Сьогодні ми продовжимо бесіду на нашу попередню тему. Раніше ми бесідували про походження всіляких людей і обговорили три типи. Чи пам’ятаєте ви, що це за три типи? (Один тип – це перевтілені з тварин, один – перевтілені з дияволів, а ще один – перевтілені з людей.) До чого ми дійшли в нашому обговоренні? (Ми дійшли до обговорення того, що тип людей, перевтілених із людей, володіє нормальною людськістю, і що вони мають совість і розум у своїй людськості. Це охоплює дві характеристики: розпізнання правильного й неправильного та знання того, що є слушним, а що – неслушним.) Одна з них – розпізнання правильного й неправильного, а інша – знання того, що є слушним, а що – неслушним; це характеристики людей. Люди мають ці дві характеристики насамперед тому, що вони володіють совістю й розумом; отже, ті, хто володіє совістю й розумом, здатні розпізнавати правильне й неправильне та знати, що є слушним, а що – неслушним. Ми також детально побесідували про цей аспект. Ми переважно бесідували про прояви тих, хто не вміє розпізнавати правильне й неправильне та не знає, що є слушним, а що – неслушним, розвінчуючи деякі з їхніх проявів із негативного боку, а після цього ми поговорили про те, що таке позитивні речі, чи не так? (Так.) Сьогодні продовжмо бесіду на тему про перевтілених із людей. Перевтілені з людей не тільки вміють розпізнавати правильне й неправильне, а й знають, що є слушним, а що – неслушним. Розпізнання правильного й неправильного – це переважно знання того, що таке позитивні речі та що таке негативні речі, тобто той, хто вміє розпізнавати правильне й неправильне, може розпізнавати всіляких людей, справи та речі; навіть якщо раніше він не стикався з якимись речами, він використовуватиме свою совість і розум, щоб дати їм просту оцінку. Якщо ж він стикається з такими речами й відчуває неспокій у своїй совісті або не може узгодити ці речі зі своїм розумом, він зробить базовий вибір, підсвідомо відчуваючи правильність чи неправильність або позитивну чи негативну природу таких речей. Тобто справжні люди використовуватимуть базові почуття своєї совісті чи розуму, щоб оцінити незнайомі речі, з якими вони стикаються, щоб розпізнати, чи є вони позитивними, чи негативними та чи є вони правильними, чи неправильними. Однак людям, які не володіють совістю й розумом, дуже важко розпізнавати правильне й неправильне та знати, що є слушним, а що – неслушним, незалежно від того, чи стосується це незнайомих речей, чи знайомих. Зокрема, вони ще менш здатні знати, чи є слушними деякі нові речі, що з’являються в суспільстві, чи ні. Вони не можуть розпізнати, чи це позитивні речі, чи негативні. Якщо в суспільстві з’являється позитивна річ, вони навіть слідуватимуть світським тенденціям у своєму ставленні до неї, а також у її засудженні та відкиданні. У цьому полягає різниця між людьми та нелюдами. Бачиш, хоча вони всі однаково виглядають як люди, деякі ніколи не чули істини й не отримували забезпечення Божих слів, і все ж, хоч у якому середовищі вони перебувають, у них є найнижча межа для їхніх дій – щонайменше, найнижча межа совісті. Вони категорично не робитимуть речей, які суперечать совісті чи моралі. Це обумовлено тим, що глибоко в серці вони відчувають відразу до негативних речей і володіють людською совістю й розумом, а отже, у їхньому житті по-людськи й діях є базова найнижча межа моралі. Однак, якщо поглянути на якості класифікації тих нелюдів, вони не володіють совістю й розумом. З одного боку, вони не вміють розпізнавати позитивні й негативні речі. З іншого боку, вони не відчувають відрази чи огиди до тих негативних речей або навіть до очевидно неправильних речей і не мають здатності опиратися їм; вони навіть здатні любити негативні речі та слідувати злим тенденціям. Що ще більш прикро, так це те, що деякі люди, які вірять у Бога та стверджують, що слідують за Богом, досі можуть слідувати злим тенденціям і коїти ті нечестиві речі так само, як невіруючі, роблячи це без жодного почуття сорому й навіть без жодного докору з боку своєї совісті.

Нині багато людей робить селфі на свої телефони. Які фотографії роблять люди з нормальною людськістю? Вони роблять фотографії, які є значущими й вартими згадки, щоб залишити собі якісь чудові спогади. Навіть якщо вони фотографують себе, то роблять такі фото, які виглядають витончено, доречно, гідно й порядно. Їхні дії в цьому плані повністю перебувають у межах совісті й розуму нормальної людськості. Але люди без совісті й розуму інакші; вони теж роблять селфі, але з їхніми селфі є проблеми. Які фотографії роблять деякі жінки? Вони не роблять гідних, порядних і доречних фотографій. Коли вони бачать в інтернеті тих невіруючих жінок, які роблять якісь провокативні, сексуалізовані або особливо химерні фотографії, вони наслідують їх і також роблять такі фотографії, які змушують чоловіків пускати слину й мати хтиві думки, тобто вони спеціально фотографують себе так, щоб виглядати як блудниці, розпусні жінки, або роблять сексуалізовані фотографії. Деякі жінки люблять наносити яскравий макіяж, фарбуючи обличчя в дуже білий колір, а губи – у дуже червоний, і наносячи макіяж на очі так, що зрештою виглядають як потвори; перед камерою вони навмисно набирають спокусливого, чарівливого вигляду із заворожливим і хтивим поглядом, змушуючи чоловіків мати хтиві думки, коли вони все це бачать. Є також жінки, які накидають своє довге волосся на обличчя, злегка підіймаючи обличчя вгору й демонструючи спокусливий, хтивий погляд крізь пасма волосся. Коротко кажучи, такі жінки роблять фотографії, використовуючи будь-які вирази обличчя та манери, які вони вважають спокусливими й сексуальними. Зробивши їх, ці жінки також почуваються особливо самозакоханими, час від часу милуються власними провокативними фотографіями. Ба більше, вони ставлять свої найцінніші й найулюбленіші селфі як шпалери на комп’ютер чи телефон, а деякі із цих жінок навіть публікують їх в інтернеті. Щоразу, коли вони дивляться на ці фотографії, то відчувають, що вони такі чарівні, що вони народжені бути зірками та що якби вони не вірили в Бога, то неодмінно були б великими знаменитостями. Подивіться, яким шляхом вони йдуть? Вони не тільки весь час самі милуються фотографіями, а й показують ці фотографії людям навколо себе. Якщо люди не хвалять їх, побачивши фотографії, вони відчувають внутрішнє невдоволення. Якщо вони зустрічають когось подібного до себе, хто особливо цінує їхні фотографії і каже: «Ця фотографія зроблена так добре, це фотографія зірки! У неї точнісінько такий вигляд, як у такого-то», вони ще більш задоволені собою і щодня впиваються цим почуттям. Деякі люди також люблять прикрашати свої фотографії, прикріплюючи собі на голову пару кролячих вух і додаючи котячі вуса, думаючи, що вони миліші за кроликів і кошенят. Вони запитують кожного зустрічного: «Як ти думаєш, я більше схожа на кролика чи на кошеня?». Коли люди кажуть: «Хто знає, на що ти схожа?», вони дуже гніваються. Скажіть Мені, хіба це не збочення для людини – не хотіти бути порядною людиною, а хотіти бути твариною? Вони навіть публікують ці свої «шедеври» в інтернеті, намагаючись зібрати похвалу від більшої кількості людей. Є також деякі люди, які під час селфі вбираються як мечники чи мандрівні лицарі, або як Людина-павук чи Бетмен із західних фільмів, або вони вбираються як круті, відсторонені й таємничі постаті. Вони роблять усе це в надії, що іншим вони сподобаються й ті їх схвалять, і вони щодня більше цим захоплюються. Скажіть Мені, що це за люди? Хіба вони нормальні люди? Абсолютно ні; вони нелюди. Хоча робити селфі – це лише проста, тривіальна справа серед злих тенденцій, вона виявляє вподобання та прагнення людини, а також виявляє її моральні якості, потреби її людськості та речі, що лежать глибоко в її душі. Гідні й порядні люди використовують мобільний телефон, цей інструмент, щоб фотографувати позитивні, значущі й цінні речі, тоді як люди, які не володіють якостями людськості, фотографують негативні, нечестиві речі – речі, які потрібні їхній власній природі-сутності. Можна сказати, що те, якою є людина, визначає те, які в неї потреби, які фотографії вона робить і як вона вирішує вбиратися та представляти свій образ. Люди з нормальною людськістю вирішать зробити на пам’ять якісь гідні, порядні, витончені, значущі й цінні знімки, тоді як люди без нормальної людськості слідуватимуть злим тенденціям світу, роблячи те, що їм подобається. Хоча робити селфі – це дрібниця, цього достатньо, щоб побачити найпотаємніші вподобання та прагнення людей. Хоч про яку справу йдеться, навіть якщо це щось таке, у чому люди з нормальною людськістю не можуть дуже чітко сказати, які речі є позитивними, а які – негативними, оскільки такі люди стримуються совістю й розумом, вони природно обиратимуть позитивні речі. Якщо через миттєву нестачу розпізнання вони оберуть негативну річ або ненавмисно зроблять щось негативне, у їхньому серці швидко виникне почуття – їхня совість докорятиме їм або вони не зможуть узгодити це зі своїм розумом. Коли люди, які не володіють людськістю, стикаються з позитивними речами, вони вважають, що позитивні речі такі прісні й нудні, такі неварті згадки, і люди дивляться на них зверхньо, тоді як у своїх серцях вони особливо люблять негативні речі й захоплюються ними, особливо тими, які дуже популярні в межах лихих тенденцій. Якщо ти зробиш гідну й порядну фотографію такої людини, вона відчує відразу й відверне від неї носа, кажучи: «Хто досі робить такі фотографії? Це так застаріло!». Самі ж вони вирішують робити сексуалізовані фотографії. Нормальні люди вважають такі фотографії огидними й непривабливими, але така людина каже: «Це сексуально. Ти розумієш, що таке сексуальність? Це модно; це високе мистецтво. Ти не розумієшся на мистецтві!». Вони не тільки не відчувають огиди, роблячи власні сексуалізовані фотографії, а й особливо люблять слідувати за цими модними й сексуалізованими речами.

Нелюди ставляться до негативних речей із надзвичайним завзяттям. Коли серед лихих тенденцій з’являються якісь негативні речі, вони швидко дізнаються про них і матимуть високий ступінь їхнього прийняття. Якщо в них буде можливість і дозволять умови, вони неодмінно робитимуть ті речі з лихих тенденцій, які їм подобаються і які вони схвалюють. Вони абсолютно не відмовлятимуться й абсолютно не будуть сторонніми спостерігачами, а тим паче не відчуватимуть до них огиди й не триматимуться від них подалі; натомість вони з головою поринуть у них. Зокрема, деякі люди, які вірять у Бога, також уважно слідують за деякими модними висловами й практиками, що походять із Заходу. Наприклад, на Заході є свято під назвою Геловін, яке насправді є святом привидів. У цей день дорослі й діти одягають різноманітні костюми, схожі на костюми для сценічних або театральних вистав. Дехто вбирається відьмою, дехто – принцом чи принцесою, а інші – жабами, зміями, динозаврами тощо. Потім вони беруть кошики або сумки й ходять по різних торгових центрах, магазинах і домівках, щоб випрошувати цукерки. Деякі люди, які вірять у Бога, також святкують це свято й одягають костюми привидів, почуваючись цілком щасливими й думаючи, що це хороша нагода зіграти різні ролі. Які костюми вони вирішують одягнути? Вони не одягають костюми відносно позитивних персонажів, як-от військових офіцерів, генералів чи героїв; вони наполягають на тому, щоб носити одяг відьом і чаклунів. Вбираючись як різні дияволи, щоб відсвяткувати свято привидів, вони почуваються щасливими та вважають це забавою, не усвідомлюючи, що Бог цим гидує, що це негативна річ у людському світі. Глибоко в душі такі люди не мають чіткого розуміння таких негативних речей і не знають, як їм слід ставитися до цих речей традиційної культури та цих світських тенденцій. Вони також не мають справжнього розуміння того, ким саме вони є, не знаючи, люди вони чи привиди. Вони не знають, люди вони чи привиди, але змусити їх бути людьми важко, тоді як якщо попросити їх бути привидами чи тваринами, вони вважають це нескінченною насолодою і ніколи не відмовляються. Тож скажіть Мені, ким саме є така людина? Якщо ти попросиш її бути людиною із совістю й розумом, вона часто казатиме: «Скільки коштує совість? Кого нині досі хвилює совість? Кого досі хвилюють прихильність і моральна справедливість? Кого досі хвилює мораль?». Але якщо ти попросиш її вбратися й зіграти чаклуна або одягнути костюм динозавра, щоб зіграти динозавра, вона не заперечує і не відмовляється. Скажіть Мені, що це за людина? Чи має вона насправді хоч трохи любові до позитивних речей у своїй природі-сутності? Чи відчуває вона взагалі відразу до негативних речей? Судячи з людей, справ і речей, які вона обирає, очевидно, що вона не має жодної любові до позитивних речей і не відчуває жодної відрази до негативних речей. Навпаки, вона відчуває особливу відразу до позитивних речей, ставлячись до них із глузуванням і презирством. Що ж до негативних речей – особливо тих, які є надзвичайно популярними й нині дуже модними серед лихих тенденцій, – вона дуже захоплюється ними та схвалює їх. Зокрема, деякі люди пишаються тим, що можуть іти в ногу з лихими тенденціями та грати ролі дияволів, злих духів і диких звірів, вважаючи, що вони відрізняються від інших. Очевидно, що така людина не має совісті й розуму; що більше щось походить від лихих тенденцій, то більше їй це подобається. Зокрема, коли деякі жителі Сходу чують, як люди говорять про те, що популярно на Заході, що подобається жителям Заходу й що жителі Заходу вдягають і використовують, вони приймають усе це без жодного розпізнання й намагаються це наслідувати. Навіть якщо це щось нечестиве, що суперечить совісті й розуму та суперечить істині, вони однаково це приймають. Дехто каже: «Хіба це схиляння перед іноземним і підлабузництво перед іноземцями?». Хіба це так? (Ні, у своїй природі-сутності їм просто подобаються ці нечестиві речі.) Правильно. Вони вважають, що речі, популярні серед жителів Сходу, недостатньо витончені, тому вони наслідують те, що популярно на Заході, бажаючи бути унікальними й відрізнятися від інших, і щоб інші ставилися до них із великою повагою. У будь-якому разі такий тип людей не володіє якостями людськості. Судячи з їхніх уподобань і прагнень, а також з їхніх думок, поглядів і виявів у кожній справі, у них немає совісті й розуму. Їхні думки й погляди такі самі, як у нелюдів, і навіть такі самі, як у дияволів і сатани. Їхня позиція та погляд у розгляді питань є цілком протилежними й антагоністичними до позиції та погляду нормальної людини, яких вимагає Бог. Однак, оскільки справжні люди від природи володіють людською совістю й розумом, вони судитимуть будь-яку людину, справу чи річ на основі почуттів своєї совісті й розуму, обираючи з-поміж них позитивні речі та розпізнаючи, що є слушним, а що – неслушним.

У середовищі східного суспільства деякі люди обмежені традиційною східною культурою і можуть дотримуватися деяких східних традицій. Хоча вони не роблять деяких речей, які суперечать совісті й моралі, глибоко в душі їм ці речі подобаються. Тому, щойно середовище зміниться, щойно в них з’явиться можливість, вони покажуть справжній бік своєї людськості, повністю змінять свою зовнішню видимість і виявлять нелюдську якість. Як слід пояснювати цю нелюдську якість? Вона позначається тим, що людина не розпізнає правильне й неправильне, не знає, що є слушним, а що – неслушним, і не володіє совістю й розумом нормальної людськості. Коли деякі люди перебувають на Сході, здається, що в них порядний стиль, вони гідні, доброчесні й витончені й особливо дбають про свої сім’ї, не маючи поганої слави. Але коли вони потрапляють на Захід, вони інші. Вони чують, як дехто каже: «Жителі Заходу особливо відкриті й особливо вільні в плані стосунків між чоловіками та жінками». Насправді це не відповідає фактам, але згідно з їхніми думками й уявленнями вони вірять: щойно вони потраплять на Захід, як стануть вільними, і їм не потрібно буде турбуватися про якусь репутацію чи моральну цілісність або про вислови традиційної східної культури. Вони думають, що жінкам не потрібно дотримуватися жіночої чесноти, а чоловікам не потрібно триматися моногамії, і що після приїзду на Захід вони можуть бути непорядними з протилежною статтю, і ніхто з них не сміятиметься й не критикуватиме їх. Вони вірять, що просто такою є західна культура, що це суспільна тенденція, і ніхто проти неї не виступає. Щойно вони починають так думати, хіба вони не перестають іти добрим шляхом? І речі, які вони справді люблять у своїй людськості, і справжнє обличчя їхньої людськості ось-ось будуть розвінчані. Коли жителі Сходу, особливо китайці, приїжджають на Захід, оскільки їхні подружжя залишилися на батьківщині, а вони самі на чужині з незнайомими людьми й місцями, і їм доводиться і працювати, і жити, і розв’язання деякі інші складні питання, їхнє життя досить важке, і вони самі почуваються дуже самотніми. Тому серед китайської спільноти у Сполучених Штатах стала популярною своєрідна практика «фронтових пар», що передбачає пошук тимчасового чоловіка чи дружини, щоб створити тимчасовий дім і жити разом, допомагаючи одне одному й підтримуючи одне одного, щоб разом долати життєві труднощі, і водночас задовольняючи фізіологічні потреби плоті. Оскільки на чужині важко вижити наодинці, багато людей знаходить представника протилежної статі, щоб утворити «фронтову пару» для задоволення своїх різноманітних потреб. Кажуть, що після того, як деякі «фронтові пари» прожили разом багато років, приїжджають подружжя обох сторін, і дві сім’ї навіть стають друзями та спілкуються одна з одною. Це практика долання життєвих труднощів, яка стала модною серед невіруючих. Скажіть Мені, чи є серед тих, хто вірить у Бога, люди, які роблять такі речі? (Деякі маловіри також можуть це робити.) Серед тих, хто вірить у Бога, є багато таких, хто не прагне до істини, а також є деякі, хто є очевидними маловірами, які зовсім не цікавляться істиною. Деякі навіть не володіють совістю й розумом. Коли ці люди чують про ці негативні речі, глибоко в душі вони насправді не відчувають відрази; вони відчувають, що ці речі прийнятні, а деякі навіть упиваються ними. Вони не відчувають огиди до цих речей і навіть думають: «Це дуже нормально. Усі невіруючі так роблять; це тенденція, а не злочин. По-перше, це не незаконно. По-друге, це не розбещує суспільну мораль. По-третє, це фізіологічна потреба людини. Такі дії справедливі, розумні й законні – що в них поганого?». Вони вважають це нормальним. Не будемо заглиблюватися в невіруючих – якщо люди, які вірять у Бога, можуть робити такі речі, що це за люди? Хіба немає чогось неправильного в їхній людськості? (Так, така людина не має людськості.) Люди без людськості можуть робити такі огидні речі. Люди з людськістю не можуть навіть прийняти думки й погляди цієї злої тенденції і відчувають до них відразу й огиду з глибини свого серця, що вже й казати про вчинення таких дій. Незалежно від того, чи утворення «фронтової пари» має на меті можливість для обох сторін піклуватися одна про одну, чи щось інше, з погляду совісті й розуму людськості воно не є чимось позитивним. Якщо людина, яка вірить у Бога, навіть не знає, чи є така річ позитивною, чи розумною, то чи має така людина совість і людськість? Дехто каже: «Хоча я не знаю, чи це позитивна річ, я вірю в Бога, тому я не можу цього робити. Невіруючі не вірять у Бога й не бояться Бога, тому вони не мають усвідомлення, коли це роблять, але я вірю в Бога, тому я не можу цього робити». Якщо вони так думають, це доводить, що в них є людська совість і розум. Хоча вони не знають, чи є ця справа правильною, чи ні, і не знають, чи є вона чимось позитивним або що Бог каже про неї, вони здатні використовувати базову совість і розум людськості, щоб її оцінити. Навіть якщо вони не можуть чітко знати, позитивна вона чи негативна, вони можуть бачити, що ця справа суперечить моралі й людськості і так не слід чинити. Вони мають певний рівень розпізнання щодо таких речей, тому, коли ті трапляються з ними, вони відмовляються від них. Можна сказати, що ті, хто не відмовляється й може прийняти такі речі в повному обсязі, не є людьми; вони не мають нормальної людськості й не володіють совістю та розумом. Той факт, що вони можуть прийняти ці негативні речі, показує, що їхні совість і розум зовсім не функціонують, і що вони не застосували мінімальний стандарт, яким є совість і розум, щоб розпізнавати, опиратися чи відмовлятися від таких речей; тому очевидно, що з людськістю такої людини є проблема. Дехто каже: «З людськістю такої людини є проблема, то чи вони від тварин, чи від дияволів?». Незалежно від того, чи вони від тварин, чи від дияволів, їх збірно називають нелюдами. Коли вони приїжджають на Захід і бачать, що західні країни розвинені, заможні й вільні, і що їхні соціальні системи більш передові, ніж у східних країнах, то думають, що все на Заході правильно й краще, ніж на Сході. Вони думають, що жителі Сходу закриті, консервативні й не знають світу, тоді як жителі Заходу відкриті, вільні, і досвідчені у світських справах, і особливо відкриті щодо шлюбу чи стосунків між статями. Вони думають, що це цілком нормально, коли чоловіки й жінки обіймаються та цілуються під час зустрічі на вулиці. Але насправді коли жителі Заходу обіймаються під час зустрічі, у них є свої принципи; вони не обіймають будь-кого випадково. Зокрема, дорослі не дуже часто таке роблять; здебільшого це люблять робити молоді люди. Навпаки, у місцях скупчення азійців часто можна побачити чоловіка й жінку, які вдаються до різних інтимних дій на публіці, особливо в людних місцях на вулиці. Можна навіть побачити, як це роблять літні люди, що особливо огидно бачити. Можливо, деякі азійці подорожували на Захід і бачили культурне життя та етикет жителів Заходу, а потім стверджували, що жителі Заходу вільні, відкриті й сексуально розкуті. Ґрунтуючись на цих твердженнях, багато азійців безпідставно уявляє у своїх думках усілякі нечестиві речі. Насправді, якщо ти справді заглибишся в західне суспільство або матимеш глибокий контакт і взаємодію з жителями Заходу, ти виявиш, що багато речей абсолютно відрізняється від того, що уявляють і кажуть азійці. Особливо в деяких спільнотах із релігійним підґрунтям або більш віддалених спільнотах вони є особливо консервативними й традиційними, зовсім не такими, як у міфах, поширюваних азійцями. Твердження про те, що жителі Заходу дуже відкриті щодо стосунків між статями, – це лише людські фантазії, а не факти. Якщо хтось справді так думає і застосовує цю так звану відкритість, яку вважає правдивою, до себе, свавільно потураючи своїм плотським похотям, то це його власна проблема; вона не має абсолютно нічого спільного з тенденціями, культурою чи традиціями будь-якого суспільства. Це не західна культура чи традиції вводять їх в оману, а радше в них самих є проблеми. Хіба це не так? (Так.) Коли жителі Сходу згадують жителів Заходу, перше, що вони кажуть: «Жителі Заходу вільні, відкриті й сексуально розкуті», маючи на увазі, що люди на Заході можуть упиватися похіттю або навіть вчиняти інцест. Керовані такими думками й поглядами, після приїзду на Захід жителі Сходу починають собі потурати. Їхнє потурання відбувається не тому, що вони справді бачили ці явища й наслідували їх, а тому, що любов до нечестя просто закладена в їхній природі; вони лише використовують так звану західну культуру чи західні традиції як виправдання, щоб потурати своїй плоті. Насправді, оскільки така людина не є позитивною постаттю й не володіє якостями людськості, і оскільки в її вродженій природі закладено любов до негативних речей та всіх неправильних речей, вона знаходить різні виправдання та приводи, щоб коїти те, що суперечить позитивним речам або навіть вороже до них. Ба більше, вони почуваються цілком виправданими, думаючи, що нині всі жителі Заходу такі. Чи відповідає це фактам? Вони верзуть самі лише нісенітниці й висувають безпідставні звинувачення! Очевидно, що коли людина такого типу каже: «Жителі Заходу вільні, відкриті й сексуально розкуті», вона насправді має приховані наміри – досягти своєї мети потурання своїм похотям. Чому така людина може слідувати цим негативним речам із такою самовпевненістю? З одного боку, у неї немає правильного розуміння позитивних і негативних речей; стикаючись із незнайомими речами, вона не може застосувати мінімальний стандарт, яким є совість і розум, щоб їх оцінити. Очевидно, що така людина не володіє якостями людськості. Якщо вона не може ані сприйняти явно позитивну річ як позитивну, ані прийняти її як позитивну, то така людина, безперечно, не володіє совістю й розумом нормальної людини. З іншого боку, якщо хтось не знає, що таке позитивні чи негативні речі, то, очевидно, він не може розпізнати правильне й неправильне та слушне й неслушне. Оскільки він дотримується хибних думок і поглядів, навіть якщо він робить якісь неправильні речі або те, що суперечить совісті й розуму, він зовсім цього не усвідомлює. Цілком очевидно, що така людина не вміє розрізняти правильне й неправильне та слушне й неслушне. Вона не володіє совістю й розумом нормальної людськості, і вона не знає, слушними чи неслушними є деякі речі, що стаються в житті або в процесі виживання, і не може застосувати свою совість, щоб оцінити й зважити їхню слушність і неслушність. Тому вона часто робить деякі неправильні речі, які суперечать совісті й розуму, і, зробивши їх, вона зовсім цього не усвідомлює і навіть почувається цілком виправданими, думаючи, що вчинила правильно і є порядною людиною. Хіба це не повна протилежність тому, як все є насправді? (Так.)

Деякі люди бачать, що чужі діти особливо неслухняні, і кажуть: «Яка неслухняна дитина; з першого погляду видно, що вона нікудишня. Коли вона виросте, то точно нехтуватиме належними справами. Як із неї може вийти щось путнє?». Але якщо інші кажуть такій людині, що її дитина неслухняна, вона відповідає: «Ну то й що, що він неслухняний? Те, що моя дитина неслухняна, – це прояв її багатообіцяючого майбутнього. Коли він виросте, то зможе виділитися з-поміж інших; можливо, він навіть стане високопосадовцем!». Коли чужі діти неслухняні, він каже, що з них нічого не вийде, коли вони виростуть, але коли його власна дитина неслухняна, він каже, що, вирісши, вона зможе виділитися з-поміж інших. Яке з його тверджень правильне? (Жодне з них.) Тоді чому він так каже? Чи говорить він із почуття справедливості? (Ні.) Те, що він може таке казати, показує, що в нього немає усвідомлення совісті. Чужі діти ще навіть не виросли, тож як він може знати, що з них нічого не вийде? Те, чи, вирісши, люди чогось досягнуть, залежить від Божого призначення й шляху, яким вони йдуть; як це може залежати від одного його речення! Те, що він може таке казати, показує, що в нього немає усвідомлення совісті. Це та сама проблема неслухняності, але, говорячи про власну дитину, він подає її в позитивному світлі, а говорячи про чужих дітей – в негативному. Чи справедливі його слова? (Ні.) Тоді яка людина є справедливою? (Людина із совістю.) Які якості має людина із совістю? Людина із совістю володіє двома якостями: порядністю й добротою. Бути порядним означає щонайменше те, що серце людини має бути правильним, коли вона говорить і діє. Слова, які людина говорить, мають бути справедливими, об’єктивними та ґрунтуватися на фактах; вони не мають бути упередженими, слугувати для приховування недоліків або ґрунтуватися на почуттях. Коли чужі діти неслухняні, він каже, що з них не виросте нічого путнього, але коли його власна дитина неслухняна, він каже, що, вирісши, вона матиме багатообіцяюче майбутнє. Той самий прояв неслухняності отримує від нього два різні описи. Чи сказав би ти, що ця людина порядна? (Ні.) Чи має совість людина, яка говорить виключно на основі почуттів? (Ні.) Лише цього моменту достатньо, щоб довести, що в нього немає совісті. Він говорить лише хороше про власну дитину, з благословеннями й добрими побажаннями, але, говорячи про чужих дітей, проклинає їх. Це означає бути недобрим і непорядним. Оскільки в нього немає совісті, він здатний говорити такі злостиві слова. Така людина не говорить справедливо й не висловлює нічого, крім збочених міркувань. З одного боку, це показує, що вона непорядна, а з іншого – що вона недобра. Недобрі люди описуватимуть ситуації інших як погані, хоч би якими вони були. Вони говорять із прихованими намірами, відчайдушно сподіваючись, що в інших усе піде шкереберть. У їхніх словах є злість і відчуття прокляття інших. Вони завжди так говорять і ніколи не відчувають через це неспокою у своїй совісті. Вони так говорять про справи інших людей, і так само ставляться до інших. Наприклад, чоловік однієї жінки заводить роман. Побоюючись того, що про це скажуть інші, вона каже людям: «Мій чоловік заводить роман, тому що він просто надто видатний. Він гарний і здібний. У нинішньому злому суспільстві ті жінки такі нахабні – вони просто самі кидаються на нього. Це просто тому, що він надто видатний. Це також доводить, що я не помилилася в ньому; у мене такий хороший смак!». Але якщо чужий чоловік заводить роман, вона каже: «Одразу видно, що він непорядна людина. У нього немає ні грошей, ні зовнішності, а він бігає за коханками. Будь-яка жінка, яка залишається з ним, – сліпа!». Вона навіть радить тій жінці поквапитися й покинути свого чоловіка та знайти нового. Та жінка запитує: «Твій чоловік теж має роман, то чому б тобі не знайти нового?». Вона каже: «Мій чоловік відрізняється від твого. Твій чоловік – негідник. Мій просто надто видатний, і інші самі йому нав’язуються. Мій чоловік нічого не міг із собою вдіяти, тоді як твій чоловік активно шукав коханку». Бачиш, усе те, що вона про щось говорить, змінюється, коли це стосується її. Усе, що стосується її, можна вибачити, і це особливий випадок; вона описує все це в позитивному світлі. Але коли це стосується інших, усе інакше; вона описує все це як погане. Тоді, якщо батьки такої людини не вірять у Бога, що вона скаже? «Хоча мої батьки не вірять у Бога, вони хороші люди у світі. Вони не б’ються й не лаються на інших, і вони допомагають кожному, хто зазнає труднощів. Вони повсюди відомі як надзвичайно хороші й добрі люди. Якби вони вірили в Бога, вони б точно були кращими за нас!». Проте коли батьки деяких братів і сестер не вірять у Бога, вона каже: «Твої батьки – дияволи». Коли батьки деяких братів і сестер справді вірять у Бога, вона каже: «Навіть якщо вони вірять у Бога, вони віруючі лише на словах, і вони нікудишні. Оскільки вони вірять у Бога, чому вони не підтримують тебе у виконанні обов’язку?». Щоразу, коли це стосується власне її, те, що вона каже, змінюється. Такі люди ніколи не говорять на основі об’єктивних фактів, і їхні слова ніколи не бувають справедливими. У них один стандарт для власних справ і інший – для чужих. Глибоко в їхніх серцях немає справедливого стандарту для оцінювання всіляких людей, справ і речей. Усе, що стосується їх самих, є хорошим і позитивним, і має різні виправдані причини; усе, що стосується інших, слід засудити, проклясти й відкинути, воно від дияволів та сатани. Що ж до їхньої сім’ї, родичів і друзів, то всі вони хороші люди, істинні віруючі та брати й сестри. Але коли йдеться про братів і сестер у церкві, вони свавільно їх судять, кажучи, що такий-то – маловір, така-то не віддана виконанню свого обов’язку, і що всіх їх слід вичистити. Якщо брат або сестра робить невелику помилку або має незначну проблему, вони негайно за це хапаються, роблять це надбанням громадськості, а потім повчають і принижують їх із суворим виразом очей. Але коли їхні власні родичі роблять щось не так, вони просто намагаються все залагодити й роблять усе можливе, щоб захистити їх за допомогою софістики. Чи є в такої людини хоч якась справедливість? (Ні.) У них немає жодної справедливості. Маючи справу з братами й сестрами та іншими людьми, вони «дотримуються принципів» із суворим виразом очей, відчуваючи, що володіють істиною-реальністю. Вони часто вихваляються перед іншими, кажучи: «Подивіться, як ретельно я дотримуюся принципів. Яка в мене тверда позиція. Я можу практикувати істину так добре». Але коли йдеться про їхні власні сімейні справи – їхнього чоловіка чи дружину, дітей, родичів і навіть їхнього собаку, – їхнє ставлення змінюється. Наприклад, якщо їхній собака гавкає щоразу, коли бачить незнайомця, і кусає без розбору, коли приходять знайомі, вони кажуть: «Подивіться, цей собака – справді хороший вірний охоронець. Він абсолютно відданий мені, своєму господареві; він ніколи не змінюється!». Але якщо чужий собака кусає без розбору, побачивши знайомого, вони кажуть: «Цей собака сліпий. Він навіть не дивиться, хто прийшов. У нього немає жодних принципів в охороні будинку. Чого він кусає наосліп?». Вони несправедливі навіть до собак. Що це за людина? (Це нелюд.) Вони вважають усе, що вони роблять, правильним і розумним, і думають, що це узгоджується з позитивними речами; вони навіть думають, що дотримуються істин-принципів. Але коли йдеться про будь-яку несправедливу річ, яку вони роблять, або будь-які збочені міркування, які вони висловлюють, вони ніколи не вважають це неправильним і ніколи цього не виправляють. Якщо ти їм докоряєш або розвінчуєш їх, вони цього не приймають. Який кінцевий результат? Він полягає в тому, що вони вперто тримаються за власні твердження та свої так звані принципи, і навіть поводяться так, ніби вони є втіленням справедливості, і оцінюють усі справи. Насправді ж позиція та погляд, з яких вони оцінюють правильність речей, є абсолютно ворожими та суперечать істинам-принципам, проте самі вони ніколи цього не усвідомлюють. Вони вивергають безліч єресей та облудних аргументів, і вперто чіпляються за ці слова, і навіть протистоять істині та намагаються сперечатися з тими, хто вміє розпізнавати правильне й неправильне та розуміє істину. Що це за люди? Це нерозсудливі люди. Навіть якщо те, що вони роблять і на чому наполягають, не вважається неправильним в очах людей, судячи з їхніх численних проявів і виявів, вони абсолютно не володіють порядністю, добротою і розумом – цими якостями людськості. Якщо просто поглянути на те, як вони ставляться до різних людей, справ і речей у повсякденному житті, їхня оцінка навіть дитини чи собаки є збоченою – хоч яким поганим є їхній власний собака, він однаково найкращий у світі; і хоч яким хорошим є чужий собака, вони не можуть змусити себе сказати про нього жодного доброго слова. Вони категорично не будуть оцінювати людину чи справу справедливо, а тим паче ставитися до людини чи справи справедливо. У їхній людськості є лише почуття та упередженість. Вони захищають лише власні інтереси та будь-яких людей, справи й речі, пов’язані з ними. Крім цього, вони вважають, що в житті немає нічого, що варто було б робити. Серед будь-якої групи людей і в будь-якій справі якість їхньої природи, яку вони виявляють, полягає в тому, щоб перекручувати всіх об’єктивних людей, справи й речі та подавати їх у хибному світлі. Вони оцінюють їх і ставляться до них цілком відповідно до власних думок і поглядів або на основі того, чи є вони для них вигідними.

Люди цього типу, які не мають якостей людськості, не володіють порядністю, добротою і розумом людськості. Судячи із цих проявів, хіба з такими людьми не важко мати справу? (Так.) З ними важко мати справу й важко ладнати. Ти ніколи не можеш змусити їх прийняти правильні думки й погляди, тому що в них немає здатності приймати позитивні речі. Це означає, що в них немає умов для прийняття будь-яких правильних думок і поглядів. Тому багато правильних поглядів і позитивних речей вони тлумачать неправильно й викривляють, і після викривлення вони стають різними думками, поглядами й твердженнями, властивими цьому типу людей. Навіть якщо вони вірять у Бога, скільки б Божих слів вони не прочитали або скільки б проповідей і бесід не прослухали, вони завжди тримаються за власні облудні думки й погляди у своїх серцях, ніколи їх не відпускаючи. Навіть якщо Бог забезпечує їх істиною, вони ніяк не можуть прийняти правильні думки й погляди від Бога й не можуть ставитися до людини чи справи або оцінювати їх за допомогою правильних описів і в правильний спосіб. Виходячи з якостей їхньої людськості, вони ставитимуться до всіляких людей, справ і речей, лише використовуючи свої своєрідні облудні думки й погляди, і вони завзято робитимуть це й надалі. Отже, на прикладі таких людей ти можеш бачити, що, окрім зарозумілого й лукавого характерів, у них є ще один чітко виражений характер, а саме – вони особливо непоступливі. Конкретний прояв цього полягає в тому, що вони особливо вперті, дурні, затяті й навіть відсталі. Коли ти взаємодієш із такою людиною й обговорюєш якісь теми або коли ви разом стикаєтеся з якимись справами під час спілкування з нею, ти бачиш, що її ставлення й характери у вирішенні справ є особливо непоступливими, упертими, дурними й затятими. Правильна справа або правильна думка й погляд, які, вочевидь, дуже легко прийняти нормальній людині, стають дуже важкими для прийняття, коли йдеться про них, і це пов’язано з багатьма перешкодами. Після цього ти не знаєш, сміятися чи плакати, і ти відчуваєш, що ця людина особливо клопітна: «Чому така проста справа стає для них складною проблемою? Чи вони взагалі люди?». Змусити їх прийняти правильну справу або правильний погляд так само важко, як змусити вовка відмовитися від м’яса й натомість їсти різні овочі. Це рівнозначно тому, щоб попросити їх змінити свою класифікацію – ось наскільки це важко. Можливо, заради якоїсь дрібної справи ти витрачаєш багато часу на пояснення й докладаєш великих зусиль, щоб заледве переконати їх це прийняти, але коли виникає інша справа, їхній непоступливий характер виявляється знову, і він виявляється в особливо очевидний спосіб – вони демонструють своє викривлене сприймання та впертість, а також те, що вони дурні, затяті й відсталі. Що більше ти контактуватимеш із такими людьми й здобуватимеш кращого усвідомлення щодо них, то більше ти виявлятимеш, що сутності людей різняться. Коли йдеться про сутність таких людей, можливо, тобі доведеться присвятити величезну кількість зусиль, щоб достукатися до них і чітко пояснити якісь незначні питання, нарешті досягаючи певних результатів із великими труднощами. Однак, коли йдеться про питання погляду й позиції або про важливі питання, ти ніколи не зможеш із ними спілкуватися. У цей момент ти зрозумієш, що є класифікації людей, і класифікація кожного є інакшою. Якщо двоє людей не можуть безперешкодно спілкуватися або гармонійно співпрацювати разом і не можуть швидко досягти гармонії та консенсусу у своїх поглядах під час обговорення будь-якої справи, то вони належать до різних класифікацій. Оскільки люди того типу, які не знають, що є правильним, а що – неправильним, не мають у своїй людськості здатності розпізнавати, що є правильним, а що – неправильним, вони ніколи не усвідомлять, чому вочевидь правильні думки й погляди, правильні слова та правильні питання є правильними або в чому полягає їхня правильність. Вони скажуть: «Чому те, що ти кажеш, правильне? Чому те, що я кажу, неправильне? У чому саме те, що ти кажеш, правильне?». Іноді, щоб довести правильність твоїх слів, тобі доводиться наводити факти й обґрунтовувати речі, наводити багато прикладів і робити багато порівнянь, долаючи стільки труднощів і вкладаючи багато роздумів, перш ніж ти зможеш чітко пояснити їм одне питання. Коли ти нарешті це зробив, тобі однаково доведеться вкласти багато роздумів і подолати багато труднощів, щоб чітко пояснити їм питання, яке виникає наступним. Якщо ти завжди це робитимеш, із часом ти виявиш, що це зрештою не може змінити класифікацію людини, і що ти робив дурну роботу. Навіть якщо ти витрачаєш багато зусиль і покладаєш на них великі надії, отримані тобою результати будуть мізерними, тому що ніхто не може змінити класифікацію людини. Якщо хтось навіть не знає, що є правильним, а що – неправильним, то є лише один крок, який може змінити його класифікацію, – це повернутися до своєї початкової форми, щоб перевтілитися знову. Якщо їм пощастить, вони перевтіляться в людину; якщо їм не пощастить і вони знову перевтіляться не в людину, а в щось інше, то однаково немає надії на те, щоб змусити таких людей зрозуміти, що є правильним, а що – неправильним. Ось так воно і є.

У своєму спілкуванні з іншими люди цього типу, в яких немає якостей людськості, мають ще одну характеристику: вони можуть підмічати всілякі недоліки в усіх інших, але коли самі їх мають, то ніколи не визнають їх недоліками. Вони просто не можуть побачити жодних сильних сторін чи чеснот в інших; вони лише підмічають їхні недоліки й розвінчують їхні слабкі сторони, використовуючи це як виправдання, щоб сказати, що інші не можуть гармонійно з ними співпрацювати, і що нездатність гармонійно співпрацювати – це цілком провина інших, тоді як самі вони зовсім не винні, і що це іншим потрібно пізнати себе. У чому тут проблема? У своєму житті по-людськи й вирішенні справ такі люди ніколи не можуть ставитися до інших раціонально, як і не можуть ставитися до власних проблем у раціональний, правильний і справедливий спосіб. Як би ви сказали – їхнє ставлення до вирішення справ і поводження з людьми є правильним чи неправильним? (Неправильним.) Але чи вони це знають? (Не знають.) Вони завжди оцінюють і розглядають інших із позиції моральної вищості. Їхній спосіб розгляду інших і позиція, з якої вони це роблять, передбачають використання їхнього власного так званого «правильного й неправильного» для розпізнавання інших. Усе, що роблять інші, вони вважають неправильним і гіршим за те, що роблять вони. Якщо виникає суперечка й вони не можуть гармонійно співпрацювати, вони вважають, що це цілком проблема інших людей і що це спричинено іншими, що інші мають розбещені характери, і що саме іншим слід вносити зміни й перетворюватися. Вони вважають інших сповненими недоліків і проблем, без жодної чесноти, а себе розглядають як сповнених чеснот і вільних від будь-яких недоліків. Чи сказав би ти, що в таких людей є розум? (Ні.) Чи слугують очі людей без розуму якійсь меті? (Ні.) Вони просто не можуть побачити сильні сторони й чесноти у всіляких людях. Навпаки, вони хапаються за слабкі місця інших, які насправді можуть і не бути слабкими місцями, і роздмухують їх до непропорційних розмірів. Усе добре, якщо не виникає жодних проблем, але щойно проблема виникає, вони хапаються за слабкі місця іншої людини й не відпустять, кажучи: «У чому ти кращий за мене? Якщо ти кращий за мене, чому ця проблема однаково сталася?». Їхня глибоко вкорінена непокора виривається назовні, і розкриваються всі їхні справжні внутрішні погляди. Вони ніколи не розглядають людей, справи й речі раціонально. В їхніх очах будь-який прояв інших людей – це проблема, недолік. З огляду на їхні думки й погляди, ніщо із цього не витримує критики; усе це неправильно, усе це негативні речі, і все це важелі, які вони використовують для осуду. З такими людьми важко мати справу. Вони не володіють совістю й розумом нормальної людськості, тому глибоко в їхніх серцях їхнє так зване «правильне й неправильне» просто має таке значення: все, що вони вважають правильним, є правильним, а все, що вони вважають неправильним, є неправильним. Вони оцінюють правильність людей, справ і речей на основі власних оцінок і вподобань, а також на основі власних інтересів. Вони не розглядатимуть людей і речі справедливо. Усе, що їм не подобається, із чим вони несумісні, із чого не отримують вигоди або на що дивляться зверхньо, узагальнюється як неправильне й погане, без жодного простору для обговорення. З такими людьми не лише важко спілкуватися, вони також лячні. Якщо біля тебе є така людина, то щойно всі її думки й погляди висловлені, її моральні якості повністю розкриваються. Ти можеш побачити, що саме є глибоко в її душі, що саме вона любить, якими саме є її потреби й чого саме вона прагне. Побачивши ці речі в них, ти можеш відчувати до них огиду все життя. Звісно, коли всі ці їхні проблеми будуть розкриті, ти матимеш відповідь щодо таких їхніх проявів, як їхнє викривлене сприймання, а також упертість, дурість, затятість і схильність до викривлень, які вони виявляють через свій непоступливий характер. Що це за відповідь? Вона полягає в тому, що такі люди не володіють нормальною людськістю, тобто вони не володіють совістю й розумом людини; вони нелюди. Якби вони мали хоч трохи совісті й розуму, вони б не хапалися за збочені міркування й не говорили б про них так, ніби ті правильні. Прослухавши стільки проповідей у своїй вірі в Бога, вони мали б зрозуміти принаймні трохи істини, і їхні погляди на речі мали б дещо змінитися. То чому ж вони досі розглядають речі, використовуючи погляди невіруючих, і ставляться до хибних поглядів і збочених міркувань як до правильних і як до істини, і навіть засуджують істину, позитивні та правильні речі як щось негативне? Коли їхні хибні думки й погляди розкриваються, ти отримуєш відповідь. Недивно, що вони можуть говорити в житті стільки речей, які видають чорне за біле, й перекручувати факти, – це через їхню цілковиту відмову прийняти істину. Оскільки вони мають атрибут відрази до істини, цілком логічно, що вони виявляють ці речі. Це не пов’язано з тим, як їх навчили батьки, чи з впливом середовища, а тим паче з тим, чого їх навчило суспільство; це якість їхньої людськості. Вони відчувають відразу до істини; у них є цей цей атрибут. Те, що людина любить, яку людськість вона виявляє, що вона природно виявляє в повсякденному житті, і яким є її звичайний стан у житті, – усе це залежить від атрибутів людини. Ніхто не може змінити атрибути людини. Це подібно до змії: оскільки вона має атрибут кривизни, вона ніколи не повзатиме по прямій лінії. Це подібно до краба: він ходить боком, і навіть якщо ти помістиш його у вузький простір, він однаково ходитиме боком. Це їхні атрибути, а атрибути неможливо змінити. Якщо людина не вміє розпізнавати правильне й неправильне або знати, що є слушним, а що – неслушним, цю характеристику можна назвати її атрибутом. Оскільки вони володіють цим атрибутом, то у своєму повсякденному житті вони природно виявляють багато речей, які його стосуються, – це цілком нормально.

Коли йдеться про почуття або вирішення справ, деякі люди не знають, що є правильним, а що – неправильним. Так само вони не знають, що є правильним, а що – неправильним, коли йдеться про поведінку між чоловіками та жінками. Наприклад, вони не знають, якої дистанції дотримуватися під час взаємодії та спілкування з протилежною статтю, яких тем, висловлювань і способів дій уникати або на які деталі звертати увагу у своїх повсякденних словах і вчинках. Це важко зрозуміти – хіба всі нормальні люди не знають, що в спілкуванні з протилежною статтю мусять бути межі? (Так.) Хіба цього потрібно навчати? Можливо, у дитинстві батькам потрібно навчати цього дитину, але поступово дорослішаючи й стаючи розсудливою, вона природно починає розуміти ці речі, і їй не потрібно, щоб її навчала сім’я чи суспільство. Це щось вроджене, чи не так? Знання того, що між чоловіками та жінками є межі, – це якість людськості. Якості людськості охоплюють совість і розум, тому, безумовно, люди знають, що таке мати почуття сорому. Якщо в тебе є почуття сорому, то ти знаєш, як ставитися до протилежної статі. Якщо ти не знаєш і дієш без почуття сорому, не знаючи, який спосіб дій є правильним, а який – неправильним, який спосіб є доречним і раціональним, а який – надмірним і переходить межу, тоді з твоєю людськістю є проблема, оскільки це те, що щонайменше слід знати нормальній людині. Якщо людина знає ці речі й може їх дотримуватися, тоді вона володіє совістю і розумом людськості; якщо людина не знає нічого із цього і їй навіть потрібно, щоб інші її застерігали й стримували, тоді в такої людини велика проблема. Зокрема, є один тип людей, які не сидітимуть з особами своєї статі, перебуваючи поміж інших, а спеціально сядуть поруч із протилежною статтю й дуже наблизяться до них – вони не намагаються цього уникати. Коли інші застерігають таку людину, вона навіть вважає це дивним, кажучи: «Що поганого в тому, щоб сидіти близько одне до одного? Що ми могли б зробити на людях? Я доросла людина – хіба мені потрібно, щоб ти за мною наглядав? Чому ти завжди виділяєш мене з-поміж інших?». У них навіть вистачає нахабства казати: «Що ми могли б зробити на людях?» – чи є в них хоч якесь почуття сорому? (Ні.) Хіба проблема в тому, що вони дійсно мають щось зробити? Чи питання в тому, що поки вони нічого не роблять, їм не потрібно дотримуватися меж між чоловіками та жінками? Хіба немає відмінності між чоловіками та жінками? (Є.) У такому разі між ними мають бути межі, і дотримання цих меж зумовлене почуттям сорому в людськості. Якщо в тебе є почуття сорому, ти цілком природно дотримуватимешся меж під час взаємодії з протилежною статтю; тобі не потрібно буде, щоб інші наглядали за тобою, і тобі не потрібно буде, щоб тебе стримувало середовище, – ти можеш робити це сам. Якщо тобі бракує навіть цієї крихти почуття сорому й тобі потрібно, щоб інші наглядали за тобою і застерігали тебе, тоді такий, як ти, перебуває у великій небезпеці. Деякі люди особливо легковажні щодо справ між чоловіками та жінками, і часто підморгують протилежній статі, і стріляють на них очима, і розпускають руки. Зокрема, деякі люди особливо люблять виставляти себе напоказ перед протилежною статтю. Що більше представників протилежної статі присутньо, то більш нестримними й збудженими вони стають і то енергійніше вони виставляють себе напоказ. Інші вважають це недоречним і негідним, проте вони не вважають це проблемою і не відчувають осуду з боку своєї совісті. Натомість вони думають: «Це цілком нормально. Хіба не так має бути між чоловіками та жінками? Хіба жінки не приходять у цей світ для чоловіків? А чоловіки для жінок? Що поганого в тому, щоб трохи розважитися разом? Хіба це не радісно? Такий серйозний спосіб життя, як у вас, так втомлює! Хіба ви не чули, як кажуть: “Коли чоловіки та жінки працюють разом, робота йде легше”?». Бачиш, вони вважають прийнятними будь-яку думку чи погляд. Зокрема, вони повністю приймають ці облудні думки й погляди, проте анітрохи не приймають позитивних тверджень, натомість опираючись їм, спростовуючи та відкидаючи їх. Якщо ти намагаєшся їх застерегти, їх це відштовхує, і у своїх серцях вони ненавидять тебе й ставляться до тебе з ворожістю. Вони не приймають нічиїх порад і наполягають на такому способі дій. Деякі люди можуть на мить втратити контроль або піддатися необережності, іноді поводячись трохи розпусно. Без жодного застереження з боку інших вони відчувають внутрішній неспокій і вважають, що в майбутньому мусять бути обережними. Це прояв, який слід мати людині із совістю й розумом. Але цей інший тип людей уже зайшов надто далеко й серйозно перейшов межу; вони вже упиваються плотською хіттю. Багато людей не може на це дивитися. Якщо вони й далі так поводитимуться, то накличуть на себе небезпеку, і Бог відцурається від них і відсіє їх. Проте їм байдуже, і вони кажуть: «Яка може бути небезпека в упиванні хіттю?». Насправді в них немає жодного усвідомлення. Деякі жінки у віці двадцяти із чимось років легковажно спілкуються з протилежною статтю, залишаючись на ніч у чоловіків удома. Якби це випливло назовні, це зруйнувало б їхню репутацію, проте їм чомусь байдуже. Чи є в такої людини почуття сорому? (Ні.) У неї зовсім немає почуття сорому. Чи то чоловік, чи жінка, якщо людина не має найнижчої межі у своєму серці щодо справ між чоловіками та жінками й не знає значення слова «сором», то це повністю підтверджує, що вона не володіє якостями людськості. Якщо людина дійсно володіє якостями людськості, і вона іноді робить помилку, пов’язану з протилежною статтю, або робить щось, що заходить надто далеко, вона шкодуватиме про це все життя. Щоразу, коли вона про це думатиме, її обличчя пашітиме, і вона відчуватиме легке поколювання в серці; вона почуватиметься некомфортно й ніяково, не бажаючи знову порушувати цю тему й сподіваючись, що в майбутньому більше ніколи не трапиться нічого подібного. Те, що вона зробила, – невивідна пляма для неї. У нормальних людей є почуття сорому й найнижча межа щодо справ між чоловіками та жінками; вони контролюватимуть і стримуватимуть себе й не робитимуть такого. Навіть якщо вони на мить утратять контроль і зроблять помилку з протилежною статтю, вони жалкуватимуть. Вони не погіршуватимуть свою помилку, а також не потуратимуть собі й не дозволятимуть собі деградувати, коли середовище це дозволяє; натомість вони будуть стримані. Як це досягається? Це хороший результат, який ти отримуєш від того, що тебе стримують твої совість і розум. Твої совість і розум стримуватимуть і регулюватимуть тебе, і дадуть тобі найнижчу межу, яка також є твоїм мінімальним стандартом для ставлення до таких справ, тобто вони допоможуть тобі уникнути переходу цієї найнижчої межі й утриматися від таких вчинків. Щойно слабкість або якась особлива причина спричинить твою тимчасову нездатність подолати свої пориви й через це зробити помилку з протилежною статтю, глибоко у своєму серці ти відчуєш огиду й відразу й навіть відчуватимеш каяття все життя – у цьому житті цього не станеться вдруге. Однак людям без людськості байдуже, коли вони таке роблять. Вони навіть розголошують про це всюди й дивляться, яке місце посідають порівняно з іншими, думаючи, що це вміння і здібність, що це називається чарівністю, і що це називається отриманням переваги – і що було б марнотратством цього не зробити. Чи зроблять це знову такі люди, якщо в них буде можливість? Відповідь однозначно ствердна – вони неодмінно це зроблять. Вчинивши таке, вони ніколи не засмучуються, а натомість вихваляються цим. Хіба це не огидно? (Огидно.) Уже досить прикро, що вони не засмучуються, але вони ще й вихваляються, що ще більш огидно. Те, що вони роблять, викликає в інших презирство, проте самі вони не відчувають жодного сорому; такі люди не гідні називатися людьми. Вони часто роблять такі ганебні речі, і все ж не відчувають сорому, каяття чи засмучення, і якщо в майбутньому буде можливість або відповідні умови, вони зроблять їх знову – це прояв відсутності почуття сорому. Тоді скажи Мені, якщо така людина не практикує істину, чи відчуватиме вона засмучення або докір? (Ні.) Правильно, вона також не відчуватиме ні засмучення, ні докору. Чому так? (Тому що в неї немає ні совісті, ні розуму.) Коли йдеться про ганебні вчинки, людина без совісті чи розуму не відчуває сорому, роблячи те, що навіть невіруючі вважали б ганебним, і не почувається засмученою, коли це робить. Тоді ще менш імовірно, що засмутяться, коли роблять речі, які суперечать істині, чи не так? (Так.) В очах невіруючих не практикувати істину й не прагнути до істини – це дуже нормально; це не вважається ганебним, і це не вважається тим, що суперечить людській моралі, тому що такою є більшість людей. Отже, це не змушує таку людину нічого відчувати. Якщо нормальну людину обтинають через те, що вона не практикує істину й іде проти принципів, оскільки в неї є совість і розум, вона відчуватиме докір у своєму серці, і її совість буде неспокійною. Але коли людина без совісті й розуму робить безсоромні речі або те, що викликає презирство й огиду в інших, вона не почувається некомфортно чи ніяково. На їхній погляд, хіба це не цілком нормально для них – не практикувати істину? Вони не мають жодного усвідомлення, тому такі люди безнадійні.

Скажи Мені, чи багато тих, хто може розгледіти наскрізь, що є правильним, а що – неправильним, що є слушним, а що – неслушним? Подивіться на людей навколо себе, включно із сім’єю, друзями та колегами, а потім подивіться на братів і сестер. Багато чи мало серед цих людей тих, хто може розпізнавати й бачити наскрізь, що є правильним, а що – неправильним, що є слушним, а що – неслушним? (Дуже мало.) Тих, хто може знати, що є слушним, а що – неслушним, – небагато. Тобто в цьому світі не так багато людей із порядною і доброю людськістю, не так багато тих, хто справедливий і об’єктивний у своїх словах і вчинках, і хто не шаленіє, роблячи погані речі, і не так багато тих, хто говорить розсудливо й не використовує збочених міркувань. Таких людей занадто мало, особливо серед невіруючих. Коли ти стикаєшся з будь-яким невіруючим, тобі достатньо лише почути, як він говорить, щоб зрозуміти, що він за людина. У словах невіруючих занадто багато неточностей і домішок. Більшість із них не говорить справедливо й об’єктивно; вони говорять, спираючись на свої почуття та щоб захистити власні інтереси. Хоч які неправильні слова вони говорять або хоч які неправильні речі роблять, вони не мають усвідомлення цього глибоко у своїх серцях. Якщо віруючий у Бога подібний до невіруючого в тому, що не знає, що є слушним, а що – неслушним у його словах і вчинках, – і хоча слова, які він говорить, і погляди, яких він дотримується, є неправильними, він однаково сліпо наполягає на них, вважаючи неправильні погляди позитивними речами та істиною, і навіть використовуючи такі погляди, щоб замінити істину й Божі слова, – чи є надія на те, що така людина буде спасенна? (Ні.) Деякі люди вірять у Бога двадцять чи тридцять років або навіть усе життя, але вони ніколи не знають, що таке позитивні речі, а що таке негативні речі, і їм ніколи не зрозуміло, що є слушним, а що – неслушним. Поки щось їм вигідно, їм це подобається й вони це захищають; якщо це їм не вигідно, вони це називають поганим і неправильним і відкидають. Вони дожили до цього часу з такою філософією і ставленням до світських справ, але все ж стверджують, що вірять у Бога й хочуть бути спасенними – хіба це не жарт? (Так.) Вони також стверджують, що є послідовниками Бога й свідками Бога. Що вони могли б використати, щоб дати свідчення про Бога? Вони навіть не знають, що є слушним, а що – неслушним, але стверджують, що хочуть давати свідчення про Бога – хіба це не цілковита нісенітниця? Хіба Бог використовував би таких безтолкових людей, щоб вони давали свідчення про Нього? (Ні.) Для Бога було б ганьбою, якби такі люди давали про Нього свідчення. Вони ніколи не вважають, що хоч щось із того, що робить Бог, є правильним. Якщо оцінювати за допомогою їхніх думок і поглядів, багато з того, що робить Бог, не відповідає їхнім думкам і поглядам, не відповідає їхнім уявленням і, звісно, не відповідає їхнім плотським інтересам. Часто Божі слова або Божа робота йдуть усупереч їхнім бажанням, їхнім особистим жазі й амбіціям, а також їхнім усіляким особистим інтересам. Тому від деяких людей, які вірять у Бога десять або двадцять років, дуже важко домогтися, щоб вони вимовили хоча б одне слово, яке йде від серця, щоб вони сказали, що все, що робить Бог, є правильним і безпомилковим. Можна сказати, що в їхніх серцях є щось приховане. Вірячи в Бога всі ці роки, вони мають власний досвід: вони вважають, що їхні бажання не були задоволені; вони хотіли бути чиновниками, але не стали ними, і хотіли отримати благословення, але не отримали їх. Здається, що Божий дім ставиться до них несправедливо. У їхніх серцях є образи й відчуття того, що з ними вчинили несправедливо, які вони хочуть висловити, але не можуть; вони бояться, що якщо вони висловляться, то образять Бога, дадуть іншим важелі впливу проти себе або не зможуть зберегти свій хороший імідж у серцях людей. Отож вони тримають багато речей у собі. Лише те, що вони не говорять цього вголос, не означає, що в них немає думок або певних речей у серцях. І що це за так звані «речі»? Це не позитивне сприймання й знання цими людьми Бога та Його роботи, а радше їхнє несприймання, непокора й образа на Бога, а також образи, від яких, на їхню думку, вони постраждали, накопичені за стільки років віри в Бога. Але оскільки це Бог, у Якого вони вірять, вони не можуть цього сказати. Чому в їхніх серцях так багато того, чого вони не можуть висловити? За цим також криється причина. Лише цього моменту достатньо, щоб показати: хоча вони вірять у Бога багато років, вони не зрозуміли істину по-справжньому. У своїй вірі в Бога вони не ставляться до прагнення до істини серйозно. Хоч би що з ними трапилося, вони нічого не розглядають згідно з Божими словами й не шукають істини, щоб знайти шлях практики. Вони ніколи не приймали Божі слова як істину і як життя. Вони не цінують істину й не надають їй значення, а також не ставляться до практики істини серйозно. Упродовж багатьох років своєї віри в Бога вони завжди стояли в опозиції до Бога, вивчаючи, вивідуючи й ставлячи під сумнів Божі слова, навіть опираючись Божим словам або оцінюючи й судячи Божі слова та роботу на підставі своїх так званих правильних поглядів. Отже, після багатьох років віри в Бога вони нарешті кажуть щось від щирого серця: «Що я здобув від віри в Бога?». Підтекст полягає в тому, що вони нічого не здобули від віри в Бога. У своїх серцях вони вірять, що багато страждали й заплатили чималу ціну, виконуючи свій обов’язок у Божому домі впродовж багатьох років, але їхнє бажання здобути благословення та їхнє прагнення до слави й вигоди не були задоволені. Дехто навіть вірить, що Бог не виправив несправедливості, від якої вони постраждали, тому вони відчувають непокору, образу й сповнені нарікань у своєму серці. Заради здобуття благословень і заради свого місця призначення вони не мають іншого вибору, окрім як з образою виконувати трохи свого обов’язку й робити трохи роботи в Божому домі, але зрештою їхні надії зводяться нанівець, і вони нічого не здобувають. Чи існують такі люди? Є принаймні частина таких людей. Те, що вони нічого не здобули після багатьох років віри в Бога, зумовлено їхніми власними проблемами. Вони не мають здатності до сприймання чи розуміння істини, і вони слідують за Богом та виконують свій обов’язок із наміром здобути благословення. Хоча вони щиро трохи присвячували себе, і заплатили велику ціну, і багато постраждали, вони ніколи не цікавилися словами, які говорить Бог, або істинами, які висловлює Бог. Вони ніколи не приймали їх у свої серця й не ставилися серйозно до практики істини. Тому вони ніколи не знають, чи володіють істиною-реальністю, чи ні. Вони думають: «Ми можемо бесідувати про істину й розуміємо деякі істини, то як можна казати, що ми не володіємо істиною-реальністю?». Але вони не можуть написати жодного справжнього досвідного свідчення, то де ця їхня істина-реальність? Їхні дії та вчинки залишаються такими ж, як і в невіруючих; просто їхня поведінка трохи змінилася порівняно з невіруючими. З їхніми способами й методами життя по-людськи, а також їхніми думками й поглядами на всі справи та речі – особливо щодо позитивних і негативних речей, і щодо того, що є слушним, а що – неслушним, – вони ніколи не розглядали речі на основі Божих слів або істини. Натомість вони все розглядають згідно з власними думками й поглядами. Вони вірять, що все, що їм подобається, є позитивним, а все, що вони ненавидять, – негативним. Вони ніколи не розглядають людей і речі на підставі Божих слів, і вони ніколи не шукають істини й не приймають істини в людях, справах і речах, з якими стикаються, вони просто слідують за власним видаванням бажаного за дійсне, щоб діяти, жити й виконувати свій обов’язок згідно з власними жаданнями, намірами та вподобаннями. Вони вірять, що їхня здатність зрікатися речей, присвячувати себе, страждати й платити ціну означає, що вони вже зробили великий внесок для Бога; вони думають, що саме це означає вірити в Бога, і що це і є прагненням до істини. Вони вірять у бога, якого уявляють у своїх серцях, у свій власний спосіб, і прагнуть до істини у свій власний спосіб. Коли їх обтинають за те, що вони завжди діють свавільно й нерозважливо згідно з власною волею у виконанні свого обов’язку, або коли їх не використовують для важливих завдань у Божому домі, вони почуваються зневіреними й розчарованими. Зрештою все підсумовується однією їхньою фразою: «Що я здобув від віри в Бога за стільки років?». Вони справді нічого не здобули. Причина, з якої вони не здобули істини, полягає в тому, що вони не прагнуть до істини; Бога не можна в цьому звинувачувати. Це обумовлено тим, що ні Бог, ні істина не демонструють упередженості до людей. Ти не зміг здобути істину не тому, що Бог не дав тобі можливості, або тому, що Він не дав тобі почути Його слова, а тому, що ти почув Божі слова, але не обмірковуєш їх, не думаєш про них, не практикуєш і не переживаєш їх. Саме тому, що ти не любиш істину, ти її не приймаєш. Бог не закрив твої очі й не запечатав твоє серце; радше це твої вподобання й твоя безглуздість заблокували твоє серце так, що ти не можеш прийняти істину. Ти не зміг здобути істину не тому, що Бог не надав її тобі, а тому, що тобі ніколи не подобалося читати Божі слова, і ти не приймаєш Божі слова чи істину у своєму серці. Ти ставишся до власних переконань і поглядів як до істини, до якої слід прагнути і якій слід коритися, – невже ти хочеш, щоб люди поклонялися тобі як Богу? Божі слова й Божа робота – це лише формальність, формула для тебе; ти зовсім не прагнув до істини й життя. Отже, твоя віра в Бога могла закінчитися лише одним – тим, що ти справді нічого не здобув. Чому ти не здобув істини? Не тому, що Бог не дарував тобі благодаті, а через шлях, яким ти особисто йдеш. Бог дав тобі багато можливостей і ревно та терпляче напучує тебе й допомагає тобі, але ти не звертаєш на це уваги. Ти також не приймаєш обтинання. Ти завжди прагнеш до отримання благословень або прагнеш до репутації та статусу, ніколи не зупиняючись. Твоя остаточна нездатність здобути істину цілком спричинена шляхом, яким ти особисто йшов. Ти не йшов шляхом прагнення до істини. Це ніяк не стосується Бога. Ні Бог, ні істина не демонструють упередженості до людей. Незалежно від того, як тебе класифіковано, поки ти є людиною, то якщо навіть припустити, що твоя здатність до сприймання істини може бути трохи гіршою, ніж у нормальної людини, якщо ти все ж можеш слухати Божі слова своїм серцем, приймати й практикувати Божі слова, попри те, що ти можеш розуміти лише деякі доктрини й дотримуватися деяких приписів, ти все ж можеш щось здобути. Більшість людей може це зробити, то чому не можеш ти? Інші так само слухають проповіді й виконують свій обов’язок, то чому вони можуть здобути істину, виконати свій обов’язок відповідно до стандарту, позбутися своїх розбещених характерів та скоритися Богу, а ти не можеш? Бог улаштував середовище для того, щоб ти виконував свій обов’язок, сподіваючись, що ти зрозумієш істину й зможеш практикувати її. Бог не перешкоджав тобі, але ти сам завжди жадаєш світських речей і плотських задоволень, ти не їси й не п’єш Божі слова, і ти відчуваєш відразу до істини й відкидаєш її у своєму серці. Ти обстоюєш сатанинські філософії, науку й знання як позитивні речі та як істину, водночас ігноруючи Божі слова та істину, розглядаючи їх як свого ворога, як щось, що протистоїть тобі. Оскільки ти не любиш істину у своєму серці, чому ти віриш у Бога? Ти віриш у Бога, але не слухаєш Божих слів і не приймаєш Божих слів – чи міг би ти й досі сподіватися на спасіння? Ти не приймаєш істини й не позбуваєшся своїх розбещених характерів, то як ти можеш бути спасенним? Ти не приймаєш Божих слів і не прагнеш до істини, але досі хочеш, щоб Бог прийняв і визнав тебе, – це нездійсненна мрія; це не спрацює. Ти не приймаєш Божих слів і не приймаєш істини, а це означає, що у твоєму серці немає місця для Бога. Ти лише віддалятимешся від Бога все далі й далі. Ти просто будеш як невіруючий; для тебе буде неможливо досягти спасіння.

Насправді деякі люди ніколи не приймали Божих слів у глибині своїх сердець; вони не приймають жодного Божого слова. Коли Божий дім не просуває або не використовує їх, вони скаржаться: «Чому я не подобаюся Богу? Чому Божий дім ніколи не просуває мене й не ставить на важливу посаду? Я розумію деякі істини, маю жадання й рішучість, і я готовий присвячувати себе Богові! Я освічений і маю силу, і я можу страждати й платити ціну – то чому ж Божий дім не дасть мені шансу? Це несправедливе ставлення до мене! Інші отримують можливості, то чому ж їх не отримую я? Бог не праведний!». Тоді чому б тобі не подивитися, чи відповідаєш ти принципам Божого дому щодо просування та використання людей? Твоє серце закрите для Бога, і ти опираєшся словам, які говорить Бог, – чи прийняв ти те, що каже Бог? Чи шукав ти коли-небудь Божих слів, коли щось робиш? Ти не слухаєш того, що кажуть Божі слова, і ти ніколи не шукаєш Божих намірів чи істин-принципів, то як Божий дім міг би використовувати тебе? Навіть якби Бог організував для тебе обставини, а Божий дім дав тобі шанс бути просунутим і використаним, у якій роботі ти міг би бути компетентним? Яку роботу ти міг би взяти на свої плечі? Якби таку людину використали для церковної роботи, вона б неодмінно слідувала власній волі, щоб нерозважливо коїти лихі вчинки та спричиняти переривання й завади, що могло б призвести лише до одного: її було б відсіяно. Є дві причини, через які людей відсіюють: перша – коли людина є неправдивим лідером, який не може виконувати реальну роботу, а друга – коли людина є антихристом, який нерозважливо коїть лихі вчинки, робить усе по-своєму й не обстоює роботу церкви чи інтереси Божого дому. Зрештою, обох має бути відсіяно. Ти ніколи не приймаєш істину, ти відчуваєш відразу до читання Божих слів, твоє серце закрите для Бога, і ти не шукаєш істин-принципів, коли щось робиш. Навіть якби Бог виявив до тебе благодать і дав тобі шанс, і навіть якби Божий дім просунув і використав тебе, ти не був би компетентним у роботі й не міг би самостійно виконувати будь-яку роботу. Зрештою, тебе однаково довелося б відсіяти. Ти сподіваєшся, що Божий дім просуне й використає тебе, але чи є твій менталітет позитивним? Якщо твоя мета полягає не в тому, щоб виконувати свій обов’язок як слід, здобувати істину й відплачувати за Божу любов, то твій менталітет складається лише з амбіцій та жаги; це спричинено дією твого зарозумілого характеру, і Бог цього не приймає. Скажи Мені, чи наважився б Божий дім використати тебе з такими проявами, як твої? Якби тебе використали, це принесло б лише неприємності та збитки для роботи церкви. Ти нічого не можеш зробити добре, і коли ти щось зробив, кільком людям доводиться виправляти ситуацію та розгрібати безлад. Тому Божий дім не наважується використовувати тебе. Кожен пункт роботи церкви досить важливий – чи можеш ти взяти їх на свої плечі? Якщо щось піде не так, чи зможеш ти взяти на себе відповідальність? Ти не компетентний у роботі й не можеш взяти її на свої плечі, і все ж ти хочеш, щоб Божий дім поставив тебе на важливу посаду, – це досить амбіційно! Якщо ти справді хочеш, щоб тебе просунули керувати церковною роботою, то чому б тобі не подумати про те, щоб озброїтися більшою кількістю істини й зрозуміти більше істини? Не будь ворогом Божим словам. Відпусти свої власні так звані правильні думки й погляди та серйозно читай Божі слова. Було б добре навіть просто мати ставлення покори до Божих слів. У тебе немає навіть ставлення покори до Божих слів, що вже й казати про їхнє прийняття. Якщо ти не приймаєш Божих слів, але й досі хочеш бути просунутим у Божому домі й виконувати церковну роботу, то ти не протримаєшся й кількох днів, перш ніж тебе буде відсіяно. Здається, що глибоко в серцях усі люди такого типу мають власні жадання, але ці жадання ніколи не можуть бути реалізовані, і їхні серця не можуть бути задоволені. Хоча вони вірили в Бога, і виконували свої обов’язки в Божому домі багато років, і можуть зрікатися речей та присвячувати себе, оскільки їхні серця завжди закриті для Бога і вони мають ставлення опору до істини, то вважають, що нічого не здобули після стількох років віри в Бога. Я кажу: «Ти говориш цілком правильно; ти дійсно нічого не здобув». Якби ти справді здобув трохи істини після стількох років віри в Бога, це було б дійсно цінно. Якби в тобі справді були скарби, то Божий дім дійсно любив би й цінував таку людину. На жаль, ти не така людина. Те, що ти здобув, – це не істина й не скарби; радше ти здобув повну голову образ, непокори, невдоволення та нарікань. Ти кажеш, що нічого не здобув, і це правильно; це справді так. Якби ти дійсно розумів трохи істини й здобув трохи істини, то у твоєму серці не було б образ, непокори, нарікань та інших подібних негативних речей. Натомість у тебе була б віра в Бога, розуміння Бога, дбайливість до Бога, покора Богу та страх перед Богом – усі ці позитивні речі. Шкода, що всередині тебе не позитивні, а суцільно негативні речі. І все ж ти міцно тримаєшся за них, думаючи, що вони найцінніші; тримаючись за них, ти думаєш, що маєш рацію і виправдання. Це дурна ідея. Ті твої гнів, ненависть, осуд, непокора й обурення не є істиною. Усе це походить від сатани; це злоякісні пухлини, утворені з розбещених характерів сатани. Ти мусиш придумати спосіб, як їх розв’язати. Ці речі не можуть дати тобі змогу досягти спасіння, і вони не можуть дати тобі змогу прийняти істину й постати перед Богом відкритим і розкритим, щоб стати справжньою створеною істотою та прийняти володарювання й улаштування Творця. Якщо ж, навпаки, ти завжди цінуєш ці речі й не відпускаєш їх, це лише призведе до того, що ти віддалятимешся від Бога все далі й далі, і ставатимеш дедалі темнішим, і всередині опускатимешся дедалі нижче. Зрештою, це призведе до того, що ти матимеш дедалі менше й менше віри в Бога й відчуватимеш дедалі більшу відразу до Божих слів, Божої роботи, Божих вимог і Божого характеру-сутності. Ти віриш у Бога, але поступово віддаляєшся від Нього все далі й далі; це недобрий знак. Для тебе це лихо, яке принесе цілковиту загибель. Тобі слід це змінити й не чіплятися за ці речі. Якщо ти чіплятимешся за ці негативні речі, це лише поведе тебе до загибелі. Тобі було б краще винести ці речі на світло, щоб проаналізувати, відпустити їх і прийняти істину. Дехто каже: «Хіба Ти не казав, що люди нашого типу не мають здатності приймати істину?». У тебе немає здатності приймати істину, але зараз Я кажу тобі: образи, невдоволення, непокора, обурення, ненависть і осуд усередині тебе – усе це речі, які опираються Богу. Якщо ти це розумієш і можеш розпізнати проблеми всередині себе, тобі слід відпустити ці речі. Дехто каже: «Я не розумію істини, тому не знаю, як відпустити». Тоді чи знаєш ти, як дотримуватися приписів? Просто роби все, що тобі кажуть Божі слова. Наприклад, чи можеш ти утриматися від скоєння зла? Чи можеш ти утриматися від осуду Бога? Чи можеш ти робити більше добрих справ? Чи можеш ти утриматися від слідування за лиходіями? Чи можеш ти відкрити своє серце Богу? Чи можеш ти повідомляти Божому дому про проблеми, коли виявляєш їх? Чи можеш ти говорити від серця, коли молишся Богу? Чи можеш ти утриматися від недбалості у виконанні свого обов’язку? Якщо ти можеш це робити, то в тебе ще є надія. Якщо ти не можеш робити навіть цього, то Я скажу тобі правду: ти – пропаща людина. Попереду на тебе чекає не світло, а темрява. Ти й досі людина, яка належить сатані, і ти не можеш бути спасенним.

Навіть якщо людина не розуміє істини, якщо в неї є совість і розум, то вона може певною мірою розпізнати, що є слушним, а що – неслушним, хоч би з чим вона стикалася. Однак люди без совісті й розуму в багатьох справах не знають, що є слушним, а що – неслушним, тому інші вважають їх дуже дивними. Коли люди з ними взаємодіють або ведуть справи, багато речей із ними не працює, і багато слів до них не доходить. Крім того, їхні думки й погляди дуже нестандартні та крайні, і люди вважають їх незбагненними, ніби вони ніколи не жили в людському світі. Вони не розуміють багатьох речей, які всі вважають слушними; вони не тільки не можуть їх схвалити або прийняти, а й можуть навіть висловлювати збочені міркування і єресі. Зокрема, деякі люди часто вдаються до сумнівних маневрів у групі, сіючи розбрат і перекручуючи факти й брехню. Здається, ніби щодня в них немає належних справ; вони або осуджують цю людину, або осуджують ту справу, і отримують від цього задоволення. Навіть якщо ніхто не звертає уваги на те, що вони кажуть, і ніхто цим не цікавиться, вони однаково ніколи не втомлюються так говорити й робити. Вони завжди сіють розбрат у стосунках людей, за лаштунками осуджуючи інших і перекручуючи факти й брехню. Коли щось іде не так, як їм хочеться, вони бурчать, нарікають і навіть осуджують за спинами людей. Їхнє життя повністю сповнене цими речами. Ти ніколи не побачиш, щоб вони бесідували про власне розуміння – чи то бесідували про просвітлення та світло, які здобули з Божих слів, чи то бесідували й ділилися з усіма своїм досвідом у певній справі. Що більше обговорюються такі належні справи, то більше вони мовчать, не маючи ініціативного ставлення, виглядаючи млявими й нездатними зібрати хоч якусь енергію. Те, чим вони захоплюються, – це сіяти розбрат і перекручувати факти й брехню. Навіть обговорюючи якусь справу, вони поводяться як невіруючі, дивлячись на неї з погляду того, що є правильним, а що – неправильним, що є слушним, а що – неслушним, ніколи не обговорюючи жодної справи з погляду совісті й розуму нормальної людськості. Вони завжди відіграють ролі комарів, мух, щурів тощо серед груп людей, заважаючи їхньому нормальному життю та допікаючи їм. Щойно вони говорять і висловлюють свої погляди або щось оцінюють і осуджують, люди відчувають відразу й неспокій у своїх серцях, а деякі люди малого духовного зросту, які не розуміють істини, навіть виявляються введеними ними в оману та скованими. Ці люди ніколи не відіграють позитивної ролі в групі; вони завжди пліткують і перекручують факти й брехню, говорячи про недоліки цієї людини, а потім про те, що вона зробила. І все ж вони ніколи не вважають, що в цьому є щось неправильне; натомість вони вірять, що саме так людям слід жити, і що, лише живучи так, можна бути щасливим і вільним. Вони вважають цей неправильний стиль життя та спосіб ведення справ слушним, таким стилем життя, який слід мати людям із нормальною людськістю, і вони не приймають свого обтинання й розвінчування з боку інших. Якщо в певній групі їхній підхід не працює, вони йдуть до іншої групи, щоб знайти людей свого штибу, – інших, хто поділяє їхнє мерзенне мислення, – щоб разом судити про те, що є правильним, а що – неправильним. Щойно вони знаходять споріднену душу, вони відчувають, що кожен день їхнього життя такий щасливий і радісний. У будь-якому оточенні роль, яку відіграють ці люди, – це роль того, хто перекручує факти й брехню, сіє розбрат, намагається заманити людей, заважає людям і нападає на них. Якщо ти запитуєш їх, які саме приховані мотиви вони виношують, коли так роблять, і якої мети хочуть досягти, вони самі не можуть чітко пояснити, чому вони це роблять. Можливо, у них немає чіткої мети, але стан, у якому вони зазвичай живуть, сповнений цими проявами та практиками. Скажіть Мені, як класифікувати таких людей? Якщо ти кажеш, що у своїх діях вони мають приховані мотиви, вони знаходять безліч виправдань: «Я не хотів вплинути на чиєсь виконання обов’язку, я не хотів нікому заважати, і я не хотів заважати роботі Божого дому. Хіба я не можу просто сказати те, що в мене на думці?». Коли ти їх розвінчуєш, вони стають непокірними; вони наполягають на тому, щоб робити саме так, вони наполягають на тому, щоб робити по-своєму, і вони наполягають на тому, щоб жити так серед інших. Хай кого вони осуджують або хай які факти й брехню вони перекручують, чи є їхній спосіб життя та поведінки слушним? (Ні.) І все ж вони можуть отримувати від цього задоволення. Чи сказав би ти, що проблема з такими людьми дуже серйозна? (Так.) Вони дорослі, і все ж не знають, які слова та які дії є правильними, цінними, значущими і є виконанням належної роботи, і не знають, які дії є нехтуванням належною роботою – по суті, такі люди є хуліганами, а не нормальними людьми. Незалежно від того, чи спричиняють вони завади іншим, з огляду на те, що вони щодня живуть у стані нерозважливого скоєння лихих вчинків, не знаючи, чи є те, що вони роблять, слушним чи неслушним, і вважають перекручування фактів і брехні та сіяння розбрату належною роботою, при цьому не маючи жодного усвідомлення у своїй совісті, чи сказав би ти, що в них є людськість? Якби вони справді мали нормальну людськість, вони мали б знати, які принципи керують словами та діями, і тим паче вони мали б знати, що в житті по-людськи людина мусить розуміти істину, і що це найбільша потреба людей. Однак вони не знають, що потрібно людям або що людям слід робити. У них немає нормальної людськості; вони звірі. Дехто навіть гірший за звірів. Подивіться на котів: вони сплять, а іноді граються вдень, і йдуть ловити мишей, коли сутеніє. Миші шкідливі для людей, тому, ловлячи їх, коти роблять для людей щось корисне. Або подивіться, як живуть собаки. Собаки не лише граються зі своїми господарями, а й охороняють дім. Щойно проходить незнайомець, вони починають гавкати, щоб попередити свого господаря та захистити дім. Коли їхній господар виводить їх на вулицю, вони залишаються поруч із господарем, і якщо наближається незнайомець, вони захищають свого господаря. Вони виконують роль охорони та нагляду за домом. Чи то коти, чи то собаки, усі вони можуть виконувати належну роботу. Звісно, тварини роблять це не під впливом керівної сили совісті, а з інстинкту. Коли Бог створив їх, Він створив цей інстинкт і дав їм таку місію, і вони дотримуються своєї місії, і ніхто не може цього змінити. Тварини можуть навіть виконувати свої обов’язки та робити належну роботу. Якщо хтось є людиною, щонайменше він мусить керуватися совістю та розумом. Людині слід мати стандарти та найнижчу межу у своєму серці щодо того, що їй слід і чого не слід робити щодня, які дії пов’язані з істиною, а які дії є нехтуванням належною роботою. Ці стандарти та цю найнижчу межу можна швидко оцінити, використовуючи совість і розум людськості. Наприклад, бути розпусним і нестриманим, любити перекручувати факти й брехню тощо – які люди таке роблять? Нормальні люди можуть усвідомити: «Це те, що роблять нероби та хулігани, які нехтують належною роботою. Нормальні люди надто зайняті належними справами; хто б таке робив? У цьому немає жодного сенсу! Крім того, це перекручування фактів і брехні та сіяння розбрату є негативним і неправильним. Якщо в людей є совість і розум, їм категорично не слід такого робити. Іноді може виникнути якась особлива обставина – хтось тебе образить – і ти можеш пробурчати кілька слів із запальності, але ти не можеш перетворювати це на норму свого повсякденного життя; ти не можеш ставитися до цього як до належної роботи!». Це те, що можна оцінити, використовуючи совість і розум нормальної людини, тому вони здатні утриматися від таких дій. Але люди, в яких немає совісті та розуму, ставляться до такого як до належної роботи. Вони не тривожаться й не хвилюються через затримку свого обов’язку. Коли вони не закінчили свою роботу, а інші підганяють їх, вони не сприймають цього серйозно. Усі інші зайняті виконанням своїх обов’язків, але вони вдають, що не бачать цього. Щоразу, коли їм заманеться, вони ведуть пусті розмови, або перекручуючи факти й брехню, або сіючи розбрат. Це прояви не нормальної людськості, а нелюдів. Будучи частиною людського роду, кожна людина, досягнувши повноліття, має обміркувати деякі належні справи, наприклад, який світогляд слід сформувати, які жадання та цілі слід мати, у що слід вірити, яким шляхом слід іти, як жити так, щоб це життя мало цінність і сенс, тощо – є надто багато речей, які слід обміркувати та зрозуміти. Це особливо стосується тих людей, які починають вірити в Бога та виконувати обов’язок у Божому домі, де обсяг кожного пункту роботи великий, що вимагає прогресу та ефективності для її виконання. Усі дуже зайняті – у кого є вільний час, щоб перекручувати факти й брехню та сіяти розбрат? Більшість людей не витрачала б на таке свій час. Крім того, у більшості людей немає такого хобі; будь-хто, у кого воно є, здається дуже своєрідним і дивним. Ті, хто ставиться до перекручування фактів і брехні та сіяння розбрату, як до хобі, є нелюдами, тому що їхня поведінка повністю відрізняється від поведінки нормальних людей і суперечить принципам виконання справ, які слід мати нормальним людям. Тому такі люди – це негідники, які нехтують своєю належною роботою. Вони роблять не те, що слід робити нормальним людям; роль, яку вони відіграють, – це роль нелюда. І все ж самі вони думають, що це цілком добре й слушно. Хіба це не означає незнання того, що є слушним, а що – неслушним? (Так.)

Деякі люди завжди вдаються до підступної та нав’язливої поведінки за спинами людей. Наприклад, дехто любить перевіряти приватну інформацію інших людей, як-от їхні особисті щоденники та нотатки духовних роздумів. Дехто любить підслуховувати чужі молитви або розмови, щоб дізнатися, чи згадують про них і що інші про них думають. Дехто зазирає в чужі комп’ютери, щоб побачити, які в них повідомлення, з ким вони спілкуються, які пісні слухають і які відео дивляться, завжди втручаючись у приватне життя інших. Є також деякі нечисті на руку люди, які без дозволу нишпорять в особистих речах, пакунках і навіть у постільній білизні інших. Вони перевіряють усе, що інші їдять, одягають або використовують. Якщо вони знаходять щось хороше, то беруть його і використовують, і якщо їм приємно цим користуватися, вони ставляться до цього як до свого власного. Коли інші купують якісь закуски чи випічку, вони крадькома зазирають, і якщо знаходять щось смачне, то забирають собі шматочок або частину. Їхня мета – не просто подивитися, а з’їсти, бо вони жадібні. Якщо вони хочуть їсти, то могли б попросити трохи, і ніхто б із них не сміявся. Але чому вони крадуть чужу їжу за їхніми спинами? Чи правильно так робити? (Ні.) Вони знають, що це неправильно, але однаково так роблять, і роблять це часто, нишпорячи в речах інших, ніби то їхні власні. Якщо їх виявляють, вони виправдовуються, кажучи, що просто дивилися, і їм за це не соромно. Коли нікого немає поруч, вони й далі нишпорять і крадуть. У них немає почуття сорому; вони навіть не знають, слушно це чи ні. Яка людина робить такі речі? Зазвичай такого не роблять навіть розсудливі шести- чи семирічні діти. Якщо дорослий і досі так робить, це обумовлено тим, що він звик так робити з дитинства. Це схоже на злодія, який звик красти й тягне все, що погано лежить, куди б він не пішов. Навіть якщо йому нічого не бракує, він усе ж хоче красти; це стало його другою натурою, і він не може зупинитися. Навіть якщо він хоче зупинитися, то не може. Це природжені злодії. Хіба вони не нелюди? (Так.) Ти допитливий і наполягаєш на тому, щоб подивитися на особисті речі інших, але яка користь від того, що ти подивишся? Навіть якщо ти подивишся, вони тобі не належать, і ти не можеш їх придбати. Якщо ти справді хочеш щось один раз позичити, просто попроси людину й використовуй це лише після того, як вона погодиться. Роби все відкрито й чесно; не будь підступним. Якщо ти хочеш одягнути чийсь одяг, відкрито попроси позичити його тобі. Ти можеш одягнути його лише в тому разі, якщо людина погодиться його тобі позичити. Якщо вона неохоче готова позичити тобі щось, що цінує, це вважається прихильністю між братами й сестрами. Якщо вона не позичає цього тобі, не одягай цього потайки. Усі віруючі в Бога – дорослі люди, але дехто з них досі поводиться непристойно, а кілька осіб навіть нечисті на руку. Вони потайки нишпорять у речах інших, не знаючи, що це неправильно. Коли їх виявляють і інші про них говорять, вони не відчувають сорому й навіть думають: «То й що з того, що я понишпорив у твоїх речах? Ти нічого не втратив, і твої речі не були відокремлені як святі, то чому я не можу на них подивитися?». Бачиш, вони навіть використовують збочені міркування. Ця проблема серйозна; це не просто проблема з їхньою поведінкою, це проблема з їхньою людськістю-сутністю. І в чому полягає проблема з їхньою сутністю? Такі люди не мають жодного усвідомлення, коли роблять щось неправильно. Коли хтось виявляє те, що вони зробили, і виправляє їх, вони не тільки не приймають цього, а й виправдовують себе, використовують збочені міркування й далі роблять так само. Це показує, що вони нелюди. Одна з характеристик нелюдів полягає в тому, що вони ніколи не визнають, що не мають рації, коли роблять щось неправильно, не мають жодного каяття, і далі вірять, що вони мають рацію, і сповнені виправдань. Тобто вони говорять про неправильні речі, перекручені речі, а також збочені й нечестиві речі як про правильні. Це прийняття облудних міркувань так, ніби вони правильні. Тим, хто має цю характеристику, бракує совісті й розуму. Люди, яким бракує совісті й розуму, є нелюдами. Саме такі прояви мають нелюди. Коли вони потайки нишпорять у речах інших, хоч як би ти їх розвінчував або бесідував із ними про істину, вони цього не приймають. Вони не тільки не відчувають каяття, а й використовують збочені міркування, кажучи: «Я просто понишпорив у чиїхось речах – що в цьому поганого? Порівняно з тими, хто займається розпустою, вбивствами чи підпалами й скоїв усі мислимі лихі вчинки, я найкраща людина на світі! Де ще ти міг би знайти таку хорошу людину, як я?». Хіба це не вкрай нерозумно? (Так.) Якщо хтось робить щось не так і вперто відмовляється це визнати, він безнадійний. Деякі люди коять настільки серйозні провини, що вони є неприйнятними навіть за оцінкою людської моралі, не кажучи вже про істину; їхній рівень робить їх нездатними це усвідомити. З погляду людськості, якщо людині бракує совісті й розуму, вона є нелюдом. Хоч би яким добрим, хорошим, великим чи шляхетним ти себе вважав, якщо в тебе немає проявів совісті й розуму, а натомість ти живеш багатьма нелюдськими проявами й навіть маєш багато конкретних практик і помилкових думок та поглядів, то ти нелюд. Головні характеристики нелюдів полягають у тому, що вони не приймають істини чи позитивних речей, а приймають помилкові речі за слушні погляди й навіть можуть плутати правильне з неправильним і видавати чорне за біле, щоб вводити людей в оману.

Є такий тип людей, які, бачачи, що їхня дочка гарна, хочуть використати її, щоб заробити багато грошей. Тож вони заручають її з багатим чоловіком і вимагають багато подарунків для заручин. Щойно ці подарунки потрапляють їм до рук, вони починають їсти, пити й розважатися. Через деякий час вони витрачають майже всі гроші й повертаються до сім’ї цього чоловіка, щоб попросити ще. Коли сім’я каже, що вже віддала всі гроші на заручини й більше дати не може, батьки заручають дівчину з іншою сім’єю і знову вимагають досить чимало подарунків для заручин. Перша сім’я бачить, що ці люди не збираються віддавати дочку заміж у їхню сім’ю, тому вимагає повернути їхні подарунки на сватання. І що ж ці люди кажуть? «Моя донька не може вийти заміж за твого сина, бо ти не дав достатньо грошей на заручини. Ми не мусимо повертати тобі гроші. Хто сказав тобі не давати достатньої суми? Ти не дав достатньо грошей і досі хочеш одружитися з моєю дочкою? Нізащо!». Виманивши гроші, вони починають використовувати збочені міркування. Перша сім’я розуміє, що натрапила на шахрая, негідника, тому просто ігнорує їх. Другу сім’ю обдурюють так само. Дівчину заручають із кількома сім’ями з постійними ваганнями туди-сюди, і після всієї цієї тяганини вона зрештою так і не виходить заміж, але її сім’я заробляє багато грошей. Чи хороша ця сім’я? (Ні.) Чому ні? (Вони використали шлюб своєї дочки, щоб виманити в чоловіків їхні гроші. Коли їх попросили повернути ці гроші, вони відмовилися й використали збочені міркування. У них зовсім немає розуму. Такі люди не знають, що є правильним, а що – неправильним, і не мають почуття сорому, тому вони погані.) Вони демонструють усі ці види поведінки. Вони не знають, що є правильним, а що – неправильним, і не мають почуття сорому. Вони витрачають видурені гроші, не відчуваючи жодного докору сумління, і навіть добре їдять і п’ють, і щодня живуть із чистою совістю. Скажіть Мені, чи є такі люди серед тих, хто вірить у Бога? (Напевно, є.) Є. У цих людей є всілякі шахрайські тактики, тому від них неможливо вберегтися. Таким є хаотичний світ пороку невіруючих, але якщо так обманювати людей може той, хто вірить у Бога, він точно не є хорошою людиною. Його природа надто погана; навіть вірячи в Бога, він є маловіром. Хіба це не визначається його природою? (Так.) Такі люди навіть не вірять у відплату, і все ж вірять у Бога – що ж вони за негідники? Вони виманюють у людей подарунки на сватання й не віддають дочку заміж. Це обман. Ба більше, вони обманюють не одну сім’ю, а декілька, і досі живуть із чистою совістю. І вони навіть стверджують, що вірять у Бога. Чи визнає Бог таку людину? (Ні.) Бог не визнає їхньої віри. Якщо в Божому домі є такі люди, їх треба вичистити. Божий дім не хоче таких людей. Шахраїв неможливо змінити; Бог не спасає злих людей. Шахрай обманюватиме людей, хоч куди б він пішов. Коли вони прийдуть до Божого дому, чи будуть вони обманювати братів і сестер? Чи будуть вони обманювати Божий дім? Безумовно, будуть. Чи спасе Бог таку людину? Бог її не спасе. Що за люди ці шахраї? Якщо бути точним, вони – нелюди. Нелюди – це люди без совісті й розуму. Тож чи буде така людина ходити й обманювати людей, вірячи в Бога? Безумовно, буде. Якщо вони стверджують, що вірять у Бога, деякі брати й сестри ставитимуться до них із любов’ю, допомагаючи їм у труднощах і даючи їм те, чого вони потребують. Але зрештою, з плином часу, вони виявляють, що ця людина зовсім не прагне до істини і є шахраєм. Хіба їх не обвели навколо пальця? Тому треба вміти розпізнавати шахраїв, щоб не пошитися в дурні. Це робиться для того, щоб захистити братів і сестер і не дати їм пошитися в дурні. Якщо таку людину виявляють, слід її вичистити, бо вона має погану репутацію і здатна на будь-який поганий вчинок – це негідник у суспільстві. Як негідник може досягти спасіння? Негідникам не дозволяється існувати в церкві. Вони не придатні жити серед обраних Богом людей. Їх слід вичистити; вони негідні залишатися в Божому домі.

Є також деякі люди, які особливо люблять позичати чужі речі. Чи то їжа, одяг, інструменти, комп’ютери, чи меблі, вони позичають усе – навіть гроші, коштовності й автомобілі. У декого є власні гроші, але сам він нічого не купує; такі люди просто люблять позичати в інших, навмисно на них наживаючись. Наприклад, деякі люди позичають автомобіль, щоб кудись поїхати, і не заправляють його, коли витрачають усе пальне. Дехто навіть позичає автомобіль і не повертає його, чекаючи, поки власник прийде й попросить його, і лише тоді віддає. Деякі люди позичають інструменти, і коли ті ламаються, вони не лагодять їх для власника й навіть не просять вибачення. Деякі люди позичають гроші й витрачають їх усі, ніби вони їхні власні, не маючи жодного наміру повертати. Вони просто сподіваються, що позикодавець про це забуде, а саме цього вони й хотіли б, навмисно наживаючись на ньому. Вони використовують чужі гроші для бізнесу, на їжу, питво й розваги, водночас заощаджуючи свої власні, щоб отримувати відсотки або інвестувати в акції. Коли їх запитують, коли вони повернуть гроші, вони кажуть: «Я поверну, коли матиму гроші. Як я можу їх повернути, якщо зараз у мене нічого немає!». Бачите? Їхнє справжнє обличчя розвінчано, чи не так? У них від самого початку не було жодного наміру їх коли-небудь повертати. Що це за людина? Це негідник. Інші, бачачи в когось гарний годинник, просять позичити його на кілька днів, і зрештою повністю забруднюють його. Коли власник приходить, щоб його забрати, вони обурюються й кажуть: «Ти такий скнарий! Він у мене лише кілька днів, а ти вже просиш його назад!». Що це за менталітет? Бажання завжди привласнювати собі чужі хороші речі. Хіба це не жадібність? Вони вважають, що позичати речі – це цілком виправдано, тому завжди шукають можливості позичити в інших. Хоч що б вони позичили, вони ніколи не хочуть це повертати, сподіваючись привласнити ці речі собі. Що це за людина? (Це мерзотник і негідник; це нелюд.) Серед невіруючих є так багато таких негідників і нелюдів – ми не будемо більше їх обговорювати. Але чи є такі люди серед тих, хто вірить у Бога? Якщо така людина прослизає в церкву, хіба вона не мерзотник і негідник? (Так.) Такі негідники вірять у Бога лише для того, щоб отримати благословення. Коли вони взаємодіють із братами й сестрами, то їхній менталітет полягає в тому, щоб завжди на них наживатися. Вони завжди вишукують, у кого з братів і сестер є гроші, хто має вплив або чия сім’я має хороші речі, і спеціально націлюються на цих людей. Вони використовують усіх, кого можуть, і взаємодіють із тими, на кому легко нажитися. Вони завжди позичають речі в братів і сестер і вказують їм, що робити, під гаслом «брати й сестри – одна сім’я», і навіть вимагають, щоб брати й сестри приймали їх у себе. Деякі брати й сестри, які щойно почали вірити в Бога, не розуміють істини й не мають розпізнання, тому вони ставляться до такої людини як до брата чи сестри, відчуваючи, що було б незручно їм відмовити. Але з плином часу вони виявляють, що ця людина живе їхнім коштом у їхньому домі й не збирається йти, їсть без упину, щойно бачить смачну їжу, і користується їхніми хорошими речами, як їй заманеться. Ба більше, ця людина анітрохи не прагне до істини й не виконує свого обов’язку, цілими днями думаючи лише про те, як нажитися. Тому вони починають відчувати до неї відразу. Бачачи, що в Божому домі є такі люди, у декого навіть виникають уявлення про Бога, і вони думають собі: «Як Бог міг обрати таку людину?». Насправді Бог не обирав такої людини, радше вона прослизнула в церкву. Люди, які проповідували їм Євангеліє, не знали їхнього справжнього минулого, і церква прийняла їх. Такі ситуації справді трапляються. Бог абсолютно не обирає таких негідників і нелюдів. Якщо таких злих людей і негідників виявляють, їх слід цуратися й відкидати. Не ставтеся до них як до братів і сестер; вони просто дармоїди. Якщо ти ставишся до такого негідника як до брата чи сестри й думаєш, що це людина, обрана Богом, то твоє сприймання викривлене. Люди, яких обирає Бог, щонайменше мають хорошу людськість і здатні прийняти істину. Бог абсолютно ніколи не обрав би негідників і злих людей, тому що Бог не спасає негідників і злих людей; Бог не хоче таких людей. Навіть якщо такі люди почнуть вірити в Бога, Він однаково їх викриє та відсіє. Тепер ви розумієте? (Так.) Люди починають відчувати глибоку відразу після спілкування з такими особами, ненавидять їх і гидують ними. Тож, якби вони мали справу з Богом, хіба могли б такі люди сподобатися Богу? Відповідь очевидна: Богу абсолютно не подобаються такі люди, і Він ніколи б їх не обрав. Божому дому не потрібні такі люди для виконання обов’язків, і вони не компетентні для жодної роботи. Вони просто хулігани, люди, які просто безцільно пливуть за течією. Вони приходять до Божого дому лише для того, щоб жити чужим коштом. Вони думають, що всі люди, які вірять у Бога, простодушні, особливо щирі й люблячі, і готові допомагати іншим. Вони думають, що навіть якщо віруючі позичать їм гроші, їм буде занадто незручно просити їх назад, і що навіть якщо вони не повернуть гроші, віруючі не заявлять на них. Вони вважають, що на цих людях найлегше нажитися. А оскільки вони не хочуть працювати, то просто позичають гроші в братів і сестер. Вони можуть обходитися без роботи, а церква може допомогти, якщо вони зіткнуться з труднощами. Так вони покривають не лише свою орендну плату, а й кишенькові витрати й безтурботно проводять свої дні. Деякі брати й сестри не мають розпізнання й фактично зрештою утримують таких людей, справді дозволяючи їм наживатися на них і використовувати лазівки. Хіба це не тому, що вони не мають розпізнання? (Так.) Люди надто дурні й не мають розпізнання щодо інших, тому іноді роблять дурниці. Тепер ти знаєш, як розпізнавати таких людей? (Так.) Оскільки ти можеш їх розпізнати, тобі слід вичистити таких людей. Вони не є обраними Богом людьми, тому немає потреби виявляти до них жодної любові. Вони завжди хочуть отримати щось задарма й жати там, де не сіяли, – вони хулігани! На яких підставах їм витрачати твої важко зароблені гроші й користуватися твоїми речами, як їм заманеться? Терпіти таку людину й потурати їй, і навіть утримувати її – це не обов’язок, даний тобі Богом, і це не те доручення й місія, які Бог довірив тобі. У тебе немає абсолютно жодного зобов’язання чи повинності виявляти до них любов. Вияв любові до справжніх братів і сестер відповідає принципам і Божим вимогам; це твоє зобов’язання й повинність. Забезпечення, допомога й підтримка для справжніх братів і сестер, навіть надання їм фінансової та матеріальної допомоги, – усе це відповідає Божим намірам. Це добрі вчинки, і Бог їх пам’ятає. Але що стосується цих нелюдів, то не потрібно ні бути з ними ввічливими, ні поводитися з ними з любов’ю. Любов, терпимість і терпіння призначені для справжніх братів і сестер. Не потрібно виявляти любов, терпимість чи терпіння до нелюдів, до мерзотників, негідників і хуліганів. Таким є принцип. Якщо ти сліпо виявляєш терпіння й любов до хулігана, дармоїда, який не має почуття сорому й не знає, що є правильним, а що – неправильним, то це нерозумно й безпринципно, і Бог анітрохи цього не пам’ятає. Такі твої дії не мають нічого спільного з істиною; їх не приймає Бог і вони є даремними.

Деякі люди часто нападають на братів і сестер, лідерів і працівників, а також на Божий дім та його впорядкування роботи; вони навіть нападають на Бога й осуджують Його. І який у них привід для цього? «Я справедливий у своїх діях. У мене немає інших намірів. Я це кажу й роблю зі ставленням пошуку істини й щирістю!». Вони звучать досить розсудливо й говорять із виглядом праведності. Насправді жодне їхнє слово й жодна їхня дія не відповідають істині і є результатом їхніх помилкових думок і поглядів; ба більше, усе це спричиняє переривання й завади в роботі церкви, але вони думають: «Те, що я роблю, – правильно. Я маю рацію. Ти не можеш мене засуджувати!». Вони вірять у Бога, але нападають на Нього. Їхні серця сповнені непокори й образи до Бога, і вони навіть принижують Його й дивляться на Нього зверхньо, але не усвідомлюють, що це неправильно, і натомість роблять так, вважаючи свої дії правильними, немов це їхній обов’язок і повинність. Можна сказати, що серед розбещеного людства в таких людей найсерйозніші проблеми. Їхні прояви та вияви – це не типові помилкові думки й погляди чи способи ведення справ, які зазвичай спостерігаються в нормальних людей, і не вади людськості. Радше чого вони стосуються? (Вони стосуються Бога й роботи Божого дому.) Вони стосуються ставлення людини до позитивних речей і до Бога. Ці їхні прояви стосуються не просто стосунків між людьми чи людських способів і засобів ведення справ; вони стосуються стосунків між людьми й Богом, того, як люди поводяться з Богом і ставлення людей до Нього. Ці люди не тільки не мають ані найменшої покори у своєму ставленні до Бога, а й у своїх серцях вони також часто нападають, осуджують і засуджують усю Божу роботу й слова, які не відповідають людським уявленням. Вони навіть заперечують, що всі Божі слова є істиною, і можуть відкидати всі впорядкування роботи Божого дому. Зовні вони не висувають жодних аргументів чи заяв і не підбурюють людей відкрито й нахабно, але глибоко в серцях вони часто виношують думки про осуд і нападки на Бога. Час від часу вони поширюють деякі помилкові думки й погляди, що осуджують Бога, поширюючи негатив і смерть, щоб заважати серцям людей і віддаляти їх від Бога. Сутність цих людей – це сутність антихристів. У серцях антихристів так багато облудних думок і поглядів. Хоча вони не наважуються висловлювати їх нахабно й відкрито, ці речі природно виявляються, коли вони взаємодіють із людьми за лаштунками. Скажіть Мені, чи є в таких людей проблеми? (Так.) Яка проблема? (Такі люди мають сутність дияволів, тому що між Богом і ними немає ворожнечі, і Бог висловлює так багато істин, щоб спасти людей, а вони постійно нападають на Нього й осуджують Його. Вони ненавидять істину й ненавидять Бога у своїх серцях – вони мають сутність дияволів.) Бачиш, Я тут проповідую, і поки всі слухають, глибоко в душі деякі люди розмірковують, як їм це правильно зрозуміти й прийняти: «Яка тема сьогоднішньої проповіді? Як мені порівняти себе із цими розвінчаними проявами розбещеності й пізнати себе?». У них ставлення прийняття. Ці люди зі ставленням прийняття, які живуть у межах совісті й розуму нормальної людськості, часто здобувають певне просвітлення й світло. Глибоко в серцях вони не відштовхують Божої роботи чи позитивних речей. Просто через свій низький рівень вони трохи повільно сприймають істину, і іноді їхній стан неправильний, тому що їх контролюють їхні розбещені характери. Однак їхні серця прагнуть до істини, і їхні стосунки з Богом переважно нормальні. Просто іноді, коли їм заважають їхні розбещені характери, у них розвивається негативний стан, і вони не такі близькі до Бога. Але у своїх серцях вони не вивчають Бога й не ставлять Його під сумнів, не опираються Йому й не відкидають Його, і тим паче в них немає ставлення приниження Бога, глузування з Бога чи отримання задоволення Його коштом. Але є інша група людей, які відрізняються. Хай яка тема обговорюється, вони слухають проповідь не з менталітетом спраги до істини, покори й прийняття її, натомість вони слухають із менталітетом вивчання й сумнівів: «Чому ти це кажеш? Що ти маєш на меті, коли це кажеш? Кого ти намагаєшся розвінчати й викрити? Або на кого ти намагаєшся напасти, кого засудити? Як це стосується мене?». Якщо інші здатні це прийняти й застосувати до себе, вони дратуються. Якщо вони виявляють, що хтось вважає ці істини незбагненними для себе й не може застосувати їх до себе, вони відчувають велике задоволення й мають велике почуття досягнення: «Нарешті я можу позловтішатися над Богом! Нарешті я щось на Нього маю!». Вони часто слухають проповіді з таким менталітетом. Особливо, коли йдеться про якийсь зміст, націлений на їхні стани й прояви, вони ставляться до цього не з прийняттям, і не зі смиренням та скромністю. Натомість вони відчувають у своїх серцях опір, відразу й огиду. Вони вважають: те, що Я кажу, – це лише повчання та виголошення пишномовних слів. Вони не хочуть слухати й не можуть це прийняти. Особливо, коли зачіпаються їхні болючі місця та слабкості, вони відчувають ще більшу відразу й огиду, і в їхньому серці надзвичайно некомфортно. Їхній дискомфорт походить не з докорів сумління чи смутку через те, що вони мають розбещені характери, а радше з їхнього опору й відторгнення методу та мови, використаних для їхнього розвінчання, а також змісту розвінчання та їхньої власної розвінчаної сутності. За звичайних обставин, коли нормальна людина береться за якусь церковну роботу, якщо вона приймає впорядкування роботи або забезпечення та настанови від Вишнього зі ставленням смирення й покори, то через певний час вона досягне певного прогресу. Вона зрозуміє суть справи, з’ясує деякі методи й знайде деякі принципи та шляхи практики. Іншими словами, вона буде постійно прогресувати, змінюватися й щось здобувати. Але ті, хто виношує в серці опір, – інші. Оскільки їхні серця сповнені вивчання, опору, глузування й настороженості щодо Бога, для них Бог та істина є об’єктами їхнього вивчення. Вони не спраглі до істини. Коли вони виконують свої обов’язки, то покладаються на свої дари або дрібну кмітливість. Щойно вони стикаються з проблемами чи труднощами, вони не шукатимуть істини для їхнього розв’язання. Коли йдеться про справи, що стосуються істин-принципів, вони просто не мають жодного поняття. Незалежно від того, з якими питаннями вони стикаються, якщо це стосується істин-принципів, вони вважають, що це стомливо, і обтяжливо, і недосяжно для них, це наче змушувати рибу жити на суші або свиню літати. Хай як ретельно стараються такі люди, вони не можуть досягти істини. Що б вони не говорили, вони звучать як миряни, що змушує тебе сумніватися, чи читали вони коли-небудь Божі слова або бесідували про істину за всі роки своєї віри, і чи справді вони коли-небудь жили церковним життям. Це просто незбагненно. Хіба такі люди не дуже проблемні? У Мене є термін для їхнього опису: у них немає духовної аури. Це означає, що навіть роблячи найпростішу річ, вони не можуть зрозуміти, як її зробити, і не можуть вловити суть, навіть докладаючи зусиль. Відсутність духовної аури не обов’язково означає, що людина виглядає похмурою та млявою. Радше це означає, що вона бездумна, коли йдеться про виконання справ. Хоч що б вона робила, вона не може знайти принципів чи напряму, і хоч як довго вона це робить, вона не може осягнути задіяних у цьому правил. Це особливо стосується різноманітних завдань роботи в Божому домі. Хоча такі люди можуть бути освіченими, відносно молодими й виглядати розумними, вони виявляються особливо незграбними, коли виконують обов’язки та роботу в Божому домі. Люди гніваються, просто спостерігаючи за ними; це здається незбагненним. Ось жива, дихаюча людина, освічена й обдарована – як вона може бути такою некомпетентною в кожному робочому завданні? Як вона може бути такою незграбною? Це той випадок, коли у світі вона виконувала непогану роботу, то чому ж вона така незграбна й невміла, коли виконує роботу Божого дому? Тут є проблема. Коли такі люди вірять у Бога три-п’ять років, усе, що вони розуміють, – це ті кілька слів і доктрин. Коли вони говорять, то лише вигукують гасла, і вони не мають абсолютно жодних принципів у своїх діях. Після семи-восьми років віри те, що вони говорять, – це все та сама стара пісня, без найменшого прогресу. Вони подібні до штучних квітів – зовсім не змінилися. У них немає самопізнання, немає входження в Божі слова й жодних здобутків. Коли вони бесідують про істину, схоже, ніби вони розповідають історії або говорять про домашні справи – чому це звучить так незграбно? Інші кажуть: «Ми мусимо виконувати свій обов’язок із відданістю, жертвувати свою щирість, і добре виконувати свій обов’язок, і присвячувати себе Богові». А що кажуть вони? «Просто наполегливо працюймо, вкладаймо всі свої сили й виконуймо роботу добре!». Після більше десяти років віри в Бога вони навіть не можуть сказати слова «виконувати свій обов’язок із відданістю». Усе, що вони вміють казати, це: «Докладайте більше зусиль, виконуйте більше роботи, робіть справи для Божого дому, присвячуйте своє життя роботі для Божого дому. У нас немає багато, але в нас є сила!». Усе це слова, які кажуть миряни; вони навіть не можуть повною мірою використовувати духовні терміни. Такі люди вірять у Бога досить багато років, щонайменше сім-вісім або більше десяти років. Вони весь час виконували обов’язки в Божому домі й прослухали чималу частку проповідей. То чому ж, коли вони говорять, то не можуть правильно використовувати духовні терміни? Про що такі люди думають, чим переймаються, над чим розмірковують і що обмірковують у своїх серцях щодня? Це повна загадка! Якщо ти поспостерігаєш за ними певний час, то виявиш, що те, про що вони думають, над чим розмірковують і чим переймаються щодня, – це насправді всі ті плотські справи. Вони вузьколобі, дріб’язкові й надмірно прискіпливі, цілими днями загрузлі в тому, хто хороший, а хто поганий, в особистих образах та інших подібних тривіальних, безглуздих речах, які не мають нічого спільного з істиною. Усі їхні думки, ідеї та погляди – помилкові, безглузді й абсурдні. Зовні здається, що такі люди освічені й мають рівень; дехто навіть вів бізнес у суспільстві. Чому ж після того, як вони приходять до віри в Бога, здається, що в них немає ані найменшої духовної аури? Хоч як на них не дивись, вони просто схожі на дерев’яну фігуру чи робота. Чому вони такі незграбні, хоч який би обов’язок не виконували? Чому з їхніх уст духовні терміни звучать так незграбно? Вони навіть не кращі за папугу, який може імітувати мову. Якщо ти будеш постійно говорити «Амінь, дякувати Богу!» перед папугою, він може навчитися так говорити дуже швидко. Але ці люди навіть не можуть сказати «Дякувати Богу», вони кажуть: «Дякую, Боже». І якщо подивитися на їхні принципи вирішення справ, на те, про що вони думають, що розраховують і планують у своїх серцях щодня, і на те, що вони люблять і до чого палко прагнуть у своєму серці, то це не має абсолютно нічого спільного з позитивними речами; усе це від лихих тенденцій, це негативні речі. Тому те, про що ці люди думають у своїх серцях, є суцільним злом – це твердження анітрохи не хибне. Навіть коли вони бесідують на зібраннях, зміст їхньої бесіди та думки й погляди, які вони виявляють, цілком перекручені. Вони анітрохи не шукають істини й не здатні здобути жодного просвітлення чи осяяння. Коли інші бесідують і діляться своїм особистим просвітленням, осяянням і розумінням Божих слів, вони мають дуже ніяковий, недоречний вигляд і абсолютно не знають, що робити. Коли йдеться про те, щоб гарувати й працювати, у них є трохи сили, і вони готові наполегливо працювати, але якщо попросити їх побесідувати про істину, вони не можуть сказати ні слова. Скільки б років такі люди не вірили в Бога, вони ніколи не усвідомлюють, яким шляхом людям слід іти в житті або до чого найцінніше прагнути. Навіть якщо людина з крихтою совісті й розуму не вірить у Бога, до досягнення п’ятдесяти чи шістдесяти років вона може розпізнати певний здоровий глузд і проникливість, які слід мати людям у житті; на глибшому рівні вона також може розпізнати деякі філософії життя. І це само собою зрозуміло для віруючих у Бога – після десяти чи двадцяти років віри вони можуть зрозуміти деякі істини й розвинути істинну віру та богобоязливе серце. Але скільки б років не вірили в Бога ті, хто не любить істину, у них немає жодного усвідомлення чи відчуття щодо питань, які стосуються їхнього життя, того, яким шляхом іти, або духовних питань у житті. Навіть якщо вони доживуть до ста років, вони зможуть лише промовляти ці кілька доктрин і вперто чіплятися за ці кілька поглядів. Хіба такі люди не є дуже проблемними? Що вони за люди? Якщо такі люди мають лиху людськість, вони – дияволи й сатани. Якщо вони не злі люди, а просто безтолкові, отупілі й тугодумні, то хто вони? (Тварини.) Це означає, що вони перевтілені з тварин; це абсолютна правда. І ті, хто перевтілений із дияволів, і ті, хто перевтілений із тварин, мають спільну рису: вони не приймають істину й відчувають відразу до істини. Якщо ти бесідуєш про істину, ті, хто перевтілений із дияволів, демонструють очевидну відразу й опір; у них є чіткі ідеї, думки й погляди, націлені проти кожної істини. Однак, ті, хто перевтілений із тварин, не мають чітких думок і поглядів; вони безтолкові. Вони просто відчувають відразу у своїх серцях і не приймають істину. У них також є деякі абсолютно необґрунтовані, перекручені думки й погляди. Це погляди, які неможливо вивести на світло і які жодна нормальна людина ніколи б не висловила, і все ж вони дуже ними дорожать. Коротко кажучи, прояви перевтілених із дияволів та перевтілених із тварин полягають у ставленні крайньої відрази й огиди до істини: у перших надзвичайно суб’єктивна відраза, огида й засудження; у других – розсіяна відраза, огида й відсторонення, хоча це й не так радикально, природа їхнього ставлення до істини однакова. Тому, скільки б проповідей ці два типи людей не чули, вони не можуть усвідомити їхній сенс або зрозуміти їх, тому що вони просто не можуть їх прийняти. Якщо хтось вірить у Бога три чи п’ять років і не може повною мірою чи добре використовувати духовні терміни, це можна пробачити, тому що духовні терміни всім дуже незнайомі, це новий тип мови. Коли люди починають вірити в Бога, вони не дуже добре розуміють духовні терміни, які чують, і багато з них є для них чужими. Але, оскільки вони часто слухають проповіді, бесідують про істину й контактують із цією мовою, після більш ніж п’яти років віри в Бога вони поступово з нею знайомляться. Вони зможуть говорити нею з легкістю, вільно, природно й невимушено. Вони зможуть використовувати її, і вона стане їхньою власною мовою та частиною їхнього життя. Це прояви нормальних людей. Ті, хто не має проявів нормальних людей, не можуть цього досягти. Навіть коли вони вимовляють деякі базові духовні терміни, це звучить дуже незграбно, й іншим важко це зрозуміти. Коли взаємодієш із такими людьми, навряд чи почуєш від них хоч одне слово, яке є повчальним для людей, або раціональним, або цілісним. Усе, що вони кажуть, неповне: у нього є початок, але немає кінця, або є кінець, але немає початку, або ж у їхньому мисленні немає логіки, є лише потік нісенітниць. Проживши так довго, вони досі не вміють розмовляти. Вони не можуть висловити, описати чи чітко пояснити те, про що думають, або те, що пережили. Вони завжди говорять уривчастими реченнями, завжди випромінюють дурість або ж висловлюють перекручені думки й погляди. Хай із якої позиції ти на це дивишся – чи з позиції їхнього ставлення до Бога, чи з позиції виявів та проявів їхньої людськості в повсякденному житті, чи того факту, що вони нічого не здобули, проживши стільки років, – такі люди є нелюдами. Чи легко нелюдам прийти до розуміння істини? (Ні.) Тепер стає дедалі ясніше, що таким людям нелегко зрозуміти істину.

Що стосується знання того, що є слушним, а що – неслушним, то хіба тепер, після обговорення цих прикладів, вам не слід вміти розпізнавати, що є слушним, а що – неслушним? Більшість прикладів, які ми обговорили, є негативною. Через порівняння із цими негативними прикладами людям слід загалом знати, які речі є позитивними. Будь-яка особа з якостями людськості має усвідомлення таких негативних речей. Тому нормальна людина робила б такі речі лише за особливих обставин, і після вчинення їх вона почувалася б засмученою та зболеною і мала б ставлення каяття. Але нелюди відрізняються. Навіть якщо вони робитимуть ці речі впродовж ста років, то не знатимуть, що вони помиляються; вони однаково думатимуть, що мають рацію, і наполягатимуть на своєму до кінця. Якщо ти розвінчаєш, що вони вчиняють неправильно, вони відріжуть: «На яких підставах ти кажеш, що те, що я роблю, – неправильно? Я роблю це стільки років, і ніхто ніколи не казав, що я не маю рації». Що ти відчуваєш, коли чуєш такі їхні слова? (Я відчуваю, що ця людина позбавлена розуму.) Вони позбавлені розуму. Ти кажеш їм, що так робити неправильно, але вони цього не приймають, залишаючись невігласами щодо того, що є слушним, а що – неслушним. Тоді в тебе просто не залишається слів: «Тобі неможливо нічого довести; я закінчив цю розмову!». Тепер тобі зрозумілі прояви нелюдів? (Так.) Нелюди не розуміють питань життя, питань почуттів, того, як жити по-людськи й вирішувати справи, або питань, що стосуються гідності й достоїнства; можна також сказати, що ці речі недосяжні для них. Із чистою совістю вони обирають ці помилкові думки, погляди й методи, щоб ставитися до людей і речей, і щоб жити по-людськи й діяти. Ба більше, вони сліпо наполягають на своєму й вірять, що так робити – це правильно. Це виявляє, що в їхній людськості абсолютно немає ні совісті, ні розуму. Тож очевидно, що ці люди не мають якостей людськості; можна лише сказати, що вони – нелюди. Вони не мають ані крихти совісті чи розуму й живуть цілковито за сатанинськими філософіями, вважаючи себе кимось особливим і нікому не підкоряючись. Коли ці люди приходять до віри в Бога, якщо вони трохи присвячують себе Богові, то потім вважають себе людьми, які люблять Бога й коряться Йому. Такі люди можуть стверджувати, що люблять Бога, але у своїх серцях вони досі виношують уявлення про Нього, і коли вони бачать, що Бог робить речі, які не відповідають їхнім уявленням, то й досі можуть судити Бога й опиратися Йому. За таких обставин вони навіть мають нахабство безсоромно заявляти, що саме вони люблять Бога найбільше. Хіба вони не позбавлені розуму? У релігії так багато таких людей. Вони говорять про Біблію і зовні здається, що вони розуміють усі доктрини, але вони не можуть визнати істину, висловлену Богом. Вірячи в Господа Ісуса, вони засуджують утіленого Бога. Люди вірять у Бога, але опираються Йому й можуть навіть намагатися підловити Його й нападати на Нього. Вони завжди намагаються будувати підступи проти Бога, завжди хочуть судити Бога, завжди хочуть оцінювати, правильні Божі слова чи неправильні, оцінювати, правильні Божі дії чи неправильні, і вивчати, має Бог рацію чи ні. Чи є в таких людей хоч якась совість чи розум? Ти віриш у Бога, їси та п’єш Його слова й насолоджуєшся такою великою Його благодаттю й такою великою кількістю Його благословень, і все ж, щойно ти виявляєш, що Бог робить щось, що не відповідає твоїм уявленням, ти смієш судити Бога, опиратися Богу й засуджувати Бога. Це і є бути позбавленим розуму. Люди, які позбавлені розуму, – це нелюди; вони не придатні вірити в Бога й не придатні приходити до Бога.

Гаразд, на цьому наша сьогоднішня бесіда закінчується. До побачення!

27 квітня 2024 року