Три категорії людей залежно від їхнього походження

Риси людей, перероджених із дияволів

Нещодавно ми бесідували на одну тему – розмежування різних категорій людей залежно від їхнього походження. Це особлива тема, що випливає із ширшої теми про природні дані, людськість і розбещені характери людей. Ми побесідували про деякі речі, що стосуються цієї особливої теми, – що до них входило? (Бог поділив людей на три типи відповідно до їхнього походження: перероджені з тварин, перероджені з дияволів і перероджені з людей. У перший раз Бог побесідував про чотири риси тих, що переродилися з тварин: по-перше, у них викривлене сприйняття; по-друге, вони особливо нечутливі; по-третє, вони особливо безтолкові; і четверта риса – вони дурні. У другий раз Бог побесідував про риси тих, що переродилися з дияволів: по-перше, вони закоренілі брехуни; по-друге, вони збочені; по-третє, вони злі. Основна увага в бесіді приділялася двом проявам: тому, що вони закоренілі брехуни, і тому, що вони збочені.) Основний прояв того, що хтось закоренілий брехун, – це обман. Що стосується проявів збоченості, то їх ми теж класифікували – скільки цих проявів? (Три. Перший пов’язаний із характером: така людина зловісна й аномальна. Другий стосується нечестивої хіті плоті. І ще один – те, що така людина гротескна, тобто в неї часто бувають слухові й інші сенсорні галюцинації, а ще вона постійно поводиться аномально.) Загалом бесіда йшла саме про це.

II. Риса друга: збоченість

Минулого разу ми побесідували про деякі прояви збоченого аспекту людей, що переродилися з дияволів. У церковних документах про виключення Я прочитав про прояви однієї людини – послухайте всі та подивіться, чи пов’язані її прояви з тим, про що ми бесідували. Цей чоловік відповідав за вирощування овочів на фермі. Його основні прояви описувалися так: «Його людськість злостива, а ставлення до Вишнього нешанобливе», із зазначенням кількох конкретних проявів. Перший прояв був таким: «Він вибрав місце під овочі для Вишнього навмання. Пізніше з’ясувалося, що це місце в низині й там накопичується вода. Внесені там добрива змило водою, через що овочі виросли дуже дрібними. Він знав, що добрива потрібно було внести ще раз, але просто не став цього робити. Він бачив, що овочі ростуть погано, але нічого не робив – він навмисно подавав на стіл Вишньому погано вирощені овочі». Це перший прояв. Другий прояв був таким: «Зазвичай він порався лише коло овочів, призначених для братів і сестер, а потім ішов. За овочами, призначеними для Вишнього, він не доглядав і не займався ними – ця справа його не хвилювала, і він нічого не робив із цього приводу». Третій прояв був таким: «Він знав, що в овочах завелася безліч шкідників, через що овочі були поїдені так, що живого місця не залишалося, виглядали огидно й були непридатні для вживання, але він лише абияк обприскав їх пестицидами, не переймаючись тим, чи дали вони ефект. Коли інші нагадували йому зібрати шкідників з овочів, він залишався абсолютно байдужим і думав: “Хіба це привід для такого галасу? У мене стільки завдань – я не можу щодня возитись із цими овочами!”». Бачиш, у душі він думав саме так – навіть коли інші йому нагадували, він усе одно нічого не робив. Четвертий прояв був таким: «У душі він думав про вирощування овочів для Вишнього так: “Які овочі в мене виростуть, такі й їстимеш. Виростуть добрі – їстимеш добрі. Не виросте нічого доброго – ну то й не їж. У будь-якому разі я їх для тебе виростив – ти маєш бути мені вдячний!”». Ось такими були злостиві думки в його душі, і він розповідав про них тим, з ким жив. «Коли інші нагадували йому не носити овочі Вишньому в кошику для гнилого листя, він говорив: “Тут я не можу нічого гарантувати”». Бачиш, інші йому нагадували, а він усе одно не слухав. Він просто робив що хотів. Це був четвертий прояв. П’ятий прояв був таким: «Він поводився так з овочами, вирощеними для Вишнього, без жодного усвідомлення в душі, без найменшого каяття. Щоразу, коли хтось робив йому нагадування, кажучи бути уважнішим, він відчував опір і відразу. Він ненавидів будь-кого, хто давав йому поради». Загалом лідери і працівники підсумували п’ять проявів. Вони узагальнили звичайні прояви цієї людини, її ставлення до істини та до обов’язку, а також навели конкретні приклади. Цей підсумок вийшов досить вдалим. Що ви відчуваєте після почутого? Чи добра людськість у когось із такими проявами? (Ні.) Наскільки вона погана? Чи збігаються прояви цієї людини з проявами перероджених із дияволів, про які ми бесідували? (Так.) З яким проявом вони збігаються? (З тим, що такі люди злі.) Крім того, що він злий, чи були в нього якісь прояви збоченості, типові для тих, що переродилися з дияволів? (Так.) Як вона проявлялася? (Звичайні люди, вирощуючи овочі для Вишнього, передусім вибрали б добру ділянку, але він вибрав догоджання братам і сестрам – він дбав лише про овочі, призначені для них. Для овочів, вирощуваних для Вишнього, він вибрав погану землю, не доглядав за ними, не боровся зі шкідниками та завжди подавав на стіл Вишньому погано вирощені овочі. Його ставлення до Вишнього, до Бога, було ворожим.) Чому його ставлення до Вишнього було ворожим? Хіба Вишнє його образило? (Ні. Його ставлення визначалося його природою-сутністю: він ненавидів Бога та позитивні речі.) Я справді не знав цього чоловіка – Я ніколи не мав із ним жодних справ. Як же він міг плекати в душі таку глибоку ненависть? Це проблема з його природою. З одного боку, вона була злою, а з іншого – збоченою, чи не так? Хіба вона не така сама, що й у великого червоного дракона? (Така сама.) За тим, як цей чоловік ставився до Бога та позитивних речей, стояла свого роду ненависть у його серці. Якби ти запитав його, що відбувається, він і сам не зміг би чітко це пояснити – він просто відчував ненависть. Він особливо ненавидів Бога й істину, він особливо ненавидів позитивні речі. Хіба це не збоченість? (Так і є.) Така людина – диявол. Якби ти запитав його: «У кого ти віриш?» – він би точно сказав, що вірить у Бога. Він вірить у Бога, але при цьому ненавидить Бога – це викриває умонастрій диявола. Це збоченість. Чому Я так кажу? По-перше, Я зовсім не знав цього чоловіка й ніколи його не обтинав, і при цьому він плекав до Мене таку глибоку ненависть – це збоченість. По-друге, саме брати й сестри призначили його вирощувати ці овочі. Якби він не хотів цим займатися, то міг би так і сказати, але натомість він зганяв злість на городі. Посадивши рослини, він не доглядав за ними як слід і подавав на стіл Вишньому погано вирощені овочі. По-третє, для братів і сестер він вирощував овочі досить охоче та дбав про них досить добре, але коли йшлося про вирощування овочів для Вишнього, у душі він не хотів цим займатися. Він був особливо сповнений ненависті, причому незрозуміло чому – ніхто його не ображав, і при цьому він усе одно ось так ставився до Вишнього та до Бога. Хіба це не збоченість? (Це вона.) Ця збочена рушійна сила така велика! З одного боку, вона зла, а з іншого – збочена; це природа диявола. Яку б терпимість і терпіння Божий дім не виявляв у своєму любовному ставленні до дияволів, як би не давав їм шанси на спасіння, вони взагалі цього не розуміють. У душі вони просто ненавидять Бога та Божий дім. Причина тут виключно в тому, що природа диявола якраз і полягає в ненависті до Бога та ненависті до позитивних речей. Ніхто не може чітко пояснити, у чому тут причина: дияволи просто плекають безпідставну ненависть до Бога та позитивних речей. Ось що називається збоченістю. Про що він щодня думав? «Які овочі в мене виростуть, такі й їстимеш. Виростуть добрі – їстимеш добрі. Не виросте нічого доброго – ну то й не їж. У будь-якому разі я їх для тебе виростив – ти маєш бути мені вдячний!» Хіба те, що в нього в душі, не збочене? Усе, що він думав, було нечестивим, зловісним і аномальним. Люди із совістю й розумом вважають його думки немислимими: вони не можуть утямити, чого б йому так думати. Саме так і чинять дияволи. Усе, про що він думав і про що міркував у душі, було темним і нечестивим. Чи може хтось такий – хто є дияволом – прийняти істину? (Ні.) У нього не було навіть елементарної людської моралі, совісті й розуму. При згадці про Бога він спалахував злістю й відчував ненависть. Коли інші просили його виконати якесь інше завдання, він не відчував такого опору; він особливо опирався лише тоді, коли йшлося про вирощування овочів для Вишнього. Це і є зло, це і є збоченість. Ти міг би запитати його, чому він так опирається, – це питання душі, і він, можливо, не зміг би чітко сказати, де ж саме тут корінь. Чи здатні ви чітко побачити, де корінь цієї проблеми? Чому той чоловік так ставився до Бога? Більшість людей вважала б це надто немислимим: «Як хтось, хто вірить у Бога, може так ставитися до Бога? Хіба він не невіруючий?». Тепер, завдяки бесіді про істину, ви здатні трохи чіткіше побачити сутність і походження різних типів людей? (Так.) Тепер ви маєте бути здатні бачити трохи чіткіше: такі люди – це якраз ті, що переродилися з дияволів, і їхня природа полягає в ненависті до Бога.

Скажіть, чи можуть змінитися люди, що переродилися з дияволів? (Не можуть.) Вони точно такі самі, як і великий червоний дракон. Вони теж можуть говорити правильні слова, слова, що узгоджуються із совістю й мораллю, – але вони абсолютно не здатні виконати сказане. Вони можуть наговорити багато приємних слів, але коли доходить до реальних справ, вони не можуть зробити жодної. Чому вони не можуть їх робити? Тому що в душі вони дияволи. У них було б тяжко й погано на душі, якби вони робили позитивні речі та щось таке, що відповідає стандарту людської совісті. Лише коли вони коять зло, коять диявольські вчинки та думають диявольські думки, на душі в них добре та радісно. Це і є справжнє обличчя людей такого роду. Якщо ти з ними теревениш, розмовляєш про справи плотського життя чи навіть обговорюєш поточні події й політику, вони можуть сидіти спокійно. Проте щойно зміст бесіди зачіпає позитивні речі, істину, Бога, Божу ідентичність, Божу сутність, Божу роботу, Божі наміри щодо людини чи Божі вимоги до людини, у душі в таких людей виникає відраза й опір – вони не хочуть цього слухати. Вони починають чухати вуха та щоки, ніби сидять на голках. У душі в них починає ворушитися збентеження та неспокій, ніби всередині них буйно розростаються бур’яни. Вони відчувають, що залишитися ще хоч на секунду – це для них справжня мука, а деякі з них навіть прямо встають і йдуть геть. Навіть якщо дехто для видимості дуже культурно залишається сидіти на місці та не йде, його думки вже блукають десь далеко – вони давно злетіли за хмари, і він просто не слухає твоїх слів. Чому в нього такі прояви? Тому що в душі він відчуває антипатію до Бога й позитивних речей. Істина його не цікавить; він не може її слухати та не бажає її приймати. Щойно на зібранні заходить бесіда про істину, він вигадує всілякі відмовки, щоб піти, заявляючи: «Мені потрібно піти зайнятись однією справою» або «Мені потрібно відповісти на дзвінок». Він просто хоче вхопитися за будь-який привід, аби втекти. Такі люди просто збочені. Якщо хтось визнає себе людиною, яка вірить у Бога та слідує за Ним, то в нього не має бути таких проявів. Але коли йдеться про питання, пов’язані з позитивними речами чи з Богом, люди, які переродилися з дияволів, мають ці прояви – вони й самі не в змозі їх контролювати, тут річ у їхній природі-сутності. Це обумовлено їхнім походженням, і цей факт не може змінити ніхто. Коли ти бесідуєш про істину, про позитивні речі, про Божі наміри, про Божі слова, у цих людей виникає таке відчуття, ніби ти їх судиш, ніби це покладе край їхньому життю. Ось такий справжній внутрішній стан того, як вони ставляться до Бога, істини та позитивних речей. Звісно, це ще й один із видів проявів нечестивої сутності таких людей. Оскільки вони відчувають антипатію й огиду до позитивних речей, істини та Бога, то все, про що вони щодня думають і міркують у своєму внутрішньому світі, не має абсолютно нічого спільного ні з позитивними речами, ні з істиною, ні з Божою роботою. Все, про що вони думають у душі, пов’язане з тим, що збочене. Про що вони думають, то це про те, як би показати себе, щоб мати статус і авторитет серед людей, як діяти так, щоб ввести людей в оману, здобути статус і зробити так, щоб більше людей схвалювали й високо ставили їх, як діяти так, щоб завоювати серця людей і здобути їхнє схвалення, як заслужити визнання та підвищення в Божому домі чи від лідерів кожного рангу. В усьому, про що вони думають, і в усьому, що вони роблять, є природа боротьби, сутичок, відбирання, обману, умислів, підступів, підбурювання, зваблення, контролю та введення в оману, чи не так? (Так.) Вони роблять усе це за будь-яку ціну – вони готові терпіти будь-які тяготи. У всьому процесі своїх страждань вони виношують плани й умишляють, яке зло скоїти, проти кого зробити підступи та яких цілей досягти. За всіма їхніми діями стоїть стратегія та конкретний намір. Зовні немає такого, щоб вони прилюдно говорили те, що йде проти істини, прилюдно робили те, що перериває роботу церкви чи заважає їй, і тим більше прилюдно судили Бога, нападали на Нього чи блюзнірствували над Ним. Вони не коять цих явних лихих учинків. Але у своєму внутрішньому світі вони ніколи не думають ні про що, що стосується істини та позитивних речей, і навіть не замислюються ні про що, що стосується людської совісті й розуму чи моральності. То про що ж вони замислюються? Їхні уми цілком у полоні умислів, підступів, розрахунків, змов та інтриг. Тож навіть якщо зовні ти не бачиш, щоб вони прилюдно опиралися Богу, і не чуєш від них слів нарікань на Бога, підозр щодо Бога, суджень про Бога, а то й блюзнірства над Богом, у душі такі люди все одно пройняті ставленням презирства, зневаги та нешанобливості щодо Божих слів, Божої роботи й усього, що пов’язано з Божою роботою. Що б Бог не говорив, якими б не були вимоги Бога до людей, наміри Бога чи принципи, що стоять за різними видами роботи, яку виконує Бог, ці люди ніколи не звертають на них уваги й не приймають їх: у душі в когось такого просто немає вмістилища, щоб прийняти ці позитивні речі. Хоча ти не бачиш, щоб він публічно опирався їм або засуджував їх, але в глибині душі він відчуває до цих позитивних речей антипатію й огиду. Слухаючи проповіді, він роздумує не про те, як прийняти істину та практикувати її, а про те, як узагальнити свіже світло та фрази, які він чує, і перетворити їх на свої власні слова, якими він бесідуватиме та якими ділитиметься з іншими, щоб люди високо ставили й боготворили його. Про себе він думає: «Якщо далі я стану проповідувати ці слова тим, хто щойно приєднався до церкви, то зможу зробити так, щоб іще більше людей захоплювалося мною та боготворило мене, і матиму серед людей іще вищий статус. Цей статус ґрунтуватиметься на тому, скільки доктрини я зрозумів і осягнув та наскільки всебічно я її осягнув». Навіть якщо такі люди сидять і слухають проповіді, – навіть якщо вони слухають дуже уважно та старанно, докладаючи багато зусиль, – їхнє ставлення не позитивне, а мотив не чистий. Вони не слухають зі ставленням прийняття істини, а обдумують її, наче вивчають богослов’я, порівнюючи сказане в проповідях із Біблією. Вони не приймають Божих слів і не зіставляють із ними себе в пошуках того, щоб зрозуміти власні різні проблеми та з них віднайти шлях їх розв’язання й принципи практики, аби прийти до самопізнання та справжнього каяття, позбутися своїх розбещених характерів, діяти й поводитися так, щоб це відповідало істинам-принципам, і задовольняти Божі наміри: їхня мета полягає абсолютно не в цьому. Яка ж їхня мета? Спорядитися більшою кількістю доктрин, щоб хизуватися, виставляти себе напоказ і робити так, аби люди високо ставили й боготворили їх. Це їхня перша ціль. Друга ціль – знайти найпростіший шлях до здобуття благословень. Послухавши проповіді й переконавшись, що це істинний шлях, вони замислюються, наскільки велика їхня надія на здобуття благословень, на досягнення спасіння. Далі вони вирішують скористатися методом терпіння тягот і сплати ціни, аби обманом втертись у довіру до Божих обранців і Божого дому та зробити так, щоб Бог побачив тяготи, які вони терплять, і ціну, яку вони платять. Вони думають, що, ось так віруючи в Бога, вони зможуть здобути великі благословення та прекрасне місце призначення. Бачиш, їхнє ставлення до проповідей і до кожного аспекту істини полягає не в тому, щоб просто приймати їх, а далі практикувати й переживати їх: навпаки, у них є приховані плани й умисли. Така людина завжди сподівається взяти певні фрази та класичні цитати з проповідей і бесід на озброєння власного розуму та красномовства, аби вводити в оману братів і сестер, роблячи так, щоб усі її боготворили та щоб вона отримала можливість утвердитися серед людей і насолоджуватися високою повагою інших. Хіба ці думки, наміри та ставлення, з якими такі люди слухають проповіді, не достатньо доводять, що ці люди дуже збочені? (Так і є.) Чи може хтось виправити цю збочену рушійну силу в них? Якщо ти скажеш їм: «Такий спосіб мислення – це не прийняття істини: не таке ставлення мусить мати людина, яка прагне до істини. Якщо ти так мислитимеш, істина не матиме на тебе жодного впливу; це не дасть тобі можливості досягти спасіння. Тобі слід приймати істину, знаходити в ній принципи практики, практикувати Божі слова та переживати їх у реальному житті, щоб Божі слова стали твоєю істиною-реальністю, а зрештою й твоїм життям», то чи вийде в таких людей досягти цього? (Ні.) Чому ні? Тому, що вони не докладають достатньо зусиль, або тому, що наша бесіда про істину не враховує їхні почуття чи не забезпечує істину так, як підходить для їхнього стану? (Ні те, ні те.) У чому ж тоді причина? (Це визначається їхньою сутністю, яка полягає в ненависті до істини.) Тому необхідно сказати, що прояви цих людей невіддільні від їхньої сутності – вони тісно пов’язані між собою. Ніхто не може виправити думки в душах цих людей, і ніхто не може змінити нечестиву природу-сутність цих людей, які є дияволами. Вони ненавидять істину та відкидають її, тому істина не може їх змінити. Чи можна в такому разі сказати, що люди цього роду невиправні? (Так.) Відповідь – однозначно так. Чому? Тому що в них природа-сутність дияволів. Над усім, що вони виявляють, повністю панує природа дияволів – це абсолютно не минущі вияви розбещеності й не вияви нечестивих розбещених характерів розбещеного людства. Причина в тому, що такі люди – дияволи, а не створені людські істоти: це і є корінь проблеми.

Коли хтось такий слухає проповіді, у нього бувають і деякі додаткові прояви – щоразу, коли в бесідах про істину Божий дім розвінчує й аналізує лихі вчинки та прояви певних людей, така людина каже щось на кшталт: «Ти ж говориш про той минулий випадок, чи не так? Я знаю про цю справу все від початку до кінця. Я знаю, з якою саме метою ти піднімаєш цю тему. Бесідуючи про це питання й аналізуючи його, ти ж просто намагаєшся утвердити власний авторитет і зробити так, аби люди тебе слухали, хіба ні? Ти ж просто хочеш комусь дати урок, а когось придушити, хіба ні? Ти ж просто влаштовуєш показове пророблення, хіба ні? Твоїм словам повірить тільки дурень! Тільки дурень слухатиме тебе та практикуватиме згідно з істинами-принципами!». Бачиш, навіть коли він чує про якісь приклади, твердження чи конкретні прояви людей, що стосуються певного аспекту істини, він розуміє зовсім не те, що інші. Він не здатен правильно сприймати ці речі та правильно ставитися до них, і він може навіть перекручувати факти, судити й засуджувати позитивні речі. Те, про що в душі думають такі люди, завжди настільки похмуре, і тим не менше вони вважають, що особливо меткі та знають усю правду. Хіба це не збочено? Тут точно як із великим червоним драконом: він каже, що коли Церква Всемогутнього Бога вичищає або виключає людей, це робиться як демонстрація сили напоказ іншим, але він ніколи не каже, що коли Божий дім, церква, вичищає людей, це очищення церкви. Причина в тому, що це невіруючі дияволи, не здатні сприймати істину; вони завжди перекручують, судять і засуджують позитивні речі й абсолютно не ставляться до них із правильним умонастроєм. Вони радше повірять, що пішли від мавп, що вони нащадки драконів, ніж визнають, що люди були створені Богом. Зовсім недавно Я навіть чув, що якісь наукові дослідники заявили, що предком людства був вид гігантських щурів, які жили сотні мільйонів років тому, – яка нісенітна, гротескна теорія! Якщо ти пробуєш зробити так, аби вони визнали, що люди були створені Богом, і повірили, що люди були створені Богом, то вони відмовляються це визнати, як би ти це не говорив. Навіть коли цей факт просто в них перед очима, вони все одно не вірять. Вони просто вірять, що люди походять від мавп, або що вони потомки щурів, або що вони нащадки драконів. Вони радше повірять у диявольські слова такого роду, ніж у те, що люди були створені Богом – що людське життя й дихання були дані Богом. Вони не вірять у це, не визнають цього та не бажають приймати цей факт. Хіба це не збочено? (Збочено.) Якщо ти кажеш, що вони нащадки драконів, вони в захваті. Якщо ти кажеш, що вони пішли від мавп і нащадки мавп або що їхній предок – гігантський щур, вони відповідають: «Так, це така честь!». Але якщо ти кажеш, що люди були створені Богом, вони стають ворожими: їхні очі спалахують гнівом, і вони сповнюються ненавистю до тебе. Це настільки збочено!

Ті, хто переродився з дияволів, найбільше не хочуть чути слів бесід про істину. Особливо коли такі слова стосуються пізнання себе, аналізу станів різних типів людей, того, як увійти в істини-реальності, або принципів практики істини, такі люди відчувають у душі крайню антипатію та водночас поширюють викривлені розуміння та твердження. Наприклад, коли церква вичищає деяких лиходіїв, такі люди підбурюють інших словами на кшталт: «У божому домі немає любові до людей. Їх ніби вичавлюють як лимон і викидають», або: «Цих людей вичистили, бо вони образили вищих лідерів». Такі люди не здатні правильно ставитися до роботи з очищення церкви в Божому домі, і в них немає чистого сприйняття – вони думають і говорять про неї перекручено. Ти не почуєш із їхніх вуст ні слів совісті й розуму, ні слів, які є позитивними речами, ні тим більше хоч чогось, що відповідає істинам-принципам. Душа в когось такого повна нарікань, спротиву й образ. Коли він, не стримуючись, висловлює свої погляди, все те, що він говорить, і всі думки та погляди, які він виявляє, збочені й перекручені. Тобі це видається немислимим – ти думаєш про те, що він стільки років вірив у Бога та слухав проповіді, що зовні він здається досить сумирним і непоганим, і ти дивуєшся, як він міг у критичні моменти сказати такі нерозумні речі. Він нарешті розкрив свої справжні думки, те, що він довго приховував у душі, – це по-справжньому виявляє його проблему, чи не так? (Так.) Справжні думки, які він розкрив, – це геть перекручені аргументи та єресі. Тож хіба він озвучив ці перекручені аргументи та єресі через миттєвий поганий настрій? (Ні.) У жодному разі. Скільки б років він не вірив у Бога та не слухав проповіді, ці думки завжди були приховані в його душі й ніколи не виходили на світло. Проте коли настає вирішальний момент і така людина більше не може стримуватися, все невисловлене вивергається, як вулкан: воно занадто сильно вирувало в її душі, і одного дня людина вже більше не може стримувати це, і ця збочена злість виривається назовні. Коли диявольська природа такої людини вивергається, то назовні виходять усілякі перекручені аргументи, а також єресі й облуди: людина говорить слова нарікань на Бога, слова блюзнірства над Богом, слова лайки на адресу Бога, слова заздрості й ненависті до людей, слова підбурювання – з неї ллються всілякі диявольські слова, і тільки тоді ти усвідомлюєш, що вона диявол і що тепер вона повністю викрита. Раніше ти помічав, що вона ніколи не може взяти проповідей утямки та що за всі роки своєї віри в Бога вона так і не зрозуміла істини. Ти припускав, що в неї низький рівень і що істина для неї недосяжна, тому ставився до цієї людини як до брата чи сестри та намагався допомогти. Ти довірявся їй і розповідав про те, як відбулось очищення від твоїх розбещених характерів. Але як би ти з нею не бесідував, сама вона ніколи не відкривала душу, щоб розповісти правду про себе. Ти ніяк не міг зрозуміти: чому вона не може відкрити душу? Чому вона не розкриває свій справжній стан? Невже вона ніколи не виявляла розбещених характерів? Ти ніколи не міг побачити її наскрізь і навіть вважав її сумирною, простою та простодушною. І тільки тепер, коли її диявольська природа вивергнулась і ця людина наговорила стільки слів нарікань на Бога та блюзнірства над Ним, ти бачиш, що насправді в неї немає людськості та що в неї повністю диявольська природа. Ти відчуваєш: «Ця людина страхітлива! Вона всі ці роки вірила в Бога, але, виявляється, у душі вона завжди ненавиділа істину й опиралася їй! Не дивно, що вона ніколи нікому не відкривалася: вона боялася, що інші побачать її диявольську природу наскрізь! Це справжнісінький диявол!». Побачивши її сутність наскрізь, ти відчуваєш, що всі ці роки був абсолютно сліпий: ти щодня виконував свій обов’язок разом із нею, жив церковним життям разом із нею й весь цей час вважав її доброю людиною, членом Божого дому, одним із Божих обранців і зовсім її не розрізняв. Це дуже страшна ситуація! Якщо ти живеш і спілкуєшся з братами й сестрами та виявляєш, що хтось має розбещені характери чи порушує принципи під час виконання обов’язку, бесідуєш із ним про істину й допомагаєш йому, а він здатен прийняти це та висловити вдячність, то ти будеш досить задоволений – у тебе виникне відчуття, що ця людина дуже хороша, що вона любить істину; ти абсолютно не відчуватимеш до неї антипатії. Проте якщо ти кілька років спілкуєшся з дияволом, завжди ставишся до нього як до брата чи сестри, часто допомагаєш йому, підтримуєш його, виявляєш до нього любов, терпіння й терпимість, але він ставиться до тебе з великою ворожістю, постійно остерігається тебе, наче ти йому ворог, і ти дедалі більше усвідомлюєш, що в душі він анітрохи не приймає істину та що він не хто інший, як диявол, – що ти відчуватимеш? Що стосується людини, про яку ми щойно згадали та яку було виключено: якби ви спілкувалися з людиною такого роду й одного дня виявили, що її людськість настільки зла та що вона не тільки ненавидить Бога в душі й узагалі не приймає істину, але ще й ненавидить тих, хто допомагає їй із любові, і це переконало б тебе, що людина такого роду – справжнісінький диявол, що б ти відчув? (Я б відчув, що був справді дурним.) По-перше, ти б відчув, що був дурним, і став би гадати, як це ти витратив на таку людину стільки марних зусиль. Що ще? (Я б відчув певну огиду.) Огиду до кого? До неї чи до себе? (До неї, але й до себе теж – за те, що не зміг її розрізнити.) А чи хотів би ти надалі все одно бачитись і спілкуватися з нею? (Ні.) Які ж стосунки ти б хотів із нею мати? Як би ти хотів підійти до спілкування з нею? (Я б хотів більше ніколи з нею не бачитися – що далі від неї, то краще.) А якби в ході виконання свого обов’язку тобі іноді все ж доводилося б із нею бачитись або обговорювати роботу й ти не зміг би уникати цієї людини – як би ти вчинив у такому разі? Чи вивели ви якісь принципи та шляхи практики на такий випадок? Ви відчуваєте до цієї людини огиду, і тому вам хочеться уникати її й не бачитися з нею, але якщо під час виконання свого обов’язку ви почнете її уникати, це затримуватиме роботу й позначатиметься на ній – як же вам учинити? У вас є якісь вдалі рішення? (Ні.) Тоді Я назву вам два. Перше: якщо людина такого роду може залишитись у церкві для надання послуг, то коли ви не вимушені контактувати з нею в межах виконання свого обов’язку, можна цього не робити. Причина тут така: ти відчуваєш до неї огиду, контакт із нею сприймається як незручний і болісний, і до того ж вона й сама помічає, що огидна тобі, і від цього їй погано. Тож тобі не потрібно більше розкривати їй душу та розповідати їй про свої потаємні думки, як раніше. Натомість просто будь терпимим і терплячим, взаємодій із нею мудрими методами – цього достатньо. Це один принцип. Інший принцип такий: коли тобі по роботі доводиться контактувати із цією людиною, тобі слід чітко пояснювати їй роботу, яку їй призначають, і відповідні істини-принципи. Тут є один момент, на який ти мусиш звернути увагу: тобі треба подивитися, чи здатна ця людина успішно виконати призначену роботу. Якщо зазвичай вона справляється з якоюсь частиною цієї роботи, то побесідуй із нею та розберися з питанням неупереджено й об’єктивно. Проте якщо людина завжди недбала та безвідповідальна в цій роботі, ти не можеш передати її цій людині зі спокійною душею – потрібно вибрати когось іншого. А якщо наразі підхожих кандидатів немає та в тебе не залишається іншого вибору, крім як використати саме цю людину, то як тобі вчинити? Потрібно розпорядитися, щоб хтось за нею наглядав. Щойно виявиться, що людина не займається реальною роботою чи поводиться так, що це створює завади або переривання, про це потрібно негайно доповісти. Якщо наглядач не справляється зі своїм завданням, то є ще одне рішення: лідери і працівники мають особисто наглядати за людиною та тримати її роботу на контролі, причому проводити контроль потрібно дещо частіше. Причина в тому, що такі люди вкрай ненадійні; коли за ними немає пильного стеження, вони схильні відразу коїти зло, переривати роботу церкви й заважати їй, і тоді збитки від їхнього використання переважать вигоду. Тож якщо тобі доводиться взаємодіяти з такою людиною по роботі, ти не можеш цього уникати. Ти не можеш ні дистанціюватися, ні ігнорувати її лише тому, що розрізняєш її та бачиш її справжнє обличчя: це було б проявом безвідповідальності. Оскільки ти здатен її розрізнити та знаєш, що в неї природа-сутність диявола, що вона може коїти зло та спричиняти завади, то на тобі тим більше лежить відповідальність наглядати за нею та тримати її на контролі, а не ігнорувати її зі страху чи огиди. Твоя найбільша відповідальність як лідера чи працівника – охороняти ворота Божого дому, захищати роботу Божого дому та піклуватися про братів і сестер. Тепер, коли диявол виявив своє справжнє обличчя, коли ти вже бачиш його наскрізь і точно знаєш, що воно таке, тобі тим більше слід добре наглядати за ним, щоб він ефективно служив максимально можливою мірою, – ось що ти маєш робити. Те, що ти побачив його наскрізь, – не причина відмовлятися звертати на нього увагу, не давати йому чітких роз’яснень щодо тієї роботи, яку слід йому пояснити, або не погоджуватися бесідувати з ним, навіть якщо він запитує тебе про питання, пов’язані з роботою. Хіба чинити так не означає зганяти злість на роботі Божого дому? Хіба чинити так не означає нехтувати роботою Божого дому та життям-входженням братів і сестер? Якщо ти так чиниш, ти хибиш: це означає, що ти не виконав свого зобов’язання. В особистому житті ти можеш узагалі не мати з людиною жодних справ і більше не спілкуватися з нею так, як раніше. Але якщо робота Божого дому вимагає від тебе взаємодії та спілкування із цією людиною, то ти не можеш ухилятися від цього зобов’язання: це твій обов’язок і твоя відповідальність, і тобі не можна уникати цього, прикриваючись відмовками. Коли йдеться про дияволів, то підхід, за якого ти просто тримаєш дистанцію, відкидаєш їх, уникаєш їх і в душі відчуваєш до них огиду й відразу, не відповідає Божим намірам. Необхідно також наглядати за ними та стримувати їх. Якщо вони готові служити, потрібно допомагати їм і використовувати їх так, щоб вони служили належно: давай їм можливість ефективно служити максимально можливою мірою. Якщо ж вони не служать належно, а коли їх залишають без нагляду хоч на мить, вони можуть завадити роботі церкви та зіпсувати її, то шкоди від них більше, ніж користі, і їх потрібно негайно вичистити. Такі негативні приклади слід у разі потреби виносити на аналіз, аби брати й сестри здобули вміння розрізняти, побачили наскрізь природу-сутність дияволів і сатан, а далі від душі відкинули їх і не давали їм вводити себе в оману, турбувати й контролювати себе. Ось що означає використовувати дияволів і сатан, ось що означає ставити всі речі на службу Божим обранцям. Це ваша відповідальність – це те, що ви маєте робити. Але у вас немає цього почуття відповідальності. Як ви й говорили раніше, щойно ви розрізняєте людину такого роду, вам стає огидно, і ви більше не хочете її бачити, а побачивши її, обходите її стороною та тримаєтеся якнайдалі. Іншого рішення у вас немає. У вас узагалі немає почуття ноші в плані роботи Божого дому, інтересів Божого дому та життя-входження братів і сестер. Ось такий ваш духовний зріст – тепер він викритий, чи не так? Ти роздивляєшся сутність диявола, а далі уникаєш його щоразу, коли бачиш. Але ти не захищаєш братів і сестер, і в результаті вони зазнають шкоди. Ти не виконуєш своє зобов’язання лідера чи працівника – це нехтування відповідальністю. Коли диявола ще не викрито, ти маєш бити на сполох для братів і сестер, нагадувати їм остерігатися злих людей, розповідати їм, що саме зробив диявол, чому він так учинив, яка природа його дій, який ефект вони можуть мати та до яких наслідків призвести, як Бог характеризує цього диявола та як саме з ним слід поводитися. Коли брати й сестри навчаться розрізняти, а диявол закінчить служити й утратить цінність для братів із сестрами та для Божого дому, його потрібно вичистити, поклавши кінець самому життю цього диявола й сатани. Це називається мудрістю – це виконання роботи за принципами та наявність шляху практики. В особистому житті ти сам вибираєш, як спілкуватися з людьми такого роду: тут ти вільний. Але як лідер або працівник ти мусиш узяти на себе певну відповідальність: ти повинен захищати братів із сестрами та вбезпечувати інтереси Божого дому й роботу церкви. Ґрунтуючись на цьому принципі, у плані людей такого роду, які є дияволами, якщо наразі вони служать, не слід квапитись уживати проти них заходів. Ти маєш наглядати за їхньою роботою й уважно спостерігати за кожним їхнім кроком, дивлячись, чим вони займаються. За перших ознак того, що щось не так, негайно практикуй розвінчування й обтинання таких людей або знімай їх із посади. Якщо після розвінчання й обтинання вони можуть трохи послужити, це корисно для роботи церкви. Але щойно виявляється, що вони не бажають служити, не йдуть добрим шляхом, ось-ось почнуть переривати й заважати та простягають свої диявольські пазурі, щоб ввести братів і сестер в оману, – ось тоді-то дияволи й виявляють свій справжній вигляд, і тоді саме час ужити проти них заходів. Їм давався шанс служити, але вони не робили цього належно – значить, відішліть їх до групи Б. Якщо ж ситуація серйозна, практикуйте їх вичищання чи виключення – це теж той момент, коли слід покласти край долі сатани. Поки ви дотримуватиметеся цих двох принципів, ви зможете поводитися зі злими людьми та дияволами принципово. Зробити так – це значить виконати своє зобов’язання? (Так.) З одного боку, ви розрізнятимете дияволів, більше не піддаватиметеся на їхні омани й завади та більше не робитимете дурних речей – ви щонайменше вже не бесідуватимете про істину з людьми такого роду, які є дияволами. У душі ти знатимеш: цей суб’єкт – диявол, і бесідувати з ним про істину – це все одно що метати перли перед свиньми; як із ним не бесідуй про істину, це буде марно. Так ти більше не робитимеш дурних речей. Просто говори з ним лише про певні доктрини, які він мусить розуміти, і приписи, яких він мусить дотримуватися, – цього достатньо. Якщо практикувати саме так, робота церкви не постраждає. Проте якщо ти не розумієш принципів, то будеш здатен робити дурні речі. З іншого боку, лідери і працівники мусять належно наглядати за цими прислужниками та дияволами, які нітрохи не приймають істину, і належно їх використовувати. Така практика гарантує, що робота церкви не постраждає, і при цьому ще й захищає братів і сестер від того, щоб дияволи й сатани вводили їх в оману й турбували їх. Зрозуміло? (Так.) У жодному разі не стався до злих людей і дияволів як до братів і сестер. Якщо ти розрізнятимеш дияволів і злих людей, то більше не робитимеш дурних речей. Раніше людям бракувало розрізнення, і вони робили багато дурниць – вони завжди ставилися до злих людей і дияволів як до братів і сестер, що лише давало дияволам привід для насмішок. Коли ти відкривав душу для бесіди з дияволами, вони думали: «Ти такий чесний, такий чистий і відкритий – ти таки йолоп!» – і в душі глузували з тебе. Тепер, коли ти розрізняєш дияволів, ти більше не робитимеш подібних дурних речей. Тепер ти знаєш, що відкривати душу в бесіді та надавати підтримку й допомогу потрібно справжнім братам і сестрам, тим, хто прагне до істини й має людськість, а не дияволам. Це один аспект. Інший аспект полягає в тому, що ти більше не відчуваєш боязкості та страху перед дияволами. Ти знаєш, що вони дияволи, і знаєш, про що вони думають у душі. Тепер, коли ти їх розрізняєш, ти знаєш, як доречно з ними поводитися. Ти мусиш завжди ретельно стежити за ними: придивляйся, що вони намагаються зробити, що вони прораховують і умишляють у душі, у яких частинах роботи вони можуть чинити переривання, завади й саботаж, якими словами вони можуть підбурювати та вводити в оману інших людей, яких цілей вони намагаються досягти. Ясно побачивши все це, ти зрозумієш, як доречно діяти, і дотримуватимешся істин-принципів.

Після нашої бесіди про те, як розрізняти збочені прояви людей, що переродилися з дияволів, більшість із вас, імовірно, тепер має певну ясність у душі, а також трохи здатності розрізняти – наприклад, те, що за люди після всіх цих років спілкування з ними здаються дияволами, з якими ви більше не станете ділитися своїми справжніми почуттями, а що за люди – брати й сестри, з якими ви станете більше спілкуватися, до яких більше наближатиметеся та, коли щось трапляється, з якими більше бесідуватимете. Так ви поводитиметеся з людьми кожного типу згідно з принципами та не робитимете помилок. Але чи може більшість людей прийти до того, щоб розрізняти дияволів, щоб бачити природу дияволів наскрізь? А якщо диявол готовий служити, чи зможуть вони скористатися його послугами? Більшість братів і сестер не здатна так практикувати – але лідери і працівники повинні це вміти. Чому Я кажу, що вони повинні це вміти? Бо ти, будучи лідером або працівником, маєш добре все перевіряти. Виявивши злу людину, яка коїть зло, ти маєш бути здатен своєчасно розвінчати та проаналізувати її, а також стримати переривання й завади від неї. Якщо ти зможеш так практикувати, то зумієш забезпечити нормальне просування церковної роботи, а брати й сестри будуть захищені: їхнє вміння розрізняти зросте, а їхнє життя-входження не постраждає через завади дияволів. Якщо ти не в змозі так практикувати, – не можеш стримувати дияволів, не можеш охороняти ворота, – то дияволи постійно приходитимуть заважати. Сьогодні вони заважають одній людині, через що вона впадає в негатив і починає проповідувати Євангеліє мляво; завтра вони заважають іншій людині, і в результаті вона не хоче виконувати свій обов’язок, затримуючи роботу та змушуючи шукати їй заміну. Тобі доведеться постійно розбиратися з якимись раптовими, несподіваними ситуаціями. Таке виконання роботи дуже пасивне, чи не так? (Так.) У такому разі ти як лідер або працівник сильно не дотягуєш до відповідності стандарту, чи не так? Якби ти не служив лідером або працівником, то міг би сам управляти власним життям-входженням, їдою й питтям Божих слів і виконанням власного обов’язку. Проте коли ти починаєш служити лідером або працівником, ти повсякденно зайнятий – гарячково метушишся, збиваючись із ніг. То якийсь антихрист або зла людина з’являється й заважає церкві, то хтось із братів і сестер впадає в негатив і не хоче виконувати свій обов’язок, то новонавернений віруючий вводиться в оману чутками, втрачає бажання вірити й відступає. Робота не виконується належно, через що скрізь постійно виникають проблеми, і через ці постійні проблеми в тебе голова йде обертом і земля горить під ногами, ти повсякдень не справляєшся, не можеш їсти та спати як слід – але при цьому робота все одно не виконується добре. Це абсолютна некомпетентність у роботі. Такий лідер або працівник геть не відповідає стандарту. Чому Я кажу, що ти не відповідаєш стандарту? Тому що ти заздалегідь не роз’яснив у бесіді ці неминучі проблеми, щоб усі змогли зрозуміти істину та здобути вміння розрізняти, аби проблеми можна було своєчасно розв’язувати, коли вони виникають. Інакше кажучи, ти не зробив більшості людей щеплення, щоб спорядити їх здатністю протидіяти таким речам. Зрештою, коли ці речі почали відбуватись одна за одною, ти став дуже пасивним – ти постійно розгрібав завали, постійно ліквідовував наслідки. Це означає, що тобі як лідеру або працівнику далеко до відповідності стандарту. У плані того, як ти поводишся з дияволами різного роду, твої методи розбирання з ними недоречні, твоя робота неналежна, і тому робота церкви постійно страждає від завад і проблем. Тобі постійно доводиться рятувати становище та розв’язувати проблеми, тому ти почуваєшся вкрай зайнятим, і ця робота починає вимагати дуже великих зусиль.

Чи пам’ятаєте ви два принципи поводження з людьми, що переродилися з дияволів? Який із них головний? Не бійтеся дияволів і сатан та не уникайте їх. Натомість учіться розрізняти їх і бачити їхню сутність наскрізь, а також ухоплюйте напрямок їхніх думок; інакше кажучи, чітко бачте, що вони хочуть зробити в церкві та яких цілей досягти. Так ви зможете перетворити пасивність на ініціативу й активно перейти в атаку, щоб розвінчати їх і розібратися з ними. Якщо, бачачи, як дияволи й сатани говорять і діють, ви лише відчуваєте огиду й не хочете ні звертати на них жодної уваги, ні працювати разом із ними, і на цьому все, – ви не звертаєте уваги навіть тоді, коли бачите, як дияволи й сатани заважають роботі церкви та переривають її, – то чи узгоджується такий спосіб дій із Божими намірами? (Ні.) Проникнувши до церкви, дияволи й сатани не стануть ні сумлінно жити церковним життям, ні тим більше сумлінно служити. Вони неминуче висловлюватимуться та діятимуть, аж до того, що не заспокояться, доки не досягнуть своїх цілей. Тому в поводженні з дияволами потрібно бути мудрим і діяти згідно з істинами-принципами. Кого слід розвінчати й відкинути, тих необхідно розвінчати й відкинути. Коли диявол іще не виявлений, то якщо він готовий служити, використовуй його для надання послуг і пильно стеж за ним, поки він це робить. Наприклад, якщо тобі не зовсім удається побачити наскрізь певного куратора, відповідального за конкретну частину роботи, – ти бачиш, що він не такий простий і відкритий, як інші брати й сестри, що він ніколи нікому не говорить усієї правди, а при зіткненні з труднощами чи проблемами в роботі не шукає їх вирішення, – тоді тобі треба проявити ініціативу та з’ясувати, що саме з ним відбувається. Не можна бути пасивним і чекати, поки він зіпсує роботу, а потім намагатися «розмахувати кулаками після бійки». Тобі треба поговорити з ним і подивитися, як він ставиться до свого обов’язку, чи є в нього конкретні плани й упорядкування, що стосуються роботи, чи є в нього принципи виконання роботи, чи може він працювати згідно з упорядкуваннями роботи, чи здатен він обманювати вищих, приховувати щось від нижчих і чинити по-своєму. Хіба це не те, на що тобі слід звертати увагу? (Те.) Припустімо, ти виявляєш, що хтось є дияволом, і тому перестаєш із ним спілкуватися та навіть кажеш: «Цей диявол украй жахливий – мені огидно від одного його вигляду. Я з ним більше не розмовлятиму. Мені треба провести між мною та ним чітку межу, і братам із сестрами я теж скажу, щоб провели чітку межу: усі мають його ігнорувати». Чи припустимо це – діяти в такий спосіб? Такий спосіб дій дурний. Це не розумно, не мудро, і це не наявність духовного зросту. Думаєш, ти розумний лише тому, що не розмовляєш із ним? А чи є ти людиною, уважною до Божих намірів? Чи виконав ти своє зобов’язання? Чи взяв ти на себе ношу охорони стада й воріт Божого дому? Хіба тобі не слід подумати й про це теж? Божа вимога до людей – розрізняти дияволів – абсолютно не означає, що дияволів достатньо просто відкидати. Ти маєш іще й уміти наглядати за дияволами й обмежувати їх; якщо диявол поки що не викритий і хоче служити, ти також маєш уміти використовувати його – усе це теж обов’язок і зобов’язання, які ти маєш виконувати, і все це потрібно виключно для того, щоб убезпечити роботу церкви. Якщо ти бачиш, що хтось надзвичайно непроникний, у всіх його словах ніщо його не видає та ніхто не може його збагнути, то він дуже небезпечний і не вартий довіри. Особливо якщо ти бачиш когось, хто поводиться особливо зловісно, аномально, підступно та хитро, – хто ніколи нікому не говорить усієї правди, а більшість братів і сестер, які з ним спілкуються чи мають справу, не можуть побачити його наскрізь, – то не можна просто відмахнутися від когось такого й не чіпати його. Натомість ти маєш наблизитися до нього, налагодити контакт і поговорити з ним, щоб твоє вміння розрізняти та проникливість зросли, а ти побачив, про що він думає, яке джерело й мотив його дій, що він планує робити, чи здатен він брати на себе роботу під час виконання свого обов’язку, чи може він заважати роботі церкви й розбудовувати незалежне царство та чи своїм виконанням обов’язку він приносить більше шкоди, ніж користі, і зрештою збитки від цього переважають вигоду. Бачиш, хіба бути лідером або працівником – це просте діло? Коли в церкві виявляють таку людину, тобі не просто не можна дистанціюватися від неї й уникати її – навпаки, ти маєш активно наблизитися до неї та вступити з нею в контакт. З якою метою це робити? Щоб з’ясувати її ситуацію та вжити запобіжних заходів. Наприклад, якщо тобі трапився агент Компартії Китаю чи шпигун, який постійно шукає нагоди вивідати твою особисту інформацію, і в душі ти відчуваєш, що він шпигун, то стережися його та в жодному разі не розповідай йому про свій реальний стан справ. Також пам’ятай і про дещо навіть важливіше: не можна давати йому дізнатися твій номер телефону, адресу електронної пошти тощо. Проте якщо ти остерігаєшся лише того, щоб він не вивідав твій власний стан справ, але при цьому абсолютно не звертаєш уваги та закриваєш очі на інші речі, – наприклад, з ким іще він контактує, про чию інформацію питає та яка ситуація в церкві, про яку він запитує, – і при цьому ти ще й думаєш, що чиниш дуже розумно, то як це ти розбираєшся із цим питанням? Чи проявив ти хоч якусь мудрість? Чи показав ти, що маєш духовний зріст? Чи виконав ти своє зобов’язання? Чи вбезпечив ти інтереси Божого дому, чи захистив братів і сестер? Якщо ти взагалі не зважаєш на все це, то ти егоїстична та ница людина до мозку кісток. Припустімо, тобі зустрічається хтось, хто є дияволом, і він запитує тебе, звідки ти родом і чи вірить у Бога хтось у твоїй родині. Ти знаєш, що він вивідує інформацію, тому невимушено кажеш йому пару слів, аби він відчепився, а ти при цьому не розкрив свого реального стану справ, а потім ставиш йому його ж запитання: «Звідки ти родом? Хто у твоїй родині вірить у Бога? Як там церковне життя в церкві твого рідного міста? Чи арештовує там віруючих Компартія Китаю? Тебе колись арештовували?». Агент або шпигун Компартії Китаю, почувши це, думає собі: «Це я завжди ставив запитання – ніхто ніколи не ставив моїх же запитань мені. У цієї людини є голова на плечах!». Бачачи, що ти продовжуєш ставити йому запитання, він починає хвилюватися, що його ідентичність буде викрито, і тому змінює тему. Уважно спостерігай за людьми такого роду. Якщо ти переконаєшся, що вони вкрай підозрілі та з імовірністю вісімдесят відсотків є шпигунами Компартії Китаю, то стережися їх – не розкривай ані слова інформації про братів і сестер. Якщо брати й сестри зовсім не остерігаються такої людини, розповідають їй усе, що знають, нічого не приховуючи, і охоче говорять про що завгодно, це може легко наразити на небезпеку церкву та братів із сестрами. Тому пильно стеж за такою людиною: спостерігай, з ким вона постійно контактує та від кого постійно намагається отримати інформацію, чи перевіряє вона потайки номери телефонів братів і сестер або облікові записи на їхніх комп’ютерах, чи вивчає внутрішню інформацію Божого дому за спиною в людей. Пильно стеж за нею: не можна дати їй домогтися свого. Також тобі треба сказати братам і сестрам, аби вони остерігалися цієї людини: якщо вона знов і знов вивідує інформацію, то її слід уникати, і необхідно попередити її, щоб вона не дошкуляла людям. Крім того, ще потрібно подивитися, які єресі й облуди вона поширює, щоб вводити братів і сестер в оману: якщо ти помітиш такі проблеми, потрібно оперативно розібратися з ними та розв’язати їх. Практикувати в такий спосіб – значить убезпечувати роботу церкви й захищати братів і сестер: це зобов’язання лідерів і працівників, а також зобов’язання Божих обранців. Якщо ти стоятимеш осторонь і нічого не робитимеш, дозволяючи такій людині вивідувати всюди, як їй заманеться, то можливо, що деякі дурні люди чи новонавернені з поверховим фундаментом у вірі все їй розкажуть. Після цього поліція материкового Китаю може негайно почати заарештовувати їхні сім’ї та родичів, що створить проблеми для певних церков та певних братів і сестер. Які б проблеми це не створило, у будь-якому разі, якщо ти як лідер або працівник з’ясовуєш, що хтось диявол, але не вживаєш оперативних заходів, не проводиш запобіжної роботи як слід, а в результаті деякі дурні й нетямущі люди розкривають багато такого, що розкривати не слід, і видають інформацію про братів і сестер, створюючи проблеми для роботи церкви та для братів і сестер, то це ти знехтував своїм зобов’язанням. Скажи Мені, як ти в такому разі виконував свій обов’язок? Чи добре ти його виконав? (Ні.) Якщо обов’язок не виконується добре, то це справа, у якій ти підвів Бога? (Так.) Це означає підвести Бога. Якщо вам самим за кордоном досить безпечно, проте агент Компартії Китаю перехитрив вас через вашу власну дурість, це призведе до небезпечних наслідків; це накличе лихо на церкви та братів і сестер у вашому рідному місті в материковому Китаї. Хіба ви хочете побачити такі наслідки? (Ні.) У кого є хоч крапля совісті й людськості, той не має хотіти побачити, як станеться щось таке; незалежно від того, де зараз перебуває він сам, він не бажатиме побачити, як будь-хто з братів і сестер у материковому Китаї постраждає від гонінь. Якщо хтось каже: «Ну, тепер я в безпеці за кордоном – яка різниця, кого там заарештують! Яке мені діло до того, що хтось постраждає? Мені навіть власна сім’я байдужа. У мене немає почуттів», то чи є людськість у когось такого? (Ні.) У нього немає людськості. Так думати не можна. Якщо ти заявляєш, що в тебе є совість і людськість, тобі щонайменше не можна створювати проблем для своїх родичів і церкви в материковому Китаї. Тож коли ти стикаєшся з дияволами, недостатньо просто розрізняти їх – необхідно ще й мислити всебічно. Необхідно придумати, як учинити так, щоб точно не видати себе та водночас гарантувати, що твої батьки й родичі, а також брати й сестри в материковому Китаї не постраждають. Тобі необхідно виконати своє зобов’язання вбезпечувати церковну роботу й охороняти ворота Божого дому. Це те зобов’язання, яке повинні виконувати люди. Якщо ти доклав усіх зусиль, на які здатен, то навіть якщо щось пішло не так через те, що ти не зміг зробити певних речей або не побачив наскрізь якесь питання, ти не винен: усе в руках Божих. Але з точки зору людей тобі необхідно чітко розуміти зобов’язання, яке мають виконувати люди. Від нього не можна ухилятися, і не можна думати тільки про себе – необхідно також зважати на братів і сестер навколо та на роботу церкви. Тепер цей шлях практики ясний? (Так.) Бачиш, без бесіди про ці питання ви б упустили найголовніші, найважливіші речі, і вам так і здавалося б, що ви знаєте, як поводитися з дияволами та сатанами. Насправді ж ви не розумієте принципів практики – ось такий ваш справжній духовний зріст.

Незалежно від того, здатен ти побачити ставлення дияволів до істини, позитивних речей і Бога чи не здатен, їхня сутність у будь-якому разі полягає в ненависті до істини, ненависті до позитивних речей і ненависті до Бога. Це збоченість. Що зі слів, які виявляють дияволи, що з думок і поглядів у їхніх душах можна побачити ставлення дияволів до істини, до позитивних речей і до Бога. Судячи із цього ставлення, можна з упевненістю сказати, що дияволи абсолютно не приймають істину, абсолютно не приймають позитивні речі та, звісно, абсолютно не поклоняються Богу. Тому вони не приймають жодних правильних порад, тверджень і напучувань від людей. Що ж стосується істин-принципів від Бога, застережень Бога, вимог Бога й того, чого Бог навчає людей, то дияволи тим більше відкидають усе це й ніколи цього не приймають. Натомість у душі вони плетуть умисли щодо будь-чого, що їм подобається, що вигідно їм самим. Вони плетуть умисли щодо свого статусу, репутації, гордості й місця призначення; вони плетуть умисли щодо будь-яких переваг, якими хочуть насолоджуватися, яких хочуть набути та які хочуть отримати у своєму реальному житті. Такий їхній внутрішній світ, і це вже достатньо показує, що їхня природа-сутність нечестива. Ця збочена природа-сутність ніколи не зміниться. Від початку й до кінця всі їхні дії, всі їхні думки й погляди геть ніяк не стосуються істини-реальності та ніяк не пов’язані ані з Божим ученням, ані з правильним шляхом людського життя; усі вони – нечестиві негативні речі. Як би ти не бесідував про істину з людьми, що мають нечестиву сутність, як би ти не намагався з любов’ю допомагати їм, ти не можеш їх зворушити, не можеш змінити їхні думки та погляди, не можеш змінити їхній спосіб життя, у межах якого вони щодня думають лише про зло. Звісно, ти також не можеш змінити ні цілей, які вони переслідують, ні того, у який спосіб і в якому напрямку вони замишляють кожну справу. Ці люди, які є дияволами, від початку й до кінця залишаються такими самими. Їхня нечестива сутність не зміниться. Навіть якщо вони завжди виконували обов’язок у Божому домі, не зрікаючись імені Бога та не сходячи з істинного шляху, через те, що вони не приймають істину, а все, про що вони думають і міркують, пов’язане з негативними речами та нечестивими речами, їхні розбещені характери ніяк неможливо відкинути, і їхня людськість теж ніяк не може зазнати жодних змін. Звісно, одне можна сказати точно: ці люди ніяк не можуть досягти спасіння. Що стосується місця їхнього призначення, то про це немає чого й казати. Тут ми бесідуємо не про те, яке в них місце призначення. Зараз у центрі нашої уваги розрізнення й аналіз їхньої природи-сутності.

Тепер ми повністю обговорили в бесіді перший прояв збоченої природи-сутності людей, що переродилися з дияволів, – зловісність і аномальність. Здебільшого ми побесідували про те, як вони по-різному ставляться до позитивних речей і які їхні різні прояви в поводженні з позитивними речами, а також про те, які різні думки та погляди вони виношують і тримають у душі. Як їхні конкретні вияви та прояви, так і те, що приховано глибоко в них у душі та що вони не наважуються розкрити, – все це доводить, що вони не звичайні розбещені люди. Вони не мають совісті й розуму звичайних розбещених людей. Можна також сказати, що ці особи не мають людськості звичайних розбещених людей. Простіше кажучи, у цих осіб немає людськості. Якими б нечестивими не були їхні думки та погляди, якими б нечестивими та несумісними з людськістю не були їхні твердження, дії, вчинки та поведінка, вони цього абсолютно не усвідомлюють. Вони ніколи не характеризують власну природу-сутність як нечестиву, як реакційну чи як ворожу до істини. Як би ти з ними не бесідував, вони все одно живуть у світі своїх розбещених характерів. Спілкуючись між собою, ці особи ладнають особливо добре й особливо однодушні у своїй гидотності. Але в душі вони відчувають крайню антипатію й мають ненависть до людей, які розуміють істину та прагнуть до неї.

Б. Потурання сексуальним бажанням плоті

Минулого разу, обговорюючи збочену природу-сутність людей, що переродилися з дияволів, ми згадали про їхню розпусність і сексуальну провокативність – два види проявів сексуального бажання плоті. Крім цих двох, є й іще один аспект, пов’язаний із розпусністю й сексуальною провокативністю: це різновид того, як людина поводиться зовні чи живе людськістю, а саме розгнузданість. Про розпусність і розгнузданість зазвичай говорять разом. Чи знаєте ви, що означає слово «розгнузданість»? (Коли хтось поводиться та живе як людина розпущено й нестримано, а також легковажно заграє з іншими.) Слово «розгнузданість» означає потурання собі – воно означає, що людина розпущена та нестримана. Цих трьох аспектів має бути достатньо для аналізу нечестивих проявів людей такого роду в плані сексуального бажання плоті. Дорослі мають бути здатні розуміти прояви розпусності, сексуальної провокативності та розгнузданості. Це не щось абстрактне, оскільки в повсякденному житті часто можна бачити такі речі й таких людей і чути про них. Які ж основні прояви таких людей? У стосунках між чоловіками і жінками ці люди нестримані та не мають ні меж, ні почуття сорому. Вони особливо потурають собі в питанні свого сексуального бажання, не здержують його та не мають узагалі ніякої стриманості. При цьому вони не відчувають геть ніякого сорому за те, що потурають своєму сексуальному бажанню. Незалежно від віку, статі та сімейного стану, вони виявляють особливий інтерес до представників протилежної статі та приділяють їм особливу увагу. Зустрівши групу людей, вони звертають увагу на тих представників протилежної статі, які їх цікавлять. Ця увага полягає не просто в тому, що вони поглядають на них частіше, ніж зазвичай, розмовляють із ними чи нормально з ними спілкуються, – навпаки, вони опиняються в пастці сексуального бажання між чоловіком і жінкою та заводять романтичні стосунки. Коли їм хтось подобається, то для них неважливо, скільки років цій людині та чи згодна вона: якщо людина їм сподобалася, вони активно заграють із нею та навіть доходять до того, що вдаються до якихось незвичайних дій або поведінки, щоб привернути її увагу. Наприклад, час від часу вони готують для неї щось смачне, на свята дарують їй подарунки, а також пишуть їй повідомлення з приводу і без. Уранці вони пишуть: «Ти вже встав?» – а ввечері: «Ти прийняв душ?». За кілька днів вони кажуть: «Останнім часом похолодало – обов’язково одягайся в кілька шарів і не мерзни. Якщо тобі щось знадобиться, скажи, і я допоможу!». Вони часто висловлюють занепокоєння, використовуючи його як привід дошкуляти тій людині. Люди такого роду ніколи не заграють лише з кимось одним-двома чи з двома-трьома – вони чіпляються до будь-кого, хто їм сподобається. Вони закохуються в усіх поспіль; щойно вони вирішують, що якась людина приваблива чи симпатична їм, як у них одразу ж виникають хтиві думки, і вони намагаються спокусити цю людину. Про це вони не забувають ніколи, у якій би групі чи обставинах вони не перебували. Де б вони не опинилися, вони завжди націлюються на трьох-п’ятьох або близько десятка друзів чи наперсників протилежної статі, які їм подобаються. Якщо їм удається вступити у фізичний контакт, вони вважають, що досягли мети – почали романтичні стосунки. А якщо в них іще не дійшло до романтичних стосунків, то вони дуже добре почуваються вже тоді, коли просто ось так заграють з іншими: вони відчувають, що проводять свої дні солодко та приємно. Якщо обставини цього не дозволяють і вони не можуть загравати з представниками протилежної статі, вони засмучуються. Якщо хтось нагадує їм, що така поведінка недоречна, вони затаюють у душі образу. Якщо хтось забороняє їм безрозсудно загравати з людьми, у душі вони починають опиратись і протестувати, та ще й думають: «Це моє право – та хто ти такий, щоб мене обмежувати? Я вільний робити те, що роблю! Я не порушую закон і не кою злочинів – то хто ти такий, щоб намагатися мене контролювати?». Така людина в будь-яких обставинах постійно відчуває потребу знайти собі якусь розвагу, щоб зайняти себе, – вона постійно відчуває потребу знайти кількох друзів протилежної статі чи сексуальних партнерів, щоб скоротати час, наповнити життя та зробити його приємнішим. Інакше їй здається, що її життя порожнє, нудне та нецікаве. Деякі люди після того, як із ними невпинно заграють, не можуть утриматись і дивляться в інтернеті порнофільми – вони живуть у сексуальному бажанні своєї плоті, розпущені й нестримані, і якщо дозволяють умови, вони здатні на що завгодно. Незалежно від приводу й обставин, незалежно від того, наскільки важке життя, незалежно від обсягу робочого навантаження та від того, дозволяють обставини чи ні, людям, що переродилися з дияволів, постійно необхідно потурати сексуальному бажанню та шукати можливості для контакту й загравань із людьми протилежної статі, повністю задовольняючи своє сексуальне бажання. Якщо ж вони не можуть задовольнити сексуальне бажання своєї плоті, то для них згодиться навіть уявне задоволення сексуальних бажань. Це й називається збоченістю – вони настільки збочені. Дехто вже в похилому віці, його діти одружені й мають власні сім’ї, але він, як і раніше, неймовірно потурає своєму сексуальному бажанню та не стримується в ньому, взагалі не маючи почуття сорому. Побачивши людину протилежної статі, яка йому подобається, він вигадує всілякі способи створити нагоди залишитись із цією людиною наодинці, а потім бере її за руку, обіймає чи торкається її, каже щось кокетливе та грайливе або щось провокативне. Зрештою такі його дії поступово призводять до завад для деяких представників протилежної статі. Це розпусність. Наскільки розпусний хтось такого типу? Коли він бачить людину протилежної статі, яка приваблива чи має гарну фігуру, у нього виникають хтиві думки. Навіть коли він просто чує, як людина протилежної статі говорить м’яким, чарівним і відносно приємним голосом, це може розбурхати в ньому хтиві думки. Коли ці хтиві думки розбурхано, він думає про таке не просто час від часу, а дуже часто. Він думає про це за їдою, за роботою та навіть уві сні, і його розум щодня повниться цими хтивими думками. Через те, що в нього є ця нечестива сутність, – розпусність, – він потурає сексуальному бажанню своєї плоті геть без усякої стриманості. Навіть коли така людина бачить когось із доброї сім’ї з багатством і статусом: заможну панянку, багату заміжню жінку, високого, заможного та вродливого чоловіка чи багатого бізнесмена, – у цієї людини виникають хтиві думки. Бач, наскільки тяжко розпусні такі люди! А бувають і ще гірші випадки. У церкві був один брат, який добре співав – не як зірка, просто в нього був досить приємний голос. Кажуть, що деякі жінки, почувши його спів, пройнялися до нього симпатією та схотіли вийти за нього заміж. Ці жінки навіть ніколи не бачили, як цей брат виглядає. Вони не знали, скільки йому років, яка в нього вдача, освіта, рівень і віра в Бога. Вони не подумали ні про що із цього, проте все одно схотіли вийти за нього заміж – від самого звуку його голосу в них розбурхалися хтиві думки. Скажіть, хіба в таких дияволів не збочена природа? Нормальна людина, почувши, як хтось добре співає, максимум трохи позаздрить, але ніколи не подумає, що хоче одружитися зі співаком. Якби вона дійсно схотіла одружитися з кимось, то, перш ніж прийняти таке рішення, дізналася б, які в нього моральні якості й сімейна ситуація, як-от: скільки йому років, як він виглядає, які його моральні якості, яка його сім’я тощо, – і замислилася б про шлюб, лише якби всі ці аспекти були задовільними. Однак люди, що є дияволами, не такі: деякі жінки, почувши, як чоловік добре співає, відразу хочуть вийти за нього заміж, а деякі чоловіки, побачивши привабливу жінку, відразу хочуть із нею одружитися. Хіба такі люди не страхітливі? Вони і страхітливі, і гидотні! Щоразу, коли вони бачать когось зі статусом, знаннями, красномовством чи певною сильною стороною або ж якусь красуню чи красеня, у них виникають хтиві думки. Побачивши таких людей, вони завжди витріщаються на них, не моргаючи; їхній погляд нерухомий, але розум дуже активний, а сексуальне бажання ллється через край – це і є хтиві думки. Щоразу, коли хтось постійно витріщається на людей протилежної статі, не відводячи погляду, – а деякі навіть виявляють нечестивий вираз очей або пускають слину з відкритим ротом, – це хтиві думки. Щойно розбурхуються хтиві думки, такі люди починають розпускати руки. Це називається збоченістю. Якою б не була ситуація, щойно щось провокує хіть їхніх очей, вух або сексуальне бажання плоті, у них з’являються хтиві думки – такі люди є дияволами. Чи сексуальне бажання дияволів обмежується або стримується совістю й розумом людськості? Не стримується, тому їхнє сексуальне бажання постійно б’є через край, і вони постійно демонструють прояви розгнузданості – вони особливо потурають собі. Їм байдуже, скільки навколо людей, якого віку вони самі, чи симпатизує їм людина, а чи відчуває до них обридження й огиду, – якщо людина їм подобається, вони матимуть хтиві думки й упиватимуться фантазіями, задовольняючи своє сексуальне бажання максимально можливою мірою. Хіба це не бридко? Подібні люди вкрай розпусні. Навіть якщо вони не можуть знайти можливість вступити в стосунки з кимось протилежної статі, їм усе одно хочеться загравати з іншими. Прояви цієї поведінки такі: вони часто подають тобі сигнали флірту, граючи очима, вигадують усілякі приводи для контакту з тобою й наближення до тебе – навмисно проходять повз тебе, зачіпаючи твою руку, плече або спину, – і кажуть щось кокетливе, причому все це навмисно. Це свідчить, що їхні серця вже сповнені хіті. Нормальні дорослі люди в спілкуванні з представниками протилежної статі дотримуються меж, помірності й обмежень. Чи то такі речі, як сексуальне бажання, думки, мова, фізичний контакт, а чи то фізична відстань між людьми – усе це контролюється та стримується їхньою совістю й розумом. Але розпусні й розгнуздані люди не такі. Якими б не були обставини, скільки б людей не було навколо, якою б не була ситуація на той момент, яким би не був їхній власний вік та сімейний стан і незалежно від того, чи згодна інша людина, а чи відчуває до них антипатію, вони все одно роблять що хочуть, досхочу віддаючись своєму сексуальному бажанню. Це й називається розгнузданістю. Таких людей ніщо не стримує – вони навіть моральних меж не дотримуються; вони повністю потурають собі. Ба більше, наскільки далеко деякі люди заходять у потуранні собі? Настільки, що відкрито витріщаються на інтимні частини тіл людей протилежної статі. Якщо в когось протилежної статі красиві блискучі очі, вони створюють будь-які можливості поділитися з ним тим, що в них на душі, потеревенити чи обговорити роботу, а при цьому не відривають погляду від очей цієї людини. Якщо в когось протилежної статі світла, гладка, ніжна шкіра, вони часто витріщаються на неї – навмисно чи ненавмисно. Якщо в когось протилежної статі висока, струнка фігура, вони крадькома дивляться ззаду, витріщаючись на людину та не відриваючи від неї погляду. Це сповнення сексуальним бажанням. Чи збочені такі люди? (Так.) Ще є і деякі неповнолітні, і дорослі одружені люди, які часто дивляться порнофільми чи конкурси краси на кшталт «Міс Світу», де жінки одягаються дуже відверто – достатньо, щоб задовольнити хіть їхніх очей. Що більше вони цьому віддаються, то складніше стає приборкувати й контролювати їхнє сексуальне бажання та хтиві думки. Це прояв дияволів? (Так.) Хіба нормальні люди стали б так жити? Хіба вони стали б так поводитися? (Ні.) Деякі східні чоловіки відносно консервативні, і коли вони приїжджають на Захід і бачать багато жінок у відвертому одязі, їм стає цікаво та хочеться кинути кілька зайвих поглядів, але за деякий час, звикнувши, вони втрачають інтерес – це нормальний прояв. Є й деякі неодружені люди, що трохи цікавляться питаннями сексуального бажання або часом, через об’єктивні обставини, відчувають певну нечестиву хіть. Усе це нормальні фізіологічні реакції – це не можна назвати збоченістю. Проте люди, які є дияволами, не такі, як звичайні люди. Їхня збоченість більша, ніж у нормальних людей, – вона особливо аномальна. Вони не просто відчувають цікавість до сексуального бажання чи нормальні фізіологічні реакції й потреби – вони розпущені та блудливі. Віддаючись нечестивій хіті, вони взагалі не відчувають сорому. Це й називається збоченістю. Наскільки вони збочені? Від самого лише погляду на шкіру, очі, фігуру або зовнішність людини протилежної статі – чи навіть від самого лише звуку її голосу – у них виникають хтиві думки, а далі такі люди починають створювати всі можливі нагоди для контакту чи зближення з людиною, заходячи ще далі, щоб учинити дії, що задовольняють їхнє сексуальне бажання. Це називається збоченістю.

Ще один прояв збоченості полягає в тому, що, незалежно від обставин, такі люди завжди оточені різними представниками протилежної статі. Така людина заграє з кількома представниками протилежної статі водночас і нерідко підтримує неоднозначні стосунки відразу з кількома людьми. Що мається на увазі під неоднозначними стосунками? Це стосунки, які схожі на дружні, але водночас і на романтичні: ніхто не може точно сказати, що за стосунки в цих двох насправді. У таких людей немає чітких меж у тому, що стосується протилежної статі, і їхні стосунки особливо двозначні: у них присутній постійний флірт, усе непевно й неясно. Чи панує над цими проявами розпусна природа? (Так.) У плані моралі й етики людських стосунків злі віяння сьогоденного світу вже навіть не критикують подібні явища. Люди називають це вправністю, модністю – вони називають це сексуальною свободою. Тож деякі люди приносять такі думки й погляди до церкви. Вони вважають: «Неважливо, зі скількома людьми протилежної статі в мене романтичні стосунки: у цьому я вільний. Навіть закон цього зараз не засуджує, тому я маю право вибирати, зі скількома друзями протилежної статі мені мати романтичні стосунки, і маю право вибирати, що мені робити зі своїм сексуальним бажанням. Не варто себе обділяти – мені потрібно повністю давати волю своєму сексуальному бажанню». Хіба це не нечестивий аргумент? (Нечестивий.) Скільки б людей не погоджувалося з поглядами, які пропагуються віяннями суспільства, і не вихваляло їх, скільки б людей не практикувало їх, у Божому домі єресі й облуди такого роду характеризуються як збочені, і ті, хто дотримується єресей і облуд такого роду, теж характеризуються як збочені – якщо конкретно, то вони розпусні та розгнуздані. Чи точна ця характеристика? (Так.) Кожна функція й інстинкт людського тіла потребують фундаментального регулювання на основі людськості. А на що ж спирається це регулювання? Воно спирається на совість і розум людей. Почуття сорому в совісті й розумі мусить належно регулювати фізіологічні потреби та сексуальне бажання людей. Якщо ти це не регулюєш і не стримуєш, а натомість потураєш сексуальному бажанню, то це називається розгнузданістю, це називається розпусністю. Якщо в тебе є такі прояви, то ти збочений. Збоченість – це негативна річ; це абсолютно не позитивна річ. Причина в тому, що вона виходить за межі почуття сорому, властивого людськості людей, за межі нормальної раціональності, якої Бог вимагає від людей; вона переходить межі людськості та становить заваду і шкоду нормальному життю братів і сестер. Тому збоченість однозначно характеризується як щось нечестиве, як негативна річ; це абсолютно не позитивна річ. Церква, Божий дім, категорично не пропагує сексуальну свободу. А що пропагує Божий дім? (Бути достойним і порядним, жити нормальною людськістю.) Божий дім пропагує те, щоб люди мали благопристойність святих і жили як люди із совістю й розумом. У питаннях сексуального бажання та фізіологічних потреб необхідно щонайменше мати почуття сорому. Інакше кажучи, якщо ти хочеш вступити в шлюб, якщо ти хочеш мати нормальні романтичні стосунки, то вони мусять відповідати принципам шлюбу, призначеним Богом для людей: у них не має бути місця кровозмішанню, розгнузданості чи розпусності. Зрозуміло? (Так.)

Щойно ми побесідували про деякі прояви збоченості людей, які є дияволами. Чи добре це, що ми побесідували на таку тему, щоб ви набули певної здатності розрізняти? (Так.) Якщо прояв – яким би він не був – виходить за межі розбещених характерів нормальних людей або за межі вродженої природи й інстинктів людей, то він аномальний – це прояв дияволів. Серед тих, про кого ми щойно бесідували, є не тільки люди, чиї думки та поведінка особливо зловісні й аномальні, а й люди іншого типу: вони, можливо, не демонструють тих явно зловісних і аномальних проявів, але їхній очевидний прояв – особлива розпусність і розгнузданість. Наявність цих очевидних проявів також доводить, що в них є аспект збоченої сутності дияволів. Отже, чи можна з упевненістю сказати, що люди із цими очевидними проявами – дияволи? (Так.) Вони коли завгодно потурають своєму сексуальному бажанню, їхні серця переповнені нечестивою хіттю, і їх особливо цікавлять питання, пов’язані із сексуальним бажанням плоті, – їхній інтерес виходить за межі фізіологічних потреб нормальних людей. Інакше кажучи, незалежно від віку, статі та сімейного стану таких людей, прояви сексуального бажання плоті в них виходять за межі властивих нормальним людям, а також за межі потреб нормальних людей. Цього достатньо, щоб сказати, що їхні прояви в цій сфері не нормальні. Якщо охарактеризувати таких людей двома словами, то вони особливо розпусні й розгнуздані. Інакше кажучи, їхні фізіологічні потреби вкрай аномальні. Щоразу, коли такі люди бачать особу протилежної статі, яка має певну сильну сторону чи сприятливі природні дані в якійсь сфері, вони можуть мати хтиві думки й давати волю сексуальному бажанню. Наприклад, коли вони бачать людину протилежної статі, у якої рівні білі зуби й особливо гарна, мила посмішка чи особливо гарне волосся або очі, у них можуть виникати хтиві думки. Яку б рису в протилежної статі вони не вважали гарною чи привабливою, у них можуть виникати хтиві думки – і вони виражають свою симпатію та захоплення людиною тим, що дають волю своєму сексуальному бажанню. Хіба це не огидно? Це вкрай огидно! У деяких нечестивих людей хтиві думки виникають щоразу, коли вони бачать, як людина протилежної статі робить певний вираз обличчя – наприклад, коли під час розмови в неї злегка піднімаються брови або коли при посмішці з’являються ямочки чи погляд стає особливо чарівним. Частота й кількість випадків, коли в таких людей розбурхуються хтиві думки, немислимі та непередбачувані. Нормальних людей це просто спантеличує: «Якщо хтось добре виглядає, то цілком можна кинути на нього зайвий погляд чи два – але як через це можна віддаватися хтивим думкам і давати волю сексуальному бажанню? Хіба це не щось покручене?». Речі, які, на думку нормальних людей, не можуть викликати хтиві думки, можуть спонукати нечестивих людей мати хтиві думки та давати волю хіті, і нормальні люди не можуть цього зрозуміти. Це називається збоченістю. Простою мовою про таких людей кажуть, що вони покручі, збоченці. У деяких жінок хтиві думки можуть виникати навіть при вигляді чоловіка з добре розвиненою мускулатурою, рельєфними рисами обличчя та високим зростом. Або коли вони бачать чоловіка, який має певні вміння, певні здібності й до того ж багатство та статус, у них постійно розбурхуються хтиві думки. Такі жінки не просто цінують його чи вважають порядним, не просто відчувають до нього трохи симпатії та хочуть вступити з ним у романтичний зв’язок або стосунки – радше в них постійно розбурхуються хтиві думки про нього. Скажіть, хіба це не огидно? Хіба це не збочено? (Так і є.) Коли в когось часто розбурхуються хтиві думки, це аномально – це збочено.

На цьому ми завершимо нашу бесіду про прояви розпусності та розгнузданості в людей, що переродилися з дияволів. Тепер поговорімо про сексуальну провокативність. Насправді вона пов’язана і з розпусністю, і з розгнузданістю; це просто обговорення того самого з іншої точки зору. Під сексуальною провокативністю мається на увазі те, як деякі люди, щоб спокусити представників протилежної статі та справити на них сприятливе враження, часто виставляють перед ними напоказ свої спокусливі принади. Наприклад, деякі жінки люблять наносити знадливу яскраво-червону помаду, дуже звабно фарбують очі та навіть рум’яняться, хоча вони й підстаркуваті. Вибираючи вбрання, вони завжди надають великого значення тому, щоб виглядати сексуально та чарівно, щоб люди оберталися їм услід; говорять вони підкреслено кокетливо й награно мило, так, щоб зачарувати протилежну стать, тощо. Деякі чоловіки часто зображують із себе героїв із міцними плечима, на які жінки можуть спертися. Вони часто грають м’язами перед жінками та з готовністю знімають сорочку, щоб продемонструвати прес, привертаючи цими засобами протилежну стать. Їхня мета – не просто справити добре враження на представниць протилежної статі чи знайти собі дівчину, а спокусити представниць протилежної статі, зацікавити їх, а далі заманити в пастку сексуального бажання. Це і є їхня мета. Хіба це не сексуальна провокативність? (Це вона.) Це провокативність. Невіруючі називають таких людей «шльондрами». Що за речі роблять ці «шльондри»? Якщо це жінка, то вона прискіпливо вибирає навіть помаду. Вона не стане користуватися звичайним бальзамом для губ, і вона з презирством ставиться до помад, якими користуються достойні, порядні люди, оскільки вважає їх недостатньо люксовими. Вона спеціально вибирає знадливі відтінки, від яких її губи виглядають особливо сексуально та звабно, щоб розбурхати чоловічі серця, зачарувати їх і зробити так, аби вони геть утратили від неї голову й закохались у неї до нестями. У своєму спілкуванні із чоловіками вона часто виявляє провокативну поведінку, даючи волю сексуальному бажанню, і все це з метою спокусити їх. Що більше чоловіків поруч, особливо того типу, який їй подобається, то жвавішою й активнішою вона стає, то більше вона щосили намагається показати себе, хизуючись красномовністю, вибираючи витонченіші слова, ретельно стежачи за своїм виразом обличчя й одягаючись особливо кокетливо. Це називається провокативністю. Чи є різниця між провокативними людьми та розпусними людьми? Це той самий тип людей? (Так.) Вони одним багном мазані. Одні активно спокушають людей, інші активно віддаються розпусності. І те, і те – прояви того, що людина потурає сексуальному бажанню, прояви того, що її сексуальне бажання б’є через край і що вона розпущена, і над усім цим панує збочена природа-сутність. Люди цього провокативного типу – незалежно від того, чоловіки вони чи жінки, незалежно від віку та сімейного стану – за жодних обставин не стримують свою поведінку, не приборкують і не контролюють своє сексуальне бажання. Натомість вони поводяться розпущено, безцеремонно та навіть самі йдуть у наступ: одягаються по-особливому, вдаються до особливої міміки, особливих виразів і особливої манери мовлення та роблять щось особливе, щоб привернути увагу представників протилежної статі, спровокувати їх на розмову, зробити так, аби вони клюнули на гачок, тощо. Тому такі люди не просто розпусні, але й провокативні. Слово «провокативні» дійсно досить огидне. Словом, незалежно від того, чи такі люди демонструють розпусність, а чи провокативність, те, як вони дають волю сексуальному бажанню, розгнуздане, природа того, що вони дають волю сексуальному бажанню, розгнуздана, і їхня сутність збочена. Прояви таких осіб – як розпусні, так і провокативні – виходять за межі фізіологічних потреб нормальних людей, і їм бракує стримування совістю й розумом. Тому такі особи – нечестиві люди до мозку кісток. Як на це не дивися, вони не добрі люди, а дияволи. Присутність навіть одного такого диявола в будь-якій групі спричинятиме завади. Достойні та порядні люди відчувають до нього огиду, тоді як люди з малим духовним зростом або ті, у кого геть немає вміння розрізняти та власної позиції, – особливо ті, що переродилися з тварин, – часто піддаються на його омани та страждають від його домагань. Загалом дияволи, які демонструють ці нечестиві прояви, – це паршиві вівці в будь-якій групі, і від них нікому немає ні користі, ні допомоги, бо їхнє сексуальне бажання часто б’є через край, нерідко заважаючи повсякденному життю та нормальним думкам деяких людей.

Скажіть, чи легко розрізнити нечестивих людей цього типу – розпусних, розгнузданих і провокативних? (Так.) Дорослі можуть їх розрізнити, а в наш час, можливо, і діти теж. Тому в більшості людей при зустрічі з тими, хто має нечестиву сутність дияволів, має бути певне відчуття, певне розрізнення; вони не будуть настільки дурні, щоб цього не помітити. Отже, чи знаєте ви, як поводитися з такими людьми при зустрічі з ними? Чи відмовите ви їм? Якщо ти зустрінеш когось, хто тобі не до вподоби, то, можливо, відмовиш йому. Але якщо це виявиться людина, яка тобі дуже до вподоби, – кохання твоєї мрії, твоє ідеальне подружжя, – чи легко тобі буде відмовити такій людині? Ти чітко знаєш, що це людина саме такого сорту, але через те, що її зовнішність занадто чарівна або якась її сильна сторона занадто тебе зворушує, ця людина полонить твоє серце та зачаровує тебе – у такого роду ситуації тобі стає важко їй відмовити. Якщо ти їй не відмовиш, хіба ти не опинишся в небезпеці? (Так, це впадіння в спокусу.) Хіба це просто впадіння в спокусу? Це падіння у вир сексуального бажання. Чи легко вибратися комусь, хто потрапив у вир сексуального бажання? (Ні, нелегко.) Людина виявляє до тебе турботу, розуміння й любов, дбає про тебе, а також постійно робить для тебе якісь приємні дрібниці. На душі в тебе надзвичайно тепло, і ти думаєш: «У світі більше ніхто не ставиться до мене так добре; це мій принц на білому коні, кохання моєї мрії». Ти не усвідомлюєш, що якщо людина розпусна та розгнуздана, то вона й до всіх інших ставиться так само. Ти лише одна людина з усіх її друзів протилежної статі; для неї ти лише перехожий на її довгому життєвому шляху, лише заправка на цьому шляху. Коли ця людина вдосталь розважиться з тобою й ти втратиш для неї будь-яку привабливість, для неї ти підеш на викид. Вона викине тебе безжально, як одяг або ганчірку, і ось тоді тобі стане боляче. Коли вона вирішить тебе викинути, твої сльози будуть марними, твої благання будуть марними, і навіть якщо ти встанеш перед нею на коліна, це буде марно; деякі навіть позбавляють себе життя, але й це марно – таку людину ніщо не зворушить. Щойно вона втратить сексуальну потребу в тобі, вона скаже, що не має до тебе почуттів, що вона тебе розлюбила, і вирушить на пошуки нової здобичі на заміну тобі. Ось тоді ти й збагнеш, що такі люди не годяться для шлюбу, що всі ці думки про принца на білому коні, другу половинку або кохання мрії – це лише оманливий прийом, і тільки тоді ти усвідомиш, що сексуальне бажання – це не справжня любов. З ким би не зустрічалися такі розпусні та розгнуздані люди, вони відчувають лише сексуальне бажання, а не справжнє кохання. Вони ніколи не мають жодних намірів бути з тобою довіку чи виконувати хоч якісь зобов’язання. Вони просто віддаються іграм сексуального бажання. Коли вони вдосталь розважаться, а їхнє сексуальне бажання буде задоволено, вони не захочуть навіть поглянути на тебе зайвий раз, і їм буде неохота навіть пожаліти тебе. Щойно вони знайдуть нову пасію, ти станеш колишнім коханням, і тоді тобі залишиться хіба що лити сльози. Тому і чоловіки, і жінки, зустрічаючись із кимось або шукаючи партнера, іноді стикаються з такими нечестивими людьми. Така людина починає хтиво про тебе думати та спокусою заманює тебе у свою пастку, і все ж ти віриш, що вона дійсно тебе кохає, і довіряєш такій людині щастя всього свого життя. Лише коли тебе відкинуть копняком і кинуть, ти все ж усвідомиш, що помилився в людині, що це не хтось із людськістю, здатний виконувати зобов’язання, а хтось розпусний і розгнузданий. І тоді вже запізно шкодувати: у плані шлюбу це звивистий окільний шлях. У кого нормальна людськість, тому може все життя боліти від досвіду того, що ним погралися, але дияволи залишаються байдужими, зі скількома б людьми вони не гралися; вони навіть почуваються щасливчиками, тішаться, задоволені й нетерпляче бажають загравати та гратися з іще більшою кількістю людей протилежної статі. Вони вважають це щастям усього життя, називаючи це своїм умінням і здібністю. Для нормальних людей стосунки з ними обходяться занадто дорого. Тож якщо ти хочеш бути в стосунках, тримай очі розплющеними та дивися на речі ясно; у жодному разі не вибирай диявола. Якщо ти зустрічаєшся з нормальною людиною, то навіть якщо ви розійдетеся, вона не завдасть тобі занадто глибокого болю; ви щонайменше зможете залишитися звичайними друзями. Але якщо ти зв’яжешся з дияволом, він власними руками зруйнує все твоє життя. Скажи Мені, скільки щирості та справжніх почуттів у нормальної людини? Скільки в неї енергії в цьому житті? Якщо в кожних нових стосунках ти зрештою опиняєшся обдуреним, так що тобі завдають глибокого болю від того, що обманюють тебе та граються з тобою, то ти пройдеш весь свій життєвий шлях під цією тінню, і від того твоє існування буде дуже болісним. Тож чи ти зустрічаєшся з кимось протилежної статі, а чи просто спілкуєшся з ним, потрібно найбільше остерігатися саме таких розпусних і розгнузданих людей. Неважливо, чоловік ти чи жінка: якщо ти не вмієш бачити людей наскрізь і не знаєш, чи не є людина розпусною та розгнузданою, то не можна безрозсудно зв’язуватися з нею, щоб тебе не обдурили й ти не шкодував усе життя. Коли з’являться гіркі наслідки, зіткнутися з ними доведеться тобі одному; ніхто не зможе зробити цього замість тебе, і ніхто не зможе втішити твоє поранене серце. Навіть якщо ти кажеш, що бачиш людей наскрізь, можливо, ти не в змозі бачити їх точно. У наш час ні в кому не можна бути впевненим. Поки людина не отримала спасіння, у неї є лише бажання прагнути до істини; може здаватися, що вона має порядну людськість, але непевно, як усе складеться насправді, якщо ти станеш із нею жити. Будь-хто, хто не розуміє істину та не спасений, ненадійний. Чому такі люди ненадійні? Скажи Мені: хіба є хоч хтось, хто, живучи в цьому злому світі, без здобуття істини може опиратися будь-якій спокусі й бути непохитним серед будь-якого злого віяння? Немає жодної такої людини. Тому надійних людей не існує. Що це означає – що надійних людей не існує? Це означає, що для будь-якої людини, чи то чоловіка, чи то жінки, вступ у шлюб – це початок трагедії. Коли доводиться день у день дбати про повсякденні потреби, стикатися з різними життєвими дрібницями та неприємностями, то важко сказати, чи зможуть двоє пройти цей шлях до кінця, чи підтримуватимуть вони по дорозі одне одного, чи буде в них щастя й чи знайдуть вони спільну мову та спільні прагнення. Тому щойно людина вступає в шлюб і стикається з реальним життям, починаються страждання. Бач, коли ти один, з усім справлятися легко; ти можеш сам вирішувати за себе. Проте коли двоє живуть разом, чи можеш ти просто приймати всі рішення самостійно? Чи піде інша людина назустріч тобі? Чи підеш ти назустріч їй? Чи стане вона піклуватися про тебе та рахуватися з тобою? Чи станеш ти піклуватися про неї? Усе це невідомі величини. Навіть якщо людина, яку ти зустрів, не розпусна й не розгнуздана, а ти відчуваєш, що ви підходите одне одному та можете вступити в шлюб, те, чи зможе вона зрештою виконати свої зобов’язання в межах шлюбу, невідомо, і те, чи зможеш ти в межах шлюбу пройти з нею цей шлях до кінця, теж невідомо. У тебе бракує впевненості навіть у собі й віри навіть собі самому, і це доводить, що й інші такі самі – це само собою зрозуміло, чи не так? (Так.)

Якщо в повсякденному житті ти стикаєшся з людьми такого типу – розпусними, провокативними та розгнузданими – і вони намагаються зблизитися з тобою, тобі слід знати, навіщо їм це. Якщо ти не відмовиш їм або якщо через боязкість, наївність, дурість, невігластво чи відсутність досвідних знань ти даси їм домогтися свого й це призведе до лихих наслідків, то зрештою від цих наслідків постраждаєш саме ти. Розпусні й розгнуздані люди – дияволи – ніколи не відчувають ані провини, ані докорів сумління за те, що дають волю сексуальному бажанню чи роблять щось аморальне. Вони вважають, що це не має значення; вони думають, що користуються ситуацією у власних інтересах і що в житті так і має бути. Але якщо ти нормальна людина, то совість і розум у твоїй людськості просто не можуть витримати таких ударів, мук і тяжкої шкоди. Тож якщо ти зустрічаєш таких розпусних і розгнузданих людей, будь обережним. Молися Богу, просячи Його захистити тебе, щоб ти не впав у спокусу. Особливо якщо ця людина знає багато прийомів, є досвідченим звабником і до того ж коханням твоєї мрії, тим, кого ти прагнеш здобути, то ти можеш дуже легко впасти в спокусу й дуже легко опинитись у непоправній ситуації, зрештою отримавши поганий фінал, якого ніхто не хоче побачити. До того часу і твоє серце, і розум, і плоть уже будуть певною мірою скалічені. Коли після цього ти прийдеш виконувати свій обов’язок і постанеш перед Богом, щоб слідувати за Ним, багато речей зміниться – вони вже ніколи не будуть такими, як перше, і ніколи не зможуть повернутися до того, якими були раніше. Коли людина проходить через якісь аномальні чи складні переживання, пов’язані із сексуальним бажанням, це залишає в її серці певні жахливі сліди, які будь-якій нормальній людині буде нелегко забути все життя. Хоча з поступовим плином часу ці спогади та цей біль можуть мало-помалу ослабнути, але якщо ці події певною мірою зашкодили тобі й покалічили тебе, то вони довіку залишаться у твоїй душі невідступним кошмаром. У цьому житті ти ніколи не зможеш повернутися до колишнього життя; твій внутрішній світ більше не буде таким чистим і простим, як раніше, і повернутися до колишнього стану буде неможливо. І тоді, коли ти прийдеш виконувати свій обов’язок, на серці в тебе лежатиме зайвий тягар, який ти захочеш скинути, але не зможеш. Що мається на увазі під цим тягарем? Під ним маються на увазі різні спогади про досвід того, як тобі заподіяли шкоду. Думати про ці спогади буде нудотно, а ще вони часто турбуватимуть твоє серце й емоції. Тож твій внутрішній світ уже не буде таким чистим і простим, як раніше; у твоїх емоціях тепер буде багато такого, чого не має бути в нормальній людськості. Певною мірою це заважатиме твоєму життю й виконанню обов’язку, а також твоїй вірі в Бога та прагненню до істини. Це й називається тягарем. Отже, щойно хтось, незалежно від віку, впадає в спокусу романтичного зв’язку з дияволом, він природно впадає в незрозумілу зневіру. Для нормальної людини це недобре явище.

У реальному житті люди часто стикаються з певними розпусними й розгнузданими особами. Після цих слів, сказаних у сьогоднішній бесіді, ви навчилися розрізняти осіб такого типу та знаєте, що це не нормальні люди, а дияволи, тож коли вони спробують спокусити тебе, ти зможеш рішуче їм відмовити. Не відмовляй їм натяками й тактовно, не соромся їм відмовити й тим більше не бійся таких людей. Звісно, якщо тобі байдуже, диявол це чи ні, і ти кажеш: «Мені вже за тридцять або сорок, а я досі не маю досвіду шлюбу; якщо в когось дійсно є така потреба в мені, я з радістю погоджуся», то раз тебе не турбують ні можливі наслідки, ні душевні шрами, Я більше ні слова не скажу. Я говорю все це для того, щоб деякі дурні люди, що не остерігаються спокус протилежної статі та не вживають жодних запобіжних заходів проти цього, знали, яке ставлення правильно мати, коли їх спіткає спокуса. Якщо тобі байдуже, що хтось розпусний і розгнузданий, байдуже, що він диявол, і вже те, що ти йому подобаєшся, для тебе велика честь, – точно як у тому вислові невіруючих: «Чоловік кладе життя за того, хто його розуміє, а жінка чепуриться задля того, хто нею захоплюється», – і ти думаєш: «Якщо я дійсно подобаюся комусь як жінка, це показує, що я непогано виглядаю, тож для мене це має бути величезна честь. Значить, хай він сміливо підходить до мене; я це вітаю й зустріну його з розпростертими обіймами», як вам таке ставлення? Скажіть Мені, цей вислів «Жінка чепуриться задля того, хто нею захоплюється» поштивий до жінок? (Ні.) Чоловік має жертвувати життям заради тих, хто його розуміє, а жінка має чепуритися задля того, хто нею захоплюється, – чи правильний цей вислів? (Ні.) Чому жінки настільки упосліджені? Чоловіки теж упосліджені, тож вони мають класти життя за інших. Ким би не був твій задушевний друг, він твій пан, заради якого ти повинен пожертвувати життям, – чому ж твоє життя настільки нікчемне? Може, воно належить іншим, а не тобі? Бог дорожить людським життям найбільше, бо це життя, це дихання, дане Богом; це базова умова, необхідна для того, щоб створена плоть змогла рухатися та стати живою істотою. Якщо ти не дорожиш своїм життям, а мимохідь віддаєш його іншим і жертвуєш ним заради них, про що це свідчить? Хіба це свідчить не про те, що ти упосліджений? (Так і є.) Це свідчить, що твоє життя ламаного гроша не варте. Ти ним не дорожиш, ти не використовуєш його для здійснення найбільш значущих і цінних учинків, але ти ось так просто помреш за будь-кого, хто тебе розуміє. Це свідчить, що твоє життя занадто дешеве; це просто гниле життя, таке ж нікчемне, як життя собаки, кішки чи курки. То чи правильний цей вислів «Чоловік кладе життя за того, хто його розуміє»? (Ні.) Цей вислів принижує та зневажає людей; це вислів, у якому життям не дорожать. З готовністю померти за інших – хіба людське життя дається легко? Життя не дається легко; людині не можна просто взяти й умерти з такою готовністю. Тому вислів «Чоловік кладе життя за того, хто його розуміє» неправильний і безпідставний. А чи правильний вислів «Жінка чепуриться задля того, хто нею захоплюється»? (Теж неправильний.) У чому він неправильний? Чи було таке, що колись цей вислів дуже вам подобався, ви його дуже схвалювали та навіть вважали істиною, девізом? У тебе колись був той, хто тобою захоплювався? Якщо той, хто тобою захоплювався, був тобі симпатичний, для тебе це було честю? (Не те щоб честю – можливо, у душі я раділа.) Тоді це недалеко від відчуття, що для тебе це честь. Ця радість – це добре? (Ні.) Чому ні? (Коли жінка вбирається заради того, щоб чоловік відчував до неї захоплення й симпатію, живе тільки заради чоловіків і присвячує цьому всі свої думки, то, як на мене, жити так – це досить упосліджено.) Чи є якісь відмінні погляди? Вислів «Жінка чепуриться задля того, хто нею захоплюється» сам по собі ставить жінок у нерівне становище порівняно із чоловіками. Він вимагає від жінки чепуритися, щоб догоджати чоловікам, жити заради того, щоб радувати чоловіків, і відчувати, що коли вона комусь подобається та нею хтось захоплюється, для неї це завжди честь. Це нерівноправність; це саме по собі точно відображає низький статус жінок. Прихований сенс вислову «Жінка чепуриться задля того, хто нею захоплюється» полягає в тому, що неважливо, чи подобається жінка іншим за гарну зовнішність, а чи приваблює чоловічу симпатію тим, що вміє оздоблювати себе так, щоб радувати око, – у будь-якому разі вона має вважати це за радість і честь. Це саме по собі приниження жінок. Цей вислів говорить жінкам, що цінність їхнього існування, джерело їхнього щастя, полягає в тому, щоб комусь подобатися, а якщо вони нікому не подобаються, то вони мають почуватися нещасними, досадувати й розмірковувати про те, чому ж вони нікому не подобаються та чи вони як жінки не живуть нікчемним і невдалим життям. То хіба вислів «Жінка чепуриться задля того, хто нею захоплюється» – не приниження жінок? (Так і є.) Хіба у фразі «Жінка чепуриться задля того, хто нею захоплюється» під «тим, хто нею захоплюється» на увазі зазвичай не мається чоловік? Цей вислів сам по собі ставить чоловіків у позицію панів, над жінками. Він означає, що жінка має вважати за честь, що вона подобається чоловіку – пану – і що він її цінує. Якщо ж вона не подобається чоловіку, – пану, – то з нею щось не так, вона не варта любові, вона невдаха в житті й не годиться бути жінкою. Бачиш, це непомітно підносить статус чоловіків, дозволяючи їм сідати жінкам на шию та вивищуватися над ними. Саме в цьому й полягає хиба у вислові «Жінка чепуриться задля того, хто нею захоплюється». Крім того, хіба жінки подобаються чоловікам тільки за зовнішність і оздоби? А чи жінки подобаються чоловікам лише тому, що чоловіки бачать їхню лагідність, доброчесність, достоїнство та граційність? Чи жінки подобаються чоловікам лише тому, що радують око? (Ні, це для задоволення сексуального бажання плоті.) То з якою ж метою жінки намагаються догоджати чоловікам і радувати їх? (Теж заради того, щоб потурати сексуальному бажанню плоті.) Тобто і в чоловіків, і в жінок є потреби в плані одне одного, і найбазовіша із цих потреб – та, що стосується сексуального бажання плоті. Потреба чоловіка в жінці полягає не тільки в тому, що йому подобається її зовнішність, але й у тому, щоб на основі цього здобути її фізично – кажучи прямо, щоб отримати її тіло для задоволення власного сексуального бажання. Отже, мета, що стоїть за висловом «Жінка чепуриться задля того, хто нею захоплюється», насправді полягає в задоволенні сексуального бажання чоловіків. Від жінок вимагається не тільки виглядати й оздоблюватися так, аби радувати око чоловіків, але ще й задовольняти їхнє сексуальне бажання. Жити так – це настільки упосліджено, хіба ні? Якщо жінки досі думають, що цей вислів правильний, що це те, чого вони мають досягати й дотримуватися, то жінки принижують себе. Чоловіки мають сексуальну потребу в жінках і хочуть гратися з їхніми тілами; якщо жінки, замість того щоб вважати це ницим і ненависним, усе одно чепуряться задля тих, хто ними захоплюється, вважаючи це за найбільшу честь у житті, за найвищу честь, то хіба вони не принижують себе? (Принижують.) Це повне позбавлення жінок їхніх прав. Це не тільки позбавляє жінок їхнього права на існування, їхнього достоїнства та їхніх прав людини, але ще й змушує їх думати, ніби це найбільша честь. Хіба це не жорстоко? Це неймовірно жорстоко! У жінки не просто немає самостійності й геть немає прав людини – вона може відчувати щастя, радість і захват лише на підставі того, що догодила чоловікові та повністю задовольнила його. Від якого б нелюдського поводження не страждали жінки, від них усе одно вимагають цим пишатися. Хіба це не знущання із жінок і не калічення жінок? Як сучасні, так і давні жінки беруть вислів «Жінка чепуриться задля того, хто нею захоплюється» за девіз, за свою життєву мету. Хіба це не геть неправильно? Хіба це не хитрість, яку використовує сатана, щоб знущатися з людей і вводити їх в оману? (Так і є.) Якщо ти жінка, а чоловік отримує від тебе задоволення та його серце сповнене нечестивої хіті до тебе, що ти відчуєш, якщо дізнаєшся про це, – що це огидно чи що це величезна честь? (Що це огидно.) Думаючи про тебе, він думає лише про твоє тіло та зовнішність, водночас даючи волю власному сексуальному бажанню. Що більше він тобою насолоджується, то сильніше його переповнює сексуальне бажання до тебе; те, що в ньому розбурхується, коли йдеться про тебе, – це виключно хтиві думки. Він навіть намагається всіма способами заволодіти тобою, щоб насолодитися твоїм тілом, повністю задовольнити своє сексуальне бажання й дати йому волю. Якби ти знала, що в нього такі наміри щодо тебе, хіба ти все одно вважала б, що вислів «Жінка чепуриться задля того, хто нею захоплюється» правильний? Хіба ти все одно вважала б, що коли ти комусь подобаєшся та він тебе цінує, це честь? (Ні.) Якщо ти жінка з почуттям сорому та достоїнством, ти маєш гидувати цим висловом, а також відчувати відразу до того, що подобаєшся таким людям, і відкидати це. Лише живучи саме так, ти маєш достоїнство. Коли ти дійсно радуєш людину та вона тебе цінує, то причина тут у твоїх моральних якостях, прагненнях, розумінні істини, а ще в тому, що людина хоче отримати від тебе щось повчальне та допомогу, – причина тут не в тому, що вона хоче милуватися твоїм тілом, аби потурати сексуальному бажанню й задовольняти його. Якщо хтось милується тобою незалежно від твоїх моральних якостей і того, прагнеш ти до істини чи ні, тільки за те, що твоя зовнішність і фігура приємні для ока та можуть повністю задовольнити сексуальне бажання цієї людини, і все ж ти не відчуваєш до цього ні відторгнення, ні відрази, а, навпаки, відчуваєш, що подобаєшся йому, – зокрема, через те, що він розпускав із тобою руки, ти ще більше відчуваєш, що подобаєшся йому, – і ти навіть вважаєш це за честь, значить, ти себе принижуєш. Якщо, незалежно від того, хто має якісь умисли чи нечестиві наміри щодо твого тіла, тобі байдуже, і поки ти подобаєшся цій людині, ти вважаєш, що для тебе це особлива честь і що для тебе це почесно, то ти не людина з гідністю й достоїнством, і ти не добра жінка. Припустімо, що хтось має в тобі сексуальну потребу, і в тебе таке відчуття, що ти знайшла і когось, хто тебе розуміє, і до того ж можливість дати волю сексуальному бажанню; на стрільця й звір біжить, і ви сходитеся, бо ви одним багном мазані. У такому разі ти людина без усякої гідності й достоїнства, яка не заслуговує на симпатію; ти того ж типу, що й розпусні та розгнуздані люди. Якщо ти справді жінка з достоїнством, ти маєш відчувати відразу, відторгнення й огиду до того, що подобаєшся таким розпусним і розгнузданим людям. Звісно, якщо причина, з якої ти подобаєшся комусь, – це дійсно твоя людськість, прагнення чи певна сильна сторона, то й у цьому немає нічого почесного. Мета, з якою люди кажуть «Жінка чепуриться задля того, хто нею захоплюється», точно полягає не просто в тому, що чоловік цінує жінку. Цей вислів однозначно ставить чоловіків у позицію, за якої вони вивищуються над жінками. Точніше кажучи, цей вислів виник у межах засади, що чоловіки вищі, а жінки нижчі. Крім того, реальність така, що в будь-якій соціальній системі жінки – вразлива група та розглядаються як придатки й іграшки чоловіків. Тому вислів «Жінка чепуриться задля того, хто нею захоплюється» – однозначно ганьба для всіх жінок. Якщо жінки особливо схвалюють цей вислів, то для них це горе, і всіх жінок, які його схвалюють, слід зневажати. А чи мають чоловіки схвалювати точку зору, що «Жінка чепуриться задля того, хто нею захоплюється»? (Ні.) Якщо чоловік бачить, як жінка чепуриться задля того, хто нею захоплюється, хіба в нього не виникає відчуття, що така жінка живе дуже ганебно, і хіба він не почне теж зневажати таку жінку? (Так і є.)

Тепер ясно, правильний вислів «Жінка чепуриться задля того, хто нею захоплюється» чи ні? (Неправильний.) Цей вислів – не позитивна річ і не правильна думка чи погляд. Подивіться в Біблії й у словах, виражених Богом, – чи є там хоч одне речення, що велить жінкам чепуритися задля тих, хто ними захоплюється? Чи є там хоч одне речення, яке встановлює для чоловіків і жінок ієрархічний поділ за статусом і говорить, що чоловіки стоять вище за жінок? Ні, немає. Ось що записано в Книзі Буття в Біблії: жінка – це кістка від кісток чоловіка та плоть від плоті його. І чоловіки, і жінки – людські істоти, створені Богом; перед Богом вони рівні, без ієрархічного поділу, без розмежування на вищих і нижчих. Ділити людей на вищих і нижчих, ранжувати їх за статусом – це те, чим займається сатана; це реальний доказ того, що сатана пригнічує та переслідує жінок. Відколи Бог на початку створив людство, чоловіки і жінки були рівними в Божих очах. І ті, і ті – створені істоти й об’єкти Божого спасіння. Бог ніколи не говорив, що чоловіки вищі, а жінки нижчі, і Він не говорив, що чоловіки мають головувати чи панувати над жінками, що чоловіки мають вивищуватися над жінками, що чоловікам треба віддавати перевагу перед жінками в будь-якій роботі чи що чоловіки мають власну думку та все тримають на собі, тоді як жінки мають більше до них дослухатися. Бог ніколи такого не говорив. Це лише через сатанинське розбещення серед людей виникли вислови про те, що чоловіки вищі, а жінки нижчі, і далі в усьому суспільстві, в усьому людстві сформувалася ця тенденція, що постійно пригнічувала жінок під владою чоловіків. Після того як жінки потрапляють під вплив усіляких злих віянь сатани та вводяться ними в оману, через брак розуміння істини вони відчувають, що гірші за чоловіків або нижчі за статусом, ніж чоловіки. Ось чому багато жінок і до сьогодні досі вірить, що вислів «Жінка чепуриться задля того, хто нею захоплюється» правильний. Це дуже сумно. Якщо люди не розуміють істини, вони досі залишаються введеними в оману та контрольованими різними думками й поглядами сатани в багатьох конкретних питаннях. Навіть це дрібне питання дуже показове, чи не так? (Так.) З якої причини жінки добровільно опускаються? З тієї, що через загальну суспільну обстановку жінки не можуть мати рівний статус із чоловіками й тому мають поступатися їм, створювати для них сприятливі умови, а також іти на багато жертв і платити велику ціну, щоб задовольнити чоловіків. Причина тут у суспільстві, у різних злих віяннях, проваджених сатаною. Отже, хіба тепер, зрозумівши істину в цьому плані, не можна зробити однозначний висновок щодо вислову «Жінка чепуриться задля того, хто нею захоплюється»? (Можна.) Цей вислів облудний і не відповідає істині, так? (Так.) Хіба, почувши про реальний стан речей, жінки не відчувають, що всі ці роки жили життям, повним образи й задухи? То хіба жінкам досі потрібно чепуритися задля тих, хто ними захоплюється? (Ні.) Будучи частиною створеного людства, жінки відрізняються від чоловіків лише статтю й фізіологією; в інших аспектах між ними немає геть ніяких відмінностей. У Божих очах чоловіки і жінки абсолютно ніяк не відрізняються за статусом. Бог ніколи й за жодних обставин не висував до жінок інших вимог, ніж до чоловіків. У таких аспектах, як кількість тих, кого обирає Бог, надія на спасіння, можливість виконувати обов’язки, ті обов’язки, які вони можуть виконувати, і та робота, яку вони можуть робити, жінки загалом рівні чоловікам; жінки не гірші за чоловіків. Реальний стан речей саме такий.

Раніше ми вже говорили про прояви розпусності, розгнузданості та провокативності тих нечестивих людей, у яких природа-сутність дияволів, а також про те, як поводитися з нечестивими людьми при зустрічі з ними, коли йдеться про вступ у романтичні стосунки чи пошук партнера. Чи сподіваєтеся ви зустріти таку людину, щоб разочок пережити роман, разочок побути безтурботними та разочок дати собі волю? (Ні.) А чи сподіваєтеся ви зустріти кохання своєї мрії, другу половинку, того самого чи ту саму? (Ні.) Неважливо, сподіваєшся ти на це чи ні. Головне – потрібно розрізняти цих розпусних, розгнузданих і провокативних людей, у яких нечестива природа-сутність, і триматися від них подалі. Як кажуть невіруючі, більшість із цих людей – досвідчені звабники, богемні й романтичні. Більшість дорослих має бути в змозі розпізнати людей такого типу при зустрічі з ними; можливо, більшість дорослих зрозуміє, що хтось саме такого типу, коли пару разів поспілкується з ним. Такі люди заграють з усіма без розбору; неважливо, скільки тобі років, – якщо ти виглядаєш достатньо добре, вони можуть загравати з тобою, через що ти потрапиш у їхню пастку, нітрохи не усвідомлюючи, що відбувається. Така людина постійно говорить тобі щось ніжне й ласкаве, турбується та дбає про тебе, рахується з тобою. Вона знаходить нагоди кидати тобі любовні погляди, приносить чай і воду, а часом навіть купує невеликі подарунки, шоколадки тощо. Коли ти геть не остерігаєшся, вона прориває твою оборону та проникає в серце. Мимоволі в тебе виникає відчуття метеликів у животі, варто тобі лише подумати про цю людину; якщо ти кілька днів не бачишся з нею, то почуваєшся так, наче тобі чогось не вистачає, і думаєш: «Ніхто навколо не дбає про мене так, як ця людина. Здається, я її кохаю. А вона теж у мене закохалася?». Що це за стан? (Впадання в спокусу.) Деякі досвідчені звабники вміють заманювати людей, удаючи байдужість: певний час вони проявляють до тебе турботу, розпалюють твій апетит, а потім зникають, щоб ти сам клюнув на гачок. Коли ти усвідомлюєш, що закохався в ту людину та не можеш без неї жити, ти потрапив у пастку кохання, ти вже заворожений. Заворожений, ти повністю потрапляєш у полон до тієї людини. Що ж це за пастка кохання, у яку потрапляють люди? Це не сімейна прихильність, не дружба, не турбота й любов між людьми, а тенета сексуального бажання. Потрапивши в пастку сексуального бажання, ти можеш легко втратити контроль. Понад дев’яносто п’ять відсотків людей, особливо молодих, не можуть подолати це й вибратися з такої пастки. Що ж робити в такому випадку? Раз ти знаєш, що вибратися з такої пастки дуже складно, то не давай собі потрапити в неї. Роби все можливе, щоб триматися подалі від людей, речей і обставин, які можуть завести тебе в цю пастку. Певний час тримай дистанцію, молися Богу та читай Божі слова. Поступово твої сексуальні потреби згаснуть і зникнуть, пастка перестане тебе тримати, і загалом ти подолаєш цю спокусу. Але невідомо, як ти впораєшся наступного разу, коли зіткнешся з такими спокусами й пастками, і чи зможеш ти їх подолати. Єдиний спосіб тут – часто поставати перед Богом для молитви й пошуку істини та триматися подалі від різних спокус. Звісно, озброїтися істиною та зрозуміти її – це основа основ. Але озброїтися істиною – це непросто; для цього потрібно пройти через певні переживання, а духовний зріст збільшується не так швидко, тому й захист у різних аспектах теж неможливо вибудувати так швидко. Що ж робити в такому разі? Необхідно часто жити перед Богом і мати керівництво Божих слів, роботу Святого Духа та Божий захист. Якщо в тебе буде все це, а також твоя особиста рішучість, то при зіткненні з такими спокусами в тебе будуть заходи захисту. Крім того, знаючи природу цього та наслідки, до яких це призведе, ти свідомо уникатимеш таких обставин, і це доведе, що в тебе є рішучість відкидати такі спокуси. Тоді Бог через таке твоє ставлення та суб’єктивне бажання допоможе тобі врятуватися від подібних спокус. Якщо ти стикаєшся з такими обставинами й відчуваєш у душі відразу та ненависть, але не знаєш, як відмовити, то помолися Богу, просячи Його захистити тебе й усунути для тебе ці обставини. Коли в тебе будуть такі благання й побажання, то, можливо, через потреби церковної роботи людину, яка становить для тебе небезпечну спокусу, переведуть деінде, їй стане незручно продовжувати з тобою контактувати, і ти більше з нею не зіткнешся. Це Бог тобі допомагає; це Божий захист. Оскільки Бог бачить твоє особисте бажання, ставлення, цілеспрямованість і рішучість, Він активно та всебічно допоможе тобі виконати твоє бажання, і це дасть той результат, що ти будеш під захистом. Коли ця людина піде та перестане тебе домагатися, ти можеш відчути певну душевну порожнечу, подумати, що трохи шкода, що вона пішла, і навіть пофантазувати: «Якби ця людина досі була тут, чи могли б ми добре ладнати?». Час від часу в тебе можуть виникати такі думки, але з Божим захистом ти зрештою тримаєшся подалі від спокуси. Мимоволі це поступово блякне у твоїй душі, поступово відступає від тебе, а із часом ти знову знаходиш спокій, повертаючись до колишнього стану життя й нормального умонастрою. На цьому все й закінчується. Те, що сталося, не становило для тебе жодної загрози й перешкоди, а, навпаки, стало потужним доказом і свідченням щодо твоєї перемоги над сатаною та того, що ти віддалився від диявола й відкинув його. Хіба це не чудово? (Чудово.) Коли ця спокуса ось-ось мала стати для тебе загрозою, у той небезпечний момент завдяки твоєму ставленню та співпраці Бог тебе захистив. Бог організував для тебе підхожі обставини, давши тобі бути непохитним. Це сприяє збільшенню твого духовного зросту; це посилить твою віру, рішучість і бажання практикувати істину, дасть тобі мотивацію та дозволить твоєму духовному зросту збільшитися. Якщо, коли тобі випаде ця спокуса, ти не захочеш ні відкинути, ні уникнути її, і тобі бракуватиме бажання практикувати істину, – ти просто дозволиш усьому вільно йти своїм ходом, будеш готовий прийняти цю спокусу та навіть домагання й плутання диявола, тобі дедалі більше подобатиметься такий стан, ти дедалі більше хотітимеш жити в таких обставинах і не станеш активно молитися Богу, просячи Його усунути такі обставини, – то, побачивши таке твоє ставлення до справи, Бог не стане тебе змушувати. У Своїх діях Бог ніколи нікого не примушує. Раз тобі так подобається ця людина, раз у тебе є відчуття, що вона може принести тобі таке велике щастя й радість, доставити тобі задоволення, то Бог не стане ні позбавляти тебе такої радості й щастя, ні прибирати цю людину подалі. Що ж до наслідків, то їх доведеться взяти на себе лише тобі одному. А станеться ось що: поступово ти впадеш у спокусу та хтиві плутання дияволів, нечестивих, розпусних і розгнузданих людей, і зрештою втратиш докори сумління та Божу присутність. Насолодившись щастям і радістю від потурання сексуальним бажанням плоті, ти не відчуваєш сорому й не можеш відірватися від таких спокус – це називається добровільним падінням. Ти відчуваєш, що ти найщасливіша людина у світі, дуже насолоджуєшся цим щастям і радістю, вважаєш, що тобі поталанило мати таке щастя й радість, і дуже задоволений тим, що потрапив у таку пастку кохання. Що ж Бог іще може зробити чи сказати в такому разі? Бог не стане тобі нічого підказувати, не стане тебе ні про що попереджати й не стане нічого робити. Вперед, насолоджуйся. Остаточні наслідки для тих, хто потрапив у пастку сексуальних бажань, передбачувані. Ніхто з тих, хто потрапляє в пастку кохання, зрештою не буде ні щасливим, ні радісним; навпаки, фінал може бути лише болісним і трагічним. Узяти на себе такі наслідки доведеться лише тобі одному, і ти це заслужив. Чи діє Бог за принципами? (Так.) Бог поважає твій вибір. Не думай такого: «Бог наглядатиме за мною та триматиме мене в узді; Він не дасть мені ні зустрічатися з кимось, ні задовольняти мої сексуальні потреби». Ти помиляєшся; Бог не втручається у твої справи. Чого хоче Бог, то це захистити тебе від впадіння в спокусу, від того, щоб злі люди ввели тебе в оману, а сатана розтоптав і скалічив тебе. Проте якщо ти вирішив піти назустріч сатані, Бог каже: ти в цьому вільний, і це твій вибір; раз ти цього хочеш, раз ти про це не шкодуєш, то Бог не стане тебе примушувати; ти один пожинатимеш те, що посіяв, і коли настане час і ти вдаришся в сльози, не скаржся, що Бог тобі не нагадував, і не нарікай, що Бог тебе не захистив. Бог хоче тебе захистити, Бог хоче, щоб ти тримався подалі від спокуси, але ти відмовляєшся. Якби Бог прибрав геть людину, яка тобі подобається, людину, з якою ти сплутався в пастці кохання, ти б пішов шукати її, ти б поводився як божевільний, ти б утратив контроль над собою, ти б скаржився на Бога й дорікав Йому за те, що Він не зважає на твої почуття та не розуміє твоїх труднощів. Тому Бог такого не робитиме; Бог не змушує людей робити те, чого їм не хочеться. Раз ти сам обрав цей шлях, ти один муситимеш узяти на себе жахливі кінцеві наслідки. Ніхто не прийме цей удар замість тебе. Тепер ця справа зрозуміла? (Так.)

Якщо деякі люди стикаються з плутаннями дияволів і сатан – нечестивих людей – і не відмовляють їм, а готові провести з ними все життя, це їхній власний вибір. Коли це зрештою призводить до гірких наслідків, таким людям не слід звинувачувати інших; їм залишається тільки ненавидіти себе за те, що вони надто упосліджені й надто збочені, бити себе по обличчю та проклинати себе. Які б гіркі плоди ти зрештою не пожав, Бог тут ні до чого. Не говори: «Чому Бог не захистив мене? Чому Бог тоді не зупинив мене?». Кажу тобі: Бог не зобов’язаний цього робити; Він уже чітко сказав тобі те, що мав сказати. Ти людина зі здатністю мислити самостійно; Бог дав тобі свободу волі, і ти маєш право вільного вибору. Отже, Бог дає тобі право робити вибір, коли ти стикаєшся з будь-чим. Оскільки ти маєш право вибору, то гіркі плоди, які ти зрештою пожинаєш, породжені твоїм власним вибором, тому ти не маєш нарікати на Бога чи перекладати провину на інших, де тільки можеш. Робота, яку виконує Бог, – це казати тобі істину й указувати шлях до спасіння. А те, за Богом ти вирішиш слідувати чи за сатаною, залежить уже від тебе. Якщо ти благословенна людина та бажаєш прагнути до істини, то слідуй за Богом. Якщо ж ти не любиш істину, а натомість любиш світ і нечестя, – якщо твоє життя просто нічого не варте, – то вибирай слідувати за сатаною; ніхто тебе не зупиняє. Деякі люди й до сьогодні хибно розуміють Бога та Божий дім, постійно скаржачись: «Мені вже за тридцять або сорок, а я ще ні з ким не зустрічався та не був у шлюбі – Божий дім цього не дозволяє!». Коли це Божий дім обмежував людей, не даючи їм зустрічатися й одружуватися? Тут ти вільний; Божий дім у це не втручається. Однак є одна умова: якщо ти це зробиш, то не зможеш виконувати обов’язок у церкві з повною зайнятістю, бо коли ти вступиш у романтичні стосунки й утратиш бажання виконувати свій обов’язок, це затримуватиме роботу церкви. Якщо ти справді хочеш зустрічатися й одружитися з кимось, то спершу передай роботу, за яку відповідаєш, і наші шляхи тимчасово розійдуться. Чи всім зрозумілі принципи в цьому питанні? (Так.) Якщо хтось хоче зустрічатись або одружитися з кимось, це цілком прийнятно; цього ніхто не обмежує. Однак без розбору загравати з представниками протилежної статі й заважати церковному життю – це неприйнятно. Ті, хто без розбору заграє з іншими, – дияволи; це нечестиві, розпусні й розгнуздані люди, і Божий дім категорично не дозволяє присутності таких людей. Особи цього типу без розбору заграють з іншими й домагаються їх, у якій би групі людей вони не опинилися. Подібно до паршивих овець, вони спричиняють паніку, і через них іншим завжди неспокійно та не по собі. Де б вони не жили церковним життям, завади від них створюють чадну атмосферу та перетворюють церкву на безладний хаос. Такі люди не тільки саботують роботу церкви, але й заважають нормальному укладу виконання братами й сестрами своїх обов’язків. Потрібно пильно спостерігати за такими людьми й обмежувати їх, а тих, хто спричиняє серйозний вплив, необхідно ізолювати або вичищати. Дехто каже: «Я нашкодив лише кільком людям – це ж не велика проблема, правда?». Якщо ти можеш нашкодити кільком, то здатен нашкодити й десяткам. Ось що ти таке. Коли хтось безрозсудно заграє з іншими й недоречно дає волю сексуальному бажанню в церкві, – і тим самим шкодить людям, – це неприйнятно. Якщо ти хочеш із кимось загравати, іди в місця розпусти невіруючого світу; там тебе ніхто не обмежує. Але Божий дім – місце, де брати й сестри виконують свої обов’язки, – урочистий, тихий і священний; він не дозволяє жодним дияволам і сатанам заважати йому та саботувати його. Якщо будь-хто хоче перетворити церкву на місце для побачень або блуду, потураючи сексуальному бажанню, коли заманеться, це абсолютно неприйнятно! Це церква, місце Божої роботи, місце, де Святий Дух працює над очищенням і вдосконаленням людей. Кожен, чи то чоловік, чи то жінка, має бути достойним, порядним і займатися належною роботою. Загравати з людьми без розбору не дозволено, і недоречно давати волю сексуальному бажанню – теж. Якщо ти не можеш контролювати своє сексуальне бажання та просто хочеш дати йому волю, то вибери собі в подружжя підхожу людину, а не загравай без розбору з людьми в церкві. Будь-кого, хто без розбору заграє з людьми та викликає обурення братів і сестер, слід швидко вичищати або виключати, щоб він більше не заважав церковному життю. Зрозуміло? (Зрозуміло.) Між чоловіками та жінками мають бути межі. Якщо чоловік постійно крутиться біля груп жінок, причому не по роботі, не через важливі питання, якими треба зайнятися, а щоб красуватися серед жінок, давати волю сексуальному бажанню та загравати з ними без розбору, це домагання. Якщо жінка завжди з приводу та без приводу крутиться біля груп чоловіків і безрозсудно залицяється до них, грає очима та виставляє напоказ свої принади, з нею теж слід розібратися як із дияволом. Якщо ти нормально обговорюєш роботу чи бесідуєш про неї, це прийнятно, але загравання та флірт з усіма без розбору – ні. Будь-яка така поведінка, що викликає заворушення, – це завада церковному життю й підрив нормального укладу церковної роботи, і в Божому домі вона не дозволена. Кожен має відмовляти цим розпусним, розгнузданим, сексуально провокативним дияволам і триматися від них подалі. Коли більшість людей підніметься, щоб відкинути їх, розвінчати їх і віддалитися від них, зробивши так, щоб їхні спроби загравати з іншими зазнали невдачі та щоб вони в жодній ситуації не змогли домогтися свого, дияволи поступово перестануть робити те, що роблять. Якщо вони не можуть нормально виконувати свій обов’язок, а лише безрозсудно заграють з іншими та заважають їм, щойно випаде вільна хвилина, всюди заводять романтичні стосунки й насолоджуються відчуттям перебування в них, то вичищайте їх негайно. Швидко розрубайте гордіїв вузол і розберіться із цими блудниками – не давайте їм жодної можливості заважати людям. Завдяки нашій бесіді це питання тепер ясне? (Так.) Чи здобули ви щось? Чи є у вас шлях практики? Чи розрізняєте ви тепер цей тип розпусних і розгнузданих людей? (Так.) Чи ясно, як вам потрібно жити як людям, триматися належного вам місця та робити те, що вам слід робити в межах нормальної людськості? (Так.) У цьому є істини, які люди мають зрозуміти, принципи розрізнення, які люди мають уяснити, а також, звісно, істини-принципи, які люди мають практикувати, і шляхи, які вони мають обирати. Тепер, коли все це роз’яснено, це питання повністю висвітлено.

На цьому нашу сьогоднішню бесіду завершено. До побачення!

11 лютого 2024 року