Нагірна проповідь

Блаженства (Матвія 5:3–12)

Сіль і світло (Матвія 5:13–16)

Закон (Матвія 5:17–20)

Гнів (Матвія 5:21–26)

Перелюб (Матвія 5:27–30)

Розлучення (Матвія 5:31–32)

Клятви (Матвія 5:33–37)

Око за око (Матвія 5:38–42)

Любіть ворогів своїх (Матвія 5:43–48)

Як давати милостиню (Матвія 6:1–4)

Молитва (Матвія 6:5–8)

Притчі Господа Ісуса

Притча про сіяча (Матвія 13:1–9)

Притча про кукіль (Матвія 13:24–30)

Притча про гірчичне зерно (Матвія 13:31–32)

Притча про закваску (Матвія 13:33)

Пояснення притчі про кукіль (Матвія 13:36–43)

Притча про скарб (Матвія 13:44)

Притча про перлину (Матвія 13:45–46)

Притча про невід (Матвія 13:47–50)

Заповіді

Матвія 22:37–39: «Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе».

Спершу розгляньмо кожну частину Нагірної проповіді. Що зачіпають усі ці різні частини? Можна з упевненістю сказати, що весь зміст цих різних частин більш піднесений, конкретний і наближений до життя людей, ніж норми періоду Закону. Говорячи сучасною мовою, зміст цих частин більше відповідає реальній практиці людей.

Почитаймо про такі конкретні питання: як тобі слід розуміти блаженства, що потрібно знати про закон, як правильно визначати гнів, як розбиратися з перелюбниками, як говорити про розлучення та які правила для нього діють, кому можна й кому не можна розлучатися, а ще про клятви, принцип «око за око», любов до ворогів, давання милостині тощо. Усе це стосується кожного аспекту практики віри людства в Бога та людського слідування за Богом. Деякі із цих практик застосовні й сьогодні, хоча вони поверховіші за те, що зараз вимагається від людей, – це досить елементарні істини, з якими люди стикаються у своїй вірі в Бога. Відколи Господь Ісус почав працювати, Він уже починав виконувати роботу над життєвим характером людей, але ці аспекти Його роботи ґрунтувалися на основі закону. Чи мали правила та способи висловлювання на ці теми щось спільне з істиною? Звісно! Усі попередні норми та принципи, як і ці проповіді в період Благодаті, були пов’язані з характером Бога, з тим, Хто Він є і чим володіє, і, звісно ж, з істиною. Незалежно від того, що висловлював Бог, який спосіб виявлення чи мову Він використовував, усе, що Він висловлює, має свою основу, походження та відправну точку в принципах Його характеру й у тому, Хто Він є і чим володіє. Це абсолютна правда. Тож навіть якщо ці речі, про які Він говорив, зараз здаються дещо поверховими, усе одно не можна сказати, що вони не є істиною, бо це були речі, вкрай необхідні людям у період Благодаті, щоб виконати Божу волю й досягти змін у своєму життєвому характері. Чи можеш ти сказати, що хоч якась із цих проповідей не відповідає істині? Ні, не можеш! Кожна з них є істиною, бо всі вони були Божими вимогами до людства; усі вони були принципами й рамками, які дав Бог, показуючи, як треба поводитися, і вони відображають Божий характер. Однак, виходячи з рівня тодішнього росту людей у житті, це було єдине, що вони здатні були прийняти й осмислити. Оскільки гріх людства ще не був знятий, це були єдині слова, які Господь Ісус міг промовити, і Він міг лише використовувати прості вчення, які містились у таких рамках, щоб говорити людям того часу, як вони повинні діяти, що повинні робити, на яких принципах і в яких рамках повинні вчиняти, як повинні вірити в Бога та виконувати Його вимоги. Усе це визначалося на основі духовного стану людства на той час. Людям, які жили за законом, було нелегко прийняти ці вчення, тому те, чого навчав Господь Ісус, мало залишатись у цих рамках.

Далі розгляньмо зміст різноманітних притч Господа Ісуса.

Перша – це притча про сіяча. Це дуже цікава притча; посів насіння – звичайна подія в житті людей. Друга – це притча про кукіль. Що таке «кукіль», знає кожен, хто сіяв зерно, і, безумовно, усі дорослі люди. Третя – це притча про гірчичне зерно. Усі ви знаєте, що таке гірчиця, чи не так? Якщо ні, можете подивитись у Біблії. Четверта – це притча про закваску. Власне, більшість людей знає, що закваска використовується для зброджування та що люди послуговуються нею в повсякденному житті. Усі наступні притчі – включно із шостою, про скарб, сьомою, про перлину, і восьмою, про невід, – були взяті з реального життя людей. Яку картину малюють ці притчі? Це картина того, як Бог стає звичайною людиною та живе поруч із людством, використовуючи мову життя, людську мову, щоб спілкуватися з людьми та забезпечувати їх тим, чого вони потребують. Коли Бог став плоттю й довго жив серед людства, переживши та побачивши різні способи життя людей, цей досвід став для Нього навчальним матеріалом, за допомогою якого Він перетворив Свою божественну мову на людську. Звісно, те, що Він бачив і чув у житті, також збагатило людський досвід Сина Людського. Коли Він хотів, щоб люди усвідомили якісь істини, зрозуміли певну Божу волю, Він міг удаватися до притч, подібних до наведених вище, щоб розповісти людям про Божу волю та Його вимоги до людського роду. Усі ці притчі були пов’язані із життям людей; поміж них не було жодної, яка б не мала стосунку до людського життя. Коли Господь Ісус жив із людьми, Він бачив, як хлібороби обробляють свої поля, і Він знав, що таке кукіль і що таке закваска; Він розумів, що люди люблять скарби, тому використовував образи скарбу та перлини як метафори. У житті Він часто бачив, як рибалки закидають неводи; Господь Ісус бачив ці й інші роботи, пов’язані з людським життям, і Він Сам теж пожив таким життям. Як і будь-яка інша звичайна людина, Він мав досвід щоденних людських справ і споживання їжі тричі за день. Він особисто пожив життям пересічної людини та спостерігав за життями інших. Коли Він спостерігав і особисто переживав усе це, Він думав не про те, як Він міг би жити добре, вільніше та комфортніше. Натомість на своєму досвіді справжнього людського життя Господь Ісус побачив тяготи в житті людей. Він побачив тяготи, убогість і журбу людей, які жили під владою сатани та жили гріховним життям під сатанинським розбещенням. Переживаючи людське життя особисто, Він також відчув на Своєму досвіді, наскільки безпорадними були люди, що жили серед розбещеності, побачив і пережив жалюгідні умови людей, які жили в гріху й утратили будь-який напрям серед тортур, яким їх піддавали сатана та зло. Коли Господь Ісус бачив усе це, як Він це бачив: Своєю божественною сутністю чи людською? Його людська сутність справді існувала та була дійсно жива; Він міг усе це бачити й переживати. Але, звісно, Він також бачив ці речі Своєю сутністю, тобто Своєю божественністю. Тобто Сам Христос, Господь Ісус, який був людиною, бачив це, і все, що Він бачив, змушувало Його відчувати важливість і необхідність роботи, яку Він взяв на себе в той час, коли жив у плоті. І хоча Він Сам знав, що відповідальність, яку Йому потрібно було взяти на себе в плоті, настільки величезна, і знав, наскільки жорстоким буде біль, з яким Він зіткнеться, але коли Він бачив людство безпорадним у гріху, коли Він бачив убогість їхнього життя та їхню немічну боротьбу під законом, Він відчував дедалі більшу скорботу й дедалі більше жадав спасти людство від гріха. З якими б труднощами Він не зіткнувся, якого б болю не зазнав, Він ставав дедалі рішучішим у своєму прагненні відкупити людство, яке жило в гріху. Можна сказати, що під час цього процесу Господь Ісус почав дедалі чіткіше розуміти, яку роботу Йому потрібно виконати й що Йому доручено. Він також дедалі більше прагнув завершити роботу, яку мав узяти на себе: узяти на себе всі гріхи людства та спокутувати їх, щоб люди більше не жили в гріху, а Бог водночас завдяки жертві за гріх зміг би простити гріхи людей, що дало б Йому змогу й далі розвивати Свою роботу спасіння людства. Можна сказати, що в серці Господа Ісуса було бажання віддати Себе за людство, принести Себе в жертву. Він також був готовий стати жертвою за гріх, бути прибитим до хреста, і Він дійсно прагнув завершити цю роботу. Побачивши жалюгідні умови людського життя, Він іще більше захотів виконати Свою місію якнайшвидше, не затримуючись ні на хвилину, ні навіть на секунду. Відчуваючи таку нагальність, Він не думав про те, наскільки великим буде Його власний біль, і не мав жодних побоювань щодо того, скільки принижень Йому доведеться витерпіти. У Його серці було тільки одне переконання: якщо Він принесе Себе в жертву, якщо Він буде прибитий до хреста як жертва за гріх, то Божа воля буде виконана, і Бог зможе розпочати нову роботу. Життя людства та його стан існування в гріху повністю зміняться. Його переконання й те, що Він був сповнений рішучості зробити, були пов’язані зі спасінням людини, і Він мав лише одну мету – виконати Божу волю, щоб Бог міг успішно розпочати наступну стадію Своєї роботи. Ось що тоді було в Господа Ісуса на думці.

Живучи в плоті, втілений Бог мав нормальну людську сутність; у Нього були емоції та раціональність звичайної людини. Він знав, що таке щастя, що таке біль, і коли Він бачив, що людство живе таким життям, Він глибоко відчував, що просто дати людям якісь вчення, забезпечити їх чимось або навчити чогось було б недостатньо, щоб вивести їх із гріха. І якби Він просто зробив так, щоб вони дотримувалися заповідей, це теж не відкупило б їх від гріха: лише коли Він узяв на Себе гріх людства та став подобою гріховної плоті, Він зміг вибороти свободу людства та взамін отримати для нього Боже прощення. Тож після того, як Господь Ісус став свідком життя людей у гріху та пізнав його на власному досвіді, у Його серці проявилося сильне бажання: дати людям звільнитися від їхнього тяжкого життя в гріху. Це бажання дедалі більше змушувало Його відчувати, що Він повинен піти на хрест і взяти на себе гріхи людства якнайраніше та якнайшвидше. Такими були думки Господа Ісуса в той час, після того як Він пожив із людьми та побачив, почув і відчув страждання їхнього життя в гріху. Те, що втілений Бог міг мати таку волю щодо людства, що Він міг показати й виявити такий характер, – хіба таке може бути в пересічній людині? Що побачила б пересічна людина, живучи в такому середовищі? Що б вона думала? Якби пересічна людина зіткнулася з усім цим, чи подивилася б вона на проблеми з піднесеної точки зору? Точно ні! Хоча зовнішній вигляд утіленого Бога точно такий, як у людини, і хоча Він засвоює людські знання та розмовляє людською мовою, а іноді навіть висловлює Свої ідеї людськими ж методами чи манерами мовлення, однак те, як Він бачить людей і бачить сутність речей, зовсім не таке, як розбещені люди бачать людство та сутність речей. Його точка зору та висота, на якій Він стоїть, недосяжні для розбещеної людини. Причина в тому, що Бог є істина, а плоть, у яку Він убраний, також має сутність Бога, і Його думки й те, що виявляється Його людською сутністю, також є істиною. Для розбещених людей те, що Він висловлює в плоті, є забезпеченням істини й життя. Це забезпечення призначено не для якоїсь однієї людини, а для всього людства. У серці будь-якої розбещеної людини є лише ті кілька людей, які з нею пов’язані. Вона дбає й турбується лише про цю жменьку людей. Коли на горизонті назріває лихо, вони в першу чергу думають про власних дітей, подружжя чи батьків. У найкращому випадку хтось більш співчутливий іще згадає якогось родича чи доброго друга, але чи простягаються думки навіть такої співчутливої людини далі того? Ні, ніколи! Адже, зрештою, люди є люди, і вони можуть дивитися на все тільки з висоти й точки зору людини. Однак утілений Бог абсолютно не схожий на розбещену людину. Якою б звичайною, якою б нормальною, якою б скромною не була втілена плоть Бога та навіть із яким би презирством люди на Нього не дивилися, Його думки та Його ставлення до людства – це те, чого не може бути в жодної людини, чого не може наслідувати жодна людина. Він завжди спостерігатиме за людством із точки зору божественності, з висоти Свого становища як Творця. Він завжди бачитиме людство крізь сутність і світогляд Бога. Він абсолютно не може бачити людство ні з низької висоти пересічної людини, ні з точки зору розбещеної людини. Люди дивляться на людство з людським баченням, і вони використовують як мірило такі речі, як людські знання, людські правила та теорії. Це перебуває в рамках того, що люди можуть бачити своїми очима, і в рамках того, що досяжне для розбещених людей. Коли Бог дивиться на людину, Він дивиться божественним баченням, і мірилом для Нього слугує Його сутність і те, Хто Він є і чим володіє. Ці рамки включають те, що люди бачити не можуть, і саме в цьому втілений Бог і розбещена людина є абсолютно різними. Ця різниця визначається різними сутностями людей і Бога – саме ці різні сутності визначають їхню ідентичність і становище, а також точку зору й висоту, з якої вони бачать речі. Чи бачите ви в Господі Ісусі прояв і виявлення Самого Бога? Можна сказати, що все, що робив і говорив Господь Ісус, було пов’язано з Його служінням і з власною Божою роботою управління, що все це було проявом і виявленням Божої сутності. Хоча Він справді мав людську подобу, Його божественна сутність і виявлення Його божественності незаперечні. Чи була ця людська подоба справді проявом людської сутності? Його людська подоба за самою своєю сутністю була абсолютно іншою, ніж людська подоба розбещених людей. Господь Ісус був утіленим Богом. Якби Він справді був одним зі звичайних розбещених людей, хіба Він міг би бачити життя людства в гріху з божественної точки зору? Категорично ні! У цьому й полягає відмінність Сина Людського від звичайних людей. Усі розбещені люди живуть у гріху, і коли хтось із них бачить гріх, то не відчуває із цього приводу нічого особливого; усі вони однакові, наче свиня, яка живе в багнюці й зовсім не думає, що це неприємно чи брудно, – навпаки, вона добре їсть і міцно спить. А якщо хтось прибере у свинарнику, то свині ще й буде незатишно, і вона недовго залишатиметься чистою. Незабаром вона знову валятиметься в багнюці, і їй буде цілком приємно, бо вона – брудна істота. Люди вважають свиней брудними, але якщо ти прибереш там, де живе свиня, їй не стане краще: тому ніхто й не тримає свиней у себе в хаті. Те, як люди дивляться на свиней, завжди відрізнятиметься від того, як почуваються самі свині, бо люди та свині різного роду. І оскільки втілений Син Людський – іншого роду, ніж розбещені люди, то тільки втілений Бог може стояти на висоті Божій, звідки Він бачить людину й усе суще з божественної точки зору.

А як же страждання, яких зазнає Бог, коли стає плоттю й живе серед людей? Що це за страждання? Чи розуміє хтось їх по-справжньому? Дехто каже, що Бог тяжко страждає, що, хоча Він Сам Бог, люди не розуміють Його сутності, а схильні завжди поводитися з Ним як із людиною, через що Він почувається ображеним і скривдженим: мовляв, із цих причин страждання Бога справді тяжкі. Інші кажуть, що Бог невинний і безгрішний, але страждає так само, як і люди, що Він терпить переслідування, наклепи та приниження нарівні з людьми; вони кажуть, що Він також терпить хибні уявлення та непослух Своїх послідовників, – тож вони кажуть, що страждання Бога справді незмірні. Так от, схоже, що ви не розумієте Бога по-справжньому. Власне, ті страждання, про які ви говорите, для Бога не вважаються справжніми стражданнями, бо є страждання більші за них. То що ж тоді для Самого Бога справжнє страждання? Що є справжнім стражданням для втіленої Божої плоті? Коли людство не розуміє Бога, для Нього це не вважається стражданням, і коли люди мають про Бога якісь хибні уявлення та не бачать у Ньому Бога, це теж не вважається стражданням. Однак людям часто здається, що Бог, напевно, зазнав великої несправедливості, що в той час, який Бог проводить у плоті, Він не може показати людству Свою особу та дозволити людям побачити Його велич, що Бог смиренно ховається в нікчемній плоті й що це, напевно, є для Нього великою мукою. Люди беруть до серця те в стражданнях Бога, що можуть зрозуміти й побачити, і спрямовують на Бога всіляке співчуття, і часто навіть трохи прославляють Його страждання. У реальності є різниця; існує розрив між тим, що люди розуміють у стражданнях Бога, і тим, що Він відчуває насправді. Правду кажу вам: для Бога, чи Він Дух Божий, чи втілена Божа плоть, описані вище страждання не є істинними стражданнями. То від чого ж насправді страждає Бог? Поговорімо про страждання Бога тільки з точки зору втіленого Бога.

Коли Бог стає плоттю, перетворюючись на пересічну, нормальну людину, живучи серед людства пліч-о-пліч із людьми, хіба Він може не бачити й не відчувати людські методи, закони, філософію життя? Які почуття в Нього викликають ці методи та закони життя? Чи відчуває Він у серці огиду? Чому б Він відчував огиду? Якими є людські методи та закони життя? На яких принципах вони ґрунтуються? На чому вони засновані? Методи, закони й таке інше, що стосується способу життя людства, – усе це створено на основі сатанинської логіки, знань і філософії. Люди, які живуть за такими законами, не мають ні людяності, ні правди – усі вони нехтують правдою та ворожі до Бога. Якщо ми подивимося на сутність Бога, то побачимо, що Його сутність прямо протилежна логіці, знанням і філософії сатани. Його сутність сповнена праведності, істини, святості та інших реалій усього позитивного. Як почувається Бог, що має цю сутність і живе серед такого людства? Що Він відчуває у Своєму серці? Хіба воно не повне болю? Його серце болить – болить так, що жодна людина не може ні зрозуміти цього, ні відчути. А причина полягає в тому, що все, із чим Він стикається й зустрічається, що Він чує, бачить і переживає, – це все розбещеність і зло людства, його бунт проти істини й опір їй. Усе, що походить від людей, є джерелом Його страждань. Тобто оскільки Його сутність не така, як у розбещених людей, то людська розбещеність стає джерелом Його найтяжчих страждань. Коли Бог стає плоттю, чи може Він знайти когось, хто мав би з Ним спільну мову? Такої людини не знайдеться серед усього людства. Не можна відшукати нікого, хто міг би спілкуватися з Богом або вести з Ним таку розмову, – як ти думаєш, що Бог відчуває із цього приводу? Усе те, що люди обговорюють і люблять, чого шукають і до чого прагнуть, пов’язане з гріхом і злими нахилами. Коли Бог стикається з усім цим, хіба це не відчувається як ніж у Його серці? Стикаючись із усім цим, хіба Він може мати в серці радість? Хіба Він може знайти розраду? Ті, хто живе з Ним, – люди, сповнені бунтарства та зла, то як же Його серце може не страждати? Наскільки насправді велике це страждання й кому до нього є діло? Хто звертає на нього увагу? І хто здатен його оцінити? Люди неспроможні зрозуміти Боже серце. Його страждання – це те, що люди особливо не здатні оцінити, а людська холодність і заціпеніння ще більше поглиблюють Божі страждання.

Є люди, що часто співчувають бідам Христа, бо в Біблії є вірш, який говорить: «Мають нори лисиці, а гнізда… пташки, Син же Людський не має де й голови прихилити…». Коли люди це чують, то беруть ці слова близько до серця та вірять, що це найтяжчі страждання, які терпить Бог, і найтяжчі страждання, які терпить Христос. Але якщо подивитися на це з точки зору фактів, хіба це так? Ні; Бог не вважає ці труднощі за страждання. Він ніколи не здіймав голосу проти несправедливості через труднощі Своєї плоті, і Він ніколи не вимагав Собі від людей відплати чи винагороди. Проте коли Він дивиться на все, що пов’язане з людством, розбещеним життям і злом розбещених людей, коли Він бачить, що людство перебуває в лапах сатани, ув’язнене сатаною та не може вирватися, що люди, які живуть у гріху, не знають, що таке істина, то Він не може терпіти всі ці гріхи. День у день Його огида до людей зростає, але Він змушений усе це терпіти. Таким є тяжке Боже страждання. Бог не може навіть повністю висловити голос Свого серця та Свої емоції серед Своїх послідовників, і ніхто з Його послідовників не може по-справжньому зрозуміти Його страждання. Ніхто навіть не намагається зрозуміти чи втішити Його серце, яке день у день, рік у рік, знов і знов терпить ці страждання. Що ви в усьому цьому бачите? Бог нічого не вимагає від людей взамін за те, що Він дав, але в силу Своєї сутності Він категорично не може терпіти людське зло, розбещеність і гріх, а натомість відчуває до людей граничну огиду й ненависть, через що Боже серце та Його плоть терплять безкінечні страждання. Чи ви це бачили? Найімовірніше, ніхто з вас не міг цього побачити, бо ніхто з вас не може по-справжньому зрозуміти Бога. Із часом ви маєте поступово відчути це на собі.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»