Буття 9:11–13: «І Я укладу заповіта Свого з вами, і жодне тіло не буде вже знищене водою потопу, і більш не буде потопу, щоб землю нищити. І Бог промовляв: Оце знак заповіту, що даю Я його поміж Мною та вами, і поміж кожною живою душею, що з вами, на вічні покоління: Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею».

Після того, як Він створює все суще, влада Творця підтверджується та проявляється ще раз у заповіті веселки

Влада Творця завжди проявляється і застосовується серед усіх творінь, і Він не тільки керує долею всього, але й також керує людиною, особливою істотою, яку Він створив власноруч і яка володіє іншою структурою життя та існує в іншій формі життя. Створивши все суще, Творець не перестав виявляти Свою владу й силу; для Нього влада, із якою Він володарює над усім сущим і над долею всього людства, формально розпочалася тільки після того, як людство дійсно народилося від Його руки. Він мав намір керувати людством і правити людством; Він мав намір спасти людство й по-справжньому здобути людство, здобути людство, яке могло б керувати всім сущим; Він мав намір змусити таке людство жити під Його владою, а також знати Його владу й коритися їй. Отож, Бог почав офіційно виявляти Свою владу серед людей, використовуючи Свої слова, і почав використовувати Свою владу задля реалізації Своїх слів. Звичайно, Божа влада була продемонстрована у всіх місцях під час цього процесу; Я просто вибрав кілька конкретних, добре відомих прикладів, завдяки яким ви можете зрозуміти й пізнати унікальність Бога та Його унікальну владу.

Між уривком із Книги Буття 9:11–13 і наведеними вище уривками, що стосуються письмової згадки про створення Богом світу, існує схожість, але, разом із тим, є й різниця. У чому схожість? Схожість полягає в тому, що Бог використовує слова, щоб зробити те, що Він мав намір зробити, а різниця в тому, що цитовані тут уривки являють собою спілкування Бога з людиною, у контексті якого Він уклав заповіт із людиною та розповів людині про те, що містилося в цьому заповіті. Це застосування Божої влади відбулося під час Його діалогу з людиною, тобто до створення людства слова Бога були вказівками й наказами, даними творінням, яких Він мав намір створити. Але тепер був хтось, хто міг почути слова Бога, і тому Його слова були одночасно діалогом із людиною та пересторогою і настановою для людини. Більше того, Божі слова були заповідями, які містили в собі Його владу та які були виголошені всьому сущому.

Яку дію Бога описано в цьому уривку? У цьому уривку записаний заповіт, який Бог уклав із людиною після того, як знищив світ потопом; у ньому людині розповідається про те, що Бог більше не буде спричиняти такі руйнування у світі, і що на підтвердження цього Він створив знамення. Що це було за знамення? У Писанні сказано, що «Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею». Це первинні слова, сказані Творцем людству. Коли Він промовив ці слова, перед очима людини з’явилася веселка, і вона залишається аж до цього дня. Кожен бачив таку веселку, і коли ти її бачиш, чи ти знаєш, як вона з’являється? Наука не здатна ані довести це, ані визначити її джерело, ані встановити її місцезнаходження. Це тому, що веселка – це знамення заповіту, укладеного між Творцем і людиною; вона не вимагає наукового обґрунтування, вона не була створена людиною, і людина не здатна її змінити. Це продовження прояву влади Творця після того, як Він промовив Свої слова. Творець використав Свій власний особливий метод дотримання Свого заповіту з людиною і Своєї обіцянки, і тому використання Ним веселки як знамення заповіту, який Він уклав, є небесним указом і законом, який залишиться навіки незмінним, як відносно Творця, так і відносно створеного людства. Необхідно зазначити, що цей непорушний закон є ще одним істинним проявом влади Творця після створення Ним усього сущого, а також, що влада й сила Творця безмежні; використання Ним веселки як знамення є продовженням і розширенням влади Творця. Це була ще одна дія, виконана Богом за допомогою Його слів, а також знамення заповіту, який Бог уклав із людиною за допомогою слів. Він розповів людині про те, що Він вирішив здійснити, і в який спосіб це мало бути здійснено й досягнуто. У такий спосіб справа була звершена відповідно до слів із уст Бога. Тільки Бог володіє такою силою, і сьогодні, через кілька тисяч років після того, як Він промовив ці слова, людина все ще може дивитися на веселку, промовлену вустами Бога. Через ті слова, висловлені Богом, цей об’єкт залишається незмінним, таким самим аж до сьогодні. Ніхто не може прибрати цю веселку, ніхто не може змінити її закони, і вона існує виключно завдяки словам Бога. Це саме влада Божа. «Бог не кидає слів на вітер, і Його слово буде виконано, а те, що Він робить, триває вічно». Такі слова тут чітко проявлені, і це явна ознака й особливість влади й сили Божої. Такою ознакою або особливістю не володіє жодна зі створених істот, як не побачити її і в жодній із нестворених істот. Вона належить тільки унікальному Богові й відрізняє ідентичність і сутність, якими володіє тільки Творець, від ідентичності й сутності творінь. Водночас це ще й ознака та особливість, яку, окрім Самого Бога, ніколи не можуть перевершити жодні створені або нестворені істоти.

Укладання Богом Свого заповіту з людиною було надзвичайно важливим актом, який Він мав намір використовувати, щоб повідомити людині якийсь факт і розповісти їй Свою волю. Із цією метою Він застосував унікальний метод, використавши особливе знамення для встановлення заповіту з людиною, знамення, яке було обіцянкою заповіту, укладеного Ним із людиною. Отже, чи було укладання цього заповіту великою подією? Наскільки великою була ця подія? Саме в цьому полягає особливість заповіту: це не заповіт, укладений між окремими людьми або між групами людей, або між країнами; це заповіт, укладений між Творцем і всім людством, і він залишатиметься чинним до того дня, коли Творець знищить усе суще. Виконавець цього заповіту – Творець, який також є його хранителем. Коротше кажучи, увесь заповіт веселки, укладений із людством, був виконаний і досягнутий відповідно до діалогу між Творцем і людством та залишається таким аж до сьогоднішнього дня. Що ще можуть робити створіння, окрім як підкорятися, слухатися, вірити, цінувати, свідчити й хвалити владу Творця? Бо ніхто, окрім унікального Бога, не має сили, щоб укласти такий заповіт. Поява веселки вкотре є повідомленням людству й привертає його увагу до заповіту між Творцем і людством. У постійних явленнях заповіту між Творцем і людством людству демонструється не веселка або сам заповіт, а непорушна влада Творця. Повторювана поява веселки демонструє приголомшливі й чудесні вчинки Творця в прихованих місцях і одночасно є життєво важливим відображенням влади Творця, яка ніколи не зникне й ніколи не зміниться. Хіба це не вияв ще одного аспекту унікальної влади Творця?

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний I»