Нещодавно ми бесідували про деякі прояви, пов’язані із совістю й розумом, які вказують на відсутність людськості, чи не так? (Так.) Наводячи деякі негативні приклади, ми розвінчали деякі прояви того, що в людськості людей немає совісті й розуму. Отже, чи дізналися ви завдяки бесіді про ці негативні приклади, які прояви мають бути в житті людей із совістю й розумом? (Завдяки Божій бесіді про деякі прояви того, що в людей немає совісті й розуму, я зрозумів, що в людей з нормальною людськістю має бути почуття сорому, і що коли з ними щось трапляється, їм слід бути здатними це обмірковувати й підходити до цього раціонально.) Хто ще може щось додати? (Завдяки Божій бесіді я зрозумів, що нелюди мають прояви непоступливості й упертості, тоді як люди з нормальною людськістю можуть розпізнавати правильне й неправильне та знати, що є слушним, а що – неслушним; вони можуть приймати позитивні речі, і вони розглядають людей, справи та речі відносно об’єктивно й раціонально. Крім того, у них є почуття сорому; коли вони роблять щось не так, то можуть визнати свої помилки, швидко їх виправити й покаятися.) Кажучи простими словами, по суті, усе зводиться до цих речей. З одного боку, люди з совістю й розумом здатні правильно ставитися до людей, справ і речей, а також можуть об’єктивно оцінювати й розглядати людей, справи та речі. З іншого боку, у них також є почуття сорому, і вони роблять усе на основі своєї совісті й розуму. Оскільки ми говоримо про совість і розум, поговорімо про конкретні моральні якості, які людям слід мати у своїй совісті і які людям слід проявляти. Раніше ми казали, що люди із совістю мають дві якості: одна – це порядність, а інша – доброта. Тобто, окрім здатності розпізнавати правильне й неправильне та знати, що є слушним, а що – неслушним, той, хто має рису й характеристику совісті й розуму, щонайменше є порядною та доброю людиною. У цій порядності й доброті є свої деталі. Це не означає зовні здаватися досить прямолінійним або не мати злого вигляду, не беручи участі в жодному очевидному скоєнні зла чи поганих речей, – це не стосується цих зовнішніх проявів, про які люди думають у своїх уявленнях. Радше це означає мати деякі прояви, які узгоджуються із сутністю порядності й доброти в конкретних ситуаціях.

Спершу поговорімо про порядність і доброту. Первинні прояви, що містяться в совісті, – це порядність і доброта. Спершу розгляньмо це з погляду життя по-людськи. Як можна визначити, чи є людина порядною й доброю, за тим, як вона живе як людина? Зазвичай у людей із совістю є межа для їхнього життя по-людськи; це означає, що в їхніх серцях є стандарт того, як вони живуть як люди. Наприклад, спілкуючись з іншими, вони на них не наживаються. Чи є це стандартом для життя по-людськи? (Так.) Не наживатися на інших під час спілкування з ними – це базовий стандарт для життя по-людськи. У людей із совістю й розумом є межа в тому, як вони живуть як люди, ведуть справи та спілкуються з іншими, яка полягає в тому, що вони не наживаються на інших людях. Незалежно від того, спілкуються вони з бідним чи з багатим, вони на них не наживаються. Вони думають: «Гроші інших людей належать їм. Хоч би яким бідним я був, я не можу на них наживатися». Якщо їм бракує грошей або вони потребують допомоги, навіть якщо вони бачать, що хтось інший багатий, вони абсолютно не наживатимуться на ньому. Якщо хтось їм допомагає, вони знайдуть спосіб віддячити йому, і точно не залишать усе так, як є. Наприклад, якщо хтось пригощає їх їжею, вони шукатимуть нагоди пригостити його у відповідь або зроблять усе можливе, щоб допомогти, коли інша людина цього потребуватиме. Вони вірять, що лише так живучи як люди, вони можуть відчувати спокій у серці. Бачиш, хіба це не означає мати межу для свого життя по-людськи? (Означає.) Це також стандарт для життя по-людськи. Люди із совістю можуть цього досягти. Якщо вони винні комусь гроші або послугу, то завжди відчувають неспокій у серці й постійно шукатимуть нагоди віддячити цій людині. Вони можуть віддячити їй грошима чи матеріальними речами або ж допомогти в міру своїх можливостей, коли ця людина постає перед якимись труднощами. Лише так вони можуть відчувати спокій і не почуватися в боргу у своєму серці. Якщо вони не мають нагоди компенсувати цій людині або не мають можливості віддячити їй, у них довічно буде почуття боргу перед нею. Коли вони бачитимуть цю людину, їм завжди здаватиметься, що вони не можуть дивитися їй в очі, і вони не зможуть спокійно їсти чи спати. Тягар упаде з їхніх плечей, а їхнє серце відчує спокій лише тоді, коли вони повністю компенсують цій людині. Лише такі люди є тими, хто має совість, розум і почуття сорому. Якщо ти спілкуєшся з такою людиною, вона абсолютно ніколи не буде тобі нічого винна, і ти не будеш завжди її кредитором. Хіба це не прояв наявності совісті? (Так.) Не наживатися на інших – це межа, яка є в людей такого типу для їхнього життя по-людськи, і це також можна назвати принципом їхнього життя по-людськи. Вони просто мусять так діяти; якщо вони цього не зроблять, то відчуватимуть неспокій у серці й завжди звинувачуватимуть себе. Це прояв порядності чи доброти совісті? (Це порядність.) Порядність тут трохи більш виражена. Чи є в цьому також доброта? (У цьому також є доброта – небажання наживатися на інших і небажання завдавати іншим шкоди чи збитків.) У небажанні того, щоб інші зазнавали збитків, є елемент доброти. Тож чи має цей принцип їхнього життя по-людськи щось спільне з їхньою вдачею? (Ні.) Чи має це щось спільне з тим, чого їх навчила сім’я чи суспільство? (Ні.) Чи має це щось спільне з тим, бідні вони чи багаті? (Ні.) Чи має це щось спільне з їхньою проникливістю? (Ні.) Важливим є лише одне: це пов’язано з їхніми совістю й розумом, і це пов’язано з їхньою класифікацією. Лише тому, що вони мають якості порядності й доброти у своїй людськості, а також совість і розум людськості, вони так живуть як люди. Це не результат людського виховання. Навіть якщо батьки й навчають своїх дітей, вони можуть навчити їх лише деяких доктрин для життя по-людськи – батьки не можуть змінити природу-сутність своїх дітей, і вони абсолютно не здатні змусити своїх дітей робити щось на основі совісті й розуму. Тож цей принцип життя по-людськи, по суті, походить від їхньої людськості. Те, що в них є такий принцип і межа для їхнього життя по-людськи, не є результатом впливу іншої людини; це цілком походить від їхньої власної природи-сутності, а також від їхніх совісті й розуму. Тому, якщо людина має якості порядності й доброти, то незалежно від того, багата вона чи бідна, має вона проникливість чи ні, чи в її вдачі бути швидкою та ефективною, чи повільною та неквапливою, дратівливою чи лагідною, жодна із цих речей не є важливою в її повсякденному житті та в процесі її життя як людини й ведення справ. Що ж є важливим? Те, що в неї є межа для її життя по-людськи; у неї є межа або базовий принцип для її життя по-людськи, який полягає в тому, щоб не наживатися на інших. Це «не наживатися на інших» означає не бажати наживатися на інших і ніколи не робити нічого з метою наживатися на інших. Ця межа й принцип життя по-людськи походять із її людськості; вони виникають завдяки якостям її людськості. Тому той факт, що вона має такий принцип життя по-людськи, нерозривно пов’язаний з її совістю та порядністю й добротою її людськості. Тобто лише якщо людина має якості порядності й доброти у своїй людськості, у її житті по-людськи буде принцип не наживатися на інших; цей принцип виникає з якостей порядності й доброти в її людськості. Скажіть Мені, окрім порядності й доброти, чи мають люди з якостями людськості почуття сорому й усвідомлення сорому? (Так.) Вони радше самі зазнають збитків, ніж наживатимуться на інших. Якщо вони на комусь наживатимуться, то завжди відчуватимуть, що щось винні цій людині. Щоразу, коли вони бачитимуть цю людину, вони відчуватимуть себе гіршими людьми; вони відчуватимуть неспокій і невпевненість у серці й завжди хотітимуть шукати нагоди загладити свою провину. Якщо вони в когось позичають гроші й не повернули їх повністю, то відчуватимуть неспокій у серці. Навіть якщо хтось ненавмисно згадає про цю справу, вони відчують, як їхнє обличчя палає, збентежаться й навіть стривожаться. Якщо хтось заговорить про цю справу трохи різкіше, вони захочуть провалитися крізь землю, справді почуваючись надто приниженими, щоб дивитися комусь в очі. Чи це прояви наявності почуття сорому? (Так.) Усе це прояви, які демонструють люди з якостями людськості, спонукувані своєю совістю. Якщо людина такого типу має борг або винна комусь послугу, вона відчуває неспокій у серці, ніби зробила щось ганебне. Вона часто відчуває осуд з боку своєї совісті й намагається всіма можливими способами віддячити іншій стороні. Дехто працює на кількох роботах; дехто продає своє найулюбленіше майно; дехто розпродає сімейні активи; а дехто навіть хворіє, але не бажає витрачати гроші на візит до лікаря – вони радше самі терпітимуть бідність і виснаження, щоб заощадити гроші й швидко повернути свої борги. Деякі люди цього не розуміють і кажуть: «Якби хтось інший заробляв гроші так, як ти, він би вже давно купив машину й будинок. Ти використовуєш усі свої гроші на погашення боргів, живучи важким життям, – хіба це не надто безглуздо? Якщо ти не маєш можливості повернути гроші, то просто не повертай їх». Але вони думають: «Як я можу так жити як людина? Жити так як людина – це настільки втратити совість… чи був би я тоді й досі людиною? Витрачання чужих грошей, щоб жити добре, – хіба це відрізняється від витрачання брудних грошей? Чи могла б моя совість бути спокійною? Привласнювати те, що належить іншим, так ницо й брудно! Їм було нелегко заробити свої гроші. Вони вже тоді зробили мені величезну послугу, позичивши мені гроші, і я безмежно за це вдячний; я мушу швидко їм їх повернути. Живучи як людина, треба діяти по совісті й бути надійним; лише витрачаючи гроші, які заробив сам, можна відчувати спокій. Не наживатися на інших і не бути винним людям – це найбазовіша межа для життя по-людськи». Бачиш, у людей із совістю є найбазовіший, правильний принцип для ведення справ. Хоча між цілями, які вони ставлять для свого життя по-людськи, та істинами-принципами досі є велика відстань, що стосується життя по-людськи, то цього принципу життя по-людськи таких людей – не наживатися на інших – достатньо, щоб показати, що вони володіють якостями порядності й доброти у своїй людськості. Коли йдеться про питання того, щоб наживатися на інших, або наявності боргів, із принципу життя по-людськи, про який говорять ці люди, можна побачити, що вони відносно порядні й добрі. Вони не використовують перекручені міркування й не діють нерозумно. Вони кажуть: «Ця людина простягнула мені руку допомоги й позичила гроші, коли я переживав найважчі часи; це вже була величезна послуга. Якщо я можу повернути ці гроші, мені слід зробити це негайно». Хіба це не прояв порядного життя як людини? (Так.) Принаймні в них є дух праведності, і їхня людськість не є злою. А як тим часом думають злі люди? «Хто тобі тоді сказав позичати мені гроші? Хіба ти не міг просто не позичати їх мені? Ти був готовий позичити. Якщо я не хочу їх повертати, то й не поверну. Я використаю твої гроші, щоб зайнятися бізнесом і отримати великий прибуток; у тебе однаково є зайві гроші. Крім того, коли гроші в моїх руках, вони мої, і я можу витрачати їх як забажаю. А щодо того, чи поверну я їх, це залежить від мого настрою. Коли в мене будуть гроші, я поверну їх тобі, якщо буду в гарному настрої – ти можеш вважати це несподіваним прибутком. Якщо я їх тобі не поверну, ти нічого не зможеш із цим вдіяти; я не написав тобі боргової розписки, тому навіть якщо ти подаси до суду, то не виграєш». Це менталітет злих людей. Хіба це не нерозумно? (Так.) Те, як думають злі люди, є повною протилежністю тому, як думають порядні люди. Мислення порядних людей дуже доброчесне. Кажучи словами невіруючих, вони чуйні й розумні, вони уважні до інших у всіх аспектах, і вони цінують прихильність і праведність, розсудливість і людськість. Вони не діють нерозумно й не використовують перекручені міркування. Це порядність. А як думають порядні люди? «Їм було нелегко заробити свої гроші. Навіть якщо в них багато грошей, вони їхні, вони не для того, щоб ти їх використовував. Те, що вони їх тобі позичили, було послугою; коли ти щось комусь винен, ти взяв на себе борг, і тоді на тобі лежить відповідальність і зобов’язання його повернути». Бачиш, хіба спосіб їхнього мислення не є доброчесним? Хіба вони не розсудливі? Хіба вони не чуйні й розумні? (Так.) Це прояв порядності. Якщо людина має рису порядності у своїй людськості, вона думатиме саме так. Вона буде чуйною й розумною, а також розсудливою – це прояв наявності людськості. Прояв відсутності людськості – це діяти як зла людина: діяти нерозумно, відмовлятися дослухатися до голосу розуму, шаленіти, бути владним і деспотичним, завжди використовувати перекручені міркування, навіть не розуміти міркувань людськості й абсолютно не бути чуйним і розумним, а отже, тим паче не досягати рівня практики істини. Люди, які мають якості порядності й доброти у своїй людськості, є чуйними й розумними; те, що вони кажуть, дуже справедливе й розумне, має людський підхід і витримує критику. Лише такі люди мають умови для прийняття істини. Почувши Божі слова, лише люди з такими якостями людськості думають: «Божі слова такі правильні, це справді істина! Саме так слід жити як людина. Людям слід мати межу для свого життя по-людськи. Людям із совістю й розумом слід так ставитися до інших, і їм слід так жити як людина й вести справи. Божі слова такі правильні!». Бачиш, якості порядності й доброти в їхній людськості дають їм базові умови для прийняття істини, дозволяючи їм сказати «Амінь» і прийняти істину після того, як вони її почують, не відчуваючи опору чи відрази до неї й не відкидаючи її. Вони відчувають, що Божі слова правильні й повністю відповідають потребам нормальної людськості; що вони здатні задовольнити потреби в серцях людей і є саме тим, що слід мати людям із нормальною людськістю. Вони розуміють, що лише істина може задовольнити їх і дати їхній людськості змогу покращитися. Тому лише люди, які мають якості порядності й доброти у своїй людськості, можуть жадати істини, можуть знати, що Божі слова є істиною, коли вони їх чують, можуть потім прийняти істину у свої серця й можуть практикувати істину, щойно її зрозуміють.

У принципі життя по-людськи, який полягає в тому, щоб не наживатися на інших, якостями людськості, які людина чітко демонструє, є порядність, доброта й почуття сорому. Звісно, окрім того, що люди із совістю й розумом нікому не винні послуг чи грошей, вони демонструють ще один прояв того, що вони не наживаються на інших: коли інші люди наживаються на них і вони зазнають збитків, вони не тримають на них зла, а іноді навіть можуть давати речі іншим, і їх непотрібно про це просити. Якщо хтось постійно згадує про повернення свого боргу, ці люди почуваються ніяково: «Ти постійно про це згадуєш так, ніби я тисну на тебе, щоб ти повернув свій борг. Насправді я ніколи не збирався цього робити. Ти можеш повернути його, коли матимеш гроші; якщо в тебе немає грошей і ти будеш винен мені вічно, це теж нормально. Якщо ти наполягаєш на тому, щоб не повертати мені борг, я не вимагатиму від тебе його сплати. Якщо ти можеш його повернути, зроби це; якщо не можеш, я вважатиму це благодійною пожертвою». Бачиш, у них є ще й такий прояв і така межа для їхнього життя по-людськи. Припустімо, хтось просить позичити щось таке, що для них є дуже важливим і дуже цінним. Навіть якщо вони не дуже заможні, коли інша людина каже, що хоче це позичити, вони думають: «Мабуть, вона в скрутному становищі, якщо просить мене щось їй позичити, тому мені слід їй це позичити». Наприклад, скажімо, під час напруженого сільськогосподарського сезону хтось просить позичити їхній транспортний засіб. Їм самим потрібен транспортний засіб, і якщо вони позичать його цій людині, їхня власна робота затримається. Однак, оскільки вони добрі з погляду своєї людськості, вони однаково позичають його, лише кажуть тій людині швидко повернути його, щойно вона перестане ним користуватися. За кілька днів людина повертає транспортний засіб, але він пошкоджений і не відремонтований, тому їм доводиться ремонтувати його самим. Вони дещо роздратовані, але не надто гніваються, думаючи собі: «Забудь про це, ми сусіди й постійно бачимося; я на них не ображатимусь». Ось наскільки вони великодушні у своєму ставленні до людей; навіть коли вони зазнають збитків, то не здіймають через це галасу. Хоча всі однаково є людьми, принципи й межі для їхнього життя по-людськи різні. Деякі люди можуть давати благодійну допомогу, тоді як інші не тільки не можуть цього робити, а й хочуть наживатися на інших. Хоча цей тип відносно порядної й доброї людини відчуває певне роздратування після того, як зазнає збитків, вона не йде й не вступає в суперечку з іншою людиною, не свариться з нею і не вимагає компенсації; вона просто так виявляє терпимість. Якщо їй потрібно поїхати у справах і вона позичає чийсь транспортний засіб, після використання вона миє його й заправляє паливний бак. Коли вона повертає його власнику, транспортний засіб зовсім не пошкоджений, і вона також компенсує власнику за найвищою добовою ставкою оренди для такого типу транспортного засобу. Вона не змусить людину відчути, що на ній наживалися. Вона вважає, що це те, що їй слід робити. Дехто каже: «Чи дбає така людина лише про свою гордість?». Скільки представників розбещеного людства може досягти цього ступеня лише заради своєї гордості? Невіруючі часто кажуть: «Скільки коштує гордість?» і «Скільки коштує совість?». Ніхто не діставатиме свій гаманець лише для того, щоб підтримувати видимість або змушувати інших думати, що в нього є совість і людськість. Для кожної людини матеріальні речі й гроші важливіші за саме життя. Сказати щось приємне, шанобливе або нещире й улесливе заради підтримання видимості – це те, на що люди здатні, але насправді розлучитися зі своїми грошима, щоб допомогти іншим, нелегко – дуже мало людей може це зробити. Цього можуть досягти лише ті, хто має якості порядності й доброти у своїй людськості. Такі люди роблять усе на основі принципу «Я радше сам зазнаю трохи збитків, ніж на тобі наживатимусь». Якщо вони так не діють, то через це у своєму серці почуваються погано. Часто, коли така людина щось позичає, вона не тільки не наживається на позикодавці, а іноді навіть доплачує з власної кишені. Наприклад, коли вона позичає чийсь транспортний засіб, то заправляє і миє його, і зрештою компенсує власнику за найвищою добовою ставкою оренди для такого транспортного засобу. Якщо так порахувати, хіба це не виходить дорожче, ніж якби вона просто сама орендувала транспортний засіб? (Так.) Коли вона повертає транспортний засіб, якщо власник уважно його оглядає й перевіряє кілька разів, позичальник відчуває внутрішній неспокій, хвилюючись, що власник може помітити якісь місця, де транспортний засіб пошкоджено, і вимагатиме компенсації. Зрештою, після перевірки власник каже, що немає жодних проблем, він цілком задоволений, а також зауважує, що в майбутньому вона може позичати транспортний засіб у будь-який час. Лише тоді ця людина відчуває спокій у серці, думаючи: «Ах, вони мені довіряють; це все, що мені потрібно почути!». Бачиш, чого такі люди прагнуть у тому, як живуть по-людськи? Вони не прагнуть наживатися на інших; вони лише прагнуть жити по-людськи так, щоб викликати довіру, і щоб інші не дивилися на них зверхньо. Скажи Мені, чи здатна людина так діяти, тому що вона дбає про свою гордість, тому що вона боягузлива, тому що вона бідна й не має амбіцій, або тому що вона боїться, що на неї дивитимуться зверхньо? Це не обумовлено жодною із цих речей. Найбазовіший принцип людини із совістю в спілкуванні з іншими полягає в тому, щоб не наживатися на інших людях. Те, чого вони прагнуть, – це душевний спокій. Навіть якщо через це вони самі зазнають збитків або живуть важким життям, то не звинувачують інших і не прагнуть зводити з ними рахунки. Вони лише прагнуть чинити правильно щодо власної совісті й не бути нікому нічого винними. Хоч що вони роблять, вони відчувають, що мусять так діяти, щоб не почуватися винними, щоб їхня совість їх не звинувачувала й щоб вони ні на кому не наживалися; вони не роблять нічого такого, що залишає їх у боргу перед людьми й змушує людей позаочі їх критикувати. Вони можуть так діяти не тому, що бідні або в них слабка вдача, а тим паче не тому, що вони марнославні; радше до таких дій їх спонукають саме якості їхньої людськості – порядність і доброта. Особливо коли йдеться про те, щоб не наживатися на інших під час взаємодії з ними, вони поводяться особливо по-доброму й порядно.

Припустімо, що хтось перебуває в скрутному фінансовому становищі, і коли він спілкується з кимось заможним, ця людина дає йому деякі речі, якими вона більше не користується вдома, як благодійну допомогу. Одержувач думає: «Оскільки мені дали ці речі, це означає, що на мене не дивляться зверхньо; мені зробили послугу. Тож як мені віддячити цій людині? Я не можу дозволити собі дорогі подарунки – у мене є лише свіжі овочі з поля та яйця від наших домашніх курей на вільному вигулі. Можливо, вона таке не дуже цінує, але це найкраще, що є в нас, бідних людей, найпристойніше, що ми можемо запропонувати. Я дам їй трохи, щоб вона могла скуштувати щось свіже; це також знак моєї вдячності». Заможна сторона насправді давала речі, які їй самій були не потрібні, але одержувач зміг правильно сприйняти цю справу. Він би не сказав: «Ти дав мені речі, якими не користуєшся і які тобі не потрібні, – хіба це не просто відмахування від мене, як від жебрака? Чи ти однаково дав би мені ці речі, якби користувався ними? Чому ти не дав мені ті гарні речі, які в тебе є?». Людина, яка справді має совість і розум, не думала б так. Вона б просто подумала: «Те, що мені дали ці речі, означає, що на мене не дивляться зверхньо». Навіть якщо інші люди роблять якісь неприємні зауваження, і ця людина дещо засмучується у своєму серці, вона все ж може правильно ставитися до цієї справи й не намагається виправдовуватися; крім того, вона здатна компенсувати своєму благодійнику тим, що вважає найкращими речами, які в неї є, виходячи з власної сімейної ситуації та фінансових умов. Бачиш, її принцип спілкування та взаємодії з іншими полягає в тому, щоб не наживатися на них. Хоча цей принцип не здається чимось надзвичайним, і це загальновідома істина, до якої більшість людей звикла, не кожен може його дотримуватися, і не кожен розглядає його як найбазовіший принцип життя по-людськи – і тим паче це не те, що всі цінують. Дійсно порядні й добрі люди дуже цінують те, щоб не бути винними людям або не наживатися на них під час спілкування та взаємодії з ними. Незалежно від того, насолоджуються вони комфортним життям чи потерпають від бідності, те, чого вони прагнуть у своєму житті по-людськи та веденні справ, – це душевний спокій і свобода від звинувачень власної совісті. Лише люди такого типу прагнуть так жити по-людськи. Хай у якій епосі чи в якому соціальному середовищі вони перебувають або серед якої групи людей вони є, ті, хто може так жити по-людськи, роблять це тому, що вони мають якості порядності, доброти й почуття сорому у своїй людськості. Навпаки, якщо хтось не має цих якостей у своїй людськості, у нього не буде межі для свого життя по-людськи, і навіть якщо вона є, він не зможе її дотримуватися. З якої причини така людина не може дотримуватися межі для свого життя по-людськи? Головним чином тому, що вона не має якостей порядності, доброти й почуття сорому у своїй людськості. Дехто каже: «Хіба такі люди не можуть дотримуватися межі для свого життя по-людськи хоча б іноді?». За особливих обставин можуть. Іноді здається, що вони здатні дотримуватися межі; це особливі обставини. Іноді їм вдається не наживатися на інших або не бути їм винними, тому що обставини невідповідні або вони не можуть знайти слушної нагоди. Наприклад, якщо вони позичають речі чи гроші й не повертають їх, будуть наслідки: вони зазнають осуду громадської думки або їх притягнуть до юридичної відповідальності, люди критикуватимуть їх позаочі або вони навіть не зможуть залишатися у своєму селі, селищі чи громаді. Вони утримуються від цього лише тому, що змушені й не мають іншого виходу; саме від безпорадності вони неохоче повертають борг своєму благодійнику або тимчасово утримуються від того, щоб на ньому нажитися. Однак цей тип людини, яка не може дотримуватися межі для свого життя по-людськи, ніколи не діє так ініціативно, тому що вона просто не має таких якостей, як порядність, доброта й почуття сорому у своїй людськості. Натомість той тип людини, яка справді може утримуватися від того, щоб наживатися на інших, робить це ініціативно, і це те, що вона природно виявляє, або вона сама встановила такий принцип і межу для свого життя по-людськи. Очевидно, той факт, що така людина має такий принцип для свого життя по-людськи, є природним виявом, який походить від її совісті й розуму, і цей природний вияв цілком ґрунтується на наявності в неї якостей порядності й доброти; вона не зазнає впливу інших чи примусу з боку свого середовища. Це просто те, що вона природно виявляє, чого потребує її людськість і чого потребує її внутрішній світ. Це достатня підстава, щоб сказати, що цей тип людини від природи має якості порядності й доброти у своїй людськості. Якщо вона так не діятиме, вона не зможе примирити це зі своєю совістю й відчуватиме внутрішній неспокій; їй буде надто соромно жити й надто соромно показуватися людям на очі. Як наслідок, вона дуже природно живе по-людськи в такий спосіб. Скажіть Мені, чи вважаєте ви важливим цей принцип життя: не наживатися на інших? (Так.) Не наживатися на інших здається базовим принципом життя по-людськи, який є дуже непримітним, але це важливий маркер, що відображає, які якості має людина у своїй людськості. Хіба це не так? (Так.)

Люди, які не наживаються на інших, демонструють інший вид прояву. Наприклад, скажімо, відносно заможна людина пропонує їм щось, що має в надлишку або що лежить без діла. Відчуваючи, що вони не можуть нажитися на інших, не даючи нічого натомість, і не бажаючи бути винними комусь послугу, вони кажуть: «Мені це зараз не дуже потрібно, але дякую за твою доброту». Чи вважаєш ти, що люди жадібні? Коли люди бачать гарні речі, чи подобаються вони їм і чи хочуть вони ними насолоджуватися? Усім вони подобаються, і всі хочуть ними насолоджуватися, але між людьми є відмінності. Наприклад, більшості людей подобається користуватися брендовими швидкими комп’ютерами хорошої якості та з чітким дисплеєм. Деякі люди не мають грошей і не можуть собі цього дозволити, тому вони завжди хочуть нажитися на інших. Коли вони бачать, що хтось користується брендовим комп’ютером, вони часто просять його позичити й навіть користуються ним без дозволу власника або коли власника немає поруч. Коли власнику потрібно ним скористатися, вони навіть вигадують відмовки й змушують власника натомість користуватися їхнім комп’ютером. Бачачи, що вони просто й далі будуть користуватися цим комп’ютером і не повернуть його, власник не має іншого вибору, окрім як купити інший. Саме так вони захоплюють комп’ютер початкового власника, не відчуваючи анінайменшого докору своєї совісті. Чи є в такої людини людськість? Чи є в неї совість? (Ні.) Чи є вона порядною і доброю людиною? (Ні.) Порядна й добра людина категорично не зробила б такого. Припустімо, що хтось інший купує новий комп’ютер і, бачачи, що ця порядна й добра людина користується повільним комп’ютером, пропонує їй свій старий. Порядна й добра людина вважає, що прийняти його означало б наживатися, і відмовляється. Інша людина каже, що за нього можна просто заплатити кілька десятків юанів, але порядна людина знає, що це явно благодійна допомога, і вважає, що не може цим скористатися. Тому вона придумує способи заощадити гроші, вважаючи, що навіть якщо вона заощадить кілька сотень юанів для цієї покупки, це вважатиметься купівлею за зниженою ціною. Якщо інша людина відмовляється від грошей, то вона не погоджується на пропозицію; вона категорично не прийматиме подачок. Скажіть Мені, чи вона вперта? Невіруючі кажуть, що така людина вперта й безкомпромісна, але в цьому небажанні йти на компроміс відображається чеснота з погляду якостей людськості. Яка чеснота? Вони вірять, що за будь-яких обставин вони мусять дотримуватися своїх принципів і меж для свого життя по-людськи; лише тоді вони можуть мати душевний спокій і відчувати впевненість. Вони думають, що якби вони наживалися на інших, це було б несправедливо, і вони не змогли б змусити себе подивитися їм в очі, і що якби вони користувалися чужими речами, це змусило б їх почуватися ніяково, їхнє обличчя палало б, і вони відчували б внутрішній дискомфорт. Дехто каже: «Але інша людина готова дозволити їм цим користуватися». Чи означає готовність іншої людини, що так на ній не наживалися б? Навіть якщо інша людина готова, це однаково означало б, що на ній наживаються. Наживання на комусь – це завжди наживання на комусь; через готовність іншої людини природа цього не змінюється – сутність залишається тією самою. Такі люди думають: «Купівля такого хорошого комп’ютера за кілька десятків юанів явно була б наживанням на них. Я категорично не можу цього прийняти. Якщо я заощаджу достатньо грошей, то куплю його. Якщо не зможу, то просто користуватимуся своїм власним старим комп’ютером, просто заради душевного спокою». Бачиш, хіба це не межа для їхнього життя по-людськи? (Так.) Вони можуть дотримуватися цієї межі за будь-яких обставин. Хтось хоче дати їм щось таке чудове, у них є шанс отримати щось таке хороше – невіруючі бачать це так: «Ти дурень, якщо не візьмеш цього. Не нажитися було б марнотратством!». Але вони так не думають. Вони вірять, що це не означає бути дурнем і що вони не можуть обманювати себе – наживання на комусь є наживанням на комусь. Вони думають, що якби справді на комусь наживалися, то відчували б неспокій у серці, не змогли б жити комфортно й почувалися б ніяково, користуючись комп’ютером, і що вони не можуть жити по-людськи в такий спосіб. Бачиш, вони не перетнуть цю межу для свого життя по-людськи – хіба це не совість у них діє? (Так.) Вони мають якості порядності й доброти у своїй людськості, і їхня совість виконує свою функцію, тому вони здатні дотримуватися цієї межі. Тобто причина, з якої вони можуть дотримуватися цієї межі, полягає в тому, що їхня совість постійно виконує свою функцію, даючи їм усвідомлення й змушуючи їх вважати: «Так робити неправильно, так робити недоречно. Я не можу цього робити». Їхня совість постійно застерігає, стримує й регулює їх, дозволяючи їм дотримуватися межі для свого життя по-людськи. Можливо, зрештою вони спроможні дозволити собі купити запропоноване, і тоді вони цим користуються, або, можливо, вони ніколи не зможуть собі цього дозволити, і цим користується хтось інший, і в такому разі вони не засмучуються. Принаймні в цій справі вони дотрималися цієї межі й принципу для свого життя по-людськи. Людина з якостями людськості встановлює принципи й межі для свого життя по-людськи й постійно їх дотримується. Навіть якщо вона стикається із ситуацією, яка стосується її інтересів, і в той момент відчуває спокусу, її совість постійно застерігатиме й стримуватиме її. Зрештою, навіть якщо інші думають, що інтересам цієї людини було завдано шкоди або що на цьому нажився хтось інший, і ця людина може на мить засмутитися чи розсердитися, завдяки функції її совісті її серце швидко заспокоїться. Вона розмірковуватиме: «Завжди краще не наживатися на інших. Принаймні в мене є душевний спокій і я не відчуваю звинувачень з боку своєї совісті». Ось чого вони прагнуть. Ось яку функцію в людях виконує совість: вона постійно регулює й стримує їх, дозволяючи їм робити правильний вибір. Перед лицем власних інтересів, моралі чи навіть якихось спокус совість людини постійно стримуватиме, регулюватиме й виправлятиме її поведінку. Зрештою, у переважній більшості випадків люди з якостями людськості вирішать зректися власних інтересів, щоб здобути мир і спокій для своєї совісті. За особливих обставин у декого із цих людей також бувають моменти, коли вони перетинають межу своєї совісті, але за цим ідуть звинувачення й неспокій у їхній совісті; дехто навіть несе цей неспокій і провину із собою до кінця свого життя. Це функція совісті. Тобто люди з якостями порядності й доброти у своїй людськості іноді припускатимуться помилок, а також за особливих обставин перетинатимуть межу своєї людськості й порушуватимуть принципи життя по-людськи, які самі ж для себе встановили. Але наслідком цього буде те, що вони зазнаватимуть осуду своєї совісті. Якщо вони не зможуть знайти нагоди загладити свою провину за це або цього не дозволятимуть їхні обставини, вони житимуть із внутрішнім звинуваченням, неспокоєм, докорами сумління та провиною. Це нормальні прояви, які за будь-яких обставин є в людини із совістю й розумом, а також якостями порядності й доброти в її людськості.

З погляду людськості ці прояви людей із якостями порядності й доброти є відносно звичайними й буденними, не високими чи надприродними, і не обов’язково шляхетними, і в очах людини вони просто означають, що хтось має трохи гідності й живе з певною гідністю. Однак в очах Бога якості порядності й доброти в людськості, якими живуть такі люди, є дорогоцінними. Оскільки це людство шанує нечестя, і ніхто не дбає про совість чи розум, порядні й добрі люди зазнають остракізму в суспільстві. Базові принципи життя по-людськи, яких вони дотримуються і якими живуть, висміюються, зневажаються й засуджуються масами суспільства. Як люди їх висміюють? (Люди кажуть, що вони дурні, негнучкі й недоумкуваті.) Саме так усе і є. У цьому суспільстві люди з нормальною людськістю зазнають глузувань, насмішок, зневаги й засудження з боку інших; вони не можуть здобути ні визнання інших людей, ні їхнього схвалення. Якщо серед групи людей ти завжди дотримуєшся своїх принципів життя по-людськи, то живеш дуже виснажливим життям. Щодня, хоч із чим ти стикаєшся, ти відчуваєш задуху та обурення й розмірковуєш: «Що не так із тим, що я так живу по-людськи? Чому інші глузують з мене? Люди завжди кажуть: “Скільки коштує совість?” Совість – це найдорогоцінніша річ. Чи є хтось узагалі людиною, якщо в нього немає совісті?». Такі люди, як ти, є об’єктами глузування й остракізму серед будь-якої групи невіруючих; ніхто тебе не схвалює, і ніхто не стає на твій бік. Ти чесний і дотримуєшся принципів у своєму житті по-людськи, а люди кажуть: «Чи можна використати твої принципи як гроші? Чи принесе тобі дотримання принципів вдячність начальства? Чи всі схвалюватимуть тебе, якщо ти дотримуватимешся принципів? Якщо ти дотримуєшся принципів у цьому суспільстві, ти найбільший дурень в окрузі; тебе пригнічуватимуть, і зрештою ти не матимеш змоги звести кінці з кінцями!». Тож ти розмірковуєш: «Що не так із тим, що я дотримуюся принципів? Чому те, що я порядна й добра людина, призводить до того, що з мене глузують, мене піддають остракізму й пригнічують?». Зрештою, ти доходиш висновку, що люди прогнили до самої серцевини, що серед них немає жодного хорошого, що всі вони дияволи й сатани! Ти кажеш, що живеш по-людськи із чистою совістю, що хочеш жити по-людськи достойно й порядно, хочеш робити все за правилами й покладатися на власні навички, щоб заробляти на життя, не вдаючись до жодних криводушних вчинків, але живучи по-людськи в такий спосіб, ти схильний до того, що тобою попихатимуть у суспільстві; люди можуть швидко розправитися з тобою за допомогою лише невеликих маніпуляцій. Хоч які навички в тебе є, ти зазнаєш остракізму й утисків. Ти вважаєш, що в цьому людському світі немає місця, де можна було б довести свою правоту, і що жити так надто задушливо. Життя серед цих людей подібне не до величезного чану з фарбою, а до м’ясорубки – тебе живцем перемелють на смерть. Навіть якщо тебе не перемелють на смерть, ти помреш від виснаження, кожного дня свого життя йдучи проти своєї волі у стані фізичної та розумової втоми, де кожне сказане тобою слово й кожна твоя дія є зрадою твоєї власної волі. Постійно ходячи по такому канату, ти однаково зазнаєш глузування як дурень і як негнучка особа, яка не знає, що треба дарувати подарунки своєму начальству або налагоджувати зв’язки зі своїми колегами. Ти живеш по-людськи на основі принципу не наживатися на інших, проте інші намагаються всіма можливими способами нажитися на тобі, і ти навіть не можеш цього уникнути. Зрештою ти виконуєш багато роботи, але начальство тебе не помічає, а всі заслуги перехоплюють інші. Коли ти починаєш вірити в Бога, то бачиш, що в Божому домі є справедливість, що Бог праведний, і навіть якщо деякі люди діють несправедливо, у Божих словах є істина, у Божих словах є праведність, Бог має праведний характер, і саме істина та праведність мають владу в Божому домі. Ти кажеш: «Отже, у Божому досі хороші люди можуть процвітати. Я можу відкрити своє серце й сказати всі слова, які тримав у собі. Я можу застосувати будь-які сильні сторони й таланти, які маю. Жити в Божому домі справді мирно й радісно; я більше ніколи не зазнаю придушування чи остракізму з боку інших людей. Це так чудово – вірити в Бога й прийти до Божого дому! Якби я не вірив у Бога, я б жив як ходячий мрець, і що довше я б жив, то більш виснаженим і змученим я б почувався; я б не зміг знайти напрямок у житті, моє серце потьмяніло б, і я б не зміг побачити світло чи майбутнє. Це було б справді болісно!». До того, як такі люди починають вірити в Бога й здобувати істину, вони вважають, що не мають шляху в житті і що їхнє майбутнє похмуре й позбавлене світла. Зазнавши деяких невдач і поразок, а також переживши багато труднощів, вони не лише сумніваються у своєму житті, а й ще більше відчувають, що в житті немає сенсу. Вони вважають, що навіть смерть була б кращою, ніж жити серед таких людей і жити в такому світі! Люди навіть живуть не так щасливо, як птахи в небі, і не так вільно, як риби в морі, – принаймні птахи можуть щебетати, коли хочуть, літати в небі без жодних перешкод і мати свій власний шматочок незайманої землі. Люди, які живуть у цьому світі, не мають навіть права чи свободи говорити правду; вони щодня живуть, носячи маску, і можуть говорити лише те, чого не хочуть говорити, ідучи всупереч тому, що вони насправді відчувають усередині – у них немає іншого вибору, окрім як говорити такі речі, але вони відчувають огиду, коли це роблять. Чому життя має бути таким важким? Такі люди відчувають огиду, дивлячись на обличчя свого оточення з почуттям відрази й ненависті в серці, але вони не можуть їх уникнути чи триматися від них подалі й однаково мусять із ними спілкуватися. Іноді вони виношують думку про те, щоб просто якось так перебиватися, щоб прогодувати себе й підтримати свої сім’ї, але все ж не можуть змиритися з тим, щоб так робити. Вони вважають, що люди мають прагнути до чогось значущого в житті, що вони мають жити людською подобою, говорити правду й обстоювати межі для свого життя по-людськи, і що це щонайменше те, чого людям слід досягти. Вони вважають: якщо людина не може досягти навіть цього, то вона не людина. Але не маючи шляху, яким можна було б іти, вони безпорадні й можуть лише якось розгублено й приголомшено перебиватися в житті, ледве зводячи кінці з кінцями. Особливо коли вони постають перед якимись труднощами й опиняються в безвиході, вони відчувають сильні внутрішні муки: «Для чого ми живемо? Хіба лише для того, щоб щодня брехати й сплутуватися із цими людьми, які навіть не схожі на людей і просто якось перебиваються в очікуванні смерті? Оскільки я однаково рано чи пізно помру, радше ніж якось перебиватися в очікуванні смерті, я міг би просто померти зараз і звільнитися від усього цього швидше». Хоча люди хочуть від усього цього звільнитися, дуже рідко буває так, що хтось наважується відповідно до цього діяти; вони хвилюються, що якщо вони помруть у такий спосіб, то не матимуть як відповісти перед своїми батьками й близькими, і в їхніх серцях також є сумніви: «Чи справді така смерть звільнить мене? Якщо вона справді мене звільнить, це було б добре, але якщо ні, це було б ще гірше». Ось так люди борються в болю. Ось наскільки жалюгідними є ті, хто не здобув істини. Люди вважають, що в житті завжди є надія і щось, чого можна очікувати, але глибоко в серці вони відчувають, що ці речі стають дедалі більш невизначеними й далекими. Що більш невизначеними й далекими люди вважають ці речі, то більше вони борються й страждають у своїх серцях. Усі такі люди сподіваються дотримуватися межі своєї совісті та своїх принципів життя по-людськи й не жити в спосіб, який суперечить їхній волі. Вони не висувають до себе суворих вимог і не ставлять перед собою дуже високих цілей у житті – вони не прагнуть великого багатства й високого становища, а лише хочуть жити з душевним спокоєм. Проте вони не можуть дотримуватися навіть таких простих принципів і такої простої межі для свого життя по-людськи, тому щодня живуть як ходячі мерці, відчуваючи сильне виснаження. Це виснаження – не фізична втома і не біль, завданий хворобою, а виснаження і тіла, і розуму. Це виснаження – це почуття тяжкості, викликане відчаєм у їхніх серцях; воно тисне на їхні серця, як валун, змушуючи їх почуватися пригніченими й відчувати внутрішній біль. Але потім їм однаково доводиться стикатися з життям і всілякими людьми, справами та речами, тому вони просто збираються із силами й далі йдуть день за днем, проводячи свої дні в труднощах, живучи надзвичайно болісним життям. Деякі люди хочуть піти подивитися пекінську оперу. Вони бачать, що всі сюжети в пекінській опері про те, що життя головного героя важке й сповнене перешкод і невдач, а виконавець зрештою вигукує: «Яке страждання…», і це знаходить відгук у тих, хто має біль у серці. Чому це знаходить у них відгук? Тому що виконавець озвучує те, що в їхніх серцях. Якщо ти живеш за своєю совістю, тобі нелегко жити в цьому світі, і це ні до чого тебе не приводить; ти стикатимешся зі стінами, зазнаватимеш невдач і мучитимешся на кожному кроці. Якщо ти намагаєшся бути поганою людиною, злою людиною або нечестивою людиною, ти добре влаштуєшся, хоч куди б ти пішов, не стикаючись із жодними перешкодами. Якщо ти порядна й добра людина, і ти маєш якості порядності й доброти у своїй людськості, то навіть якщо твоя порядність і доброта стануть оскверненими або заплямованими й міститимуть деякі домішки після того, як ти переживеш різні речі в суспільстві, якості порядності й доброти у твоїй людськості ніколи не зміняться, і ніхто не зможе їх змінити. Навіть якщо ти більше не наважуватимешся говорити правду або обстоювати принципи й межі для свого життя по-людськи, глибоко в серці ти прагнутимеш говорити правду, обстоювати свої принципи для життя по-людськи, дотримуватися межі своєї совісті й здобувати почуття внутрішнього миру та спокою.

Коли така порядна й добра людина починає вірити в Бога, Божий дім – церква – стає для неї місцем чистоти й тиші, а також місцем, де її серце може знайти мир і звільнення. Звісно, також можна сказати, що це місце, де вона може прагнути до реалізації своїх життєвих жадань, і місце, яке дає їй змогу побачити світло у своєму житті й більше не почуватися розгубленою щодо того, як їй слід орієнтувати своє життя по-людськи. Тож для людини із совістю й розумом Божий дім є її справжнім домом. Цей дім не є домом у плотському чи матеріальному сенсі; радше це безпечне місце, де вона може вірити в Бога й коритися Йому із серцем, яке є простим, оголеним і відкритим. Його також можна назвати безпечною гаванню. Як там кажуть? Божий дім – це гавань, де можуть пришвартуватися порядні й добрі люди з якостями людськості, тобто це місце, де вони можуть кинути якір; їм більше не потрібно метушитися, і вони здатні прийняти істину й знайти свій напрямок і шлях у житті, щоб їхні серця були задоволені. Отож справжня людина відчуває в серці справжнє задоволення лише тоді, коли приходить до Божого дому; людина із совістю й розумом відчуває, що знайшла свій справжній дім, місце, яке дозволяє її серцю здобути мир і спокій, лише тоді, коли вона повертається до Божого дому й повертається до Творця. Хоча її жадання щодо свого життя по-людськи та принципи, за якими вона живе по-людськи, далекі від практики істини, принаймні вона відчуває, що в Божому домі та в церкві їхнє серце здобуло мир і втіху. Це та різниця між перебуванням у Божому домі та перебуванням у світі, яку відчуває така людина; це різниця в її серці. Тому, коли така людина приходить до Божого дому, її серце здобуває втіху й мир; вона відчуває, що лише Божий дім є тим місцем, де вона може прагнути до свого напряму в житті, а також тим середовищем, якого вона найбільше потребує, і, звісно, місцем, якого вона жадає. Вона любить бути тут і готова існувати й жити по-людськи в такому середовищі; звісно, це її особисте бажання так робити. З огляду на це її особисте бажання, середовища Божого дому, того, як Бог працює, Божих вимог до людей і всіх інших аспектів уже достатньо, щоб задовольнити потреби її людськості, тому вона прагне до істини з душевним спокоєм і практикує згідно з Божими вимогами. Тому те, чи може людина прагнути до істини, цілком залежить від її людськості. Лише якщо її людськість має якості доброти й порядності, якщо вона любить справедливість і праведність, якщо вона любить приходити до Божого дому й здобувати внутрішній мир і спокій або якщо її серце здобуло повну втіху після приходу до Божого дому й приходу до Бога, вона може заспокоїтися, щоб слухати, приймати Божі слова й коритися їм; лише тоді вона може заспокоїтися, щоб прагнути до істини й бути належною створеною істотою. Тобто лише коли людина приходить у середовище Божого дому і її серце здобуває втіху, а розуміння істини змушує її відчувати наповнення свого серця, і життєві жадання та цілі, яких вона прагне, реалізуються, – лише за цих базових умов у неї є можливість прагнути до істини. Це конкретний прояв тих, хто має якості людськості. Звісно, коли йдеться про прагнення до істини, дуже важливим є те, чи має людина якості людськості. Якщо в неї немає якостей людськості, по суті, вона не відповідає умовам для прагнення до істини.

Тепер поговорімо про інші прояви порядності й доброти в людськості людей. Я щойно говорив про те, як люди, які володіють якостями порядності й доброти у своїй людськості, встановлюють базовий принцип для своїх зв’язків і взаємодії з іншими, а також у тому, як вони живуть по-людськи та ведуть справи, – не наживатися на інших. Звісно, це також межа для їхнього життя по-людськи. Окрім того, що така людина не наживається на інших, у неї є ще один прояв: вона готова співчувати іншим людям і допомагати їм, і вона також готова їм щось давати. В очах інших такі люди трохи дурні – вони занадто добросерді, легко довіряють іншим і жаліють їх, і, попри те, що самі не є заможними, вони люблять щось давати іншим. Вони люблять виступати проти несправедливості; коли вони бачать, що хтось стикається з труднощами, то не стоять осторонь і не вдають, що не бачать, а ініціативно намагаються допомогти. Навіть якщо в них немає можливості допомогти, у них все ж є добрі наміри. Коли вони бачать, що хтось постає перед труднощами, то вважають: якби вони не простягнули руку допомоги, їх мучила б совість. Навіть якщо інша людина не просить про допомогу, вони однаково відчувають, що слід їй допомогти. Отримавши від них допомогу, інша людина лише каже «дякую» і на цьому все закінчується, але порядна й добра людина на це не зважає; пізніше, коли хтось інший справді постає перед труднощами, вона все ж йому допоможе. Людям це здається трохи нетямущим або дурним; інші радять їй припинити робити добрі справи, кажучи їй, що їй слід принаймні заслужити борг вдячності, коли вона допомагає людям. Почувши це, вона розмірковує: «Нам слід отримувати борги вдячності за те, що ми допомагаємо людям? Скільки зусиль потрібно, щоб простягнути руку допомоги? Навіщо все так ускладнювати?». Ось така вона безхитрісна; вона просто готова допомагати іншим. Скажи Мені, як ти думаєш, чи пов’язана готовність допомагати іншим із людськістю людини? (Так.) Вона справді не шукає жодної винагороди. Чи є в цьому світі хтось, хто вільний від жадань і бажань? (Ні.) Тоді як така людина може допомагати іншим, нічого не прагнучи натомість? Які особливі обставини мають скластися для більшості людей або якими мають бути їхні стосунки з кимось, щоб вони допомогли цій людині? По-перше – це найближчий вид стосунків: кровна спорідненість. Крім того, людина, якій вони допомагають, має бути здібною або ж від допомоги їй має бути якась вигода, лише з перевагами й без жодних недоліків для них самих. Це єдині сценарії. Окрім цих сценаріїв, хто став би допомагати іншим без причини? Кажучи точно, вони не допомагають іншим безкорисливо; має бути здобуток якоїсь вигоди. Навіть якщо немає негайної вигоди, має все ж бути якась довгострокова. У будь-якому разі вони допомагають лише тоді, коли можуть щось із цього здобути. Тепер щодо людей, які готові допомагати іншим: якщо відкинути те, скільки допомоги вони надають або чи має цінність те, чим вони допомагають, – чи то щось значне, чи щось дріб’язкове, – звідки береться їхня готовність допомагати іншим? Чи пов’язано це з їхньою людськістю? (Так.) Якого аспекту людськості це стосується? (Доброти.) Це пов’язано з добротою; коли люди володіють якістю доброти у своїй людськості, вони готові допомагати іншим. Наприклад, скажімо, вони бачать, що брат або сестра стають негативно налаштованими й слабкими. Насправді самі вони не є церковними лідерами й мають лише звичайні стосунки із цим братом чи сестрою, але коли бачать, що ця людина стає негативно налаштованою і слабкою, вони засмучуються й відчувають ношу у своїх серцях. Вони не знаходитимуть собі місця, якщо не допоможуть, і думають: «Хоча мій власний духовний зріст невеликий, і я не розумію багатьох істин, усе ж добре, що я намагаюся виконати свої зобов’язання як слід. Можливо, почувши те, що я кажу, ця людина зможе поміркувати над собою і перестане бути негативно налаштованою – хіба це не було б добре?». Отже, якщо хтось стає негативно налаштованим і слабким – хіба що це залишиться ними непоміченим, – щойно вони це помічають, вони шукають нагоду побесідувати із цією людиною. Якщо вони самі не можуть побесідувати чітко, то знаходять уривок Божих слів, щоб побесідувати з нею. Коротко кажучи, завдяки поєднанню напучування, настанов і читання Божих слів цій людині, вона зрештою розуміє Божі наміри, більше не є негативно налаштованою і може нормально виконувати свій обов’язок, що дає добрій людині почуття задоволення. Вона просто не може терпіти, коли бачить, що люди негативно налаштовані й ледарюють або відчувають біль і страждають; вона просто хоче їх втішити й підтримати. Якщо інша людина залишається негативно налаштованою, вона вважає, що слід виконувати своє зобов’язання як слід. Коли завдяки її порадам і настановам ця людина більше не є негативно налаштованою, вона відчуває велику внутрішню радість і вважає такий спосіб життя по-людськи досить хорошим. Вона не прагне жодної вигоди; просто, коли вона може комусь допомогти, але не робить цього, то почувається ніяково, і це ятрить її совість. Скажіть Мені, як ви думаєте, чи є це ятріння совісті й почуття ніяковості проявами та виявами якостей людськості? (Так.)

Деякі люди схильні співчувати іншим. Звісно, якщо поглянути на це з певної позиції людськості, це також може бути людською слабкістю, оскільки вони можуть іноді співчувати злим людям і допомагати їм, але вони не можуть змінити цю слабкість. Після того, як вони допомагають злій людині, ця зла людина долає труднощі й процвітає, але однаково дивиться на них зверхньо та ігнорує їх. У серці вони засмучуються, кажучи: «Чому вона така? Тоді, коли вона була в скруті й звернулася до мене по допомогу, я співчував і допоміг їй, але тепер, коли вона процвітає і живе добре, вона мене ігнорує». У своїх серцях вони не можуть цього збагнути; вони не можуть розгледіти сутність злих людей наскрізь. Через деякий час, якщо інша зла людина попросить їх про допомогу, вони однаково можуть їй поспівчувати, але спочатку подивляться, чи є ця людина злою. Якщо ця людина не така вже й огидна та досить жалюгідна, вони однаково відчуватимуть до неї співчуття. Коли вони бачать деяких братів і сестер, які виконують свій обов’язок із повною зайнятістю, але чиї сім’ї бідні й постають перед життєвими труднощами, вони думають: «Попри таку бідність вони однаково можуть виконувати свій обов’язок – ось це хороші люди! Я сам живу в достатку; якщо я їм не допоможу, то вважатиму, що вчинив щодо них несправедливо. Мені слід дати їм щось і допомогти, щоб вони могли купити собі одяг або речі першої необхідності». Бачиш, вони добросерді; коли вони бачать людей, які зазнають труднощів, вони не можуть не відчувати до них співчуття й не допомагати їм. У будь-якій групі є хороші люди, злі люди, а також невігласи. Хороші люди здатні щось давати й допомагати іншим, злі люди здатні коїти всіляке зло, а різних невігласів завжди використовують інші й командують ними, і вони можуть робити всілякі дурниці; вони тією чи іншою мірою необізнані. Коротко кажучи, є всілякі люди. Люди, які володіють якостями людськості, схильні співчувати іншим. Вони завжди вважають інших жалісними, вони завжди можуть побачити, що в людях викликає жаль, і вони завжди можуть побачити, у чому люди варті співчуття; їхня совість містить елемент м’якості. Тобто, коли вони бачать, що хтось постає перед труднощами, потрапляє в болісні ситуації або зазнає утисків від злих людей чи несправедливого ставлення, вони внутрішньо обурюються й відчувають співчуття до таких людей; у них завжди співчутливе серце. Насправді їхні власні обставини можуть бути не набагато кращими, ніж в інших, і вони не обов’язково зазнають менших утисків, але оскільки в їхній людськості є доброта, вони ніколи не можуть не співчувати іншим. Коли люди постають перед труднощами або страждають від болю, вони не стоять осторонь і не ігнорують їх. Іноді під впливом соціального середовища – бачачи, що люди дбають лише про себе, ігноруючи своїх ближніх, – вони хочуть утриматися від допомоги людям, але їм це ніколи не вдається; коли вони бачать бідну людину, яка не може знайти собі їжу, після вагань у своїх думках вони все ж зрештою допомагають їй. Наприклад, припустімо, хтось сильно застудився – кашляє, чхає і в нього висока температура. Деякі люди бояться заразитися, тому тримаються подалі. Зате добросерді люди не можуть не потурбуватися про нього: «Ти застудився; ти приймав якісь ліки?». Якщо в цієї людини немає грошей на ліки, вони витратять власні гроші, щоб купити їх для нього. Бачиш, коли добросерда людина бачить, що хтось хворіє і страждає, вона не стоїть осторонь. Тобто, коли люди стикаються з труднощами, коли вони постають перед стражданнями або скрутним становищем, люди з якостями людськості завжди можуть це відчути й завжди можуть зрозуміти, що ті потребують допомоги. Вони перебувають у тому самому середовищі, що й усі інші, але вони особливо чутливі до речей, яких інші не можуть відчути. Чому так? Просто серця людей не однакові. Люди, яким бракує людяного підходу, не розпитують, як сильно іншим болить, ніби вони не можуть цього сприйняти. Оскільки в якостях людськості тих людей, які мають людяний підхід, є елемент доброти, вони завжди не можуть не відчувати співчуття до інших осіб навколо, які переживають біль та труднощі, а потім, керовані своєю совістю, простягають руку допомоги – ти не зміг би їх зупинити, навіть якби спробував. Вони роблять це не в очікуванні того, що інші пам’ятатимуть їхню доброту, і не в надії, що ті високо оцінять їхню людськість та їхні моральні якості; вони просто готові це робити, і такі дії дають їм відчуття внутрішнього спокою. Це думки й поведінка, які походять із якостей людськості; ніхто не може їх змінити й ніхто не може їх обмежити. Те, що вони роблять, або те, як вони живуть по-людськи, і принципи, за якими вони це роблять, є суто природними виявами нормальної людськості. Ці природні вияви людськості походять цілком із їхніх сердець. Вони діють так охоче; ніхто не вказує їм так робити, і вони не женуться за якоюсь вигодою. Вони просто готові це робити, і лише такі вчинки дають їм душевний спокій; якщо вони їх не роблять, то у своєму серці почуваються ніяково. Навіть коли вони стикаються зі злою людиною, яка постає перед труднощами, вони знають, що їм не слід допомагати злим людям, але також думають: «Чи не стаю я жорстоким?». Навіть якщо вони не допоможуть цій злій людині, їхнє співчуття залишається незмінним і природним чином виявиться знову у відповідному середовищі та з правильними людьми. Це якість людськості. Якості людськості є вродженими, і, звісно, вони також можуть виявлятися будь-коли і будь-де; вони дуже природні, дуже чисті й дуже прості. Тому, коли хтось володіє якостями порядності й доброти у своїй людськості, це не походить від того, чого його навчили батьки чи суспільство, і на це не впливає жодне середовище; це вроджені якості людськості людини.

Деякі люди люблять щось давати. Як ти думаєш, чи обов’язково люди, які люблять щось давати, мають бути заможними? Чи мають вони бути людьми, які пережили багато життєвих бур і розчарувалися у смертному світі? Чи мають вони бути людьми, які насолоджувалися всім багатством і пишнотою світу – і розгледіли все це наскрізь – і почали ставитися до насолоди матеріальними речами з байдужістю? Чи мають вони бути людьми, чия вдача відносно безтурботна й великодушна? Ні, їм не обов’язково такими бути. Серед людей, які володіють якостями порядності й доброти у своїй людськості, є тип людини, яка живе особливо ощадливо. Якщо під час обіду в неї падає зернятко рису, вона мусить підняти його й з’їсти, не в змозі змиритися з думкою про його марнування. Вона використовує лише трохи води, коли чистить зуби й вмивається. Коли її одяг зношується, вона не може змусити себе викинути його; вона пере його й носить далі. Купуючи речі, вона ретельно планує і розраховує бюджет, купуючи дешеві речі, якщо їхня якість прийнятна. Оскільки цей тип людини такий ощадливий, чи означає це, що вона скупа? (Ні.) Така людина особливо ощадлива, коли йдеться про неї саму, але вона не скупа, коли йдеться про інших. Наприклад, коли вона бачить, що в когось важке життя, то віддає йому деякі свої речі, наприклад, одяг або пристрої. Дехто каже: «Вона що, якийсь бідняк-благодійник?». Річ не в тім – вона просто вважає, що інші досить жалісні, тому їй завжди хочеться їм допомогти. Насправді вона сама не є заможною чи багатою, і вона нічого не переслідує, коли надає допомогу іншим. У неї просто така людськість; вона любить допомагати іншим, і це також є принципом її життя по-людськи. Чи є це також якістю людськості? (Так.) Базовий принцип ставлення до інших у такої людини полягає в тому, щоб допомагати, коли їй слід допомагати, і співчувати, коли їй слід співчувати. Коли інші люди постають перед труднощами, вона запропонує свою любов і вживе практичних заходів, щоб допомогти їм; коли іншим бракує речей, вона віддає їм свої власні речі. У межах її якостей людськості завжди є така готовність; ці думки завжди можуть виникати в ній, або вона завжди може відчувати біль тих, хто її оточує і потребує допомоги та співчуття. Чи це совість у ній діє? (Так.) Така якість людськості не визначається вдачею, а зумовлена функцією совісті. Отже, вона має такий менталітет – або таку якість людськості – бажання допомагати іншим. Коли люди потребують допомоги й просять її допомогти, вона не тільки відчуває співчуття, але й щиро допомагає; навіть якщо це забирає трохи її часу і їй доводиться віддавати їм якісь речі, вона готова це робити. Щонайменше ця готовність ґрунтується на доброті в людськості людини. Якщо в людськості людини немає доброти, то, по-перше, у неї не буде суб’єктивної готовності допомагати іншим, а по-друге, вона не відчуватиме співчуття, коли її проситимуть про допомогу, і не допомагатиме людям щиро. Якщо в когось немає цієї щирості, він просто робитиме все для годиться і поводитиметься з тобою недбало. Він неохоче зробить трохи задля збереження обличчя чи ввічливості або тому, що ним керує певний власний інтерес; інакше він боїться, що одного дня може опинитися під твоїм керівництвом або що одного дня ти можеш стати йому в пригоді – він може змиритися з тим, щоб допомогти тобі, з багатьох причин. Однак той, чия людськість справді має якість доброти, не є пасивним у своїй допомозі людям, і, звісно, він тим паче не робить цього неохоче чи вимушено; радше ця готовність притаманна якостям його людськості. Він допомагає іншим охоче, щиро та ініціативно. Наприклад, припустімо, тобі потрібна його допомога в чомусь. Коли ти попросиш його про допомогу, він відчує до тебе велике співчуття й допоможе тобі з великим ентузіазмом, щирістю та готовністю. Можливо, ти доручиш йому владнати щось для тебе, або передати від тебе повідомлення, або, можливо, тобі потрібна якась річ – коротко кажучи, хай якої допомоги ти від нього потребуєш, він поставиться до цієї справи зі щирістю, ревністю, серйозністю та відповідальністю.

Люди, які володіють якостями порядності й доброти у своїй людськості, дуже серйозні й відповідальні, коли інші доручають їм владнати якісь справи. Наприклад, якщо така людина їде в місто, щоб щось владнати, а хтось інший просить її допомогти з придбанням ліків, під час купівлі вона розмірковує: «Мені взяти західні ліки чи китайські? Західні ліки діють швидко, але подразнюють шлунок. Можливо, у неї будуть побічні ефекти, якщо вона їх прийме? У такому разі я запитаю, чи є якісь китайські ліки, які відносно ефективні й не подразнюють шлунок». Бачиш, вона все обмірковує дуже ретельно. Коли хтось відповідальний і наділений якістю доброти погоджується допомогти іншій людині щось владнати, він допоможе їй вибрати потрібні речі щиро, серйозно й відповідально. Можливо, він не такий серйозний, коли владнує власні справи й коли купує речі для себе, він просто купує те, що здається нормальним, але коли він владнує справи для інших, то особливо уважний і особливо відповідальний. Він думає собі: «Оскільки ця людина доручила цю справу мені, це означає, що вона про мене високої думки; я маю владнати все для неї як слід. До того ж у цьому немає нічого складного. Це так само легко, як поворухнути пальцем. Я маю переконатися, що вона задоволена тим, що я роблю. Але я не знаю, які ліки їй підходять, і вона поспішає купити ліки, щоб лікувати свою хворобу, тому я просто куплю для неї трохи і китайських, і західних ліків». Після того, як він купує і приносить ліки, інша людина вибирає ті ліки, які якраз виявляються такими, які їй потрібні. Бачиш, він вкладає серце в те, що робить, і робить це серйозно, тому справу владнано досить досконало. Але якщо ти попросиш про допомогу з купівлею ліків когось безвідповідального, хто не володіє якістю доброти, він також погодиться, але, пішовши в аптеку, просто навмання купить якісь ліки, що відповідають хворобі, а потім повернеться. Ти запитуєш його, скільки ліків приймати щодня й чи є якісь протипоказання, а він відповідає: «Я не знаю. Прочитай інструкцію сам. У будь-якому разі я пішов і дістав тобі ліки». Зрештою, придбані ним західні ліки не можна приймати людям, схильним до алергії, якою ти якраз і є. Тож ліки були куплені даремно, і тобі однаково доведеться їхати самому, щоб купити інші. Він не владнав справу, а ти тепер ще й винен йому послугу. Чи щасливий ти у своєму серці? (Ні.) Як було владнано цю справу? Її не було владнано добре. Ти доручив це не тій людині; ти не знайшов правильну людину. Ти маєш знайти когось, хто володіє якостями людськості. Якщо таку людину важко знайти, то, коли ти доручаєш комусь допомогти з купівлею ліків, ти маєш дати йому ще кілька вказівок і все чітко пояснити. Якщо ти не дав йому вказівок, а людина, якій ти це доручив, не має людськості, то цю справу точно не буде владнано добре; не кажучи вже про марнування грошей, ти ще й будеш винен їй послугу. Якщо ти знайдеш когось, хто володіє людськістю, він зробить усе можливе, щоб владнати це для тебе. Оскільки він має щире серце, і може брати на себе відповідальність, і володіє якістю доброти у своїй людськості, владнуючи для тебе справи, він може подбати про тебе й все врахувати для тебе, купуючи потрібні тобі речі за розумною ціною. Натомість, коли для тебе щось владнуватиме людина без якостей людськості, вона просто робитиме все для годиться й поводитиметься з тобою недбало. Вона гарно говоритиме, але, владнуючи справу, зовсім не питатиме про ціну й не прицінюватиметься; вона просто купить щось для тебе навмання. Якщо не порівнювати ці два типи людей, здається, що вони обидва можуть владнувати справи. Однак, коли люди з якостями людськості щось для тебе владнують, вони можуть тебе потішити. У них є прояви людськості; вони можуть задовольнити твої потреби й врахувати все для тебе. У них є така щирість. Це доводить, що вони добрі, справжні люди й гідні твого доручення. З іншого боку, коли ти доручаєш щось владнати комусь без якостей людськості, він не владнає це добре. Навіть якщо він іноді владнує справи нормально, він не робить це зі щирістю – це просто випадковість. Ти кажеш: «Ті ліки були хорошими. Мені стало краще невдовзі після того, як я їх прийняв». Було б добре, якби ти цього не казав, але тепер, коли ти йому це сказав, твій борг вдячності перед ним зростає. Очевидно, що він пішов владнувати щось для себе, але все ж обов’язково скаже тобі: «Бачиш? Я спеціально поїхав заради тебе». Він попросить тебе про послугу, і ти не зможеш виплатити цей мізерний борг вдячності до кінця свого життя; ти, по суті, потрапив у пастку злого демона. Однак людина з людськістю не проситиме тебе про послуги, хоч би як добре вона владнала для тебе якусь справу. Коли ти висловлюєш їй подяку, вона каже: «У цьому не було нічого особливого. Мені було по дорозі». Бачиш, вона каже лише правду. Насправді вона вже чудово впоралася й дуже тобі допомогла. Навіть у найближчих тобі людей може не бути такого ставлення до тебе, але людина з якостями людськості може зробити те, чого не можуть навіть твої близькі. Вона владнує справу досить добре й нічого не прагне натомість. Ти завжди відчуваєш, що винен їй послугу, тому час від часу даєш їй якісь фрукти чи щось інше, і ти завжди пам’ятаєш про неї, коли трапляється щось хороше. Але в її голові це не вважається чимось значним; вона вважає, що допомога тобі в чомусь практично не вимагала від неї жодних зусиль і була дуже нормальною справою. Вона також каже, що якщо тобі знадобиться допомога в майбутньому, вона й досі допомагатиме. Бачиш, хіба немає відмінностей між людьми? (Так, є.) Дозволь Мені сказати тобі: люди з людськістю володіють якостями порядності й доброти, і в будь-який час люди такого типу є найнадійнішими. Лише такі люди заслуговують на довіру, тому що в них є межа для їхніх дій. Причина, з якої в них є межа для їхніх дій, полягає в тому, що вони володіють такими якостями людськості, як порядність і доброта.

Коли йдеться про людей без якостей людськості, навіть якщо це хтось, кого ти ніколи не ображав, якщо якісь твої дії зачіпають його інтереси, він шукатиме нагоду помститися тобі. Натомість, коли це хтось, хто справді має якості людськості, навіть якщо ти раніше завдав йому болю або навіть зашкодив його інтересам, він абсолютно не буде ненавидіти тебе чи мститися тобі. Навіть якщо в розмові з тобою його ставлення дещо погане, або його слова звучать трохи різко, або він трохи повчає тебе, це нормальні прояви, що походять із людськості, – він абсолютно не буде нескінченно намагатися помститися або вічно ненавидіти тебе, як це робила б зла людина. На чому це ґрунтується? Це ґрунтується на межі, яку він має для свого життя по-людськи. Саме тому, що в нього є совість і розум і він володіє якостями порядності й доброти у своїй людськості, він ніколи не переступить межу для свого життя по-людськи. Якщо хтось його образить, навіть якщо він захоче помститися, його совість категорично не дозволить йому цього зробити. Якщо він розлютиться, то просто скаже кілька гнівних слів, щоб трохи випустити пару, і на цьому все закінчиться – він абсолютно нічого не зробить, щоб помститися. Це якість людини з людськістю. Бачиш, навіть коли деяких людей не ображали, вони однаково хочуть мучити інших; вони хочуть змагатися й битися з ними, завжди думаючи, як плести проти них інтриги за їхніми спинами. Це також якість людськості – це якість, яку мають у своїй людськості злі демони й злі дияволи. І навпаки, людина з якостями порядності й доброти у своїй людськості не може змусити себе мучити інших. Якби вона таке робила, її совість докоряла б їй і дисциплінувала б її. Навіть якщо Бог її не дисциплінує, Святий Дух їй не докоряє, і брати й сестри їй не докоряють, її совість тримає її під контролем. Коли людину стримує її совість, вона не перегинає палицю у своїх діях і має межу в тому, що робить. Навіть якщо ти образиш її, завдаси їй болю або навіть зробиш щось, що заходить надто далеко, вона не захоче з’ясовувати з тобою стосунки. У найгіршому разі вона просто уникатиме й ігноруватиме тебе та не буде спілкуватися, взаємодіяти чи працювати з тобою. Але вона абсолютно не завдасть тобі шкоди й не намагатиметься тебе знищити; вона не буде плести проти тебе інтриги за твоєю спиною або використовувати якусь тактику, щоб зловити тебе в пастку – вона абсолютно не буде такого робити. Подивіться і побачте, хто з людей навколо вас належить до цього типу – це хороші люди найвищої якості. У спілкуванні з ними ти можеш почуватися абсолютно спокійно. Навіть якщо ти завдаси їм такого болю, що вони будуть повністю спустошені, щонайбільше вони ненавидітимуть тебе у своєму серці, не захочуть більше звертати на тебе увагу й ніколи не дружитимуть із тобою, але вони не плестимуть проти тебе інтриги й не шукатимуть нагоди помститися тобі, а тим паче не скажуть: «Гідному чоловіку ніколи не пізно взяти реванш». Це справжня порядність і доброта. Здатність досягти цього – це абсолютно не те, що можна підробити; це справжня якість людськості. Лише людина, яка володіє якостями людськості, матиме правильні принципи й межі для свого життя по-людськи. Спілкуючись і взаємодіючи з нею, ти зможеш побачити в ній ці види поведінки й прояви, а також ці природні вияви її людськості.

Оскільки класифікації людей різні, їхні реакції на різні речі також відрізняються. Бачиш, коли ті злі люди, ті, хто перевтілився з дияволів, наживаються на інших, як вони реагують, якщо хтось їх розвінчує? Вони скажуть: «Хто не наживається на інших? Хіба вигоди існують не для того, щоб їх отримувати? Що поганого в тому, щоб отримати трохи вигоди? Якщо є вигода, яку можна отримати, а ти її не отримуєш, хіба ти не дурень і не бовдур?». Це логіка бандита. У їхніх серцях немає усвідомлення совісті, немає ні відчуття сорому, ні почуття сорому. Оскільки в них немає совісті, у них немає стандарту, щоб оцінити питання наживання на інших. Їхній принцип полягає в тому, що вигоди існують для того, щоб їх захоплювати, і як тільки ти їх захопив, вони твої. Не захопити їх було б марнотратством, і це робить тебе дурнем. Хіба це не логіка бандита? А як люди, перевтілені з тварин, розглядають питання наживання на інших? Якщо ти їм кажеш: «Те, що ти робиш, – це наживання; недобре наживатися на інших людях і недобре бути їм щось винним», що вони думають? «Ця вигода належить мені. Я нічого їм не винен, якщо на них наживаюся. Що поганого в наживанні? Уміння наживатися – це навичка; якщо в тебе немає цієї навички, ти залишишся в програші». Це логіка негідника. У таких людей немає жодної межі, жодного відчуття сорому, жодного почуття сорому, а тим паче жодного почуття совісті. У них немає стандарту для будь-якого судження. Навіть якщо ти кажеш їм, яким є правильний стандарт, вони не вважають його стандартом і не знають, що цей стандарт правильний. У них немає раціональності нормальної людини, і вони не можуть відрізнити правильне від неправильного. Вони цілими днями перебувають у тумані; ніщо з того, що ти кажеш, не може внести для них ясність або змусити їх зрозуміти. Вони просто безтолкові люди. Натомість люди із совістю й розумом володіють якостями людськості. Якщо вони ненавмисно на комусь наживаються, і ти їм на це вказуєш, у своєму серці вони збентежаться й почервоніють: «Хіба я на ньому наживався? Як я цього не усвідомив? І мені на це вказав хтось інший – як соромно!». Вони скажуть: «Хоч би як я на ньому нажився, я мушу повернути йому все сповна – я міг би навіть додати трохи відсотків». Вони мусять знайти спосіб виправити ситуацію. Вони не бажають мати репутацію тих, хто любить наживатися на інших. Якби вони її мали, то почувалися б абсолютно зганьбленими. Тому, щойно хтось справді вказує на їхню проблему, вони не намагатимуться виправдати себе, вони не скажуть: «Я на ньому не наживався й не хотів цього». Вони не скористаються такою логікою негідника, щоб сперечатися й виправдовувати себе. Оскільки в них є елемент порядності, щойно хтось порушить це питання, вони підійдуть до цього правильно, зроблять усе можливе, щоб загладити провину й компенсувати це іншій стороні, і більше ніколи не робитимуть нічого подібного; а якщо зроблять, то дадуть собі ляпаса. Вони вважають приниженням те, що хтось розвінчує їхні дії і що тепер люди критикують їх позаочі й сварять їх прямо у вічі. Їм ніде сховати свій сором, і вони хотіли б знайти в землі якусь дірку й залізти туди; вони воліли б, щоб усе їхнє життя минуло без подібних випадків. Оскільки в них є совість, після наживання на інших вони відчувають сором у своїх серцях. Їм надто соромно виправдовуватися, вони вважають те, що зробили, занадто ганебним, тому залишаються безмовними, і їм нічого сказати на свій захист; вони лише хочуть компенсувати це іншій стороні. Такі люди відрізняються від злих людей і дияволів. Хоч якими б ганебними не були вчинки дияволів, вони не відчувають сорому. Коли про такі речі чують люди з якостями людськості, вони одразу червоніють: «Про це знає так багато людей; як принизливо!». Вони ніяковіють і почуваються абсолютно зганьбленими, а в серці їм особливо прикро й неспокійно. Бачиш, глибоко в серці люди різних класифікацій мають різні погляди й ставлення до одного й того ж питання. Через відмінності в якостях людськості різні види людей мають різне ставлення до одного й того ж питання. Якщо в людини є відчуття сорому, це доводить, що в неї також є почуття сорому, що, своєю чергою, доводить, що вона володіє якостями людськості. І навпаки, якщо в людини немає відчуття сорому, і після скоєння злих вчинків і ганебних справ вона намагається сперечатися на власний захист або навіть відмовляється визнати те, що зробила, і прикидається дурною, вона є людиною без якостей людськості. Люди без якостей людськості щонайменше не є порядними й добрими людьми; у них немає ні людськості, ні розуму, і вони не гідні називатися людьми. Коли злі люди й дияволи роблять погані речі та коять злі вчинки, а їхні вороги сварять їх і сиплють на них образи, вони ображають їх у відповідь, вважаючи, що це цілком виправдано. Вони навіть роблять усе можливе, щоб виправдати й захистити себе, висловлюючи перекручені міркування так, ніби це насправді здорові міркування, зухвало розпускаючи язика й говорячи без упину – вони просто несприйнятливі до розуму й абсолютно безсоромні! Що стосується людей, перевтілених із тварин, то коли вони наживаються на інших людях і їх за це критикують, у своєму серці вони почуваються скривдженими й також роблять усе можливе, щоб вигадати відмовки й причини. Виправдовуючи себе, вони також говорять дуже гладко й базікають без упину, і, як злі люди, вони також не мають почуття сорому. Оскільки вони є тваринами без усвідомлення совісті, які цілими днями перебувають у тумані й не здатні відрізнити правильне від неправильного в будь-якій справі, отож у них немає усвідомлення, коли йдеться про такі речі; вони наводять якісь облудні відмовки, щоб спробувати приховати те, що зробили, і тоді вони вважають, що справу залагоджено. Вони не думають, що це проблема з їхнім життям по-людськи; вони думають, що якщо нададуть достатньо відмовок і причин, то зможуть уникнути відповідальності, і ніхто не дізнається про те, що вони зробили. Вони обманюватимуть себе, думаючи: «Усе вже минуло. Я ніколи не робив подібних речей, я ніколи не припускався тієї помилки. Не думайте, що я погана людина. Наприклад, я не з тих, хто наживається на інших. Подивіться, який я добросердий і добрий, і як я розумію інших!». Бачиш, це безтолкова людина. Лише люди з якостями людськості особливо чутливі до подібних питань, що стосуються достоїнства. Навіть якщо ніхто не знає, що вони зробили, якщо вони самі це усвідомлять, то у своєму серці почуватимуться неспокійно й винувато й навіть відчуватимуть, ніби люди за ними спостерігають. Якщо кілька людей, які досить добре з ними знайомі, справді дізнаються про те, що вони зробили, вони почуватимуться ще більш неспокійно, і їм буде надто соромно намагатися виправдати себе. Вони зроблять усе можливе, щоб швидко загладити провину, і більше ніколи не робитимуть подібних речей, вважаючи це занадто ганебним! Це різні прояви трьох класифікацій людей в одному й тому ж питанні.

Ми щойно згадали, що у людей із якостями людськості зазвичай є принципи щодо їхнього ставлення до інших. Коли вони звітують, або надають інформацію про чиюсь ситуацію, або оцінюють когось, вони можуть розглядати цю людину й ставитися до неї на основі своєї порядної й доброї людськості. Навіть якщо вони не розуміють істини, у них усе ж є певні базові межі. Наприклад, вони оцінять посередню людину так: «Вона не зробила нічого поганого. Вона живе пристойним життям. Вона звичайна людина у світі, і її можна вважати простодушною». Бачиш, вони правильно оцінять посередню людину на основі власної совісті. Вони можуть навіть правильно ставитися до тих, хто їх образив, завдав їм болю або нашкодив їхнім інтересам у минулому, і правильно оцінювати їх. Це ще більше відкриває якості порядності й доброти, які є в людськості цих людей. Тобто вони можуть правильно оцінити посередню людину – якщо вона хороша, то вона хороша, а якщо вона не хороша, то вони так і кажуть. Якщо їх просять сказати брехню, вони не можуть цього зробити; вони вважають, що це суперечило б їхній волі. Вони просто говорять усе як є і називають речі своїми іменами. Вони також можуть діяти згідно із цим принципом щодо людей, які їх образили. Навіть якщо є хтось, хто їм не подобається або до кого вони відчувають відразу, якщо від них вимагають відзвітувати про цю людину або оцінити її, вони воліли б не займати жодної позиції, кажучи: «Боюся, що моя оцінка цієї людини не була б об’єктивною, тому що в мене є особисті образи й невдоволення щодо неї, тому я утримуюся. Ви можете оцінити її на основі того, як її оцінюють усі інші». Це те, чого люди з якостями людськості в основному здатні досягти. Зокрема, коли хтось зі статусом усе ж може ставитися до інших справедливо, це ще більше відкриває якості його людськості. Те, як він ставиться до людей, коли має статус, – це те, що може справді дозволити іншим чітко побачити, чи володіє він якостями порядності й доброти у своїй людськості. Коли в когось немає статусу, здається, він здатен ставитися до людей справедливо, і його оцінки щодо них відносно об’єктивні. Це саме по собі може ні про що не свідчити – коли в нього є статус, подивіться, як він ставиться до тих, хто образив його або завдав йому болю, і як він ставиться до тих, хто раніше його витісняв або навіть навмисно гнітив. Оскільки люди, які справді мають якості людськості, володіють порядністю й добротою у своїй людськості, коли в них є статус, вони можуть правильно ставитися до тих, хто їх образив, завдав їм болю або навіть навмисно гнітив їх у минулому. Можливо, коли вони не розуміють істини, то не можуть ставитися до людей згідно з істинами-принципами з абсолютною точністю, але в них також є власні межі й принципи в ставленні до людей. Наприклад, якщо інші брати й сестри в церкві обирають певну особу кандидатом або лідером, і виявляється, що раніше ця людина їх образила, то, побачивши, що всі брати й сестри кажуть, що ця людина непогана й змінилася, вони абсолютно не будуть навмисно втручатися у вибори або перешкоджати їй. Особисто їм ця людина може не дуже подобатися, але якщо Божий дім її використовує і брати й сестри її обирають, вони вирішуватимуть справи за правилами й діятимуть згідно з принципами за обставин, коли вони ще не повністю розгледіли цю людину наскрізь. Вони абсолютно не ставитимуться до цієї людини несправедливо через те, що мають особисті образи на неї, і не будуть навмисно помикати нею чи мучити її. Іноді через свої розбещені характери або слабкість своєї людськості вони можуть – за особливих обставин – чіплятися до них із такими словами, які не слід було б говорити, тому що в кожного є розбещені характери й ніхто не бездоганний. Однак вони можуть обстоювати базові принципи, тобто вони не будуть переслідувати, гнітити людей, з якими ворогують, або мститися їм лише тому, що самі мають статус. Якщо це зрідка все ж трапляється, згодом їхня совість їх звинувачуватиме, кажучи їм: «Те, що ти так зробив, – неправильно. Тепер, коли в тебе є статус, ти скористався владою, якою володієш, щоб помститися цим людям, – це недоречно!». Вони розмірковуватимуть над собою, їхня совість їх звинувачуватиме, і до того ж їхній розум стримуватиме їх від придушування інших людей і помсти й регулюватиме їхню поведінку, постійно нагадуючи їм: «Це недоречно». Отож вони будуть стриманими у своїх словах і не переходитимуть межі у своїх діях. Це деякі базові прояви людей із совістю й розумом нормальної людськості в їхньому ставленні до інших. Навіть якщо вони тимчасово хочуть піддатися своєму настрою, щоб націлитися на людей, на яких мають образу або які нашкодили їм у минулому, і навіть якщо інші люди вважали б цілком розумним, якби тепер вони помстилися, вони однаково стримані в тому, що роблять, і в них є межа, яку вони абсолютно не переступлять. Якби вони могли переступити свою межу й шалено мститися, вони не були б тими, хто володіє якостями порядності й доброти у своїй людськості. Саме тому, що в них є слабкості людськості й вони живуть у межах нормальної людськості, вони також відчувають ненависть і лють до тих, хто завдав їм болю, і також хочуть помститися. Однак, оскільки їхня людськість володіє якостями порядності й доброти, і їх стримують і регулюють їхня совість та розум, то, коли вони захочуть комусь помститися, їхня совість їм докорятиме, а розум їх контролюватиме, і вони подумають собі: «Забудь про це. Це було б недоречно. Те, що він зробив раніше, насправді не завдало мені болю, і навіть якщо я зараз йому помщуся, це не розв’яже жодних проблем». Вони використовуватимуть раціональні засоби, щоб здійснювати контроль і тримати себе в руках, водночас переконуючи себе й приводячи себе до тями. Якщо до того ж вони ще й розуміють деякі істини, то їхня поведінка в цьому плані стане ще кращою і більше відповідатиме істинам-принципам. Коротко кажучи, коли йдеться про їхнє ставлення до інших, вони час від часу виявлятимуть якості порядності й доброти у своїй людськості, і часто виявлятимуть деякі думки й поведінку, які керуються якостями людськості. Ти часто чуєш від них таке: «Забудь про це. Якби я опустився до їхнього щабля, хіба я не був би таким самим, як вони? Крім того, те, що сталося, залишилося в минулому. Ми всі дорослі люди – чи є сенс отак відповідати ударом на удар?». У них будуть деякі думки й погляди, що випливають із якостей людськості й стримують їх. Звісно, це також те, що їхні думки й погляди, які виникають під керівництвом їхньої совісті та розуму, постійно регулюють, стримують, контролюють і приборкують їхні слова та вчинки. Згодом ті думки про помсту іншим, які переступають межі розуму, ставатимуть дедалі слабшими в їхніх серцях. Під постійним коригуванням совісті й розуму в поєднанні з прагненням до істини й дедалі більшим дозріванням із віком думки та вчинки тих, хто володіє такими якостями, як порядність і доброта у своїй людськості, будуть – у міру того, як ці люди прагнуть до істини, – дедалі більше схилятися до позитивного, дедалі більше відповідати істинам-принципам і ставати дедалі більш регульованими. Тобто через цей процес люди поступово відпускатимуть ненависть, відпускатимуть образи й відпускатимуть різні особисті проблеми, породжені їхнім власним вузьколобим мисленням. Якщо людина лише керується й стримується совістю та розумом, вона може лише просто відпустити ненависть і образи й сказати прості слова: «Забудь про це, це в минулому». Але якщо людина може прагнути до істини й розуміти істину, вона не обмежуватиметься тим, що просто відпустить, щоб усе минуло й закінчилося; радше вона зможе застосувати істини-принципи і, керована совістю та розумом, жити правильніше, розв’язуючи ці проблеми й ставлячись до тих, на кого вона мала різні образи, у той спосіб, якого навчає Бог. Тому лише якщо людина має базові принципи для ставлення до інших і на цій основі також розуміє істину, вона може поступово входити в істину-реальність і починати практикувати згідно з істинами-принципами.

Принципи, за якими люди із совістю й розумом ставляться до інших, стримуються якостями порядності й доброти в їхній людськості. Отже, в людей, які не володіють цими якостями порядності й доброти у своїй людськості, немає принципів у їхньому ставленні до інших. Бачиш, коли в деяких людей немає статусу, якщо хтось завдає їм болю або дивиться на них зверхньо, і помста їм не під силу, вони здаються дуже покірними, ніби спосіб їхнього життя по-людськи є досить великодушним, і ти можеш вважати, що вони досить хороші, і ніколи не побачиш, щоб вони мстилися комусь, хто їх образив, але це не може визначити, які риси насправді має їхня людськість. Тобі слід подивитися на те, як вони ставляться до людей – чи можуть вони ставитися до людей справедливо, чи можуть вони ставитися до тих, хто образив їх у минулому, на основі совісті й розуму, і чи можуть вони мати принципи у ставленні до людей – коли в них є статус, контроль над розмовою і право ухвалювати рішення. Це говорить тобі про те, якою насправді є чиясь класифікація. Коли люди без якостей людськості не мають статусу, вони вдають, що поводяться дуже добре. Коли помста іншим їм не під силу, вони не наважуються її підшукувати, але у своїх серцях вони пам’ятають кожну образу. Їхнє мислення сповнене ненависті, сповнене помсти й сповнене способів мучити людей і плести проти них інтриги. Вони чекатимуть свого часу й шукатимуть нагоди помститися, чекаючи, щоб побачити, як ті, хто образив їх у минулому, зазнають краху. Щойно вони здобувають статус і зміцнюють його, їхнє ставлення до тих, хто образив їх у минулому або хто з ними не в ладах, абсолютно відрізняється від ставлення, яке мали б люди із совістю й розумом. Вони просто мусять помститися й ламатимуть голову над тим, як це зробити. Вони категорично не відпустять своєї ненависті й не відпустять жодних образ. Вони абсолютно не будуть схожими на людей з якостями людськості, які б сказали: «Забудь про це. Минуло стільки років. У мене все добре, і те, що вони зробили, насправді не завдало мені болю. Крім того, чого б досягла помста?». Вони категорично не скажуть: «Забудь про це»; у своїх серцях вони вестимуть рахунок. Коли в них є статус, вони кажуть: «Ти думав, що я забув свою ненависть? Ти образив мене, завдав мені болю й гнітив мене раніше – ти думав, що це вже в минулому? Це неможливо! Тепер у мене є статус; усе не так, як раніше, – як я міг не помститися тобі? Я скористаюся владою, якою володію, щоб показати тобі, на що я здатний, щоб дати тобі знати, що я не звичайна людина!». Їхній внутрішній світ сповнений ненависті, а їхнє мислення сповнене способів помститися й способів перетворити поразку на перемогу, намагаючись зробити так, щоб ніхто не забув, які вони грізні, і щоб люди більше не помикали ними, як раніше, а натомість боялися їх. Бачиш, хіба цей тип людини не відрізняється від того, хто має якості людськості? (Так.) Що він постійно обмірковує у своїй голові? «Я покажу тобі, який я грізний. Я покажу тобі, що зі мною жарти кепські. Я зроблю так, що ти лякатимешся щоразу, коли бачитимеш мене, і зроблю так, що ти більше ніколи не наважишся помикати мною!». Скажіть Мені, як ви думаєте, чи може він діяти згідно із цими думками? (Так.) Безумовно, може. Його серце сповнене ненависті, і, ба більше, його класифікація – це класифікація диявола, і в нього немає стандарту, за яким можна було б оцінити, правильно так думати чи ні. Коли він так думає, у нього немає совісті й розуму, які б його стримували, – ніщо не може його стримати чи регулювати. Поки ці нечестиві, порочні речі постійно розбухають і переповнюють його зсередини, він також постійно плете інтриги й шукає нагоди зробити те, що хоче. Тепер у нього є статус – його нагода нарешті настала. Скажіть Мені, як ви думаєте, чи він відступить? Він категорично не відступить. Він скористається цією нагодою і використає владу, якою тепер володіє, щоб перетворити всі свої думки на реальність, змушуючи тих, хто завдав йому болю в минулому, і своїх ворогів боятися його, показуючи їм усім, який він компетентний і здібний, змушуючи всіх цих людей захоплюватися ним у своїх серцях і роблячи так, щоб у нього був статус у їхніх серцях. Наступне, що він зробить, – це зганьбить цих людей і використає слова та дії, щоб гнітити й переслідувати їх. Він подивиться на тих, хто образив його в минулому, і подумає: «Я маю відіслати їх проповідувати Євангеліє в найважче, найнебезпечніше місце, яке тільки є. Якщо вони не захочуть іти, я їх обітну. Якщо вони й після цього не підуть, я їх дискредитую і виключу! І кожного, хто заступиться за них, спіткає та сама доля!». Деякі люди образили його в минулому, і тепер їх обрали лідерами, але вони й досі є його підлеглими. Він роздумує: «Яку проповідь я можу виголосити, щоб повністю знищити їхній престиж? Якщо вони поводитимуться добре й слухатимуться мене в усіх справах, я почну з ними з чистого аркуша. Але якщо вони неслухняні, вважають мене огидним і незадоволені мною, і навіть хочуть повідомити про мої проблеми, мені доведеться їм показати, де раки зимують! Я зроблю все можливе, щоб змусити братів і сестер усунути й відсторонити їх, і зроблю так, щоб вони ніколи не змогли нічого змінити! Я відішлю їх на ферму обробляти землю або вирощувати свиней. Якщо вони й далі не слухатимуться, я знайду для них найнебезпечніше місце, куди вони підуть виконувати свій обов’язок, де їх у будь-який момент може заарештувати поліція!». Навіть просто виношувати такі думки – це вже дуже серйозно; це вже перехід меж. Те, що він може так думати, уже доводить, що в нього насправді немає ні совісті, ні розуму. А якщо він справді може таке робити, то, крім того, що в нього немає совісті й розуму, у нього також є елемент демонічної природи. Його серце не просто позбавлене людськості, а й містить демонічну природу. Хіба він не диявол? Коли в такої людини немає статусу, вона досить добре вміє маскуватися й щось терпіти. Вона досконало опанувала вміння «спати на сушняку й лизати жовч». Вона навчилася з фраз «Гідному чоловіку ніколи не пізно взяти реванш» і «Поки ти живий, у тебе є шанс», а також «У серці прем’єр-міністра достатньо місця, щоб проплив човен». Дотепер він маскувався, і нарешті його справжнє обличчя розкрито. Що це за негідник? Він не людина, він – диявол. Підіть і подивіться, які люди поводяться добре, коли не мають статусу, але одразу здаються іншими людьми, щойно його здобувають. Вони швидко розпитують про місцеперебування та ситуації всіх, хто їх образив, і про те, які обов’язки вони зараз виконують. Потім вони шукають нагоди створити проблеми цим людям і роздути їхні проблеми до неймовірних розмірів, переслідуючи цих людей до такої міри, що ті стають покірними й упокорюються їм, і тоді вони вважають, що робота церкви виконана добре. Такі люди – злі демони, і їх треба швидко відсторонити. Якщо їх не відсторонять, ти страждатимеш разом з іншими – рано чи пізно вони візьмуться й за тебе.

Яку людину слід обирати церковним лідером? З одного боку, їй слід мати ношу у виконанні свого обов’язку й достатній рівень. З іншого боку, її людськість має бути порядною і доброю, і їй слід уміти ставитися до людей справедливо. Коли в неї не було статусу, насправді були деякі брати й сестри, які її образили або були з нею не в ладах, але, ставши лідером, вона може ставитися до цих людей правильно, підвищуючи їх, коли їх слід підвищити, і використовуючи їх, коли їх слід використати. Деякі люди кажуть їй: «Ця людина раніше погано про тебе відгукувалася», але вона може це відпустити. На перше місце вона ставить роботу Божого дому, кажучи: «Зараз Божий дім потребує людей. Якщо ця людина підходить для виконання цього обов’язку, нам слід її використати». Хоч би хто намагався посіяти розбрат, вона не піддається цьому впливу. Навіть якщо це людина, яка ставилася до неї найгірше, якщо ця людина відповідає принципам Божого дому щодо використання людей, лідер використає її так, як слід. Залишаючи осторонь те, чи дбає така людина про Божі наміри, або який у неї рівень, або чи може вона добре виконувати роботу, суто з погляду класифікацій людей, вона абсолютно є справжньою людиною. Вона може ставитися до людей справедливо, особливо до тих, хто був із нею не в ладах, або тих, хто гнітив її, завдавав їй болю або навіть ображав чи помикав нею в минулому – вона може ставитися до всіх них правильно й справедливо. Цього достатньо, щоб ми могли сказати, що ця людина достатньо порядна й добра; вона відповідає принципам і задовольняє умови для того, щоб бути вдосконаленою Богом. Дехто каже: «Тоді чи є ця людина тією, хто прагне до істини? Якби вона не прагнула до істини, хіба вона не була б нездатною так ставитися до людей?». Це правильно? Скажіть Мені, навіть якщо хтось не прагне до істини, якщо він від природи володіє якостями порядності й доброти у своїй людськості, чи зможе він мати базовий принцип у своєму ставленні до людей? (Так.) Коли в нього з’явиться статус, чи зможе він відпустити особисті образи, не згадувати людям минулі кривди й не ставитися до людей на основі своїх особистих образ? Він зможе цього досягти. Якщо ти не можеш досягти навіть цього, як ти можеш узагалі сподіватися на практику істини й покору Божим словам? Якщо навіть це тобі не під силу, ти не порядна й добра людина; можна також сказати, що ти не та людина, яка володіє якостями людськості – ти не людина. Якщо ти не людина й не маєш ні совісті, ні розуму, як ти взагалі можеш намагатися прагнути до істини? Якщо ти не відповідаєш базовим умовам для того, щоб коритися Божим словам і прагнути до істини, ти не можеш здобути істину й не гідний називатися людиною. Якщо ти не можеш ставитися до людей справедливо, чи можеш ти любити істину? Чи можеш ти практикувати Божі слова? Якщо ти не можеш відпустити навіть дрібні особисті образи й можеш помститися будь-кому, хто завдає тобі шкоди або хто ображав тебе раніше, і в тебе немає навіть жодних стандартів совісті й розуму, чи зможеш ти практикувати Божі слова? У жодному разі! Тому, обираючи лідера, тобі слід спершу подивитися на те, як людина ставиться до інших; це один зі стандартів для оцінювання того, чи є в когось якості людськості. Тобто, хоч би хто образив її в минулому, вона не тримає зла, і вона ніколи нікому не мстилася, і вона залишається такою самою навіть після здобуття статусу. Можливо, вона поводитиметься зверхньо, матиме певне бажання статусу або насолоджуватиметься благами статусу, але вона використовує тих, хто образив її в минулому, так, як слід, і взаємодіє з ними так, як слід, – можливо, у своєму серці вона пам’ятає ті образи, але не робить нічого у відповідь. Це те, чого не може досягти жодна людина без якостей людськості; звірі не можуть цього досягти, а дияволи й поготів. Цього можуть досягти лише люди, які мають совість. Коли люди із совістю щось роблять, їхня совість підказує їм і регулює їхню поведінку зсередини, а їхній розум стримує їхні пориви й запальність; ба більше, він стримує й регулює їхні нераціональні думки та поведінку. Навіть якщо в них є статус, вони не робитимуть нічого, щоб помститися іншим. Це чітка ознака того, що в когось є якості людськості. Подивіться на людей навколо вас – всі такі люди є справжніми людьми. Можливо, рівень такої людини посередній, у нього немає вищої освіти, і він ще досить молодий; можливо також, що зовні здається, що він не особливо завзятий і не так багато прагне, і можливо, що він не прагнутиме до істини в майбутньому – але така людина щонайменше є для тебе надійною, чи не так? (Так.)

Тепер, коли ми закінчили бесіду про прояви порядних і добрих людей у тому, як вони ставляться до інших, поговорімо про те, які конкретні прояви й характеристики має людина такого типу, коли робить щось не так і коїть переступи. Будучи розбещеними людьми, якщо вони мають якості порядності й доброти у своїй людськості, то, коли вони роблять щось неправильно, незалежно від того, можуть вони це усвідомити чи ні, вони розмірковуватимуть над своїми власними словами та вчинками й досліджуватимуть їх. Якщо вони завдали комусь шкоди або якщо хтось дає їм негативний відгук чи негативну оцінку, вони досліджуватимуть себе: «Які з моїх слів були неправильними? Що я зробив не так? Чи були в мене якісь наміри, коли я тоді говорив? Чи був я націлений на ту людину? Чи справді це моя провина, що я спричинив для неї погані наслідки? Чи вона надто чутлива, чи я був недостатньо обережним у своїх міркуваннях і недоречним у виборі слів у той час?». Вони часто досліджуватимуть себе й матимуть смиренне ставлення до життя по-людськи. Це ставлення походить від їхньої порядності й доброти, і, звісно, воно також походить від їхньої раціональності. Це один аспект. Крім того, якщо через роздуми над собою вони виявлять, що в них є певні проблеми, або якщо інші вкажуть на їхні проблеми, вони засмутяться, і їхнє серце завмре: «Чи помилився я в тому, як я із цим повівся? Чи не слід було мені зробити це інакше? Тоді я не робив цього навмисно, і в мене не було жодних намірів». Як розбещені люди, за деяких особливих обставин або щодо деяких особливих справ вони можуть сказати: «Я не робив цього навмисно або з якимись намірами», щоб зберегти своє обличчя, але всередині вони відчуватимуть провину. Якщо в процесі постійного дослідження себе й роздумів над собою вони дізнаються, що зроблене ними справді було неправильним, вони знову відчують неспокій, відчуваючи, що їм не слід було це так робити; вони відчуватимуть каяття та засмучення й намагатимуться знайти способи загладити скоєне ними або можливості це виправити, навіть ініціативно просячи вибачення й визнаючи свою помилку. Дізнавшись, що вони зробили щось не так, люди з якостями людськості спершу дуже засмутяться у своєму серці, почервоніють, і в них пульсуватиме в голові; це нормальні реакції, що походять від совісті. На чому ґрунтуються ці нормальні реакції? Вони ґрунтуються на тому, що людина має якості порядності, доброти й раціональності у своїй людськості. Вони мають ці прояви не тому, що хочуть порятувати свою власну гордість, і не тому, що вони осоромилися або інші дивилися на них зверхньо, а тому, що вони відчувають провину й докоряють собі за те, що зробили щось неправильно, відчуваючи, що їм не слід було це так робити. Це ставлення визнання своїх помилок, і це також реакція, що виникає через осуд з боку їхньої совісті та функцію їхньої раціональності. У них буде реакція; вони категорично не будуть повністю занімілими, не намагатимуться безсоромно сперечатися й виправдовуватися й не намагатимуться знайти способи уникнути відповідальності, а радше матимуть ставлення ініціативного визнання та прийняття, а також готовності нести відповідальність. Оскільки така людина має якості порядності й доброти у своїй людськості, її почуття сорому дуже очевидне. Якщо вона робить щось трохи не так, то в ту мить, коли хтось на це вказує, вона не зможе приховати свій сором. Якби вона спробувала трохи посперечатися, то відчула б: «Це явно моя власна провина, і він уже все чітко пояснив, тож заради чого я досі сперечаюся?». Вона прямо визнає свою помилку, почуваючись повністю зганьбленою і бажаючи крізь землю провалитися. Чи це вплив совісті й розуму? (Так.) Якщо багато людей знатиме про те, що вона зробила, їй буде ще більше соромно показуватися на очі, і вона намагатиметься знайти способи це загладити й виправити скоєне. Тобто після того, як людина із совістю й розумом робить щось не так, вона має базове ставлення визнання своєї помилки; вона здатна прийняти цей факт і має почуття сорому. Крім того, не буває так, що вона просто визнає свою помилку й зупиняється на цьому; вона також намагатиметься знайти способи загладити її. Оскільки в неї є совість, вона вкладає серце в те, що робить; зіткнувшись із якоюсь ситуацією, вона бере її близько до серця і ставиться до неї серйозно й відповідально, зосереджує свої думки на обмірковуванні наявної проблеми та ставиться до неї серйозно, а не недбало, не роблячи щось для годиться і тим паче не ухиляючись від відповідальності. Вона може нести відповідальність, серйозно й усім своїм серцем приймати свою помилку, а потім говорити й діяти відповідально, прагнучи звести втрати до мінімуму. Вона абсолютно не схожа на людей диявольського поріддя, які впадають у лють тієї ж миті, коли хтось критикує їх за те, що вони зробили щось не так, які вигадують усі можливі способи уникнути відповідальності й ухилитися від неї, які всіляко намагаються перекласти провину на інших і які напускають на себе вигляд святого, що ніколи не робить нічого поганого. Що стосується тих, хто перевтілився з тварин, то вони тим паче не знають, що правильно, а що ні в усьому, що вони роблять. Якщо ти вказуєш на те, що вони зробили щось не так, вони це таки визнають, але якщо ти запитуєш їх, у чому вони помилилися, вони кажуть: «Я не знаю, але оскільки ти кажеш, що я помилився, значить, я помилився». Проте, коли вони знову зіткнуться з подібним, вони однаково зроблять це так само. Скільки б неправильних чи злих речей вони не робили або скільки б розбещених характерів не виявляли, зрештою вони завжди повертаються до тих самих кількох фраз: «Що я зробив не так? Хіба було неправильно з мого боку страждати й платити ціну стільки років? Якби я не вірив у Бога й не мав совісті й розуму, чи зміг би я стільки страждати?». Ті, хто перевтілився з тварин, простаки, і все завжди закінчується тими самими кількома фразами. Але люди диявольського поріддя набагато хитріші за тих, хто перевтілився з тварин; вони застосовуватимуть різні засоби й методи, щоб коїти зло та вводити людей в оману, і справді можуть обдурити деяких людей із невеликим духовним зростом і без розпізнання. Коротко кажучи, коли дияволи роблять щось неправильно, вони категорично цього не визнають. Вони не тільки не визнають, що є людьми з розбещеними характерами, а й навіть хочуть, щоб люди вважали їх священними й недоторканними, бездоганними людьми, які ніколи не припускаються помилок. Що б вони не зробили неправильно, вони завжди заявляють про причини, з яких вони це зробили, і завжди намагаються виправдати себе. Зрештою, вони заявляють, що не здатні на погані вчинки, що навіть якщо вони роблять щось неправильно, у них є на це причина, що вони не є людьми з розбещеними характерами, що вони ніколи не зроблять нічого неправильно, і що вони просто святі й бездоганні люди. Однак люди, які мають якості совісті й розуму у своїй людськості, інші. Оскільки вони порядні люди, які не є криводушними чи лукавими, якщо ти скажеш, що вони зробили щось неправильно, навіть якщо вони цього не робили або це не має до них жодного стосунку, вони готові спершу це прийняти. Коли інші їм кажуть: «Чи ти дурний? Якщо ти це приймеш, тобі доведеться нести відповідальність», вони відповідають: «Я також брав участь у тому, що сталося; я також був причетний». Вони здатні це прийняти; їхнє ставлення чесне й порядне. Іноді вони також хотітимуть уникнути відповідальності, але потім розмірковують: «Навіщо уникати відповідальності за те, що сталося, якщо будь-хто з очима може це побачити? Крім того, Бог проникливо спостерігає за найпотаємнішими куточками людських сердець. Якщо ти причетний до того, що сталося, Бог не залишить тебе безкарним. Перед Богом усі люди розкриті, і всі їхні дії та вчинки як на долоні. Чи зможеш ти втекти перед Богом? Тому цю справу слід вирішувати за правилами; відповідальність має лягти на того, кому вона належить. Якщо в цій справі є моя провина, я нестиму відповідальність. Я готовий прийняти покарання, і я також готовий прийняти обтинання. Я прийму те, як Божий дім розбереться зі мною; зрештою, це я вирішив вчинити неправильно». Бачиш, коли вони роблять щось неправильно й стикаються з обтинанням, з одного боку, вони мають ставлення прийняття; з іншого боку, вони здатні правильно це сприйняти. І ще з одного погляду, оскільки людина такого типу зосереджує своє мислення на обдумуванні ситуації та розмірковує над собою після того, як зробила щось неправильно, то, коли вона знову зіткнеться з подібним, вона думатиме про те, як уникнути помилок. Оскільки вона має почуття сорому й дбає про свою гордість, вона здатна покаятися, коли робить щось неправильно.

Невіруючі часто кажуть: «Можна жити на смітнику й не думати про те, що там смердить». У людей без совісті й розуму немає почуття сорому й відчуття провини, навіть якщо вони роблять одне й те саме неправильно сотню разів. Вони не люди! Якщо це людина, то, зробивши те саме неправильно раз чи два, вона вважатиме: «Я справді це скоїла. Коли я взагалі змінюся?». Вона почне хвилюватися, і тривожитися, і прийде до Бога, щоб помолитися й сповідатися у своїх гріхах. Вона навіть замислиться, чи можна їй ще допомогти, – у неї виникне ця хибна думка. Оскільки вона дбає про свою гордість і має почуття сорому, то вважає: «Я вже декілька разів припустилася цієї помилки, чи розбереться зі мною Божий дім? Чи відмовився Бог від мене? Мені надто соромно, щоб Бог мене спасав!». Незалежно від того, які непорозуміння щодо Бога вона має, коротко кажучи, зробивши щось не так, така людина неодмінно здобуде певний досвід, і винесе уроки, і намагатиметься знайти всі можливі способи загладити й виправити свої помилки, прагнучи не припускатися їх знову. Вона думатиме собі: «Я не прагну задовольнити інших, але принаймні я маю бути в мирі із самою собою. Лише коли я в мирі із самою собою, я можу відповідати перед Богом у Його присутності. Якщо я навіть не в мирі із самою собою, як я можу мати зухвалість постати перед Богом?». Якщо в людини є такі думки, нею абсолютно керують якості совісті й розуму в її людськості. Якщо в тебе немає таких думок, ти робитимеш ті самі помилки знову і знову, і, ба більше, ти не захочеш слухати чи приймати те, що хтось каже; ти можеш навіть ніколи не мати ставлення покаяння й ніколи не хотіти визнавати факти чи свої помилки, що вже й казати про несення відповідальності. Є також ті, хто ненавидить будь-кого, хто вказує на їхні помилки; вони сперечаються з ними, створюють їм труднощі й навіть нападають на них і мстяться їм. Таким людям уже не допомогти; це люди без якостей людськості. Однак люди, які справді мають якості людськості, категорично так не діятимуть. Припустившись тієї самої помилки раз чи два, вони розмірковуватимуть: «Чому я досі можу припускатися цієї помилки?». Вони здатні шукати істину, щоб це розв’язати. Чи назвав би ти це ставленням навернення? (Так.) Здатність розмірковувати над собою, коли робиш щось неправильно, і готовність виправляти свої помилки – це ставлення навернення. Тоді які люди мають ставлення навернення? Хіба це не те ставлення, яке може виникнути лише в людей, чия людськість має якості совісті й розуму? (Так.) Якщо люди не мають совісті й розуму людськості, чи навернуться вони? (Ні.) Чи відчуватимуть вони каяття й чи ненавидітимуть себе? (Ні.) Чи братимуть вони близько до серця скоєні ними неправильні речі й переступи? Звісно, що ні, чи не так? Кажучи точно, люди без совісті не мають сердець, тому вони не вкладатимуть серце в те, що роблять, і не братимуть близько до серця, коли роблять щось неправильно. Оскільки в них немає сердець, вони не розмірковуватимуть над собою і не прийматимуть істину; у них немає цієї здатності. Лише люди із совістю можуть, почувши, як інші кажуть, що вони зробили щось не так, поставитися до справи серйозно й зі всім своїм серцем, взяти справу близько до серця, а потім відчути провину й каяття. Лише на основі відчуття провини й каяття вони можуть навернутися, і лише коли вони навернуться, то матимуть можливість коритися Божим словам, а також практикувати й жити по-людськи згідно з Божими словами та істинами-принципами. Однак люди без совісті ніколи не відчувають провини чи каяття; вони ніколи не беруть це близько до серця, хай яку неправильну річ коять. Хоч як би інші не розвінчували їхні проблеми, вони не сприймають це серйозно й пропускають повз вуха. Оскільки в них немає совісті, вони не ставитимуться до справи серйозно й зі всім своїм серцем, а також не обдумуватимуть її і не розмірковуватимуть над нею всім своїм серцем. Не вкладаючи серце в міркування над собою, вони не відчуватимуть каяття чи провини, а без каяття й провини вони не навернуться. У такому разі такій людині абсолютно неможливо приймати істину й коритися Божим словам; вона просто є людиною, яка не має абсолютно жодної надії на досягнення спасіння. Тому, з людського погляду, річ не в тім, що Бог не спасає цих людей, які не мають якостей людськості; радше саме через те, що людина не має якостей людськості – базової умови для досягнення спасіння, – вона не може прийняти істину або скоритися їй, зводячи свою надію на досягнення спасіння практично до нуля. З огляду на це, є прямий зв’язок між наявністю якостей людськості та досягненням спасіння; саме так усе і є. Якщо в тебе немає якостей людськості, ти навіть не визнаєш того, що робиш щось неправильно, і не візьмеш це близько до серця, не поставишся до цього вдумливо, не обміркуєш це серйозно, не відчуєш провини й каяття, а потім не виправиш і не зміниш цього. Якщо ти не можеш навернутися, коли йдеться про таку просту річ, як припуститися помилки, то ти будеш ще менш здатним навернутися, коли йдеться про виявлення розбещених характерів. Оскільки розбещені характери перебувають у прямому протистоянні з Богом, з погляду їхньої природи й сутності розбещені характери є набагато серйознішими, ніж скоєння чогось неправильного. Якщо ти не пізнаєш свої розбещені характери й не шукатимеш істину, щоб їх розв’язати, то твої розбещені характери буде дуже важко розв’язати. Оскільки за своєю природою розбещені характери глибоко вкорінені, якщо ти не прагнеш до істини, у тебе не буде способу розв’язати свої розбещені характери, і, як наслідок, у тебе не буде способу здійснити зміну у своєму житті-характері. У такому разі досягнення спасіння не буде для тебе питанням труднощів – це буде неможливістю. Тому ставлення й реакція людини після того, як вона робить щось не так або коїть переступ, безпосередньо залежать від того, чи має вона якості людськості. Дуже важливо чітко це бачити.

Подивіться на людей навколо себе й розпізнайте, чи ініціативно вони визнають і приймають те, що зробили щось неправильно, чи каються й засмучуються та чи навертаються вони через певний час, тобто чи навертаються вони у своїх думках, ставленні та поведінці. Якщо вони не навертаються, то вони стовідсотково не люди. Якщо через їдження і пиття Божих слів, просвітлення Святого Духа, вплив свого середовища або допомогу братів і сестер – не має значення, за допомогою яких засобів навертається людина – у її серці є чесне ставлення прийняття істини, вона виправдовує себе дедалі менше, аж до того, що взагалі перестає це робити, – і, судячи з її слів і вчинків, вона кається й засмучується через помилку, якої припустилася раніше, і хоче знайти можливість загладити її, то в цієї людини є надія на досягнення спасіння; це людина з якостями людськості. Однак, припустившись помилки, деякі люди не беруть її близько до серця. Вони ніколи не говорять про зроблену помилку, не визнають її, не аналізують себе й не засмучуються. Здається, у них узагалі немає наміру навертатися; вони занімілі й тугодумні, проводять цілі дні в безтурботній легковажності й зовсім не вважають, що припустилися помилки. Навіть якщо вони її визнають, то просто побіжно про неї згадують та й по всьому. Наче безсоромні негідники, вони визнають свої помилки однієї миті, а наступної – припускаються їх знову, і далі визнають свої помилки відразу після того, як їх припустяться. Вони ніби жартують або граються; вони не сприймають це питання серйозно. Вони ставляться до цього як до дитячої гри, як до процедури й формальності, а не приймають те, що сталося, і не змінюються з глибини свого серця. Що це за людина? Це не людина. Вона не знає, як жити по-людськи, і не знає, який шлях обрати для свого життя по-людськи. Вона не розуміє цих речей; вона розглядає їх як щось дуже просте й поверхове. Зробивши щось неправильно, навіть якщо вона нічого не каже в той момент, згодом вона завжди придумує способи виправдати себе й відбілити своє ім’я. Використовуючи можливість, яку надають зібрання або моменти, коли всі порушують це питання, вона завжди хоче дати всім знати й зрозуміти те, що вона хоче сказати на власний захист: про що вона думала і як діяла на той час, про те, що її наміри були добрими, що її цілі були правильними, що вона не зробила нічого неправильного. Вона не тільки не відчуває каяття за свої помилки й переступи, а й не хоче їх визнавати, і навіть хоче уникнути відповідальності та бути звільненою від неї, сподіваючись зберегти свій імідж в очах усіх. Хоча такі люди гарно говорять, судячи з їхніх проявів у всіх сферах, вони не визнають і не приймають того факту, що припустилися помилки. Тоді чи сказав би ти, що вони навернуться? Аж ніяк. Вони час від часу порушують це питання й навіть мусять розповідати про це всім, хто про це не знає. Розповівши про це, вони вигадують усі можливі способи, щоб добре показати себе під час виконання інших справ, щоб компенсувати свій імідж, зіпсований у тій попередній справі, і так переманити людей на свій бік. Якщо вони добре поводяться протягом певного часу, і всі забувають про скоєне ними раніше, вони знову починають думати про те, щоб звеличувати себе й свідчити про себе. Вони постійно підраховують, скільки внесків вони зробили в Божий дім, скільки добрих справ вони зробили для Божого дому і від скількох втрат вони вберегли Божий дім. У них просто немає наміру навертатися; у них немає почуття сорому. Коли люди, яким бракує почуття сорому, припускаються помилок і коять переступи, вони не тільки не навертаються, а й стають ще гіршими. Вони думають: «Хто не припускався помилок? Та помилка, якої я припустився раніше, по суті, була нічим. І до того ж не лише я був до цього причетним. Але я не можу цього сказати. Я маю дозволити всім побачити, що моя поведінка прийнятна й що я маю ставлення каяття, а потім я зроблю кілька добрих справ, щоб це загладити, щоб відвернути увагу всіх і трохи переманити їх на свій бік – хіба це не спрацює?». У своїх серцях вони не вірять, що Бог проникливо за всім спостерігає. Вони хочуть робити ці речі перед іншими; вони думають, що Бог не може побачити, про що вони думають у своїх серцях, – для них те, що Бог проникливо спостерігає за найпотаємнішими куточками людських сердець, є лише доктриною. Вони не знають, що Бог проникливо спостерігає, і вони не визнають і не вірять, що Бог може проникливо спостерігати за найпотаємнішими куточками людських сердець, тому все, що вони роблять, робиться для того, щоб це бачили інші. У глибині душі вони непоступливі й чинять опір. Вони опираються істині, опираються прийняттю фактів, опираються визнанню своїх помилок і ще більше опираються своєму наверненню. Вони не навертаються – хіба це не вказує на проблему? Хоч яких серйозних помилок вони припускаються або хоч які великі переступи вони коять, вони не навертаються. Вони такі самі, як Павло, який протистояв Богу й був прямо уражений Богом, але однаково вважав себе досить хорошим. Така людина думає: «Якщо я бігатиму в справах, і присвячуватиму себе, і здобуду багато людей, і принесу багато плодів від проповідування Євангелія, роблячи внески, щоб спокутувати свої гріхи, то Бог має дати мені вінець. Вінці належать таким людям, як я. Якщо я не отримаю вінця, то хто отримає? Що такого страшного в тому, щоб припуститися помилки? Якщо після свого протистояння Богу я готовий це виправити, то все гаразд. Якщо я просто більше проповідуватиму Євангеліє в майбутньому, Бог не згадає моїх переступів». Бачиш, яке їхнє ставлення до Бога? Яке їхнє ставлення до істини? Це ставлення, позбавлене людськості; це ставлення диявола. Вони ніколи не розглядають Божі слова, істину чи правильний життєвий шлях як те, що вони мають обирати й до чого мають прагнути. У них ніколи не було жодного наміру навертатися, і вони абсолютно ніколи не схилять голову й не сповідаються у своїх гріхах, а також ніколи не визнають своїх помилок і не визнають поразки. Слів «невдача» і «помилка» немає в їхньому словнику, не кажучи вже про слово «переступ», тому людина такого типу не покається. Тоді чи сказав би ти, що в такої людини є совість і розум? Чи є в її людськості якості порядності, доброти й почуття сорому? (Ні.) Абсолютно ні. Хоч який великий переступ вона скоїла, навіть маючи факти прямо перед очима, вона не відчуває провини у своєму серці. Це жахливо! Якщо ти людина із совістю, ти неодмінно відчуватимеш провину, коли зробиш щось не так і скоїш переступ. Якщо ти справді припустишся серйозної помилки й завдаси збитків Божому дому, ти відчуватимеш таке горе, що бажатимеш собі смерті, ти проклинатимеш себе й вважатимеш, що негідний жити перед Богом; але в людей, подібних до Павла, немає такого каяття. У Божому домі ми часто бачимо, що деякі люди відчувають постійний докір у серці після того, як скажуть одну брехню або зроблять одну річ, яка порушує принципи, і лише після того, як вони визнають свою помилку перед іншими, вони відчувають, ніби з них зняли важкий тягар. Таких людей досить чимало. Хоч яких помилок вони припускаються, вони здатні розмірковувати над собою, і водночас вони можуть сприймати це як попередження й застерігати себе не припускатися тієї самої помилки знову. Якщо людина дбає про свою гордість, має почуття сорому й до того ж має розум, то, коли вона робить щось неправильно, їй надто соромно намагатися виправдати себе або уникнути відповідальності й перекласти провину на інших. Натомість вона готова нести відповідальність, час від часу відчуває провину й засмучення, а потім навертається. Деякі люди почуваються зганьбленими, коли роблять щось неправильне й коять переступи, і їм надто соромно дивитися в очі Богу та братам і сестрам, тоді як люди без якостей людськості не мають цих почуттів. Бачиш, хоча обидва типи людей є людьми, якщо за спинами деяких людей поширюється чутка про те, що вони з кимось плутаються, – і це може бути те, про що вони лише мигцем подумали в голові, – щойно вони чують, як кілька людей про це говорять, вони почуваються повністю зганьбленими, і їм надто соромно показуватися комусь на очі. Такі прояви будуть у людей із почуттям сорому. Проте деяким людям байдуже, навіть коли їх ловлять у ліжку з кимось: «Що я зробив не так? Хіба я не просто переспав із кимось? Що в цьому такого страшного? Хіба це не звичне явище в наші дні?». Бачиш, це вочевидь відрізняється, чи не так? Якщо люди з якостями людськості чують, як інші їх просто обговорюють, їм стає так соромно й сумно, що вони не можуть їсти, їм надто соромно показуватися на очі, і вони вважають, що не можуть жити далі, тоді як деяким людям байдуже, навіть коли їх ловлять у ліжку з іншою людиною. Люди просто відрізняються одне від одного; якщо в людини немає почуття сорому, вона не людина. Чи можуть люди без почуття сорому здобути істину? Люди без совісті й розуму не люблять істину. Це обумовлено тим, що в них немає ненависті до гріха, нечестивих або негативних речей. Крім того, у них немає почуття сорому, коли вони роблять щось неправильно, і вони нахабно намагаються уникнути відповідальності. Як наслідок, така людина ніколи ініціативно не прийде до Бога, щоб прийняти суд і кару Божих слів, ініціативно не визнає свою розбещеність або охоче не скориться істині; у неї немає такої потреби, вона вважає, що це непотрібно і що для неї це необов’язково. Однак, оскільки принципи та межі людей зі справжніми совістю й розумом для всіх аспектів їхнього життя по-людськи змушують їх відчувати, що Божі слова та Божі вимоги до людей – це те, що їм потрібно, вони готові практикувати згідно з Божими словами; якщо вони цього не роблять, то відчувають внутрішній неспокій. Якщо вони чують і розуміють Божі вимоги, але не діють згідно з ними, з одного боку, вони відчувають, що на них дивляться брати й сестри, а з іншого, важливішого боку, вони вважають, що Бог таємно спостерігає за ними й що вони не можуть уникнути Його проникливого спостереження, хоч куди б пішли. Вони думають: «Бог знає все, що ти скажеш. Якщо ти робиш щось неправильне, але не визнаєш цього, не відчуваєш каяття, не береш це близько до серця, не виправляєш цього й зовсім не навертаєшся, як Бог на це подивиться?». Це запитання – «Як Бог на це подивиться?» – з одного боку, походить від їхньої віри в Бога та Його визнання, а з іншого боку, воно переважно походить від функції їхньої совісті й розуму. Отже, зрештою, совість і розум людини визначають потреби її людськості, шлях, яким вона йде, і тим паче її принципи та ставлення до всіляких речей. Звісно, вони також визначають, чи може людина стати на шлях прагнення до істини, і ще більшою мірою вони визначають, чи може людина зрештою досягти спасіння.

Зміст сьогоднішньої бесіди стосувався різних дрібних питань життя, які пов’язані з людськістю, торкаючись того, чи любить людина наживатися на інших у тому, як вона живе по-людськи та веде справи, чи є людина добросердою і чи готова вона допомагати іншим і співчувати їм, чи готова вона щось давати, і якими є її принципи ставлення до інших, і якими є ставлення та погляди людини, коли вона робить щось неправильне. Хоча ці речі є дрібними питання життя, деякими дуже непримітними проявами людськості в повсякденному житті людей, те, що вони відображають за лаштунками, – це якості людськості людини. Керовані совістю й розумом, люди з якостями людськості дотримуватимуться базових моральних меж, тоді як люди без якостей людськості просто не розуміють, якими є межа людськості та принципи життя по-людськи. Отже, те, чи має людина совість і розум, визначає шлях, яким вона йде. Можна також сказати, що це визначає майбутнє та місце призначення людини – саме так усе і є. Гаразд, на цьому наша сьогоднішня бесіда закінчується. До побачення!

18 травня 2024 року