Наші брати й сестри, можливо, мають певне уявлення про послідовність, етапи та методи Божої роботи в материковому Китаї, але Я все ж думаю, що варто згадати їх або дати вам коротке резюме. Я просто скористаюся цією нагодою, щоб сказати те, що в Мене на серці, і не говоритиму про питання поза рамками цієї роботи. Сподіваюся, що брати й сестри зможуть зрозуміти Мій настрій, а також смиренно прошу всіх, хто читає Мої слова, зрозуміти та пробачити Мій малий духовний стан, недостатність Мого життєвого досвіду та нездатність гордо тримати голову перед Богом. І все ж Я відчуваю, що це просто об’єктивні причини. Словом, незважаючи ні на що, жодна людина, подія чи об’єкт не можуть зупинити нас від спілкування перед Богом, і Я сподіваюся, що наші брати й сестри зможуть приєднатися до Мене в наполегливішій роботі перед Богом. Я хотів би запропонувати таку молитву: «О Боже! Прошу, змилуйся над нами, щоб Я та Мої брати й сестри могли разом боротися під владою наших спільних ідеалів, бути вірними Тобі до самої смерті й ніколи ні про що не жалкувати!» Ці слова – Моє рішення перед Богом, але можна також сказати, що вони – Мій особистий девіз як плотської людини, яку використовує Бог. Я багато разів ділився цими словами в спілкуванні з братами й сестрами поруч зі Мною, і Я давав ці слова як послання тим, хто був біля Мене. Я не знаю, що про них думають люди, але хай там що, Я вважаю, що ці слова не тільки мають аспект суб’єктивного зусилля, але, більше того, містять і аспект об’єктивної теорії. Через це, можливо, у когось сформуються певні погляди, і для тебе було б добре взяти ці слова собі за девіз і подивитися, наскільки великим стане твій потяг любити Бога. У декого після прочитання цих слів складеться певне уявлення, і він подумає: «Як такі буденні, нормальні слова можуть створити в людей великий потяг любити Бога до самої смерті? До того ж це не має нічого спільного з темою “Шлях”, яку ми обговорюємо». Я визнаю, що ці слова, можливо, не особливо захопливі, але Я завжди думав, що вони можуть спрямувати людей на правильний шлях і дати їм змогу пройти всілякі випробування на шляху віри в Бога, не занепавши духом і не повернувши назад. Саме тому Я завжди ставлюся до них як до свого девіза. Сподіваюся, що люди теж ретельно їх обміркують. Однак Я не маю наміру примушувати всіх прийняти Мої особисті погляди – це лише пропозиція. Хай там що про Мене думають інші люди, Я вважаю, що Бог розуміє внутрішню динаміку в кожному з нас. Бог постійно працює в кожному з нас, і Його робота невтомна. Він працює в нас саме так, тому що ми всі народились у країні великого червоного дракона. Тим, хто народився в країні великого червоного дракона, пощастило здобути цю роботу Святого Духа. Будучи одним із них, Я суттєво відчуваю, наскільки Бог дорогоцінний, вартий поваги та гідний любові. Це Бог так піклується про нас. Те, що настільки відстала, консервативна, феодальна, забобонна й порочна імперія пролетаріату зуміла здобути від Бога таку роботу, показує, наскільки благословенні ми – ця громада людей заключного періоду. Я вірю, що всі брати й сестри, чиї духовні очі відкрилися для споглядання цієї роботи, заплачуть від цього сльозами радості. І хіба ти в той час не виразиш себе перед Богом у радісному танці? Хіба ти не вознесеш Богу пісню у своєму серці? Хіба ти в той час не покажеш Богові свою рішучість і не складеш перед Ним іншого плану? Думаю, саме так повинні робити нормальні люди, які вірять у Бога. Я вважаю, що всі ми, будучи людьми, повинні якось виражати себе перед Богом. Саме так мусить робити людина з почуттями. Якщо поглянути на духовний рівень кожного з нас і на те, де ми народилися, це показує, скільки принижень витерпів Бог, аби прийти до нас. Усередині нас може бути певне знання про Бога, але того, що ми знаємо, – що Бог такий величний, такий всевишній і такий шляхетний, – достатньо, щоб підкреслити, наскільки великими були Його страждання серед людства. Проте ці Мої слова досі невизначені, і люди можуть сприймати їх лише як букви та вчення, бо люди серед нас занадто заціпенілі й туподумні. Тому Мій єдиний варіант – ще більше старатися роз’яснювати це питання всім тим братам і сестрам, які готові це прийняти, аби Божий Дух зміг зворушити наші душі. Нехай Бог відкриє наші духовні очі, щоб ми змогли побачити ціну, яку Бог заплатив, зусилля, яких Він доклав, і енергію, яку Він нам присвятив.

Як один із тих, хто прийняв Божого Духа в материковому Китаї, Я глибоко відчуваю, наскільки наш духовний рівень недостатній. (Я сподіваюся, що це не викличе негативу в наших братів і сестер: така реальність ситуації.) У Своєму практичному житті Я чітко побачив, що все, ким ми є і чим володіємо, дуже відстале. Якщо говорити про головні аспекти, то це наша поведінка в житті та стосунках із Богом, а якщо говорити про другорядні аспекти, то це кожна наша ідея та думка. Усе це існує об’єктивно, і це важко приховати за допомогою слів або фальші. Тож коли Я про це говорю, більшість людей киває, визнає це та впевнена в цьому, якщо тільки їм не бракує здорового глузду: люди без нього не здатні прийняти ці Мої погляди. Можливо, Я занадто неввічливий, коли зухвало називаю цих людей справжніми звірами. Причина в тому, що в країні великого червоного дракона вони найнижчі з найнижчих, як-от свині чи собаки. Нікому більше настільки не бракує духовного рівня; такі люди не гідні постати перед Богом. Можливо, Мої слова занадто «нахабні». Представляючи Божого Духа, який у Мені працює, Я проклинаю таких звіроподібних, брудних створінь і сподіваюся, що це не знесилить Моїх братів і сестер. Не виключено, що серед нас немає таких людей, але якою б не була правда, Я вважаю, що із цими людьми треба розбиратися саме так. А ти як думаєш?

Імперія великого червоного дракона проіснувала кілька тисяч років, і весь цей час вона була порочною – і за те, що весь цей час вона опиралася Богові, її спіткали Божі прокляття та гнів, після чого прийшла Божа кара. Проклята Богом, ця країна постійно страждає від расової дискримінації та залишається відсталою. Країна, де ми народилися, кишить усілякими брудними демонами, які через це нестримно прагнуть до панування, – а це означає, що вони паплюжать тих, хто тут народився. Людські звички, звичаї, ідеї й поняття відсталі та старомодні, тому в людей виникають про Бога всілякі уявлення, яких вони поки що не зуміли позбутися. Зокрема, перед Богом люди чинять так, а за Його спиною – інакше, приймаючи поклоніння сатані за служіння Богу, що показує: такі люди найвідсталіші. Бог виконав у материковому Китаї стільки роботи та сказав стільки Своїх слів, але люди досі залишаються абсолютно заціпенілими й байдужими. Вони продовжують виконувати ту саму роботу, що й раніше, і нітрохи не розуміють Божих слів. Коли Бог проголосив, що ні майбутнього, ні надії немає, церква, яка жила в літній спеці, відразу ж упала в холодну зиму. На світ Божий було витягнуто справжню суть людей, і їхня колишня впевненість, любов і сила зникли безслідно. Жоден із них і сьогодні не відновив свої життєві сили. На словах вони кажуть, що люблять Бога, але в серці, хай там що, у них просто немає тієї любові, хоч вони й не наважуються нарікати. Про що це свідчить? Я думаю, що наші брати й сестри визнають цей факт. Нехай Бог просвітить нас, щоб усі ми змогли пізнати, наскільки Він гідний любові, полюбити нашого Бога до глибини сердець і виявити на своїх різних посадах ту любов, яку ми всі маємо до Бога; нехай Бог обдарує наші серця непохитною та щирою любов’ю до Нього – ось на що Я сподіваюся. Тепер, коли Я це сказав, Я відчуваю трохи співчуття до Моїх братів і сестер, які також народились у цій землі бруду, і тому в Мені зросла ненависть до великого червоного дракона. Він заважає нашій любові до Бога та вабить нашу жадібність до наших подальших перспектив. Він спокушає нас бути негативно налаштованими, опиратися Богові. Це саме великий червоний дракон обманював, розбещував і спустошував нас аж донині, настільки, що ми не в змозі відплатити своїми серцями за Божу любов. У наших серцях є прагнення до цього, але ми все одно безсилі. Усі ми – жертви великого червоного дракона. Ось чому Я ненавиджу його до глибини душі й не можу дочекатися, коли знищу його. Однак, якщо подумати, це було б марно та принесло б Богу тільки неприємності, тому Я знову повертаюся до цих слів: Я палко бажаю виконувати Його волю – любити Бога. Це шлях, який Я вибираю, – це шлях, яким Я, одне з Його творінь, повинен іти. Саме так Я повинен прожити Своє життя. Ці Мої слова йдуть від самого серця, і Я сподіваюся, що, прочитавши їх, Мої брати й сестри дещо збадьоряться, аби Моє серце здобуло трохи спокою, бо Моя ціль – виконувати Божу волю й так прожити осяйне, блискуче, змістовне життя. Так Я зможу померти без жалю, із серцем, сповненим задоволення й розради. Чи хотів би ти зробити так само? Чи ухвалив ти для себе таке рішення?

Те, що Бог здатен працювати в так званих «хворих людях Східної Азії», – це Його велика сила. Це Його смиренність і прихованість. Незважаючи на Його суворі слова до нас і кари, яким Він нас піддає, ми повинні від щирого серця хвалити Його за смиренність і любити Його за це до самого кінця. Люди, які вже кілька тисяч років зв’язані сатаною, продовжують жити під його впливом і не відкинули його. Весь цей час вони продовжують гірко шукати навпомацки й боротися. У минулому вони палили фіміам, схилялися перед сатаною та поклонялися йому, були міцно прив’язані до сімейних і світських зв’язків, а також соціальних взаємодій. Люди були не в змозі їх відкинути. Де знайти змістовне життя в такому суспільстві, де людина людині вовк? Те, що згадують люди, – це життя в стражданнях, і, на щастя, Бог спас цих невинних людей, узявши наші життя під Свою опіку та захист, щоб наші життя були радісні та більше не повнилися тривогами. Ми до цього часу продовжуємо жити під Його благодаттю. Хіба це не Боже благословення? Як хтось може мати нахабство висувати до Бога надмірні вимоги? Хіба Він так мало нам дав? Чи ви досі не задоволені? Думаю, для нас прийшов час відплатити за Божу любов. Можливо, ми зазнаємо чимало насмішок, наклепів, гонінь за те, що слідуємо шляхом віри в Бога, але Я вважаю, що це змістовно. Це славно, а не ганебно, і хай там що, ми тішимося багатьма благословеннями. У незліченні часи розчарувань Божі слова приносили розраду, і ми навіть не встигали помітити, як смуток ставав радістю. У незліченні часи нужди Бог приносив благословення, і Його слова нас забезпечували. У незліченні часи недуг Божі слова приносили життя: ми визволялися від небезпеки й опинялися з небезпеки в безпеці. Ти вже тішився стількома такими речами, сам того не розуміючи. Невже ти нічого із цього не пам’ятаєш?