1. Ісус нагодовує п’ять тисяч

Івана 6:8–13: «Говорить до Нього Андрій, один з учнів Його, брат Симона Петра: Є тут хлопчина один, що має п’ять ячних хлібів та дві рибі, але що то на безліч таку! А Ісус відказав: Скажіть людям сідати! А була на тім місці велика трава. І засіло чоловіка числом із п’ять тисяч. А Ісус узяв хліби, і, подяку вчинивши, роздав тим, хто сидів. Так само і з риб, скільки хотіли вони. І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх: Позбирайте куски позосталі, щоб ніщо не загинуло. І зібрали вони. І дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдцям із п’яти ячних хлібів».

2. Воскресіння Лазаря прославляє Бога

Івана 11:43–44: «І, промовивши це, Він скричав гучним голосом: Лазарю, вийди сюди! І вийшов померлий, по руках і ногах обв’язаний пасами, а обличчя у нього було перев’язане хусткою… Ісус каже до них: Розв’яжіть його та й пустіть, щоб ходив…».

Серед чудес, сотворених Господом Ісусом, ми вибрали тільки ці два, тому що їх достатньо для ілюстрації того, про що Я зараз хочу поговорити. Ці два чуда справді дивовижні та яскраво представляють чудеса, які Господь Ісус творив у період Благодаті.

Спочатку розгляньмо перший уривок – «Ісус нагодовує п’ять тисяч».

Що за смисл стоїть за «п’ятьма хлібами та двома рибинами»? Скільки людей зазвичай можна було б нагодувати п’ятьма хлібинами та двома рибинами? Якщо міряти за апетитом пересічної людини, то цього вистачило б лише на двох. Це і є смисл образу «п’ятьох хлібів і двох рибин» у його найпростішому розумінні. Однак що цей уривок каже про те, скільки людей наїлися п’ятьма хлібами та двома рибинами? У Святому Письмі записано таке: «А була на тім місці велика трава. І засіло чоловіка числом із п’ять тисяч». Якщо порівнювати з п’ятьма хлібами та двома рибинами, п’ять тисяч – це багато? Про що свідчить те, що це число таке велике? З людської точки зору, розділити п’ять хлібів і дві рибини між п’ятьма тисячами людей було б неможливо, тому що людей непропорційно більше, ніж їжі. Навіть якби кожна людина з тих п’яти тисяч укусила тільки малесенький шматочок, цієї їжі все одно б не вистачило на всіх. Але тут Господь Ісус сотворив чудо: Він не тільки подбав про те, щоб п’ять тисяч людей змогли наїстися досита, але після цього ще й залишилася зайва їжа. У Святому Письмі сказано: «І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх: Позбирайте куски позосталі, щоб ніщо не загинуло. І зібрали вони. І дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдцям із п’яти ячних хлібів». Це чудо дало людям змогу побачити особу та статус Господа Ісуса, побачити, що для Бога немає нічого неможливого, і так вони узріли істину Божої всемогутності. П’яти хлібів і двох рибин вистачило, щоб нагодувати п’ять тисяч, але якби не було ні їх, ні якоїсь іншої їжі, чи зміг би Бог нагодувати п’ять тисяч людей? Безперечно, зміг би! Це було чудо, тому звісно, що людям воно видалося незбагненним, неймовірним і таємничим, але для Бога зробити таке – це дрібниця. Якщо для Бога це було чимось звичайним, то чому зараз вирізняти це для тлумачення? Тому що за цим чудом стоїть воля Господа Ісуса, яку людство ніколи раніше не розуміло.

Спершу спробуймо зрозуміти, що за людьми були ті п’ять тисяч. Чи були вони послідовниками Господа Ісуса? Зі Святого Письма ми знаємо, що вони не були Його послідовниками. Чи знали вони, ким був Господь Ісус? Точно ні! Принаймні вони не знали, що перед ними стоїть Христос, або, можливо, дехто знав лише, як Його звуть, і знав чи чув щось про Його діяння. Вони просто зацікавилися Господом Ісусом, коли почули розповіді про Нього, але точно не можна сказати, що вони слідували за Ним і тим більше розуміли Його. Коли Господь Ісус побачив ці п’ять тисяч людей, вони були голодні та могли думати лише про те, щоб набити шлунок, тож у цьому контексті Господь Ісус виконав їхнє бажання. Коли Він виконав їхнє бажання, що було в Нього на серці? Як Він ставився до цих людей, які хотіли тільки наїстися досита? У той час думки Господа Ісуса та Його ставлення були пов’язані з характером і сутністю Бога. Дивлячись на ці п’ять тисяч людей із порожніми шлунками, які хотіли тільки ситно поїсти, дивлячись на цих людей, сповнених цікавості й надії на Нього, Господь Ісус думав лише про те, щоб використати це чудо, аби дарувати їм благодать. Однак Він не плекав надії, що вони стануть Його послідовниками, бо знав, що вони просто хочуть повеселитися разом з усіма та наїстися досита, тому Він якнайкраще скористався тим, що мав, і п’ятьма хлібинами та двома рибинами нагодував п’ять тисяч людей. Він відкрив очі цим людям, яким подобалося бачити захопливі речі, які хотіли узріти чудеса, і вони на власні очі побачили те, що міг зробити втілений Бог. Хоча Господь Ісус скористався чимось матеріальним, щоб задовольнити їхню цікавість, у серці Він уже знав, що ці п’ять тисяч людей просто хочуть добре поїсти, тому Він не проповідував їм, та й узагалі нічого не говорив: Він просто дозволив їм побачити це чудо так, як воно відбулося. Він категорично не міг поводитись із цими людьми так само, як поводився зі Своїми учнями, які справді йшли за Ним, але в Божому серці Він править усіма творіннями, і Він бажав дозволити всім творінням, яких бачив, тішитися Божою благодаттю, коли це було потрібно. Навіть якщо ці люди не знали, хто Він, не розуміли Його, не мали якогось особливого уявлення про Нього чи вдячності до Нього навіть після того, як з’їли хліб і рибу, Бог на це не зважав: Він дав цим людям чудову нагоду потішитися Божою благодаттю. Дехто каже, що Бог принциповий у тому, що Він робить, що Він не опікується невіруючими, не захищає їх і, зокрема, не дозволяє їм тішитися Своєю благодаттю. Чи це справді так? У Божих очах, доки вони є живими творіннями, яких Він Сам створив, Він управлятиме ними, піклуватиметься про них і по-різному поводитиметься з ними, плануватиме для них і правитиме ними. Такими є думки Бога про все суще та ставлення до нього.

Хоча п’ять тисяч людей, які з’їли хліб і рибу, не збиралися слідувати за Господом Ісусом, Він не ставив до них жодних суворих вимог; коли вони наїлися, знаєте, що зробив Господь Ісус? Він прочитав їм хоч якусь проповідь? Куди Він пішов після того, як сотворив це? У Святому Письмі не сказано, ніби Господь Ісус щось їм говорив, а сказано лише те, що Він тихо пішов, сотворивши Своє чудо. То чи ставив Він до цих людей якісь вимоги? Чи була там ненависть? Ні, нічого такого не було. Він просто більше не хотів звертати уваги на цих людей, які не могли слідувати за Ним, і в той час Його серце боліло. Він бачив порочність людства та відчував, що людство Його відкидає, тож коли Він бачив цих людей і був з ними, Його засмучувала людська дурість і невігластво, Його серце боліло, і все, чого Він хотів, – це якнайшвидше покинути цих людей. У Своєму серці Господь не ставив до них жодних вимог, Він не бажав звертати на них уваги, ба більше – Він не бажав витрачати на них сили. Він знав, що вони не зможуть за Ним слідувати, але, незважаючи на все це, Його ставлення до них усе одно було цілком однозначним. Він просто хотів повестися з ними по-доброму, обдарувати їх благодаттю, і це дійсно було ставлення Бога до кожного творіння під Його владою: Він поводився з кожним створінням по-доброму, забезпечував і плекав його. Саме тому, що Господь Ісус був утіленим Богом, Він цілком природно виявив сутність Самого Бога та повівся із цими людьми по-доброму. Він поставився до них із прихильністю та терпимістю в серці, і з таким ставленням у серці Він виявив до них доброту. Як би ці люди не сприймали Господа Ісуса та яким би не був результат, Він поводився з кожним створінням відповідно до Свого становища Господа всього творіння. Усе без винятку, що Він виявляв, було Божим характером і тим, Хто Він є і чим володіє. Господь Ісус тихо зробив це й потім тихо пішов – який це аспект Божого характеру? Чи можна сказати, що це Божа любляча доброта? Чи можна сказати, що це Божа самовідданість? Чи здатна на таке звичайна людина? Точно ні! По суті, хто були ті п’ять тисяч людей, яких Господь Ісус нагодував п’ятьма хлібами та двома рибинами? Чи можна сказати, що це були люди, сумісні з Ним? Чи можна сказати, що всі вони були ворожі до Бога? Можна з упевненістю сказати, що вони категорично не були сумісні з Господом, а їхня сутність була категорично ворожою Богу. Але як Бог із ними повівся? Він скористався методом розрядки ворожості людей до Бога – цей метод називається «доброта». Тобто хоча Господь Ісус бачив у цих людях грішників, в очах Бога вони все ж таки були Його творінням, тому Він усе одно повівся із цими грішниками по-доброму. Такою є Божа терпимість, і ця терпимість визначається власною особою і сутністю Бога. Отже, це те, на що не здатна жодна людина, створена Богом: тільки Бог може так робити.

Коли ти зможеш по-справжньому оцінити Божі думки та ставлення до людства, коли ти зможеш по-справжньому зрозуміти Божі емоції та турботу про кожну створену істоту, ти зможеш зрозуміти ту відданість і любов, яка приділяється кожному з людей, створених Творцем. Коли це станеться, ти опишеш Божу любов двома словами. Що це за два слова? Хтось каже «самовіддана», а хтось – «доброчинна». Із цих двох слів «доброчинна» найменше підходить для опису Божої любові. Цим словом зазвичай описують великодушних або широко мислячих людей. Я гидую цим словом, бо воно говорить про роздачу благодійної допомоги навмання, без розбору, без огляду на принципи. Це надмірно сентиментальна схильність, властива нерозумним і непевним людям. Коли це слово використовується для опису Божої любові, неминуче виникає богохульний підтекст. У мене є два слова, які влучніше описують Божу любов. Що це за слова? Перше – «безмірна». Хіба це слово не викликає сильних асоціацій? Друге – «безмежна». За цими словами, якими Я описую Божу любов, стоїть реальне значення. У буквальному розумінні слово «безмірний» описує об’єм або місткість речі, але якою б великою ця річ не була, люди можуть торкнутися її та побачити. Це можливо, бо вона існує: це не абстрактний об’єкт, а щось таке, що може формувати в людей уявлення у відносно точний і практичний спосіб. На неї можна дивитися хоч із двовимірної перспективи, хоч із тривимірної, але уявляти її існування не потрібно, тому що це річ, яка справді реально існує. Хоча використання слова «безмірна» для опису Божої любові може видатися спробою кількісно виміряти Його любов, воно також дає відчуття того, що Його любов не піддається кількісній оцінці. Я кажу, що Божу любов можна виміряти, тому що Його любов не пуста й не вигадка з легенд. Натомість це щось спільне для всього під владою Бога, щось, чим тішаться всі творіння – різною мірою та з різних точок зору. Хоча люди не можуть ні побачити її, ні торкнутися, ця любов приносить поживу й життя всьому сущому, потроху проявляючись у житті, і вони беруть її до уваги та свідчать про Божу любов, якою тішаться в кожну мить життя. Я кажу, що Божу любов не можна виміряти кількісно, бо таємниця того, як Бог забезпечує і живить усе суще, є чимось, що людям важко збагнути, так само як і Божі думки про все суще, а особливо про людство. Тобто ніхто не знає крові та сліз, які Творець пролив заради людства. Ніхто не може осягнути, ніхто не може зрозуміти ні глибину, ні вагу любові Творця до людства, яке Він створив Своїми власними руками. Я описую Божу любов як безмірну, щоб допомогти людям оцінити та зрозуміти її широту й істинність її існування. Також Я роблю це, щоб люди могли глибше осягнути фактичне значення слова «Творець» і глибше усвідомити істинне значення найменування «творіння». Що зазвичай описують словом «безмежна»? Загалом цим словом називають океан або всесвіт, наприклад «безмежний усесвіт», «безмежний океан». Простір і тиха глибина всесвіту не підвладні людському розумінню; це те, що полонить уяву людей і викликає в них велике захоплення. Його таємничість і глибина видні оку, але недосяжні. Згадуючи про океан, ти думаєш про його широчінь: він здається безмежним, і ти відчуваєш його таємничість і величезну здатність вміщати всілякі речі. Ось чому Я описав Божу любов словом «безмежна»: щоб допомогти людям відчути, наскільки вона дорогоцінна, відчути глибинну красу Його любові й те, що сила Божої любові невичерпна й усеосяжна. Я використав це слово, щоб допомогти людям відчути святість Його любові, а також гідність і непорушність Бога, які виявляються через Його любов. Отже, як ви думаєте: чи підходить слово «безмежна» для опису Божої любові? Чи може Божа любов дорівнятися до цих двох слів – «безмірна» та «безмежна»? Безперечно! У людській мові лише ці два слова більш-менш влучні та відносно точно описують Божу любов. Чи ви так не думаєте? Якби Я сказав вам описати Божу любов, чи вжили б ви ці два слова? Найімовірніше, ні, бо ваше розуміння та цінування Божої любові обмежене рамками двовимірної перспективи й не піднялося на висоту тривимірного простору. Тож якби Я сказав вам описати Божу любов, ви відчули б, що вам бракує слів, а може, вам навіть відібрало б мову. Можливо, вам важко зрозуміти ці два слова, про які Я сьогодні говорив, а можливо, ви просто не згодні. Це свідчить лише про те, що ваше цінування та розуміння Божої любові поверхові й обмежені вузькими рамками. Я вже казав, що Бог самовідданий; ви пам’ятаєте це слово – «самовідданий». Невже Божу любов можна описати лише як «самовіддану»? Хіба це не завузькі рамки? Вам слід більше подумати над цим питанням, щоб ви могли щось із цього здобути.

Вище було розглянуто, що ми побачили про характер Бога та Його сутність із першого чуда. Хоча це така історія, яку люди читають уже кілька тисяч років, вона має простий сюжет і показує людям просте явище, однак у цьому простому сюжеті ми можемо побачити щось цінніше, а саме Божий характер і те, Хто Він є і чим володіє. Усе те, Хто Він є і чим володіє, представляє Самого Бога та є проявом Його власних думок. Коли Бог висловлює Свої думки, це виявлення голосу Його серця. Він сподівається, що знайдуться люди, які зможуть зрозуміти Його, пізнати Його й осягнути Його волю, почути голос Його серця й активно співпрацювати для виконання Його волі. Те, що зробив Господь Ісус, було безмовним виявленням Бога.

А тепер розгляньмо наступний уривок – «Воскресіння Лазаря прославляє Бога».

Які враження у вас залишилися після прочитання цього уривка? Значення цього чуда, яке сотворив Господь Ісус, було набагато більшим, ніж у попереднього, адже немає чуда приголомшливішого, ніж підняти мертву людину з гробу. У ту епоху те, що Господь Ісус таке зробив, було надзвичайно значущим. Оскільки Бог став плоттю, люди могли бачити лише Його зовнішній вигляд, Його практичну сторону та Його незначущий аспект. Навіть якщо деякі люди бачили й розуміли щось із Його характеру чи якісь особливі здібності, якими Він нібито володів, ніхто не знав, звідки прийшов Господь Ісус, ким Він був насправді за Своєю сутністю й на що ще Він насправді був здатний. Усе це було людству невідомо. Тож багато людей хотіло знайти докази, щоб відповісти на ці запитання про Господа Ісуса й дізнатись істину. Чи міг Бог зробити щось, щоб підтвердити Свою власну особу? Для Бога це була дрібниця – завиграшки. Він міг де завгодно й коли завгодно зробити щось таке, щоб підтвердити Свою особу та сутність, але Бог робив справи по-Своєму – з планом і поетапно. Він не робив нічого без розбору, а натомість шукав слушний час і слушну нагоду, щоб зробити щось таке, що Він дозволив би людині побачити, щось таке, що справді було просякнуте змістом. Так Він підтверджував Свою владу й особу. Отже, чи могло воскресіння Лазаря підтвердити особу Господа Ісуса? Розгляньмо такий уривок зі Святого Письма: «І, промовивши це, Він скричав гучним голосом: Лазарю, вийди сюди! І вийшов померлий…». Коли Господь Ісус це зробив, Він сказав лише одне: «Лазарю, вийди сюди!». Після цього Лазар вийшов із гробниці – і це сталося завдяки лише кільком словам, сказаним Господом. Під час цього Господь Ісус не ставив жертовника й не робив нічого іншого. Він просто сказав кілька слів. Як це назвати – чудом чи наказом? А може, це було якесь чаклунство? На перший погляд здається, що це можна було б назвати чудом, і якщо подивитися на це із сучасної точки зору, то, звісно, це все одно можна було б назвати чудом. Однак це, безумовно, не можна вважати такою магією, що начебто може повертати душі померлих до життя, і це абсолютно точно не було ніяким чаклунством. Правильно сказати, що це чудо було звичайнісіньким, крихітним виявом влади Творця. Такою є Божа влада й сила. Бог має владу зробити так, щоб людина померла, щоб її дух покинув тіло й повернувся в підземне царство чи кудись іще, куди йому належить. Час смерті людини й місце, куди вона потрапить після смерті, – це визначає Бог. Він може приймати ці рішення будь-коли та будь-де, і їх не обмежують ні люди, ні якісь події, ні об’єкти, ні простір, ні географічне розташування. Якщо Він хоче це зробити, Він може це зробити, бо Він править усіма речами та живими істотами, і все народжується, живе й гине за Його словом і Його владою. Він може воскресити мерця, і це Він теж може зробити коли завгодно та де завгодно. Це влада, яку має лише Творець.

Коли Господь Ісус робив такі речі, як воскресіння Лазаря з мертвих, Його метою було явити людям і сатані докази та дати людям і сатані зрозуміти: усе, що стосується людства, життя та смерть людства визначаються Богом, і хоча Він став плоттю, Він залишився володарем фізичного світу, який можна побачити, а також духовного світу, який люди бачити не можуть. Це було зроблено, щоб дати людському роду й сатані знати: ніщо в людському роді не підвладне сатані. Це було виявлення й демонстрація Божої влади, а також спосіб, у який Бог посилав усьому сущому повідомлення, що людське життя та смерть – у Божих руках. Воскресіння Лазаря Господом Ісусом було одним зі способів, у які Творець навчає й наставляє людство. Це була конкретна дія, під час якої Він скористався Своєю силою та владою, щоб наставити людство й забезпечити його. Це був спосіб, у який Творець без слів дав людству побачити ту істину, що Йому підвладне все суще. Це був спосіб, у який Він практичними діями показав людству, що немає спасіння, крім як через Нього. Цей безмовний засіб, яким Він наставляв людство, є вічним, незгладимим і приносить у людські серця потрясіння та просвітління, яке ніколи не згасне. Воскресіння Лазаря прославило Бога – це глибоко впливає на всіх Божих послідовників до одного. Воно міцно закріплює в кожній людині, яка глибоко осмислює цю подію, розуміння й бачення того, що тільки Бог може розпоряджатися життям і смертю людства. Хоча в Бога є така влада й хоча через воскресіння Лазаря Він послав повідомлення про Своє володарювання над життям і смертю людства, це не було Його першочерговою роботою. Бог ніколи не робить нічого беззмістовного. Абсолютно все, що Він робить, має велику цінність і є неперевершеною дорогоцінністю в скарбниці з коштовностями. Для Нього «підняти людину з гробу» аж ніяк не було б ні єдиною, ні першочерговою ціллю чи завданням у Його роботі. Бог не робить нічого беззмістовного. Воскресіння Лазаря як одинична подія достатнє для демонстрації Божої влади та підтвердження особи Господа Ісуса. Ось чому Господь Ісус більше не творив такого чуда повторно. Бог усе робить за Своїми власними принципами. Людською мовою можна було б сказати, що Бог займає Свій розум тільки серйозними питаннями. Тобто коли Бог щось робить, Він не відступає від мети Своєї роботи. Він знає, яку роботу хоче виконати на цій стадії та чого хоче досягти, і Він працює чітко за Своїм планом. Якби розбещена людина була на таке здатна, вона б тільки й думала, як би це виявити, щоб інші знали, яка вона грізна, і схилялися перед нею, щоб вона могла контролювати й поглинати їх. Це зло, що походить від сатани, і саме це й зветься розбещеністю. У Бога немає ні такого характеру, ні такої сутності. Мета Його вчинків – не показати Себе, а дати людству більше одкровень і настанов, і саме тому люди бачать у Біблії дуже мало прикладів випадків такого типу. Це не означає, що сили Господа Ісуса були обмежені чи Він не був на таке здатний. Просто Бог не хотів цього робити, тому що воскресіння Лазаря Господом Ісусом мало дуже практичне значення, а також тому, що першочерговою роботою Бога, який став плоттю, було не творити чудеса й не воскрешати людей із мертвих, а відкупити людство. Отже, велика частина роботи, яку виконав Господь Ісус, полягала в тому, щоб навчати людей, забезпечувати їх і допомагати їм, а такі події, як воскресіння Лазаря, були тільки невеликою частиною служіння Господа Ісуса. Ба більше, можна сказати, що «показухи» немає в Божій сутності, тож коли Господь Ісус не являв ще більше чудес, Він проявляв стриманість не навмисно, не через обмеження середовища та, звісно, не через брак сили.

Господь Ісус воскресив Лазаря з мертвих лише цими трьома словами: «Лазарю, вийди сюди!». Він сказав тільки це й більше нічого. Отже, що ж показують ці слова? Вони показують, що словами Бог може зробити що завгодно, зокрема й воскресити мерця. Коли Бог творив усе суще, коли Він творив світ, Він робив це словами, – вимовленими наказами, словами з владою, – і так було створено все суще, і так було виконано це діяння. Ці кілька слів, сказані Господом Ісусом, були такими ж, як і слова, сказані Богом, коли Він створив небо, землю і все суще; вони так само містили Божу владу та силу Творця. Усе суще утворилось і стоїть завдяки словам із уст Божих, і так само Лазар вийшов із гробниці завдяки словам із уст Господа Ісуса. Такою була влада Божа, виявлена та здійснена в Його втіленій плоті. Така влада та змога належали Творцю та Сину Людському, у якому здійснився Творець. Саме таке розуміння дав людству Бог, воскресивши Лазаря з мертвих. І на цьому ми завершимо наше обговорення цієї теми.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»