I

Усі ті, хто на словах визнає втіленого Бога, та не може практикувати істину покори втіленому Богу, зрештою будуть відсіяні й знищені. Ба більше, усі ті, хто на словах визнає видимого Бога, їсть і п’є висловлену Ним істину, але досі шукає невизначеного й невидимого Бога, навіть більше стануть об’єктами знищення. Ніхто з цих людей не зможе залишитися до часу спочинку, який прийде по завершенні Божої роботи, і жоден подібний до таких людей не залишиться до того часу спочинку. Люди, які від демонів, не практикують істину; їхня сутність полягає у спротиві Богові та бунтарстві проти Нього, і вони не мають ані найменшого наміру коритися Йому. Такі люди всі будуть знищені.

II

Те, чи маєш ти істину й чи опираєшся Богові, залежить від твоєї сутності, а не від зовнішності й не від того, як ти інколи можеш говорити або діяти. Те, чи буде людину знищено, чи ні, визначається її сутністю; це вирішується відповідно до сутності, що виявляється в поведінці людини та її прагненні до істини. Поміж усіх людей, які виконують роботу й роблять однаковий обсяг роботи, люди з доброю сутністю людськості, які мають істину, є тими, кому буде дозволено залишитися, а люди зі злою сутністю людськості, які бунтують проти видимого Бога, – це ті, хто стане об’єктами знищення. Уся Божа робота й слова, пов’язані з місцем призначення людства, належно поведуться з кожною людиною відповідно до її сутності; і не станеться ні найменшої помилки і, навіть більше, не буде зроблено жодної похибки. Людські почуття чи наміри змішуються, лише коли роботу виконують люди. Робота, яку робить Бог, найбільш доречна; Він у жодному разі не звинуватить жодну створену істоту хибно.

зі «Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до спочинку»