Прощення сімдесят разів по сім

Матвія 18:21–22: «Петро приступив тоді та запитався Його: Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз? Ісус промовляє до нього: Не кажу тобі до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи!».

Господня любов

Матвія 22:37–39: «Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе».

В одному із цих двох уривків говориться про прощення, а в іншому – про любов. Ці дві теми дуже добре висвітлюють роботу, яку Господь Ісус хотів виконати в період Благодаті.

Ставши плоттю, Бог привів із Собою стадію Своєї роботи, яка полягала в конкретних робочих завданнях і характері, який Він хотів виявити в тому періоді. У той проміжок часу все, що робив Син Людський, оберталося навколо роботи, яку Бог хотів виконати в той період. Він збирався зробити не більше й не менше того. Абсолютно все, що Він говорив, і кожен вид роботи, яку Він виконував, стосувалися цього періоду. Незалежно від того, чи Він це висловлював по-людськи, людською мовою, чи божественною мовою, незалежно від того, у який спосіб чи з якої точки зору Він це робив, Його метою було допомогти людям зрозуміти, що Він хоче зробити, яка Його воля та які Його вимоги до людей. Він міг використовувати різні засоби та різні точки зору, щоб допомогти людям усвідомити й пізнати Його волю, а також зрозуміти Його роботу спасіння людства. Тож ми бачимо, що в період Благодаті Господь Ісус більшу частину часу використовував людську мову, щоб висловити те, що Він хотів донести до людства. Ба більше, ми бачимо Його з боку звичайного провідника, який розмовляє з людьми, забезпечує їхні потреби та допомагає їм із тим, про що вони просять. Такий спосіб роботи був небачений у період Закону, що передував періоду Благодаті. Бог став ближчим і милосерднішим до людства, а також отримав більше змоги досягати практичних результатів як за формою, так і за способом. Метафора про те, щоб прощати людей сімдесят разів по сім, дуже добре прояснює це положення. Мета, яка досягається за допомогою числа в цій метафорі, полягає в тому, щоб дати людям зрозуміти намір Господа Ісуса в той час, коли Він це говорив. Його намір полягав у тому, щоб люди прощали інших не раз, не два та навіть не сім разів, а сімдесят разів по сім. Яка ідея стоїть за образом «сімдесяти разів по сім»? Вона полягає в тому, щоб змусити людей зробити прощення власним обов’язком, чимось таким, чого вони повинні навчитися, і «шляхом», яким вони повинні слідувати. Навіть якщо це була просто метафора, вона слугувала висвітленню важливого моменту. Вона допомогла людям глибоко оцінити те, що Він мав на увазі, і знайти правильні шляхи, принципи та стандарти практики. Ця метафора допомогла людям отримати чітке розуміння й дала їм правильне уявлення про те, що потрібно вчитися прощенню та прощати скільки завгодно разів, не висуваючи жодних умов, а ставлячись до інших із терпимістю та розумінням. Коли Господь Ісус це говорив, що було в Його серці? Чи справді Він мав на думці конкретне число «сімдесят разів по сім»? Ні, не мав. Чи визначено десь конкретну кількість того, скільки разів Бог прощатиме людину? Є багато людей, яким дуже цікаве згадане тут «число разів», які справді хочуть зрозуміти походження та значення цього числа. Вони хочуть зрозуміти, чому з уст Господа Ісуса прозвучало саме це число; вони вірять, що в цього числа є глибший прихований зміст. Але насправді це Бог просто скористався фігурою людського мовлення. Будь-який прихований зміст або значення повинні розглядатися разом із вимогами Господа Ісуса до людства. Коли Бог іще не став плоттю, люди не розуміли багато з того, що Він казав, бо Його слова виходили з повної божественності. Контекст сказаного Ним і Його точка зору були невидимі та недосяжні для людства; вони були висловлені з духовного світу, який люди бачити не могли. Адже люди, що жили в плоті, не могли проходити крізь духовний світ. Але після того, як Бог став плоттю, Він заговорив до людства з точки зору людської сутності, і Він вийшов із духовного світу й перейшов його межі. Він зміг виявляти Свій божественний характер, волю та ставлення через речі, які люди здатні були уявити й бачили у своєму житті, через речі, з якими люди стикалися, і Він зміг використовувати для цього методи, які люди здатні були прийняти, мову, яку вони здатні були зрозуміти, і знання, яке вони здатні були осягнути, щоб таким чином людство змогло зрозуміти й пізнати Бога, збагнути Його намір і стандарти, відповідності яким Він вимагав, у межах людського розуму та в міру їхньої здатності. Таким був метод і принцип Божої роботи в людстві. Навіть якщо Божі шляхи та принципи Його роботи в плоті переважно були досягнуті через людську природу чи її засобами, це справді дало результати, яких не можна було досягти роботою безпосередньо в божественній сутності. Робота Бога в людській сутності була більш конкретна, автентична та цілеспрямована, Його методи були набагато гнучкішими, і за формою ця робота перевершила виконану в період Закону.

Далі поговорімо про любов до Господа й те, що потрібно любити свого ближнього, як самого себе. Чи це щось таке, що прямо висловлюється в божественній сутності? Точно ні! Усе це Син Людський говорив у людській сутності; лише люди могли б сказати щось на кшталт: «Люби свого ближнього, як самого себе», і «Люби інших так само, як дорожиш власним життям». Така манера спілкування є виключно людською. Бог так ніколи не говорив. Принаймні Бог у Своїй божественній сутності не має висловів такого типу, бо Йому не потрібні постулати на кшталт «люби свого ближнього, як самого себе», щоб регламентувати Свою любов до людства, адже любов Бога до людства є природним виявленням того, Хто Він є і чим володіє. Коли ви чули, щоб Бог говорив щось на кшталт: «Я люблю людство, як Самого Себе»? Ви такого не чули, бо любов – це частина Божої сутності й того, Хто Він є і чим володіє. Любов Бога до людства, Його ставлення й те, як Він поводиться з людьми, є природним виявленням і проявом Його характеру. Йому не потрібно свідомо робити це в певний спосіб або свідомо слідувати певному методу чи моральному кодексу, щоб досягти любові до ближнього, як до Самого Себе: Він уже має таку сутність. Що ти в цьому бачиш? Коли Бог працював у людській сутності, багато Його методів, слів та істин виявлялися по-людському. Але водночас виявлялися Божий характер, воля й те, Хто Він є і чим володіє, щоб люди пізнали та зрозуміли їх. Те, що вони пізнали та зрозуміли, якраз і було Його сутністю й тим, Хто Він є і чим володіє, що й відображає притаманні Самому Богу ідентичність і статус. Тобто Син Людський у плоті якнайбільше та якнайточніше показав притаманні Самому Богу характер і сутність. Людська сутність Сина Людського не тільки не була перешкодою чи перепоною для спілкування та взаємодії людини з Богом небесним – фактично вона була єдиним каналом і єдиним мостом для встановлення зв’язку людства з Господом творіння. Отже, чи не відчуваєте ви зараз, у цей момент, що між природою та методами роботи, яку виконував Господь Ісус у період Благодаті, і нинішньою стадією роботи є багато схожого? На цій поточній стадії роботи для виявлення Божого характеру теж використовується багато людської мови, а для висловлення волі Самого Бога застосовується багато висловів і методів із повсякденного людського життя та людських знань. Коли Бог стає плоттю, незалежно від того, з людської точки зору Він говорить чи з божественної, великий обсяг Його мови та методів виявлення приходить через людську мову та методи. Тобто коли Бог стає плоттю, для тебе це найкраща можливість побачити Божу всемогутність, Його мудрість і пізнати кожний реальний аспект Бога. Коли Бог став плоттю, поки Він ріс, Він зрозумів, вивчив і засвоїв певний обсяг людських знань, здорового глузду, мови та способів виявлення в людській сутності. Утілений Бог володів цими аспектами, що пішли від людей, яких Він створив. Ці аспекти стали знаряддями Бога в плоті для виявлення Його характеру та Його божественності й, коли Він працював серед людей, дали Йому змогу зробити Свою роботу доречнішою, автентичнішою й достовірнішою з людської точки зору та з використанням людської мови. Завдяки цьому Його робота стала доступнішою та зрозумілішою для людей, що забезпечило бажані Богу результати. Хіба для Бога не практичніше так працювати в плоті? Хіба це не Божа мудрість? Коли Бог став плоттю, коли Божа плоть зуміла взяти на себе ту роботу, яку Він хотів виконати, саме тоді Він став практично виявляти Свій характер і Свою роботу, і саме тоді Він зміг офіційно розпочати Своє служіння як Син Людський. Це означало, що між Богом і людиною більше не буде «розриву поколінь», що Бог незабаром припинить Свою роботу спілкування через посланців і що Сам Бог зможе особисто виявляти в плоті всі слова й роботу, які захоче. Це також означало, що люди, яких Бог спасає, стали ближчими до Нього, що Його робота управління вийшла в нову площину та що все людство ось-ось мало зіткнутися з новою епохою.

Кожен, хто читав Біблію, знає, що після народження Господа Ісуса відбулося багато подій. Найбільшою із цих подій було полювання, яке на Нього відкрив цар дияволів, удавшись до таких крайнощів, що в місті було вбито всіх дітей віком до двох років. Очевидно, що Бог пішов на великий ризик, ставши плоттю серед людей; очевидна й велика ціна, яку Він заплатив за завершення Свого управління спасінням людства. Очевидні також великі надії, які Бог покладав на Свою роботу в плоті серед людства. Коли Божа плоть змогла взяти на себе роботу серед людей, що Він відчув? Люди мають бути спроможні певною мірою зрозуміти це, чи не так? Щонайменше Бог був щасливий, бо зміг почати виконання Своєї нової роботи серед людства. Коли Господь Ісус був охрещений і офіційно почав роботу з виконання Свого служіння, Боже серце переповнювала радість, адже після стількох років очікування й підготовки Він нарешті зміг убратись у плоть звичайної людини та почати Свою нову роботу у вигляді людини з плоті та крові, яку люди могли побачити й до якої могли доторкнутися. Він нарешті зміг говорити з людьми в особі людини, віч-на-віч і від серця до серця. Бог нарешті зумів зустрітися з людством віч-на-віч за допомогою людських звичаїв і людської мови; Він зміг забезпечувати людство, просвіщати його й допомагати йому, використовуючи людську мову; Він зміг їсти з людьми за одним столом і жити з ними в одному просторі. Він також зміг бачити людей, речі й усе інше так, як це бачать люди, і навіть їхніми власними очима. Для Бога це вже була перша перемога в Його роботі в плоті. Також можна сказати, що це було виконанням великої роботи – і цьому, звісно, Бог був радий найбільше. Відтоді Бог уперше відчув від Своєї роботи серед людства певну розраду. Усі події, що відбулися, були дуже практичними та природними, а втіха, яку відчував Бог, була дуже правдивою. Для людства кожен раз, коли звершується нова стадія Божої роботи, і кожен раз, коли Бог відчуває вдоволення, – це нагода наблизитися до Бога й до спасіння. Для Бога це також початок Його нової роботи, просування вперед у Його плані управління, ба більше – це час, коли Його наміри наближаються до повного здійснення. Для людства поява такої нагоди щаслива й дуже добра; для всіх, хто очікує Божого спасіння, це знаменна та радісна звістка. Коли Бог виконує нову стадію роботи, то Він має новий початок, і коли ця нова робота й новий початок упроваджуються та вводяться серед людства, результат цієї стадії роботи в цей час уже визначений і здійснений, а Бог уже побачив її кінцевий наслідок і плід. Саме в той час ці наслідки приносять Богу вдоволення, і, звісно, саме тоді Його серце радіє. Бог заспокоюється, бо у Своїх очах Він уже побачив і визначив тих людей, яких шукає, і вже здобув цю громаду людей – громаду, яка здатна зробити Його роботу успішною та принести Йому вдоволення. Тож Він відкидає Свої хвилювання та почувається щасливим. Інакше кажучи, коли Божа плоть спроможна взятися до нової роботи серед людей і Він починає без перешкод виконувати ту роботу, яку повинен, і коли Він відчуває, що все зроблено, тоді Йому вже видно кінець. Тому Він вдоволений, а Його серце щасливе. Як виявляється Боже щастя? Уявляєте, якою може бути відповідь? Чи може Бог заплакати? Чи здатен Бог заплакати? Чи здатен Бог плескати в долоні? Чи здатен Бог танцювати? Чи здатен Бог співати? Якщо так, то що б Він заспівав? Звісно, Бог міг би заспівати гарну, зворушливу пісню – пісню, яка могла б виразити радість і щастя в Його серці. Він міг би заспівати її для людства, для Себе та для всього сущого. Щастя Бога може виявлятись у будь-який спосіб – усе це нормально, тому що в Бога є радощі й печалі, і різні Його почуття можуть виявлятись у різні способи. Це Його право, і нічого нормальнішого та правильнішого й бути не може. Людям не слід думати про це ніяк інакше. Вам не слід намагатися читати Богові мантри, ніби в Нього на голові чарівний обруч,^[a] який стиснеться від ваших слів, указуючи Йому, що слід робити, а що не слід, як чинити, а як не чинити, і в такий спосіб обмежувати Його щастя чи інші можливі почуття. У своїх серцях люди вважають, ніби Бог не може радіти, не може проливати сльози, не може ридати – не може виявляти жодних емоцій. Завдяки тому, про що ми спілкувалися ці два рази, Я вірю, що ви більше не дивитиметеся так на Бога, а дозволите Йому певну свободу й розкутість. Це дуже добре. У майбутньому, якщо ви зможете по-справжньому відчувати печаль Бога, коли почуєте, що Він сумує, і по-справжньому відчувати Його радість, коли почуєте, що Він щасливий, то ви принаймні зможете чітко знати й розуміти, що радує Бога, а що засмучує. Коли ти зможеш сумувати, тому що Бог сумує, і радіти, тому що Бог радіє, тоді Він повністю здобуде твоє серце, і між Ним і тобою більше не буде жодної перепони. Ти більше не намагатимешся обмежити Бога людськими фантазіями, уявленнями та знанням. Тоді Бог стане у твоєму серці живим і яскравим. Він стане Богом твого життя й Паном над усім, що тебе стосується. Чи прагнете ви до такого? Чи впевнені ви, що зможете цього досягти?

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»

Примітка:

a «Чарівний обруч» – це металевий обруч, який монах Сюаньцзан одягнув на голову Королю мавп Свень Вукону в класичному китайському романі «Подорож на Захід». Варто було Сюаньцзану прочитати мантру, як обруч починав стискатися, завдаючи Свень Вукону різкого болю. Так монах зміг контролювати Короля мавп. Образ мантри для стискання чарівного обруча став метафорою для опису чогось, що зв’язує людину.