Перша практика для прагнення до істини: відпускання

Відпускання бар’єрів між собою та Богом і своєї ворожості до Бога

I. Відпускання своїх уявлень і фантазій про Бога: відпускання своїх уявлень і фантазій про Божу роботу

Е. Божа робота не змінює природні дані людей; вона покликана змінити їхні розбещені характери

На яку тему ми бесідували минулого разу? Ми бесідували про деякі конкретні прояви трьох аспектів: природних даних, людськості й розбещених характерів. Ми обговорили ці конкретні прояви та в такий спосіб розрізнили, до якого з трьох аспектів вони належать. Якщо ви бачите в повсякденному житті ці прояви, про які ми бесідували, то загалом можете охарактеризувати та класифікувати їх: чи вони належать до природних даних, чи до людськості, а чи до розбещених характерів. Якщо брати прояви, про які ми не бесідували, то чи знаєте ви тепер, як їх класифікувати відповідно до цих принципів або до сутності, яку вони проявляють? (У нас таке відчуття, що тепер це в нас виходить дещо краще, ніж раніше: ми можемо роздумувати в цьому плані, але ще не повністю досягли здатності розрізняти.) Загалом ви можете розрізняти ті прояви, про які ми бесідували, але якщо брати ті, про які ми не бесідували та які ніяк не стосуються проявів, про які ми бесідували раніше, то ви не знаєте, чи можете ви їх розрізняти. (Так і є.) У кількох останніх проповідях ми побесідували про деякі прояви інтересів, захоплень і сильних сторін у межах природних даних, а також про питання, що стосуються цих аспектів і проявляються в людях. Ми також побесідували про ставлення та шлях практики, які мають бути в людей у плані цих питань, а також про вимоги Бога до людей з інтересами, захопленнями та сильними сторонами. Бесіди про це здебільшого покликані розповісти людям, які думки та погляди їм слід мати щодо інтересів, захоплень і сильних сторін, який шлях практики їм слід розуміти в цьому плані, а також які наміри та вимоги Бога щодо цих аспектів їм слід усвідомлювати. Щодо питань інтересів, захоплень і сильних сторін ми побесідували тільки в загальному сенсі, не обговорюючи конкретно те, які помилкові думки та погляди люди мають із цього приводу, які помилкові шляхи практики вони можуть обирати та які помилкові розуміння вони мають щодо вимог Бога в цьому питанні. Тож тепер детально побесідуймо про конкретні питання, які люди мають розуміти в плані інтересів, захоплень і сильних сторін, виходячи із цих питань, які бувають у людей.

7. Чим інтереси й захоплення відрізняються від сильних сторін

Чи помітили ви, які у вас є облудні розуміння чи викривлені сприйняття в плані інтересів, захоплень і сильних сторін? Чи у більшості випадків ви розумієте лише те, про що Я бесідую, а потім не роздумуєте над сказаним і не зіставляєте його з речами у вашому житті, але при цьому маєте таке відчуття, що все розумієте, і вважаєте ці питання дуже простими? Спочатку подумайте над таким запитанням: чи відрізняються інтереси й захоплення від сильних сторін? (Так.) У чому полягає ця різниця? Якщо ти бачиш, що різниця є, то чим вони різняться? (Коли в людини є інтерес і захоплення, це означає лише те, що їй щось дуже подобається, – це не обов’язково значить, що вона має сильну сторону в цій сфері.) Загалом основні відмінності названо – більш-менш так воно і є. З точки зору людськості, під інтересами й захопленнями мається на увазі, що людина цікавиться певним типом спеціалізованої діяльності чи певним видом речей і готова приділяти їм увагу чи займатися ними. Інакше кажучи, в особистих уподобаннях вона відносно схильна до речей, які її цікавлять і захоплюють. Професійна майстерність у цьому плані не просто трохи подобається їй – вона відчуває до цього дуже великий інтерес, вищий за її прихильність або любов до чогось звичайного. Ось що таке інтереси й захоплення. Однак у плані її рівня те, чи вправна вона в тому типі спеціалізованої діяльності або речей, якими цікавиться та захоплюється, чи може вона робити це добре та якою мірою вона може це робити, – усе це непевне. Отже, інтереси й захоплення – це те, що цікавить людей і подобається їм, те, чим вони готові часто займатися й охоче витрачають час і енергію, приділяючи цьому увагу та займаючись цим у повсякденному житті. А от те, наскільки добре це в них виходить, залежить від їхнього рівня та того, чи вони в цьому вправні. Припустімо, вони особливо цікавляться та захоплюються чимось і водночас іще й управні в цьому – тобто крім того, що вони цікавляться та захоплюються цим, вони ще й можуть займатися цим дуже добре, досягати значних результатів і великих успіхів. Інакше кажучи, за вправністю в цьому інтересі й захопленні вони перевершують пересічну людину, і їхня сприйнятливість, швидкість навчання та швидкість осягнення принципів у цій сфері більші, ніж у пересічної людини. Коли присутні такі прояви, це називається сильною стороною. Іншим людям, щоб добре робити щось самостійно, може спершу знадобитися, серед іншого, тривала формальна професійна підготовка, освіта, набуття знань і практика, а також наставництво, провід, перевірки, стандартизація та поради від фахівців цієї справи. Однак люди із сильними сторонами зазвичай мають певну міру розуміння в професійних навичках, у яких вони вправні, навіть без професійної підготовки та систематичного навчання. Вони мають у цій сфері певне практичне розуміння, практичний досвід або особисті досягнення. А завдяки професійній підготовці їхня сильна сторона в цій сфері може досягти нових висот. Словом, коли в когось є сильна сторона, це значить, що він дуже вправний у тому, що його цікавить і захоплює, і перевершує в цьому пересічну людину. Що значить бути «вправним»? (Мати сильну сторону в певній сфері, бути відносно обізнаним у цьому та робити це легко й майстерно.) Бути вправним у чомусь означає не просто бути обізнаним у цьому, а мати видатні здібності та відносно сильний природний талант у цій сфері. Навіть без підказок від інших така людина схоплює те, що інші збагнути не можуть. А в поєднанні з формальною підготовкою чи наставництвом від відомого вчителя вона може досягти ще більших успіхів у цій сфері. Коли ми говоримо про наявність сильної сторони, це означає, що людина особливо сильна в певному інтересі чи захопленні та має виняткові здібності в цій сфері. І її здатність до сприймання, і її кмітливість, і її здатність до навчання в цій сфері винятково сильні, і вона дуже швидко все осягає. Порівняно з кимось пересічним вона помітно вправніша в цій сфері. Ось що значить мати сильну сторону.

Тепер, коли ви розумієте, що таке сильні сторони, поговорімо про інтереси й захоплення. Чим інтереси й захоплення відрізняються від сильних сторін? Інтереси й захоплення – це те саме, що й сильні сторони? (Ні.) Чому інтереси й захоплення – це не те саме, що сильні сторони? (Тому що інтерес до чогось не обов’язково означає, що людина може робити це добре чи що вона в цьому вправна; крім того, це не обов’язково означає, що вона дуже швидко осягає цю справу.) Коли в тебе є інтереси й захоплення, це означає, що тобі подобається певна категорія речей, але те, чи це твоя сильна сторона, залежить від твоїх здатностей до сприймання й до навчання та твоєї кмітливості в цій сфері, а також від твоїх природних здібностей у цій сфері та від того, чи ти від природи вправний у цьому. Якщо вправний, то це твоя сильна сторона. Якщо ж ти в цьому не вправний і це лише особисте вподобання, – сфера, яка тебе цікавить, – але твій рівень низький і тобі бракує природних здібностей, тобто в плані цього твого інтересу й захоплення в тебе мала здатність до сприймання й геть немає вправності, ти робиш це незграбно й неефективно та не досягаєш жодних результатів у цій сфері, то вона не твоя сильна сторона – ця сфера залишається для тебе не більше ніж інтересом і захопленням. Чому це лише твій інтерес і захоплення, а не сильна сторона? Тому що ти в цьому не вправний. Наприклад, деякі люди кажуть: «Я дуже люблю співати». Наскільки вони це люблять? Щойно розплющивши очі вранці, вони вже вмикають поп-пісні; вони слухають усілякі пісні, зокрема іноземні та західну й китайську оперу, – вони люблять слухати все, що вважається музикою. Вони й співати хочуть, але тут є велика проблема: вони від природи не мають слуху чи просто сильної сторони в цій сфері. Є й такі люди, що кілька років училися вокалу, але й досі не можуть знайти правильну техніку. Вони не знають, як співати якнаймилозвучніше, як зробити спів зворушливим і як досягати співом добрих результатів. Хоча вони з дитинства люблять співати й це один із їхніх інтересів і захоплень, через обмеженість їхніх природних даних це може залишатися не більше ніж інтересом і захопленням – це не їхня сильна сторона. Наприклад, коли людина, яка співає вправно, вчить гімн, то вона може наспівати основну мелодію вже після того, як проспіває цей гімн лише рази три, а після чотирьох-п’яти разів вона може заспівати практично всю пісню. Однак ті, хто любить слухати пісні, але у вокалі не вправний, можуть і після трьох прослуховувань не запам’ятати загальну мелодію. Навіть після п’яти разів вони можуть усе одно досі не вміти її співати, і їм потрібно буде постійно підглядати в текст або ноти. Коли справа доходить до власне співу, вони не відчувають пісню та не можуть знайти правильну вокальну позицію. Текст їм теж не вдається запам’ятати, а часом вони навіть співають не в тон. Крім того, співаючи відносно емоційні пісні, вони ніколи не можуть належно контролювати вираження емоцій. Інші кажуть, що їхній спів немилозвучний і не приносить задоволення, але вони не зневірюються та не здаються – вони все одно наполегливо вчаться та співають. Звісно, спів – це особиста свобода й особисте право; їх ніхто не обмежує. Однак сьогодні ми бесідуємо про те, чим інтереси й захоплення відрізняються від сильних сторін. Судячи із цих проявів, їхній інтерес і захоплення – не те, у чому вони вправні. То чому ж ми маємо ясно побесідувати про це питання? Щоб допомогти людям зрозуміти, що їхні інтереси й захоплення не тотожні їхнім сильним сторонам. Якщо, виходячи з усіх аспектів твоїх природних даних, ти не вправний у певній сфері, то навіть якщо це твій інтерес і захоплення, обмеженість твоїх природних даних визначає те, що твій інтерес і захоплення – не твоя сильна сторона. Хай ця справа тобі дійсно подобається, аж настільки, що ти любиш її так само сильно, як власне життя, але, на жаль, ти в ній просто не вправний. Наприклад, деякі дуже люблять танцювати. Щоразу, коли вони чують музику, їхні тіла починають рухатись у такт ритму й мелодії, і вони відчувають від руху велике задоволення. Однак у них від природи не найкраща зовнішність, вони не дуже високі, їхні руки й ноги не особливо довгі, а статура не особливо елегантна. Загалом їхній танець виглядає не дуже привабливо. Але їм просто подобається танцювати, і часом вони танцюють у громадських місцях або на узбіччі доріг, повністю віддаючись танцю. Перехожим це смішно, але ті люди танцюють, ніби навколо нікого немає, геть не переймаючись тим, як їх бачать інші, наче взагалі нічого не усвідомлюють. Вони настільки цим одержимі. Хоча вони вважають, що танцюють досить добре, насправді вони в цьому не вправні. Вони не можуть осягнути сутність танцю й не знають, які рухи доречні, які рухи граційні та які рухи краще передають різні людські емоції. Інакше кажучи, насправді вони не розуміють багато аспектів, пов’язаних із танцем. Навіть із наставництвом професійного педагога та підготовкою в професійній школі вони в плані власного природного рівня не вправні в танці та не можуть осягнути його сутність. Тому, з огляду на всі аспекти їхніх природних даних, танці – те, що вони люблять, – не те, у чому вони вправні. Хай це дійсно подобається їм, п’янить їх і вони часто милуються власними рухами й виглядом, коли танцюють на камеру чи перед дзеркалом, але якщо подивитися на реальну ситуацію, то вони не вправні в танцях. Інакше кажучи, танці – лише їхній інтерес і захоплення, а не сильна сторона.

Деяким людям дуже подобається література. Їм подобається писати статті, декламувати та складати вірші, подобаються літературні форуми, а також читання романів і різних літературних творів – іноземних і вітчизняних, сучасних і класичних: їм подобаються всі ці твори. Їм подобається різноманітна лексика та стилі, які письменники використовують у своїх творах, і їм подобаються різні ідеї, які письменники виражають у своїх творах. Це їхній інтерес і захоплення? (Так.) Цілком очевидно, що це їхній інтерес і захоплення. Те, що людині подобається, чим вона цікавиться в серці та розумі, – це вроджене. Це не те, що набувається пізніше в житті, і тим більше не те, що зрощується її батьками чи родиною. Деякі люблять літературу та прочитали багато літературних творів. Деякі систематично вивчали літературу в університеті. Деякі навіть професійно працювали викладачами літератури чи мали роботу й кар’єру, пов’язані з літературою, і навіть присвятили цій кар’єрі тривалий час; вони провели більшу частину життя, займаючись питаннями, пов’язаними з їхнім інтересом і захопленням; практично кожен день їхнього життя включав літературу – те, чим вони цікавляться та захоплюються. Але чи означає це, що їхній інтерес і захоплення – справді їхня сильна сторона? Не обов’язково: тут потрібно дивитися, чи мають вони в галузі літератури такі знання чи думки й погляди, які перевершують притаманні звичайним людям або відрізняються від них. Якщо те, що ці люди осягнули та зрозуміли в літературі, – не більше ніж те, що вони дізналися з книг, або якщо воно складається лише зі звичайних загальних знань, які будь-хто може опанувати та збагнути, то це не можна вважати сильною стороною. Наприклад, якщо ти попросиш їх написати статтю, то вона буде без граматичних помилок, з правильною пунктуацією та добре структурованими абзацами, загалом структура статті буде дуже вдалою, і в цій статті навіть буде багато пишних фраз. Але є одна проблема: коли справа доходить до вираження певної речі, погляду чи сюжету, їм бракує самобутнього способу вираження, і вони не володіють особливо художніми чи дотепними способами вираження. Ці якості відсутні в усіх їхніх літературних творах. Інакше кажучи, їхні статті виглядають дуже добре структурованими та високопрофесійними, і слова в них ретельно підібрані, але їм бракує самобутнього методу вираження думок і поглядів, явищ і сюжетів, який має бути притаманний управному літератору. Більшість їхніх статей досить посередні. Їхня структура та спосіб вираження ідей винятково жорсткі, негнучкі й догматичні; у них немає ні новаторства, ні самобутності, їм бракує мудрості й дотепності, і їх точно не можна вважати елегантними. На що вказує це явище? (Вони не вправні в письменництві та не мають до цього здібностей.) Вони не вправні в письменництві та не можуть гнучко складати історії, спираючись на контекст подій у них або на їхній прототип. Зрештою, коли люди читають їхні статті та літературні твори, усі вони сприймаються як одноманітні й шаблонні, написані за тією самою формулою. Чому ми говоримо, що вони сприймаються як одноманітні та шаблонні? Загалом їхні статті виглядають дуже добре структурованими, стандартизованими та професійними; у плані технічних аспектів пересічна людина знайде в них мало приводів для критики – навіть структура в них загалом завжди однакова. Хоча вони можуть опанувати різні форми літературних творів, зокрема й іноземну поезію, прозу й описи, але вони ніколи не здатні адаптувати й застосувати їх у власній літературній творчості. Причина в тому, що їхні літературні навички та майстерність назавжди залишаться не більше ніж інтересами й захопленнями та ніколи не піднімуться до ступеня сильної сторони. Можливо, ці люди знають про літературу дуже багато, але ніякої літературної майстерності в них насправді немає. Інакше кажучи, вони не привносять у літературу нічого нового, категорично не здатні створити власні репрезентативні роботи та не мають ні самобутніх думок і поглядів, ні самобутнього способу вираження. Це доводить, що література – не їхня сильна сторона. Вони володіють знаннями та загальними відомостями про літературу лише тому, що ця сфера – їхній інтерес і захоплення, проте література для них – не сильна сторона. Бачте-но, багато людей читає книги, зокрема й різні літературні твори; багато хто називає себе любителем літератури або письменником, але скільки людей серед тих, хто пише, дійсно мають власні твори? Скільки з них написали літературні твори, які можуть витримати випробування часом і стати класикою? Дуже мало, чи не так? Більшість із цих людей мають трохи природного інтересу та пристрасті до літератури, а згодом вони навчаються, проходять підготовку та практикуються в професійних школах, і трапляється так, що вони беруться за роботу, пов’язану з літературою. Хоча вони займаються роботою, пов’язаною з літературою, що, здавалося б, указує на те, що цей інтерес і захоплення можуть супроводжувати їх протягом усього життя, але те, скільки в них завершених творів, який внесок вони роблять і скільки самобутніх робіт створюють за час праці в цій галузі, залежить від того, чи є література їхньою сильною стороною. Багато людей працює за професією, яка їм подобається та якою вони захоплюються, і отримує від неї засоби до існування чи певні вигоди, але не досягає в цій професії добрих результатів. Це вже доводить, що професія, яка їм подобається та якою вони захоплюються, – не їхня сильна сторона. З іншого боку, деякі люди хоч і працюють не за професією, пов’язаною з їхніми інтересами й захопленнями, але здатні досягати реальних результатів, оскільки це їхня сильна сторона. Прикладами, серед інших, можуть слугувати винахідники, ті, хто зробив видатний внесок або створив власні унікальні напрямки в різних сферах, і провідні постаті в різних галузях. Отже, з огляду на ці обставини, наявність інтересів і захоплень не обов’язково означає наявність сильних сторін у відповідних сферах. Однак деякі люди не розрізняють, як інтереси й захоплення пов’язані із сильними сторонами. Вони вважають, що їхні інтереси й захоплення – це їхні сильні сторони, але після багаторічної діяльності у сфері, яка їх цікавить і захоплює, вони не досягають жодних справжніх результатів. Тепер, коли це стало ясно, як люди мають ставитися до своїх інтересів і захоплень, а також до своїх сильних сторін? Дуже просто: до них треба ставитися правильно. Якщо Божий дім потребує, щоб ти виконував обов’язок у певній сфері, пов’язаній із професійними знаннями, навичками чи талантами, що стосуються твоїх інтересів і захоплень, то ти маєш ставитися до цього відповідно до принципів виконання обов’язку: не відмовлятися, не говорити гучних слів, не діяти зопалу. Якщо це щось таке, у чому ти не вправний, що виходить поза межі твоїх здібностей і що ти не можеш зробити, то не впадай у негатив і не нарікай на Бога; ти маєш уміти ставитися до цього правильно. Що це означає – ставитися до цього правильно? Це означає, що якщо ти відчуваєш, що в інших немає такого інтересу та пристрасті до цієї сфери, як у тебе, але при виконанні відповідної роботи в тебе ніколи не виходить ні відповідати вимогам Божого дому, ні досягти дотримання принципів, яких вимагає Божий дім, то ти маєш досягти стільки, скільки тобі під силу. Бог ніколи не змушує риб жити на суші, а свиней літати. Бог знає, скільки ти можеш досягти та наскільки велику вагу можеш нести. З досвідом ти теж це зрозумієш. Виходячи з реальних обставин і твоїх природних даних, досягай стільки, скільки можеш, – не ускладнюй собі життя. Якщо ти здібний, не стримуйся; якщо ти не здібний, не впадай у негатив і не змушуй себе робити те, що тобі не під силу, – стався до цього правильно.

Ви вірите в Бога вже так багато років, і більшість із вас виконує свій обов’язок уже понад три роки – немає такого, щоб ви виконували певний обов’язок у Божому домі лише рік-два. Отже, якщо говорити про той обов’язок або певну професійну роботу, які ти виконуєш, чи ясно тобі в душі, скільки ти можеш досягти, якої планки сягнути, скільки можеш задіяти та якою мірою? (Так.) Загалом усе це ясно. Деякі люди ще не досягли майстерності в певному обов’язку, бо в них було мало практики. Інші ж виконують цю роботу вже багато років і дуже багато практикувалися, але все одно не можуть відповідати принципам, яких вимагає Божий дім. Вони не дуже вправні в цій галузі. Хоча виконання цього обов’язку дійсно подобається їм і захоплює їх, а виконувати цей обов’язок для них честь і радість, але вони в цьому просто не вправні. Якими б не були вимоги Божого дому, вони просто не можуть їм відповідати. Не те щоб вони були бунтівничі й неслухняні чи не виконували свою частину роботи – радше, для їхніх природних даних це недосяжно, і вони мають обмеження. То що ж робити? Хай усе просто йде своїм ходом: не будь негативним, не будь слабким, не нарікай і не май у душі відчуття, що це несправедливо. Деякі люди кажуть: «Я люблю танцювати, але я з народження незграбний, та й непривабливий. Я хочу виконувати танцювальний обов’язок, але не можу. Що ж мені робити? Я дуже хочу танцювати». Твоє бажання танцювати – це твоя особиста жага та твоє вподобання, але хіба Бог має задовольняти твої вподобання? Ні, не має. Божий дім має принципи, яких вимагає, і свої правила. Вибір того, хто виконує яку роботу, ґрунтується на принципах. Ти не можеш силою вимагати, щоб Божий дім тебе задовольняв, на основі твоєї особистої жаги, особистого вподобання чи особистого настрою: це недоречно. Якщо ти не підходиш для виконання обов’язку в цій сфері, то в душі тихо побажай благословень тим, хто може його виконувати. Просто роби все, на що здатен, або ж можеш непомітно працювати за кадром: допомагати з настановами й перевіркою, репетиціями чи постпродакшном танцювальних відео, знаходженням різних матеріалів або пошуком істини. У різних сферах є багато роботи, якою можна займатися, і спектр робіт, пов’язаних із твоїми інтересами й захопленнями, широкий. Тобі не обов’язково бути на екрані – ти можеш виконувати й закадрову роботу із частковою зайнятістю. Це теж виконання обов’язку. Так ти і задовольняєш свої особисті бажання, і дотримуєшся принципу та стандарту догоджання Богу через виконання свого обов’язку – це так чудово! Хіба так ти не робиш дві справи за раз? (Так і є.) Раз Бог не наділив тебе сильними сторонами в цій сфері в межах твоїх природних даних, то в тебе немає вибору. Тобі не можна нарікати, бурчати чи тримати образу, тому що, бач, ти від природи не дотягуєш у цій сфері та не можеш відповідати стандарту Божого дому щодо відбору талантів у цій сфері, і тобі не можна далі втрачати бажання виконувати обов’язок у цій сфері, відмовляючись робити це, навіть якщо цього від тебе вимагає Божий дім, – це недоречно. Це неправильне ставлення до виконання обов’язку. Можеш щось робити – просто бери й роби. Ти не можеш відмовитися це робити, відмовляючись робити це, навіть якщо від тебе цього вимагає Божий дім, бо, бач, ти не підходиш для цього чи не вправний у цьому. Чинячи так, ти не виконуєш свій обов’язок – ти задовольняєш особисту жагу та дбаєш про власні справи. Це не виконання обов’язку зі ставленням покори, щирості й вірності щодо Бога. Це недоречно. Це те, що люди мають розуміти. По-перше, правильно розумійте інтереси, захоплення та сильні сторони; по-друге, правильно ставтеся до інтересів, захоплень і сильних сторін.

Деяким людям подобається писати статті та займатися роботою, пов’язаною з літературою. Їм постійно хочеться редагувати й вичитувати статті, щодня мати справу зі статтями. Однак вони не підходять для цієї роботи з різних причин – як суб’єктивних, так і об’єктивних. По-перше, їм бракує базових знань у галузі літератури; по-друге, їхній рівень відносно низький, і вони не мають здатності до сприймання. Тож навіть якщо вони захоплюються літературою та практикуються кілька років, вони все одно не можуть досягти стандарту здатності до письма. Однак Божий дім вимагає, щоб для роботи з текстами люди мали принаймні базовий рівень. Якщо їхній рівень не підходить для роботи з текстами та навіть те, як вони редагують і вичитують статті, не відповідає стандарту, то їм залишається хіба що вибрати інший обов’язок. Можливо, натомість вони більш-менш підходять для якоїсь роботи над загальними питаннями чи збирання матеріалів. Словом, робота з текстами, яка їм до душі, – це те, що вони виконувати не можуть: навіть якщо їх не відсторонять від роботи з текстами, вони просто будуть для меблів, а справжніх результатів не досягатимуть. Як слід сприймати таке питання чисто? (Треба навчитися коритися розпорядженням Божого дому та бути розсудливими.) Це загальний напрямок, а як конкретно слід практикувати? Якщо людина схильна до викривлень, вона говоритиме: «Усі кажуть, що інтереси й захоплення даються Богом, що це природні дані. Раз Бог дав мені цей інтерес і захоплення, то, безсумнівно, Бог призначив мені займатися пов’язаною з ним роботою. А раз це призначено Богом, то в Божому домі роботу, пов’язану із цим інтересом і захопленням, слід давати мені – треба, щоб у мене була в ній частка. Якщо мене не просять виконувати цю роботу, то тут проблема з людьми – це означає, що люди мене зневажають, це означає, що лідери та працівники не вміють оцінювати людей. Ось я, обдарована людина, але тут немає знавця, який уміє розрізняти таланти й помітив би мене! Я так люблю літературу й дуже в ній вправний – редагувати статті для мене простіше простого. Хіба посилати мене проповідувати Євангеліє чи займатися фізичним трудом – це не те саме, що забивати цвяхи мікроскопом? Хіба це не марна трата таланту? Хіба це не те саме, що закопувати золото в землю? Тут я нічого не можу вдіяти – під низьким дахом хоч-не-хоч доводиться схилятися! Але є такий вислів: справжнє золото рано чи пізно заблищить. Просто почекайте – можливо, це Бог мене переплавляє й перевіряє. Колись я неодмінно займуся тією роботою, яку Бог мені призначив, роботою, пов’язаною з моїми інтересами. Хорошого варто почекати. Коли вас усіх відсіють, настане мій час блиснути – ось тоді я й отримаю нагоду застосувати свої навички! Як кажуть у тих висловах: “Гідному чоловіку ніколи не пізно взяти реванш” і “Поки є життя, є й надія”». Що ви думаєте про ці погляди? Вони неправильні, чи не так? Подібні люди, звісно, будують повітряні замки й навіть довгострокові плани, але те, чи справді в них є реальні здібності, невідомо. Деякі люди навіть почуваються скривдженими й кажуть: «Я від природи обдарований літературний талант, а мене відправили займатися фізичним трудом, і я цілими днями весь у бруді. І кому на це скаржитися? Тут я нічого не можу вдіяти – так улаштував Бог. Який у мене вибір?». Насправді ж коректорська команда вже перевірила цю людину, і вона пише незадовільно. У неї немає літературної бази й навіть пунктуація неправильна: ця людина ставить кому всюди, де потрібно розділити речення чи зробити паузу. Але вона все одно вважає себе літературним генієм і переконана, що фізичний труд – марна трата її таланту. Серце цієї людини сповнене образ: «Я народився з любов’ю до літератури. У дитинстві я любив читати книжки з історіями. Подорослішавши, я любив читати твори відомих авторів. Я прочитав багато класичних творів вітчизняних і зарубіжних письменників; я прочитав багато текстів усіх жанрів, зокрема драматичних, прозових, поетичних. Робота над текстами дається мені без зусиль; написати статтю для мене легше легкого. Але подивіться на мене зараз – я докотився до брудного, виснажливого труду. Моя любов до літератури супроводжувала мене пів життя, а в Божому домі її відкинули. Усі знання, які я накопичив за життя, у Божому домі не знайшли застосування – моїй літературній кар’єрі кінець! Раніше я думав, що Божий дім – це місце, де править істина, де правлять справедливість і праведність. У світі людину на кшталт мене – великого таланта, любителя літератури – ігнорували та зневажали, і я не мав нагоди задіяти свої навички. Я думав, що в Божому домі я зможу знайти застосування залишкам свого запалу. Сповнений ентузіазму, я зголосився до коректорської команди – і зрештою виявилося, що мене не вибрали. Ви тільки подивіться на мене – ось я тут стою, і хто може впізнати в мені любителя літератури, літературного таланта? Цей брудний, виснажливий труд стер увесь мій літературний лиск. Тепер із моїх вуст лунають тільки грубі, простонародні слова». У душі така людина відчуває сильну образу. Хоч уголос вона й каже, що кориться Божому влаштуванню та зробить усе, що їй скаже Божий дім, але в душі вона неправильно себе оцінює та помилково вважає свої інтереси й захоплення сильними сторонами, чимось придатним для використання Богом; ця людина не знайшла свого місця, не усвідомила своєї реальної ситуації, не знає собі міри та не знає, чи дійсно її інтереси й захоплення – це те, у чому вона вправна. Усе це їй неясно, вона цього не тямить, але все одно заявляє, що вона в літературі талант, і мало не називає себе майстром літератури. І до якого кінцевого результату це призводить? (У неї повно нарікань на розпорядження церкви, і в душі вона не бажає коритися.) У душі вона постійно почувається скривдженою. Хай при виконанні свого обов’язку вона не лінується та може працювати з повною віддачею, насилу покоряючись, але через свою неправильну самооцінку вона почувається скривдженою. У голові в неї часто проноситься думка: «У світі багато баских коней, але мало конярів-знавців». Які баскі коні? Які конярі-знавці? Раз вона трохи цікавиться й захоплюється певною галуззю, а згодом систематично вивчає її, то вона вже вважає себе неперевершеною, «баским конем», і вірить, що вона талановита. Хіба це не повне незнання свого місця й можливостей? Вона тільки вірить, що інтереси й захоплення даються Богом, але не усвідомлює, який рівень Він їй дав. Їй неясно, чи дійсно вона вправна в тому, що її цікавить і захоплює, чи дійсно вона може добре виконувати роботу й обов’язок, пов’язані з її інтересами й захопленнями, чи компетентна вона в них і чи може вона взяти їх на себе. Такій людині це не ясно, вона цього не знає. Хіба це не дуже проблематично? (Так і є.) Оскільки вона не усвідомлює свого місця й не може його знайти, вона почувається дуже скривдженою. Що вона демонструє зовні? Вона часто глибоко зітхає й нерідко висловлює свою рішучість перед Богом, сподіваючись, що колись Бог створить для неї можливість, заступиться за неї, відновить для неї справедливість і дозволить їй здійснити своє бажання – виконувати обов’язок, пов’язаний із її інтересами й захопленнями. Подивіться, яку пісню часто співають подібні люди: «Я не думаю про шлях попереду». Який у ній наступний рядок? («Мій єдиний священний обов’язок – слідувати Божій волі».) Для тих, хто дійсно володіє таким духовним зростом і такою реальністю, хто дійсно здатен слідувати Божій волі, співати цю пісню цілком годиться – для них це якраз доречно. Але коли цю пісню співає ось така людина, який у неї емоційний стан? У якій ситуації вона її співає? (Коли нарікає й почувається скривдженою.) Тож коли вона співає, хіба її спів не сповнений образи? (Так і є.) Її спів сповнений нарікань, опору й невдоволення – це не що інше, як гірка образа. Коли ти чуєш, як вона співає цю пісню, у такі моменти вона тужить найбільше. У Китаї є один вислів – як він звучить? «Чоловіки виражають горе співом, жінки – плачем, а старенькі бабці – бурмотінням нісенітниць». Бачиш, люди різного роду виражають горе по-різному. Деякі жінки, зіткнувшись із подібною ситуацією, просто плачуть, потайки постійно витираючи сльози. Вони не можуть викинути її з голови, і щоразу, коли вони про неї думають, їхні очі червоні від сліз, а в душі вони почуваються скривдженими й несправедливо ображеними. Подібні люди просто не можуть поставитися до цього питання правильно. Насправді ж тут усе дуже просто: інтереси із захопленнями та сильні сторони – це за своєю природою дві окремі речі. Якщо в тебе є певна сильна сторона, то неважливо, чи є вона твоїм інтересом і захопленням: ти все одно добре підходиш для роботи, пов’язаної із цією сильною стороною. Інакше кажучи, твій вроджений рівень, талант або здібності роблять тебе вправним у цій конкретній справі, і ти можеш робити її добре. У такому разі, займаючись цією роботою, ти можеш досягати певних результатів, і це заняття тобі відносно підходить. Але якщо в цій галузі в тебе є тільки інтерес і захоплення, а сильної сторони немає, ця справа не обов’язково виходитиме в тебе добре. Тут усе дуже просто. Коли люди не можуть займатися цікавою для них роботою, через свою впертість і викривлене сприйняття в поєднанні з дурістю й невіглаством вони занепадають духом, опускають руки, впадають у негатив і нарікають, переповнені всілякими негативними емоціями. Тому людям украй необхідно розуміти справжній стан справ із їхніми інтересами, захопленнями та сильними сторонами. Зрозумівши це, потрібно правильно до них поставитися – це один аспект. Інший аспект полягає в тому, що потрібно коритися розпорядженням Божого дому та належно виконувати свій обов’язок згідно з принципами, що вимагаються Божим домом. Якщо Божий дім вимагає, щоб ти виконував обов’язок у певній галузі роботи, але ти в ній не вправний, а просто цікавишся й захоплений нею, просто любиш займатися цією роботою, проте, згідно з мінімальним стандартом, що вимагається Божим домом, ти ледве-ледве, але дотягуєш до компетентності в цій роботі, то ти маєш коритись і старатися робити свою частину роботи – не вишукуй усіляких об’єктивних приводів відмовитися чи ухилитися. Звісно, якщо твої природні дані в різних галузях обмежені чи в тебе є певні реальні проблеми та Божий дім не може дозволити тобі виконувати обов’язок у цій галузі, то в тебе не має бути нарікань, і тобі не слід впадати в негатив або слабкість. Можеш щось робити – бери й роби. А свої інтереси та захоплення залиш для себе: люди в церкві не втручатимуться в це й не відбиратимуть у тебе право чимось цікавитись і захоплюватися. Це твоя особиста справа. Проте коли йдеться про виконання обов’язку, ти маєш чітко розрізняти всі різноманітні питання, що стосуються інтересів, захоплень і сильних сторін, і вміти правильно ставитися до всього цього. Це найважливіше. Зрозуміло? (Так.)

Інтереси та захоплення в певній сфері є в багатьох. Бувають і такі люди, у яких узагалі немає жодних інтересів і захоплень. Інакше кажучи, немає такого, щоб вони особливо цікавились або захоплювалися якимись професіями та видами спеціалізованої діяльності чи різними людьми, справами й речами, з якими часто стикаєшся у світі, – вони просто звичайні люди. Наприклад, якщо хтось питає в них, чи захоплюються вони літературою, чи ведуть щоденник або пишуть статті, вони кажуть: «Я не захоплююся цим і не вправний у цьому. Щойно я беруся читати чи писати, у мене починає боліти голова». Якщо їм дають почитати якісь літературні шедеври, у таких людей від них голова йде обертом, і в душі вони категорично не хочуть читати. Деякі навіть кажуть: «Коли я постійно дивлюся на текст, у мене перенапружуються очі, і я від цього старію, тому література мені не подобається». Якщо ти спитаєш у них, чи люблять вони танцювати, вони скажуть: «Танці – це несерйозне заняття. Люди цим займаються, коли їм немає чого робити й вони із жиру бісяться. Мені танці не подобаються». Бачиш, танці їм не подобаються, і вони навіть знаходять для цього причину, кажучи, що це несерйозне заняття. Інші танцюють, щоб хвалити Бога, – наскільки це позитивна річ! Співати, танцювати, грати на арфі й лірі, щоб хвалити Бога, – так робиться з прадавніх часів; Бог це схвалює, тож як це може бути несерйозним заняттям? Але ті люди принижують усе, що їм не подобається, і говорять про це як про щось негативне. Коли їх запитують: «Танцювати ти не любиш, а як щодо співу?» – вони відповідають: «Якого ще “співу”? Щойно я заспіваю, як одразу фальшивлю. Навіть мені самому нестерпно це слухати. Я не люблю співати. Я тільки зараз, як віруючий у Бога, почав розучувати деякі гімни з Божих слів і гімни про досвід. Поки я не повірив у Бога, я ніколи не співав, а коли співали інші, я навіть слухати не хотів». – «Як же ти виражаєш свої емоції, коли в тебе гарний настрій?» – «Коли в мене гарний настрій, я просто дрімаю». – «А що ж ти робиш, коли з тобою трапляється щось болісне й тобі стає невесело?» – «Перекушую чи просто дрімаю». – «Співати тобі не подобається – а слухати музику ти любиш?» – «Мені це нецікаво, і я не розумію, що в ній виражається. Ви всі кажете, що музика виражає різні емоції людей, їхні думки й почуття, але я цього не розумію, і мені до цього далеко. Музика – це високе мистецтво; такому селюку, як я, до неї далеко, і я її не люблю». – «А вишукану їжу ти любиш?» – «І вишукану їжу я теж не люблю. Я їм усе. Я від народження людина неотесана. Я й щось із кукурудзяного борошна з’їм, і торт, і китайську їжу, і західну – що завгодно. А якщо я вмиратиму з голоду й мені не буде чого їсти, то я й собачий корм з’їм». Ось наскільки такі люди неотесані. Спитай у деяких жінок: «Ти любиш косметику?». Вони у відповідь скажуть: «Я нею не цікавлюся. Якою я народилася, так я й виглядаю – хто хоче на мене дивитися, нехай дивиться, а хто не хоче, то хай собі відведе очі!». Спитай у деяких чоловіків: «Ти любиш електроніку чи механічні пристрої на кшталт автомобілів?». Вони у відповідь скажуть: «Який сенс таке любити? Це виснажує розум і втомлює мозок. У вільний час краще подрімати чи потеревенити!». Їм нічого не подобається, і вони взагалі не мають жодних інтересів і захоплень. Чи то щось пов’язане із живою природою, чи з технологіями, чи щось висококласне, чи низькокласне – їм нічого не до душі. Коли в них питають: «Тобі не подобається ніщо з того, що стосується людськості, – ні вишукане, ні масове. А дрібні тварини на кшталт кішок, собак і птахів тобі подобаються?» – «Тим більше не подобаються. Тварини ж не можуть говорити з людьми – який сенс їх любити?». Деякі люди цікавляться собаками. Вони часто розмовляють із собаками, а собаки навіть можуть розуміти людську мову. Деякі люди взагалі не мають жодних захоплень і нічим не цікавляться – таких багато. Дехто каже: «Ми народжуємося з певними інтересами й захопленнями – їх дає Бог. Особливо ті з нас, хто має сильну сторону в певній галузі, хто народився з винятковим і видатним талантом у цій галузі, – усе це Божа благодать, Боже піднесення, Боже благовоління до нас. Особливо коли в наші дні ми беремося в Божому домі за обов’язок, пов’язаний із нашими інтересами, захопленнями чи сильними сторонами, це тим більше робить нашу ідентичність і цінність незрівнянно почесними й винятковими. У кого немає захоплень або сильних сторін, ті можуть займатися хіба що чорним трудом і роботою, що не вимагає технічних навичок, – наприклад, виконувати обов’язок із прийому, готувати, прибирати чи вирощувати овочі, розводити свиней і годувати курей. То хіба з точки зору інтересів, захоплень і сильних сторін люди не розмежовуються на вищих і нижчих, шляхетних і підлих? Хіба між ними немає ієрархічної різниці?». Чи правильний цей погляд? (Ні.) Бач, деяким людям Бог дав сильні сторони, деяким призначив певні інтереси й захоплення, а деяким не призначив нічого: у них узагалі немає сильних сторін, вони не можуть співати й танцювати, не розуміють літературу та взагалі не тямлять у всіляких професійних навичках. Буває, що таку людину без жодних сильних сторін приймає сім’я, яка тримає двох собак. Такій людині доречно було б доручити годувати собак: це найпростіше завдання. Однак вона їх лише годує, але не вигулює й не вміє за ними доглядати. Вона їх годує рік-два, а собаки навіть не визнають її за хазяїна й не прив’язані до неї. Скажіть Мені, що це за людина? Хіба вона не відрізняється від тих, у кого є інтереси й захоплення чи сильні сторони в якійсь галузі? Очевидно, що це два типи людей із різними природними даними: люди одного типу живуть із сильним почуттям вищості, ведучи багате й насичене життя, а люди іншого типу ведуть порожнє життя без усякого почуття вищості. Отже, якщо розмежовувати людей за різницею в статусі та цінності на основі цього принципу, чи доречно це? (Ні.) За яким же принципом доречно розмежовувати людей? Скажіть Мені, чи є між людьми відмінності? (Так.) У чому полягають ці відмінності? Як слід розмежовувати людей? Щонайменше потрібно дивитися на те, чи люблять вони істину, розпізнаючи їхню сутність і те, вищі вони чи нижчі, шляхетні чи підлі та до якої категорії належать, на основі їхнього ставлення до істини. Теоретично в цей спосіб дуже легко розмежовувати людей, чи не так? (Так.) Це добрий спосіб розмежовувати людей? (Так.) Але чи це не трохи занадто просто – розмежовувати людей у такий спосіб? У деяких людей немає жодних природних сильних сторін, жодних інтересів і захоплень – вони дуже посередні, дуже прості люди. Проте вони люблять істину, розуміють її, мають досвід і розуміння істини, і коли вони бесідують про істину, вони здатні поділитися своїм розумінням Божих слів; із життям-входженням у них краще, ніж у пересічних людей. Вони можуть багато кому допомогти. Тож чи можеш ти сказати, що такі люди низькі та нічого не варті? (Ні.) Теоретично сутність людей і те, вищі вони чи нижчі, шляхетні чи підлі та до якої категорії належать, слід розпізнавати на основі їхнього ставлення до істини – але як саме їх слід розпізнавати? Про це ми сьогодні й побесідуємо.

Три категорії людей залежно від їхнього походження

Те, чи має людина від природи якісь інтереси, захоплення та сильні сторони, завчасно призначає Бог. Якщо Бог їх тобі дає, то вони в тебе є, а якщо Бог їх тобі не дає, то їх у тебе немає. Ти не можеш ні навчитися їм, ні набути їх наслідуванням. Однак якщо в тебе є сильна сторона в певній галузі й ти кажеш: «Виконувати обов’язок, пов’язаний із цією сильною стороною, занадто виснажливо; я не хочу цю сильну сторону», то навіть якщо ти її не хочеш, ти не можеш її відкинути, а інші не можуть її в тебе забрати. Того, що в тебе є, інші забрати не можуть; того, чого в тебе немає, ти не захопиш і не вибореш. Усе це пов’язано з Божим завчасним призначенням. Однак при цьому те, що Бог дав тобі певний інтерес, захоплення чи сильну сторону, не означає, що Бог обов’язково має призначити тобі пов’язаний із ними обов’язок або роботу. Хтось скаже: «Раз мене не просять виконувати обов’язок у цій сфері чи займатися пов’язаною роботою, то чому ж мені дано такий інтерес, захоплення чи сильну сторону?». Бог дає переважній більшості людей певні інтереси й захоплення на основі різних даних кожної людини. Звісно, при цьому враховується багато факторів: з одного боку, це робиться заради прожитку й виживання людей, а з іншого – для збагачення їхнього життя. Іноді в житті людини необхідні певні інтереси й захоплення – чи то для розваги й забави, а чи то заради того, щоб вона могла займатися якимись належними справами, що робило б її людське життя повноцінним. Звісно, у якому аспекті це не розглядай, а коли Бог щось дає, то це розумно, і коли не дає, на це в Нього теж є Свої причини й підстави. Можливо, твоє людське життя чи виживання не вимагає, щоб Бог давав тобі інтереси, захоплення та сильні сторони, і ти можеш підтримувати свій прожиток або збагачувати своє людське життя й робити його повноцінним іншими засобами. Словом, незалежно від того, чи дав Бог людині інтереси, захоплення та сильні сторони, а чи ні, це не проблема із самою людиною. Навіть якщо в неї немає сильних сторін, це не вада її людськості. Люди мають правильно це сприймати й правильно до цього ставитися. Якщо в людини є певні інтереси, захоплення та сильні сторони, то їй слід дорожити ними та правильно їх застосовувати, а якщо немає, то їй не слід нарікати. З точки зору інтересів, захоплень і сильних сторін реальний стан речей саме такий. Однак наявність або відсутність усього цього не відображає цінність, статус та ідентичність людини. То про що ж це говорить людям? Навіть якщо Бог наділив тебе витонченими інтересами, захопленнями й сильними сторонами, – які є твоєю приватною власністю, твоїми вигідними даними, – їх наявність не означає, що ти шляхетніший за будь-кого іншого, що в тебе більше переваг або привілеїв для того, щоб чимось займатися, ніж у будь-кого іншого. Причина в тому, що в очах Бога будь-яка людина, незалежно від її природних даних, є однією з розбещеного людства. Хоча природні дані не містять елементів розбещеності, усі люди – які володіють природними даними – були розбещені сатаною й живуть за сатанинськими характерами. Їхнє життя-сутність – це їхній сатанинський розбещений характер. Тому неважливо, які в тебе природні дані, і неважливо, чи є в тебе інтереси, захоплення й сильні сторони, а чи ні: у Божих очах, оскільки в усіх людей однакове життя-сутність, твоя цінність така ж, як і в інших. Люди мають чітко бачити: навіть якщо в них є певні вигідні дані чи певні переваги, з точки зору людської сутності й розбещених характерів сутність усіх людей однакова і всі люди однакові. Вони мають зазнати Божої кари й суду, і всі вони – ті, кого Бог бажає спасти. З точки зору життя-сутності їхньої плоті люди однакові. Однак з іншої точки зору між людьми є деякі відмінності, і нам потрібно детально про них побесідувати. Як слід розпізнавати ці відмінності? Їх необхідно розглядати з точки зору походження людей. Що мається на увазі під «походженням»? Під ним мається на увазі те, із чого людина переродилася: розмежування відбувається на основі того, як вона з’явилася та звідки пішла. У широкому сенсі цей людський рід ділиться на три категорії. Перша – ті, хто переродився з тварин, друга – ті, хто переродився з різних дияволів, і третя – ті, хто переродився з людей. Ці три категорії розмежовують людей у самому корені. Таке розмежування можливе з тієї причини, що в людей із різних категорій неоднакове походження. Як же зрозуміти, хто переродився з тварини, хто – з диявола, а хто – з людини? Це потрібно визначати на основі того, чим людина живе та які риси демонструє. Ви раніше десь про таке чули – чи у фольклорі, чи деінде? (Так.) Тож ця тема вам не зовсім незнайома, чи не так? (Так.) Перероджені з тварин, перероджені з дияволів, перероджені з людей – про кого ви хочете почути найперше? (Про першу категорію.) Перша категорія – це перероджені з тварин. Якщо ви дійсно дізнаєтеся правду про це, чи позначиться це на вашому житті? Чи створить це для вас проблеми або перешкоди? (Я можу почати замислюватися, з кого я переродився.) Деякі, справді з’ясувавши, до якої категорії вони належать, і віднісши себе до цієї конкретної категорії, почуваються щасливими й дуже задоволеними – якщо вони дійсно переродилися з людей. Але якщо вони переродилися не з людей, хіба від цього їм не стане прикро? (Стане.) Це призведе до деяких труднощів, а також до певного неспокою, чи не так? (Так.) А оскільки це може призвести до неспокою й певних труднощів, то як людям краще – знати чи не знати? (У мене таке відчуття, що краще знати.) Чим це краще? (Знаючи, людина зможе зрозуміти істину в цьому плані й до того ж зуміє розрізняти деяких людей, справи й речі навколо.) Тоді побесідуймо про це.

Риси людей, які переродилися з тварин

Побесідуймо спершу про тих, хто переродився з тварин. Як випливає із самої цієї назви, переродження з тварин означає, що така людина реінкарнувалася з тварини. Категорія «тварини» досить широка – те, скільки конкретно типів тварин може перероджуватись у людей, у межі нашої бесіди не входить. Якщо коротко, то існує категорія людей, які в минулому житті були тваринами, тобто за початковою ідентичністю й категорією творіння вони не належали до створеного людства. За своєю первісною, першою біологічною категорією вони були тваринами. Тому в Божих очах ідентичність такої людини в біологічній сфері – це ідентичність тварини. У цьому переродженні вона стала людиною, тобто ця тварина більше не перероджується серед тварин, а натомість реінкарнувалась у людину, народившись у певний час, у певній родині, роді та країні. Коли тварина перероджується в людину, це означає, що вона народжується людиною, але в минулому житті вона була не людиною, а твариною. Раніше вона існувала у тваринному світі, перероджуючись серед тварин; тепер, у цьому переродженні, вона вже не у тваринному світі. Її ідентичність змінилася, і вона стала однією з людського роду. Ось це й називається переродженням тварин у людей. Коли тварина перероджується в людину, її зовнішній вигляд та інстинкти загалом такі ж, як у будь-кого з людського роду. Інакше кажучи, вона повністю володіє рисами людини: прямоходінням, людськими рисами обличчя й зовнішністю, людським мисленням, людськими інстинктами та нормальним людським життям, а також унікальною людською здатністю до мови. Оце й відомо як переродження тварини в людину. Інакше кажучи, у її тілесному вигляді, зовнішності й тілесних життєвих властивостях ти побачиш тільки людські риси, а тваринних у ній не видно. То як же зрозуміти, що ця людина переродилася з тварини? Ось що хвилює людей найбільше. Безумовно, те, що людина переродилася з тварини, можливо розгледіти. Якби між тими, хто переродився з тварин, і тими, хто переродився з людей, не було відмінностей, у цієї категорії людей не було б жодних явних рис. Саме тому, що між переродженими з тварин і переродженими зі справжніх людей є явні відмінності, і можливо чітко розмежовувати ці дві категорії людей на основі їхніх рис. Які ж риси людей, що переродилися з тварин? Перша риса полягає в тому, що в них викривлене сприйняття. Друга риса – це особлива нечутливість. Третя риса – це особлива безтолковість. Четверта риса – це дурість. Цих чотирьох рис самих по собі вже достатньо, щоб явно продемонструвати різницю між людиною, яка переродилася з тварини, і справжньою людиною.

I. Перша риса: викривлене сприйняття

Перша риса людей, які переродилися з тварин, – це викривлене сприйняття. По-перше, чого саме стосується викривлення? Воно стосується проблем із думками й поглядами таких людей, а також зачіпає їхні когнітивні здібності розглядати, сприймати та розуміти речі. Люди цієї категорії нічого не можуть правильно сприймати та правильно розглядати. Те, як вони розглядають людей і речі, а також їхнє життя по-людськи та вчинки особливо абсурдні, уперті й нісенітні – повністю несумісні з мисленням нормальної людськості та з думками й поглядами щодо речей, властивими нормальній людськості. Зрозуміло, що люди з викривленим сприйняттям навіть віддалено не розуміють істину та не прийшли до її пізнання. Істина для них повністю недоступна, не кажучи вже про розуміння істин-принципів. У тому, що стосується їхнього ставлення до будь-яких речей і людей, їхні погляди повністю викривлені. Після того як ти з ними побесідуєш, у плані доктрини вони розуміють сказане, проте їхнє пізнання після цього залишається таким само викривленим. Коли далі ти все пояснюєш більш чітко та предметно, з прикладами, то на той момент їм може бути зрозуміло, проте пізніше при зіткненні із чимось подібним їхній погляд залишається таким же викривленим, і як із ними не бесідуй, це не виправить їхній погляд. Ба більше, цей їхній стан – цей спосіб сприйняття речей – залишатиметься в них безперервно, без жодних змін. Їх не можуть змінити нічиї бесіди про істину; навіть Мої бесіди та проповіді не змогли б змінити їхні викривлені думки й погляди, їхній викривлений спосіб сприйняття речей. Такі люди дуже проблемні. Наприклад, коли вони роблять щось не так і ти кажеш їм: «Ти вчинив неправильно, невідповідно до принципів; у цьому були особисті домішки», вони відповідають: «Я не спеціально. Я не хотів, щоб так вийшло. Раз ви всі такі хороші, володієте істиною та знаєте, як треба робити, то чому б вам не зробити це самим, замість того щоб призначати це мені? Ви кажете, що я зробив це неправильно, – це ж просто тому, що я вам неприємний, чи не так? Раз у вас усіх є людськість, а в мене одного її немає, то мені, значить, дорога в пекло, а вам усім – у рай, та й годі!». Вони навіть можуть намагатися захищати й виправдовувати себе, вдаючись до доводів, і вигадувати відмовки, щоб ухилитися від відповідальності. Вони відмовляються визнавати, що вчинили неправильно, не мають правильного ставлення, не зобов’язуються виправитись у майбутньому та не кажуть, що розуміють, як мають учинити наступного разу. Так вони ніколи не зрозуміють і ніколи не сприймуть питання з точки зору людськості в чистий спосіб. Є навіть такі люди, що ти вказуєш їм на проблеми в їхній роботі й бесідуєш із ними про істину, а вони кажуть: «Ти ж просто дивишся на мене зверхньо, чи не так? Хіба це не лише тому, що я неосвічений та із села? Хіба це не лише тому, що в мене низький статус? Мене навіть Бог не зневажає – то яке ти маєш право це робити?». Вони ніколи не визнають, що вчинили неправильно, і не стануть після цього шукати істину, розмірковувати над собою, щоб зрозуміти, де вони помилилися, і шукати правильний шлях практики для розв’язання проблеми. Чому вони так ніколи не зроблять? Бо вони не люди. Вони позбавлені нормального людського мислення й не можуть підходити до виникаючих помилок так, як це роблять нормальні люди. У них немає того ставлення до помилок, яке має бути в нормальної людини. Вам колись такі траплялися? Найкраще було б, якби ти й над собою поміркував, щоб побачити, нормальний твій розум чи ні. Скажімо, людина помила підлогу, і та ще досить волога. Хтось інший, не знаючи про це, пішов по вимитому й послизнувся. Піднявшись, він каже тій людині: «Ти не протерла помиту підлогу насухо. Треба було поставити табличку з написом, щоб попередити людей! Це ще добре, що я молодий: якщо я впаду, то сам підведуся. А для літньої людини це закінчилося б переломом, хіба ні? Ти таки не подумала як слід!». Ці слова належні й нормальні? (Так, вони нормальні.) Миючи підлогу, та людина не подумала як слід, тому наступного разу їй слід подумати краще. Раз через це хтось упав, то ясно, що людина тут помилилася. Це було упущення, і ніхто її не засуджує – їй просто потрібно виправитись у цьому питанні. Але вона не здатна обдумати це питання та підійти до нього правильно й раціонально, з точки зору людини та з мисленням людини. Натомість вона обертається й каже: «Ти що, не бачив, що підлога мокра? Ти що, сліпий? Сам винен, що послизнувся й упав! Ти не дивився, куди йшов, а я винна? Звісно, як помити підлогу, то вона буде мокра – то чому ти по ній пішов? Я ж тобі не казала по ній ходити. Просто визнай, що ти впав через власне невезіння. Я тут ні до чого!». Чи раціональні ці слова? (Ні.) Вони нераціональні. Як це назвати простою мовою? Вони безглузді. Ти вимила підлогу, але не протерла її насухо, і через це хтось послизнувся – хоч тобі й не обов’язково неодмінно виражати провину та приносити вибачення, але ти маєш принаймні прийняти чужі нагадування та вказівки з приводу своєї помилки. Ти маєш запитати: «Ти не травмувався? Тобі не потрібно в лікарню, щоб тебе оглянули чи надали допомогу? Я беру на себе повну відповідальність». Це і є правильне ставлення. Саме так людина має раціонально ставитися до зробленої помилки й розмірковувати над нею з точки зору людськості. Проте люди, які переродилися з тварин, позбавлені людськості й мають викривлене сприйняття. Вони ніколи так не кажуть і ніколи так не обдумують жодне питання. Натомість вони вперто не зважають на жодні доводи. Людина не витерла підлогу після миття, і через це хтось послизнувся; що ж, наступного разу їй потрібно просто зробити інакше, бути уважнішою та виправити цю помилку – і все, проблему розв’язано. Тут усе дуже просто: ніхто про це нічого не говорить, ніхто її не засуджує, і від неї не вимагають нести жодної юридичної відповідальності. Але вона відмовляється приймати факти й натомість каже: «Ой, то ви всі хороші люди, ви єдині маєте людськість! А я, значить, зла людина! Я навмисно шкоджу іншим! У мене погані наміри! Вам усім дорога до раю, а мені – до пекла!». Скажіть Мені, хіба нормальна людина може верзти такі нісенітниці? (Ні.) Тільки люди, які переродилися з тварин, сприймають і розглядають усе з особливо крайньої, упертої й нісенітної точки зору. Щодо якоїсь дрібниці, якогось абсолютно нормального питання вони можуть нагородити купу нерозумних, облудних доводів, так що інші не знають, сміятися їм чи плакати. Якщо таких людей обтинають, як вони поводяться? Вони щосили виправдовуються та вигороджують себе, пояснюючи, чому вони вчинили саме так і скільки вони для цього настраждалися, наводячи всілякі аргументи на заперечення. Коли ти з ними бесідуєш про те, чому їх обітнули, як треба виправляти зроблені помилки, як слід шукати істини-принципи та за якими принципами потрібно розбиратись із цим питанням, вони відмовляються сприймати хоч одне слово. Натомість вони тримають у собі лють і гнів, почуваючись скривдженими та приниженими. Потайки вони навіть нарікають іншим, кажучи: «Хм! Я не задумувався над таким і не збирався спеціально так чинити. Але вони мене засуджують і кажуть, що я переривав і заважав. Хіба я дійсно такий злий? Хіба я зла людина?». Вони ніколи не дотягуватимуть до істин-принципів і ніколи їх не зрозуміють; їхнє сприйняття завжди особливо викривлене й нісенітне. Про які б істини-принципи не йшлось у бесіді, до них це доходить у вигляді однієї фрази, одного способу дій – це стає формальністю, ритуалом, приписом. Тут питання не тільки в однобічному сприйнятті істин-принципів, а й у тому, що їхнє сприйняття особливо нісенітне й абсурдне. Те, як люди такого типу сприймають істину, виглядає особливо незграбно й по-ідіотськи. Наскільки по-ідіотськи? Настільки, що інші відчувають до них навіть не жаль, а відверту огиду, не знають, сміятися їм чи плакати, і геть не знаходять слів. Тут усе вже настільки роз’яснено, що казати щось іще – це зайве: продовжувати було б просто нерозумно. Із цими людьми немає сенсу й далі говорити про істини-принципи. З яким би питанням вони не мали справу, навіть якщо це побутова дрібниця, вони це роблять у саме такий ненормальний, нісенітний і викривлений спосіб. Вони не здатні розглядати жодні питання та розбиратися з ними в межах людського розуму. Їхня точка зору на все ось настільки вперта й нісенітна – якби вони висловили свої погляди з будь-якого питання, почуте викликало б у тебе огиду на все життя. Якби вийшло так, що ти слухав би їх під час їди, тебе могло б знудити тут же на місці. Скажи, наскільки ж вони мають бути викривлені? Це одна з основних рис людей, які переродилися з тварин: вони вперті й нісенітні. З точки зору людськості така впертість і нісенітність – це передусім відсутність нормального мислення людськості. Вони не здатні обдумувати жодні питання відповідно до нормального мислення людськості – вони схильні до крайнощів і викривлень та вперті. Як би ти не бесідував про істину, об’єктивні факти чи конкретні ситуації, вони міцно чіпляються за свої доводи й відмовляються їх облишити. Вони думають: «Розум на моєму боці, і я не дав тобі нічого, що можна використати проти мене. Я просто чіплятимуся за ці доводи, і вони стануть істиною. Що б ти не говорив, усе буде марно!». Це одна з рис людей, які переродилися з тварин: їхнє сприйняття викривлене.

ІІ. Друга риса: нечутливість

Ще один прояв людей, які переродилися з тварин, – це їхня особлива нечутливість перед лицем багатьох людей, справ і речей. Вони не тільки розглядають питання в упертий, викривлений спосіб – вони ще й абсолютно не здатні розгледіти, яка природа, сутність і першопричина всього, що відбувається, який вплив це може мати й до яких наслідків призвести. Вони не можуть розгледіти всього цього й залишаються в невіданні навіть тоді, коли хтось уже сказав чи зробив певні речі або виявив певні ознаки й передвістя, – вони наче дурні. Поки вони таки це розгледять, усе вже закінчилося, і виникли відповідні наслідки. Навіть почувши стільки істин, вони не знають і не відчувають, що за люди навколо них, яка їхня сутність і на що вони здатні. Хтось говорить щось явно проблемне, а вони не відчувають. Наприклад, коли хтось хвалиться, говорить гучні слова, хизується й виставляє себе напоказ, це очевидний вияв зарозумілого характеру, але люди, які переродилися з тварин, не можуть розгледіти цієї проблеми. Натомість вони вважають таку людину здібною, захоплюються нею, дивляться на неї знизу вгору та навіть хочуть слідувати за нею надалі. Це свідчить, що вони нечутливі. Очевидно злі люди та лихі вчинки, очевидні вияви розбещених характерів, напрямок, у якому очевидно розвиваються події, – подібні люди не можуть нічого цього розгледіти. Вони не знають, у чому полягає сутність справи та корінь проблеми; вони взагалі цього не відчувають і навіть не усвідомлюють. Вони – те, що ми часто називаємо мерцями без духу. У питаннях, пов’язаних з істинами-принципами, люди такого типу не дотягують іще більше. Ти їм кажеш, згідно з яким принципом практикувати, але вони не розуміють – вони лише запам’ятовують приписи, яких їм належить дотримуватися. Вони не можуть зрозуміти принципи, про які ти бесідуєш: вони для них недоступні. Ти вказуєш на певний їхній стан, який є проявом їхнього вияву розбещеного характеру, але вони думають, що ти говориш про когось іншого. Навіть якщо на словах вони визнають, що теж мають подібний розбещений характер, вони не усвідомлюють, які з їхніх слів або вчинків збігаються із цим станом або проявом. Вони не розуміють і не знають, про що ти говориш. Під час бесід про істину на зібраннях інші вже перейшли до наступної теми, а такі люди постійно повертаються до обговорення попередньої. Хіба це не тупість і нечутливість? Коли говорять інші, такі люди не можуть устежити за їхніми словами – не тому, що їхнє мислення не встигає, а тому, що їхній рівень недостатній і не дотягує. Коли певні злі люди намагаються їх обдурити, погратися з ними чи помучити їх, вони цього не відчувають – навпаки, вони ставляться до злих людей як до братів і сестер, близько ладять із ними, і лише коли ті їм нашкодять, вони таки усвідомлюють, що їх обвели навколо пальця. Тоді вони думають: «Який же я дурний! Я не вмію судити про людей, я не вмію їх розрізняти! Цього разу я дійсно засвоїв урок – надалі я не довірятиму нікому, крім себе. Оце найвища мудрість!». Їх один раз обдурили, і після цього вони вірять, що набули проникливості, і навіть вважають, що стали розумнішими, переходячи з однієї крайності в другу. Люди, які переродилися з тварин, нечутливі до всього. Наприклад, одна така людина відповідала за розведення тварин і вирощування рослин. Якось температура впала, і Я сказав їй: «Сьогодні вночі буде мінус п’ять. Хіба не слід подбати про ті рослини та тварин, які бояться холоду?». Почувши це, та людина відповіла: «У мене є ватяна куртка, і вночі я сплю під ковдрою та пледом, тож я не замерзну». Чи зрозуміла вона, що Я мав на увазі? Судячи із цієї відповіді, явно ні. Хіба це не нечутливість? (Так і є.) Якби Я сказав: «Сьогодні вночі буде мінус п’ять. Якщо залишити квіти у дворі, вони замерзнуть і загинуть. Тварин, які бояться холоду чи слабкі, потрібно тримати в хлівах. На двері треба повісити ще одну занавіску, а в хлівах законопатити всі щілини, з яких дме». Почувши таке, та людина б на мить замислилася, і на думку їй спало б: «А, то Ти говорив про тварин і рослини. Таж достатньо буде просто перенести квіти в приміщення, хіба ні? У нас так багато тварин, і Ти не сказав, які з них бояться холоду, а які ні, яких потрібно загнати в приміщення, а яких ні». Дійсно, Я цього не уточнював – але хіба ти не можеш учинити згідно з принципами? Ти навіть не усвідомлюєш, що якщо взимку залишити квіти надворі, вони можуть замерзнути й загинути, і якщо Я не призначу тобі ці завдання, ти їх не зробиш – що це за проблема? Хіба це не нечутливість? (Це вона.) Це показує, що та людина нечутлива. Наприклад, погода сонячна, у дворі сушиться розвішаний одяг, і хтось каже: «Схоже, пообіді може піти дощ. Чи не намокне одяг, який сушиться на вулиці?» – ці слова несуть у собі трохи нагадування. Хтось із нормальним людським мисленням, почувши це, замислився б: «Треба бути уважнішим: коли небо затягнуть хмари, я швидко занесу одяг у будинок». Але ті, хто не володіє мисленням нормальної людськості, цього не усвідомлять. Коли ти кажеш, що пообіді буде дощ, вони це чують і думають: «Який сенс це казати? Мене це не стосується. Я буду в будинку, тож якщо піде дощ, я не промокну. До того ж що я можу вдіяти з дощем? Мені про це говорити марно!». Вони просто не усвідомлюють, чому їм це кажуть і навіщо піднімають це питання. Як же з ними потрібно бесідувати, щоб вони дійсно зрозуміли? Треба сказати їм: «Пообіді в такий-то час піде дощ. Поки він не почався, швидко занеси одяг до будинку, коли побачиш, що небо затягують хмари. Інакше одяг намокне, і його доведеться перепрати. Крім того, коли забиратимеш одяг, перевір, чи немає у дворі інших речей, які не можна мочити або тримати під дощем, і їх теж занеси до будинку». Цим людям потрібно вказувати саме так. Без таких указівок вони не усвідомлять ні того, що одяг потрібно занести в будинок, ні того, що потрібно забрати й решту речей, які не можна мочити під дощем. Вони всього цього не зроблять. Чому? Тому що вони занадто нечутливі, не володіють мисленням нормальної людськості та не відповідають стандарту нормальної людськості. Інакше кажучи, їхній інтелект і рівень не дотягують до стандарту нормальної людськості. Ось такі вони – люди, що переродилися з тварин. Коли Я прошу таку людину зробити певне завдання, щодо якого Я вже не раз і не два давав їй указівки та яке вона вже робила багато разів, Мені все одно доводиться давати їй указівки наново. Без Моїх указівок вона не усвідомить, що потрібно зробити, і не зможе це виконати. Тому щоразу, коли вона стикається з подібним завданням, тобі доводиться в точності говорити їй, що потрібно зробити та як це робиться, даючи їй указівки щодо кожного кроку процесу. Якщо ти пропустиш хоч щось, вона цього не зробить, а може, навіть зіпсує всю справу. А якщо ти потім укажеш на її проблеми, вона відповість масою викривлених аргументів і знову стане вперто не зважати на жодні доводи. Це прояв нечутливості.

Ця риса людей, які переродилися з тварин, – їхня нечутливість – дуже явна. Наприклад, з бесід про істину вони доктринально розуміють, як розрізнити, чи виконує церковний лідер реальну роботу й чи є він лідером, що відповідає стандарту, а чи він неправдивий лідер або антихрист. Але коли потрібно розрізнити, до якої категорії належить їхній власний церковний лідер, вони не знають, як його розрізнити, навіть коли бачать певні прояви цього лідера. Якщо ти спитаєш у них: «Чи виконує ваш церковний лідер реальну роботу?» – вони скажуть: «Я бачу, що він день у день зайнятий зібраннями й активно все організовує, що він роздавав книги братам із сестрами та стежив за виконанням євангельської роботи». Далі ти запитуєш: «А наскільки добре він виконує свою роботу? Чи є він людиною, яка прагне до істини?». Вони відповідають: «Він зрікся кар’єри та сім’ї. Навіть коли до нього приїжджали батьки, він був занадто зайнятий виконанням свого обов’язку, щоб побачитися з ними. Він, певно, з тих, хто прагне до істини, правда?». Вони дивляться тільки на ці зовнішні прояви свого церковного лідера, але скільки б зла він потайки не коїв, вони не розпізнають у всьому цьому проблему та не знають, що це проблема, навіть якщо бачать усе це. Скільки б таких речей не відбувалося на їхніх очах, вони мов ніколи нічого не бачили, ніби вони живуть не серед людей, а зовсім в іншому світі. Хіба такі люди не вкрай нечутливі? (Так і є.) Це нечутливість. Коли вони стикаються з кимось, у кому працюють злі духи, хто завжди надає значення надприродним речам і постійно говорить про те, що відчуває, вічно кажучи щось на кшталт: «Я почув голос, Бог мене просвітив, Бог мене осяяв, Бог мене наставив, Бог знову щось у мені відкрив», нечутливі люди думають: «Він воістину любить Бога. Ось він отримував одкровення, а я чому не отримував?». Вони просто не усвідомлюють, що це робота злих духів. Лише коли одного дня ця людина раптово божеволіє, на очах у всіх улаштовує сцену, качається по землі та бігає вулицями гола, вони нарешті бачать, що це злий дух. Насправді до того, як ця людина збожеволіла, уже було багато відповідних ознак, і цих проявів вистачило б, щоб охарактеризувати її як когось, у кому працюють злі духи, і завчасно розібратися з нею, вичистивши її. Але такі люди нечутливі, не можуть усього цього розгледіти й не усвідомлюють, які наслідки можуть бути, якщо залишити таку людину в церкві. Це легко може призвести до лиха, чи не так? Деякі злі духи та злі демони навіть доходять до того, що шкодять людям, але нечутливі все одно не можуть розгледіти, що вони таке. Вони навіть вірять, що такі особи дійсно люблять Бога та сповнені завзяття: ті часто не сплять ночами, читаючи Божі слова й розучуючи гімни, не їдять і не сплять кілька днів поспіль, але все одно не відчувають утоми. Хоча це явно ненормально, вони заявляють, що це любов до Бога. Хіба це не крайня нечутливість? По-перше, нечутливі люди нічого не бачать наскрізь; вони не здатні за поверховими явищами побачити сутність проблем. Отже, їм дуже важко точно охарактеризувати будь-які проблеми. Крім того, нечутливим людям бракує нормального способу мислення та здатності розпізнавати речі, тому вони абсолютно не усвідомлюють багато чого, що відбувається навколо. Такі люди можуть кілька років жити десь, але коли в них питають: «Який там у вас клімат? Які особливості кожного сезону? Чи комфортно там жити?» – вони не можуть відповісти. Вони кажуть: «А що клімат? Я не знаю. Ну, у квітні цвітуть квіти, у вересні-жовтні листя жовтіє й починає опадати, а коли настає зима, починає сніжити». Якщо спитати в них: «Які там місцеві звичаї? Яка соціальна система? Чи є там расова дискримінація? Яка політика уряду? Як там ставляться до людей з інших місць?» – вони про це гадки не мають і ошелешено витріщаються, не в змозі нічого відповісти. Навіть коли йдеться про найважливіше, – про ставлення уряду до релігійних переконань, – вони не можуть нічого сказати, а лише відповідають: «Ну, ми там живемо, і уряд ніколи не створював нам жодних проблем». Вони подібні до дерев’яних істуканів і геть нічого не усвідомлюють – це крайня нечутливість. Є й такі, хто каже, що занадто зайнятий виконанням свого обов’язку та не має часу узагальнювати такі речі, – хіба це не просто відмовка? (Так і є.) Очевидно, що це відмовка. Хіба такі прості речі вимагають особливої уваги та ведення записів? Ні, не вимагають. Якщо ти володієш мисленням нормальної людськості, то, проживши в якомусь місці понад три роки, ти мав би загалом осягнути, який там клімат, звичаї, побутові звички, ситуація з релігійними переконаннями, а також політика уряду та його ставлення до людей з інших місць. Тобі не знадобилося б спеціально дізнаватися про це, з’ясовувати це чи збирати цю інформацію – ти б і так усе це знав. Будь-хто з мисленням нормальної людськості цілком природно осягнув би все це. Якщо ти не здатен навіть осягнути питання, які нормальні люди осягають і ясно бачать, на що це вказує? Це вказує, що ти не маєш мислення й раціональності нормальної людськості та не відповідаєш стандарту нормальної людськості. Першопричина того, що люди такого типу не відповідають стандарту нормальної людськості, – те, що вони переродилися не з людей, а з тварин. Зрозуміло? (Так.) Якщо в людині дуже очевидна риса нечутливості, це багато говорить про проблему.

Що ви зрозуміли зі щойно сказаного в нашій бесіді про риси людей, які переродилися з тварин? Чи помітили ви один факт, а саме те, що і викривлене сприйняття, і нечутливість – ці дві риси – у людях цієї категорії дуже явні? (Так.) Чому таким людям притаманні ці два прояви? Чого бракує в їхній людськості? (Нормального мислення.) Це певною мірою доречно: вони не володіють людським інтелектом. На перший погляд здається, що в таких людей низький рівень, – наскільки ж він низький? Вони і схильні до викривлень, і нечутливі; у деяких питаннях, з якими власники нормальної людськості часто стикаються й можуть самостійно мати з ними справу та розв’язувати їх, такі люди не дотягують і не можуть їх розв’язувати, виглядаючи дуже інфантильними, нісенітними й незрілими. Що ще серйозніше, деякі із цих людей не здатні виживати самостійно: вони не можуть себе утримувати, і чи вони виходять на роботу, чи займаються будь-якою професійною діяльністю, вони із цим не справляються. Куди б вони не пішли, роботодавці або не хочуть їх брати, або звільняють їх. Крім того, головне – те, що при зіткненні з різними проблемами в межах власного життя, на кшталт звичайних життєвих питань і навіть деяких дрібниць, такі люди не можуть як слід із ними розібратися. Вони можуть усе зіпсувати навіть у дуже простій справі; вони завжди просто сліпо застосовують приписи. Методи й підходи, які вони використовують для розв’язання питань, украй ідіотські та незграбні; у таких людей немає методів і засобів, які доросла людина застосовувала б для ведення мирських справ. Із цього дуже очевидно, що вони не володіють людським інтелектом. Наприклад, одна така людина захворює й постійно почувається недобре. Вона шукає якісь відомості про це, і в них говориться, що це може бути серйозна чи тяжка недуга; людина жахається й поспішає до лікарні на обстеження. Лікар каже: «Це дуже серйозна хвороба з надзвичайно високою смертністю. Якщо її не лікувати, вона прогресуватиме та призведе до смерті. Єдиний спосіб лікування – операція. Якщо не зробити операцію, вам залишиться жити максимум три місяці». Почувши це, людина страшенно лякається й не знає, що робити. Вона не обстежується додатково, щоб підтвердити діагноз, а просто слухається лікаря й вирішує лягти на операцію. Перед операцією вона навіть не питає, яких запобіжних заходів потрібно вжити й чи будуть після операції якісь остаточні явища: вона навіть не знає, що потрібно розпитати про все це, і просто, залякана лікарем, слухняно лягає на операційний стіл. Зрештою після операції вона відчуває дискомфорт то там, то тут, і навіть ліки їй не допомагають. Пізніше вона чує від інших, що це захворювання не потребує операції, що насправді воно не серйозне та що за допомогою фізичних вправ і певних звичайних ліків можна поступово поліпшити її стан, і хвороба не прогресуватиме й не погіршуватиметься. Щоб заробити, лікарі іноді залякують людей страхітливими заявами, а в нечутливої людини немає власних поглядів, і вона не може виносити судження; коли вона чує слова лікаря, у голові в неї паморочиться від жаху, і коли лікар каже їй лягти на операцію, вона так і робить. Коли з такими людьми трапляється щось подібне, то якщо поруч є хтось із власними думками, твердими переконаннями й інтелектом, щоб допомогти їм усе перевірити, вони зможуть не давати гака та страждатимуть трохи менше. Але якщо вони залишаться наодинці з такими питаннями, особливо серйозними, то, розбираючись із ними, вони відхилятимуться або в один бік, або в інший, і їх або обдурять, або нашкодять їм; вони завжди вдаються до крайнощів. Вони просто не здатні всебічно оцінювати речі на основі принципів або загальноприйнятих способів і методів розв’язання таких питань, а потім знаходити найрозумніший і найраціональніший спосіб ставитися до них. Будь-хто може дурити їх, гратися з ними, впливати на них і вводити їх в оману. Дехто спитає: «Хіба в цих людей немає власних думок і поглядів?». Насправді в них не те щоб немає власних думок і поглядів: бач, коли вони коять погані речі й висловлюють облудні аргументи, тут вони точно мають власну думку. Хто б не говорив щось правильне, вони не слухають, і навіть якщо хтось скаже щось правильне, вони відмовляються погоджуватись і просто наполягають на своїх облудних, перекручених аргументах. Але коли дійсно виникає необхідність удатися до нормального розуму та нормального мислення, щоб віч-на-віч зустріти питання, що виникають у повсякденному житті, правильно підійти до них і розібратися з ними, то такі люди не знають, який метод або процедуру використовувати для розв’язання питання, не знають, як до нього підійти, і в них немає ні способів і методів, ні власних думок і поглядів. Зрештою вони тільки й можуть, що йти на повідку в чужих маніпуляцій, – вони роблять усе, що їм кажуть інші. Відсутність інтелекту нормальної людськості – це риса людей, які переродилися з тварин. То чому ж вони здатні наполягати на своїх облудних, перекручених аргументах і навіть озвучувати й усюди поширювати їх? Це доводить, що з точки зору їхнього інтелекту вони не здатні розрізняти, що істина, а що – облудні міркування, що відповідає нормальній раціональності, а що ні: вони не можуть розмежовувати ці речі. Тож коли ти ділишся з ними правильними міркуваннями, вони не можуть їх прийняти й не розуміють їх. Вони просто вперто дотримуються власних викривлених, перекручених міркувань і вірять, що ті правильні. Яким би методом інші з ними не розмовляли, яким би добрим і мудрим не був їхній спосіб мовлення, перероджені з тварин не можуть цього сприйняти й не розуміють цього – їм кінець. Це свідчить, що в них немає інтелекту нормальної людськості. Навіть коли йдеться про якусь найзвичайнісіньку річ у повсякденному житті, твої аргументи до них не доходять – такі люди все одно вперто дотримуються своїх перекручених міркувань. Коли це бачать інші, вони думають: «Чому ця людина така дивна? Чому вона така несприйнятлива до доводів розуму? Вона ніби водночас і божевільна, і дитина – чому вона постійно говорить по-дитячому?». Але ця людина не молода – вона і в п’ятдесят-шістдесят років така, і доживши до вісімдесяти, все одно такою залишається. Ці люди все життя інтелектуально неповноцінні; усе життя вони не мають ні нормального людського мислення, ні нормального людського інтелекту. Це риса людей, які переродилися з тварин. Чи очевидна ця риса? (Так.) Припустімо, якась дурна жінка має непогану зовнішність, її спокушає якийсь пройдисвіт, і після цього вони починають жити разом. Цей пройдисвіт постійно волочиться за іншими, але, дізнавшись про це, вона не злиться: хай там як, а поки він добре до неї ставиться, її все влаштовує. Пізніше цей пройдисвіт заводить роман з іншою, але коли дурна жінка дізнається про це, їй байдуже, і вона все одно залишається із цим пройдисвітом, непохитно віддана йому. Вона ще й каже: «Аби тільки він мене не покинув – мені цього досить». Хтось дає їй пораду, кажучи: «Він уже навіть до такого докотився – тобі потрібно від нього піти». Вона відповідає: «Ні, я без нього не можу. Він мене кохає, і я його люблю!». Така особа заслуговує залишитись із цим пройдисвітом і страждати все життя – вона просто не може розрізнити, хто такі хороші люди та хто такі порядні люди. Вона зв’язується з пройдисвітом і навіть думає, що той дійсно її кохає. Пройдисвіт каже їй пару солодких слів, купує їй щось смачне – і ось так запросто він солодкою мовою заманює її у свої обійми. Він грається з нею, немов із пластиліном. Коли він фліртує з іншими в неї за спиною, а вона про це дізнається, він лише парою слів залагоджує ситуацію, обманюючи її, і вона просто не може побачити цього наскрізь. Зрештою пройдисвіт відбирає в неї все майно та будинок, а потім кидає її. Вона лає його за безсовісність, але все ніяк не визнає, що її обманули, бо вона не бачить людей наскрізь. Чому той пройдисвіт інших не обманув, а її зумів? Хіба не тому, що вона дурна? Основні риси таких людей – те, що вони вперті й нісенітні в тому, як вони все сприймають і до всього ставляться, а також те, що в них немає інтелекту нормальної людськості. Ось чому ми говоримо, що вони переродилися з тварин. Раз вони тварини, то в них немає людського інтелекту. Той факт, що в них немає людського інтелекту, уже доводить, що сутність у них – це не сутність людей. Тому вони не можуть ні давати лад людським справам, ні розбиратися з питаннями та розв’язувати їх, коли нормальні люди мають бути в змозі розбиратися з такими питаннями та розв’язувати їх. Вони дуже нечутливі навіть у підході до побутових питань у власному житті: до їжі, всього необхідного для життя, міжособистісних стосунків, навколишньої обстановки. Ба більше, коли вони стикаються з певними питаннями, які їм потрібно зустріти віч-на-віч і з якими треба розібратися, у них немає ні інтелекту нормальних людей, ні тим більше, звісно, мудрості. Зіштовхуючись із цими питаннями, вони розв’язують їх із крайніми труднощами, вкрай незграбно та вкрай виснажуючись. Вони такі старі й так довго живуть на світі – як же вони можуть ось так розбиратися зі справами? Чому те, що вони говорять, звучить так огидно й так кострубато? Чому вони не розмовляють як нормальні люди? Вони стільки років прожили й чимало пережили – як же вони можуть ось так поводитися, маючи справу із чимось настільки простим? Вони позбавлені навіть найелементарніших меж людськості та найбазовіших принципів, які мають бути в людей.

III. Третя риса: безтолковість

Крім цих двох рис, – викривленого сприйняття й нечутливості, – перероджені з тварин мають і ще одну рису: вони особливо безтолкові. У наших попередніх бесідах про істину ми говорили тільки про основні контури й напрямок – ці бесіди були відносно загальними. Ми не розглядали конкретно різні деталі істини, а обговорювали тільки деякі концептуальні твердження та зміст. За ці роки бесід ми конкретно й детально обговорили різні аспекти істини. Але коли перероджені з тварин слухають слова, що промовляються в нинішніх бесідах, вони думають, що ці слова більш-менш ті самі, що й у попередніх бесідах, – просто способи викладу дещо змінилися, зміст став дещо багатшим, а обсяг бесід значно збільшився порівняно з тим, що було. І ось вони гадають, чому ж вони так довго слухали, а тільки дедалі більше заплутуються. Вони стільки років слухали проповіді, але нічого від цього не здобули. Коли йдеться про те, як потрібно жити як людина, як ставитися до інших, як пізнавати себе та як переживати Божу роботу для пізнання Бога, і особливо про те, як ставитися до Бога та Його слів, вони й із самого початку не могли в усьому цьому розібратися, і навіть зараз досі не можуть. Це не незначний ступінь безтолковості, а тяжкий. Якими б конкретними не були пояснення різних аспектів істини, вони їх усі змішують. Єдине, що вони осягають, – це лише кілька гасел і доктрин на кшталт: «Ми мусимо присвячувати себе Богу, бути вірними Богу та добре виконувати свої обов’язки!». Вони чіпляються за кілька приписів, гасел і теорій і думають, що практикують істину. Що конкретніші твої бесіди, то більше такі люди губляться й то більше відчувають, що це їм недоступно та що раніше, коли бесіди були простими, було краще. Крім того, що докладніше пояснення, то більше в них виникає труднощів: «Як мені запам’ятати щось настільки докладне? Раніше практикувати було досить просто. Чому зараз що більше ми бесідуємо, то більше всяких тверджень? Чому що більше говориться, то менше я знаю, як практикувати? Раніше виконувати обов’язок було досить просто – потрібно було тільки зрікатися, присвячувати себе, бігати в справах, багато проповідувати Євангеліє та багато свідчити про Бога. Тепер істини про виконання обов’язку роз’яснено детально, як і всі інші аспекти істини, але що більше все це роз’яснюється, то менше я це розумію й то більше воно мені недоступне». Що детальніше пояснення, то більше ці істини для них недоступні – хіба це не безтолковість? Вони вельми безтолкові, чи не так? Хоча різні аспекти істини й отримали детальне роз’яснення, ці люди досі не можуть узяти в толк деякі терміни, що стосуються понять і визначень, і ті для них вічно туманні. Наприклад, вони не знають і не можуть розгледіти, хто такі злі люди та хто такі неправдиві лідери; вони не знають і того, що таке добра людськість, а що – погана, і різниці між практикою істин-принципів і дотриманням приписів вони теж не знають. Вони не можуть узяти в толк усі ці конкретні питання. Вони не розуміють навіть цих поняттєвих речей – їхнє мислення безладне. Крім того, що б вони не робили, вони не можуть знайти відповідних принципів, не мають порядку дій, якого слід дотримуватися, і конкретних планів, не знають, які методи їм слід використовувати та яких результатів слід досягти; не можуть вони й чітко побачити, до яких наслідків приведе той чи інший спосіб дій. У душі вони думають: «Навіщо мені перейматись усім цим? Якщо я не знаю, як щось робити, то просто зроблю навмання – у будь-якому разі, поки моє серце щире перед Богом, цього достатньо». Бачиш, такі люди неймовірно безтолкові, чи не так? Вони багато років вірять у Бога, але не знають ні того, які аспекти істини вони зрозуміли, ні того, чи практикували вони істину. Коли їх запитують, чи є в них життя-входження, вони кажуть: «Ну, я вже багато років вірю в Бога та зрікся своєї сім’ї». Усі ці речі їм неясні – це тяжка безтолковість. Під час співів і танців на зібраннях вони сповнені енергії, проте коли настає час проповідей і бесід про істину, їх бере дрімота, вони починають носом рибу вудити й можуть навіть заснути. Коли справа доходить до роботи, вони готові витрачати сили й кажуть: «Добре виконаймо наші обов’язки та віддаймо Богу нашу вірність!». Але коли справа доходить до бесід про істину, то якщо спитати в них: «Останнім часом ви щось здобули? Ви розпізнали, які розбещені характери виявляєте? Після того як ви їх розпізнали, ви знайшли шлях до того, щоб розв’язати цю проблему?» – вони відповідають: «Гадки не маю. Я трохи їх розпізнав, але не знаю, правильно чи ні. У будь-якому разі я просто взявся так практикувати, але я не знаю, точно це чи ні». Вони нічого не бачать наскрізь, і їхнє мислення безтолкове й неясне. Вони не знають, у чому вони вправні, і не знають, чого їм бракує. У бесідах про пізнання розбещених характерів вони визнають, що мають розбещені характери, що вони теж брешуть, а іноді хитрують і ухиляються від роботи. Але якщо при зіткненні з якоюсь реальною ситуацією в них спитають: «Чому ти хитрував і ухилявся від роботи? Чому ти обманював?» – вони скажуть: «Я такого не робив! Я не спеціально – я думав, що це так і годиться робити, ось я так і зробив». Припустімо, хтось розвінчує їх, кажучи: «Ти думав, що це так і годиться робити, але чи були в тобі якісь особисті наміри або підступи? Чи вмієш ти розмірковувати над собою? Чи знаєш ти, які наслідки будуть, якщо робити ось так?». Вони відповідають: «Раз у мене не було поганих намірів, то все нормально». – «Хіба не мати поганих намірів – це те саме, що діяти згідно з істинами-принципами?» – «Ну, не знаю». Вони нічого не знають. Вони прослухали стільки істин і стільки бесід, а в повсякденному житті стикалися з усілякими питаннями, пов’язаними з істиною, але всі істини до єдиної для них досі неясні й туманні. Такі люди не можуть розібрати, які речі – істини, а які – ні, і не знають, як практикувати істину, коли стикаються з тими чи іншими ситуаціями. Їм неясно, чи відповідають їхні вчинки й поведінка істинам-принципам, і вони просто чинять так, як вважають за правильне. Хіба це не безтолковість? (Так і є.) Вони не мають принципів у жодних своїх учинках і в ставленні до будь-яких людей. Наприклад, що стосується поводження зі злими людьми, то деякі з них мають певні сильні сторони чи професійні навички й поки що досі можуть служити – значить, таким людям можна дозволити служити. Проте деякі просто не можуть цього збагнути: «Богу ж злі люди не подобаються, хіба ні? Чому ж їх усе одно використовують?». Коли ти бесідуєш із ними, кажучи, що це мудрість, а також один із принципів, вони розмислюють над цим і думають: «Який принцип? Хіба це не просто обман людей? Хіба це не експлуатація людей?». Ось як вони це сприймають. Скажи Мені, чи є в них мислення нормальної людськості? Вони не вміють розпізнавати, за якими принципами потрібно діяти відповідно до реальних обставин, – чи можуть вони сягнути планки нормального людського інтелекту? (Ні.) Це питання можуть зрозуміти й осягнути всі, хто володіє мисленням нормальної людськості та нормальним інтелектом, але перероджені з тварин не можуть осягнути навіть цього простого питання. То як же вони тоді змогли б зрозуміти істину? Вони часто говорять одну річ: «Минулого разу ти сказав про це питання одне – чому сьогодні ти кажеш інше? Твої слова ненадійні – як можна ось так просто змінювати їх коли завгодно?». Вони не знають, що зараз стан цього питання інший, тому й підхід до того, як мати з ним справу, теж мусить змінитися. Проте принципи й цілі залишаються тими самими. Просто змінився метод, яким потрібно мати справу із цим питанням: він коригується відповідно до конкретних обставин, і на основі стану цього питання в разі потреби відбувається адаптація й реагування, щоб досягати кращих результатів. Коли перероджені з тварин стикаються з такими питаннями, вони не бачать їх наскрізь. Вони вірять, що істини-принципи – це приписи та їх необхідно завжди дотримуватись у незмінному вигляді. Тому коли ти на основі істин-принципів коригуєш метод ведення якихось справ, вони цього не тямлять, не розуміють і не можуть прийняти. Деякі з них можуть навіть засудити тебе та знайти, за що до тебе причепитися. У душі вони не можуть чітко розгледіти сутність і природу хоч чогось. Їхні думки безтолкові. Розглядаючи що завгодно, вони просто застосовують до цього приписи; вони ніколи не знають, як оцінювати питання на основі істин-принципів і як добирати різні методи розв’язання цього питання та реагування на нього на основі закономірностей його розвитку. У людей, які переродилися з тварин, ця риса – безтолковість – дуже явна, чи не так? (Так.)

Люди, які переродилися з тварин, не здатні розрізняти інших. Бачачи когось, хто говорить досить чесно, проте діє дещо дивно, вони не можуть розгледіти, що це насправді за людина та чи справді вона з тих, хто прагне до істини. При зіткненні зі складними ситуаціями, що вимагають діалектичного мислення, вони губляться, не можуть у них розібратись і не знають, як їх оцінювати. Їхнє мислення безтолкове; воно подібне до переплутаних ниток, і такі люди ніколи не можуть розібратись у власних думках. Скільки разів не пояснюй їм принципи, вони не знають, як застосовувати істини-принципи для розрізнення різних людей, справ і речей. Наприклад, повідомляючи про проблеми, вони не можуть доповідати точно, на основі реальної ситуації. Певні лідери здатні виконувати якусь реальну роботу, проте в деяких випадках у виконанні ними роботи можуть бути певні відхилення, а самі вони можуть демонструвати певні прояви розбещених характерів; однак із точки зору їхньої людськості та працездатності вони загалом відповідають стандарту. Але деякі безтолкові люди не дивляться ні на той факт, що ці лідери можуть виконувати реальну роботу, ні на переваги їхньої людськості – натомість вони вибирають предметом доповіді виключно їхні вади, недоліки та деякі незначні, дрібні проблеми. І навпаки, ті справжні антихристи та злі люди, ті, хто коїть велике зло, не здатні ні на яку реальну роботу та лише промовляють слова й доктрини, аби вводити інших в оману; зовні вони роблять усе з великою помпою, але в реальності їхня людськість не відповідає стандарту, шлях, який вони обрали, хибний, у них людськість злих людей і антихристів, і шлях, яким вони йдуть, – це шлях антихристів, шлях непрагнення до істини. І все ж ті безтолкові особи не можуть усього цього розгледіти. Вони бачать, що такі люди виконують свою роботу дуже показово, і вирішують, що в тих є талант до лідерства й організаторські навички, що вони можуть виконувати роботу добре. А які результати насправді дає їхня робота, чи покаялися вони, чи змінилися, чи відповідає їхня людськість стандарту – всього цього вони не знають. Навіть якщо антихристи введуть їх в оману та візьмуть під контроль, вони цього не усвідомлюватимуть; вони слідуватимуть за антихристами та слухатимуться їх, але при цьому все одно віритимуть, що слідують за Богом, проповідують Євангеліє та свідчать про Бога. Насправді антихристи вже давно візьмуть їх під контроль; вони не віритимуть у Бога, а слідуватимуть за людьми, слідуватимуть за дияволами й сатанами – і все ж вони про це не знатимуть. У душі вони вже давно будуть сповнені темряви, вже давно втратять Божу присутність і роботу Святого Духа. Оскільки вони дуже нечутливі, а їхнє сприйняття викривлене й вони не розуміють жодних істин-принципів, вони не можуть бачити наскрізь речі та не здатні розрізняти людей. Вони не тільки не доповідають про проблеми та не усувають антихристів, але ще й вигороджують їх. І навпаки, коли йдеться про лідерів і працівників, які дійсно здатні виконувати якусь реальну роботу, то якщо такі особи помічають незначні вади чи дрібні проблеми, вони наполягають на тому, щоб доповісти про них і підняти ці питання, навіть якщо ті не принципові. Вони вельми безтолкові! Вони не бачать наскрізь жодних принципових питань – навіть коли йдеться про те, з ким слід спілкуватись у повсякденному житті, від кого можна отримати допомогу та вигоду, а від кого потрібно триматися подалі, вони не можуть усього цього розрізнити й розгледіти. Деякі з них близько приятелюють із маловірами й невіруючими – вони думають, що ці люди обізнані, мають рівень і тому можуть їм допомогти, що з ними більш ніж варто знатися. Вони навіть часто хвалять тих, кого обожнюють, кажучи, які ті здібні й імениті. Вони поклоняються дияволам як ідолам – хіба це не безтолковість? (Так і є.)

Що конкретно мається на увазі під безтолковістю? (Що в людини низький рівень.) Це в загальних рисах, а якщо конкретно, то безтолковість означає, що в людини немає точних думок і поглядів для розрізнення будь-чого, що вона будь-що розглядає без принципів і основи, а її погляд на це безтолковий. Це один аспект. Крім того, люди такого типу не можуть відрізняти слушне від хибного, а чорне від білого: вони часто приймають негативне за позитивне, а позитивне називають негативним. Вони не можуть розрізнити, що таке позитивне та що таке негативне. Наприклад, хтось каже: «Бог, у якого ви вірите, – просто людина». Вони роздумують над сказаним і відповідають: «Ні, це не так. Той, у кого я вірю, бог. Якби він був просто людиною, як би він міг висловлювати істину? Той, у кого я вірю, – бог, я в цьому впевнений». У цьому питанні вони не безтолкові. Але коли хтось каже: «Бог, у якого ви вірите, зник із купою грошей і втік до США, щоб жити там на широку ногу», вони губляться та вводяться в оману. Якби ці слова почула людина з інтелектом, вона б розпізнала, що це наклепницька плітка. Як це можна назвати «зник із купою грошей»? На митниці всі проходять суворий огляд, і те, яку суму готівки може провезти із собою кожна людина, регламентовано. Хіба про провезення цієї невеликої суми можна сказати «зник із купою грошей»? Ба більше, чиї це гроші? Якби хтось привласнив або відібрав чужі гроші, тоді можна було б сказати, що він «зник із купою грошей», – але якщо це його власні гроші, хіба це можна назвати «зник із купою грошей»? Це не «зникнути з грошима», а провезти із собою гроші у звичайному порядку. Це один аспект. Крім того, що означає «зникнути»? Коли хтось скоює злочин і втікає, ось це називається «зникнути». Хіба втілений Христос скоїв злочин? Він просто висловлював багато істин і виконував Свою роботу суду в материковому Китаї, здобувши групу людей, які пішли за Ним, і за це Він зазнав жорстокого придушення й лютих арештів із боку Компартії Китаю. Зрештою в Нього не залишилося іншого вибору, крім як вивести деяких людей із країни, щоб продовжити Божу роботу за кордоном. Як це можна назвати «зник із купою грошей»? Це була звичайна поїздка, абсолютно звичайне проходження митниці та переліт до США. Він покинув країну, бо його переслідувала Компартія Китаю та Йому не було де відпочити й прихилити голову. Під диктаторським правлінням Компартії Китаю не тільки немає релігійної свободи, а й за віру в Бога також заарештовують і переслідують; а якби схопили Христа, який висловлює істину, щоб спасти людство, то для Нього це означало б смертну кару та розп’яття. Христос вирішив виїхати до вільної демократичної країни лише через потреби роботи, і перед прибуттям до Сполучених Штатів Він оформив паспорт і візу через звичайні канали. У США в Нього немає ні друзів, ні родичів, Він не знає цієї країни й веде звичайне життя, харчуючись простими домашніми стравами, – Він аж ніяк не «живе на широку ногу». «Живе на широку ногу» – хіба не так кажуть люди з прихованими задумами? Хіба це не брехня? Христос живе в США життям звичайної людини: Він їсть звичайну домашню їжу, жодного разу не обідав у дорогому ресторані, щоб насолодитися розкішною трапезою, і тим більше ніколи не зупинявся в дорогих готелях, а кудись подорожує Він дуже рідко – Йому достатньо просто мандрувати околицями. Усе перелічене Його особливо не приваблює. Деякі люди люблять поїсти й хочуть спробувати все, чого раніше не пробували, – вони доходять навіть до того, що замовляють доставку літаком, аби лише спробувати якусь їжу. Хіба Я колись так робив? Ніколи. Але тим не менше деякі люди з прихованими задумами роздмухують цю справу та піднімають багато галасу з нічого! Ці люди – дияволи. Вони народилися ворогами Бога, і чинити так – це їхня вроджена природа; вони здебільшого покладаються на брехню, щоб обманювати людей і очорняти Бога. Те, що вони дияволи, безсумнівно. То що ж за люди ті, хто здатен повірити брехні цих дияволів? Звісно, вони теж мусять бути дияволами: тільки дияволи вірять словам дияволів. Хтось каже: «Христос, у якого ви вірите, зник із купою грошей», а вони відразу вірять у це та приймають це повною мірою. Хтось каже: «Христос, у якого ви вірите, втік до США та живе там на широку ногу, їсть стільки делікатесів, що вже втомився від них, зупиняється в розкішних готелях, роз’їжджає на розкішних автомобілях, має особистого кухаря та слуг, їздить за кордон дивитися знамениті пам’ятки – він увесь час живе на широку ногу». Після того як сатана промив їм мізки, ті безтолкові люди відразу в це вірять. Я кажу, що таких людей слід віддати сатані: вони не гідні вірити в Бога. Скільки б проповідей вони не прослухали, вони просто нічого не розуміють і все одно здатні повірити в ці плітки. Такі особи – не людського роду. А якщо вони не людського роду, то хто ж вони? Вони тварини. Хоча вони й не злі люди, але вони вельми безтолкові та не можуть відрізнити добро від зла, позитивне від негативного, слушне від хибного, а істину – від нечестя та перекручених міркувань. Церкву слід очищати від таких людей – якщо вони не підуть самі, церкву потрібно від них очистити. Їх слід негайно виганяти – ми будемо раді їх випровадити. Компартія Китаю описує те, що церква вичищає людей, по-своєму, кажучи, що вичищення й виключення людей – це демонстрація сили. Бачиш, дияволи й сатани все розуміють ось так нісенітно. Це лише викриває те, що Компартія Китаю вдається до багатьох дій саме заради демонстрації сили, і тому вона тлумачить очищення церкви від певних людей як демонстрацію сили. У Компартії Китаю вважають, що інші думають так само, як вони. Вони ніколи не зрозуміють, що церква робить це виключно на основі істини й Божих слів: очищення церкви входить у її адміністративні постанови. Хіба дияволи не нечестиві? (Нечестиві.) Вони воістину нечестиві! І є багато безтолкових людей – якими б нечестивими не були дияволи, безтолкові люди не бачать, що ті нечестиві. Коли дияволи розпускають наклепницькі плітки про Бога, ображають Його та блюзнірствують над Ним, такі люди вірять кожному слову. Але якими б реальними й позитивними не були Божі слова, їм вони не вірять. Скільки б користі людям не приносили Божі слова, вони цього не бачать. Але щойно сатана вимовляє хоч слово, вони вводяться в оману та вірять йому без найменших сумнівів. Можна було б сказати, що вони сатанинського роду, але насправді вони сатані не потрібні. Чому? Тому що дурні на кшталт них, такі повні ідіоти, навіть для сатани занадто дурні. Ти ні на що не здатен, тому сатана просто вводить тебе в оману, щоб ти не вірив у Бога та зрадив Його, і на тому все: такий, як ти, сатані не потрібен. Та що ти можеш зробити? Хіба в тебе є навички для шпигунства? У тебе навіть людського інтелекту немає. Ти видав би свою ідентичність, не встигши сказати й трьох речень. Навіть якби ти схотів шпигувати для Компартії Китаю, ти був би їй не потрібен. Оскільки ти дурний, безтолковий, тебе так легко обманути й ти не володієш людським інтелектом, навіть сатана дивиться на тебе зневажливо, і ти йому не потрібен. Тому коли Божий дім дає тобі виконувати обов’язок, це Бог тебе підносить – не почувайся скривдженим. Ти віриш усьому, що каже сатана, проте скільки б роботи Бог не виконав і скільки б слів не сказав, у них ти не віриш. У тебе немає істинної віри в Бога, і ти досі сповнений сумнівів. Сатана говорить одне-єдине слово, і ти потрапляєш до нього в полон. Та що ж ти за твар така? Чи є в тебе якесь достоїнство? Чого ти вартий? Ти не більше ніж безтолкова особа, але при цьому ти вважаєш себе дуже хорошим і віриш, що ти шляхетний. Ти не можеш розрізнити навіть настільки явну брехню сатани та не можеш розпізнати мету сатани, яка за нею стоїть, – хіба це не крайня безтолковість? Компартія Китаю каже: «Христос, у якого ви вірите, зник із купою грошей і живе на широку ногу в США». Коли такі безтолкові люди чують це, їхні серця завмирають: «Справді? Чому я про це не знав? Невже він зник з усіма грошима, які я пожертвував? Адже вони пішли не на роботу церкви, правда? Вони були витрачені на його особисті задоволення, хіба ні? Вони пішли на покупку смачної їжі, гарного одягу та коштовностей для нього самого, хіба ні? Я навіть сам цим не насолодився, а він насолоджувався. Я категорично відмовляюся це приймати. Я більше не вірю! Мені потрібно повернути свої гроші!». Якщо ти шкодуєш про те, що пожертвував гроші, Божий дім може їх тобі повернути, але після цього між тобою й Божим домом одразу відбудеться повний розрив. Ти стільки років слухав проповіді – скільки істини ти отримав безоплатно? Ти стільки років насолоджувався Божою благодаттю, благословеннями, захистом і опікою – чи витратив ти хоч гріш? Хіба Бог колись просив у тебе гроші? Божа благодать, благословення, опіка й захист, зокрема й саме твоє життя, – усе це було даровано тобі Богом. Чи можеш ти купити за гроші те, що дарує Бог? На що ти можеш усе це обміняти? Чи можеш ти виміняти все це на ті свої кілька брудних монет? Усе це безцінні скарби – ти ні на що не можеш їх обміняти, і ніхто не може! Вони даровані тобі тому, що Бог побажав це зробити, тому, що Бог являє тобі благодать і ставиться до тебе як до створеної істоти. Це не те, що ти купив за гроші, і не те, що ти отримав в обмін на сплату ціни. Безтолкові люди не можуть усього цього розгледіти. У душі вони постійно плутаються; вони постійно думають: «Чи є в бога якась таємниця, про яку не можна говорити людям? Хіба, крім читання проповідей, немає й багатьох інших речей, які слід було б роз’яснити й розтлумачити нам? Хіба не має бути якогось пояснення, якогось звіту? Хіба його особисте життя, його закулісні слова та вчинки не слід розкрити всім?». Багато безтолкових людей мають такий умонастрій – вони можуть не говорити цього вголос, але в душі вони думають саме так. Чи мусить Бог розкривати розбещеному людству все, що Він робить? Бог уже виразив стільки істин, і це найкраще розкриття: це викриває всіх людей. Якщо ти не віриш, що все, що робить Бог, – це істина, то в тебе геть немає розуміння Бога. Якщо ти свавільно висловлюєшся про Бога, то ти нападаєш на Бога й опираєшся Йому. Бог уже оприлюднив усю істину, щоб люди могли спиратися на неї в тому, як вони дивляться на речі. Те, як потрібно дивитися на людей, як потрібно дивитися на речі, за якими поглядами та принципами потрібно жити як людина та чинити, – усе це є в Божих словах. Якщо тобі це досі невідомо й неясно, то причина у твоїй безтолковості – ти безтолкова особа. Безтолкові люди не гідні знати про справи Бога та Божого дому, а дияволи тим більше, оскільки безтолкові люди й дияволи взагалі не розуміють істини; вони схильні сліпо застосовувати до цих справ приписи, сліпо судити про ці справи та сліпо засуджувати їх. Вони не вміють розрізняти й не мають принципів. Можна з упевненістю сказати: безтолкові люди й дияволи не гідні залишатись у Божому домі – хай забираються геть! Безтолкові люди й абсурдні люди не мають базових даних для розуміння істини та базових даних для досягнення спасіння – сатана може взяти їх у полон коли й де завгодно. Скажіть Мені, хіба Бог колись читав проповіді чи пояснював істину тваринам? Отже, те, що люди мають можливість чути стільки проповідей, незалежно від того, можуть вони зрозуміти істину чи ні, повністю обумовлено Божою благодаттю й Божим піднесенням. Якщо ти постійно сумніваєшся в Богові, думаючи: «Чи справді Той, у Кого я вірю, – істинний Бог? Чи справді Бог існує? Чи справді Бог володарює над усім сущим? Чи справді Бог добрий до людей, а чи Він просто прикидається? Чи справді Бог є істиною й чи справді Він може спасти людей?» – якщо ти так думаєш і так ставишся до Бога, то ти заслуговуєш на смерть. Рано чи пізно Бог організує певні обставини, за допомогою яких Він віддасть тебе сатані, і твої стосунки з Богом будуть остаточно розірвані. Стосунки між тобою та Богом більше не будуть стосунками між створеною істотою та Творцем, і відтоді в тебе не буде з Богом жодного зв’язку.

IV. Четверта риса: дурість

Щойно ми побесідували про третій прояв людей, які переродилися з тварин: вони безтолкові. Є в них і ще один прояв: вони дурні. Дурість теж пов’язана з інтелектом – то наскільки ж дурні ці люди? Які прояви демонструють дурість? Деякі люди, проповідуючи Євангеліє, кажуть: «Будь уважний до Божих намірів! Богу ніде навіть голови прихилити. Божі наміри кропіткі! Божа робота не легка – вона тяжка!». Чуючи це, невіруючі кажуть: «Що за нісенітниці ти верзеш?». Вони не можуть зрозуміти ці слова. Вони не вірять у Бога й тому не знають, що мається на увазі під цими словами та звідки вони взялися. То хіба з твого боку не дурість таке говорити? (Дурість.) У чому тут дурість? Ці слова звернені не до тих людей, чи не так? (Так.) Після арешту деяких безтолкових людей нечестиві поліцейські питають у них: «Ви вірите в бога – що бог велить вам робити? Хіба ти не знаєш, що вірити в бога незаконно? Ви порушили закон. Держава не дозволяє такої віри!». Насправді ці нечестиві поліцейські просто шукають компромат, щоб засудити віруючих у Бога, але такі дурні люди не можуть цього розгледіти. Вони кажуть: «Наша віра в Бога не незаконна. Бог велить нам бути чесними людьми, іти правильним шляхом і бути хорошими людьми». Чуючи це, дияволи кажуть: «Раз бог велить вам бути чесними людьми, то скажи нам: хто лідери вашої церкви? Де зберігаються гроші церкви? Говори чесно! Якщо ти не говоритимеш чесно, твій бог тебе засудить!». Таких дурних людей почуте приголомшує. Хіба це не дурість? Як можна чесно говорити з дияволами? Як можна розповідати дияволам Божу правду? Їм у жодному разі не можна цього розповідати. Є й такі дурні люди, які питають у поліцейських: «Чому ви постійно нас арештовуєте? Чому ви постійно створюєте труднощі нам, віруючим у Бога? Чому ви постійно розпускаєте про нас наклепницькі чутки?». Невже вони справді не знають чому? Невже вони чекають від поліцейських відповіді? Невже вони отримають цю відповідь? Питати чому – хіба це не абсурдно, хіба це не дурість? Але ті дурні люди справді здатні ставити такі дурні запитання. Вони просто не розуміють і постійно питають: «Чому Компартія Китаю вічно переслідує нас? Чому вона вічно арештовує нас, віруючих у Бога, і навіть розпускає про нас наклепницькі чутки? Нас явно переслідують, і ми не можемо повернутися додому, але вона каже, що це ми покинули свої сім’ї. Ці дияволи говорять, не спираючись на факти! Хіба це не суцільний наклеп? Ми просто створюємо трохи відеороликів із художніми виступами, щоб свідчити про Бога та популяризувати Божі слова, – чому дияволи й сатани так сильно це ненавидять? Вони вічно приходять до мого дому, щоб погрожувати моїй сім’ї та родичам і залякувати їх, і навіть установлюють камери спостереження – чому?». Та хіба про таке потрібно питати? Хіба це не дурні слова? Якби ти щойно почав вірити в Бога, то з твого боку було б нормально не розуміти, що відбувається. Однак ти віриш у Бога вже стільки років – як же ти досі не знаєш? А якщо знаєш, то чому питаєш? Деякі досі не можуть розібратися: «Ми ніколи не протистояли ні Компартії, ні державі, ніколи не займалися політичною діяльністю, ніколи не намагалися повалити уряд і його владу, ніколи не становили жодної загрози для його правління – чому ж Компартія Китаю постійно арештовує й переслідує нас? Ми вічно ховаємось і не можемо ні повернутися додому, ні зателефонувати своїм сім’ям, хай і хочемо. Я просто не розумію – чому Компартія Китаю постійно створює нам труднощі?». Якщо ти дійсно не можеш цього розгледіти, значить, ти непомірно нетямущий – ти справді дурний. Скажімо, якась жінка виходить заміж за невіруючого чоловіка. Коли вони зустрічалися, він сказав: «Я теж віритиму разом із тобою – ми разом увійдемо в Царство Небесне». Він говорив так гарно, але насправді він маловір, диявол – він просто морочив їй голову. Проте коли вона всього зрікається, аби присвячувати себе Богові, він впадає в лють. Він не дає їй ходити на зібрання, не дає виконувати свій обов’язок, не дає читати Божі слова. Ця дурна жінка досі дивується: «Раніше він таким не був. Він так мене любив, так про мене дбав, так добре мене розумів і повністю підтримував мою віру в Бога. Чому ж тепер він наче зовсім інша людина? Раніше він теж вірив – чому він таким став?». Покинувши дім на кілька років, щоб виконувати свій обов’язок, вона весь цей час постійно роздумує над цим питанням: «Не може бути такого, щоб мій чоловік став шукати собі іншу. Він мене любить найбільше. Я його єдина, його перше кохання. Він ніколи не покохав би іншу. До того ж мій чоловік – простодушна людина, у нього немає жодних великих здібностей і навичок – хто захоче з ним бути?». Насправді хай вона так і думає, але при цьому в душі їй неспокійно. Вона сподівається, що чоловік досі на неї чекає. Але насправді навіть коли вона ще була вдома, він уже знайшов собі іншу, тому що вона день у день була зайнята вірою в Бога та виконанням свого обов’язку. Однак вона вважає, що це неможливо: «Може, будь-який інший чоловік і став би шукати собі іншу, але не він. Він не така людина! Коли я ще була вдома, він навіть казав, що хоче вірити в Бога!». Скажіть Мені, хіба з її боку це не крайня дурість? (Так і є.) Усі ці роки її не було вдома – у неї не тільки чоловік знайшов іншу, але навіть її діти й батьки вже її відцуралися. Її вже давно перестали вважати членом тієї родини. Хто знає, як вони її лають за її спиною та наскільки глибоко її ненавидять. Але вона не може цього розгледіти – скажіть Мені, хіба це не дурість? (Дурість.) До чого доходить її дурість? До того, що в неї геть немає нормального людського інтелекту; тому вона не може дивитися на людей і речі, спираючись на нормальне людське мислення. Вона завжди дивиться на речі й оцінює їх за допомогою своїх дитячих, викривлених, недолугих думок і поглядів. У результаті вона часто ставить себе в скрутне становище, стаючи дуже пасивною, і чинить дуже нетямуще. Хіба це не дурість? (Так і є.) Бувають і такі дурні люди. Дурість означає, що в них немає інтелекту нормальної людськості, тому в них немає базових принципів, на які вони могли б спиратися при розгляді людей і речей та веденні справ, щоб досягати добрих результатів, правильно? (Так.)

Словом, якщо оцінювати людей, перероджених із тварин, беручи за стандарт істину, то їхня основна риса – те, що загалом вони до неї не дотягують: це високий стандарт. Якщо оцінювати їх за інтелектом нормальної людськості, то вони не здатні навіть розглядати людей, справи, речі та ситуації, що виникають у їхньому повсякденному житті, за допомогою мислення нормальної людськості. Кажучи точно, у повсякденному житті такі люди не можуть навіть самостійно впоратися з власним харчуванням, одягом, житлом і транспортом, а також не можуть самостійно реагувати на ці питання та давати їм раду. Навіть якщо їм ледве-ледве вдається вижити й не померти з голоду, через свої прояви у веденні різних справ такі люди виглядають дуже недолугими та незграбними, далекими від володіння справжньою нормальною людськістю. Візьмімо, наприклад, деяких тварин: самі по собі вони навіть не знають, скільки їжі їм потрібно споживати. Для них здорове харчування можливе, тільки якщо люди дають їм корм за розкладом і дозовано. Візьмімо, наприклад, собак: якщо дозволити їм їсти скільки хочеться, без обмежень за кількістю, то вони переїдатимуть. Вони їстимуть, поки не наїдяться по саме нікуди й не будуть фізично не в змозі з’їсти ще. Отже, дуже явна риса людей, перероджених із тварин, – те, що вони не можуть самостійно впоратися з багатьма аспектами власного життя. Чому вони не можуть робити це самостійно? Тому що вони ніколи не знають, за якими принципами це робиться, які тут базові умови та які межі не можна переступати. Так само й деякі тварини під час їди не знають, скільки корму їм потрібно насправді. Якщо люди ними не управлятимуть, тварини їстимуть, поки не переїдять до смерті. Якщо хтось управлятиме ними й годуватиме їх, вони, можливо, і залишаться здоровими. Ця риса досить явна й у людей, перероджених із тварин. Тут точно як кажуть деякі люди: «Вони їдять, не знаючи, голодні вони чи ситі, і сплять, не знаючи, день зараз чи ніч». Отже, чи володіють такі люди інтелектом людськості? Цілком очевидно, що ні. Міркування на кшталт того, як потрібно харчуватися, щоб регулювати стан свого здоров’я протягом чотирьох пір року в ході того, як організм переживає різні умови, які продукти в який сезон корисні, а які шкідливі, який спосіб життя здоровий, а який нездоровий, – нормальна людина у двадцять років може всього цього не знати, але в тридцять вона вже знає дещо із цього, а в сорок іще більше. У п’ятдесят років вона узагальнить на основі свого реального фізичного стану набір підхожих для себе правил життя, який загалом буде усталеним і постійним, без подальших серйозних змін. Але коли йдеться про людей, перероджених із тварин, то навіть якщо вони доживають до вісімдесяти, вони досі не можуть узагальнити набір правил, за якими їм треба жити. Вони або переїдають, або недоїдають і отримують або розлад шлунка, або нетравлення. Вони гадки не мають, якими життєвими звичками чи якими продуктами викликано ті чи інші проблеми зі здоров’ям, – вони просто їдять абияк. Якщо ти попросиш їх узагальнити підхожий для них режим харчування чи підхід до харчування на основі того, які продукти підходять або не підходять для їхньої конституції, і на базі різних відомостей, такі люди не зможуть цього зробити. Наприклад, хтось в інтернеті пише, що яєчна шкаралупа багата на кальцій і якщо її їсти, то можна поповнити його споживання, і такі люди думають: «Я не дуже високий, бо мені бракує кальцію. Я їстиму яєчну шкаралупу, щоб поповнити його споживання». У результаті вони деякий час їдять яєчну шкаралупу, а з кальцієм у них наче краще не стає. Скажи Мені, хіба це не викривлення? Коли ти натрапляєш в інтернеті на інформацію, що яєчна шкаралупа багата на кальцій і її можна використовувати як кальцієву добавку, то як тобі слід це сприймати? Цілком очевидно, що люди, які їдять яєчну шкаралупу, схильні до викривлень. Їхнє сприйняття неправильне, тому їхня практика викривлена, крайня й недолуга. То як же правильно це сприймати? Хай яєчна шкаралупа й багата на кальцій, але її не можна вживати в їжу. Досі невідомо, чи дійсно вона може давати ефект кальцієвої добавки, і навіть якщо вона може забезпечити додатковий кальцій, те, чи засвоїться він, теж неясно. Крім того, чи є якісь докази того, що яєчну шкаралупу можна використовувати як кальцієву добавку? Чи перевірено це твердження? Насправді є багато засобів, які можуть поповнити споживання кальцію, і ефективність усіх цих засобів підтверджено медициною. Якщо ти відмовляєшся приймати ці доведені методи, ти абсурдна людина. Хіба ти не можеш просто пити кальцій у таблетках, щоб поповнити його споживання? Це найпростіший спосіб. Такі таблетки не шкодять шлунку, не псують зуби, приємні на смак і дають відчутний ефект. Хіба правильне сприйняття не таке? (Таке.) Але люди з викривленим сприйняттям розуміють це не так – вони доводять речі до крайності. Вони вірять: «Якщо хтось каже, що яєчна шкаралупа може поповнити споживання кальцію, то, значить, її можна їсти. Якщо потрібно поповнити споживання кальцію, то треба їсти шкаралупу». Вони навіть не замислюються, чи зможе організм засвоїти з’їдене. Це відображає викривлене сприйняття, це крайність. Якби хтось сказав: «У банановій шкірці багато вітамінів, і якщо ти її їстимеш, то станеш красивішим», ви б стали її їсти? (Ні.) Чому ні? (Тому що, згідно з природним укладом, деякі створені Богом продукти треба їсти очищеними. Уперто їсти шкірку – це крайність. Якщо людина хоче поповнити споживання вітамінів, аби стати красивішою, то слід харчуватися нормальними їстівними продуктами, які водночас покращують зовнішність.) Це і є правильне сприйняття. Але подивіться на того дурня, який впадає в крайнощі: він це сприймає не так. Він уперто силує себе їсти шкірку та навіть каже: «Я мушу повставати проти своєї плоті. Я мушу їсти бананову шкірку, щоб поповнити певну поживну речовину в організмі». Проте він не думає: «Бананова шкірка несмачна. Це не їжа. Я її не їстиму. Чому б мені просто не з’їсти натомість щось інше, де присутня ця поживна речовина?». Хіба правильне сприйняття не таке? (Таке.) Якщо ти можеш ось так розрізняти, якщо ти можеш так сприймати речі, це свідчить, що в тебе є людський інтелект. Але якщо ти не можеш ось так розрізняти та, щойно почувши, що бананова шкірка містить певну поживну речовину, ти вперто їси її, хоча вона й несмачна, тоді ти дурень, ти перероджений із тварини, і ти не володієш мисленням нормальної людськості. Таких людей може ввести в оману будь-яка єресь або облуда, і вони просто не здатні розрізняти правильність і правдивість різних відомостей – вони завжди опиняються обдуреними. Усе це становить прояв того, як люди, перероджені з тварин, ставляться до різних конкретних справ: вони вкрай дурні, їхнє сприйняття викривлене й абсурдне, і вони все доводять до крайності. Коли люди кажуть, що, згідно з дослідженнями, щось можна їсти, це не означає ні того, що ти мусиш це їсти, ні того, що це більше нічим не можна замінити. Якщо сказати, що істину не можна замінити жодною теорією, це буде об’єктивно й точно. Однак поживні речовини – це матеріальні речі: не може бути такого, щоб не було жодних замінників. Бог створив велике розмаїття їжі, і є багато продуктів, які містять різні поживні речовини. Люди можуть точно відбирати або відкидати їх для себе на основі своєї індивідуальної конституції, вікової групи та поточного стану здоров’я – немає необхідності чіплятися за приписи. Коли люди, які впадають у крайнощі, чують якусь інформацію, вони не можуть правильно до неї поставитись і не можуть її розрізнити. Такі речі завжди вводять їх в оману, і зрештою вони кажуть: «Усе в інтернеті – брехня, там немає ні слова правди!». Бачиш, тепер вони впадають в іншу крайність. В інтернеті можна шукати інформацію, але ти мусиш уміти вдаватися до людського інтелекту та правильного способу людського мислення, щоб розрізняти її, щоб правильно вибирати, що використовувати, а що відкинути. Якщо тобі щось корисне, можеш це використовувати; якщо тобі це не корисне чи не підходить, можеш поставитися до цього як до орієнтира чи до свого роду загальних знань. Ті, хто має людське мислення, практикують саме так. А ті, хто не володіє людським мисленням, у своїй практиці відхиляються то вліво, то вправо – вони або опиняються обманутими, або взагалі нічому не вірять. Вони не здатні ретельно розрізняти такі питання. Ці люди виглядають особливо впертими, нісенітними, безтолковими й недолугими в тому, як вони ставляться до різних видів інформації та мають справу з реальними життєвими питаннями. Люди, які настільки недолугі, які не можуть розрізнити правильне і неправильне, слушне і хибне, – як їм удається жити день у день? Просто від погляду на те, як вони поводяться, уже стає тривожно – хіба ще можна мати якусь надію, що вони спроможуться ввійти в істину-реальність?

Якась жінка вийшла заміж за пройдисвіта й думає: «Мій чоловік так мене кохає. Я знайшла справжнє кохання, я закохалася» – і почувається безмежно щасливою. Але інші дивляться на її чоловіка й бачать, що він навіть не людина, що він диявол, і дивуються, як вона може досі бути такою одурманеною й так цим насолоджуватися. Навіть вони нервують і хвилюються за неї. Зрештою вона народжує йому дітей, потім він її проганяє, і вона залишається без підтримки – її життя стає нестерпно важким! Судячи з дурних учинків людей, перероджених із тварин, очевидно, що сам факт того, що в них виходить жити й виживати, значною мірою обумовлений Божою благодаттю. Бог дає їм дихання, щоб вони могли залишатися живими, і їжу, щоб вони могли вижити. Птахи в небі, дрібні тварини й навіть мурахи на землі – у них усіх є що їсти, то що й казати про людей? Раз ти переродився в людину, то Бог дає тобі засоби для виживання. Або тебе хтось забезпечує, або в тебе є певна сильна сторона, яка дає тобі змогу заробляти на життя. Це Божа благодать. Бог не дозволяє тобі померти з голоду, а дає тобі спосіб вижити, щоб ти міг дожити до старості, до кінця. Без Божої благодаті люди, які переродилися з тварин, з їхнім уродженим рівнем і відсутністю нормального мислення та хоч найменшої здатності давати раду проблемам не зуміли б навіть заробити собі на життя. З іншої точки зору, люди, перероджені з тварин, насправді досить благословенні. З огляду на їхні здібності в усіх аспектах і на їхній інтелект, їм було б практично неможливо заробляти на життя в цьому складному та злому світі. Але оскільки Бог являє благодать усім створеним істотам і милосердний до них усіх, то в Божих очах неважливо, з тварини ти переродився чи з людини: якщо ти створена істота й Бог дав тобі дихання, то Він у звичайний спосіб забезпечує тебе всім необхідним для життя й виживання, щоб твоє життя могло підтримуватись і ти міг продовжувати жити. Тож якщо ти кажеш: «Я ходжу тяжко працювати, щоб заробляти гроші, забезпечуючи себе, аби добре харчуватись і бути здоровим, – я прекрасно справляюся, чи не так? Хіба, називаючи мене дурним, Ти не ображаєш мене?» – то ти помиляєшся. Той факт, що ти можеш заробляти гроші та забезпечувати себе, – це не обов’язково справді завдяки твоїм власним здібностям: дев’яносто дев’ять відсотків цього – Божа благодать. Бог дає тобі трохи сил, тим самим даючи змогу гарувати, щоб заробляти гроші на їжу; Він дає тобі певну сильну сторону, а також здорове тіло, тим самим даючи змогу працювати кимось, заробляти гроші, утримувати сім’ю й виживати. На чому ґрунтується те, що ти в змозі все це робити? Усе це ґрунтується на тому, що Бог дав тобі найосновніші природні дані, які дають тобі змогу займатися нормальним людським трудом, що зрештою дозволяє тобі забезпечувати себе та заробляти на життя. Словом, у будь-якому разі, незалежно від того, чи ти дурний, чи безтолковий, зараз, будучи створеною істотою із зовнішнім виглядом людини, ти маєш знати, хто ти й чого ти вартий. Ба більше, ти маєш правильно сприймати те, що Бог тобі дав і чим Він тебе забезпечив, а також Божу благодать і милосердя. Якщо деякі твої риси збігаються з рисами людей, перероджених із тварин, і ти відчуваєш, що точно належиш до цієї категорії, що тобі робити? Цьому легко дати раду: неважливо, яке твоє походження, неважливо, чи володієш ти від природи людським інтелектом і людським мисленням, – факт той, що тепер у тебе ідентичність людини. Раз у тебе ідентичність людини, ти мусиш належно виконувати обов’язок людини: роби стільки, скільки можеш, настільки добре, наскільки можеш, і максимально можливою мірою виконуй і добре роби те, що повинна робити людина. Дехто скаже: «Ти говорив, що в людей, перероджених із тварин, є такі риси, як викривлене сприйняття, нечутливість, безтолковість і дурість, – це означає, що в них немає людського інтелекту. Переважна більшість цих людей узагалі не розуміє істини – як же вони можуть добре та належно виконувати свій обов’язок?». Якщо від тебе не вимагають відповідності суворим стандартам, ти можеш досягти доброго, належного виконання свого обов’язку, бо, зрештою, тепер у тебе ідентичність людини; поки ти слухняний і не висловлюєш перекручених аргументів, ти можеш цього досягти. Якщо ж ти не можеш упоратися навіть із цими двома речами, то Я кажу, що ти справді в небезпеці, і церкву доведеться від тебе очистити. Якщо ти скажеш: «Я можу впоратись із цими двома речами. Я не висловлюватиму перекручених аргументів, і я приймаю правильні твердження. Що мені скажуть, те я й робитиму; як мені скажуть це робити, так я й зроблю» – якщо ти дійсно зможеш так практикувати, то зумієш досягти доброго, належного виконання свого обов’язку. Деякі скажуть: «Я виконую свій обов’язок добре й належно, і я хочу виконувати його ще й згідно з істинами-принципами». Якщо в тебе дійсно є намір тягнутися до істин-принципів на основі здатності виконувати свій обов’язок добре й належно, то якого б ступеня ти не досяг, це вже добре – тут немає жодних вимог. Достатньо, щоб ти не був упертим, не висловлював перекручених аргументів, не наполягав без кінця на своїх причинах, не поводився безтолково, а зробивши щось дурне, не відмовлявся це визнати. Що стосується того, щоб чинити згідно з істинами-принципами, то можеш робити стільки, скільки в змозі; думаєш, що зумієш щось зробити, – бери й роби. Вимоги до людей такого типу невисокі, оскільки їм дещо важко дотягнутися до істин-принципів. Тому, на основі їхніх природних даних, до них не висувається суворих вимог чинити згідно з істинами-принципами. Чому не висувається? Тому що такі люди на це не здатні. Якщо ти наполегливо вимагатимеш, щоб вони чинили згідно з істинами-принципами, це буде те саме, що змушувати рибу жити на суші. Взяти, наприклад, деяких тварин: якщо ти вимагатимеш від них, щоб вони під час кожного годування їли стільки, скільки потрібно, і не переїдали до роздутого живота, чи зуміють вони це зробити? Ні, не зуміють. Вони з’їдять стільки, скільки зможуть за раз, поки їм не стане фізично несила їсти далі. Люди, перероджені з тварин, такі самі. Якщо ти вимагатимеш від них чинити відповідно до істин-принципів, вони не зуміють. То чи означає це, що таких людей покинуто? Ні, їх не покинуто. Але те, що їх не покинуто, не означає, що від них потрібно вимагати розуміння й осягнення істин-принципів. Це означає просто те, що до них потрібно ставитися правильно й дозволяти їм робити те, на що вони здатні. Це не позбавляє їх права виконувати свій обов’язок, права прагнути до істини й тим більше права досягти спасіння. Це означає лише те, що до них не висуваються суворі вимоги практикувати згідно з істинами-принципами та в усьому дотягуватися до істин-принципів. Інакше кажучи, такі люди мають робити стільки, на скільки здатні. Достатньо, щоб вони не намагалися навмисно спричиняти завади, не висловлювали перекручених аргументів і не коїли безчинств у критично важливих принципових питаннях. Вимоги до таких людей невисокі. Зрозуміло? (Так.)

Що стосується людей, перероджених із тварин, то ми побесідували про деякі з проявів їхньої сутності. Звісно, є й певні прояви, які ми не обговорювали дуже детально. Якби ми поговорили про них конкретніше, деякі люди могли б не витримати, тому ми говорили в загальніших рисах, залишаючи дещо несказаним. Неважливо, з кого ти переродився: у результаті в тебе тепер ідентичність людини. Оскільки в тебе ідентичність людини, то ти дбаєш про своє обличчя й достоїнство, тому ми збережемо тобі трохи достоїнства – не станемо обговорювати цей аспект занадто детально. Загалом усе так, як ми вже обговорили, – зістав із цим себе. Припустімо, твої прояви збігаються з проявами перероджених із тварин, і в душі тобі дуже некомфортно: у тебе таке відчуття, що раз у тебе така ідентичність, то, з одного боку, твоя цінність знизилася, а з іншого, твою гідність ображено, а достоїнство поставлено під сумнів. Ти не знаєш, як поводитись у своїх стосунках із Богом, і раптом відчуваєш, що твій статус різко впав і що ти нижчий за інших, ти більше не відчуваєш, що в тобі є хоч щось поважне, що твоя гідність шляхетна та що твоя цінність варта поваги, і раптом у твоїй душі виникає відчуття, що в тебе немає ніякої надії й підтримки, що твоє майбутнє місце призначення під знаком запитання. Це добрі прояви? (Ні.) То хіба тобі не слід виправитися? (Слід.) Оскільки ці прояви й таке сприйняття недобрі, то що ж робити? Нам потрібно знайти вихід для таких людей, щоб їм стало трохи краще. Йдеться не про те, щоб заспокоїти їх обманом або надурити їх, а про те, щоб дати їм можливість правильно поставитися до цього питання та постаратися практикувати згідно з істинами-принципами. То що ж їм робити? Як людям, що переродилися з тварин, потрібно сприймати це питання? Перш за все, з точки зору Бога неважливо, з кого переродилася людина: це призначається Богом, а від людей тут нічого не залежить. Припустімо, ти один із таких людей. Якби тобі запропонували вибрати, у кого переродитися, кого б ти вибрав – тварину чи людину? (Я б вибрав переродитись у людину.) Чому ти вибрав би саме це? (Тому що лише переродження в людину дало б нам можливість почути, що говорить Бог, і зрозуміти Його слова.) А якби ви переродились у тварин? (У нас не було б можливості почути Божі слова.) Тобто у вас ніколи не було б шансу почути Божий голос. Отже, раз ти знаєш, що для тварини переродитись у людину – це добре, тобі тим більше слід дякувати Богу, а не нарікати на Нього. Тобі слід дякувати Богу за те, що Він дав тобі можливість бути людською істотою – ба більше, це ще й можливість, яка випадає раз на тисячоліття. Зрештою, Бог став плоттю, щоб спасти людей, і більшість людей не отримала цю благодать спасіння, а ти отримав – тобі пощастило почути Божий голос і те, як Бог висловлює істину. Це твоє благословення. Це те, чого ти як створена форма життя не міг би отримати навіть за кілька життів або за багато епох, навіть якби благав про це. Бог вибрав тебе саме в цей період, дозволивши тобі переродитись у людину, жити в Божому домі та разом із людством виконувати обов’язок створеної істоти, перетворивши твою ідентичність із тваринної на ідентичність одного з людського роду та дозволивши тобі виконувати обов’язок людської істоти. Яка це велика честь і привілей! Це те, чого багато створених форм життя могли б тільки бажати, але ніколи не отримали б, – і тим не менше ти це отримав, і сьогодні ти цим насолоджуєшся. Така можливість неймовірно рідкісна; для будь-якої створеної форми життя це можливість, яка випадає раз на тисячоліття. Тому ти не просто маєш не погрузати в зневіру, не нарікати, не тужити й не думати, що ти за статусом нижчий за інших, – навпаки, насправді ти маєш почуватися щасливчиком. Ти маєш дякувати Богу – дякуй Богу за можливість, яку Він тобі дав, дякуй Йому за те, що Він тебе підніс, бо те, що Він зробив, настільки чудове: те, що Він зробив, – це воістину благодать і милосердя до створених істот. Прийнявши цю благодать від Бога, ти маєш бути вдячний, що Він змінив твою ідентичність і категорію. Але не можна просто подякувати Йому, та й квит: крім вдячності, тобі потрібно подумати й про те, як ухопитися за цю можливість. Якою б не була твоя первісна ідентичність, тепер, коли ти можеш виконувати свій обов’язок як людська істота, це добра нагода змінити свою ідентичність і свою категорію як створеної істоти. Як же їх змінити? Перший ключовий момент – це добре виконувати свій обов’язок. Якщо через різні обмеження своїх природних даних ти здатен тільки гарувати й займатися фізичним трудом, виконувати брудну та виснажливу роботу, і, з огляду на твою ідентичність і цінність, обов’язок, який ти виконуєш, може тільки залишатись у цих межах без можливості полегшення чи поліпшення, то що тобі робити? Якого принципу тобі дотримуватися? Якщо, на які прояви не подивитися, – чи то на твій інтелект, чи то на твої моральні якості, чи то на твої природні дані, – твоя цінність серед людей завжди буде саме такою: ти завжди будеш нікчемною, дурною, безтолковою, нечутливою, тупоумною людиною з викривленим сприйняттям, і твоя цінність ніколи не зросте, – то як ти маєш ставитися до свого обов’язку? Це найважливіше. Припустімо, що твоя цінність ніколи не зросте й ти ніколи не матимеш серед людей ніякого достоїнства. У Божих очах ти навічно визначений як саме такий – ось така ти істота. У твоєї категорії можуть бути явні риси, видимі неозброєним оком, і ти ніколи не станеш із тварини справжньою людиною. У тебе немає надії на спасіння, бо ти не можеш зрозуміти істину та навіть не володієш людським інтелектом. Ти не розумієш істин видінь, і в Божому домі ти не знаєш, як проповідувати Євангеліє, для тебе недосяжні всі обов’язки, що вимагають професійних навичок, і тобі до них далеко – тобі доведеться вічно виконувати брудну та виснажливу роботу, і ти ніяк не можеш вибратись із цієї ситуації. Припустімо, ти такий, – що б ти зробив? Перестав би вірити в Бога? Махнув би на себе рукою? Можливо, хтось навіть наклав би на себе руки? Може, він сказав би: «Я більше не хочу жити. У мене все одно немає виходу – який сенс так жити?». Якщо, скільки б зусиль ти не докладав, яким би старанним не був, як би завзято не працював, яку б велику ціну не платив, твоя цінність ніколи не зміниться, а в Божому домі ти завжди будеш лише тим, хто гарує та працює в поті чола, нікчемною людиною без достоїнства, на яку всі дивляться зневажливо, то який шлях практики тобі слід вибрати в плані твого ставлення до свого обов’язку, Божого доручення та різних вимог Творця? Ось що найважливіше. У принципі й у теорії твоя цінність та ідентичність незмінні, але в реальності просто зараз, серед людей і в Божих очах, твоя справжня ідентичність – це ідентичність людини. Чому Я кажу, що в тебе ідентичність людини? Тому що обов’язок, який ти можеш виконувати, твої щоденні вияви й різні інстинктивні здібності в межах твоїх природних даних перебувають у межах базового діапазону того, що нормально для людської істоти: ти володієш цими базовими даними для буття людиною. Якщо дивитися тільки із цієї точки зору, то як ти маєш ставитися до свого обов’язку? Тварини не розуміють істин-принципів, не знають, як добре виконувати свій обов’язок, як твердо його дотримуватися, як віддано його виконувати та неухильно служити до кінця, – тварини всього цього не розуміють. Але тепер, будучи людиною, ти це розумієш, ти це знаєш, тому ти маєш усього цього досягти. Оскільки ти здатен цього досягти, Бог висуватиме до тебе вимоги на основі цього принципу. Але якщо через незадоволення своєю ідентичністю й відчуття, що Бог несправедливий, ти падаєш духом, нарікаєш на Нього, відчуваєш, що твоє життя принизливе та недостойне, а потім кидаєш свій обов’язок, відмовляючись робити навіть те, на що здатен, то ти претяжко бунтуєш. У Божих очах ти не відповідаєш стандарту як створена істота; ти – відхилення від норми. То що ж тобі робити? Неважливо, чи твоя цінність варта поваги, а чи низька, неважливо, звідки ти пішов і які проблеми є з твоїми природними даними, – якщо коротко, на що ти здатний, те й роби щосили, і щосили намагайся робити це добре. Якщо ти намагався щосили, але навіть після цього все одно не дотягуєш до істин-принципів, то в Бога є мінімальний стандарт, якого Він вимагає від людей усякого роду: якщо ти викладатимешся повністю, проявлятимеш щирість і віддаватимеш свою вірність, ти відповідатимеш стандарту. Бог не вимагає від кожного досягати ста відсотків – шістдесяти достатньо. Чого хоче Бог? Бог хоче певного ставлення: якщо твоє ставлення полягає в бажанні виконувати обов’язок створеної істоти й добре справлятися з тим, що ти маєш робити й чого маєш досягти, ні про що не шкодуючи, то таке ставлення Богом приймається. Бог схвалить це ставлення, і це захистить тебе, щоб ти досяг кінця шляху. Деякі скажуть: «Що буде, коли я досягну кінця шляху?». Зараз Я тобі цього не скажу – Я скажу тобі пізніше. Коли ти досягнеш кінця шляху, ти дізнаєшся. Словом, просто зараз найважливіше – це те, як ти ставишся до цього питання, як ти ставишся до обов’язку, який тобі дав Бог, і як ти належно виконуєш обов’язок, який тобі дав Бог. Неважливо, що це за обов’язок: оскільки тобі його призначив Божий дім, ти мусиш щосили його виконувати. Розпізнаючи власні проблеми, ти маєш щосили намагатися не висловлювати перекручених аргументів, не робити того, що ображає Бога, і не говорити того, що ображає Бога; натомість ти маєш робити те, що приносить користь людям і Божому дому, і говорити те, що приносить користь людям і Божому дому. Деякі з вас скажуть: «Наразі я досі на це не здатен». Тоді не квапся – не будь нетерплячим. Не можеш зробити сьогодні – зроби завтра. Не можеш зробити цього року – спробуй наступного. Просто не квапся. Але якщо до моменту оголошення фіналів людей ти так цього й не досягнеш, тобі просто доведеться самому пожати те, що ти посіяв. Ніхто не стане розплачуватися за твої вчинки. Зрозуміло? (Так.) Це питання має бути легко вирішити – усе залежить від раціональності людини й від того, чи може вона зрозуміти ці слова. Якщо може, то вирішити все це буде дуже легко. Навіть якщо деякі люди скажуть, що це важкувато, поки вони тягнутимуться в цьому напрямку, зрештою вони отримають певні результати. Якщо ти не підеш цим шляхом, то, можливо, ти все ж зможеш вижити, але який фінал зрештою на тебе чекає – це сказати складно; ніхто не може цього гарантувати, і ніхто не дасть тобі жодних запевнень із цього приводу.

Як ви почуваєтеся після того, як почули розмову на сьогоднішню тему? На душі у вас, певно, досить тяжко, чи не правда? Це одна з тем, з якими люди найменше хочуть стикатися після того, як приходять до віри в Бога, чи не так? Прийняти її ще тяжче та складніше, ніж тему про прислужників, чи не так? Чи важко її прийняти? Насправді її можна прийняти, правда? (Правда.) Якщо люди впевнені в ідентичності Бога та знайшли власне місце, то ці слова й таке питання не мають бути для них надто важкими – певні труднощі із цим можуть бути хіба що в деяких людей. Але більшість, почувши це, навряд чи докопуватиметься далі, яка їхня справжня цінність та ідентичність. Навіть якщо їхні прояви дійсно збігаються з деякими проявами перероджених із тварин, вони зможуть правильно до цього поставитися, і за деякий час усе стане добре, чи не так? (Так.) Тоді на цьому сьогоднішню бесіду завершено. До побачення!

20 січня 2024 року