I

Шлях, яким ішов Петро, був шляхом успіху, який також був шляхом досягнення відновлення нормальної людськості й відновлення обов’язку створеної істоти. У своїй вірі в Бога Петро прагнув задовольнити Бога в усьому і прагнув коритися всьому, що виходило від Бога. Він був здатний прийняти кару й суд, а також переплавку, поневіряння і нестатки у своєму житті, не вимовляючи жодної скарги. Ніщо із цього не могло змінити його боголюбне серце. Хіба це – не найвища любов до Бога? Хіба це не було належним виконанням обов’язку створеної істоти? Чи в карі, суді, чи в поневірянні, ти можеш досягти покори аж до смерті, і це те, що має бути досягнуто створеною істотою, це – чистота любові до Бога.

II

Якщо людина може досягти цього, значить, вона є створеною істотою, яка відповідає стандарту, і немає нічого, що краще задовольняло б наміри Творця. Уяви, що ти здатен працювати для Бога, але ти не коришся Богу і не здатен по-справжньому любити Бога. Таким чином, ти не тільки не виконаєш обов’язок створеної істоти, але й будеш засуджений Богом, тому що ти – той, хто не володіє істиною, хто не здатний коритися Богу і хто бунтує проти Бога. Ти дбаєш лише про те, щоб працювати для Бога, а не про те, щоб застосовувати істину на практиці або пізнавати себе; ти не розумієш і не знаєш Творця, ти не коришся Творцеві і не любиш Його, і ти – той, хто від природи бунтує проти Бога. Саме із цих причин такі люди не подобаються Творцю.

зі «Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Успіх або невдача залежать від шляху, яким іде людина»