Зміст нашої минулої бесіди стосувався теми «відпускання бар’єрів між собою та Богом і своєї ворожості до Бога», зокрема аспектів, що стосуються Божої втіленої плоті. Ми бесідували про те, як людям слід пізнавати Божу втілену плоть і ставитися до неї. Перший принцип: не порівнювати втіленого Бога з Богом на небі. А який другий? (Другий: не ставити втіленого Бога на один щабель із розбещеним людством.) Тепер, коли ми закінчили бесідувати на тему того, що не можна порівнювати втіленого Бога з Богом на небі, чи є у вас якесь нове розуміння щодо того, як ставитися до втіленого Бога? Чи відпустили ви деякі зі своїх попередніх уявлень і фантазій про втіленого Бога та чи змогли пізнати Бога на землі більш практично? Чи усвідомили ви, що деякі з ваших попередніх думок, розумінь або ставлень щодо Бога були результатом людських уявлень і фантазій? Тепер, завдяки такій бесіді, насамперед у плані пізнання, ви виправили багато своїх уявлень і фантазій щодо втілення, і надалі ваше ставлення до Бога та підхід до Нього також можуть стати трохи практичнішими й точнішими. Чи є у всіх вас щодо цього певне досвідне знання? (Так. Раніше в мене були деякі надумані уявлення й фантазії про Божу втілену плоть, і я вважав, що Бог усе розуміє і є всезнаючим. Завдяки двом минулим Божим бесідам я зрозумів, що втілений Бог особливо нормальний і практичний. Наприклад, коли Він їде до якоїсь країни, Він також вивчає місцеві закони й бере собі за кредо жити як людина, дотримуючись правил, і вести справи сумлінно. Ця частина трохи зачепила мене, тому що я не живу як людина, дотримуючись правил, і не веду справи сумлінно; іноді я недисциплінований і навіть хочу використати лазівки. Послухавши Божу бесіду, я відчув, що образ Бога в моєму серці раптом став практичним і конкретним.) Тепер, завдяки бесіді про цей зміст, люди здобули більш об’єктивні та практичні знання й почуття щодо Бога. Чи змушують ці почуття тебе ще більше відчути практичне існування Бога, чи навпаки, коли ти бачиш, як утілений Бог говорить і діє так нормально й практично, у тебе виникає відчуття, що Бог настільки звичайний – навіть незбагненний, – що в тебе натомість виникають сумніви й ти ще більше віддаляєшся від Бога? Ці прояви Божої нормальності й практичності абсолютно не узгоджуються з уявленнями та фантазіями про Бога, які більшість людей тримає всередині; вони дуже відрізняються, і це також те, про що люди ніколи не думали. Тож, почувши цей зміст, чи відчуваєш ти велике розчарування в Божій утіленій плоті? (Ні. Послухавши, я відчуваю, що образ Христа став більш конкретним у моєму серці, і Він здається дуже приступним. Спочатку я думав, що Христос – це Бог на небі, Який зійшов на землю, і що Він має бути дуже показним і величним. Але тепер я бачу, що Христос дуже звичайний і практичний; Він так само дотримується законів людського світу й водночас практично висловлює істину, щоб забезпечувати нас. Це робить Його надзвичайно практичним і конкретним для мене. Я відчуваю, що мої стосунки з Богом більше не такі далекі, і що я натомість став ближчим до Бога.) Чи всі ви так відчуваєте? Чи всі ви здобули щось подібне? (Так.) У такому разі все ще необхідно бесідувати про цей зміст. Це аспект істини, якого люди потребують і який їм слід мати; він є незамінним. У процесі прагнення до істини цей аспект істини є тим, що люди мусять зрозуміти. Щойно люди зрозуміють цей аспект істини, стосунки між людьми та Богом стануть більш нормальними. Правильно? (Так.) Цей зміст переважно охоплює бесіду про деякі прояви нормальності й практичності Божої втіленої плоті, що дозволяє людям пізнати сутність Божої втіленої плоті, а також деякі з Його відправних точок і принципів того, як Він живе як людина й веде справи. Пізнавши ці відправні точки, принципи та конкретні погляди на ведення справ, люди зможуть об’єктивніше й практичніше зрозуміти Бога та зрозуміти Його нормальність і практичність.

Через розуміння нормальності й практичності втіленого Бога, хіба тобі не слід бути здатним розпізнати деякі зі своїх уявлень і фантазій про Бога на небі? Коли втілений Бог приходить поміж людей, у тому, як Він живе як людина й веде справи, Він дотримується принципу жити як людина, дотримуючись правил, і вести справи сумлінно. А як тоді щодо Бога на небі? Хоча Він не має конкретних моделей поведінки в житті по-людськи й Він не залучений до різних аспектів життя по-людськи, якщо поглянути на те, як Бог веде справи – чи то на основі біблійних записів, чи то на основі того, що люди розуміють, сприймають і переживають у Божих діях, – чи є якась суперечність із сутністю та принципами того, як утілений Бог живе як людина й веде справи? (Ні.) Теоретично нам слід мати змогу переконатись у тому, що жодної суперечності немає. Хоча люди не можуть побачити чи торкнутися Бога на небі, Він також веде справи сумлінно й практично. Божа втілена плоть має нормальну та практичну сторону, яку люди можуть бачити й пізнавати, і Бог на небі так само має нормальну й практичну сторону. Ми не будемо заглиблюватися в теми Божої сили, влади, мудрості, всемогутності тощо – це один з аспектів пізнання Бога, пізнання Божої сутності й пізнання Божої ідентичності, який може бути поза межами вашого розуміння. Але з огляду на деякі речі, які робить Бог і які люди можуть бачити й переживати, Бог на небі однаково проявляє цю нормальну й практичну сторону. Наприклад, Біблія описує, що Бог створив Адама і Єву, вдихнув у них Свій подих, щоб вони стали живими людьми з духом, а потім поселив їх в Едемському саду. Перш ніж Бог створив предків людства, Адама і Єву, Бог зробив низку речей, кожна з яких була підготовлена для цих двох людей, створених Богом. Для людини Бог створив небо і землю, річки й озера, різних живих істот на землі, чотири пори року й усе інше, що потрібно людині. Перш ніж створити цих двох людей, Бог уже крок за кроком завершив цю роботу. З кожним Його кроком усі ці речі, створені Богом, потроху з’являлися практично в цьому матеріальному світі, і все це – речі, які може побачити людське око. Коли ці двоє людей з’явилися на світ, усе це було готове. Щодо того, що Бог зробив для цих двох людей після їх створення, це також записано в Біблії. Спочатку Бог поселив їх в Едемському саду, а потім Він сказав їм дещо в дуже практичний спосіб. Що Він сказав? («Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (Буття 2:16–17).) Бог дав людству цю вказівку, і потім сталася низка подій. Після цього, що Бог зробив для Адама і Єви? (Він зробив для них одяг зі шкір.) Бог зробив одяг зі шкір, щоб одягнути їх; ця історія має бути вам дуже добре знайома. Хіба ця низка речей, які Бог сказав, зробив і щодо яких дав вказівки, не малює яскраву картину? (Малює.) Через ці сцени люди здатні глибоко або по-справжньому усвідомити, що те, що виявляється або міститься в кожному Божому русі, не є порожнім, і, крім того, сцени, представлені людям кожною справою, яку робить Бог, також не є порожніми. Правильно? (Так.) Жодна річ, яку робить Бог, не є порожньою, і жодна річ не є простою теорією чи гаслом; Він робить усе практично. Дехто каже: «Іноді Бог звершує щось однією думкою, а іноді Він звершує щось лише одним словом». Хоч як Бог вершить цю справу, у будь-якому разі Він робить це практично; Він діє приземлено й сумлінно. Він не вигукує гасел і не розкидається доктринами, і Він не обманює людей. Що означає робити щось практично? Бог планує й думає, і коли Він щось робить, Він може використовувати Свої думки, або використовувати Свої слова, або особисто докласти Своїх рук до цієї справи. Як ми висловлюємо поняття «особисто щось робити» людською мовою? Це означає особисто братися за вирішення цієї справи, особисто займатися нею й особисто докладати Своїх рук до її виконання. Зважаючи на всі ці випадки вживання слова «особисто», хіба Бог не є особливо приземленим і сумлінним у тому, як Він діє? (Є.) Звісно, не дуже доречно використовувати ці слова, які описують те, як люди щось роблять, для опису того, як діє Бог на небі, але людська мова обмежена. Поки люди можуть розуміти, що Бог діє в такий приземлений і практичний спосіб, що Він послідовний, ніколи не діє для годиться й ніколи не вигукує гасел, цього достатньо. З усіх справ, здійснених Богом і записаних людськими руками, яка з них не була особисто спланована Самим Богом, крок за кроком утілена в життя й особисто відстежена, перевірена та підтверджена? Хоча ці речі записані людськими руками й представлені в письмовій формі, вони залишили людству найкращі конкретні докази для пізнання й розуміння Бога.

Після того, як Бог створив Адама і Єву, Він зробив ще одну річ: Він розповів їм, як жити своїм життям, які обов’язки слід нести чоловіку і що слід робити жінці. Подивіться, наскільки детальні й конкретні Божі слова! Люди не виконували б свою роботу в такий спосіб, чи не так? (Так.) Кожен крок роботи, яку виконує Бог, є таким конкретним, приземленим і практичним; Він націлений на результати. І що це показує? Відкладімо осторонь таку велику справу, як створення неба, землі і всього сущого; якщо говорити лише про те, що Бог сказав людству, і про Його напучування людству, а також про Його турботи, включно з Його конкретними напучуваннями, вказівками й застереженнями щодо кожної окремої речі, що вони показують? З одного боку, ти бачиш, що Бог дуже суворий і серйозний у тому, як Він діє. З іншого боку – і це також те, що людству слід знати, – Бог створив людство, і, окрім Своєї турботи про нього, Він завжди виконував Своє зобов’язання перед ним. Це виконання зобов’язання не є порожніми розмовами; Бог завжди доводив його до кінця. З того часу, як Бог створив людство, і дотепер Бог завжди забезпечував і вів людство, зосереджуючись на житті людей. Божі дії щодо людства були не чим іншим, як виконанням Ним Свого зобов’язання. Фразу «виконання Свого зобов’язання» легко написати й легко сказати, але кількість речей, які зробив Бог, виходить за межі людської уяви. Кажучи широко, це означає такі речі, як упорядкування Богом перевтілення кожної душі: у якій сім’ї вона житиме, який вигляд матиме, коли вона прийде до віри в Бога, яка доля буде в неї в цьому житті, і низка інших подібних речей. Це ті впорядкування, які Бог робить для людей на макрорівні. Щодо дрібніших деталей, Бог забезпечує твої щоденні потреби, гарантуючи, що ти вільний від турбот про їжу та одяг і що твоє матеріальне життя забезпечене. Щодо ще дрібніших деталей, Бог щодня впорядковує так, щоб різні люди, справи та речі супроводжували тебе в міру твого зростання й були з тобою, коли ти проживаєш кожен день, кожен різний період і навіть кожен особливий період, дозволяючи тобі постійно здобувати нове розуміння й нові почуття щодо Творця, людства, самого себе та життя. Бог висловив так багато істин і зробив так багато речей – які з Його слів є просто гаслом чи доктриною? Яка з речей, які Він робить, є порожньою та непрактичною? Жодна річ, яку Він робить, не є порожньою, і жодне слово, яке Він говорить, не є просто гаслом чи доктриною. Навпаки, Бог завжди робив ці речі, навіть до того, як повідомив про них людству. Хоча людство не знає, не розуміє цих фактів, не вірить у них і не визнає їх, Бог рішуче і далі їх робить. Відкладімо осторонь те, скільки речей Бог зробив для людства, скільки зусиль Він витратив на людство та скільки благодаті Він дарував людству. Якщо говорити лише про Божі діяння самі по собі, яке з них не робиться приземлено й крок за кроком? (Він робить приземлено кожнісіньку річ.) Подивіться, як люди виховують своїх дітей: вони недбалі й намагаються робити все абияк; іноді вони емоційні, іноді впадають у крайнощі, а іноді навіть привносять свої особисті вподобання, не дуже цінуючи своїх дочок, але обожнюючи, балуючи своїх синів і потураючи їм, діючи безвідповідально й не думаючи про наслідки. Виховувати й навчати дітей – це зобов’язання людей, але чи виконали люди це зобов’язання? (Ні.) Подивіться, як кожна річ, яку робить Бог, ідеально виконується, даючи людству змогу йти правильним шляхом під Божим володарюванням і впорядкуваннями та жити під Божим наставництвом. Жоден крок Божої роботи чи жодна річ, яку Він робить, не є порожньою; усе це практичне. Від створення світу й дотепер, хоч би скільки роботи виконав Бог, і незалежно від того, чи людство все це усвідомлює чи визнає, Божі дії щодо людей і зобов’язання, яке Він виконує для них, у будь-якому разі є всеосяжними й повними, без найменших недоліків. Він ніколи не буває недбалим і абсолютно ніколи не буває легковажним. Що означає «ніколи не буває легковажним»? Це означає, що Він ставиться до кожного серйозно, з особливою ретельністю й суворістю, завжди дотримуючись правил і ніколи не керуючись особистими вподобаннями, і з абсолютною відсутністю людського свавілля чи недбалості. Відкладімо все інше осторонь; візьмімо лише питання захисту безпеки людей – наскільки добре Бог це робить? Життя, смерть і особиста безпека кожного перебувають у Божих руках. Для Бога це найважливіша справа. Навіть якщо ти іноді стикаєшся з якоюсь небезпекою й опиняєшся віч-на-віч зі смертю, якщо це не той день, коли тобі судилося померти, Бог не дасть тобі померти. Якщо тобі не призначено Богом померти, Бог гарантуватиме твою безпеку. Це безперечно, і Бог справляється із цим особливо ретельно й точно. Коротко кажучи, все те, що Я сказав, – це правда, і люди можуть це побачити. Люди не можуть бачити, як веде справи Бог на небі, але рано чи пізно вони зможуть побачити факти того, що зробив Бог, і результати, яких Він досягає. Протягом кількох тисяч років життя людства на землі хто міг обійтися без Божого володарювання й упорядкувань? Хто міг обійтися без Божого забезпечення й настанов? (Ніхто не може без них обійтися.) Боже володарювання й упорядкування, Його забезпечення й настанови – усе це робиться Самим Богом особисто й робиться практично. Якби Бог не вів справи в такий приземлений і сумлінний спосіб, людство давно б опинилося в хаосі; принаймні ніхто не зміг би підтримувати порядок для людства. Тож, чи то у великих, чи то в малих справах, людям, які слідують за Богом дотепер, слід бути здатними усвідомити, що Бог не лише говорить, веде справи й працює у Своїй втіленій плоті, забезпечуючи людство істиною, шляхом і життям, але й Божий Дух невпинно володарює над людством, веде й забезпечує його, і все це робиться практично. Просто люди можуть бачити, чути й практично усвідомлювати, як утілена Божа плоть говорить і працює, тоді як масштаб того, що робить Бог на небі, набагато більший і дещо віддаленіший від людей, тому люди не можуть відчути й усвідомити це так безпосередньо, як тоді, коли говорить і працює втілений Бог. Тому, коли йдеться про пізнання чи то Бога на небі, чи то Бога на землі, людям слід позбутися людських уявлень і фантазій, звільнитися від порожніх теорій і гасел і практично усвідомити Божу нормальність і практичність, а також Його мудрість і всемогутність через роботу, яку Він виконує, і слова, які Він говорить. У такий спосіб, з одного боку, ти можеш правильно ставитися до Божої втіленої плоті; з іншого боку, ти можеш краще позбутися своїх уявлень і фантазій про Бога на небі; і ще з іншого боку, ти можеш краще пізнати, що Бог на землі й Бог на небі – єдині, а не нав’язувати свої надумані уявлення й фантазії про Бога на небі Божій утіленій плоті – робити так було б величезною помилкою. Тобто, з одного боку, ти оцінював би Бога на небі, використовуючи надумані уявлення й фантазії, і водночас ти не зміг би краще прийняти й сприйняти Бога на землі. Якби ти робив ці дві речі, це не тільки не наблизило б тебе до Бога, а натомість змусило б тебе ще більше віддалитися від Нього, через що ти жив би у власних порожніх уявленнях і фантазіях, нездатний зрозуміти всі ті речі, які робить Бог.

Завдяки бесіді про те, щоб «не порівнювати втіленого Бога з Богом на небі» чи здатні люди практикувати точно в цьому плані? (Так.) Коротко кажучи, якщо у своєму ставленні до втіленого Бога ти зможеш прийняти Його, а потім пізнати Його нормальність і практичність, прийняти Його слова й роботу та Його вимоги до людей і скоритися їм, цього достатньо. Щодо інстинктів і внутрішніх станів плоті в межах нормальності й практичності втіленого Бога, людям просто потрібно мати правильне їх розуміння й бути здатними правильно до них ставитися. Утілений Бог – це звичайний Син Людський; Він, безумовно, володіє внутрішніми станами та нормальними інстинктами й функціями плоті, якими слід володіти людині. Наприклад, звичайна людина відчує жар, коли її рука торкнеться вогню, і втілений Бог не є винятком. Нормальна людина чхатиме після того, як змерзне, а якщо це серйозно, то застудиться. Чи втілений Бог теж такий? (Так.) Люди відчуватимуть спрагу, якщо їхня їжа занадто солона, і в них буде розлад шлунку, якщо вони з’їдять важкоперетравну їжу. Чи має Божа втілена плоть ці відчуття? (Так.) У спекотну погоду людям буде гаряче, і вони захочуть знайти прохолодне місце; утілений Бог теж такий. Що ви думали раніше? Чи думали ви собі: «Ця наша смертна людська плоть не може витримати спеки, коли температура сягає тридцяти чи сорока градусів Цельсія, але Божа втілена плоть не боїться спеки; Він перевершує плоть і не має цих відчуттів»? Що тут мається на увазі? Чи думають люди, що втілений Бог схожий на робота чи дерев’яну фігуру, яка не їсть, не спить і не хворіє? Це неправильно. Утілений Бог має життя плоті, яке таке саме, як і в нормальної людини. Він не є надзвичайним чи нетрадиційним. Ця плоть має нормальну та практичну сторону, яка полягає в тому, що функції та інстинкти Його плоті такі самі, як і в людства. Раніше ми бесідували про те, що функції та інстинкти плоті – це все те, чим Бог наділив людство, коли створив його; вони притаманні людству від природи, це не негативні речі. То чому ж ви завжди уникаєте того факту, що втілений Бог володіє нормальними функціями й інстинктами плоті? Чи причина, з якої люди уникають цього, полягає в тому, що вони вважають ці речі ненормальними, виношують у своїх серцях упередження проти цих проявів нормальних функцій плоті й виступають проти того, щоб утілений Бог мав ці прояви? (Я справді зневажаю ці практичні речі у своєму серці.) Хоча люди можуть зневажати ці речі або на свідомому рівні залишатися невпевненими в тому, правильні вони чи ні, вони підсвідомо засуджуватимуть їх. Це доводить, що людям бракує досконалого розуміння інстинктів, функцій людської плоті та деяких її внутрішніх станів, які всі були створені Богом, і саме тому в них може бути багато перекручених думок або багато непрактичних уявлень і фантазій. Скажіть Мені, чи потрібно втіленому Богу спати? (Так.) Коли Він спить, чи думає Він усе ще про роботу? (Ні, Він спить.) Це чесна відповідь; Він справді спить. Інакше як би Він міг відпочити? Його мозку теж потрібен відпочинок; це нормальна функція плоті, а також інстинкт плоті. Коли холодно, Він одягає тепліший одяг, а коли спекотно, Він одягає легший одяг. Він може відчувати холод, спеку, дощ і сніг. Це нормальна людськість; вона зовсім не порожня. Якщо ти нічого не відчуваєш, хіба ти не трохи дурний? Хіба ти не недоумкуватий? (Так.) Усі відчуття й тілесні функції Божої втіленої плоті реальні, вони справді існують і функціонують нормально; вони зовсім не порожні. Проте ви уявляєте їх порожніми й надприродними. Якось Я зустрів одного китайця, чия віра була трохи дивною. Він вважав, що віра має містити якісь дивні й моторошні речі, і що тільки це є вірою. Наприклад, коли йшов дощ, він читав якесь заклинання, і дощ на нього не падав, а коли він читав інше заклинання, дощ припинявся. Він навіть вихвалявся цим, думаючи, що має справжні здібності. Він вважав, що саме такою є віра, і що вона вища за звичайну віру. Ви б сказали, що ця людина досить абсурдна? (Так.) Це злий дух. Але думки й погляди такої людини представляють думки й погляди частини людей. Багато людей завжди сповнено уявлень і фантазій про втіленого Бога, кажучи у своїх серцях: «Божа втілена плоть має бути надзвичайною людиною або кимось, хто осягнув “шлях”. Він може робити те, чого не можуть робити звичайні люди, говорити слова, яких не можуть говорити звичайні люди, бачити те, чого не можуть бачити звичайні люди, і чути звуки, яких не можуть чути звичайні люди. Він знає, що люди говорять і роблять за Його спиною. Він може відчувати й знати, чи є навколо Нього якісь паранормальні явища або невідомі сутності, і Він навіть знає, що робить Бог на небі. Тільки це є втілений Бог!». Ці думки такі самі, як уявлення й фантазії, які мають про Бога невіруючі. Усі люди сподіваються зустріти такого Бога, і якби одного дня вони змогли побачити цього Бога й увійти з Ним у контакт, це було б благословенням усього життя. Однак те, що втілений Бог прийшов до людей і живе разом із ними, дуже розчарувало людей. Ніхто не може побачити жодних надприродних проявів у втіленому Богові, і ніхто не може відчути від Нього ці надприродні речі. Проте уява людей досі дуже багата; люди досі мають багато уявлень і фантазій про втіленого Бога й вони досі живуть у своїх фантазіях. Оскільки люди мають так багато уявлень і фантазій про втіленого Бога, хіба в них не буде ще більше уявлень і фантазій про Бога на небі? (Так.) Ці уявлення й фантазії ще химерніші, ще більше не узгоджуються з фактами та ще менш об’єктивні, і в людей навіть є багато дуже моторошних, незбагненних думок. У будь-якому разі завдяки змісту, про який ми бесідували, люди, по суті, зможуть правильно розуміти й правильно пізнавати нормальну людськість утіленого Бога або нормальність, об’єктивність і практичність плоті та правильно ставитися до них. Крім того, через те, що плоть, яку люди можуть бачити й з якою можуть контактувати, практично бесідує й говорить із людьми, взаємодіє з людьми й виконує різні аспекти роботи над ними, люди можуть пізнати, як Бог робить справи і як Бог виконує роботу в кращий, практичніший і об’єктивніший спосіб. Пізнаючи втіленого Бога, люди можуть краще зрозуміти й Бога на небі.

Щодо цього змісту про нормальність і практичність Божої втіленої плоті, ми спершу бесідували про те, як утілений Бог живе як людина й веде справи, які справи Він веде і якими є Його принципи ведення справ. Ми досить ґрунтовно побесідували про ці аспекти. Чи є щось, чого ви досі не розумієте? Чи потрібно Мені додати щось іще? Чи розумієте ви нормальність і практичність утіленого Бога трохи більше? (Так.) Що ви можете побачити із цих практичних проявів? (Я бачу, що втілений Бог нормальний і практичний.) Утілений Бог нормальний і практичний; Йому також потрібно подумати, перш ніж говорити, і Його мовлення й поведінка цілком нормальні, без найменшого надприродного прояву. Це те, чого ви не очікували, чи не так? (Так.) Утілений Бог не має третього ока, і Він не має надлюдського слуху, а тим паче якихось надзвичайних надприродних здібностей, які перевершують інстинкти плоті. Якби десь була оголена електрична проводка, Я б теж її не торкався. Чому б Я її не торкався? (Ти отримав би удар струмом і травмувався б.) Згідно з вашою уявою, навіть якби Я торкнувся її безпосередньо, Я б не отримав удару струмом і не травмувався б. Але Я справді не маю такої здатності, і Я б теж її не торкався. З одного боку, Я знаю, що удар струмом спричиняє травму; Я маю здоровий глузд у цьому плані, і в Мене є нормальна раціональність. З іншого боку, Я б абсолютно ніколи не сказав: «Усе гаразд. Я особлива постать з особливою ідентичністю й особливим статусом. Електрика Мені не зашкодить. Я просто торкнуся її й подивлюся, чи помру». Я б не зробив такої нераціональної речі. Згідно з вашими уявленнями Я наважився б торкнутися всього небезпечного, чого люди не наважуються торкнутися; ви б боялися таких речей, але Я б не боявся, тому що Моя ідентичність особлива, Я відрізняюся від вас, Я прийшов із неба, і Я – втілений Бог, тому Я не боюся й можу так діяти. Скажіть Мені, чи діяв би Я так? (Ні.) Я б так не діяв. На чому це ґрунтується? На раціональності нормальної людськості. Совість і раціональність, що стосуються людськості втіленого Бога, також нормальні. Якби втілений Бог не мав усвідомлення совісті, і якби Його раціональність не була нормальною, як би Він міг виконувати роботу в нормальній людськості? Якби Він не мав усвідомлення совісті та Його раціональність не була нормальною, що це за людина? Хіба це не нелюдина? (Так.) Тому всі уявлення та фантазії, які є в людей про мислення й спосіб життя нормальної людськості втіленого Бога, є непрактичними; усі вони надзвичайні, химерні, моторошні й дивні, і всі вони відірвані від совісті та раціональності, притаманних людськості втіленого Бога. Скажіть Мені, якщо ми сидимо разом і навколо є комарі, чи покусають вони Мене? (Так.) Чи думали ви раніше: «Хай кого ще кусають комарі, вони не кусатимуть Христа. Комарі були створені Богом; вони не можуть кусати Творця»? Чи неправильно так думати? Чи відірвано це від реальності? (Так.) Комарі також не виявляють до Мене жодної ввічливості. У них немає почуттів; доки хтось має смертну плоть і кров у тілі, вони кусатимуть, а після укусу з’являється ґуля. Що тобі слід робити, коли в тебе з’являється ґуля? Я швидко відрізаю скибочку часнику й прикладаю її. Часник може зменшити запалення, вбити бактерії й зупинити свербіж. Після того, як його прикласти на деякий час, укус перестає свербіти, і ґуля поступово зникає. Це здоровий глузд. Ти можеш подумати, що це нічим не примітно, але це дуже практично. Бачиш, коли ви стикаєтеся з проблемами в житті, ви шукаєте якісь домашні засоби й розумні маленькі хитрощі, і Я роблю так само. Що Я маю під цим на увазі? Я хочу сказати вам, що совість і розум, якими володіє людськість утіленого Бога, Його мислення й думки, а також думки, погляди та ставлення, які Він формує, і рішення, які Він ухвалює, розглядаючи людей і речі та стикаючись із різними проблемами в реальному житті, – усі вони нормальні й практичні; вони не є дивними, химерними, надприродними, перекрученими чи екстремальними. Зрозуміло? (Зрозуміло.) Я наводжу ці приклади, щоб ви могли мати практичніше розуміння життя й проявів нормальної людськості втіленого Бога. Ці прояви зовсім не порожні й не химерні, а тим паче не надзвичайні; радше вони дуже нормальні та практичні. Ця нормальність і практичність є істинною нормальністю й практичністю. Окрім поглядів і принципів, якими Він володіє для того, щоб жити як людина й діяти, інстинкти та функції Його плоті також нормальні. Наприклад, коли ви застуджуєтеся, ви чхаєте й кашляєте, і на одужання йде тиждень або два. Якщо Я застуджуся, у Мене також будуть ці симптоми, і Мені також знадобиться тиждень або два, щоб одужати. Ви такі, і втілений Бог такий самий. Ці аспекти зовсім не відірвані від реальності, і вони не впливають на виконання Ним конкретної роботи або на здійснення Ним роботи, яку Він має намір виконати серед людей. Тобто ця нормальна й практична сторона втіленого Бога жодним чином не вплине на служіння, яке виконує втілений Бог, і не стримуватиме справи чи не впливатиме на результати Божої роботи, а тим паче не впливатиме на поступ Божої роботи. Служіння, яке виконує втілений Бог, полягає саме в тому, щоб висловлювати слова, виконувати роботу й ходити серед людей через нормальну та практичну плоть.

Усе, про що ми бесідували вище, стосується нормальності й практичності Божої втіленої плоті. Мета бесіди про цей зміст полягає в тому, щоб розв’язати проблему людей, які завжди порівнюють утіленого Бога з Богом на небі. Зміст, про який ми бесідували, по суті, охоплює один аспект проявів нормальності й практичності інстинктів нормальної людськості втіленого Бога; інший аспект переважно охоплює те, як Божа втілена плоть живе як людина й діє. Звісно, це не означає, що тільки тому, що люди знають, наскільки нормальним і практичним є втілений Бог у Своєму мовленні й діях, вони здатні ставитися до втіленого Бога цілком правильно; цього все ще далеко не достатньо. Тепер, коли ми знаємо, як утілений Бог говорить і працює, і як Він живе як людина й діє, побесідуймо про те, чого втілений Бог не робить або чим Він відрізняється від людства.

Деякі прояви нормальності й практичності Божої втіленої плоті багато в чому такі самі, як інстинкти людства, тобто інстинкти, функції та природжені стани людської плоті. Можна сказати, що втілений Бог і звичайне людство однакові з погляду інстинктів. Однак, окрім цієї подібності, Його життя-сутність, ідентичність, характер тощо цілком відрізняються від тих, що є в розбещеного людства. Це стосується того, як прояви Його втілення в життя та Його характеру-сутності відрізняються від тих, що є в розбещеного людства. Розмова про це підводить нас до наступної теми, про яку ми будемо бесідувати, а саме до другої теми щодо відпускання уявлень і фантазій про втіленого Бога: не ставити втіленого Бога на один рівень із розбещеним людством. Щоб розв’язати цю проблему, ми все одно мусимо ґрунтувати нашу бесіду на різних викриттях і різних аспектах втілення в життя, які проявляє втілений Бог. Теоретично, чи погоджуєтеся ви з твердженням: «Не ставте втіленого Бога на один щабель із розбещеним людством»? (Так.) Ви також хочете практикувати згідно із цим твердженням і готові розв’язати цю проблему, але чи є у вас шлях практики щодо того, як уникати того, щоб ставити втіленого Бога на один щабель із розбещеним людством? Знайти шлях практики далеко не просто, чи не так? Не ставити втіленого Бога на один щабель із розбещеним людством – це вимога, яка ставиться перед вами, але чому висувається така вимога? Над цим варто замислитися. Коли люди контактують із утіленим Богом, через форму Його втілення та Його зовнішній вигляд вони часто природно ставляться до Нього як до члена розбещеного людства. Це рівнозначно тому, щоб ставитися до втіленого Бога як до людини, яка не має абсолютно нічого спільного з Божою сутністю, ідентичністю та характером, а потім переймати спосіб мислення розбещеного людства під час взаємодії з Ним, використовуючи в ставленні до втіленого Бога ті способи, в які вони взаємодіють з іншими. По суті, те, як люди ставляться до Бога, з одного боку, виявляє їхнє неправильне ставлення до Нього, а з іншого – виявляє величезну проблему, яка є всередині них: вони не знають утіленого Бога. Хоча на словах люди визнають утіленого Бога й формально слідують за Ним, вони не пізнали й не прийняли цю звичайну людину по суті. Неприйняття цієї звичайної людини означає, що до цієї звичайної людини не ставляться як до втіленого Бога; це означає, що люди ставляться до цієї звичайної людини як до члена розбещеного людства. Щоб уникнути цієї проблеми, а також розв’язати її, сьогодні ми знову побесідуємо про прояви нормальної людськості втіленого Бога в Його повсякденному житті, а також про те, як люди мають пізнавати й розуміти різні прояви, які Він виявляє у Своїх взаємодіях і стосунках із людьми. Спершу погляньмо на деякі питання, пов’язані з утіленим Богом, яких люди не можуть зрозуміти, або на деякі питання, які люди легко розглядають крізь призму розбещеного людства. По-перше, визначмо, яких речей не робить цей звичайний Син Людський, втілений Бог, або деякі речі, виявлені в Ньому, яких люди не можуть розпізнати. Чого саме стосуються ці речі? Насамперед Він не обманює, а також не займається такими справами, як змагання, боротьба, інтриги, напади, помста, спокушання тощо. Чому людям слід розуміти ці речі? Щойно ти зрозумієш ці речі, у тебе буде істинне розуміння характеру й сутності втіленого Бога. Лише з істинним розумінням ти зможеш не ставити втіленого Бога на один щабель із розбещеним людством. Лише коли тобі вдасться не ставити втіленого Бога на один щабель із розбещеним людством, ти зможеш досягти нормальних стосунків із втіленим Богом, стояти на належному місці створеної істоти й ставитися до втіленого Бога з таким ставленням, яке слід мати створеній істоті.

Щодо речей, яких утілений Бог не робить, спершу побесідуймо про аспект того, що Він не обманює. Які конкретні прояви обману? Говорити брехню, вдаватися до фальсифікацій, прикидатися, видавати себе за того, ким ти не є, прибріхувати, тріпати язиком тощо. Чи часто зустрічаються прояви, про які Я щойно згадав, у розбещеному людстві? (Так.) Обман і брехня є головною й очевидною характеристикою розбещеного людства; це спільна риса всього розбещеного людства, і ніхто не може цього уникнути, без винятку. Усі брешуть, усі фальшивлять, і всі видають себе за тих, ким вони не є, грають на публіку і вдають. Ба більше, це дається їм природно; їм не потрібно, щоб батьки їх цього вчили, і їм не потрібно, щоб хтось на них впливав, підбурював чи нацьковував їх. Вони природжені брехуни. Чи не заходять ці слова занадто далеко? (Ні.) А як щодо Божої втіленої плоті? Не говорімо про далекі речі; щодо того, як Я говорю, кажучи людською мовою, Я називаю речі своїми іменами. Наприклад, коли Я скеровую вас у якійсь професійній роботі, якщо є щось, чого Я не вмію робити, Я скажу: «Мені не дуже зрозуміла ця справа. Я не знаю, як це робити. Вам слід пошукати якісь довідкові матеріали». Якщо Я трохи знаю про цю справу, Я скажу стільки, скільки знаю. Після того, як Я закінчу говорити те, що знаю й розумію, Я скажу: «Якщо Я щось пропустив, а ви це знаєте, ви можете додати». Бачиш, чи об’єктивні й чесні ці слова, які Я говорю? (Так.) Ви слухали, як Я говорю, усі ці роки, тож чи бачите ви якийсь обман у Моїх словах? Якесь вдавання? Якусь фальсифікацію? (Ні.) Коли Я бесідую на зібраннях або зазвичай скеровую якусь професійну роботу, Я часто наводжу приклади, цитуючи деякі дрібні, непримітні речі з повсякденного життя. Хоча деякі деталі процесу можуть бути упущені в певних справах, сама справа є фактом. Крім того, є свідки того, як Я влагоджував ці справи й брався за них. Чи Я коли-небудь брехав? (Ні.) Я не брешу, не граю на публіку й не вдаю. Бачиш, коли Я виходжу на вулицю, Я ношу той самий одяг, що й удома. Іноді, якщо Мій одяг брудний, Я переодягаюся в чистий, коли виходжу. Це просто означає одягнутися трохи чистіше; Я не переодягатимуся в комплект елітного, брендового одягу лише для того, щоб вийти на вулицю. Носити звичайний одяг удома й одягатися трохи чистіше, коли виходиш на вулицю, – це не гра на публіку; це нормальна людськість.

Обман, гра на публіку й вдавання – це речі, які часто робить розбещене людство. Бачиш, більшість із того, що говорять люди, містить домішки; особливо коли це стосується їхніх власних інтересів, приватності, гордості, статусу чи репутації, люди брехатимуть. Наприклад, деякі люди особливо розпусні, часто сміються й жартують, дуже недбало виконують свої обов’язки й не ставляться серйозно ні до чого, що роблять. Коли лідера немає поруч, вони ведуть пусті розмови, п’ють чай, то йдуть до вбиральні, то гуляють у дворі, живучи особливо безтурботним життям. Коли приходить лідер, вони поспіхом кидаються до роботи, вдаючи, що вони особливо відповідальні. Хіба це не фальсифікація? Хіба це не вдавання? (Так і є.) У розбещеного людства є ще один недолік: люди люблять описувати себе як особливо шляхетних і піднесених, як особливо проникливих і заможних, і як людей з особливим статусом і походженням. Вони ніколи не згадують про брудні чи дурні речі, які робили потайки, про помилки, яких припускалися, або про недоліки й вади, які в них є, – вони ніколи не згадують цих речей ні на йоту й не виявляють ні краплі їх, глибоко боячись, що інші побачать правду наскрізь і зневажатимуть їх. Хіба це не фальсифікація? Хіба це не брехня й не обман? (Так і є.) Вони навіть стверджують, що можуть робити те, чого не можуть. Якщо раніше вони служили лідерами на певному щаблі, виконували якусь важливу роботу або зробили якийсь внесок, вони мусять широко це розголошувати, глибоко боячись, що інші їх зневажатимуть. Коли доходить до того, щоб тріпати язиками й прибріхувати, вони «здатні на все», але ніколи не згадують про власні недоліки чи вади своєї людськості. Усі люди так поводяться й діють. Люди розглядають ці прояви як спільну рису людства й думають, що жити як людина в такий спосіб – це дуже нормально й буденно, і це належить до нормальної людськості, тому багато людей природно приписує цей погляд утіленому Богу, думаючи: «Чи втілений Бог також бреше й обманює?». Наприклад, коли Я кажу, що вмію ліпити пельмені, деякі люди не вірять у це, кажучи: «Хм, окрім того, що Ти висловлюєш істину, Ти ще й умієш куховарити? Це неможливо». Вони думають: «Хто ніколи не брехав? Хто ніколи не прибріхував?». Втілений Бог входить до цього «хто». Чи мають вони рацію, коли так кажуть? (Ні.) У чому вони помилилися? (Вони поставили втіленого Бога на один щабель із розбещеним людством.) Оскільки все людство здатне брехати, ти думаєш, що втілений Бог також може брехати, уявляючи втіленого Бога таким самим, як розбещене людство, і навіть кажучи у своєму серці: «Поки втілений Бог може висловлювати істину, цього достатньо. Навіть якщо Ти іноді брешеш, ми не проти; це не впливає на Твою ідентичність як утіленого Бога». Річ не в тім, проти ти чи ні; ти мусиш замислитися, чи правильні ці думки, які є в тебе про втіленого Бога. Хоча теоретично ти знаєш, що це неправильно і що тобі не слід так думати, ти мусиш замислитися, чому ти можеш так думати. Це обумовлено тим, що ти занадто лукавий і нечесний, і саме тому ти думаєш, що всі можуть брехати й грати на публіку, і що втілений Бог не є винятком. Хіба, думаючи так, ти не припускаєшся помилки? Хоча ця помилка не є чимось значним і не впливає на твоє здобуття істини, ми справді мусимо бути прискіпливими в цьому питанні й чітко його пояснити. Якщо ти ставишся до звичайних слів, сказаних утіленим Богом, із таким сумнівом і недовірою, то як ти ставитимешся до них, коли Він бесідуватиме про істину, висловлюватиме істину й висловлюватиме Божі наміри, і коли Він судитиме, розвінчуватиме, засуджуватиме й обтинатиме тебе? Чи зміниш ти своє ставлення? Ти не зміниш його; ти ставитимешся до цього з таким самим ставленням, думаючи, що слова, сказані втіленим Богом, не обов’язково всі правильні. Теоретично ти визнаєш, що те, що Він говорить, є правильним і що все це є істиною, але коли ти робиш речі, які порушують принципи, і Він обтинає й розвінчує тебе, ти думаєш у своєму серці: «У цьому питанні Божі слова не є істиною, тому що я так про це не думаю. У мене є дуже хороше виправдання й причина для цього, тому я можу вирішити не приймати цього. Я можу відкинути Його й протистояти Йому зі ставленням ігнорування, уникнення теми та неприйняття й поводитися зі втіленим Богом із таким самим ставленням, яке я займаю, коли сперечаюся з людиною». Якщо ти поводишся з утіленим Богом із таким ставленням, у чому сутність проблеми? Твоє ставлення до втіленого Бога бунтівниче чи належне? (Воно бунтівниче, а не належне.) Якщо ти думаєш, що втілений Бог може обманювати, брехати, прибріхувати, виголошувати гучні ідеї й вигукувати гасла, то коли Він обтинатиме й розвінчуватиме тебе, ти думатимеш, що маєш причину не приймати цього й відкидати це: «Я просто не прийму цього, і я протистоятиму Йому. Хіба Він не просто звичайна людина? Чому мені слід приймати те, що Він говорить? Я прийму те, що Він говорить, якщо це правильно, і я не прийму того, що я вважаю неправильним; я прийму це, якщо я щасливий, і я не прийму цього, якщо я не щасливий; я прийму це, якщо те, що Він говорить, узгоджується з моїми інтересами, смаками й настроєм, і я не прийму цього, якщо це не узгоджується з моїми інтересами й настроєм. Хіба це не абсолютно природно й виправдано? Це цілком належно, це моє право, і я не відчуваю ані найменшого докору у своєму серці». Якщо це твоє ставлення до Бога, то чи справді твої стосунки з Богом є стосунками між створеною істотою і Творцем? Хіба це стосунки між людиною і Богом? (Ні.) Судячи з твого ставлення чи проявів, стосунки між утіленим Богом і тобою – це лише стосунки між звичайною людиною і звичайною розбещеною людиною; вони залишаються лише на щаблі стосунків між людьми. Хіба тут немає проблеми? (Є.) Тому ти мусиш спершу бути впевненим, що, оскільки втілений Бог вимагає від людства бути чесними людьми, Він Сам насамперед є чесним. Його людськість володіє сутністю чесності; це поза всяким сумнівом. Тобі слід визнати цей момент, і тобі також слід прийняти його від щирого серця. Ти мусиш не лише визнати це у своєму серці, а й мати таке ставлення прийняття в реальному житті. Розбещене людство може брехати й займатися фальсифікаціями за будь-яких обставин, і будь-хто може вдавати, тріпати язиком і прибріхувати. Причина, з якої розбещене людство може це робити, полягає в тому, що розбещений характер сатани став життям і природою людини, і саме тому в неї є ці природні вияви. Однак утілений Бог має аспект чесності у Своїй людськості. Саме тому, що Його життя є божественним, елемент чесності є ще більшою мірою аспектом Його сутності. Це поза всяким сумнівом, і людям не слід бути скептичними.

Якось Я розмовляв з однією людиною, і вона сказала, що в неї хворий шлунок, що вона отримала багато ліків у лікарні й приймала їх кілька років. Згодом її проблема зі шлунком трохи покращилася. Я запитав її: «Яка в тебе проблема зі шлунком? Це застуда шлунка, виразка шлунка чи надлишок шлункової кислоти?». Коли вона почула, що Я розпитую про деталі, то не дала Мені прямої відповіді, а говорила і далі: «У мене хворий шлунок, і я приймала багато ліків». Чому Я її про це запитав? Це була просто звичайна розмова, щоб дізнатися, яка в неї проблема зі шлунком. У Мене теж іноді буває розлад шлунка, тож якби в неї була ця ж проблема, можливо, вона могла б чимось допомогти. Розмова – це не те саме, що бесіда про істину чи формальне виконання роботи, де є чіткі цілі, суворі процедури й серйозне ставлення. Розмова більш невимушена, без жодної конкретної мети чи інтриг. Але коли Я запитав її, яка саме в неї проблема зі шлунком, вона не дала Мені прямої відповіді. Вона брехала? Вона говорила правду? (Вона не говорила правди.) Тоді чому вона не сказала правди? Тому що вона хотіла приховати проблему, і причина її приховування полягала в тому, що вона хвилювалася про те, як Я ставитимуся до неї, дізнавшись про її хворобу. Чи хвилювалася вона, що Я зневажатиму її, чи що Я відстороню її або скоригую призначені їй обов’язки, що вплине на її спасіння, словом, вона хвилювалася, тому хотіла це приховати. Скажи Мені, чи була в цьому якась потреба? Хіба це не було дуже нерозумно з її боку? (Було.) Тоді який характер виявляють такі люди? (Нечестивий характер.) У чому полягає нечестя? (Вони будують припущення щодо Бога, постійно уявляючи щось у своєму серці, ставлячись до своїх фантазій як до фактів, будуючи припущення щодо наміру, який стоїть за Божими словами, і остерігаючись Бога в усіх аспектах так само, як вони остерігаються людей.) Якби об’єктом твоїх припущень і настороженості був член розбещеного людства, це було б певною мірою необхідно, тому що сучасне суспільство надто складне, люди складні, а людські серця зловісні. Ти не знаєш, хто може вчинити злостиво за твоєю спиною, дізнавшись про твою реальну ситуацію, тому ти не хочеш, щоб сторонні знали занадто багато про твою реальну ситуацію; це можна зрозуміти. Під час взаємодії з людьми ти мусиш бути настороженим і обережним у всіх аспектах, і ти не можеш розповідати стороннім нічого про свою реальну ситуацію. Це філософська тактика або принцип світських справ під час взаємодії з людьми. Але де ця людина застосувала цей принцип і тактику? Вона застосувала їх у взаємодії зі Мною. Я ніколи раніше не взаємодіяв із нею, але лише з тієї однієї розмови Я повністю розкусив цю людину: вона говорить занадто багато брехні. Скажи Мені, чи Я той, хто підставив би тебе або завдав тобі шкоди? Чи Я той, кого тобі треба остерігатися? (Ні.) Якщо навіть Я є тим, кого ти остерігаєшся, то який сенс чи цінність у твоїй вірі в Бога? Не наважуватися сказати правду навіть про таку дрібницю, не мати навіть сміливості сказати правду – як би ти назвав таку людину? Хіба така людина не дуже лукава? (Так і є.) Хіба не абсолютно зайве застосовувати до Мене методи світських справ і принципи ставлення до невіруючих? Чи Я справді хочу дізнатися про тебе? Хіба це не просто розмова? Навіть якби Я хотів дізнатися про тебе, Я б не підставив тебе й не завдав тобі шкоди, і не робив би із цього проблеми за твоєю спиною. Отже, щодо кожного з вас, Я іноді розмовляю з вами, запитуючи, як життя там, де ви живете, який там клімат, чи підходить зараз середовище для виконання вашого обов’язку, чи були у вас останнім часом якісь труднощі у виконанні вашого обов’язку. Або Я запитую декого з тих, хто щойно приїхав із материкового Китаю, яке там середовище і як більшість людей справляється з виконанням своїх обов’язків. Це просто звичайна розмова. З одного боку, це випливає з потреб нормальної людськості; з іншого боку, оскільки ви вірите в Бога, речі, про які ми розмовляємо, – це все питання, що стосуються віри в Бога, і ми не розмовляємо на теми невіруючого світу, як-от про зірок, знаменитостей, соціальні тенденції чи політику. Якщо ви мусите бути настороженими навіть під час звичайної розмови, Я більше не буду з вами розмовляти. Деякі люди завжди думають: «Чи маєш Ти конкретну мету, розмовляючи з нами? Ти завжди ставиш нам якісь запитання, коли взаємодієш із нами; Ти хочеш щось дізнатися? Я абсолютно не можу розповісти Тобі реальну ситуацію». Якщо ти так думаєш, тобі слід сказати заздалегідь: «Не розмовляй із нами. Я боюся, що Ти дізнаєшся якусь інформацію. Я не хочу Тобі розповідати, тому більше не питай!». Щойно Я почую, що ти не бажаєш розмовляти, Я це облишу. Ти думаєш, Я мушу з тобою розмовляти? Більшість людей не має нормальної людськості, і Я не бажаю розмовляти з такими людьми.

Ми щойно бесідували про те, як утілений Бог не обманює. Це твердження не залишається на щаблі теорії і не є механічним висловом. Насамперед, не обманювати – це аспект утілення в життя та вияву сутності, якою володіє втілений Бог, Який має Божу ідентичність. Це не теорія, а тим паче не гасло, а справжнє втілення в життя, практичне втілення в життя. Чи то в повсякденному житті, чи то під час бесіди про істину та обговорення роботи, слова, які Я говорю, не містять абсолютно ніякого обману, абсолютно ніякої брехні; тим паче Я не буду нічого вигадувати. Наприклад, коли Я бесідую на якусь тему й не можу згадати слово, Я запитаю, чи пам’ятаєте ви це слово. Іноді ви можете його згадати, а іноді не можете, тому Я використаю інше слово, щоб висловити це, або скажу, що Я теж не можу його згадати. З одного боку, Я маю чесне ставлення й не вигадую; якщо Я забув, Я кажу, що забув, а якщо не можу згадати, Я кажу, що не можу згадати. З іншого боку, іноді Я не можу підібрати потрібне слово або втрачаю хід думок, і в такому разі Я не буду вдавати, що кашляю, або казати: «Дзвонять у двері; Я піду відчиню» або «Дзвонить телефон; Я відповім». Я не буду вдаватися до фальсифікацій. Який Я під час взаємодії з вами й бесіди про роботу віч-на-віч, такий Я і у Своєму повсякденному житті поза вашим полем зору. Я просто така людина; Я такий самий у вічі, як і позаочі. Якщо Мені подобається щось їсти, Я кажу, що Мені подобається це їсти; Я не брешу. Наприклад, Я кажу: «Мені подобається їсти тофу, змішаний із зеленою цибулею, і нашатковану картоплю з оцтом». Дехто каже: «Я в це не вірю. Чого Тобі взагалі може бракувати зараз? Ти, мабуть, щодня їси тушковану свинину й пельмені!». Я кажу: «Хоча тушкована свинина смачна, Я справді не люблю їсти надто жирне. На сніданок у Мене просто миска каші й кілька гарнірів; усе так просто». Усе це реальні факти; жодне речення не є брехнею. Слова, які Я вам говорю, приклади, які Я наводжу, або ці речі з реального життя, про які Я згадую, – чи вважаєте ви їх досить людськими, звичайними й нормальними, чи трохи невишуканими – у будь-якому разі, те, що Я говорю, є щирою правдою, усе ґрунтується на фактах. Це говориться не для того, щоб показати вам: «Подивіться, який Я звичайний, наскільки Я вливаюся в людське життя, який Я простий і неприкрашений». У Мене справді немає цих думок. Іноді, щоб побесідувати про якийсь аспект істини, Я згадую деякі дрібниці з життя, і дехто думає, що це Божа скромність і прихованість. Насправді Я зовсім не це маю на увазі. Коли Я згадую про ці речі, Я просто розповідаю все як є; Я не говорю нічого піднесеного й величного. Мета полягає в тому, щоб дозволити людям краще осягнути істину, і в Мене немає інших намірів. У Своїх словах і діях Я абсолютно ніколи не робитиму таких речей, як видавати чорне за біле, карати одного, щоб налякати інших, або суворо карати людей як попередження для інших. У минулому, коли ми приїжджали туди, де жили брати й сестри, вони метушилися, ліплячи пельмені, смажачи м’ясо й готуючи страви. Насправді немає потреби так нас приймати. Я кажу, що зазвичай Я не такий перебірливий у їжі; Моя їжа особливо проста, і Мені байдуже на виставляння напоказ. Деякі люди ніколи не вірять тому, що Я кажу; вони завжди думають, що Я брешу. Хоч що Я кажу, вони в це не вірять. З такими людьми стільки клопоту; вони абсолютно нерозумні. Річ не в тім, що Я не заслуговую на довіру, або що слова, які Я говорю, містять неправду, а в тому, що ти дуже нечестивий. Хоч що Я кажу, ти не здатен сприйняти це правильно; ти ставишся із сумнівом до всього, що Я кажу, і навіть думаєш про це перекручено, вважаючи все це обманом, і ти навіть насторожуєшся. Ти ніколи не віриш, що всі слова, які Я говорю, є щирою правдою. Що це за проблема? Ти можеш вірити словам дияволів і сатан, то чому ж ти не можеш повірити Моїм словам? Тоді чи можеш ти досі здобути істину, вірячи в Бога в такий спосіб? Істина – це, безумовно, не порожні слова, а життя-реальність, яким живуть люди. Слова, які Я вам говорю, – це все практичні слова. Якщо ви їм не вірите, то як ви можете вірити в Бога? Усі Божі слова чесні й істинні; Він ніколи не бреше, не займається фальсифікаціями не вдає й не видає Себе за того, ким Він не є. Якщо ви зможете оцінити ці форми життя по-людськи, ви матимете розуміння Бога, і лише так ви зможете через утіленого Бога поступово оцінити й пізнати, що Бог практичний у Своїх діях і словах, і по-справжньому сприйняти слова, які Він говорить, та істини, про які Він бесідує. Ми закінчили бесідувати про аспект відсутності обману.

Продовжуймо бесідувати про аспект відсутності змагання. Що означає не змагатися? Це означає не сперечатися, не змагатися за статус, не бути конкурентним і не сперечатися з тобою через якесь твердження. Якщо ти визнаєш те, що Я тобі кажу, ти це приймаєш; якщо ти цього не визнаєш, Я тебе не змушуватиму. Якщо твоє сприймання перекручене, Я розвінчаю й виправлю тебе. Якщо ти можеш сприйняти це чисто, це найкраще; якщо ти не можеш сприйняти це чисто, Я не змушуватиму тебе приймати це силою. Ти можеш просто дозволити речам іти своєю чергою й пізнавати це повільно. Крім того, чи то у взаємодіях, чи то в розмовах між людьми, під час розмови люди завжди змагаються за репутацію, змагаються за вищість, змагаються, щоб похизуватися, і змагаються за високу оцінку інших. Люди також часто так поводяться, коли контактують із втіленим Богом. Вам не слід ставитися до втіленого Бога з тими поглядами, з якими ви ставитеся до людства, розглядаючи втіленого Бога як такого самого, як розбещене людство. Бачиш, коли Я розмовляю з вами, Я намагаюся підтримувати розмовний тон, щоб дозволити всім вам вільно говорити про те, що у ваших серцях, і розмовляти про те, що ви знаєте й розумієте. Можливо, те, що ти кажеш, не відповідає фактам або не дуже об’єктивне, але Я однаково даю тобі можливість висловитися. Наша звичайна розмова – це не формальне зібрання; кожен має право говорити. Я не змушуватиму всіх вас слухати лише Мене, а радше намагатимуся дати можливість висловитися кожному. Іноді під час невимушеної розмови виявляються деякі проблеми в роботі, тому ми беремося за їхнє розв’язання. Якщо проблем немає, кожен може відкрити своє серце й розмовляти, почуватися невимушено й просто ставитися до цього як до розваги. Хоч би на якому заході Я був або хоч би з якою групою людей Я перебував, Я не скажу: «Жодному голосу не дозволено бути гучнішим за Мій. Я мушу бути вищим за всіх вас. Особливо під час обговорення якогось питання Я мушу говорити найбільше, і Мої ідеї мають бути найглибшими. Ніхто інший не може перевершити Мене. Якщо ти перевершиш Мене, то Я змагатимуся з тобою за вищість». Я цього не робитиму. Хоча Я мушу говорити незалежно від нагоди, Я однаково не надто прагну багато говорити; Мені подобається давати можливість висловитися кожному. Іноді Я запитую всіх: «Чи вчили ви останнім часом якісь танці? Які танці ви вивчили?». Якщо хтось каже щось неправильне або те, що він каже, не є об’єктивним чи точним, немає потреби сперечатися. Дехто каже: «А якщо хтось образить Тебе?». Що означає образити Мене? Я справді не зустрічав нікого, хто б публічно судив Мене, проклинав Мене або суперечив Мені. Якби така людина справді була, Я б мусив її запитати: «Чому ти це робиш? Чи відповідає те, що ти кажеш, фактам?». Якби те, що вона сказала, було правильним, Я б перепросив у неї. Якби вона помилялася, Мені довелося б побесідувати з нею про істину, щоб вона могла визнати власну проблему, і цього було б достатньо. Я б не змагався з нею за вищість, наполягаючи на тому, щоб вона поступилася Мені й визнала, що Я головний. Отже, іноді, коли всі розмовляють разом, голоси деяких людей стають дедалі гучнішими, і обговорення стає досить палким; Я просто терпляче слухаю, як вони говорять. Розбещене людство інше. Бачиш, коли деякі люди розмовляють разом, вони зрештою починають сперечатися. У глибині душі вони зневажають одне одного, і вони нескінченно сперечаються, наполягаючи на змаганні за те, хто має рацію, а хто ні, просячи всіх розсудити й не дозволяючи нікому ображати їх. Іноді, коли деякі люди розмовляють зі Мною, вони перебивають, забігають наперед або роблять якісь дилетантські коментарі й навіть ображають Мене. Я відчуваю, що в цьому немає нічого страшного; вони не роблять цього навмисно. Усі люди мають розбещені характери, тому мати таку поведінку дуже нормально. Є навіть люди, які, влагоджуючи справи зі Мною, відразу ухвалюють рішення, не чекаючи, поки Я заговорю. Я думаю Собі: «Ти відразу ухвалив рішення, не обговоривши цю справу з усіма, але твій спосіб її влагодження розсудливий, тому все гаразд». Тоді Я нічого не кажу. Я не сперечаюся з тобою; Я здатний це робити, і Я справді це роблю. Якщо лідери й працівники запитують Мене про різні пункти професійної роботи в церкві, Я бесідую й даю вказівки на основі того, що спадає на думку в той час, а потім лідери й працівники йдуть до церкви, щоб це передати й реалізувати. Пізніше, коли Я йду до церкви й бачу деяких людей, Я просто слухаю збоку, коли вони бесідують про роботу. Насправді Я знаю всі ці речі, але деякі люди думають, що Я не знаю. Вони думають: «Це наша справа, справа людей; це не має нічого спільного з Тобою. Ти спостерігач, тому Тобі слід просто слухати, як ми говоримо». У такій ситуації Я не кажу багато; Я не сперечаюся з людьми. Але розбещене людство на це не здатне. Будь-хто, хто має хоч трохи статусу або несе певну відповідальність, хоче мати останнє слово серед людей, захистити свій статус і захистити свою офіційну посаду. Якщо хтось не сприймає його серйозно, він почувається особливо засмученим, відчуваючи, що його гідності, гордості й моральним якостям кинуто великий виклик. Я нічого не відчуваю щодо таких речей; у Моєму серці й розумі Мене не цікавлять такі речі, як статус, репутація та престиж серед людей. Якщо, куди б Я не пішов, за Мною завжди йдуть люди, завжди Мене оточують і товпляться навколо Мене, ніби Я в центрі уваги, або якщо люди завжди звертаються до Мене з шанобливими словами, будучи дуже ввічливими зі Мною, лестячи Мені й ставлячись до Мене як до надзвичайної людини або старшого за статусом, Мені справді некомфортно. Якщо ти стоїш на рівних зі Мною і спокійно розмовляєш, Я почуваюся цілком невимушено; якщо ти поводишся підлесливо й особливо штучно переді Мною, Мені справді дещо некомфортно. Але майже сто відсотків розбещеного людства не можуть подолати перешкоду статусу, репутації та гордості; усі вони прагнуть цих речей і насолоджуються ними.

Коли Я розмовляв з однією людиною, вона порушила якусь тему, і, продовжуючи її тему, Я теж порушив якусь тему. Вона подумала собі, що Я хочу змагатися з нею за вищість, тому вона негайно порушила ще дві теми, щоб побачити, чи зможу Я порушити ще дві. Я вже казав, що розмова не така серйозна й сувора, як виконання роботи; вона просто невимушена. Поки всі щасливі, усе гаразд; у цьому немає стільки хитросплетінь. Я проста людина. Хоч би про що хтось говорив, Я просто приєднуюся й трохи розмовляю в цьому руслі, але зрештою це спричинило неприємності. Що вона мала на увазі? Хоч би на яку тему вона розмовляла, Я більше не міг про це говорити. Якби Я продовжував говорити, вона б не виглядала вищою і скаржилася б у своєму серці: «Чому Ти такий нетямущий? Чому Ти не розумієш, що я маю на увазі? Ким Ти Себе вважаєш? Ти навіть хочеш взаємодіяти зі мною на рівних!». Побачивши, що їй не подобається так розмовляти, Я зрозумів, у чому річ. Я взаємодію з людьми, використовуючи способи нормальної людськості. Якщо це не спрацьовує, Я раціонально поступлюся; Я не сперечатимуся з людьми. З невіруючими неможливо порозумітися, і деякі люди в церкві також нерозважливі. Коли ти бесідуєш із ними, їхнє почуття гордості не дає їм сказати щось прямо, але всередині в них розбещені характери, і вони однаково змагатимуться з тобою. Вони не здатні утриматися від змагання. Чому? Це їхнє життя. У питаннях, які не стосуються істин-принципів, немає потреби починати суперечку. Наприклад, жителі Сходу кажуть, що пити чай корисно для здоров’я, тоді як жителі Заходу кажуть, що пити каву корисно для здоров’я. Що із цього насправді корисно? Немає потреби сперечатися про такі речі. Це питання не стосується істин-принципів; просто обирай на основі власних уподобань, умов проживання та життєвих звичок. Якщо в тебе є можливість пити чай, то пий чай; якщо ні, то пий звичайну кип’ячену воду. Хоч би що ти пив, це зовсім не впливає на те, як ти живеш як людина. Іноді наші думки й погляди відрізняються, але Я не прискіпуюся до тебе; Я однаково дотримуюся Своїх принципів. Я не сперечатимуся з тобою через речі, які не стосуються принципів. Я абсолютно ніколи не сперечатимуся з тобою до посиніння через твердження, яке жодним чином не стосується принципів, або через доктрину чи теорію, лише для того, щоб мати вигляд людини, яка суворо дотримується принципів. Я абсолютно ніколи цього не зроблю! Іноді, коли деякі люди ставлять Мені запитання, Я бесідую з ними про принципи, а в особливих обставинах Я прямо кажу їм, що робити. Згодом вони пропонують інший спосіб зробити це й запитують Мене, чи це спрацює. Почувши, що ефект від запропонованого ними способу приблизно такий самий, як і від Мого, Я кажу: «Якщо тобі зручно це робити й місцеві умови підходять, ти можеш зробити це за своєю ідеєю; тобі не обов’язково робити це так, як Я сказав». Я абсолютно ніколи не скажу: «Моє слово – закон; як Я скажу, так і буде, і ви мусите слухати». Також нічого страшного, якщо ти не послухаєш. Якщо те, що ти кажеш, розсудливо, не дуже відрізняється від підходу, який Я запропонував, має ту саму мету, і результат приблизно такий самий, то ти можеш вирішити не прислухатися до Моєї пропозиції. Я абсолютно ніколи не змушуватиму тебе.

Кілька років тому деякі люди виконували танець для програми. Побачивши, що з деякими їхніми рухами були проблеми, Я вказав їм на них. Дехто з них був незадоволений, почувши це, і не бажав цього приймати. Я не сперечався з ними; Я просто попросив їх уважно постежити за цим кілька разів, щоб побачити, чи є проблеми з тими рухами. Я сказав: «Якщо ви й досі не можете відчути проблеми, про які Я згадав, то Я дам вам інший альтернативний варіант. Спробуйте цей варіант і порівняйте його з попереднім, щоб побачити, який кращий». Виявилося, що вони спробували зробити це за запропонованим Мною альтернативним варіантом і відчули, що Мій альтернативний варіант справді кращий, і лише тоді вони визнали, що з попередніми танцювальними рухами були деякі проблеми. У той час вони не могли це усвідомити. Можливо, просто спостерігачі бачать чіткіше, ніж учасники. Вони стали вправними в цих рухах, тому що постійно їх виконували, тому, почувши раптом, як Я кажу, що деякі рухи не хороші, вони могли вважати, що це зачіпає їхню гордість, і на мить виявилися нездатними це прийняти. Я кажу, що для молоді нормально бути такими. Яка мета того, що Я вам це розповідаю? Я просто хочу сказати вам, що за нормальних обставин Я абсолютно ніколи не сперечатимуся з вами через питання, які не стосуються принципів. Якщо це стосується принципового питання, Я лише вкажу вам на рішення. Я не буду силоміць використовувати статус, щоб придушити вас і змусити вас слухати Мене. Здебільшого Я повільно розбираюся в речах, обговорюю їх і розв’язую. Якщо всі ці методи не спрацюють, можливо, деяких людей доведеться обітнути. Звісно, деяких людей обтинають не тому, що вони образили Мене, а тому, що вони порушили адміністративні постанови, порушили принципи й спричинили завади для роботи церкви. Тому, коли будь-яка людина припускається помилки або бунтує і її дисциплінують або карають, це стається не тому, що вона образила Божу ідентичність або Божий статус, не тому, що вона образила Бога, а тому, що вона порушила принципи й порушила адміністративні постанови. Подивіться на весь світ: чи був хтось коли-небудь покараний або чи зазнав відплати за образу Бога? Ніхто. У цьому світі занадто багато людей, які не вірять у Бога, які проклинають Бога, які говорять безглузді слова і які говорять зухвалі слова. Коли їх зрештою покарано, кого з них покарано за образу Бога? Нікого з них; це все стається тому, що вони скоїли численні злодіяння, і вони мають бути покарані на основі цих лихих вчинків. Стикаючись зі справами, які можуть викликати суперечки, Я намагаюся обговорити їх із тобою, дозволяючи тобі зрозуміти, якими є принципи влагодження цієї справи. Якщо в тебе є кращий план, звісно, ти також можеш його дотримуватися. Я не змагатимуся з тобою за вищість і не скажу: «Оскільки Я промовив, це має бути реалізовано за Моїм планом. Навіть якщо твій план хороший, його не можна реалізувати. Останнє слово в цій справі має бути за Мною!». Я цього не робитиму. Я намагатимуся отримати ваш внесок і задіяти сильні сторони кожного. Якщо ні в кого з вас немає жодних думок чи ідей, тоді останнє слово буде за Мною – це само собою зрозуміло. Але Я абсолютно ніколи не змагатимуся ні з ким із вас через гордість, статус або те, за ким буде останнє слово. За ці роки взаємодії та ведення справ із вами, можливо, ви також це усвідомили: багато разів Я щось вам говорив, і після того, як Я закінчував говорити, у вас були власні ідеї, і ви не практикували або не реалізовували те, що Я сказав. Тоді Я намагався знайти спосіб пояснити це чіткіше. Якщо ви можете це прийняти, це ще краще. Якщо ви не приймаєте цього й це впливає на роботу церкви, то в церкві є адміністративні постанови: якщо тебе слід відсторонити, тебе відсторонять; якщо тебе слід обітнути, тебе обітнуть; церква вчинить із тобою так, як слід. Щодо самої справи, Я абсолютно ніколи ні про що не сперечатимуся з тобою, щоб повернути Свою гордість або захистити Свій статус і престиж. Я зосереджуюся лише на тому, щоб чітко пояснити всю історію справи та принципи, які людям слід розуміти. Я терпляче пояснюю речі знову і знову, щоб ти міг краще зрозуміти істину й увійти в істину-реальність. Мета бесіди про цей зміст полягає в тому, щоб дозволити вам краще зрозуміти втіленого Бога. Окрім зовнішнього розуміння нормального й практичного втілення в життя втіленого Бога, ви також можете мати глибше розуміння сутності, характеру, думок і поглядів утіленого Бога. Ми щойно побесідували на тему відсутності змагання. Коли йдеться про статус і гордість, принцип, якого дотримується втілений Бог, полягає в тому, щоб не сперечатися з людьми й не змагатися з людьми за статус, гордість чи репутацію. Схильність змагатися з іншими через ці речі є саме виразним проявом того, як розбещене людство виявляє розбещені характери. Тому відсутність змагання – це також те, у чому сутність людськості втіленого Бога відрізняється від сутності людства, і це аспект змісту, який людям слід розуміти.

Тепер, коли ми закінчили бесідувати про аспект відсутності змагання, побесідуймо про аспект відсутності боротьби. Не боротися – це дещо схоже на те, щоб не змагатися, але є також деякі відмінності. Окрім тих проявів того, що втілений Бог не змагається, Він також має певне практичне втілення в життя та вияви в аспекті того, щоб не боротися. Через це втілення в життя та ці вияви люди також можуть краще зрозуміти аспект людськості-сутності втіленого Бога. Що взагалі охоплює цей аспект – не боротися? Він усе ще стосується взаємодії та спілкування з людьми. Принцип утіленого Бога щодо взаємодії та спілкування з людьми полягає в тому, щоб ставитися до людей справедливо, вести справи згідно з принципами й не грати в психологічні ігри або не використовувати хитрощі з людьми у Своєму серці чи потайки. Під час взаємодії з людьми та обговорення певних тем Він абсолютно ніколи не роздумуватиме у Своєму серці: «Що ти маєш під цим на увазі? Ти навмисно націлився на Мене? Чи є прихований сенс у твоїх словах? Чи відбувається щось іще потайки? Я маю подумати про те, як говорити з тобою, як показати тобі, з чого Я зліплений, або як боротися з тобою». Коли Я взаємодію та розмовляю з вами, у Мене немає цих думок. Навіть якщо інша сторона навмисно хоче боротися, Я абсолютно ніколи не буду боротися з нею. Навіть якщо інша сторона – це невіруючий, який хоче з’ясувати реальну ситуацію або вхопитися за щось, щоб використати проти Мене, Я однаково веду справи згідно з принципами. Я не борюся з ними; Я роблю те, що Мені слід робити, і кажу те, що Мені слід казати. Я дію й говорю згідно зі Своїми принципами та Своїми межами того, як Я живу як людина. Коротко кажучи, хоч би хто це був, Я з ним не борюся. Наприклад, Я запитую когось: «Які результати проповідування Євангелія в цьому місяці?». Вони думають собі: «Чому Він раптом запитує про ситуацію з проповідуванням Євангелія в цьому місяці? Що це означає? Хтось доповів про якусь мою проблему за моєю спиною? Він намагається з’ясувати правду про мою ситуацію та відсторонити мене?». Чому вони так думають? Чи є в Мене прихований мотив, коли Я про це запитую? Чи є тут прихований сенс? (Ні.) Вони хочуть боротися, тому їм здається, що Мої слова мають прихований сенс, або, оскільки вони скоїли якісь погані речі за лаштунками й мають нечисту совість, вони вважають, що, мабуть, коли Я говорю, то маю прихований мотив. Насправді, коли Я запитую, як іде проповідування Євангелія в цьому місяці, це речення означає саме те, що сказано на поверхні; немає жодного іншого сенсу. У Мене немає наміру боротися, і Я не намагаюся змусити тебе видати себе, змусити тебе визнати, що результати в цьому місяці не є хорошими, або змусити тебе зізнатися в тому, як останнім часом іде проповідування Євангелія, щоб Я міг використати це як привід вхопитися за щось, щоб обітнути й відсторонити тебе. Радше Я намагаюся в практичний спосіб з’ясувати ситуацію з роботою церкви й допомогти тобі розв’язати проблеми, які є у виконанні твого обов’язку. Але якщо ти завжди хочеш шукати прихований сенс у Моїх словах і завжди хочеш боротися зі Мною, тоді Я тебе не запитуватиму. Я можу запитати інших людей. Я піду до того, від кого зможу дізнатися реальну ситуацію, хто може нормально спілкуватися, говорити як нормальна людина й казати правду. Ти зі всього робиш проблему, і з тобою занадто багато клопоту. Ти занадто підозріливий, і твоє мислення занадто складне, тому Я не буду з тобою спілкуватися. Це Мій принцип взаємодії та розмови з людьми. Чи сказали б ви, що він простий? (Так, він простий.) Наприклад, хтось вихвалявся переді Мною тим, що побував на розкішному круїзному лайнері. Я сказав: «Я справді не був на розкішному круїзному лайнері. Ви – багаті люди; ви бачили світ». Це не слова, сказані в гніві, і вони не сказані через імпульсивність. Я не був на ньому, тому Я кажу щиру правду; Я не вдаю. Зустрічаючи таку людину, Я відступаю й абсолютно не борюся з нею. Деякі китайці завжди розмовляють зі Мною англійською, використовуючи деякі слова, яких Я раніше не чув. Бачачи, що Я їх не чув, вони вихваляються ще енергійніше: «Я спеціально казатиму те, чого Ти не знаєш. Я зроблю так, щоб Ти не міг мене зрозуміти, змушу Тебе заздрити й ревнувати, і змушу Тебе злитися!». Хіба це не боротьба? (Так і є.) Я кажу: «Я не чув слів, які ти використав. Твоя англійська досить хороша». Деякі люди люблять вихвалятися й дивитися на людей зверхньо, завжди поводячись так, ніби вони вищі, думаючи, що вони є чимось особливим, і вважаючи, що вони здібні й на голову вищі за інших. Зустрічаючи таких людей, Я також можу ставитися до них правильно. Якщо ти любиш вихвалятися, то Я дозволю тобі вихвалятися найповнішою мірою. Я не буду тебе перебивати, а тим паче боротися з тобою.

Ви можете скрізь побачити людей, які люблять боротися; хоч де є групи людей, там будуть ті, хто любить боротися. Вони часто змагаються та борються з іншими й боротимуться за одне слово, одну річ чи одну справу. Я бачив занадто багато таких людей. Однак, Я не борюся з людьми. Чому Я цього не роблю? Тому що боротьба просто ніколи не була для Мене природною. У церкві також є багато людей, які завжди грають у психологічні ігри під час взаємодії та розмови зі Мною. Вони завжди розмірковують: «До чого Ти хилиш? Ти дізнався про якусь мою погану поведінку за моєю спиною? Ти збираєшся мене відсторонити?». «Чому Ти це кажеш? Ти натякаєш? Чи є якийсь прихований сенс у тому, що Ти кажеш? Ти намагаєшся змусити мене щось зробити?». Наприклад, хтось був одягнений у футболку, і Я сказав: «Колір твоєї футболки досить гарний. Тобі в прохолодно? Вона бавовняна?». Хіба це не цілком нормальні й звичайні слова? (Так і є.) Тоді ця людина подумала собі: «Ти про це запитуєш, тому що теж таку хочеш? Хіба не так чиновники зазвичай просять речі у звичайних людей? Вони не просять відкрито, а починають здалеку, дозволяючи людям зрозуміти натяк і добровільно доставити речі до їхніх дверей. У такий спосіб, якщо згодом це спливе, вони зможуть сказати, що вони про це не просили, і це не було вимаганням. Чи до цього хилив Бог? Якщо Він мав на увазі саме це, то я мушу швидко купити кілька футболок і відправити їх». Подумавши так, ця людина купила кілька футболок і відправила їх Мені. Вона подумала, що оскільки Я сказав, що футболка гарна, Я захотів таку саму. Насправді Я зовсім не хотів її; Я просто спілкувався. Якби Я справді її хотів, Я б просто сказав про це прямо; Я б абсолютно ніколи не змушував людей читати між рядками. Тому Я не міг прийняти футболки й швидко повернув їх. У Мене не бракує одягу. У Мене є Мої власні вподобання щодо того, що Я ношу, і ніхто інший не може цього збагнути. Це зрозуміло? (Так.) Коли Я розмовляю з людьми, навіть у невимушеній бесіді Я говорю дуже конкретно й серйозно. Часто деякі люди зі складним мисленням тлумачать те, що Я кажу, у перекручений спосіб і розмірковують, чи мають Мої слова якийсь прихований сенс, стаючи войовничими. Дозвольте Мені дещо прояснити для вас: Я не маю абсолютно жодного наміру ні з ким боротися. Те, що Я повідомляю, коли говорю, – це саме те, яким є буквальний сенс Моїх слів; у тому, що Я кажу, немає абсолютно жодного прихованого сенсу. Тому, коли ти розмовляєш зі Мною, усе, що ти чуєш від Мене, означає саме те, що сказано. Не вдавайся до надмірного тлумачення цього, не вдавайся до надмірного обдумування й не грай у психологічні ігри, а тим паче не використовуй жодних хитрощів, щоб перевірити Мене чи зробити припущення про Мене. Слова, які Я говорю, найпростіші та найзрозуміліші; будь-хто з крихтою нормального мислення може зрозуміти, що Я кажу. Якщо ти не борешся, нам буде легко ладнати й влагоджувати справи. Коли Я вказую тобі щось зробити, Я не заплутую речі; тобі просто потрібно робити саме так, як Я кажу. Якщо ти борешся, це натомість затримає справи, і Я відчуватиму відразу до тебе. Я скажу: «Ти любиш боротися, маєш надто складне мислення й не є прямолінійним. Мені не подобається взаємодіяти чи розмовляти з такими людьми, як ти. Я краще пограюся зі Своїм домашнім собакою, ніж буду спілкуватися чи взаємодіяти з тобою. Ти борешся з тією людиною і з цією людиною цілісінький день; це не те, що Мені подобається робити. За природою Я називаю речі своїми іменами, коли говорю й веду справи; Я не борюся з людьми». Ти абсолютно не маєш боротися. Якщо ти завжди борешся, ти втратиш свою гідність, і ти не матимеш жодної ваги в Моєму серці. Коли тебе про щось запитують, просто кажи правду. Кажи те, що спадає на думку в той момент, і кажи стільки, скільки можеш згадати. Не роздумуй постійно, чому Я хочу про щось дізнатися, якими будуть недоліки, якщо ти скажеш про це правду, або чи вплине це на твій статус чи на те, як на тебе дивиться Вишнє. Якщо ти завжди роздумуєш над цими речами, ти накличеш на себе біду. Я кажу тобі: говори чесно, і не грай у психологічні ігри, і не використовуй хитрощі. Навіть якщо ти зробив щось не так, тобі слід сказати правду й не приховувати цього. Навіть якщо ти не придатний для своїх обов’язків, Божий Дім лише відсторонить тебе згідно з принципами й не плекатиме ненависті до тебе. Але якщо ти завжди приховуєш реальну ситуацію й завжди граєш у психологічні ігри під час розмови зі Мною, то навіть якщо тебе не відсторонять, Я відчуватиму до тебе внутрішню відразу. Щоразу, коли Я думатиму про тебе, Я відчуватиму огиду, і Мені не принесе жодної радості, якщо Мені доведеться використовувати тебе. Тож який шлях ви обираєте? (Ми говоритимемо правдиво.) Правильно. Ніколи не грайте в психологічні ігри. Хоч би коли це було, говорити чесні слова, вести чесні справи й казати правду має бути межею для твого життя по-людськи, а також найфундаментальнішим принципом, якого тобі слід дотримуватися в тому, як ти живеш як людина. Не грай постійно в психологічні ігри. Особливо під час розмови чи влагодження справ зі Мною, тобі абсолютно не можна грати в психологічні ігри. Не ходи околяса та не тримай людей у напрузі, коли говориш, і не грай у психологічні ігри, коли владнуєш справи. Якщо ти намагаєшся бути розумним, думаючи собі: «Я владнаю цю справу перед Тобою, щоб дати Тобі побачити, який я зайнятий і як ретельно та щільно впорядкована моя робота, але за Твоєю спиною я нічого не робитиму», – якщо ти так роздумуєш, на тебе чекають неприємності. Я поводжуся з тобою за правилами й владную справи згідно з принципами. Я не боротимуся з тобою; Я не боротимуся з тобою, використовуючи твої методи або хитрощі, які ти використовуєш для боротьби. У церкві є адміністративні постанови, а Божий дім має принципи поводження з людьми. Рано чи пізно тебе притягнуть до відповідальності, і ти заплатиш ціну за цю свою неналежну поведінку й навіть лихі вчинки. Це зрозуміло? (Так.)

Іноді ми їздимо відвідати деякі китайські церкви в США. Щойно ми приїжджаємо й бачимо братів і сестер, деякі люди попереджають інших, вигукуючи: «Бог тут! Брат тут!». Вони ледарювали, але коли вони це чують, атмосфера раптом змінюється. Дехто заводить газонокосарки, щоб косити газон, дехто прибирає, і вони стають зайнятими. Я кажу: «Чому ти почав прибирати, коли побачив, що Я йду? Ти робиш це лише для того, щоб влаштувати для Мене виставу? Чи дієш ти з розумом, роблячи це?». Люди можуть грати в психологічні ігри з іншими людьми й намагатися обдурити їх, і вони роблять те саме з Богом; це людська природа. Який аспект людської природи це викриває? Хіба такі люди не мають низької гідності? (Мають.) Люди занадто лукаві й украй мерзенні. Вони звикли боротися з людьми, і вони навіть хочуть боротися з Богом. Ти завжди насторожений щодо Мене й завжди чиниш опір у своєму серці; за кого ти Мене маєш? Насправді Я не маю жодного бажання бачити, що ти робиш, коли Мене немає поруч. Я просто бесідую про істину, щоб вивести тебе на правильний життєвий шлях і щоб ти в усьому діяв згідно з принципами. Якщо ти можеш свідомо йти правильним шляхом, то ти людина. Якщо ти не йдеш правильним шляхом, а вдаєшся до дрібних хитрощів за Моєю спиною й борешся зі Мною, то ти не людина; ти диявол, тварина. У такому разі, хоч скільки б Я говорив, це марно; Бог не спасає таких людей, як ти. Ти хочеш боротися, але Я справді не буду боротися з тобою; Я триматимуся від тебе подалі. Я не лише намагатимуся не ходити туди, де ти живеш і працюєш, але й тобі також слід намагатися не заходити туди, де Я особисто живу й працюю. Чому? Тому що Мені не подобається боротися з тобою. Ти так любиш боротися; якби ти завжди був поруч зі Мною, хіба Я не відчував би виснаження? Дехто каже: «Якщо Ти не борешся, чому Ти відчуваєш виснаження?». Якщо ти завжди борешся зі Мною, Мені доведеться постійно бесідувати з тобою про істину. Навіть у незначній справі Мені доведеться довго бесідувати про неї з тобою. Хіба ти не думаєш, що Я відчував би виснаження? Якби Я не обговорив усе з тобою і не спонукав тебе зрозуміти, ти завжди мав би почуття образи у своєму серці, завжди був би негативно налаштованим, мав би непорозуміння й нарікав би, і твій розум був би сповнений негативних речей. Природа-сутність людини є від сатани, і характер сатани став її життям. Розбещене людство схильне до боротьби, і людині дуже важко утриматися від боротьби. Отже, коли ви більше не гратимете в психологічні ігри під час взаємодії та розмови зі Мною, коли ви зможете серйозно ставитися до всього, що Я кажу, і чисто це сприймати, і коли ми зможемо бути відкритими й чесними одне з одним і говорити про будь-що, тоді між нами буде взаєморозуміння. Навіть без слів ми будемо сумісними в дусі, між нами не буде жодних бар’єрів чи непорозумінь, і ми зможемо повністю спілкуватися в наших серцях. Тоді ми зможемо жити разом і ладнати. Зараз Я в односторонньому порядку не борюся з вами, але ви не можете втриматися від боротьби. Тому, навіть якщо ви відкрито не повстаєте, щоб протистояти Моїм словам, відкидати, судити й засуджувати їх, ви однаково чинитимете опір у своїх серцях і однаково потайки боротиметеся зі Мною. Це доводить, що людина не може мати справжньої покори, не розв’язавши своїх розбещених характерів. У більшості справ ви не лише не можете досягти єдності зі Мною, але й не маєте навіть найбазовішого взаєморозуміння зі Мною чи розуміння Мене; ви зовсім не можете цього досягти. Отож нам було б дуже важко жити разом так, щоб усі були щасливі й відчували радість. Якби Я був із вами, Я б завжди хотів вивести вас на правильний шлях, щоб ви могли мати чисте сприймання й робити правильний вибір у всіх справах, щоб ви могли йти правильним шляхом чи то в житті, чи то в тому, як ви живете як люди, чи то на шляху віри в Бога, і щоб незалежно від того, говорив Я чи ні, ви мали б у своїх серцях найбазовішу довіру до Мене, а також слухняність і покору Мені. Але зараз люди не можуть досягти навіть цієї найбазовішої довіри, слухняності й покори; мислення людей занадто складне. Якщо Я буду дещо добрим до тебе, ти подумаєш, що ніхто не може з тобою зрівнятися і що ти перебуваєш високо над усіма іншими, і станеш владним через свій зв’язок зі Мною та використовуватимеш Моє ім’я, щоб хизуватися своєю значущістю. Якщо Я ставитимуся до тебе нормально або дещо холодно, ти вважатимеш, що в Мене немає любові. Якщо Я буду дещо суворим із тобою або завжди обтинатиму й повчатиму тебе, ти почуватимешся скривдженим і вважатимеш, що з тобою поводяться несправедливо, думаючи, що в Мене немає любові чи терпимості до тебе. Хоч би що Я робив, ви матимете власну думку щодо цього, тому що ваші проблеми занадто серйозні, а ваше мислення занадто складне. Тому, навіть якби Я жив разом із вами, під час нашого спілкування та взаємодії постійно виникали б проблеми. Зрештою, ці проблеми постійно призводили б до конфліктів, і якби конфлікт загострився, було б важко сказати, чи змогли б ви й далі йти цим шляхом віри в Бога. Ви думали, що маєте велику віру? Ваш духовний зріст занадто малий! Навіть зараз, коли Я втілився як дуже звичайна людина, і так довго розмовляв із вами та виконував роботу над вами, взаємодія з вами становить великі труднощі. У чому корінь цих труднощів? (Ми занадто лукаві й схильні до боротьби.) Мислення людей не є чистим, і люди не є чесними; вони сповнені розбещених характерів. Якщо, коли Я дізнаюся, що ти виявляєш розбещені характери або маєш якісь вади у своїй людськості, Я не вказую тобі на них, це здавалося б безвідповідальним із Мого боку. Якби Я вказував тобі на такі речі, і ти міг би їх прийняти, це, звісно, було б краще. Але якщо ти цього не приймаєш, чи слід Мені потурати тобі, чи Мені слід обітнути й суворо дисциплінувати тебе? Якби Я потурав тобі, Я не міг би примирити це зі Своєю совістю. Якби Я обітнув тебе, ти не зміг би цього прийняти й почувався б скривдженим. Якби Я завжди бесідував з тобою про істину, а ти однаково не приймав би її у своєму серці, тоді скажи Мені, чи варто було б Мені це робити? Хіба Я не відчував би виснаження? (Відчував би.) Якби Я проповідував кожному з вас щодня, хіба Я не став би роботом? Хіба Я не став би інструментом? Це не та робота, яку Я маю виконувати. Я говорю до всього людства; це Моє служіння. Мої слова не спрямовані на якусь конкретну особу. Я говорю до всього людства, а ти є членом людства, тому ці слова стосуються тебе. Повільно їж і пий їх самостійно, повільно порівнюй себе з ними й повільно переживай та змінюйся. Але скільки часу займе ця повільна зміна? Це три-п’ять років чи десять-двадцять років? І до якої міри ти змінишся? Це залежить від твоєї особистої рішучості та здатності до сприймання. Протягом цього періоду, коли ми взаємодіємо разом, ви брешете й обманюєте, змагаєтеся й боретеся, і використовуєте хитрощі. Тому нам справді нелегко досягти гармонії, взаєморозуміння та єдності або відчувати щастя й радість у нашій взаємодії. У будь-якому разі, чи то люди, з якими Я контактую зблизька, чи то на відстані, дотепер Я не відчув ані щирості чи змін від жодного, ані почуття щастя чи втіхи від жодного. Ба більше, після того як Я прожив так довго, що зараз є Моїм найглибшим усвідомленням? Можна точно сказати, що єдина річ, яку Я найбільше не бажаю робити, – це мати тісний контакт із людьми та тісно з ними взаємодіяти. Я нікого не обманюю, ні з ким не змагаюся й не борюся, але люди завжди хочуть змагатися, боротися й обманювати. Що Мені робити? Чи слід Мені потурати людському обману, змаганню та боротьбі, чи Мені слід змінити людський обман, змагання та боротьбу? Я не можу обслуговувати людей. У Мене справді є певна здатність і певні шляхи, щоб змінити людей, але цей процес змін занадто довгий і занадто складний. Зрештою, Я погоджуюся на наступний найкращий варіант: контактуючи з людьми, Я намагаюся з усіх сил допомагати тим, кому можна допомогти. Щодо тих, хто не приймає допомоги, хоч би що там було, Я намагаюся уникати контактів і взаємодії з ними, і проводжу час в очікуванні!

Прийняття істини та покора істині, щоб відкинути розбещені характери й досягти очищення, – це процес; це нелегка справа. За роки взаємодії з людьми, у якій би групі людей Я не опинився, і хоч би як люди відрізнялися за віком, зовнішністю, кольором шкіри, вдачею та умовами життя, Я завжди відчуваю, що їхня природа-сутність така знайома, ніби Я все це вже бачив. Я відчуваю, що характер-сутність усіх видів людей однаковий, і після того, як Я взаємодію з ними, усі вони виявляються саме такими, як Я й очікую. За цих обставин, у якому Я настрої? Чи це хороший настрій? (Ні.) Ніхто не знає, чому Я в поганому настрої. Чи мають люди це усвідомлення, коли взаємодіють зі Мною? (Ні.) Живучи в розбещеності, людство покладається на такі засоби виживання, як обман, змагання та боротьба, щоб жити. Так вони повністю у своїй стихії, живучи безтурботно й спокійно. Вони живуть у гріху, насолоджуючись задоволеннями гріха без жодних турбот, і не відчувають, що це щось болісне. Саме тому, що всі люди мають гріховну природу, гріх є життям людей, а сутністю життя людей є гріх, вони не відчувають, що жити в гріху болісно. Це як свиня; свиня – це брудна річ, мерзенна річ. Вона їсть і спить у ямах із багнюкою та на смітниках, не відчуваючи себе брудною чи мерзенною. Є також хробаки; вони живуть у гнойових купах і смердючих канавах, ніколи не відчуваючи ані найменшого бруду, – вони навіть почуваються цілком як удома й комфортно. Люди живуть у межах своїх розбещених характерів і серед змагань та боротьби, і вони також не вважають це болісним чи важким. Деякі люди навіть вважають, що якби вони прожили хоча б один день без змагань, боротьби чи хитрощів, їхнє життя було б занадто нудним і нецікавим, тому їм потрібно знайти щось, за що можна поборотися, або когось, до кого можна застосувати хитрощі. У їхніх очах, живучи в плоті й носячи людську шкіру, люди мусять змагатися й боротися; якщо вони цього не роблять, їхнє існування втрачає свою цінність. Для Мене це відчуття зовсім інше. Я відчуваю, що змагатися й боротися з людьми – це дуже виснажлива річ, а також щось дратівливе; це одна головна річ, від якої Я найбільше хочу втекти в цьому житті. Я не вмію змагатися чи боротися й не бажаю змагатися чи боротися. Коли Я справді стикаюся зі справами, пов’язаними зі змаганням і боротьбою, Я просто хочу відступити, обійти й уникнути їх, тому Я вважаю ці речі особливо дратівливими. Після багатьох років Мого роздратування ці емоції накопичилися й досягли своєї межі, і зрештою Я відчув, що взаємодія з людськими істотами – це найболісніша річ у світі. Щоразу, коли Я зустрічаю когось, хто змагається й бореться зі Мною, це відчувається так, ніби Мене пропускають крізь м’ясорубку, ніби Мною граються; ось таке відчуття. Маючи ці відчуття, Я роздумую: «Як виявляється цей аспект їхнього розбещеного характеру? Яка сутність такої людини? Якщо буде нагода, Я побесідую про це з ними. Якщо вони зможуть прийняти істину, це було б найкраще, і їм справді варто допомогти. Якщо вони не приймають істину, тоді Я просто дозволю речам іти своїм природним шляхом, і нехай доля робить із ними те, що забажає». Люди, які не приймають істину, – це люди без людськості, і вони також люди без благословень; це найдурніші люди, найнікчемніші люди. Після взаємодії з багатьма людьми Я розвинув таку думку й погляд на людей і світські справи: взаємодія з людьми стала втомливою справою. Це не фізичне виснаження, а духовне виснаження. У цьому виснаженні також є відчуття нудьги, пригніченості й болю. Якщо Я не взаємодію з людьми, Я рідше стикаюся з випадками, коли люди змагаються й борються зі Мною, і Мій дух почувається досить звільненим і розслабленим.

Останніми роками, взаємодіючи з деякими братами й сестрами, Я часто чую, як деякі люди кажуть: «Я щойно обмовився; дозвольте мені виправитися» або «У ситуації, про яку я дізнався раніше, є невелика розбіжність; дозвольте мені її виправити». Крім того, деякі люди мають більш належне ставлення до влагодження справ, ніж раніше, і є трохи більш серйозними та відповідальними. Ба більше, вони можуть терпіти труднощі й платити ціну, і в них менше нарікань. Більшість людей може обговорювати справи одне з одним і гармонійно співпрацювати, коли вони разом виконують свої обов’язки. Порівняно з тим, що було кілька років тому, вони стали набагато кращими й трохи змінилися. Щоразу, коли Я помічаю, що це відбувається, Я почуваюся досить добре. Я відчуваю, що всі ці роки повторення цих речей знову й знову не були марними – нарешті частина людей сприйняла ці слова серйозно. Почувши ці слова, вони можуть зрозуміти істину й вміти практикувати згідно з Божими словами. Незалежно від того, скільки вони здатні практикувати, принаймні вони мають життя-входження й дещо змінилися. Коротко кажучи, їхнє ставлення та погляди на істину стали відносно належними й правильними. Хоча деякі люди трохи змінилися, вони змінилися недостатньо. Іноді, коли люди стикаються з різними справами, усе ще трапляються випадки, коли вони змагаються й борються; проблему не було розв’язано у своєму корені. Ви змінилися лише трохи й ще не досягли того моменту, коли можете повністю коритися. Ви все ще маєте й далі прагнути до істини й далі переживати обтинання, випробування та переплавку. Зміна – це не зовнішня зміна, тож що саме змінюється? Я говорив стільки років, і ви прийшли до усвідомлення того, що маєте чимало розбещених характерів, і що насправді ви також маєте чимало вад у своїй людськості. Вам має бути зрозуміло, як відкинути свої розбещені характери й належно виконувати свої обов’язки, і як практикувати істину, щоб виконувати свої обов’язки відповідно до стандарту, чи не так? Принаймні всім вам має бути зрозуміло, як бути чесними людьми, а також вам слід знати, як це практикувати. Якщо щодо проблем, які ви розумієте і які перебувають у діапазоні ваших здібностей, ви можете докласти зусиль до пошуку істини, щоб розв’язати їх одну за одною, витерпіти трохи страждань, щоб подолати свої різні труднощі, і бути здатними практикувати істину, тоді Я міг би почати вважати, що ви, по суті, маєте трохи людської подоби. Навіть якщо ти іноді все ще демонструєш невелику схильність до боротьби, коли Я взаємодію з тобою, якщо Я вважаю, що це не очевидно, Мій погляд на тебе буде дуже відрізнятися від попереднього, і нам буде набагато легше ладнати. Ви мусите бесідувати й будувати плани щодо цього, щодо того, як прагнути, щоб досягти змін. У виконанні свого обов’язку ви не можете просто задовольнятися тим, щоб докладати трохи зусиль, трохи трудитися, робити щось для галочки, не робити неправильних речей, не спричиняти переривань і завад, або просто тим, щоб вас не відсторонили чи не вичистили. Радше ви мусите докладати зусиль до істини, до практики істини, а також до прийняття істини та покори їй. У цьому плані Я маю похвалити більшість сестер; більшість сестер справляється добре, тоді як більшість братів справляється погано. З відео з досвідними свідченнями Я бачу, що в різних пунктах церковної роботи більшість тих, хто відіграє головні ролі й служить кураторами, – це сестри; братів дуже мало. Більшість братів не сприймає речі серйозно, коли йдеться про різні пункти професійної роботи, і не сприймає речі серйозно, коли йдеться про істини-принципи та життя-входження або про різні істини щодо покори Богу та здобуття спасіння. Ба більше, багато братів просто взагалі не має духовного життя; вони не читають Божих слів, не слухають проповідей і бесід, не дивляться фільмів і відео Божого дому, а коли стикаються з проблемами, то не шукають істини й не бесідують із братами та сестрами. Сестри справляються із цим краще, ніж брати. Зокрема, деякі сестри, які нині служать кураторами важливої роботи в Божому домі, є більш слухняними й покірними, ніж раніше. Вони можуть терпіти труднощі, готові платити ціну, ведуть справи ретельно і є дуже серйозними, ретельними та відповідальними. Коли їх обтинають, вони не кидають своїх обов’язків і не нарікають; вони все ще здатні молитися та коритися й можуть шукати істину, щоб пізнати й розв’язати свої розбещені характери. Брати, ви можете подивитися, як ведуть справи сестри навколо вас. Вони ретельніші за вас і більш серйозні, відповідальні та сумлінні у своїх діях, ніж ви; ба більше, вони слухняні й покірні, і коли ведуть справи, то зосереджуються на пошуку істин-принципів. Звісно, є також частина братів, які є відносно слухняними й можуть бути ретельними та сумлінними в тому, що вони роблять, але більшість братів завжди трохи недбала. Невіруючі називають це бути неотесаним і розкутим. Божий дім не схвалює того, щоб «бути неотесаним»; Божий дім наголошує на бесіді про істину та влагодженні справ згідно з принципами, а також на сумлінному й ретельному веденні справ. Бути неуважним і недбалим абсолютно неприйнятно. Більшість братів недбало ставиться до влагодження справ, і вони ніколи не бувають сумлінними, завжди думаючи: «“Приблизно” або “досить близько” підійде; цього достатньо». Коли вони бачать, що деякі сестри докладають зусиль до істини, і підходять до неї сумлінно, і серйозно та ретельно ставляться до своїх обов’язків, вони навіть дивляться на них зверхньо, кажучи: «Ми справжні чоловіки. Чи потрібно вести ці справи з такими дрібними, тривіальними деталями? Усі ці бесіди про істину, усі ці молитви й пошуки – поки ми, по суті, рухаємося в правильному напрямі, це нормально. Яка користь від того, щоб бути таким вибагливим? Чи могли б ми все ще називати себе чоловіками, якби так через усе метушилися? Люди б із нас сміялися!». Це твоє ставлення неправильне. Хто б сміявся з тебе за те, що ти ведеш справи серйозно? Нехай сміються, якщо хочуть. Справжній чоловік мусить вести справи серйозно; у цьому немає нічого ганебного. Серйозне ведення справ – це ставлення до істини, до зобов’язань та до обов’язків, яке слід мати всім людям – створеним істотам, – незалежно від статі. Коли йдеться про виконання важкої фізичної праці або керування такими речами, як техніка, є різниця між чоловіками й жінками, але в прагненні до істини такої різниці немає. Істина спрямована не лише на чоловіків чи жінок, а на людство, яке охоплює і чоловіків, і жінок. Серед усіх істин, про які ми бесідували, лише в питаннях, що стосуються шлюбу, є різниця між чоловіками й жінками, яка вимагає від чоловіків виконувати чоловічі зобов’язання, а від жінок – жіночі. В інших аспектах істини немає жодних відмінностей між чоловіками й жінками; усі вони є речами, які людям слід практикувати. Особливо в питаннях, що стосуються істин-принципів, ти не маєш помилятися, і твій напрям і мета також не мають бути неправильними. У прагненні до істини, коли йдеться про розбещені характери людини, стани, які вона виявляє, і її думки та ідеї, ти мусиш детально досліджувати й розпізнавати їх. Якщо ти не досліджуватимеш їх, ти ніколи не знайдеш ключової проблеми. Якщо ти не можеш її знайти, ти не можеш її розв’язати, і ти завжди житимеш у межах своїх розбещених характерів, будучи стурбованим ними й піддаючись їхнім маніпуляціям – ти не зможеш досягти зміни й не зможеш відкинути свої розбещені характери.

Сьогодні ми бесідували про кілька аспектів, пов’язаних із темою «не ставити втіленого Бога на один щабель із розбещеним людством». Це переважно мало на меті розповісти вам про принципи, за якими Я живу як людина та взаємодію з людьми, а також про Мій внутрішній характер і сутність, коли Я взаємодію з людьми. Ви не можете побачити, зрозуміти чи оцінити ці речі ззовні, тому Я поділився з вами Своїми почуттями та Своїми принципами ведення справ. Я не свідчу про Себе; Я просто ділюся цими речами з вами, щоб ви могли знати й розуміти принципи, за якими Я живу як людина й веду справи, а також життя, характер і сутність, якими Я живу. Це не секрети, і це не таємниці. Коли ви зрозумієте їх і вам стане все зрозуміло, ви зможете пізнати Бога й точніше пізнати Божу втілену плоть. Інакше твердження «Божа втілена плоть може представляти Бога на небі, і Він володіє Божою ідентичністю та сутністю» могло б назавжди залишитися для вас порожньою фразою, або воно могло б назавжди залишитися в межах ваших уявлень і фантазій, або воно могло б назавжди залишитися для вас таємницею. Насправді це проблема, яку можна розв’язати; це не теорія, і це не шаблонний вислів. Хоча форма, у якій існує життя втіленого Бога, дещо відрізняється від форми, у якій існує Бог на небі – це Божий Дух, Який існує у плоті, – немає жодної різниці в Їхньому житті й немає жодної різниці в Їхньому житті-сутності. Тож звідки походять ці речі, про які ми говорили, – те, що Божа втілена плоть не обманює, не змагається й не бореться з людьми? Вони походять із власного життя Бога; якщо бути точним, вони походять із вираження власного характеру Бога. Тому казати вам «Я нікого не обманюю, ні з ким не змагаюся й не борюся» – це не бюрократичний зворот і не таємниця. Він просто така людина, Він просто живе в такому житті, і Його принципи того, як Він живе як людина, а також життя, характер і сутність, якими Він живе, – усе це містить елементи відсутності обману, відсутності змагання й відсутності боротьби з людьми. Це зрозуміло? (Так.) На цьому ми закінчимо нашу бесіду на сьогодні. До побачення!

17 серпня 2024 року