Нещодавно ми бесідували на тему про втіленого Бога. Ця тема стосується практики «відпускання» в рамках «Як прагнути до істини», і ми бесідували про «відпускання своїх уявлень і фантазій про Бога» в рамках теми «Відпускання бар’єрів між собою та Богом і своєї ворожості до Бога». Ми бесідували про цей аспект кілька разів, переважно обговорюючи те, як ставитися до втіленого Бога. Ми розділили цей зміст на дві теми. Чи можете ви сказати Мені, що це за дві теми? (Щодо втіленого Бога, Бог дав нам два правильні принципи практики: перший – не порівнювати Його з Богом на небі, а другий – не ставити Його в один ряд із розбещеним людством.) Ми бесідували про деякі деталі цих двох тем, що стосуються деяких проявів нормальності й практичності втіленого Бога. Це охоплювало бесіду про те, яких конкретних принципів втілений Бог дотримується у Своєму житті, існуванні, житті по-людськи та роботі серед людей. Бесіда на ці теми використовується для того, щоб дати людям змогу зрозуміти й пізнати, які прояви втілений Бог, ця особа з особливою ідентичністю, виявляє, живучи серед людей. Ми переважно вели бесіду на тему нормальності та практичності втіленого Бога й бесідували про багато конкретних деталей. Який вплив це справило на вас після того, як ви це послухали? Чи стало у вас менше уявлень і фантазій про втіленого Бога, чи у вас з’явилися якісь нові уявлення? (У нас стало менше уявлень і фантазій про втіленого Бога.) Тоді чи корисна бесіда на цю тему для людей у пізнанні втіленого Бога? (Так, корисна.) Це дуже добре.

Наша бесіда на тему про втіленого Бога переважно обертається навколо конкретних виявів і практик, що стосуються нормальності й практичності втіленого Бога, маючи на меті дати людям більш конкретне розуміння втіленого Бога, цієї особи з особливою ідентичністю. Отже, чи вважаєте ви, що чим більше ви розумієте нормальність і практичність втіленого Бога, тим більше ви відчуваєте, що Він просто нормальна людина, нічого видатного, і що більше ви розумієте нормальність і практичність втіленого Бога, тим менше ви відчуваєте Його божественну ауру? Чи є у вас такі думки? (Ні. Слухаючи деякі з наведених Богом прикладів, у яких ішлося про певне практичне життя та вияви втіленого Бога, я вважаю, що лише зовнішній образ Бога є звичайним і нормальним, але вияви Його нормальної людськості набагато перевершують вияви нас, людей; це те, чого ми не можемо досягти. Нормальна людськість Бога не містить розбещених характерів, зарозумілості чи лукавості, людської гордині чи упивання. Хоча зовні втілений Бог здається звичайним і нормальним, у Його смиренності можна побачити Його велич. Ось як я вважаю.) Зазвичай, коли відомі постаті, великі люди або видатні діячі з-поміж людства представляють себе в різних аспектах, чи говорять вони про свою нормальність, практичність, звичайність і пересічність? (Ні.) Якщо хтось із розбещеного людства представляє себе, щоб інші пізнали його, він категорично не буде описувати, наскільки він звичайний, пересічний і нормальний. Навпаки, через своє представлення та свої описи він намагатиметься змусити людей вважати, що він відрізняється від інших, що він неординарний, величний і володіє надлюдськими здібностями. Якби хтось навіть міг сприйняти його як виняткову людину, він був би ще щасливішим. Подивіться, як розбещені люди представляють себе. Спочатку вони опишуть, наскільки вони ідеальні, без жодних вад чи недоліків. Вони також будуть вихвалятися тим, наскільки славетним є їхнє походження, наскільки шляхетним є їхнє становище, які в них академічні кваліфікації та що видатного в їхній зовнішності. Навіть якщо в них на обличчі є родимка, вони мусять знайти унікальний спосіб описати її, кажучи: «Подивіться, навіть розташування цієї родимки незвичайне; кажуть, що людям із родимками на цьому місці судилося багатство або аристократія». Коли йдеться про їхню зовнішність, вони будуть показово проголошувати, наскільки кожна риса їхнього обличчя є унікальною, і які позитивні тлумачення є у фізіогноміці для кожної риси їхнього обличчя, наприклад, що їм судилося багатство чи аристократія, або що вони здатні піднятися до видатного становища, і що серед людей вони – перший хлопець на селі, а село на два двори. Крім того, їм особливо подобається вихвалятися своїми дарами та сильними сторонами в певних сферах, тим, наскільки неординарними й відмінними є їхнє мислення та ідеї, і вихвалятися тим, яких досягнень вони здобули в тих чи інших групах, як видатні діячі їх хвалять і якої високої думки вони про них, як заздрять їм і захоплюються ними, або який великий внесок вони зробили в тій чи іншій галузі, і як сильно їх цінують їхні начальники. Незалежно від того, чи є правдою те, що вони кажуть, у кожному аспекті свого представлення вони намагаються змусити людей вважати, що вони відрізняються від інших, що поміж людей вони єдині й неповторні, унікальні, такі, що перевершують усіх звичайних людей. Вони дивляться на всіх зверхньо; вони бачать усіх інших як низьких людей і нікчемних простолюдинів, тоді як лише вони самі є найвеличнішими, найшляхетнішими й найбільш незвичайними. Якщо ти запитаєш про їхні академічні кваліфікації, вони скажуть, що закінчили престижний університет, мають ступінь магістра або доктора філософії, тоді як насправді вони навчалися лише у звичайному університеті. Вони ніколи не говорять про власні вади, недоліки, розбещені характери, аспекти своїх низьких моральних якостей або про погані речі, які вони зробили. Якщо йдеться про те, щоб представити себе, щоб інші пізнали їх, вони будуть усіляко намагатися вихвалятися, хвалити й подавати себе у вигідному світлі, описуючи себе як дуже великих, неординарних і незвичайних. Навіть якщо вони захворіють, то скажуть, що це «хвороба багатіїв», змушуючи людей відчувати, що вони тендітні, розпещені й відрізняються від інших. Хай там що, вони категорично не дозволять людям відчути, що вони просто звичайні пересічні люди. Натомість вони всіляко намагаються змусити людей рівнятися на них, бути про них високої думки й захоплюватися ними. Якщо люди можуть слідувати за ними й відвести для них місце у своїх серцях, вони почуваються ще більш задоволеними собою. Якщо ти кажеш, що вони звичайні й нормальні, представники простого народу, вони вважають, що повністю втратили обличчя і що ти справді зачепив їхню гордість, навіть так, ніби це їх убиває. Упродовж усього свого життя вони прагнуть бути унікальними й екстраординарними. Через свої розбещені характери й такі бажання багато людей часто культивує зовнішній образ, щоб здаватися дуже піднесеними, стильними й шляхетними, а зовнішня манера поведінки, яку вони на себе напускають, їхні слова та їхні дії дуже сильно демонструють ауру величної постаті. Якщо хтось скаже їм у будь-якій групі: «Я помітив тебе в цьому натовпі з першого погляду; з виразу твоїх очей, рис твого обличчя і твоєї аури я можу сказати, що ти не звичайна людина», вони стають дуже щасливими. Вони будуть перебільшувати це питання до безмежності, і до кінця свого життя не зніматимуть цих слів із вуст, усюди вихваляючись: «Люди можуть упізнати мене серед натовпу з першого погляду й побачити, що я лідер, перший хлопець на селі, а не звичайна людина!». Їм особливо подобається бути такою людиною, особливо подобається позиціювати себе як екстраординарну, незвичайну особу, яка відрізняється від інших і навіть є єдиною у своєму роді. Багато інших приділяє особливу увагу відомим людям, величним людям і тим, хто має статус і становище в суспільстві, звертаючи увагу на будь-які новини про них, їхні слова та дії, а також їхнє повсякденне життя. Мета цієї уваги – не розвага, а наслідування їх і слідування за ними. Що б ці люди не їли й не носили, що б не було серед них популярним, саме це вони й наслідують. Які б теми ці люди не обговорювали, вони теж їх обговорюють. Вони стежать дуже пильно, боячись залишитися осторонь загальної тенденції, боячись відстати й стати тим, на кого дивляться зверхньо. Вони просто хочуть виділятися, і бути екстраординарними людьми в натовпі, і абсолютно не бажають бути нормальними, звичайними людьми. Хоча деякі люди мають середній рівень, не мають сильних сторін чи дарів, і їхні природжені дані дуже звичайні й пересічні в усіх аспектах, вони все ж не бажають бути звичайними людьми, не бажають бути ніким. Натомість вони причепурюються, щоб здаватися дуже піднесеними й стильними, або описують себе як дуже незвичайних, а не якихось нікчем. Дехто навіть наполегливо працює над тим, щоб наслідувати великих діячів, здібних і компетентних людей, а також осіб із чудовими навичками. Вони спостерігають, що ці люди роблять, говорять і обговорюють, і наслідують їх, прагнучи стати такими ж екстраординарними великими діячами, як вони, і більше не бути звичайними пересічними людьми. Тому, коли ми бесідуємо про нормальність і практичність втіленого Бога, деякі люди неминуче думають: «Люди енергійно хвалять, подають себе у вигідному світлі й вихваляються тим, що вони так відрізняються від інших, що вони такі екстраординарні й величні, а Ти завжди описуєш Себе як такого нормального й практичного. Хіба це не трохи нерозумно? Хіба це не трохи безглуздо? Ти – втілений Христос, із такою шляхетною ідентичністю, із таким великим німбом і такою великою короною на Твоїй голові. Як Ти можеш описувати Себе як звичайну, нормальну й практичну людину? І, боячись, що люди в це не повірять, Ти навіть наводиш так багато прикладів, щоб довести, наскільки Ти нормальний, практичний і звичайний. Звісно, це дещо спантеличує». Хоча це не відповідає людським уявленням, факти справді такі. Конкретні вияви нормальності, практичності й звичайності втіленого Бога саме такі; це факт, Я не можу цього вигадати. Дехто каже: «Хіба Тобі не слід принаймні навести кілька прикладів, які змусять людей відчути, що Ти відрізняєшся від інших і є екстраординарним, і що Твої ідентичність та образ є особливо піднесеними й величними?». Що ж, Мені шкода вас розчаровувати, але таких прикладів справді немає. Насправді Мої описи того, як Я живу по-людськи й дію в житті та на роботі, – це істинні вияви втіленого Бога; це просто настільки об’єктивно. Усе це так, як є насправді; немає прикладів, які змусили б людей побачити, що Я відрізняюся від інших, що Я екстраординарний, величний або володію піднесеним, величним образом. Дехто каже: «Хіба Ти не можеш щось вигадати? Це залишило б краще враження в серцях людей і вони б не розчаровувалися. Ти описуєш Себе як такого нормального й практичного, просто як звичайну людину; Твій образ зовсім не піднесений! Хто й далі буде обожнювати Тебе й рівнятися на Тебе? Якщо люди не рівнятимуться на Тебе чи не обожнюватимуть Тебе, чи зможуть вони й далі мати для Тебе місце у своїх серцях?». Я кажу: «Я справді цього не прагну. Цілком нормально, якщо ти не рівняєшся на Мене чи не обожнюєш Мене; Я ставлюся до цього цілком спокійно». Дехто каже: «Якщо люди не рівняються на Тебе чи не обожнюють Тебе, чи це досі називається слідуванням за Богом?». Рівняєшся ти на Мене чи обожнюєш Мене – це неважливо; Мене це справді не хвилює. Якщо ти не рівняєшся на Мене чи не обожнюєш Мене, але можеш обмірковувати своїм серцем кожне слово, яке Я кажу, кожен аспект істини, про який Я бесідую, приймати їх як Божі слова, і жити як людина, діяти та розглядати людей і речі на основі цих слів, цього достатньо – Мої слова не будуть сказані даремно. Скажімо, ти не рівняєшся на Мене чи не обожнюєш Мене, але слова, які Я говорю, і проповіді, які Я проповідую, приводять тебе до Бога, дозволяючи тобі зрозуміти, як прагнути до істини, даючи тобі змогу пізнати, як діяти згідно з істинами-принципами, стикаючись із кожною справою, навчитися того, як жити як людина й діяти, навчитися того, як виконувати обов’язок створеної істоти, знати, як бути вірним Богу і як виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту, знати, як коритися Богу, Бога боятися, а від злого втікати, і зрештою даючи тобі змогу відкинути свої розбещені характери й бути здобутим Богом. Тоді Мої слова не будуть сказані даремно, і їхня мета буде досягнута. Щодо Мене, то достатньо, якщо ти зможеш ставитися до Мене правильно, ставлячись до Мене справедливо й розсудливо згідно з принципами. Мої вимоги до вас невисокі. Раніше Я згадував три принципи нашої взаємодії: бути відвертими із Христом, поважати Його та слухатися Його слів. Достатньо, якщо ви зможете практикувати згідно із цими трьома принципами. Мені не потрібно, щоб люди обожнювали Мене, і Мені не потрібне захоплення людей чи їхня висока оцінка. Мені не потрібно, щоб люди мали Мій образ у своїх серцях. Я не зацікавлений у цих речах. Багато людей особливо обожнює постаті, які мають піднесений образ, відрізняються від інших, є надзвичайно здібними й видатними, вірячи, що втілений Бог не може бути нормальним, практичним і звичайним Сином Людським. Ті, хто ніколи не зустрічав Мене, природно припускають, що Мій образ більш піднесений, ніж у звичайних людей, особливо величний. Тобі категорично не слід так думати. Я зовсім не величний; Я досить дрібної статури й невисокого зросту. У повсякденному житті Мої слова та дії особливо нормальні й практичні. Усі аспекти Мого повсякденного життя – як Я одягаюся, Мій одяг, їжа, житло й транспорт – особливо звичайні. Я ніколи не прагну бути єдиним у своєму роді й ніколи не прагну бути унікальним. Я лише прагну робити все згідно з правилами, жити як людина відповідно до Свого належного становища, добре виконувати Свою роботу, виконувати Своє служіння й чітко та ґрунтовно говорити те, що має бути сказано. Це Мої принципи того, як жити як людина й діяти. У Мене немає людського прагнення відрізнятися, бути екстраординарним і величним, і Я ніколи не прагну того, щоб Мене впізнавали серед натовпу з першого погляду. Навіть якщо ти не впізнаєш Мене серед натовпу, Я зовсім не буду зажуреним чи засмученим, і ніколи не вважатиму, що втратив обличчя, і, звісно, Я точно не скажу, що ти ображаєш Мене.

Коли Я говорю, працюю і спілкуюся з вами, чи то Я бесідую про якийсь аспект істини, чи бесідую, щоб розв’язати проблеми в якомусь аспекті, чи просто балакаю про повсякденні речі або про щось говорю, Я завжди прагну бути зрозумілим для вас, і про що б Я не говорив, Я роблю це, щоб приносити користь людям. Звісно, якщо бесіда стосується питань, які пов’язані з істиною, то ще важливіше, щоб вона давала людям змогу здобути принципи для практики істини та знайти шляхи для розв’язання цих питань. Якщо це просто балачки про повсякденні речі, то це ще більш нормально, тому що це потреба нормальної людськості. Чого стосується ця потреба нормальної людськості? Вона означає, що іноді людям потрібно спілкуватися й ділитися тим, що вони бачать і чують у своєму повсякденному житті. Розмови про повсякденні речі, балачки й обмін думками з іншими – усе це потреби совісті й раціональності нормальної людськості. Для Мене ділитися чимось – це частіше про те, щоб допомогти тобі більше зрозуміти про цей світ, це суспільство й це людство, а також розповісти тобі, як тобі слід дивитися на деякі речі, що стаються в цьому суспільстві й серед цього людства, як розуміти лихі тенденції, як розуміти різні речі і як розуміти різні типи людей. Навіть під час балачок або розмов про повсякденні справи Я час від часу або коротко обговорюватиму деякі суттєві питання, що стосуються людей, справ і речей. Отже, незалежно від нагоди, коли люди контактують зі Мною, те, що вони бачать, чують і сприймають про Мене, полягає в тому, що Я зовсім не екстраординарний, а цілком нормальний, практичний і звичайний. Живучи з такою людською зовнішністю, Я почуваюся особливо вільно й невимушено, коли живу з людьми. Якщо ти думаєш, що в Мене є якісь дії, які є екстраординарними й відрізняються від інших, або що якась частина Моїх зовнішніх рис обличчя чи якийсь інший Мій аспект відрізняється від інших або є особливо екстраординарним, якщо ти так думаєш, то Я почуватимуся дуже ніяково й некомфортно. Мені справді не подобається, коли люди таке кажуть, і Мені також справді не подобається, коли люди так на Мене дивляться. Особливо коли, зустрічаючи Мене вперше, деякі люди спостерігають за Мною, вивчаючи Мій погляд, Мої риси обличчя, уважно прислухаючись до кожного Мого слова й тону Мого голосу, бажаючи побачити, чи такий Я екстраординарний і відмінний від інших, як вони собі уявляли. Я кажу: у цьому немає потреби; немає потреби спостерігати за Мною чи вивчати Мене. Я цілком звичайна й нормальна людина. Коли ти взаємодієш зі Мною, тобі слід бути розслабленим, вільним і невимушеним. Якщо ти завжди спостерігаєш і вивчаєш, то що більше ти вивчатимеш, то більше ти втомлюватимешся й то більше плутатимешся. Якщо ти вивчатимеш Мене та спостерігатимеш за Мною, Я відчуватиму до тебе дедалі більшу неприязнь і відразу. Хоч як ти Мене вивчаєш, якщо ти не розумієш, що Я кажу, не знаєш, чого насправді стосуються Мої слова, і не знаєш, які істини-принципи слід тут розуміти, то яка користь від твого вивчення? Твоє вивчення викликає ще більшу огиду. Якось хтось – Я не знаю, чи він довго спостерігав, чи побачив це ненавмисно, – сказав, що в Моїх очах є блиск, і що одного погляду достатньо, щоб показати, що Я – Бог. Я сказав: «Що ще ти побачив? Ти побачив Духа Божого, що сходить на Мене, мов голуб? Ти побачив двосічний меч, що виходить із Моїх уст? Ти побачив, що все Моє тіло було, ніби стовп світла? Ти побачив залізний жезл у Моїй руці? Ти кажеш, що побачив блиск у Моїх очах, але те, що ти кажеш, неправильно. У Біблії сказано: “А очі Його немов полум’я огняне”. Згідно з твоїм розумінням, ти мав би побачити, що Мої двоє очей немов полум’я, щоб сприйняти щось від Божої божественної аури, але ти побачив лише блиск, а отже, ти зневажаєш Бога». Скажіть Мені, хіба ця людина не виставила себе дурнем? Хіба це не прояв малого духовного зросту? (Так.) Я кажу тобі: не потрібно спостерігати за цими речами чи вивчати їх. Просто слухай ці слова, які Я висловлюю, цього достатньо, щоб дати тобі змогу ввійти в істину-реальність і стати на шлях спасіння. Якщо ти наполягатимеш на спостереженні, які проблеми виникнуть? Не тільки не буде жодних результатів, але ти також не зможеш анітрохи пізнати Бога, і твої уявлення про Бога ставатимуть дедалі сильнішими. Втілений Бог зовсім не пов’язаний ні з Божою особою чи істинною формою Бога, про яку Він говорить, ні з образом Бога, пророкованим Богом в Об’явленні, ні з образом Бога, який людство бачило з минулих записів. Отже, хоч як би ти не спостерігав за втіленим Богом, Він завжди нормальний і практичний, звичайна людина; Він не покаже тобі сторону, яка є екстраординарною або відрізняється від інших. Тож що Я маю на увазі, кажучи ці слова? Я просто кажу тобі, що тобі не слід спостерігати за втіленим Богом чи вивчати Його. Що більше ти вивчатимеш Його, то далі Бог буде від тебе. Якщо ти не вивчатимеш Його, а коритимешся чисто й зможеш прийняти істину, Святий Дух просвітить і осяє тебе, скеровуючи тебе до розуміння істини. Якщо ти завжди спостерігатимеш за Ним і вивчатимеш Його, Святий Дух покине тебе. Щойно Святий Дух покине тебе, це буде так, ніби весь твій зір потемніє і ти нічого не зможеш розгледіти. Ти не розумітимеш Божих слів, коли читатимеш їх; коли з тобою щось трапиться, ти не зможеш розгледіти це наскрізь або знати, що робити, а коли ти бесідуватимеш з іншими, ти не знатимеш, із чого почати. Ти почуватимешся так ніяково й розгублено, навіть роблячи найпростішу річ, яку раніше міг робити. Саме тоді все йде зовсім не так. Чи це хороші ознаки? (Ні.) Отже, коли з’являються ці ознаки, ти мусиш швидко повернутися назад і припинити спостерігати за Богом і вивчати Його. І не роби цього також тоді, коли ці ознаки не з’являються. Чому тобі не слід цього робити? Цей шлях нікуди не веде; цей шлях не той, яким тобі слід іти. Шлях, яким тобі слід іти, слідуючи за Богом, полягає в тому, щоб приймати істину й коритися Богу, а не спостерігати за Богом, вивчати чи перевіряти Його. Особливо з утіленим Богом, якщо ти ніколи Його не бачив і не знаєш, який Він на вигляд, уважно оглянути Його під час першої зустрічі – це нормально. Після того, як ти оглянеш Його, у тебе складеться про Нього певне враження, і ти зможеш зіставити Його голос із голосом, що звучить у записах проповідей: «Отже, ось який на вигляд втілений Бог, ось Його зріст, ось як Він одягається. Він справді нормальний, практичний і звичайний – усе це правда, як і описано в Божих словах». Цього достатньо; зупинись на цьому. Надалі не докладай зусиль до вивчення цієї справи у своєму серці. Далі тобі слід уважно слухати те, про що бесідує Бог, обмірковувати, якого аспекту істини стосується питання, про яке бесідує Бог, швидко записувати це, потім використовувати своє серце, щоб роздумувати над цим, і, зрозумівши, практикувати. Ось правильне ставлення до Христа – втіленого Бога. Хоч як Я бесідую, хоч про який зміст Я бесідую, коли це стосується втіленого Бога, Я завжди намагаюся дати вам пізнати Божу нормальність, практичність і звичайність, а не асоціювати Його з тим, що Він екстраординарний, великий, унікальний або відрізняється від інших, чи знати Його таким. Кожне питання, про яке Я говорю, кожен приклад, який Я наводжу, пов’язані із цією темою нормальності, практичності й звичайності втіленого Бога. Я абсолютно не буду вигадувати щось, щоб змусити тебе помилково думати, що Я відрізняюся від інших, що Я екстраординарний чи великий, що в Мене постава лідера, великодушність великої людини або широта розуму й висота великої людини. Дозволь Мені сказати тобі: Я ніколи не розумію, що означає «висота» або «широта розуму», і Я не обмірковую ці аспекти й не вкладаю в них Своє серце. Що Я обмірковую? Я обмірковую, на які теми бесідувати з вами, які можуть привести вас в істину-реальність, які теми можуть спонукати, вести вас, допомагати вам і скеровувати вас, щоб ви мали готовність і рішучість страждати й платити ціну, і були здатні прагнути до істини, добре виконувати свій обов’язок і досягати спасіння. Я завжди обмірковую, на які теми говорити і які проповіді проповідувати, щоб люди могли стати на шлях спасіння, виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту, і ставати справжніми створеними істотами. На яку б тему Я не говорив, Я завжди прагну допомогти вам стати створеними істотами, які відповідають стандарту, навчитися коритися Богу й розвинути богобоязливе серце. Я ніколи не обмірковую, які слова сказати, щоб змусити вас рівнятися на Мене, або які речі зробити, щоб змусити вас захоплюватися Мною, щоб у своїх серцях ви відчували, що Я такий же незбагненний, як відома чи велика людина; у Моєму серці немає нічого подібного. Я ніколи не думав про те, як Мені слід говорити, про Свою манеру говорити або про те, як Мені слід подавати Себе, щоб змусити вас відчути, що Я дуже піднесений, щоб зробити Себе незбагненним або недосяжним для вас, і щоб ви здавалися дуже нікчемними й неосвіченими. Я ніколи не думаю про ці речі у Своєму серці, і ніколи не говорю й не дію, щоб захистити Свій власний статус, образ чи ідентичність; Я лише всім серцем виконую Своє служіння.

Іноді, коли Я втомлююся, то йду туди, де живуть брати й сестри, щоб прогулятися й роззирнутися. Іноді Я також гуляю фермерським господарством, дивлюся на овочеві грядки, свиней і овець. Коли Я бачу кошеня, Я також гладжу його, обіймаю й розмовляю з ним. Коли Я бачу миле цуценя, Я також обіймаю його. Була одна собака-мати, яка народила більше десяти цуценят. Вона була такою щасливою перед людьми, ніби заслужила якусь похвалу. Я похвалив її, сказавши: «Тепер ти задоволена собою, чи не так? Подивися, ти народила так багато цуценят, ти справді чудово впоралася, дуже добре, молодець!». Я погладив її й обійняв за шию. Я також відвідую псарні, сільськогосподарські угіддя та овочеві грядки, роззираючись усюди; це справді приємно. Скажіть Мені, чи ходять ці великі діячі в такі брудні, смердючі, неохайні місця? Не ходять. Особливо в такі місця, як псарні та свинарники з неприємними запахами – більшість людей не бажає туди йти. Я теж не люблю поганих або неприємних запахів, але легкий запах від цуценяти можна стерпіти. Іноді цуценята труться об Мене, цілують і лижуть Моє обличчя, і Я обіймаю їх. Тварини дуже прості; вони довіряють своїм господарям і їм не потрібно бути насторожі, тому вони можуть гратися та взаємодіяти зі своїми господарями досхочу. Їхнє життя таке просте. Деякі люди завжди кажуть, що люблять собак, люблять дрібних тварин і піклуються про дрібних тварин, але коли ти просиш їх обійняти цуценя, вони не бажають цього робити. Вони кажуть: «Собаки брудні й смердючі, і в них навіть можуть бути віруси!». Я кажу: «Ти такий нервовий. Хіба ти не любиш дрібних тварин? Це не означає по-справжньому любити їх». Хіба такі люди не досить лицемірні? (Так.) Вони не вважають себе звичайними людьми; вони думають, що вони шляхетні, мають становище і є великими діячами, тож як вони можуть взаємодіяти із цими дрібними тваринами, яких люди вважають нікчемними? Навіть якщо вони торкаються їх руками, то мусять швидко вимити руки й продезінфікувати їх і навіть переодягаються, а коли приходять додому, то відразу ж приймають ванну. Вони доводять чистоту до таких крайнощів. Скажіть Мені, хіба такі люди не дивні? Якщо ти не любиш дрібних тварин по-справжньому, не прикидайся. Щойно люди побачать, що ти прикидаєшся, вони зрозуміють, що ти занадто лицемірний і нещирий, їх нудитиме від погляду на тебе й вони матимуть про тебе погане враження. Якщо ти не любиш тварин, категорично не прикидайся й не намагайся подати себе у вигідному світлі. Що більше ти намагатимешся подати себе у вигідному світлі, то потворнішим і нижчим люди тебе вважатимуть. Бути чесним і щирим набагато краще. Якщо ти не можеш бути чесним і щирим, це доводить, що з твоєю людськістю є проблема. У будь-якому разі нормальність і практичність втіленого Бога – це факт, і Його звичайність – це також факт. Багато людей бачило ці речі, контактуючи з Ним, і знає, що це факти. Це ті факти, які ви найбільше маєте розуміти й знати. Така звичайна, нормальна людина є втіленим Богом, і це суперечить людським уявленням. Якби Він діяв як розбещене людство, вихваляючись тим, наскільки Він відрізняється від інших, незалежно від того, зробив Він щось значне чи незначне, і намагаючись виділитися, це могло б відповідати людським уявленням. З одного боку, є різні прояви розбещеного людства, а з іншого – втілений Бог, Який, попри те, що висловлює так багато істин, усе ж демонструє прояви, які є такими ж нормальними, як і у звичайної людини, – який із цих видів проявів є позитивною річчю, що приносить користь людям? Який є негативною річчю, якою люди гидують і яку відкидають? Чи здатні ви тепер певною мірою це розпізнавати? (Так.) Тоді нам не потрібно вдаватися в деталі; продовжмо тему з минулого разу.

Минулого разу ми бесідували на іншу тему про відпускання уявлень і фантазій про втіленого Бога: не можна ставити втіленого Бога в один ряд із розбещеним людством, так? (Так.) У цій темі Я перелічив деякі конкретні прояви втіленого Бога в тому, як Він живе як людина й діє з погляду Своєї людськості, а також деякі прояви Його характеру-сутності – Він не обманює, не змагається, не бореться, не плете інтриги, не принижує інших, не мститься, не спокушає тощо. З них ми минулого разу трохи побесідували про те, що не можна обманювати, змагатися й боротися. Про який прояв нам слід побесідувати цього разу? (Не можна плести інтриги.) Не можна плести інтриги, обманювати, змагатися й боротися, – це також принцип, за яким втілений Бог, ця звичайна людина, живе як людина й діє. Звісно, цей принцип також стосується Його людськості-сутності та Його характеру. Не можна плести інтриги – це також конкретний прояв характеру-сутності або один з аспектів життя по-людськи втіленого Бога, цієї звичайної людини. Чи легко зрозуміти фразу «не можна плести інтриги»? Ви всі її розумієте? (Так.) Найбазовіше розуміння того, що не можна плести інтриги, – це не будувати підступних планів і не вдаватися до тактик чи хитрих схем. Тобто, коли Я контактую з вами й взаємодію з вами чи то на роботі, чи то в повсякденному житті, Я завжди чесний і щирий. Я не вдаюся до тактик, не беру участі в хитрих схемах і не будую підступних планів. Натомість Я говорю правдиво, кажучи все, що в Мене на серці, і розповідаючи вам усе так, як воно є. Я не плету проти вас інтриги й не обманюю вас. Я не використовуватиму красивих слів, щоб здобути вашу довіру, а потім змусити вас бажати присвячувати себе, страждати й платити ціну. Ви бачили, щоб Я робив такі речі? (Ні.) Коли Я вас запитаю, ви точно скажете «ні», але чи можете ви навести приклад, щоб це проілюструвати? Якщо кожен із вас зможе навести приклад, то цей факт буде неспростовно доведено, і ви справді матимете певне розуміння цього пункту – не можна плести інтриги. Наприклад, хтось каже, що у світі він опанував певні навички й розуміється на певній професії. Так сталося, що в Божому домі є робота або завдання, пов’язані із цією професією, якої він навчився. Я розмовляю з ним і кажу: «Ти трохи розумієшся на цій професії, і так сталося, що в Божому домі є робота в цій сфері. Чи можеш ти добре виконати цю роботу, спираючись на свої професійні знання та згідно з правилами чи принципами вашої галузі? Якщо ти бажаєш, то ця робота твоя». Чи є в цьому якісь інтриганські або експлуататорські слова? Чи є якісь слова, які приховують підступний план? (Ні.) Ви впевнені, що немає? (Упевнені.) Оскільки ти зарекомендував себе й представив себе як такого, що розуміється на цій професії, і Я дізнався про твою ситуацію, Я доручив цю роботу тобі. Якщо ти бажаєш її виконувати й кажеш: «Я приймаю це від Бога; я беруся за цю роботу, за цей обов’язок», тобто ти добровільно берешся за її виконання, то тобі слід виконати її добре. Якщо ти не бажаєш, ти можеш сказати Мені в очі, що не хочеш виконувати цей обов’язок. Хіба Я змушував би тебе? (Ні.) Згідно з Моїми принципами ставлення до людей, Я б тебе не змушував. Я абсолютно розумію, що на милування немає силування, й не буду примушувати тебе щось робити згідно з Моєю особистою волею. Я не змушуватиму тебе щось робити, навіть якщо ти цього не хочеш, і не поводитимуся так, ніби через наявність у Мене цієї ідентичності Мої слова мусять мати вагу, або вони мусять бути подібними до слів імператора у своїй остаточності й незмінності. Я терпляче ставлюся до людей; Я даю тобі свободу вибирати самому. Я завжди упорядковую роботу, виходячи з потреб роботи Божого дому. Якщо є люди з досвідом у цій сфері або обізнаністю в цій галузі, які бажають виконувати роботу й можуть зробити її краще, це, безумовно, чудово. Якщо ніхто на цьому не розуміється, то з тими здібностями, які в нас є, ми робимо стільки, скільки можемо, до тієї міри, до якої можемо. Це Мій принцип. Якщо тобі доручено виконувати певну роботу, але ти кажеш: «Я не хочу цього робити. Мені не подобається, коли мене експлуатують люди або коли мною керує Божий дім; я сам роблю свій вибір», тоді добре, Божий дім не буде тебе використовувати. Виконання свого обов’язку – це те, що ти робиш охоче й добровільно. Лише коли люди бажають виконувати свій обов’язок після того, як увірували в Бога, церква може упорядкувати для них роботу. Якщо ти не бажаєш виконувати свій обов’язок, Божий дім не примушуватиме тебе, і тим паче Я не використовуватиму Свою ідентичність чи статус, щоб примусити тебе виконувати церковну роботу. Божі обранці виконують свій обов’язок і роботу виключно завдяки розумінню істини. Коли люди не розуміють істини, Божий дім не примушуватиме їх і не вимагатиме від них виконувати свій обов’язок, і тим паче Я не змушуватиму людей діяти повністю згідно з Моєю волею. Отже, якщо Я хочу, щоб ти щось зробив, Я скажу це прямо. Я абсолютно не буду вдаватися до тактик, або робити непрямі натяки, або використовувати завуальовану мову, щоб змусити тебе розгадувати Мій сенс. Я не буду цього робити. Якщо в тебе є духовний зріст і почуття ноші, щоб виконати певну роботу для Божого дому, Я прямо запитаю тебе: «Чи бажаєш ти взятися за цю роботу?». Або Я скажу ще пряміше: «Просто візьмися за цю роботу». Я говорю все прямо, простою мовою. Якщо ти людина, ти можеш зрозуміти. Тобі не потрібно марнувати клітини мозку, обмірковуючи й намагаючись уловити, що насправді означають Мої слова або чому Я їх сказав. Я не змушуватиму тебе ламати голову, щоб уловити сенс Моїх слів; Я скажу тобі прямо. Хоч яким є буквальний сенс Моїх слів, так воно і є. Крім того, чому Я прошу тебе виконати цю роботу? Тому що ти людина, яка виконує свій обов’язок у Божому домі, і ти бажаєш виконувати свій обов’язок у Божому домі. Тоді ти маєш повинність братися за будь-яку роботу в Божому домі, яка вимагає від тебе виконання твоєї частки. Хоч яку роботу чи хоч які завдання Я тобі доручаю, Я доручаю їх тобі виключно тому, що вважаю тебе віруючим у Бога. Тобі слід прийняти їх як своє зобов’язання, повинність та обов’язок; так чинити – правильно. Чи доручають тобі роботу, чи призначають тобі завдання – усе це робиться для того, щоб ти виконував обов’язок створеної істоти, а також шукав істину й здобував істину, виконуючи свій обов’язок. У цьому немає жодних ділових стосунків, і Я не вмовляю й не обманюю тебе. Усі ці сказані слова й призначені завдання є позитивними й відкритими; тут немає жодних таємниць. Тут немає жодних стосунків, пов’язаних із грошима, матеріальними речами чи інтересами, тут у стосунках не експлуатують і не є експлуатованими. Це абсолютно не той випадок, коли твої сильні сторони, навички чи професійні знання використовуються для того, щоб Божий дім отримував прибуток; Божий дім абсолютно не буде цього робити. Виконання свого обов’язку випливає виключно з готовності й бажання; Божий дім ніколи нікого не примушує. Твоє прийняття цього обов’язку – це те, що тобі слід робити, як створеній істоті. Виконання цього обов’язку – це також шлях, на якому ти переживаєш Божу роботу й досягаєш спасіння. Якщо, виконуючи свій обов’язок, ти навчишся коритися Богу й здобудеш істину, то отримаєш Боже прийняття, згадку й визнання. Це той урожай, який тобі слід зібрати з того, що ти присвятив. Тому тобі слід прийняти цю роботу як свій обов’язок без жодних побоювань чи підозр. Я правдиво скажу тобі все, що Я хотів би, щоб ти зробив. Я люблю говорити просто. Мені не потрібно вмовляти тебе, як трирічну дитину, ходити довкола, говорити по колу й казати тобі приємні речі. Я не буду цього робити. Якщо ти вмієш співати чи танцювати, і в тебе є ці природжені дані, то коли тобі влаштовують виконання цього обов’язку, тобі слід його прийняти. Якщо ти кажеш: «Зважаючи на мої природжені дані, я не зовсім придатний для цього обов’язку. Нічого, якщо я не буду виконувати цей обов’язок?». Це нормально. Це твоя свобода; Я не буду тебе примушувати.

Хай що Я кажу чи прошу вас зробити, у цьому немає жодних інтриг. Коли Я розмовляю з лідерами й працівниками, Я запитую їх: «Яким було церковне життя останнім часом? Новачки почали жити церковним життям – які проблеми в них досі є? Чи були вони розв’язані? Які в них думки після перегляду фільмів або досвідних свідчень від Божого дому?». Деякі лідери й працівники не можуть відповісти. Вони обмірковують у своїх серцях: «Ти намагаєшся хитрощами змусити мене розкрити мою справжню ситуацію? Ти перевіряєш, чи виконав я якусь реальну роботу? Я мушу відповідати обережно й не бути необачним! Я можу розповісти про роботу, яка була виконана добре, але якщо якась робота не була виконана або була виконана погано, мені категорично не варто про неї згадувати. Щойно я згадаю про неї, це розвінчає проблему!». Тому, коли вони звітують про свою роботу, то завжди неохоче кажуть зайве слово й дуже бояться розвінчати проблеми. У таких людей складний розум. Коли Я їх про щось запитую, слова насправді крутяться в них на язиці, але вони не кажуть їх прямо. Вони мусять обміркувати й опрацювати це у своїх думках: «Чому Ти про це запитуєш? Як мені належно відповісти так, щоб, з одного боку, Ти не дізнався про реальну ситуацію, а з іншого боку, Ти був задоволений?». Насправді Я не пропускаю жодного слова, яке вимовляю, через ментальний фільтр. Яким є Мій стан, коли Я ставлю запитання? Коли Я бачу когось і знаю, за яку роботу він відповідає, Я відразу думаю про те, які конкретні завдання він може виконувати, з якими проблемами він схильний стикатися у своїй роботі і з якими труднощами він може зіткнутися. Думаючи про них, Я запитую його прямо: «Яким було церковне життя останнім часом у церквах, за які ти відповідаєш? Чи всі церковні лідери та диякони відповідні? Чи знають брати й сестри, як їсти й пити слова Божі? Чи більшість із них займається духовними роздумами? Чи вивчають вони гімни й танці у вільний час? Як просувається євангельська робота?». Кожне запитання, яке Я ставлю, є прямим і відвертим, без жодних перевірок чи прихованих мотивів. Я просто думаю про роботу та життя-входження людей. Хоч як ти відповідаєш, тебе не будуть перевіряти, і Я не триматиму нічого як важіль впливу на тебе; немає жодної проблеми з тим, що ти себе видаси або що щось тримають як важіль впливу на тебе. Я просто намагаюся дізнатися про роботу, Я не розпитую навмисно про чиюсь ситуацію і не націлююся ні на кого для того, щоб розібратися з ним або відсторонити. Церква не бере участі в класовій боротьбі чи фракційних суперечках – вона виконує реальну роботу. Іноді, коли Я бачу братів і сестер або лідерів і працівників, Я просто хочу невимушено поспілкуватися, сказати кілька щирих слів і поговорити про якісь повсякденні речі. Іноді Я також запитую, які проблеми досі присутні в роботі церкви. Усе, що Я кажу, – це повсякденна мова, це справжні слова. Наприклад, Я запитую вас: «Яким було церковне життя останнім часом? Чи можуть брати й сестри отримувати користь від кожного зібрання? Чи може життя церковним життям допомогти розв’язати реальні проблеми?». Деякі люди відповідають: «Останнім часом церковне життя не було хорошим. Хоча ми й збираємося, великих здобутків немає, і не можна розв’язати фундаментальні проблеми». Тоді Я запитую: «У чому полягає проблема?». Більшість людей не може відповісти. Скажіть Мені, чи є пастка в Моєму запитанні? Чи стоїть за ним підступний план? Зовсім ні. Я просто запитую, щоб дізнатися про роботу й осягнути ситуацію, щоб Я міг бесідувати з вами про істину й розв’язувати проблеми. Що б ви не відповіли, вас не перевірятимуть. Деякі відносно прості люди можуть говорити правдиво. Вони кажуть: «Брати й сестри щойно прийняли Божу роботу й ще не мають великого досвіду. Їм нічого сказати під час зібрань. Якщо вони читають занадто багато Божих слів, вони не можуть їх сприйняти, а також стають сонними й не можуть їх прийняти. Ми не знаємо, як це розв’язати». Я кажу: «Це легко розв’язати. Кожен може спочатку заспівати гімн, потім трохи потанцювати, а потім почитати трохи Божих слів. Ті, хто має розуміння, можуть розповісти про нього, а ті, хто має досвід, можуть розповісти про свій досвід. Ті, хто не має розуміння чи досвіду, також можуть розповісти про свої реальні труднощі й дозволити досвідченим братам і сестрам допомогти їх розв’язати. Хіба такі зібрання не будуть плідними? Людей із малим духовним зростом також можна наставити». Бачиш, хіба це не розв’язує проблему? Коли Я спілкуюся з людьми, іноді ставлячи деякі запитання, деякі люди зі складним розумом обмірковують: «Твоє запитання досить пряме. Я не знаю, що Ти маєш на увазі, ставлячи його. Я мушу бути обережним у своїй відповіді!». Я кажу: ти помиляєшся. З ким би Я не спілкувався і які б запитання не ставив, кінцева мета завжди полягає в тому, щоб виявити й розв’язати проблеми, допомогти тобі й скерувати тебе, а також допомогти тобі розв’язати проблеми. По-перше, це не для того, щоб розкрити тебе й змусити тебе виглядати нерозумно. По-друге, це не для того, щоб перевірити, чи кажеш ти правду, чи ти простодушна людина. По-третє, це не для того, щоб хитрощами змусити тебе відкрити свою справжню ситуацію. По-четверте, це тим паче не для того, щоб перевірити, чи компетентний ти виконувати роботу, чи можеш ти виконувати реальну роботу. Насправді, хоч як би Я з тобою не спілкувався, усе це для того, щоб допомогти тобі й скерувати тебе у виконанні твого обов’язку, щоб ти добре виконував роботу й розв’язував проблеми. Деякі люди занадто багато думають над Моїми простими запитаннями, дуже боячись, що в них є якийсь прихований сенс. Дехто навіть підозрює, що Я плету проти них інтриги. Я чітко хочу допомогти тобі розв’язати проблеми, але ти помилково думаєш, що Я плету проти тебе інтриги. Хіба це Мене не кривдить? (Так.) Тож у чому тут проблема? Людське серце лукаве! Хоча вголос люди можуть казати: «Ти – Бог, я мушу казати Тобі правду й бути з Тобою відвертим. Я слідую за Тобою, я вірю в Тебе!», глибоко в душі вони так не думають. Хоч якими б звичайними й простими не були Мої запитання, люди часто тлумачать їх у надто чутливий спосіб. Через свої припущення, а потім через вивчення вони проходять через багато тонкощів і, здається, знаходять остаточну відповідь, але насправді вона далека від початкового наміру Моїх слів. Це явно дуже просте запитання, але вони занадто багато над ним думають. Хіба такі люди не надто чутливі? Хоч би що Я запитав, їхні серця перевертаються, коли вони це чують: «Чому Ти про це запитуєш? Як мені відповісти так, щоб задовольнити Тебе й не виявити жодних вад? Що мені сказати спочатку, а що потім?». Протягом трьох-п’яти секунд слова вилітають без жодної затримки. Їхній розум швидший за комп’ютери. Чому так швидко? Насправді цей процес уже став для них другою натурою; це їхній звичайний трюк і стиль у спілкуванні з людьми та веденні справ. Вони плетуть інтриги проти всіх. Отже, хоч якими б простими не були Мої запитання, вони занадто багато над ними думають, вірячи, що в Мене є якийсь мотив чи мета. Вони обмірковують у своїх серцях: «Якщо я відповім правдиво, хіба я не розвінчаю свою справжню ситуацію? Це рівнозначно тому, щоб продати себе. Я не можу дозволити Тобі дізнатися про мою справжню ситуацію. Тож як мені відповісти належно? Як мені ощасливити й задовольнити Тебе, справити на Тебе гарне враження, щоб Ти й далі мене використовував?». Подивіться, які лукаві ці люди! Думки цих людей занадто складні. Хоч як би Я з ними не розмовляв, вони сумніватимуться й вивчатимуть. Чи можуть такі люди практикувати істину? Чи можуть вони бути придатними для використання Богом? Абсолютно ні. Це обумовлено тим, що думки таких людей занадто складні й зовсім не простий; будь-хто, хто довго з ними контактує, може це побачити. Люди вміють плести інтриги особливо добре, але чи плів Я коли-небудь інтриги проти вас, коли Я розмовляю й спілкуюся з вами? (Ні.) Чи намагаюся Я дізнатися про твій особистий стан, чи про твою робочу ситуацію, це завжди для того, щоб допомогти тобі, щоб розв’язати проблеми в роботі. Навіть якщо ти робиш помилки й на тебе чекає обтинання або відсторонення, Я не буду плести проти тебе інтриги чи мучити тебе. Щойно проблему розв’язано, на цьому все. Божий дім не буде плести проти тебе інтриги чи мучити тебе, і тим паче Я не буду триматися за твої провини як за важіль впливу й відмовлятися відпускати їх, або думати про способи дискредитувати тебе й змусити всіх ізолювати й відкинути тебе, змушуючи тебе почуватися безнадійно, щоб ти пішов у відставку за власним бажанням. Я абсолютно не буду цього робити. Якщо ти не підходиш на роль лідера або працівника, щонайбільше Я скажу: «Твій рівень занадто низький, і тобі бракує духовного розуміння. Ти не підходиш на роль лідера або працівника. Навіть якби тебе обрали лідером або працівником, ти не зміг би виконувати реальну роботу». Божий дім абсолютно не буде мучити тебе через це чи плести проти тебе інтриги.

Є принципи щодо того, яких людей Божий дім просуває й використовує, а яких не використовує, а також щодо того, яких людей він зрощує, а яких ні; усе це ґрунтується на потребах роботи Божого дому. Хай кого просувають і використовують, мета полягає в зрощуванні їх для того, щоб вони могли належно виконувати свій обов’язок і знали, як переживати Божу роботу, і щоб вони були здатні брати на себе роботу й діяти згідно з істинами-принципами. Хай яку проблему розв’язують, мета полягає в тому, щоб дати їм змогу зрозуміти більше істини, а також навчитися засвоювати уроки й здобувати розпізнання щодо різних людей, справ і речей, з якими вони стикаються. У такий спосіб їм легше ввійти в істину-реальність в усіх аспектах. Ідеться не про те, щоб експлуатувати тебе для надання послуг, і тим паче не про те, щоб експлуатувати тебе лише для заповнення вільної посади, оскільки неможливо знайти підхожу людину, а потім просто вигнати тебе, коли з’явиться хтось підхожий. Це не так. Насправді це надання тобі можливості вправлятися. Якщо ти прагнеш до істини, ти будеш непохитним; якщо ти не прагнеш до істини, ти однаково не зможеш бути непохитним. Річ абсолютно не в тому, що, оскільки ти не подобаєшся Божому дому, він знайде важелі впливу на тебе й шукатиме нагоди відсіяти тебе. Коли Божий дім каже, що зрощуватиме й просуватиме тебе, він справді зрощуватиме тебе. Важливо те, як ти прагнеш до істини. Якщо ти анітрохи не приймаєш істини, то Божий дім відмовиться від тебе й більше не зрощуватиме тебе. Після періоду зрощування деяких людей відсторонюють, оскільки їхній рівень низький і вони не можуть виконувати реальну роботу. Дехто під час періоду свого зрощування анітрохи не приймає істини, діє свавільно, перериває роботу Божого дому й заважає їй, і його відсторонюють. Ще інші зовсім не прагнуть до істини, ідуть шляхом антихристів, завжди працюють заради слави, вигоди та статусу, і їх відсторонюють і відсіюють. Усі ці ситуації розв’язуються згідно з принципами Божого дому щодо використання людей. Божий дім однаково зрощуватиме тих, хто може приймати істину й прагнути до істини, навіть якщо вони чинять переступи, роблячи якісь помилки. Якщо це не та людина, яка може приймати істину, і вона не приймає істину, коли стикається з обтинанням, то її слід одразу ж відсторонити й відсіяти. Дехто каже: «Хіба це не схоже на вичавлювання з людини всіх соків і викидання її осторонь? Хіба це не експлуатація людей?». Скажіть Мені, чи було когось коли-небудь відсторонено, відсіяно або більше не зрощувано Божим домом через те, що в нього більше не залишилося цінності, яку можна було експлуатувати? Чи траплялося таке коли-небудь? (Ні.) Тоді за яких обставин Божий дім відсторонює або відсіює людей? (Божий дім відсторонює або відсіює когось лише тоді, коли він не може брати на себе роботу або коли спричиняє переривання й завади та коїть зло.) Нікого не відсторонюють без причини. Дехто має низький рівень і не може виконувати конкретну роботу. Дехто має певний рівень, але не виконує конкретної роботи й не захищає інтересів Божого дому; такі люди не виконують роботу, на яку здатні, не бажають перейматися роботою церкви та втомлювати себе нею, не бажають страждати та платити ціну й не бажають ображати людей. Такі люди не можуть виконувати реальну роботу, тому їх треба відсіяти; їм більше не годиться обіймати цю посаду. Вони не лише перешкоджають роботі церкви, а й впливають на життя-входження Божих обранців. У такій ситуації вони мусять мати самоусвідомлення й швидко піти у відставку, дозволяючи тим, хто може виконувати реальну роботу, взятися за неї. Деякі люди не виконують реальної роботи, але насолоджуються благами статусу й навіть спричиняють завади й переривання. Вони завжди хвилюються, що Вишнє виявить їхні проблеми й відсторонить їх, тому, коли настає час звітувати про свою роботу, вони вдають, що порушують якісь питання, щоб шукати істину, і здаються особливо ініціативними, бажаючи справити на Вишнє гарне враження й довести, що вони є людьми, які шукають істину й можуть виконувати фактичну роботу. Вишнє просуває й використовує людей не на основі того, чи вміють вони гарно говорити, чи вправно порушують питання або чи кмітливі вони, а радше обирає та зрощує людей на основі того, чи люблять вони істину, чи прагнуть до істини, і чи можуть вони віддано виконувати свій обов’язок. Є також деякі люди, які не лише не виконують конкретної роботи й не захищають інтересів Божого дому, а й спричиняють переривання й завади та зраджують інтереси Божого дому. Упорядкування роботи Божого дому чітко визначають, що не дозволено робити, а що слід робити, проте вони не виконують жодного пункту й навіть нерозважливо коять лихі вчинки. Таких людей було багато, і всіх їх було відсторонено. Незалежно від ситуації, коли Божий дім просуває цих людей, це завжди робиться для того, щоб їх зрощувати й вести в істину-реальність, сподіваючись, що вони зможуть належно виконувати роботу церкви й добре виконувати обов’язки, які їм належить виконувати. Навіть якщо ти не знаєш, як виконувати якусь роботу, тому що ти дурний і тобі бракує проникливості або тому що твій рівень низький, поки ти прагнеш до істин-принципів, маєш це почуття відповідальності, бажаєш належно виконувати цю роботу й можеш захищати роботу церкви, Божий дім однаково зрощуватиме тебе, навіть якщо в минулому ти зробив якісь дурниці. Хоча рівень деяких людей трохи низький, вони все ж можуть виконувати певну просту роботу. Хоча їхня бесіда про істину для розв’язання проблем не може принести хороших результатів, вони можуть захищати роботу церкви. Про який би аспект істини не бесідували на кожному зібранні, вони здатні прийняти його та бути слухняними й покірними. Якщо якусь роботу не виконано належно, вони можуть здобути із цього уроки. Хоча їхній рівень трохи низький, їхні серця можуть прагнути до істини. Попрацювавши певний період, вони досягають поступу, і їхні результати стають дедалі кращими. У Моїх очах такі люди мають надію здобути спасіння. Більшість людей вірить, що, ймовірно, ті, хто має хороший рівень, здобудуть спасіння. На Мій погляд, це не обов’язково так. Ключовим є те, що люди мусять прагнути до істини, щоб вони могли здобути роботу Святого Духа, відкинути свої розбещені характери й здобути спасіння. Деякі люди мають посередній рівень, і результати їхнього обов’язку також посередні, але після років поливу й забезпечення з боку Божого дому вони починають вкладати свої серця в істину, і вони справді починають розуміти деякі істини. Вони також здобувають певний практичний досвід, можуть бачити деякі речі наскрізь і розв’язувати деякі проблеми, досягаючи дедалі більшого поступу в церковній роботі. Це досить добре; такі люди варті зрощування. Хоча, можливо, ти не зовсім компетентний для цієї роботи, принаймні Вишнє дещо схвалює тебе у виконанні цієї роботи. Скажіть Мені, чи є упорядкування виконання обов’язку людьми їхньою експлуатацією? (Ні.) Хай на який обсяг роботи ти здатен або яким є твій рівень, просування й використання тебе не є твоєю експлуатацією. Радше намір полягає в тому, щоб використати цю можливість, і дозволити тобі вправлятися у виконанні роботи, і вдосконалити тебе через твоє прагнення до істини та через наполегливу працю й несення важких нош. З одного боку, це вдосконалює особисто тебе; з іншого боку, це також здійснює роботу Божого дому. Ти і підготував добрі вчинки, і здобув результати у своєму особистому житті-входженні. Як це добре! Це два хороші результати за один крок. Дехто з тих, кого було викрито й відсіяно, якось сказав: «Ви намагаєтеся експлуатувати мене, щоб я надавав послуги Божому дому? Нізащо! Я не такий дурний!». Вони навіть здатні вимовляти такі слова – чи справді вони вірять у Бога? Чи розуміють такі люди істину? Як упорядкування виконання людьми невеликого обов’язку є їхньою експлуатацією? Якщо ти справді той, хто розуміє істину, тобі слід розуміти наміри Творця й виконувати обов’язок створеної істоти. Це виконання свого зобов’язання й повинності, як людини. Якщо в тебе немає навіть стільки совісті й розуму, чи гідний ти називатися створеною істотою? Якщо в тебе справді є совість і розум, тобі слід правильно ставитися до свого обов’язку. Якщо ти маєш для цього рівень, тобі слід прагнути до істини. Якщо ти бажаєш ініціативно виконувати свою частину, Божий дім упорядкує твоє виконання певної роботи, щоб ти ніс ношу. Це не плетіння інтриг проти тебе чи експлуатація тебе, а просування й зрощування тебе, надання тобі можливості вправлятися й ведення тебе в істину-реальність. Усе так просто. Дехто каже: «Я вже старий, мого запалу недостатньо, і мої фізичні сили слабшають. Я більше не хочу нести цю ношу. Чи можу я піти у відставку?». Я кажу, що це нормально, але перш ніж піти у відставку, ти мусиш усе ретельно обдумати. Якщо це не справді через фізичні причини, а через те, що твої особисті думки змінилися, у тебе з’явилися сумніви, ти боїшся страждати, боїшся втомитися, боїшся піднятися вище, а потім болючіше впасти, завжди маєш думку й погляд, що на вершині самотньо, – тоді ти мусиш бути обережним. Не відмовляйся від цього доручення, цього особливого обов’язку; ти мусиш ретельно це обміркувати. Такі можливості трапляються вкрай рідко – вони рідкісні, чи не так? Можливо, ти наполягав би, кажучи: «Тобі не потрібно мене переконувати. Я довго про це думав і вже ухвалив рішення. Ти не можеш мене переконати; я просто більше не хочу терпіти цю втому. Усім іншим комфортно, чому я єдиний маю втомлюватися? Чи судилося мені страждати? Я не бажаю терпіти такі труднощі! Я не бажаю миритися з долею! Церкві не слід плести інтриги проти мене; я не раб церкви, і я не продався церкві!». Тобі не слід і далі говорити ці неприємні слова; якщо ти скажеш більше, це призведе до того, що ти скоїш занадто багато гріхів, і тобі потрібно нести відповідальність за слова, які ти сказав, і за вибір, який ти зробив. По-перше, ти віриш у Бога, щоб здобути благословення; ти не продався Божому дому. По-друге, якби ти хотів продатися Божому дому, Божий дім однаково мав би ретельно обміркувати, чи маєш ти цю цінність, чи корисно було б тебе купувати. Тому, якщо ти думаєш, що Божий дім плете інтриги проти тебе й хоче експлуатувати тебе для надання послуг, ти думаєш неправильно, бо стандарти, за якими Божий дім досліджує людей, полягають у тому, чи щиро вони вірять у Бога, чи люблять вони істину, і чи можуть вони слухатися Божих слів і коритися Богу. Божий дім обирає та зрощує людей на основі цих стандартів. Якщо ти так погано думаєш про Божий дім, то в тебе немає ні совісті, ні розуму, і ти абсолютно нічого не вартий. Божий дім не лише не використовуватиме тебе для виконання твого обов’язку, а й муситиме швидко відсіяти тебе, маловіра. Якщо ти не є щирим віруючим у Бога, тобі слід швидко покинути Божий дім; не байдикуй у Божому домі. Ти не належиш до Божого дому; Божому дому не потрібні такі люди. Іди швидко.

Чи Я просто розмовляю, чи офіційно бесідую та проповідую, у кожному слові, яке Я говорю, у кожному питанні, про яке Я розповідаю, і в кожному аспекті істини, про який Я бесідую, Моя мета полягає в тому, щоб дати вам змогу пізнати ваші власні розбещені стани, розпізнати ваші вади, недоліки, невідповідності й труднощі, і, що найважливіше, пізнати ваші власні розбещені характери та вияви вашої розбещеності в різних середовищах і обставинах. Щойно ви пізнаєте свої розбещені характери, у вас буде глибше розуміння себе, ви знатимете свою міру, ви станете трохи більш розсудливими. І ви порівнюватимете себе з Божими словами й знаходитимете відповідні принципи практики та шляхи практики в Божих словах, щоб розв’язати свої власні труднощі, чи то розв’язання проблеми розбещених характерів, які ви виявляєте в повсякденному житті, чи то ваших невідповідностей у людськості. Поступово ви відкидатимете ці розбещені характери та різні сатанинські думки й погляди, якими гидує Бог, і, приймаючи істину, досягнете справжніх змін у своїх поглядах на речі та у своїх життях-характерах. Тільки цей шлях відповідає Божим намірам. У всіх цих словах, які Я говорю, чи то розмовляючи з вами в повсякденному житті, чи то офіційно бесідуючи та проповідуючи, кожне слово сказане на основі ваших фактичних ситуацій. Я говорю ці слова, тому що побачив ваші потреби. Хоча, можливо, перераховувані Мною факти пройшли певну просту обробку, ці приклади є репрезентативними випадками, відібраними на основі фактів ваших виявів розбещеності та ваших дій. Використовуючи ці факти й приклади, Я розвінчую розбещені характери та природу-сутність людства, щоб люди могли розмірковувати над собою, і це принесе хороші результати. Тому, хоч на яку тему Я бесідую, по-перше, немає жодних пасток; по-друге, немає жодних змов; і по-третє, немає жодних перевірок. Усе це для того, щоб дати вам змогу краще зрозуміти Божі наміри та Божі вимоги, досягти того, щоб ви розглядали людей і речі, жили як люди й діяли згідно з істинами-принципами, і зрештою прийшли до Бога й мали покору та страх перед Ним. Усе це факти. Отже, коли Я спілкуюся чи розмовляю з вами про якісь справи, що трапляються в повсякденному житті, або беру участь в офіційних обмінах і запитах, пов’язаних із роботою, хоч би скільки років минуло, коли ти озираєшся назад, чи бачиш ти якісь змови чи пастки в Моїх словах? (Ні.) Чи є там якийсь намір вас експлуатувати? Чи є якийсь намір щось від вас вимагати? (Ні.) Ви впевнені? (Упевнені.) Наприклад, хтось відповідає за тваринництво на фермі. Я запитую його, скільки днів потрібно курці, щоб знести яйце, і він розмірковує: «Що Ти маєш на увазі, запитуючи це? Ти намагаєшся побачити, чи добре я годую курей? Тоді як мені належно відповісти? Якщо я скажу, що вони несуть одне яйце на день, це насправді недосяжно; це було б брехнею. Якщо я скажу, що вони несуть одне яйце кожні два-три дні, чи подумаєш Ти, що я погано годував курей і що я не давав їм поживного корму? Тоді як мені відповісти належно?». Він і далі розмірковує у своєму серці й так і не дає відповіді. Насправді в Моєму запитанні немає жодного іншого наміру; Я просто хочу отримати певну інформацію про те, як вирощували курей. Але щойно Я запитую, він надає цьому занадто великого значення й далі намагається вгадати, що Я маю на увазі, коли про це запитую. Скажіть Мені, чи важко мати справу з такими людьми? Чи взагалі можливо нормально спілкуватися, контактуючи з такими людьми? Спілкування стає неможливим. У Мене є звичка: Я завжди люблю ходити навколо й щось перевіряти. Іноді Я виявляю деякі проблеми. Якщо це питання чистоти довкілля, то слід навести лад. Якщо це кадрове питання, то слід внести корективи. Якщо це питання, пов’язане з професійними навичками, то нам слід консультуватися й вчитися. Коли виявляються проблеми, їх слід виправляти. Багато проблем було виявлено ненавмисно й розв’язано під час повсякденних розмов; деякі реальні проблеми були легко розв’язані. Отже, людям не потрібно так нервувати, коли вони контактують та взаємодіють зі Мною. Багато проблем виявляється через контакт із людьми й легко розв’язується. Контактувати з людьми й розмовляти з людьми цілком необхідно; ідеться не лише про розуміння ситуації та виявлення проблем, а й про розв’язання проблем водночас. Хіба це не здобуток? (Так.) Коли Я розмовляю з людьми, дехто говорить правдиво, тоді як інші мислять дуже складно й не наважуються говорити правдиво, завжди розмірковуючи, чи є в Моїх словах прихований зміст, або чи не намагаюся Я плести проти когось інтриги. Тому, щойно Я їх про щось запитую, вони починають нервувати, і їхні лоби вкриваються потом. Я кажу: «Зараз не спекотно, чому ти пітнієш?». Вони відповідають: «Тобі, можливо, не спекотно, а мені спекотно! Те, що Ти сказав, так мене налякало, що моє серце ледь не вискочило з грудей. Тепер мої долоні й підошви пітніють, моє серце калатає, і я не знаю, що робити». Я кажу: «Тобі не потрібно нервувати. Я просто невимушено говорю, просто розмовляю. Якщо справді є проблема, ми просто її розв’яжемо. Не думай про Мене як про когось такого жахливого, ніби виявлення будь-якої проблеми означає, що Я страчу всю твою велику родину. Я не “розв’язую” людей; Я розв’язую проблеми. Розв’язання проблем – це ключове». Яку віру тобі слід мати? З одного боку, Я безумовно дію згідно з принципами, абсолютно справедливо. Я не діятиму на емоціях, свавільно чи деспотично: Я не вважатиму тебе неприємним, щоб потім чіплятися до тебе, прискіпуватися чи шукати недоліки, а потім вигнати тебе й знайти для виконання роботи когось, хто Мені до вподоби. З іншого боку, Я поводжуся зі всіма на основі фактичної ситуації та фактичної проблеми; є принципи. Людям дозволено робити помилки, дозволено бути дурними, слабкими й негативно налаштованими. Але одна річ не дозволена: якщо ти завдаєш клопоту й навмисно перериваєш роботу церкви та заважаєш їй, то тобі слід поміркувати над собою. Якщо ти не захищаєш інтересів Божого дому, якщо ти завжди зраджуєш інтереси Божого дому, то церкві не потрібно, щоб ти виконував свій обов’язок; Божому дому доведеться знайти підхожу людину, щоб тебе замінити. Це означає діяти згідно з принципами. Те, як Я розв’язую проблеми, як Я розв’язую питання, як Я маю справу з людьми, – усе це виконується згідно з принципами. Тобі не потрібно хвилюватися, що Я розберуся з тобою, якщо виявлю в тебе якусь проблему; це залежить від того, що це за проблема, і ситуація буде розв’язуватися згідно з природою проблеми. Якщо природа твоєї проблеми не дуже серйозна, якщо ти спричинив її не навмисно, а через миттєвий недогляд або дурість, то вона буде розв’язана через бесіду про істину. Засвой урок і не роби цієї помилки знову. Іноді це відбувається через те, що людям бракує знань і досвіду, і вони не розуміють певних професійних навичок; у такому разі швидко опановуй професійні навички й не лінуйся. Але якщо це зроблено свідомо й навмисно, якщо ти не бажаєш виконувати цей обов’язок і навіть навмисно псуєш майно Божого дому, то до цього слід поставитися серйозно. Тих, кого слід відсторонити, буде відсторонено, а тих, кого слід відіслати, буде відіслано; боятися марно. Якщо ви маєте цю віру, то коли Я говорю з вами й розв’язую з вами справи, ви почуватиметеся набагато спокійніше. Коли Я говорю з тобою або обговорюю робочі чи професійні питання, тобі слід вміти розслабитися, знати, що Бог не плестиме ні проти кого інтриги, і Він не плестиме інтриги проти тебе; ти можеш бути спокійним. Якщо тобі бракує навіть цієї віри, якщо ти не віриш, що Бог добрий і праведний, то коли ти кажеш, що віриш у Бога, слідуєш за втіленим Богом, слідуєш за Христом – де твоя віра? Як ти можеш бути з Ним відвертим? Якщо на кожному кроці ти насторожений щодо Нього, розмірковуєш про Нього, підозрюєш і вивчаєш Його, то в тебе немає справжньої віри в Нього. Якщо в тебе немає справжньої довіри, немає справжньої віри в цю особу, то до якої міри ти можеш вірити в Мої слова? Чи є хоч якесь твердження, у яке ти можеш справді повірити, яке можеш справді прийняти? Таких майже немає, чи не так? (Так.)

Одного разу Я пішов до церкви, щоб подивитися, як ідуть справи. Коли Я увійшов до кімнати, то спершу зі всіма привітався. Деякі люди підійшли, одразу ж запропонували Мені стілець, а потім сказали, що вони щось обговорюють. Поки вони розмовляли, Я раптом помітив, що ще мить тому в кімнаті було четверо чи п’ятеро людей, а тепер залишилося лише двоє. Я подумав, що, можливо, вони повернулися до своїх кімнат, щоб причесатися й освіжитися, і незабаром вийдуть, але Я пробув там досить довго, а вони так і не вийшли. Тоді Я зрозумів: вони не були Мені раді; Я прийшов у незручний час. Я був непроханим гостем. Моє прибуття змусило їх почуватися сковано й некомфортно. Вони думали: «Чи є якась мета у Твоєму візиті?». Вони боялися потрапити в пастку, боялися, що їх обдурять, боялися якоїсь змови, тому відмовлялися зустрічатися зі Мною віч-на-віч, спілкуватися чи взаємодіяти зі Мною. Це не перебільшення, і Я не додав жодних прикрас. Я не розповідаю історію – це справді сталося. Можливо, лише коли Я відчинив двері й пішов, вони нарешті з полегшенням зітхнули, кажучи: «Нарешті Він пішов! Ох, це налякало мене до смерті!». Я подумав Собі: невже Я маю таку велику «чарівність», що можу так налякати людей? Скажіть Мені, на яку проблему вказує те, що люди демонструють такі прояви? Я справді ніколи не бачив, щоб люди так вірили в Бога. Такий тип людей любить жити в темних кутках; їм не подобається жити у світлі, і їм не подобається жити відкрито й чесно. Скажіть Мені, коли Я контактую з вами, чи відчуваєте ви ніяковість і знервованість, не бажаючи спілкуватися зі Мною? Чи ви готові контактувати зі Мною, бажаючи здобути якусь істину, і ви не проти, навіть якщо це змушує вас трохи нервувати? Який у вас душевний стан? (Хоча ми відчуваємо певну знервованість, це нормально, якщо ми можемо зрозуміти істину й здобути певну користь.) Після контакту та спілкування зі Мною впродовж двох-трьох годин більшість людей вважає багато слів у Моїй бесіді дуже важливими, такими, яких вони ніколи раніше не чули, тому вони вважають, що їм було неймовірно корисно послухати ці слова того дня, і в них з’являється особливе бажання слухати Мою бесіду. Якщо Я іноді заводжу якусь невимушену розмову, вони відчувають певне розчарування й задоволені лише тоді, коли можуть щось здобути з Моїх слів. Для таких людей Я готовий бесідувати про деякі істини, вводячи питання з реального життя, щоб кожен міг отримати користь. Бачачи Мене, деякі люди завжди бояться, що Я запитаю їх про певні ситуації, і що вони не знатимуть, як відповісти, і видаватимуться дуже незграбними. Думки таких людей занадто складні; вони не прості. Інші готові шукати істину, відкрито ділячись будь-якими труднощами, які в них є, без страху бути висміяними – це правильний підхід. Принцип нашого спілкування й діалогу полягає в тому, щоб відкривати свої серця й говорити все, що в нас на думці, говорити правдиво. Я спілкуюся та взаємодію з вами в межах нормальної людськості. З огляду на Мою ідентичність і статус, Я знаю більше, ніж ви, тому, звісно, Мені слід говорити більше. Якщо ви бажаєте слухати, ви можете щось здобути; якщо ви не бажаєте слухати, Я не буду вас змушувати. Якщо у вас є здогадки, ідеї, переживання, розуміння чи знання щодо тем, які ми обговорюємо, ви також можете ними ділитися. Це називається взаємодією; це нормальна людськість. Якщо ти вважаєш те, що Я кажу, дуже важливим, тоді тобі слід слухати уважно. Якщо ти не можеш прийняти те, що Я кажу, тоді Я перестану говорити й дозволю тобі висловитися. Якщо тобі нічого сказати, Я буду ставити тобі запитання й скеровувати тебе. Наприклад, Я можу запитати: «Як останнім часом проходить твоє церковне життя? Чи є якісь труднощі у виконанні твого обов’язку?». Якщо в тебе є труднощі, тобі слід правдиво розповісти про них, і Я допоможу тобі їх розв’язати. Це називається взаємодією, і це те, що має бути в межах нормальної людськості. Хіба це не те, що всім подобається? (Так.) Якщо в тебе є совість і розум, твоя людськість буде нормальною, і наші розмови та бесіди можуть будуватися на основі відвертості, довіри й поваги, дозволяючи нам відкритися й говорити те, що в наших серцях. Якщо в тебе немає совісті й розуму й ти не хочеш шукати істину, тоді для тебе є лише один шлях практики: відтепер навчися не вивчати, не намагатися прочитати Мої думки з Моїх слів і виразів обличчя, не бути скованим і не говорити слів для перевірки. Дехто може сказати: «Я не можу цього досягти». У такому разі просто тримай рота на замку. Якщо тобі кажуть мовчати, але ти думаєш, що Я плету інтриги проти тебе й сковую тебе, із цим також легко впоратися: ти можеш просто піти геть. У Мене немає вимог до жодної людини, яку Я зустрічаю, і Я ніколи не сковую людей. Якщо хтось завжди прискіпується до Мене, і, незалежно від того, говорю Я з ним чи ні, для нього це ніколи не є нормальним, тоді Я можу лише триматися подалі від такої людини й уникати контактів із нею. Якщо деякі люди завжди бояться контактувати зі Мною, завжди думаючи, що Я буду плести інтриги проти них, але все ж хочуть контактувати зі Мною, щоб здобути якусь істину, Я кажу, що з таким менталітетом ти не можеш здобути істину; ти не та людина, яка любить істину. Ти завжди думаєш про людей найгірше, вважаючи, що ніхто не є таким хорошим, як ти. Хоч би що Я тобі казав, ти завжди думаєш, що, мабуть, Я плету проти тебе інтриги. Ти не віриш Мені й не маєш до Мене жодної довіри. У такому разі нам неможливо жити в гармонії; щонайменше ми не збігаємося з погляду людськості. У нас немає спільних захоплень чи інтересів, немає спільних цілей для прагнення чи жадання. З позиції людськості, шлях, яким ти йдеш, твої щастя, гнів, смуток і радість, а також твої вподобання та інтереси відрізняються від Моїх. Усе, що тобі подобається, є негативним, тоді як усі теми, про які Я хочу поговорити, стосуються позитивних речей. Ти завжди намагаєшся вивчати Мене. Про яку б істину Я не бесідував, ти завжди розмірковуєш, чи немає в цьому змови, чи не плету Я інтриги, чи не зазнаєш ти збитків або чи не обдурять тебе. Якщо ти завжди розмірковуєш над цими речами, яка ж тоді виникла б ситуація, якби ми розмовляли та взаємодіяли одне з одним? (Ніякова ситуація.) У такій ситуації Я почувався б незручно поруч із тобою, а ти почувався б незручно поруч зі Мною; ми обидва почувалися б незручно. Хіба таке перебування поруч одне з одним не було б просто взаємною мукою? Чи було б у цьому хоч якесь щастя? У цьому не було б жодного щастя. Якщо тобі подобається чути те, що Я кажу, якщо ти готовий слухати, якщо теми, про які Я говорю, – це те, чого ти жадаєш, що ти цінуєш у своєму серці, чого ти прагнеш, і що може задовольнити потреби твоєї людськості, у наших серцях не було б відрази чи опору, навіть якби ми просто сиділи там мовчки. Ми могли б взаємодіяти і, живучи разом, могли б досягти гармонії. Але припустімо, що тобі не подобається слухати слова, які Я говорю, і ти навіть відчуваєш відразу й опір у своєму серці, хоча всі вони дуже практичні й корисні для людей. Ти справді не можеш сприйняти позитивні речі, про які Я говорю, і слова бесіди про істину, які Я говорю для розв’язання проблем, особливо теми про розв’язання розбещених характерів, і ти навіть вважаєш, що Я промиваю тобі мізки, обманюю тебе, намагаюся тебе використати, щоб проповідувати Євангеліє і здобути більше людей для розширення впливу Божого дому. У такому разі саме ти не маєш рації. Ти завжди мислиш перекручено, завжди хочеш перекрутити факти, називати чорне білим і навіть описувати позитивні речі, які відповідають істині, як негативні, нечестиві речі, що не відповідають соціальним тенденціям. Хоч би що Я казав, ти не віриш, що це істина, що це позитивна річ. Тоді ми не можемо спілкуватися; оскільки немає спільної мови, ми не можемо жити в гармонії. Ми не можемо їсти за одним столом; ми не можемо досягти однодумності. Тоді що ти за людина? Кажучи точно, ти не є частиною Божого дому; ти – невіруючий. Хоч би якими правильними були теми, про які Я говорю, або хоч би якими правильними були шляхи практики та принципи практики, ти завжди вбачаєш у них щось інше. Ти завжди розглядаєш, розумієш і тлумачиш їх крізь нечестиву призму та з нечестивої позиції й погляду; ти не приймаєш правильних шляхів та принципів практики, про які Я говорю. Тому тобі некомфортно слухати, коли Я говорю. Чому тобі некомфортно? Тому що це не потреби твоєї людськості. Чого ти потребуєш? Прагнути до свободи, розбагатіти, їсти, пити й веселитися. Твої життєві девізи – «Головне в житті – добре їсти й гарно вдягатися» та «Насолоджуйся життям, поки можеш». Що тобі подобається? Тобі подобаються злі тенденції, закордонний одяг, знаменитості й відомі люди, а також екстраординарність і велич людини. За таких обставин ти не є щиро віруючим у Бога, ти не є частиною Божого дому; твоя людськість не має потреби в позитивних речах. Коли Я взаємодію з тобою, хай що Я кажу, роблю чи хай як Я це роблю, для тих, у кого немає совісті, розуму чи потреб нормальної людськості, усе це лише теорія, вислів, метод. Дехто навіть думає: «Коли Ти говориш, Ти вдаєшся в такі подробиці й навіть наводиш приклади. Хіба це не просто спроба глибоко вкоренити Твої думки й погляди в серця людей? Хіба це не просто спроба змусити людей прийняти Твої думки й погляди, промити їм мізки і з часом одурманити їх різними Твоїми думками й поглядами?». Якщо ти справді так вважаєш, якщо ти віриш, що ці слова не є істиною, не є істинним шляхом, який людям слід прийняти й практикувати, і не є принципами, яких людям слід дотримуватися, тоді ти можеш відмовитися їх приймати; це твоя свобода. Ти також можеш покинути церкву. Ти маєш право обирати для себе, а також право відмовитися приймати істину. Але не перекручуй факти й не називай чорне білим. Істина є істиною в усі часи; вона не може перестати бути істиною через те, що кілька дияволів і сатан заперечують і засуджують її, а тим паче вона не може перестати бути істиною через те, що багатьом людям вона не подобається або вони не можуть її прийняти. Істина існує вічно; вона вічно незмінна. Хоч би скільки людей могли її прийняти, істина назавжди залишається істиною. Мої розмови, спілкування та взаємодія з вами побудовані цілковито на основі вашої довіри до Мене; це один із найбазовіших принципів. Щоб досягти довіри, найважливіше те, що ви всі маєте підтвердити у своїх серцях, що в кожному слові, яке Я говорю, у кожному запитанні, яке Я ставлю, або в кожній справі, про яку Я говорю, немає жодних інтриг, жодної змови, жодної пастки і, безумовно, жодної перевірки щодо вас. Тож ви можете бути спокійні: коли Я з вами взаємодію, це має змушувати вас почуватися абсолютно вільно й розслаблено. Якщо ви відчуваєте, що взаємодія зі Мною не є вільною чи розслабленою, що ви або сковані, або вам дуже некомфортно, або ж ви завжди насторожені у своїх серцях, тоді Я кажу, що це справді не Моя проблема, а ваша. У якому аспекті полягає ваша проблема? Ви самі маєте чітко розуміти, які у вас є проблеми і про що ви думаєте у своїх серцях; тоді конкретно розв’язуйте конкретні проблеми. Хоч які проблеми ви можете виявити, розв’язуйте їх. Якщо ви виявите багато проблем, запишіть їх, а потім розв’язуйте одну за одною. Якщо всі проблеми неможливо розв’язати відразу, тоді розв’язуйте їх по одній, повільно. Коли таке стається, ти маєш досліджувати й розмірковувати, дивитися, про що ти насправді думав у той час, щодо яких питань ти так думаєш і які погляди в тебе формуються щодо яких питань; а потім поступово розв’язувати їх. Одного дня, коли ти відпустиш ці думки й погляди у своєму серці, усі ці проблеми будуть розв’язані, і ти справді зрозумієш істину й побачиш її цінність, тоді ти довірятимеш Мені. Ти повіриш, що Я можу ставитися до будь-якої людини й будь-якої проблеми згідно з істинами-принципами й абсолютно не буду плести інтриги проти тебе. Як наслідок, наша взаємодія може стати розслабленою та радісною, ми можемо жити в гармонії, і тоді з цієї нашої гармонії зможе розвинутися щастя. Мати щастя, насолоду, мир і радість – хіба це не добре? (Добре.)

Коли Я контактую з людьми, Я іноді запитую їх, скільки років вони вірять у Бога. Хтось каже, що вірить лише три роки, і почувається ніяково. У своєму серці вони думають, що вірять у Бога недовго й мають малий духовний зріст, тому, коли вони порівнюють себе з тими, хто вірить десять, двадцять чи тридцять років, вони завжди почуваються меншовартісними, гіршими за них. Вони розмірковують: «Ти про це запитуєш, щоб нагадати мені, що я вірю в Бога недовго, маю малий духовний зріст, і що Божий дім зробив виняток, підвищивши мене, і щоб змусити мене відчувати глибоку вдячність Божому дому?». Чому таке запитання змушує їх так ніяковіти? Це пояснюється тим, що вони занадто ускладнюють Моє запитання, думаючи, що в Моїх словах є махінація і що Я намагаюся плести проти них інтриги. Вони вбачають кілька шарів сенсу в такому простому запитанні. Сказавши, що вони вірять три роки, вони вважають, що опинилися у скрутному становищі. Хіба вони не незадоволені Моїм запитанням у своєму серці? Насправді Я ставлю це запитання без жодного особливого наміру, і Я не очікував би, що воно поставить тебе у скрутне становище. То чому ж ти вважаєш, ніби ти у скрутному становищі? Це обумовлено тим, що твій розум занадто складний. Чи є щось не так із Моїм запитанням? (Ні.) Я просто мимохідь про це запитую. Якби Я запитав тебе, скільки в тебе було романтичних партнерів, це могло б бути недоречним, оскільки це було б втручанням у твої особисті справи. Але те, про що Я запитую, стосується твоєї віри в Бога – Я запитую тебе, скільки років ти віриш у Бога. Хіба це не доречно? (Так.) Тоді чому ти не наважуєшся відповісти? Це справді не Моя проблема, а твоя. Твої думки занадто складні. У чому справа із цими твоїми складними думками? Хіба не в тому, що твій характер нечестивий і лукавий? (Так.) Чому Я запитую тебе, скільки років ти віриш у Бога? Я про це запитую, щоб дізнатися про твій духовний зріст, які істини ти розумієш, чи заклав ти основу, які в тебе є труднощі, чи можеш ти виконувати обов’язок і чи переживав ти якісь випробування. На основі цих речей Я визначаю, про що з тобою бесідувати, які підказки дати, і на цьому все. Така проста Моя думка неправильно тлумачиться тобою, ніби Я маю приховані мотиви, змушуючи тебе відчувати відразу до Мене. Скажи Мені, хіба це не Я просто отримую неприємності у відповідь на Свої благі наміри? (Так.) Коли Я запитую тебе, скільки років ти віриш у Бога, хіба Я маю хоч якийсь намір принизити тебе? (Ні.) Чи є в цьому якась злостивість? Чи є якийсь намір змусити тебе ніяковіти й мати поганий вигляд? (Ні.) Незалежно від того, віриш ти в Бога кілька місяців чи один-два роки, Мій намір – просто допомогти тобі. Бачачи, що ти досить щирий у своєму прагненні, досить завзятий, бачачи, що ти так багато страждаєш, платиш таку ціну й так багато чого зрікаєшся, Я хочу поспілкуватися з тобою, щоб ти міг здобути те, чого зазвичай не отримав би. З одного боку, запитання про те, скільки років ти віриш, виникає з турботи про тебе, а з іншого боку, – з того, що Я тебе ціную. Чи є в цьому якась злостивість? (Ні.) Це таке доречне запитання, але у що ця людина його перекрутила? «Ти хочеш, щоб усі знали, що я вірю в Бога недовго, що мій духовний зріст малий і я не розумію жодної істини, що я гірший за інших, що я меншовартісний, і Ти хочеш мене зганьбити». Якщо ти так думаєш, чи можемо ми й далі взаємодіяти? (Ні.) Тому для того, щоб ми досягли взаємодії і жили в гармонії, по-перше, ви маєте довіряти Мені, і не сумніватися, і не будувати здогадок щодо Мене. Якщо між нами немає взаємодії, у чому полягає проблема? Вона полягає в людях, тобто в людей є всілякі труднощі. А з чого виникають ці різні труднощі? Вони виникають із різних хибних думок і поглядів людей. Отже, які хибні думки й погляди має щойно згадана людина? Вона думає, що оскільки вона вірить у Бога три роки, то в церкві є нововірцем, що недовгий період віри – це щось ганебне, що робить її меншовартісною, і що вона занадто мало розуміє істину й досі не може ділитися досвідними свідченнями. Отож така людина вважає себе «громадянином другого сорту», на якого інші дивляться зверхньо, і вважає, що говорити про це ніяково й принизливо. З іншого боку, інші вірять у Бога десять чи двадцять років, тоді як вона вірить лише впродовж трьох, і тому вона хвилюється, що інші скажуть їй: «Що ти робив усі ці роки? Чому ти не прийняв цього раніше? У тебе є якесь ганебне минуле?». В очах світських людей кваліфікації, досвіду та походженню надається велике значення, і вони використовують це, щоб класифікувати людей за різними рангами. Тож який погляд у цієї людини? Вона також надає великого значення походженню та досвіду людей, тому в її серці є різні ранги залежно від того, чи вірить людина в Бога три, п’ять, десять, двадцять чи тридцять років. Це ранжування змушує її вважати, що її три роки віри – це щось ганебне в церкві, ніби така людина – «громадянин другого сорту». Для неї це тавро ганьби, приниження. Вона вважає кількість років віри в Бога дуже важливою, і так сталося, що вона вірить лише три роки. Якби після трійки додали нуль і стало тридцять років віри, тоді вона вважала б, що це славно. Вона б сказала: «Я був серед першої групи тих, хто прийняв Божу роботу. Я слідував за Богом, коли Він тільки почав з’являтися й працювати. Усі ці роки я скрізь проповідував Євангеліє і свідчив про Бога, борючись пліч-о-пліч із Богом, щоб побудувати Його Царство! Я ветеран у Божому домі, один із засновників!». Вона б вважала, що це особливо славно. Щойно прийнявши Божу роботу, деякі люди бачать, що Бог висловив так багато істин і що в Божому домі є так багато досвідних свідчень, і вважають, що почали вірити в Бога занадто пізно. Якщо вони кажуть, що вірять упродовж одного-трьох років, їм важко про це говорити, і вони розмірковують у своїх серцях: «Чому я не вірив усі ці роки? Бог висловив так багато істин, чому я це не дослідив? Хто заважав мені вірити в Бога? Хто завдав мені таких гірких страждань? Це були ті релігійні пастирі; ці люди справді є дияволами й сатанами, які пожирають душі людей. Якщо я не зможу ввійти в Царство Небесне, мені доведеться з ними розібратися!». Потім вони знову думають: «Ех, це просто моя гірка доля; у мене немає цього благословення». Але потім вони думають: «Ні, це неправильно. Бог всемогутній; чому Бог не повернув мене, цю загублену маленьку овечку, до Свого дому раніше?». І так вони перекладають провину на Бога. Насправді, хоч би що вони думали, по-перше, їхній погляд на віру впродовж трьох років порівняно з тридцятьма роками є неправильним. Вони використовують кількість років віри, щоб ранжувати людей, вірячи, що короткий період віри робить людину меншовартісною. Оскільки вони сформували такий погляд, то, коли Я запитую їх, скільки років вони вірять, їм соромно говорити. Озвучення «трьох років» уголос змушує їх почуватися дуже ніяково, дуже збентежено, дуже присоромлено, ніби їхня цінність і ранг миттєво розвінчуються. Вони вважають це дуже важливим; саме цей погляд впливає на їхнє ставлення до Мого запитання. Хіба це не так? (Так.) Скажімо, їхній погляд був таким: «Це факт, що я вірю в Бога впродовж трьох років, і оскільки в мене лише три роки віри, мій духовний зріст справді малий. Коли йдеться про багато істин, я навіть не можу чітко пояснити доктрини. Оскільки Бог запитує мене, впродовж скількох років я вірю, я просто скажу правду. Тут немає чого соромитися. Перед Богом усе відкрито, усе викладено, як воно є. Я відповім на все, що Бог запитує». Якби вони так думали, це було б просто. Це не стосувалося б жодної ідентичності, статусу, цінності чи рангу. Вони не були б обмежені, не зазнавали б впливу, контролю чи маніпуляцій з боку будь-яких хибних думок чи поглядів, і зрештою могли б легко й чесно сказати: «Я вірю в Бога впродовж трьох років». Тоді Я б продовжив, запитавши: «Ти віриш у Бога впродовж трьох років; чи зрозумілі тобі істини щодо видінь?». Якби це була людина зі складними думками, вона б подумала: «Якщо я скажу, що мені незрозуміло, хіба це не означатиме, що я не займався належною роботою у своїй вірі? Оскільки я вірю впродовж трьох років і досі не розумію істин щодо видінь, хіба це не означає, що я не їв і не пив Божі слова старанно? Але якщо я скажу, що мені зрозуміло, тоді Бог не буде бесідувати на цю тему, і я втрачу цю можливість. Якщо я скажу, що мені незрозуміло, можливо, Він побесідує зі мною ще трохи, доповнить ще трохи? Якщо я скажу, що мені зрозуміло, Він більше нічого для мене не доповнить, але, можливо, Він буде високої думки про мене?». Бачиш, вони знову мислять перекручено, чи не так? Хіба думки такої людини не занадто складні? (Так.) Такі люди справді проблемні. З ким би вони не розмовляли, вони завжди прораховують, як відповісти, щоб не втратити обличчя або не завдати шкоди своїм інтересам. Крім того, вони завжди спостерігають за ставленням інших до себе, завжди прораховують, як змусити інших бути високої думки про них і як підвищити свій власний статус. Вони завжди це прораховують, тому їм нелегко розкритися в бесіді й говорити те, що в них на серці. Коли Я їх запитую: «Чи зрозумілі тобі істини щодо видінь у твоїй вірі в Бога?», чи є в цьому запитанні другий прошарок значення? (Ні.) Чому Я ставлю це запитання прямо? Зазвичай тим, хто вірить упродовж одного-трьох років, і досі потрібна бесіда про істини щодо видінь; це дуже поширено. Якщо їм зрозумілі істини щодо видінь, тоді не потрібно про них бесідувати, і ми можемо поговорити на інші теми. Якщо вони кажуть: «Мені досі не дуже зрозумілі істини щодо видінь, особливо істина про Божу роботу суду для спасіння людини, яка занадто глибока, і я досі її не розумію. Чи міг би Ти про це побесідувати?», тоді ми знайдемо спільну тему, і Я про неї побесідую. Якщо всі почують це ще раз, вони здобудуть трохи більше, чи не так? (Так.) Деякі люди не розуміють, але вдають, що розуміють. Для чого ти прикидаєшся? Ти й далі прикидаєшся, ніби все розумієш, і ніби, якби Я сказав більше, це було б зайвим. У такому разі Я нічого не говоритиму, і ти нічого не здобудеш. Отже, хоч би якою була ситуація, якщо ти можеш говорити правдиво, без підозр, без надмірного тлумачення Моїх слів, наші розмови та спілкування можуть досягти рівня жвавої взаємодії. Ми можемо спілкуватися, контактувати та взаємодіяти в межах нормальної людськості, обговорюючи теми, які ми всі любимо. Хіба це не добре? (Так.) Так ви досягнете здобутків. Деякі люди дуже все прораховують. Коли Я запитую їх, чи зрозумілі їм істини щодо видінь, вони розмірковують у своїх серцях: «Що Ти маєш на увазі, коли про це запитуєш? Ти намагаєшся побачити, чи впевнений я в істинному шляху, чи заклав я основу, намагаєшся побачити, який у мене рівень, перевірити мій рівень? Тоді я мушу сказати, що мені зрозуміло». Тому вони кажуть: «Упродовж цих трьох років я постійно їв і пив Божі слова, переглянув багато фільмів Божого дому, часто слухаю проповіді та бесіди й часто ділюся власним досвідним розумінням на зібраннях. Мені зрозумілі всі ці істини щодо видінь». Для чого вони так кажуть? Вони хочуть справити на Мене гарне враження, змусити Мене відчути, що їхній рівень дуже хороший, і бути про них високої думки. Ти думаєш, Я був би високої думки про них лише тому, що вони сказали ці кілька слів? (Ні.) Хіба Я був би високої думки про когось так легко? Абсолютно ні; вони неправильно оцінили це питання. Якщо ти кажеш, що тобі зрозумілі всі істини щодо видінь, тоді дозволь Мені перевірити тебе. Я перевірю тебе на знання істин щодо видінь, які ти часто читаєш. Чому Бог виконує роботу кари й суду? Якого головного результату мають досягти кара й суд? Чи був у тебе якийсь досвід роботи кари й суду протягом цих трьох років твоєї віри? Чи переживав ти кару й суд хоча б раз? Чи осягнув ти істини-принципи, переживаючи кару й суд? Чи знав ти, якими були Божі наміри? Чи можеш ти поділитися конкретним досвідом? Більшість людей просто виголошуватиме якісь доктрини й не зможе поділитися жодним практичним досвідним розумінням. Людям бракує занадто багатьох речей, тому, коли ми розмовляємо, є багато тем для обговорення. Але хоч би яка тема обговорювалася, бесідуй про той обсяг, який ти знаєш. Якщо ти чогось не знаєш, просто скажи, що не знаєш. Не мисли перекручено. Хоч би яке запитання тобі поставили, просто відповідай на нього. Кажи те, про що ти думаєш у своєму серці в той момент. Хоч би якою була справжня ситуація, просто говори про неї правдиво. Не говори манівцями, не прикрашай, не кажи того, що створює хибне враження, лише з метою кращого вигляду й подання себе у вигідному світлі, не бреши й не обманюй. Усе це те, чого тобі не слід робити. Отже, хай яке запитання Я тобі ставлю або хай на яку тему Я з тобою бесідую, кажи стільки, скільки ти знаєш. Якщо Я виявлю, що ти не розумієш певного аспекту істини, або що твоє розуміння є доктринальним, або що твоє сприймання перекручене й у тебе є хибні думки й погляди, Я негайно виправлю, скерую тебе й допоможу тобі, щоб ти міг зрозуміти цей аспект істини, мати чисте сприймання й правильний шлях практики. Так наша бесіда буде ефективною. Отже, принцип бесіди на тему будується на основі правдивого висловлювання, на основі спільної бесіди та обговорень або обміну думками про істину й позитивні речі, щоб людям стала більш зрозумілою позитивна тема, про яку бесідують, щоб вони зрозуміли її точніше й мали чіткіший шлях практики. Не слід будувати її на основі підозр, інтриг і обману.

Як ви думаєте, чи добре бесідувати на такі теми, як нормальність і практичність утіленого Бога? (Добре.) А чим це добре? (Ми віримо, що це може розв’язати наші уявлення та фантазії про втіленого Бога.) Дехто каже: «Ти розкрив нам Своє справжнє єство, і тепер ми знаємо, що Ти за людина. Ти занадто наївний, коли кажеш таку відверту правду! У Тебе справді є ці прояви нормальності й практичності, але як Ти можеш казати відверту правду? Ти мусиш змушувати людей вважати, що Ти таємничий, незбагненний, величний і недосяжний. Навіть якщо Ти не плетеш інтриги проти людей, Ти мусиш казати, що вмієш це робити. Ти мусиш стверджувати, що володієш мистецтвом маніпулювання людьми та мистецтвом їхнього використання, що знаєш “Тридцять шість стратагем” і здатен експлуатувати всіляких людей, щоб вони надавали Тобі послуги. Лише якщо Ти так говоритимеш, люди Тебе обожнюватимуть; Ти не можеш казати відверту правду. Чому, коли Ти кажеш таку відверту правду, мені здається, що Ти зовсім не є таємничим і незбагненним? Що Ти не схожий на Бога? Поглянь на тих великих діячів у світі – тих, хто займається військовими справами чи політикою, і на монархів минулих епох. Хто з тих великих діячів, тих виняткових людей коли-небудь казав відверту правду? Чи хтось із них коли-небудь казав, що він нормальний, практичний і пересічний, просто звичайна людина? Вони відчайдушно прагнуть, щоб люди думали, що вони відрізняються від решти, що вони послані з небес, і що навіть якщо тепер вони стали простими людьми, вони однаково таємничі й незбагненні, і що вони непроникні для звичайних людей – тільки тоді легко правити людьми!». Усі ті монархи володіли мистецтвом імперського правління, і їхні міністри та прості люди не могли розгледіти наскрізь, що вони за люди. Як там кажуть? «Волю імператора важко збагнути, а його наказу неможливо не підкоритися». У всіх чиновників із невіруючого світу саме такий менталітет; навіть дрібний начальник відділу, керівник сектору чи менеджер має такий менталітет. Вони не хочуть, щоб люди побачили їхню справжню міру наскрізь, розгледіли, які вади має їхня людськість, яких помилок вони припустилися або які недоліки є в їхніх діях. Щойно їхні недоліки виявлено, вони роблять усе можливе, щоб замаскувати й приховати їх, а якщо їхні погані вчинки розвінчано й виведено на чисту воду, тоді вони знаходять цапа-відбувайла. Їхня мета при цьому – приховати правду про справу, щоб люди й далі рівнялися на них і обожнювали їх. Хоч би що робила така людина, вона робить це навмисно й сплановано для досягнення власних цілей, щоб усі відчували, що вона не звичайна людина, що вона може контролювати ситуацію, що саме вона смикає за ниточки. Вони б абсолютно ніколи не дозволили людям дізнатися, що вони нормальні, практичні та звичайні люди. Насправді ж вони просто звичайні розбещені люди, у яких набагато більше хитрих інтриг, ніж у пересічної людини, і вони добре вміють брати участь у змовах і махінаціях. Як вони могли б коли-небудь дозволити людям дізнатися, наскільки підступна й злостива їхня людськість? Хіба це не заплямувало б їхній імідж? Такий менталітет у всіх розбещених людей, і всі вони такі ж лицемірні, як фарисеї, із підступними й злостивими серцями. Хоча у своїх серцях вони визнають, що Бог може втілитися в плоть, як вони можуть повірити, що втілений Бог буде звичайною, нормальною людиною? У своїх серцях вони вірять, що якби Бог справді втілився в плоть, то принаймні люди мали б змогу бачити в Його плоті Його божественну ауру та різні ознаки Божої ідентичності й сутності. Вони також твердо вірять: «Дивлячись на всіх людей, втілений Бог мусить мати погляд і манеру поведінки того, хто дивиться згори вниз на незліченні маси, але я не можу побачити цих речей у Тобі. Ти також завжди кажеш, що живеш як людина згідно з правилами й робиш усе відповідно до належного Тобі становища. Хіба це не є цілковитим розвінчанням того, що насправді Ти – звичайна людина? Хіба величний, таємничий і незбагненний образ втіленого Бога в серцях людей не було б зруйновано вщент?». Як ви думаєте, чи добре це руйнування? (Так, добре. Воно руйнує наші уявлення та фантазії.) Я говорю ці слова саме для того, щоб зруйнувати ваші мрії та ваші уявлення й фантазії, щоб ви більше не жили уві сні, а жили в реальності. Це повністю узгоджується з істинами-принципами, дотримання яких Я від вас вимагаю: щоб ви жили як люди згідно з правилами, щоб ви робили все відповідно до належного вам становища й були звичайними людьми, стоячи на місці створених істот, тому що Я Сам роблю все саме так. І коли Я спілкуюся з вами, і у Своєму особистому житті Я ніколи не говорю хвалькувато чи порожньо, і Я ніколи не хизуюся й не виставляю Себе напоказ. Це те, що всі ви можете бачити й відчувати. Крім того, коли Я щось роблю, Я ніколи не плету інтриги проти кого-небудь, Я не виверткий і ніколи не халтурю, і Я живу як людина згідно з правилами. Цього мінімального стандарту совісті необхідно дотримуватися. Деякі люди використовують інтриги, коли говорять і діють, кажучи іншим приємні речі, а потім усіляко намагаючись змусити інших потрапити в їхні пастки, служити їм і надавати їм послуги. Я такого не роблю. Якщо Я хочу, щоб хтось Мені в чомусь допоміг, Я попрошу його прямо. Дехто каже: «У Тебе є ця ідентичність і статус, тож хіба змусити когось щось зробити – це не просто справа одного Твого слова?». Навіть якщо це просто справа одного слова, Я однаково мушу вирішувати це згідно з правилами, і Я не можу спонукати людей, а тим паче змушувати їх робити те, чого вони не хочуть. Якщо ти бажаєш це зробити, роби; якщо не бажаєш, можеш відмовитися. Однак, якщо Я прошу тебе щось зробити, Я завжди казатиму відверту правду. Я категорично не ходитиму манівцями й не говоритиму загадками, щоб обдурити тебе або заманити тебе на гачок, а потім змусити тебе добровільно служити Мені й надавати Мені послуги, а потім, після інтриг проти тебе, ще й змусити тебе сказати, що ти зробив це добровільно, і відчувати, ніби Я тобі нічого не винен. Я б абсолютно ніколи цього не зробив. Ці практики – чи то те, що люди називають мистецтвом використання інших, правилами гри, тактикою гри людьми, чи то імперськими стратегіями маніпулювання іншими – нічого з цього в Мене немає. Я не граюся з людьми – інші можуть, але Я цього не робитиму, і Я не буду їх наслідувати чи вчитися в них. Я ніколи не читав таких речей, як «Мистецтво війни» чи «Тридцять шість стратагем», і Я абсолютно не вдаватимуся до хитрощів і не називатиму чорне білим, коли говорю. Коли Я говорю і дію, один – це один, а два – це два. Єдиний виняток – це коли через особливі обставини Я можу сформулювати щось мудро, але це лише з огляду на слабкості й труднощі людей та їхній малий духовний зріст. Це робиться для того, щоб захищати й плекати їх, і в цьому немає жодного злого умислу, тому це також не є плетінням інтриг. Можливо, деякі люди будуть дуже розчаровані, думаючи: «Тож виявляється, що Твоє серце й розум не містять різних інтриг відомих і великих людей світу. Тож виявляється, що Ти такий простий!». Хіба не добре бути таким простим? Те, що Я не плету інтриг, не означає, що Я не бачу людей наскрізь; це не означає, що Я не можу розгледіти суть і сутність речей; це не означає, що Я не знаю, як поводитися з усілякими людьми, справами та речами. Не плетучи інтриг, Я все ж можу застосовувати принципи, щоб поводитися з усілякими людьми, справами та речами належно й точно відповідно до середовища й обставин, змушуючи їх природно відігравати свої ролі й жити в межах їхніх правил і законів під Божим володарюванням і влаштуваннями, радше ніж використовувати тактику, вдаючись до обману чи граючись із людьми, щоб ввести їх в оману. Принципи, за якими Я веду справи, принципи, за якими Я розв’язую різні проблеми, і принципи, за якими Я ставлюся до всіляких людей, справ і речей, – усе це обговорювалося в Моїх бесідах і проповідях протягом багатьох років. Коли Я про це говорю, то не вигукую гасла; ці речі походять із Моїх думок і з Моєї людськості-сутності, і Я також застосовую Свої думки й погляди, щоб поводитися з усілякими людьми, справами та речами. Отже, коли Я застосовую Свої думки й погляди, щоб поводитися з усілякими людьми, справами та речами, або поводжуся з ними згідно із цими принципами, яким, на вашу думку, є кінцевий результат – слідування Божому шляху чи бунт проти нього? (Слідування Божому шляху.) Тому, хоч яким нормальним, практичним і звичайним – зовсім не таємничим – Я, втілений Бог, можу здаватися людям, це абсолютно не вплине на ваше розуміння істини, і Я не зіб’ю вас зі шляху. Навпаки, саме тому, що Я Сам маю принципи в тому, як живу як людина й дію, якщо ви можете прагнути до істини, можете жити як люди й діяти слухняно та згідно з правилами відповідно до принципів, про які Я говорю, і практикувати згідно з напрямом і цілями, які Я вказую, то рано чи пізно ви досягнете спасіння, досягнете покори Богу й станете людьми, які Бога бояться, а від злого втікають. Це безсумнівно. Здатність досягти спасіння – хіба це не та мета, якої прагнуть ті, хто щиро вірить у Бога? Чого ж тоді ви ще шукаєте? А щодо того, чи Я таємничий і незбагненний, піднесений або відмінний від решти, чи маю Я якісь особливі здібності, яких ви не можете уявити або не маєте, – це неважливо. Ба більше, також неважливо, якщо ви думаєте, що Я нормальний, і практичний, і не вартий вашого обожнювання чи захоплення. Що важливо? Важливо те, що слова, які Я, ця незначна людина, ця звичайна й нормальна людина, говорю, гарантовано приведуть вас до Бога й гарантовано дадуть вам змогу досягти спасіння. Є ще одна безсумнівна річ: якщо ви практикуватимете й переживатимете згідно з цими словами, які Я сказав, одного дня всі ваші думки, погляди та життя-характери гарантовано будуть перетворені, і ви станете новими людьми. Ви можете стати членом нового людства – у цьому Я можу бути впевнений. Ви в цьому впевнені? (Так.)

Чи є у вас тепер якесь нове розуміння проявів нормальності й практичності втіленого Бога? (Так.) Якщо ви бачите, що те, як Я живу як людина й дію, і Мої думки й погляди – усе це перебуває в межах нормальності й практичності, і якщо Мої принципи дій і Мої думки й погляди можуть вплинути на вас у будь-який час і ви охоче їх приймете, тоді Я скажу дещо напевно: оскільки ви так любите істину, здатні шукати істину з нормальних і практичних проявів утіленого Бога, а також можете прийняти принципи, за якими втілений Бог живе як людина, і Його думки й погляди в різних аспектах, то ваші прагнення й напрям вашого життя по-людськи природно розвиватимуться в позитивному напрямку. Тобто, продовжуючи вірити, ви дедалі більше володітимете нормальною людськістю й дедалі більше житимете людською подобою, і ви також ставатимете дедалі ближчими до Божих вимог, зрештою здобуваючи спасіння. Те, що ви досягаєте таких здобутків, безпосередньо пов’язано з поливом і забезпеченням від утіленого Бога, цієї звичайної, нормальної людини. Якщо ви можете прийняти, а також полюбити ці сутності й прояви нормальності та практичності втіленого Бога, а також те, як Він живе як людина, і Його принципи для цього, то ваші прояви й ваша людськість ставатимуть дедалі кращими. Що означає, що вони ставатимуть дедалі кращими? Якщо сказати, що ти ставатимеш дедалі більше схожим на хорошу людину, ці слова можуть бути трохи порожніми. Ця фраза «ставати дедалі кращим» означає, що твоя совість і твоя раціональність розвиватимуться в позитивному напрямі. Однак, якщо ти зневажаєш нормальність, практичність і звичайність утіленого Бога або відчуваєш до них відразу, чи навіть ставишся до них упереджено, не приймаєш, відчуваєш опір до них і насміхаєшся з них, то тобі буде дуже важко прийняти всі істини, які Він висловлює, і важко зрозуміти практичне значення та вплив нормальної людськості, якою Він володіє. Навпаки, ти навіть відчуватимеш відразу до всіх істин, висловлених Богом у Його нормальній людськості, і ненавидітимеш їх. У такий спосіб тобі буде дуже важко жити подобою нормальної людини й стати тим, ким Бог задоволений, тому що речі, яким ти поклоняєшся, є не позитивними, а негативними. Знаменитості й зірки суспільства, а також соціальні тенденції – ось чого ти жадаєш і чому поклоняєшся. У такому разі шлях, яким ти йдеш, є хибним, а щодо напряму твого прагнення й розвитку, то безсумнівним є одне: ти розвиватимешся не в позитивному напрямі, а в злоякісному. Наприклад, Я кажу, що не плету інтриги проти людей, а дехто каже: «Якщо Ти не плетеш інтриги проти людей, як Ти можеш виконувати таку велику роботу? Коли Ти взаємодієш із людьми й маєш із ними справу, Тобі доводиться плести інтриги. Якщо Ти не вмієш плести інтриги, Ти не можеш гратися з людьми, і Ти не впораєшся із цією роботою». Я кажу: якщо ти можеш таке казати, то тобі кінець. Твої думки й погляди не лише перекручені, а й, більше того, вони нечестиві. Для тебе неможливо стати на правильний шлях, оскільки твоїй людськості бракує елемента любові до істини й любові до позитивних речей. Для тебе неможливо стати на шлях спасіння.

Коли Я розмовляю з людьми в межах нормальної людськості, часто виникає проблема того, що розмова не йде гладко. Що Я маю на увазі під «не йде гладко»? Іноді, коли Я взаємодію й спілкуюся з кимось у цілком нормальний спосіб, він усе занадто ускладнює або забагато думає, і розмова просто не може тривати. Якщо вона не може тривати, що Я роблю? Я просто припиняю взаємодіяти з цією людиною – Я знаходжу когось, хто може взаємодіяти з іншими, хто вміє спілкуватися й розмовляти, у кого мислення нормальної людськості, і натомість розмовляю та взаємодію з ним. Я бачу, що найпоширеніша ситуація в Моєму контактуванні з вами полягає в тому, що люди вважають: «Коли Ти розмовляєш і спілкуєшся з людьми, Твоя ідентичність і статус мають надто великий вплив. Ти – втілений Бог, а ми – створені істоти. Якщо ми скажемо щось не так, імовірно, ми припустимо, що маємо рівний статус, і образимо Божий характер. До того ж, Твоя робота, як утіленого Бога, полягає в тому, щоб спасти людство, і Ти представляєш Самого Бога, тому Твоя відповідальність або робота, за яку Ти берешся, може полягати лише у висловленні істини для розв’язання проблеми спасіння розбещеного людства. Тобі слід говорити лише про роботу або на теми, що походять від божественності. Ти не можеш говорити про нормальне людське життя – питання їжі, одягу, житла й транспорту, або говорити про те, якою є та чи інша людина. Якщо Ти все ж говориш про те, якими вони є, Ти судиш їх або маєш приховані мотиви». Оскільки люди тримаються за ці уявлення, вони класифікують утіленого Бога як нелюдську істоту. Тож, коли Я взаємодію з людьми, яким бракує нормального мислення й нормальної людськості, і Я трохи говорю про повсякденні справи чи щоденні потреби, дехто зводить ментальний бар’єр, думаючи: «Який сенс про це говорити? Це не духовно! Крім того, чи є в тому, що Ти порушуєш цю тему, якісь приховані мотиви?». Якщо Я обговорюю ситуацію якоїсь людини, дехто дивується: «Невже Ти судиш людей чи плетеш проти них інтриги за їхньою спиною? Ти щось для них приготував? Ти збираєшся їх підвищити чи відсіяти? Ти збираєшся й далі їх використовувати чи відсторонити?». Якщо Я говорю про чиїсь проблеми, дехто думає: «Тобі не подобається ця людина чи Ти відчуваєш до неї відразу? Вона зробила щось таке, що завдало Тобі болю? Вона сказала чи зробила щось таке, що Тебе образило?». Особливо під час обговорення делікатних тем, що стосуються лідерів і працівників, дехто ще більше боїться взаємодіяти, кажучи: «Ти говориш про це для роботи, але ми не будемо обговорювати це з Тобою. Це делікатні теми. Щойно ми скажемо щось неслушне, Ти розвінчаєш і обітнеш нас, і Ти побачиш вияв нашої розбещеності, і в Тебе залишиться погане враження про нас, що було б недоречно». Бувають також випадки, коли Я порушую певні теми, наприклад, запитую: «Хто у вашій родині вірить у Бога?». Ця тема є чутливою в материковому Китаї. Однак на материку не вважається делікатним запитувати про це певних осіб, з якими ти маєш справу відносно довго й добре знайомий, – а за кордоном і поготів. Але якщо Я про це запитую, деякі люди навіть не наважуються відповісти. Вони розмірковують: «Ти намагаєшся розкопати моє минуле, запитуючи, хто в моїй родині вірить?». Якщо Я запитую: «Скільки людей у вашій місцевій церкві? Хто лідер церкви?», вони думають: «О ні, Ти намагаєшся дізнатися про церкву? Я не можу говорити про це з Тобою. Якщо я щось скажу, і лідер церкви дізнається, будуть неприємності». Бачите, вони насторожені навіть тоді, коли говорять про церковні справи, і бояться щось сказати. Багато людей не наважується обговорювати теми, що стосуються лідерів церкви та церковної роботи, або вільно говорити те, що в них на думці. Однією з головних причин цього є страх розвінчати ситуацію в церкві й образити лідерів і працівників, і водночас страх ненавмисно виявити власні думки й погляди та бути обітнутим або розвінчаним. Вони не хочуть, щоб таке сталося. Тож, коли Я взаємодію з багатьма людьми, навіть звичайне спілкування не може йти гладко. Коли Я взаємодію й маю справу з невіруючими, чиї думки й походження складні, щойно Я закінчую справу, Я швидко йду – Я не можу формувати глибокі стосунки або ставати надто близьким. Але коли Я взаємодію з братами й сестрами, Я виявляю, що більшість людей теж така: Я не можу стати надто близьким або побудувати глибокі стосунки. Річ не в тім, що Я вважаю Себе вищим і не бажаю взаємодіяти з більшістю людей; радше, коли Я намагаюся наблизитися до них або встановити з ними контакт, вони підсвідомо сахаються або уникають Мене. Чому ти уникаєш Мене? Якщо ти скажеш щось не так, Я не засуджуватиму тебе й не робитиму із цього великої проблеми. Якщо ти лідер або працівник, ми можемо побесідувати про істину й поговорити про будь-який аспект, якого ти не розумієш. Якщо ти звичайний брат або сестра і ти справді кажеш щось не так або маєш якісь хибні думки й погляди, то це залежить від того, чи бажаю Я говорити про це з тобою. Якщо Я бачу, що твій рівень низький і тобі бракує здатності до сприймання, і ти не можеш нічого розгледіти наскрізь, то Я не хочу з тобою розмовляти, і навіть якби ми розмовляли, це не дало б жодних результатів. Однак, якщо твій рівень хороший, у тебе є здатність до сприймання, і ти можеш розгледіти деякі речі наскрізь, то розмова з тобою може дати результати, і це не буде марною тратою слів. Хоч із ким Я мимохідь розмовляю або хоч які проблеми Я виявляю, по-перше, Я не засуджуватиму його у Своєму серці, по-друге, Я не проклинатиму його, і по-третє, не визначатиму його фінал. Такі дії були б безпідставними, а Я не роблю дурниць. З погляду нормальної людськості, іноді, коли Я стикаюся з кимось знайомим, Я просто хочу трохи поговорити й поспілкуватися. Якщо ти бажаєш, Я поговорю з тобою. Якщо ні, Я не примушуватиму тебе. Деякі люди бояться розмовляти зі Мною. Хоч би що Я казав, вони насторожені щодо Мене й не висловлюють своїх поглядів, побоюючись, що скажуть щось не так і дадуть Мені щось, що Я зможу використати проти них. Якщо Я бачу, що ти не бажаєш говорити те, що в тебе на серці, Я зупинюся у відповідний момент. Якщо ти завжди насторожений щодо Мене, завжди боїшся, що Я плету проти тебе інтриги, то Я не буду схильний розмовляти з тобою. Скажіть Мені, чи нормальна ця Моя раціональність? (Так.) Коли Я з кимось розмовляю й спілкуюся, завжди буде якийсь контекст. Наприклад, якщо ти відповідаєш за тваринництво на фермі, ми поговоримо про тваринництво. Якщо ти лідер церкви, ми обговоримо церковні справи, справи, що стосуються братів і сестер, те, якими є нинішні стани братів і сестер або яким є церковне життя. Якщо ти проповідник Євангелія, то ми поговоримо про євангельську роботу. Це взаємодія з людьми в межах нормальної людськості, і це також частина Моєї роботи. Деякі справи не стосуються церковної роботи, але все ж є загальними справами Божого дому. Розмовляти про ці речі під час нашої зустрічі – це нормально. Ти займаєшся справами й виконуєш свій обов’язок у Божому домі, тому, коли ми зустрічаємося, Мені слід привітатися й поговорити з тобою, і подивитися, чи є в тебе якісь труднощі. Іноді під час невимушених розмов Я запитую щось на кшталт: «Останні пару ночей температура впала – у вас було прохолодно?». Дехто не хоче цього чути, думаючи: «Ми дорослі; чи потрібно нам, щоб Ти турбувався про нас?». Благі наміри залишаються недооціненими, чи не так? Іншим разом, коли Я йду на кухню, то запитую: «Як цьогорічні овочі? Чи достатньо їх для їжі? Які овочі чи продукти ви любите?». Це цілком нормальні речі, чи не так? (Так.) Але серця людей надто складні, і в деяких випадках розмова не йде гладко, навіть коли Я взаємодію й спілкуюся з ними в нормальний спосіб. Чому так відбувається? Це відбувається тому, що люди завжди бояться розвінчати свої проблеми та справжні ситуації. А чого бояться інші? Вони бояться: «Якщо я виявлю свою справжню ситуацію, Ти розвінчаєш мене у Своїх проповідях на зібраннях, використовуючи мене як мішень». Чому ти не можеш бути мішенню? Коли Я бесідую про істину щодо твоїх проблем, це їх розв’язує. Хіба так ти не здобуваєш щось додаткове? Хіба тобі не пощастило? Це добре. Це доводить, що Я сприймаю тебе серйозно й дещо ціную тебе. Правильно? Якби Я не звертав на тебе уваги й тебе не було в Моєму серці, і якби Я виявив у тебе якісь проблеми, але не звернув на них уваги й не дав тобі настанов і бесіди, то чи зміг би ти зрозуміти істину й розв’язати свої проблеми? Чи був би ти цим задоволений? Якби ти був задоволений цим, думаючи: «Жодна з проблем, які розвінчує Бог, не стосується мене, тому це доводить, що в мене немає проблем», – якби ти так переживав Божу роботу, ти не був би тим, хто прагне до істини. За всі роки віри деякі люди так ніколи й не зазнали обтинання, вони жодного разу не слугували контрастним тлом, і все ж вони пишаються й вважають себе щасливчиками, думаючи, що вони дуже хороші, що в них немає проблем і що вони неодмінно будуть спасенні. Хіба це не дуже клопітно? Така людина точно не може здобути спасіння.

Коли люди з мисленням нормальної людськості спілкуються й взаємодіють з іншими в межах нормальної людськості, вони керуватимуться почуттям совісті й розумом нормальної людськості. За наявності цього почуття в них є мінімальний стандарт і принципи в ставленні до інших. Коли ти розмовляєш і взаємодієш із людьми в межах мислення нормальної людськості, з одного боку, люди можуть відчути, що в тебе є усвідомлення совісті людськості. З іншого боку, ти дієш із почуттям пристойності, тому ти не є неприємним для інших. І ще один важливий момент полягає в тому, що коли ти спілкуєшся й взаємодієш з іншими, вони отримають користь від слів, які ти кажеш, і здобудуть деякі речі, потрібні для людськості. Ось це ми й називаємо взаємодією та спілкуванням із людьми. Що мається на увазі під спілкуванням? Кажучи просто, це невимушена розмова. Більшість людей не вміє вести невимушену розмову; щойно вони починають говорити, вони схильні до суперечок і словесних перепалок або ж вихваляються й повчають інших, щоб змусити їх слухатися. Ті, хто має трохи красномовства, хочуть проповідувати іншим і діяти як їхній учитель, щойно відкривають рота. Усі ці прояви є виявами розбещених характерів. Люди з розбещеними характерами не можуть нормально вести невимушені розмови з іншими. Навіть якщо вони якийсь час говорять нормально, це не може тривати довго. У якийсь момент вони почнуть сперечатися, червоніючи й повністю цим захоплюючись. Це не нормальна невимушена розмова. Нормальна невимушена розмова – це точно не дебати про те, що правильно, а що ні, і не сварки та суперечки, а тим паче не судження чи засудження людей. Даймо визначення невимушеній розмові. Це обмін інформацією та її поширення – ось що ми називаємо невимушеною розмовою. Чи слушне це визначення? (Слушне.) У чому воно слушне? Обмін інформацією та її поширення будується на основі совісті й раціональності нормальної людськості. Подивіться, як розмовляють і спілкуються люди із совістю й розумом? Вони не сперечаються, і вони здатні поважати одне одного, приносячи користь іншій людині. Почувши те, чим поділився інший, вони здобувають певну нову інформацію. Потім вони, зі свого боку, розповідають іншій людині деяку інформацію, яку знають вони, щоб інша людина також отримала користь і в межах своєї людськості здобула досвід, розуміння та знання. Якщо ділитися з іншою людиною інформацією, яку вони знають, на основі принципів поваги до цієї людини й гармонійного співіснування на рівних, а потім отримувати інформацію, якою ділиться з ними інша людина, – хіба це не взаємодопомога? Це будується на основі рівності, взаємодопомоги, гармонії та справедливості. Ось що мається на увазі під спілкуванням і невимушеною розмовою. Скажіть Мені, чи правильне Моє визначення? (Правильне.) Практикувати розмову й спілкування на основі цього принципу – це правильно. Якщо спілкування й розмови сповнені інтриг, суперечок, боротьби, змов, хитрощів, пасток і перевірок, і якщо те, що виявляється, – це суцільні розбещені характери, якщо це суцільне взаємне придушення, коли кожна людина вихваляється, змагається з іншими, бореться за те, щоб побачити, хто говорить більш піднесено або каже більше, то це не нормальне спілкування. Це не спілкування в межах совісті й раціональності нормальної людськості. Це спілкування – не обмін інформацією та її поширення, а радше відкрита й прихована боротьба та словесні перепалки. Хіба це не так? (Так.)

Щоб досягти спілкування з іншими без плетіння інтриг, ти мусиш навчитися спілкуватися в межах совісті й раціональності нормальної людськості. Мета спілкування полягає в тому, щоб допомагати іншим, а також отримувати від них допомогу й користь. Це нормальне спілкування, і в такий спосіб ти можеш досягти спілкування без плетіння інтриг. Подивіться на спілкування й розмови невіруючих; чи може це досягти ефекту нормального спілкування? (Ні.) Коли розбещені люди спілкуються й розмовляють, чи є зміст, мотиви й тон їхнього спілкування нормальними? (Ні.) Їхнє спілкування просто схоже на півнячі або собачі бої. Чи може їхнє спілкування йти гладко? (Ні.) Вони навіть не можуть впоратися з тим, щоб не плести інтриги проти інших або не сперечатися з ними. Плавний перебіг спілкування потребує серця, сповненого любові, бажання допомагати одне одному й готовності вчитися на сильних сторонах одне одного, щоб компенсувати слабкі. Коли Я спілкуюся й розмовляю з вами, недостатньо того, щоб лише Я не плів інтриг; ви також мусите практикувати згідно із цим принципом, не плетучи інтриг і не маючи підозр. Якщо Я не плету інтриг, а ви постійно їх плетете, і не лише самі плетете інтриги, а й підозрюєте, що Я їх плету, то наше спілкування не може йти плавно, і ми не можемо досягти справжньої корисної взаємодії або жити в гармонії. Коли деякі люди бачать, що Я йду, вони швидко знаходять місце, щоб сховатися. Якщо вони справді не можуть уникнути Мене, то неохоче вітаються зі Мною, але у своїх серцях вони не хочуть зі Мною зустрічатися, думаючи: «Який клопіт. Ти знову тут, щоб дізнатися про нашу фактичну ситуацію. Після цього Ти знову бесідуватимеш про істини-принципи й ганьбитимеш нас. Що нам робити?». Якщо ти не бажаєш зустрічатися або взаємодіяти зі Мною, і відчуваєш внутрішнє виснаження під час взаємодії зі Мною, і завжди вважаєш, що Я намагаюся плести проти тебе інтриги, то, бачачи Моє наближення, ти можеш уникати Мене. Якщо під час взаємодії зі Мною ти вважаєш, що Я не плету інтриг, і ця взаємодія приносить тобі легкість, радість, свободу й розслаблення, то зустрічаймося, розмовляймо й дізнаваймося, як ішли справи останнім часом. Якщо ти запитаєш Мене: «Як Твої справи останнім часом?», Я відповім чесно. Якщо Я запитаю тебе: «Як ішли справи останнім часом? Чи досяг ти якогось прогресу в житті? Чи здобув ти щось від виконання свого обов’язку?», і ти також зможеш відповісти чесно, це дуже добре. Кожна зустріч може проходити в приємній атмосфері. Якщо те, що люди завжди ховаються, коли бачать Мене, – неправильно, то чи правильно завжди вдаватися до нещирих лестощів, щоб навмисно вислужитися переді Мною? (Ні.) Чому це неправильно? (Любов до вислужування зводиться до фальші й лукавства. Нам краще говорити щиріше, і нам просто потрібно ставитися до Бога з нормальним менталітетом. З одного боку, нам слід бути з Ним відвертими. З іншого боку, нам не слід вислужуватися, навмисно намагатися підлеститися до Бога або навмисно намагатися втертися до Нього в довіру.) У Мене є лише одна вимога: коли Я тебе бачу, не ховайся від Мене, а коли Я не шукаю тебе, не докучай Мені. Роби те, що тобі слід робити, і роби все нормально. Я не впливатиму на виконання вашого обов’язку, а вам не слід впливати на Мене. І ховатися від Мене, і докучати Мені – це не ті принципи, яких люди мають дотримуватися під час контакту й взаємодії зі Мною. Тож у чому полягає принцип? Він полягає в тому, що слід спілкуватися в межах совісті й розуму нормальної людськості й бути здатним розмовляти відверто та казати щиру правду; хай про що Я запитую, тобі слід відповідати правдиво. Чому людям не вдається казати відверту правду? Наприклад, припустімо, Я запитую тебе: «Скількох людей ти здобув цього місяця, проповідуючи Євангеліє?», а ти не хочеш відповідати. Якщо Я бачу, що тобі некомфортно, Я не наполягатиму. Я не хочу ставити людей у скрутне становище, і Я ніколи нікого не змушую говорити. Деякі люди, хай про що їх запитують інші, завжди розмірковують: «Що вони мають на увазі, коли ставлять це запитання?». Вони не хочуть відповідати прямо, дуже боячись відповісти неправильно й створити собі проблеми. Якщо ти завжди так розмірковуєш і плетеш інтриги, то ми не можемо спілкуватися. Тобі не потрібно завжди ретельно вивчати сенс Моїх запитань, і тобі не слід плести інтриги проти Мене. Якщо ти можеш бути простим і розкриватися, щоб поговорити про те, що в тебе на серці, тоді ми зможемо спілкуватися одне з одним. Легко це чи ні? (Легко.) Це легко сказати, але насправді це може бути трохи важко зробити. Це не так легко, як звучить. Наприклад, може бути так, що Я колись поставив тобі запитання, а ти тоді не сказав правди – ти збрехав. Той контакт і спілкування провалилися. Зазнавши невдачі, що тобі слід робити? Намагатися бути достатньо сміливим, щоб визнати це під час нашої наступної зустрічі: «Минулого разу я збрехав. Відтепер я казатиму відверту правду». Тоді Я заохочу тебе – Я поаплодую тобі й підніму догори великий палець: ти досяг успіху в практиці істини й у тому, щоб бути чесною людиною. Хіба це не чудово? (Так.)

Коли йдеться про бесіду на тему того, що не слід плести інтриги, хоч би скільки прикладів було наведено, вам говорять про один принцип. Чи знаєте ви, що це за принцип? (Не використовувати позицію розбещеного людства для оцінювання Бога або підозр щодо Бога.) Правильно. Не ставтеся до Бога з позиції розбещеного людства. Тож якого принципу слід дотримуватися? (Слід ставитися до Бога як до Бога.) Хіба не можна ставитися до Нього як до людини? Хіба не можна ставитися до Нього як до нормальної, звичайної людини? Незалежно від того, чи ставишся ти до Нього як до Бога, чи як до людини, найважливіший принцип міжособистісної взаємодії – бути відвертими одне з одним. Коли Я говорю й маю справу з тобою, Я не плету інтриги проти тебе, і тобі також слід бути зі Мною відвертим. Тож, якщо хтось плете інтриги проти тебе, чи слід тобі також плести інтриги проти нього? (Ні.) Якщо хтось плете інтриги проти тебе, тобі слід ставитися до нього також згідно з принципами. Це правильний шлях. Річ не лише в тім, що Я не плету інтриги проти тебе, тому ти відвертий зі Мною, без плетіння інтриг чи підозр. Радше навіть якщо інші плетуть інтриги проти тебе, ти все ж можеш діяти й вести справи згідно з істинами-принципами. Це і є дотримання принципів. Дехто каже: «Вони плели проти мене інтриги – як я можу не відплатити? Якщо я не покажу їм, що до чого, і просто дозволю їм так знущатися з мене, то хіба я не залишуся в програші? Хіба мною так легко помикати?». Скажіть Мені, чи є сенс у їхніх міркуваннях? Око за око, зуб за зуб – це має сенс серед людей світу. Але якщо вимірювати істиною, це твердження хибне. Те, що вони плетуть інтриги проти тебе, – це лихий вчинок. Якщо ти, зі свого боку, відплачуєш, використовуючи той самий метод для плетення інтриг проти них, то в Божих очах сутність та сама; і те, і інше – лихі вчинки. Бог не скаже, що оскільки вони плели інтриги проти тебе, твоя відсіч є цілком виправданою, і відповідає принципам, і не є лихим вчинком. Бог не дивиться на те, чому ти плів інтриги проти них; Він дивиться на те, чи є твій вчинок сам собою плетенням інтриг, чи є він лихим вчинком, і яке в тебе ставлення до цієї справи: чим ти її оцінюєш – істиною чи людськими моральними поглядами. Якщо оцінювати справу людськими моральними поглядами, то «око за око, зуб за зуб» вважалося б доречним. Вони першими сплели інтриги проти тебе, тому розумно, що ти відплачуєш і плетеш інтриги проти них за допомогою тих самих засобів, і їм слід прийняти такі наслідки. Якщо оцінювати з людської позиції, використовуючи людські моральні погляди, у цьому немає нічого неправильного. І якщо оцінювати за законом, можливо, це не є протизаконним. Але в Божих очах це суперечить істині. Будь-що, що суперечить істині, є лихим вчинком і засуджується в Божих очах. Навіть якщо твоя відсіч є законною, Бог не утримається від твого засудження лише тому, що твоя відсіч є розумною та морально виправданою. Бог дивитиметься на те, як ти ставишся до них після того, як вони сплели проти тебе інтриги. Якщо ти ставишся до них так само, Бог засудить тебе. Але якщо ти ставишся до них згідно з істинами-принципами й ставишся до них чесно та справедливо в той спосіб, якого навчив тебе Бог, то навіть якщо морально люди можуть мати уявлення й засуджувати тебе, а юридично ти можеш бути визнаний винним, у Божих очах Бог каже, що в цій справі ти діяв відповідно до принципу й що це не лихий вчинок – Він не засудить тебе. Якщо ти можеш ставитися до людей згідно з істинами-принципами, це є практикою істини. Тобі не слід ставитися до Христа згідно зі своїми уявленнями та фантазіями чи на основі своїх розбещених характерів або використовувати проти Нього змови та хитрощі. Слід дотримуватися цього і у своєму ставленні до людей. Якщо ти можеш правильно ставитися до Христа, цієї звичайної людини, то так само ти можеш правильно ставитися й до інших. Хоч би ким була людина, ти маєш зайняти правильне ставлення в тому, як ти до неї ставишся. Так твої принципи й методи ставлення до людей будуть правильними. Якщо ти припустишся помилки у своєму ставленні до людей або у своїх думках і поглядах щодо того, як до них ставитися, ти негайно розмірковуватимеш над собою згідно з Божими словами й виправлятимеш свої думки та погляди, водночас постійно регулюючи свою поведінку, і поступово твої думки й погляди щодо того, як ставитися до людей, і твої принципи життя по-людськи та вчинків дедалі більше відповідатимуть істині. Коли істини-принципи стануть твоїм життям, твій розбещений характер буде відкинуто і перетворено, і ти зможеш ставитися до людей чесно й справедливо, і в такий спосіб, який узгоджується з Божими намірами. Якщо вони не плетуть інтриг проти тебе, ти вважаєш правильним не плести інтриг проти них. Але якщо вони плетуть інтриги проти тебе, а ти можеш утриматися від плетіння інтриг проти них, натомість шукаючи істину й ставлячись до них згідно з істинами-принципами, хіба це не прогрес? Хіба це не перетворення? (Так.) Якщо вони плетуть інтриги проти тебе, і ти також плетеш інтриги проти них, хіба ти не йдеш тим самим шляхом, що й той, хто плете інтриги проти тебе? У такому разі, яка різниця між тобою та людьми світу? У твоїх поглядах на людей і речі або в позиціях, що лежать в основі того, як ти живеш по-людськи й дієш, не відбулося жодних змін. Вони ґрунтуються не на Божих словах чи істинах-принципах, а на принципах людей світу: якщо хто-небудь плете інтриги проти тебе, проти того й ти плетеш інтриги – око за око, зуб за зуб. Ти нічим не відрізняєшся від людей світу, від невіруючих. Якщо, незалежно від того, плете хтось інтриги проти тебе чи ні, ти ніколи не плетеш інтриг проти нього, а радше ставишся до нього згідно з Божими словами та істинами-принципами, то ця позиція й перспектива є правильними; це практика істини. Що сказав людям Господь Ісус у період Благодаті? Якщо хтось ударить тебе в праву щоку, що тобі слід робити? (Господь Ісус сказав: «І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу» (Матвія 5:39).) Дехто каже: «Якщо вони вдарять мене, я вдарю їх у відповідь! Якщо вони вдарять мене в ліву щоку, я вдарю їх у ліву щоку. Якщо вони вдарять мене в праву щоку, я вдарю їх у праву щоку. Це не засуджується ні морально, ні юридично». Бог каже: «Неправильно. Якщо вони вдарять тебе в ліву щоку, підстав їм і праву. Не бий у відповідь». Чи можеш ти це зробити? Незалежно від того, чи є Божа вимога прийнятною в людських очах – можливо, для деяких людей це дурний вислів, безглузда практика – це Божа вимога до тебе. Чи можеш ти це зробити? Ти кажеш: «Я не можу цього зробити. Якщо вони вдарять мене в ліву щоку, я мушу вдарити їх у відповідь, інакше моя гордість і достоїнство зникнуть, і я повністю втрачу обличчя». Незалежно від того, чи витримує це твоє твердження критику серед розбещеного людства, якщо в Божих очах твоє твердження неправильне, твій погляд неправильний і твоя поведінка неправильна, то твоя поведінка засуджується в Божих очах. Яка причина її засудження? Причина полягає в тому, що ти не послухався Божих слів, ти не слідував Божим шляхом. Бог сказав тобі: якщо хтось вдарить тебе в ліву щоку, ти маєш підставити йому й праву. Хіба ти так зробив? Бог просто запитує тебе: чи послухався ти Божих слів? Чи практикував ти згідно з тим, що наказав тобі Бог? Якщо ти цього не практикував, то ти не слідував Божим шляхом і ти – та людина, яка бунтує проти Бога; ти не та людина, яка практикує істину, і не та людина, яка розглядає речі й живе як людина згідно з Божими словами. У такому разі ти не подобаєшся Богу, ти не та людина, яку Бог приймає, і в Божих очах той ляпас, яким ти відплатив, є лихим вчинком. Можливо, ти завжди думатимеш, що це цілком виправдано, що це необхідний засіб для захисту твого достоїнства та прав. Але в Божих очах цей ляпас означає, що ти не слідував Божим шляхом і не хочеш цього робити, що ти не слухаєшся Божих слів і що у твоїх очах Божі слова – це лише доктрина, порожні слова. Ти лише проповідуєш Божі слова, але ніколи їх не практикуєш. Бог охарактеризує тебе як людину, яка не слідує Божим шляхом. То чи зможеш ти тоді все ж здобути Боже прийняття? Якщо ти не слідуєш Божим шляхом, Божі слова ніколи не можуть стати твоїм життям. Хоч би як ти доводив власні міркування, Бог не слухатиме. Бог не скаже: «Хтось без причини вдарив тебе в ліву щоку, і ти досить жалюгідний. Щоб захистити своє достоїнство, ти можеш ударити у відповідь. Ударивши у відповідь, ти можеш помолитися й сповідати свій гріх, і Бог простить і не засудить тебе». Бог цього не казав. Бог сказав: якщо хтось б’є тебе в ліву щоку, ти підставляєш йому й праву. Якщо ти можеш це зробити, ти людина, яка слідує Божим шляхом. Якщо не можеш, у Божих очах ти людина, яка бунтує проти Бога, людина, яка не практикує Божі слова й не слідує Божим шляхом, зла людина. Як Бог ставиться до злих людей? Бог каже: «Відійдіть від Мене! Я не знаю вас». Бог не хоче таких людей. Зрозуміло? (Зрозуміло.) Те саме стосується й плетіння інтриг. Ти кажеш: «Вони плели інтриги проти мене, то що поганого в тому, що я плету інтриги проти них?». Те, що ти плетеш інтриги проти людей, – це просто неправильно. Чим це неправильно? Це неправильно, тому що плетіння інтриг саме собою є лихим вчинком, а не добрим. Тож, коли вони плетуть інтриги проти людей, Бог їх засуджує. Якщо ти робиш те саме, Бог засудить тебе так само. Тобі слід діяти без плетіння інтриг, у спосіб, який приймає Бог. Твій обов’язок – практикувати згідно зі шляхом і принципами для практики, про які сказав тобі Бог, а не доводити власні міркування чи захищати своє особисте достоїнство або обличчя. Твої особисті обличчя, статус і достоїнство неважливі. Що є важливим? Важливим є те, чи здійснюються в тобі Божі слова, чи стали Божі слова твоїм життям, чи жив ти Божими словами й чи сповнилися в тобі Божі слова. Розумієте? (Зрозуміло.) Дехто каже: «Вони лаяли мене, тому я лаятиму їх у відповідь». Чи правильно так казати? (Ні.) Інші кажуть: «Вони завжди дріб’язкові щодо мене, то чому я не можу бути дріб’язковим щодо них? Якщо я цього не зроблю, хіба я не матиму дурний вигляд?». Чи важливо те, як інші тебе бачать? (Ні.) Люди завжди метушаться через своє обличчя, завжди боячись, що інші вважатимуть їх нерозумними й дурними. Насправді те, як інші тебе бачать, не має значення. Що має значення? Коли вони вважають тебе нерозумним, дурним, коли вони насміхаються з тебе, як ти реагуєш? Чи реагуєш ти із запальністю, людськими методами й засобами, чи згідно з принципами, про які сказав тобі Бог? Чи практикував ти згідно з Божими словами? Чи міцно ти тримався свого обов’язку? Тільки тому, що вони сміються з тебе й називають тебе нерозумним, ти влаштовуєш істерику й кидаєш свою роботу: «Ви вважаєте мене нерозумним, тому я більше цього не робитиму!». Ти робиш це не для них. Якби ти покинув свій обов’язок, що сказав би Бог? «Оскільки хтось назвав тебе нерозумним, ти покинув обов’язок, який Я тобі доручив. У тебе немає вірності!» Бог побачить це саме так. Якщо у твоєму серці справді є Бог, якщо ти справді маєш вірність Богу, то якщо хтось сміється з тебе й називає тебе нерозумним, ти маєш спершу поміркувати: «Ти кажеш, що я нерозумний, ти кажеш, що я дурний, і ти смієшся з мене за моєю спиною. Я не сперечатимуся з тобою і не триматиму на тебе зла. Я нерозумний, і мій рівень низький, але Бог підніс мене й не гребує мною. Цей обов’язок дав мені не ти, його дав мені Бог: це Боже доручення для мене. Немає значення, високої ти про мене думки чи ні. Я виконую свій обов’язок не для того, щоб ти це бачив. Виконання мого обов’язку – це моє покликання. Я мушу виконувати свій обов’язок добре й бути вірним Богу. Я мушу цінувати цей обов’язок і бути гідним Божого піднесення та довіри до мене. Я мушу бути відданим своєму обов’язку. Я не можу покинути свій обов’язок і підвести Бога через те, що ти назвав мене нерозумним. Це зробило б мене справді нерозумним». Хіба такий спосіб мислення не відповідає принципам? Хіба це не відпускання імпульсивності? Це не реагування з імпульсивністю. Коли ви зможете так діяти, ви справді змінитеся й матимете духовний зріст. Ви не будете сковані людьми, справами чи речами. Незалежно від обставин, ви міцно триматимете в пам’яті Божі слова та істини-принципи й не ставитиметеся до жодної справи з імпульсивністю, емоціями чи настроями або особистими вподобаннями, бажаннями чи амбіціями. Божі слова будуть найвищими й найвеличнішими речами у твоєму серці, і коли щось трапиться, ти спершу шукатимеш Божих слів: «Божі слова кажуть так, тому я міцно триматимуся їх. Неважливо, чи інші вважають мене нерозумним. Важливо те, яким мене вважає Бог. Хоча я нерозумний і мій рівень низький, Бог усе ж доручив мені виконувати обов’язок. Яким великим піднесенням від Бога я насолодився! Це благословення!». Якщо ти зможеш ставитися до речей, з якими стикаєшся, згідно з Божими словами, ти знатимеш, як практикувати відповідно до істин-принципів.

Продовжуймо говорити про те, що не слід плести інтриги. У повсякденному житті люди часто стають жертвами плетіння інтриг проти них у різних справах, які з ними трапляються. Дехто змагається з тобою за славу й вигоду, дехто сперечається з тобою про те, що правильно, а що ні, дехто навіть сперечається з тобою через одне слово, дехто осуджує тебе й шкодить тобі за твоєю спиною, а дехто ставить тобі підніжки й поводиться з тобою нерозумно. Коли ти стикаєшся з плетінням інтриг різними людьми, як ти із цим справляєшся? Ти мусиш твердо дотримуватися одного принципу: «Хоч як інші плетуть інтриги проти мене, я не плестиму інтриг проти них; я триматимуся від них подалі! Я мушу зрозуміти, якими є Божі наміри і який урок Він хоче, щоб я засвоїв. Я мушу бути непохитним на своїй позиції, практикувати Божі слова й міцно триматися свого обов’язку. Дії згідно з принципами Божих слів ніколи не будуть неправильними й ніколи не призведуть до втрат. Хоч би якої високої думки були про мене інші, це не вінець і не нагорода; це лихо!». Якщо ти дотримуєшся такого принципу, це може вберегти тебе від скоєння зла й засудження з боку Бога. Якщо впродовж свого життя ти можеш бути непохитним на позиції створеної істоти, виконувати обов’язок створеної істоти й усім своїм серцем і розумом здійснювати роботу, доручену тобі Богом, і ти присвячуєш усі свої думки виконанню свого обов’язку – незалежно від того, чи ти настільки ним захопився, що забуваєш про їжу та сон, чи напружуєш свій розум, – ти добре виконуєш роботу, яку Бог тобі доручив, і досягаєш виконання свого обов’язку так, щоб це відповідало стандарту, тоді ти проживеш цінне життя. У цьому житті нам не слід прагнути до вчинення великих справ, здійснення якихось починань чи створення якогось дива. Ми лише незначні люди, і нам слід більше читати Божі слова, шукати розуміння істини в справах, що трапляються з нами, виконувати свої обов’язки й добре робити те, що нам належить робити. Нам слід переконатися в тому, що ми можемо відповідати істинам-принципам у кожній справі, що обов’язок, який ми виконуємо, відповідає принципам, яких вимагають упорядкування роботи, і що коли ми ретельно досліджуємо мотивацію, мету та принципи кожної речі, яку робимо, усі вони відповідають вимогам Божих слів і можуть витримати проникливе спостереження й Боже дослідження. Кожного дня ти нормально виконуєш свій обов’язок із миром і радістю, завжди живучи перед Богом. Коли тобі є що сказати Богу у своєму серці, ти молишся Йому; коли в тебе немає слів для молитви, ти однаково можеш наблизитися до Бога у своєму серці, і коли ти молишся, ти отримуєш Боже просвітлення й настанови, ти зворушений Ним. Ти також можеш бути вірним Богу, виконуючи свій обов’язок, і жити як людина відкрито й порядно. Як це чудово! У ставленні до людей, у взаємодії та спілкуванні з ними в тебе загалом стає дедалі менше вад і переступів. Хоч як інші плетуть інтриги проти тебе, ти не реагуєш з імпульсивністю. Щоразу, коли ти відчуваєш нездатність подолати свою імпульсивність, ти молишся Богу; коли ти слабкий, ти також молишся Богу. Коли Святий Дух трохи зворушить тебе, ти здобудеш силу це подолати й перестрибнеш через цю перешкоду. Щоразу, коли ти стикаєшся з людським плетінням інтриг, нападками, помстою тощо, це схоже на подолання перешкоди, на подолання труднощів. Зрештою ти можеш подолати все це плетіння інтриг, подолати людські нападки, помсту й боротьбу проти тебе, реагуючи не на основі імпульсивності чи розбещених характерів, а будучи здатним дотримуватися принципів. Тоді ти справді переможець. Як це чудово! Однак, припустімо, що ти цілими днями живеш в імпульсивності й розбещених характерах. Коли хтось плете інтриги проти тебе або каже щось неприємне, ти береш це близько до серця, тебе це вкрай турбує, ти стаєш збудженим, твої очі палають від гніву, і ти лютуєш. Або ж, почувши неприємні слова, ти відчуваєш неспокій у серці, у тебе в роті з’являються виразки, ти втрачаєш апетит до їжі та напоїв і не можеш спати вночі. Тоді ти віддаляєшся від Бога. Ти живеш або в імпульсивності, або в емоціях, проводячи кожен день у стражданнях, нездатний нормально їсти й пити Божі слова, нездатний нормально виконувати свій обов’язок, а твоє серце заклопотане й заплутане цими питаннями про те, що правильно, а що ні. Щойно ти заплутався, тобі дуже важко вирватися, і іноді ти не можеш зробити цього протягом кількох місяців. Якщо це серйозна справа, як-от шлюб або судовий процес, то плетіння інтриг навіть гірше, і щойно ти заплутуєшся в цих речах, місяці – або навіть роки – просто пролітають, ти марнуєш найкращі роки свого життя. Зрештою, усе твоє життя змарноване – ти не виконаєш свій обов’язок добре й не здобудеш істину. Хіба це не означає, що ти повністю занапастив себе? Якщо ти постійно живеш у суперечках, плетінні інтриг, боротьбі та дріб’язковості, чи можеш ти й досі добре виконувати свій обов’язок? Ти не тільки не виконуватимеш свій обов’язок добре, але в плетінні інтриг і боротьбі ти також накопичиш багато лихих вчинків. Живучи в плетінні інтриг і боротьбі між людьми, скільки поганих речей ти зробиш, скільки зухвалих слів, бунтівничих слів, слів, що порушують істину, і слів, що опираються Богу, ти скажеш? Усі вони класифікуються як диявольські слова. Навіть якщо деякі слова не вимовляються вголос, вони обробляються у твоєму мисленні; ти ненавидиш, ображаєш і проклинаєш людей у своєму серці. Усі ці речі ясні як день у Божих очах. Бог бачить, якими є твої задуми, як ти плануєш і як ти практикуєш, коли з тобою щось трапляється. Живучи в плетінні цих інтриг і боротьбі, ти ніколи не вмієш розмірковувати над собою, каятися й сповідувати свої гріхи Богу, і не знаєш, що треба шукати істину в цих справах, натомість сліпо «насолоджуєшся» ними. Хоча ти фізично й розумово виснажений, ти ніколи не розмірковуєш над собою, не молишся Богу й не приймаєш Божого дисциплінування та настанов, не приймаєш Божих слів у своє серце й не дозволяєш Богу царювати. Ти ніколи не ухвалюєш рішення практикувати Божі слова. Це доводить, що ти не та людина, яка щиро вірить у Бога й прагне до істини. Ті, хто щиро вірить у Бога й прагне до істини, зосереджуються на тому, як практикувати істину й жити людською подобою у своїх серцях, цінуючи Боже схвалення понад усе. Це дає їм змогу уникати боротьби та плетіння інтриг; їхні серця можуть часто наближатися до Бога, і вони можуть жити перед Богом. Як наслідок, їхні обов’язки приносять дедалі більші плоди, вони відчувають, що таке життя має цінність і робить певний внесок для людства, і тому вони мають справжній мир і радість у своїх серцях. Оскільки вони можуть виконувати обов’язок створеної істоти, кожен день, який вони проживають, має справжню цінність і сенс. Але якщо ти живеш у різноманітній боротьбі та плетінні інтриг, то ти накопичуєш гріхи кожного дня, поки ти живий. Ти не тільки не здатен жити тією цінністю й сенсом, які слід мати створеній людині, але ти також накопичуєш гріхи для свого майбутнього. У Своєму серці Бог дедалі більше цурається тебе й дедалі більше розчаровується в тобі. Якщо Бог бачить, що Його турбота й очікування щодо тебе ось-ось зійдуть нанівець, що б Бог відчув до тебе? Якщо те, що ти робиш, змушує Бога дедалі більше розчаровуватися, дедалі більше зневірюватися, аж поки одного дня ти справді не навернешся і Бог захоче відмовитися від тебе, тоді скажи Мені, яку цінність і сенс мають твоє життя та віра в Бога? Яка надія залишилася у твоєму житті? Лише тому, що інші плетуть проти тебе інтриги й осуджують тебе, щоб боротися за свою гордість і зберігати свою репутацію та достоїнство, ти втягуєшся в суперечки з людьми й відкладаєш свої належні справи. Іноді лише тому, що хтось каже щось неприємне або кидає на тебе певний образливий погляд, змушуючи тебе втратити обличчя й зачіпаючи твою самоповагу, ти навіть озлоблюєшся у своєму серці й нескінченно заплутуєшся в суперечках із ними. І що зрештою відбувається? Ти марнуєш увесь свій дорогоцінний час на ці речі, руйнуючи свій шанс досягти спасіння й зовсім не здобуваючи істини. Як наслідок, Бог цурається тебе, більше не звертає на тебе жодної уваги, і тебе повністю зруйновано. Отже, що Я намагаюся вам сказати, бесідуючи про ці речі? Вибір того, як жити як людина, вибір того, в який спосіб жити як людина, є дуже важливим. Живучи серед людей, кожна людина часто стикатиметься з плетінням інтриг, боротьбою, здобутками та втратами щодо особистих інтересів, а також із різними голосами похвали, критики, осуду й засудження; кожен стикатиметься із цими речами. Я також дожив у цьому світі до цього віку, і Я теж не живу у вакуумі. Я також стикаюся із цими речами, але Моє серце не плестиме інтриг. Подивіться на Мене – як Я жив? Ці речі анітрохи не впливають на Моє життя чи Мою роботу. Щодня Я зосереджуюся лише на виконанні Своєї роботи. Доживши до цих днів, Я не зазнав впливу зовнішнього середовища. Моя ідентичність і статус, Моя цінність в очах людей – ніщо з цього не постраждало. Мало того, Я навіть хвилююся, що ви помилково подумаєте, ніби Я дуже піднесений, дуже екстраординарний і дуже відрізняюся від інших, тому Я маю навести деякі реальні приклади Своєї нормальності, практичності та звичайності конкретніше, щоб ви не робили Мене кумиром і не мали якихось нереалістичних фантазій та уявлень про Мене. Лише після того, як Я це сказав, деякі люди бачать, що Я просто звичайна, нормальна людина, і тоді вони стають байдужими до Мене. Мене не хвилюють ці речі. Поки ти можеш приймати ці слова, які Я говорю, цього достатньо; у Мене немає інших вимог. Якби ви цілими днями витріщалися на Мене, вивчали Мене, читали вираз Мого обличчя, Мені було б некомфортно. Я не люблю, коли люди роблять із Мене кумира або підлещуються до Мене, і тим паче Я не люблю, коли люди завжди юрбляться навколо Мене. Я люблю тишу. Бачите, хіба ці роки Я не жив досить добре? Тоді чому б вам не спробувати жити так само? Подивися, чи зможеш ти вижити, не змагаючись за славу й вигоду, не змагаючись за статус, не захищаючи власне достоїнство, не борючись за будь-який авторитет у словах. Якщо ти дієш, існуєш, живеш як людина, ведеш справи й виконуєш свій обов’язок згідно з Божими словами та Божими вимогами, подивися, яким буде твоє життя, – подивися, чи здобудеш ти радість і чи матимеш мир у своєму серці. Спробуй інший спосіб життя, практикуй згідно з істинами-принципами й май чіткі цілі, і тоді ти побачиш попереду світле майбутнє. Якщо ти завжди ведеш рахунок того, хто плете інтриги проти тебе, хто впливає на твій статус, у кого вища репутація, ніж у тебе, хто говорить про тебе за твоєю спиною тощо, живучи серед цих речей, то попереду для тебе немає шляху, лише темрява. Ти завжди будеш загубленим, вважаючи: «Моє життя виснажливе, у ньому немає щастя, у мене немає благословень!». Ти не насолоджуєшся благословеннями, які дає тобі Бог, а й далі зариваєшся в пекло. Скажи Мені, чи можеш ти мати благословення? Чи можеш ти мати радість і мир?

Як ви ставитеся до бесіди на ці теми? (Добре.) Чим це добре? (Ми вважаємо, що це може розв’язати труднощі, з якими ми стикаємося в реальному житті, і розбещені характери, які ми виявляємо. Бог також указав нам на деякі конкретні шляхи: як уникати боротьби та плетіння інтриг проти інших, і як бути вільними від обмежень людей, справ і речей та жити у світлі.) Яка головна мета бесіди про ці принципи? Вона полягає не лише в тому, щоб допомогти тобі уникнути життя в боротьбі з іншими; головне – дати тобі змогу жити в межах нормальної людськості й жити життям нормальної людськості. Якщо ти дієш згідно з Божими словами, ти можеш досягти покори Богу, зробити Його слова та істину своїм життям, досягти спасіння, і Бога боятися, а від злого втікати: ти можеш стати такою людиною. Зрозуміло? (Так.) Це робиться не лише для того, щоб уникнути життя в інтригах і боротьбі з іншими; якби мета полягала лише в цьому, ти б не здобув істину. Скажи Мені, якою є мета практики людини без здобуття істини? Хіба вона не була б однаково порожньою? Оскільки ти живеш у цьому суспільстві, серед людей, у тебе завжди будуть власні думки й погляди, коли з тобою щось трапляється; неможливо взагалі не мати думок чи поглядів, ніби ти живеш у вакуумі. Такої ситуації немає. Коли ніхто не плете інтриг проти тебе й не бореться з тобою, ти можеш впоратися з тим, щоб не плести інтриг проти інших і не боротися з ними. Але коли хтось плете інтриги проти тебе або бореться з тобою, що ти робиш? Чи розв’язує проблему просте вигукування гасел на кшталт «Я не боротимуся з ними, я не плестиму інтриг проти них»? (Ні.) Тож як слід розв’язати цю проблему? Деякі люди вигукують гасла, кажучи: «Хіба я не занадто старий, щоб досі плести інтриги? Божа робота досягла такого великого поступу, а я досі плету інтриги? Яка користь від плетіння інтриг щодо цих речей?». Чи можуть ці слова розв’язати проблему? (Ні.) Коли з більшістю людей щось трапляється, вони однаково не можуть відпустити це у своїх серцях і досі плетуть інтриги та борються з іншими. Тож як слід розв’язати цю проблему? Її слід розв’язувати шляхом розв’язання проблем людських думок і поглядів, а також їхніх розбещених характерів, згідно з Божими словами та істинами-принципами. Коли ти отримуєш правильну думку чи погляд, твоя перспектива, ставлення та позиція щодо таких питань змінюються. Твої почуття щодо таких питань будуть іншими; ти відчуєш, що боротьба з іншими безглузда: вона марнує твою енергію, перешкоджає роботі, викликає внутрішній дискомфорт, і в цьому немає ні радості, ні миру. Тоді, коли ти прочитаєш засудження таких питань у Божих словах, у твоєму серці повністю зміниться погляд на ці питання, твій емоційний стан буде іншим, твій потяг боротися з іншими зменшиться, твій гнів стишиться, а твоя імпульсивність зникне. Якщо інші борються з тобою, невпинно провокуючи тебе, на тебе це не впливатиме, ти відчуватимеш, що це неважливо й немає потреби боротися з ними. Навіть спостерігачі не могли б спокійно на це дивитися, кажучи: «Вони так із тобою поводяться, як ти можеш нічого не відчувати? Ти дурний?». Ти кажеш: «Раніше я сприймав такі справи дуже серйозно; раніше здавалося б, ніби небо падає. Якби я їм усе не прояснив або якби вони не надали мені пояснень, я б точно не відпустив це так легко. Але тепер усе інакше. Я більше не плету інтриг і не борюся з іншими не тому, що я старший, а тому, що в Божих словах я розгледів розбещену сутність людства наскрізь. Їхня поведінка – це типові вияви та прояви злої людини, антихриста, сатани, як це розвінчано в Божих словах. У мене теж раніше були ці прояви, але тепер у Божих словах я бачу, що таке справжнє обличчя, такий характер занадто потворні й огидні; Бог цим гидує! Тепер я й сам цим гидую, і у своєму серці я не бажаю жити в цьому розбещеному характері. Тому, коли вони знову борються зі мною, я просто відчуваю, що ситий ними по горло й відчуваю до них огиду, і не маю ні інтересу, ні бажання боротися. У Божих словах я також знайшов принципи практики й знаю, як ставитися до таких людей». Що кажуть Божі слова? З одного боку, Божі слова розвінчують і характеризують таких людей; з іншого боку, Бог каже людям, що принцип ставлення до інших полягає в тому, щоб ставитися до них справедливо. Якщо вони справжні брати й сестри й виявляють розбещені характери, нам слід ставитися до них із любов’ю, бесідуючи про істину, щоб розв’язати їхні переступи й розбещені характери, щоб вони більше не опиралися Богу й не чинили переступів. Можливо, завдяки допомозі їхні проблеми будуть розв’язані. Якщо вони не приймають допомоги, не можуть прийняти істину, але можуть виконувати свій обов’язок і не заважають роботі церкви, то їм слід дозволити залишитися в церкві й виконувати свій обов’язок. Якщо вони не виконують свій обов’язок належно й досі борються та плетуть інтриги з іншими, викликаючи заваду, то церкву слід очистити від них згідно з адміністративними постановами Божого дому та принципами Божого дому щодо ставлення до людей. Хіба тоді наші серця не були б у спокої? У Божому домі є принципи та шляхи для того, щоб розбиратися з паршивими вівцями. Як розпізнавати цих людей і розбиратися з ними, як ставитися до цих людей – для всього цього в Божих словах є принципи та шляхи. Якщо люди практикуватимуть згідно з Божими словами, це вирішуватиметься легко й радісно, вони не відчуватимуть, що це складна справа, їхні серця зовсім не будуть стурбовані, і це розв’яжеться дуже природно. Якби вони зіткнулися з такими справами кілька років тому, то не змогли б їх пережити, не знали б, як їх розв’язати. Але тепер, коли вони мають кілька років життєвого досвіду, ця справа більше не є для них трудністю; вони можуть її розв’язати. Раптом вони виявляють, що їхній духовний зріст підвищився й вони справді змінилися. Як тоді почувається більшість із цих людей? «Раніше я завжди відчував, що мій рівень низький, і я часто бунтував проти Бога й опирався Йому, ніби мене неможливо спасти. Тепер, розібравшись із цією справою, я відчуваю, що не маю труднощів, що можу розв’язувати проблеми і в мене є надія». Яка надія? (Надія на здобуття спасіння.) Коли ти бачиш надію на здобуття спасіння, ти бачиш попереду світло чи темряву? (Світло.) Це підтверджує той вислів – світло манить мене. Правильно? (Так.) Коли твій духовний зріст зможе досягти цього рівня, ти справді відчуєш, що практика істини насправді не вимагає вигукування гасел; це так легко й радісно. Поки ти приймаєш Божі слова, поки ти приймаєш істини-принципи, що походять від Бога, практикувати істину так легко і, непомітно для тебе, твій духовний зріст підвищується. Коли ти відчуєш, що твій духовний зріст підвищився, що ти змінився, що твої роки віри в Бога принесли плоди й не були марними, якщо тоді хтось скаже зухвалі слова: «Що я здобув від віри в Бога? За двадцять років моєї віри в Бога все, що я робив, – це страждав і витрачав сили; я так багато покинув і так багато присвячував себе, але не насолодився жодним благословенням – це було лише нескінченне виснаження!», – ти зневажатимеш його у своєму серці: «У цієї людини немає совісті, і вона говорить лише диявольські слова! Судячи з того, який жалюгідний вигляд вона має, вона справді нічого не здобула – усе, що вона може робити, це бути нерозумною та створювати перешкоди, і єдине, що вона може казати, – це зухвалі слова!». Вона завжди каже: «Що я здобув від віри в Бога?». Тоді чого саме ти сподіваєшся здобути, вірячи в Бога? Ти сподіваєшся здобути матеріальну благодать і благословення чи ти сподіваєшся здобути істину й досягти спасіння? Віруючі в Бога мусять обрати один із цих шляхів. Яким саме шляхом ти збираєшся йти у своїй вірі в Бога: шляхом прагнення до благодаті й благословень чи шляхом прагнення до істини? Якщо ти людина, яка прагне до істини, і ти практикуєш усі істини, які розумієш, і робиш їх своєю реальністю, тоді ти здобудеш вічне життя, і, переживши Божу роботу в останні дні, ти не віритимеш даремно. Якщо ти зосереджуєшся лише на насолоді благодаттю, але не здобуваєш істину й життя, і ти нарікаєш на Бога, кажучи: «Що я здобув?», це доводить, що ти не та людина, яка прагне до істини. Хай яким обсягом благодаті ти насолоджуєшся, якщо ти не здобув анітрохи істини, то твоя віра надто жалюгідна; це показує, що ти сліпа людина. Тепер Бог висловлює істину, щоб забезпечувати людей життям, щодня промовляючи нові слова, яких так багато, що люди можуть їсти, пити їх і насолоджуватися ними цілу вічність. Є занадто багато істин, які слід практикувати і в які слід входити; багато істин неможливо повністю пережити навіть за все життя. Ті, хто вірить у Бога багато років і прагне до істини, здобули так багато й у такому достатку. Але якщо люди не прагнуть до істини, не люблять істину й не практикують істину, вони завжди відчуватимуть, що нічого не здобули. Ті, хто насолоджується істиною, відчувають себе справді наповненими цими словами по вінця. Зараз Бог рясно обдаровує людей і в плані істини, і в плані матеріальних благословень, можна сказати, що Божий дім – це край, де тече молоко й мед. Божі слова, які їдять і п’ють на зібраннях, такі рясні; досвідні свідчення, фільми, гімни, танці – усе це є у великій кількості. Матеріальні речі – їжа, одяг і предмети повсякденного вжитку – також є в достатку. Крім того, послуги, які надає великий червоний дракон, організований Богом, виступи антихристів і неправдивих лідерів, а також щоденна демонстрація всіляких негативних речей перед людьми дають людям змогу засвоювати уроки й зростати в розпізнаванні. Якщо ти не можеш засвоїти весь урок за один раз, Бог і далі організовуватиме для тебе середовища, людей, справи та речі, прибираючи їх лише тоді, коли ти засвоїш достатньо. Тому якщо ти можеш прийняти Божу роботу, якщо ти людина, яка любить істину, ти відвідуєш щедрий бенкет. Кілька років віри принесуть тобі великий прогрес і справжню зміну. Усі ці роки Бог особисто пас, поливав і вів Своїх обраних людей. Усі, хто може прийняти істину, можуть відчути, що вони здобули так багато, і в них відбулися деякі справжні зміни. Зокрема, ті, хто виконує свій обов’язок з повною зайнятістю, змінилися ще більше. Ти можеш відчути: коли ти слідуєш за Богом, шлях стає дедалі світлішим, і в тебе є справжня впевненість у здобутті спасіння та входженні в Царство Небесне. Але якщо ти завжди відмовляєшся приймати істину й не бажаєш практикувати істину у своєму серці, ти не зможеш відчути, що в тебе є хоч якась надія на спасіння. Ти постійно запитуватимеш людей навколо себе: «Як ти думаєш, чи є в мене духовне розуміння?». Якщо хтось скаже: «Здається, у тебе немає духовного розуміння», ти подумаєш: «Усе скінчено, у мене немає надії!». Насправді річ не в тім, що в тебе немає надії; річ у тому, що ти не прагнеш до істини. Якщо ти розумієш істину й також можеш практикувати істину, ти поступово здобудеш духовне розуміння. Щойно ти матимеш духовне розуміння, ти розумітимеш дедалі більше істин, і ти зможеш поділитися деякими досвідними свідченнями в кожному аспекті. Ти почуватимешся збагаченим і дуже наповненим усередині й відчуєш, що так багато здобув від слідування за Богом. Правильно? (Так.) Якщо людина не практикує істину або не приймає її як своє життя, у своєму серці вона завжди почуватиметься загубленою й безцільною, без справжньої віри. Вона завжди запитуватиме людей навколо, чи є в неї хоч якась надія на здобуття спасіння. Дехто також постійно запитує інших, чи є в них духовне розуміння, сприймаючи те, чи є в них духовне розуміння, чи ні, як доказ того, чи є в них надія. Скажи Мені, чи дурні такі люди? (Дурні.) Незалежно від того, є в тебе духовне розуміння чи ні, ти маєш прагнути до істини – і не лише прагнути зрозуміти її, але й прагнути практикувати її. Щойно ти зможеш розуміти істину й практикувати істину, хіба не з’явиться надія на досягнення спасіння? Хіба це не так? (Так.) Вам слід обміркувати це питання.

На цьому наша сьогоднішня бесіда закінчується. До побачення!

7 вересня 2024 року