Бога, цей статус не є якоюсь посадою, а про нього йдеться з огляду на життя-сутність, яким володіє втілений Бог. Отже, по суті, статус, про який говорять розбещені люди, насправді відрізняється від цього статусу втіленого Бога. Що таке статус серед розбещеного людства? (Символ влади.) Серед розбещеного людства статус не має нічого спільного з ідентичністю та сутністю людини; це лише найменування. Наприклад, серед розбещеного людства деякі люди є генеральними директорами, менеджерами або мають певний соціальний статус. Це лише найменування або поділ на класи й ранги серед людей; це не має нічого спільного зі справжньою ідентичністю та сутністю людини. Тому так званий «статус» втіленого Бога серед людей не такий самий, як у правителів у людському суспільстві; Він не правитель, і Він не той, хто має корисливі інтереси. Серед людей про статус Бога йдеться лише з огляду на Його сутність та ідентичність, а про Божу ідентичність і сутність ідеться лише через Боже життя, а також Божу владу, силу й характер. Статус Бога не є якимось найменуванням серед людей. Тому люди не можуть ставити втіленого Бога на один щабель із людьми, що мають статус у різних соціальних класах. Люди, що мають статус у різних соціальних класах, незалежно від того, до якого класу вони належать, сукупно називаються панівним класом. Сутність панівного класу полягає в тому, що, з одного боку, вони мають роботу, яка відповідає їхньому статусу; з іншого боку, незалежно від періоду чи соціального середовища, цей панівний клас в основному складається з лідерів, видатних осіб, тих, хто має корисливі інтереси, тощо, серед людей. Це було особливо характерно понад сто років тому – переважну більшість панівного класу, що мав статус і престиж у суспільстві, становили ті, хто мав корисливі інтереси. То що ж мається на увазі під «тими, хто має корисливі інтереси»? Це стосується людей, які використовують свою владу та статус, щоб шукати вигоди для себе. Якими способами вони шукають вигоди? Через свій політичний вплив та владу вони правлять своїми підданими; під їхнім правлінням і керівництвом ці піддані дають їм приношення або, точніше, платять податки. Однак між статусом утіленого Бога та статусом панівного класу є різниця по суті. Незалежно від того, до якого класу правителів чи осіб із владою та статусом вони можуть належати в суспільстві чи серед груп людей, статус панівного класу є лише посадою та найменуванням. Вони лише керують людьми, над якими правлять, або тими, хто перебуває в межах їхнього керівництва та адміністрування, у простий спосіб – у широкому сенсі це називається правлінням, а у вужчому – керівництвом та адмініструванням. Через правління, керівництво та адміністрування вони отримують владу та різні вигоди, які приносить їм їхній статус. Хоча втілений Бог володіє Божою ідентичністю та сутністю і має статус Бога, робота, яку Він виконує, сутність Його роботи та сутність Його статусу як такого відрізняються від тих, що є в різних панівних класів у суспільстві та серед людства. Робота, яку втілений Бог виконує над людьми, полягає не в тому, щоб правити ними чи адмініструвати їх, а радше в тому, щоб вести, забезпечувати, скеровувати, підтримувати їх, допомагати їм, обтинати, судити й карати їх. Божа мета у виконанні всієї цієї роботи полягає в тому, щоб дати людям змогу відкинути свої розбещені характери й звільнитися від них. У всій роботі, яку Він виконує над людьми, її найголовніша природа полягає в забезпеченні їх істиною та життям, щоб привести їх до Бога. Це та робота, яку Він виконує. Він бере роботу й слова, які Бог хоче виконати й сказати на землі, і виконує цю роботу над людьми та говорить ці слова людям, щоб вони могли слухати й розуміти, і мати шлях практики, і зрештою відкинути свої розбещені характери, скоритися Богу та стати людьми, які по-справжньому поклоняються Богу. У цьому процесі те, що розбещені люди здобувають від утіленого Бога, – це насамперед забезпечення істиною, забезпечення життям і забезпечення шляхом. Зрештою вони здатні по-справжньому скоритися Богу, стати справжніми створеними істотами – створеними істотами, які відповідають стандарту, – і задовольнити Бога, здобути Боже визнання та прийняття й стати людьми, які поклоняються Богу. Це ті речі, які люди здобувають від утіленого Бога. Хоча втілений Бог має цей статус і виконав цю роботу, Він не отримує насолоди від приношень людства. Хоча втілений Бог має статус, Він не отримує насолоди від благ статусу, якими насолоджується будь-який член панівного класу, і Він не отримує насолоди від різноманітного щедрого ставлення, забезпеченого Його статусом. Тож, хоча втілений Бог має статус утіленого Бога, Він не є кимось із корисливими інтересами, і Він не є частиною експлуататорського класу. Виконуючи Свою роботу – так само, як Бог на небі, Божий Дух, веде все людство, – втілений Бог забезпечує, скеровує, підтримує людство та допомагає йому, і ніколи не вимагає від людства жодних матеріальних чи нематеріальних речей. Тому, коли втілений Бог приходить працювати серед людей, навіть якщо Він і має статус, який люди бачать на власні очі, або статус, який Він має згідно з їхніми думками й уявленнями, Він не отримує насолоди від приношень із боку людей. Робота, яку Він виконує, і Його забезпечення людства є безкоштовними; Він не вимагає від людства жодної плати, податків чи винагороди. Чи дали ви Йому дотепер хоч копійку? (Ні.) Чи платили ви коли-небудь за те, щоб послухати проповіді? (Ні.) У наших місцях зібрань не потрібні перепустки, вам не потрібно купувати квитки, щоб відвідувати зібрання, і вам не потрібно платити жодної копійки. Крім того, книги, які ви читаєте, відео, які ви переглядаєте, і записи проповідей, які ви слухаєте, – усе це безкоштовно. З вас ніколи не брали жодної копійки. Хіба не так? (Так.) Ні з кого не брали жодної копійки; усе безкоштовно. Деякі люди запитують: «Чи мають особисті пожертви становити визначений відсоток від доходу?». Це не так; усі пожертви робляться добровільно. Десятина – це просто те, що віруючим слід жертвувати, але незалежно від того, чи жертвує хтось десяту, чи п’яту частину свого доходу, це цілком добровільно. Крім того, багато людей, які вірять у Бога, ніколи не жертвувало того, що вони повинні жертвувати, але вони однаково відвідують зібрання і так само можуть читати Божі слова та слухати проповіді. Жодну людину не позбавили права слухати проповіді, права відвідувати зібрання або права виконувати свій обов’язок лише тому, що вона ніколи не робила пожертв – такого ні з ким не траплялося, чи не так? (Так.)

Від періоду Закону до нинішнього періоду Царства Бог незмінно забезпечував людство. Відтоді, як Божий Дух почав говорити до людства, і до першого Божого втілення, а потім до другого Божого втілення, Бог сказав незліченну кількість слів, а також виконав над людством більше роботи, ніж можна злічити. Він промовив так багато слів, і Він так багато забезпечив для людства – це вже неможливо виміряти. А чи вимагав Бог коли-небудь від людей хоч копійку? Ніколи. Він ніколи не вимагав від людей навіть мішка зерна; Він просто забезпечує людей ось так, безвідмовно й безкоштовно. Чи то втілений Бог, чи Сам Бог, хоча Він і має найвищий статус, Він однаково забезпечує людство безкоштовно. Ба більше, втілений Бог взаємодіє з людьми на рівних, забезпечуючи людей від серця до серця й віч-на-віч, і спосіб, у який Він їх веде, є ще більш практичним. Бог веде на кожному кроці й особисто керує кожним пунктом роботи. Крім того, Бог не використовує заміни, виконуючи Свою роботу; Бог Сам виконує її особисто. Людською мовою це назвали б зверненням до достойних із ввічливою смиренністю або перебуванням серед людей інкогніто. Бог особисто приходить до людей, щоб говорити й працювати, живучи серед людей і перебуваючи з ними віч-на-віч. Люди можуть чути Божий голос на власні вуха, бачити роботу, яку виконує Бог, на власні очі, і особисто на собі переживати роботу, яку виконує Бог. Хоча люди вважають, що Бог має статус і що між ними та Богом є відстань, для Бога немає такої відстані, яку бачать чи відчувають люди. Бог не поводиться, як Той, Хто має Божу ідентичність, дивлячись на людство зверхньо, а радше Він говорить і працює на рівних із людьми. Хіба не так Я говорив і бесідував на зібраннях із вами всі ці роки? Я не зверхній, і Я ніколи не відчував, що маю велику владу й високий статус; у Мене немає такого відчуття, і Я також не працював у такий спосіб. Хоча розбещені люди сповнені розбещеності, сповнені ворожості до Бога і є Божими ворогами, працюючи задля спасіння людей, Бог сповнений терпіння, толерантності, милості та люблячої доброти до людей. Коли Він працює над людьми й промовляє до них, Він сповнений любові – можна навіть сказати, що Він робить це з кропіткою серйозністю. Чого б не потребували люди, Бог щедро їх цим забезпечує. Він не говорить із людьми загадками й не тримає їх у невідомості, а каже все, що в Нього на думці. Він забезпечує істинами, які ви маєте зрозуміти, не пропускаючи жодного речення. Поки це те, що ви можете осягнути, Він не приховує жодної частинки. Він дозволяє вам здобути ці істини й робить так, щоб вони були для вас чіткими й щоб ви їх розуміли. Особливо коли йдеться про питання, яких ви не розумієте і які здаються вам заплутаними, Він тим більше повторює їх знову й знову з кропіткою серйозністю й наголошує на них неодноразово, доки ви не зрозумієте. Отже, робота, яку виконує втілений Бог, і робота, яку виконує Божий Дух, завжди були однаковими. Хоча Він спасає розбещене людство, Бог ніколи не зневажав людство. Хоча людина й Бог за сутністю та життям є відмінними й абсолютно різними, щодо Божого ставлення до людини, Бог ніколи не ставився до людини як до Свого ворога, як до справді розбещеного людства або як до мішені, якої слід цуратися. Навпаки, Бог ставиться до людини як до одержувача Своєї роботи та спасіння. Крім цього, важливішим є те, що з огляду на Боже ставлення й настрій під час розмови з людиною, а також Його очікування від людини, Бог ставиться до людини як до сім’ї. Тож, хоч би як сама людина розглядала Божий статус, Бог ніколи не займав позицію зверхності, щоб дивитися на людство крізь призму високого статусу, а натомість ставить Себе нарівні з людиною і навіть може вести з людиною довгі розмови від серця до серця; між Ним і людиною немає відстані й немає відмінностей у статусі. Дивлячись на Боже ставлення до людства та всю роботу, яку виконав Бог, саме тому, що втілений Бог має Божу сутність і Боже життя, хоча зовні Він здається звичайною людиною, Він усе ж таки може ставитися до людства з менталітетом, відмінним від менталітету будь-якого члена панівного класу. Лише втілений Бог може це зробити; цього не може зробити жодна людина, а тим паче хтось із панівного класу. Хоч би які слова Бог говорив людині чи яку роботу Він виконував над людиною, окрім того, що Він не вимагає від людини жодних вигод, ще важливішим є те, що Бог дарував людині більше істин, які вона має розуміти, шляхів, які вона має практикувати, і напрям для руху вперед, який вона має розуміти. Водночас Бог також дарував людині те, що їй потрібно для повсякденного життя з погляду базових потреб. Бог є не лише джерелом життя людини, а й джерелом її засобів до існування. Хіба не так? (Так.) Деякі люди завжди думають: «Я слідував за Всемогутнім Богом усі ці роки й відмовився від своїх особистих перспектив, навчання та шлюбу, щоб виконувати свій обов’язок, але дотепер я нічого не здобув». Тоді вони відчувають жаль і нарікають. Це особливо стосується деяких людей, яких було вичищено, і тих, кого було заарештовано й ув’язнено, – вони вважають, що нічого не здобули від віри в Бога за всі ці роки. Скажіть Мені, чи правильний цей погляд? (Ні.) У чому він неправильний? Вони не знають, що саме вони справді мають здобути від віри в Бога. Вони думають, що мають здобути речі, які можуть бачити й тримати в руках, як-от гроші, славу й вигоду та статус, і що якщо вони не здобули цих речей, то вони не здобули нічого. Насправді Бог дарує людині дуже багато істин; саме тому, що ці люди не прагнули до істини й не приймали істини, вони нічого не здобули. Якби в процесі виконання свого обов’язку протягом усіх цих років вони змогли прагнути до істини, приймати істину й коритися середовищам, які Бог для них організував, то вони, безперечно, зрозуміли б деякі істини й здобули б певне знання про Бога. Хоча вони, можливо, і не здобули б матеріальних речей, вони здобули б речі більшої цінності, найдорогоцінніші речі в людському світі – речі, які неможливо обміняти на жодну суму грошей чи матеріальні блага.

Хоча, виконуючи Свою роботу серед людей, втілений Бог і має статус в очах людей, Він не отримує насолоди від благ статусу, приношень від людей, влади чи будь-якої форми прихильного ставлення, які приніс би Йому Його статус, як це робили б люди зі статусом серед людства. Він також не поводиться зверхньо й владно, не віддає наказів і не отримує насолоди від цього статусу з позиції зверхності, як це робили б люди зі статусом серед людства. Усе з точністю до навпаки: Він не лише не займає позицію зверхності, а й ставиться до людей на рівних, живучи серед них, щоб забезпечувати їхні потреби. Окрім забезпечення потреб людей щодо життя-входження, Він також забезпечує деякі додаткові потреби в їхньому повсякденному житті. Втілений Бог також долучається до повсякденного життя й роботи людей, коли це доречно або коли це потрібно, допомагаючи вам жити нормально й розмірено, а також скеровуючи вас і допомагаючи вам добре виконувати свої обов’язки. Тож, з якого боку не поглянь, хоча втілений Бог і має особливий статус, Його ставлення до статусу не таке ж саме, як у будь-якої людини зі статусом. Хоча Він і має цей статус, у роботі, яку Він виконує, у Своєму повсякденному житті та у Своїх принципах щодо Свого ставлення до людей Він просто виконує Своє зобов’язання. Щодо Самого втіленого Бога Він виконує Своє служіння, а щодо людства Він виконує Своє зобов’язання. Він виконує зобов’язання втіленого Бога перед людством на основі володіння статусом утіленого Бога. З одного боку, Його зобов’язання перед людством полягає в тому, щоб забезпечити його істиною, якої люди найбільше потребують щодо свого життя; з іншого боку, вона полягає в тому, щоб компенсувати те, чого їм бракує з погляду їхньої нормальної людськості, скерувати людей, щоб вони могли жити згідно з принципами, якими мають володіти люди з нормальною людськістю. Це те зобов’язання, яке Я маю виконувати. Але коли деякі люди чують, як Я кажу ці речі, вони думають у своєму серці: «Ми всі дорослі, і ми розуміємо всі ці речі, які виникають у нашому повсякденному житті. Чи справді нам потрібне Твоє керівництво?». Хоча всі ви дорослі, ви демонструєте занадто багато недоліків у своєму повсякденному житті, і ви далеко не відповідаєте стандартам нормальної людськості. Навіть не вдаючись у подробиці, вам і так важко просто харчуватися в здоровий і належний спосіб у своєму повсякденному житті. Іноді, коли Я випадково бачу, що у вас є проблема в цьому плані, Я даю невеликі настанови й даю деякі поради, щоб ви їх обміркували. Ба більше, коли йдеться про те, як ви ведете справи, пов’язані з людським життям, якщо Я бачу чи чую, що у вас є проблеми в цьому плані, – або Я стикаюся із цими вашими проблемами, – тоді Я також дам вам деякі поради, допоможу вам усе перевірити, виправлю ваші помилкові погляди й практики, дам вам деякі принципи й розповім вам, як жити по-людськи та як вести ці справи. Хоча є деякі особливі справи, яких Я не переживав і не влагоджував, коли Я стикаюся з такими речами, Я можу осягнути принципи. Я знаю, що робити; Я допоможу вам усе перевірити й дам вам деякі підказки та поради, щоб ви також могли діяти згідно з принципами й стандартами нормальної людськості в різних справах, які виникають у житті. Не йдіть проти своєї совісті й не переступайте межу моралі. Ви маєте бути раціональними в тому, що робите; не поводьтеся нестримано, як невіруючі, а радше дотримуйтеся правил, ведучи справи на основі найголовнішого принципу – не йти проти своєї совісті й не переступати межу моралі. Коли Я бачу ці речі, Я також дам вам підказки й допоможу вам усе перевірити, регулюючи базові потреби вашого повсякденного життя. Це корисно для вас у регулюванні вашої поведінки, а також совісті й розуму вашої нормальної людськості. Дехто може сказати: «Ти не маєш вищої освіти, Ти не брав участі в багатьох справах у зовнішньому світі, і Ти не розумієш правил гри в суспільстві. Що дає Тобі право регулювати нас?». Я кажу, що Я справді гідний регулювати тебе. Хоча Я не беру участі в тих речах зовні, коли йдеться про шлях, яким іде людина, її прагнення та справи, що стосуються істин-принципів, Я можу допомогти вам із цими речами. Я знаю принципи, і Я знаю, де має пролягати межа для життя людини по-людськи. Я чітко знаю у Своєму серці, чи переступив ти цю межу, чи порушив принципи. Я знаю, а ти не знаєш. Чому ти цього не знаєш? Тому що ти живеш у межах свого розбещеного характеру й перебуваєш під сильним впливом різних злих тенденцій світу. Ба більше, більшість людей не має здорової совісті й розуму, тому вони завжди люблять отримувати вигоду, завжди намагаються бути слизькими, шукати опортуністичні легкі шляхи та використовувати лазівки. Вони навіть ходять по краю закону, щоб отримати вигоду, завжди думаючи про те, як зробити якісь ниці й брудні речі. Коли Я бачу, що ти хочеш робити такі речі, Я дам тобі деякі підказки, зроблю для тебе певну перевірку й підкажу тобі утриматися від таких дій. Якщо Я не підкажу тобі або не проведу для тебе перевірку, ти завжди вважатимеш виправданим те, що робиш. Звідки береться твоє виправдання? З твоєї віри в те, що «всі невіруючі так роблять, то чому ми не можемо? Чому ми маємо зазнавати збитків?». Це не називається зазнавати збитків; це називається дотримуватися правил. Дотримуватися межі совісті, живучи по-людськи, – це те, що людині слід робити; це не означає зазнавати збитків. Це Мій принцип. Ти завжди боїшся зазнати збитків, і, ба більше, ти також ініціативно намагаєшся отримати вигоду й використати лазівки. Це потрібно врегулювати, і це потрібно виправити. Тож, коли Я бачу, що хтось демонструє ознаки такого ведення справ, Я швидко підказую йому не робити цього; такий спосіб дій є огидним. Ти відчуваєш гордість і задоволення у своєму серці, коли отримуєш цю незначну вигоду, але що ти продаєш, роблячи це? Свою совість і свою гідність, що приносить тобі «погану оцінку» від Бога. Чи знаєш ти, скільки добрих учинків може скасувати ця одна погана оцінка? Ти не знаєш, і ти цього не відчуваєш. Оскільки ти не знаєш і не усвідомлюєш цього, Я мушу тобі підказати. У критичні моменти і в критичних справах Я мушу вийти вперед і сказати, щоб ти так не діяв, що ти маєш дотримуватися правил і не отримувати вигоду. У цих справах Я не використовую Свій статус, щоб сковувати тебе, а радше Я бесідую з тобою про принципи, допомагаючи тобі регулювати свою поведінку, пробуджуючи твою совість, роблячи так, щоб ти мав стандарт совісті й раціональності, і дозволяючи тобі побачити, якими мають бути правильна мета й напрямок людини в житті. Тоді, коли ти знову подумаєш про такий спосіб дій, ти не зможеш примирити це зі своєю совістю; твоє обличчя почервоніє, і від думки про те, щоб зробити щось подібне, тобі стане соромно. У такий спосіб досягається Моя мета, з якою Я тобі це кажу, і це дає бажаний ефект. Це те, що називається регулюванням.

Зазвичай Я не втручаюся в дрібні справи, які не стосуються церковної роботи, але щодо деяких справ, які стосуються фізичного й душевного благополуччя Божих обранців, Я іноді кажу кілька слів і даю деякі поради. Тож у якій ідентичності та з яким статусом Я втручаюся в ці справи? Як батько? Голова роду? Пастир? Лідер? Чи як твій начальник? Я не думаю, що це щось із цього. Яку ж тоді роль Я відіграю в таких справах? Перш за все, немає жодної відмінності в статусі; Я говорю й дію з почуття відповідальності. Хай що з тобою трапляється, якщо Я це помічаю і знаю про це, Я виведу тебе на правильний шлях, даючи тобі змогу діяти згідно зі своєю совістю та на основі цієї найголовнішої, фундаментальної межі, що регулюватиме твою поведінку й виправить твої наміри, і даючи тобі змогу сформувати правильний погляд на життя, а також влагодити цю справу й розглянути таке питання з правильної позиції та перспективи. Я допоможу тобі все перевірити. Хоча, коли Я перевіряю все для тебе, ти відчуваєш, що твоя самоповага й гордість зазнали удару, Я не панькаюся з тобою і не потураю тобі; Я допомагаю тобі з почуття відповідальності перед тобою, стоячи на рівних із тобою. Що ви думаєте про такий підхід? (Він хороший.) Я не виголошую тобі гучних ідей і не вигукую гасел – Я просто кажу тобі, як зробити певну річ і як зробити її належно, чітко пояснюючи тобі всі «за» і «проти». З твоєї перспективи слова, які Я говорю, прості й звичайні. Це просто зрозуміла мова, яка не містить жодних глибоких знань, філософій чи теорій. Але послухавши їх, ти маєш шлях і знаєш, як діяти. Хоча втілений Бог має унікальний статус в очах людей, і хоча це дуже високий статус, сфера того, що Він робить, не обмежується цим високим статусом. Навпаки, Він приділяє увагу всьому, хоч би яким великим чи малим воно було. Незалежно від того, які в тебе проблеми чи труднощі, якщо Я їх помічу, Я поговорю з тобою про них, і Я не займатиму позицію зверхності; якщо ти хочеш слухати, то слухай, а якщо не хочеш слухати, Я не буду тебе змушувати. Якщо це ключова справа, яка стосується церковної роботи та істин-принципів, Я розповім тобі, як практикувати, і згодом простежу за нею; якщо це справа твого особистого життя, Я задушевно поговорю з тобою, ділячись Своїми щирими поглядами без виголошення гучних ідей – якщо ти хочеш слухати, ти можеш це прийняти, а якщо ти не хочеш слухати, Я не буду тобі дорікати чи сковувати тебе. Якщо ти здатен це прийняти, Я побачу, що ти порядна людина, яка може приймати правильні й слушні слова, і тоді буду готовий говорити з тобою більше; якщо Я побачу, що ти не приймаєш правильних слів і не слухатимеш того, що Я кажу, тоді в майбутньому Я не говоритиму з тобою або Я говоритиму з тобою менше. У Мене є Свій власний вибір і Свої власні принципи в спілкуванні з людьми. Чи вважаєте ви, що Я говорю і дію як людина зі статусом? (Ні.) Наприклад, на минулих зібраннях, чи було там від тридцяти до п’ятдесяти людей, чи від вісімдесяти до ста, Я ніколи не використовував мікрофон; Я просто говорив прямо, і люди могли Мене чути. Нині в деяких місцях, навіть коли на зібранні лише двадцять чи тридцять людей, деякі промовці однаково використовують мікрофон – чи це необхідно? Чи є слова, які ти кажеш, хоч якось повчальними для інших? І все ж ти мусиш використовувати мікрофон, щоб говорити, – хіба це не напускання на себе поважності? Це наслідування світських чиновників. Бачиш, Я також часто спілкуюся й бесідую з братами та сестрами; іноді ми просто сидимо на подвір’ї й розмовляємо, і навколо близько двадцяти людей. Є фоновий шум, але всі чують Мене чітко без використання Мною мікрофона. Усе, про що потрібно побесідувати, чітко обговорюється в бесіді, і нічого не затримується. Чи все ще необхідно використовувати мікрофон? Який сенс вдаватися до таких формальностей? Це світський звичай; усі люблять влаштовувати грандіозні вистави й напускати на себе поважність, і дуже прискіпливі до шику та показухи. Якщо звичайні люди можуть так діяти, то, якби хтось мав трохи статусу, він би уявив себе хтозна-ким, чи не так? У розповіді вам про ці речі Моя мета полягає в тому, щоб дати вам знати один факт: хоча втілений Бог має статус в очах людини, Мої почуття щодо цього статусу відрізняються від ваших. Я просто відчуваю Себе звичайною людиною, і спілкування з вами та бесіда про істину – це виконання Моєї відповідальності. Тож чого Я вимагаю від вас? Того, щоб ви були здатні приймати позитивні речі, приймати істину й робити все згідно з істинами-принципами; Я не вимагаю від вас робити нічого зайвого. По-перше, Я не вимагаю від вас падати ниць у поклонінні; по-друге, Я не вимагаю від вас улесливо вітати Мене під час зустрічі – достатньо поводитися нормально й природно. Хіба членам сім’ї обов’язково завжди вітатися одне з одним під час зустрічі? Якщо вони не бачаться часто, то привітатися, коли вони зустрічаються одне з одним, – це нормально; це ввічливість, і це те, що має бути притаманним раціональності нормальної людськості – навіть тварини знають, що треба вітатися одне з одним, що вже й казати про людей! Однак лише через те, що Я маю статус, не потрібно кланятися Мені, і розшаркуватися, і ввічливо запитувати, як у Мене справи, коли ти Мене бачиш. Це непотрібна формальність, і це не те, чого Я від тебе вимагаю. Мої вимоги до вас дуже розважливі й доречні. Якщо ви маєте нормальну людськість, і ви любите істину та прагнете до істини, ви зможете відповідати всім цим вимогам, тому що ці вимоги зовсім не порожні чи високі; це все те, чого можуть досягти нормальні люди. Якщо ви зрозуміли й сприйняли різні аспекти істини, про які Я роками бесідував із вами, і маєте досвідне знання та життя-входження, тоді ви зможете діяти згідно з істинами-принципами, коли з вами траплятимуться всілякі речі. Ви зможете практикувати згідно з істинами-принципами в тому, як ви ставитеся до людей, своєї роботи, своїх обов’язків, антихристів, неправдивих лідерів, гармонійної співпраці, усіляких речей, які вам не до вподоби, і багато чого іншого – це те, що від вас вимагається. Вимоги, які Я ставлю перед вами, – це всі речі в межах того, чого ви можете досягти в нормальній людськості. Після того, як Я закінчую говорити, Я вимагаю, щоб ви практикували згідно із цими словами, щоб досягти результатів, яких слід досягти.

Деякі люди слухали проповіді так багато років, але ніколи не робили жодних пожертв. Чи Божий дім наполягає на цьому питанні? Ні, не наполягає. Я також ніколи не розпитую про те, хто ніколи не робив жодних пожертв або хто завжди просить у Божого дому на прожиття. Я не розпитую про ці справи, і вони Мене також не хвилюють. Мене хвилює те, як ти виконуєш свій обов’язок, чи можеш ти платити ціну й чи можеш ти приймати правильну пораду; чи можеш ти повстати проти себе й відпустити свої амбіції та жагу, коли з тобою щось трапляється; чи можеш ти виконувати свої зобов’язання й ставитися до людей справедливо, коли маєш статус; чи шукаєш ти принципи й чи маєш ти принципи у своєму серці, коли щось робиш; чи діяв би ти згідно з власною волею в справах, де ти не розумієш принципів; чи можеш ти це прийняти, відчути докори сумління й змінитися, коли хтось вказує на це після того, як ти діяв згідно з власною волею; чи ненавидів би ти, пригнічував або мучив тих, хто тебе критикує; якими є твої необхідні стандарти щодо справ у межах нормального людського життя – розмов і вчинків, а також базових потреб для життя – і чи є в тебе межа. Мене хвилюють такі справи, які стосуються істини, принципів життя людини по-людськи, її погляду на життя та шляху, яким вона йде. Крім того, Я також розпитую про справи, що стосуються пожертв, і вивчаю їх. Якщо, виконуючи роботу, пов’язану з витрачанням пожертв, якийсь лідер не дотримується принципів, а радше витрачає марнотратно й займається розтратою пожертв, і після того, як його розвінчали й обітнули, він не відчуває жодних докорів сумління, а також не сповідується у своїх гріхах і не кається, і не лише відмовляється відшкодувати збитки, а й намагається сперечатися та виправдовуватися – причому деякі з них навіть підробляють речі й фабрикують неправдиві докази або у важких випадках навіть знищують докази тощо – Я буду розпитувати про ці справи й вивчати їх. Хіба всі ці справи не стосуються того, як людина живе по-людськи, та шляху, яким вона йде у своїй вірі в Бога? (Стосуються.) Чи сказав би ти, що Я маю підстави для того, щоб піклуватися про ці справи? (Так.) Деякі люди походять із дуже хороших сімей і є досить заможними; як ти думаєш, чи розпитую Я про те, скільки їхня сім’я заробляє за рік, чи робили вони пожертви, чи жертвували вони десятину? Я ніколи не говорив таких речей під час проповідей на зібраннях. Дехто каже: «Чи не тому Ти не говориш про це в публічних місцях, що таємно розпитуєш про це в певних осіб?». Ти можеш запитати братів і сестер, які взаємодіяли й спілкувалися зі Мною, чи розпитував Я коли-небудь про ці справи, – Я цього не робив. Скажи Мені, чи це обумовлено тим, що Я не хочу запитувати, чи тим, що Мені це нецікаво? (Тобі це нецікаво.) Мені це нецікаво, тобто в Моєму розумі немає цих речей – цих речей немає в Моєму розумі. Це один аспект справи. З іншого боку, Я справді не знаю, якими є економічні умови та соціальний статус сімей братів і сестер. Чому Я не знаю? Тому що Мені це нецікаво, і Я про них не розпитую. Навіть якщо Я і знаю про окремі випадки, то лише з того, що чув, як ви згадували, що їхня сім’я заможна; Я знаю лише цю крихту базової інформації. Щодо того, яку роботу вони виконують або скільки заробляють за рік, Я справді не знаю. Я ніколи не розпитую й не хвилююся про економічне становище будь-якої з ваших сімей, про те, який у вас дохід, чи ви заможні, чи бідні – Мене ці речі не хвилюють. Поспілкувавшись із братами та сестрами кілька разів, деякі люди досить добре осягають базові ситуації їхніх сімей: чим займаються їхні сім’ї, які сім’ї заможні, які бідні, і скільки активів мають їхні сім’ї. Їм бракує зовсім трохи, щоб не почати розслідувати, чим заробляли на життя три минулі покоління їхніх предків. Вони особливо цікавляться цими справами й дізнаються про них особливо швидко. Чи сказали б ви, що такі люди нехтують своїми належними завданнями? (Так.) Поспілкувавшись або зустрівшись із кимось лише раз, вони знають, скільки ця людина заробляє на місяць, який у неї зазвичай стандарт їжі та одягу, і з якими людьми, що мають становище та статус у суспільстві, вона спілкується та взаємодіє – вони здатні знати всі ці речі. Навіть після того, як Я поспілкуюся з кимось кілька разів, Я не знаю цих речей. Лише якщо він візьме ініціативу й розкаже Мені, яку роботу він виконує у світі та яка в нього річна зарплата, Я трохи знатиму, але потім Я цього не пам’ятаю. Дехто каже: «Ти виконуєш роботу зі спасіння людини – чи нормально для Тебе не знати про багато питань у зовнішньому світі?». Скажіть Мені, чи необхідно знати про ті питання, які не пов’язані з істиною? (Ні.) Я вивчаю лише ті питання, які пов’язані з істиною; Я вивчаю лише питання, що стосуються твого характеру, твоєї людськості, твого життя по-людськи та шляху, яким ти йдеш. Я не вивчаю, скільки в тебе грошей, і не вивчаю, звідки беруться твої гроші. Я не хочу розпитувати чи знати про ці речі, і це не Моє хобі. Коли Я кажу, що знаю людину як свої п’ять пальців, Я маю на увазі, що Я розумію характер людини, розумію сутність і фактичний стан її розбещеності, і розумію людськість усіляких людей; це один аспект справи. Це також означає розуміння того, яка сутність пов’язана з характерами, що їх виявляють усілякі люди, які питання пов’язані з різними станами, що їх виявляють люди, і як бесідувати з ними, забезпечувати їх і допомагати їм, щоб розв’язати їхні проблеми й дати їм змогу вийти зі стану, у якому вони перебувають. Коротко кажучи, Я вивчаю лише ті питання, які пов’язані з Моєю роботою та пов’язані з істиною.

Коли Я виконую Свою роботу, зобов’язання, яке Я виконую перед вами, полягає в розв’язанні ваших проблем. У невеликому масштабі це означає розв’язання проблем із тим, чим живе ваша людськість у вашому повсякденному житті; у великому масштабі це означає розв’язання проблем ваших розбещених характерів і чітке вказування вам шляху спасіння. Тому втілений Бог прийшов до людей не для того, щоб отримувати насолоду від приношень людства, лестощів чи слідування, і не для того, щоб отримувати насолоду від радощів людського світу, а для того, щоб виконати Своє зобов’язання. Він володіє Божою ідентичністю і Він володіє Божим життям; Він прийшов до людей, щоб виконати власну Божу роботу й виконати зобов’язання щодо людини, яке має виконати Сам Бог. Незалежно від того, який це етап або серед якої групи людей це відбувається, основна мета роботи, яку виконує Бог під час взаємодії з людьми, полягає в тому, щоб допомогти їм розв’язати всілякі проблеми. Хоча Я іноді говорю про деякі дрібні справи повсякденного життя, і ви можете вважати, що просто слухаєте якісь історії, насправді ці дрібні справи, про які Я бесідую з вами, охоплюють проблеми, які у вас є, та істини, які ви маєте зрозуміти, а це речі, які ви маєте розв’язати й у які маєте ввійти. Послухавши, ті, хто зосереджується на пошуку істин-принципів і зосереджується на практиці істини, навіть не помітять, як прийдуть до розуміння деяких істин і розуміння деяких принципів того, як жити по-людськи та діяти. Однак люди, які не мають духовного розуміння, не зрозуміють навіть після слухання, і навіть вважатимуть, що бесіда стосується лише дрібних побутових справ. Насправді у більшості випадків тобі також слід бути здатним засвоювати уроки із цих дрібних справ. Причина цього полягає в тому, що, хоч би про який аспект речей ми бесідували – чи то про щось пов’язане з повсякденним життям, чи то про щось пов’язане з обов’язком, чи то про щось пов’язане з життям-входженням, – принципи й розуміння, про які ми бесідуємо, не призначені для розгадування якихось загадок чи розкриття якихось таємниць – радше в нашій бесіді використовується повсякденна мова, щоб пояснити факт, розв’язати проблеми з думками й поглядами людини, а також розв’язати проблеми того, як людина розглядає всілякі речі та як вона ставиться до всіляких людей. Наприклад, візьмімо вибір стилю й кольору одягу. Чи то для повсякденного носіння, чи то для створення програм, Мої принципи й мотиви у виборі стилю та кольору одягу відрізняються від ваших. Якими є ваші принципи й мотиви? Вони полягають у тому, щоб причепуритися, щоб виглядати красиво чи привабливо – поки ви виглядаєте чарівно й привертаєте увагу, ви задоволені. Якими є Мої початкові наміри й мотиви? Вони полягають у тому, щоб ви виглядали скромно, порядно й мали людську подобу та достоїнство, щоб люди ставилися до вас із певною повагою і не наважувалися дивитися на тебе зверхньо, гратися з тобою або виношувати щодо тебе якісь криводушні ідеї чи неналежні думки. Такими діями Я не позбавляю тебе можливості похизуватися, а радше захищаю тебе, спонукаючи тебе володіти людською подобою і спонукаючи тебе мати порядний вигляд, щоб люди з поганими намірами не знайшли можливості використати тебе, і щоб ті нечестиві люди не наважилися на тобі нажитися або поставитися до тебе як до іграшки. Їм доведеться поважати тебе. Хіба так твоя гідність не є захищеною? (Є.) У такій простій справі, як вибір стилю й кольору одягу, ви можете подумати, що Я роблю це, щоб захистити інтереси й репутацію Божого дому, але насправді це не головна мета; основна мета – захистити вас. Лише в цій дрібній справі Мої погляди повністю відрізняються від ваших. Щодо того, як ви одягаєтеся й доглядаєте за собою у своєму особистому житті, Я даю вам простір і дозволяю вам вільно обирати, щоб задовольнити своє марнославство. Ці справи залежать від приходу людей до володіння нормальною людськістю після того, як було проведено бесіду про істину й вони зрозуміли істину, щоб вони могли досягти самостриманості й стати скромними, порядними та мати людську подобу. Однак, коли ви з’являєтеся в громадських місцях, Я маю все для вас перевіряти. Це робиться виключно для того, щоб захистити вас, а не для того, щоб контролювати чи сковувати вас. Хоч би що ви думали, саме такими є Мої принципи ведення справ, і в цій справі останнє слово за Мною. Навіть якщо деякі особи трохи незадоволені, відчувають певне внутрішнє роздратування або мають застереження щодо цієї справи, це не має значення; ти зрозумієш у майбутньому. Крім того, Мої варіанти вибору щодо кольору, тканини й стилю одягу не є консервативними чи зв’язаними старими умовностями; у Мене немає застарілих думок і уявлень. Якщо ти старший, Я підбираю тобі стиль, щоб ти виглядав більш енергійним, обираючи для тебе яскравий одяг, щоб ти виглядав молодшим, але не кокетливим. Це добре для тебе; коли люди бачать, що, хоча ти й старший, здається, ти й досі маєш певну життєву силу, і ти маєш досить зібраний і презентабельний вигляд, вони поважатимуть тебе й ставитимуться до тебе з певною повагою, у такий спосіб гарантуючи, що твоє достоїнство повністю захищене. Це те, про що ви б не подумали. Можливо, кілька осіб і подумало про це, але хто може дотримуватися цього принципу, і хто може опанувати цей принцип? Ви справді не можете його опанувати, чи не так? (Так.) Дехто з вас каже: «Я старий, і старі люди мають виглядати як старі люди. Я маю подавати приклад молодим людям і змусити їх ставитися до мене з певною повагою». Ти не фарбуєш своє сивіюче волосся, не наносиш легкий макіяж попри блідий колір свого обличчя, не вставляєш відсутні передні зуби, через що повітря свистить крізь щілини в зубах, коли ти говориш, і не носиш яскравий одяг, а лише сірий і чорний. Як наслідок, люди бачать, що на твоїх щоках зовсім немає рум’янцю; ти просто маєш хворобливий вигляд. Скажи Мені, що відчувають молоді люди, коли бачать тебе? Коли вони звертаються до тебе, їм доводиться додавати слово «старий», називаючи тебе «старою сестрою» або «старим братом». Чи спонукає це тебе почуватися комфортно? Ти неохоче це приймаєш, думаючи собі: «Хоча я трохи старший за вас, чи справді я такий старий?». Хто сказав тобі робити так, щоб ти мав такий старий вигляд? Хіба не було б добре обрати одяг таких кольорів, які покращують колір твого обличчя? Причепурися трохи, щоб люди могли побачити, що в тебе є життєва сила, і побачити, що, хоча ти старий за віком, ти не старий за своїм мисленням – хіба це не принесло б тобі повагу? Була одна людина років сорока, і коли Я попросив її одягнути рожеве вбрання для виступу, вона сказала: «Хіба одягнути рожеве в моєму віці не означало б намагання видати себе за молодшу, ніж я є?». Її погляд відрізнявся від Мого. Я сказав: «Це не намагання видати себе за молодшу, ніж ти є; цього вимагає перебування в кадрі. Я даю тобі поради й допомагаю підібрати стиль, щоб здавалося, що на твоїх щоках є рум’янець, і щоб ти мала презентабельний і зібраний вигляд. Якщо ти вважаєш, що це намагання видати себе за молодшу, ніж ти є, і ти саме так це бачиш, тоді не одягай цього. Якщо ти переодягнешся в неелегантне вбрання, то відразу матимеш вигляд жінки, старшої на десять років». Якщо ти їй скажеш, що вона має вигляд жінки, старшої на десять років, вона буде цим незадоволена, але вона також не може прийняти те, що ти намагаєшся спонукати її мати трохи молодший вигляд. Хіба мати справу із цією людиною не досить важко? (Так і є.) Якщо люди мають правильні думки й погляди навіть у таких простих справах, вони влагоджуватимуть їх належно, правильно та згідно з принципами. Однак думки й погляди більшості людей щодо цих справ дуже перекручені, консервативні або радикальні, а деякі люди навіть напускають на себе зовнішню видимість. Навіть якщо Мої думки й погляди на ці справи не можна назвати істиною, вони принаймні є належними, доречними й перебувають у межах нормальної людськості. Тож іноді навіть у цих дрібних справах Я даю вам деякі підказки й поради тією чи іншою мірою. Якщо ти уважний і можеш приймати правильні думки й погляди, ти прийдеш до осягнення цих речей, навіть не усвідомлюючи цього. Якщо ти неуважний, або завжди маєш власні думки та ідеї, або якщо ти досі виношуєш усередині багато старих, традиційних, дурних і впертих думок і поглядів, тоді, можливо, ти не зможеш сприйняти або зрозуміти те, що Я кажу. Але хай там що та хай у яких аспектах, поки це стосується тих справ, з якими можна зіткнутися в межах роботи, яку Я виконую, Я намагаюся з усіх сил дозволити вам отримати користь, спрямувати вас у правильному напрямку, допомогти вам виправити свої облудні думки й погляди та сформувати всілякі правильні думки й погляди. Це Моє зобов’язання. Навіть у цьому пункті виконання зобов’язання природа роботи, яку виконує втілений Бог, повністю відрізняється від природи роботи, яку виконує будь-яка людина зі статусом серед людства, чи не так? (Так.)

На Мій погляд, робота, яку люди виконують щодо статусу, в основному складається з двох речей: перша – це захист власного статусу, а друга – вимагання особистих вигод. Це людські потреби й вимоги щодо статусу. Хоч би якою роботою займався будь-хто зі статусом, це не забезпечення істиною чи забезпечення життям, а тим паче не вказування людям напряму та шляху в житті. Радше він займається матеріальною чи нематеріальною роботою, управляючи людьми або контролюючи їх, і змушуючи людей приймати його керівництво, коли йдеться про якусь професійну сферу чи якийсь аспект знань, про виробництво речей чи різні інші галузі. Згодом він використовує свою владу, щоб утвердити свій авторитет і зміцнити свій статус, через який він шукає особистих вигод. Ці вигоди поділяються на два типи: фінансові вигоди та репутаційні вигоди. Тому природа роботи, яку виконує будь-хто зі статусом серед людей, цілковито відрізняється від природи роботи, яку виконує втілений Бог. Він не забезпечує людей і не допомагає їм, а тим паче не утримується від висування вимог до людей. Судячи зі статусу та фінансових вигод, які він здобуває після отримання статусу та виконання роботи з позиції статусу, будь-хто зі статусом серед людей зрештою й неминуче стане особою з корисливими інтересами. Це обумовлено тим, що статус, яким він володіє, служить йому особисто, і все, що він робить, робиться заради статусу та вигод; це робиться не для того, щоб забезпечувати людей чи допомагати їм. У цьому плані це цілком відрізняється від того, що робить утілений Бог. Ба більше, хай що будь-яка людина зі статусом говорить людям чи робить із ними, її кінцева мета – вимагати від них емоційної відданості, фінансових внесків і внесків статусу. Тобто, якщо вона добре говорить, і добре робить, і завойовує серця людей, змушуючи їх високо цінувати та схвалювати її, тоді люди матимуть добру думку про цю людину у своїх серцях – ця людина матиме більше престижу, більше права голосу та більшу відомість, і більше людей згуртується навколо неї та буде завойовано нею. Це та емоційна відданість, якої вона вимагає від людей. Тобто люди будуть більше обожнювати її, і більше захоплюватися нею у своїх серцях, і будуть більше притягнуті та завойовані її лідерською поведінкою, її мовою та манерою триматися, а також її поставою та тим, як вона поводиться й діє. Так її статус стає вищим і надійнішим, і це повністю зміцнює її статус серед людей. Щойно її статус у серцях людей закріплюється, фінансові та матеріальні вигоди, які вона отримує, водночас стають ще ряснішими. Насправді вона працює над закріпленням свого статусу в серцях людей для того, щоб мати змогу отримувати більше матеріальних і фінансових вигод. Це цілком відрізняється від статусу, яким володіє втілений Бог серед людей, і від роботи, яку Він виконує. Люди мусять чітко це бачити. Чи є тут різниця? (Так.) Бачиш, щойно хтось має статус і прихильників, він робить багато речей заради свого статусу. Він відшліфовує свій імідж, вчиться риторики й повністю приховує своє приватне життя, включно з вибором партнера, сімейним станом і навіть місцем свого проживання та іншими деталями. Він приховує всі ці речі й не дозволяє іншим про них знати. Він робить усе це, щоб захистити свій статус та імідж серед людей. У нього є багато приватних справ, які тримаються в таємниці, не розголошуються відкрито, і про які не знає ніхто інший. На публіці він причепурюється, щоб здаватися особливо шляхетним, величним, поважним і красивим, а його мова особливо лагідна й уважна; він говорить те, що люди хочуть чути, і виконує те, що люди хочуть бачити. Він виконує велику домашню роботу й робить усілякі речі, щоб створити свій особистий імідж. Щойно скандал або якийсь його поганий вчинок просочується назовні й стає відомим його прихильникам, він зі всіх сил намагатиметься виправдати себе і створити фальшиву видимість, вигадуючи всі можливі способи зам’яти цю справу. Деякі з таких людей навіть повністю оновлюють себе, вигадуючи всі можливі способи, щоб підтримати свій імідж у серцях людей. Його мета в усіх цих діях – підтримати свій статус серед людей; щойно його статус серед людей підтримано, тоді матеріальні речі, гроші та задоволення, яких він прагне, також збережено. Тому, хай що він робить – і чи то на публіці, чи то приватно, – усе це надзвичайно оманливо. Ти ніколи не знатимеш, про що він думає у своєму серці, якими є його людськість і моральні якості або якими насправді є його погляди та варіанти вибору щодо різних речей. Ти ніколи не почуєш, що він думає насправді. Навіть якщо він вносить багато змін і багато чим жертвує заради своїх прихильників і своєї аудиторії, це робиться всупереч його справжнім намірам. Чому він отак діє всупереч своїм справжнім намірам? Щоб зберегти свій статус. Це обумовлено тим, що він знає: якщо він публічно розкриє своє справжнє обличчя, щоб люди його побачили, він втратить багатьох прихильників, а також вони відцураються його і проклянуть. Коли він втратить своїх прихильників, його статус зазнає катастрофічного падіння, і відразу після цього гроші, вигоди, задоволення та матеріальні речі, яких він прагне, і навіть будь-які сприятливі умови та щедре ставлення, надані йому його статусом, – усе це зникне. Тому всі такі люди роблять усе можливе, щоб захистити свій імідж і зберегти свій статус. Вони заплатять будь-яку ціну і вдадуться до будь-яких засобів, щоб підтримати свій статус та імідж – дехто змінює стать, дехто робить пластичні операції, дехто приховує свої шлюби, а дехто навіть таємно скоює вбивство; вони підуть на все. І все ж, серед людей те, що вони роблять з іншими, – і те, що інші можуть від них здобути, – практично позбавлене будь-якого позитивного керівництва чи позитивного забезпечення. Роль, яку вони відіграють серед людей, полягає лише в тому, щоб задовольняти людське марнославство та потурати їхнім амбіціям і жазі, збираючи людей під своїми іменами та під своєю владою, а потім безжально вводячи в оману та оббираючи людей емоційно, ментально й фінансово. Ось чому Я кажу, що будь-хто зі статусом – це, в основному, особа з корисливими інтересами. Це ще м’яко кажучи; Я не хочу говорити нічого різкішого за це. Ви можете зрозуміти це самі. Отже, щодо будь-кого, хто має статус, може бути так, що, коли ти бачиш його, то відчуваєш, що його стиль спілкування надзвичайний, і що він люб’язний, елегантний і харизматичний, і ти можеш дуже обожнювати його. Зокрема, деякі люди протилежної статі можуть навіть захотіти присвятити себе йому. Усе це ознаки того, що людина введена в оману та з промитими мізками. Не говорімо про його закулісне життя, його справжню людськість і його ставлення до позитивних речей – немає потреби дізнаватися про ці речі. Якби ти справді захотів присвятити себе йому, то, щойно ти почав би жити з ним, ти був би приголомшений. На той час ти б зрозумів, що він не такий піднесений і надзвичайний, як ти вважав у своєму серці; ти б більше не обожнював його й ставився б до нього як до звичайної людини. Зважаючи на ваш нинішній духовний зріст, чи є необхідність доходити до такої міри? (Ні.)

Коли люди зі статусом у суспільстві з’являються на публіці, на автограф-сесіях, пресконференціях або живих виступах, люди вітають їх і покладають на них великі надії. Деякі люди навіть один раз тиснуть їм руку й більше ніколи не хочуть мити руки до кінця свого життя, а деякі люди один раз їх обіймають і вирішують ніколи не одружуватися до кінця свого життя. Хіба ви не думаєте, що такі люди дуже дурні? (Так і є.) Ти вирішуєш ніколи не одружуватися заради них, але якщо одного дня ти випадково зустрінеш їх на вулиці й привітаєшся, чи звернуть вони на тебе хоч якусь увагу? (Ні.) Вони – люди зі статусом, поважні люди, представники вищого класу; в їхніх очах ти – ніщо. Ти справді думаєш, що ти їм подобаєшся, коли вони дають тобі свій автограф, тиснуть твою руку й обіймають тебе? Ти помиляєшся; ти занадто наївний! Коли ти їм потрібен, ти для них – скарб; коли ти їм не потрібен, ти просто бур’ян або, можна сказати, ти – ніщо. Будь-хто зі статусом у суспільстві – навіть найнижчий чиновник – недосяжний для тебе як для звичайного громадянина. Не має значення, чи ти дорослий, чи ти здібний – в його очах ти просто ніхто; він узагалі не сприймає тебе серйозно. Це справжнє обличчя людей зі статусом у суспільстві. Тому, дивлячись на їхню природу-сутність, люди в людському світі, які належать до класу тих, хто має владу та статус, – це, в основному, всі ті, хто має корисливі інтереси. Вони не покладають на тебе великих надій і не несуть жодної відповідальності, а тим паче нічого не дають і не роблять внесків задарма – само собою зрозуміло, що вони нічим тебе не забезпечують. Вони просто хочуть вимагати від тебе речей – щоб ти обожнював їх, захоплювався ними й слідував за ними на емоційному рівні, а потім отримувати від тебе фінансові та матеріальні вигоди. Щойно вони здобудуть вигоди і їхній статус стане надійним, якщо ти захочеш бути їхнім приятелем, бути їхнім другом і бути з ними на рівних, чи погодяться вони? (Ні.) Якщо ти спробуєш змусити їх погодитися, що, на твою думку, вони зроблять? (Вони відкрито обернуться проти тебе.) Бачачи, що ти більше не приносиш їм користі, вони відкинуть тебе вбік, скажуть тобі «забиратися геть» і навіть образять тебе, кажучи, що ти брудний жебрак. Ти був би приголомшений, чи не так? (Так.) Саме тому, що люди так розглядають статус, і саме тому, що статус приносить їм різні сприятливі умови або рясні вигоди, вони вважають статус дуже важливим і дуже цінують його. Однак те, що робить будь-хто зі статусом серед людства, не є виконанням зобов’язання перед людством, не є формою забезпечення й не робиться задарма; радше в цьому є цілі та вимоги. Кожне слово, яке він каже зі своєї позиції статусу, має мету, і все, що він робить, також спрямоване на досягнення певної цілі; звісно, це робиться для того, щоб отримати від тебе більші вигоди, навіть вичавити з тебе всі соки. Те, що він робить із тобою, в основному, спрямоване на те, щоб ввести тебе в оману, одурманити й експлуатувати тебе. Кажучи найпростіше і найвідвертіше, це робиться для того, щоб змусити тебе вивернути свої кишені. Вивернути свої кишені для чого? Щоб оплатити його квитки, оплатити його продукти, оплатити його товари й дати йому ті речі, яких він потребує найбільше. Отже, щойно людина здобуває статус, вигоди природно йдуть слідом. Коли люди мають статус і стоять на позиції статусу, їм легко вводити інших в оману, і їм також легко використовувати свій статус на свою користь, щоб вести справи. Оскільки ти, як член людства, обожнюєш статус, тебе дуже легко ввести в оману, контролювати й підбурювати людям зі статусом або людям, які стоять на позиціях статусу, – підбурювати робити те й се. Особливо ті зірки та знаменитості з великою відомістю в суспільстві – коли вони кричать зі сцени: «Як ви всі поживаєте? Давно не бачилися!», їхні прихильники в залі махають світловими паличками, кричать і верещать, божеволіючи. Наскільки вони божеволіють? У деяких людей там просто відразу сльози течуть по обличчю, а деякі люди непритомніють на місці, і їх терміново відвозять до реанімації. Лише від цих кількох слів, лише від прослуховування цих кількох пісень і перегляду цього одного виступу вони так втрачають розум, поводячись так, ніби вони хворі на голову. Ти б сказав, що ці люди дурні? (Так.) Тоді чи будуть вони відвідувати згодом ці виступи й далі? (Будуть.) Хіба це не означає бути введеним в оману? Квитки на такий виступ, імовірно, досить дорогі. Ти платиш усі ці гроші, а вони просто співають кілька пісень і трохи стрибають по сцені. Чи варто на це витрачати всі ці гроші? Хіба тебе не обманюють? Деякі люди навіть змушують своїх батьків розщедрюватися на гроші, щоб купити квитки на концерт своєї улюбленої знаменитості або купити їхні товари. Якщо їхня сім’я бідна й не може собі цього дозволити, вони називають своїх батьків нікчемними й некомпетентними. Їхні батьки нічого не можуть із цим вдіяти; це просто така тенденція в цьому суспільстві. Після того, як діти так їх лають, деякі батьки навіть почуваються досить неповноцінними й не наважуються зізнатися перед іншими, що вони є батьками такого-то. Хіба це не спричинено суспільними тенденціями? (Спричинено.) Тож як сформувалася ця тенденція? Вона сформувалася внаслідок того, що думки й погляди людства на статус, славу й вигоду ставали дедалі більш нечестивими й зрештою розвивалися разом із цією злою тенденцією аж до сьогоднішнього дня, завдаючи шкоди поколінню за поколінням людей. Що саме ті люди зі статусом роблять з іншими? Які слова вони кричать людям зі своїх високих позицій? Що вони передають людям? Вони передають облудні й нечестиві думки та погляди; вони передають злі тенденції; те, що вони передають, – усе це негативні речі. Зрештою, ти однаково охоче поспішаєш витратити свої гроші на їхні квитки та продукти, а якщо не можеш їх купити, то навіть потайки плачеш і почуваєшся неповноцінним. Хіба це не добровільне приниження себе? (Так.) Таким світ є насправді; таким людство є насправді. Серед людства завжди переважають злі тенденції, і ці злі тенденції також постійно розвиваються та еволюціонують. Хоч би як вони еволюціонували, завжди є група людей зі статусом, владою та престижем, яка йде в авангарді злих тенденцій. Що зрештою станеться з тими, хто стоїть на чолі цього авангарду? Я не скажу; ви можете обміркувати це самі.

Мета бесіди про ці слова полягає, з одного боку, у тому, щоб дати тобі змогу дізнатися, що таке статус, а з іншого боку – дати тобі змогу дізнатися й зрозуміти різницю між статусом, яким володіє втілений Бог, і статусом, яким володіють люди. Вони мають цілком різну природу й сутність. Статус утіленого Бога визначається Його сутністю та життям; це не посада, він не даний Йому людством, і це не те, що Він здобув завдяки тому, що люди звеличили Його, бо Він набув знань і теорій та здобув достатній життєвий досвід у суспільстві. Статус утіленого Бога визначається Його ідентичністю, а Його ідентичність визначається Його життям і Його сутністю. Попри таку ідентичність і сутність Він не поводиться зверхньо, не гнобить людей, не заманює їх, не висуває вимог до людства й не панує над людьми, як це роблять особи з видатним статусом серед людства. Звісно, втілений Бог не є тим, хто має корисливі інтереси. Він ніколи не вимагав жодних вигод від тих, хто слідує за Ним, включно з фінансовими та матеріальними. Природно, Він також не вимагав жодної винагороди від Своїх послідовників. Радше Він послідовно виконує Своє зобов’язання й виконує Свою роботу зі Своєю ідентичністю та зі Своєї позиції, забезпечуючи всіма істинами, необхідними тим, хто слідує за Ним. Звісно, у період, коли втілений Бог виконує Свою роботу й виконує Своє зобов’язання, Він не волає до людей із високої позиції, як це роблять так звані люди зі статусом серед людства, і не стоїть на високій позиції, щоб створити певну атмосферу, влаштувати грандіозне видовище або показуху, щоб завоювати серця людей і змусити їх хвалити Його тощо. Бог у Своїй ідентичності втіленого Бога не робить нічого із цього. Його ідентичність і статус визначаються Його власною сутністю; вони не з’явилися внаслідок людської похвали й не є результатом якогось голосування людства. Тож як вони з’явилися? Лише завдяки тому, що Бог висловлює істину й відкриває ці таємниці, людина дізнається, що ця плоть є Самим Богом, Який володіє Божою ідентичністю та статусом. Дехто каже: «Чому Бог свідчить про Себе?». Причина цього полягає в тому, що людство не знає Бога й здатне лише опиратися Богу й засуджувати Його, і тому лише через те, що Бог висловлює істину, можна засвідчити Його власну ідентичність і статус – навіть якщо людина має невелике просвітлення від Святого Духа, вона не обов’язково зможе чітко про це засвідчити – Бог мусить свідчити про Себе, щоб досягти бажаного результату. Чи може покладання на те, що людство свідчитиме про Бога, досягти бажаного результату? (Ні.) Чому ні? (Людина просто не знає Бога.) Правильно; це обумовлено тим, що людство не знає Бога – ніхто не знає. Тому Бог став плоттю, став Сином Людським і почав являтися та працювати, роблячи заклики до людства, щоб кожен почув Божі висловлювання та слова. Тоді Святий Дух почав працювати, збираючи людей разом, а потім Бог почав промовляти до людей і працювати серед них. Спочатку кілька осіб не могли цього прийняти; вони мали уявлення про втіленого Бога й не знали та не розуміли Його. Однак Святий Дух виконує велику роботу, і Сам Бог підтримує Свою власну роботу. Хіба за ці роки промовляння й роботи люди не почали певною мірою визнавати Божу ідентичність і статус? (Так і є.)

Чимало людей вірило в Бога багато років, і досі не маючи жодного знання про Нього й водночас маючи багато уявлень і фантазій або домішок людської волі, зокрема щодо Його ідентичності та статусу, проте з того, що Бог промовляє і працює, виконуючи Своє зобов’язання перед людьми та присвячуючи Себе їм усі ці роки, один результат уже можна побачити. Чи знаєте ви, що це за результат? (Я думаю, що цей результат полягає в тому, що люди були завойовані Божими словами й мусили визнати Божу сутність.) Це правильно, що люди були завойовані. Хоча людям ще треба пройти певний шлях, перш ніж вони будуть здобуті Богом, вони вже були завойовані Ним. Тож які є докази того, що люди були завойовані? На самому початку, коли Бог засвідчив, що ця людина є втіленим Богом, багато людей мало уявлення, відчувало опір й не бажало визнавати чи приймати цей факт. Однак тепер ви, люди, – включно з тими з вас, хто спочатку взагалі не хотів визнавати, що ця людина є Богом, втіленим Богом, – здатні сісти, сповнені терпіння й очікування, і тихо та серйозно послухати Мою бесіду. Лише цього достатньо, щоб довести, що люди були завойовані Богом, чи не так? (Так.) Понад десять років тому на Моїх зібраннях і бесідах із вами після того, як Я говорив близько сорока хвилин, було багато людей, які більше не могли всидіти на місці. Дехто йшов до вбиральні, дехто пив воду, дехто перешіптувався одне з одним, а дехто позіхав і потягувався. Практично понад шістдесят відсотків людей були збуджені. Вони не могли зрозуміти, що Я говорив, не могли осягнути цього й не могли це сприйняти. Скажіть Мені, хіба Мене не втомлювали бесіди з вами? Я бачив, що ваш духовний зріст був занадто малим і що ви не могли всидіти на місці, щоб слухати проповіді, – хіба ви не були схожі на вихованців дитячого садка, які не могли сприйняти те, що їм говорили люди? Тому Мені доводилося бути терплячим і терпляче бесідувати з вами та скеровувати вас. Згодом, коли люди більше послухали, і дещо зрозуміли, і почали цікавитися істиною, поступово ставало дедалі менше людей, які перешіптувалися одне з одним, і дедалі менше людей, які позіхали й потягувалися. Під час зібрань більшість людей тепер могла слухати проповіді з пильною увагою; вони могли сидіти спокійно, і сприймати їх, і осягати основи життєвого шляху. Є також ще один хороший показник: коли Я говорю про якийсь аспект істин-принципів, багато людей поспішає робити нотатки. Почувши важливі та ключові слова, вони швидко їх занотовують, щоб потім обміркувати. Це чудово! Ці люди справді мають здатність до сприймання; вони почали докладати зусиль до істини й знають, що треба зосереджуватися на реальності. Чи то під час Моєї звичайної бесіди, чи то під час спілкування з людьми, поки зміст стосується істин-принципів, люди слухають і серйозно роблять нотатки; це хороший показник. Як ти можеш побачити, крок за кроком протягом цієї подорожі стани людей ставали дедалі кращими. Крім того, як видно з відео та фільмів із досвідними свідченнями, створених Божим домом, багато людей мало певний справжній досвід відтоді, як вони вперше почали виконувати свої обов’язки, і дотепер. То що ж було найбільшим здобутком людей? Те, що вони можуть розглядати всілякі речі та переживати їх на основі різних істин, про які Я роками бесідував. Усі вони зрозуміли деякі істини й здатні розв’язати деякі проблеми; вони здобули певне сприймання й розуміння Божих намірів, вони почали коритися Богу, і в їхніх життях-характерах відбулися зміни. Хіба це не те, що вони здобули? (Так і є.) У минулому, коли ви вперше почали слухати проповіді, ви не могли всидіти на місці. Деякі люди казали, що це могло бути спричинено тим, що ви були молодими. Насправді це не так; навіть люди у віці сорока-п’ятдесяти років не могли всидіти на місці, бо вони не могли зрозуміти, і це було їм не під силу. Вони відчували, що кожне почуте ними слово було правильним, але щойно вони чули щось, що не відповідало їхнім уявленням, всередині вони не могли це прийняти, і тоді вони починали сутулитися, хитатися або перешіптуватися одне з одним без найменшої нормальної людської подоби. Тому Мені доводилося говорити з терпінням. Я говорив так багато років, потроху розповідаючи про всілякі питання, даючи кожному змогу осягнути основи. Хоча багато людей зараз не має великого досвіду щодо життя-входження, і більшу частину часу вони не мають життя-входження, яке відчуття вони щонайменше мають? Вони зацікавилися істиною і мають її усвідомлення, і в їхніх серцях розвинулася певна любов до істини. Вони мають певне поняття про істину та позитивні речі, певне поняття про те, як жити як людина, певне поняття про те, як діяти згідно з істинами-принципами, і певне поняття про досягнення спасіння. Тому вони можуть сидіти спокійно й сприймати, коли слухають проповіді. Наявність поняття про ці речі означає, що вони були завойовані цими словами й цими істинами. Вони визнали, що ці слова є істиною, визнали, що є різниця між позитивними й негативними речами, і визнали, що все, що Бог говорить і робить, є істиною, і все це заради спасіння людини. Бачиш, щоб люди перейшли від нездатності всидіти на місці до здатності сидіти спокійно й визнавати, що Божі слова є істиною і що все, що робить Бог, є спасінням, – скільки років знадобилося, щоб зробити такий величезний стрибок? Скільки слів Мені довелося сказати й скільки роботи Мені довелося виконати? Лише з огляду на роботу, яку Я виконав над людиною, – розвінчування її розбещеної сутності, зміна її думок і поглядів, розв’язання її розбещених характерів, допомога їй у розумінні істини та досягненні покори Богу, виведення її на правильний шлях до досягнення спасіння, – скільки слів Мені довелося сказати, щоб отримати ці результати? Скажіть Мені, чи могла б людина виконати цю роботу? Хто з тих, хто має статус, міг би виконати цю роботу? (Ніхто не міг би цього зробити.) З одного боку, людина не може цього зробити. З іншого боку, навіть якби якась людина говорила й діяла, і всі слова, які вона говорила, були б правильними, і інші цікавилися б ними, якби Святий Дух не працював, чи могло б так багато людей, які слухають і проповідують слова цієї людини, досягти тих результатів, які ми маємо зараз? (Не могло б; це не могло б зворушити серця людей.) Божі слова й Божий Дух працюють у тандемі, щоб виконати цю роботу. Втілений Бог промовляє і працює в координації з Божим Духом, тоді як Божий Дух одночасно координує зі словами, висловленими втіленим Богом, щоб скеровувати й просвіщати людей у їхньому повсякденному житті. Поєднання цих двох аспектів дозволило досягти тих результатів, які ми маємо зараз, а також результатів, які будуть досягнуті в майбутньому. Скажіть Мені, чи є статус цієї звичайної людини – втіленого Бога – просто статусом? Ні. Цей Його статус не є якоюсь посадою. Це не символ чийогось піднесеного іміджу чи влади, як це могли б назвати люди. Що ж це тоді? (Це символ Божої сутності.) Його статус – це символ того, що Він володіє істиною, шляхом і життям. Скажіть Мені, коли будь-яка розбещена людина зі статусом веде справи, чи має вона співпрацю Бога на небі? (Ні.) Тому статус утіленого Бога – це не статус у простому розумінні, а радше символ Божої ідентичності, сутності та життя. Що Я маю на увазі, кажучи це? Те, що тобі не слід ставитися до втіленого Бога так, як ти ставився б до будь-якої людини зі статусом у світі. Коли ти ставишся до людей зі статусом у світі, ти використовуєш філософії світських справ, щоб спілкуватися з ними. Тобі доводиться кланятися їм і підлабузнюватися перед ними, читати між рядками, і стежити за виразом їхнього обличчя, і говорити приємні речі, щоб догодити їм; ти не можеш говорити чесно, ти не можеш виявляти жодної сили, ти не можеш затьмарювати їх тощо; інакше вони придушуватимуть тебе або змушуватимуть тебе страждати. Однак, коли ти спілкуєшся й взаємодієш із втіленим Богом, те, чого тобі слід дотримуватися, – це істини-принципи. Якщо ти спілкуєшся й взаємодієш із Ним згідно з істинами-принципами й можеш ставитися до Нього правильно, то навіть якщо ти не сприймаєш Його статус серйозно, не ставишся до Нього з високою повагою, не шануєш Його або не дивишся на Нього знизу вгору, і ти не підлабузнюєшся й не лестиш Йому, Він однаково ставитиметься до тебе правильно, чи не так? (Так.) Ви кажете «Так», але чи справді ви можете ставитися до втіленого Бога згідно з істинами-принципами? (Я відчуваю, що поки не можу із цим впоратися; я можу лише прагнути до цього.) Ти мусиш наполегливо працювати, щоб прагнути до цього. Найважливіший момент полягає в тому, що ти мусиш прагнути до істини й шукати істини-принципи в усьому; тоді ти поступово зможеш із цим впоратися. Якщо ти зосередишся на істині, ти відчуєш, що хоча втілений Бог володіє цим особливим статусом, Він цілковито відрізняється від людей зі статусом серед розбещеного людства. Коли ти це усвідомиш і визнаєш, що Він є Тим, Хто має божественну сутність і Божу ідентичність, ти ставитимешся до Нього згідно з істинами-принципами. Ти матимеш любов і повагу до Нього у своєму серці, і ти ставитимешся до Нього відкрито й чесно. Водночас ти також будеш слухняним і покірним із позиції створеної істоти; ти бажатимеш бути таким, і ти матимеш такі прояви. Якщо ти не усвідомиш цього, ти завжди розмірковуватимеш: «Подивіться, скільки стилю мають люди зі статусом у суспільстві; куди б вони не пішли, їх оточують натовпи людей. Вони освічені й розмовляють вишукано. Їхня зовнішність, стиль одягу та доглянутість надають їм вигляду приналежності до класу, а їхні вирази обличчя й те, як вони ходять, витончені. Один погляд – і ви можете сказати, що вони не звичайні люди. І подивіться, як у них усе влаштовано: у них є особисті помічники, які допомагають їм у житті та роботі, команди особистих кухарів для їхніх потреб у харчуванні, команди особистих секретарів, які пишуть для них статті, і команди радників та аналітичних центрів, з якими вони обговорюють важливі питання. У них є особисті водії для поїздок і особисті пілоти для перельотів, і вони зупиняються в зіркових готелях, куди б не поїхали. Усе це – першокласні умови. Оскільки Бог має статус, чому Він не отримує такого ставлення? Якби Він отримував таке ставлення, хіба ми, послідовники, також не здобули б престижу? Якби для Нього розстеляли червону доріжку в будь-якій країні, куди б Він не поїхав, і якби багато людей шикувалося в чергу, щоб привітати Його в будь-якому місці, яке Він відвідує, – як би це було престижно!». Коли ти здобудеш знання про Бога, у тебе більше не буде цих вимог або цих думок.

Хоча втілений Бог живе серед розбещеного людства, Він не є членом розбещеного людства, тому Він не має тих потреб, які мають розбещені люди щодо таких речей, як так зване становище та статус. Чому Він не має тих потреб, які мають розбещені люди? Тому що Він не поділяє тих самих поглядів, що й розбещені люди, щодо статусу та так званої «цінності» людини. Він не зазнав обробки і його не було розбещено так, як розбещені люди, і Він не поділяє тих самих думок і поглядів, що й розбещені люди, щодо ієрархії та насолоди статусом. Отже, щодо Мене особисто, то в Моєму серці немає цих речей, коли йдеться про статус і цінність людини. Усе, що є в Моєму серці, – це просто любов до перебування разом із людьми, як із сім’єю, до розмов про питання життя й роботи та розмов про різні труднощі людей. Я не люблю влаштовувати жодних грандіозних видовищ, а ще менше Я люблю так звану елегантність. Я багато разів казав вам, і це те, що ви, можливо, запам’ятали: у Моєму власному житті в Мене немає жодних особистих покоївок, особистих помічників чи особистих секретарів. У Мене немає нікого з них. Подивіться на тих високопосадовців у суспільстві: у них є люди, які просто перуть їм одяг, люди, які просто готують їм їжу й печуть тістечка, і особисті водії. Їм не потрібно ні про що дбати у своєму житті; є люди, які спеціально ведуть для них справи. Що вищу посаду хтось обіймає, то ширше в нього все влаштовано. Навіть звичайний мер чи губернатор провінції має офіційну резиденцію мера чи губернатора, не кажучи вже про тих, хто стоїть ще вище. Чи має втілений Бог офіційну резиденцію? (Ні.) Тоді чи просив Я церкву надати Мені її? (Ні.) Я не просив церкву надати Мені офіційну резиденцію, і не просив, щоб Мені призначили почет чи охорону, а тим паче не висував жодних інших вимог. Є єдина річ: люди в коректорській команді згладжують формулювання Моїх проповідей і бесід, упорядковують їх у текст і поширюють. Їх можна вважати спеціалізованим персоналом у цій роботі, але вони виконують свій обов’язок; вони не ведуть справи для Мене особисто. Це робота церкви. То чи турбував Я вас коли-небудь Своїми особистими справами? (Ні.) Прання для Мене, приготування їжі для Мене, прибирання Моєї кімнати, особисті поїздки – чи турбував Я вас коли-небудь цими речами? Чи просив Я коли-небудь церкву надати Мені особистих покоївок або особистих помічників? Я ніколи не висував таких вимог. Скажіть Мені, чи дратує Мене відсутність таких речей? Чи робить це Мене сумним? Чи слід Мені вам дорікати й казати, що ви позбавлені совісті? Я ніколи не дорікав вам через такі справи, а тим паче не висував до вас жодних вимог. Я Сам дбаю про Свої їжу, одяг, житло та транспорт. Зазвичай Я ношу повсякденний одяг, а під час зібрань Я одягаю офіційний костюм; ось так усе просто. Я рідко віддаю Свій одяг у хімчистку; здебільшого він увесь переться вручну або в пральній машині. Коли Я тримаю собаку, це не якась елітна порода. Більшість людей наслідує та імітує те, що їдять, носять і використовують відомі постаті та люди зі статусом у світі. Чи вважаєш ти, що Я такий самий, як вони? Коли деякі люди бачать породу собаки, яким володіє знаменитість, вони хочуть завести такого самого. Усі невіруючі мають такий погляд; навіть у тому, щоб завести собаку, вони слідують тенденціям і мусять завести елітну породу, такого собаку, якого мають знаменитості. Собака, якого Я тримаю, – це просто звичайний собака. Поки собака має хорошу вдачу, ласкавий і вірний, слухняний, розуміє речі, ладнає з людьми і не впивається комфортом, це добре. Дехто каже: «Хіба Тобі не було б так легко тримати елітну породу?». Це було б дуже легко, але Мені б цього не хотілося. Я ніколи не цікавлюся тим, що носять або використовують відомі люди, і не докладаю зусиль, щоб про це дізнатися. Я не такий, як деякі люди, які, здобувши статус, думають: «Тепер я теж відома постать. Я мушу копіювати все, що їдять, носять, використовують відомі постаті, і те, на яких машинах вони їздять, коли виходять у світ. Я не можу відставати». Я ніколи не докладав зусиль до цих речей. Я не знаю, чи є Я відомою постаттю, і Мене це не хвилює. У будь-якому разі у всьому, що Я роблю, – в усіх аспектах, як-от Моє повсякденне життя та робочі витрати, – у Мене є Мої власні принципи, Мої власні потреби, Мій власний діапазон вибору та Мій власний стандарт. Цей стандарт полягає просто в тому, щоб бути дуже звичайним і дуже простим; бути просто середнім – це нормально. Поки Мій одяг, доглянутість, їжа, житло та транспорт такі, що люди виявляють Мені повагу, коли бачать їх, і щонайменше Я маю вигляд гідної і порядної людини, цього достатньо; ось так усе просто. А щодо того, чи будуть люди ставитися до Мене з високою повагою, і який статус Я матиму в їхніх серцях після того, як вони побачать, як Я одягаюся, який у Мене стиль і вигляд, – ніщо з цього не має для Мене значення. Чи думаєте ви, що в Мене є якісь надмірні вимоги щодо статусу? (Ні.) Це те, що ви не можете втямити й що ви не можете розгледіти наскрізь. Коротко кажучи, Я лише вимагаю, щоб ви змогли повірити в те, що Я вам кажу. Це саме по собі дуже важко для тебе. Ти сам знаєш, що у твоїй власній голові й про що ти думаєш. Тобі дуже важко бути спроможним повірити в ці слова, які Я сказав, прийняти їх як істину й прийняти їх як факт. На якому фундаменті це мусить бути побудовано? Це мусить бути побудовано на фундаменті довіри, чи не так? (Так.) Це Мої думки й погляди щодо статусу, і це Мої відповідні прояви. Хоча в Мене немає звичайних атрибутів статусу, якими вихваляються в очах людини або яких вимагає людина, це зовсім не впливає на роботу, яку Я виконую, і не впливає на Мене у виконанні Мого зобов’язання щодо вас. Я б ніколи не вихваляв Себе, щоб змусити вас ставитися до Мене з високою повагою заради статусу. Як виявилося, дотепер ви слухали проповіді й досі робите це досить добре, і, судячи з ваших нинішніх проявів, ви всі розвиваєтеся в позитивному напрямі. Тому прагнення до статусу, іміджу та атрибутів статусу є марним. Лише істина може завоювати людину, і лише істина може змінити людину. Божі слова можуть змінити людство, а також можуть створити все. З одного боку, це результат, досягнутий силою Божих слів і владою Божих слів. З іншого боку, це також результат, досягнутий роботою Божого Духа. У людини немає нічого вартого того, щоб ним похвалитися; річ у тім, що Божі слова хороші, істина хороша, а Божа робота й робота, яку Божий Дух виконав над людиною, просто занадто хороші. З огляду на те, що Бог виконує роботу в такий спосіб і досягає такого результату в людині, чи можете ви тоді побачити, що фраза «Божі слова є спасінням для людини» є правдивою? (Так.) Бог вірний, Божі слова ніколи не бувають марними, і Бог також всемогутній – хай яким незначним здається втілений Бог або хай як мало сили Він, здавалося б, має, це не має значення; ніщо із цього не може вплинути на висловлення Ним істини й не може вплинути на результати, яких Його слова досягають у людині. Хоча втілений Бог може зовні здаватися дуже незначним, може здаватися нормальним і практичним, і людина може дивитися на Нього зверхньо – і в людини навіть у будь-який час можуть виникнути уявлення та ворожість до Нього, – оскільки Він володіє Божою сутністю та Божим життям, істина, яку Він висловлює, цілком здатна завоювати людину. Зрештою, Він також здатний привести людину до Бога й позбавити її розбещених характерів, щоб вона могла бути здобута Богом, здійснюючи Божий шеститисячолітній план управління й доводячи цей план до завершення. Тому статус, імідж та інші подібні речі, що стосуються втіленого Бога, не є важливими. Що є важливим? (Те, що втілений Бог має Божу сутність, що Він є істиною, шляхом і життям, і Він може висловлювати Божі слова.) Важливо те, що цей утілений Бог не лише має Божий статус, а й володіє Божими ідентичністю та сутністю. Він може висловлювати Божі слова, і Його слова здатні завоювати людину, спасти людину й удосконалити людину, дозволяючи їй бути повністю здобутою Богом. Ось що є найважливішим.

Чи допомагає людині бесіда на ці теми, що стосуються втіленого Бога, пізнати Бога? (Так.) Хоч би на яку тему Я бесідував із вами, включно з різними темами, що стосуються втіленого Бога, це ніколи не робиться для того, щоб змусити вас дивитися на Мене знизу вгору й шанувати Мене, а потім змусити вас прийняти Боже володарювання й прийняти Божий контроль, сковуючи вас, щоб ви робили те, що каже Бог. Ви мусите розуміти Моє ставлення до вас. Щоразу, коли Я забезпечую вас якимось аспектом істини, Я чітко бесідую про нього, щоб ви могли зрозуміти його, а потім обміркувати й пережити його для себе. Ті, хто має готовність прийняти істину й хто любить позитивні речі, намагатимуться потроху приймати ці погляди й твердження, про які Я бесідую, а потім практикувати згідно із цими словами, щоб розв’язати труднощі й проблеми у власному житті. Якщо хтось не бажає приймати істину й приймати позитивні речі, а лише відчуває у своєму серці, що ці слова хороші, але ніколи насправді не практикує їх, натомість просто зберігає їх у своєму мозку як своєрідну теорію і на цьому зупиняється, ми не засуджуємо таких людей. З якої причини ми їх не засуджуємо? З одного боку, люди мають право обирати, яким шляхом іти. З іншого боку, можливо, деякі люди зараз справді молоді, з малим духовним зростом і неглибоким фундаментом. Їм доведеться пройти через велику переплавку й поневіряння та зазнати деяких серйозних труднощів у житті, перш ніж вони зможуть розмірковувати над позитивними речами та над людським життям. Для деяких інших людей це може бути не тому, що вони молоді, а тому, що вони не пережили достатньо речей і ще не пробудилися. У них немає жодного поняття про позитивні й негативні речі або про прагнення до істини задля досягнення спасіння. Іншими словами, їхній розум ще не відкрився, і вони не знають мети та значення віри в Бога. Вони просто думають, що віра в Бога – це форма релігійної церемонії, що вірити в Бога – це добре, що віра в Бога просто означає бути хорошою людиною і не робити поганих речей, і що це також дозволяє їм мати хороше місце призначення й хороший фінал – ось наскільки простим вони це вважають. Отож у них немає поняття про прагнення до істини або про позитивні й негативні речі. Можливо, частина цих людей зробить крок уперед після того, як переживе деякі особливі справи, і вони зможуть прийняти істину, і прийняти позитивні речі, і справді навернутися. Тим часом є інша частина людей, які ніколи не переживали жодних серйозних труднощів або які залишаються особливо непоступливими навіть після того, як пережили їх; вони ніколи по-справжньому не навертаються, вони залишаються нездатними прийняти істину й прийняти позитивні речі, і їм і досі подобається слідувати власній волі й робити все, що їм заманеться, у тому, як вони діють, задовольняючи лише власні бажання. Зрештою, ця група людей не зможе зробити крок уперед і не здобуде істини. Незалежно від того, що люди переживають під час своєї віри в Бога, ті, хто може прийняти істину, зрештою зможуть досягти спасіння. Ті, хто не може прийняти істину, зрештою ніколи по-справжньому не покаються й ніколи по-справжньому не приймуть істину й не скоряться їй. Такі люди вірять марно, і зрештою вони не зможуть досягти спасіння. Може бути так, що вони роблять добрі вчинки під час виконання своїх обов’язків у цей період; тоді в кращому разі вони просто в кінці зможуть вижити. Щодо Мене, Моє ставлення до вас полягає в тому, що Я зроблю все можливе, щоб бесідувати з вами про різні аспекти істини, включно з істиною, що стосується втіленого Бога, під різними кутами та з різних позицій. Істина стосовно того, як підходити до статусу, про яку ми щойно говорили, покликана допомогти вам зрозуміти, як вам слід підходити до статусу, і допомогти вам сформувати правильні думки й погляди на статус. Мої думки й погляди щодо статусу, а також Мій спосіб життя, виникають через Мою особливу ідентичність. Тоді чи є Мої думки й погляди на статус, які є результатом Моєї особливої ідентичності, істиною? Чи є вони позитивними речами? Чи є вони тим, чим мусять володіти розбещені люди, щоб досягти спасіння? Чи є вони тим, чим слід володіти створеним істотам? (Так.) Оскільки те, що Я охопив, є істинами та позитивними речами, тоді незалежно від ідентичності, з якою Я підходжу до цього статусу, і незалежно від того, яким є Моє ставлення, вам слід прийняти ці слова як істину. Це Мої думки й погляди, але вони є істиною, тому вам слід прийняти, засвоїти їх і підходити до статусу згідно з правильними поглядами. Моя мета в розмовах на ці теми й бесіді про цей зміст із вами полягає в тому, щоб дати вам зрозуміти певний аспект істини. Я не говорю про ці речі, щоб виправдати чи захистити Себе, а тим паче Я не роблю цього, щоб дати вам знати, що Я відрізняюся від решти або що Я надзвичайна людина. Якщо ви усвідомлюєте лише те, що втілений Бог не має розбещеності, що втілений Бог не є звичайним членом людства й що Він особлива людина, тоді це не цілковито та істина, яку Я хочу, щоб ви зрозуміли. Незалежно від того, про який зміст Я бесідую, і незалежно від того, які конкретні приклади наводяться, зрештою все зводиться до того, щоб допомогти вам зрозуміти істину. Усе, чим Я забезпечую вас і про що бесідую з вами, стосується поглядів на те, як підходити до всіляких речей. Моя вимога до вас полягає в тому, щоб ви могли зрозуміти й прийняти правильні думки й погляди та розпізнати ті неправильні думки й погляди й зректися їх. Тобто ви мусите бути здатними розрізняти позитивні речі, а також негативні речі, приймати позитивні речі й відпускати негативні речі. Судячи з тем щодо того, як підходити до статусу, про які Я бесідував, чи сказали б ви, що Мої думки, погляди, принципи та методи щодо статусу є позитивними речами? Чи узгоджуються вони з істиною? Чи є вони істинами-принципами, яких вам слід дотримуватися? (Так.) Якщо ви зрозуміли Мене, тоді Я не говорив ці слова намарно. Якими є думки й погляди невіруючих щодо статусу? Чи є в них якісь аспекти, які узгоджуються з істиною або з людськістю? Якою є сутність їхніх думок і поглядів щодо статусу? Чи є вона ницою та нечестивою? (Так.) Усі їхні думки й погляди є егоїстичними, ницими та нечестивими; вони розбещують і спустошують кожного. Незалежно від того, маєш ти статус серед людей чи ні, якщо те, що ти приймаєш, – це ці облудні думки й погляди, тоді навіть якщо ти маєш статус, ти є однією з жертв цих думок і поглядів; навіть якщо ти той, хто має корисливі інтереси, ти є однією з їхніх жертв; навіть якщо ти належиш до панівного класу, ти є однією з їхніх жертв. Що означає бути жертвою цих думок і поглядів? Це означає, що ти також є тим, кого було розбещено й спустошено такими думками та поглядами й такими злими тенденціями. Оскільки те, що ти приймаєш, – це облудні й нечестиві думки та погляди, і оскільки ти не лише приймаєш, а й застосовуєш їх, ти є однією з їхніх жертв. Тоді як можна вийти із цієї розбещеності та спустошення й уникнути подальшої шкоди від них? Є лише один шлях, і це – прийняти правильні думки й погляди. Які правильні думки й погляди? Думки й погляди на те, як правильно підходити до статусу: не бути контрольованим або зв’язаним статусом, не використовувати статус для пошуку особистої вигоди, не використовувати статус, щоб спустошувати й розбещувати інших або експлуатувати інших – не змушувати інших щось робити. Коли ти маєш статус, у всьому, що ти робиш, ти здатний шукати істини-принципи, відпускати свої особисті інтереси й навіть повставати проти зручностей і сприятливих умов, які приносить тобі статус, та відкидати їх. Замість того, щоб насолоджуватися благами статусу, ти здатний виконувати свої зобов’язання, виконуючи ті зобов’язання, які тобі слід виконувати відповідно до статусу, який ти маєш. Хоча зміст цих кількох речень невеликий, застосувати їх на практиці – нелегке завдання для розбещених людей. Коли ти не маєш статусу, ти вважаєш, що «не насолоджуватися благами статусу» – це просто питання виконання сказаного, і цього легко досягти. Але коли ти володієш статусом, «не насолоджуватися благами статусу» більше не є просто питанням дотримання припису. Це вимагає від тебе відмовитися від речей, це вимагає від тебе повстати, це вимагає від тебе відпустити речі, і це вимагає від тебе практикувати згідно з правильними принципами практики, ставлячись до кожного справедливо й ставлячись до кожної справи справедливо та об’єктивно. Коли тобі потрібно застосувати цей вислів на практиці, це зачіпає твої інтереси. Коли ти не маєш статусу, ти кажеш: «Я не насолоджуюся благами статусу; я не бажаю насолоджуватися благами статусу». Будь-хто може сказати ці слова. Але коли ти перебуваєш у становищі, що дозволяє насолоджуватися благами статусу, відпустити їх і прагнути лише того, щоб добре виконувати свій обов’язок, щоб відплатити за Божу любов, вже не так просто, чи не так? (Так.) Це зводиться до того, чи любиш ти істину й чи можеш ти повстати проти плоті.

Те, про що ми щойно бесідували, стосувалося теми того, як утілений Бог ставиться до статусу. Тепер, коли ми закінчили бесіду про те, як слід розглядати статус, побесідуймо про те, як слід розглядати страждання. Це тема, про яку люди часто говорять одне з одним. Те, як людина розглядає страждання, стосується її думок і поглядів, а також її принципів практики. Як люди розглядають страждання? Страждання – це те, з чим люди часто стикаються й що переживають у своєму житті або в процесі віри в Бога, і це також тема, яку вони часто обговорюють. Більшість людей пов’язує страждання зі своїм особистим капіталом, своїм становищем і своїм статусом, а також зі своїм майбутнім місцем призначення. Тому більшість людей має певні думки, коли страждає, і надає цьому великого значення. Зокрема, яких труднощів людина зазнала; через які страждання вона пройшла; як довго вона страждала; скільки інших людей знає про її страждання, скільки інших людей бачило їх і скільки інших людей визнає їх – усе це теми, які дуже хвилюють людей. Крім того, як можна використати страждання, щоб здобути статус у серцях інших людей, як можна використати їх, щоб здобути те, чого людина хоче, як-от вигоди, престиж, статус, високу думку інших та особисту славу, і навіть як здобути прихильність, визнання, прийняття та згадку Божого дому чи Бога через страждання – це також речі, на яких люди зосереджуються у своїх серцях. Тому питання страждань має більшу вагу в серцях людей, ніж практика істини. Тож як саме слід розглядати страждання так, щоб це було правильно й відповідало істинам-принципам? Як Я розглядаю страждання? Протягом багатьох років, коли Я бесідував із вами – і під час Мого повсякденного спілкування з вами, – чи говорив Я коли-небудь про те, яких труднощів Я зазнав, як довго Я страждав, якими були мета й значення Моїх страждань або якими були Мої почуття після страждань? Наскільки ви пам’ятаєте, чи говорив Я коли-небудь на ці теми? Чи є якісь записи про це в письмових текстах, або в аудіозаписах проповідей, або в словах, які ви чули? (Ні, ми такого не пригадуємо.) У минулому Я чув, як серед вас поширювалися чутки, що одного року під час китайського Нового року Мені нікуди було йти і Я не мав дому, куди б міг повернутися, що брати й сестри не прийняли Мене, і що пізніше Я блукав вулицями; казали, що Я витерпів ці страждання. Чи справді це сталося? (Бог казав у попередній проповіді, що Ти ніколи цього не переживав. Це була історія, яку поширювали люди.) Я Сам навіть про це не знав. Як Я міг знати про те, чого ніколи не переживав? Те, що Я зробив, – це прояснив цю справу, чи не так? Цієї ситуації просто ніколи не було. Тож, наскільки ви пам’ятаєте, по суті, Я не говорю про страждання, чи не так? (Так.) Щодо питання страждань, більшість людей вірить, що страждання – це дуже хороша форма практики для здобуття особистого капіталу, завоювання високої думки інших і спонукання їх до сприятливого враження про людину; вони вірять, що це найбазовіша практика, пов’язана з вірою в Бога. Хай як це розглядають люди, послухайте тепер, якими є Мої думки й погляди щодо питання страждань.

Є кілька видів страждань. Найпоширеніший вид страждань – це коли люди терплять певні страждання, щоб захистити свій власний статус, зберегти свій престиж серед інших і здобути хороші перспективи та хороше місце призначення. Це охоплює те, що людина пізно лягає спати й рано встає під час виконання своїх обов’язків, а також не їсть хорошої їжі чи не вдягає гарного одягу. Є також деякі люди, які покидають свої сім’ї та кар’єру, щоб проповідувати Євангеліє й виконувати свої обов’язки. Окрім того, що уряд їх заарештовує й переслідує, їхні сім’ї також їх не розуміють і навіть переслідують їх та перешкоджають їм. Деякі чоловіки чи дружини навіть погрожують розлученням, а ще є пусті плітки, наклепи й поширення чуток з боку їхніх родичів. Вони витерпіли дуже багато страждань. Однак, щоб здобути хороші перспективи та хороше місце призначення, а також зберегти свій статус і престиж, хоч би скільки вони страждали чи хоч би якими великими були їхні страждання, люди, які страждають у такий спосіб, і далі виконують роботу як завжди, ніколи не здаючись. Коротко кажучи, такі люди страждають заради свого статусу й престижу, а також заради своїх перспектив і місця призначення. Вони метушаться в справах далеко від дому впродовж тривалих періодів часу, зносячи холодне ставлення, відторгнення й нерозуміння з боку інших, терплячи багато страждань, яких не терплять звичайні люди. Скажіть Мені, чи є якась цінність у стражданнях заради свого статусу й престижу або заради своїх перспектив і місця призначення? (Ні.) Чи пам’ятає про це Бог? (Ні.) Їхня єдина мета в стражданнях – змусити лідерів і працівників, а також братів і сестер бути високої думки про них і захоплюватися ними, щоб брати й сестри обрали їх лідерами і далі на наступних виборах. Вони ставляться до страждань як до мети свого прагнення. Щоб зберегти свій статус, вони можуть витерпіти будь-які страждання. Вони відмовляються від своїх мирських перспектив і кар’єри й навіть покидають свої кращі умови життя, терплячи дуже багато страждань. Після того, як люди цього типу терплять ці страждання, вони скрізь виставляють це напоказ, часто бесідуючи про те, як вони страждали, під час зібрань або коли обтинають інших. Їхня мета в цьому дуже проста: це лише для того, щоб захистити власну гордість і захистити власний статус і марнославство. Отож страждання, які вони терплять, не мають жодної цінності. Вони не приходять до пізнання себе через ці страждання, а тим паче не стають здатними практикувати істину. Про цей вид страждань навіть не варто згадувати. Деякі люди просто страждають заради свого статусу й репутації, а також заради своїх перспектив і місця призначення. Вони можуть миритися з усіляким гаруванням, щоб захистити свій статус і репутацію, і можуть витерпіти будь-які страждання, щоб здобути благословення. Однак вони ніколи не роблять кроку вперед, щоб виконати хоч трохи роботи чи сказати хоч одне слово, щоб захистити роботу Божого дому, захистити інтереси Божого дому або захистити інтереси братів і сестер. Навіть якби це не вимагало жодних страждань або зайняло б лише одне речення, вони не можуть цього зробити. Тому всі страждання, які терплять люди цього типу, марні, і Бог їх не схвалює. Люди цього типу – виключно лицемірні фарисеї; це люди, які вводять інших в оману і яких цурається Бог. Заради свого статусу вони можуть рано вставати й пізно лягати, щоб виконувати свої обов’язки, і можуть терпіти страждання та втому. Вони можуть працювати довгими годинами без зупинки або навіть не брати вихідних цілий рік. Вони заклопотано метушаться в справах лише заради власного статусу, і все, що вони говорять, спрямоване на те, щоб захистити власний статус, гордість і репутацію. Коли хтось робить щось, що справді суперечить упорядкуванням роботи Божого дому, вони ніколи не критикують, а тим паче не зупиняють його. Отже, їхні страждання – виключно заради їхньої власної репутації та статусу, а також заради їхніх особистих інтересів. Окрім того, що Бог про це не пам’ятає, це ще й засуджується. Зокрема, вони використовують страждання як особистий капітал, щоб часто читати іншим нотації і намагатися торгуватися з Богом, сподіваючись, що Бог побачить їхні страждання й дасть їм хорошу оцінку. Вони також часто перевіряють Бога, щоб побачити, чи задоволений Він їхніми стражданнями й чи можуть вони здобути благословення за страждання, які витерпіли. Тому, зважаючи на природу страждань таких людей, їх не тільки не пам’ятають, а й навіть засуджують; і це не тільки не є видом доброго вчинку, а і є видом лихого вчинку. Люди цього типу часто вихваляються тим, як далеко вони подорожували і як багато страждали заради виконання церковної роботи та своїх обов’язків, а також важкими хворобами, на які вони захворіли, і тим, скільки ліків їм доводиться приймати. Коли вони приймають ліки, вони часто роблять це перед братами й сестрами, щоб ті бачили, як вони їх приймають. Вони вигадують способи поінформувати якомога більше людей про те, скільки роботи вони виконали, як багато вони страждали і яку ціну вони заплатили, і про те, що вони приймають ліки лише після того, як захворіли від надмірної роботи. Вони роблять це для того, щоб люди були про них високої думки, захоплювалися ними й поклонялися їм. Хіба люди цього типу не огидні? (Огидні.) Отже, страждання таких людей не варті й копійки; вони нудотні. Річ навіть у тому, що значна частина людей цього типу не може виконувати жодної реальної роботи. Вони просто виконують роботу про людське око, щоб створити зовнішню видимість для інших. Вони не кажуть жодного слова й не роблять нічого, що могло б когось образити. Коли йдеться про справи, пов’язані із захистом роботи церкви, вони не промовляють ні звуку й не виконують ані найменшої роботи. Коли вони стикаються з кимось, хто спричиняє переривання й завади для роботи церкви, вони не ставляться до цієї людини згідно з принципами, а радше діють на основі почуттів. Якщо вони бачать, що хтось, хто їм не подобається, спричиняє переривання й завади для роботи, вони скажуть кілька слів і зроблять якусь дрібницю, користуючись нагодою, щоб похизуватися й накопичити особистий капітал, а коли настане час, вони спробують приписати собі заслуги й отримати винагороду. Але якщо той, хто спричиняє переривання й завади для роботи, є кимось, хто їм подобається, або тим, хто їх підтримує, вони не тільки не розвінчують і не зупиняють його, а й потурають йому, захищають і покривають його, використовуючи гарну відмовку: «Його духовний зріст малий, тому ми мусимо виявляти терпіння й підтримувати його». Насправді вони намагаються нікого не ображати саме заради захисту власного статусу. Навіть у такому разі вони однаково хочуть скористатися своїми стражданнями, щоб змусити людей бути про них високої думки, і скористатися своїми стражданнями для захисту власного статусу. Деякі люди зазвичай удають, що вони дуже зайняті. Під час їжі вони навмисно розмочують трохи рису або парову булочку у звичайній кип’яченій воді і їдять це з маринованими овочами, а одразу після їжі йдуть на зібрання, змушуючи братів і сестер бачити, що вони справді можуть терпіти труднощі. Вони завжди носять один і той самий одяг, не перучи його, навіть коли він брудний, і кажуть іншим людям: «Подивіться, я такий зайнятий, що в мене навіть немає часу поїсти чи випрати свій одяг!». Деякі люди ведуть пусті розмови з іншими й марнують час під час виконання своїх обов’язків, і при цьому вдають, що вони проводять зібрання й бесідують із ними. Здається, ніби вони зайняті виконанням своїх обов’язків з ранку до ночі, і вони навіть сплять, схилившись над комп’ютером уночі, коли їм слід було б відпочивати. Вони роблять це для того, щоб люди бачили, як багато вони страждають і яку ціну платять, виконуючи свої обов’язки. Вони часто ходять із розпатланим волоссям і брудними обличчями й навіть подовгу не перевдягаються, не перуть одяг і не приймають душ лише для того, щоб дати людям знати, як багато вони страждають і яку ціну можуть заплатити. Скажіть Мені, яка цінність у тому, щоб терпіти ці страждання? Хіба все це не просто зовнішня видимість? (Так і є.) Деяка робота в Божому домі буває трохи напруженою, але не до такої міри, щоб залишати людей із розпатланим волоссям, брудними обличчями й без людської подоби, чи не так? Деякі церкви мають відносно погані умови життя, але не до такої міри, щоб люди там щодня їли лише парові булочки й мариновані овочі, хіба ні? Можливо, так і є в кількох конкретних місцях, але неможливо, щоб так було в більшості місць. Хоч би якою напруженою ставала робота Божого дому, щонайменше ви мусите мати вісім годин спокійного сну – не йдеться про те, що ви не можете поспати навіть вісім годин, чи не так? За винятком випадкових особливих обставин, які можуть тривати день або два. У материковому Китаї деякі Божі обранці пускаються втечі, щоб уникнути арешту й переслідувань з боку режиму сатани. Іноді вони сплять і відпочивають у печерах, копицях сіна та стайнях. Це особливі обставини. Після виїзду за кордон, якщо люди навмисно створюють якісь «середовища страждань» і навмисно «тренуються» в тому, як страждати, хіба, по суті, вони не є аскетичними ченцями? Чому ми їх так називаємо? Тому що все, що вони роблять, – це просто навмисно терплять певні страждання, дотримуються певних приписів і дисциплінують свої тіла, після чого відчувають, що змінилися. Потім вони вихваляються перед іншими тим, як багато вони страждали, сподіваючись розчулити як Небеса, так і простих людей, і так шукають престижу та вигод для себе й здобувають хороше місце призначення, якого вони хочуть. Цей шлях нездійсненний. Коли Бог визначає чийсь фінал, Він ніколи не дивиться на те, скільки ця людина страждала або чи гарувала вона й робила великі внески, і Він ніколи не дивиться на її вік. На чому Бог ґрунтує Своє визначення фіналів людей? Він ґрунтує його на тому, чи мають люди істину, чи ні. Якщо ти зосереджуєшся лише на стражданнях, але не здобув істини, то хоч би скільки ти страждав, усе це було марно. Якщо ти страждаєш без принципів, а також створюєш труднощі для себе й навмисно страждаєш, то ти просто приречений на страждання. Твої страждання не варті жалю; ти сам накликав їх на себе. Бог не просив людину страждати. Бог судить і карає людину, випробовує й переплавляє людину не для того, щоб змусити її страждати, а щоб спасти її від її розбещених характерів. Значна частина страждань, які терпить людина, спричинена її розбещеними характерами; змушувати людину страждати ніколи не було Божим наміром.

Бог створив небо, землю і все суще для людства – сонце, місяць і зорі, сонячне світло, повітря, ґрунт, воду, чотири пори року, а також усілякі матеріальні речі, необхідні для життя та виживання людства. Є речі, які можна їсти, пити, використовувати й на які можна дивитися; протягом чотирьох пір року всілякі живі істоти є в повному достатку, чи не так? (Так.) Є зернові, овочі, фрукти й горіхи, те, що росте на деревах і в землі; усілякі різні матеріальні речі надзвичайно рясні, з повним достатком кожного смаку й кольору. Бог має намір, щоб людина насолоджувалася забезпеченням, яке походить від Нього; забезпечення, яке людина отримує від Бога, багате й рясне, і людина отримує від нього поживу. Як ти можеш побачити, те, що створені істоти отримують від Творця, багате й рясне, безкінечне й невичерпне. Бог цілковито бажає дозволити людині всім цим насолоджуватися, і створеним істотам слід по праву насолоджуватися всім цим, що забезпечено Творцем. Те, чим створені істоти насолоджуються від Бога, – це благословення, а не страждання. Божий первісний намір у створенні людства полягав не в тому, щоб змусити людину страждати, а в тому, щоб людина насолоджувалася забезпеченням, яке походить від Бога, поки вона переживає подорож життя. Різні види живих створінь і живих істот, створених Богом, є в повному достатку; немає нестачі ні в чому. Це охоплює й те, що можна почути – подивіться, як Бог навіть подумав про щебетання птахів і спів цвіркунів для людини. Тобто Бог подумав про все, що приносить задоволення, втіху та спокій у внутрішній світ людини. Те, що Бог підготував для створених істот, є в повному достатку. Коли створені істоти насолоджуються всім, що дарував Бог, вони насолоджуються благословеннями. Ті люди, які схожі на аскетичних ченців, вірять, що Бог просто хоче змусити людину страждати, що Він просто не хоче, щоб людина насолоджувалася благословеннями, що навіть якщо умови це дозволяють, Він не дає людині насолоджуватися ними, а просто змушує людину страждати. Вони вірять, що Бог щасливий, задоволений і досяг Своєї мети, коли людина стикається з надзвичайними стражданнями та втомою. Скажіть Мені, хіба люди цього типу не виношують поганих намірів? Хіба це не перекручене тлумачення Божих намірів? (Так і є.) Звідки пішла ця ідея? Вона пішла від сатани, чи не так? (Так.) Бог створив усе суще, але сатана цього не визнає. Він не знає, як управляти ним чи підтримувати його, і він не хоче, щоб усі ці живі істоти і далі існували. Тому він руйнує і знищує їх, щоб людина не могла насолоджуватися всім, що створив Бог. Він вводить людину в оману й розбещує її, щоб змусити людину мати про нього добре враження й змусити людину поклонятися йому та бути високої думки про нього. Сатана веде свою власну справу і в усьому протистоїть Богу. Бог дозволяє людству всім цим насолоджуватися, тоді як сатана позбавляє людство права цим насолоджуватися, не дає людству цим насолоджуватися й просто змушує людину страждати. Бог дозволяє людству управляти всім сущим і насолоджуватися всім сущим, тоді як сатана руйнує все суще. Він ігнорує існування всього сущого, зневажає існування всього сущого, засуджує існування всього сущого й навмисно змушує людину шукати страждань. Подивіться на закони, які Бог постановив для людини: коли сонце сідає і вночі стає темно, людині слід давати відпочинок своєму тілу. Втома від денної праці знімається завдяки відпочинку. Після нічного відпочинку фізичні сили відновлюються, і людина сповнена енергії. Наступного дня, коли сходить сонце, людина почувається бадьорою і починає ще один день праці. Це такий чудовий закон! Деякі люди не дотримуються цього закону. Вони починають працювати лише тоді, коли вночі стає темно, і не сплять до четвертої чи п’ятої ранку, перш ніж лягти спати, бажаючи перевернути графік роботи й відпочинку з ніг на голову. Бог каже, що коли сонце сідає і сходить місяць, людині слід припинити свою працю на цей день, поступово розслабитися й почати відпочивати; їй слід працювати або відпочивати згідно із законами, які керують рухом сонця, місяця та зірок, і їй не слід іти проти цього закону. Ці люди, які «страждають», наполягають на тому, щоб робити з точністю до навпаки. Коли їм слід було б відпочивати, вони не сплять; вони навмисно не лягають спати допізна й навіть стають особливо збудженими. Коли інші сплять найміцніше, це той час, коли вони найбільш зайняті, коли вони страждають і виснажують себе. Тоді, коли настає час працювати вдень, чи є в них ще енергія? Чи може їхня енергія все ще підтримувати денну роботу? (Ні.) У них немає іншого вибору, окрім як поспати годину чи дві, перш ніж встати, щоб продовжити працювати. Вранці, коли інші їдять, вони сплять. Протягом дня, коли інші нормально працюють, вони дрімають і ходять мляві. Але вночі, коли інші відпочивають, вони пожвавлюються, починають працювати й стають зайнятими. Хіба це не перевертання графіка роботи й відпочинку з ніг на голову? Хіба це не ненормально? (Так і є.) І все ж вони досить задоволені собою, думаючи, що ніхто інший не може витерпіти стільки страждань, скільки терплять вони, що інші люди – просто пересічні особи. Опівночі, коли інші збираються відпочивати, вони навіть кажуть: «Ти відпочиваєш так рано?». Інша людина каже: «Уже північ; це вже дуже пізно. Крім того, у мене не залишилося енергії; ефективність моєї роботи постраждає, і я не отримаю хороших результатів. Коли настає час відпочивати, ми мусимо відпочивати». Вони кажуть: «Лягати спати опівночі – це занадто рано! Я починаю працювати опівночі й не лягаю спати до четвертої чи п’ятої ранку». З їхньою головою щось не так, хіба ні? Вони не тільки мучать себе, а й сковують інших. Коли інші відпочивають опівночі, вони навіть осуджують їх, кажучи: «Ти упиваєшся плотським комфортом і не маєш рішучості страждати. Оскільки Бог дав тобі таке важливе доручення, ти мусиш працювати до пізньої ночі й страждати; ти мусиш не спати принаймні до другої години ночі, перш ніж лягти спати. Лише це є відданістю своєму обов’язку». Якщо хтось не спить до другої години ночі, перш ніж лягти спати, чи матиме він ще енергію виконувати свої обов’язки вдень? (Ні.) Згідно з природними законами, які керують людським тілом, якщо хтось лягає спати о другій годині ночі, він не зможе встати до сьомої чи восьмої ранку. Після того, як він встане, він буде фізично виснажений, розумово млявий, його ноги набрякнуть, і він відчуватиме дискомфорт в усьому тілі. Навіть якщо він подрімає вдень, його тіло однаково не відновиться, тому що він пішов проти законів, призначених для людини Богом, чи не так? (Так.) Такі люди не тільки самі так страждають, а й вимагають, щоб інші страждали так само, як вони. Якщо інші не роблять усе по-їхньому, вони вигадують теоретичну основу, щоб їх засудити. Безтолкові люди, які мають малий духовний зріст і не мають розпізнання, є скованими відповідно до цього; вони наслідують їхній приклад, потроху змушуючи себе не спати, поступово доходячи до того, що відпочивають після другої години. Вони навіть думають: «Мати рішучість страждати справді нелегко. Ми мусимо навчитися терпіти, навчитися покладатися на чисту наполегливість, навчитися повставати проти плоті й навчитися йти проти природних законів. Якщо ми справді нестерпно хочемо спати, нам слід практично катувати себе, щоб не дати своїй плоті заснути. Лише це є відданістю Божому дорученню й наявністю рішучості страждати, і лише люди, які це роблять, можуть досягти спасіння!». Подивіться, хіба цей їхній запал не є майже таким самим, як у ченців і черниць у храмах? (Так і є.) Так само, як аскетичні ченці, вони знають лише, як терпіти страждання; розуміння істини, практика істини та досягнення спасіння повністю відсутні в їхніх серцях. Чи можуть тоді такі люди досягти спасіння? Хіба вони не зруйновані? (Так.) Як це відбувається? Це результат промивання мізків хибними думками й поглядами, впливу та спустошення хибними думками й поглядами. Усе це спричинено тим, що люди не розуміють істини; це спричинено тим, що їм завдають глибокої шкоди хибні думки й погляди і вони не можуть практикувати згідно з істинами-принципами. Тож чи це зрештою інші люди вводять тебе в оману й розбещують, чи це сатана вводить тебе в оману й розбещує? Коротко кажучи, хибні думки й погляди, які приймає людина, походять від сатани, а не від Бога; це негативні речі, а не істина. Зовні здається, що ти прийняв певні думки й погляди від інших людей. Однак насправді ці думки й погляди походять не від Бога, а від сатани. Зовні виглядає так, ніби інші люди говорять до тебе, але насправді це сатана прищеплює тобі ці погляди. Хіба погляди, прищеплені людині сатаною, не поширюються також через людину? Якщо ти не розумієш істини й не можеш обстоювати істини-принципи, тебе зрештою введуть в оману. Щойно тебе введуть в оману, ти станеш таким самим, як аскетичні ченці, знаючи лише, як страждати й дотримуватися приписів щодня, і при цьому думаючи, що ти практикуєш істину. Зрештою ти будеш покараний і помреш, нічого не здобувши. Чи здається тобі, що варто терпіти такі страждання? (Ні.) Куди зрештою приводить людей терпіння таких страждань? (У пекло.) Вони опиняються в пеклі, де звітують сатані. Чи хотів їх Бог? (Ні.) Такі люди витерпіли стільки страждань і вважали себе такими відданими Богу, тож як вони зрештою звітували сатані? Чому Бог не хотів їх? Чи прикро від цього? (Ні, не прикро.) У вірі в Бога, якщо люди зосереджуються лише на дотриманні приписів і стражданнях, прагнуть лише здобути благословення, але не прагнуть до істини, не можуть коритися Богу, досі живуть сатанинськими характерами й досі є від сатани, то хоч би скільки такі люди страждали, для них буде неможливо досягти спасіння. Усе це визначається шляхом, яким ідуть самі люди.

Коли деякі люди бачать когось із великою рішучістю терпіти страждання – незалежно від того, чи мають сенс страждання, які терпить ця людина, – вони особливо жадають стати людиною, яка може терпіти страждання. Зокрема, вони жадають стати людиною такого типу, яка може дисциплінувати своє тіло, повстати проти власної плоті й повстати проти екстравагантних бажань плоті; вони особливо захоплюються тими, хто здатен страждати. Тип людини, якою вони жадають стати, здається кимось, хто відірваний від мирського життя й живе у вакуумі, не маючи ні людських амбіцій чи бажань, ні будь-яких особистих хобі, інтересів чи навіть особистого вибору – кимось, хто взагалі не має нічого із цього і вільний від бажань і потреб. Вони особливо захоплюються людьми цього типу у своїх серцях, кажучи: «Як так, що в них немає егоїстичних мотивів? Як так, що в них немає жодних особистих уподобань чи бажань, і вони мають таку здатність страждати? Чому я не можу страждати? Я занадто глибоко розбещений! Я можу лише сказати, що моя розбещеність глибша за їхню». Щойно в них з’являються такі думки й погляди, вони починають наступ на самих себе: коли вони голодні й хочуть їсти, вони стримують себе й не їдять; коли вони відчувають спрагу й хочуть пити воду, вони контролюють себе й не п’ють; коли настає час спати, вони навмисно не сплять; хоч що вони хочуть зробити, вони навмисно цього не роблять, і хоч що вони не хочуть робити, вони навмисно це роблять – вони просто роблять із точністю до навпаки. Вони взагалі не звертають уваги на те, що потрібно, що слід робити, які зобов’язання й повинності слід виконувати, і яких правил та принципів життя слід дотримуватися з погляду нормальної людськості, а натомість навмисно йдуть проти цих речей. Дехто навіть доходить до того, що навмисно діє всупереч правилам і навмисно шукає страждань. Наприклад, коли настає час відпочивати вночі, вони змушують себе терпіти втому й не спати. Якщо вони люблять солодку їжу, вони їдять лише гостру або гірку. Працюючи, вони спеціально обирають ті завдання, які їм не подобаються. Вони просто тренують себе долати труднощі й тренують себе бути здатними страждати, відкидаючи все, що їм потрібно і що їм подобається, і повстаючи проти цього, і приймаючи все, що їм не подобається й що їм не потрібно. Вони вважають, що такі дії – це практика істини, і що Богу це неодмінно дуже сподобається і Він це прийме; вони думають: що більші страждання вони терплять і що більше дискомфорту й болю вони відчувають, то більше Бог радітиме й прийматиме це. Скажіть Мені, що це за думки й погляди? Хіба це не крайність? (Так і є.) Є навіть деякі люди, які, щоб страждати й дисциплінувати свої тіла, весь час сидять перед комп’ютером, незалежно від того, є в них справи чи ні, а також установлюють для себе правило, що вони мусять працювати по дванадцять годин щодня, незалежно від того, чи приносить це результати або чи ефективні вони. Вони не відпочивають, навіть коли їхній розум затуманюється, і не йдуть до лікаря, навіть коли хворіють. Вони вважають, що це повстання проти плоті, думаючи: «Я не можу дозволити цій старій плоті домогтися свого; плоть не має почуватися комфортно. Якщо вона почуватиметься комфортно, вона робитиме погані речі, тому я мушу змусити її страждати. Щойно вона постраждає, вона дізнається, як важко Богу працювати, і щойно вона постраждає, вона зможе стишитися перед Богом». Що це за логіка? Судячи з їхнього запалу, здається, що вони мають трохи рішучості й готові практикувати істину, але хіба їхній метод і підхід не є трохи викривленими, трохи екстремальними? (Так.) Вони вважають, що страждання означають практику істини, що страждання означають віддане виконання свого обов’язку, і що страждання означають ефективне виконання свого обов’язку. Вони думають, що страждання – це найвища істина-принцип і найточніша форма практики, і що це і є прагнення до істини. Цей спосіб сприймання речей надзвичайно проблематичний! Вони вірять, що те, чи може хтось страждати і як багато він страждає, є стандартом, який Бог використовує, щоб судити, який фінал він зрештою матиме; вони вірять, що це істина. Чи правильний цей їхній погляд? (Ні.) Тоді чому вони досі наполягають на ньому? (Тому що вони перебувають під впливом хибних думок і поглядів сатани.) Це один аспект справи; це також пов’язано зі сприйманням людей та їхніми уявленнями. Вони просто підживлюють себе ілюзіями, живучи серед своїх уявлень і фантазій, думаючи, що страждання можна обміняти на хороший фінал і місце призначення. Вони ніколи не шукають істини в цій справі – вони ніколи не прагнуть зрозуміти, як Бог розглядає страждання, яких стандартів Бог вимагає від людини або яке значення є в тому, що Бог змушує людину страждати. Вони також ніколи не розмірковують і не думають собі: «Чи відповідає той вид страждань, через який я проходжу, істинам-принципам? Чи є такі страждання Божою вимогою до людини? Чи може це досягти ефекту, якого Бог має намір досягти через Свою роботу над людиною? Чи може людина досягти розуміння істини й розуміння Божих намірів, терплячи ці страждання? Якщо ні, то це доводить, що цей шлях неправильний, і мені слід повернути назад». Люди цього типу страждають, тому що їхні думки й погляди проблематичні. У них є багато людських уявлень і фантазій про страждання. Це також пов’язано з амбіціями та прагненнями людей. Деякі люди хочуть обміняти свої страждання на хороше місце призначення; дехто хоче використати страждання, щоб вихвалятися собою і змушувати інших бути високої думки про них; а дехто хоче використати страждання, щоб довести, що вони дисциплінували свої тіла й володіють істиною-реальністю, маючи на меті замінити практику істини актом страждання. Деякі люди є такими, тому що їхні наміри й амбіції проблематичні, а для інших це тому, що їхнє сприймання проблематичне. Незалежно від того, у чому полягає проблема, якщо ти не досяг розуміння істини, то страждання, які ти терпиш, не мають жодної цінності. З іншого боку, якщо страждання, які ти терпиш, завдані самому собі, то вони просто не мають жодного значення. Це не ті страждання, які організував для тебе Бог, і це не ті страждання, які ти, як нормальна людина, мусиш терпіти заради прагнення до істини. Тому страждання, які ти терпиш, не мають абсолютно жодного значення. Страждати заради свого місця призначення або заради статусу – неправильно. Це марно й цілком позбавлено значення; Бог цього не схвалює, і Він цього не пам’ятає. Тоді заради чого тобі слід страждати, щоб твої страждання мали сенс? Страждати заради практики істини, страждати заради зміни свого характеру й страждати заради досягнення спасіння – це має сенс; це ті страждання, які ти мусиш терпіти. Якщо ти страждаєш, щоб захистити свій статус і задовольнити людські уявлення та фантазії, то страждання, які ти терпиш, не мають абсолютно жодного значення; вони зайві. Що означає «зайві»? Це означає, що вони цілком непотрібні. Ти збився зі шляху, і шлях, яким ти йдеш, неправильний. Хоч би скільки ти страждав чи хоч би яку велику ціну ти платив, Бог просто не пам’ятає цього, і Бог цього не схвалює. Оскільки твої страждання не мають нічого спільного з практикою істини, не мають нічого спільного з досягненням спасіння і не мають нічого спільного з покорою Богу, Бог просто не звертає на них уваги. Ви розумієте? (Так.) Це найбільш нікчемний і безглуздий вид страждань.

Є також інший вид страждань, який спричинений тим, що людина має розбещені характери. Життя людини, її прагнення і шлях, яким вона йде, – усім цим керують її розбещені характери. Оскільки людина має розбещені характери, у ній неминуче є бунтарство й опір; оскільки людина має розбещені характери, вона досі живе під владою сатани. Якщо людина хоче відкинути свої розбещені характери й досягти спасіння, їй потрібно прийняти Божий суд і кару, і вона мусить пережити багато обтинання й дисциплінування, а також різні випробування й переплавки, влаштовані Богом. Деяким людям навіть доводиться пережити деякі великі поневіряння. Усе це для того, щоб дати людині змогу здобути істину, відкинути свої сатанинські характери й зрештою досягти спасіння; це необхідний процес для досягнення будь-ким спасіння. Щоб відкинути свої розбещені характери й досягти спасіння, кожна розбещена людина мусить витерпіти дуже багато страждань. З одного боку, коли вона виявляє розбещені характери під час виконання своїх обов’язків, вона мусить приймати суд і кару, приймати обтинання і приймати випробування й переплавку; це страждання, які необхідно витерпіти. З іншого боку, щоб добре виконувати свої обов’язки, люди мусять долати певні особисті недоліки й невідповідності власних умов, і їм потрібно здобувати певні професійні знання. Це також вимагає від людей страждати й платити ціну. Особливо коли люди виконують обов’язки в небезпечних середовищах із поганими умовами проживання, їм також доводиться терпіти певні страждання. Крім того, коли люди живуть у сатанинських характерах під час виконання своїх обов’язків, вони діють згідно з власною волею і навіть роблять речі, які спричиняють переривання й завади, тому їм потрібно щодня розмірковувати над собою і приймати суд і кару Божих слів. Їм також доводиться терпіти страждання через провчання, дисциплінування й переплавки або страждання через викриття, відсторонення та відсіювання. Усі ці страждання – це те, що люди мусять витерпіти. Якщо ти не витерпиш цих страждань, тобі буде дуже важко зрештою відкинути свої розбещені характери й досягти спасіння. Чи то розвінчання й суд Божими словами, чи то обтинання братами й сестрами, чи то зіткнення із середовищами, які Бог організовує, щоб випробовувати людей і переплавляти їх, – усе це види страждань, які люди мусять витерпіти. Це процеси, які кожна розбещена людина мусить пережити, щоб досягти спасіння, і всі вони мають сенс і цінність. Мета терпіння цих видів страждань полягає в тому, щоб ти міг зрештою досягти спасіння й бути здобутим Богом. Це просто не є якимось особистим капіталом, тому що ти не терпиш ці страждання заради інших людей. Ти виконуєш свій обов’язок для себе, ти практикуєш істину для себе, і ти присвячуєш себе Богу й терпиш усілякі страждання заради себе самого. Крім того, твоя практика істини для розв’язання твоїх розбещених характерів, повстання проти твоїх амбіцій і бажань, відпускання твоїх різних уподобань і вимог тощо – усе це для того, щоб ти міг зрештою досягти спасіння, досягти покори Богу й стати людиною, яка поклоняється Богу. Ти терпиш ці страждання, щоб зрештою ти міг вижити й стати членом нового людства; хоча це й цінно, це не є внеском для Бога. Чому Я кажу, що це не є внеском? Тому що страждання, які ти терпиш, не є якимось особистим капіталом; ти терпиш їх цілковито заради себе самого. Це так само, як їсти й пити: ти їси й п’єш лише для того, щоб ти міг вижити. Кожна діяльність, якою ти займаєшся у своєму повсякденному житті, спрямована на підтримання твого фізичного життя та виживання. Вона не заради інших людей, а лише для тебе самого. Тому, навіть якщо ти терпиш багато страждань, і навіть якщо ти переживаєш деякі важкі процеси, це не означає, що ти здобув якийсь особистий капітал. Про це не варто згадувати – це те, що ти мусиш витерпіти. Ти не можеш сказати: «Коли я їм, я роблю це заради Бога, і я живу своє життя заради Бога!». Ти не робиш ці речі заради Бога; ти робиш їх для себе. У цьому немає нічого, чим варто було б вихвалятися. Отже, деякі люди завжди кажуть, що заради віри в Бога й виконання свого обов’язку вони покинули роботу й відмовилися від навчання, або вони говорять про те, скільки обтинання вони витерпіли, скільки сліз вони таємно пролили і як багато вони таємно страждали. Вони завжди згадують про ці речі, думаючи, що велика кількість страждань, які вони витерпіли заради виконання свого обов’язку та досягнення спасіння, є формою особистого капіталу. Це цілком неправильно. Розбещені люди мусять страждати, щоб досягти спасіння; те, що ти страждаєш, – це правильно. Чому це правильно? Тому що ти був так глибоко розбещений сатаною, ти маєш розбещені характери, і ти маєш сатанинську природу. Якщо ти маєш досягти спасіння, і бути здатним прийняти істину, і дійти до розуміння того, наскільки глибоко ти був розбещений, ти мусиш витерпіти дуже багато болю; зокрема, відкидання твоїх розбещених характерів вимагає терпіння ще більшого болю. Це схоже на жінку, яка народжує: вона мусить пройти через пологові муки й витерпіти страждання від народження дитини. Ти не можеш уникнути цього, навіть якби ти хотів. Страждання, які ти терпиш, щоб досягти спасіння, – це те, що ти терпиш заради себе самого; ти не можеш сказати, що ти терпиш біль для Бога. Ти терпиш суд і кару, обтинання, а також випробування й переплавку – усе це заради свого власного спасіння. Це ті страждання, які ти мусиш витерпіти, і це необхідний процес. Тож не вихваляйся тим, скільки ти страждав, щоб виконати свій обов’язок, скільки ти страждав, щоб досягти спасіння, скільки роботи ти виконав для Божого дому, скільки ти метушився для Бога або скількох людей ти здобув, проповідуючи Євангеліє. Ніщо із цього не дорівнює наявності особистого капіталу, і в жодному разі тобі не слід приписувати собі заслуги за ці речі. Ти навіть не знаєш, чи здобув ти істину, і ти також не знаєш, чи змінився твій характер, але ти завжди намагаєшся приписати собі заслуги за такі речі. Це прояв відсутності будь-якого розуму. Якщо ти приписуєш собі заслуги, Бог міг би винагородити тебе сторицею просто зараз, даючи тобі матеріально багате життя та плотський комфорт і дозволяючи тобі насолоджуватися славою й багатством людського світу. Однак, якщо ти віриш у Бога лише для того, щоб натомість отримати ці речі, і ти не прагнеш до істини, то твої розбещені характери не можуть бути відкинуті, і ти не зможеш досягти спасіння. Ти можеш насолоджуватися цим життям, але Бог не дозволить тобі ввійти у світ прийдешній. Однак, якщо ти віриш у Бога не для того, щоб насолоджуватися цим життям, а для того, щоб досягти спасіння й стати членом нового людства та щоб відкинути свої розбещені характери й стати створеною істотою, яка поклоняється Богу, то страждання, які ти терпиш, – це те, що ти мусиш терпіти, і про це не варто більше згадувати. Порушення цього питання з будь-ким було б проявом відсутності будь-якого розуму. Мета, цінність і значення твоїх страждань полягають у тому, щоб ти сам досяг спасіння; у цьому немає нічого, чим варто було б вихвалятися. Хіба не так? (Так.) Деякі люди завжди говорять про те, скільки вони метушилися і як багато страждали відтоді, як почали вірити в Бога, і скільки обтинання, суду й кари вони пережили. Вони завжди виставляють напоказ «славний літопис» своїх страждань. Дозволь Мені сказати тобі: це ганебно, огидно й нудотно! Усе це речі, які ти мусиш робити і які мусиш терпіти. Тобі не слід намагатися виправдати себе. Ти ні перед ким не заслужив ні на які нагороди. Навіть якщо ти виконуєш церковну роботу, керуючи церквою, і надаєш певну підтримку й допомогу людям, це лише частина твого зобов’язання й те, що ти мусиш робити. Чому це так? З одного боку, ти виконуєш обов’язок людини. З іншого боку, навіть якщо ти підтримуєш людей, допомагаєш їм і забезпечуєш їх, це просто виконання твоїх повинностей як людини після розуміння істини, що дозволяє іншим отримувати від цього користь. Однак, істина не є твоєю; вона походить від Бога. Ти лише передав її та поділився нею. Істина не є твоєю приватною власністю; це Боже життя, і це Боже забезпечення. Тож, коли ти виконуєш церковну роботу, щоб підтримувати людей і допомагати їм, це не якась заслуга; ти виконуєш повинність і зобов’язання. Якщо ти робиш це добре, ти просто виконуєш свою повинність і маєш трохи совісті й розуму. У цьому немає нічого, чим варто було б вихвалятися. Якщо ти не робиш цього добре, тобі слід досліджувати себе й розмірковувати над собою. Хоч би скількома людьми ти колись керував, виконуючи церковну роботу, або хоч би скількох людей ти колись підтримував і допомагав їм, в очах Бога це лише добрі вчинки, які Він пам’ятає. Що ж до людей, то ти не заслужив перед ними на жодні нагороди. Навіть якщо, виконуючи цю роботу, ти заплатив велику ціну, витерпів багато страждань і втратив багато сну за лаштунками, а дехто з вас навіть захворів і терпів муки хвороби, це не означає, що ти заслужив на якісь нагороди. Усі ці страждання – це те, що розбещені люди мусять витерпіти, щоб здобути істину, перш ніж вони зможуть досягти спасіння; цим анітрохи не варто вихвалятися. Тому тобі не слід вимагати за це слави, і тобі не слід вимагати за це нагород. Я бесідував із вами про істину й забезпечував вас стільки років, але Я не відчуваю, що заслужив перед вами на якісь нагороди. Тим часом ти лише зрозумів істину через страждання й сплату ціни, а потім поділився нею з іншими – чи означає це, що ти заслужив на якусь винагороду? Навіть якщо твої дії були певною допомогою для інших, це лише результат, досягнутий Божими словами та істиною. Якби Бог не висловив цих слів чи цих істин, чим би ти міг допомогти людям? Усе, що ти передав би людям, – це розбещеність, а також людські уявлення та фантазії; там не могло б бути істини. Істина може походити лише від Бога. Бог є джерелом істини, і Він є джерелом, яке забезпечує життя людству. Ти отримуєш краплю води від Бога, від джерела, а потім ділишся нею з іншими людьми. Навіть якщо це втамовує їхню спрагу, ти лише виконав своє зобов’язання і повинність. Для цих людей це абсолютно не є якоюсь благодаттю, прихильністю, даром чи забезпеченням; у кращому разі це просто допомога. Ти лише виконав зобов’язання, яке мусить виконувати створена істота. Через свій досвід ти ділишся Божими словами та Божими намірами й передаєш їх іншим, дозволяючи їм отримувати від них поживу та забезпечення. Отож у Моїх очах будь-які страждання, які терплять розбещені люди в період, коли вони приймають істину й досягають спасіння, – це те, що вони мусять витерпіти. Оскільки людина має розбещені характери, і була спустошена й розбещена сатаною, жорстоко розтоптана сатаною, і їй були прищеплені різні думки й погляди сатани, а також його єресі та облуди, і вона перебуває під їхнім впливом, людям важко прийняти істину. Процес прийняття людиною істини та досягнення спасіння схожий на те, як тяжкохворий пацієнт проходить лікування: він мусить терпіти страждання, без яких його неможливо вилікувати. Щоб досягти спасіння, розбещені люди мусять прийняти істину, прийняти суд і кару, а також прийняти випробування й переплавку. Лише витерпівши дуже багато страждань, вони можуть зрештою зазнати ґрунтовної трансформації і стати членами нового людства. Без проходження крізь різні середовища страждань для людини неможливо прийняти істину так природно і як щось само собою зрозуміле. Розбещені характери людини глибоко вкорінені й уже стали її життям. Тому людина мусить прийняти переплавку різними видами страждань і мусить витерпіти дуже багато болю, щоб повстати проти своїх розбещених характерів, повстати проти різних людських амбіцій і бажань, відпустити різні облудні людські думки й погляди та прийняти істину. Те, що людина отримує натомість за ці страждання, – це спасіння й відкидання своїх розбещених характерів; те, що вона отримує, – це покора істині та щире поклоніння Богу; те, що вона отримує, – це Боже визнання її, створеної істоти. Тому ці страждання мають найбільшу цінність. Хоч би які страждання ти терпів, щоб відкинути свої розбещені характери, пам’ятай одне: це ті страждання, які ти мусиш терпіти, і тобі не слід розголошувати про них скрізь. Якщо ці страждання – це те, що ти терпиш добровільно і що ти мусиш терпіти, то тобі слід правильно підходити до цього й приймати це від Бога. Тобі слід перетворити це на власне щире усвідомлення й чудовий досвід і поділитися цим з іншими, написавши або розповівши про це, а не говорити про свій досвід страждань, щоб похизуватися й ухопити для себе особистий капітал. Хоч би як багато ти страждав, це не твій особистий капітал, і це не означає, що ти маєш старшинство. Бог не вимірює те, чи має людина зрештою право на досягнення спасіння, тим, наскільки вона страждає. Чи правильний такий погляд на страждання? (Так.)

Скажіть Мені, чи відповідають істині ці думки й погляди щодо страждання, про які Я говорив і які слід мати людині? (Так.) Хіба не так слід розглядати страждання? (Так.) Якщо ти можеш так розглядати речі, у твоїх діях буде раціональність і людськість, а твій зарозумілий характер значно зменшиться. Спершу прийми правильні думки й погляди, а потім використовуй ці думки й погляди як точку порівняння зі своєю власною розбещеністю, щоб розв’язати її. Коли ти щось робиш, практикуй згідно з принципами практики цих думок і поглядів, і ти й не помітиш, як твої розбещені характери буде розв’язано. Більшу частину часу розбещені характери відкидаються через прийняття людиною правильної думки й погляду та спершу проходження зміни у своїх поглядах, а потім поступової зміни в способі своїх дій та у виявах свого характеру. Щодо питання страждання, ти мусиш спершу мати правильні думки й погляди та бути впевненим у тому, що власне таке страждання, чому ти страждаєш і чи правильні мета й напрям твого страждання. Якщо в тебе правильні думки й погляди щодо страждання, і ти терпиш його, щоб відкинути свої розбещені характери й дотримуватися істин-принципів, і, терплячи це страждання, ти слідуєш Божому шляху, то це страждання є повинністю, яку тобі слід виконати як створеній істоті. Це практика, яку тобі слід мати, і це також твій обов’язок; це те, що тобі слід робити як справжній створеній істоті. Це зобов’язання, від якого ти не можеш ухилитися; тобто це страждання – це те, що тобі слід нести. Це подібно до того, як батьки, народивши дітей, мусять їх виховувати; виховувати їх до повноліття – це зобов’язання батьків. Хоч би скільки страждань вони терпіли в процесі виховання своїх дітей, це зобов’язання, яке батькам слід виконати, і в цьому немає нічого, чим варто хвалитися. Саме так люди виховують своїх дітей покоління за поколінням. Щоб виховувати дітей, людина мусить терпіти цей біль, що саме собою є зобов’язанням. Щоб досягати спасіння, практикувати істину, обстоювати істини-принципи й бути непохитним у своєму свідченні, людям також доводиться терпіти багато страждань. Однак одне є певним: це страждання абсолютно не є безглуздою жертвою, і це не позбавлене сенсу страждання, радше воно є значущим і цінним. Якщо мета твого страждання полягає в тому, щоб свідчити про Бога, захищати існування істини, захищати існування позитивних речей і захищати існування справедливих справ, а також обстоювати істини-принципи й так бути непохитним у своєму свідченні, то страждання, яке ти терпиш, є цінним і значущим. Якщо мета твого страждання правильна й позитивна, то це страждання – це те, що тобі слід терпіти. Що означає, що це те, що ти маєш терпіти? Це означає, що це відповідальність, яку тобі слід нести, і повинність, яку тобі слід виконати як людині і як створеній істоті під Божим пануванням; словом, ти «зобов’язаний». Що означає бути зобов’язаним? Це означає робити щось, нічого не вимагаючи, не намагаючись укласти угоду й не шукаючи нагороди; це просто те, що тобі слід робити. Це подібно до того, як Бог доручив Ною побудувати ковчег. Ной заплатив ціну в сто двадцять років, щоб побудувати ковчег, але перед ким він намагався приписати собі заслуги? Він ні перед ким не намагався приписати собі заслуги. Скільки страждань він витерпів, будуючи ковчег упродовж цих ста двадцяти років? Хоч би скільки він страждав, в очах Бога будь-яке страждання, яке він витерпів, приймаючи це доручення, було тим, що йому слід було витерпіти. Це обумовлено тим, що він був людиною, і він мусив прийняти цей біль, беручи на себе цю відповідальність, і цей біль та його відповідальність з’явилися одночасно й протікали паралельно. Будучи людиною, щойно ти прийняв Боже доручення, ти мусиш прийняти всі види болю, що містяться в ньому; ти зобов’язаний це робити. Що Ной зрештою отримав в обмін на свої страждання? Він зміг вижити в ковчезі й стати предком наступного покоління людства; він обміняв свої страждання на виживання. Тому, хоч би скільки він страждав під час будівництва ковчега, він ніколи не вважав, що це був внесок для людства чи для Бога. У нього була раціональність; він ніколи не казав таких речей. Він вважав, що це було Боже спасіння й Божа благодать. Людству сьогодення також слід мати таке ставлення. Якщо ти охоче виконуєш свій обов’язок і охоче приймаєш Боже спасіння, і хоч би який обов’язок ти виконував, або хоч би скільки ти страждав і що б ти не переживав під час виконання свого обов’язку, твоя мета полягає в тому, щоб виконати доручення й обов’язок, дані тобі Творцем, і досягти спасіння, тоді яких страждань тобі не слід терпіти? Будь-яке страждання, яке ти терпиш, – це зобов’язання і повинність, які тобі слід виконати. Кажучи простими словами, терпіти його – це твої зобов’язання і повинність; цим не варто хвалитися. Люди завжди думають: «Я постраждав і заплатив ціну. Я мушу похвалити себе; я мушу дати знати Богу, і я мушу дати знати людям, щоб у серцях людей склалося гарне враження про мене і щоб я мав високий статус і престиж серед людей». Це зайве й непотрібне. Через страждання ти вже здобув те, що мав здобути. Істина й життя, які Бог дарує тобі, є найціннішими речами. Ніякий престиж, статус чи висока повага від інших не можуть зрівнятися з істиною, яку ти здобув. Оскільки ти вже здобув найціннішу річ, чи є ще якась потреба хвалитися своїми стражданнями й ціною, яку ти заплатив, щоб інші ставилися до тебе з високою повагою? У цьому немає потреби. Оскільки ти страждаєш і платиш ціну, щоб здобути істину й досягти спасіння, тобі не слід хвалитися тим, що ти терпиш це страждання. Ті, хто має совість і раціональність, ставитимуться до цього питання правильно. Ба більше, якщо через страждання ти почнеш розуміти більше істин і точніше розуміти Божі наміри, ти дякуватимеш Богу за те, що Він організував для тебе ці середовища, і будеш вдячний за страждання, які ти витерпів. Ти скажеш: «Вдячний, що були ті середовища страждань. Вдячний, що були ті хвороби, розчарування, поразки, відсторонення, обтинання, а також суд і кара, організовані Богом. Вдячний, що ці речі супроводжували мене». Якби ці середовища страждань не супроводжували тебе, ти б ніяк не міг мати тих здобутків, які маєш сьогодні. Ти мусиш дякувати Богу, радше ніж ставитися до страждання як до капіталу, який ти можеш використати, щоб приписати собі заслуги й розповідати про це перед іншими. Бачиш, коли людина має точне розуміння певного типу речей, що відповідає істині, її погляди на такі речі стануть точними, її позиція буде правильною, а її раціональність стане нормальною. Першопричина ненормальності в раціональності людини полягає в тому, що її думки, погляди, позиції та перспективи щодо багатьох речей є облудними й ґрунтуються на думках і поглядах, прищеплених людині сатаною. Тому ти використовуєш облудні думки й погляди та розглядаєш ці речі з облудної позиції. Ти завжди вважаєш, що в стражданні з тобою вчинили вкрай несправедливо й обтяжили тебе; ти завжди хочеш виправдати себе, завжди хочеш вилити комусь свої жалі й завжди хочеш, щоб інші були про тебе високої думки, і хочеш здобути відчуття задоволення від їхньої високої думки. Однак тепер, коли ти визнаєш цінність і значущість страждання, ти можеш правильно прийняти страждання, яке походить від Бога, і ти більше не опираєшся йому. Коли ваш духовний зріст стане трохи вищим і ваше життя дещо зросте, дехто з вас молитиметься, як Петро, просячи, щоб Божа кара й суд ніколи не покидали вас. Чи маєте ви цей духовний зріст зараз? (Ще ні, але ми готові до нього прагнути.) Просто прагніть до істини й далі та докладайте до цього зусиль. У міру того, як ви розумітимете більше істини, спосіб вашого внутрішнього розгляду речей буде потроху змінюватися, і ваше життя поступово зростатиме.

У процесі виконання своїх обов’язків деякі люди захворюють на незвичні або важковиліковні хвороби. Переживаючи ці хвороби, вони зрештою щось здобувають. Незалежно від того, чи хвороба погіршується, залишається такою ж, чи виліковується, кажучи коротко, те, що вони зрештою здобувають від переживання цього страждання, – це розуміння Божих намірів і знання власних проблем у різних аспектах. Вони більше не ставляться до Бога та істини з помилковими ставленнями й методами, які вони використовували раніше. Цей здобуток – це те, що ти не можеш отримати через жоден інший вид досвіду: його можна досягти лише через страждання. У той час ти будеш вдячний за цю хворобу, кажучи: «На щастя, у мене була ця хвороба; інакше для мене було б неможливо мати такі здобутки». Отже, коли ти бесідуватимеш і ділитимешся цим досвідом з іншими, ти бесідуватимеш про те, що ти здобув зі свого досвіду, що ти виніс із нього, і які істини людям слід зрозуміти в ньому, а не наголошуватимеш на стражданні, яке ти витерпів. Ти не будеш звеличувати себе та свідчити про себе перед іншими щодо того, як багато ти страждав, як це було болісно і як ти зрештою дійшов до рішучості страждати. Ти робитимеш це не для того, щоб свідчити про себе та хвалити себе, а радше для того, щоб ділитися власним досвідом і давати свідчення про Бога. Питання страждання слід сприймати саме так. Головне – це те, якою є твоя мета в стражданні, і в чому полягає цінність і значущість твого страждання. Але хоч би що це було, хоч би яке страждання терпіли люди й хоч би скільки вони страждали, їхнє страждання ніколи не може бути для них формою особистого капіталу. Крім того, розбещені люди живуть у плоті. Навіть якщо ти не віриш у Бога, хіба ти не страждаєш для того, щоб вижити серед людей? (Так, нам доводиться страждати й заради цього.) Чи можливо для плоті не страждати взагалі? (Ні.) Навіть якщо людина не вірить у Бога, їй однаково доводиться терпіти багато страждань. Прагнення людини до слави, вигоди, статусу, академічного успіху й багатства, а також виховання дітей тощо – усі ці речі тягнуть за собою страждання. Хто не страждає? Живучи в цьому людському світі, люди мусять терпіти страждання; просто деякі страждання позбавлені цінності – ті, у яких люди метушаться заради виживання та заради слави й вигоди, змагаючись одне з одним, намагаючись витіснити одне одного й підставляючи одне одного. Зрештою, коли їм нарешті вдається здобути свою славу, вигоду та статус, вони завжди турбуються про їхню втрату й терплять ще більше страждань, щоб не втратити свій статус. З великими труднощами вони таки зберігають свій статус, але в результаті виявляються фізично й розумово виснаженими та емоційно спустошеними. У цьому світі страждають як багаті, так і бідні. Багаті мають свої власні нещастя, а бідні – свої. Кажучи коротко, жити в цьому людському світі нелегко; усі страждають. Люди, які вірять у Бога, страждають відносно менше в плані свого життя та виживання, оскільки після того, як вони приймають істину, багато їхніх думок і поглядів стає відмінними від думок і поглядів невіруючих, і вони здатні відпустити багато речей, більше не приносячи тих безглуздих жертв і не вступаючи в марну боротьбу, отож у цьому плані вони страждають відносно менше. Вони здатні задовольнятися лише тим, що мають їжу та одяг; решту свого часу вони витрачають на прагнення до істини, прагнення до спасіння та виконання свого обов’язку як створених істот, чи не так? (Так.) Люди мусять терпіти певні страждання заради свого плотського життя: вони мусять терпіти біль від утоми та хвороб, спокуси різних злих тенденцій у світі, остракізм, а також боротьбу й чвари між людьми – вони мусять терпіти всі ці страждання. Крім того, деякі люди живуть у бідності й не мають грошей на лікування, коли хворіють. Багато речей іде не так, як вони хочуть, і вони часто почуваються безпорадними, але вони терплять усі ці страждання. Люди страждають у будь-якому разі, але хоч би скільки страждань ти терпів заради плоті, це заслужено; це те, що тобі слід терпіти. Якщо ти хочеш жити, ти мусиш страждати. Хоча страждання, які терплять люди, що вірять у Бога, за формою дещо схожі на страждання, які терплять невіруючі, те, що віруючі зрештою здобувають, – це істина, а також поклоніння Богу й покора Йому. Тоді це страждання є неймовірно цінним і значущим. Тобі слід дякувати Богу за те, що Він організував для тебе ці сповнені страждань життєві середовища, роблячи так, щоб ти міг засвоювати уроки й вчитися коритися Богу та бути непохитним у своєму свідченні щоразу, коли ти переживаєш страждання, радше ніж використовувати досвід страждання як капітал, щоб хизуватися та звеличувати себе. Завжди звеличувати себе та свідчити про себе, розповідаючи про страждання, які людина витерпіла, щоб завоювати високу повагу інших, – люди такого типу є ганебними. Люди, які позбавлені розуму, не роблять нічого, крім ганебних речей. Коли люди з розумом роблять щось, у чому бракує розуму, їм стає соромно; вони припиняють це й не йдуть далі, чи не так? (Так.)

Я багато бесідував щодо питання страждання. Чи була Моя бесіда в такий спосіб корисною для вас? (Так.) Як вона вам допомогла? (Послухавши Божу бесіду, я зрозумів, що види страждань, які терпить плоть, – це те, що людині слід терпіти, і що страждання від переживання суду й кари, обтинання, поневірянь, випробувань тощо – це також те, що людині слід терпіти. Це обумовлено тим, що людина має сатанинські розбещені характери, і якщо людина не терпить цього страждання, її розбещені характери неможливо відкинути. Крім того, Бог щойно згадав, що хоч би яке страждання терпіла людина, щоб виконати свій обов’язок як створена істота, це її повинність і зобов’язання, і їй не слід використовувати це як капітал, щоб намагатися приписати собі заслуги перед Богом. Після Божої бесіди я відчуваю, що тепер можу розглядати страждання раціонально.) Після такої бесіди деякі люди, які завжди прагнуть страждань, будуть звільнені. Деякі люди завжди думають: «Я мушу страждати, інакше брати й сестри дивитимуться на мене зверхньо й наступного разу не оберуть мене лідером або працівником. Я мушу вміти грати на публіку й вчитися страждати перед іншими». Тобі не потрібно грати на публіку. Якщо ти маєш на це час, тобі було б краще витратити його на те, щоб читати більше Божих слів, розуміти більше істини, виконувати свої зобов’язання й повинності та добре виконувати свої обов’язки, зрештою пожинаючи здобутки в плані істини. Незалежно від того, чи високої думки про тебе інші, якщо ти сам пожав здобутки в плані істини, і якщо твої розбещені характери були відкинуті, і ти зрештою заробляєш для себе шанс бути спасенним і прийняття Творця – це найцінніша річ; це те, що обрала б розумна людина. Якщо ти завжди граєш на публіку перед іншими, щоб змусити їх бути про тебе високої думки, і завжди приписуєш собі заслуги та шукаєш винагород перед іншими, свідчачи про те, як багато ти страждав, скільки образ ти витерпів, як ти присвячував себе Богові, яку ціну ти заплатив і скільки ти пожертвував, то це дурний спосіб дій. Оскільки ти заплатив таку велику ціну, пожертвував так багато й так багато страждав, то поділися з усіма своїм досвідом від того, що ти терпів це страждання й платив цю ціну, і тим, що ти здобув із цього, щоб кожен міг отримати певну користь і знайти шлях практики. Тобі слід представити результати, які ти здобув і пожав: які аспекти Божих намірів ти зрозумів, і які аспекти істини вкоренилися в тобі та стали твоїм життям. Тобі слід бесідувати й ділитися цими речами. Коли брати й сестри не розуміють певного аспекту істини або не знають, як діяти згідно з істинами-принципами в певній справі, тобі слід бесідувати про свій особистий досвід, щоб надати допомогу й настанови. Оскільки ти так багато страждав, ти, мабуть, здобув досить багато, тому поділися цим; багато людей хоче отримати від тебе допомогу. Тобі не потрібно говорити про процес свого страждання або про те, як багато ти страждав. Просто поговори про те, які аспекти істини ти пізнав після страждання. Використай свої знання й те, що ти здобув, щоб привести людей до Бога, розв’язати їхні конфлікти з Богом і розв’язати їхні неправильні думки й погляди щодо Нього. Привести їх до Бога – це привести їх в істину-реальність. Це все, що від тебе вимагається; подивися, чи можеш ти цього досягти. Якщо можеш, то ти виконав своє зобов’язання і повинність, і твоє страждання є цінним і значущим. Якщо ти не можеш навіть відповідати цій вимозі, то просто тримай свій рот на замку; страждання, яке ти витерпів, марне. Якщо ти завжди говориш про те, як багато ти страждав, ти хизуєшся і виявляєш розбещеність; ти свідчиш про сатану, свідчиш про розбещені характери й свідчиш про сатанинські думки та погляди – ти вводиш людей в оману й спричиняєш завади. Якщо ти кажеш, що ти багато страждав і заплатив велику ціну, що ти зазнав суду, кари, обтинання й дисциплінування Божими словами, і що ти пережив багато болю й переплавки, тоді тобі слід узяти свій досвід із періоду свого страждання – як ти корився, як ти міг ставитися до Божих слів із правильними думками, поглядами та ставленнями, як ти прийняв суд і кару Божих слів, і як ти шукав істину, щоб вийти з болю й переплавки, – і бесідувати про це та ділитися цим з усіма. Багато людей є голодними та спраглими до праведності, чекаючи почути ці речі. Більшість людей без навчання знає, як страждати, як платити ціну, як хизуватися та свідчити про себе після страждань і сплати ціни тощо. Усі вони знають, як хизуватися та виставляти напоказ свої заслуги. Чого єдиного вони не розуміють? Вони не розуміють, який спосіб дій є практикою істини й веденням справ згідно з істинами-принципами, а який спосіб дій є перекрученим; який спосіб дій задовольняє Божі наміри, а який порушує їх; які неправильні думки й погляди люди мають у собі; як пізнавати й аналізувати себе, коли вони стикаються з речами й виявляють розбещеність; або який спосіб дій означає, що вони навернулися, і який спосіб дій означає, що вони змінилися й виросли. Це ті речі, яких бракує більшості людей. Згідно з людською природою те, що життя всередині людей природно виявляє і чим воно живе, – це звеличення себе, свідчення про себе та хизування, щоб змусити інших бути про них високої думки; це те, у чому люди найкращі й найвправніші. Тобі непотрібно бесідувати або ділитися речами, у яких люди найвправніші; поділися чимось зі свого досвіду, знань та усвідомлення щодо Божих слів. Це ті речі, які потрібні людям. Бесідуй про те, що потрібно людям, про теми, які є корисними для практики людей, досвіду людей і досягнення людьми спасіння, і які допомагають їм розв’язати їхні конфлікти з Богом. Це цінно. Ти кажеш, що ти багато страждав, що ти витратив багато енергії та багато крові свого серця у своєму стражданні, і що ти також маєш покору, то що ж ти здобув? Скажи це вголос, щоб усі могли почути. Ділитися з усіма своїм знанням і усвідомленням щодо істини, які потрібні людям, дуже вітається. Це те, що потрібно людям. Така дія – це справжній добрий вчинок, і це твоє зобов’язання і повинність. Якщо заради хизування ти свідчиш про те, які види страждань ти витерпів, і виставляєш напоказ капітал, який, на твою думку, дало тобі твоє страждання, щоб змусити людей бути про тебе високої думки й поклонятися тобі, то це відхилення від Божих намірів. Такі дії – не твоє зобов’язання чи повинність, радше це прояв втрати совісті й розуму. Якщо ти справді не можеш стриматися й хочеш похизуватися, ти можеш трохи поговорити про це з кількома особами, щоб задовольнити своє марнославство, але тобі слід знати, коли зупинитися. У жодному разі не розголошуй це відкрито в громадських місцях; це називається бути пихатим, і це називається виставляти себе дурнем. Що означає бути пихатим і виставляти себе дурнем? Це рівнозначно тому, щоб роздягнутися догола на публіці, щоб люди дивилися, – ось наскільки це огидно. Якого типу людина таке робить? Це роблять психічно хворі люди, люди, які не мають почуття сорому й не мають раціональності. Якщо в тебе є розум, тобі категорично не можна робити такі речі. Страждання – це те, що тобі слід терпіти, але що ти здобув після страждання? Не приховуй цього; тобі слід беззастережно поділитися цим з усіма братами й сестрами, які слідують за Богом і прагнуть до істини. Якщо ти цим поділишся, Бог благословить тебе, і Він подарує тобі більше. Якщо ти не говориш на теми, що стосуються життєвого досвіду та свідчення про Бога, а натомість завжди говориш про те, як ти страждав і платив ціну, і скільки капіталу ти маєш, завжди представляючи іншим прикрашену версію себе, підносячи свій образ і підвищуючи свій авторитет, говорячи й діючи заради власної слави, вигоди та статусу, і безсоромно хизуючись усюди, то Бог не тільки не благословить тебе, а навіть забере те, що ти мав від початку. Це обумовлено тим, що твої дії не приймаються й не визнаються Богом, а засуджуються Ним. Ось чому Я кажу вам, вам категорично не можна обирати цей шлях. Хоч би скільки ти страждав, і незалежно від того, чи це те, що тобі слід було витерпіти, чи ні, і чи страждав ти добровільно, чи пасивно від безпорадності, тобі категорично не можна ставитися до свого страждання як до капіталу для хизування. І ніколи не бесідуй про те, як багато ти страждав, ніби це істина, щоб змусити людей бути про тебе високої думки або щоб змусити їх наслідувати твою рішучість страждати, твій спосіб страждання або твоє ставлення до страждання. Ніколи не роби цього; це означало б слідувати своїм власним шляхом. Бог ніколи не дивиться на те, скільки людина страждає. Він дивиться лише на те, через скільки страждань ти проходиш, скільки образ ти терпиш і яку велику ціну ти платиш заради істини, заради обстоювання справедливості й захисту Божої роботи, заради належного виконання свого обов’язку, заради покори Божим упорядкуванням та істині й заради дотримання істин-принципів. Він дивиться на те, якими є твої цілі, наміри й мотиви для страждання, радше ніж на те, наскільки великим є твоє страждання або як багато ти страждаєш. Якщо твоя мета в стражданні полягає в тому, щоб захистити власну гордість і особисті інтереси, то твоє страждання не варте й копійки. Якщо ти страждаєш, щоб захистити інтереси Божого дому, навіть якщо ти просто скажеш одне-єдине речення, яке зрештою образить деяких людей, але захистить інтереси Божого дому й буде корисним для роботи церкви, то це одне-єдине речення запам’ятається Богом. Він вважатиме це речення дорогоцінним, і Він обдарує тобі більше, даючи тобі віру, щоб зробити тебе сильним, щоб, коли ти стикатимешся з речами, ти не боявся злих людей чи ворожих сил. Він дасть тобі ясність розуму й дасть тобі змогу мати знання, проникливість, світло та просвітлення щодо істини. Як бачиш, Боже благословення таке велике!

Те, про що ми щойно бесідували, – це правильні думки й погляди щодо страждання. Хай як ти діяв раніше або хай як ти раніше розглядав страждання, коли ти зрозумієш істини щодо страждання, тобі слід навернутися, прийняти правильні думки й погляди та виправити свої наміри й цілі, використовуючи правильні думки й погляди, щоб керувати принципами, способами й напрямом своїх дій. Так ти зможеш здобути істину. Якщо чийсь менталітет неправильний і він зовсім не приймає істину, а лише говорить про слова й доктрини, які він розуміє, щоб хизуватися та виставляти себе напоказ, щоб люди були про нього високої думки, і, ведучи справи, він діє так, як йому заманеться, зовсім не змінюючись, попри те, що вірить у Бога роками, то це той, хто не любить істини й не приймає істини. Люди, які приймають істину, переймають правильні думки й погляди та беруть їх близько до серця після того, як почують їх. Коли вони із чимось стикаються, то використовують істину як критерій, щоб регулювати свою поведінку та виправляти свої неправильні наміри й облудні думки та погляди. Потім вони використовують правильні думки й погляди як принципи та як шлях практики, щоб стримувати себе й керувати своєю поведінкою. Зрештою, те, чим вони живуть і що виявляють, більше не буде розбещеними характерами, а відповідатиме істинам-принципам, що показує, що вони пережили справжню зміну. Хіба це не добре? (Добре.) Саме так людям слід прагнути до істини. Щойно ти зрозумієш істину, Божі слова природно матимуть владу у твоєму серці, тобто Божі слова стануть життям у тобі, і ти зможеш жити Божими словами. Коли Божі слова беруть управління всередині тебе на себе, і твої розбещені характери більше не керують парадом, тоді ти приймаєш істину за своє життя, і ти є тим, кого любить Бог. Чи щасливі ті, кого любить Бог? (Так.) Їхнє щастя цілком справедливе; хоча вони страждають, це однаково честь. Те, що вони переживають, – це страждання, але те, що вони здобувають, – це щось солодке. Хоча це щастя наразі може бути недосяжним для тебе – або, можливо, навіть дуже далеким, – якщо ти старанно прагнутимеш у цьому напрямі, рано чи пізно настане день, коли ти пожнеш цю радість і відчуєш це щастя, і ця радість і щастя більше не будуть такими далекими для тебе. Просто докладай зусиль і прагни до цієї мети. Рано чи пізно настане день, коли істина стане твоїм життям, і коли ти більше не будеш контрольованим чи зв’язаним розбещеними характерами, і тоді ти подумаєш: «Варто терпіти це страждання! Коли я страждав раніше, це було прикро й болісно, і я думав, що страждання – це щось важке. Я трохи страждав, а потім думав, що маю капітал. Тепер я відчуваю, що страждання – це зовсім не капітал, і воно нічого не варте – у мене є розбещені характери, тому мені слід страждати. Добре трохи постраждати; плоті слід страждати. На щастя, це страждання було зі мною; тільки так я зміг здобути істину, звільнитися від кайданів і контролю розбещених характерів і жити в радості та щасті. Після страждання приходить солодкість». Бачиш, ті, хто це скуштував, знають; ті, хто це здобув, знають. Коли настане той день, усе відчуватиметься зовсім інакше, чи не так? (Так.)

Гаразд, на цьому закінчімо нашу бесіду на сьогодні. До побачення!

16 листопада 2024 року