Утілений Бог страждає від імені людини в обмін на її прекрасне місце призначення в майбутньому. Етап роботи, виконаний Ісусом, полягав у тому, щоб бути розп’ятим як образ гріховного тіла, стати жертвою за гріх, відкупити все людство, закласти фундамент для входження людини в прекрасне місце призначення. Він був розп’ятий і поніс на собі людський гріх, і відкупив людство від гріха. Іншими словами, Він послужив доказом того, що людині прощено її гріхи й вона може постати перед Богом, Він став розмінною монетою в битві з сатаною. Тепер, коли настали останні дні, Бог бажає завершити Свою роботу, закінчити цю епоху та повести тих, хто залишається, до прекрасного місця призначення. Бог знову став плоттю, і водночас із завоюванням, судом та очищенням людини Він страждає від імені людини та пропонує це як доказ і як факт для звільнення її від усякого болю; тобто Бог Сам свідчить про Себе, і Він використовує цей доказ, це свідчення, щоб перемогти сатану, щоб зганьбити дияволів, а також в обмін на прекрасне місце призначення людини.

Дехто каже: «Робота втіленого тіла – це однаково Божа робота. Це не робота плотського тіла; Дух Божий керує Ним ізсередини». Чи це правда? Ні. Раніше було сказано, що втілення Бога для виконання етапу роботи завоювання здійснюється з нормальної людської сутності; те, що ти бачиш, є нормальною людською сутністю, але насправді це працює Сам Бог; коли це плотське тіло працює, це насправді працює Сам Бог. Після такого пояснення та спілкування люди часто вважають, що плотське тіло є лише інструментом, зовнішньою оболонкою, що Він діє лише тоді, коли Дух Божий говорить і керує Ним ізсередини, і що Він не діє без цього керування; плотське тіло каже те, до чого Його спонукає Дух, і без такої спонуки Він нічого не каже. Чи це так? Ні. Коли Дух утілюється в плоті, Дух і плоть стають одним цілим. Діяння плоті є діянням Духа, діяння Духа є діянням плоті – тільки це можна назвати втіленням. Сьогодні одне з найвагоміших пояснень є таким: коли в останні дні Бог стає плоттю, з одного боку, Він приходить, щоб виконати роботу завоювання й завершити цю епоху. З іншого боку, плотське тіло, яке приходить, щоб відчути людський біль, – це Сам Бог, який приходить, щоб відчути людський біль; Божа плоть і Сам Бог – це одне ціле. Плотське тіло не є інструментом, яким люди Його вважають, не є лише оболонкою, ані, як вважають люди, якоюсь фізичною сутністю, якою можна керувати. Ця плоть є втіленням Самого Бога. Попереднє розуміння людей було надто поверховим. Якби спілкування відповідало людським уявленням, то люди були б схильні розділяти плоть і Дух, де плоть – це плоть, а Дух – це Дух. Це помилковий погляд. Так само людям було б легко мати уявлення.

Сьогодні люди також мають зрозуміти таке: Бог став плоттю, щоб відчути людський біль, але біль і недуги, яких зазнає втілення, – це не те, що Він повинен зазнавати. Деякі люди вважають, що оскільки Він має звичайну й нормальну плоть і є не якоюсь надприродною істотою, а звичайною людиною, то цей біль неминучий. Вони думають, що Він має терпіти людські головні болі й скрути, що Йому має бути жарко, коли людям жарко, і що Він мусить мерзнути нарівні з усіма, коли погода не тепла. Якщо ти так міркуєш, – значить, ти бачиш це звичайне й нормальне плотське тіло таким самим, як і в будь-якої іншої людини, без жодних відмінностей. Але справа в тому, що в скруті, якої зазнає це тіло, є сенс. Звичайні людські хвороби або інші скрути – це те, чого люди повинні зазнавати, це ті скрути, яких повинне зазнавати розбещене людство – це нормальний закон. Але з якою метою зазнає цих скрут плотське тіло Боже? Хіба те, що Ісуса прибили цвяхами до хреста, було чимось, що повинно було з Ним статися? Ісус був утіленням, Він був безгрішним, і за законами того часу та згідно з тим, що Він робив у той час, Він не мав бути розп’ятим – так чому ж Його розп’яли на хресті? Для того, щоб відкупити все людство. Усі скрути, яких зазнало нинішнє втілення, всі переслідування, які Його спіткали, – хіба всі вони сталися випадково? Чи були вони зумисне влаштовані Богом? Вони не були зумисне влаштовані, як і не сталися випадково; натомість вони відбулися згідно з нормальними законами. Чому Я так кажу? Тому що Бог помістив Себе серед людей, дав Собі свободу діяти в такий спосіб, і під час цієї роботи Він зазнав такого ж болю, як і людина. Якби Бог зумисне влаштував біль, то Він зазнав би лише кілька днів болю; більшу частину часу страждання не було б. Отже, страждання, яких зазнає Бог серед людей, коли Він працює, не були влаштовані зумисне, але Він також не зазнав трохи скрути ненавмисно; натомість Він прийшов, щоб відчути страждання, яке існує серед людей, Він помістив Себе серед людей, страждав так само, як і люди, і з Ним поводилися так само, без жодних винятків. Хіба Христа не переслідують так само, як переслідують вас? На вас полюють, а хіба на Христа не полюють так само? Людей мучать хвороби, а хіба Христос страждає менше? Він не є винятком. Хіба це не легко зрозуміти? Є також ті, хто вважає, що Бог повинен страждати після того, як прийшов працювати в країну великого червоного дракона, – і хіба це також не є хибним? Для Бога не стоїть питання – повинен чи не повинен Він страждати. Бог особисто сплачує ціну страждань серед людей, аби люди більше не страждали, а потім Він веде людину до прекрасного місця призначення, залишаючи сатану остаточно переконаним. Богові необхідно зазнати цього болю. Якби на цьому етапі роботи Він бажав не зазнати цього болю, а лише зрозуміти людський біль – і нічого більше, і використав би замість Себе кількох апостолів або людей, яких використовував Святий Дух, які б потім прозвітували Богові про біль, якого вони зазнали, або ж якби Він використав кількох особливих людей для свідчення та змусив би їх зазнати найболючіших для людей речей, то якби вони змогли пережити цей біль і свідчити про нього, сам сатана був би повністю переконаний, і в обмін на те, що вони роблять, людина не страждала б у майбутньому. Чи міг би Бог так зробити? Міг би, але тільки Сам Бог виконує роботу Самого Бога. Яким би піднесеним не було людське свідчення, воно не сягає вух сатани, який сказав би: «Якщо Ти став плоттю, чому б Тобі особисто не відчути людський біль?». Іншими словами, якби Бог не працював у такий спосіб, таке свідчення не було б дуже вагомим. Власна робота Божа має бути виконана Самим Богом, адже лише тоді вона буде реальною та практичною. І з цього етапу виконуваної Богом роботи також видно, що в усіх діях Бога є сенс, що в усьому тому болю, якого зазнає втілення, є сенс, що Він нічого не робить навмання, як і не виконує роботу, яка не приносить ніякої користі. Прихід утілення з метою працювати й відчувати людський біль є питанням не вибору, а крайньої необхідності: він є вкрай необхідним для людства й для майбутнього місця призначення людства, він здійснюється й повністю присвячується спасінню людини, здобуттю людини та приведенню людини в прекрасне місце призначення.

Істини, що стосуються втілення, слід обговорювати з різних точок зору:

1. Необхідність звичайної та нормальної плоті.

2. Практичний аспект роботи цієї звичайної та нормальної плоті.

3. Значення, – а це також означає необхідність, – приходу Бога серед людей, щоб відчути людський біль.

Чому Бог мусить особисто відчути людський біль? Хіба для Нього не нормально не робити цього? Тут є ще один аспект значення. Робота цієї звичайної й нормальної плоті здатна завойовувати й удосконалювати людей, але сутність людей та закони людського існування означають, що вони однаково житимуть у порожнечі, болю, муках і зітханнях, і що вони однаково залишатимуться нездатними уникнути своїх недуг. Наприклад, твоя любов до Бога досягла певного рівня, ти маєш певний досвід розуміння Бога, твої розбещені характери подолано, і Бог каже, що тебе вдосконалено та що ти є тим, хто любить Бога. Якщо Бог спасає людей до такої міри, а потім відходить, – якщо робота втілення на цьому закінчується, – то людські недуги, порожнеча, скорботи й проблеми плоті все ще існували б, а це означає, що Божа робота спасіння людей не була б завершеною. Людину може бути вдосконалено, людина може знати, любити Бога й поклонятися Йому, але чи здатна вона позбутися своїх недуг і розв’язати свої проблеми? Володіння істиною не може цього зробити. Ніхто ніколи не казав, що тепер, коли він володіє істиною, хвороби плоті більше його не мучать і не завдають йому страждань, – ніхто не здатен вилікувати такий біль. Ти можеш лише сказати: «Тепер життя для мене сповнене такого сенсу, але мені однаково боляче, коли я хворію». Чи це так? І чи є це відчуття справжнім? Отже, якби втілення виконувало тільки роботу завоювання й удосконалення людини, якби втілення лише робило людей досконалими й не позбавляло їх болю, якого зазнає їхня плоть, тоді весь біль, з яким стикаються люди на землі, людські хвороби, людські радощі й скорботи та особисті людські турботи – усе це було б нерозв’язним, і навіть якщо б ти дозволив людям прожити тисячу, десять тисяч років на землі, ці проблеми й питання народження, старості, хвороб і смерті не були б розв’язані. Бог прийшов, щоб відчути цей біль людини; відчувши його, Він розв’язує його в самому корені, і після цього людину не турбують питання народження, старості, хвороби або смерті. Ісус пережив смерть. Це втілення відчуває лише біль життя та хвороби (старість не обов’язково переживати, і в майбутньому люди не старітимуть). Після того, як Він відчув увесь цей біль, людський біль зрештою буде усунуто. Після того, як Бог зазнає всього болю від імені людини, Він матиме вагомий доказ, який зрештою буде обміняно на прекрасне місце призначення людства, усуваючи народження, старість, хворобу та смерть людини. Хіба в цьому немає сенсу? Отже, чи то життя, хвороба, скрута, чи то муки, втілення відчуває біль людини, і незалежно від того, про який аспект цього болю йдеться, втілення робить це від імені людини, слугуючи символом і пророчим знаком. Він пережив увесь цей біль, Він особисто його витерпів, аби людству більше не довелося від нього страждати. У цьому й полягає його значущість. Щойно людей удосконалено, вони здатні поклонятися Богові й любити Бога, і вони здатні діяти згідно з Божою волею, діяти згідно зі словом Божим, діяти згідно з Божими вимогами, після чого їхні проблеми розв’язуються й біль угамовується. У цьому й полягає значущість страждання Бога від імені людини, і воно дозволяє людям не лише поклонятися Богові на землі, а й звільнятися від терзань і обтяження цими недугами, звільнятися від питань народження, старості, хвороби та смерті, звільнятися від циклічності життя. Страждаючи та сприймаючи цей біль під час нинішнього втілення, Бог терпить ці речі від імені людини, і щойно Він їх витерпить, тим, хто залишиться, не потрібно буде страждати від цього болю, – що є пророчим знаком. Деякі безглузді люди запитують: «То Бог Сам-один робить усе це від імені людини?». Досить того, що Бог стає плоттю і страждає від імені людини, – кому ще потрібно це робити? Так відбувається тому, що Бог здатен усе робити Сам і може посісти місце будь-чого, Він здатен представляти всіх і Він може символізувати все суще, все, що є прекрасним, хорошим і позитивним. Що більше, тепер, коли Він реально та практично відчув людський біль, Він є ще досвідченішим, аби використовувати ще вагоміші свідчення й доказ, аби усунути весь майбутній біль людини.

Виконувана в такий спосіб робота двох етапів утілення завершується й стає чіткою лінією: від першого етапу втілення до цього етапу втілення робота цих двох етапів угамувала весь біль людського існування та страждання кожної окремої людини. Чому Бог мусить зробити це особисто у плоті? Перш за все, люди мають зрозуміти, звідки походить біль народження, старості, хвороби та смерті впродовж їхнього життя, і чому людина страждає від цих речей. Чи існували вони на момент створення людини? Звідки походять ці страждання? Ці страждання з’явилися після того, як людину спокусив сатана, і після того, як людина впала внаслідок розбещення сатаною. Біль людської плоті, проблеми, порожнеча та всі нещастя в людському світі – все це з’явилося після того, як сатана розбестив людину. Після того, як людину було розбещено сатаною, сатана почав терзати людину, і так людина падала дедалі нижче, її хвороба ставала дедалі серйознішою, її біль – дедалі сильнішим, і вона дедалі більше відчувала, що світ порожній і жалюгідний, що в цьому світі неможливо вижити, і що життя в цьому світі стає дедалі безнадійнішим. Отже, весь цей біль був принесений людині сатаною і падінням, спричиненим сатанинським розбещенням людини. Щоб повернути людей із рук сатани і дати їм прекрасне місце призначення, потрібно, щоб Бог особисто відчув цей біль. Навіть якщо люди не мають гріха, однаково є речі, які завдають їм болю, сатана все ще керує ними, все ще може маніпулювати ними і змушувати їх страждати від найсильнішого болю й терзань. І тому втілення, яке особисто відчуває цей біль, і повертає людей із лап сатани, і не дає їм більше страждати від болю, – хіба це не має глибокого сенсу? Коли Ісус прийшов, щоб виконати роботу відкуплення, зовні здавалося, що Він не дотримувався закону, але насправді це й було виконанням закону, це поклало край періоду Закону й відкрило період Благодаті, принісши милість і співчуття до людини, а згодом, коли Ісус був розп’ятий, це відпустило всі людські гріхи. Ісус використав Свою власну дорогоцінну кров, щоб дати людині право повернутися до Божого престолу. Можна сказати, що Він використав доказ і факт розп’яття, щоб відкупити людину. Хоча людські гріхи були прощені Богом, людина вже була занадто глибоко розбещена сатаною, її гріховна природа все ще залишалася, і вона продовжувала грішити й кидати виклик Богові. Це незаперечний факт, і тому Бог удруге став плоттю, щоб виконати роботу очищення людини від її гріховної природи, тобто Він судить і карає людину, щоб очистити її від її розбещеного характеру. Коли Бог уперше став плоттю, Він був розп’ятий за гріхи людства, Він відкупив людство, і людина повернулася до Бога. Коли Бог удруге став плоттю, Він прийшов завоювати людину, спасти людину шляхом завоювання її. Хоча багато хто прийняв роботу Божу й часто їсть і п’є слова Божі, вони все ще не знають Бога, вони не знають, де Він є, вони не впізнали б Його, навіть якби Він постав просто перед їхніми очима, і вони також схильні мати уявлення про Бога й хибне розуміння Його, а іноді їхній спосіб розгляду деяких речей є ворожим до Бога. Чому так відбувається? Тому що вони не розуміють істини, їм бракує правдивого знання про Бога. Коли люди мають знання про Бога, вони раді страждати й жити для Бога, але сатана все ще керує слабкостями всередині них, сатана все ще здатен змушувати їх страждати, злі духи все ще здатні діяти й спричиняти порушення всередині них, входити в них, робити їх несамовитими, і неспокійними, і вкрай неврівноваженими. У думках і свідомості людей є речі, які піддаються керуванню й маніпулюванню сатани. Тому іноді ти хворієш або буваєш занепокоєний, бувають моменти, коли ти відчуваєш, що світ спустошений або що немає сенсу жити, і навіть бувають моменти, коли ти можеш шукати смерті й хотіти вчинити самогубство. Тобто, цими стражданнями користується сатана, і вони є смертельною слабкістю людини. Те, що було розбещене й спаплюжене сатаною, все ще може бути використане сатаною; це та «ниточка», за яку сіпає сатана. Отже, в останні дні Бог ще раз став плоттю, щоб виконати роботу суду, і водночас із виконанням роботи завоювання Він страждає замість людини, сплачуючи ціну страждання у плоті, сплачуючи цю вартість, щоб усунути й подолати біль і смертельну слабкість у людині. Щойно Він поверне людину, сплативши ціну страждання серед людей, сатана більше не зможе керувати людиною, і людина повністю повернеться до Бога, і лише тоді вона цілковито належатиме Богові! Чому так буває, що ти можеш жити для Бога й поклонятися Богу, але не обов’язково цілковито належати Богові? Злі духи все ще можуть використовувати твої слабкі сторони, вони все ще можуть гратися з тобою, використовувати тебе, тому що люди занадто дурні. Деякі люди не можуть відрізнити, коли ними рухає Святий Дух, а коли їм надокучає злий дух. Вони навіть не можуть відрізнити роботу Святого Духа від роботи злих духів. Хіба це не смертельна слабкість? Коли працюють злі духи, немає жодної шпарини, яку б вони не використали. Вони можуть промовляти всередині тебе або тобі на вухо, або вони можуть непокоїти твій розум і порушувати твої думки, роблячи тебе нечутливим до дотику Святого Духа, не даючи тобі його відчувати, і тоді злі духи почнуть надокучати тобі, спричиняти безлад у твоїх думках і змушувати тебе втрачати здоровий глузд, навіть змушуючи твою душу залишити тіло. Це робота, яку злі духи провадять у людях, і люди перебувають у великій небезпеці, якщо вони не здатні розпізнати, чим це є насправді. Сьогодні Бог витерпів цей біль заради людини, і щойно людина отримає прекрасне місце призначення, вона не лише житиме для Бога, а й більше не належатиме сатані, і більше не матиме жодних «ниточок», за які її зможе сіпати сатана; думки, дух, душа й тіло людини – всі належатимуть Богові. Сьогодні твоє серце може бути обернене до Бога, але бувають моменти, коли ти не можеш не бути використаним сатаною, і тому, коли люди здобувають істину, вони здатні цілковито підкорятися й поклонятися Богові, але для них було б неможливо стати повністю вільними від сатанинського порушення, а ще більш неможливо для них було б не мати жодних недуг, адже тіла й душі людей спаплюжені сатаною. Душі людей – це нечисте місце, це місце, де оселився сатана, і місце, яким сатана користується. Сатана все ще здатний спричиняти порушення й керувати, не давати твоєму розуму бути ясним, заважати тобі бути здатним розпізнавати істину. Отже, те, що Бог став плоттю, аби відчути людський біль і постраждати від імені людини, є питанням не вибору, а крайньої необхідності!

Ви мусите розуміти, що Бог став плоттю двічі, щоб завершити роботу спасіння людства. Якби було тільки перше втілення, то було б неможливо цілковито спасти людство, адже перше втілення виконало роботу відкуплення й переважно, здавалося, розв’язало проблему прощення людських гріхів і зробило людину гідною постати перед Богом. Друге втілення виконує роботу суду, щоб вичистити людину від розбещеності й виправити розбещений характер людини, але однаково було б неможливо розв’язати проблему повної належності людини Богові. Крім того, друге втілення має ще відчути людський біль задля повного виправлення тієї частини людини, яку було розбещено сатаною, – остаточно, в корені розв’язуючи проблему людських страждань і терзань. Такими є етапи роботи двох утілень. Неможливо обійтися без одного з них. І тому ти не повинен легковажно ставитися до болю, якого зазнає втілення. Іноді Він плаче, іноді Йому болить і Він засмучений, а іноді Він здається слабким і пригніченим горем. Ти не повинен ставитися до цього легковажно, а тим більше не повинен мати про це жодних уявлень. Якщо ти таки маєш про це уявлення, то ти надзвичайно дурний і бунтівничий. Що більше, ти також не повинен вірити, що це те, від чого має страждати нормальна плоть; це ще більш хибно, і якщо ти таке кажеш, то ти зневажаєш Бога. Люди мусять розуміти, що біль, якого зазнають два втілення, є необхідним. Він є крайньою необхідністю не для Самого Бога, а для людства. Розбещеність людства настільки велика, що цього не можна не робити, це потрібно зробити для того, щоб розбещене людство цілковито спаслося. Люди мають побачити на власні очі те, як працює Бог. Усе, що Він робить, є відкритим, ні від кого не прихованим. Він не терпить потай, Сам по собі, боячись, що люди побачать і складуть собі уявлення. Він не ховається ні від кого, незалежно від того, довго вони вірували в Бога чи ні, старі вони чи молоді, здатні осягнути істину чи не здатні. Адже це доказ, і кожен може довести, що втілення Боже зазнало найбільшого болю, що Він справді витерпів біль людства. Він не просто страждав кілька днів від болю в місці, про яке ніхто не знає, Він не проводить більшу частину Свого часу в комфорті задоволення – це не так. Робота і страждання Христа ні від кого не приховані; Він не боїться, що ти будеш слабким, або що ти матимеш уявлення, або що ти перестанеш вірити. І про що свідчить той факт, що це ні від кого не приховано? Про те, що це має найвищий сенс! Утілення ніколи не залишається бездіяльним. Ти бачиш, що бувають моменти, коли Він не говорить, не видає ні звуку, але Він однаково працює, Він однаково страждає у Своєму серці! Чи усвідомлює це людина? Навіть коли люди це бачать, вони цього не розуміють. Деякі люди знають, що сьогодні Бог має звичайну й нормальну плоть, але чи знаєш ти, яку роботу сьогодні виконує ця звичайна й нормальна плоть? Ні, не знаєш. Твої очі бачать лише зовнішнє, ти не бачиш внутрішньої сутності. І тому, здавалося, скільки б років втілення не працювало офіційно, насправді Бог ніколи не мав ані хвилини спокою; хоча бувають моменти, коли Він ані не говорить, ані не видає ні звуку, ані не працює у великих масштабах, Його робота не припиняється, і Він усе ще страждає від імені людини. Коли деякі люди намагаються визначити, чи став Бог плоттю й чи є Він Христом, чи ні, вони дивляться на те, чи Бог говорить: якщо Він упродовж двох-трьох років не говорить, то Він не є Богом, і тоді вони поспішають геть і перестають вірити в Бога. Такі люди займають «вичікувальну» позицію щодо своєї віри в Бога і не мають знання про Бога. Можливо, є люди, які сьогодні «чекають і дивляться», і, бачачи, що Бог якийсь час не говорить, у своєму серці розмірковують: «Невже Дух Божий відійшов і зійшов на небо?». Чи хибно так думати? Не виносьте суджень легковажно. Якщо ти маєш уявлення або сумніви, молись до Бога, шукай істину, більше читай слово Боже – і всі ці проблеми буде розв’язано. Не розмежовуй сліпо питання «може, це або, можливо, інше» – ці твої слова «може» й «можливо» є оманами, і вони є думками диявола сатани! Божа робота не припиняється ні на мить. Він не відпочиває, Він повсякчас працює і завжди служить людству!

Сутність Христа потрібно розуміти в усіх аспектах. Як можна пізнати сутність Христа? Ключовим є те, що ти мусиш знати всю роботу, виконувану цим плотським тілом. Якщо ти віриш лише в те, що так діє Дух, а плоть – ні, вважаєш, що плоть просто керується Духом, то це неправильно! Навіщо казати, що страждання, розп’яття, завоювання всього людства й переживання людських страждань – це робота, виконувана Христом? Тому що Бог став людиною й працює серед людей. Дух і плоть працюють одночасно; це не так, як собі уявляють люди, коли плоть не говорить, а Дух змушує Його говорити – це не той випадок. Натомість існує велика свобода: Дух і плоть роблять одне й те саме; коли плоть бачить, що справу майже завершено, Дух теж бачить її так само. Вони працюють одночасно. Отже, так само неправильно казати, що фізичне тіло переважає. Що б означало те, що «фізичне тіло переважає»? Для цього є контекст: щойно Бог стає людиною, все, що бачить людина, є дією тіла, і тіло переважає під час утілення. У будь-якому разі Дух і плоть працюють одночасно. Ніколи такого не могло б бути, щоб Дух змушував плоть говорити, а плоть не бажала, або навпаки, щоб плоть бажала говорити, а Дух не давав слів. Такого ніколи б не було. Якщо люди в таке вірять, то вони помиляються – і є посміховиськом. Дух і плоть єдині. Дух утілений у плоті, тож як могло б таке статися, щоб Дух бажав говорити, а плоть не говорила? Або навпаки, щоб плоть бажала говорити, а Дух не давав слів? Такого не могло б бути. Боже втілення – це втілення Духа у плоті. Коли працює плоть, Він може говорити в будь-який час і в будь-якому місці, а це зовсім інше, ніж коли Дух Святий працює в людині. Тільки Святий Дух, утілений у плоті, є втіленням, і не може бути й мови про те, щоб Святий Дух відійшов. Коли Святий Дух працює в людях, то існує вибір і контекст. Якщо люди не шукають істини, якщо вони йдуть своїм власним шляхом, то Дух Святий залишає їх, і вони це відчують. У людському розумінні завжди присутня омана. Вони думають, що оскільки Божа робота досягла цього етапу, то Він більше не має слів, і що Він не міг би заговорити, навіть якби хотів. Чи це так? Бог може говорити в будь-який час, між Духом і тілом ніколи не існувало жодного розриву. Незалежно від того, яка робота чи аспект істини виражається, незалежно від того, з якого боку ти на це дивишся, це є втіленням Духа у плоті, Бог став людиною, а це означає, що весь біль, якого зазнає плоть, – це також Дух, який особисто переживає людський біль. У жодному разі не можна говорити про тіло і Дух нарізно. Істина втілення є найглибшою з усіх і вимагає від людей десяти чи двадцяти років досвіду, а то й цілого життя, перш ніж вони зможуть по-справжньому її пізнати.

Весна 1997 року