Щодо теми «відпускання» в «Як прагнути до істини», ми дійшли в бесіді до змісту, що стосується уявлень і фантазій у рамках теми «відпускання бар’єрів між собою та Богом і своєї ворожості до Бога». Останні кілька разів ми бесідували про «відпускання уявлень і фантазій про втіленого Бога». Сьогодні ми продовжимо цю бесіду. Щодо уявлень і фантазій про втіленого Бога, ми бесідували про деякі теми, що стосуються нормальної людськості втіленого Бога, чи не так? Тож про що ми бесідували минулого разу? Ми бесідували про деякі конкретні прояви, що стосуються втілення в життя та виявів нормальної людськості втіленого Бога, а також про деякі принципи життя по-людськи та дій у рамках нормальної людськості втіленого Бога, а потім ми побесідували про те, яких речей утілений Бог не робить з позиції Своєї людськості. Бесіда про ці аспекти допомагає людям краще зрозуміти характер-сутність Божої втіленої плоті та Його принципи життя по-людськи й ведення справ, а також деякі з Його конкретних проявів і виявів. Коли ми бесідуємо про ці прояви втіленого Бога – чи то у формі фактів, прикладів, чи то конкретних принципів ведення справ, – вони стосуються всіляких дрібних справ у житті. Здається, вони не стосуються жодних великих, новаторських подвигів чи шляхетних учинків, гідних захоплення, які присутні в людських уявленнях і фантазіях; усі прояви втіленого Бога дуже звичні й дуже звичайні. Саме тому, що втілений Бог живе серед цього звичайного розбещеного людства, ці Його нормальні та практичні прояви є, з одного боку, неминучими проявами людськості Божої втіленої плоті, а з іншого – нормальною потребою втіленого Бога, який живе серед людства. Звісно, ці нормальні та практичні прояви також надають людям певну інформацію або шляхи щодо пізнання Бога. Вони дозволяють людям пізнати практичність і нормальність Бога через практичне втілення в життя втіленим Богом та практичні принципи Його життя по-людськи серед людей, а також пізнати Бога на небі, даючи їм змогу точніше зрозуміти Бога на небі й точно зрозуміти Його сутність як нормальної, звичайної людини на землі.

Дехто каже: «Усі ці речі та приклади, про які Ти говориш, що стосуються нормальної людськості втіленого Бога, дуже звичайні; усі вони є дуже незначними й непримітними речами в повсякденному житті. Чи можеш Ти розповісти про якісь факти, які здаються таємничими й незбагненними або мають особливо грандіозний вигляд?». На це Я кажу: дотепер таких насправді не було. Втілений Бог живе у факті нормальної людськості та в конкретному життєвому середовищі, і, окрім виконання роботи Самого Бога, решту Свого часу Він проводить у межах життя Своєї нормальної людськості, спілкуючись із братами й сестрами або розв’язуючи деякі дрібні проблеми в церкві. Тож, окрім прикладів, про які ми бесідували і які стосуються принципів і кредо, за якими Він живе як людина та веде справи, Він не здійснює жодних великих, новаторських подвигів чи надзвичайних учинків, які ви уявляєте. Це може бути несподіваним для людей, і це може не відповідати людським уявленням і фантазіям, але так усе є насправді. Наша бесіда на тему втіленого Бога стосувалася переважно деяких проявів, утілення в життя й конкретних принципів життя по-людськи втіленого Бога та ведення Ним справ у Його нормальній людськості. Це відрізняється від того, як у світі розповідають про діяння великих постатей і відомих людей. Коли люди у світі говорять про якусь видатну, відому чи виняткову постать, вони завжди говорять про те, наскільки вона унікальна, надзвичайна й велична, і вони говорять про її харизму, зосереджуючись переважно на тому, наскільки вона піднесена та грандіозна. Однак те, про що ми говоримо стосовно втіленого Бога, є повною протилежністю тому, що світ говорить про тих виняткових постатей і видатних людей. Ми переважно говоримо про те, наскільки втілений Бог нормальний, практичний, звичайний, а не надзвичайний. Ми говоримо лише про конкретні приклади – до того ж дрібні приклади з повсякденного життя, – розповідаючи про те, якими є принципи й погляди, що стосуються Його життя по-людськи та ведення справ. Усі ці думки й погляди, принципи та методи життя по-людськи й ведення справ ґрунтуються на совісті й розумі нормальної людськості. Ми переважно говоримо про те, як Він живе як людина та як Він веде справи. Однак, у світі дуже мало людей говорить про те, як жити як людина. Навіть якщо деякі люди й говорили на цю тему, вони не змогли навести багато конкретних прикладів, а тим паче не змогли висловити жодних принципів життя по-людськи. Вони не говорять про те, які позитивні принципи, позитивні методи або правильні думки й погляди мають відомі люди та видатні постаті в тому, як вони живуть як люди та ведуть справи. Вони говорять лише про їхні досягнення, їхній талант, знання і їхній дух, а також про те, яке панівне становище вони займають серед людства завдяки цим речам. Те, про що вони говорять, є повною протилежністю нормальній людськості, яку має й несе в Собі втілений Бог і про яку ми бесідуємо сьогодні. Те, що Божа втілена плоть дає вам пізнати й зрозуміти, – це принципи та кредо життя по-людськи й ведення справ, які втілюються в життя й наявні в Його нормальній і практичній людськості. Ці принципи та кредо життя по-людськи й ведення справ ідеально відповідають Божим вимогам до людства, яке Він має намір спасти. Божа втілена плоть володіє такою людськістю й має різні думки й погляди – разом із Його принципами та кредо життя по-людськи й ведення справ – у рамках цієї нормальної та практичної людськості. Тільки завдяки цьому Він може представляти Бога у виконанні роботи Самого Бога й завершити роботу та служіння, які втілений Бог має добре виконати в цей період, у рамках такої людськості, тільки завдяки цьому Він може повністю відкрити людству репрезентативний характер, який Бог має намір виразити в цей період і, звісно, бути повністю компетентним для роботи з висловлення істини, яку Бог має намір виконати на цьому етапі роботи. Якби людськість-сутність, утілена в життя, виявлена та наявна в Божій утіленій плоті, не була цією нормальністю, практичністю й звичайністю, про які ми бесідували, або якби Він не мав цих принципів і кредо життя по-людськи, про які ми бесідували, а натомість мав би людськість-сутність відомих людей і видатних постатей, про яких говорять і яких шанують невіруючі, до чого б це призвело? (Він не зміг би вести нас шляхом того, щоб Бога боятися, а від злого втікати.) Це призвело б до зовсім іншої ситуації. Припустімо, що Божа втілена плоть мала б людськість-сутність невіруючої видатної постаті чи відомої людини – людини, яка є величною, надзвичайною, унікальною, таємничою та незбагненною. Людина такого типу не має меж у тому, як вона живе як людина та веде справи, постійно бреше, і не живе як людина, і не діє в слухняній чи пристойній манері, і не знає свого місця, і не діє сумлінно, а її прагнення, думки й погляди такі самі, як і в невіруючих, – вона просто прагне до піднесених і грандіозних речей і зосереджується на дарах, знаннях і надприродних здібностях. На який шлях повела б вас людина такого типу? (Вона не змогла б повести нас на шлях спасіння. Навпаки, ті, хто слідував би за нею, ставали б лише дедалі більш розбещеними й нечестивими.) Така людина не має позитивних принципів життя по-людськи; її методи та принципи життя по-людськи не позитивні, а сатанинські. Отож принципи та кредо життя по-людськи цієї людини, яка від сатани, є дуже репрезентативними щодо її людськості-сутності. Якими є прагнення й шлях, яким іде людина з такою людськістю-сутністю? Вони точнісінько такі самі, як у сатани. Її прагнення й шлях, яким вона йде, – усе це походить від сатани і є сумісним із сатаною. Тоді хіба ті, хто слідував би за нею, не слідували б її керівництву, не мали б таких самих прагнень, як вона, і не йшли б тим самим шляхом? (Так.) Ці люди слідували б її керівництву, наслідували б її принципи життя по-людськи і, як і вона, прагнули б до знань, статусу, надприродності та піднесених і грандіозних речей, усього надзвичайного й усього, що здається людям таємничим і незбагненним. Ніхто не зміг би досягти спасіння, слідуючи за такою людиною; натомість він ставав би дедалі більш виродженим. Таку групу не можна було б назвати церквою, переважно тому, що всі вони відірвалися б від Божої роботи й не мали б роботи Святого Духа. Лідер, за яким вони слідували б, не був би встановлений Богом, а тим паче посланий Богом. Навіть якби всі вони називали себе церквою, від цього не було б жодної користі; Бог ігнорував би їх. Скільки б усі вони не називали себе церквою, Бог не визнав би їх, і Святий Дух не працював би над ними. Той лідер навчав би людей робити все, що їм заманеться; він давав би людям усе, що має в собі, і це те, що люди отримували б від нього. У нього немає істини, і він не міг би дати людям жодних позитивних речей або скерувати їх у правильному напрямку, тому для людей було б неможливо здобути від нього істину. У кращому разі люди змогли б лише набути трохи знань і опанувати деякі професійні навички від невіруючого світу або деякі здібності в певній галузі від нього. Коротко кажучи, когось подібного, хто не має нормальності та практичності або божественної сутності як свого життя, не можна було б назвати втіленим Богом; він не міг би привести людей до Бога, як і не міг би повести людей на шлях спасіння. Дивлячись на ці факти, чи є серед людства хтось, окрім Божої втіленої плоті, хто може представляти Бога у виконанні Його роботи? (Ні.) Чи є хтось, хто може представляти Бога, щоб спасти людство від його розбещених характерів? (Ні.) Життя й людськість-сутність, які має будь-який член звичайного людства, практично однакові – такі життя і людськість-сутність були розбещені сатаною; для людей розбещені характери є їхнім життям. Отож, якщо дивитися з позиції людськості людей або життя-сутності людей, жодна людина з усього людства не є компетентною для цієї роботи втіленого Бога, і жодна розбещена людська істота не може представляти Бога, щоб спасти розбещене людство від розбещеності. Природно, ці факти також говорять людям: жодна розбещена людська істота не може сказати людству, що таке позитивні речі, а що таке негативні речі, і жодна розбещена людська істота не може сказати людям, що таке істина або якими насправді є Божі наміри. Те, що розбещені люди дають іншим людям, – це лише знання, а також різні навички, здібності чи дари, яких прагне розбещене людство, і різні тактики життя по-людськи й ведення справ, філософії світських справ і різні думки й погляди, що походять від сатани. Людські істоти всіх рас мають спільну рису. Що це за спільна риса? Усі вони вважають відносно позитивні, або відносно доброзичливі, консервативні та традиційні речі, властиві їм самим, позитивними речами й намагаються замінити ними істину та Божі наміри. Люди вірять, що, тримаючись за ці речі, вони здобули істинний шлях і можуть досягти спасіння. Насправді ці речі не мають абсолютно нічого спільного з Божими вимогами до людства. Бачиш, серед людства, хоч якими проникливими є люди, хоч якими великими є їхні дари або хоч якими талановитими й освіченими вони є, або хоч якою доброю та милосердною може на позір здаватися їхня людськість, жодна людина не може зрозуміти істину, і жодна людина не може розпізнати, що таке позитивні речі, а що таке негативні речі. До того, як Бог виконав Свою роботу, і до того, як Бог висловив Свої слова, майже всі вважали традиційну культуру позитивною річчю, а деякі люди навіть шанували традиційну культуру як істину. Тому, як не подивись, якби не втілений Бог висловлював ці істини й виконував цю роботу в рамках нормальної людськості, а натомість якийсь член людства виконував би цю роботу, він би лише повів людей на шлях, який відхиляється від Божих слів і намірів.

Розгляньмо простий приклад. Якщо людей попросять обрати костюми для танцювальної програми, як вони обиратимуть? Теоретично всі знають, що коли віруючі в Бога створюють танцювальну програму, особливо для відео, яке буде опубліковано в інтернеті, одяг, який вони носять, і їхня манера поведінки представляють Божих людей. Тому обрані костюми мають бути пристойними й порядними, а не якимось чудернацьким вбранням. Коли йдеться про те, щоб бути пристойним і порядним, це багато чого охоплює. Зважаючи на людські уявлення, який одяг вважається пристойним і порядним? Це одяг, який найчастіше носять різні етнічні групи, одяг, який є відносно традиційним і консервативним і для всіх має доречний вигляд. Він не чудернацький і не надто модний. Ось що, зважаючи на людські уявлення, вони вважають пристойним і порядним одягом. Якими є погляди більшості братів і сестер у церкві щодо вибору костюмів для програм? Бачиш, під час зйомок фільму погляди людини, відповідальної за костюми, насправді представляють погляди більшості людей. Усі стилі одягу, які вона обирає, – це ті, що їх зазвичай носила більшість людей у вісімдесятих і дев’яностих роках. Кольори переважно сині, хакі або сірі, лише з варіаціями того, наскільки вони темні чи світлі. Загалом, це лише ці два чи три прості кольори. Чому вона не обирає якісь яскраві кольори? Згідно з людськими уявленнями, усі віруючі в Бога – це пристойні й порядні добрі люди, тому їм слід обирати ці кілька найпоширеніших, найзвичайніших кольорів для свого одягу. Бачиш, така проста справа, як вибір стилю та кольору костюмів, повністю викриває уявлення та облудні думки й погляди щодо віри в Бога в серцях людей. Тобто люди плекають у собі дуже серйозне уявлення; багато людей вірить, що віра в Бога вимагає дотримання старих порядків і відновлення традицій. Згідно з їхніми уявленнями, лише традиційні, старі, відсталі й застарілі речі є позитивними, і лише вони задовольняють Бога. Чи так думає більшість людей? (Так.) Ось що в людей на думці. Усі люди вважають ці традиційні, відсталі, старі й віджилі речі позитивними. Тому під час створення програм люди не можуть навіть зробити правильний вибір щодо кольорів і стилів костюмів, що є одним із найпростіших і найбазовіших питань. Усі вони вимірюють це питання своїми уявленнями і є особливо консервативними, а також особливо дурними й упертими. Скажіть Мені, скільки ж уявлень про Бога, вочевидь, мають люди! Позитивні речі, визначені людьми, і речі, які, на думку людей, подобаються Богу, – усе це традиційна культура, замислена в людських уявленнях, або речі серед людства, прийняті й визнані світськими людьми; вони не мають абсолютно нічого спільного з істиною. Тож скажіть Мені, Я традиціоналіст чи модерніст? (Бог не є ні традиціоналістом, ні модерністом.) Дехто каже: «Завдяки тому, про що Ти бесідував, ми знаємо, що Тобі не подобається традиційна культура, тому що Ти живеш сьогоденням. Принаймні Ти не традиційний, і Ти не тримаєшся старих порядків». Ви кажете, що Я не традиційний, тож чи Я модерніст? (Ні.) Як ви можете сказати, що Я не модерніст? (Сьогодні люди у світі досить сильно люблять тренди, але Бог навчає нас бути пристойними й порядними, що суперечить трендам.) Не лише сучасні люди люблять тренди; люди в давнину також любили тренди. Усі невіруючі люблять тренди. Любов до трендів не означає, що людина є модерністом. Тож як слід відповісти на це запитання? Поміркуйте над цим трохи. Ти коли-небудь бачив, щоб Я носив стародавній одяг? Чи ношу Я традиційний одяг? Я ношу сучасний одяг. Це стосується нормальної людськості втіленого Бога. У який би період не жив утілений Бог і якого б рівня розвитку не досягли люди цього періоду в плані забезпечення базових потреб, Його нормальна людськість природно переймає той самий метод для цього, що й вони; Він не піде назад. Хіба це не прояв нормальної людськості? (Так.) Його нормальна людськість має раціональність, тому, коли йдеться про базові потреби, Він природно знає, що доречно обрати. Це з одного боку. З іншого боку, чи то традиція, чи то сучасність, це не форма, а радше репрезентація напряму думок і погляду. Тож це традиція є позитивною, чи сучасність є позитивною? Як Я це бачу, жодна з них не є позитивною. Жодна з них не має нічого спільного з істиною; обидві створені розбещеним людством під впливом сатани. Чи то традиційні думки й погляди, чи то сучасні думки й погляди, усе, що не походить від Бога, є негативною річчю, а не позитивною. Чи то традиційні базові потреби, чи то сучасні базові потреби, їхня мета завжди полягає в тому, щоб задовольнити потреби нормальної людськості. У який би період не народився втілений Бог, Він живе в рамках нормальної та практичної людськості, і Його принципи життя по-людськи й ведення справ не змінюються. У всьому, що Він робить, і у Своєму ставленні до всього Він діє згідно з принципами Божих слів і принципами, що випливають із Його внутрішнього життя-характеру; Він не зберігає традиції й не слідує їм, як і не слідує сучасності та не женеться за трендами. Тому вимоги втіленого Бога до тих, хто слідує за Ним, не ґрунтуються на традиціях і не зазнають впливу сучасності. Різні думки й погляди або істини, які Він має і про які бесідує, – усі вони походять від Бога, від Божої божественної сутності та Божого життя; вони не мають нічого спільного ні з традиційною культурою, ні із сучасними знаннями.

Чи змогли ви розпізнати якісь принципи, дивлячись на костюми, обрані для танцювальних програм, створених Божим домом? Чому були обрані саме ці стилі й ці кольори? Якщо ви можете зрозуміти принципи тут, то ви справді трохи розумієте істину, і у вас є духовне розуміння; якщо ти не можеш зрозуміти принципи навіть у такій простій справі, то ти безтолкова людина, чий рівень надто низький, і ти не зрозумів істини, попри те, що слухав проповіді стільки років. Почнемо з того, що коли ми створюємо танцювальні програми, одяг, який носять виконавці, традиційний чи сучасний? (Він сучасний.) Усе це сучасний одяг – до того ж звичайне, повсякденне вбрання. Деякі люди не розуміють, кажучи: «Наші танцювальні програми – це художні програми, то чому ж виконавці носять просто звичайне, повсякденне вбрання замість сценічних костюмів? Вбрання з бісером і лелітками особливо розкішне. Подивіться на вбрання, яке носять на сцені ті танцювальні колективи національного рівня, – воно розкішне, вишукане й царствене і має сліпучий вигляд, коли на нього потрапляє світло. Якби наші виконавці також носили таке вбрання, коли ми створюємо програми, хіба це не зробило б їхній вигляд кращим і хіба не прославляло б Бога більше? Хіба це не було б кращою демонстрацією сили Божого дому й хіба не дозволило б невіруючим або релігійним людям краще побачити міць Божого дому?». Чи правильний цей погляд? (Ні.) Передусім скажіть Мені ось що: чому виконавці носять звичайне, повсякденне вбрання замість розкішних костюмів, коли ми створюємо танцювальні програми? (Якщо всі брати й сестри під час танцю носитимуть особливо розкішні костюми, глядачі зосередяться на одязі та на тому, який вигляд мають виконавці. Але якщо вони носитимуть звичайний одяг і матимуть вигляд пристойних і порядних людей, глядачів не приваблюватимуть ці зовнішні речі, і вони зосередять свій розум на Божих словах.) В одному ви маєте рацію – відмова від розкішних костюмів потрібна для того, щоб люди не зосереджувалися на формі та зовнішньому вигляді. Є також інший момент, який є найважливішим: чи то танці, чи то співи – у чому полягає мета, коли ми створюємо програми? (Давати свідчення про Бога.) Це єдина ціль. Чи то танці, чи то співи – усе це для того, щоб давати свідчення про Бога. Це робиться не для того, щоб виділити якусь особу, і не для того, щоб комусь догодити; це робиться лише для того, щоб давати свідчення про Бога. Тож виконавцям достатньо носити простий, зручний, пристойний, порядний та зі смаком підібраний одяг, який досягає мети свідчення про Бога. За своєю природою програми, які ми створюємо, не є розважальними. Що таке розважальні програми? Розважальні програми – це те, що люди дивляться для відпочинку у вільний час; вони призначені лише для того, щоб догоджати людям. Коли люди відпочивають, вони дивляться програму, щоб розважитися, розслабитися, відчути радість, забути про свої турботи та зняти стрес. Після цього вони повертаються до будь-якої роботи, яку мають виконати, не зациклюючись на цьому й не маючи щодо цього жодних почуттів. Ось чим є розважальні програми. А як щодо програм, які робимо ми? За формою вони є розвагою, але за сутністю вони призначені не для того, щоб догоджати публіці, і не для того, щоб хизуватися художньою майстерністю. Мета програм, які ми створюємо, – давати свідчення про Бога. Наприклад, під час створення програм із гімнами мета гімнів Божих слів полягає в тому, щоб свідчити про істину Божих слів і популяризувати її, дозволяючи людям прийти до Бога; мета досвідних гімнів – свідчити про результати, досягнуті Божою роботою, і результати, які Божа робота справила в людях. Коротко кажучи, хоч які програми ми створюємо, вони не є суто розважальними програмами. Їхня мета не в тому, щоб привертати погляди людей або допомагати людям убивати час і розважатися, а тим паче не в тому, щоб хизуватися художньою майстерністю. Для програм, які ми створюємо, є лише одна мета – популяризувати Божі слова та давати свідчення про Божу роботу, даючи більшій кількості людей знати, що Бог утілився й виконує новий етап роботи, даючи більшій кількості людей знати, що Божа робота вже здобула групу людей і що зараз Бог працює та говорить. Це єдина мета програм, які ми створюємо. Оскільки такою є мета програм, які ми створюємо, якщо люди носитимуть розкішний одяг і яскравий макіяж та матимуть усілякі костюми, хіба це не конфліктує з метою давати свідчення про Бога? (Так.) Це конфлікт. Тому ми не зосереджуємося на тому, що носять виконавці. На чому єдиному ми зосереджуємося? Ми зосереджуємося лише на тому, чи може те, що представляють програми – манера поведінки братів і сестер, танцювальні рухи та форма програм, – привернути увагу людей, і чи можуть вони змусити людей полюбити їх і зацікавитися ними, тим самим справляючи на людей сприятливе враження й допомагаючи людям захотіти досліджувати Божу роботу, приймати Божі слова, а також співати гімни й поклонятися Богу разом із братами та сестрами – це та мета, якої ми хочемо досягти. Щоб досягти цієї мети, якщо говорити про вбрання та зовнішній вигляд виконавців, то їм просто треба мати пристойний і порядний, чистий і охайний вигляд, а також особливо гарну манеру поведінки; що ж до решти – розкішних костюмів, яскравого макіяжу та всіляких убрань, – усе це має негативні наслідки. Які негативні наслідки? Якщо всі сестри, які танцюють, будуть вбрані як небесні діви, а всі брати будуть вбрані як красені чи багаті спадкоємці, коли люди це побачать, вони подумають: «Ви хизуєтеся. Хіба ви не виношуєте лихих намірів? Хіба ви не зваблюєте людей?». Якщо в людей виникають такі думки, це недобре. Брати й сестри одягаються в пристойній і порядній, а також зі смаком підібраній і доречній манері. Хоча загалом вони можуть не мати елегантного вигляду, вони особливо чисті, охайні, пристойні та одягнені зі смаком. Коли люди дивляться на них, вони бачать, що ці люди мають гарну манеру поведінки, що вони віруючі в Бога, і що програма, яку вони створюють, – це програма, що дає свідчення про Бога, а не щось криводушне чи зле. Бачиш, усі програми невіруючих передбачають гру очима, посилання повітряних поцілунків або хизування фігурами виконавців. Під час танцю, окрім хизування своєю майстерністю, виконавці також виставляють напоказ свої принади, не пропонуючи анінайменших позитивних настанов. Натомість програми, які створюємо ми, передають цілком позитивні настанови. Навіть якщо глядачі й хочуть виношувати неналежні думки, вони не знаходять для цього жодної можливості чи лазівок. Якщо вони хочуть роздивитися фігури та риси обличчя виконавців, вони не можуть добре їх розгледіти; якщо вони хочуть побачити, хто виставляє напоказ свої принади, вони цього теж не можуть побачити. Вони бачать лише один вираз – усмішку, що представляє цілком пристойну й порядну поставу. Найважливіше те, що наші програми призначені не для того, щоб хизуватися чи комусь догоджати, а для того, щоб давати свідчення про Бога; це ключовий принцип. Крім того, щодо стилів одягу, які ми обрали для танцювальної команди, – футболок, світшотів і спортивних штанів, – танцюючи в них, люди можуть почуватися досить комфортно, але деяким молодим людям вони можуть не дуже подобатися з огляду на їхні власні смаки. Вони вважають, що ці стилі надто звичайні, що це просто повсякденний одяг, речі, які носять удома, але саме це і є пристойним і порядним одягом. Футболки, світшоти та спортивні штани – це найпоширеніші стилі повсякденного одягу в наш час. Чому ми обираємо ці стилі? Я помітив, що минуло, мабуть, щонайменше кілька десятиліть відтоді, як цей стиль повсякденного одягу з’явився вперше. Зараз ми обираємо цей стиль для наших програм з огляду на те, що навіть через кілька десятиліть він не застаріє і не вийде з ужитку. Ба більше, цей стиль підходить для людей усіх вікових груп і всіх соціальних класів; чи то звичайні люди, чи то люди з вищого класу – усі вони носять такий одяг удома у своєму повсякденному житті. Крім того, цей одяг вільний і зручний для танців. Отож ми зрештою зупинилися на цьому стилі одягу для сценічних костюмів. Незалежно від того, подобається він людям, які носять його на сцені, чи ні, цей стиль підходить для сцени; тобто ні глядачі, ні ті, хто його носить, не можуть знайти жодних недоліків у такому одязі. Ті, хто його носить, можуть сказати: «Цей одяг, який Ти обрав для нас, надто позбавлений смаку; я б абсолютно ніколи не носив такий одяг у своєму повсякденному житті». Моя відповідь на це така: Я не втручаюся в те, що ти носиш у своєму повсякденному житті. Те, що ти носиш, і те, що тобі подобається, представляє те, ким ти є; це представляє твою людськість і сутність. Якщо тобі не подобається простий, зі смаком підібраний, пристойний і порядний одяг, а натомість подобається чудернацький одяг, то ти досить нетрадиційний. Якщо тобі подобається оголювати груди та спину, ходити з розпущеним волоссям і одягати великі сонцезахисні окуляри, завжди поводячись як знаменитість, то Я скажу, що ти не є членом Божого дому. Тобі не подобається бути пристойним і порядним; принаймні ти несумісний зі Мною. Бути пристойним і порядним, а також одягненим зі смаком і доречно – це принцип для обрання стилів одягу. Тоді як слід обирати кольори одягу? Дехто каже: «Білий колір символізує святість, зелений символізує життя, червоний символізує свято, а жовтий символізує дружбу, тому нам слід просто обрати ці кольори». Я скажу, що це чиста нісенітниця; кольори нічого не символізують. Тоді яким є принцип щодо того, які кольори носити? Він дуже простий; є лише один принцип: це має виглядати чисто на камеру. Зокрема, деякі кольори є дуже насиченими й досить яскравими, і люди можуть рідко носити їх у своєму повсякденному житті, але ми обрали ці кольори заради сценічного ефекту та візуального ефекту, який вони забезпечують. З одного боку, ці кольори відносно дуже насичені та яскраві, тому сценічний ефект, який вони забезпечують, є хорошим. З іншого боку, більшість із цих кольорів не дуже дивна; немає тьмяних і немає таких, що відштовхують людей, тому відео, створені в такий спосіб, мають хороший ефект.

Те, про що Я щойно бесідував, було принципами вибору костюмів для танцювальних програм. Які аспекти цього ви побачили чітко? Скажіть Мені, чи доречні ці принципи, які Я розглянув? (Так.) Це переважно обертається навколо принципів свідчення про Бога, не ганьблення Бога та досягнення найкращих результатів, чи не так? (Так.) Чи є в цьому якісь перекручені або екстремальні аспекти? (Ні.) Чи є якийсь елемент дотримання старих порядків? (Ні.) Це жодним чином не є перекрученим і не є дотриманням старих порядків. Тож ці наші принципи обрання костюмів слідують традиції чи вони слідують сучасності? (Вони не слідують ні традиції, ні сучасності; якщо програми, які ми створюємо, можуть досягти результату свідчення про Бога, це найкраще.) Ви нарешті зрозуміли; мета цих програм – давати свідчення про Бога, і нічого більше. Свідчення про Бога вимагає враховувати те, що ми не повинні ганьбити Бога або виставляти Божий дім у поганому світлі. Звісно, ми також маємо враховувати, що тканина та стиль костюмів мають бути зручними для носіння. Тобто будь-яка пристойна й порядна людина, яка побачить, що ти носиш цей одяг, подумає, що він прийнятний, що ти маєш вигляд віруючого в Бога й що ти здатен представляти Божих людей, а не справляєш враження невіруючого або якоїсь кінозірки чи співака – і з першого погляду можна сказати, що ти пристойна й порядна людина. Судячи з цього, чи вважаєте ви, що Мої погляди на ставлення до речей і принципи, яких Я дотримуюсь у рамках Своєї нормальної людськості, такі самі, як ваші? (Ні.) Вони точно не такі самі. Тож скажіть Мені, чи є ці принципи, яких Я дотримуюсь, піднесеними й грандіозними? Чи є вони надзвичайними? Вони зовсім не піднесені й не грандіозні. Вони особливо нормальні. Принципи, які Я застосовую, і результати, яких Я прагну досягти у веденні справ, є дуже практичними, і Я ніколи не хизуюся. Якби ми керувалися тим, як ви всі дивитеся на речі, обираючи костюми для програм, ми б або були традиційними й дотримувалися старих порядків, або слідували б світським трендам. Дехто каже: «Макіяж “смокі-айс”, накладні вії, кільця в носі та великі сережки популярні у світі. Нам теж слід одягати братів і сестер так, щоб вони були гарними та красивими. Їхній одяг має бути не лише розкішним, а й їхній макіяж має бути звабливим. Їм не слід поступатися співакам і кінозіркам світу, і їм слід мати ще більш стильний і розкішний вигляд. Віруючим у Бога слід бути шляхетнішими за них, тому це той напрям, якого нам слід дотримуватися, одягаючи виконавців». То чому ж ці виконавці зрештою не виходять на сцену з жодною розкішною річчю на собі? Тому що Я тут усе суворо перевіряю. Чи то модерністи, чи то традиціоналісти – усі вони були відсунуті вбік, у них немає жодних можливостей виставляти напоказ свої «навички». Вони були стримані Мною. Якби ви були тими, хто проводить сувору перевірку, чи дали б ви цим людям можливість виставляти напоказ свої «навички»? (Ні.) Чому ні? (Якби їм дали можливість, вони б зійшли з рейок. Вони б не дотримувалися принципів, яких вимагає Божий дім.) Якби їм дали можливість, вони б нарядили виконавців як демонів. Вони б створювали розважальні програми, подібні до тих, що популярні в суспільстві, перетворюючи програми, призначені для свідчення про Бога, на розважальні програми, які догоджають публіці, і роблячи людей, які беруть у них участь, схожими на демонів і привидів. Чи можна було б тоді переглядати ці програми? Програми змінилися б за своєю природою; вони б не давали свідчення про Бога, а ганьбили б Бога, і вони заслуговували б на те, щоб їх прокляли й заборонили. Це було б не виконання обов’язку, а коєння зла. Ви розумієте? (Так.) Ви не розуміли навіть такої дрібної справи. Тепер, коли Я висловив це ясніше й простіше, до деяких людей приходить раптове усвідомлення: «Ось воно як. Тепер я знаю, чому Божий дім обирає такі костюми для своїх танцювальних програм». Хоч який зараз період, яким є принцип, якого слід дотримуватися людям? Він полягає в тому, щоб брати слово Боже за принцип у всьому. Виконуючи будь-яку роботу або розв’язуючи будь-яку справу, твоєю першою метою має бути повчання людей, а другою – свідчення про Божу роботу. Це два принципи. Отже, у всіх справах це два принципи, яких людям слід дотримуватися. Нормальність і практичність, наявні в нормальній людськості втіленого Бога, також полягають виключно в дотриманні цих принципів. Принципи не змінюються; втілений Бог не слідує ні традиції, ні сучасності. Принцип, якого Я дотримуюсь у рамках Своєї нормальної людськості, полягає в тому, щоб жити як людина та вести справи в межах совісті й розуму. Тож яких принципів Я дотримуюсь, виконуючи роботу Божого дому? Приносити користь людям у всьому, що Я роблю, – робити те, що приносить їм користь і повчає їх. Крім того, це означає виконувати роботу свідчення про Бога, дотримуючись принципів свідчення про Бога та популяризації Божих слів. Чи сказали б ви, що це так? (Так.) Чи краще ви тепер Мене розумієте завдяки такій бесіді? (Так.) Якщо Я не говоритиму про ці речі детально, вони не будуть вам зрозумілі. Ви не можете осягнути навіть таку просту справу. Насправді це зовсім не глибоко; усе це дуже практично й звичайно. Наскільки це звичайно? Це дуже відповідає раціональності нормальної людськості. Тобто, якщо ти маєш раціональність нормальної людськості, ти можеш це зрозуміти, але якщо не маєш, тобі буде дуже важко це зрозуміти – Мені доведеться пояснювати це чітко й досконально, висловлюючись просто й розтлумачуючи це тобі, перш ніж ти зможеш зрозуміти, що відбувається. Це така проста справа, яка навіть не досягає рівня істин-принципів, і все ж ви досі не можете пояснити її чітко. Що тут відбувається? Чи є ця справа глибокою та незбагненною? (Ні.) Тоді чому ви не можете пояснити її чітко? Загалом кажучи, це обумовлено тим, що ви не розумієте істини. На більш детальному рівні причина полягає в тому, що вашій нормальній людськості й раціональності бракує певних речей і вони мають дефекти. Коли йдеться про те, щоб бути пристойним і порядним, ви тримаєтеся традицій і старих порядків. Коли йдеться про нормальну людськість, ви думаєте, що мати нормальну людськість означає бути простодушним, як дурень. Хіба це не показує, що ваш рівень справді низький і що ви не маєте жодної здатності до сприймання? (Так.) Саме в цьому й полягає проблема. Гаразд, про це досить.

Минулого разу ми бесідували на тему того, що втіленому Богу «не можна плести інтриги», у рамках теми того, що «не можна ставити втіленого Бога на один рівень із розбещеним людством». Сьогодні ми побесідуємо на тему про те, що «не можна нападати на інших». Не можна нападати на інших – це частина сутності та втілення в життя, які має нормальна людськість утіленого Бога, і це один із принципів, яким слідують совість і розум нормальної людськості в ставленні до людей. Тобто втілений Бог може щонайменше мирно ладнати з тобою. Хоч би яким типом людини ти був, чи ти людина з кращим рівнем, чи з гіршим рівнем, чи людина з кращою людськістю, чи з гіршою людськістю, втілений Бог може ставитися до тебе правильно й ладнати з тобою дружньо. Якщо Я дізнаюся, що в тебе є якась вада чи хиба, або навіть що ти маєш якусь погану сутність у своїй людськості, або що ти скоїв якийсь лихий учинок, Я відверто побесідую з тобою, якщо буде нагода або якщо дозволять умови. Якщо ти зможеш це прийняти, Я відверто розвінчаю твої проблеми та вкажу тобі шлях до їх розв’язання. Але якщо ти не можеш цього прийняти, Я можу у відповідний час використати виявлену Мною проблему з реального життя, щоб дати тобі нагадування, розвінчати тебе й попередити тебе, даючи тобі знати, у чому полягає твоя проблема – чи це проблема з твоєю людськістю, твоїм рівнем, чи твоїм розбещеним характером. Залежно від того, яку проблему ти маєш, Я нагадуватиму тобі й напучуватиму тебе, даючи тобі знати про твої недоліки або про те, у чому полягає твоя проблема, а потім Я розповім тобі, у чому полягає сутність такої проблеми та яким є ставлення Бога до людей, які мають цю проблему. Якщо ти готовий це прийняти й здатен повстати проти плоті та практикувати істину, Я розповім тобі про шлях практики, а також про те, як ставитися до такої проблеми та як її розв’язувати. Я не буду чіплятися за твої проблеми та хиби як за важіль впливу на тебе або як за слабкі місця, щоб використати їх, а потім час від часу насміхатися чи глузувати з тебе або робити уїдливі зауваження щодо них. Я цього не робитиму; Я ставитимуся до тебе та твоїх наявних проблем справедливо й об’єктивно. Якщо Я дам тобі деякі нагадування, але тобі бракуватиме усвідомлення й ти не вважатимеш, що сказане Мною має до тебе якийсь стосунок, або якщо Я скажу тобі, що природа твоєї проблеми серйозна, але ти не приймеш цього, і ти це відкинеш, опиратимешся й навіть вигадуватимеш виправдання, щоб сперечатися та виправдовувати себе, тоді Я оцінюватиму все відповідно до ситуації. Якщо робота, яку ти виконуєш, дуже важлива, і твоя проблема вплинула на роботу церкви, тоді Я подумаю, чи придатний ти для цього обов’язку. Але якщо ти просто звичайний віруючий, і обов’язок, який ти виконуєш, та твої прояви не мають великого впливу на роботу церкви чи обраних Богом людей, і це лише твоя особиста проблема, тоді Я даватиму тобі нагадування й допомагатиму з доброї волі. Якщо ти не сприймеш це серйозно, Я не триматиму на тебе зла і, звісно, не намагатимуся всіма можливими способами змусити тебе це прийняти. Я поставлюся до цієї справи дуже раціонально й далі даватиму тобі нагадування й допомагатиму з доброї волі. Якщо Я бачитиму, що сутність твоєї проблеми призведе до негативних наслідків для тебе самого або для інших, тоді, спонукуваний Своєю совістю, Я даватиму тобі нагадування й допомагатиму з доброї волі, радше ніж просто дивитимуся, як ти робиш із себе посміховисько. Я також не буду легковажно характеризувати тебе, кажучи: «Ти безнадійний, Бог гидує тобою, і ти той, хто загине», тим паче Я не буду просто відкривати Свого рота й проклинати тебе, кажучи: «Ти диявол, ти нащадок сатани, ти той, хто опирається Богу». Я категорично цього не робитиму. Оскільки Моя ідентичність особлива, Я часто дуже раціонально стримую Себе: те, як Я ставлюся до когось і як Я з ним розмовляю, має залежати від того, ким він є, – це один аспект. Крім того, Я не повинен легковажно будь-кого характеризувати. З іншого боку, через Свій тон голосу, вибір слів або формулювання Я маю дати іншій людині відчути, що те, що Я говорю й роблю, робиться з доброї волі та позбавлене злостивості. Щодо Мого мотиву, то Я щиро намагаюся допомогти тобі; Я не хочу бачити, як ти йдеш манівцями, і не хочу бачити, як ти стаєш слабким, нерішучим або навіть втрачаєш орієнтири чи збиваєшся зі шляху, коли із чимось стикаєшся. Натомість Я сподіваюся, що після того, як Я побесідував із тобою й допоміг тобі, ти можеш правильно дивитися на себе, уникати впадання в негатив, мати точне розуміння своїх розбещених характерів і проблем, які ти маєш, і правильно ставитися до себе, а потім шукати шлях практики з Божих слів і крок за кроком розв’язувати свої розбещені характери та свої проблеми згідно з Божими словами, водночас дружньо ладнаючи з іншими та допомагаючи їм. Тобто Я прагну пересвідчитися в тому, що те, що Я говорю й роблю під час взаємодії з людьми, може дати їм змогу зрозуміти Божі наміри, дізнатися, яких принципів Бог вимагає від людей, якими є Боже ставлення та погляди на різні проблеми, що їх мають люди, як людям слід розв’язувати ці проблеми, щоб відповідати Божим вимогам і догоджати Богу, і як їм слід шукати істину, щоб розв’язати свої проблеми. Моя мета – допомогти людям правильно ставитися до цих проблем і розв’язувати їх, коли вони мають справу з усілякими людьми, справами та речами, і коли виявляються їхні розбещені характери, щоб кінцевим результатом була їхня покора істині та Богу. Звісно, зважаючи на розмаїття людей, з якими Я контактував за ці роки роботи й говоріння, Я усвідомив один факт: хоч би як спокійно Я говорив і спілкувався з людьми, хоч би скільки доброї волі Я мав або хоч би який менталітет Я мав у бажанні допомогти будь-кому, дуже мало людей можуть відчути або зрозуміти те, що Я говорю, і причину, з якої Я це говорю, а потім, завдяки словам, які Я сказав, і змісту, про який Я з ними побесідував, досягти прогресу або отримати справжню практичну допомогу у своєму реальному житті. Але хоч би скільки люди зрештою пожинали й здобували через спілкування та взаємодію зі Мною, Мої принципи взаємодії з людьми не змінюються. Дехто каже: «Тоді чому Ти не зміниш Свій метод?». Скажіть Мені, чому Я не змінюю Свій метод? Чи слід Мені змінити Свій метод? Чи слід Мені говорити з високої позиції під час розмови з людьми, ніби проголошуючи Десять Заповідей Мойсею? Чи має Мій голос бути подібним до грому в небі або чи слід Мені прийняти якийсь тон, щоб люди злякалися, легко запам’ятали те, що Я говорю, і були готові практикувати та здатні коритися? Або коли Я спілкуюся з людьми, якщо Я завжди говоритиму з ними тоном прокляття та характеризування їх, чи засвоять тоді люди свій урок? Чи зможуть вони тоді це прийняти? (Ні.) Ви знаєте, чому ні? Колись, коли Єгова видав Десять Заповідей через Мойсея, ізраїльтяни почули гуркіт грому в небі й побачили блискавку – хіба це зупинило їх від того, щоб бунтувати проти Єгови та судити Його? Незалежно від методу, який ти використовуєш для говоріння, змісту твоїх слів або твого мотиву в говорінні, що стосується одержувача, якщо він суб’єктивно має готовність і потребу приймати істину та любити позитивні речі – якщо в його серці є така потреба, – тоді, хоч би який метод ти використовував для говоріння, він зможе це прийняти й легко це запам’ятає. Однак, якщо в його серці немає цієї потреби, тоді, навіть якщо він знає, що таке позитивні речі та негативні речі, він однаково не прийме нічого з того, що ти скажеш, і не візьме цього близько до серця, хоч би яким правильним це було або хоч би якими надійними були його джерело та мотив. Тому з Моєї позиції Мій принцип ведення цих справ полягає в тому, що Я нормально бесідую з будь-ким. Щодо того, що людина може здобувати й пожинати від Мене, і чи може вона здобути істину, то ключ полягає в тому, чи любить вона істину, а також у тому, чи має вона потреби нормальної людськості. Якщо вона від природи любить позитивні речі, то, коли Я нормально взаємодію та спілкуюся з нею в такий спосіб, вона зможе обміркувати те, що Я сказав, якими є принципи, що стоять за цими словами, і що Я наказав їй робити; згодом вона обміркує ці речі, запам’ятає їх, а потім практикуватиме згідно із цими словами. Якщо ця людина не потребує позитивних речей у своїй людськості, то, хоч би що Я говорив, це марно. Навіть якщо Я обтинаю її, дисципліную її або навіть провчаю її, це нічого не дає. Після провчання вона може поводитися слухняно й покірно зовні, але оскільки вона не потребує позитивних речей у своєму серці, коли все минеться, вона швидко повернеться до того, якою була раніше, без жодного сліду позитивних слів, позитивних речей чи істин-принципів у своєму серці. Тому, щодо таких людей, хоч би скільки ти говорив, ти не можеш змінити їх так, щоб у них розвинулися потреби нормальної людськості. Це один аспект. Крім того, не можна нападати на інших – це, по суті, один із Моїх принципів щодо того, як Я ставлюся до вас. Хоч би яким типом людини ти був, чи прагнеш ти до істини, чи ні, навіть якщо Я розвінчую певну твою проблему, це робиться лише для того, щоб проаналізувати сутність цієї проблеми, щоб ти міг досконально її зрозуміти й пізнати, досягти прогресу під час виконання свого обов’язку в майбутньому, перестати робити ті самі помилки й перестати заважати роботі церкви або підривати її – це для того, щоб допомогти тобі, а не для того, щоб створювати тобі неприємності або знаходити щось, що можна використати проти тебе. Тож, навіть якщо Я згадую про речі, які сталися в минулому, це не для того, щоб загасити твоє завзяття або образити тебе, а для того, щоб дати тобі змогу пізнати сутність твоїх проблем, досягти досконалого розуміння певного аспекту істини, мати розуміння себе, знати, як діяти згідно з Божими намірами, і зрештою точно практикувати згідно з принципами Божих слів. Чи є у вас якесь розуміння того факту, що втілений Бог ніколи не нападає на інших? (У нас є певне розуміння.)

Окрім того, що втілений Бог не нападає на інших, Він також час від часу заохочує людей. Деякі люди мають незрілий духовний зріст і є неміцними; вони не такі сильні в плані своєї людськості, їм бракує наполегливості у веденні справ або вони часто скуті всілякими речами, не знають, як шукати істину, і не можуть нормально виконувати свої обов’язки. За таких обставин Я дам їм певне заохочення, щоб дозволити їм побачити шлях попереду, щоб вони більше не опинялися в пастці якоїсь справи й не були нею скуті. Коли ти чуєш ці слова заохочення, ти можеш вважати, що те, про що Я говорю, є поза твоєю досяжністю, але Моя мета – допомогти тобі відпустити багаж, принесений твоїми думками й уявленнями, більше не бути скутим цими речами й залишити їх позаду, а потім вкласти всі свої сили у свій обов’язок, щоб задовольнити Божі наміри. Деякі люди раніше йшли шляхами поразки, або робили речі, які порушують принципи Божого дому, або в них були деякі очевидні види бунтівничої поведінки, а деякі люди навіть спричиняли переривання й завади своїми діями, завдаючи певних збитків роботі церкви. Якщо Я іноді згадую про ці речі у Своїй бесіді, Моя мета не в тому, щоб загасити твоє завзяття, і Я не тримаю зла; радше Моя мета – використати факти твоєї справи як приклад, щоб нагадати іншим не робити таких самих помилок; Моя мета – чітко побесідувати про певний аспект істини, щоб дати більшій кількості людей побачити із цього, що шлях, яким ти йшов, є неправильним і в чому він неправильний, щоб вони могли винести із цього урок, а потім попередити більшу кількість людей не йти тим самим шляхом і нагадати їм, яких принципів їм слід дотримуватися у веденні справ. Особливо під час бесіди про різні розбещені характери людей та їхнє розвінчання приклади, які Я наводжу, або конкретний стан, про який Я бесідую, можуть стосуватися багатьох людей або можуть стосуватися деяких конкретних людей і речей. Мета бесіди про ці речі полягає не в тому, щоб знайти нагоду виставити вас напоказ і збентежити вас; що ж до фактів, які Я наводжу, або станів, які Я розвінчую, вони мають стосунок лише до теми та аспекту істини, про які ми бесідуємо. Може бути так, що Я не знаю тебе особисто, і Я не знаю, що така річ з тобою сталася, але приклад, який Я навів, або стан, який Я розвінчав, випадково стався з тобою, і ти себе із цим співвідносиш. Коли деякі люди співвідносять себе з такими речами, вони думають: «Хтось доніс на мене? Звідки Ти знаєш, що ця річ сталася зі мною, і що в мене була ця проблема, і я перебував у цьому стані?». Я кажу, що Я справді не знаю, що така річ сталася з певною людиною або що вона перебувала в такому стані, але істини, про які Я бесідую, стосуються цього стану, такої проблеми або цього конкретного типу прикладу, або їх охоплюють ті проблеми, які Я розвінчую. Оскільки такий стан і цей конкретний тип прикладу є репрезентативними й можуть достатньою мірою дозволити людям пізнати певні види людей, справ і речей, а також пізнати сутність певного типу людини, наводячи приклади, Я не можу уникнути цитування деяких конкретних інцидентів, що сталися в церкві, або обговорення певних конкретних станів. Отож деякі люди, справи та речі неминуче будуть залучені. Але Я не маю анінайменшого наміру нападати на певних людей; Моя мета – лише нагадувати людям і напучувати їх, дозволяючи більшості обраних Богом людей отримати користь. Коли Я наводжу деякі приклади під час виголошення проповідей і бесіди, це зовсім не спрямовано на якусь конкретну людину; це просто для того, щоб побесідувати про істину та розвінчати сутність певної проблеми, щоб ви могли ясніше й краще зрозуміти сутність проблеми. Завдяки розумінню сутності проблеми, чи то ти ідентифікуєш себе як такого, що має цю проблему, чи то ти бачиш наскрізь залучених людей, справи та речі, ти можеш прийти до того, щоб практикувати згідно з відповідними істинами-принципами, використовувати їх для розв’язання проблем усередині себе та досягати входження в істину-реальність. Хоч би про яку проблему Я бесідував, чи то проблема, яка є в тобі, чи то проблема, яка є в інших, Я роблю це лише для того, щоб побесідувати про істину та допомогти вам краще зрозуміти сутність і реальність певного типу проблеми; це не спрямовано на якусь конкретну особу чи будь-який конкретний тип людини. Звісно, також можливо, що архетипом для прикладу, який Я наводжу під час бесіди про проблему, є щось, що сталося з тобою, і Я використав цю справу, щоб навести приклад. Але наводячи цей приклад, Я не розвінчую проблему, яка є лише твоєю; радше твоя проблема є репрезентативною для проблем, які є в усіх – у всьому людстві. Звісно, мета розвінчання проблеми полягає лише в тому, щоб розв’язати проблему, а не в тому, щоб нападати на тебе. Тож, коли ти стикаєшся з такою ситуацією, тобі слід ставитися до неї правильно; це Моя робота. З одного боку, Моя робота полягає в тому, щоб забезпечити вас усіма істинами, усіма аспектами істини, а з іншого – у тому, щоб розвінчати проблеми всередині вас, різні стани розбещеного людства та всі розбещені характери всередині них, а також проблеми, пов’язані з розбещеними характерами. Це Моя робота. Оскільки, окрім забезпечення істиною, Моя робота також охоплює розвінчання реальності розбещеності розбещеного людства, коли йдеться про цю роботу, Мої мотиви добрі. Я хочу допомогти вам і підтримати вас, дати вам нагадування й забезпечити вас, щоб ви могли чітко побачити сутність проблеми й стати здатними повстати проти своїх розбещених характерів, щоб ви більше не жили у своїх розбещених характерах, а змогли навернутися, відпустити зло у своїх руках, покаятися перед Богом і практикувати згідно з принципами, яких вимагає Бог, досягаючи покори істині та покори Богу.

Хоч які ваші проблеми Я розвінчую і хоч який метод чи тон голосу використовую, розвінчуючи ці проблеми, Я роблю це на основі принципу та з мотивом допомогти вам і підтримати вас, щоб ви стали на шлях спасіння. Я не маю жодної злоби – це виключно з добрих намірів. Навіть якщо слова, які Я іноді використовую, розвінчуючи сутність проблеми в певній особі чи типі людей, не дуже вишукані, Моя мета полягає не в тому, щоб нападати на когось чи пригнічувати його, а в тому, щоб проаналізувати сутність проблеми, щоб люди могли мати розпізнання й відкинути свої розбещені характери. У цьому немає жодних підступів, жодного наміру нападати на тебе чи пригнічувати тебе, і жодного наміру виставляти напоказ твою брудну білизну чи ганьбити тебе. Навіть якщо, бесідуючи про деякі проблеми, Я характеризую поведінку або характер і сутність певного типу людей, ця характеристика повністю відповідає об’єктивним фактам. Наприклад, якщо ти зарозумілий і впевнений у власній праведності, завжди дієш деспотично й робив речі, які спричиняють переривання й завади, і Я кажу тобі: «Якщо ти й далі це робитимеш і відмовлятимешся каятися, хай там що, то такою є твоя сутність, і Боже ставлення до тебе полягає в тому, щоб відстороняти тебе або цуратися тебе», – хіба ці слова нападають на тебе? Ні. Хоча ці речі говоряться в певному контексті й висловлюються в такий спосіб, забезпечення й допомога, які Я даю тобі, і Мої очікування щодо тебе не змінюються; тобі досі дається можливість покаятися. Якщо ти відчуєш каяття, навернешся й змінишся, Божий дім однаково підвищить тебе до будь-якого обов’язку, для якого ти підходиш; Я ніколи не стоятиму на заваді цьому. Кожен припускається певних помилок, коли тільки починає вірити в Бога й не розуміє істини, але деякі люди здатні покаятися, зробили деякі хороші речі та здійснили деякі добрі вчинки. Припустімо, брати й сестри рекомендують їх, кажучи: «Ця людина справді покаялася й відрізняється від тієї, якою вона була раніше. Раніше вона була зарозумілою й розпусною, позбавленою людської подоби; вона коїла деякі лихі вчинки, тим самим перериваючи роботу церкви й заважаючи їй та завдаючи збитків Божим пожертвам, тому церква вичистила її. Але після того, як її вичистили, вона відчула велике каяття, і тепер вона покаялася. Вона навіть узяла на себе ініціативу відшкодувати збитки, попросила церкву прийняти її знову, пообіцяла, що більше ніколи не коїтиме зла, і готова бути найменшою в церкві та коритися всьому, що Божий дім просить її зробити». Якщо відносно близькі до неї люди досконало її зрозуміли й після цього хочуть її рекомендувати, Я кажу, що якщо вона справді покаялася й зараз вона потрібна для роботи Божого дому, її можна використовувати знову; Я не стоятиму на заваді. Навіть якщо кілька осіб зробили речі, які були не дуже дружніми особисто до Мене, якщо вони відповідають умовам для підвищення, Я так само не стоятиму на заваді; Я дам їм можливість. Тому, чи то в проповідях, чи то в реальному житті, і хоч би яким було середовище чи контекст, Я ставитимуся до тебе чесно й справедливо. У контекстах, де дозволяє середовище, Я з добрих намірів допомагатиму вам або запитуватиму про те, як у вас ідуть справи з вашими обов’язками. Якщо це в особливій робочій обстановці, Я також робитиму все можливе, щоб допомогти вам і підтримати вас, надаючи вам інструктаж, настанови або допомогу в певній професійній роботі. Іноді те, що Я роблю, – це порівняння наших із вами поглядів та обмін ідеями з вами. Навіть якщо Я іноді кажу: «Робота, яку ти виконав, неприйнятна», – Я просто кажу правду й говорю прямо. Я кажу такі речі не для того, щоб пригнічувати вас, а щоб обмінюватися з вами ідеями або порівнювати наші погляди. Я роблю все можливе, щоб дати вам можливості висловитися й застосувати себе, щоб ваш рівень, таланти, знання, які ви здобули, здоровий глузд, який у вас є, або досвід, який ви накопичили, можна було використати повною мірою. Якщо результати не хороші, Я просто кажу: «Робота, яку ти виконав, не така вже й чудова. Розмірковуй, і шукай більше, і дивися, чи можеш ти зробити її краще». Я завжди надаю вам максимальну підтримку, забезпечення й допомогу, щоб, коли ви спілкуєтеся та взаємодієте зі Мною, ви могли отримати користь чи то в житті, чи то в процесі виконання свого обов’язку. Це Мій принцип у роботі, і він такий самий у Моєму повсякденному житті. Іноді, коли Я взаємодію та спілкуюся з людьми, ми неминуче говоримо про деякі дрібниці в повсякденному житті, що стосуються зовнішніх речей, зокрема, базових потреб, підтримання здоров’я, ліків тощо, і деякі люди висловлюють певні погляди, вирази або здоровий глузд щодо життєвих дрібниць. Щодо всіх аспектів здорового глузду, Я лише висловлюю Свої особисті погляди. Якщо ти вважаєш те, що Я кажу, правильним, ти можеш це прийняти; якщо ти вважаєш те, що Я кажу, неправильним, Я не використовуватиму Свою ідентичність і статус, щоб пригнічувати тебе, кажучи тобі: «Усе, що Я кажу, правильне. Незалежно від того, який тон Я використовую і чи подобається тобі те, що Я кажу, хіба Я міг би завдати тобі шкоди чи скривдити тебе? Ти мусиш це прийняти!». Я цього не робитиму; Я дозволю речам іти своїм природним шляхом. Наприклад, ти використовуєш забагато солі під час приготування їжі, і Я кажу, що їсти забагато солі шкідливо для твого здоров’я. Деякі люди не приймають цього; вони вважають: якщо використовуватимуть менше солі, їжа буде позбавлена смаку й аромату. Вони наполягають на тому, щоб їсти відповідно до власних смаків. Я кажу, що ти вільний це робити, і Я не втручатимуся. Хоча вислів «їсти забагато солі шкідливо для твого здоров’я» не підіймається до рівня істини, це здоровий глузд у житті. Щодо цього фізичного тіла, яке Бог створив для людей, є фіксований обсяг солі, якого воно потребує щодня; перевищення цього обсягу зашкодить тілу людини й призведе до наслідків. Є також люди, які завжди відчувають, що їм бракує поживних речовин, тому вони постійно їдять ситну їжу. Зрештою, їхнє надмірне споживання поживних речовин призводить до проблем зі здоров’ям, і їм доводиться вносити корективи. Кількість поживних речовин, яких потребує це фізичне тіло, створене Богом, пов’язана з пропорціями зерна, овочів, фруктів і м’яса, які Бог створив для людства. Якщо ти їси відповідно до цих пропорцій, ти можеш підтримувати базове здоров’я; якщо ти нехтуєш цими пропорціями і їси безрозсудно й нерозбірливо відповідно до своїх уподобань, у тебе виникнуть проблеми зі здоров’ям. Я кажу тобі ці факти, але ти їх не приймаєш. Ти думаєш: «Читати проповіді й бесідувати про істину – це Твій сильний бік, але Ти не розумієш цих питань повсякденного життя. Я не зобов’язаний Тебе слухати, тому що це не стосується істини». Я кажу, що ти можеш вирішити не приймати цього, і ти можеш жити відповідно до власних уподобань, але ти мусиш знати, що якщо ти не зможеш прийняти Мої слова, рано чи пізно в тебе виникнуть проблеми зі здоров’ям. Ти заплатиш ціну за свій вибір. Я лише висловлюю Свої погляди; Я не використовуватиму Свій статус, щоб тебе пригнічувати. З іншого боку, якщо ти не приймаєш Мої погляди, Я тебе не змушуватиму й не казатиму, що ти занадто дурний і впертий, оскільки не приймаєш позитивних речей. Насправді ти дійсно такий, але Я ніколи так не кажу. Я не здійматиму великого галасу через щось незначне в повсякденному житті й потім не читатиму тобі нотацій і не повчатиму тебе. Я б не робив цього, тому що це не Моя відповідальність. Я також не хочу цього робити. Я вже виконав Свою відповідальність, бесідуючи й читаючи проповіді; це входить у сферу Мого служіння. Що стосується того, що ти їси щодня, із цим ти розбираєшся самостійно. Що Бог створив для людства, і в яких кількостях, і які продукти та делікатеси виробляються кожного сезону – те, як ти використовуєш усі ці речі, – це твоя власна справа; ти можеш розподіляти їх сам. Якщо совість і розум твоєї людськості нормальні та здорові, ти використовуватимеш і розподілятимеш їх помірковано. Якщо твій розум не здоровий, ти використовуватимеш або розподілятимеш їх надмірно й сам нестимеш будь-які наслідки, які це зрештою принесе твоєму фізичному тілу. Тому Я дуже раціональний, коли йдеться про це питання; Я лише кажу тобі Свої погляди, і Я не змушуватиму тебе їх приймати. Іноді, коли Я бачу, що у вас є деякі погані життєві звички, Я також не змушуватиму вас їх змінювати; Я просто дам просте нагадування. Якщо ви його не приймете або не змінитеся, Я більше нічого не казатиму. Насправді життєві звички дуже легко виправити. Життєві звички, які є неправильними або небажаними, слід виправляти; це ставлення прийняття позитивних речей. Наявність ставлення й готовності приймати позитивні речі є частиною базової раціональності, яка має бути присутня в нормальній людськості. Деякі люди пропускають позитивні речі повз вуха. Вони не сприймають їх серйозно й навіть завзято тримаються своїх неправильних способів практики та неправильних способів дій. Дехто навіть каже: «Я жив так стільки років, і не було жодних наслідків». Це проблема характеру. Що це за характер? Це характер упертості й непоступливості, а також неприйняття правильних поглядів або позитивних речей. Я кажу тобі, це свідчить про розбещений характер, і ти мусиш змінити його й відкинути. Твої неправильні способи практики й те твоє непоступливе ставлення мають бути змінені; лише тоді ти можеш мати справжню зміну.

Деякі люди люблять нападати на інших; це недобре. Якщо Я бачу, що ви робите щось не так, Я раціонально висловлю Свої погляди й нагадаю вам із добрих намірів. Це Мій спосіб ведення справ. Крім того, якщо певні проблеми вимагають розвінчування ваших розбещених характерів, то Я розвінчуватиму їх без церемоній; це означає бути відповідальним перед людьми. Коли Я розвінчую проблеми людей, Я розвінчую сутність проблем і показую, якими вони є насправді; Я не застосовую приписів і не роздмухую речі до непропорційних розмірів. Я це роблю, тому що це входить у сферу Моєї роботи, Я розвінчую те, що має бути розвінчано, і Я не кажу ні на слово менше, ніж потрібно сказати. Тому у веденні справ Я маю принципи. З одного боку, у повсякденному житті Я ставлюся до цих справ на основі принципу раціональності, даючи тобі знати, якими є Мої погляди. Якщо ти звернеш увагу, візьмеш це близько до серця й матимеш раціональність нормальної людськості, ти приймеш ці думки й погляди або правильно підійдеш до них, і Мені не потрібно буде читати про це проповідь. З іншого боку, у роботі Я не уникатиму ваших проблем і не стримуватимуся від висловлювань через страх збентежити вас. Я розвінчуватиму ваші проблеми й ваші розбещені характери, щоб ви могли пізнати проблеми в цьому плані й відкинути свої розбещені характери. Моя мета – дати вам змогу стати на правильний шлях. Чи то у вас проблема в житті, чи то в роботі, якщо вона стосується розбещених характерів або істини, Я не уникатиму проблеми; Я чітко побесідую про неї з вами. Хоч як Я бесідую або хоч як Я ставлюся до проблеми, у Мене є Свої методи й принципи. Коли Мені настає час виконати Свою відповідальність, Я беру це на Себе. Я не боюся вас збентежити; Я розвінчуватиму ваші проблеми й розбещені характери, щоб ви могли їх пізнати. Це Моя відповідальність. Якщо ваші проблеми не стосуються розбещених характерів або істин-принципів, у вас є свобода й право робити вибір і практикувати так, як ви бажаєте; Я не втручатимуся. Тому, чи розвінчую Я ваші проблеми, чи ні, це не означає напад на вас, сковування або пригнічення вас. У повсякденному житті в питаннях, які не стосуються принципів, як-от базові потреби, Я даю вам повну свободу вибирати для себе. Однак, якщо це стосується принципового питання – тобто якщо це стосується розбещених характерів або вашого ставлення до виконання роботи, до виконання вашого обов’язку, до Бога чи істини, – тоді Я маю про це побесідувати. Бачиш, хоч би як Я щось робив, Я вкладаю в це думку, чи не так? У Мене є принципи. Я не втручаюся у щось, що не стосується істини, вашого ставлення до Бога чи істини або вашого ставлення до церковної роботи й виконання вашого обов’язку; Я займаюся Своїми справами. Особливо коли йдеться про питання особистого вибору й особистих уподобань, Я ніколи не втручаюся. Наприклад, деякі сестри люблять, коли в них довге волосся, вони заплітають його або збирають у високі зачіски, а деякі брати люблять коротку стрижку або голять голову; у вас є на це свобода дій, і Я ніколи не втручаюся. Деякі брати й сестри перебірливі в їжі й особливо люблять їсти певний вид їжі або мають певний нехороший спосіб життя; Я ніколи не втручаюся і в ці речі. Якщо цей поганий спосіб життя впливає на їхнє здоров’я, виконання ними обов’язку або роботу церкви, Я мушу зробити їм зауваження й допомогти або попросити братів і сестер допомогти їм. Однак, деякі люди не приймають цього, коли брати й сестри допомагають їм і навіть кажуть, що почуваються скутими й під тиском; зрештою, вони тихо йдуть із церкви, нікому нічого не кажучи, і всі брати й сестри відчувають розчарування. Я кажу: «Те, що ти розчарований, – неправильно. Ми не втручаємося у свободу людей. Якщо вони хочуть піти геть, то нехай ідуть, це їхній вибір. Я зовсім не відчуваю розчарування». Чому Я не відчуваю розчарування? Тому що Я вважаю, що допомогти їм – це Моє зобов’язання, те, що Я маю робити у Своїй людськості. Допомога, яку Я їм надаю, – це не якась послуга чи благодійність; просто, почувши про їхню ситуацію, Я зобов’язаний доручити вам допомогти їм. Вони виконують свій обов’язок у церкві з повною зайнятістю. Якщо їхній поганий спосіб життя впливає на їхнє здоров’я і в них виникають проблеми зі здоров’ям, хіба братам і сестрам не слід із любові допомогти їм? Це базова соціальна мораль для людських істот. Але якщо вони не приймають таку допомогу й відчувають відразу або тиск у своїх серцях, ми не змушуватимемо їх і не втручатимемося в їхню свободу. Тоді чому деякі люди відчувають розчарування, коли ті йдуть із церкви? Ти відчуваєш розчарування, тому що відчуваєш, що належне виконання твого зобов’язання й повинності щодо них – це своєрідна послуга їм. Вони її не оцінили, не прийняли цю послугу й не зробили так, як ти хотів, зачепивши твої почуття й твою гордість. Як то кажуть, вони відкинули твою добру волю тобі ж в обличчя, тому ти відчуваєш розчарування. Я зовсім не відчуваю розчарування. Мій спосіб сприймання цього відрізняється від вашого. Я кажу, що мушу винести урок із цієї справи й не робити таких дурниць у майбутньому. Кожен має свої власні жадання. Ти не можеш підпорядкувати людей своєму контролю й при цьому очікувати, що вони будуть щасливими й співатимуть тобі дифірамби, чи не так? Це було б абсолютно смішно. Ти мусиш дати людям свободу й дозволити їм вільно вибирати. Якщо вони вважають те, що ти кажеш, правильним, то можуть вирішити це прийняти й практикувати згідно із цими словами; якщо вони вважають те, що ти кажеш, неправильним, то також можуть вирішити не приймати цього. Вони мають право вибирати. Тобі не слід змушувати їх приймати твою добру волю. Приймають вони це чи ні – це питання ставлення; у них є на це свобода дій. Щонайбільше ти можеш побесідувати про проблеми, які є в таких людей, як вони, і ти можеш побесідувати про уроки, які ти засвоїв від такої людини, і про сутність проблем, які ти в них побачив, що допомагає тобі навчитися, як розпізнавати людей, як дивитися на людей і як ставитися до таких людей згідно з принципами Божих слів, і більше не робити дурниць. Де ж ви тоді помиляєтеся? Кому б ви не допомагали, ви дієте на основі почуттів і навіть думаєте: «Подивіться, скільки в мене любові і який я люблячий». Це не дії згідно з принципами, а ставлення до людей на основі вашої власної волі й уподобань; це дії на основі почуттів. З ким би Я не говорив або не мав справу, Я говорю й дію на основі принципів; почуття тут ні до чого. Говорячи й діючи, Я дію виключно із совісті й добрих намірів, і це той підхід, який Я маю застосовувати до всіх. Зокрема, це саме те, як Я маю діяти з братами й сестрами, які нормально виконують свій обов’язок. Це Моя повинність та зобов’язання. Поки Я виконую це зобов’язання, цього достатньо. Вони можуть вирішити прийняти або вони можуть вирішити відмовитися; Я не змушую людей. Якщо вони приймають, Я щасливий; якщо ні, Я не засмучуюся. Усе, що Я робив, – це деякі з речей, які Я маю робити згідно з принципами; Я лише виконував Своє зобов’язання. Розумієте? (Так.)

Хоч би яким було середовище, взаємодіючи з людьми, Я можу ставитися до всіх видів людей і всіх видів речей згідно з принципами. Навіть якщо в житті Я надаю людям певну допомогу або кажу деякі речі, які повчають людей, це також є частиною ведення справ згідно з принципами; це не дії на основі почуттів. Щодо бесіди про істину, як-от розвінчування природи-сутності людей, розвінчування розбещених характерів людей і розвінчування різних виявів розбещеності та розбещених станів людей у конкретних справах, а також сутності різних проблем, Я також дію згідно з принципами; Я не дію на основі почуттів і не дію з людською волею. Коли люди ведуть справи, вони завжди діють на основі того, з ким мають справу, і на основі власного настрою та вподобань. Вони виявляють певну прихильність до тих, хто їм подобається і з ким вони ладнають, і дають певні переваги цим людям, водночас вони нападають на тих, хто їм не подобається і з ким вони не можуть порозумітися, і витісняють їх; вони не можуть ставитися до людей справедливо. Вони або діють на основі почуттів, або коять лихі вчинки; коротко кажучи, вони не ведуть справи згідно з принципами. Коли Я спілкуюся з братами й сестрами в церкві, хоч би ким вони були, Я можу ставитися до них згідно з принципами. Так само, взаємодіючи та спілкуючись із невіруючими, Я також маю принципи й межі. Навіть якщо вони кажуть якісь конфронтаційні слова або слова, які є неввічливими, невишуканими чи нешанобливими, Я не відповідатиму тим самим. Якщо Я мушу взаємодіяти з ними, щоб владнати справи, тоді Я взаємодіятиму з ними; якщо Мені не потрібно владнати справи, тоді Я вирішу уникати їх і відмовляти їм. Якщо людина має низькі моральні якості й завжди хоче скористатися іншими та вимагати вигод, і, навіть якщо Я їй допомагаю, вона однаково не може правильно до цього поставитися чи змінитися – що означає, що її людськість погана, – тоді Я просто тримаюся від неї подалі. Коротко кажучи, чи взаємодію Я з братами й сестрами, чи з невіруючими, Я можу діяти згідно з принципами; принаймні Я взаємодію з людьми згідно з межами совісті й розуму людськості. Чи можете ви цього досягти? (Ні.) З ким би розбещені люди не взаємодіяли, вони завжди захищають свої власні інтереси або ставляться до людей на основі почуттів і вподобань, без принципів. Якщо вони вважають, що ладнають і мають хороші стосунки із цим братом чи сестрою, тоді вони можуть їм допомогти, виявити до них любов, дати їм речі й мати з ними тісний контакт. Але якщо ця людина робить щось, що зачіпає їхні почуття, вони кажуть: «Я більше ніколи з нею не бачитимусь, і я більше ніколи з нею не спілкуватимуся. Я справді про це шкодую! Раніше я так добре до неї ставився й так багато їй допомагав, а вона однаково так ставиться до мене. Вона невдячна неприємна негідниця!». Вони не можуть діяти згідно з принципами, щоб ставитися до людей справедливо. Коли вони добре до когось ставляться, то роблять це на основі почуттів, а якщо вони ставляться до когось погано, то це через їхні особисті вподобання; усе, що вони роблять, – це лише для того, щоб задовольнити свої почуття. Тому, якщо вони комусь допомагають і приносять йому користь, але ця людина не тільки невдячна, а й зачіпає їхні почуття, вони будуть дуже засмучені й ображені, і вони скаржитимуться, відчуваючи, що їхні зусилля пішли намарне. Вони не захочуть це прийняти й більше ніколи цього не робитимуть. Скажи Мені, якби Я зіткнувся з такою ситуацією, як би Я до неї підійшов? По-перше, не можна оцінювати цю справу з погляду людей, які роблять одне одному послуги; не можна судити про таку ситуацію на основі почуттів. Потрібно розпізнавати таких людей на основі Божих слів та істин-принципів; потрібно розпізнавати їхню людськість і шлях, яким вони йдуть, а також їхнє ставлення до Бога, до істини й до свого обов’язку, а не розпізнавати й розглядати їх на основі почуттів. Такий спосіб розгляду когось є набагато точнішим. Це не оцінювання людини чи справи на основі почуттів або твоїх особистих здобутків і втрат, а оцінювання їх на основі Божих слів та істин-принципів. Такий розгляд людини чи справи є точним і відповідає принципам. Коли ти розглядатимеш людей і речі в такий спосіб, ти не будеш засмучуватися й ображатися через те, що хтось, кому ти колись допоміг, невдячний, і ти не відчуватимеш глибокої вдячності до когось через те, що колись отримав від нього послугу; натомість ти зможеш ставитися до нього правильно згідно з принципами. Є поширений вислів: «За краплю доброти плати бурхливим джерелом». Звичайні люди досі живуть за логікою таких думок і поглядів традиційної культури. Вони не розглядають речі чи людей на основі Божих слів або істини й не ставляться до людей згідно з принципами. Вони вважають: коли йдеться про твоє ставлення до людей, окрім того, що не можна обманювати їх, завдавати їм шкоди, бити, лаяти їх або коїти їм злі речі, ти також мусиш бути до них добрим. Зокрема, якщо хтось зробив тобі послугу, тобі слід відплатити подвійно; інакше ти невдячний. Чи вважаються такі способи ставлення до людей проявами доброти до них? (Ні.) Тоді що означає бути по-справжньому добрим до людей? Це означає не любити когось, піклуватися про когось і доглядати за кимось на основі людських почуттів, а вести справи на основі принципів згідно з Божими словами. Більшість людей не може досягти ведення справ на основі принципів; люди ведуть справи лише на основі почуттів, а не на основі принципів. Ведення справ на основі почуттів і ведення справ на основі принципів – це дуже різні речі; це два різні шляхи. Ведення справ на основі почуттів містить домішку людської волі: коли ти комусь допомагаєш, ти робиш це для того, щоб задовольнити потреби своїх особистих почуттів; це не означає вирішувати справи неупереджено. Якщо ця людина відчуває глибоку вдячність до тебе, ти й далі будеш добрим до неї; якщо вона не цінує цього й ранить твоє серце та зачіпає твої почуття, ти більше їй не допомагатимеш. Тоді хіба ти не дієш без принципів? (Так.) Це дії без принципів. Тоді що означає вести справи згідно з принципами? Це означає виконувати своє зобов’язання як людини, допомагати іншим за потреби й дозволяти їм сприймати це так, як вони бажають. Якщо вони готові прийняти твою допомогу, це чудово; якщо вони не готові її прийняти, тобі не слід казати, що вони не благословенні, і тобі не слід відчувати засмучення, смуток або розчарування, а слід і далі ставитися до них правильно. Це означає вести справи згідно з принципами. Чи зрозуміли ви цей принцип «не можна нападати на інших»? (Так.)

Один із принципів Божої втіленої плоті, коли Він живе серед людей, взаємодіє та спілкується з ними, полягає в тому, що не можна на них нападати. Те, що не можна нападати на інших, охоплює принципи ставлення до людей і бесіди про істину. Окрім того, що не можна нападати на інших, утілений Бог має ще один принцип ставлення до людей, який полягає в тому, що не можна мститися. Як люди розглядають питання помсти? Якщо хтось зазнає знущань або болю, а потім виправдано завдає удару у відповідь або дає відсіч, чи вважають люди це прийнятним? (Так.) Але щодо Бога, чи є це принципом ставлення до людей? (Ні.) Будь-хто з-поміж людства може помститися, і кожен здатний це зробити; кожен має інстинкт помсти, а також намір і бажання помститися. Якщо хтось словесно образив тебе або завдав тобі болю, навіть якщо ти не можеш помститися прямо зараз, ти однаково шукатимеш можливість це зробити, щоб дати йому знати, що ти маєш достоїнство, що ти не той, ким можна попихати чи з ким можна жартувати, що ти не дурень, і що в тебе є розум нормальної людськості, і ти можеш сприймати речі та виносити судження. Тоді як виникають ці думки про помсту людям? Чи походять вони від совісті й розуму нормальної людськості, чи від імпульсивності сатанинських розбещених характерів? (Від імпульсивності сатанинських розбещених характерів.) Це очевидно. Якщо хтось зазнає знущань, якщо ним користуються або його обманюють інші, коли він не має жодного статусу, він не матиме можливості помститися, і його умови цього не дозволять, тому він поховає всі ці речі у своєму серці, де вони перетворяться на своєрідну ненависть. Через цю ненависть і через те, що він зазнав цього несправедливого ставлення, він може стати ворожим до суспільства, до людства й до всіх, кого він вважає ворогом. Коли будь-яка людина має статус, коли умови дозволяють і вона має можливість це зробити, вона здатна коїти акти помсти, змушуючи тих, хто колись завдав їй болю або дивився на неї зверхньо, страждати від її відплати й отримувати по заслугах. Вона вважає, що такий спосіб життя означає наявність твердого характеру, і що вона нарешті звільнила себе від цієї образи. Ніхто з-поміж людства, хто це робить, не буде засуджений суспільством або своєю совістю. Тому люди вірять, що помста не є чимось неналежним чи ганебним, і не вважають її позитивною чи негативною річчю. Однак, від періоду Благодаті до цього етапу роботи ти не можеш знайти жодного речення в усіх словах, сказаних Богом, яке б говорило людям мститися іншим. Бог ніколи не казав людям: «Якщо хтось завдає тобі болю або якщо хтось тебе обдурив, ти мусиш помститися, ти мусиш відплатити йому око за око, зуб за зуб». Чи є помста одним із принципів того, як ставитися до людей, про які Бог тобі казав? (Ні.) Як Бог казав людям у період Благодаті ставитися до інших? З терпінням, толерантністю й любов’ю. Що ще? (Любіть ворогів ваших, і якщо хтось ударить вас у ліву щоку, підставте йому й праву.) Що ще? Прощайте іншим до сімдесяти разів по сім. Число «сімдесят разів по сім» є лише репрезентативним; насправді воно не означає стільки разів. Бог це каже, щоб ти прощав усім тим, хто зробив тобі щось погане, щоб ти прощав їм нескінченну кількість разів, це принцип. Терпіння, толерантність, повага, любов до своїх ворогів, підставляння правої щоки, коли б’ють у ліву, і прощення іншим до сімдесяти разів по сім – це те, про що часто говорилося в період Благодаті. Тоді чи можна вивести принципи ставлення до людей із цих слів? Дотримання яких принципів Бог вимагає від людей у ставленні до інших? Чи охоплюють вони «око за око, зуб за зуб»? (Ні.) Чи охоплюють вони те, що слід відплачувати іншим тією ж монетою? (Ні.) Чи охоплюють вони помсту? (Ні.) Нічого із цього не охоплено. Хоча кожна із цих речей, які Бог сказав у період Благодаті, є специфічним типом поведінки й практики, усі вони є принципами ставлення до інших, про які Бог говорить людям. Отже, що Бог говорить людям на цьому етапі роботи в останні дні про те, як ставитися до інших? Слід ставитися до людей справедливо, дивитися на їхні сильні сторони й чесноти, а не на їхні недоліки та слабкості. Що ще є конкретно? Не можна обманювати, не можна сперечатися й не можна нападати на інших, а слід гармонійно співпрацювати з іншими. Чи всі ці принципи є конкретними принципами того, як слід ставитися до людей? (Так.) Хоч би яким був період, жоден із конкретних принципів, які Бог дає щодо того, як ставитися до інших, не велить людям мститися. Жоден не каже: «Якщо хтось завдає тобі болю, завдай болю йому; якщо хтось б’є тебе, ти мусиш ударити його у відповідь; якщо він б’є тебе кулаком, удар його кулаком у відповідь; якщо він лає тебе, лай його у відповідь». Бог ніколи не казав жодного такого слова. Бог просить тебе гармонійно співпрацювати з іншими й ставитися до людей справедливо. Інша людина може бути кимось, на кого ти дивишся зверхньо, кимось, хто колись завдав тобі болю чи обдурив тебе, або кимось, хто нападав на тебе чи судив тебе. Але поки вона є тим, хто щиро вірить у Бога, тобі слід ставитися до неї справедливо й гармонійно з нею співпрацювати. Це принцип, і це принцип, який людина з нормальною людськістю повинна мати й якого повинна дотримуватися у своєму ставленні до інших. Люди із совістю й раціональністю нормальної людськості приймуть ці істини-принципи й практикуватимуть справедливе ставлення до інших. Коли ці слова почують ті, хто не має совісті й раціональності нормальної людськості, вони ставитимуться до них як до своєрідної доктрини чи релігійного вчення. Якщо хтось зачіпає інтереси, гордість, статус або достоїнство людей, які не можуть прийняти істину, вони виявлять свою власну імпульсивність. Вони не тільки помстяться й вимагатимуть відплати від іншої сторони, але й навіть відплатять іншій стороні подвійно, посилюючи свою помсту. Якщо хтось завдав їм болю, образив їх, зневажив їх, виявивши до них неповагу, або мав із ними будь-які словесні чи навіть фізичні сутички, вони помстяться й відплатять їм подвійно. Вони просто не здатні дотримуватися принципів ставлення до людей, яких вимагає Бог.

Є також багато реальних прикладів, що стосуються теми того, що втілений Бог не мститься людям. Божа вимога до людей щодо їхнього ставлення до інших полягає в тому, що їм слід дотримуватися принципу того, що не можна мститися, оскільки втілений Бог має таку нормальну людськість і таку людськість-сутність у Своєму реальному житті та робочому середовищі. Що означає те, що Він має таку людськість-сутність? Це означає, що Він може суворо дотримуватися такого принципу життя по-людськи в тому, як Він ставиться до людей, і суворо дотримуватися цього принципу життя по-людськи в тому, як Він живе серед людства та серед груп людей. Це обумовлено тим, що Він має таке життя-сутність, і саме тому, що Він має таке життя-сутність, Він має таку реальність у Своєму житті. Втілений Бог живе серед людей практично; Він веде реальне життя, у якому має справу та спілкується з людьми – Він не живе у вакуумі. Живучи у плоті, Він неминуче контактуватиме, спілкуватиметься та матиме справу з людьми. Взаємодіючи та маючи справу з розбещеним людством, Він неминуче зазнаватиме несправедливого ставлення, неповаги, дискримінації, обману, знущань і суджень у способи, які розходяться з реальністю. Як Я підходжу до такого несправедливого ставлення? Живучи серед людей упродовж цих років, не кажучи вже про різні види несправедливого ставлення, якого Я зазнавав серед невіруючих, лише в сімейному оточенні, місцевій церкві та серед усіх лідерів і працівників вищого рівня та звичайних братів і сестер, з якими Я міг контактувати, скажіть Мені, чи всі могли ставитися до Мене справедливо? (Ні.) Точно ні. Я такий самий, як і ви, – Я був звичайним віруючим, і Я також був членом сім’ї. Коли Я був членом сім’ї, Я зазнавав усілякого несправедливого ставлення. У сім’ї найсильніший серед братів і сестер має останнє слово, а з того, хто простодушний і розсудливий, завжди знущаються й ставляться до нього несправедливо. У сімейному оточенні Я пам’ятаю кілька конкретних випадків. У цих випадках, якби ти був владним, нерозсудливим і здіймав галас, з тебе б не знущалися й не ставилися б до тебе несправедливо. Але якби ти був поміркованим і ставився до цих випадків раціонально, з тебе б знущалися. Якби інші здіймали галас і були нерозсудливими, вони б силоміць скористалися тобою і діяли б безсоромно. Я не знаю, як діяти безсоромно; Я знаю лише, як бути поміркованим і ставитися до таких справ раціонально, але бути поміркованим означало, що з Мене знущатимуться. Подивіться на цей світ: хай яка це група людей, справедливість і праведність не мають влади. Той, хто може діяти безсоромно, здіймати галас і силоміць просувати нерозумні аргументи, бере гору. Що розсудливішим ти є і що більше ти цінуєш справедливість, совість і раціональність, то важче тобі буде закріпитися й то більше з тебе знущатимуться. Так було зі Мною і в сім’ї; з Мене знущалися інші члени родини. У місцевій церкві також були деякі люди, які завжди Мене дискримінували. Я їх не ображав і не завдавав їм болю. Лише тому, що в той час Я був молодим, діяв трохи ініціативно та завзято й був готовий відвідувати зібрання та брати участь у різних заходах, деякі люди завжди дивилися на Мене з упередженням і кидали на Мене зловмисні погляди. Крім того, вони лаяли Мене й судили Мене позаочі, кажучи всілякі гидоти. Пізніше, коли Я їздив до церков в інших місцях і жив разом із тамтешніми місцевими братами й сестрами, ставалося те ж саме. Хоч би що Я робив, у деяких людей виникали уявлення, а деякі навіть глузували з Мене, принижували Мене й судили Мене позаочі. Хай якого несправедливого ставлення Я зазнавав, за ці роки Я ніколи не мстився нікому, хто колись завдав Мені болю. Хоча деякі люди могли лаяти Мене, або судити Мене, або навіть казати про Мене дуже гидкі речі, Я ніколи їм не мстився. Що означає не мститися? Які форми поведінки становлять помсту? Є багато форм мстивої поведінки. Одним із видів помсти було б кидати людям в обличчя їхні минулі проступки, даючи їм знати, що тепер Я маю статус, розповідати, як Я почувався, коли вони Мене лаяли й судили в минулому, і що тепер, коли Я маю статус, було б надто легко, якби Я захотів розібратися з ними й помститися їм. Але Я ніколи цього не робив і не робитиму. Чому Я цього не робитиму? У Моєму серці є принципи щодо ставлення до всіх видів людей. Якщо чиясь людськість погана й ця людина є злою людиною, то, якщо вона завдасть Мені болю, це не велика проблема. Але якщо вона заважає церкві, шкодить інтересам Божого дому, порушує адміністративні постанови церкви, порушує церковні принципи або йде всупереч упорядкуванням роботи, оскільки Божий дім має адміністративні постанови, він природно розбереться з нею. Якщо брати й сестри сліпі, і не мають розпізнання, і хочуть обрати її лідером, Я побесідую з ними про принципи Божого дому щодо обрання лідерів. Якщо брати й сестри мають розпізнання, коли йдеться про цю людину, вони можуть попросити її зняти свою кандидатуру з виборів; якщо вони не мають розпізнання й обирають її, тоді нехай вона спробує бути лідером. Щойно брати й сестри достатньо постраждають, вони природно зможуть її розпізнати й відсторонять її. З одного боку, це дозволяє братам і сестрам засвоїти урок; вони можуть навчитися, як розпізнавати й пізнавати людей. З іншого боку, це суворе дотримання адміністративних постанов Божого дому та принципів Божого дому щодо поводження з усіма видами людей. І тут є ще один момент, який є ще важливішим: Божий дім, церква, – це місце, де діє Святий Дух, де Бог має владу; це дім Бога. Що означає, що це дім Бога? Це означає, що істина має владу, що, своєю чергою, означає, що тут останнє слово залишається за істиною. Кожен, хто приходить до церкви, має відповідний фінал і місце призначення. Чи когось залишають, чи він іде, чи залишається, у якому б середовищі будь-хто не перебував, і як би Божий дім із ним не поводився – для всього цього в Бога є Свій час. Той факт, що хтось завдав Мені болю, образив Мене, лаяв Мене або підставив Мене й судив Мене позаочі, не вважається порушенням принципів у Моїх очах. Тоді що є порушенням принципів? Завдання шкоди інтересам Божого дому та порушення адміністративних постанов. Істина має владу в Божому домі. Рано чи пізно злі люди отримають відплату; кожен отримає покарання, на яке заслуговує згідно зі своїми вчинками. Поводження з усіма видами людей – це справа церкви й робота, яку повинні виконувати лідери і працівники; Мені не потрібно безпосередньо це робити. Це Мій принцип ставлення до таких речей. Хоч би що хтось зробив або сказав Мені в минулому, шанобливо чи зневажливо, доречно чи недоречно, Я можу ставитися до нього справедливо. Поки ти живеш церковним життям у Божому домі або, якщо ти віриш у Бога лише короткий час і не розумієш істини, і робота Святого Духа не просунулася до того етапу, тоді ти можеш залишатися в Божому домі. Поки не настане час остаточно оголосити фінали людей, Я можу почекати. Я не використовуватиму лише твоє ставлення до Мене як достатній доказ для визначення твого фіналу. Тому Я не мститимуся нікому, хто коли-небудь завдавав Мені болю; Я ставитимуся до нього згідно з принципами.

Я контактував із деякими людьми в церкві; деякі з них говорять зі Мною досить неввічливо й без поваги. Бачачи, що в них було таке ставлення до Мене, Я їх ігнорував. Скажіть Мені, чи означає це, що в Мене було погане ставлення до них? (Ні.) Тоді чи слід Мені було обітнути й дисциплінувати їх через їхнє ставлення? Насправді Я ніколи не робив нічого подібного. Зрештою сталося так, що деякі брати й сестри більше не могли цього терпіти. Вони заступилися за Мене, кажучи: «Як ця людина може мати таке ставлення, коли говорить із Богом? Очистіть церкву від неї!». Брати й сестри були дуже обурені. Ґрунтуючись на послідовній поведінці тієї людини, вони очистили від неї церкву згідно з принципами. Бачачи, що брати й сестри очистили від неї церкву, Я знав у Своєму серці: «Здається, звичайні прояви людськості цієї людини не такі вже й чудові. Брати й сестри не стали б розбиратися з нею лише тому, що в неї було погане ставлення до Мене; імовірно, поведінка цієї людини погана, коли йдеться про більшість речей». Розбираючись із нею, церква діяла згідно з принципами, Мені не було що сказати із цього приводу. Я поважаю те, як брати й сестри вирішили із цим розібратися, і Я поважаю їхнє рішення. Але ця повага обумовлена не тим, що ви розібралися з кимось, хто був неввічливим зі Мною, те, що Я поважаю, – це принципи церкви щодо поводження з людьми. Скажіть Мені, чи правильний цей принцип Мого ставлення до людей? (Так.) Коли йдеться про ставлення до людей, Я ніколи не велів лідерам місцевих церков розбиратися з тими, хто судив Мене або словесно ображав Мене в минулому. Навпаки, якщо місцева церква підвищує й обирає певних осіб із-поміж себе керівниками з євангелізації або лідерами і працівниками, Я не стою на заваді; Я даю їм можливість. Це особливо стосується людей у церкві Мого рідного міста – вони просто виконують будь-які обов’язки, які повинні виконувати. Я нікому не давав повноважень мститися тим, хто колись завдав Мені болю або образив Мене; Я ніколи не робив жодної такої речі. Як Я розглядаю це у Своєму серці? Якщо такі люди щиро прагнуть до істини і їхні характери змінюються, у них є надія досягти спасіння. Усі гидкі речі, які вони казали Мені раніше, були проблемами їхньої людськості, спричиненими їхніми розбещеними характерами. На той час вони не розуміли істини, і всі вони мали порочні характери. Було неминуче, що вони казатимуть якісь гидкі речі й робитимуть якісь неналежні речі тим, на кого вони дивилися зверхньо. Зокрема, коли тих, кому вони заздрили або на кого дивилися зверхньо, підвищували, у їхніх серцях виникали заздрість, ревнощі й ненависть. Тоді їхні розбещені характери домінували б над ними й спонукали б їх діяти, і вони говорили б диявольські слова. Це було спричинено їхніми розбещеними характерами, а також їхніми амбіціями й жагою. У поєднанні з тим фактом, що вони анітрохи не мали богобоязливих сердець, вони могли сказати будь-яку гидоту; вони казали б усе, що допомагало їм виплеснути свій гнів, усе, що дозволяло їм угамувати свою ненависть, і все, що дозволяло їм досягти своїх цілей. Хоч би які гидкі речі люди казали або хоч би які погані речі вони робили за Моєю спиною, якщо це підпадає під сферу нормального вияву розбещених характерів і є чимось, що Бог може пробачити, тоді, з огляду на те, що Бог володарює над усім сущим, Бог дасть їм можливості, дозволяючи їхнє підвищення, зрощування й використання, а деякі люди можуть бути навіть удосконаленими. Однак, якщо ці вияви виходять за межі розбещених характерів нормальної людськості й засуджуються Богом, тоді, з огляду на Боже проникливе спостереження за всім цим, те, що Бог зробить із цими людьми, або те, що Він для них упорядкує і як Він із ними поведеться, залежить від Бога. Мені не потрібно про це турбуватися, і Мені не потрібно втручатися. Тому, коли Я зазнаю певного несправедливого ставлення або чую слова, які нападають на Мене й засуджують Мене, Я відчуваю трохи скорботи або смутку у Своєму серці, але Я не порушуватиму принципів, щоб щось зробити. Я не тільки пам’ятаю ці речі, але й також глибше дивлюся на людськість-сутність цих людей, яка розвінчується через їхню поведінку. Однак щодо того, який вердикт зрештою виноситься всій цій їхній поведінці та виявам, їхній людськості та їхньому характеру-сутності, і яким буде їхній кінцевий фінал, Я маю лише один спосіб поводження із цим: Я залишаю все це Богові. Це обумовлено тим, що Бог володарює над усім сущим, доля кожного перебуває в Божих руках, і Бог володарює над долями всіх людей. Я не визначаю жодного з ваших фіналів. Хоча Я можу бачити все це наскрізь, визначати й виносити вердикти щодо цього у Своєму серці та мати думки про тебе у Своєму серці, Я ніколи публічно не характеризую тебе; Я цього не роблю. Якщо церква хоче розібратися з тобою, Я можу запропонувати Свої думки, але Я не втручаюся й не стою на заваді тому, як церква розбирається з тобою. Водночас Я не втручаюся в те, як Божий Дух здійснює Своє володарювання над тобою. Я ставлюся до людей на основі цих принципів, тому несправедливі речі, зроблені Мені, і гидкі речі, сказані Мені тими, хто взаємодіяв зі Мною, зупиняються на Мені й не йдуть ні на дюйм далі. Що означає, що вони не йдуть ні на дюйм далі? Це означає, що хоч би хто казав про Мене гидкі речі, знущався з Мене, ображав Мене або завдавав Мені болю, Я ніколи нікому цього не доводив, а тим паче не мстився йому. Дехто каже: «Відтоді минуло багато років – чи не забув Ти про цих людей?». У житті людини завжди будуть деякі речі, які залишають глибоке враження і які неможливо коли-небудь забути. Річ не в тім, що Я забув ці речі, і не в тому, що Я не можу їх відчути, а тим паче не в тому, що Я їх не розумію. Я здатний не виношувати образи й не мститися, тому що Моє серце позбавлене таких речей, як образа й помста; це стало Моїм принципом ставлення до людей. Одним з аспектів цього принципу є справедливе ставлення до всіх. Доля всіх людей перебуває в Божих руках. Фінал і місце призначення кожного пов’язані з тим, що він зробив, його проявами, його ставленням до істини й до Бога та шляхом, яким він іде; вони визначаються цими факторами. Що б будь-хто не зробив Мені, це не є стандартом або фактором для оцінювання його фіналу й місця призначення. Тому, коли йдеться про те, що не можна мститися, найважливішим моментом є те, що в Мене є Свої принципи щодо того, як Я ставлюся до всіх видів людей. Якщо ти завдав Мені болю, завдав Мені шкоди, обдурив Мене або навіть образив чи вилаяв Мене, Я не вдаватимуся до помсти тобі, тому що помста не є Моїм принципом ставлення до людей, і вона не є принципом, якого Бог навчає людей щодо того, як ставитися до інших. Тому, перш ніж Бог говорить людям принципи того, як ставитися до інших, Бог також має Свої власні принципи щодо того, як Він ставиться до людей. У Божих словах і в усіх принципах, яких Бог навчає людей, немає такого принципу, як помста іншим. Чи сказали б ви, що це так? (Так.) Чи суперечать принципи, за якими Я розбираюся з усілякими справами й ставлюся до всіляких людей, істинам-принципам, про які Я роками бесідував? (Ні.)

Втілений Бог здатний не мститися у Своїй нормальній людськості – чи легко розбещеним людям робити те саме? (Ні.) Чому це нелегко? (Взаємодіючи з іншими людьми, розбещені люди здебільшого покладаються на свої розбещені характери й імпульсивність, тому вони досить схильні мститися іншим.) Розбещені люди мають порочний характер, тому вони не здатні втриматися від помсти. Вони знають, які принципи Бог говорить людям щодо ставлення до інших, але вони не можуть їх дотримуватися, тому що мають порочний характер. Навіть якщо ти не маєш наміру завдати їм болю, коли говориш, якщо ти не обережний і скажеш хоч одну річ, яка завдає їм болю, вони розлютяться від приниження й захочуть помститися тобі. Вони також намагатимуться роздмухати із цього велику проблему, щоб напасти на тебе; за твоєю спиною вони будуть тебе очорнювати, і зводити наклепи на тебе, і погано говорити про тебе іншим, розповідаючи, який ти амбітний і лукавий, тоді як насправді це зовсім не так. Ти просто ненавмисно сказав щось, що завдало їм болю; ти не мав жодної злоби, і все ж вони можуть мститися тобі. Бачиш, хіба порочний характер таких людей не лякає? (Лякає.) Щоб помститися іншим, деякі люди можуть бути нерозсудливими, діяти безсоромно й навіть влаштовувати істерики та здіймати галас; це не відповідає принципам. Розбещені люди часто так діють, чи не так? Як Я дію, стикаючись із можливістю помститися? Хоч би як інші ставилися до Мене, Я їм не мщуся й не дію безсоромно. Незалежно від часу, Мої принципи життя по-людськи не можуть змінитися. Я мушу бути розсудливим, і Я мушу жити як людина й вести справи в межах раціональності людськості. Я не можу вдаватися до методів, позбавлених людськості, щоб помститися тобі лише тому, що ти нераціональний і не маєш людськості; це було б недоречно. Я мушу міцно триматися Своєї роботи й міцно триматися Своїх принципів життя по-людськи. Я не відмовлюся від Своїх принципів життя по-людськи лише тому, що ти не маєш людськості й не дієш так, як слід діяти людині. Я однаково житиму як людина, як і маю; Мої принципи життя по-людськи залишаються незмінними. Саме так Я діяв удома. Коли йшлося про такі речі, як миття посуду, прибирання в будинку та чищення, хоч би скільки інші здіймали галас або хоч би якими нерозсудливими вони були, Я однаково робив те, що мав робити, і Я ніколи нікому не мстився через те, що зазнав несправедливого ставлення. Зрештою, яке звання дали Мені батьки? Вони сказали, що Я великодушний. Я чітко пам’ятаю ці слова донині. Це Мій принцип ставлення до людей, і він залишається незмінним донині. Я не тільки діяв у такий спосіб удома, але й пізніше, коли Я їздив до різних церков і контактував із братами й сестрами, цей принцип також не змінився. Скажіть Мені, чи визначається це людськістю-сутністю? (Так.) Чи можете ви цього досягти? (Ні.) Це важко, чи не так? Ти не зміг би досягти цього, навіть якби виснажив себе спробами. Люди просто хочуть боротися за свою гордість і доводити свою правоту, але вони забувають про межі й принципи життя по-людськи. Ніхто ніколи не дотримувався меж і принципів життя по-людськи. Чому ніхто їх не дотримується? Тому що життя всередині людей позбавлене нормальної людськості та принципів. Життя людей – це їхні розбещені характери, які походять від сатани. Хай що ти робиш, принцип, який керує твоєю поведінкою і спрямовує її, завжди походить від розбещених характерів. Хоч би які міркування ти використовував або хоч би якою була основа твоїх дій, усе це походить від розбещених характерів. Тому розбещеним людям занадто важко взаємодіяти з людьми згідно з принципами. Бачиш, хіба ці речі в житті, про які Я говорю, не видаються дуже звичайними? Але дії в такий спосіб серед розбещеного людства характеризуються як великодушність. Ця якість, великодушність, – це те, чого більшість людей навіть не має і не може досягти, а тим паче вони не можуть виявити жодної поваги. Їм занадто далеко до того, щоб бути здатними взаємодіяти з іншими згідно з принципами, бо ці речі просто відсутні в розбещеній людськості. Річ не в тім, що люди не можуть міцно триматися принципів, а радше в тому, що в них немає принципів. Хоч би що ти казав чи робив або хоч би з чим ти стикався, твої розбещені характери виявляються. Твої особисті вподобання, почуття, інтереси, марнославство й гордість, потяг до слави, вигоди й статусу, твої амбіції та жага і навіть твоє бажання мститися й переслідувати людей – усе це проявляється. Ці речі беруть гору й керують тим, що ти кажеш і робиш, і це показує, що твоє серце повністю зайняте цими розбещеними характерами. Отож, коли ти зазнаєш втрати, ти не можеш проковтнути свій гнів; ти наполягаєш на боротьбі, щоб побачити, хто вийде переможцем, перш ніж ти здасися. Що зрештою відбувається? Щоб відвоювати свою гордість, відновити своє достоїнство й захистити свої власні інтереси, ти прорвешся крізь межі совісті, і несамовито змагатимешся та битимешся з іншою стороною, і навіть безсоромно мститимешся, опускаючись до будь-якої ницості. І коли ти мстишся, ти лаєш її, поки не потемніє в очах. Що більше ти її лаєш, то менше ти відчуваєш, що це вгамовує твою ненависть; що більше ти її лаєш, то сильнішим стає твій гнів; що більше ти її лаєш, то глибшою стає твоя ненависть, і тоді настає час для бійки. Щойно спалахує фізична бійка, народжується ворожнеча; ситуація стає непоправною, і немає шляху назад. Отже, помста – це, по суті, виключна сфера розбещеного людства. Той факт, що ти можеш мститися, доводить, що твої совість і розум не мають над тобою контролю. Крім того, дехто з вас просто не має совісті й розуму. Ба більше, коли ти стикаєшся з якоюсь ситуацією, якщо інша сторона шкодить твоїм інтересам або зачіпає твою гордість, ти не тільки не здатен ставитися до неї згідно з принципами, але й також безсоромно мстишся, прориваючись крізь межі совісті й моралі, щоб це зробити, навіть думаючи, що твоя помста особливо виправдана. Ти постійно замінюєш істини-принципи та принципи життя по-людськи лихими вчинками. Те, чим ти живеш, – це обличчя й подоба диявола, і все ж ти вважаєш, що переміг і здобув перевагу. Як насправді Бог це розглядає? Яка поведінка і який спосіб життя по-людськи є позитивними речами в Божих очах і визнаються Богом? Це найважливіша й найголовніша річ. Зовні, оскільки деякі люди дуже проникливі, красномовні, знають, як захистити своє марнославство й гордість, знають, як знайти можливості помститися людям, і знають, як здіймати галас і діяти безсоромно, вони ніколи не зазнають збитків, хоч би з чим стикалися, і вони можуть насолоджуватися комфортом і спокоєм, не маючи потреби терпіти жодного болю. Вони можуть завдати удару у відповідь будь-кому, хто їх провокує або завдає їм болю, здобуваючи як зовнішній престиж, так і реальні вигоди, ніколи не дозволяючи своїй гордості зазнати удару. Однак вони ніколи не приймуть істини й не ставитимуться до людей згідно з принципами, і можуть навіть робити речі, які виходять за межі совісті й моралі. Помста й завдання болю людям заради захисту власної гордості та інтересів – усе це лихі вчинки в Божих очах. Можливо, ти захистив своє марнославство й гордість і зберіг свої плотські інтереси, але ти ніколи не жив по-людськи й не ставився до людей згідно з принципами, яких навчає Бог. Тож як Бог це розглядає? Ти ніколи не здобував Божого схвалення перед Ним. Ти занадто проникливий і занадто великий інтриган. Ти змагаєшся за зовнішній престиж, реальні вигоди й особисті інтереси та борешся за свою гордість. Заради захисту свого марнославства й гордості ти ніколи не береш близько до серця принципи життя по-людськи, яких Бог тебе навчає, і ніколи їх не дотримуєшся. Тому, хоча здається, що плотські інтереси деяких людей зовсім не зазнали жодних збитків, і здається, що вони ведуть особливо успішне, чудове й поважне життя, вони не мають ані найменшої частки життєдайної істини Божих слів; вони її не здобули. Вони також не мають здатності осягати речі; вони не можуть осягнути її і не розуміють її. Хіба це не означає зазнати збитків у плані свого життя? (Так.) Вони не здобули істини, їхнє життя зазнало збитків, і Бог їх не благословляє, і все ж вони вважають, що вони досить розумні й не зазнали жодних втрат. Такі люди найдурніші!

Чи допомагають вам принципи, за якими втілений Бог ставиться до людей, трохи краще зрозуміти Мій спосіб життя по-людськи в повсякденному житті? (Так.) Тоді чи стало вам також трохи зрозуміліше, яких принципів вам слід дотримуватися в ставленні до людей? (Так.) Навіть якщо деякі люди вважають, що ти слабкий, боягузливий і тобою легко помикати, і ти відчуваєш, що вони так думають і саме так до тебе ставляться, тобі однаково слід дотримуватися принципу справедливого ставлення до людей. Якщо ти здатен допомогти їм, тобі слід побесідувати про істину, щоб їм допомогти; якщо вони не з тих людей, які приймають істину, або не з тих, хто любить позитивні речі, тобі однаково слід ставитися до них правильно згідно з принципами. У будь-який час, кажучи в ширшому сенсі, Я твердо вірю, що Бог володарює над усім і над долями всіх людей. У Своєму серці Я впевнений, що доля людства, доля кожної без винятку людини перебувають у Божих руках, що ніхто не може уникнути Божого володарювання та влаштування, і що ніхто не може уникнути проникливого спостереження Божих очей. Якщо поглянути на це з більш вузької перспективи, Божий дім – це місце, де Божі слова мають владу і де істина має владу. Точніше кажучи, Божий дім має адміністративні постанови, церква має приписи, і в кожному періоді є влаштування роботи. Коли йдеться про те, як Божий дім ставиться до всіляких людей, він максимально можливою мірою розбиратиметься з ними згідно з істинами-принципами, не дозволяючи прослизнути жодній людині, яка має бути вичищена або з якою мають розібратися. Антихристи, злі люди й маловіри, а також ті, хто не любить істини, ті, хто має погану людськість, і ті, хто не прагне до істини, – усі вони є об’єктами відсіювання в Божих очах. Рано чи пізно ці люди будуть відсіяні й вичищені, тоді як ті, хто щиро прагне до істини або хто принаймні готовий трудитися для Бога й має прийнятну людськість, і далі виконуватимуть обов’язок створених істот у Божому домі. Щодо людського світу, він підвладний Божому володарюванню; щодо церкви, Божий дім має адміністративні приписи та істини-принципи. Отже, з огляду на те, як слід ставитися до інших людей, це два принципи, яких слід дотримуватися. Вам зрозумілий цей аспект? (Так.) Щодо контактів і взаємодії з певними людьми в житті, якщо Я стикаюся з якимись неприємними ситуаціями або якщо хтось говорить речі, які не узгоджуються з Моїми поглядами, Я також розберуся із цим правильно. Якщо згодом Я обміркую те, що ти сказав, порозмірковую над цим, і отримаю цьому підтвердження, і визначу, що це правильно, тоді Я це прийму; якщо те, що ти сказав, неправильно, Я також ставитимуся до тебе згідно з принципами. Якщо в процесі взаємодії з тобою виникають тертя, конфлікт або неприємності, і це стосується істини, роботи церкви або твоїх розбещених характерів, Я побесідую з тобою, якщо трапиться нагода, щоб ти міг зрозуміти істину й чітко побачити проблеми, які є в тобі. Якщо такої нагоди ніколи не трапиться або немає потреби бесідувати про це з тобою, ти можеш шукати самостійно, якщо ти готовий це робити. Якщо твій характер досить зарозумілий або якщо ти нахабно промовляєш Мені в обличчя й ображаєш Мене, будь певен, Я ставитимуся до тебе згідно з принципами. Я абсолютно не буду обтинати тебе лише тому, що ти ображаєш або ображав Мене в минулому; Я б не зробив такого. Якщо ти образив Мене, Я маю подивитися, було це навмисно чи ненавмисно. Якщо це було ненавмисно, то Я ставитимуся до цього так, ніби цього ніколи не було. Я просто припущу, що ти був дурним, тобі бракувало раціональності, і ти говорив не думаючи, – щойно ти заговорив, ти не знав, якою була природа твоїх слів, і ти не знав, що говориш; це була просто купа нісенітниць. Однак, якщо це було навмисно, тоді Я маю побесідувати й обговорити цю справу з усіма, щоб побачити, чи тільки зі Мною ти так думаєш і дієш, чи ти вороже налаштований до багатьох людей, до церкви й до Божого дому; Я маю зрозуміти, якою є конкретна ситуація. Якщо ти вороже налаштований лише до Мене, тоді Я спостерігатиму за тобою; спершу Я дам тобі можливість покаятися, а також подивлюся, що ти насправді за людина. Якщо, окрім ворожого ставлення до Мене, ти також вороже налаштований до Божого дому, церкви та всіх братів і сестер, завжди бажаєш бачити, як Божий дім стає посміховиськом, і завжди бажаєш бачити, як Я стаю посміховиськом; якщо ти плескаєш у долоні й радієш, коли великий червоний дракон і релігійний світ фабрикують безпідставні чутки про Мене, і ти навіть поширюєш їх серед братів і сестер, навмисно зводячи наклеп на Мене й вводячи братів і сестер в оману, тоді Я також діятиму згідно з принципами. Я не мститимуся тобі; Я розберуся з тобою згідно з адміністративними постановами Божого дому, що є справедливим і розумним. Я доручу лідерам і працівникам переглянути адміністративні постанови, Я доручу людині, яку використовує Святий Дух, розпізнати цю справу й розібратися з нею, і Я залишу те, як із цим зрештою розберуться, на розсуд церкви та Божого дому. Я веду справи згідно з принципами; будьте певні, Я ставлюся до людей з абсолютною справедливістю. Якщо хтось є хорошою людиною, яка щиро вірить у Бога й прагне до істини, він неодмінно залишиться в Божому домі. Але якщо хтось є злою людиною, яка вороже налаштована до Божого дому й до Бога, яка є від сатани і яка є злим демоном, Божий дім категорично не відпустить таку людину без покарання. Ви це розумієте? (Так.) Якщо ти належиш до категорії антихристів, злих людей, злих демонів або слуг сатани, тоді у Своєму ставленні до тебе Я також діятиму згідно з принципами, Я не скривджу тебе. Я маю зрозуміти, чи ти образив Мене ненавмисно, чи ти просто маєш негативні думки й погляди щодо Мене особисто – чи через те, що Я маю непоказний вигляд, звичайну й нормальну зовнішність, не височію над іншими, не маю престижного походження, походжу зі скромної сім’ї і є звичайною людиною, ти дивишся на Мене зверхньо й неодноразово ображаєш Мене, кажучи нешанобливі речі, чи через те, що ти маєш погані думки й ворожість до всієї церкви й Божого дому. Я маю дізнатися про тебе. Після того, як ти Мене ображаєш, Я маю побачити, яким є твоє залаштункове ставлення до церкви, до братів і сестер, до твого обов’язку та до різних видів роботи Божого дому. Щойно Я матиму точне розуміння про тебе, Я розберуся з тобою згідно з принципами. Я абсолютно не скривджу тебе; навіть якщо тебе вичистять, це не буде кривдою для тебе. Божий дім буде абсолютно точним у тому, як він розбереться з тобою. Але перш ніж розібратися з тобою, Я абсолютно не буду суб’єктивно казати від Себе: «Очистіть від нього церкву!». Я абсолютно не зроблю цього. Я дотримуюся процедур Божого дому, щоб дізнатися про цю справу, розслідувати її, розібратися з нею та розв’язати її, зрештою спонукаючи всіх визнати, що із цією справою розібралися згідно з принципами. Ви можете подивитися на тих, кого відсторонили від їхніх обов’язків, з ким розібралися та кого вичистили, і побачити, чи має те, як Божий дім розібрався з ними, щось спільне з їхнім ставленням до Мене. Крім того, деякі люди вірять у Бога вже кілька років, але досі розмовляють зі Мною як невіруючі. Я відчуваю відразу у Своєму серці, коли це чую, але Я не обтинав їх особисто й ніколи їх не переслідував. Є також деякі люди, які є молодими та імпульсивними й звертаються до будь-кого, з ким говорять, кажучи «Ей, ти», яким бракує почуття пристойності, і які справляють враження людей, що ніколи не вчилися манер. Я не обтинав і таких людей; Я ніколи не робив такого. Коротко кажучи, незалежно від того, як довго ви вірите в Бога, чи є у вас якась основа, якою є ваша людськість, який обов’язок ви виконуєте або чи зустрічався Я з вами лише раз, чи взаємодіяв із вами багато разів, Я більш-менш осягаю вашу природу-сутність і маю певне її бачення, а для певних осіб Я навіть маю характеристику. Те, що Я осягаю чиюсь природу-сутність і маю певне бачення її, не стосується фіналу цієї людини, але наявність її характеристики – стосується. У них є такі прояви та вияви, тому в Мене є принципи, за якими Я до них ставлюся, і їхня характеристика. Хоча Я маю принципи для людей і характеризую їх, чи бачив ти, щоб Я з кимось розбирався? Я ніколи ні з ким не розбирався. Я чекаю на Боже володарювання та Його влаштування. Крім того, Я залишаю ці справи церкві; церква розбереться з ними згідно з принципами. Що ви думаєте про Мій принцип щодо того, як ставитися до людей? (Він узгоджується з істинами-принципами; тобто Бог над усім володарює і все впорядковує.) Правильно, Бог над усім володарює і все впорядковує; усе слід залишити на Боже володарювання та впорядкування. Ці принципи також передбачають покору істині та покору Божому керівництву й упорядкуванням. Ви не тільки мусите мати це усвідомлення й це ставлення, але ви також мусите діяти й практикувати в такий спосіб.

Втілений Бог має Боже життя й має божественну сутність за Своє життя. Перш за все, принципи, погляди й методи, які Він має в усьому, що Сам робить, не можуть порушувати істини-принципи. Незалежно від того, якими є вдача та спосіб вираження Його нормальної людськості або серед яких людей Він живе, для початку, принципи, яким Він слідує, не можуть порушувати істини-принципи; вони сумісні з Божим життям і Божою сутністю. Оскільки втілений Бог навчає вас, як жити як люди, Він Сам для початку має бути такою людиною – саме тому, що Він має таке втілення в життя і таку сутність, Він може навчити вас бути такою людиною. Лише в цьому плані Божа втілена плоть має достатню здатність і умови, щоб вивести вас на правильний шлях людського життя, вивести вас на шлях спасіння й привести вас до Бога, даючи вам змогу мати ставлення й серце покори Богу. Якщо ви можете практикувати й здобувати ці слова, які Я сказав, і ці проповіді, які Я виголосив, тоді ці слова можуть достатньою мірою дати вам змогу позбутися своїх розбещених характерів і стати людьми, які Бога бояться, а від злого втікають. Божа втілена плоть живе в нормальній людськості та в реальному житті, і хоча цей спосіб життя та форма існування дозволяють лише обмежений контакт із людьми, різні принципи, яким Він слідує щодо того, як ставитися до людей під час взаємодії з обмеженою кількістю людей, не суперечать із принципами життя по-людськи, яких Бог навчає людину, і не конфліктують з ними, а є сумісними з ними. Тому, коли йдеться про вияви нормальної людськості або вияви розбещених характерів усіляких людей, незалежно від того, чи є вони образою або нахабством щодо Мене особисто, і незалежно від того, чи відповідають вони Моїй власній вдачі, уподобанням або почуттям у той час, Я можу ставитися до всіх правильно. Якщо ти завжди сумніваєшся в Мені, остерігаєшся Мене й плетеш проти Мене інтриги або завжди думаєш, що Я плету інтриги проти тебе, Я однаково можу ставитися до тебе правильно. Хоч які розбещені характери ти виявляєш, чи ти брешеш, сумніваєшся в Мені, розмірковуєш про Мене, остерігаєшся Мене й завжди хочеш уникати Мене, чи плетеш проти Мене інтриги у своєму серці, Я можу ставитися до тебе правильно. Я абсолютно не використовуватиму твої методи, щоб мститися тобі, – Я не діятиму за принципом «око за око, зуб за зуб». Навіть якщо Я знаю, про що ти думаєш, і знаю, як ти хочеш плести проти Мене інтриги й ставитися до Мене, і навіть якщо Я бачу, що ти кидаєш на Мене дуже недружні погляди, Я однаково можу ставитися до тебе правильно. Будь певен, Я абсолютно не мститимуся тобі. Ти можеш вважати, що, не мстячись тобі, Я насправді шукаю нагоди використати тебе й плету інтриги проти тебе. Ти помиляєшся, думаючи так; ти робиш припущення про Мене. Я вже розповів вам про Свої принципи щодо того, як Я ставлюся до людей. Тепер ви Мене розумієте? (Так.) Отже, чи дуже легко зі Мною ладнати? Чи вважають люди, що зі Мною легко мати справу? (Бог ставиться до нас зі щирістю, тому нам слід бути відкритими й чесними з Богом.) Цей принцип правильний. Але якщо ти не можеш бути відкритим і чесним, скажи Мені, чи буду Я обтинати тебе й розвінчувати будь-які непривабливі речі, які ти робив у минулому? (Ні.) Я матиму погане враження про тебе у Своєму серці, думаючи Собі, що ця людина дуже все прораховує, говорить неохоче, ніби кожне слово треба вичавлювати, і не є прямолінійною з людьми. Але навіть якщо Я маю погане враження про тебе у Своєму серці, Я не буду тебе переслідувати. Якщо більшість людей повідомляє, що ти задовільно виконуєш свій обов’язок у Божому домі, але твій характер трохи лукавий, ти не прямолінійний зі Мною, і ти завжди хизуєшся й виставляєш себе напоказ переді Мною, Я однаково зможу ставитися до тебе правильно й давати тобі можливості змінитися із часом. Я абсолютно не буду дивитися, які розбещені характери ви виявляєте, а потім казати: «Я не можу терпіти жодної найменшої провини. Я з першого погляду можу побачити наскрізь будь-які розбещені характери, які ти маєш. Якщо ти не віриш Мені, Я розвінчаю те, про що ти думаєш у своєму серці, і ти зможеш побачити, чи маю Я рацію». Я не роблю таких речей. Я правильно ставлюся до різних проявів розбещених характерів людей, зокрема, тих, що виявляються в їхньому мовленні, їхній поведінці, а також у їхніх думках і поглядах. Якщо ти той, хто прагне до істини й любить позитивні речі, ти поступово зміниш ці свої розбещені характери та стани згідно з істинами-принципами. Якщо ти не той, хто прагне до істини, було б марно навіть силоміць поливати тебе; ти не змінишся. Хоч яким ввічливим і чемним ти є до Мене в Моїй присутності, це не має жодної користі – це не замінить тобі практики істини або покори істині. Незалежно від того, ввічливий ти чи неввічливий Мені в обличчя, Я ставитимуся до тебе правильно. У минулому були деякі люди, які через свій малий духовний зріст і брак розуміння істини виявляли багато розбещених характерів, коли взаємодіяли та спілкувалися зі Мною, і вони також демонстрували багато бунтарства й опору. Але згодом вони відчули каяття й навернулися, а через кілька років вони зрозуміли деякі істини й змінилися. Так сталося, що Божий дім знову їх підвищив. Коли Я почув, що їх підвищили, Я досить зрадів у Своєму серці. Бачиш, Я не тримаю зла, чи не так? (Не тримаєш.) Я однаково можу ставитися до них правильно. Я не кажу: «Раніше ти був нешанобливим до Мене, ти не слухав нічого з того, що Я казав, і ти зробив так багато речей, які ранили Мої почуття. Тепер тебе знову підвищили. Мені треба дати тобі знати, що Я знаю про всі ті речі, які ти робив раніше; не думай, що Я їх забув». Я не роблю таких речей. Натомість Я втішаю їх, кажучи: «Прагніть ревно. Не майте жодного тягаря на душі». Коли люди мають малий духовний зріст і не розуміють істини, усі вони виявлятимуть бунтарство, тому що люди живуть під контролем розбещених характерів, і ті, у чиїх серцях істина не має влади, не можуть керувати собою, говорячи й роблячи речі всупереч своїй волі. Ось якими є люди, які живуть розбещеними характерами. Тому не майте жодного тягаря на душі у своєму прагненні до істини. Я абсолютно не буду дивитися на жодну людину чи будь-яку расу людей упереджено. Я не дивлюся на твій рівень освіти або твоє минуле. Я дивлюся лише на твою людськість-сутність і твоє прагнення, а також на твоє ставлення до істини, твоє ставлення до Бога й твоє ставлення до свого обов’язку. Якщо колись ти був недбалим у виконанні свого обов’язку й завдав певних збитків Божому дому або навіть скоїв лихі вчинки, які спричинили переривання й завади під час виконання твого обов’язку, хоча ці речі живі в Моєму розумі й закарбовані в Моїй пам’яті, Я не буду піддаватися впливу цих речей або вводитися ними в оману в тому, як Я дивлюся на тебе. Я дивитимуся на тебе всебічно; Я дивитимуся на тебе згідно з істинами-принципами, дивлячись на те, як ти виконуєш свій обов’язок і ставишся до свого обов’язку зараз, і чи ти досі такий недбалий, яким був колись. У минулому ти не зміг захистити інтереси Божого дому, діючи надто обережно й намагаючись бути безвідмовною людиною. Чи навернувся ти й змінився зараз? Чи можеш ти застосувати деякі істини на практиці згідно з істинами-принципами? Раніше ти завжди жадав плотського комфорту; чи можеш ти терпіти труднощі зараз? Чи присвячуєш ти себе щиро? Чи можеш ти шукати істину під час виконання свого обов’язку? Чи є в тебе трохи відданості та щирості? Чи досяг ти прогресу й змінився порівняно з тим, що було раніше? Ось на що Я дивлюся. Якщо в минулому ти завжди був недбалим, упивався комфортом і не захищав інтереси Божого дому, і ти досі такий зараз, тоді Я не матиму жодних прихильних почуттів до тебе у Своєму серці. Якщо ти був таким у минулому, то хоча Я мав погане враження про тебе, тепер, коли ти змінився, Я досить задоволений. І Я навіть втішу тебе, кажучи: «Прагни так відтепер. У минулому твій духовний зріст був надто малим, ти був молодим і незрілим, і ти просто безчинствував, коячи погані речі; усе це уроки для тебе. Тобі слід прагнути до істини, щоб розв’язати свою недбалість і свої лихі вчинки, і тоді ти справді змінишся». Я втішатиму й заохочуватиму тебе. Якби це були ті злі люди, побачивши, що ти змінився, вони б заздрили тобі й ненавиділи тебе. Вони не були б ввічливими з тобою, кажучи: «Я мушу розвінчати ті непривабливі речі, які ти робив у минулому, і показати людям, яким огидним ти був раніше. Не припускай, що я про все це не знаю!». Бачиш, розбещені люди просто люблять удавати з себе розумних, вдаватися до дрібних хитрощів, заявляти про себе, розвінчувати недоліки людей і розкопувати їхнє непривабливе минуле. Я справді ніколи не роблю такого. Я ніколи не кажу таких речей людям. Я просто намагаюся заохотити й заспокоїти їх, щоб вони відчули мир у своїх серцях і відчули, що прагнути до істини – це добре. Коли Я бачу, що вони трохи змінилися, Я мушу їх заохотити, даючи їм знати, що вони досягли прогресу, і даючи їм трохи мотивації та впевненості. Скажи Мені, чи дію Я в межах принципів, ставлячись до людей у такий спосіб? (Так.) Чи дію Я з природності або із запальності? (Ні.) Дехто каже: «Це спричинено тим, що в Тебе погана пам’ять? Можливо, Тобі байдуже до цих речей? Або Ти від природи великодушний?». Скажи Мені, чи має це щось спільне з вдачею, великодушністю або пам’яттю? (Ні.) Навіть якщо людина від природи великодушна й має хорошу вдачу, якщо вона живе під контролем розбещених характерів, вона однаково не може ставитися до людей згідно з принципами або давати людям можливості стати на правильний шлях; вона не змогла б цього досягти. Щонайбільше розбещені люди скажуть: «Я не буду розвінчувати твої недоліки, інакше люди з мене сміялися б». Вони роблять це заради гордості й через тиск громадської думки у світі, хвилюючись, що така поведінка змусить їх виглядати дріб’язковими й позбавленими великодушності. Лише для того, щоб захистити власну гордість, вони утримуються від розвінчування недоліків людей, але чи можуть вони вказати людям якісь правильні шляхи? (Ні.) Для більшості людей уже досить добре, якщо вони можуть утриматися від помсти – прохання про те, щоб вони допомогли іншим людям або побажали їм добра, їм не під силу. Щонайбільше вони вважають: «Те, добре в тебе йдуть справи чи ні, не має до мене жодного стосунку». Деякі люди проголошують: «Я скромна доброчесна людина, я не можу мститися людям», але у своїх серцях вони думають: «Хотів би я, щоб у тебе все йшло погано. Якщо в тебе все буде добре, я відчуватиму внутрішній дискомфорт. Я буду щасливий, коли нарешті настане день твоєї смерті!». Їхні слова сповнені доброзичливості, праведності й моралі, але їхні серця зловісні й порочні. Вони говорять лише гарні речі, тоді як їхні серця злостивіші, ніж у будь-кого. Це називається мати медовий язик і жовчне серце; це називається бути лицеміром. Бачиш, чи можуть розбещені люди ставитися до інших людей на основі істин-принципів? Розбещені люди думають одне, а роблять інше. Зовні, щоб виглядати респектабельно, витончено й шляхетно, вони говорять якісь гарні речі, але у своїх серцях вони так не думають і таємно щось роблять, щоб підставити інших. Тому, коли йдеться про те, як невіруючі ставляться до людей, навіть якщо вони не мститимуться тобі, вони й не бажатимуть тобі добра. Те, як вони ставляться до людей, не узгоджується з істинами-принципами. Коли вони бачать, що в тебе все добре, вони відчувають дискомфорт і заздрять у своїх серцях; коли вони бачать, що в тебе все погано, якщо в них з’явиться нагода, вони посиплють сіль на твої рани або навіть копнуть тебе кілька разів і лише тоді відчують, що їхня ненависть вщухла. Їм і так важко утриматися від помсти – ще важче їм бути принциповими щодо людей; вони не мають такої людськості.

Втілений Бог став звичайною людиною. У Його повсякденному житті те, як Він ставиться до людей, щонайменше перебуває в межах совісті й розуму; воно абсолютно не опуститься нижче цього стандарту й може бути лише вище нього. Само собою зрозуміло, що втілений Бог ставиться до людей згідно з істинами-принципами. Оскільки Він має божественну сутність, Він ще більше здатен ставитися до тебе згідно з істинами-принципами й абсолютно не буде переслідувати тебе. Це так само, як Божий дім ставиться до всіляких людей – відсторонення лідерів і працівників на всіх рівнях, коригування призначених людям обов’язків або їх відсторонення, очищення церкви від усіляких людей тощо – усе це здійснюється згідно з принципами, а не вирішується на основі чиїхось уподобань; ці рішення узгоджуються більшістю людей у церкві. Отже, істина абсолютно має владу в Божому домі; це правда. Навіть люди з нормальною людськістю можуть робити речі в такий спосіб, що відповідає стандарту совісті, який мають нормальні люди, і коли йдеться про істини-принципи, вони однаково можуть дотримуватися стандартів совісті й розуму нормальних людей – наскільки ж більше це стосується нормальної людськості, в яку зодягнувся втілений Бог. Щодо питань, пов’язаних із роботою церкви, обов’язками, які ви виконуєте, і вашими розбещеними характерами, Він тим більше здатен ставитися до вас згідно з принципами. Коли йдеться про те, як Я, ця звичайна й нормальна людина, взаємодію та контактую з вами, незалежно від того, як Я бесідую про істину або з якими проблемами Я розбираюся, скажіть Мені, чи варта ця Моя нормальна людськість вашої довіри? (Так.) Чи потрібно вам будувати лінію оборони, щоб остерігатися Мене? (Ні.) Тож дозвольте Мені сказати вам ось що: розмовляючи та взаємодіючи зі Мною, тобі просто потрібно бути відкритим і чесним. Хай як багато Я про тебе знаю або хай що саме Я про тебе знаю, Я ставитимуся до тебе згідно з принципами. Хай яке ставлення ти маєш до Мене, Я однаково ставитимуся до тебе згідно з принципами. Ти можеш бути певен, немає потреби остерігатися Мене. Залишаючи осторонь Мою божественну сутність і божественне життя, лише людськість-сутність, якою володіє ця Моя нормальна й практична сторона, ця звичайна людина, є чимось, чому ви можете довіряти. Хай що саме ми обговорюємо, у вас не повинно бути складного менталітету. Вам просто потрібно бути простими й відкритими. Якщо ви стикаєтеся з якимись труднощами, просто говоріть про них прямо. Немає потреби остерігатися Мене так, ніби ви остерігаєтеся незнайомця. Якщо ти завжди Мене остерігаєшся, то Я скажу тобі одну річ: ти надто дурний, і ти сліпий! Хіба ти не знаєш, яку роботу Я виконую? Що більше ти Мене остерігаєшся, то менш здатним ти будеш зрештою здобути істину. Хіба це не стримування себе й не руйнування себе? Якщо ти завжди сумніваєшся в Божій втіленій плоті й остерігаєшся Її, і хай як Він говорить і бесідує про істину, ти завжди зберігаєш ставлення ретельного вивчення, не приймаючи того, що Він каже, навіть якщо визнаєш, що це істина, тоді Святий Дух не тільки не просвітить і не благословить тебе, але, навпаки, Бог сховає від тебе Своє обличчя й ігноруватиме тебе. Якщо ти не віриш Мені, просто спробуй і подивися, чи це так. Якщо в тебе немає принципів під час взаємодії зі Мною, цією звичайною людиною з нормальною людськістю, ти не знаєш, як взаємодіяти зі Мною, і ти не знаєш, як ставитися до Мене згідно з принципами, яких Бог тебе навчає, тоді хіба ти не ставився б до Бога на небі так само? (Так.) Якщо ти взаємодієш із Богом на небі в такий самий спосіб, якими будуть наслідки? (Ми будемо засуджені й уражені.) Ти знову помиляєшся. Бог не ударяє по людях свавільно. Однак, ти ніколи не матимеш можливості побачити справжню форму Бога й ніколи не будеш для цього придатним; це факт. Ти ніколи не будеш придатним побачити справжню форму Бога – ти навіть не зможеш побачити Божу спину. Що це означає? Це означає, що Бог ніколи не визнає тебе Своєю створеною істотою. Що означало те, що Йов бачив спину Єгови? Що означало те, що Авраам чув, як до нього промовляє власний голос Бога? (Бог їх схвалив.) Це означало, що вони були придатними розмовляти з Богом, розмовляти з Богом на небі, з Його справжньою формою, з Духом Божим. Бог визнав і прийняв їх як створених істот. Бог визнав їх створеними істотами. Бог їх здобув. Значення цього таке глибоке! Бог бажав їх бачити й бажав розмовляти з ними. Бог бажав дозволити їм почути звук Його голосу, що промовляв із неба. Бог бажав дозволити їм побачити Його духовне тіло, явити його їм. Яке це велике благословення для людей! Це величезна честь! Чи ви цього прагнете? Можливо, ви не наважуєтеся цього прагнути, але ви мусите мати це бажання. Тож як вам слід практикувати, щоб реалізувати це бажання? Спершу почніть свою практику з того, як ви ставитеся до втіленого Бога, цієї звичайної й нормальної людини. Як тобі слід взаємодіяти з Ним і ставитися до Нього? Коли ти бачиш Його в Його відчутній формі, якщо ти можеш нормально взаємодіяти з Ним, приймати все в Ньому, бути з Ним відкритим і чесним і не мати жодних бар’єрів чи труднощів у взаємодії та спілкуванні з Ним, тоді перед Богом – принаймні в Моїх очах – Я бажатиму взаємодіяти з тобою; Я не відчуватиму відрази до тебе. Тоді ти міг би мати можливість і бути придатним почути Божий голос, почути власний голос Бога, що промовляє з неба, і побачити Божу постать. Звісно, зараз ви ще далекі від цієї мети; Я просто даю вам шлях. Якщо ви не можете подолати навіть цю перешкоду, яку представляю Я, ця звичайна людина, і все ж ти хочеш побачити Бога на небі, Я маю сказати тобі одну річ: жодних шансів! Це справді прийняття бажаного за дійсне!

Гаразд, на цьому закінчімо нашу сьогоднішню бесіду. До побачення!

14 вересня 2024 року