Три категорії людей залежно від їхнього походження

Риси людей, які переродилися з тварин

Тема нашої минулої бесіди стосувалася того, як розрізняти людей і дивитися на них. Можна сказати, що людям такі теми цікаві, однак, оскільки ця тема дещо особлива та стосується важливого питання перспектив і доль людей, вона викликає в слухачів не такі почуття, як інші аспекти істини. Декому ці почуття не особливо приємні. Почувши цю тему, дехто може пережити значне внутрішнє сум’яття, і ті, хто нечутливий, теж можуть пережити певне легке внутрішнє сум’яття. Правильно? (Так.) У будь-якому разі, незалежно від реакцій людей, після бесід на ці теми Божі обранці отримують і певну допомогу щодо того, як розрізняти людей і бачити наскрізь усілякі справи, і можливість набути певної проникливості й уміння розрізняти. Правильно? (Так.) Минулого разу ми побесідували про деякі прояви та риси людей, що переродилися з тварин. Отже, які ж основні риси людей такого роду? (Минулого разу ми побесідували про те, що люди, які переродилися з тварин, мають чотири риси: по-перше, у них викривлене сприйняття; по-друге, вони особливо нечутливі; по-третє, вони особливо безтолкові; і, по-четверте, вони особливо дурні.) Ці чотири ознаки – суттєві риси людей, що переродилися з тварин. Отже, чи ви всі розібралися, у чому саме полягають суттєві прояви людей такого роду? Інакше кажучи, якщо судити за зовнішнім: їхнім мовленням, поведінкою та різними проявами їхньої людськості, – то які їхні прояви пов’язані із цими чотирма рисами? Наприклад, якими є риси їхнього підходу до істини, а також совісті й розуму їхньої людськості? Звісно, загалом ці ознаки охоплюються цими чотирма рисами: викривленим сприйняттям, нечутливістю, безтолковістю й дурістю, чи не так? (Так.) А тепер, ґрунтуючись на певних проявах, які ви бачите та з якими стикаєтесь у реальному житті, роз’ясніть ці чотири риси детальніше. Про які ще прояви ви знаєте? Наприклад, люди, що переродилися з тварин, дуже нечутливі. Якщо ти вкажеш їм на їхню проблему, просто навівши символічний приклад, вони все одно не зрозуміють, навіть якщо ти скажеш їм про цю проблему кілька разів. Тому тобі треба прямо сказати: «Я говорю про тебе», щоб вони усвідомили, що йдеться про них. Інакше вони вважають, що йдеться про чужу проблему, а їх це не стосується, і думають, що в них усе гаразд. Хіба це не нечутливість? (Це вона.) Щоб вони хоч трохи відреагували, це потрібно тикнути їм просто під ніс. То чи можуть вони сприймати істину? (Ні.) Чому вони не можуть сприймати істину? (Тому що в них млява реакція, і вони не можуть зрозуміти сенс Божих слів. Коли інші вказують їм на їхні проблеми, вони осягають лише доктрину чи припис; вони не можуть сприйняти це з позитивної точки зору, і тому позитивне входження для них неможливе.) Це відсутність здатності до сприймання. Що стосується нечутливості, то коли хтось указує на певний тип стану, така людина просто не може збагнути, як він її стосується, чи справді в неї є такий стан, а чи ні, чи справді в неї самої є така проблема, а чи ні, – вона не може ні збагнути всього цього, ні зрозуміти того, що каже інший. Навіть якщо ти уточниш, що саме вона зробила, які слова сказала чи який прояв продемонструвала в який день, а вона знатиме, що ти говориш про неї, вона тільки й осягне, що певну справу, твердження чи речення, і запам’ятає це бездумно й поверхово. Запам’ятавши це, вона просто чіплятиметься за припис: не казати таких-то слів і не робити таких-то речей; робити такі-то речі й чинити так-то. Вона може дотримуватися цього припису все життя, відмовляючись приймати хоч чиїсь бесіди, і тут її навіть дикими конями не відтягнеш. У міру розвитку ситуації час, географічні умови, люди, справи, речі тощо змінюються, і тому ти кажеш тій людині, що те, як вона робила раніше, уже не працює та їй потрібно скоригувати свій підхід і стратегію, – хоча сам принцип тут насправді не змінився, – але людина не може цього сприйняти. Вона каже: «Я вже стільки років так практикую, і, як на мене, усе добре. Я практикую на основі того, про що багато років тому бесідували лідери і працівники. Навіщо мені щось міняти?». У неї ще й є якась основа. Але насправді вона просто роками дотримується припису, навіть сама того не знаючи й не усвідомлюючи.

З точки зору такої риси, як викривлене сприйняття, її прояви демонструє більшість людей, перероджених із тварин. Вони мислять не так, як нормальні люди. Їхні ідеї дуже ексцентричні, дивні, а часом навіть вражаюче несподівані – ти просто не можеш собі уявити, чого б це вони так думали, і тобі ніколи й на думку не спадало, що хтось у цьому світі може обмірковувати питання в такий химерний спосіб. Їхні думки можуть тебе приголомшити. Причина в тому, що люди з нормальним мисленням зазвичай обмірковують питання згідно з нормальним способом мислення, тоді як у тих, які переродилися з тварин, спосіб мислення дуже чудернацький. Вони часто висловлюють певні химерні й безглузді твердження, і коли їх чує людина з нормальним мисленням, її це полохає. Якщо ти спробуєш обміркувати якесь питання згідно з їхнім способом мислення, то подумаєш, що він дуже дивний і заводить у глухий кут. Оскільки в них такий спосіб мислення, то в реальному житті – чи то при виконанні обов’язків, чи то при взаємодії з іншими, чи то при зіткненні з певними обставинами, людьми, справами та речами – їхні ідеї завжди дуже химерні, і вони не ладнають із більшістю людей. Вони не схожі на істот, що живуть у світі людей, – натомість здається, ніби вони живуть в іншому світі. Ти ніколи не можеш утямити, чому вони думають саме так і чому їм спадають на думку такі речі. Те, як вони обмірковують питання, часто виходить за межі мислення нормальної людськості та відхиляється від належної траєкторії нормального мислення. У кінцевому результаті всі вважають, що такі люди обмірковують питання в дуже дивний спосіб, з дуже дивної позиції та за дуже дивними принципами. Якщо така людина присутня при тому, як усі обмірковують якесь питання чи бесідують про нього, а більшість присутніх не вміє розрізняти, не має власних поглядів або не розуміє істин-принципів, то часто буває так, що щось із викривлених думок і поглядів цієї людини зупиняє хід їхніх думок або спричиняє переривання й заваду в нормальному обговоренні. І який кінцевий результат? Після довгих обговорень люди виявляють, що висловлений цією людиною погляд відхиляється від правильного шляху, що він не об’єктивний і не практичний – ба більше, він вельми ексцентричний, а те, як ця людина обмірковує питання, ще й украй чудернацьке. Коли нормальні люди розмовляють і спілкуються, бесіда стає жвавішою, питання, про які йдеться, стають усім яснішими, і що більше люди розмовляють, то далі просувається обговорення теми. Проте варто цій людині вставити хоч слово, і розмова відхиляється від теми. Інші не знаходять слів, у них усіх виникає відчуття, що ця людина каже щось занадто дивне, і вони не можуть на це відповісти. Так обговорення початкової теми переривається. Хоча в людей такого типу «оригінальні» думки й погляди, вони незмінно розходяться з поглядами, які озвучують люди з нормальним мисленням. Їхні думки й погляди не з тих, які мають бути притаманні нормальній людськості, і не вписуються в межі мислення нормальної людськості, тому те, що кажуть такі люди, для інших звучить дивно чи навіть немислимо, а їхні рішення та шляхи ніяк іншим не допомагають – ба більше, у них є природа переривань, завад, підриву та саботажу. Якщо такі люди мовчать, усе гаразд, і хід думок у всіх залишається певною мірою ясним, але коли вони втручаються в розмову та висловлюють свій погляд або пропозицію, то почуте всім заважає та перериває їх, в обговоренні теми виникають відхилення, і досягти хороших результатів стає важко. Проте людина дійсно високого рівня може точно визначити, у чому суть проблеми, збагнути її ключову точку та поділитися правильним шляхом до її розв’язання. Вона щонайменше може висунути певні значущі та цінні пропозиції, що розвивають хід думок інших людей. Якщо вона висуває пропозицію, а всі вважають її доречною та готові її прийняти, значить, пропозиція, висунута цією людиною з високим рівнем, поцілила в ключову точку проблеми, бо ця людина здатна бачити речі наскрізь. Якщо ж вона промовчить, то всі можуть три дні провадити обговорення й так і не дійти до якогось висновку. Бачите, у людей обох цих типів оригінальні погляди, не такі, як в інших, – але погляди, які озвучує людина з високим рівнем, можуть допомогти іншим побачити наскрізь сутність питання та знайти правильний напрямок і шлях практики, коли люди розгублені. Людина з викривленим сприйняттям не така. Її погляди й викривлений спосіб мислення часто мають ефект руйнування та завад, коли люди обговорюють питання чи ведуть нормальні розмови. Тому якщо людина з викривленим сприйняттям, що переродилася з тварини, залучена до будь-якої церкви чи до будь-якого аспекту роботи, вона буде схильна спричиняти переривання й завади, і всі будуть нею ситі по горло й думатимуть про себе: «Відішліть уже її якнайшвидше – вона занадто дратує! Щодня вона верзе нісенітниці, що не стосуються справи, і ще вважає себе такою вже глибокодумною, тоді як насправді її слова – це суцільні облуди». Спочатку деякі люди можуть захоплюватися кимось таким, але із часом вони побачать його наскрізь і скажуть: «У нього немає жодних проникливих ідей. Він просто цілий день театрально вдає із себе мудреця. Насправді погляди й ідеї, які він озвучує, абсолютно абсурдні та просто ніяк не стосуються питань, які потребують розв’язання». Вони почнуть вважати його докучливим і відчують до нього неприязнь. Тож якщо людина такого типу під час виконання свого обов’язку відповідає за якусь дуже технічну чи професійно складну роботу або береться за якусь важливу роботу, вона швидко почне викликати в інших роздратування, бо погляди й вимоги, які вона озвучує, завжди спантеличують людей і залишають їх невпевненими щодо того, як учинити належно. Якщо ж це просто звичайний послідовник, який лише слухається вказівок і наказів, то в тому, що він робить, часто з’являтимуться певні відхилення. Лідерам, працівникам і людям навколо доведеться постійно стежити й наглядати за ним. Щойно вони перестануть за ним дивитися, як він наробить помилок, і іншим неминуче доведеться допомагати йому виправляти його помилки, рятувати становище та розгрібати за ним те, що він наробив. Зрештою, коли всі побачать, що людина такого типу невиправна, вони скажуть: «Він постійно створює тут завади, і через це нікому немає спокою. Хіба не можна його відіслати? Хай іде куди хоче!». Ось така реакція буде в усіх. Спочатку вони будуть із ним терплячі й думатимуть: «Усі ми брати й сестри, ні в кого з нас немає великого духовного зросту, і наше розуміння істини поверхове – підтримуймо одне одного та допомагаймо одне одному». Але в ході тривалої взаємодії із цією людиною вони побачать її наскрізь. Виявляється, її проблема не в малому духовному зрості – у неї проблема з рівнем і сприйняттям. Річ не в тому, що її сприйняття поверхове чи її мислення інфантильне: радше, її сприйняття викривлене. Те, як вона дивиться на речі, і її думки й погляди не вписуються в межі нормального мислення, а міркування в неї часто не такі, як у всіх інших. Вона відмовляється приймати те, що кажуть інші, навіть якщо це правильно, і хоч як їй не пояснюють, вона не слухає. Коли вона утвердиться у власній думці, її навіть дикими конями не відтягнеш. Інакше кажучи, вона не може відрізняти хороше від поганого. Те, що вона вважає хорошим у своїх думках і поглядах, для людей із мисленням нормальної людськості – не що інше, як викривлені речі, речі, про які не скажеш на людях. Її погляди не просто інфантильні або низькопробні й нікчемні – це просто не ті думки й погляди, які породжує мислення нормальної людськості. Тому люди такого типу не можуть ладнати з більшістю. Причина тут не в розбещеному характері, не в перешкодах, викликаних різницею в життєвих звичках або мовними бар’єрами, і точно не в тому, що вони коять якісь лихі вчинки чи поводяться гротескно. Насамперед причина в цих рисах, які демонструє їхня людськість: у викривленому сприйнятті, нечутливості, безтолковості та дурості, – через які вони й не спроможні ладнати з більшістю людей. Звісно, злі люди й антихристи теж не ладнають із більшістю людей, але хоч у них і присутня та сама ознака, проте сутність або явище їхньої нездатності ладнати з іншими не такі, як у людей, що переродилися з тварин. Злі люди й антихристи не можуть ладнати з іншими, бо за своєю сутністю вони – дияволи, тоді як люди, що переродилися з тварин, повністю позбавлені мислення й інтелекту нормальної людськості, а також совісті й розуму нормальної людськості, і тому нормальним людям дуже важко з ними розмовляти: ті можуть говорити лише про дрібні побутові справи, які не стосуються принципів, через що спектр тем спілкування дуже обмежений. Зрештою, перероджені з тварин – це не перероджені з дияволів: вони відрізняються від людей того роду, а також належать до категорії живих істот. Тож поки не йдеться про важливі принципи, таким людям іще якось удається уживатися, спілкуватися та підтримувати взаємини з іншими в повсякденному житті чи під час виконання обов’язків. Але коли справа стосується важливих істин-принципів або вибору того, яким шляхом потрібно йти, людина такого типу геть перестає вписуватись у компанію більшості людей і вже не може з ними ладнати. Наприклад, ти розмовляєш із такою людиною на повсякденні теми: улюблена їжа та страви, як їх смачно приготувати, різні речі про рідне місто тощо. Що більше ви розмовляєте, то більше вам є що сказати й то теплішою стає бесіда. Чи означає це, що ви двоє сумісні? Чи означає це, що ви належите до тієї самої категорії? (Ні.) Таке не можна визначити лише на основі подібної бесіди. Проте коли ви говорите на такі теми, як причини вашої віри в Бога та ваші погляди на віру в Бога, на теми, що стосуються думок і поглядів, істин-принципів, життєвого світогляду, цінностей, шляхів, якими йдуть люди, прагнень людей тощо, то ваші думки й погляди, ваші способи мислення дедалі більше розходяться, перестають бути в тій самій колії, і бесіда заходить у глухий кут. Чому ж так відбувається? Тому що сприйняття таких людей викривлене. Коли ти вперше чуєш таку людину, то думаєш, що вона дуже метка, але із часом ти виявляєш, що вона говорить лише слова й доктрини та що вона дуже зарозуміла. Твої почуття щодо неї змінюються, вони вже не такі теплі, виникають бар’єри, і категорії, до яких належите ви двоє, розмежовуються. Бач, коли ви обговорюєте сімейне життя чи ваше особисте минуле або розмовляєте на такі теми в межах повсякденного життя, як їжа, напої, дозвілля, інтереси та захоплення, ви ще можете спілкуватися. Проте щойно бесіда зачіпає думки й погляди, істини-принципи, життєвий світогляд, цінності, життєві шляхи або ставлення до Бога й обов’язку, спілкування заходить у глухий кут. Твій погляд на людину змінюється, і її погляд на тебе теж. У душі ти починаєш відчувати до неї певну неприязнь, а в її душі виникають бар’єри від тебе. Ти їй не подобаєшся, і вона тобі не подобається. Поступово ви віддаляєтесь одне від одного та більше не знаходите спільної мови. Так розмежовуються різні категорії людей. Отже, щоб розпізнати, до якої категорії належить людина, потрібно подивитися, яка в неї здатність до сприймання, чи має вона совість і розум нормальної людини, чи є в неї нормальне мислення й інтелект. Що стосується людей, які належать до типу перероджених із тварин, то конкретно про них ми більше не бесідуватимемо. Далі ми продовжимо бесіду розглядом інших двох типів людей. Закінчивши із цим, ми повернемося назад і порівняємо ці три типи. За допомогою цього порівняння те, як розрізняти ці три типи людей, ставатиме дедалі яснішим і чіткішим.

Риси людей, які переродилися з дияволів

Минулого разу ми згадували, що загалом люди поділяються на три категорії. Як розмежовуються ці три категорії? Вони розмежовуються на основі їхнього походження. Перша категорія – це ті, хто переродився з тварин, друга – ті, хто переродився з дияволів, а третя – ті, хто переродився з людей. Ми закінчили обговорювати риси тих, хто переродився з тварин, а тепер поговорімо про риси тих, хто переродився з дияволів. Які головні риси перероджених із дияволів ви можете назвати? (Такі люди ворожі до істини та до Бога.) Це досить загальне твердження; вам потрібно описати їхні суттєві прояви, а також узагальнити риси людей цього типу з їхніх щоденних виявів і конкретних проявів у житті. Ви знаєте, що таке риса? Риса – це прояв, що відображає сутність певного типу людей. Якщо хтось має риси певного типу людей, то він має сутність цього типу людей, а якщо людина належить до цього типу, то вона природним чином матиме ці риси – тут ніхто не виняток. Ось що таке риса. Чи можете ви назвати риси людей, які переродилися з дияволів? (Вони відчувають до істини особливу відразу та ненависть. Почувши істину, вони реагують люттю й огидою.) Реагувати люттю й огидою на побачену істину – це конкретний прояв. Що ще ви можете назвати? (Вони нечестиві й підступні. Я не впевнений – це вважається рисою?) Це трохи ближче. (Ще вони жорстокі й зарозумілі.) Жорстокість – це ще один конкретний прояв. Зарозумілість – це спільна риса розбещених людей, і вона притаманна не тільки тим, хто переродився з дияволів: перероджені з тварин і перероджені з людей – ці два типи – теж її мають. Окрім цих конкретних сатанинських розбещених характерів, які конкретні риси мають перероджені з дияволів у плані їхньої людськості? Інакше кажучи, які головні риси того, що вони виявляють, говорять і роблять у повсякденному житті? (Порочність.) Це одна з рис. Які ще риси в них є? І перероджені з дияволів, і перероджені з тварин мають певні особливі суттєві риси, проте риси цих двох типів людей абсолютно різні. Риси тих, хто переродився з тварин, – це викривлене сприйняття, нечутливість, безтолковість і дурість. Чому саме ці риси? Вони вже достатньо доводять, що в плані своєї сутності люди цього типу не дотягують ані до людських рис, ані до належного інтелекту та способу мислення, притаманних людям. Отже, ці дуже типові риси доводять, що люди такого сорту переродилися з тварин. Перероджені з дияволів відрізняються від перероджених із тварин. Які в них риси? Оскільки вони переродилися з дияволів, то вони дияволи, що перетворилися на людей. У них внутрішня сутність дияволів. Хоч вони й не тварини, – вони не дурні, не нечутливі та, можливо, не мають викривленого сприйняття, – але вони й не люди, і в них немає нормального мислення людей. Оскільки вони переродилися з дияволів, то їхня сутність і справжня форма, безумовно, повністю відповідають диявольським та ідентичні їм, без жодних відмінностей. Які ж риси тих, хто переродився з дияволів? Перша риса – те, що вони закореніло брешуть. Як би вони не брехали, їхні обличчя не червоніють, серця не тріпочуть, а самі вони поводяться надзвичайно нормально та природно, не допускаючи жодних огріхів і промахів. Ніхто не може розрізнити, які з їхніх слів правдиві, а які неправдиві. Друга риса – збоченість. Ви щойно згадали третю рису – зло. Люди, що переродилися з дияволів, мають три риси. Хоча це на одну рису менше, ніж у перероджених із тварин, але руйнівна сила та ступінь тяжкої шкоди, якої вони завдають людям, набагато більші за кривду та шкоду від перероджених із тварин, бо вони дияволи. За ступенем тяжкості засоби, якими дияволи завдають людям тяжкої шкоди, набагато серйозніші за ті, якими людям шкодять тварини. Заманювати людей у пастки, топтати їх, паралізувати їхню чутливість, вводити їх в оману та завдавати їм тяжкої шкоди – це в дияволів уроджене; це їхня природа-сутність. Тварини ж, окрім лютих звірів, загалом не мають великої руйнівної сили в тому, що стосується людей; лише деякі тварини завдають людям більш-менш тяжкої шкоди, поїдаючи людську плоть або інстинктивно шкодячи людям. Дияволи не такі. Неважливо, чи це великі дияволи, чи малі: немає потреби розмежовувати різні типи дияволів – усі вони однаково кривдять людей і завдають їм тяжкої шкоди. Будь-які так звані відмінності проявляються лише в засобах і методах, однак за своєю сутністю дияволи завжди тяжко шкодять людям. Незалежно від того, чи провокував ти їх, їхня природа-сутність завжди полягає в тому, щоб кривдити людей. Щойно ти зближуєшся з ними, щойно великі чи малі справи у твоєму житті зачіпають їх, виникає велика ймовірність, що вони тобі зашкодять. Якщо ти розумієш деякі істини, володієш деякими істинами-реальностями та розрізняєш цих дияволів, то ступінь шкоди, яку вони тобі заподіють, відносно зменшується або знижується. Проте якщо твій духовний зріст малий, ти не розумієш істини та належиш до тих, хто позбавлений істини й життя, то можна легко зробити висновок про ступінь шкоди, яку тобі заподіють: як ці дияволи захочуть тобі нашкодити, так і нашкодять, якою мірою вони захочуть тобі нашкодити, такої шкоди ти й зазнаєш. Ось таку шкоду людям завдають ті, хто переродився з дияволів. Бач, коли при владі дияволи, то навіть якщо ти їх підтримуєш, ти все одно зазнаєш від них шкоди, а якщо ти не підтримуєш їх або виступаєш проти них, ти однаково зазнаєш шкоди. Поки ти під їхнім правлінням, поки ти під їхньою владою, поки ти слідуєш за Богом, але не здобув істину та не був повністю здобутий Богом, ти достеменний переможений супротивник дияволів, їхня жертва, і ніхто тут не виняток. Це стосується великих дияволів. А перероджені з дияволів – це малі дияволи в реальному житті, це дияволи різних видів. Якщо ти житимеш разом із ними, то одним із найпоширеніших явищ буде те, що вони закореніло брехатимуть. Вони постійно тебе ошукуватимуть і постійно дуритимуть; ти не знатимеш, які з їхніх слів – правда, а які неправда, і це турбуватиме тебе настільки, що тобі кожен день буде не по собі. «Це він зараз сказав правду чи неправду? Це він знову намагається мене ошукати? Як мені розрізнити, правильно він каже чи неправильно?» Бач, якщо ти житимеш разом із ними, то тяжко постраждаєш від їхньої шкоди. Уже те, що вони постійно брешуть, турбуватиме тебе настільки, що ти будеш у повному сум’ятті, і щодня у твоєму серці не буде ні спокою, ні миру, ні радості.

I. Риса перша: закореніла брехливість

Люди такого типу – перероджені з дияволів – закореніло брешуть, і всі їхні вчинки вельми химерні. Що б вони потайки не казали іншим, що б не робили за чужими спинами, згодом вони не розповідають про це правду, а пропонують зовсім іншу версію подій. У розмовах із тобою вони кажуть погане про інших людей, а в розмовах з іншими – про тебе. У результаті між тобою та цими іншими людьми виникають бар’єри, і ви погано думаєте одне про одного. Насправді ж ви зовсім не знайомі й мало що знаєте одне про одного. Саме через вигадки цього диявола, покликані посіяти між вами розбрат, ви й стали ворогами. Диявол тобою погрався, однак ти досі не розумієш, що відбувається, і думаєш, що диявол сказав правду та що він до тебе добрий. Бачиш, той, хто закоренілий брехун, може аж настільки гратися людьми. Він бреше постійно; він часто пліткує, сіє розбрат і довільно вигадує чутки, перебільшуючи та прикрашаючи історії, а також роблячи безпідставні заяви у твоїй присутності. Це турбує тебе настільки, що тобі стає не по собі, і тобі постійно доводиться розрізняти й бути насторожі: «Що поганого про мене наговорив такий-то? Як мені ставитися до такого-то?». Він турбує тебе настільки, що ти впадаєш у повне сум’яття, і порушує ритм твого життя, твій життєвий уклад і твій поточний стан. Коли твій духовний зріст невеликий і ти не розумієш істини, коли ти її ще не здобув, ти часто опиняєшся під його впливом, і деякі його брехливі слова навіть вводять тебе в оману, турбують, сковують і зв’язують тебе. Припустімо, тебе обрали церковним лідером, і він тобі говорить: «Такий-то сказав про тебе: “Він ще думає, що може бути лідером? Насправді він нікчема, але при цьому в нього вистачає нахабства бесідувати з людьми про істину!”». Насправді та людина взагалі такого не говорила; це сам диявол хотів так сказати, і він перекладає провину за це на когось іншого. Через це одне-єдине зауваження диявола ти відчуваєш слабкість; ти постаєш перед Богом і молишся: «Боже, мій духовний зріст справді малий, і я не можу взяти на себе цю роботу. Я завинив Тобі, я не виконав свою роботу як слід. Я хочу скласти повноваження, але боюся, що це буде невірністю. Що ж мені робити?». Диявол стурбував тебе настільки, що ти не можеш продовжувати роботу; навіть якщо ти її й продовжуєш, то з певною негативною емоцією, поступово втрачаючи відчуття ноші в тому, що стосується церковної роботи, поки зрештою робота не паралізується. Тебе стурбували, чи не так? (Так.) З людиною такого типу дійсно клопітно жити, спілкуватися та працювати. У її словах забагато неправди та домішок, забагато її власної волі та її власних мотивів; усе, що вона каже, – брехня. Тобі постійно доводиться розрізняти: «Які з її слів правдиві, а які неправдиві? Що вона насправді робила за чужими спинами, а чого не робила? Чи вона істинна віруюча в Бога? Вона каже, що надалі неодмінно добре виконуватиме свій обов’язок і неодмінно виправдає те, що Божий дім її підвищив, – чи справді це слова від щирого серця? Чи діятиме вона згідно з клятвою, яку дала, і рішучістю, яку виразила?». Коли ти бачиш її поведінку, у голові в тебе одне за одним спалахують запитання. У тебе часто виникає відчуття, що ця людина страшна, але її слова звучать досить правдоподібно та розумно. Однак уночі вві сні ти бачиш, що її обличчя перетворюється на диявольське, що вона вишкірює ікла та розмахує кігтями, і ти замислюєшся: «Та чи справді це людина? Які з її слів правдиві, а які неправдиві? Чому це я не бачу її наскрізь? Такі люди занадто страшні!». Ти відчуваєш, що вона страшна й не варта довіри, проте коли ти перевіряєш її роботу, загалом вона прийнятна, а коли ти слухаєш її слова, то не помічаєш жодних огріхів. Однак ти просто не можеш побачити її наскрізь: у твоєму дусі є підозра, яку важко пояснити, а в серці ти постійно відчуваєш, що вона може спричинити проблеми, що її слова нещирі й не зовсім правдиві. Можливо, одного дня її брехлива природа вийде назовні, і це твоє відчуття щодо неї підтвердиться: ти виявиш, що твої тодішні підозри й відчуття щодо цієї людини були правильними та що хоча її слова й звучали дуже приємно та правдоподібно, усі вони були неправдивими й оманливими; за чужими спинами ця людина просто взагалі не робила справжньої роботи. То чи можна досі довіряти людині такого типу? (Ні.) Хоча серцем ти відчуваєш, що цій людині більше не можна довіряти, проте коли ти знову зустрічаєш її й чуєш її мову, її сприйняття здається досить чистим, її слова звучать приємно й ти не помічаєш у них жодних проблем, а зовні ця людина теж може терпіти тяготи й платити ціну. Ти роздумуєш: «Що тут відбувається? Можливо, я неправильно про неї судив; можливо, я був невеликодушним. Довірюся-но я їй ще раз. У будь-якому разі я зараз не можу знайти для цієї роботи підходящої людини їй на заміну, тому використаю-но я її ще раз». Далі ти продовжуєш її використовувати, а кінцевий результат однаково той самий: ти виявляєш, що вона знову тебе обманула. Говорить вона приємно, але насправді за чужими спинами вона просто дбає про власні справи та не робить нічого реального. Якщо за місяць проповідування Євангелія вона наверне десятьох людей, то неодмінно скаже, що навернула п’ятдесят. Вона просто не каже правди. Це закоренілий брехун, майстер брехні. Ти раз за разом довіряєш йому та використовуєш його, і в результаті тебе раз за разом дурять. І хто саме зрештою несе збитки? Звісно, переживаючи все це, люди розвивають уміння розрізняти інших, їхня проникливість зростає, досвід збільшується, і вони починають краще судити про інших, але що страждає насправді? Робота церкви. То скажіть Мені: хіба вже сама ця природа-сутність перероджених із дияволів – яка полягає в тому, що вони закоренілі брехуни, – не завдає іншим великої шкоди? (Завдає.) Наскільки велика ця шкода? Чи можуть вони вводити тебе в оману? (Так, нас можуть вводити в оману й експлуатувати.) Тебе можуть вводити в оману, експлуатувати й турбувати – чи може це дійти до того, що тобою почнуть маніпулювати? (Може.) Якщо ти молодий і недосвідчений, не розумієш істини та не бачиш речей наскрізь, вони зможуть тобою маніпулювати. Що це означає – те, що вони тобою маніпулюють? Це означає, що ти перед ними безпорадний, ти під їхнім контролем, ти зв’язаний ними по руках і ногах, те, як ти думаєш про речі, і твої думки й погляди перебувають під їхнім впливом і керуванням, а твої подальші дії відбуваються повністю згідно з їхнім планом, і ти повністю потрапляєш у пастку, яку вони для тебе розробили, – ось що означає те, що тобою маніпулюють. Вони планують усе це заздалегідь, за чужими спинами, використовуючи всілякі тактики, щоб плести проти тебе підступи. Вони бачать тебе геть наскрізь: що ти розумієш, а що не можеш розгледіти, які питання ти розрізняєш, а які ні, які твої межі, як тебе можна експлуатувати та які слова можуть ввести тебе в оману. Зрештою вони експлуатують твої недоліки та різні слабкі місця, щоб вигадувати брехню й дурити тебе. У душі ти чітко знаєш, що вони вчинили неправильно або що з їхніми словами щось не так і вони брехали, проте тобі бракує мудрості, щоб розібратись із цим; ти мучишся, проте безпорадний проти них, і тобі тільки й залишається, що ходити в них на повідку. Хіба це вони тобою не маніпулюють? (Маніпулюють.) Зрештою розвиток ситуації, аж до кінцевого результату, іде в тому напрямку, який вони намітили у своєму плані, – це означає, що вони тобою маніпулюють. Інакше кажучи, ти повністю втрачаєш здатність контролювати напрямок розвитку ситуації та в усьому ходиш у них на повідку. Зрештою вони домагаються свого в плані тієї мети, якої хочуть досягти, і того, що вони хочуть зробити, ким хочуть скористатися та як хочуть зробити справу. Скажи, хіба це вони не маніпулюють тобою? (Маніпулюють.)

Скажіть Мені: якщо говорити лише про природу перероджених із дияволів, яка полягає в тому, що вони закоренілі брехуни, то чи великої шкоди вони завдають Божим обранцям і особливо церковній роботі? (Великої.) Ця шкода величезна! Отже, крім упливу на повсякденне життя деяких людей, якої ще великої шкоди вони завдають людям? (Завади від дій тих, хто переродився з дияволів, для людей навколо дуже серйозні. Раніше я зустрічав одного такого. Де б він не був, це місце повнилось інтригами й боротьбою за владу та статус, між людьми виникали бар’єри, а ще брати й сестри відчували в серці темряву.) Це створювало хаос, чи не так? (Так.) Робити так, щоб люди підозрювали одне одного, боролись одне з одним і входили в стан хаосу, – ця шкода величезна! Отже, чи розрізнили всі згодом цього диявола? (Так.) Чи очистили від нього церкву? (Очистили.) Після того як церкву від нього очистили, чи підбили всі підсумки? Основні конкретні прояви його брехні, те, яку брехню він говорив, те, заради чого він брехав, методи й тон голосу, які він використовував при брехні, мета, якої він хотів досягти, – чи ви всі узагальнили ці конкретні методи та прояви? (Так. Наприклад, він закоренілий брехун; у його слів природа плутання слушного з хибним і виставляння чорного білим, і вони зображують позитивних постатей як негативних, а негативних – як позитивних. Він висував безпідставні звинувачення проти всіх, до кого відчував заздрість або ненависть, а також підбурював братів і сестер виступати проти цих людей, сіючи хаос. Іще він придушував деяких добрих людей і тих, хто виконував свої обов’язки результативно, і при цьому він просував тих, на кого дивився прихильно та хто до нього підлабузнювався.) Це антихрист, так? (Так.) Які основні методи брехні використовують люди такого типу? Вигадувати речі на рівному місці, прикрашати й перебільшувати історії, перекладати провину на інших, пліткувати, щоб створювати конфлікти, і сіяти розбрат – що ще? (Підливати олії у вогонь.) Підливати олії у вогонь і загострювати конфлікти. Наприклад, двоє людей досить добре ладнають одне з одним, не хочуть ні про що сперечатися та ні з ким ворогувати, але людина такого роду підливає олії у вогонь між ними, щоб вони почали сваритися. Якщо вона бачить, що ці двоє сваряться, то радіє, і її задум удався. Певні люди такого роду є в кожній групі. Розбещені характери є в кожного, але хіба ті, хто переродився з людей, стали б так чинити? (Ні.) Чому ні? У чому різниця між ними й тими, хто переродився з дияволів? (У нормальних людей є мінімальний стандарт совісті.) Правильно. У них є мінімальний стандарт совісті; у тому, як вони живуть як люди, їх стримує совість. Вони не стануть коїти цих морально розбещених учинків, учинків, скоїти які означає втратити гідність і достоїнство, або ж учинків, які шкодять іншим і вигідні їм самим. Наявність совісті означає, що в них є мінімальний стандарт, і тому їхні дії стримуються. То чи є совість у тих, хто переродився з дияволів? (Ні.) Які ж тоді в них серця? (Злостиві.) У них злостиві й нечестиві серця, тому вони здатні закореніло брехати, і як би вони не брехали, на душі їм не стає тяжко. Чому їм не стає тяжко? Тому що вони дияволи й не мають совісті, тож коли вони брешуть і коять зло, їм не стає тяжко, і вони не відчувають докорів. І навпаки, якщо вони не брешуть і якщо там, де вони перебувають, вони не коять якогось зла чи не влаштовують якихось заворушень і хаосу, а всі живуть мирно й радісно, всі живуть перед Богом, то на душі в перероджених із дияволів стає неприємно й тяжко. Чому їм стає тяжко? Тому що всі постають перед Богом, роздумують над Його словами, чинять відповідно до Його слів і до істин-принципів, живуть у межах нормальної людськості й не поклоняються переродженим із дияволів; вони не виділяються серед людей і не почуваються значущими, тому вони думають: «Як же нудно так жити, так невесело!». Щоб повеселитися, зробити життя цікавим, жити респектабельно та з почуттям значущості, їм потрібно каламутити воду, створювати проблеми, піднімати хвилі, влаштовувати серед людей заворушення та хаос. Як там кажуть? «Сіяти смуту». Люди такого типу люблять сіяти смуту, де б вони не були; їм не подобається триматися належного їм місця. Нормальні люди хочуть триматися належного їм місця – жити стабільним життям і робити те, що повинні робити, заведеним ладом; їм не подобається сіяти смуту. Але ті, що переродилися з дияволів, не тримаються належного їм місця. Чому вони не тримаються належного їм місця? Тому що в людях такого типу живуть дияволи, а дияволи люблять створювати проблеми в будь-якій групі, де перебувають. Навіть якщо ти їх не провокував і не дратував, вони просто влаштовують проблеми самі – це сіяння смути. У якій би групі не перебував хтось такого типу, – чи ти дивишся на неї здалеку, а чи розпитуєш про обставини її учасників, – завжди виникає відчуття, що там демонічна атмосфера. Час від часу ти чуєш, що в одного конфлікт із другим, що третій не ладнає із четвертим і вони ігнорують одне одного, що в п’ятого із шостим суперечки в роботі, що сьомий постійно бореться за статус і його роботу завжди потрібно переробляти. Якщо ти бачиш будь-яку церкву, де постійно хаотична та каламутна атмосфера, де немає миру, де люди завжди не можуть ладнати чи гармонійно співпрацювати, то в цій церкві спричиняє завади один, а то й кілька дияволів. Скільки б дияволів не спричиняло завади в якійсь церкві, усі ті інші люди, у яких є певний мінімальний стандарт совісті та бажання чинити згідно з істинами-принципами, зазнають від дияволів тяжкої шкоди. Коли церкву очищено від дияволів усіх видів, а всі знову спільно живуть церковним життям і виконують свої обов’язки, атмосфера стає іншою. Хоч і не можна сказати, що всі палають завзяттям, але вони принаймні відчувають, що люди там мають людське тепло та не створюють проблем; атмосфера там не демонічна, а людська. Там, де атмосфера демонічна, під час спільних розмов у людей щось не так із виразом очей, а також із тоном голосу й атмосферою в той час, коли вони говорять. Розмовляючи, вони не дивляться одне одному в очі; ба більше, їхні слова дуже прості, ніхто з них не хоче говорити від душі, і між ними немає словесного контакту, наче між ними стіна. Між ними немає контакту; у душі в них ненависть. Можливо, ці люди тут жертви. Але неважливо, жертви вони чи кривдники: якщо коротко, у цю групу замішалися дияволи, і вони спричиняють у ній завади, турбуючи серця людей настільки, що ті перебувають у сум’ятті й не можуть знайти ніякого спокою. Коли люди в цій групі живуть спільно, вони постійно відчувають, що все незадовільно та не йде гладко, не можуть гармонійно жити разом, а про гармонійну співпрацю, звісно, тим більше не може бути й мови. Говорячи, діючи та виконуючи свої обов’язки в цій групі, люди завжди відчувають внутрішнє невдоволення, а ще між ними є бар’єри. Причина в тому, що в цій групі є дияволи, які спричиняють завади, і тому всі в ній скуті й невеселі.

Деякі люди пережили серйозні завади з боку дияволів і загалом стали об’єктами їхніх маніпуляцій. Коли Я побачив їх через місяць-два, їхні обличчя виглядали якось не так, ніби з них познущалися. Може, їм бракувало роботи Святого Духа та присутності Бога? Чому це вони виглядали так недоладно? Пізніше, за допомогою ретельних розпитувань, Я з’ясував, що дещо дійсно сталося: усіх тих людей контролювало двоє дияволів. Якою мірою дияволи їх контролювали? Дияволи робили що хотіли; упорядкування роботи, видані Вишнім, і принципи, про які бесідувало Вишнє, не могли реалізовуватися – усі вони існували там тільки номінально. Із цими двома дияволами, що перегороджували шлях, ніхто не наважувався ні висловити свою думку, ні доповісти про проблеми. Згодом деякі люди при згадці про цих двох дияволів так злилися, що аж плакали. Чого ж ти не розвінчав їх іще тоді? Навіть при тому, що там було стільки людей, ніхто не наважився виступити з розвінчанням дияволів – наскільки ж велика сила мала бути в тих дияволів? Зовні вони виглядають як люди, але насправді в них сутність дияволів. Куди б не пішла людина такого типу, інші її бояться. Від одного контакту з нею людям стає страшно, моторошно. Якщо таку людину зустріне дитина, вона перелякається до сліз. Наскільки страшно стає простодушним людям при зустрічі з людиною такого типу? У її присутності вони не сміють ні важко дихати, ні голосно говорити й навіть намагаються швидко обійти її стороною. Одна людина побачила, що ці дияволи не виконують роботу згідно з упорядкуваннями роботи, і сказала: «Так робити неправильно; це не узгоджується з принципами, про які бесідувало Вишнє». Один із цих дияволів відказав: «Тут я головний. Не будеш ходити по струнці – хочеш вір, хочеш ні, а я можу виключити тебе просто зараз!». Ту людину це налякало настільки, що вона зблідла, не наважилася знову висловити свою думку та зі сльозами промовила: «Я помилилася. Просто вважай, ніби я нічого не говорила. Прошу, прошу, не виключай мене!». Інші побачили це та сказали: «Він занадто грізний, його сила занадто велика! Він виключить кожного, хто його не слухається! Нам було нелегко отримати можливість виконувати свої обов’язки в Божому домі. Якщо він нас виключить, де нам шукати справедливості? Адже нам прийде кінець, чи не так? Хіба наша надія на спасіння не зникне? Нам точно не можна висловлювати свою думку; не можна, щоб нас виключили через миттєву необережність». Бачите, ось наскільки їм було страшно. Зрештою під час розвінчання дияволів деякі люди розвінчали те, як дияволи сіяли розбрат і створювали кліки, а інші розвінчали облуди, які дияволи поширювали, щоб вводити людей в оману. Насправді ці люди чітко бачили те зло, яке свого часу творили дияволи, – просто ніхто не наважився ні сказати хоч слово, ні вчинити опір. Деякі, говорячи, навіть плакали та виглядали досить жалюгідно. Проте чому ж вони не чинили опору, коли дияволи маніпулювали ними та контролювали їх? Чому тоді вони були безсилі? А тепер, коли дияволами зайнялося Вишнє, сили в них знайшлися. Скажіть Мені: якби Бог не наглядав за цими людьми з їхнім малим духовним зростом і нерозумінням істини, якби Він не оберігав їх, якби вони не були під Божим захистом, хіба дияволи не заподіяли б їм тяжкої шкоди – настільки, що їм прийшов би кінець? Хіба не так? (Так.) Бач, люди не так уже й бояться Бога, але коли їх мучать дияволи й сатани, люди так лякаються, що тремтять усім тілом і навіть не можуть плакати як слід, – наскільки ж сильно вони налякані! Коли Вишнє розвінчало цих двох дияволів і розібралося з ними, ті люди почули цю новину та нарешті відчули, що звільнилися. Ті кілька місяців вони були під контролем дияволів і жили під владою сатани, вони опинились у темряві, у непроглядній пітьмі, і волали в порожнечу. Їхнє життя було таким жалюгідним! Зрештою цих двох дияволів вичистили, і всі звільнилися та раділи. Я замислився: «Цього разу Вишнє вичистило тих двох дияволів – а якщо цим людям знову трапляться дияволи, що коять зло та контролюють інших, чи зможуть вони їх розрізнити? Чи зможуть вони зняти дияволів із посад без того, щоб Вишньому довелося братися за це питання та розв’язувати його? Чи зможуть вони всі разом розвінчати дияволів, підсумувавши всі їхні лихі вчинки, а потім знявши їх із посад, і не слухати їх, не давати їм сковувати себе у виконанні своїх обов’язків, а вигнати їх із церкви?». Але, судячи з їхнього духовного зросту, боюся, це для них недосяжне. Хоча ці люди щиро вірять у Бога, мають рішучість страждати, готові віддано виконувати свій обов’язок і прагнути до істини, але вони просто занадто боягузливі. Коли всього один дрібний диявол з’явився, щоб спричиняти завади, ці люди, незалежно від віку, зіщулились і злякалися – всі вони були здатні опинитися під його контролем і не наважитись опиратися. Побачивши це, Я був вражений тим, наскільки ці люди жалюгідні. Якби Бог не захищав людей, не дбав про них і не наглядав за ними, цей людський рід ніяк не зміг би вижити. Подивіться на те, що відбувається в реальному житті: поведінка різних дияволів, їхні цілі, методи й тактики ведення справ загалом збігаються, і їх легко розрізнити, однак коли різні дияволи з’являються, щоб спричиняти переривання та завади, сковувати, контролювати, зв’язувати Божих обранців і тяжко їм шкодити, мало хто наважується виступити з опором, ніхто не бере на себе ініціативу розвінчати цих дияволів і зняти їх із посад, не очищає від них церкву – вони просто дозволяють дияволам контролювати Божих обранців, заважати церковній роботі й саботувати її. Ці жалюгідні люди просто терплять усе це; на душі в них тяжко, і вони плачуть гіркими сльозами, молячись Богу, але рішень у них немає; у них немає мудрих методів, і вони не використовують істину як потужну зброю, щоб опиратися дияволам, битися з дияволами та розбиратися з ними. Ніхто цього не робить і не наважується робити; у них немає навіть відваги битися з дияволами. Якщо в будь-якій церкві з’являються злі люди чи дияволи, щоб контролювати людей, а також переривати роботу церкви й заважати їй, то більшість просто це терпить. Зрештою саме Божий дім береться за справу, щоб розібратись із цими різноманітними дияволами, поклавши край їхньому перебуванню в церкві, щоб брати й сестри могли бути під захистом, нормально жити церковним життям, нормально їсти й пити Божі слова та нормально виконувати свої обов’язки, а виконання різних завдань церковної роботи проходило впорядковано. Виключно завдяки тому, що Бог посилає людей, а Божий дім особисто розпоряджається виконанням цієї конкретної роботи та скеровує його, ці незрілі, нетямущі, слабкі люди захищені від того, щоб злі люди й антихристи вводили їх в оману та завдавали їм тяжкої шкоди. Які ж жалюгідні ці дурні й нетямущі люди, які не розуміють істини! У загальних обставинах весь людський рід розбещений сатаною; у конкретних життєвих обставинах люди зазнають завад, контролю й тяжкої шкоди з боку різних дияволів. У деяких людей малий духовний зріст і поверхове підґрунтя, тому при зіткненні із завадами з боку злих людей вони не можуть побачити ці речі наскрізь. Вони завжди думають, що в церкві не має існувати злих людей, і вважають, що між людьми немає любові та людського тепла. Деякі навіть утрачають бажання виконувати свої обов’язки й кажуть: «Краще б уже вірити в Бога вдома. Чому таким людям дозволено існувати в церкві?». Люди, які не розуміють істини, не можуть цього розгледіти. Вони не здатні винести уроки із цих питань; вони не знають, що за тим, що вони стикаються з такими речами, стоять благі Божі наміри; вони не знають, на чий бік стати та як підходити до цих питань, використовуючи істини-принципи; вони не в змозі об’єднатися з істинними братами й сестрами, щоб протистояти дияволам і боротися з ними. Хіба це не малий духовний зріст? Хіба це не жалюгідно? (Так і є.)

Перша риса людей, що належать до типу перероджених із дияволів, яка виявляється в їхньому повсякденному житті, – це закореніла брехливість. Неважливо, який у них вік, стать і походження, неважливо, скільки років вони вірять у Бога, – якщо в їхній мові постійно присутня брехня, якщо вони сповнені брехні та брешуть закореніло, значить, вони переродилися з дияволів; це не люди. Люди теж брешуть, бо мають розбещені характери; через лукавість і нечестя в розбещених характерах люди можуть брехати. Але в людей не той ступінь брехливості, що в перероджених із дияволів. Якщо хтось бреше закореніло, один цей факт уже достатньо доводить, що за своєю сутністю це не людина, а диявол. Через дію совісті для людей абсолютно неможливо дійти до того, щоб брехати закореніло. Хоча люди часом теж брешуть і вдаються до лукавства, їхня брехня – це лише нормальний вияв розбещеного характеру; тут ідеться про поодинокі випадки брехні в конкретних питаннях. Хоча зовні брехня людей і брехня дияволів можуть виглядати однаково, сутність у них різна. Коли брешуть дияволи, вони ніколи не відчувають ні докорів сумління, ні каяття. Ба більше, вони задоволені собою, вдоволені та відчувають, що досягли успіху у своїй брехні та скоєних актах обману. Якщо одна брехня не спрацює, вони ще більше старатимуться більше брехати й використовувати витонченіші обманні прийоми, аби обдурити побільше людей. Але після того, як збрешуть нормальні люди з розбещеними характерами, їхня совість неспокійна, вони відчувають докори, і їм соромно жити на світі. Якщо вони когось обдурили, то при новій зустрічі із цією людиною їм буде трохи ніяково. Якщо їм скажуть публічно визнати свою брехню та пообіцяти більше ніколи не брехати, а говорити тільки правду, їхній поточний духовний зріст для цього поки що недостатній. Однак у них є внутрішнє усвідомлення; через сказану брехню вони відчувають сором, провину та неспокій; вони відчувають внутрішні звинувачення. Проте ті, хто належить до типу перероджених із дияволів, брешуть закореніло. Збрехавши, вони не відчувають ні внутрішніх звинувачень, ні почуття провини. Чому вони не відчувають провини? Тому що вони дияволи. Почуття провини перед людьми чи Богом, почуття звинувачення в серці – це нормальне усвідомлення людської істоти. А раз вони дияволи, то вони позбавлені такого усвідомлення. Тому вони здатні брехати далі та навіть докладати до цього ще більше зусиль; вони брехатимуть далі та ніколи не зміняться. Коли ж зрештою припиняється їхня брехня? Тільки після останнього подиху їхнього фізичного життя, коли вони вже не можуть говорити, – лише тоді й припиняється їхня брехня. Проте дух брехливого диявола в них перероджується в когось іншого, і потім та людина теж продовжить брехати. Отже, брехлива природа дияволів ніколи не змінюється. Це і є закореніла брехливість. Перероджені з дияволів обманюють кого завгодно та здатні на будь-яку брехню. Вони можуть збрехати в будь-якій ситуації та про будь-яку справу, а їхня тактика брехні особливо витончена: ніхто не бачить, що вони брешуть. Бач, коли брехню каже той, хто бреше часто, це ніби нормальна людина говорить правду – це виглядає дуже природно, без жодних помітних огріхів. Ти можеш подумати, що він говорить правду. Якщо ти сприймеш його брехню за правду, у душі він посміється над тобою, думаючи: «Дурень. Я просто пожартував, а ти сприйняв це за правду? Ти таки геть дурний!». Побачивши тебе наступного разу, він знову стане брехати та гратися тобою, просто щоб подивитися, як ти відреагуєш на почуту брехню. Якщо ти знову сприймеш її за правду, він іще більше зрадіє, отримає ще сильніше почуття досягнення та ще більше почуватиметься успішним у тому, як він живе як людина. Скажи Мені, чи він людина? Чи є в нього людське усвідомлення? Чи є в нього людське почуття совісті? Очевидно, що ні. Що ефективніша його брехня, то більше він у душі задоволений і щасливий, то сильніше його почуття досягнення й то здібнішим він почувається. Якщо він хоч один день не бреше заради обману та ніким не грається, він відчуває, що цей день був дискомфортним і марним, а йому необхідно знайти можливість когось обдурити. Наприклад, якщо диявол бачить, що двоє людей мають добрі взаємини та гармонійно співпрацюють у виконанні своїх обов’язків, то на душі в нього стає дискомфортно, і він роздумує: «Посію-но я трохи розбрату й пущу трохи чуток, щоб ви двоє розсварилися, і ви більше не зможете знову поладнати, навіть якщо захочете». Лише кількома словами цей диявол обплутує тих двох людей павутиною спантеличеності, у них виникають розбіжності й суперечки, і між ними вже немає колишньої гармонії, від чого цей диявол відчуває втіху та надзвичайне щастя. Дияволи, що ховаються в церкві, постійно таким займаються. Дияволи невіруючого світу жорстоко заарештовують братів і сестер. Тобі достатньо сказати, що ти більше не віриш у Бога та не слідуєш за Ним, або поскаржитися на Бога чи зрадити Його, – і вони щасливі. Ти можеш робити що завгодно: можеш їсти, пити, ходити до повій, грати в азартні ігри; можеш скоювати підпали, вбивства та грабежі; можеш коїти будь-які злочини – поки ти не віриш у Бога, вони щасливі. Чи є зв’язок між тим, що дияволи роблять серед людей, і тим, що сатана робить у духовному світі? Чи є тут якісь подібності? Ці дияволи особливо ненавидять усіх, хто вірить у Бога та йде правильним шляхом. Усі, хто прагне до істини, або завжди наполегливо чинить згідно з принципами, або часто свідчить про Бога, або віддано виконує свій обов’язок, – коли дияволи бачать таких людей, вони зляться та сприймають їх як ворогів. Це не заздрість – це ненависть. Для досягнення своєї мети – руйнування – вони серед інших методів використовують обман за допомогою брехні, щоб турбувати тебе, вводити тебе в оману й тягнути тебе вниз. Їм може не бути жодної вигоди від усього цього, проте щойно вони затягнуть тебе вниз, так що ти втратиш віру в Бога, станеш негативним і слабким, утратиш бажання виконувати свій обов’язок або більше не зможеш гармонійно співпрацювати з іншими, дияволи досягнуть своєї мети й будуть щасливі, а їхні тривоги розсіються. Хіба не так роблять дияволи? (Так.) Той факт, що дияволи – закоренілі брехуни, не підлягає жодному сумніву. Візьми будь-яку людину – неважливо, яка в неї раса та зовнішність, висока вона чи низька, товста чи худа, потворна чи вродлива, неважливо, наскільки вона освічена та яка в неї вдача, великі в неї дари чи малі, чи є в неї сильні сторони, які її інтереси й захоплення: їй достатньо мати лише одну рису – бути здатною закореніло брехати й ніколи не змінюватися. Вона бреше не в поодиноких випадках, не від безвиході, не тому, що в деяких справах потрібно застосовувати мудрість, – навпаки, неважливо, є в цьому необхідність чи немає, неважливо, яка ситуація та контекст, неважливо, що це за справа: людина вперто бреше, вигадує щось, удається до махінацій і дрібних хитрощів. Якщо в неї є така риса, значить, істота цього сорту – достеменний диявол. Категорично не вірте, що він може стати доброю людиною, і категорично не вірте приємним словам із його вуст. Навіть якщо він виражає рішучість або дає страшні клятви, не вірте йому, бо це диявол, а не людина. Навіть якщо дияволи дають страшні клятви, це лише для того, щоб тимчасово зам’яти ситуацію; це все обман. Вони в корені не здатні чинити згідно з принесеними клятвами. Якщо ти їм віриш, то ти дурний; ти не бачиш сутності дияволів наскрізь. Вони можуть збрехати про що завгодно, тому їхні страшні клятви – теж брехня. Оскільки вони ніколи не вірять ні в те, що Бог проникливо спостерігає за всім, ні в те, що Бог відплатить за вчинки кожної людини, – вони не вірять, що Бог може так чинити, – то через це вони просто чинять як їм заманеться, брешуть і обманюють як забажають; заради досягнення своїх цілей вони здатні на що завгодно. Це риса дияволів, а також їхня природа-сутність. Тепер ви ясно це бачите, так? (Так.)

Люди, що переродилися з тварин, теж брешуть, точно як дияволи, бо мають розбещені характери, але коли їм дорікають, у душі вони певною мірою це визнають. Хоча вони можуть це визнати, через свої тваринні якості вони не можуть сприймати істину, тому вони ніколи не розуміють, що саме означає не брехати та що означає діяти згідно з принципами. Навіть якщо вони кажуть: «Я більше ніколи не збрешу, я хочу говорити правду», коли вони намагаються практикувати це, то виглядають дуже незграбними й дурними. Іншим смішно на це дивитися, і вони кажуть: «Хто ж так практикує істину? Вперше таке бачу – це справді розширило мій кругозір!». Це ніби тварина встає на задні лапи та ходить прямо, подібно до людини: це виглядає дуже недоладно та дивно. Деякі люди, що переродилися з тварин, теж хочуть бути чесними людьми та робити якісь добрі речі, але не можуть знайти точні принципи практики. Коли вони практикують, це виглядає дуже абсурдно та перетворюється на посміховисько. Іншим смішно на це дивитися, але ті люди все одно думають, що практикують чесність. Хіба це не безглуздо? Припустімо, ти їм кажеш: «Якщо ти хочеш бути чесною людиною, утримуйся від брехні, відмовок, спроб виправдовуватися та нерозумних сперечань. Цього достатньо. Це й означає бути чесним. Якщо ти зробиш щось, що порушує істину, і тим самим скоїш переступ, то можеш відкритись і оголити душу. Просто приймай будь-які чужі слова, що відповідають істині. Не роби нерозумних учинків, не роби безглуздих учинків». Але вони цього не розуміють. Коли вони це практикують, то хиблять. Як ви вважаєте, у чому полягає найбільша проблема людей такого типу? У тому, що вони не відповідають стандарту нормальних людей. Чи є різниця між переродженими з тварин і переродженими з дияволів? (Так.) У чому ця різниця? (Вони практикують викривлено не тому, що вони дияволи з диявольською природою, а здебільшого тому, що їм бракує рівня й вони не можуть досягти нормального мислення та розуму, які мають бути в людей.) Правильно, їхній рівень не дотягує. Люди низького рівня можуть суб’єктивно хотіти практикувати істину, але вони не в змозі осягнути принципи; вони можуть лише дотримуватися приписів. Тому їхня практика радикальна, дурна й неоковирна. Люди хочуть допомогти такій особі, але характер у неї як їжак, весь у колючках, і люди не знають, із чого почати. Як не бесідуй із нею про істину, вона ніби не здатна зрозуміти й осягнути її. Після п’яти-шести років допомоги та підтримки вона розуміє лише кілька слів і доктрин і все одно не може практикувати істину. Її рівень занадто низький. Але при цьому такі дурні люди постійно роблять щось огидне. Коли йдеться не про важливі або належні справи, то з увічливості або заради збереження обличчя ти ще можеш через силу розмовляти з ними. Але щойно справа доходить до належних питань, – наприклад, коли обговорюється виконання обов’язків або роботи, – у тебе виникає ніякове, некомфортне відчуття, і ти боїшся, що така людина якось опиратиметься чи заперечуватиме та поставить тебе в незручне становище. Такі люди не варті того, щоб обговорювати з ними належні питання. З ними просто не можна мати справу: від цього забагато проблем, і до того ж це позначається на належних питаннях. Такі люди постійно висловлюють перекручені аргументи й кажуть щось не по темі, і слухати все це просто огидно. Які ще викривлені речі роблять люди цього типу? Якщо в них виникають почуття до когось протилежної статі й вони відчувають нечестиву хіть, то вони вважають, що потрібно бути чесною людиною та відкритися про це, що це не можна тримати в собі, тому на зібранні вони говорять про це публічно. Людині протилежної статі, до якої вони мають почуття, від почутого стає ніяково та некомфортно, і вона соромиться. Якщо ти намагаєшся їх зупинити, вони засмучуються й кажуть: «Я говорю від душі та практикую чесність. Яке в тебе право не давати мені практикувати істину? Це моє право! Я нарешті набрався сміливості висловитися про це, а ти мене обмежуєш! Навіть Бог мене не обмежує – то яке ти маєш на це право? Бог навіть дає мені шанс бути чесною людиною – просто це ти дивишся на мене зверхньо та не даєш мені бути чесним. Якщо я триматиму це в собі та не скажу про це вголос, хіба це не приховування фактів? Хіба це не значить бути лукавою людиною? Тоді я не буду чесною людиною. Якщо я не буду чесною людиною, хіба Бог усе одно спасе мене?». Як бачиш, усім слухачам ніяково та соромно, однак ця людина ще й вдається в деталі, а ти навіть не можеш її обмежити. Скажіть Мені, як потрібно вчинити в цьому питанні: бути терпимим і терплячим або ж побесідувати про істини-принципи, щоб обмежити ту людину? (Нам слід побесідувати про істини-принципи, щоб обмежити її.) Якщо спочатку спробувати допомогти з любові, напучуючи її надалі не говорити таких речей, що не повчають інших, то чи зможе така людина зрозуміти та прийняти це? (Ні.) Отже, люди цього типу схильні до викривлень, дещо дурні, а їхній розум не дуже здоровий, тому їх залишається тільки обмежувати. Нечестива хіть є в усіх, і часом у людей бувають якісь почуття або певні думки щодо когось протилежної статі. Достатньо визнати це самому, приватно. Якщо все йде в поганому напрямку, надалі слід звести до мінімуму контакти із цією людиною чи уникати того, щоб залишатися з нею наодинці. Маючи справу з такими питаннями, ті, у кого нормальна людськість, використовують мудрі методи та діють згідно з принципами. Вони знають, що не можна розбиратися з такими питаннями, виключно застосовуючи принципи практики буття чесною людиною, і що тут необхідно застосовувати й деякі принципи мудрості. Проте люди, що переродилися з тварин, не вміють розбиратися з такими питаннями та навіть вважають, що публічно відкриватися про такі речі – значить бути чесним. Вони не знають, до яких наслідків це призведе. Намагаючись бути чесними, вони просто дотримуються припису та формальності. І який результат? Вони створюють проблеми і собі, і людині, до якої мають почуття, і всім іншим. Це впливає на людину, до якої вони мають почуття, сковує її, і вона відчуває, що не здатна подивитися ситуації в очі. Усім іншим після почутого теж трохи соромно, і вони думають: «Якщо ми це слухаємо, ми ніби ліземо в чужі приватні справи; але якщо не слухати його, він усе одно вперто говоритиме, вважаючи, що практикує чесність». Бачиш, усі вважають це питання каверзним і проблемним. Хіба ти не сказав би, що така людина – велика проблема? Якщо ти бесідуєш про принципи, вона їх не приймає, кажучи: «Коли ви практикуєте чесність і відкриваєтеся, вам можна говорити що завгодно, а мені й слова не скажи. Адже я теж практикую чесність, хіба ні? Чому я не маю права висловитися?». Такі люди навіть не звертають уваги на те, що говорять інші. Хіба про цю їхню справу годиться бесідувати публічно? Люди такого типу просто не можуть цього розгледіти й не розуміють принципів того, як бути чесним. Зрештою через них усі відчувають, що із цією ситуацією досить важко впоратися. Люди того ж типу наслідують їх, кажучи: «Дивіться, він навіть про таке може бесідувати. У нього справді є рішучість, він справді практикує чесність!». Ті, у кого чисте сприйняття, почувши це, розуміють, що практика цієї людини хибна й має відхилення. Якщо ти захочеш їй допомогти, вона цього просто не прийме. Що вона скаже? «Ти не зможеш мені допомогти. Моє сприйняття не таке, як у тебе. Я просто практикуватиму саме так». Що можна зробити в такому разі? Чи можеш ти їй допомогти? (Ні.) Якщо ти дійсно спробуєш їй допомогти, то в результаті лише погіршиш ситуацію; вона не тільки не прийме цього, але ще й почне сперечатися та не відчепиться від тебе. Хіба це не проблемно? (Проблемно.)

Ті, хто перероджений із тварин, теж демонструють прояви брехливості, проте їхня брехливість проявляється не зовсім так, як у перероджених із дияволів. Ставлення до брехні та методи брехні в них теж різні. Коли брехня тих, хто дияволи, викривається, то навіть якщо, не маючи іншого виходу, вони зовні визнають, що збрехали, вони все одно впевнені, що вчинили цілком виправдано. Вони вважають, що в цьому немає нічого страшного. Або навіть якщо вони висловлюють свою позицію та перед усіма визнають, що, збрехавши, вчинили неправильно, позаочі вони все одно так само брешуть і обманюють, анітрохи не змінюючись. Вони просто не вважають брехню нечестивою справою чи негативною річчю. Це їхня зброя для виживання – як вони можуть від неї відмовитися? Ті, хто бреше закореніло, вважають: «Якби, живучи в цьому людському світі, людина не брехала, якби вона відкривалась і викладала іншим усе начистоту, якби інші все знали та тримали під контролем, хіба в неї ще залишалося б власне “я”? Хіба в житті ще залишався б хоч якийсь сенс? Хіба в неї ще залишалося б достоїнство? Крім того, якби людина завжди говорила про все правду як вона є, наскільки життя було б нудним і прісним! Без брехні просто ніяк, є для неї причина чи ні». З якої точки зору не поглянь, навмисно людина бреше чи ненавмисно, а це природний вияв її натури. Словом, закореніла брехливість – одна з головних рис дияволів: це не підлягає жодному сумніву. Якщо розглядати лише під цим кутом, то для людей такого типу категорично неможливо прийняти істину та бути чесними людьми; вони на це категорично не здатні. Ба більше, вони відчувають презирство до Божої вимоги бути чесними людьми. Незалежно від того, стикаються вони з якоюсь конкретною ситуацією чи не стикаються, їхнє ставлення до цієї Божої вимоги до людей – бути чесними – завжди полягає в презирстві, глузуванні, неприязні й відразі. Вони зі зневагою дивляться на Божу вимогу та принцип життя по-людськи, що стосуються буття чесною людиною. У глибині душі вони відчувають до істини відразу та неприйняття; вони навіть відкрито виступають проти того, щоб бути чесними людьми, і відмовляються ними бути.

Закореніла брехливість – дуже явна риса перероджених із дияволів. Тобі достатньо лише близько контактувати з ними, підтримувати з ними взаємини, спілкуватися та взаємодіяти з ними в роботі чи житті, і ця риса або справжнє обличчя – їхня закореніла брехливість – потроху розкриватиметься. Тому розрізнити людей такого типу дуже легко. Тобі не потрібно дивитися на те, які в них думки й погляди щодо інших людей, справ і речей. Достатньо лише виявити, що хтось – закоренілий брехун, і вже на одній лише цій підставі ти можеш зі стовідсотковою впевненістю сказати, що це диявол, а не людина. Дехто запитає: «Чи є хоч один відсоток імовірності, що закоренілий брехун – не диявол і в нього ще надія на спасіння?». Кажу тобі: це категорично неможливо. Будь-яка людина, що бреше закореніло, – на сто відсотків диявол; немає навіть одного відсотка ймовірності, що це не так. Зрозуміло? Дехто скаже: «А чи може бути так, що хтось закореніло бреше, бо занадто глибоко розбещений, зазнав занадто сильного впливу злих віянь суспільства, а совість і розум його людськості погребло чи сам він був повністю асимільований дияволами – тому він і закореніло бреше? Якщо після певного періоду допомоги та підтримки з боку братів і сестер, після поливу та годування Божими словами його совість зможе поступово пробудитися, а розум – відновитися, хіба ця людина не зміниться та не перестане закореніло брехати?». Кажу тобі: такої можливості немає; на це немає навіть одного шансу з десяти мільйонів. Тому будь-яка особа, що бреше закореніло, – диявол, у жодному разі не людина, і в неї немає нітрохи нормальної людськості. Зрозуміло? (Зрозуміло.) Це безсумнівно; тут немає ні винятків, ні особливих обставин. Ви маєте бачити це наскрізь. Можливо, ти бачиш, як хтось, розбираючись із якимось питанням, каже невіруючим щось неправдиве, – щось подібне до брехні, – щоб захистити інтереси Божого дому й убезпечити братів і сестер. Далі в тебе з’являються сумніви із цього приводу, і ти думаєш: «Раніше я вважав його людиною, яка прагне до істини, – як же він міг збрехати про таке важливе питання? Якщо він може збрехати про це важливе питання, значить, він диявол? Значить, його прагнення до істини – це лише видимість?». Чи правильно розуміти це в такий спосіб? (Ні.) Що з ним не так? Як правильно дивитися на це питання? (Друга людина не розрізнила ні наміру, що стояв за діями першої людини, ні досягнутого ефекту. Якщо хтось каже щось неправдиве, але робить це для досягнення позитивного результату, – щоб захистити інтереси Божого дому й убезпечити братів і сестер, – то це не брехня, а свого роду мудрість. Друга людина не розрізнила, чим брехня відрізняється від прояву мудрості.) Ти маєш чітко бачити природу брехні. Подивися, на якому принципі ґрунтується певна брехня та яка її мета. Якщо людина говорить щось неправдиве, щоб досягти позитивного результату й дотриматися принципів, це не брехня – це мудрість. Крім того, поспостерігай, чи належить людина до тих, хто закореніло бреше в повсякденному житті. Якщо вона збрехала тільки в одному випадку, ти не можеш визначити, що вона з брехунів або що вона бреше закореніло, чи не так? (Так.) Якщо вона сказала щось неправдиве в якомусь важливому питанні, щоб захистити інтереси Божого дому, а ти визначаєш її як когось, хто бреше закореніло, це викривленість. Так характеризувати людей і дивитися на них – це не за принципами. Якщо людина збрехала в одному випадку, щоб захистити власне обличчя й репутацію, але загалом у більшості питань вона не бреше, а якщо й бреше, то потім може виправити це, то й про таку людину не можна визначити, що вона бреше закореніло. Тільки перероджені з дияволів брешуть закореніло. Дехто скаже: «Ти говориш, що вони брешуть закореніло, проте іноді вони кажуть і правду. Наприклад, вони щось купили, і коли хтось запитав про ціну, вони назвали її правдиво; про це вони не збрехали. Як ти можеш говорити, що вони брешуть закореніло?». Коли не йдеться про приватні справи, інтереси, статус і обличчя, їм немає потреби брехати. Брехня і для них виснажлива, тому, щоб не завдавати собі зайвого клопоту, про дрібниці вони не брешуть. Але те, що вони не збрехали в одному випадку чи не брешуть про дрібниці, ще не означає, що вони не брешуть закореніло. Тобі просто потрібно поспостерігати, чи брешуть вони, коли спілкуються з іншими, коли описують або переказують важливі події, коли йдеться про їхні власні інтереси, славу й вигоду, статус, перспективи, зобов’язання чи коли справа стосується їхніх власних поглядів. У такій ситуації поспостерігай, скільки в їхніх словах неправди, скільки правдивості та скільки достовірності. Якщо в їхніх словах забагато неправди та вони практично виставляють чорне білим, вигадують щось на пустому місці, перекладають провину на інших; якщо вони приписують свої погані вчинки іншим, а чужі добрі вчинки ставлять у заслугу собі; якщо вони припустилися помилки в якійсь справі та мали понести відповідальність, але заговорили іншим зуби, повністю знявши відповідальність із себе та зваливши її на інших; якщо вони не виконали свою роботу добре, не заплатили ціну, не виконали зобов’язання чи не зробили цього, тому що боялися небезпеки, і збрехали, навівши відносно розумну відмовку, щоб приховати правду та зняти із себе відповідальність, – хіба це не брехня? (Брехня.) Усе це брехня. Це і є закореніла брехливість. Інакше кажучи, щоразу, коли справа стосується їхніх особистих інтересів, зобов’язань, обличчя, статусу тощо, вони брешуть у всіх таких питаннях. Наприклад, хтось купив для приймаючої сім’ї стілець, який коштував сімдесят юанів. Коли після повернення він звітував про витрати, то подумав: «Ця поїздка була досить виснажливою; не можна ж, щоб я клопотався даремно. Треба якось заробити тридцять юанів. Ці тридцять – за труд, за біганину». Тому він сказав, що стілець коштував сто юанів. Бачите, він збрехав, чи не так? Чому він збрехав? (Він хотів трохи нажитися.) Він хотів трохи підзаробити. Скажімо, він виконує обов’язок разом із братами й сестрами; бачачи, що двоє людей добре ладнають між собою, він думає: «Ніхто зі мною не дружить, усі дивляться на мене зверхньо, і ніхто зі мною не ладнає. Заб’ю-но я між вами клин і посію трохи розбрату у ваших взаєминах». І ось він каже одному з тих двох: «Такий-то сказав, що ти вважаєш себе освіченим, але якщо ти такий освічений, то чому ж ти не можеш писати статті?». Потім він іде до другого й каже: «Такий-то сказав, що хоча ти й високий, але фігура в тебе недоладна, і верхня частина тіла не пропорційна нижній». Цими кількома словами він сіє між тими двома розбрат. Коли вони знову зустрічаються, то, згадавши ці розбратні слова, вони дивляться одне на одного з неприязню та почуваються ніяково. Яку вигоду отримав підбурювач? Зовні він начебто нічого не отримав, але коли він бачить, що ці двоє віддалилися одне від одного та їхні стосунки зіпсувалися, на душі в нього стає добре, він більше не заздрить, а потім вирішує, що залишився у виграші. Тому він бреше навіть у цьому питанні. Хтось може сказати: «Хіба тут він не нашкодив іншим без користі для себе? Якщо ті двоє поговорять одне з одним, невже вони не дізнаються, що це ти їх посварив? Невже ти не накличеш на себе лихо?». Хіба його це хвилює? Не хвилює. Йому достатньо того, що ці двоє розійшлися, – він більше не заздрить і вважає, що залишився у виграші. Хіба це не вчинок диявола? (Так і є.) Саме так і чинять дияволи.

Перероджені з дияволів можуть правдиво говорити про дрібні, незначні справи, проте це не означає, що в них немає брехливої природи. У всіх справах, як важливих, так і незначних, якщо вони вважають, що питання стосується їхнього обличчя, якщо їм некомфортно чи вони хочуть отримати якусь вигоду або досягти певної мети, – якщо в них є певний умисел і вони хочуть діяти, – то їхній підхід неодмінно полягатиме в тому, щоб удатися до брехні, аби домогтися свого. Це закореніла брехливість. Можливо, вони не брешуть, коли йдеться про їжу, одяг або житло; зазвичай вони не морочать собі голову брехнею заради дрібниць. Окрім того, у їхніх очах деякі люди просто не на тому щаблі чи не того рангу, що вони самі; перероджені з дияволів навіть не удостоюють їх своєю увагою та не отримують жодного почуття досягнення від того, що граються чи маніпулюють такими людьми, тому їм нецікаво вдаватися до будь-яких дій проти них. Якщо вони й діятимуть проти когось, то це мусить бути хтось, кого вони вважають рівним і з ким можуть грати у свої ігри, їхній суперник: тільки тоді вони вдостоять людину своєю увагою. Це ще одна риса дияволів. Якщо ти звичайна людина, вони вважають, що тобі бракує інтелекту, що ти не здатний і не гідний грати в їхні ігри, а їм так нецікаво, тому вони тебе ігнорують. Дияволи ретельно вибирають тих, ким граються. Коли вони живуть із тобою, ти, можливо, ніколи не бачиш, щоб вони брехали, або ніколи не помічаєш за ними навмисної брехні хоч про щось, але раз вони дияволи, то вони неодмінно брехатимуть; це вроджена природа дияволів. Якщо тобі вони не брешуть, можливо, причина у тому, що вони не вважають тебе вартим того. Вони думають: «Хм! Мені навіть не хочеться тобі брехати, а ти ще боїшся, що я тобою гратимуся. Та хто ти такий? Та за кого ти себе вважаєш?». Вони просто взагалі тебе не поважають; вони не те що не стануть тобі брехати – їм навіть заговорити до тебе не хочеться. Це як коли ти запитуєш безтолкову людину про її взаємини з кимось, а вона відповідає: «Мені до нього далеко. Його рівень кращий, ніж у мене, і в нього є голова на плечах. Я людина незначна, не така благородна, як він. Він не хоче мати зі мною справу». Навіть у безтолкових людей є таке відчуття. Тепер подивімося, ким дияволи люблять гратися, з ким люблять змагатися, кого люблять вводити в оману й експлуатувати, ким люблять маніпулювати. Адже в них теж є стандарти й певні межі, чи не так? (Так.) Коли диявол обирає групу людей, ці люди мусять бути з тих, хто теж займається іграми розуму та вдається до підступів, як і він. Тільки при спілкуванні з такими людьми йому радісно та весело, тільки тоді він може отримувати від своїх ігор якесь почуття досягнення. Тому коли йдеться про перероджених із дияволів, потрібно бачити наскрізь їхню рису та сутність, які полягають у закоренілій брехливості. Якщо вони не брехали тобі, це ще не означає ні того, що вони не брешуть узагалі, ні того, що в них немає брехливої природи. Якщо вони не підтримують із тобою тісних стосунків і навіть не удостоюють тебе увагою, а просто думають, що ти звичайний віруючий, що ти не високоосвічена людина, – просто домогосподарка чи селянин, – і взагалі тебе не поважають, то вони подумають, що брехати тобі – означає принижувати себе, що це означає даремно напружувати звивини, і їм навіть брехати тобі не захочеться. Як же тобі побачити людей такого типу наскрізь? Оскільки вони дияволи, які брешуть закореніло, то їхня природа виявлятиметься в інших придатних для цього ситуаціях, навіть якщо в цій вона не виявляється. Те, що тобі вони не брехали, ще не означає, що вони взагалі не брешуть. Раз у них сутність дияволів, їхня брехлива природа неодмінно розкриється; вона не може залишатися прихованою. Неважливо, добре вони її приховують чи ні, неважливо, наскільки вона розкривається: раз у них брехлива природа й вони часто брешуть, то вони дияволи; вони в жодному разі не люди. Справжні люди не брешуть часто; інакше кажучи, перероджені з людей не брешуть часто. Чому Я кажу, що вони не брешуть часто? Бо щойно вони збрешуть, як совість одразу докоряє їм і звинувачує їх. Якщо вони скажуть одну велику брехню, яка призведе до наслідків, то їм усе життя буде огидно від самих себе; у душі вони почнуть відчувати відразу до брехні та не стануть брехати без необхідності. Отже, вони брехатимуть дедалі менше й менше. Оскільки їм докоряє совість, вони стримуватимуть себе, щоб менше припускатися таких самих помилок, і зрештою дійдуть до того, що взагалі перестануть їх робити. Для людей це досяжно, але дияволи цього досягти не можуть. Збрехавши, вони не відчувають докорів, тож коли вони хочуть збрехати, їх ніщо не стримує; ніщо не може їх стримати – ні обставини, ні жодна людина зі становищем або статусом, та й істина, звісно, теж не має сили їх стримати. Їх ніяк не може стримати розвінчання з боку інших – що вже казати про істину, яка для них просто текст на папері, просто доктрини та приписи, і яка взагалі не може їх стримати. За відсутності стримуючих чинників їхня брехня – це їхній природний вияв; вони коли й де завгодно можуть за потреби говорити всіляку різну брехню. Така їхня природа; вона не зміниться ніколи й ні в який момент. Як же тоді побачити їхню природу наскрізь? Подивіться, як їх оцінюють люди навколо них. Якщо знайомі такої людини кажуть: «Цей хлопець бреше закореніло, у нього з язика злітає одна суцільна брехня, він бреше не червоніючи та без завмирання серця, і він може збрехати про що завгодно; ніхто не наважиться повірити хоч одному його слову», то можна визначити, що це диявол, а не людина. Тепер, коли Я стільки сказав, чи можете ви розгледіти в перероджених із дияволів цю рису – закоренілу брехливість – і впевнитися, що в них вона є? Це правило, цей висновок – «Ті, хто бреше закореніло, рівнозначні дияволам» – залишається незмінним у всі часи. Зрозуміло? (Зрозуміло.)

Чи прояснила ця бесіда першу рису перероджених із дияволів – закоренілу брехливість? (Так, усе ясно.) Цей вміст має бути легко прийняти та зрозуміти. Чому? Тому що людей такого типу часто бачиш у повсякденному житті – просто раніше ви вважали їхні прояви брехні нормальними виявами розбещеності. А тепер із бесіди ви дізналися, чому їхня брехлива природа та прояви брехливості ніколи не змінюються: виявляється, це визначається їхньою властивістю, тому люди такого типу не можуть змінитися. Що слід робити надалі, коли вам траплятимуться такі люди? (Не потрібно ні бесідувати з ними, ні допомагати їм. Якщо вони куратори, їх необхідно відсторонити. Якщо вони вже продемонстрували певні прояви лихих учинків і почали переривати церковну роботу й заважати їй, то слід за потреби очистити від них церкву та не дозволяти їм залишатись у ній ні на день довше.) Дияволи брешуть закореніло; те, що вони не можуть змінитися, безсумнівно. Проте є такий тип дияволів, що володіють якимись дарами чи сильними сторонами в певних сферах. Якщо вони бажають служити, їх можна використовувати для надання послуг. Бог використовує все суще, щоб воно служило в Його роботі; великий червоний дракон – одне з таких знарядь служби та засобів контрастного тла. Щоб працювати в Божому домі, потрібно мати мудрість; це теж принцип. Якщо перероджені з дияволів бажають служити чи підходять для цього, використовуйте їх для надання послуг. Якщо ж вони навіть цього не можуть або їхні послуги приносять більше шкоди, ніж користі, завдають забагато збитків і Божий дім не отримує від їхнього використання позитивного ефекту, а натомість мусить через них турбуватися, то вони не підходять для надання послуг, тому їх слід позбавити права служити. Чи доречно так чинити? (Так, це відповідає принципам.) До них потрібно ставитися згідно з принципами. Розрізнення – це одне, проте в питанні того, як із ними розбиратися, потрібно мати мудрість і принципи та робити це на основі фактичних обставин. Ми бесідуємо про ці питання для того, щоб ти здобув уміння розрізняти й чітке знання сутностей людей різних типів і щоб ти за сутністю людини визначав, чи може вона прийняти істину й досягти спасіння. Проте мета тут не в тому, щоб ти стриг усіх під одну гребінку, розбираючись з усіма охарактеризованими як дияволи в один спосіб – вичищенням. Навпаки, мета в тому, щоб ти ефективно використовував дияволів для надання послуг згідно з принципами та з потребами роботи Божого дому. Припустімо, деякі дияволи скажуть: «Бачачи, що я диявол, ви хочете використовувати мене для надання послуг. Якщо я не можу досягти спасіння, то й служити не буду!». Як слід учинити в цій ситуації? (Якщо вони не бажають служити, нехай ідуть геть.) Якщо вони навіть служити не бажають, то нехай хутчіш ідуть собі геть. Деякі дияволи скажуть: «Ти хочеш використовувати мене для надання послуг? Нізащо! Я не стану тобі служити! Я не робитиму нічого поганого, а просто протиратиму штани в Божому домі. Коли настане час працювати, я просто буду недбалим, просто працюватиму для галочки; я не стану сумлінно робити це для тебе!». Як потрібно вчинити, виявивши таких людей? (Очистити від них церкву.) Щойно диявола чітко розпізнано, просто хутчіш очищайте від нього церкву без усяких церемоній. Якщо деякі дияволи сумирні та знають, що закореніло брешуть і що вони дияволи, що вони не можуть бути чесними людьми та не можуть досягти спасіння, оскільки це диктує їхня природа, проте після стількох років слухання істини вони теж хочуть слідувати за Богом і зрештою здобути благословення та роблять усе, чого від них просить Божий дім, – якщо такі люди не спричиняють завад і для них є підхожа робота, можна дати їм можливість служити. Коли йдеться про обов’язок, даний Творцем, то всі створені істоти, незалежно від властивості категорії, до якої вони належать, мають ставитися до нього як до свого власного обов’язку; це те, від чого не можна ухилитися. Навіть якщо хтось диявол і сатана, Бог не поставиться до нього несправедливо, якщо він добровільно служить Богу; таким є принцип, за яким Бог ставиться до всіх створених істот. Якщо ти вважаєш себе створеною істотою та, незалежно від твоєї властивості, готовий поклонятися Творцю, упокорюватися пануванню Творця, належно виконувати свій обов’язок як створена істота й готовий служити, навіть якщо зрештою на тебе не чекає доброго фіналу й місця призначення, це також допустимо. Бог цього не відкидає; Бог дає людям можливість служити. Просто це залежить від того, як люди підходять до цього питання. Дехто скаже: «Оскільки моя вроджена властивість недобра та я не маю надії на спасіння, який би обов’язок я не виконував, то я більше не стану виконувати обов’язку, не стану служити! Ви хочете використовувати мене для надання послуг, а зрештою ви здобудете благословення та ввійдете в Царство Небесне, але для мене частки не буде, тож я більше не стану вірити!». От і чудово. Якщо дияволи хочуть піти, нехай ідуть собі. Якщо вони не йдуть, вичистити їх – це повністю відповідає принципам. Деякі дияволи скажуть: «Таки так, я закореніло брешу; я брешу всім, навіть Богу. Але незалежно від того, чи Божий дім використовує мене для надання послуг, а чи як контрастне тло, незалежно від того, як до мене ставляться, – навіть якщо не як до людини, – я не маю жодних скарг. З тим, що я диявол, нічого не поробиш, чи не так? Яку б послугу мене не попросили надавати, як би мені не сказали витрачати сили, я готовий». Чи слід приймати таких людей? (Так.) У принципі, їх теж можна приймати. Поки є якийсь проблиск надії на їхнє спасіння, їх слід приймати. Незалежно від того, чи визнають вони себе дияволами, у них принаймні є трохи самопізнання, є бажання служити й трохи покори; цього достатньо, щоб відповідати умовам для прийняття. Що ж до того, чи зможуть вони виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту, то на це ще треба подивитися, чи не так? (Так.) Словом, незалежно від того, до якого типу належить людина, навіть якщо її властивість уже розрізнено, у поводженні з нею все одно слід діяти згідно з принципами. Звісно, тут не один-єдиний принцип – що всіх дияволів слід відкидати й вичищати, що всіх дияволів слід запроторювати до пекла; це тут не єдиний принцип. Бог володарює над усіма речами та використовує всі речі для надання послуг. Які речі можуть служити, які речі надають яку послугу та як саме, на якому етапі вони надають послуги, як довго, у якому обсязі, за яких обставин їх використання припиняється, а за яких обставин його можна продовжувати – для всього цього є принципи, і в усьому цьому є Божа мудрість. Людям не можна підходити до цього питання імпульсивно; вони мусять шукати принципи. Якщо всі вважають, що вчинити в певний спосіб – це правильно й відповідає принципам, то чиніть саме так; як належить, так і чиніть. Порушувати принципи, сліпо та безпідставно розбиратися з людиною на основі миттєвого гніву – це неретельне ставлення до істини та Божих слів; строго кажучи, це ще й прояв відсутності богобоязливого серця, тому категорично так не чиніть. Ось ми загалом і побесідували про все, що стосується першої риси перероджених із дияволів – закоренілої брехливості; принципи в усіх аспектах було чітко пояснено.

II. Риса друга: збоченість

Друга риса тих, хто переродився з дияволів, – це збоченість. Раз це риса, то це не тимчасовий прояв, а щось таке, що часто виявляється з їхньої природи, і вона повністю представляє їхні думки й погляди, їхні характери та сутність. Отже, які ж конкретні прояви цієї риси тих, хто дияволи, – збоченості? Що таке збоченість? Про неї часто говорять у парі з іншим словом – яким? (Нечестя.) А ще? (Збочена природа.) Збочена природа, нечестива хіть. Які ще прояви збочені? Каверзність і аномальність, правильно? (Так.) Що ще, крім каверзності й аномальності? (Ще те, що людина вкрай схильна до розрахунків і непроникна, є бувалим інтриганом і справляє враження певної незбагненності.) Загалом усе це входить сюди. Каверзність, підступність, пронозливість, схильність до розрахунків, непроникність і те, що людина бувалий інтриган, – усе це конкретні прояви та риси збоченості. У яких же справах дияволи проявляють ці риси? По суті, крім того, що спадає людям на думку: каверзності, підступності, хитрості тощо, того, що пов’язано з характером або проявляється в методах поведінки та ведення справ, – який іще один вид збоченості? Це нечестива хіть людей; цей різновид збоченості слід називати розпусністю. Коли ми говоримо про збоченість, то йдеться не про нормальні фізіологічні потреби та реакції плоті, а про розпусність – це теж називається збоченістю. Щойно згадані каверзність, підступність тощо – усе це пов’язане з характером; розпусність – це збоченість, пов’язана з плоттю. Хіба слово «розпусність» не досить доречне? (Так і є.) Ось інший, іще доречніший термін: сексуальна провокативність. Невіруючі часто кажуть, що якась людина потай хтива, що вона шльондра; усі ці терміни стосуються аспекту нечестивої хіті. Крім розпусності та сексуальної провокативності, чи є ще щось? (Можливо, ницість?) Ницість – ні; ницість відрізняється від розпусності. Ницість стосується достоїнства й гідності людини, а розпусність і сексуальна провокативність здебільшого стосуються питань поведінки з іншими. Те, про що ми щойно говорили, – це два аспекти збоченості: один пов’язаний із характером, а інший – з плотською хіттю. Є й іще один аспект, а саме: люди цього типу часто переживають слухові й інші сенсорні галюцинації – у них завжди є якісь аномальні прояви. Наприклад, вони часто кажуть: «Бог відкрив мені, що сьогодні о шостій ранку мені потрібно піти на схід: там є потенційний одержувач Євангелія, який хоче зі мною зустрітися». «Минулої ночі мені приснився сон; можливо, сьогодні до мене додому прийдуть два брати або сестри». У них часто бувають слухові й інші сенсорні галюцинації, і в тому, як вони живуть, вони завжди спираються на такі явища, як незвичайні сни, видіння чи раптові спалахи слів, а коли відбувається щось незвичайне, вони поводяться аномально – вони особливо схильні до крайнощів. Іноді вони встають о третій-четвертій ранку, щоб помолитись і почитати Божі слова; іноді вночі, коли всі інші відпочивають, вони пів ночі не сплять, бо їм неодмінно треба читати Божі слова чи вчити гімни. Вони сплять, коли інші їдять або працюють, і бадьорішають, коли інші відпочивають; вони завжди аномальні, завжди відрізняються від нормальних людей. Чи можна це також вважати проявом збоченості? (Так.) Чи є таке слово, яке підходить для опису цієї аномальності? Припустімо, що зовні людина виглядає нормальною, проте при цьому завжди робить і сприймає речі в особливо викривлений, крайній спосіб; як із нею не бесідуй, вона не розуміє. Іноді вона переживає слухові й інші сенсорні галюцинації; інколи в ній виникають дивні думки, які кажуть їй зробити те чи інше, хоча чіткого голосу чи твердження при цьому немає. Але що б вона не робила, це не має нічого спільного з істиною та не дотягує навіть до дотримання приписів. Вам не спадає на думку слово, яке підходить для опису цього типу людей, чи не так? (Так, не спадає.) Як ви думаєте, чи підходить тут слово «гротескний»? Їхня зовнішня поведінка здається особливо дивною й аномальною, і вони завжди смикані та нервові. Але якщо ти їх засуджуєш, то не можеш указати на жодні серйозні проблеми з ними, а якщо ти вважаєш їх хорошими людьми, вони все одно здаються дещо ексцентричними – певною мірою ти не можеш побачити їх наскрізь. Коли ти лише зрідка чуєш слова такої людини, то з нею ніби все гаразд, але якщо ти таємно поспостерігаєш за нею, то виявиш, що її дії дуже ексцентричні, дуже аномальні. Це недобрий знак: невідомо, що такі люди можуть учинити. Пізніше з’ясовується, що під час молитви вони можуть говорити мовами; зазвичай вони також постійно говорять самі до себе, ніби розмовляють із кимось, і при цьому навіть сміються, що виглядає досить моторошно. Це теж прояв збоченості. Скористаймося поки що для опису цього аспекту словом «гротескний». Якщо коротко, ми узагальнили прояви збоченості тих, хто дияволи. Усього тут три аспекти: один – нечестива хіть плоті, інший – що людина постійно має якісь аномальні прояви й особливо гротескна, а ще один аспект пов’язаний із характером – це сильна каверзність. Каверзність означає, що така людина віроломна та хитра настільки, що вона незбагненна для звичайних людей. Коли люди спілкуються з кимось таким, їм часто неспокійно, тривожно та страшно; вони часто бояться, що зрештою вона їх продасть, а вони ще й допоможуть їй порахувати виторг: вони бояться потрапити в її пастки. Люди такого типу особливо підступні та пронозливі. В обличчя вони можуть говорити дуже ввічливо й витончено, проте за твоєю спиною вони плетуть проти тебе інтриги й давно вже воюють із тобою, а ти й не знаєш. Коли ти це виявиш, тебе кине в холодний піт, і ти подумаєш: «Пощастило, що Бог мене захистив! Якби я не вірив у Бога, вони б наробили мені біди; можливо, я навіть утратив би життя!». Ось у чому полягає нечестя дияволів цього типу. Чому Я кажу, що такі люди збочені? Визначити це за їхнім зовнішнім виглядом справді нелегко; починати треба з того, що вони планують зробити, і зі слів, які вони виявляють щодня, – цього достатньо, щоб чітко побачити збочену сутність і природу такого типу людей.

А. Каверзність

Про що ті, хто перероджений із дияволів, думають щодня? Припустімо, одну сестру підвищили до лідерки. Тоді вони задумуються: «Це дівчисько таке молоде, а вже отримало підвищення до лідерки. Та чим вона краща за мене? Раніше я її зневажав, ніколи не підлабузнювався до неї й не налагоджував із нею добрих стосунків. А тепер вона лідерка, моя безпосередня начальниця, тому мені потрібно підлабузнюватися до неї. Треба подивитися, чи потрібна їй допомога в повсякденному житті, у матеріальному чи духовному плані. Якщо на це вона не клюне, якщо я не зумію завоювати її прихильність, то спробую інші м’які підходи: я говоритиму при ній щось м’яке, щось покірне, щось підлесливе. Спочатку треба подивитися, який підхід із нею спрацює. На що вона клює – на підлабузництво чи на бандитські прийоми злих людей? Що їй подобається – їжа чи розваги? Що їй подобається – вбрання чи коштовності? Що їй подобається? Мені потрібно збагнути її, зблизитися з нею, підлабузнитися до неї, налагодити з нею добрі стосунки та спробувати її прощупати». Хто б не став лідером, вони роздумують, як зблизитись із цим лідером і налагодити з ним добрі стосунки. Раніше, коли ця сестра не була лідеркою, вони відмовлялися погоджуватися з будь-якими її словами. Наприклад, якщо вона говорила: «Відтепер проводьмо зібрання раз на тиждень», то вони, почувши це, задумувалися: «В інших церквах зібрання проводяться двічі на тиждень, а ми проводитимемо один раз. Чому ми маємо робити так, як ти кажеш? Та за кого ти себе маєш?». Тепер, коли ця сестра – лідерка, їхня реакція на її слова вже не така: вони більше її не спростовують, як раніше, а кажуть: «Те, що говорить ця сестра, – істина!». Зовні вони поводяться дуже покірливо, наче вони з тих, хто здатний слухатися, але в душі вони кажуть: «Та що ти знаєш? Ти пробула лідеркою лише кілька днів! Раніше цю роботу виконував я, а тепер ти лідерка. Гаразд, лідер має вирішальне слово. Спочатку я погоджуся з тобою, але те, як я вчиню за твоєю спиною, я вирішу сам. Я просто гратимуся тобою!». Деяких людей обирають лідерами, і коли їх запитують: «Чи вибори лідерів у вашій церкві проводилися згідно з принципами?» – вони роздумують: «Якби вибори проводилися згідно з принципами, хіба я взагалі зміг би стати лідером? Але я не можу сказати тобі правду». Тому вони кажуть: «Вони проводилися згідно з принципами. Я прослужив церковним лідером два терміни. Спочатку я не хотів знову цим займатися; я боявся, що брати й сестри заперечуватимуть, якщо я це зроблю, тому зняв свою кандидатуру. Але зрештою брати й сестри все одно обрали мене, тож я через силу цим займаюся. Щойно з’явиться новий кандидат у лідери, я піду з посади». Звучить гарно – але чи справді вони збираються так зробити? У них узагалі немає такого наміру. Вони просто брешуть і граються тобою, кажучи тільки те, що звучить гарно, що тебе влаштовує, що може тебе обманути та ввести в оману. Коли йдеться про лідерів вищих рангів, така людина роздумує, як би підлабузнитися до них і вислужитися перед ними, як ввести їх в оману, щоб ці лідери цінували та підвищували її. Якщо ж вона не може отримати підвищення, то задумується, як би приховати від лідерів недоліки, відхилення та помилки, до яких раніше призвела її робота, і її переступи й оманливі вчинки, які вона скоїла нишком, щоб лідери про все це не дізналися, а також як зробити так, щоб усе зійшло їй із рук і вона не понесла жодної відповідальності. Хіба це прояви, які мають бути притаманні людськості? Вони позитивні чи негативні? (Негативні.) Наскільки вони негативні? Настільки, що роботу цієї людини ще навіть ніхто не контролював і не перевіряв, а людина вже заздалегідь продумала все це в голові, уже давно подумки підготувалася – у голові в неї давно вже повно цих речей. Скажи, хіба це не каверзно? (Каверзно.) У своїх словах люди такого типу хитро підлаштовуються під тих, хто їх слухає, кажучи різним лідерам різні речі. Якщо лідер – жінка, вони вихваляють її як богиню; якщо лідер – чоловік, вони вихваляють його як красеня, вродливця. Хіба це не каверзно? (Каверзно.) Це одна з головних рис збоченості. Ставлення та прояви таких людей у тому, що стосується лідерів, саме такі – дуже каверзні й дуже підступні. Їхній внутрішній світ надзвичайно складний; у ньому безліч думок, але жодна з них не позитивна. Такі люди не замислюються ні про людськість, ні про істину, ні про правильний шлях; вони замислюються лише над тим, як підлабузнитися до лідерів і вислужитися перед ними, як зберегти власний статус, як зробити так, щоб їм усе сходило з рук, як і далі плисти за течією, як і далі жити за рахунок церкви, – їсти й пити, не даючи нічого взамін, – так, щоб цього ніхто не помітив, а вони не понесли жодної відповідальності. У думках вони тільки й роблять, що планують, плетуть інтриги й думають про ці питання; вони вдаються до всіляких хитрощів, і їхня совість ніколи не відчуває жодних докорів або звинувачень. Опинившись у певній групі людей, така особа оглядає їх: «Ці кілька домогосподарок життя не бачили; вони ніяк не можуть хоч трохи мене розрізнити. Вони не зуміли б розібратись у моїх хитрощах, а якби й зуміли, то не змогли б мене звалити. Дрібна рибка не піднімає великих хвиль; вони не становлять загрози. Немає потреби звертати на них увагу. Щодо тих кількох інших, то один із них – церковний лідер, інша – літня сестра, яка вірить у Бога вже багато років, а третя – молода сестра, яка, здається, вивчала в університеті психологію. Ці кілька людців становлять для мене невелику загрозу. З ким же мені розібратися першочергово? З ким мені першочергово почати спілкуватися, чию прихильність завоювати? Як мені стати одним із них? Як утвердити свій авторитет? Хто буде моїм помічником, а хто – противником? З ким мені подружитися, від кого триматися подалі, а кого остерігатися? Ці справи потребують довгострокового планування; мені потрібно їх обдумати». Поспостерігавши кілька днів, така людина з’ясовує, з ким їй спілкуватися та змовлятися, кого можна переманити на свій бік і експлуатувати, хто є силою, що їй протистоїть, а хто розуміє істину, дотримується принципів і належить до тих, кого слід остерігатися: вона все це з’ясовує. У душі вона роздумує: «Мені треба остерігатися тих, хто мене розрізняє. Мені не можна ні ображати їх, ні зближуватися з ними. Мені категорично треба триматися від них подалі, інакше я можу видати себе, і вони побачать мене наскрізь. У їхній присутності мені категорично не можна говорити необачно, щоб вони не знайшли чогось, що можна використати проти мене, щоб розвінчати й проаналізувати мене в церкві. Якщо брати й сестри здобудуть розрізнення, то церкву від мене очистять. Так не піде!». Щодня такі люди думають тільки про це. З ким боротися та як саме боротися, щоб здобути славу та виставити себе у вигідному світлі, з ким водитися, щоб отримувати переваги, не несучи збитків, і як компенсувати втрати, яких вони зазнали в певних справах, – вони весь день тільки про це й роздумують. Вони навіть можуть пів дня провести в роздумах над тим, як хтось на них подивився: «Вчора такий-то подивився на мене досить пронизливо. Що це означає? Може, він мене розрізнив? Це недобрий знак. Яку мою проблему він розгледів? У наступні кілька днів мені треба бути обережним і не залишати жодної зачіпки. Ще мені потрібно навчитися розпізнавати щось у поглядах інших і не можна бути необачним. Останні два дні в мене сіпається повіка; схоже, ось-ось трапиться щось погане. Потрібно бути обачним. Тільки б нічого не пішло не так; якщо я не буду обачним, церкву можуть від мене очистити». Зовні в спілкуванні такої людини з іншими не видно жодних проблем. Вона їсть три рази на день, спить, працює – усе це наче нормальне. Але те, що в неї на серці й у думках, не нормальне. Які прояви цієї аномальності? Ось які: усе, про що вона думає, дуже каверзне та незрозуміле для інших.

Люди цього типу – перероджені з дияволів – живуть у великому мороці. Усе, що в їхніх думках, вони здатні обмірковувати, прораховувати, планувати й заздалегідь продумувати лише в темних кутках. Їхні душі цілком заповнені такими речами, як боротьба за славу й вигоду, підступи, порівняння, заздрість, суперництво, помста тощо. Вони ніколи й нітрохи не шукають істини. Якою б справою вони не займалися, вони не виносять її на обговорення, щоб побесідувати про неї та прийняти про неї рішення відкрито й чесно; натомість вони таємно вишукують кількох людей і приймають рішення разом із ними. Певні люди такого роду є в кожній церкві. Вони мовчазні й не виказують емоцій; із чим би вони не зіткнулися, вони вибирають мовчання й ніколи не виражають свою позицію з легкістю. Зовні вони говорять із людьми ввічливо, проте ніколи не кажуть правди й не відкривають справжнього стану речей; у них ні для кого немає щирих слів. Наприклад, деякі люди ніколи не відкривають своїх найпотаємніших думок, з ким би вони не спілкувалися; навіть найближчі рідні не знають, про що такі люди думають щодня. Навіть рідні їх не розуміють, не кажучи вже про сторонніх. Навіть якщо ти їхній найкращий друг, друг дитинства, давній друг, з яким вони приятелюють багато років, або хороший колега по роботі, ти все одно не знаєш, що вони собі прораховують; їх не може збагнути ніхто. Як би вони не говорили й не чинили, ніхто не може побачити їх наскрізь. Але іноді в них прохоплюється кілька слів: «Такий-то кращий за мене – ну й що з того! Колись я його перевершу, ось побачиш!». За цими словами «ось побачиш» щось криється; це означає, що в серці й розумі вони день у день виношують і обмірковують свої задуми. Зовні в них тиша та гладь, але в душі вирує буря та здіймаються хвилі. Про що вони думають? Якби це були відкриті й чесні справи, позитивні речі, – наприклад, правильний шлях у житті, практика істини й те, як чинити за совістю, як жити як людина, як любити Бога та віддано виконувати свій обов’язок, – якби в душі ці люди часто міркували про все це, шукали це, роздумували про це, досліджували та намагалися зрозуміти все це, то в глибині душі в них було б дуже спокійно, були б мир і радість, і вони жили б дедалі нормальніше й нормальніше, а не каверзно. Ті, хто живе в таких позитивних станах, час від часу вступають у духовний резонанс і спілкування з людьми навколо та з тими, з ким вони відносно близькі. Але те, про що в душі роздумують і міркують дияволи, – усе це каверзне. Каверзність – це нематеріальні речі, які нормальним людям не видно, досить аномальні речі, речі, приховані в темних кутках, які людям важко помітити й усвідомити, речі, які нормальним людям не потрібні. Ці темні кутки – внутрішні світи дияволів. Їхні серця сповнені цих каверзних речей. Щодня вони порівнюють себе з іншими, суперничають з іншими, забавляються інтригами й хитрощами проти інших, борються за статус, обличчя та вирішальне слово; вони тільки про це й думають. Якщо ти запитаєш їх, чи є в них зараз шлях буття чесною людиною, вони не дадуть тобі відповіді, не вдостоять тебе увагою та не захочуть про це згадувати. Причина в тому, що їхні душі сповнені цих негативних, каверзних речей; ці люди тільки про них і думають. Коли часом їм доводиться трохи подумати про питання, пов’язані з технічними чи професійними аспектами, вони це роблять лише тимчасово, через свої робочі або життєві потреби. Щойно їхню роботу в цьому аспекті завершено, вони відразу знову замислюються про ті каверзні речі, роздумуючи: «Чиї дари більші за мої? У якому аспекті я сильніший за ту людину, у якому аспекті вона гірша за мене? В останній розмові зі мною такий-то нібито навмисно принижував мене, хіба ні? А ті двоє, схоже, давно не спілкувалися нормально – що між ними сталося? Якщо між ними виник конфлікт або проблема, чи можу я отримати від цього якусь вигоду? Один із них мені корисний і може мені допомогти, і я дуже хочу підтримувати з ним стосунки, але він ніколи не звертає на мене уваги. Якщо між ним і тим іншим виник конфлікт, чи можу я пролізти в цю шпарину та використати цю гарну можливість, аби налагодити контакт із тією людиною?». Усе те, про що вони роздумують і міркують у душі, не має нічого спільного ні з позитивними речами, ні з вірою в Бога та прагненням до істини. Чи страшні люди такого типу? (Так.) Якщо ти підтримуєш із ними стосунки, це те саме, що підтримувати стосунки з дияволом. Ти не замишляєш проти них, але вони щодня замишляють проти тебе та спостерігають за тобою, роздумуючи про тебе та вивчаючи тебе за твоєю спиною: «Що він мав під цим на увазі? Це було на мою адресу? Як би мені відповісти так, щоб він не побачив мене наскрізь? Як би мені відповісти так, щоб це було мені вигідно? Якщо я не відповім, чи подумає він, що я дурний, що з мене легко знущатись або що я не вірю в Бога по-справжньому? Чи може він так подумати? Треба з’ясувати, що в нього насправді на думці». Коли ти постійно живеш серед їхніх замислів, чи спокійно тобі на душі? (Ні.) Це наче поруч із тобою невидимий демон; ти не відчуваєш ні миру, ні радості. Коли ти спілкуєшся з ними, у тебе виникає лише одне почуття – постійний неспокій. Цей неспокій цілком нормальний, тому що інтуїція або шосте чуття нормальних людей викликає в них неспокій щодо дияволів, щодо аномальних істот навколо. Навіть якщо ти не дуже добре їх знаєш і не можеш пояснити, що конкретно не так, у їхній присутності тобі постійно неспокійно, ніби от-от станеться щось погане. Це достатньо доводить, що вони мають недобрі наміри, замишляють проти тебе та мають щодо тебе якісь задуми. Ти живеш під їхнім таємним стеженням, і щодня вони тебе вивчають – від цього тобі неспокійніше, ніж якби поруч із тобою був тигр або лев. Якби це ти виростив того тигра чи лева, то, хоч це й грізна тварина, тобі ніколи не було б неспокійно. Проте якщо поруч із тобою диявол, то через його збочену природу-сутність тобі неспокійно. Цей неспокій – відчуття в дусі; його викликає робота диявола. Можливо, суб’єктивно диявол не збирається якоюсь мірою тяжко шкодити тобі, але самі лише його постійні замисли проти тебе й таємне стеження за тобою викликають у твоєму дусі неспокій. Коли поруч диявол, ти в жодному разі не житимеш мирно й радісно, крім випадків, коли це не диявол, або в тебе достатній духовний зріст і достатня віра в Бога, або ти маєш істину як життя: якщо одну із цих умов виконано, то в такому разі він не становитиме для тебе жодної загрози та не матиме на тебе жодного впливу, і тобі не буде неспокійно. Якщо ж не виконано жодної із цих умов, то коли диявол постійно шпигуватиме за тобою, тобі буде неспокійно. До якої міри це поступово дійде? Ти відчуватимеш до нього антипатію й остерігатимешся його, у душі ти будеш стурбований, і в багатьох справах ти будеш занепокоєний, скутий і зв’язаний. Якщо він поруч, то в діях і словах тобі доведеться постійно зважати на вираз його очей, на те, як він тримається, чи на його думку. Ти можеш навіть постійно намагатися з’ясувати: «Що він про мене подумає? Чого це я не бачу його наскрізь? Чому в мене таке відчуття, що він схильний до розрахунків і непроникний? Чому ця посмішка не схожа на схвальну? Чому мені так страшно? Чому він так на мене впливає?». Якщо ти не розумієш істини та не вмієш розрізняти, то, деякий час поспілкувавшись із такою людиною, ти природно потрапиш під її вплив і опинишся в такому становищі – це дуже страшно.

Судячи з того, що люди, перероджені з дияволів, природно виявляють у повсякденному житті та що вони думають у душі, їх можна охарактеризувати як тих, хто має збочену сутність. Якщо ти не мав глибшого, ближчого контакту з ними, то, можливо, не розумієш їхнього внутрішнього світу, але найочевидніший і найбезпосередніший спосіб розрізнити людей такого типу – це по одній рисі їхнього зовнішнього вигляду: вони часто виявляють нечестивий погляд і лисячу посмішку. Той нечестивий погляд – це бігаючий погляд, який не досить чистий і ясний, не досить чесний і щирий, а радше видається незбагненним. Ти відчуваєш, що за цим поглядом є якийсь підтекст, але вони просто не кажуть тобі, який саме. Крім того, вони і прямими словами, і між рядками підштовхують тебе до здогадок, своїми словами натякаючи на ті чи інші речі та створюючи в тебе хибне враження, що вони думають саме так, але насправді це відволікаючий маневр. Те, що ти сприймаєш, – це зовсім не те, що вони насправді мають на увазі; вони просто хочуть покепкувати з тебе й посміятися над тобою. Ти не можеш знайти в їхньому погляді жодної щирості; цей погляд бігаючий і блукаючий, і в ньому є щось туманне й невловиме. Щойно ти бачиш цей їхній погляд, у душі в тебе раптово зароджується сумнів, і ти підозрюєш, що сказав або зробив щось не те. Якщо ти не бачиш цього їхнього погляду, то відчуваєш, що твоя думка правильна, що твоє сприйняття чисте, що все це відповідає істинам-принципам, що ти маєш діяти в певний спосіб, і ти твердо переконаний, що треба зробити саме так. Але щойно ти зустрічаєшся з ними очима або вони пильно дивляться на тебе цим нечестивим поглядом, ти мимоволі відчуваєш, як по спині в тебе пробігає холодок. Хоча ніяких чітких слів не говориться, цей їхній нечестивий погляд діє на тебе як психологічне навіювання, він вводить тебе в оману, змушуючи негайно засумніватись у собі: «Я сказав щось не те? Я зробив щось не так? Де я схибив?». Справа та принцип, про які йдеться, явно дуже ясні й однозначні, і ти був упевнений, що робити треба саме так і що це правильно, однак, зустрівшись із ними очима, ти натомість починаєш сумніватися. Такий погляд – це погляд диявола. Це один аспект: їхній нечестивий погляд викликає в тебе сумніви. Інший аспект полягає в тому, що іноді в цьому нечестивому погляді є певний прихований смисл – презирство. Ти молодий, малодосвідчений, тобі бракує життєвого досвіду, і, можливо, у твоїй людськості навіть є деякі вади, тож коли вони зустрічаються з тобою очима, ти відразу втрачаєш упевненість у собі, ти ламаєшся та негайно сумніваєшся в собі, почуваючись дуже незначним, гіршим за них, дуже маленьким поруч із ними. Це погляд диявола. Цей нечестивий погляд іноді плутає думки людей, іноді заважає їм бути впевненими в собі, а іноді ще й викликає в людей почуття негативу та пониклості.

Що стосується розрізнення тих, хто переродився з дияволів, то якщо в тебе ще немає досвіду їх розрізнення шляхом спостереження за виразом їхніх очей, то подивися, про що вони щодня думають, про що вони щодня розмовляють із людьми та чи присутнє нормальне спілкування. Якщо нормальне спілкування відсутнє, а більшість інших не розуміє таку людину, принцип, за яким вона спілкується з більшістю, – це тримати язика за зубами, і навіть її найближчі люди не знають, про що вона думає щодня, і їм нелегко осягнути її точні думки й погляди чи збагнути, про що вона думає насправді, то ясно, що така людина дійсно схильна до розрахунків і непроникна. Її мовчання не означає, що в неї немає думок і поглядів: насправді її реальні думки приховано в її душі, і вона просто їх не озвучує. Якщо вона їх не озвучує, то як же побачити, що вона хитра? У таких людей своєрідна лисяча посмішка; вони часто посміхаються нещиро. Коли вони перед тобою, то нещиро посміхаються, проте коли вони відвертаються, їхні обличчя втрачають усякий вираз, і на них не залишається й сліду посмішки. Люди такого типу лякають, викликають жах; вони дияволи. Зрозуміло? (Зрозуміло.) Припустімо, ти щось із ними обговорюєш. Ти висловив свою думку – вони після цього не виражають свою позицію, а виявляють лисячу посмішку. Чи знаєш ти, що означає лисяча посмішка? Вона означає, що ти не знаєш ні того, схвальна вона чи несхвальна, ні того, чи дійсно вони розуміють, що ти маєш на увазі. Вони просто посміюються, ось так: «хе-хе». Про твої слова вони не кажуть ні того, що вони слушні або хибні, ні того, що вони їх розуміють або не розуміють, і тому ти не можеш збагнути, що насправді означає цей сміх. Вони тобі відповіли, але ця їхня відповідь нічим не відрізняється від відсутності відповіді. Якби вони не відповіли, ти б здогадався, що вони, можливо, не зрозуміли; така їхня відповідь натомість збиває тебе з пантелику. Ти не знаєш, що означає цей сміх: глузування, презирство, кпини або ж згоду та схвалення. Якщо ти питаєш їхню думку, вони знову ж таки посміюються – «хе-хе» – і кажуть: «Гаразд, гаразд», а після цих слів їхні обличчя раптово похмурішають. Це непомітно чинить на тебе величезний тиск. Якщо твій духовний зріст невеликий і в тебе немає справжньої позиції чи правильних думок і поглядів, вони можуть тебе залякати. Ось чому про цю їхню посмішку кажуть, що вона лисяча: про каверзність і хитрість кажуть, що це «лисяче». Такі люди не виявляють своїх поглядів із легкістю. Вони вважають, що сказати одне слово – це замало, два слова – це забагато, а коли думка висловлена чітко чи стосується чогось конкретного, то це провал, помилка. Тому для них найкращий метод – посміхатися та дозволяти тобі робити припущення: ти можеш припускати, що за цим стоїть будь-який сенс, який тобі хочеться, можеш робити припущення як тобі заманеться, проте в тебе принаймні є відчуття, що вони до тебе не ворожі, і так їхня мета досягається. Поспостерігайте за цими старими лисицями, які плетуть інтриги та надзвичайно хитрі, і за тими людьми, які підступні, пронозливі та вдаються до жорстоких тактик: вони говорять небагато, і обличчя в них не дуже виразні, проте їхній погляд і посмішка збочені. І нормальні розбещені люди, і ті, хто перероджений із тварин, тікають від тих, хто перероджений із дияволів; вони не хочуть спілкуватися з такими, їм страшно бути поруч із такими, їм від цього моторошно. Чому їм від цього моторошно? Тому що такі особи – не люди, вони дияволи, а дияволи здатні на що завгодно. Коли нормальні люди з кимось спілкуються, йому від них не моторошно. Нормальні люди мають совість і розум, діють помірковано та стримано, а також мають мінімальні стандарти. Коли вони зляться, то максимум можуть трохи вилаяти тебе та сказати щось неприємне, що дещо зачепить твою самооцінку. Проте дияволи не такі; вони не лають тебе та не зачіпають твоєї самооцінки, але вони тобі шкодять. За твоєю спиною вони роздумують, як би ввести тебе в оману; вони риють яму та роблять так, щоб ти сам у неї стрибнув. Після того як ти стрибнув, вони спостерігають за тобою зверху, зловтішаючись із твого нещастя, а водночас прикидаючись добрими людьми та кажучи: «Я тебе спасу! Як же ти туди впав? Я думав, більшість людей знає, що тут яма». Вони ще й хочуть розіграти роль доброзичливців, роблячи так, щоб ти повірив у їхню виставу. Хіба такі люди не страшні? Це вони вирили ту яму, причому спеціально під тебе; якщо ти в неї не стрибнеш, то хто стрибне? Після того як ти стрибнув у яму, вони простягають руку, щоб спасти тебе, а спасаючи тебе, вони кажуть: «Чого ж ти стрибнув?». Зловтішаючись із твого нещастя, вони при цьому ще й роблять так, аби ти не усвідомив, що яму вирили вони. Це явно вони тобі нашкодили, але вони ще й роблять так, що ти їм глибоко вдячний. Хіба це не збоченість? (Це вона.) Це повна збоченість!

Ті, хто перероджений із дияволів, часто роблять одну річ, яку бачили всі: дияволи найкраще вміють говорити приємні речі, щоб підлеститися до людей. Наприклад, коли хтось такий бачить, що ти працюєш, він ховається в хаті та спостерігає. Коли ти закінчиш роботу, він виходить і каже: «Ой, то ти працюєш! Що ж ти мені нічого не сказав? Я міг би допомогти тобі й розділити навантаження. Якщо справа виснажлива, то ми можемо взятися за неї разом. Наступного разу, коли працюватимеш, просто дай мені знати – це ж дрібниця. Не соромся просити мене про допомогу!». Коли ти це чуєш, на душі в тебе теплішає, і ти думаєш, що хоч він і не допоміг, але ж хотів, і його слів достатньо. Своїми приємними словами він тебе ошукує. Бачиш, у нього дійсно язик повертається таке казати, і йому не соромно таке казати. То як же тобі зрозуміти, що його слова неправдиві? Наступного разу, коли ти закінчуєш зі своїми завданнями, він знову приходить і каже приємні слова: «Чого ж ти не дав мені знати, що працюєш? Ти щоразу не просиш мене допомогти; ти й справді ставишся до мене як до стороннього. Навіщо ці церемонії?». Після того як це відбувається два-три рази, ти розумієш, що насправді він не хоче допомогти тобі з роботою, а просто говорить якісь приємні речі, щоб обманути тебе та підлеститися до тебе. Коли його допомога дійсно потрібна, він мов крізь землю провалюється. Що це за людина така? Це диявол, це точно не людина. Ті, хто перероджений із дияволів, кажуть приємні речі будь-кому, хто їм трапиться, щоб обманути його та досягти власних цілей. У них повно хитрих підступів; вони не люди, а дияволи. Чи є якась цінність у спілкуванні з такими людьми? На них навіть не варто звертати жодної уваги. Чи є такі люди у вашому повсякденному житті? (Так.) Ось як така людина поводиться в цьому питанні, і в інших питаннях вона поводиться так само – вона завжди обманює людей. Ось наскільки вона збочена; вона не щира з людьми.

Чи здатні ви всі певною мірою розрізняти один із проявів цієї риси тих, хто перероджений із дияволів, – збоченості, – а саме каверзність? (Так.) Люди цього типу особливо лукаві, особливо каверзні, особливо підступні та пронозливі. Якщо ти досі ставишся до їхніх проявів як до нормальних виявів розбещеності, досі допомагаєш їм і підтримуєш їх як братів і сестер, то хіба це не прояв дурості? (Так і є.) Більше ніколи не роби цих дурниць: вони не люди, а дияволи, і вони не ті, кому тобі слід допомагати й кого підтримувати. У душі вони знають, що таке істина та що бути чесною людиною – це добре. Але знати – це одне; до себе вони такої вимоги не висувають і ніколи не практикують буття чесною людиною. Справа не в тому, що вони хочуть практикувати, але не можуть, а в тому, що вони ніколи не мають наміру так практикувати. Подумайте самі: про що вони замишляють і що планують у душі? Жодна річ із цього не пов’язана з позитивними речами, жодна думка із цього не пов’язана з позитивними думками та поглядами. Вони не мають наміру практикувати істину, вони не мають наміру йти правильним шляхом, тому вони ніколи не шукають у душі істин-принципів і не шукають, як діяти відповідно до Божих намірів. Також вони не мають наміру ні належно виконувати обов’язок створеної істоти, ні бути відданими та приносити в дар свою щирість. Усі їхні розрахунки – це каверзні справи. Дехто скаже: «Їхні розрахунки – справа їхнього внутрішнього світу: його нелегко розрізнити. Як іншим зрозуміти, про що вони думають, коли вони не відкриваються та не бесідують про це? Зовні вони поводяться досить добре, а також клопочуться біля виконання своїх поточних завдань. Чому ж Ти кажеш, що вони каверзні, і характеризуєш їх як дияволів?». Інші скажуть: «Вони просто трохи виявляють нечестивий погляд, трохи виявляють лисячу посмішку; ми ж не можемо побачити наскрізь, про що вони думають у своєму внутрішньому світі». То як же розрізнити, що це дияволи? Думки людини нематеріальні; якщо вона їх не висловлює, ти не можеш ні побачити, ні помітити їх, і ти не зумієш їх розрізнити. Проте які б думки й погляди не були в людини, чого б вона не прагнула та що б не прораховувала у своєму внутрішньому світі, вона точно діятиме для досягнення своїх цілей, і тому в неї завжди буде щось, чим вона живе, якісь прояви. Поки вона живе серед людей, інші зможуть бачити те, що вона робить, або стикатись із цим. Ти можеш не знати, що вона прораховує, замишляє та планує в глибині душі, але одного дня ці її замисли, плани та розрахунки будуть нею виявлені та проявлені; вона зробить їх реальністю та вдасться серед людей до якихось дій. Коли це відбудеться в тебе на очах, хіба ти не зможеш усе це побачити? Хіба ти не зможеш розрізнити цю людину? Дехто скаже: «Навіть якщо я бачу самі прояви, я все одно не знаю, як розрізняти й характеризувати людей такого типу». Це легко: у людей такого типу є кілька рис, і за цими рисами ти можеш їх розрізнити. Перша риса полягає в тому, що вони завжди чинять за власною волею та ніколи не шукають істин-принципів. Що б вони не робили, вони самостійно планують це заздалегідь і діють виключно за власними планами, ходами думки та намірами, виключно за власною волею. Вони не питають думки всіх інших і, звісно, тим більше не шукають істин-принципів і не діють за впорядкуваннями роботи. Якщо ти бачиш ці прояви, то хіба тоді дияволів не повністю розкрито? (Так і є.) Дехто скаже: «Можливо, вони розуміють істину та знають істини-принципи, тож вони в курсі, що робити, навіть без обговорень з іншими». Це твердження знову ж таки хибне; воно відображає нездатність бачити речі наскрізь. Для вас те, що говорять і роблять дияволи, – це низка складних перешкод. Незалежно від того, чи шукали вони думок братів і сестер, ти маєш чітко бачити таке: яка мета, мотив, відправна точка та принцип їхніх дій – захистити власну репутацію, статус і обличчя або ж захистити роботу церкви; чи полягає досягнутий кінцевий результат у захисті інтересів Божого дому; що він приносить більшості людей – збитки, шкоду й підрив або ж користь. Що б не робили ті, хто перероджений із дияволів, це завжди робиться для захисту їхніх власних інтересів; це ще одна риса тих, хто перероджений із дияволів. У їхніх очах їхні інтереси вищі за все інше, точно як у торговця, що веде бізнес: інтереси понад усе. Чиї інтереси понад усе? Власні інтереси дияволів понад усе. Якщо якісь дії можуть захистити їхні інтереси, обличчя, статус, репутацію чи майно та гроші, дияволи в жодному разі не стримуватимуться – вони доведуть справу до кінця, діючи так до самого кінця. Навіть якщо лідери вищого рангу чи брати й сестри протистоятимуть цьому, робити це далі не вийде й вони зайдуть у глухий кут, вони все одно використовуватимуть обхідні тактики, намагаючись усіма способами усунути всіх супротивників і прибрати всі перешкоди, щоб і далі робити те, що вони хочуть. Вони абсолютно не стануть стримуватися; вони захищають лише власні інтереси. Тепер чітко видно: чого б не стосувалися їхні інтриги, плани та замисли, – чи то планів, чи то засобів, чи то заходів, чи то кроків, – усе це вже прораховано в них у голові; вони думають лише про інтереси, і їхні уми сповнені думками про інтереси; кого використовувати, з ким зблизитися, від кого триматися подалі, кого підтримувати, кому протистояти, чийого відсторонення домогтися – вони вибудовують стратегії щодо всіх цих речей відповідно до своїх інтересів. Якщо в роботі та виконанні свого обов’язку вони доходять до цього, значить, вони антихристи, дияволи, що виявляють свою справжню суть. Такі люди вкрай непроникні та схильні до розрахунків; вони щодня роздумують над усім цим. Якби вони взялися повністю збагнути всіх у церкві, скільки б часу на це пішло? Лише коли вони кришталево ясно збагнуть становище всіх членів церкви, фактичні проблеми й реальні труднощі кожної людини та лише коли настане слушний момент, вони починають діяти, роблячи що заманеться: вони ні з ким не церемоняться, і ніхто не може їм перешкодити. Під виглядом виконання церковної роботи вони дбають про власні справи, стараючись отримати вигоду для себе. Зрештою страждає саме робота церкви та життя-входження братів і сестер. Вони досягають своєї мети – поставити задоволення своїх особистих інтересів понад усе – за рахунок того, що жертвують життям-входженням усіх братів і сестер та інтересами Божого дому. Хіба тут не стає ясно, що вони таке? Судячи з їхнього способу дій і кінцевих результатів, вони – дияволи; вони не люди. Вони начебто цілий день дуже мало говорять і рідко виражають свої погляди, проте насправді вони проводять кожен день у розрахунках, як їм діяти, щоб отримати вигоду. Хоча зовні вони виглядають досить спокійними, досить витонченими, досить м’якими, досить сумирними й небагатослівними, душа в них вирує, як бурхливе море. Повністю збагнувши всі ці речі, далі вони реалізують плани, які продумали, і зрештою результат той, що вони домагаються свого, точно як і замишляли. Хіба це не робота диявола? (Це вона.) Це робота диявола. Хіба тут їх уже не видно наскрізь?

Така серйозна проблема, що виникла в минулорічній євангельській роботі, була напряму пов’язана з кількома дияволами, напряму пов’язана з діями дияволів. Ті дияволи у своїх діях ніколи не шукали істин-принципів. Після того як Вишнє призначило роботу, в обличчя вони охоче її прийняли, проте коли вони вирушили працювати в церквах, то просто безчинствували. Вони не захищали інтереси Божого дому, і в результаті пожертви Богу зазнали втрат, євангельська робота зазнала втрат і церковне життя зазнало втрат; одразу кілька сфер зазнали втрат, а ще дияволи спричинили в роботі церкви хаос. Ти можеш не бачити наскрізь, про що думає диявол, і не знаєш, чи шукав він принципи. Але коли він почне діяти й ти побачиш перші ознаки, ти зрозумієш, що метод і джерело його дій хибні, що він виключно хизується, чинить згідно з власною волею, діє довільно та самочинно, а також розбудовує незалежне царство. Ба більше, банди дияволів захищають одна одну; ніхто з них не захищає інтереси Божого дому. Що б не робили великі дияволи, їхні послідовники та дрібні дияволи щосили лестять їм і вихваляють їх. Великі дияволи діють безрозсудно та самочинно, а дрібні слідують за ними та лижуть їхні черевики – вони діють в унісон один з одним. Дехто скаже, що все одно не може розгледіти того факту, що в когось сутність диявола. У такому разі придивися до природи та наслідків якихось його вчинків. Якщо їхня природа та наслідки дуже серйозні, то можна бути впевненим, що це робота диявола. Наприклад, щодо неправдивих звітів про кількість людей, навернених проповідуванням Євангелія, дехто казав: «Хіба неправдиво звітувати про кількість – це не проти принципів? Ми мусимо звітувати про реальні цифри; скільки людей ми навернули, про стільки й треба звітувати. Як ми можемо брехати у звітах? Як ми можемо звітувати про тисячу навернених, коли навернули сто, або про десять тисяч, коли навернули тисячу?». Що відповів один із цих неправдивих лідерів? «Ти мусиш звітувати про це саме так; усі про це так звітують. Це потік Святого Духа!» Чи можете ви розрізнити це твердження? Неправдиві, підроблені звіти про кількість – це явно спроба обманути Бога. Та як це може бути потоком Святого Духа? Це зла течія. Святий Дух ніколи не казав людям брехати чи неправдиво звітувати про цифри; таке можуть сказати лише дияволи. Чи можете ви це розрізнити? Раз цей неправдивий лідер був здатен вимовити такі абсурдні слова, значить, він не нормальна людина; цей неправдивий лідер також належить до категорії дияволів. Чи можете ви побачити цю справу наскрізь? Чи можете ви розрізнити, що такі слова кажуть дияволи? Казати таке здатні лише дияволи й сатани. Якщо ви не можете побачити цю справу наскрізь, значить, вам надто бракує вміння розрізняти. Якщо ті, хто перероджений із тварин, не бачать цього наскрізь, це ще певною мірою можна зрозуміти, бо вони не люди; у них немає людського духу. Якщо ж ти дійсно вмієш розрізняти й бачиш цю справу наскрізь, то чи виконав ти своє зобов’язання? Чи виступив ти, щоб припинити й розвінчати це? Припустімо, ти скажеш: «Я побачив це наскрізь, але через мій скромний статус мої слова мають мало ваги, і я слабкий та самотній; я не смію припинити й розвінчати це!». У такому разі ти нікчемний боягуз! Ти не відстояв свою позицію та не був непохитним у своєму свідченні; ти не вірний слуга Божий, ти не виконав зобов’язання людини. Ти просто безтолкова людина, нікчемний боягуз. Скажи Мені, чи до вподоби Богу нікчемні боягузи? (Ні.) Бог дарує тобі життя, забезпечує тебе істиною та захищає від шкоди сатани в повсякденному житті. Але виходить, що ти не приймаєш істину, а слідуєш за сатаною, коячи зло, живучи серед дияволів і дозволяючи сатані шкодити тобі. Ти ясно бачиш справжні обличчя сатан, але не розвінчуєш їх. Це значить накликати на себе біду; ти заслуговуєш на те, щоб сатана тебе обдурив. Бог забезпечує тебе істиною, щоб ти зміг розвинути своє вміння розрізняти. Якщо ти вмієш розрізняти, проте все одно вдаєш глухого й німого, не виступаючи з розвінчанням неправдивих лідерів і антихристів, то ти нікчемний боягуз! Ти не виконав зобов’язання, яке мусить виконати людина; ти нехтуєш своєю відповідальністю, ти сміття, нікчемний боягуз, нахлібник, дармоїд! Дияволи змушують людей неправдиво звітувати про кількість навернених проповідуванням Євангелія – ця практика має бути досить очевидною, її неважко розрізнити. Припустімо, хтось дає тобі копняка чи стусана. Ти не знаєш, чому він так із тобою поводиться, і не можеш розрізнити, що він має під цим на увазі. Далі він встромляє тобі в шию ножа, і тільки тоді ти усвідомлюєш: «Та він же намагається мене вбити!». Скажи, та наскільки ж ти дурний? Він копає тебе зі злостивим наміром, і все ж ти навіть не можеш зрозуміти, що це зла людина, і ще намагаєшся щось йому доводити: «Я ж тебе не ображав – чому ти мене копаєш? Чи є в тебе хоч якась людськість?». Якщо він безпричинно тебе копає, то хіба він не зла людина? Хіба є якийсь сенс щось доводити злій людині? Якби він накинувся на тебе з ножем, шкодувати було б запізно. Коли ти почав би кликати на допомогу, було б уже запізно; твоєму життю настав би кінець. Подивися, який малий твій духовний зріст, який ти бовдур! Коли тобі трапляються сатани, ти маєш брати на себе ініціативу й нападати – не будь пасивним. Якщо ти постійно пасивний, а реагуєш і волаєш до Бога про порятунок тільки тоді, коли сатани ось-ось відберуть у тебе життя, то це занадто пасивно, занадто тугодумно! Богу такі люди не до вподоби.

Деякі люди повідомляють про проблеми, пов’язані з неправдивими лідерами й антихристами, дуже обхідними шляхами. Вони не наважуються повідомити про них у своїй місцевій церкві, а вирушають для цього до церков в інших районах, боячись, щоб хтось у їхньому власному районі не поширив цю новину, а злі люди не дізнались і не взялися їх мучити. У цих людей настільки малий духовний зріст. Ти віриш у Бога, але при цьому настільки боїшся злих людей і дияволів? Хіба дияволи мають таку велику силу? Хіба дияволи можуть відібрати в тебе життя? Хіба твоя доля в руках дияволів? Чому ти так їх боїшся? Вони просто злі люди; що вони можуть тобі зробити? Навіть якщо ситуація складеться найгіршим чином, у цій країні є закони – чого ж ти боїшся? Тут не Китай, де дияволи безкарно чинять свавілля; тут демократична країна з верховенством права. І це не кажучи вже про той факт, що в тебе є брати й сестри в церкві – що ті злі люди можуть тобі зробити? Деякі люди настільки лякаються, просто повідомляючи про проблеми з лідерами і працівниками. Тут питання не в тому, що в них мало віри; це нікчемні боягузи та слабаки, які навіть жити не заслуговують! Дихання, яке дав тобі Бог, змарновано; краще було б дати його тварині. Навіть тварина, якщо її довести, може вкусити людину. Ти живий, але в тебе немає навіть цієї краплі сили духу; ти занадто боягузливий! Хоча деякі люди при зустрічі зі злими людьми не наважуються вступити з ними в пряму боротьбу, однак вони захищають роботу церкви, вдаючись до мудрості. Вони доповідають про проблеми злих людей нагору й об’єднують сили з тими, хто любить істину, щоб усунути тих злих людей із посад. У них є така рішучість: «Ти зла людина, але я тебе не боюся. Я не дозволю тобі коїти зло, щоб заважати роботі Божого дому та підривати її. Я не дозволю тобі домогтися свого. Я ризикну життям, щоб поборотися з тобою, – що ти можеш мені зробити? У найгіршому разі ти відбереш у мене життя, але поки я маю дихання, я боротимуся з тобою до кінця!». Чи є у вас така віра? У тих нікчемних боягузів немає такої віри. Коли вони бачать, як дияволи заважають роботі церкви, то в душі вони розуміють, що це неправильно, що це дияволи й антихристи коять зло. Проте вони думають: «Мені не можна розвінчувати їх і доповідати про них; мені не можна наживати собі проблем. Що менше проблем, то краще; головне – захистити себе. Якщо злі люди виключать мене із церкви за те, що я їх розвінчаю, і я буду позбавлений навіть можливості вірити в Бога й досягти спасіння та навіть не зможу виконувати свій обов’язок, то я буду остаточно відсіяний, хіба ні?». Вони не сміють розвінчати злих людей, дуже боячись їхньої помсти. Тому коли великий червоний дракон шалено придушує й переслідує Божих обранців, такі люди, безсумнівно, і цього теж бояться, і якщо їх заарештують, вони неодмінно стануть юдами та зрадять Бога. Отже, якщо ти боїшся злих людей у церкві й не наважуєшся розвінчати їх, коли бачиш, що вони коять зло, то хіба тим самим ти не капітулюєш перед сатаною? Бог забезпечує тебе істиною й дає тобі віру, Бог донині захищає тебе та зберігає твоє життя. Ти дихаєш тим диханням, яке дав тобі Бог, насолоджуєшся істиною, яку Він тобі забезпечує, і насолоджуєшся Його благодаттю. У тебе такі добрі умови церковного життя, і ти живеш досить комфортно. Проте коли в Божому домі є злі люди, які спричиняють завади, ти це бачиш і розрізняєш, однак не смієш навіть одного слова сказати, не смієш навіть голосно дихнути – та що ти за істота така? Ти навіть жити не заслуговуєш! Ти не доповідаєш про проблеми у своїй місцевій церкві місцевим лідерам, а вирушаєш для цього до церков в інших районах. Хіба з таким дріб’язковим і боягузливим умонастроєм можна звершити щось велике? І ти ще кажеш, що хочеш свідчити про Бога та бути переможцем, – та ти нікчема, ти гірший за худобу! Навіть собака знає, що господаря треба захищати. Якщо приходить незнайомець, собака щосили гавкає, боячись, що безпеці господаря щось загрожує. Деякі собаки невеликі, і їх можна повалити на землю одним копняком, але вони не бояться й усе одно щосили гавкають – вони роблять це, щоб захистити господаря. Деякі собаки заради захисту господаря навіть ризикують життям. У цих людей немає навіть цієї краплі віри, і вони менш вірні, ніж сторожовий пес своєму господареві, – усі вони нікчеми! Вони насолоджуються Божою благодаттю й забезпеченням задарма, не даючи нічого натомість, і навіть вважають за належне, що Бог має любити людей і виявляти до них милосердя. Коли вони бачать, що робота церкви страждає від завад і саботажу, душа в них не болить. Це означає, що вони гірші за звірів і набагато гірші за сторожових псів. Що треба робити, якщо в майбутньому ти знову зіткнешся з дияволами? Якщо ти не бачиш їх наскрізь і не знаєш, що поганого вони планують зробити, коли посміхаються, і які нечестиві наміри ховаються за виразом їхніх очей, то можеш спочатку поспостерігати за ними. Знайди надійну людину, щоб вона за ними наглядала, і подивися, що вони потай говорять і роблять, що вони замишляють зі своїми спільниками. Ти мусиш знищувати всі їхні підступи й замисли в зародку, не дозволяючи дияволам домогтися свого та не допускаючи, щоб інтереси Божого дому постраждали. У деяких людей є така рішучість: «Я мушу добре охороняти ворота Божого дому, я мушу бути добрим сторожовим псом. Не знаю, як би до цього питання поставились інші, але я цього з рук не спущу; я боротимуся з дияволами до кінця!». Це називається вірністю Богу; вони тут не намагаються показати себе. «Я покладатимуся на Бога в цій справі; поки я тут, жоден диявол нізащо не доб’ється свого та не досягне успіху! Я охоронятиму ворота для Божого дому, захищатиму братів і сестер, захищатиму інтереси Божого дому й оберігатиму роботу Божого дому. Не буде такого, щоб хтось спричиняв завади чи займався саботажем: якщо я побачу, що хтось цим займається, я не стану з ним церемонитися. Якщо його треба відсторонити, його буде відсторонено; якщо його треба виключити, його буде виключено; якщо його треба вичистити, його буде вичищено. Я категорично не стану церемонитися!» Чи є у вас така віра? (Так.) Якщо ти досить годен боротися з людьми чи тваринами, проте коли тобі треба боротися з дияволами, ти боїшся, лякаєшся та ховаєшся в панцир, як черепаха, то Бог каже: тобі кінець, із тебе нічого не вийде, ти не спроможешся здобути істину та не зумієш досягти спасіння. Боротьба з дияволами – це справжня битва; це битва заради того, щоб засвідчити про Бога. Це битва, у якій мусять битися переможці, святі та послідовники Бога, це та позиція, яку вони мусять займати, і це та рішучість і воля, якою вони мусять володіти. «Боротися з дияволами до кінця! Або вони, або я! Я в жодному разі не злякаюся, я в жодному разі не відступлю, і я в жодному разі не впаду духом!» Чи є у вас така рішучість? (Тепер є.)

У декого замалий духовний зріст. Коли комусь такому трапляються люди з владою та статусом, особливо ті, які грізно виглядають, бувалі, надзвичайно хитрі, а також підступні та пронозливі, він відчуває в душі страх. Хоча він прекрасно знає, що ці люди – дияволи, він усе одно наполегливо лестить їм, задобрює їх, потурає їм і не сміє хоч трохи їх образити, не кажучи вже про те, щоб розвінчати їх. Бачачи дияволів і сатан, він не наважується дотримуватися ніяких принципів і не має ніякої благопристойності святого. Деякі навіть кажуть: «Ми мусимо вписатись у компанію цих людей і налагодити з ними добрі стосунки, інакше робота церкви не зможе просуватися». Ці люди явно не служать жодній добрій меті в Божому домі, вони явно з тих, кого характеризують як дияволів і антихристів і кого слід виключати або вичищати, і все ж деякі особи їх терплять. Ці особи відчувають, що не здолають їх; у душі в них страх і жах, і вони хвилюються про власне становище, хвилюються, що ті люди можуть ізолювати їх або поглумитися з них. У цих осіб немає мудрості, щоб розібратися з такими людьми, немає достатнього духовного зросту, щоб поборотися з ними, і вони раз у раз відступають, раз у раз поступаються та йдуть на компроміс. У результаті минає три місяці, потім шість місяців, і робота церкви опиняється в стані паралічу, а церковне життя занурюється в хаос. Ці особи ясно бачать, як ці злі люди та дияволи спричиняють завади, бачать, як ці місцеві самодури безчинствують у церкві, і все ж не сміють ні розвінчати їх, ні розібратися з ними, боячись поставити під удар власну безпеку, статус, репутацію й інтереси. Та як твій статус, репутація й особиста безпека можуть бути настільки важливими? Хіба будь-яке робоче завдання в Божому домі не важливіше за це твоє мізерне життя? Навіть якщо в найгіршому випадку ти з вірності Богу підеш на якийсь ризик, хіба Бог тебе не захистить? Якщо ти вдаватимешся до мудрості й діятимеш за принципами, щоб захистити інтереси Божого дому, то хіба Бог віддасть тебе сатанам, щоб вони тебе нівечили й завдавали тобі тяжкої шкоди? (Ні.) Бог дуже дорожить такими людьми, дорожить понад усяку міру; як же Він може віддати тебе сатанам? Твоя віра замала. Ти точно як Петро в той раз: Господь Ісус, ідучи по морю, заговорив до нього та сказав: «Іди», маючи на увазі, що Петро мав піти морем, наче рівною землею, але що більше Петро йшов, то більше боявся, і він утратив віру в Бога. Якщо Бог каже тобі йти, Він дав тобі обітницю й точно може тебе захистити; Він не допустить, щоб ти зіткнувся з небезпекою. Навіть якщо твоє життя в небезпеці, як ти маєш до цього поставитися? Хіба ти не маєш просто добровільно довірити своє життя Богу? Що тут такого страшного? Хіба дияволи справді такі жахливі? Великий червоний дракон придушує й заарештовує віруючих, і все ж ти здатен триматися за свою віру; такі суворі обставини тебе не лякають. Але коли в церкві з’являється кілька дрібних дияволів, ти так лякаєшся, що відразу ховаєшся у свій панцир, і відчуваєш, що вимушений слідувати за ними в лиходіянні. Хіба тим самим ти не втрачаєш своє свідчення? (Втрачаю.) Можна сказати, що коли дияволи домагаються свого в деяких церквах і певних робочих умовах, ввергають роботу церкви в такий хаос і доводять її до повного безладу, точно як і бажали, через що брати й сестри опиняються без придатних умов для виконання своїх обов’язків, це пов’язано з тим, що деякі люди бачать цих дияволів наскрізь і все ж не піднімаються на боротьбу з ними, а йдуть на компроміс із цими дияволами та сатанами, щоб захистити самих себе. Можна сказати, що ці люди спеціально дозволяють дияволам лиходіяти й заважати роботі церкви. Якщо ти бачиш наскрізь дияволів, які заважають роботі церкви, і все ж не борешся з ними та не розвінчуєш їх, то хіба тим самим ти не дозволяєш дияволам лиходіяти? Якщо, виявивши дияволів, що лиходіють, ти своєчасно розвінчаєш їх, розберешся з ними та зупиниш їх, то можна буде певною мірою зменшити збитки та хаос. Хіба це не благотворно і для роботи Божого дому, і для життя-входження братів і сестер? То чому ж ти цього не робиш? Якщо ти цього не робиш, у тебе немає вірності Богу. Неважливо, чи ти лідер або працівник будь-якого рангу, чи звичайний послідовник: якщо ти бачиш наскрізь дияволів, які лиходіють і заважають роботі церкви, але не розвінчуєш їх задля захисту інтересів Божого дому, значить, ти не був непохитним у своєму свідченні, ти безтолкова людина, і ти не заслуговуєш жити! Ти не виконав зобов’язання людської істоти, тож ти не заслуговуєш дихати диханням, яке дав тобі Бог. Зрозуміло? (Зрозуміло.) Що ж треба робити в такій ситуації? Неважливо, з яким дияволом ти зіткнувся – чи то збоченим, чи то злим, чи то підступним, чи то жорстоким, чи то хитрим – і яка його мета: раз ти бачиш, що він заважає роботі церкви, і розрізняєш це, то ти маєш виступити з його розвінчанням і зупинити його. Саме в цьому й полягає твоє зобов’язання. Дехто скаже: «Я не знаю, що говорити, щоб зупинити дияволів». Тоді помолися Богу та поводься з ними, використовуючи мудрі методи. Поки що не провокуй їх; не провокуй їх, розвінчуючи їх напряму. Натомість постарайся будь-якими способами не дати їм досягти успіху в їхніх підступах і цілях. Передусім захисти роботу церкви максимально можливою мірою та забезпеч захист інтересів Божого дому. Далі знайди можливість порадитися з тими, хто розуміє істину, або з лідерами і працівниками щодо того, як найдоцільніше розібратися з дияволом. Цю роботу потрібно робити мудро. З одного боку, ти мусиш боротись із сатаною, зупиняти лихі вчинки сатан і дияволів, допомагати братам і сестрам здобувати вміння розрізняти, а також захищати і братів із сестрами, і роботу Божого дому. З іншого боку, ти також мусиш максимально можливою мірою вбезпечити себе. Якщо дійсно є необхідність у тому, щоб ти зіткнувся з небезпекою чи скрутою, то ти маєш зробити це як свій непорушний обов’язок, не думаючи про власний шлях відступу та про власну безпеку. Це обумовлено потребами роботи церкви, і твоє зобов’язання полягає саме в цьому. Ти мусиш так учинити, і тобі слід так учинити; інакше ти будеш не гідним того життя, яке дав тобі Бог, і постачання, яким Він тебе забезпечував стільки років. Хіба не так? (Так.) Саме такої позиції має дотримуватися кожен у поводженні з дияволами. Ти – створена істота, діло рук Божих. Неважливо, до категорії людей ти належиш чи до іншої категорії живих істот: раз у тебе зараз ідентичність людини, створеної людської істоти, то ти маєш узяти на себе зобов’язання створеної людської істоти – тобі не можна від них ухилятися. Припустімо, ти знаєш, що хтось краде пожертви, але тебе це не хвилює, і ти про це не розпитуєш, а кажеш: «Я боюся його образити. Якщо я розвінчаю й ображу його, він не тільки почне створювати мені проблеми за моєю спиною, але й ніколи не облишить це питання. Він зла людина! Я не смію ні розвінчати його, ні доповісти про нього!». У такому разі тобі кінець, ти нікчемний боягуз, і ти не виконав свого зобов’язання. Що ж потрібно зробити, якщо ти хочеш виконати своє зобов’язання? Знайди можливість написати своєму лідеру записку, не підписуйся своїм ім’ям і чітко виклади факти, щоб лідер був у курсі й міг своєчасно розібратись із цим і припинити це, тим самим убезпечивши пожертви від утрат. Лідеру не потрібно знати, хто про це доповів; достатньо того, що про це знає Бог. Отже, якого ж принципу слід дотримуватись у питанні захисту пожертв? Який тут правильний умонастрій? Він полягає в тому, щоб захищати пожертви від утрат і не давати злим людям домогтися свого. Це твоє зобов’язання. Божий дім не просить усіх і кожного ризикувати заради того, щоб захистити його інтереси, щоб захистити братів і сестер, щоб убезпечити його роботу та щоб захистити Божі пожертви; Божий дім не просить, щоб усі ви заради цього ображали інших або ставили себе в скрутне становище. Божий дім не це має на увазі. Якщо ти боїшся злих людей або тобі страшно когось образити, то можеш повідомляти про проблеми анонімно; розвінчувати злих людей і дияволів теж можна анонімно. Так ти хоч і не підпишешся своїм ім’ям, але все одно виконаєш своє зобов’язання й повинність, і ти не ухилишся від своєї відповідальності. Якщо ти зможеш це зробити, значить, ти не знехтуєш своїм зобов’язанням. Причина в тому, що ти маєш таке серце, відчуваєш, що твоє зобов’язання полягає саме в цьому та що ти маєш його виконати, убезпечивши роботу Божого дому та захистивши його інтереси. Це добрий учинок, і Бог його запам’ятає. Ось вам правда як вона є: не існує якоїсь установленої форми боротьби з дияволами; вміти перемагати дияволів, убезпечувати інтереси Божого дому, захищати різні завдання церковної роботи, захищати церковне життя й убезпечувати життя-входження братів і сестер – ось найвищий принцип. Зрозуміло? (Зрозуміло.) Не існує якоїсь установленої форми боротьби з дияволами; можна застосовувати до них метод обтинання, можна – метод розвінчування, і, звісно, можна застосовувати до них і метод відсторонення та перепризначення їхніх обов’язків, а також метод обговорень і втішань, щоб утихомирити їх: різними мудрими методами обмежувати дияволів і водночас убезпечувати різні завдання церковної роботи. Це і є мудрість. У душі ти знаєш, що ці люди – дияволи та що як би ти з ними не повівся, це не буде неправильно, бо вони не істинні брати й сестри, вони не істинні людські істоти, і вони не обрані Богом. Вони прийшли до Божого дому як слуги сатани, щоб заважати церкві. У тебе має бути таке ставлення до дияволів: «Якщо ти прийшов сюди спричиняти завади, я не стану з тобою церемонитися. Якщо ти прийшов сюди займатися саботажем, це категорично неприпустимо! Якщо ти не станеш спричиняти завад і займатися саботажем, а будеш тихо триматися осторонь у церкві, я не звертатиму на тебе уваги. Проте щойно ти щось учиниш або скажеш із наміром скоїти зло, я з тобою церемонитися не стану! Які б погані речі ти не хотів робити, які б облуди не хотів поширювати, тобі доведеться спочатку минути мене – ось побачиш, пощаджу я тебе чи ні. В іншому разі навіть не думай заважати роботі церкви!». Саме таке ставлення та принцип мають бути в людей у поводженні з дияволами, і це також те свідчення, яке мають давати люди.

Чому Бог виражає істину та забезпечує людей істиною? Для того, щоб віруючі в Бога могли здобути істину як своє життя, і для того, щоб люди змогли розрізнити дияволів, позбутися їх і цілковито повстати проти сатани, злого диявола. Люди чули стільки істин і отримали стільки забезпечення істиною, і все ж зрештою при зустрічі з дияволами, що коять зло та спричиняють завади, вони їх не розрізняють. Деякі люди дещо розрізняють дияволів, але не сміють ні розвінчати їх, ні тим більше розібратися з ними; люди такого сорту – нікчеми. У тебе немає свідчення, і ти не став на бік Бога – ти розбив Богу серце. Мета того, що люди прагнуть до істини й осягають істину, полягає в тому, щоб вони віддалилися від дияволів, відкинули їх і зуміли досягти істинної покори Богу, стати на бік Бога та виконати Боже доручення. З дияволами так: виявили одного – вичистіть його, виявили двох – вичистіть обох, щоб церква залишалася чистою. Так сатана й дияволи будуть повністю осоромлені та більше не зможуть заважати церковній роботі. Те, як вони спричиняють завади в мирському світі, – це не наша справа; те, які незаконні дії вони вчиняють, що поганого роблять і з ким борються в мирському світі, нас не стосується. Ми не втручаємося в це, не розпитуємо про це, і нас це не хвилює. Але є лише одне: якщо вони спричиняють такі завади в Божому домі, це неприпустимо, і потрібно розбиратися з ними, зупиняти їх і вичищати їх. По-перше, лідери і працівники мають узяти на себе ініціативу у виконанні цієї роботи; вони мають бачити в цьому своє непорушне зобов’язання. По-друге, усі куратори, лідери команд і рядові брати й сестри мають володіти таким духовним зростом, а також таким свідченням. Дехто скаже: «Невже Божий дім починає якусь чистку? Це розправа з людьми?». Це не розправа з людьми; це розправа з дияволами. Розправлятися з дияволами – це правильно; ми не розправляємося з людьми. Брати й сестри мають вияви розбещеності, але вони нормальні люди, у них є совість і розум, а також мінімальні стандарти в учинках і житті по-людськи. Навіть якщо в них не дуже добре з прагненням до істини та життям-входженням, а їхній духовний зріст малий і в них небагато істини-реальності, ми маємо бути з ними терпимими та терплячими, ставитися до них правильно та розбиратися з ними згідно з принципами. Однак принцип поводження з дияволами не такий. Якщо вони бажають служити, то ми можемо використовувати їх для надання послуг. Якщо ж вони не бажають служити, то ми маємо розібратися з ними, вичистивши їх; не можна виявляти до них узагалі ніякої поблажливості! Це і є принцип поводження з дияволами. Коли слабкості чи вияви розбещених характерів бувають у братів і сестер, їх можна пробачити, помилувати та поставитися до них із терпимістю й розумінням. Але дияволи – не брати й сестри. Якщо вони лише говорять щось негативне чи безвідповідальне, але не поширюють єресей і облуд, щоб вводити людей в оману, і не спричиняють жодних переривань і завад, то можна пощадити їх і закрити на них очі. Якщо ж ти бачиш, що вони от-от створять якісь проблеми та накоять зла, і це досягає певних масштабів, то їх потрібно розвінчати й обмежити. Якщо обмежити їх неможливо, вичистіть їх напряму. Дияволи думають, що в церкві легко протирати штани; вони думають, що в церкві будь-хто може сіяти смуту, точно як у суспільстві. Вони думають хибно. Церква – це місце для того, щоб Божі обранці прагнули до істини та досягали спасіння, а не місце для того, щоб дияволи сіяли смуту, не місце для того, щоб дияволи займалися власними справами чи здійснювали власні мрії, і не місце для того, щоб дияволи задовольняли свої амбіції й жагу. Щойно дияволи видали себе й ось-ось візьмуться дбати про власні справи, розбудовувати власні незалежні царства, заважати церковній роботі й підривати її, – щойно стає видно їхні копита, – що тоді потрібно зробити? Вчинити згідно з принципами; брати й сестри мають виступити на бій із цими дияволами, і до них категорично не можна виявляти ні милосердя, ні поблажливості. Якщо ти постійно поблажливий до дияволів, то це з твого боку жорстокість до себе самого. Вони постійно вводять в оману людей у церкві, заважають їм і підривають церковну роботу. За таких обставин та віра й знання про Бога, які ти здобув, віруючи багато років, виснажаться лише за кілька днів через омани й завади цих дияволів. Отже, якщо ти хочеш здобути істину, ти мусиш сам першим виступити на бій із дияволами та протистояння їм. Коли ти побачиш, що їхні копита повністю розкриті й що їхні потворні обличчя стали видні, ти маєш розвінчати їх і охарактеризувати їхню сутність, а далі очистити від них церкву. Хіба не це мають робити Божі обранці, хіба це не те зобов’язання, яке вони мають виконати? (Так і є.) Це саме те свідчення, яке має бути в переможців. Усі мають це розуміти й ніколи про це не забувати. Не боятися сатан і дияволів – це не значить формально від них відмежовуватися. Натомість це значить виступати на бій із дияволами перед обличчям важливих питань слушного й хибного, перед обличчям принципових питань, у питанні вибору свого шляху та в питаннях, що стосуються інтересів Божого дому; це значить зупиняти лихі вчинки дияволів, захищати інтереси Божого дому й убезпечувати нормальні умови для того, щоб брати й сестри виконували свої обов’язки. Це повинність усіх Божих обранців до єдиного.

Ми більш-менш завершили бесіду про закоренілу брехливість і збоченість – ці два прояви тих, хто має сутність диявола, чи не так? З точкою зору та позицією, які мають бути в людей щодо осіб такого роду, усе ясно, і зобов’язання, які мають виконувати люди, теж ясні. Яке ж наступне питання перед вами постає? Воно полягає в тому, як співвідносити прояви та вияви, про які ми побесідували, із цими особами, а далі розрізняти їх і бачити сутність осіб такого роду наскрізь. Коли ви навчитеся розрізняти, у душі вам стане ясно, які насправді властивості в різних типів людей, ваші принципи поводження з людьми стануть точнішими, і ви не робитимете дурних або нерозумних учинків, а якщо й робитимете, то не так багато. На цьому нашу сьогоднішню бесіду завершено. До побачення.

27 січня 2024 року