I

Як би Бог не гнівався на ніневітян, щойно вони оголосили піст і зодягли на себе мішковину й попіл, Його серце почало поступово пом’якшуватися, і Він почав змінювати Свій намір. За мить до того, як Він проголосив їм, що знищить їхнє місто – за мить до їхнього сповідання та покаяння у своїх гріхах, – Бог досі гнівався на них. Коли мешканці Ніневії здійснили низку покаянних вчинків, Божий гнів на них поступово перетворився на милість до них і прощення.

II

Лютий гнів виражається Богом у відповідь на лихі вчинки людей; Його гнів не має хиб. Боже серце зворушується у відповідь на покаяння людей, і саме це покаяння спричиняє зміну Його намірів. Коли Він зворушений, коли стається зміна Його намірів та коли Він проявляє до людини Свою милість і терпимість, усе це абсолютно бездоганне; усе це чисте, непорочне, незаплямоване й без жодних домішок. Божа терпимість – це просто терпимість, а Його милосердя – просто милосердя.

III

Його характер виявляє гнів або виражає милосердя й терпимість відповідно до різних проявів людини та її покаяння. Що б Він не відкривав і не виражав, усе це чисте й безпосереднє; воно відрізняється від сутності будь-якої створеної істоти. У рамках принципів дії, які висловлює Бог, Його думок та ідей, а також кожного рішення, яке Він ухвалює, і кожної дії, яку Він виконує, немає жодних недоліків чи вад.

зі «Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний II»