Додаток. Шлях, яким ідуть люди, визначає те, що вони зрештою пожнуть

У чому полягає мета віри в Бога? Чи в тому, щоб отримати благодать і благословення? Чи в тому, щоб уникнути ведення порожнього життя та звільнитися від низьких інтересів? (Ні.) То в чому ж вона полягає? (У здобутті істини.) У здобутті істини, у здобутті життя. То чи все, що люди роблять щодня, спрямовано на досягнення цієї мети? Ті час і енергія, які ти витрачаєш при виконанні свого обов’язку щодня, – чи заради цієї вони мети? Люди вірять у Бога без чіткої мети здобути істину. У душі їм неясний цей аспект видінь, і вони не знають, у чому полягає мета віри в Бога. Вони наче знають у душі лише те, що це заради отримання благословень, – але що слід робити, щоб отримати благословення? Вони не знають, що для отримання благословень потрібно розуміти істину, практикувати істину та прагнути до істини. То чи є вони людьми, які прагнуть до істини? У цьому вони теж не впевнені. Вони думають: «Це не велика проблема. Я щиро вірю в Бога; Бог мене не покине. Навіть якщо люди кажуть, що я не з тих, хто прагне до істини, це не має значення». Іноді, коли вони бачать, як інші діляться своїм досвідним свідченням, тоді як їм самим немає чим поділитися, на душі в них теж стає важко, вони трохи тривожаться й нервують. Але частіше в них таке відчуття, що це не велика проблема. І ось в одну мить минає п’ять років, в одну мить минає десять років – декому нині за тридцять-сорок, декому за п’ятдесят; вони не одружились і постійно виконують свій обов’язок. Скільки істини вони здобули дотепер? Чи мають вони життя? Вони й самі не впевнені. У них таке відчуття: «Я начебто зрозумів чимало істини та можу читати багато проповідей; у мене ж має бути життя, правильно?». Чи то під час зібрань, чи то при зіткненні з проблемами у своїх обов’язках вони можуть говорити розлого, нібито розуміють кожну істину, але не можуть розв’язувати жодних реальних проблем. Якими б пишномовними не були доктрини, які вони промовляють, під час виконання своїх обов’язків такі люди однаково не можуть діяти згідно з істинами-принципами та навіть досі чинять у багатьох справах за власною волею, нітрохи не розуміючи істин-принципів. І ось у душі вони спантеличені: «Чи справді я людина, яка розуміє істину, а чи ні?». Вони не знають, чи є вони людьми, які розуміють істину. То чи є вони людьми, які прагнуть до істини та практикують істину? Вони самі й у цьому теж не впевнені. То чи вони все ж таки здобули істину, а чи ні? Вони в цьому досі сумніваються. То чи мають вони все-таки життя, а чи ні? Що це взагалі таке – життя? Як це відчувається, коли в людини є життя? Які зміни відбудуться в повсякденному житті людини, коли вона матиме життя? Як зміняться її думки? Які зміни відбудуться в її людськості? Усе це їм неясне. Незалежно від того, скільки років вони вірують у Бога, коли вони говорять про якийсь аспект істини, то можуть проповідувати певні слова й доктрини, проте коли йдеться про принципи практики істини, вони не можуть чітко їх пояснити. Зокрема, деякі люди після обтинання за те, що вони чинили проти принципів, не тільки впадають у негатив, а ще й розгублюються та сумніваються в собі, кажучи: «То я все ж таки здобув життя чи ні? Чи є в істини місце в моїй душі, чи стала вона моїм життям? Чи я ще взагалі можу досягти спасіння?». Вони плутаються в усіх цих питаннях, що стосуються істини, проте, коли йдеться про зовнішні справи, що не зачіпають істини, вони пам’ятають їх дуже чітко. Наприклад, те, скільки років, місяців і днів вони вірують у Бога, у якому рангу лідера чи працівника вони служили, які обов’язки виконували, скільки церковної роботи зробили, у скільки місць їздили, скільки людей навернули проповідуванням Євангелія, скільки церков поливали, скільки вистраждали, присвячуючи себе Богові, скільки грошей пожертвували, що віддали в дар братам і сестрам, скільки пробули під арештом і у в’язниці, скільки разів їх били, скільком тортурам піддавали, скільки разів вони були непохитними у своєму свідченні для Бога тощо – вони тримають усі ці зовнішні справи в пам’яті як святині, часто їх згадуючи. У душі вони ведуть облік усього цього, чітко пам’ятаючи кожен запис і ніколи його не забуваючи. Але в питанні того, скільки істин вони розуміють і скільки реальності мають, їхній облік завжди плутаний. Які істини вони розуміють, які істини практикують, чи можуть вони дотримуватись істини та діяти згідно з принципами, коли з ними щось трапляється, – у душі їм це ніколи не ясно; їхній облік усього цього плутаний. У душі їм також неясно, істинне розуміння котрих зі своїх розбещених характерів вони мають, чи відкинули вони їх і які розбещені характери вони часто виявляють, але не відкинули; їхній облік усього цього плутаний. Після стількох років віри в Бога які істини вони можуть практикувати, а які не практикують, у яких аспектах істини вони досягли прогресу та наскільки вони просунулися – їхній облік усього цього плутаний. Чим саме вони живуть із точки зору своєї людськості: чи мають вони совість і розум, чи живуть нормальною людськістю – їхній облік усього цього плутаний. Скільки своїх обов’язків вони виконували зі щирістю й вірністю, скільки – з умисною недбалістю, скільки обов’язків виконувалося так, що це відповідало стандарту, а скільки поки що не відповідає стандарту, у яких обов’язках вони спроможні діяти згідно з принципами так, що виконання ними цих обов’язків задовольняє Бога й узгоджується з Його намірами, а в яких обов’язках вони поки що не осягнули істин-принципів і не досягли того, щоб задовольняти Бога, – їхній облік усього цього плутаний. У яких саме аспектах вони здатні відповідати вимогам Бога та коритися Богу, якою мірою вони коряться Богу, у яких аспектах вони досі не можуть коритися Богу, що зумовило їхню нездатність коритися Богу та як їм слід входити далі – щодо всього цього в них немає плану й немає думок, і, звісно, у них тим більше немає ясного шляху. Після стількох років віри в Бога вони не знають, скільки речей вони зробили для захисту інтересів Божого дому та скільки добрих учинків підготували; вони не знають, скільки зла скоїли та скільки зробили речей, що спричинили переривання й завади, – у їхніх спогадах вони начебто й робили щось із цього, але вони не знають, чи покаялися після скоєння зла. Хоч іноді вони можуть усвідомлювати, що скоїли зло, і засмучуватися, і вони молилися Богу та визнали свої гріхи, чи отримали вони Боже прощення? Чи є в їхніх душах якесь звинувачення? Вони й цього не знають. Про себе вони думають: «Яка різниця, чи почуваюся я звинуваченим, а чи ні? У будь-якому разі я зараз живу досить комфортно; я досі виконую свій обов’язок». У такому разі скільки добрих учинків вони зробили при виконанні свого обов’язку? Тут вони теж не можуть точно сказати, але все-таки відчувають, що зробили кілька добрих учинків – нещодавно вони проповідували Євангеліє й навернули двох людей. У них є ця крихта добрих учинків, але вони діють без принципів і навіть чинять за власною волею, свавільно й безрозсудно – чи вважається це лихими вчинками? Їм і це неясно. Вони думають, що раз церква з ними за це не розбиралася, а лідери їх за це не обтинали й не притягали до відповідальності, то це не лихі вчинки; якби їх притягнули до відповідальності, то, можливо, це були б лихі вчинки. Вони не знають, скільки добрих учинків підготували. Чи ті речі, які вони зараз роблять, є добрими вчинками, а чи лихими вчинками, скільки з них – добрі вчинки, скільки з них – лихі вчинки, скільки з них узгоджуються з істинами-принципами, а скільки суперечать упорядкуванням роботи й істинам-принципам – вони нічого цього не знають. Вони ніколи не вели обліку всього цього. У будь-якому разі вони щодня вчасно їдять і сплять, у визначений час встають для духовних роздумів або роботи, залишаються під час роботи в тому самому стані й дотримуються тих самих робочих кроків, що й напередодні, роблячи те, що робили завжди. Що стосується прагнення до істини, входження в істину-реальність, відкидання розбещених характерів і здобуття життя, то вони ніколи не пізнавали й не узагальнювали ці питання конкретно й систематично. Тому для них будь-які речі, що стосуються прагнення до істини та життя-входження, – це плутаний облік. Скажи, якщо хтось проживає кожен день ось так, живучи в такому стані, то хіба це не є неусвідомленим нидінням? (Є.) «Неусвідомлено нидіти» – це літературний вираз; розмовною мовою це називається «безцільно плисти за течією». Цей стан життя, цей стан існування – він добрий чи ні? (Ні.) На вигляд вони не демонструють жодних явних актів і проявів опору Богові, проте в питаннях прагнення до істини та життя-входження вони губляться й не ставляться до них серйозно. Саме цей стан і значить неусвідомлено нидіти. Це чітко показує проблему людини та ясно викриває шлях, яким вона йде у вірі в Бога.

У питаннях прагнення до істини та життя-входження в процесі віри в Бога, незалежно від ставлення, суб’єктивних побажань і проявів людини, в очах Бога стан, у якому вона перебуває, показує, яким шляхом вона йде. Деякі люди від самого початку своєї віри в Бога не люблять істини, і як не бесідуй про істину, вони її не приймають. Шлях, яким вони йдуть, – це шлях, що веде просто до смерті й пекла. Деякі люди, коли тільки починають вірувати в Бога, не розуміють Божих вимог і прагнуть лише отримати благословення й увійти до Царства Небесного. Однак за допомогою постійної їди та пиття Божих слів вони приходять до розуміння істини й можуть прагнути до істини, а також терпіти тяготи та платити ціну заради здобуття істини. Зрештою видно, що шлях, яким вони йдуть, веде до світла та до Царства Небесного. У питаннях життя-входження більшості людей їхні цілі так само неясні, і ці люди так само залишаються в стані розгубленості. Проте, судячи з їхніх проявів, деякі з них узагалі не приймають істину, послідовно недбалі у виконанні своїх обов’язків і після багатьох років віри в Бога нітрохи не змінилися: шлях, яким вони йдуть, – це шлях, що веде до знищення та пекла. З іншого боку, деякі люди здатні приймати істину, можуть приймати обтинання під час виконання своїх обов’язків, мають певну істинну покору та поступово приходять до того, щоб виконувати свої обов’язки так, аби це відповідало стандарту: шлях, яким вони йдуть, – це шлях, що веде до світла та Царства Небесного. Ті, хто нітрохи не приймає істини, – інакше кажучи, ті, хто прямує просто шляхом знищення, – під час виконання свого обов’язку безперервно коять зло та часто роблять учинки, що суперечать істині й викликають огиду в Бога, і тим самим заважають церковному життю та церковній роботі. Ці люди демонструють деякі «особливі» прояви. Інакше кажучи, від моменту, коли вони ввірували в Бога, і дотепер вони так і не покаялися, і у виконанні свого обов’язку вони часто недбалі, викручуються, працюють мляво, вибирають легкі завдання й ухиляються від важких, не захищають інтереси Божого дому; вони особливо егоїстичні й ниці, і вони дбають лише про власне задоволення. Це теж риса таких людей. Є певні люди, які ще зліші: у ході виконання свого обов’язку вони безчинствують і діють свавільно й безрозсудно, ніколи не практикуючи й не реалізовуючи роботу згідно з упорядкуваннями роботи. Є й такі люди, які при виконанні свого обов’язку часто змагаються за статус, звеличують себе, свідчать про себе та привертають людей на власний бік, аби заснувати власне незалежне царство. Є й такі, хто при виконанні свого обов’язку краде пожертви, розтрачує їх і зраджує інтереси Божого дому. Ці прояви позитивні чи негативні? (Негативні.) Ці люди демонстрували такі прояви з того самого моменту, як увірували в Бога. Божий дім безперервно надає їм можливості: деяких людей, що мають невеликий рівень, призначають виконувати обов’язок куратора, проте після того, як вони певний час показують себе погано, їх призначають виконувати одноплановий обов’язок; але навіть при виконанні однопланового обов’язку вони залишаються недбалими, безчинствують, діють свавільно й безрозсудно, спричиняють переривання й завади, а деякі навіть змагаються за статус і владу, не захищаючи інтересів Божого дому. Коли в них з’являється нагода, вони навіть крадуть пожертви та розтрачують їх. Скільки б років вони не вірували в Бога, ці прояви в них анітрохи не ослабли й анітрохи не змінилися. Що в них зрештою видно? Те, що під час виконання свого обов’язку ці люди послідовно чинять недбало, викручуються, працюють мляво, вибирають легкі завдання, ухиляються від важких і навіть упиваються плотським комфортом і діють безвідповідально. Їхні прояви не випадкові й не тимчасові, а послідовні – для них це проблемно. Під час виконання свого обов’язку вони послідовно діють недбало, безчинствують і спричиняють переривання й завади, і хто б із ними не розмовляв, вони не змінюються. Скільки б проповідей вони не слухали, вони ніколи не каються та не відчувають у серці жалю. Є й ті, хто послідовно змагається за статус, послідовно зраджує інтереси Божого дому та ніколи їх не захищає. Чи легко зрозуміти слово «послідовно»? Хай які люди під час виконання свого обов’язку діють недбало, чинять свавільно й безрозсудно чи мають якісь погані прояви, Божий дім завжди дає їм багато можливостей покаятися. Тимчасові прояви ніколи не бувають причиною того, що їх відсилають і позбавляють права виконувати свій обов’язок. Навпаки, їх неодноразово напучують, бесідують із ними про істину, з любов’ю допомагають їм і підтримують їх. Ба більше, Святий Дух особливою мірою зворушує їх, просвіщає їх і докоряє їм. І люди виконують свою роботу, і Святий Дух виконує Свою роботу, проте такі люди в душі просто непоступливі й мають відразу до істини. Вони ніколи не приймають істини, ніколи не приймають допомоги, критики, відстеження й нагляду від братів і сестер, і вони тим більше не приймають просвітлення та провчання від Святого Духа. Хай скільки років вони вірують у Бога: три-п’ять чи десять-двадцять, – вони залишаються такими самими. Хоча зараз вони старші та здаються трохи зрілішими й досвідченішими, вони й досі виконують свої обов’язки так само – вони послідовно діють недбало й безчинствують. Вони були такими впродовж цих двадцяти років і нітрохи не змінилися. Коли вони говорять, у них повен рот брехні, і вони ніколи не кажуть правди. Вони й досі такі самі; скільки б слів вони не говорили, невідомо, які з них правдиві, а які неправдиві, – серед них немає жодного чесного слова. Хоча при виконанні своїх обов’язків за ці двадцять років такі люди витерпіли трохи страждань і навернули декого проповідуванням Євангелія, їхнє життя-характер анітрохи не змінилося. Вони й досі надзвичайно слизькі й лукаві; вони попросту старі змії, не здатні вимовити жодного чесного слова. Цього достатньо, щоб довести, що вони не люди, які люблять істину; навіть якщо вони розуміють трохи істини, вони не можуть її практикувати. Що ж вони за люди? Вони люди, які послідовно діють недбало, послідовно безчинствують і чинять свавільно й безрозсудно, послідовно спричиняють переривання й завади, змагаються за владу, а також послідовно вдаються до нечесних прийомів, брешуть і обманюють. Можна сказати, що вони хитрі старі лисиці – що вони просто старі змії, старі слизькі вужі, старі дияволи, старі сатани. Перед усіма їхніми діями слід додавати означення «послідовно». Після додавання слова «послідовно» це буде вже не питання особистої упередженості щодо них, а те, до чого призвели їхні власні дії й поведінка. В очах усіх ця людина робила такі речі не лише раз або два – вона рецидивіст. Як поліцейські відділки в різних країнах поводяться з рецидивістами? Досьє рецидивістів мають зберігатися в архівах. Щоразу, коли відбувається злочин, ці рецидивісти – перші підозрювані, і поліція неодмінно починає саме з них, коли береться за розслідування справи та починає дізнання. А що ж ті, хто послідовно недбало виконує свій обов’язок у Божому домі? Їхні прояви – недбалість і безчинства – є не просто поодинокими випадками та трапляються не лише за особливих обставин. Ці стани та прояви – їхня послідовна манера ставлення до свого обов’язку. Із цієї послідовної манери, у якій вони ставляться до свого обов’язку, можна побачити, яке в них ставлення до істини. То яке ж їхнє ставлення до істини? (Вони відчувають до неї відразу й опір.) Люди такого типу відчувають до істини відразу й опір. Вони ніколи її не приймають. У глибині душі вони дивляться на неї зверхньо, і вони зневажають позитивні речі. Хто б не бесідував із ними про істину, вони не слухають. Скільки б можливостей для покаяння їм не давалося, вони не дорожать ними та не сприймають їх усерйоз. Вони чинять так, як їм хочеться, як їм подобається. Коли Святий Дух зворушує їх, вони нічого не відчувають, і їм до цього байдуже. Вони відчувають відразу до напучувань і допомоги людей та нехтують ними, а якщо далі ці люди обтинають їх, вони зляться, лютують, спалахують гнівом на них і відчувають у душі антипатію. Церква має оцінку проявів кожної людини на кожному етапі, і ця оцінка дуже важлива для фіналу людини. Якщо під час характеризування проявів лихих учинків людини до них додається слово «послідовно», то для неї це проблемно. Стає вельми очевидно, яким саме шляхом ідуть такі люди. То яким же шляхом вони йдуть? Це шлях, що веде до знищення, чи шлях, що веде до спасіння? (Шлях, що веде до знищення.) Що призводить до такого результату? Це осуд цих людей? Це розходиться з реальною ситуацією? (Ні.) Чи слід усе ж таки давати їм можливості покаятися? (Ні.) Дехто скаже: «Не можна ж просто повністю списати їх із рахунку – можливо, одного дня вони покаються!». Жителі Ніневії скоїли безліч лихих учинків, і їхні лихі вчинки дійшли до вух Божих. Коли Бог збирався ось-ось знищити їх, Він завчасно послав Йону, щоб той передав їм вість, сказавши їм, що за сорок днів Ніневію буде знищено. Як повелися жителі Ніневії, почувши це? Протягом сорока днів вони вдягли волосяниці, посипали голови попелом і покаялися перед Богом. А зараз скільки сорокаденних термінів уже давалося на покаяння тим, хто послідовно показує себе погано при виконанні свого обов’язку? Чи покаялися вони? Чи є в них готовність покаятися? Чи є в них хоч якась схильність до покаяння? (Ні.) Протягом останніх десяти-двадцяти років їхні прояви послідовно були проявами скоєння зла – то чи зможуть вони змінитися протягом наступних десяти-двадцяти років? Чи зможуть вони перестати коїти зло? Це, можливо, невідома величина, проте різноманітні прояви цих людей за останні десять-двадцять років достатньо демонструють, що всі їхні вчинки та прояви суперечать істині, опираються Богу та протистоять Йому. Це доводить, що їхні серця відчувають до істини відразу, що їхня природа-сутність нечестива й не містить елементу любові до істини та що вони не володіють людськістю, яка полягає в любові до істини та практиці істини. Судячи з їхніх проявів за останні десять-двадцять років, висновок саме такий. Оскільки дотепер висновок саме такий, то, судячи з їхньої людськості та їхньої сутності, чи зможе хоч хтось із них по-справжньому покаятись і змінитися протягом наступних десяти, двадцяти чи тридцяти років? Чи знайдеться серед тридцяти людей хоча б хтось один такий? Чи знайдеться серед п’ятдесяти людей хоча б хтось один такий? Чи знайдеться серед ста людей хоча б хтось один такий? Інакше кажучи, чи зможуть вони протягом наступних десяти-двадцяти років раптово набути усвідомлення совісті, зацікавитись істиною та позитивними речами, спромогтися прийняти істину та позитивні речі, прийти до самопізнання та щирого покаяння, а також пожалкувати й відчути, що завинили, у зв’язку з тим злом, яке вони скоїли в минулому? Базуючись на ваших спостереженнях, яке тут співвідношення? Чи серед тисячі людей знайдеться хоча б хтось один такий? (Я думаю, що навіть серед тисячі людей немає нікого такого.) На чому базуються твої слова? (На тому, що, поки такі люди вірували в Бога впродовж десяти-двадцяти років, вони послідовно ставилися до істини з антипатією й відчуттям опору, і вони нітрохи не приймають істини та не демонструють ані найменшого прояву покаяння. Це доводить, що вони й у майбутньому не покаються по-справжньому.) Чи точне це твердження? (Так.) Дехто скаже: «Нам слід бути терпимими й поблажливими до інших. Якщо за останні десять-двадцять років вони не покаялися, то це тому, що вони були молодими й незрілими, або тому, що в них були добрі сімейні умови та їх розбалували й розпестили, або тому, що вони мали високий соціальний статус і певні сильні сторони. Хіба не ці особливі обставини й не це особливе середовище призвели до того, що вони такі? Можливо, у наступні десять-двадцять років вони звільняться від впливу того сімейного середовища та шкідливих чинників, і, можливо, вони зміняться». Тут важко сказати. Проте, виходячи з минулих проявів цих людей, усі ті, перед чиїми проявами додається означення «послідовно», у великій небезпеці. Навіть серед сотні чи тисячі таких людей ніяк не може бути жодної людини, здатної по-справжньому покаятися. Якщо жодному з їхніх лихих учинків поки що не передує означення «послідовно», то, можливо, для таких людей іще є невелика надія. Це залежатиме від того, якими будуть їхні прояви протягом наступних трьох-п’яти років. Якщо причина в їхній молодості й незрілості, або в тому, що їхня віра в Бога не має фундаменту, або в тому, що в них поганий рівень, або в тому, що певні об’єктивні фактори навколишнього середовища вплинули на прийняття й розуміння ними істини, – якщо це викликано цими об’єктивними причинами та їхні прояви лихих учинків лише тимчасові, то тут потрібне подальше спостереження. Проте дотепер ті, хто невпинно коїть лихі вчинки, – ті, чиїм проявам передує слово «послідовно», – не підготували достатньо добрих учинків для свого місця призначення. Натомість у ході своєї віри в Бога вони накопичили багато лихих учинків. Просто вони відмовляються визнати, що вони злі люди, та ще й намагаються виправдовуватися, посилаючись на тяготи, які вони перенесли, ціну, яку заплатили, і своє старшинство як давніх віруючих у Бога. Шлях, яким ідуть ці люди, не лише пролягає перед ними, але й до того ж викритий для всіх. Їхні прояви та вияви, їхні дії й поведінка, їхнє ставлення до виконання свого обов’язку, їхнє ставлення до істини та їхнє ставлення до всіх позитивних речей уже достатньо демонструють їхню сутність. Звісно, їхнє ставлення до свого обов’язку та їхнє ставлення до істини також уже викрили шлях, яким вони йдуть.

Шлях, яким ідуть люди, визначає те, що вони зрештою пожнуть. Якщо люди йдуть шляхом знищення, то зрештою вони пожнуть те, що розчахнуть ворота пекла та зійдуть у пекло. Це ніяк не пов’язано з іншими – це не спричинено іншими людьми, а є результатом, до якого зрештою приводить шлях, що ним ти йдеш. Можливо, ти вже багато років віруєш у Бога та коїв багато переступів, кілька разів збивався з дороги та робив деякі речі, що відхиляються від правильного шляху; є навіть певні люди, що скоїли певні акти бунту проти Бога й опору Богові. Хоча ці прояви погані та в очах Бога вони засуджуються, проте якщо, виявляючи розбещений характер, бунтуючи проти Бога й опираючись Йому, ти водночас здатен поміркувати над собою та по-справжньому навернутися, а також за допомогою своєї щирості, сплати ціни, практики істини та свого позитивного й ініціативного ставлення до істини активно підготувати багато добрих учинків, то ставлення Бога до тебе зміниться. Припустімо, що, коли антихристи та злі люди переривають роботу церкви, заважають їй і вводять в оману братів і сестер, ти здатен негайно розвінчувати лихі вчинки антихристів і злих людей, кладучи край їхнім перериванням і завадам, захищаючи братів і сестер та охороняючи інтереси Божого дому. Крім того, у ході виконання твого обов’язку виникало багато непередбачених труднощів і перешкод, і ти витрачав свій час, енергію та фізичні сили, жертвуючи щасливими моментами плотських насолод і витрачаючи всі свої сили, щоб розв’язати ці труднощі та проблеми. Завдяки твоєму спонуканню, нагляду й відстеженню, завдяки твоїм стражданням і сплаті ціни євангельська робота церкви змогла розвиватись і просуватися нормально та гладко. До того ж у ході проповідування Євангелія ти привів деяких людей із добрим рівнем і здатністю сприймати істину та ясно побесідував із ними про різноманітні істини, що дало їм змогу закласти фундамент на істинному шляху, виконувати свій обов’язок у церкві та стати вправними помічниками в певних видах роботи. Або ти відіграв ключову роль у якійсь конкретній спеціалізованій роботі в Божому домі, використавши ефективні робочі методи чи кроки, щоб посприяти поступу роботи та покращити її результати. Або в церковному житті ти допоміг деяким братам і сестрам, які негативні та слабкі чи почуваються загубленими й не мають шляху, давши їм змогу знайти шлях уперед, осягнути наміри Бога та не розуміти Його неправильно, а також мати рішучість прагнути до істини. Ще краще, ти зміг підбадьорити цих людей так, що вони готові виконувати обов’язок і присвячувати себе Богові. Або ж у якійсь спеціалізованій роботі ти взяв на себе незамінну роль – можливо, завдання, яке ти виконуєш, важке, виснажливе та непомітне, проте ти готовий бути безвісним працівником за лаштунками, докладаючи зусиль і не просячи жодної нагороди, прагнучи лише віддавати свою щирість і вірність. Усі позитивні прояви на кшталт цих – це в очах Бога добрі вчинки, варті того, щоб їх пам’ятати. І навпаки, може бути так, що при зіткненні з такими речами ти не лише не виконуєш свого обов’язку й зобов’язань, а й пускаєш діло на самоплив, спостерігаючи за ситуацією збоку та сміючись із неї, повністю ігноруючи їх, заплющуючи на них очі та пропускаючи їх повз вуха. Ти не робиш того, що можеш, і навіть пропозицію лінуєшся висловити, боячись утомитися. Ти ухиляєшся, коли тільки можливо, думаючи, буцімто що ти бездіяльніший, то краще. У тебе завжди таке відчуття, що бути скрупульозним і відповідальним – це того не варте, а перейматися робочими питаннями – це занадто клопітно. Хоча ці прояви й відрізняються від лихих учинків, що полягають у створенні переривань і завад у роботі церкви, і Бог не дасть тобі поганої оцінки, але й доброї Він тобі теж не дасть. Що Я маю на увазі, кажучи, що не дам тобі доброї оцінки? Це означає, що в усьому цьому ти не підготував добрих учинків і не зробив справ, які заслуговували б на те, щоб Бог їх пам’ятав. Зіткнувшись із усім цим, ти впустив нагоду підготувати добрі вчинки. Ти дуже дурний; ти не вартий довіри, не вартий просування, не вартий піднесення та не вартий того, щоб Бог довіряв тобі справи. Тобі до Ноя й Авраама як до неба. Скажіть Мені: людина, якій Бог не наважується нічого довірити, може зрештою не обов’язково потрапити в пекло, проте чи зможе вона ввійти до Царства Небесного? Можна лише сказати, що це невідомо, і за цим слідує ціла низка знаків запитання; тут повно невизначеності. Ця невизначеність ґрунтується на послідовних проявах людини. Якщо ти запитаєш усіх, чому вони вірять у Бога та чи вони хочуть увійти до Царства Небесного, а чи потрапити до пекла, деякі люди поглузують із тебе, сказавши, що це запитання вкрай дурне: «Та хто ж хоче потрапити до пекла й бути знищеним? Хто не хоче ввійти до Царства Небесного та досягти спасіння?». Проте це запитання справді потрібно ставити. Воно не дурне. Деякі люди ніколи не розмірковували над собою в такий спосіб. Коли з ними щось трапляється, вони завжди бояться неприємностей і бояться спровокувати суперечки. Зокрема, коли вони бачать, як злі люди переривають роботу церкви та заважають їй, а Божі обранці при цьому вводяться в оману й експлуатуються, через що робота церкви не може просуватися, вони не усвідомлюють, що Бог проникливо спостерігає за людьми, і не усвідомлюють, що це якраз і є нагода підготувати добрі вчинки. Натомість вони вибирають бути безвідмовними людьми, відкидають істини-принципи та нітрохи не розмірковують над собою. У чому полягає твоє зобов’язання? У чому полягає твоя повинність? У чому полягає Боже доручення тобі? Бог вимовив так багато слів і виконав так багато роботи – чого Бог очікує від тебе? Чи можеш ти дати Богові задовільну відповідь? Чи підготував ти добрі вчинки? У всіх цих питаннях ти мусиш часто розмірковувати над собою та мати в душі ясність.

Благословення хоче здобути кожен. Ніхто не хоче бути знищеним і відправленим до пекла. Проте багато хто мимоволі знов і знов коїть зло, стрімко мчачи шляхом, що веде до пекла. Деякі люди знов і знов ігнорують можливості виконувати свій обов’язок, які надає Божий дім, ігнорують те, що Святий Дух зворушує їх і докоряє їм, та ігнорують допомогу й очікування Божого дому. Вони вперто чинять недбало, безчинствують, діють свавільно та безрозсудно, а також спричиняють переривання й завади в роботі церкви, нітрохи не розмірковуючи над собою. Хіба вони не просто невиправні безсоромники? Ти постійно ось так коїш зло. Це не інші тебе змушують таке робити – це явно твій особистий вибір, те, що подобається тобі особисто й що ти робиш із задоволенням. Якщо хтось каже, що шлях, яким ти йдеш, – це шлях опору Богу та шлях, що веде до пекла, тобі стає тяжко, і ти впадаєш у негатив. Чого ти впадаєш у негатив? Хіба ти не сам це на себе накликав, хіба ти не пожав те, що посіяв? Хіба це не заслужено? Дехто каже: «Я кою зло мимоволі. Щоразу я хочу зробити добре, проте, закінчивши, виявляю, що наслідки моїх дій не дуже добрі». Ти скоїв зло, спричинив переривання й завади та завдав шкоди роботі церкви. Навіть якщо тебе не притягнуть до відповідальності за твої переступи, вони залишили після себе приховані ризики, і в майбутньому ти можеш знову скоїти ці переступи. Це дуже небезпечно. Тут точно як зі стежкою, якою пройшла людина: де б вона не йшла, вона неминуче залишає сліди. Чи усвідомлюєш ти переступи, які скоїв? Чи жалкуєш про них? Чи відчуваєш ти, що завинив, чи важко тобі на душі? Чи можеш ти гірко ридати через них? Чи навернувся ти? Чи по-справжньому ти ненавидиш свої лихі вчинки? Чи ти відпустив зло у твоїх руках і щиро покаявся перед Богом? Дехто каже: «Я також себе ненавиджу. Потайки я казна-скільки разів давав собі ляпаси, а ще я ставав на коліна перед Богом, гірко ридаючи в молитві». Хай ти пройшов через ці процеси, але Бог на ці процеси не дивиться. На що Бог дивиться, то це на твої прояви. Коли знову виникає та сама ситуація чи на тебе знову лягає той самий обов’язок, як ти до цього ставишся? Чи є в тебе щирість, чи є в тебе вірність? Чи можеш ти платити ціну? Чи можеш ти діяти згідно з Божими словами? Які прояви твого навернення? Чи відпустив ти зло у твоїх руках? Чи досі ти продовжуєш коїти ті лихі речі, які коїв у минулому? Чи досі ти брешеш, чи досі ти чиниш свавільно й безрозсудно, чи досі ти йдеш проти впорядкувань роботи й істин-принципів, чи досі ти чиниш згідно з власними амбіціями та жагою, чи досі ти змовляєшся зі злими людьми, щоб переривати роботу церкви й заважати їй? Якщо ти досі так чиниш, то твоє покаяння та гіркі ридання неправдиві й суто формальні. Як характеризується суто формальне, неправдиве покаяння? (Як лицемірство.) Чи характеризується воно як лицемірство? Воно характеризується як обман. Чи точне це твердження? (Так.) В очах Бога такі гіркі ридання й таке покаяння – це обман. Наприклад, Бог каже: «Пожертвуй Мені п’ять кілограмів рису із цьогорічного врожаю». Деякі люди не хочуть його жертвувати, їм хочеться залишити його собі в їжу, тому вони беруть п’ять кілограмів рисового лушпиння та кладуть його на вівтар. Коли їх запитують, що це, вони відповідають, що це рис-сирець. Бог каже: «Хіба Я не рису від тебе хотів?». Вони відповідають: «Рис-сирець – це рис». Це обман? (Так.) Це нахабний обман. Скоївши зло, ти визнаєш свій гріх, раз за разом повторюєш, що завинив Богові, і навіть гірко ридаєш, але далі поводишся так, ніби нічого не сталося, і продовжуєш чинити так само, як і раніше. Бог характеризує такого роду поведінку як обман. В очах Бога такого роду обманна поведінка рівнозначна лихим учинкам. Якщо ти справді маєш рішучість змінитись і чинити згідно з істинами-принципами, тобі не потрібно твердо щось вирішувати й не потрібно гірко ридати. Спочатку зроби це – коли зможеш це зробити, ось тоді й давай Богу обітниці. Якщо це тобі не до снаги, то в жодному разі не давай обітниць. Якщо ти даси обітницю, Бог сприйме її всерйоз і вимагатиме від тебе результату того, що ти пообіцяв. Якщо ти не зможеш її виконати, в очах Бога це обман – обман Бога стане ще одним лихим учинком, записаним проти тебе. Отже, якщо ти не можеш щиро покаятися, а натомість обманюєш Бога своїми обітницями, то шлях, яким ти йдеш, – це шлях, що веде до знищення. Кожен твій лихий учинок – це удар у ворота пекла; можливо, один із цих ударів урешті-решт розчахне їх, і тоді настане твій смертний час. Можна сказати, що в деяких людей відтоді, як вони ввірували в Бога, і дотепер усі їхні дії та поведінка – це постійне накопичення лихих учинків і ударів у ворота пекла та водночас накопичення гніву Божого; вони чекають, коли їх спіткає Боже покарання. Інші ж люди в ході віри в Бога рухаються в позитивному та правильному напрямку. Шлях, яким вони йдуть, – це дорога до Царства Небесного. Протягом цього періоду вони хоч і бунтівничі, і виявляють розбещені характери, і, звісно, також мають уявлення та фантазії щодо Бога, а при виконанні свого обов’язку мають власні наміри, проте, виявляючи ці прояви чи здійснюючи ці вчинки, при цьому вони також безперервно приймають істину, безперервно відкидають свої розбещені характери та роблять так, аби ті преобразилися; вони по-справжньому навернулися та мають прояви й реальність прийняття істини та покори істині. Хоча колись такого роду люди коїли численні переступи й робили деякі речі, до яких Бог відчуває огиду та які засуджує, вони поступово відкидають свої розбещені характери та більше не коять зла після того, як зрозуміли істину й навернулися. Своїм наверненням, а також своєю рішучістю й волею терпіти тяготи та платити ціну заради істини вони зворушують Бога. Водночас їхні зусилля й дії, а також добрі вчинки, які вони готують, поступово здобувають Боже прийняття та схвалення, і ці речі Бог теж пам’ятає. Судячи із загальних проявів такого роду людей, вони – як ви часто кажете – загалом правильні люди. Шлях, яким ідуть ці правильні люди, – це шлях, що веде до Царства Небесного, шлях, що веде до спасіння. Такі люди йдуть шляхом спасіння. Звісно, загалом прояви цих людей – не результат чужого підштовхування, нагляду, управління чи обтинання, а також не результат контролю з боку адміністративних постанов церкви. Навпаки, вони навертаються з власної ініціативи, і у своєму житті-входженні вони мають власні особисті плани й задуми, а також власну активну, ініціативну рішучість. Шлях, яким ідуть ці люди, – правильний шлях. Цими позитивними, активними проявами вони готують добрі вчинки для власного місця призначення. Саме їхнє особисте, суб’єктивне прагнення визначає як шлях, яким вони йдуть, так і ставлення Бога до них. Зрештою завдяки своєму особистому, суб’єктивному прагненню вони здатні отримати від Бога належний вердикт і належне місце призначення.

Скажіть Мені, як люди мають робити справедливі вчинки та в якому стані й за яких умов вони мусять це робити, щоб це вважалося підготовкою добрих учинків? Вони щонайменше мусять мати позитивне й ініціативне ставлення, а при виконанні свого обов’язку вони мусять бути вірними, здатними діяти відповідно до істин-принципів і захищати інтереси Божого дому. Позитивність та ініціативність – це головне. Якщо ти завжди пасивний, це проблемно. Ти ніби не член Божого дому; ти не виконуєш свій обов’язок, а вимушений це робити на вимогу роботодавця, щоб отримати зарплату, – ти це робиш не добровільно. Навіть якщо ти трохи це робиш, то через те, що вимушений, і робиш це пасивно. Якби це не стосувалося твоїх інтересів, ти просто не став би цього робити, або якби ніхто за тобою не наглядав, ти категорично не став би цього робити. Такі негативні й пасивні дії – це не добрі вчинки. Тому люди такого типу дуже дурні. Вони дуже пасивні, коли треба робити позитивні речі й робити те, що вони мусять робити, – вони не роблять того, що спадає їм на думку, і не роблять посильних для себе речей, які вимагають часу й енергії; вони просто чекають і спостерігають збоку, думаючи, що найкраще буде, якщо це зроблять інші. Це проблемно, і їм дуже важко добре виконувати свій обов’язок. По-перше, твій рівень не те щоб замалий; по-друге, твій досвід не те щоб замалий; по-третє, тобі не те щоб бракує належних даних для того, щоб це зробити. У тебе є рівень для виконання цієї роботи, і якщо ти витратиш час та енергію, то зможеш її виконати, але ти цього не робиш, ти не готуєш добрих учинків. Це дуже прикро. Чому Я кажу, що це прикро? Тому що якщо через багато років ти озирнешся на це, тобі стане прикро, і якщо ти захочеш повернутись у той рік, той місяць і той день, щоб виконати ту роботу, усе зміниться, і той час уже мине. Ти не отримаєш другого такого шансу; коли та нагода мине, то вона мине, коли її втрачено, то її втрачено. Якщо ти впускаєш плотські задоволення, як-от добре поїсти чи гарно вдягнутися, то це не страшно, бо ці речі пусті й ніяк не впливають на твоє життя-входження, твою підготовку добрих учинків і твоє місце призначення. Але коли щось стосується того, як Бог ставиться до тебе та як Він тебе оцінює, або навіть шляху, яким ти йдеш, і твого місця призначення, то впустити нагоду зробити це дуже прикро. Причина в тому, що це залишить пляму та породить жаль на твоєму майбутньому шляху існування, і тобі за все життя не випаде другого шансу це надолужити. Хіба це не прикро? Якщо твій рівень занизький і ти не можеш узятися за цю роботу, то це не прикро – Божий дім може доручити її комусь іншому. Якщо ж ти здатний добре виконати цю роботу, але не робиш цього, то це надзвичайно прикро. Це нагода, дана тобі Богом, а ти не сприймаєш її всерйоз, не хапаєшся за цю нагоду й дозволяєш їй вислизнути з твоїх рук – це вкрай прикро! Для тебе це прикро, а Бога це розчаровує. Бог наділив тебе достатнім рівнем і чудовими даними, давши тобі змогу чітко бачити певні речі та бути компетентним у цій роботі. Але ти не маєш правильного ставлення до свого обов’язку, не виявляєш щирості, не кажучи вже про відданість, і не хочеш докласти всіх зусиль, аби виконати це добре. Це вкрай розчаровує Бога. Тож якщо ти лінивий і постійно відчуваєш, що призначена тобі робота клопітка, і ти не хочеш її виконувати, а в душі нарікаєш: «Чому виконати її просять саме мене, а не когось іншого?» – то це дурна думка. Коли обов’язок випадає тобі, це не нещастя – це честь, це піднесення від Бога. Тобі слід із радістю прийняти його й виконати обов’язок, який ти мусиш виконати; від цього ти не перевтомишся. Навпаки, якщо ти добре виконуєш свій обов’язок, розумієш істину та розв’язуєш проблеми, то в душі ти почуватимешся спокійно та матимеш внутрішню опору, і ти не розчаруєш Бога. Перед Богом у тебе буде віра, і ти зможеш жити як людина з високо піднятою головою. Якщо ж ти не виконав свій обов’язок як слід і постійно недбалий, це переступ, і навіть якщо ти не завдав жодної шкоди, цей переступ залишить у твоєму серці жаль на все життя. Цей переступ буде подібний до бездонної чорної діри; щоразу, коли ти про нього думатимеш, ти відчуватимеш біль і неспокій, муку, що пронизує серце. У тебе не тільки не буде ні спокою, ні радості, але, навпаки, біль жалю та мук супроводжуватиме тебе все життя, і його неможливо буде стерти. Хіба це не вічний жаль? А як це виглядає з точки зору Бога? Бог використовує для характеристики цього питання істини-принципи, тож його природа набагато серйозніша, ніж те, що ти відчуваєш. Зрозуміло? (Так.) Отже, Бог усебічно розгляне те, як ти зазвичай себе показуєш, і твоє ставлення до істини та до свого обов’язку, щоб побачити, яким шляхом ти йдеш. Припустімо, ти завжди недбало ставишся до істини та до свого обов’язку, на вигляд даєш обіцянки, а позаочі не втілюєш їх у життя, зволікаєш, тягнеш час, і в тебе немає позитивного ставлення, що полягає в увазі до Божих намірів. Хоча зовні ти не спричиняєш переривань і завад, не коїш зла, не дієш свавільно й безрозсудно, не безчинствуєш і виглядаєш людиною, що слідує правилам і дуже добре знає своє місце, проте ти не позитивно й ініціативно виконуєш те, про що тебе просить Бог, а хитруєш, викручуєшся й уникаєш виконання реальної роботи. Яким же шляхом ти все-таки йдеш у такому разі? Навіть якщо це не шлях антихриста, це щонайменше шлях неправдивого лідера.

У деяких людей при виконанні їхнього обов’язку на вигляд є покора, і вони роблять усе, що для них упорядковує Вишнє. Але коли їх запитують: «Чи недбало ти виконуєш свій обов’язок? Чи виконуєш ти його згідно з принципами?» – вони не можуть дати жодної чіткої відповіді й лише кажуть: «Я роблю так, як указує Вишнє, і не смію безчинствувати». Коли ж їх запитують, чи виконали вони своє зобов’язання, вони кажуть: «У будь-якому разі я роблю те, що маю робити». Вони завжди ставляться до виконання свого обов’язку саме так – неквапливо й байдуже. Хоча явних проблем і не виникає, але якщо оцінювати їхнє виконання обов’язку згідно з істинами-принципами, то воно неефективне й не відповідає стандарту. Однак їм байдуже. Вони все одно діють так само недбало, як і раніше, і вони все одно так само пасивні в справах, які мали б робити з власної ініціативи, – вони нітрохи не змінилися. Хіба вони не безсоромні впертюхи? У них завжди таке ставлення: «У тебе може бути тисяча планів, але в мене є одне правило. Ось такий я є. Подивімося, що ти можеш мені зробити. Ось таке в мене ставлення!». Вони не скоїли жодного великого віроломства чи зла, але й добрих учинків вони зробили мало. Як би ти сказав – яким шляхом вони йдуть? Чи добре таке ставлення до віри в Бога й до свого обов’язку? (Ні.) У книзі Об’явлення в Біблії Бог говорить такі слова: «А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст» (Об’явлення 3:16). Бути літеплим, а не холодним і не гарячим – чи добре таке ставлення? (Ні.) У душі в людей такого типу теж є свої розрахунки: «Поки при виконанні свого обов’язку я не кою зла й не перериваю роботу церкви, мене не засудять. Якщо добре виконувати мій обов’язок – це занадто виснажливо й вимагає забагато страждань, я цього не робитиму. Я не стану себе втомлювати, але й серйозних помилок не припускатимуся. Так мене не вичистять і не відсіють, і я все одно буду набагато кращий за тих, хто не виконує обов’язку. Тож я залишаюся літеплим, не холодним і не гарячим. Що б ти не попросив мене зробити, я це й зроблю. Але якщо ти не скажеш мені зробити щось, я не втручатимуся. Так я не втомлюся, і до того ж люди не зможуть до мене причепитися. Ну чудово ж!». Чи добре так поводитися? (Ні.) Ти знаєш, що це недобре, то як має змінитися твоя практика? Якщо ти ніколи не прагнеш іти шляхом прагнення до істини й досі вперто живеш за сатанинськими філософіями, то ти приречений не мати жодної надії на досягнення спасіння. Якщо ти поводитимешся у світі саме так, то в тебе справді буде перевага. Твоя філософія світських справ і твоє ставлення до них захистять тебе, і ти також не ображатимеш людей. Ба більше, ті люди з вищих верств суспільства, які мають авторитет і репутацію, не відчуватимуть, що ти становиш для них загрозу, і всі вони високо тебе цінуватимуть. Ті люди з нижчих верств суспільства, які не мають статусу, теж не наважаться тебе ображати. Тож ти будеш дуже популярним: і серед людей із нижчих верств, і серед людей із вищих верств ти будеш тим, чию прихильність вони прагнуть здобути, ти будеш нарозхват і станеш своєю людиною в усіх колах – і у вищих, і в нижчих, і в пристойному суспільстві, і в злочинному світі. Проте якщо ти все ж застосовуватимеш таке ставлення до світських справ у Божому домі й перед Богом, це не спрацює. Усі різноманітні принципи, що стосуються істини, вимагають від тебе певного ставлення, і це ставлення або правильне, або неправильне, або чорне, або біле, або істинне, або хибне – воно особливо чітке й особливо принципове. Вони вимагають твоєї позиції та твоєї точної точки зору, а не твого серединного шляху. Ті, хто дотримується серединного шляху, не вистоять перед істиною. Не думай: «Подивися, як вправно я влаштував своє життя. Я з дитинства навчився захищати себе цим методом, і, озираючись на своє життя дотепер, я відчуваю, що цей метод дуже практичний. Після того як я ввірував у Бога, я й досі живу за цим методом. За ті роки, що я вірую в Бога, мене не обтинали, я не допускав значних провалів у виконанні свого обов’язку, мене не піддавали жодній серйозній переплавці чи випробуванням, і Бог ніколи не засуджував і не цурався мене. Подивися, який я успішний у своїй поведінці, який я в ній вправний!». Ти помиляєшся! Ти не вмієш поводитися – ти підходиш слизьким методом і до кожної справи, і до істини. Цей метод абсолютно неправильний, і, діючи так, ти не вистоїш. Не можна мати умонастрій надії на удачу й думати: «Раніше я так робив і завжди досягав успіху. Я ніколи не зазнавав невдач, ніколи не втрачав обличчя й не показував своєї нетямущості. Тепер, коли я вірую в Бога, я так само наполегливо дотримуватимуся цієї найвитонченішої стратегії світських справ». Я кажу, що з твого боку це дурість! Для чого Бог промовляє так багато слів, щоб спасати людей? Саме для того, щоб дати людям можливість під проводом цих слів зрозуміти, яким є правильний шлях у житті та яким шляхом слід іти; для того, щоб дати тобі можливість вибору, – не для того, щоб дати тобі тут ловити рибу в каламутній воді. Якби це було для того, щоб дати тобі ловити рибу в каламутній воді, то Бог не промовляв би цих слів і не виконував би цієї роботи. Чому в наших бесідах про різні питання все, що суперечить істині, роз’яснюється абсолютно чітко? Саме для того, щоб сказати тобі, що таке позитивні речі і що таке негативні речі, щоб ти міг чітко їх розрізняти та ясно їх бачити. Перед Богом позитивні речі й негативні речі повністю відкриті, викриті та прозорі – вони не туманні. Тому Бог вимагає від тебе ясності в будь-яких учинках і у виборі свого шляху: твоє ставлення має бути ясним, твої думки й погляди мають бути ясними; не має бути нічого непевного. У тому, що стосується істини й істин-принципів, немає нічого непевного: чорне – це чорне, біле – це біле, «так» – це «так», «ні» – це «ні». Брехня, навіть сказана тисячу разів, так і залишається брехнею й ніколи не зможе стати істиною. Істина, навіть якщо у світі мало хто її приймає або якщо багато народів її відкидає й засуджує, залишається істиною. Істина – завжди істина, і вона в жодному разі не стане облудою та єрессю. Хай скільки людей слідує негативним речам, які від сатани, і хай скільки років як вони вже стали світським віянням, це все одно негативні речі, і вони все одно від сатани – вони ніколи не перетворяться на позитивні речі. І навпаки, позитивні речі, навіть якщо в цьому світі їх атакують, придушують і засуджують, залишаються позитивними речами й ніколи не стануть негативними речами. Бог вічно є Богом, Бог вічно є уособленням справедливості та представником усіх позитивних речей. Статус Бога незмінний, сутність Бога незмінна. А сатана вічно є сатаною, вічно є уособленням зла та представником осі зла, він вічно негативний, і він ніколи не стане чимось позитивним.

Дехто каже: «Живучи в церкві, треба бути гнучким. Не відхиляйся ні вліво, ні вправо. Не приймай істину, але й не відчувай до неї відрази; не ображай ані позитивних осіб, ані негативних. Найкраще просто бути тим, хто сидить на двох стільцях. Я не протистою позитивним речам і не критикую негативні речі. Я не підлабузнююся до людей, які прагнуть до істини, і не намагаюся здобути їхню прихильність, але й не зближуюся з ними. Я й від антихристів не дистанціююся. Що ти можеш мені зробити? Подивися, як чітко я розумію життя!». Це чітке розуміння? Це не чітке розуміння – це дурість. Це неусвідомлене нидіння та нездатність відрізняти правильне від неправильного. Така людина – це безтолкова людина. Кажу тобі: дволикі люди такого роду просто нікуди не годяться. Яким буде кінцевий результат такого життя? (У них не буде ні фіналу, ні місця призначення.) Вони самі занапастять власне місце призначення. Хоч вони й не протистоять позитивним речам, у сутності, вони й не приймають позитивні речі. «Не протистояти» не означає «приймати», а «не критикувати негативні речі» не означає відпускати негативні речі. Думаєш, не приймаючи позитивних речей і не критикуючи негативних речей, ти тим самим відпустив негативні речі та негативні погляди? Ти не можеш їх відпустити. Лише за допомогою прийняття позитивних речей і прийняття істини можна поступово відпустити та зруйнувати людські негативні думки та погляди, а також нечестиві думки та погляди, що від сатани; лише тоді люди можуть прийняти позитивні думки та погляди, а також практики, прозріння, розуміння та критерії, що узгоджуються з істинами-принципами. Інакше кажучи, якщо ти хочеш прийняти позитивні думки та погляди, якщо ти хочеш прийняти істину, якщо ти хочеш, щоб істина ввійшла в тебе та стала твоїм життям, ти маєш спочатку спорожнити те, що всередині тебе, а потім прийняти істину та дозволити їй увійти в тебе й узяти владу у твоїй душі. Це й означає мати істину як життя. Саме так слід практикувати прагнення до істини. Основна мета віри в Бога – це здобути істину. Ти мусиш уміти розрізняти різноманітні думки та погляди, що йдуть проти істини. Особливо якщо ти з тих, хто слідує філософії сатани, ти мусиш відпустити слизькі думки й погляди серединного шляху та свідомо повстати проти них. Коли в ситуаціях, з якими ти стикаєшся, виникають такі думки й погляди, тобі потрібно усвідомити, що вони неправильні, і подумати: «Що кажуть Божі слова? Чого вимагає Бог? Який би спосіб дій не відповідав істинам-принципам, я візьму ініціативу на себе й постараюся діяти відповідно, не дозволяючи думкам і поглядам серединного шляху керувати мною та заважати мені практикувати істину. Натомість я мушу дозволити Божим словам, істині, стати критеріями мого життя по-людськи та вчинків, а також виконання мого обов’язку». Така практика принесе інший результат. Навіть якщо йдеться про дуже дрібну справу, яка не варта того, щоб Бог про неї пам’ятав, Бог її щонайменше не засудить. У міру того, як твої дії ось так мало-помалу накопичуватимуться, твої добрі вчинки поступово потроху готуватимуться. Якщо в очах Бога твої дії можна вважати добрими вчинками, то в тебе буде надія. У тебе з’явиться правильний, позитивний напрямок і мета, і ти почнеш ставати позитивною людиною, правильною людиною. Так ти віддалишся від шляху знищення, що веде до пекла, і поступово навернешся на шлях, що веде до Царства Небесного. Це хороший результат того, що людина здатна навернутися. Чи легко цього досягти? Це залежить від того, наскільки людина любить істину. Якщо ти припустишся помилки та лише скажеш: «Я по-справжньому ненавиджу себе! Як я міг зробити таку низьку, мерзенну річ? Мені так і кортить дати собі пару ляпасів!» – просто ненавидячи себе, то це буде марно. Головне – припустившись помилки, тобі треба бути здатним розрізнити, що зі зробленим не так, що змусило тебе це зробити, чому ти не можеш практикувати істину, у чому першопричина, а також яка основа та принципи твоїх дій. Ще головне – чи є таке, що, зіткнувшись із якимось питанням, ти свідомо чиниш згідно з Божими словами та свідомо повстаєш проти своїх сатанинських думок і поглядів, своїх амбіцій і жаги, своїх намірів і планів. Якщо ти свідомо робив усе це, значить, ти підготував добрі вчинки, і це чудово, і ти щось здобув. Чи хороший такий результат? Чи це той результат, який ви бажаєте бачити? Чи це те, до чого ви хочете прагнути? (Так.) Якого погляду зараз дотримується більшість людей? Ось якого: «Я не кою зла, не спричиняю переривань і завад. Якщо мене не вичищають із церкви з повною зайнятістю, то все гаразд. Хай я й не підготував багато добрих учинків, а у своєму обов’язку я не дуже вірний, маю не дуже багато щирості й не практикую всерйоз згідно з істинами-принципами, але доки я не кою зла та не спричиняю переривань і завад, хіба цього не достатньо?». Як вам такий погляд? Це виродженська думка й погляд – це думка й погляд, що не прагнуть до прогресу. У жодному разі не можна думати, що якщо ти не коїш зла та не спричиняєш переривань і завад, то ти хороша людина, шляхетна людина, ти можеш вистояти, а те, що ти робиш, відповідає істині. Кажу тобі, це неправильно – це дурний спосіб мислення! Не коїти зла не рівнозначно тому, щоб готувати добрі вчинки. Не коїти зла та готувати добрі вчинки – це два різних поняття. Виконувати обов’язок, не коячи зла, – це те, що належить робити створеній істоті; це прояв, який слід мати тим, у кого є совість і розум нормальної людськості. Наприклад, дехто каже: «Є люди, які скоюють убивства, а я цього не робив; та людина крала в інших, а я цього не робив. Це означає, що я хороша людина». Чи варто цим хвалитися? Чи слушне їхнє твердження? (Ні.) Це плутання понять. Не бути злодієм, не скоювати вбивств, не влаштовувати підпалів, не чинити перелюбу – це не те саме, що бути хорошою людиною. Не коїти зла, не порушувати закону – це не те саме поняття, що бути хорошою людиною. У того, щоб бути хорошою людиною, є власні стандарти. Не коїти зла та готувати добрі вчинки – це теж два різних поняття. Виконувати свій обов’язок, не коячи зла, – це те, чого ти маєш досягти як нормальна людина. А підготовка добрих учинків означає, що ти мусиш ініціативно й позитивно практикувати істину та належно виконувати свій обов’язок згідно з Божими вимогами й істинами-принципами. Ти мусиш мати вірність, бути готовим терпіти тяготи та платити ціну, бути готовим брати на себе відповідальність і здатним діяти позитивно й ініціативно. Загалом усі дії, здійснені відповідно до цих принципів, – це добрі вчинки. Якими б не були ці справи: великі вони чи малі, чи варті вони того, щоб люди про них пам’ятали, високими люди їх вважають або незначними, чи вважають люди їх вартими уваги, а чи ні, – в очах Бога все це добрі вчинки. Якщо ти підготував добрі вчинки, то зрештою це принесе тобі благословення, а не біди. Дехто взагалі не готує жодних добрих учинків і просто задовольняється таким: «Я роблю те, що мені кажуть робити, і йду туди, куди мені кажуть іти. Я ніколи не говорю та не дію довільно, ніколи не пустую, завдаючи клопоту, і не спричиняю переривань і завад. Я справді слухняний і шовковий». У них завжди таке ставлення. Не буває такого, щоб вони активно шукали істину й дотримувалися принципів у виконанні свого обов’язку. Не буває такого, щоб, помітивши власні відхилення та помилки, вони негайно виправляли їх і вносили зміни. Коли вони помічають, що були бунтівничими й виявляли розбещені характери, то ніколи не розмірковують над собою й не займаються активним пошуком істини, щоб розв’язати проблему; натомість вони просто роблять що хочуть. Хай вони й не скоїли жодного великого зла, яке завдало б шкоди інтересам Божого дому, але вони все одно вплинули на поступ роботи церкви. У кращому разі виконання ними обов’язку – це просто труд, а труд за своєю природою не дотягує до доброго вчинку. То яке ж зрештою визначення добрих учинків? Це вчинки, які щонайменше корисні для твого власного життя-входження та життя-входження братів і сестер, а також благотворні для роботи Божого дому. Якщо вони благотворні для тебе самого, для інших і для Божого дому, то ти ефективно показав себе перед Богом, і Бог це схвалює. Бог поставить тобі оцінку. Отже, оцініть ось що: скільки добрих учинків ви підготували за ці роки? Чи можуть ці добрі вчинки компенсувати твої переступи? Скільки добрих учинків залишиться після компенсації переступів? Потрібно дати собі оцінку та знати це напевно; у цьому не можна плутатися.

Скажіть, чи є необхідність у тому, щоб Я про все це бесідував? (Так.) Я мушу сказати вам ці слова й дати вам кілька підказок. Мета цих підказок – не розвіяти ваш ентузіазм, не посміятися над вами й тим більше не засудити вас, а нагадати вам, забити на сполох, щоб ви знали – нині, просто зараз, у цей момент – у яких обставинах ви перебуваєте, який у вас стан і які є потенційні небезпеки. У душі ви мусите чітко все це усвідомлювати. У своїй вірі в Бога люди мусять постійно й часто досліджувати, який їхній стан перед Богом. Вони мусять постійно й чітко знати, які в них стосунки з Богом, чи існують між ними та Богом конфлікти й бар’єри, чи мають вони уявлення та хибні розуміння щодо Бога, чи висувають вони до Бога нерозумні вимоги та як Бог дивиться на їхні прояви загалом. Люди мусять розуміти та знати ці речі; це надзвичайно благотворно для їхнього життя-входження. Мета такої практики – домогтися того, щоб люди могли точно діяти відповідно до Божих намірів. Не звертай на манівці, не почувайся самовдоволеним і не обманюй себе й інших. Не звертати на манівці значить не слідувати власним відхиленим шляхом. На твою думку, те, що ти ось так показуєш себе у вірі в Бога, досить добре, тому ти продовжуєш іти цим шляхом. Однак виявляється, що ти відхилився від правильного шляху; Бог уже давно покинув тебе, і Святий Дух перестав у тобі працювати. Бог відчуває до тебе відразу, але ти досі думаєш, що у вірі в тебе все гаразд: «Я здобув щось завдяки вірі в Бога. Тепер я можу терпіти тяготи, тепер я не кою зла, знаю, як поводитися, щоб не спричиняти переривань, і тепер я знаю, чому тих, хто спричиняє переривання й завади, вичищають або ізолюють і чому їм не дозволяють виконувати обов’язок». Знати все це недостатньо. Ти мусиш знати, як діяти так, щоб слідувати Божому шляху, як практикувати так, щоб іти правильним шляхом, і як діяти так, щоб зуміти здобути спасіння. Усе це дуже важливо; необхідно регулярно повертатися до цього в пам’яті й робити висновки. На цьому розмову на цю тему завершено. Продовжмо бесіду на ту тему, про яку ми бесідували останнім часом.

Перша практика для прагнення до істини: відпускання

Відпускання бар’єрів між собою та Богом і своєї ворожості до Бога

I. Відпускання своїх уявлень і фантазій про Бога: відпускання своїх уявлень і фантазій про Божу роботу

Е. Божа робота не змінює природжених даних людей; вона має на меті змінити їхні розбещені характери

6. Різні прояви природжених даних, людськості та розбещених характерів

Наші бесіди за останній час стосувалися конкретної теми, пов’язаної з принципом практики відпускання в межах того, як прагнути до істини, а саме природжених даних, людськості та розбещених характерів. Тепер, після кількох бесід на цю тему, чи ви вже трохи вмієте розрізняти деякі конкретні прояви та вияви, що стосуються цих трьох аспектів – природжених даних, людськості та розбещених характерів? (Тепер я розрізняю ці речі дещо краще, ніж раніше. Раніше я часто плутав моральні якості та розбещені характери, але завдяки останнім кільком бесідам Бога я тепер можу певною мірою розмежовувати їх.) Чому ці речі необхідно розмежовувати? (Для того, щоб ми знали, які проблеми в нас необхідно розв’язувати, а до яких просто потрібно правильно підходити.) Добре сказано. Настільки докладні бесіди прояснюють відмінності між природженими даними, людськістю та розбещеними характерами, і люди отримують чіткіше розуміння розбещених характерів і проявів украй поганих моральних якостей, які є двома різними речами. Зокрема, люди можуть розмежовувати погані моральні якості, розбещені характери та природжені дані. Вони не сприйматимуть деякі вади в людськості як розбещені характери, і, звісно, вони також не сприйматимуть деякі недоліки та вади в межах природжених даних як розбещені характери. Коли люди мають це вміння розрізняти, різноманітні прояви розбещених характерів стають для них дедалі яснішими, і вони більше не роблять із мухи слона в питаннях, що не стосуються розбещених характерів. Водночас у них є й чіткіше розуміння того, що ж таке розбещені характери. То чи можете ви чітко пояснити, що ж таке розбещені характери? Чи мають розбещені характери якийсь зв’язок із природженими даними? Чи перебувають вони під впливом природжених даних? (Ні.) Припустімо, людина має гарну зовнішність, білу шкіру та правильні риси обличчя – чи можна сказати, що, оскільки вона має гарну зовнішність, у неї немає розбещених характерів, що її людськість така ж досконала й чиста, як її зовнішність, що вона нітрохи не зарозуміла й не нечестива, а особливо свята? Чи можна так сказати? (Ні.) Після таких бесід відмінності між цими трьома аспектами – розбещеними характерами, природженими даними та людськістю – тепер загалом ясні, чи не так? (Так.) Їх легко розрізнити.

Вміння вести бізнес

Минулого разу ми бесідували про любов до ведення бізнесу. До якого аспекту слід віднести цей прояв – коли хтось любить вести бізнес і йому подобається це робити? (До природжених даних.) Чому це вважається природженими даними? (Це інтерес і захоплення, тому це вважається природженими даними.) З одного боку, це інтерес і захоплення; з іншого боку, якщо людина любить вести бізнес і має до нього хист – вона від природи сильна в ньому без проходження професійного навчання, а ще вона без чужих настанов може розібратись у цьому й уміє заробляти гроші, отримувати прибуток, ловити ділові нагоди тощо, – то серед природжених даних цієї людини є сильна сторона – ведення бізнесу. Якщо людина від природи володіє цією сильною стороною, то це, безумовно, природжені дані, а природжені дані мало пов’язані з впливами, яких людина зазнавала після народження. Бач, деякі починають учитися вести бізнес у п’ятнадцять-шістнадцять років, ще в школі. Щоразу, коли в них є щось хороше, вони придумують способи це продати. Вони продають навіть подарунки від батьків на день народження. Вони не витрачають свої кишенькові гроші, а натомість відкладають їх усі на бізнес. До вісімнадцяти-дев’ятнадцяти років вони вже можуть займатися малим підприємництвом. Успішність у школі в них усього лише посередня, проте в бізнесі вони тямущі, швидко рахують і особливо вправні в тонкощах бізнесу – це сильна сторона. Любов до ведення бізнесу належить до категорій сильних сторін або інтересів і захоплень у межах природжених даних. У будь-якому разі це аспект природжених даних, і саме до цієї категорії належить цей прояв – любов до ведення бізнесу. У деяких людей не обов’язково є захоплення чи сильна сторона, пов’язані з бізнесом. Ведучи бізнес, вони здебільшого покладаються на обман і шахрайство. Вони заробляють гроші не власною наполегливою працею та стараннями, не правомірними комерційними засобами та методами – навпаки, вони вдаються до шахрайства й обману в усіх формах, а також до використання лазівок у законодавстві, щоб досягати своєї мети – отримувати прибуток і заробляти гроші. Що це за проблема? Люди такого типу послідовно ведуть бізнес саме так – чи стосується це суті їхньої людськості? (Так.) Така людськість добра чи погана? (Погана.) У чому вона погана? З точки зору людськості люди такого типу, кажучи загалом, мають погані моральні якості. Люди завжди ведуть бізнес із ціллю заробити. Якщо ти заробляєш гроші правомірними засобами ведення бізнесу, це притаманна тобі здібність, благо, принесене сильною стороною, яку дав тобі Бог. Але якщо хтось отримує гроші та прибуток не правомірними засобами ведення бізнесу, а шахрайством і обманом у всіх формах, то така людина позбавлена гідності й має низькі моральні якості. Чи є в таких людей совість? (Ні.) Говорячи простою мовою, їхня совість повністю прогнила – у них немає совісті. Чому ми кажемо, що в них немає совісті? (Зазвичай люди, у яких є совість, відчувають її звинувачення після того, як обманюють і шахраюють, і більше такого не роблять. Однак людям, у яких немає совісті, аби лише отримати прибуток. Їхня совість узагалі нічого не сприймає, тому вони просто продовжують так чинити.) У них відсутня функція совісті; можна також сказати, що совісті в них немає. Якби в них була совість, вона б функціонувала, і тоді, обдуривши когось один раз, вони відчули б докори совісті. Хай вони й отримали прибуток, але на душі в них було б дуже тяжко. Коли вони витрачали б ці гроші, у них палали б щоки, на душі в них було б неспокійно, і вони відчували б, що вчинили брудно та низько. Тому надалі вони більше ніколи б не шахраювали; хай який великий потенційний прибуток, вони б ніколи цього не зробили. Це і є функція совісті. Але ті, хто вправний в обмані, ошуканстві та шахрайстві, роблять це щоразу, коли забажають. Після того, як вони досягають успіху, їм не тяжко на душі, коли вони витрачають ці гроші. Коли гроші потрапляють до їхніх рук, вони відразу думають, що вони розумні та блискучі, радіють успіху своїх шахрайських стратегій і особливо ним пишаються. Вони обважують, продають підроблені ліки, підроблений женьшень, накачане водою м’ясо – усе, що вони продають, містить домішки й оманливе. Кожне їхнє ділове починання пов’язане із шахрайськими тактиками та пастками, і всі зароблені ними гроші отримуються обманним шляхом. Хай яким бізнесом вони займаються, вони ніколи не ведуть його з дотриманням правил, установлюючи належну ціну. Бач, деякі люди при веденні бізнесу спеціально обманюють постійних клієнтів. Наприклад, якщо ти часто в них купуєш і вони знають, що в тебе є гроші, вони візьмуть із тебе сто юанів за товар, який іншим продають за десять. Вони навіть скажуть: «Я більше нікому це не продаю – я тримаю це тільки для тебе. Бачиш, які в нас міцні стосунки? Ти ж купуєш за хорошою ціною, хіба ні?». Вони ошукують людей, та ще й роблять так, щоб ті були їм вдячні, – які ж вони вправні шахраї! Люди, у совісті яких немає жодного почуття самозвинувачення, не відчувають у своїй совісті докорів і сприйняття, хай що вони роблять, тож можна сказати, що в таких людей совісті немає. Хай який у них розум, судячи із самої лише їхньої совісті, ці люди позбавлені людськості й мають низьку гідність. Наскільки вона низька? У них немає ні совісті, ні людськості. Інакше кажучи, у них немає сприйняття, функції й обмежень совісті, які є в нормальних людей. Без цих обмежень вони здатні на що завгодно. Під час ведення бізнесу вони можуть обманювати й шахраювати; у будь-яких комерційних операціях вони можуть удаватися до підтасовок і порушувати правила. Вони здатні на будь-які аморальні вчинки. Навіть під час зведення будинків вони використовують неякісні матеріали. Дивися – чому в материковому Китаї бувають ті похилі будинки й обвали будівель? Тому що заради надприбутку будівельники замішували бетон у пропорціях, що не відповідали вимогам, і використовували арматуру не за стандартами, що вже позначалося на якості будівель. У результаті незабаром після заселення людей деякі будівлі обвалюються. Якби стався землетрус магнітудою п’ять-шість, більшість будівель обвалилася б, і наслідки були б такими, що годі й уявити. У цих підрядників із їхніми чорними душами немає ні краплі совісті: побачивши, що загинули люди, вони мерщій звертаються до своїх покровителів, щоб ті вжили заходів протидії для врегулювання ситуації. Якщо їхні покровителі достатньо впливові й мають засоби протидії, справу можна успішно зам’яти. Від тих кількох смертей відмахуються, даючи трохи грошей на поховання, і ніхто не зможе притягнути їх до жодної відповідальності. Їхня совість нічого не сприймає; що вже казати про кілька смертей – навіть якби загинули десятки, сотні чи десятки тисяч людей, для них це нічого не значило б. У їхніх очах людські життя нічим не відрізняються від мурашиних – вони нічого не значать. Скажи Мені, чи є в таких людей совість? Про людей, у яких немає совісті, можна сказати, що в них немає людськості. Отже, ці їхні вчинки – обман і шахрайство при веденні бізнесу – це вияви розбещених характерів? (Так.) Тут присутні конкретні розбещені характери. Які саме розбещені характери? (Порочність і лукавість.) Їхні специфічні, типові розбещені характери – це лукавість і нечестя. Ті, хто здатен на шахрайство й обман у всіх формах, особливо лукаві. Іноді засоби, які вони використовують для шахрайства й обману, абсолютно несподівані для тебе, і ти можеш іще й дуже радіти, поки тебе ошукують, думаючи, що до тебе доволі добре ставляться. Лише за довгий час ти прокидаєшся та раптом усвідомлюєш, що тебе обдурили. А коли ти вирушаєш їх шукати, вони вже безслідно щезли. Наскільки ж витончені їхні шахрайські прийоми! У вісімдесятих-дев’яностих роках минулого століття промисловість і торгівля в провінції Гуандун у Китаї були відносно розвиненими. Деякі порівняно передові побутові електроприлади тоді ще не дійшли до територій у глибині країни, тому дехто з тих регіонів, женучись за модою, їздив до Гуандуну купувати таку побутову техніку. Коли торговці розуміли, що це покупці з глибини країни, то починали метикувати, що це їхній шанс здійснити оборудку. Люди з глибини країни купували магнітофони, телевізори й іншу побутову техніку. Після оплати продавці ще й казали їм, скільки триває гарантійний термін, і заявляли, що в разі несправності можна повернутися й обміняти техніку, від чого в покупців виникало відчуття, що післяпродажне обслуговування там непогане. Коли вони вже збирались іти, продавці казали, що техніку треба упакувати, а потім забирали її в підсобку для пакування. Проте коли покупці поверталися додому та відкривали коробку, замість техніки вони знаходили всередині саму лише цеглу й каміння – тільки тоді вони усвідомлювали, що продавці підмінили товар і що їх обдурили. Їхати назад, щоб розшукувати продавців, було б занадто далеко, та й обійшлося б дорого, тому їм залишалося тільки змиритися зі збитками та винести урок із цього досвіду: коли щось купуєш, треба однією рукою віддавати гроші, а іншою – брати товар, і все потрібно перевіряти особисто, щоб бути впевненим, що ти отримуєш те, за що заплатив. Таке нерідко трапляється з людьми, які часто їздять у відрядження. Зараз такі інциденти – уже не просто поодинокі випадки в окремих містах, а звичайна справа. Випадків шахрайства й обману в усіх формах стає дедалі більше, і до шахрайства вдається дедалі більше людей, які ведуть бізнес. Чому раніше такого не було настільки багато? Просто тому, що тоді деякі люди ще не відкрили для себе ці шахрайські прийоми. Щойно ці шахрайські прийоми набули поширення в суспільстві, як торговці один за одним почали їх наслідувати й переймати, і всі вони стали так робити. Усі вони стали так робити – хіба це може означати, що їхню совість було розбещено згодом? Ні, ці люди самі по собі не особливо мають совість. Просто раніше вони, з огляду на свій тодішній досвід або обізнаність, іще не збагнули, як шахраювати й обманювати в такий спосіб. Пізніше, у міру розбещення суспільного клімату, вони ставали дедалі безжаліснішими й жорстокішими в таких учинках, і природа їхніх дій ставала дедалі мерзеннішою.

Люди такого типу вдаються до обманних і шахрайських прийомів при веденні бізнесу – то чи стануть вони обманювати й шахраювати ще й в інших справах? (Так.) Їхні прийоми й методи ведення бізнесу, а також їхнє ставлення до речей на кшталт обману та шахрайства відображають їхню людськість. У них ось така людськість, тому хай чим вони займаються, – навіть якщо це не обман і не шахрайство, – це буде нічим не краще за обман і шахрайство. Оскільки така людськість – основа, на якій вони так чинять, то хай що вони роблять, природа цього загалом та сама – вони просто позбавлені сприйняття совісті. Коли ці люди стають чиновниками, їхні прийоми того, як вони говорять і діють, такі самі, як і при веденні бізнесу: у них відсутня функція совісті, вони обманюють і шахраюють, шкодять людям і вбивають людей, порушують закон; вони здатні на все, що йде проти людськості, моральності та моральної справедливості. Вони й у бізнесі такі, і в політиці. Якщо вони займаються науковими дослідженнями, чи може їхня людськість змінитися через те, що в них інша сфера діяльності? Ні. Скажіть Мені, чи є в таких людей перевага в роботі над загальними питаннями в церкві? Дехто каже: «Той-то раніше був великим начальником або гендиректором у мирському світі. Його прийоми ведення бізнесу особливо блискучі, але трішечки непорядні – іноді він обманює й шахраює. Не знаю, чи доречно просувати таку людину, щоб вона займалася роботою над загальними питаннями в церкві». Скажіть, така людина – хороша людина? Вона по-справжньому талановита людина? (Ні.) Дехто завжди вважає цих осіб талановитими людьми та рекомендує всіх цих людей, які мають трохи ваги в суспільстві, кажучи, що той-то був гендиректором або керівником вищої ланки, що ще хтось входив до десятки найвидатніших молодих людей у суспільстві чи був передовим працівником, що ще хтось має ступінь магістра чи доктора наук, що ще хтось був юристом або журналістом, що ще хтось працював держслужбовцем або чиновником. Ті, хто рекомендує цих людей, насправді не мають духовного розуміння та не розуміють істини. У них просто є таке відчуття, що потрібно, аби за різні види роботи в Божому домі бралися ці талановиті люди та представники еліт з усіх сфер суспільства, тому вони рекомендують цих людей на роль кураторів цих видів роботи. Ставши кураторами, ці люди не тільки не впоралися з роботою, а й улаштували в ній повний безлад, унаслідок чого в роботі церкви всюди зчинився хаос – вийшла суцільна нісенітниця! Ці люди тільки й могли, що сміти діяти нерозумно та спрожогу, безчинствувати, бути безрозсудними й зухвалими, а також нахабно виконувати певну роботу, – крім цього, не було жодного виду роботи, який вони могли б справді виконувати відповідно до істин-принципів. Найбільша відмінна риса цих людей полягає в тому, що вони ніколи не шукають істини ні в чому, що роблять, і не мають богобоязливого серця. Чому вони здатні стати кураторами? Одна з причин – вони вважають себе елітою, талановитими людьми та стовпами з усіх сфер суспільства, тому вони думають, що після приходу до Божого дому вони мусять обіймати ключові посади, брати на себе велику відповідальність і відігравати важливі ролі, що вони мусять мати авторитет і користуватися повагою та що Божий дім не може без них обійтися. Тому вони висувають себе на перший план, намагаючись стати кураторами та взяти на себе роботу. Ще одна причина – Божий дім теж надає їм можливості. Оскільки вони готові виконувати роботу, їм дозволяють спробувати – незалежно від того, чи компетентні вони, а чи ні, потрібно перевірити, на що вони здатні. Але в цих людей немає ніякого справжнього таланту й реальної вченості. Годі й казати про те, чи розуміють вони істину та чи можуть діяти відповідно до істин-принципів, – уже з точки зору їхнього власного рівня, талантів, проникливості, здатності сприймати різні питання, здатності дивитися на речі та здатності вести справи більшість із них не має справжнього таланту й реальної вченості. У них немає справжнього таланту й реальної вченості – то чому ж вони все одно так активно, ініціативно хочуть брати на себе серйозну відповідальність і покладати на себе роботу? Причина в тому, що в них діють амбіції й марнославство, і до того ж вони нахабні: вони й самі не знають, чого вони варті насправді, але завжди хочуть похизуватися. У результаті вони не можуть виконувати роботу добре й тільки виставляють себе на посміховисько. Чому Я це кажу? Тому що після того, як ці люди взяли на себе ці ролі, у кожній дрібці виконаної ними роботи був повний безлад і плутанина. Описуючи це одним словом, це був хаос. У них не було принципів у використанні людей, не було принципів у веденні справ, вони витрачали пожертви нерозумно, а також не відстежували різноманітні види роботи й не займалися ними своєчасно. Більшості з них було не до снаги взяти на себе навіть найбазовішу роботу над загальними питаннями; вони залишали все в повному безладі. Землеробство, розведення курей, розведення овець – ніхто з них не міг упоратися з такими завданнями. Їм було неясно, що садити в яку пору року, коли потрібно орати землю, вносити добрива та виполювати бур’яни, коли збирати врожай. Вони ввергли всю свою роботу в хаос. Якби на початку Божий дім не використав цих людей, у них було б відчуття, що Божий дім не дає їм можливостей і дивиться на них зверхньо. Тому їм було надано можливості – і яким був результат їхнього використання? Вони залишили свою роботу в повному безладі, і зрештою Божому дому ще й довелося розгрібати влаштований ними гармидер. Для кожного виду роботи, який вони виконували, потрібні були вказівки та контроль якості з боку Вишнього – навіть у таких дрібницях, як підтримання чистоти в приміщеннях і надворі, потрібні були вказівки Вишнього. Зрештою можна вважати, що робота загалом стала на правильний шлях тільки зараз, завдяки тому, що Вишнє здійснює суворий нагляд, планування та координацію, покроково даючи вказівки та скеровуючи все з нуля. Навіть не згадуючи про будь-що інше, якщо говорити лише про проблеми з фермами, там щонайменше мали бути підхожі люди, які б доглядали за чистотою. Більшість людей були як дикі тварини: викидали сміття абиде, говорили, не зважаючи на вплив на обстановку навколо, кричали й галасували – вони просто були такими самими, як і невіруючі. Узагалі ніхто із цих так званих талановитих людей, зіткнувшись із цими конкретними загальними питаннями, не міг систематично управляти справами добре. Вони не могли дати ради навіть дрібницям на кшталт догляду за чистотою й обстановкою навколо. Ці зовнішні справи не стосуються істини, і хто завгодно з дрібкою рівня та краплею совісті має бути в змозі добре з ними впоратися – якщо хтось не може дати ради навіть цим зовнішнім справам, то він просто нікчема. Ці люди хотіли бути начальниками й мати вирішальне слово, незважаючи на той факт, що в них немає ні совісті й розуму, ні рівня й таланту. Коли їм не дозволили стати начальниками, вони почали противитися, сперечатися та нікому не скорятися. Хіба вони не дияволи? Після того як Божий дім розвінчав і відсіяв цих дияволів, для управління фермою було обрано підхожих людей. Завдяки настановам і плануванню Вишнього ферму тепер побудовано чудово, і вона всім подобається. Місцеві жителі теж вельми нею захоплюються й дуже її схвалюють. Деякі з них казали: «Я ніколи не бачив, аби про ферму так дбали, щоб вона була настільки чиста й гарна. Ми навіть за десять років не зуміли б настільки її преобразити. Як вам удалося подбати про неї так добре й так швидко? Скільки років вам знадобилося, щоб ось так її преобразити?». Насправді на такі великі зміни знадобився лише рік, і пустир перетворився на те, що в очах братів і сестер – парк, сад. Дехто навіть казав, що це місце схоже на казкову країну, на картину. Коли все належно сплановано й побудовано, це зовсім інша справа. Спочатку тут усюди була гола земля, бруд, сміття й безлад. Пізніше, завдяки прибиранню та контролю, тут поступово ставало дедалі краще. Із часом усі настільки звикли до такої життєвої обстановки, що якщо тут стає трохи брудно чи неохайно, деяким людям це навіть незвично. Бачиш, завдяки такому управлінню більшість людей отримує користь і розвиває добрі життєві звички. Тільки під особистим керівництвом Вишнього вдалося все побудувати саме так. І навпаки, ніхто із цих так званих талановитих людей насправді не здатен зробити нічого реального. Вони не можуть дати ради навіть елементарному прибиранню. Вони не знають, як обставити кімнату так, щоб це виглядало доречно, і не можуть розгледіти, яка людина підходить для виконання якого обов’язку. Що за роботу можуть узяти на себе ці люди? Вони не здатні виконувати жодної роботи. Вони не можуть подбати навіть про власну життєву обстановку – як їх можна вважати талановитими людьми? У цих людей немає навіть тієї краплі інтелекту, вони не можуть ясно висловлюватися, неточно дивляться на речі й не мають власної думки. Це показує, що вони «талановиті люди» в лапках, а не люди зі справжнім талантом і реальною вченістю. Талановиті люди насамперед мусять мати у своїй людськості певні якості, як-от здатність цінувати речі, здатність оцінювати та цінувати речі, а також проникливість. Якщо вони не володіють цими якостями, то, розбираючись із конкретними питаннями, вони тільки ганьбляться, і навіть коли йдеться про один-єдиний сад або кілька соток землі, таким людям не до снаги ні управління ними, ні їх планування, ні їх ефективне використання, то в таких людях немає нічого талановитого. Від тебе не вимагається управляти всією земною кулею – тобі просто дають ділянку в кілька соток, щоб ти добре нею управляв, тобто навів на ній лад, щоб там стало гарно й чисто, і створив там вишукану обстановку: як чудово людям було б там жити, і навіть птахи, прилетівши туди, не захотіли б відлітати. Ці так звані талановиті люди – повне ніщо. Вони не можуть виконувати жодної конкретної роботи. У них немає взагалі нічого талановитого – у їхній людськості дечого бракує. Вони нічого не можуть робити добре, але при цьому все одно хочуть хизуватись і бути лідерами та працівниками, все одно хочуть обіймати ключові посади й бути кураторами. Що це за характер? Це зарозумілий характер.

Повернімося до теми любові до обману та шахрайства у веденні бізнесу. Що це за проблема – обман і шахрайство? Один з аспектів цієї проблеми – те, що в таких людей погана людськість; у них немає совісті й розуму. Отже, судячи з їхньої поведінки, які ж розбещені характери вони виявляють? У першу чергу, характер таких людей лукавий і нечестивий; по-друге, вони відчувають відразу до істини та є непоступливими. Коли вони обманюють людей, жорстокість, яку вони демонструють, – це порочність: незалежно від того, багаті їхні жертви чи бідні, мають вони гроші чи ні, вони однаково їх обманюють, не виявляючи жодного милосердя. Розбещені характери таких людей вельми тяжкі в усіх аспектах. Скажіть Мені, чи легко таким людям досягти спасіння? (Нелегко.) Судячи з їхніх розбещених характерів, їм нелегко досягти спасіння. Тоді, з точки зору їхньої людськості, який аспект ускладнює їм досягнення спасіння? Чи є тут якась першопричина? (У них немає совісті.) Правильно, людям, у яких немає совісті, нелегко досягти спасіння. Орган совісті в них уже втрачено, його більше не існує. Без функції совісті людина не володіє фундаментальними даними для прийняття істини та практики істини. Отже, їй дуже важко досягти спасіння; можна також сказати, що вона не може досягти спасіння. Також можливо, що людина такого типу готова трудитися та певною мірою здатна трудитися, і зрештою, оскільки її труд відповідає стандарту й Божим вимогам, вона стане вірним трудівником і виживе. Це теж Божа благодать. Хоча вірні трудівники можуть вижити, це не означає, що вони досягли спасіння. Вижити і досягти спасіння – це два різних поняття. Між ними є розрив і відмінність. Принципи, межі, напрям і цілі дій людини значною мірою пов’язані з тим, добра в неї людськість чи погана. Якщо людина любить позитивні речі або має трохи почуття справедливості, то це показує, що її совість має сприйняття, – це показує, що в цієї людини є крапля совісті. Деякі люди у своїй поведінці не мають почуття справедливості й ні в чому не роблять позитивного вибору. Вони просто люблять робити нечестиві речі й відчувають сильну антипатію до позитивних речей. Особливо коли хтось трохи говорить про позитивні способи дій, про те, як у житті по-людськи потрібно мати людськість, совість, моральні межі та дотримуватися правил, вони вбачають у цьому моралізаторство. «Моралізаторство» – це ще м’яко сказано; насправді вони тебе зневажають і висміюють. Вони вважають, що так жити як людина – це провал: «Поглянь, яке жалюгідне твоє життя. Ти не вмієш займатися шахрайством і обманом у всіх формах, і ти не вмієш хитрувати заради вигоди. У своєму житті по-людськи ти завжди так дотримуєшся правил і такий боязкий. У наші дні сміливі об’їдаються, а боязкі вмирають від голоду. Якщо ти боязкий, з тебе нічого не вийде!». Вони вважають, що якщо ти живеш як людина совісно й принципово, то це ти просто боязкий, а якщо вони сміють займатися шахрайством і обманом у всіх формах, то це вони сміливі. Але чи справді причина в тому, що вони сміливі? Деякі люди, що вірують у Бога в країні великого червоного дракона, не бояться переслідувань і арештів – вони все одно невідступно вірують у Бога. Чи це якось пов’язано зі сміливістю чи боязкістю? (Ні.) Це пов’язано з їхнім прагненням: у їхній людськості є ця потреба й тяга – вірувати в Бога. Річ не в сміливості чи боязкості. Деякі люди, ведучи бізнес, удаються до шахрайства й обману в усіх формах. Вони багато разів стикаються з розшуком і арештом, конфіскацією майна, ризиком банкрутства та закриття, але все одно продовжують шахраювати. Навіть якщо їхнє шахрайство призведе до людських жертв, їм байдуже. Деякі під час ведення бізнесу шахраюють, створюючи фіктивну компанію – насправді ця компанія взагалі не існує, не веде реальної діяльності й не виробляє жодної продукції. Вони покладаються виключно на своє красномовство, всюди обманом домагаючись від людей замовлень. Щойно інші платять їм завдаток, вони відразу ж безслідно зникають. Ось так вони угода за угодою обманюють людей, і після того, як вони виманюють гроші, уся їхня родина живе в розкоші, ласуючи найкращою їжею та напоями. До чого деякі люди доходять у своєму шахрайстві? Вони обманюють навіть високорангові установи та відомства. Іноді вони висять на волосині, і можливо, що хтось побачить їхні хитрощі наскрізь і розвінчає їх. У душі вони насправді знають, що їхні дії наражають їх на ризик, але їм байдуже. Якщо якимось дивом їм удасться вийти сухими з води, за наступної нагоди вони продовжать шахраювати. Поки вони заробляють гроші своїм шахрайством, вони вважають, що перемогли, що вони «досягли слави й успіху». Але якщо ти пропонуєш їм увірувати в Бога, вони не наважуються. Вони кажуть: «За віру в Бога уряд визнає мене винним і заарештує. Я не наважуюсь увірувати!». Однак у тому, що стосується шахрайства й обману в усіх формах, вони арешту не бояться. Якщо ти ходиш на зібрання, вони навіть кажуть: «Ти справді сміливий. Держава зараз несамовито заарештовує й переслідує віруючих; як ти ще наважуєшся ходити на зібрання?». Ти кажеш: «Ми, ті, хто вірує в Бога та йде правильним шляхом, не боїмось арешту. Ви вкрай ризикуєте, створюючи фіктивні компанії та займаючись шахрайством, – як же ти не боїшся?». Вони відповідають: «Ми, бізнесмени, не боїмося ризикувати. Але ви дуже сміливі, що ще наважуєтеся ходити на зібрання, коли уряд так завзято заарештовує віруючих!». Коли вони бачать, що віруючих у Бога заарештовують, то не наважуються увірувати, проте коли вони влаштовують афери під час ведення бізнесу, тут вони арешту не бояться. Що вони за покручі такі? Хіба це не показує різницю в людськості людей? Саме така різниця і є між людьми. Людські розбещені характери однакові, – у всіх людей вони ті самі, – але, судячи з відмінностей у їхній людськості, деякі люди ніколи не зможуть увірувати в Бога; вони ніколи не зможуть стати членами Божого дому. Навіть якщо такі люди й увірують у Бога, вони ніколи не зможуть досягти спасіння. З якого аспекту це видно? Це видно з їхньої людськості. Деякі люди підтримують те, що їхні дружини вірують у Бога, проте коли дружини закликають їх увірувати, вони кажуть, що це занадто небезпечно й вони не наважуються. Однак у веденні бізнесу вони шахраюють і обманюють у всіх формах, і хай як вони ризикують, їм байдуже. Вони здатні порушити будь-який закон і сміють використовувати будь-які прийоми. Хай який урядовий нагляд ретельний, хай як за законом засуджують і хай які виносять вироки, їм байдуже. У них немає меж у тому, як вони поводяться; у своїх діях вони не зважають на наслідки, і вони думають, що якщо можна нажитися, то все гаразд. Якщо така людина вірує в Бога, вона не може здобути істину й не може досягти спасіння – причина в тому, що вона не любить істини, а любить лише гроші. Поки вона веде бізнес, вона обманюватиме й шахраюватиме, і вона влаштовуватиме підтасовки – це виявляється її чорна душа. Для людини з такими моральними якостями все остаточно скінчено; Бог таких людей не спасає. Дехто скаже: «А що, як така людина заробить багато грошей і пожертвує їх Божому дому?». Божий дім не приймає таких грошей; Божий дім не приймає грошей, зароблених неправомірним шляхом. Ледь узявшись вести бізнес, така людина відразу ж починає займатися шахрайством і обманом у всіх формах – у неї дуже погана людськість. Наскільки погана? Якщо ти попросиш цю людину прислухатися до совісті, вона скаже: «Я нічого не відчуваю. Я не знаю, де в мене совість. Я не знаю й того, що таке совість і скільки коштує пів кіло совісті». У цю мить ти розумієш: «Не дивно, що ця людина заробляє гроші швидше за інших людей, які займаються таким самим бізнесом. Не дивно, що всі клієнти йдуть купувати саме до неї. Ця людина використовує нечесні прийоми – ведучи бізнес, вона вдається до махінацій, і її шахрайська поведінка дуже серйозна!». Але вона не лише не вважає це ганебним, а ще й хвалиться та чваниться, кажучи: «Погляньте на себе – ви ведете бізнес так серйозно та правильно. Ти один раз когось обдуриш – і так лякаєшся, що серце калатає. Поглянь на мене – я не боюся! Поки Управління промисловості й торгівлі та поліція не добралися до жодних доказів, усе гаразд. Хочеш подати на мене до суду? У тебе немає доказів! Подивися, як вправно я дурю людей! А ти так можеш? Не можеш! Щойно ти когось обдуриш, як одразу себе видаєш. У тебе немає таких прийомів, як у мене. Твій рівень поганий!». Що це за людина? Це зла людина. Чи є якась надія на її виправлення? Її не виправити. Таких людей не можна спасти не тому, що в них є розбещені характери, а тому, що їхня людськість занадто погана. Чим вона погана? Вона погана тим, що в них немає людськості й немає совісті; вони втратили совість. Що означає втратити совість? Це означає діяти без меж совісті. Ці межі будуються на совісті – совість і становить ці межі. Кого б ти не дурив, займаючись шахрайством і обманом у всіх формах під час ведення бізнесу, – чи то погану людину, чи то добру, – у будь-якому разі сама ця дія суперечить моралі, совісті й людськості. Зробивши таке, ти вічно відчуватимеш у своїй совісті звинувачення на свою адресу. Це стане плямою на все життя. Якщо ти справді людина, такого не можна робити ніколи. Хай хто є ціллю твоїх афер, хай яку суму ти виманюєш обманом, – навіть якщо ти обманюєш злих людей і поганих людей, – це все одно обман. Ось чому, хай якими є обставини та хай із ким ти маєш справу, ніколи не можна обманювати людей. Це і є наявність меж совісті в житті по-людськи, і це та стримувальна сила, яка породжується функцією совісті. Якщо в тебе є функція совісті, то в тебе будуть межі в тому, що ти робиш. Якщо ж у тебе немає функції совісті, ти переступатимеш ці межі й будеш здатен на що завгодно. Можна сказати, що в таких осіб немає ні краплі совісті й розуму та що вони гірші за звірів. Якщо хтось думає, що таке твердження – це занадто, сформулюймо його інакше: людина, яка не має ні краплі розуму, подібна до звіра. Хіба люди без людськості – не звірі? Якщо хтось є людиною, проте не має людськості, то яка його сутність? Хіба в нього не сутність звіра? Різниця між ним і звіром полягає в тому, що він прямоходячий і володіє мовою, тоді як звірі не мають людської здатності до мови. Заради наживи ти здатен використовувати всілякі прийоми та методи для шахрайства й обману в усіх формах, тоді як у звірів таких прийомів немає. Тому говорити, що такого роду люди рівні звірам, – це ще поблажливо; насправді такого роду люди воістину гірші за звірів. Чи можуть досягти спасіння ті, хто гірший за звірів? Вони нітрохи не приймають істини – вони люблять лише гроші. Це проблема з їхньою природою, і ніхто не може цього змінити. Очікувати, що такі люди приймуть істину, – це все одно що очікувати, що півень нестиме яйця: цього не станеться ніколи й нізащо. Тому серед розбещеного людства, – за винятком тих, хто скоює вбивства заради наживи, займається злочинною діяльністю та порушує закон, – цих людей, які займаються шахрайством і обманом у всіх формах, можна вважати власниками найгіршої людськості; вони – непотріб людства, виродки людства. У цю нинішню епоху великого економічного процвітання винятково багато таких людей, які при веденні бізнесу займаються шахрайством і обманом у всіх формах. Але хай скільки таких людей, у будь-якому разі таких проявів достатньо, щоб проілюструвати проблему людськості. Те, яка совість у людини та чи є в неї межі совісті, – це показник для оцінки її людськості. Як узагалі можна спасти людину, у якої навіть людськості немає? Людськість щонайменше мусить містити дані для прийняття істини. Ті, хто займається шахрайством і обманом у всіх формах, у своїй людськості в корені не мають даних для прийняття істини. Тож якщо ти попросиш їх прийняти істину, щоб позбутися своїх розбещених характерів, для них буде неможливо цього досягти. Лише ті, хто має совість і розум, можуть прийняти істину та позбутися своїх розбещених характерів і тим самим досягти спасіння, бо їхня совість має певне сприйняття, і коли вони живуть як люди та діють, їхня совість може здійснювати певну функцію. Коли ти бесідуєш із такими людьми про істину й говориш про те, як увійти в істину, як позбутися розбещених характерів, які речі узгоджуються з Божими намірами, а які ні та як люди мають діяти, вони можуть прийняти це й покоритися. З такими людьми доречно бесідувати про істину – вони підхожі одержувачі. Якщо ж ти бесідуєш про істину з тими, у кого головний прийом ведення бізнесу – обман і шахрайство, то можна з таким самим успіхом розмовляти зі стіною. Тож коли йдеться про такого роду людей, які ведуть бізнес, просто спостерігай, чи використовують вони правомірні прийоми у веденні бізнесу, угодах і відносинах із людьми, чи є в них обмеження й межі совісті та чи може їхня совість функціонувати в їхніх угодах і відносинах із людьми. Якщо совість людини здатна функціонувати й діяти на неї стримувальною силою, то ця людина прийнятна, і з нею варто спілкуватися. Таким людям можна проповідувати Євангеліє та бесідувати з ними про істину. Якщо вони здатні прийняти істину, то в них є надія досягти спасіння. На цьому ми завершуємо обговорення любові до ведення бізнесу.

Любов до мистецтва

А тепер розгляньмо любов до мистецтва. Ті, хто любить мистецтво, від природи полюбляють співати, танцювати та грати на музичних інструментах, а ще їм подобається виступати. Що більше навколо людей, то більше в них стає запалу, і їм хочеться влаштувати невелике шоу: виступити із жартівливим діалогом або сценкою, заспівати, станцювати чи зіграти на музичному інструменті, щоб усі пораділи й відпочили. Що це за прояв – любов до мистецтва? По-перше, треба подивитися, чи мистецтво складається з позитивних речей, а чи з негативних. Якщо це вам не ясно, то спитаю-но Я у вас ось що: як ви вважаєте, спів і танці – це правомірні потреби людськості? (Так.) Це правомірні потреби людськості. Інакше кажучи, за допомогою своїх співочих голосів, мови тіла чи певного художнього методу люди роблять життя цікавим, радіснішим або виражають один зі своїх настроїв. Це вважається правомірним? (Так.) Отже, повернімося до вихідної теми – любові до мистецтва, любові до співу й танців, до гри на музичних інструментах і до виступів. До якої категорії належать такого роду прояви? (До інтересів і захоплень.) Оскільки це інтереси й захоплення, то куди вони підпадають? (Під природжені дані.) Деяким дітям уже з п’яти-шести років подобається слухати музику й дивитися на танці, і коли вони чують ритм музики, їхні руки й ноги починають рухатися, і вони відчувають порив затанцювати. Це природжене. Деякі люди навіть у десять чи двадцять із гаком років, чуючи пісні й танцювальну музику, хочуть цього навчитися, але не можуть. Спроби навчитися танцювати для них дуже виснажливі, і вони особливо незграбні. Це теж природжене. І навпаки, ті, хто від природи любить співати й танцювати, можуть радісно почати танцювати, почувши, що грає музика. Коли вони чують, як хтось співає пісню, то можуть слідувати за ним і вчитись у нього, і, лише попрактикувавшись кілька разів, вони можуть заспівати її самі. Це доводить, що в людей такого типу це природжене, це в них у крові; у душі їм це подобається, а ще вони в цьому вправні. Вони вміють це робити без того, щоб їх хтось учив. Є навіть деякі особливо видатні люди, які вже в сім-вісім років можуть заспівати кілька рядків із місцевої опери, і співають вони з автентичним колоритом, точно потрапляючи в ноти й дотримуючись правильного ритму, – це справді рідкість! Деякі діти навіть можуть заспівати кілька поп-пісень, а деякі – станцювати в стилях на кшталт індійського, сіньцзянського чи сучасного танцю. Коли вони чують танцювальні пісні чи музику, їм це до душі, і вони швидко починають рухатись усім тілом у такт музиці. Якщо ти не даси їм співати, вони потайки співатимуть про себе чи знайдуть підхоже місце, щоб поспівати вголос. Вони просто хочуть співати й люблять співати, і ніхто не може їх стримати. Це не батьки на них вплинули, і ніхто їх цього не вчив. Вони змалку мають ці сильні сторони чи захоплення. Очевидно, що це природжені дані: у них природжений інтерес до мистецтва. Якщо ці діти цікавляться мистецтвом, чи мусять вони займатися такою роботою – чи мусять вони все життя працювати в цій галузі? Не обов’язково. Це залежить від Божого призначення, від того, як Бог вершить Своє володарювання й усе впорядковує. Якщо Бог упорядкує так, щоб вони працювали в мистецтві, то вони все життя не зможуть піти із цієї галузі. Але якщо Бог не впорядкував і не призначив так, щоб вони працювали в цій галузі, то в них просто буде цей інтерес і захоплення, і навіть якщо їм це подобається, для них буде неможливо займатися такою роботою. Дехто любить мистецтво змалку. Батьки, бачачи, що в їхньої дитини є цей інтерес і захоплення, думають: «Тоді розвиваймо це. Можливо, у нашій родині з’явиться художній талант. Хтозна – може, наша дитина ще й стане знаменитою та буде зіркою!». І ось вони починають розвивати свою дитину, навчаючи її танців і співу, і зрештою дитина вступає до художньої академії. Хоча після завершення навчання інтерес і захоплення дитини в плані мистецтва залишаються сильними, те, чи зможе вона працювати в цій сфері, не точно. Можливо, коли вона збирається зайнятися цією роботою, її настрій змінюється, і тоді змінюється її ставлення та погляди на цю роботу, і ще можливо, що з різних причин у межах об’єктивних обставин можливість стати частиною цієї галузі проходить повз неї. Усе це можливо; це залежить від Божого завчасного призначення. Але з точки зору першопричини інтерес і захоплення дитини – це її природжені дані: ще до її народження Бог уже впорядкував так, щоб у неї була ця сильна сторона, і додав до її людськості певні особливі якості, зробивши так, щоб вона від природи мала особливу чутливість до музики, танцю й інших аспектів мистецтва та була в них сильною. Отже, у повсякденному житті вона виявляє особливу прихильність до співу й танцю. Незалежно від того, чи вона має жваву вдачу, а чи сором’язливу, чи вона любить поговорити, а чи ні, у будь-якому разі в її крові є дещо, чого не можна усунути: їй подобається співати, подобається танцювати, подобається виступати. Хоча деякі люди під час співу стають надзвичайно енергійними й у душі відчувають звільнення, вони все одно дуже сором’язливі, коли ти з ними розмовляєш, і не вміють добре висловлювати свої думки та взаємодіяти з людьми. У спілкуванні з іншими вони особливо скуті й напружені, а то й узагалі нервують і бояться, не знаючи, як давати раду таким ситуаціям. Але коли вони виходять на сцену для виступу, вони роблять це з легкістю, наче стають іншими людьми. Невіруючі кажуть, що це «божество-покровитель» їхньої сфери діяльності дарує їм цю здатність заробляти на життя, – чи правда це? Насправді це Боже призначення. Те, які сильні сторони, інтереси та захоплення людина має від природи, пов’язано з Божим завчасним призначенням. Хай які сильні сторони та захоплення має людина, усі вони завчасно призначені Богом. Якщо Бог дає тобі інтерес і захоплення, ти до глибини душі полюбляєш і цінуєш його, відчуваючи до нього особливий запал. Коли ти займаєшся цією роботою чи робиш щось пов’язане з нею, на душі в тебе особливий спокій і легкість, а ще це тобі особливо цікаво. Тому, якщо в тебе є якась сильна сторона, то коли вона потрібна для роботи Божого дому, ти маєш виконувати цей відповідний обов’язок. Для тебе це найкраща нагода задіяти свою сильну сторону. Аналогічно, оскільки ця сильна сторона дана тобі Богом, то вона не твоя приватна власність; тобі не можна самочинно зловживати нею. Коли вона потрібна для роботи Божого дому, ти маєш її задіяти та віддати її Богу, використовуючи її у виконанні свого обов’язку. Це сприятливі дані для того, щоб ти досяг спасіння, а також видатні дані, які дарував тобі Бог, – ти маєш їх добре задіювати й добре застосовувати, нічого не притримуючи. Так ти зможеш, з одного боку, задіяти свою сильну сторону, а з іншого – ще й належно виконати свій обов’язок, щоб віддячити за Божу любов. Хіба це не чудово? (Чудово.)

Бог наділив людей певними сильними сторонами, і чи то в давнину, чи то в сучасності одна з них – мистецтво – ніколи не сприймалася всерйоз і завжди зараховувалася до речей, пов’язаних із нижчими верствами суспільства. Зокрема, у деяких відносно традиційних і феодальних соціальних середовищах усі люди дивляться на мистецтво крізь призму упередженості, і мистецтво завжди зазнає дискримінації з боку деяких людей. Серед людей мистецтво характеризується саме так і має саме такий ранг, статус або визначення через уявлення людей, їхні феодальні ідеї чи ті викривлені, облудні думки та погляди, які людям прищеплює сатана. Є й іще один чинник: через вплив злого суспільства та злих віянь у цій галузі сформувався поганий клімат, і тому люди дають галузі мистецтва негативну оцінку. Деякі люди, задіяні в цій галузі, використовували свої інтереси та сильні сторони в мистецтві, щоб робити багато негативних і нечестивих речей, що очорнило мистецтво та викривило його природу. У результаті в людей склалося багато негативних думок про світ мистецтва, і вони вважають тих, хто працює в мистецтві чи має інтереси й захоплення в цій галузі, негативними постатями. Проте незалежно від того, як це суспільство та людство дивляться на таку сильну сторону, коротко кажучи, якщо в будь-якої людини – чи то члена Божого дому, чи то когось не з Божого дому – є сильна сторона або інтерес і захоплення в цій сфері, то безсумнівно, що ця сильна сторона та захоплення – природжені дані. Саме тому, що це природжені дані, вони не є ні негативними, ні нечестивими. Це лише через керівництво певних хибних думок і теорій у конкретні епохи мистецтво й тих, хто ним займається, характеризували як щось нечестиве й негативне. В історії таке траплялося часто. Так само із соєвих бобів можна зробити ароматний тофу, який людям подобається їсти, але можна й ферментувати цей тофу за допомогою мікроорганізмів на кшталт цвілі, щоб вийшов смердючий тофу. Ти ж не можеш сказати, що соєві боби погані, тільки тому, що тобі не подобається їсти смердючий тофу. Чи правильне це логічне міркування? (Ні.) Воно явно неправильне; воно викривлене. Тому, хоча в мистецьких колах суспільства є деякі брудні й потворні речі, ти не можеш сказати, що мистецтво саме по собі брудне, потворне й негативне, і тим більше не можеш сказати, що всі ці люди, які люблять мистецтво та вправні в ньому, – нечестиві й потворні негативні постаті. Це хибне міркування; це не правильне сприйняття. Якщо через те, що деякі із цих людей нечестиві, ти кажеш, що мистецтво, у якому вони вправні, теж нечестиве, то це тяжка помилка. Різноманітні сильні сторони, які Бог дає людям, призначені служити людському світу. Якби в людства не було культурного життя, так було б занадто нудно. Те, що Бог упорядкував так, аби в людей було культурне життя, – це не помилка. Усі ці нечестиві речі спричинено тим, що дияволи та сатана використовують нагоди для створення завад. Хай навіть порівняно з досконалим людством – тим, яке зрештою буде зроблено довершеним, – це людство, створене Богом, наразі не досконале та має вади, це не означає, що створене Богом людство нечестиве та негативне: це два різних поняття. Зрозуміло? (Так.) Незалежно від того, як ця зла епоха та злий світ позиціонують мистецтво й інтереси, захоплення та сильні сторони в співі й танцях, у будь-якому разі безсумнівно те, що це потреби людськості, і те, що це також інтереси й захоплення, властиві деяким особливим людям. Оскільки це інтереси й захоплення, то в людей вони природжені, це щось таке, із чим люди народжуються, а це означає, що вони походять від Бога й даються Богом. Ще до того, як люди народжуються, Бог уже напередвизначив професію, якою займатиметься кожна людина: деяких людей Бог відправляє в торгівлю, щоб вони вели бізнес, деяких – на заводи, щоб вони були робітниками, деяких – у сільське господарство, щоб вони займались аграрними роботами, деяких – в освіту, щоб вони були педагогами, а деяких – у мистецтво, щоб вони були артистами. До моменту народження різних людей Бог уже заклав у них різноманітні сильні сторони. Інакше кажучи, у плотському житті в кожної людини різні інтереси, захоплення та сильні сторони. Ще до твого народження Бог уже заклав у тебе певні особливі, відмінні речі. Якщо в тебе немає інтересів, захоплень або сильних сторін, тобі не слід нарікати, що Бог їх у тебе не заклав. Без них ти все одно можеш жити та все одно можеш виконувати свій обов’язок. Тобі нічого не бракує порівняно з іншими, бо в тебе є точно така сама можливість виконувати свій обов’язок, як і в них. Твої розбещені характери такі самі, як і в інших; просто природжені дані в людей різні – у кожної людини свої сильні та слабкі сторони. То в чому ж ключовий момент? Ключовий момент тут – відмінності в людськості. Людина, у чиїх природжених даних є певні особливі інтереси, захоплення та сильні сторони, – це не якийсь особливий талант, і людина, у чиїх природжених даних немає жодних інтересів, захоплень і сильних сторін, – не якась посередність. Усі люди більш-менш однакові. Просто що Бог тобі дає, того Він від тебе й вимагає, і ти маєш використовувати це у виконанні свого обов’язку, а чого Він тобі не дає, того Він не вимагає від тебе додатково. Хай Бог і не наділив тебе інтересами, захопленнями та сильними сторонами, однак тих різних речей або даних, які є у твоїй людськості, усе одно достатньо, щоб ти взяв на себе якусь роботу чи обов’язок. Якщо ти не можеш узяти їх на себе, то, можливо, ти хтось поза межами лав тих, хто виконує обов’язок, і це вже зовсім інша розмова.

На цьому ми завершимо обговорення теми любові до мистецтва. Тепер характеристика цієї сильної сторони має бути ясною. Не вважайте людей, які люблять мистецтво, дивними чи нечестивими. Якщо ви так думаєте, то ваше сприйняття дуже викривлене. Ви маєте правильно поводитися з такими людьми, правильно взаємодіяти з ними та заохочувати їх застосовувати у виконанні своїх обов’язків професійні техніки, у яких вони вправні та на яких знаються. Якщо ти лідер або працівник, ти маєш навчитися використовувати правильний підхід, щоб допомагати цим людям, наставляти їх і скеровувати їх у задіюванні їхніх сильних сторін, щоб вони змогли стати на правильний шлях і взяти на себе обов’язок, пов’язаний із їхніми інтересами та захопленнями, тим самим ставши створеними істотами, які відповідають стандарту, і тими, хто гідний різноманітних інтересів, захоплень і сильних сторін, які їм дав Бог. Якщо вони не можуть взяти на себе обов’язок, пов’язаний із їхніми інтересами та захопленнями, то нехай виконують інший обов’язок – це теж прийнятно. Однак не слід обмежувати їх у тому, щоб вони мали власні інтереси та захоплення, оскільки це частина людськості.

До речі, Мені дещо згадалося: просто зараз у Божому домі кілька нових співаків записали пісні. Ці нові співаки після старанного здобуття професійних знань і вокальної практики нарешті змогли записати готові пісні, перейшовши від роботи за лаштунками до виступів на головній сцені. Хоча їхній спів не дотягує до професійного стандарту й поки що не сягає висот професійних співаків, і їм є над чим працювати, – дехто з них співає без особливої зрілої майстерності, у деяких співаків голоси не надто милозвучні, а їхні виступи не надто радують око, – їхнє ставлення до виконання свого обов’язку заслуговує на заохочення. З аматора стати співаком-початківцем, недосвідченим співаком на екрані – це заслуговує на заохочення. Отже, що ж Я хочу сказати вам із цього приводу? Те, що коли відео з гімнами, записані цими новими співаками, буде викладено в інтернет, ви маєте трохи їх заохотити. Можна також дати їм добрі поради, які можуть бути їм корисні, але не треба прискіпуватися, зневажливо принижати їх і бути надмірно критичними. Це недобре ставлення; у ньому щонайменше немає любові й терпимості, і це не те ставлення, яке слід мати до своїх братів і сестер. Як же тоді доречно до них ставитися? Слід їх заохотити, трохи порукоплескати їм і вже тоді дати трохи доречних порад; тільки так це буде для них корисно. У них щонайменше є сміливість стояти на сцені та співати гімни на славу Бога, що благотворно для Божих обранців. Тому всі мають допомагати їм добре виконувати свій обов’язок, і нікому в жодному разі не можна робити безвідповідальних зауважень, а також заздрити їм. Ми маємо бути раді й щасливі, що в Божому домі стало більше людей із талантом до співу, – це добре. Усім тим, у кого є сильні сторони в цій сфері, слід давати задіяти їх; усім їм потрібно надавати можливості. У них самих не так багато впевненості, і їм ніде реалізувати ті свої невеликі інтереси й захоплення. Якщо вони готові добре виконувати цей обов’язок і записали відео з гімнами, то, побачивши їх, ти маєш хоча б прослухати їх два-три рази – прослухати всерйоз і уважно – і трохи заохотити їх. Не вставляй їм палиці в колеса за їхніми спинами. Треба сказати іншим братам і сестрам більше слухати пісні, які вони співають, і ставити їм більше лайків. Деякі з них співають досить добре, зі щирим почуттям, доволі чітко вимовляючи кожен рядок; їхній одяг і манера триматися гідні й доречні, тож в очах інших вони виглядають належно. Інші ж, однак, у плані голосу та технічної зрілості можуть трохи не дотягувати. Якщо ти трохи знаєшся на музиці й можеш знаходити недоліки, не висміюй їх; стався до них правильно й усе одно заохочуй і підтримуй їх. Саме таке ставлення має бути в члена сім’ї, у брата чи сестри. Не наслідуй поганих людей, роблячи те, що принижає та пригнічує інших. Якщо сам ти не можеш вийти на сцену, проте коли це робить будь-яка інша людина, ти починаєш заздрити, вставляти їй палиці в колеса та робити дріб’язкові зауваження за її спиною, це відсутність людськості. Так поводитися недобре – це ницо. Навіть якщо ти можеш знайти в неї недоліки, ти все одно маєш її заохочувати. Це потрібно робити, бо ці люди – брати й сестри; вони не професіонали та не проходили професійної підготовки, і те, що вони можуть співати так, як співають зараз, – це виключно результат їхніх власних спроб, практики та наполегливої праці. То чому б їх не заохотити? Якщо ти навчишся заохочувати, бути терпимим і зможеш усе одно ставитися до них правильно, з любов’ю та терпимістю, навіть коли помічаєш у їхньому співі певні недоліки, це покаже, що ти маєш людськість. Дехто завжди порівнює співаків у Божому домі з професійними співаками невіруючого світу й тому дивиться на співаків у Божому домі зверхньо та чіпляється як не до одного, то до іншого. Це відсутність людськості. Якщо ти завжди вишукуєш в інших недоліки й завжди вважаєш себе кращим і вищим за інших, то чому ж ти не можеш заспівати пісню, яка б зворушила людей? Не вишукуй в інших недоліки. Співаки в церкві – не вихідці з професійного середовища, але в них є дещо особливе: коли вони займаються цією роботою, для них це не кар’єра – це вони виконують свій обов’язок. Їхній обов’язок – своїм голосом співати Божі слова, свідчити про них і популяризувати їх. Тому ти маєш їх заохочувати. Хіба це не добре – чинити так? (Добре.) Це наявність людськості. Слухаючи спів нового співака, не вишукуй недоліків і не кажи: «У цієї людини голос нікуди не годиться. Він незрілий. Ця людина співає не в такт і фальшивить – не стану я слухати! І ніхто хай її не слухає й не ставить їй лайків!». До чого ти так прискіпуєшся в цьому питанні? Співати не надто добре, без зрілої майстерності чи непрофесійно – чи суперечить це істинам-принципам? Ні. Людина виконує свій обов’язок, тому ти маєш оцінювати її спів згідно з принципами виконання обов’язку, а не згідно з твоїми власними смаками та поглядами. Кажучи прямо – та що ти знаєш? Якщо ти такий знавець співу, то чому ж ти жодної пісні не заспівав за зразковим стандартом? Оскільки ти не заспівав жодної пісні за зразковим стандартом, то не маєш права критикувати інших. Звісно, навіть якщо ти можеш співати за зразковим стандартом, критикувати інших усе одно не можна. Виконання ними цієї роботи саме по собі – це не зайнятість у галузі мистецтва чи робота в мистецькій професії; це виконання обов’язку та популяризація Божих слів, і це має іншу природу. Незалежно від того, добре вони співають чи ні, вони вкладають душу в те, що роблять, – вони виконують свій обов’язок. Що стосується ступеня їхнього професіоналізму, то це інше питання. Професійного стандарту можна досягти лише поступово, за допомогою навчання та тривалої практики. Нові співаки в Божому домі наразі на тому щаблі, на якому вони є. Люди мають ставитися до них правильно – усі мають їх заохочувати й підтримувати. Не вишукуй недоліків і не виставляй себе напоказ. Якщо ти виставлятимеш себе напоказ, ти будеш огидний людям. Якщо ти не виставлятимеш себе напоказ, а натомість послухаєш іще кілька разів, люди вважатимуть тебе досить доброю людиною, людиною, яка має богобоязливе серце, у якої серце з Божим домом і яка має терпимість, і в такому разі це сильне місце, перевага твоєї людськості. Якщо ти так чинитимеш, то подобатимешся як людям, так і Богу. Якщо ж ти виставляєш себе напоказ, завжди вишукуючи недоліки, щоб показати, що ти блискучий, що ти знавець, то ти підриваєш роботу Божого дому й заважаєш їй. Якщо ти підриваєш роботу, чи можеш ти подобатися Богу? (Ні.) Ти не подобатимешся ні Богу, ні братам і сестрам. Чим співаки тебе образили? Навіщо тобі ось так виставляти себе напоказ і вставляти їм палиці в колеса? Хіба ти вставляєш палиці в колеса лише одній людині? Ні, ти вставляєш палиці в колеса роботі Божого дому, ти вставляєш палиці в колеса Богу. Якщо ти так чиниш, хіба ти можеш подобатися Богу? Навіть якщо ти чуєш недоліки в піснях, які вони співають, не слід їх судити, оскільки в будь-якій спеціалізованій роботі досягнення професійного стандарту відбувається не за одну ніч. Це нелегко – для цього потрібне відточування навичок, практика та настанови професіоналів, і до того ж задатки в усіх різні. Навіть Бог не висуває до них вимог, що ґрунтуються на професійному стандарті, тож яке в тебе право вимагати від них такого? Постійно вимагати, щоб інші досягли певного ступеня, – це нераціонально; це зарозумілість і виставляння себе напоказ. Коли інші виділяються, на душі в тебе стає тяжко, ти нескінченно заздриш, і тобі завжди хочеться сказати пару саркастичних, гострих слів, щоб задовольнити своє марнославство. Наскільки це низько – так чинити! Це ницо й мерзенно, і в такої людини немає совісті й розуму. Треба робити те, що благотворне для інших, те, що гідне захоплення людей, а також пам’ятне Богові. Не можна робити того, що вставляє іншим палиці в колеса. Запам’ятали? (Так.) Якщо ти не можеш досягти того, щоб виявляти терпимість, підтримку та заохочення, захищати й оберігати роботу церкви, якщо в тебе немає такої людськості, то принаймні не роби й не кажи того, що вставляє іншим палиці в колеса. Це абсолютний мінімум того, що слід робити, – це межа.

Любов до фанатичного захоплення зірками

Ми завершили обговорення любові до мистецтва. Далі поговорімо про любов до того, щоб цікавитися приватними справами знаменитостей. Деякі люди особливо люблять цікавитися приватними справами знаменитостей, зірок, – наприклад, тим, що знаменитості їдять, що носять, куди ходять розважатися, чи робили вони пластичні операції, з ким у них романтичні стосунки, які в них друзі протилежної статі та сексуальні партнери, аж до того, скільки в них позашлюбних дітей і з якими високопосадовцями й багатіями вони мали інтимні стосунки. Такі люди особливо цікавляться цими приватними справами знаменитостей. Вони не тільки цікавляться приватними справами знаменитостей, а й особливо люблять наслідувати їхній повсякденний спосіб життя, їхнє мовлення та поведінку, а також їхнє ставлення до життя. Водночас їм також особливо подобається стежити за їхніми пересуваннями та їхніми різноманітними думками й поглядами. Наприклад, якщо знаменитості подобається тримати собаку певної породи, вони теж заводять таку саму. Якщо знаменитість носить одяг певного бренду, особливо популярного на ринку, вони теж купують таку саму річ. Якщо вони не можуть собі її дозволити, то купують підробку, аби лише носити таке саме. Якщо знаменитість користується певним косметичним засобом, вони купують його, щоб навести лоск, навіть якщо в них порожньо в кишені та для того, щоб це собі дозволити, вони змушені продати нирку чи здати кров за гроші. Вони навіть слідують за знаменитостями всюди, де ті виступають, проводять пресконференції чи відвідують презентації фільмів і телешоу. Вони приділяють увагу кожному слову й дії, кожному кроку й усім пересуванням знаменитості, за якою слідують, і відстежують усе це, доходячи до одержимості, так що в них немає власного життя, немає власних правильних думок, поглядів і способу життя, і вони повністю введені в оману й контролюються думками, поглядами та способом життя знаменитості. Що це за проблема? Це природжені дані? (Ні.) Це якось стосується соціального середовища, у якому люди живуть у наші дні? (Так.) Тут є певний зв’язок. Отже, чому ж зірками завжди фанатично захоплюється саме певна група людей, а не геть усі, незважаючи на той факт, що всі люди живуть у тому самому сучасному середовищі? Із чим це пов’язано? Ти б сказав, що ці люди, які фанатично захоплюються зірками, люблять мистецтво? Не обов’язково. Чи сильні вони в мистецтві? Теж не обов’язково. Однак те, чим вони займаються, пов’язане з людьми зі світу мистецтва та з мистецькими віяннями. Що це за проблема? Це проблема розбещених характерів? Це саме вияв розбещених характерів. Такі люди шанують зло та слідують злим віянням. Отже, чи є проблема з людськістю таких людей? (Так.) Чому ж, коли в житті стільки шляхів, які можна обрати, вони обирають саме такий шлях? Чи пов’язано це з питанням моральних якостей? (Так.) Дехто скаже: «Це вада людськості. Це природжена простуватість і дурість, а також піддатливість до введення іншими в оману». Чи в цьому причина? (Ні.) Ще хтось скаже: «Чи не в тому причина, що більшість людей, які фанатично захоплюються зірками, молоді, незрілі, поверхові та не здатні протистояти спокусі цих суспільних віянь?». Чи це тому, що вони молоді? (Ні.) Деякі з тих, хто фанатично захоплюється зірками, середнього віку або літні – до цієї групи входять люди всіх вікових категорій. У світлі цього такі люди, які фанатично захоплюються зірками, вводяться в оману цими суспільними віяннями не тому, що вони молоді, незрілі та ще не розуміють життєвих питань. Отже, твердження, що «всі, хто фанатично захоплюється зірками, молоді й незрілі», не витримує критики. Оскільки причина не в молодості й незрілості, то це проблема людськості. Отже, у чому ж полягає ця проблема людськості? Чи в тому, що вони займаються не тим, чим слід? (Так.) З одного боку, це заняття не тим, чим слід, а з іншого – певна легковажність і недотримання належних меж. Що ще? (Неслідування правильним шляхом.) Саме так – це неслідування правильним шляхом. Це стосується питання того, яким шляхом іде людина. По досягненні повноліття те, якою професійною діяльністю займається людина, яким шляхом вона обирає йти в цьому суспільстві та серед людей, – це обов’язковий курс, що стоїть перед кожною людиною. Те, чи тримається вона свого місця та чи належно веде життя, чи займається належною професійною діяльністю, чи займається тим, чим слід, і чи йде правильним шляхом, – усе це залежить від того, що їй подобається та чому вона слідує у своїй людськості. Подивіться на людей усіх професій і занять: хтось практикує бойові мистецтва, хтось вивчає здоровий спосіб життя, хтось задіяний у сфері технологій, хтось – у модній індустрії, хтось – у кіно та на телебаченні, хтось веде бізнес, хтось іде в політику, хтось сповідує буддизм, хтось приходить до даоської віри, хтось обирає віру в Бога. У деяких людей немає належної професії, і вони не шукають власних життєвих цілей – вони просто щодня концентруються на фанатичному захопленні зірками. До чого воно доходить? До того, що в них шматок у горло не лізе. Якщо зірка, якою вони фанатично захоплюються, – це чоловік чи жінка їхньої мрії, то вони можуть навіть у будь-який момент кинути власне подружжя. Якщо ці люди фанатично захоплюються зірками аж до одержимості, настільки, що це може контролювати їхнє життя та вибір їхнього шляху, стаючи невіддільною частиною їхнього життя, то в якому стані їхнє життя перебуває зараз? У повсякденному житті вони не тримаються свого місця. Якщо людина, яка фанатично захоплюється зірками, – жінка, то чи може вона бути сумлінною домогосподаркою, яка підтримує чоловіка й виховує дітей, доброчесною дружиною та люблячою матір’ю? (Ні.) Людина, яка до одержимості фанатично захоплюється зірками, просто божевільна. Хай де чоловік або жінка мрії таких людей дають концерт чи пресконференцію, вони не можуть не прийти туди по автограф. Вони долають величезні відстані літаком і навіть перетинають кордони тільки заради того, щоб слідувати за цією знаменитістю, і їхні родини не можуть їх стримати. Вони постійно відстежують в інтернеті графік поїздок знаменитості й чатують біля місць, де вона з’явиться. Якщо вони розминуться з нею, то кілька днів і ночей не їдять, не сплять і нескінченно ридають. Зазвичай усе, що їх цікавить в інтернеті й на телебаченні, стосується знаменитостей. Звісно, деякі люди приділяють увагу не лише одній знаменитості, а кільком – чоловікам і жінкам, молодим, середнього віку та літнім. Вони цікавляться зовнішністю цих знаменитостей, їхнім сімейним станом, статусом їхніх стосунків і їхнім приватним життям, сушачи голову над пошуком інформації про них. Вони сприймають фанатичне захоплення зірками як джерело задоволення й інтересу в житті, займаючись цим так, ніби це серйозна справа. У якому стані перебуває життя людини такого роду? Вона подібна до ходячого трупа: її думки, стан життя, а також повсякденна поведінка й те, у гарному вона настрої чи в поганому, повністю перебувають під впливом знаменитості, за якою вона ганяється та яку наслідує. Якщо знаменитість, за якою ганяються такі люди, вступає в романтичні стосунки, їм настільки тяжко, що вони на кілька днів і ночей утрачають бажання їсти й пити. Якщо знаменитість розходиться з коханою людиною, вони на сьомому небі від щастя, вони влаштовують бенкет, відкорковують шампанське та публікують дописи у Weibo, щоб відсвяткувати. Щоночі їм сниться, що вони разом зі знаменитістю, за якою ганяються, і вони бачать самі лише солодкі сни! Знаменитість, за якою вони ганяються, – це чоловік чи жінка їхньої мрії, і немає нікого, хто настільки приємний їхньому оку, як ця людина. Хіба стан їхнього життя не є ненормальним? (Є.) Вони дійшли до такого ступеня одержимості – хіба вони не опинилися під контролем злого духа? (Так і є.) Отже, чи є в людськості такого роду людей якийсь недолік, вада чи проблема? (У ній є проблема.) Їхній психічний стан трохи ненормальний. Нормальні люди іноді чують якісь новини про людей зі світу мистецтва, і, коли вони теревенять, то теж можуть мимохідь сказати про це кілька слів, але, повернувшись до реального життя, вони продовжують жити як завжди. Якщо така людина – мати, вона виконує свої зобов’язання матері, а якщо це батько, він виконує свої зобов’язання батька. На роботу, якою вони займаються, це нітрохи не впливає й не заважає їй. Якщо зірка, яка їм подобається, дає десь концерт, вони вважають, що їх це ніяк не стосується, продовжують жити своїм життям як завжди, і на них це ніяк не впливає. Хоча вони відчувають до цієї зірки певне захоплення, заздрість і легку симпатію, коли вони повертаються до реального життя, у них є свої незалежні думки, і їхнє власне життя й кар’єра, їхня власна віра, а також те, до чого їм слід прагнути, і шлях, яким їм слід іти, не зазнають геть ніякого впливу. Це наявність нормального мислення людськості та нормального психічного стану. Проте люди, які люблять фанатично захоплюватися зірками, у процесі цього вже втратили себе та здатність контролювати себе; вони повністю ведені цими так званими зірками – вони в них на повідку. Їхні думки та стан їхнього життя повністю контролюються та диктуються словами, вчинками й емоціями зірок. Це вже не просто проблема людськості – тут певна проблема з їхнім психічним станом. Їхні емоції стали ненормальними, стан їхнього повсякденного життя – хаотичним, і вони повністю втратили напрям. Усе їхнє життя складається лише з фанатичного захоплення зірками; фанатичне захоплення зірками – єдине, без чого вони не можуть обійтися на шляху свого існування. Поки вони живуть, вони насолоджуються фанатичним захопленням зірками, і вони покладаються на це, аби щодня коротати час. Якщо вони не віддаються фанатичному захопленню зірками, то вважають, що життя порожнє й безглузде, що вони живуть без жодної мети й напряму, у душі почуваючись розгубленими. Тому час від часу їм треба заходити в інтернет, щоб пошукати свіжі новини про те, як поживає улюблена знаменитість: що вона їсть і п’є, у якому стані зараз її життя, коли вона дасть концерт, як вона зіграла у своєму новому фільмі, у якому стані її шлюб, яка її сімейна ситуація, – час від часу вони шукають такі відомості, щоб скоротати час і заповнити своє порожнє, позбавлене напряму та ясності життя. Хіба вони не опинилися під повним контролем цих знаменитостей? Хіба вони не опинилися під контролем цього способу мислення чи віяння – фанатичного захоплення зірками? (Так і є.) То чи в такого роду людей іще є совість і розум? Вони збожеволіли, їхній психічний стан став ненормальним. Опинившись введеними в оману та стурбованими подібним зовнішнім віянням або явищем, вони втратили напрям і більше не знають, чи правильно вони чинять, а чи неправильно, – вони не знають, що для них добре, а що погано. Якщо інші намагаються їх відрадити, вони в корені цього не сприймають і не розуміють. Щоб потрапити на концерт зірки, яку вони боготворять, вони готові витратити зарплату за три-п’ять місяців і навіть здають у ломбард деякі цінні речі або позичають гроші, а після повернення мусять виплачувати борги. Вони платять таку ціну лише заради досягнення цієї своєї мети – фанатично захоплюватися зірками. Чи нормальні люди такого роду? (Ні.) Судячи зі ступеня одержимості та браку самоконтролю, до якого вони дійшли, такі люди вже втратили всю совість і розум і більше не можуть себе контролювати; їм абсолютно байдуже, скільки грошей вони витрачають і в яку далечінь їдуть заради фанатичного захоплення зірками. Отже, судячи із цих проявів, їх дуже важко класифікувати як нормальних людей. Не можна не сказати, що з їхньою людськістю є проблема: вони втратили раціональність. То чи їхня совість іще функціонує? Чи в них іще є совість? (Ні.) Тоді що ж це за люди? У них немає ні совісті, ні розуму; від їхньої людськості залишилася тільки порожня оболонка. Реальне життя нормальної людськості дедалі більше віддаляється від них. Їм дуже важко вписуватись у реальне життя, дуже важко заспокоюватись і займатися нормальними справами реального життя. У їхньому житті є лише одна-єдина справа – фанатично захоплюватися зірками. То хіба їхній духовний світ не перебуває під контролем цієї справи – фанатичного захоплення зірками? (Перебуває.) Зовні така людина виглядає як людина, але за сутністю хіба від неї не залишилася сама тільки порожня оболонка? (Так і є.) Що це за люди – ті, від кого залишилася тільки порожня оболонка? (Ходячі трупи.) Саме так, ходячі трупи. Чи є в них віра? (Ні.) Чи є в них якісь позитивні прагнення? (Ні.) Чи розуміють вони, що таке позитивні речі та що таке негативні речі, що справедливе та що нечестиве? (Ні.) Як побачити, що вони цього не розуміють? Зараз знамениті співаки та співачки на сцені носять дедалі відвертіші й спокусливіші наряди, а їхні рухи стають дедалі нечестивішими. Спостерігаючи за цим, глядачі, які фанатично захоплюються цими зірками, відчувають дедалі більше піднесення, вдоволення та сп’яніння. Зокрема, коли поп-зірка, трохи розпалившись, знімає одяг і кидає його глядачам, люди в натовпі геть божеволіють. Деякі так розбурхуються, що в них раптово зупиняється серце, і далі вони втрачають свідомість. Сцени фанатичного захоплення зірками аж настільки бурхливі! Іноді навіть трапляються тисняви, і деякі люди травмуються та втрачають життя, коли їх не вдається врятувати. Усе це трагедії, спричинені фанатичним захопленням зірками. Отримати травму та втратити життя внаслідок фанатичного захоплення зірками – скажи Мені, хіба таке життя не дешеве? Хіба воно варте хоч чогось? Судячи з емоцій цих людей, з того, що їм подобається, і зі сцен, які розбурхують їх до крику, чи знайомий цим людям сором? Чи знають вони, що таке позитивні та справедливі речі, а що таке нечестиві речі? (Ні.) Не знають. Нормальні люди, бачачи ці сцени, відчувають відторгнення: «Як світ став настільки злим? Це вкрай зле!». Але ці люди, які фанатично захоплюються зірками, бачачи такі сцени, почуваються щасливими, гордими, вдоволеними й задоволеними, вважаючи, що тепер у них немає про що шкодувати в цьому житті, і у відповідь на ці сцени вони кричать та із захватом вітають їх. Це показує, що в глибині душі вони не знають, що таке нечестиві речі, що таке справедливі речі, що таке позитивні речі та що таке негативні речі. Деякі фанатки співаків або акторів навіть переслідують свого улюбленого артиста аж до його дому, готові йому віддатися. Коли артист відмовляє, вони навіть лютують і обзивають його нікчемою. Хіба в таких людей узагалі є хоч якийсь сором? Хіба вони розуміють значення слів «почуття сорому»? Хіба вони розуміють, що таке позитивні речі та що таке негативні речі? (Ні.) Вони навіть не розуміють слів «почуття сорому». Коли артист відмовляє, вони ще й обзивають його. Хіба вони взагалі люди? Їм не те що бракує чогось у людськості – вони божевільні; вони нечисті духи та злі духи!

Серед різних груп людей завжди є частина, одержима фанатичним захопленням зірками. Такі люди, кажучи точно, – ходячі трупи, а якщо конкретно, то вони не люди. Вони розглядають зірок, які часто з’являються на сцені й на екрані, як об’єкт для гонитви та навіть вважають цю гонитву належною кар’єрою. Ось так вони марнують своє життя. Необхідно сказати, що в усьому суспільстві люди такого роду становлять особливу групу, більш-менш таку саму, як люди на дні суспільства, які не займаються тим, чим слід, – усі вони покидьки й нічого не варті! У них немає віри, немає позитивних прагнень, і в їхній людськості немає жодних позитивних потреб, жодних позитивних жадань, жодних позитивних речей. Хай який нечестивий, хай який темний світ мистецтва, їм це байдуже й не огидно; вони це приймають, схвалюють і на додаток нестямно цьому слідують. Що за люди ці особи? Можна сказати, що це непотріб. З точки зору духовного світу люди такого роду – нечисті духи та злі духи. Коли нечисті духи та злі духи перероджуються в людей, їм теж доводиться їсти й поводитися як нормальним людям, але вони не займаються тим, чим слід, і нітрохи не приймають істини, а лише люблять вишукувати людей тієї самої породи, щоб шукати задоволень, і бездіяльно пливуть за течією, чекаючи на смерть. Якщо вони не можуть бути задіяні у сфері мистецтва, то слідують за людьми в ній, і вони слідують за всілякими злими віяннями в ній, щоб задовольняти свої потреби. Тому, незалежно від того, у чому ці люди сильні, уже сам факт того, що в них є такі прагнення та що вони обирають такий шлях і такий спосіб життя в суспільстві, показує, що вони не хороші люди й не ті, хто може отримати спасіння. Причина, з якої Я кажу, що подібні люди не можуть отримати спасіння, полягає якраз у тому, що всередині їхньої людськості є «порожнеча». Це слово «порожнеча» треба брати в лапки. Чому? Тому що в їхній людськості немає позитивних речей, а натомість є все те, що мають нечисті духи та злі духи: слідування злу, шанування зла, слідування темряві та шанування темряви. Вони послідовники, які йдуть в авангарді злих віянь у всьому цьому злому суспільстві, а також передавачі цих віянь. Після того як різноманітні нечестиві облуди та різноманітні викривлені думки й погляди зі світу мистецтва передаються широким масам через комп’ютери, телевізори, журнали, газети, кіно, телебачення й інші форми, вони поступово циркулюють серед людей, а далі широко розповсюджуються. Серед цих людей саме ці фанати зірок – авангард у поширенні нечестивих думок, злих віянь і способів дій із різноманітних кіно- й телевізійних робіт і художніх творів. Вони – перша лінія ретрансляторів, які передають різноманітні нечестиві думки, різноманітні викривлені думки та погляди. Завдяки передачі цими людьми з вуст у вуста, завдяки їхнім конкретним діям і проявам широкі маси поступово схвалюють і приймають різноманітні нечестиві думки та злі віяння. Далі вони потроху зазнають їхнього формувального впливу та просочуються ними. Зрештою це призводить до того, що злі віяння, нечестиві думки, викривлені думки та погляди поступово закріплюються й набувають форми в межах різноманітних суспільних систем і серед різноманітних груп людей. Озираючись на минуле в плані шлюбу, коли люди досягали шлюбного віку, свахи знайомили та зводили їх. Шлюб також потребував згоди батьків обох сторін, після чого призначалася дата, і пара вступала до шлюбних палат. У суспільному контексті минулого більшість людей виявляла в питанні шлюбу між чоловіком і жінкою повагу й обачність. Вони розглядали шлюб як важливу подію та були здатні ставитися до нього серйозно й сумлінно. Особливо від власних дітей вони вимагали, щоб ті не були розпутними, не чинили кровозмішення та не займалися блудом, – цих вимог потрібно було дотримуватися. У більшості людей щонайменше було в душі це поняття. У такий спосіб, під стримуванням совісті своєї людськості, багато людей уникало лихих учинків, які полягали в блуді та безладних статевих зв’язках, що певною мірою захищало як чоловіків, так і жінок. Звісно, це також мало певний позитивний ефект і вплив на суспільний клімат. Однак у ході історичного розвитку та появи різних художніх творів постійно виникають усілякі думки та погляди, що пропагують сексуальне звільнення, свободу шлюбу тощо. З одного боку, окремі особи пропагують їх, а з іншого – суспільство ще більше підносить і широко розповсюджує їх за допомогою інтерпретацій і втілень у різноманітних художніх формах. Ці думки спочатку визнаються та приймаються тією частиною людей, які фанатично захоплюються зірками; інакше кажучи, їхня перша аудиторія – саме ці фанати зірок. Оскільки ці люди фанатично захоплюються зірками, вони швидко приймають і схвалюють ці думки, які пропагуються зірками на сцені, на екрані чи в певних художніх формах. Дуже схваливши їх, вони далі впливають у повсякденному житті на своїх дітей і на людей навколо. У такий спосіб одна людина передає ці думки десятьом, десять – сотні, сотня – тисячі, тисяча – десятку тисяч, з одного локального осередку розсіюючи ці думки до набагато ширшого охоплення. Протягом наступного року-двох люди висловлюють ці ідеї, і за п’ять-десять років вони досі їх висловлюють. За двадцять-тридцять років такі нечестиві думки дедалі більше набувають форми серед людей, дедалі ширше розповсюджуються в усіх куточках суспільства й дедалі глибше вкорінюються в душі кожної людини. Далі ці нечестиві думки та злі віяння поступово схвалюються людьми й поступово приймаються широкими масами, і люди дедалі більше потурають собі, дедалі більше розпускаються та стають дедалі нестриманішими в питаннях шлюбу та справ між чоловіками й жінками. Люди вважають, що це означає мати широкі погляди та широкий кругозір, що це ознака зрілої людськості – говорити про негативні речі так, ніби вони позитивні та правомірні. На цьому етапі злі віяння всього суспільства переживають різкий підйом, беруть гору та стають домінантним явищем. У більшості людей більше немає слушних думок і поглядів щодо шлюбу між чоловіком і жінкою та щодо стосунків між статями; вони вважають, що все це не має великого значення. Зокрема, гомосексуальність стає дедалі поширенішою; ба більше, позашлюбні зв’язки теж трапляються дедалі частіше, а отже, показник кількості розлучень стає дедалі вищим. Дедалі більше дітей також утрачають батьківську та материнську любов, живучи або в неповних сім’ях, або в сім’ях із вітчимом чи мачухою. Багато людей до вступу в шлюб мають партнерів протилежної статі й не вважають це ганебним – вони ще й думають, що це нормально, що так влаштоване суспільство та що в цьому немає нічого страшного. У всі часи нечестя – назавжди нечестя, а позитивні речі назавжди позитивні. Навіть якщо ти думаєш, що в цьому немає нічого страшного, причина тут у цьому злому віянні та в деградації цього суспільства – це спричинено тим, що люди розбещені сатаною, що їм було прищеплено нечестиві думки та злі віяння, що люди ними наповнені. Це зовсім не означає, що позитивні речі можна називати негативними або що негативні речі в наші дні можна перетворити на позитивні речі. Якщо ти так вважаєш, причина в тому, що ти не розумієш ані істини, ані того, що таке позитивні речі. Це зумовлено тим, що за цих обставин ти змушений приймати злі віяння та нечестиві думки як принципи й основу того, як ти поводишся. Це суспільство та це людство були глибоко розбещені саме в такий спосіб, мало-помалу. Тому в питанні широкого розповсюдження злих віянь і їхнього глибокого вкорінення в душах людей ці фанати зірок відіграють роль авангарду в поширенні злих віянь та нечестивих думок і поглядів. Вони ті, хто поширює все це з перших рук. Якщо ми скажемо, що це сатана розбещує людей, це буде трохи невизначено чи абстрактно. Проте якщо ми скажемо, що ці фанати зірок – фактичні поборники поширення думок і злих віянь сатани, це буде найточніше. Причина в тому, що вони – та група людей, яка найближча до світу мистецтва чи до різноманітних нечестивих думок і злих віянь, і вони – та частина людей, яка вступає в тісний контакт із цими кінозірками та знаменитими співаками. Без цих людей, які за ними ганяються, без їхньої одержимої підтримки ці так звані знамениті співаки та кінозірки не мали б такої величезної привабливості, такої величезної слави, такого величезного впливу й такої сили вводити в оману. Саме через те, що ці фанати зірок вихваляють і щосили наслідують їх, різноманітні злі віяння та нечестиві думки поширюються серед людей із надзвичайною швидкістю. Своїми конкретними діями ці люди говорять широким масам, що різноманітні нечестиві речі та різноманітні викривлені, нечестиві думки й погляди, які з’являються у світі мистецтва, – це те, що люди мають приймати, що все це цілком нормально та правомірно. Зрештою більшість людей поступово приймає ці нечестиві способи дій, думки та погляди. У результаті позашлюбні романи, безладні статеві зв’язки чи будь-які нечестиві думки, погляди та способи дій цих так званих відомих персон, знаменитих співаків і кінозірок применшуються, і ніхто не висловлює правильної думки та судження щодо цих речей. Тому, хай які розпутні ці відомі персони, знамениті співаки та кінозірки, їх не відсіюють і не засуджують – вони так і красуються на сцені. Це точно узгоджується з популярним висловом у суспільстві: «Сміються з бідняків, а не з повій». Це достовірний портрет деградації людства, а також її доказ. Бач, коли ти віриш у Бога й тебе заарештовують і ув’язнюють, люди глузують із тебе й дивляться на тебе зверхньо. Насправді вони теж знають, що ти не зробив нічого поганого: вірити в Бога – значить мати віру, хотіти бути хорошою людиною, хотіти потрапити до раю; віруючі жінки не продають свої тіла й не працюють повіями, а віруючі чоловіки не скоюють пограбувань, а живуть як люди з дотриманням правил. Однак людям ти не до вподоби. Якщо жінка – приваблива вродливиця та плутається з високопосадовцями й багатіями, щодня катається на розкішних машинах, то інші заздрять їй і захоплюються нею, кажучи: «Одначе ти не промах, у тебе все на мазі. Ти можеш заробляти гроші для своїх батьків, щоб вони могли їсти хорошу їжу й носити хороший одяг. Твоя зовнішність точно варта хороших грошей!». Але якщо ти маєш гарну зовнішність і одружуєшся з людиною, що вірить у Бога, вони з тебе сміятимуться. І не тільки сміятимуться з тебе – побачивши, що тебе переслідують, вони ще й стануть тебе цькувати. Хіба не так? (Так.)

Ніщо з того, що робить ця група, ці фанати зірок, не має жодного сенсу. Навпаки, ці дії стимулюють поширення сатаною нечестивих думок і злих віянь. Поглянь на сьогоденних фанатів зірок: деякі жінки виходять на сцену й одразу ж починають співати й танцювати, а, побачивши знаменитого співака, безмежно його боготворять. Це разюче відрізняється від того, якими були жінки сорокових-п’ятдесятих років. Говорячи словами невіруючих, жінки стали відкритими: відкритими в думках, відкритими в сексуальності – вони розкуті в обох цих сферах. Дехто каже: «Які нині часи? Хто ж буде все життя прив’язаний до одного чоловіка? Хто ж буде все життя прив’язаний до дітей? Треба шукати когось нового, поки є можливість! Треба ловити момент і отримувати задоволення!». Ти тільки поглянь, що за думки в цих людей – наскільки вони жахливі! Якщо віруючий у Бога теж так думає, чи це добрий знак? Якщо віруючий має такі думки й погляди, заздрить таким людям, боготворить їх і хоче бути такою людиною, хіба для нього це не вельми жахливо й небезпечно? (Так і є.) Не станемо поки що говорити про те, наскільки це жахливо й небезпечно. Уже з точки зору сутності цих людей вони глибоко в душі особливо заздрять цим зіркам, захоплюються ними та люблять їх. Від зірок вони можуть прийняти найрізноманітніші вчинки, найрізноманітніші думки та погляди. Хай які ці думки нечестиві, вони можуть їх прийняти. Вони вважають: «Саме так і треба поводитися – тільки це і є свобода. Усі думки та погляди повинні мати право на існування. Зрештою, у світі мають бути найрізноманітніші люди». У їхніх думках немає розрізнення між позитивним і негативним, немає розрізнення між правильним і неправильним. Хіба це не психічно ненормально? Якщо людина позбавлена здатності відрізняти правильне від неправильного через низький рівень, але все ж має почуття сорому, може дотримуватися чогось, якщо знає, що воно правильне, категорично не робитиме чогось, якщо знає, що воно неправильне, і може відчувати в душі огиду до чогось, якщо знає, що воно нечестиве, то це досі нормальна людина. Однак якщо вона чітко знає, що щось неправильне, що воно нечестиве, але при цьому не тільки не опирається йому, а й може прийняти його без вагань, та ще й заздрити і слідувати цьому, погрузаючи дедалі глибше, то це не людина, а ходячий труп. Вона пропаща й не може досягти спасіння. Тому не можна сказати, що в такого роду людей погана людськість, мало гідності, огидні моральні якості чи немає совісті й розуму, – проблема не в цьому. Найголовніша проблема в тому, що в них просто немає людськості. То що ж таке ці люди? Нечисті духи, злі духи та ходячі трупи. Вони пропагандисти, ретранслятори та розповсюджувачі різноманітних злих віянь і різноманітних нечестивих, викривлених думок і поглядів. Тут точно як із чумою: один носій вірусу розповсюджує його всюди, куди йде, і що більше місць він відвідує, то ширше розповсюджується вірус. Ці фанати зірок – усе одно що носії та розповсюджувачі вірусу, тому вони в жодному разі не представники людського роду – вони нелюди. Яке визначення так званих нелюдей? Воно полягає в тому, що ці люди – пропагандисти й поширювачі злих віянь, а також нечестивих думок і поглядів. Тепер зрозуміло? Якщо ти досі заздриш у душі цим зіркам або колись хотів стати людиною такого роду, кажу тобі: це шлях, з якого немає вороття. У жодному разі не старайся бути такою людиною! Якщо ти коли-небудь грав роль у кіно чи на телебаченні, якщо ти коли-небудь хотів стати кінозіркою чи відомою особистістю та планував слідувати цим шляхом, кажу тобі: негайно натисни на гальма й зупинись. Це не питання покарання чи нагороди. Це шлях, що веде до вічної погибелі, – у жодному разі не ступай на нього! Якщо ти через миттєву оману чи слабкість або миттєву заздрість і жагу хочеш слідувати за людиною такого роду, то послухай Моє застереження, послухай Моє напучування – негайно натисни на гальма. У жодному разі не вступай до цієї індустрії, у жодному разі не вступай до цих лав; у жодному разі не ставай одним із них. Якщо ти не можеш наполегливо йти правильним шляхом або робити значущі справи, тобі все одно не слід ставати поширювачем злих віянь та нечестивих думок і поглядів – це шлях, проклятий Богом. Отже, незалежно від того, яку роль ти колись грав у кіно чи на телебаченні, чи вважав ти себе важливою персоною, відомою персоною або якоюсь високопоставленою персоною, – незалежно від того, як ти себе позиціонував, – усе це відійшло в минуле, усе це було неправильно. Якщо тепер ти вже натиснув на гальма, то можна лише сказати, що на той час твій духовний зріст був незрілим і ти не розумів істини. У майбутньому в жодному разі не думай так і не йди тим шляхом. Якщо ти хочеш бути важливою чи відомою персоною, якщо ти хочеш, щоб інші боготворили тебе та слідували за тобою, то негайно замислись про слова, які Я сьогодні сказав. Для будь-якої людини вічна погибель – це лиха звістка, найгірша можлива звістка. Це шлях, проклятий Богом. У жодному разі не йди цим шляхом, у жодному разі не заплямовуй себе цим брудом. Ступити на цей шлях – це вічна погибель! Треба жити як людина з дотриманням правил, бо ти створена істота, представник створеного людства. Незалежно від того, яку роль ти відігравав у Божому домі, яку роботу в ньому виконував і який внесок зробив, зрештою ти мусиш визначити належне тобі місце. Що це за місце? Ти створена істота, представник створеного людства. Ти мусиш належно виконувати обов’язок створеної істоти. Твоє виконання обов’язку мусить відповідати стандарту й задовольняти Бога. Ти мусиш свідчити для Бога, популяризувати Божі слова, бути свідком для Бога й досягти спасіння. Це довічна відповідальність і повинність, від виконання яких тобі не дозволяє відмовитися твій обов’язок, а ще це шлях, який ти маєш обрати. Ти не маєш слідувати злим віянням сатани та бути розповсюджувачем і ретранслятором нечестивих думок і поглядів. Ці люди – виродки людства, злі духи й нечисті духи. Вони прокляті та приречені на вічну погибель! Якщо людина йде тією дорогою та навіть десять биків не можуть її відтягнути, то вона отримає по заслугах – доброго кінця в неї не буде. Тому ти завжди мусиш знати, що ти створена людина, мусиш знати, яке твоє місце, що тобі слід робити та яким шляхом іти. Це найважливіше. Чи є необхідність про це бесідувати? (Так.) Теми, що стосуються життєвих шляхів людей, дуже важливі. Час від часу вам слід слухати їх і роздумувати над ними. Це приносить користь і допомагає вашому життю-входженню й тому, щоб ви йшли правильним життєвим шляхом, – це має добрий, позитивний, конструктивний вплив на ці речі. Не забувайте цих слів.

На цьому сьогоднішню бесіду завершено. До побачення!

30 грудня 2023 року