81. Джерелом людського спротиву та бунтарства проти Бога є її зіпсутість, заподіяна сатаною. Через зіпсутість, яку здійснив сатана, совість людини стала онімілою; людина зробилася аморальною, у неї деградовані думки та відсталий розумовий світогляд. До того, як людина була зіпсована сатаною, вона природно корилася Богу та слухалася Його слів, щойно їх чула. Вона від природи мала здорову розсудливість і здорову совість, мала звичайну людську сутність. Після того, як людина була зіпсована сатаною, її первісна розсудливість, її совість та людяність притупилися та були скалічені сатаною. Тому людина втратила послух Богові та любов до Нього. Розсудливість людини відхилилася від норми, її характер став таким, як у тварини, а її бунтарство проти Бога стає дедалі частішим та тяжчим. Але людина й далі цього не знає й не визнає, вона просто сліпо противиться і бунтує. Характер людини виявляється у проявах її розсудливості, розуміння та совісті. Оскільки її розсудливість і розуміння нездорові, а совість вкрай притупилася, її характер є бунтівним проти Бога. Якщо розсудливість і розуміння людини не зможуть змінитися, то не може бути й мови про переміни в її характері, щоб він узгоджувався з Божою волею. Якщо у людини нездорова розсудливість, то вона не може служити Богові і є непридатною до того, щоб Бог її використовував. «Нормальна розсудливість» означає послух та вірність Богові, прагнення до Бога, абсолютне спрямування до Бога, відкритість совісті до Бога. Він означає мати одне серце з Богом і бути з Ним однодумним, а не навмисне противитися Богові. Збочена розсудливість не така. Відколи людина стала зіпсованою сатаною, у неї з’явилися власні уявлення про Бога, і не було вірності Богові чи прагнення до Нього, не кажучи вже про відкритість її совісті до Бога. Людина свідомо протистоїть Богові та осуджує Його, а до того ще й ганить Його за спиною. Людина осуджує Бога за Його спиною, чітко усвідомлюючи, що Він Бог. У людини немає наміру коритися Богові – вона просто сліпо від Нього щось вимагає та щось у Нього просить. Такі люди – люди зі схибленою розсудливістю – неспроможні усвідомити власну огидну поведінку чи жалкувати з приводу свого бунтарства. Якщо люди спроможні пізнати себе, тоді вони повернули собі трохи розсудливості; що більше бунтарства проти Бога є в тих людях, які поки що не можуть себе пізнати, то менше у них здорової розсудливості.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Мати незмінений характер – це бути у ворожнечі з Богом»

82. Після кількох тисяч років розбещення людина оніміла та отупіла; вона зробилася демоном, який протистоїть Богові – аж до такої міри, що людське бунтарство проти Бога було задокументовано в історичних книгах. Сама ж людина навіть і неспроможна дати повний звіт про свою бунтівну поведінку, бо людина до глибини зіпсована сатаною, вона зведена сатаною настільки, що не знає, куди повернути. Навіть сьогодні людина й далі зраджує Бога: коли вона бачить Бога, вона зраджує Його, і коли вона Бога не бачить, вона й тоді Його зраджує. Є навіть такі, які, ставши свідками Божих проклять і Божого гніву, все одно Його зраджують. І тому Я кажу, що людська розсудливість втратила свою первісну функцію і що людська совість так само втратила свою первісну функцію. Людина, на яку Я дивлюся, – це звір у людській одежині, це отруйна гадюка, і якою б жалюгідною вона не намагалася постати перед Моїми очима, Я ніколи не буду до неї милосердним, бо людина не тямить різниці між чорним і білим, різниці між істиною та не істиною. Людська розсудливість дуже притупилась, але людина все одно бажає отримати благословення; її людська природа настільки ганебна, а вона все одно намагається здобути царське всевладдя. Кому ж вона буде царем, маючи таку розсудливість? Як вона може з такою людською сутністю сидіти на престолі? Направду, не має людина сорому! Людина – це зарозумілий негідник! Тим із вас, хто хоче здобути благословення, Я радив би спершу знайти дзеркало та подивитися на своє огидне віддзеркалення – хіба є в тебе те, що потрібно для царювання? Хіба твоє обличчя – це обличчя того, хто може здобути благословення? У твоєму характері не було ані найменших змін, жодної істини ти не застосував на практиці, а проте бажаєш чудового завтрашнього дня. Ти себе обманюєш! Людина, народжена у такому брудному краї, була тяжко інфікована суспільством, вона підпала під умови феодальної етики й отримала освіту «вищих навчальних закладів». Відстале мислення, зіпсована мораль, зіпсовані погляди на життя, огидна філософія світських справ, абсолютно нікчемне існування, низькі звичаї та щоденне життя – усе це сильно вдидається в серце людини, сильно підриває й атакує її совість. Як наслідок, людина ще більше віддаляється від Бога і ще більше опирається Йому. Характер людини з дня на день стає все більше безжалісним, і немає жодної людини, яка охоче від чогось відмовиться задля Бога, жодної людини, яка охоче коритиметься Богу, і, ще менша вірогідність хоч однієї людини, яка охоче шукатиме Божого з’явлення. Натомість людина прагне утіхи для єства свого серця під владою сатани й нестримно розбещує свою плоть у трясовині. Навіть коли люди чують істину, ті, хто живе у темряві, не мають жодного бажання її практикувати, і вони не схильні шукати, коли бачать, що Бог уже з’явився. Як може таке зіпсоване людство мати хоча б якусь межу для спасіння? Як може таке занепале людство жити у світлі?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Мати незмінений характер – це бути у ворожнечі з Богом»

83. Джерелом для виявлення зіпсованого характеру людини є не що інше, як притуплена совість людини, її злісна природа та її нездорова розсудливість. Якщо совість та розсудливість людини зможуть знову стати нормальними, тоді й людина стане придатною до використання перед Богом. Так є тому, що совість людини завжди була онімілою, а її розсудливість, яка ніколи не була здоровою, дедалі тупіє, чим більше людина бунтується проти Бога, – настільки, що людина навіть прибила Ісуса до хреста і не дає Божому втіленню в останні дні увійти до свого дому, засуджує Божу плоть та вважає Божу плоть чимось низьким. Якби людина мала хоч трохи людяності, вона не ставилася б із такою жорстокістю до Божої втіленої плоті; якби у неї було хоч трохи розсудливості, то вона не була б такою злісною у своєму ставленні до плоті втіленого Бога; якби у неї було хоч трохи сумління, то вона б так не «дякувала» втіленому Богові. Людина живе в епоху, коли Бог став плоттю; але вона неспроможна дякувати Богові за те, що Він дав їй таку можливість, і натомість проклинає Божий прихід або повністю нехтує фактом Божого втілення; здається, вона проти нього або цей факт її втомлює. Та як би людина не ставилася до Божого приходу, Бог, якщо коротко, завжди терпляче продовжував Свою працю, хоча людина анітрохи Його не вітала і лише сліпо щось у Нього просить. Характер людини став украй злісним, її розсудливість украй притупилася, її совість, повністю розтоптана лукавим, давно вже перестала бути первісною людською совістю. Людина не лише невдячна втіленому Богові за щедре обдарування людства життям та благодаттю – вона ще й обурюється на Бога за те, що Він дає їй істину. Через те, що людина не має анінайменшої зацікавленості в істині, вона стала обуреною на Бога. Людина не лише не здатна покласти своє життя за втіленого Бога – вона ще й намагається домогтися від Нього якихось ласк та претендує на вигоду, що в десятки разів перевищує те, що Богові дала вона. Люди з такою совістю та з такою розсудливістю думають, що це не якась суттєва справа, вони досі вважають, що дуже багато витратили себе для Бога, а Бог дав їм занадто мало. Є люди, які, давши Мені кухоль води, простягають руку та вимагають, щоб Я заплатив їм за два кухлі молока, або, давши мені кімнату на одну ніч, вимагають, щоб я заплатив за кілька. Із такою людяністю і з такою совістю як ви можете й далі бажати здобути життя? Які ж ви мерзенні негідники!

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Мати незмінений характер – це бути у ворожнечі з Богом»

84. Якби Я не викрив потворність у глибині ваших сердець, то кожен із вас вдягнув би корону на свою голову та залишив би собі всю славу. Ваша зарозуміла та пихата натура спонукає вас зраджувати власну совість, бунтувати проти Христа й протистояти Йому, а також виявляти вашу потворність, таким чином висвітлюючи ваші наміри, поняття, марнотратні бажання й очі, повні жадоби. І все ж ви продовжуєте вести мову про свою довічну пристрасть до справи Христа й знову і знову повторюєте істини, давно сказані Христом. Це і є ваша «віра» – ваша «віра без нечистоти». Я завжди вимагав від людини дотримання суворих стандартів. Якщо твоя вірність базується на умовах та намірах, то Я б краще залишався без твоєї так званої вірності, бо Я ненавиджу тих, хто обманює Мене своїми намірами та ставить Мені умови. Я бажаю тільки, щоб людина була абсолютно відданою Мені та робила все заради – і для доведення – одного слова: віра. Я маю відразу до того, що ви вдаєтеся до улещування, намагаючись змусити Мене радіти, бо Я завжди ставився до вас щиро, і тому бажаю, щоб ви також діяли з істинною вірою щодо Мене. Коли справа доходить до віри, багато хто може подумати, що вони йдуть за Богом, тому що мають віру, а інакше вони не винесли б таких страждань. Тож Я питаю тебе: якщо ти віриш в існування Бога, чому не боїшся Його? Якщо ти віриш в існування Бога, чому в твоєму серці немає ні найменшого жаху перед Ним? Ти визнаєш, що Христос є втіленням Бога, то чому ти зневажаєш Його? Чому ти дієш непоштиво до Нього? Чому ти відкрито судиш Його? Чому ти завжди підглядаєш за Його рухами? Чому ти не підкоряєшся Його влаштуванням? Чому ти не дієш згідно з Його словом? Чому ти намагаєшся вимагати та красти в Нього Його пожертви? Чому ти говориш із позиції Христа? Чому ти судиш, чи правильні Його діяння та Його слово? Чому ти смієш паплюжити Його за Його спиною? Чи ці та інші речі становлять вашу віру?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чи ти є істинним віруючим у Бога?»

85. Якщо ви використовуєте свої власні уявлення, щоб виміряти й обмежити Бога, ніби Бог є непорушною статуєю з глини, і якщо ви повністю обмежуєте Бога параметрами визначень Біблії й утримуєте Його в рамках обмеженого обсягу роботи, то це доводить, що ви осудили Бога. Оскільки євреї в період Старого Заповіту зробили Бога ідолом незмінної форми, якого вони тримали у своїх серцях, ніби Бога можна було називати тільки Месією, і тільки Він, кого назвали Месією, міг бути Богом, й оскільки люди служили й поклонялися Богу так, ніби Він був (неживою) глиняною статуєю, вони прибили Ісуса того часу цвяхами до хреста, винісши Йому смертний вирок, – ось так невинний Ісус був засуджений на смерть. Бог був невинуватий у жодному правопорушенні, але людина відмовилася пощадити Його й наполягла на засудженні Його на смерть, і тому Ісус був розіп’ятий. Людина завжди вірить, що Бог незмінний, і визначає Його, спираючись на одну-єдину книгу – Біблію, ніби людина має ідеальне розуміння Божого управління, ніби людина тримає все, що робить Бог, на своїй долоні. Люди безглузді до крайності, зарозумілі до крайності, й усі вони мають схильність перебільшувати. Незалежно від того, наскільки велике твоє пізнання Бога, Я досі кажу, що ти не знаєш Бога, що ти є тим, хто найбільше протистоїть Богу, і що ти засудив Бога, тому що ти геть не здатен підкорятися роботі Бога й іти шляхом вдосконалення Богом. Чому Бог ніколи не вдовольняється діями людини? Тому що людина не знає Бога, тому що вона має надто багато уявлень і тому що її пізнання Бога аж ніяк не узгоджується з дійсністю, а натомість монотонно повторює ту саму тему без зміни та використовує той самий підхід до кожної ситуації. І тому, прийшовши сьогодні на землю, Бог знову прибитий людиною цвяхами до хреста. Безжальний рід людський! Уседозволеність і підступність, грабунок і загарбання одне від одного, боротьба за славу й багатство, взаємна різня, – коли ж це скінчиться? Незважаючи на сотні тисяч слів, мовлених Богом, ніхто так і не одумався. Люди діють заради своїх родин, синів і дочок, заради своїх кар’єр, майбутніх перспектив, посади, марнославства й грошей, заради їжі, одягу й плоті. Але чи є хтось, хто чинить справді заради Бога? Навіть із-поміж тих, хто діє заради Бога, мало хто знає Бога. Скільки людей діє всупереч своїм власним інтересам? Скільки не утискають і не проганяють інших, щоб захистити своє власне становище? Ось тому Бог був насильно засуджений до смерті безліч разів, і безліч варварських суддів засудили Бога й знову прибили Його цвяхами до хреста. Скількох можна назвати праведними, бо вони справді діяли заради Бога?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Злі неодмінно будуть покарані»

86. Чи не тому багато людей чинить опір Богу та перешкоджає роботі Святого Духа, що не знає про розмаїту й багатогранну роботу Бога, і, тим більше, тому що володіє лише малою часткою знань і доктрини, у рамках яких оцінює роботу Святого Духа? Хоча досвід таких людей поверховий, вони зарозумілі і поблажливі за своєю природою, і вони ставляться до роботи Святого Духа з презирством, нехтують дисциплінами Святого Духа і, крім того, використовують свої тривіальні старі аргументи на «підтвердження» роботи Святого Духа. Вони також удають і цілковито впевнені у своїй власній освіченості та ерудиції, і переконані, що здатні подорожувати по всьому світу. Хіба такі люди не є тими, кого цурається Святий Дух, і хіба їх не буде відсіяно новим періодом? Хіба ті, хто постає перед Богом і відкрито виступає проти Нього, не є неосвіченими та недостатньо поінформованими нікчемами, які просто намагаються показати, наскільки вони визначні? Маючи лише мізерне знання Біблії, вони намагаються нестримно поводитися в «академічних колах» світу; маючи лише поверхову доктрину для навчання людей, вони намагаються розвернути роботу Святого Духа навспак і змусити її обертатися навколо їхнього власного розумового процесу. Будучи недалекоглядними, вони намагаються охопити одним поглядом 6 000 років Божої роботи. Ці люди не мають і краплі розсудливості, гідної згадки! Насправді, чим більшим є знання людей про Бога, тим повільніше вони судять про Його роботу. Що більше, вони лише трохи говорять про свої знання про сьогоднішню Божу роботу, але вони не квапляться зі своїми судженнями. Чим менше люди знають про Бога, тим більше вони зарозумілі та самовпевнені, і тим з більшою нерозсудливістю вони заявляють про Боже єство, – однак при цьому говорять лише теоретично, не пропонуючи жодних реальних доказів. Такі люди не мають жодної цінності. Ті, хто сприймає роботу Святого Духа як гру, є легковажними! Ті, хто не є обережним при зустрічі з новою роботою Святого Духа, хто не тримає язика за зубами, поквапом судить, хто дає волю своєму темпераменту, щоб заперечувати правильність роботи Святого Духа, а також хто ганьбить її та блюзнірствує – хіба такі зневажливі люди не є невігласами щодо роботи Святого Духа? Чи не є вони, окрім того, людьми з великою зарозумілістю, людьми пихатими та некерованими за своєю природою? Навіть якщо настане день, коли такі люди приймуть нову роботу Святого Духа, Бог однаково не потерпить їх. Вони не лише зверхньо поглядають на тих, хто працює на Бога, а й блюзнірствують проти Самого Бога. Такі відчайдушні люди не будуть прощені ні в цьому, ні в майбутньому періоді, і вони назавжди загинуть у пеклі! Такі нешанобливі, поблажливі люди вдають, що вірять у Бога, і більше людей є саме такими, тим з більшою ймовірністю вони порушать Божі адміністративні постанови. Хіба не йдуть цим шляхом усі ці зарозумілі люди, які є розгнузданими від природи й ніколи нікому не корилися? Хіба вони день у день не опираються Богу, Богу, Який завжди новий і ніколи не старий?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Знання трьох етапів Божої роботи – це шлях до пізнання Бога»

87. Знайте, що ви чините опір Божій роботі або використовуєте свої власні поняття для оцінювання сьогоднішньої роботи, тому що ви не знаєте принципів Божої роботи, а також через ваше необачне ставлення до роботи Святого Духа. Ваш опір Богу і перешкоджання роботі Святого Духа спричинені вашими уявленнями та властивою вам зухвалістю. Це не тому, що Божа робота хибна, а тому що ви за своєю природою надто неслухняні. Віднайшовши свою віру в Бога, деякі люди навіть не можуть з упевненістю сказати, звідки походить людина, однак вони наважуються виголошувати публічні промови, оцінюючи, що правильно і що хибно у роботі Святого Духа. Вони навіть читають лекції апостолам, які мають нову роботу Святого Духа, роблячи зауваження і говорячи не до діла; їхня людська природа є надто низькою, і в них немає і крихти розсудливості. Хіба не прийде день, коли такі люди будуть відкинуті роботою Святого Духа і спалені пекельним вогнем? Вони не знають Божої роботи, але натомість критикують Його роботу, і також намагаються вказувати Богу, як Йому працювати. Як такі нерозсудливі люди можуть пізнати Бога? Людина приходить до пізнання Бога у процесі пошуку та переживання; людина приходить до пізнання Бога через просвітлення Святим Духом, а не за допомогою примхливої критики. Чим більш достовірним стає знання людей про Бога, тим менше вони Йому протистоять. І навпаки, чим менше люди знають про Бога, тим із більшою ймовірністю вони чинитимуть Йому опір. Твої уявлення, твоя стара природа, твоя людська природа, характер і моральні орієнтири – це капітал, за допомогою якого ти опираєшся Богу, і чим зіпсутішою є твоя вдача, чим одіознішими є твої якості і нижчою твоя людська природа, тим більший ти ворог Богові. Ті, хто має тверді переконання і самовдоволений характер, ще більш вороже налаштовані до втіленого Бога; такі люди – антихристи. Якщо твої переконання не виправити, вони завжди будуть проти Бога; ти ніколи не будеш сумісний із Богом і повсякчас будеш осторонь Нього.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Знання трьох етапів Божої роботи – це шлях до пізнання Бога»

88. Кожен, хто не розуміє мети Божої роботи, є людиною, яка опирається Йому, а той, хто зрозумів мету Божої роботи, але й надалі не прагне догоджати Богові, ще більше може вважатися тим, хто опирається Богу. Є люди, які читають Біблію у величних церквах і цілоденно декламують її, але жоден серед них не розуміє мети Божої роботи. Жоден серед них не здатен пізнати Бога; і тим більше жоден із них не може бути в згоді з Божими намірами. Усі вони нікчемні, підлі люди, кожен із яких стоїть високо, щоб дорікати «Богові». Вони є людьми, які несуть Божий стяг, однак свідомо опираються Богу, несуть маркування віри в Бога, при цьому поїдаючи плоть та п’ючи кров людини. Усі такі люди – це злі дияволи, які пожирають душу людини, головні демони, які навмисне заважають тому, щоб люди ступили на правильний шлях, і камені спотикання, які заважають людському пошуку Бога. Вони можуть видаватися людьми «здорової статури», але звідки їхнім послідовникам знати, що вони не хто інші, як антихристи, які ведуть людей до опору Богові? Звідки їхнім послідовникам знати, що це живі дияволи, віддані пожиранню людських душ? Ті, хто про себе високої думки в Божій присутності, – це найнижчі з людей, ті ж, хто вважає себе низьким, – найшанованіші. А ті, хто вважає, що знає Божу роботу, і хто, до того ж, здатний проголошувати роботу Бога іншим з великою помпою, дивлячись прямо на Нього, – це найбільші невігласи серед людей. Усі такі люди без свідчення про Бога, вони всі зарозумілі та пихаті. Ті, хто вважає, що має замало пізнання Бога попри свій фактичний досвід та практичне пізнання Його, – це ті, кого Він найбільше любить. Лише такі люди справді мають свідчення та справді здатні бути удосконаленими Богом. Ті, хто не розуміє Божих намірів, – це люди, які опираються Богу; ті, хто розуміє Божі наміри, але не практикує істину, – це люди, які опираються Богу; ті, хто їсть і п’є Божі слова, але йде проти сутності Божих слів, – це Божі супротивники; ті, хто має уявлення про втіленого Бога, і на додачу до того свідомо бере участь у бунті, – це люди, які опираються Богу; ті, хто виносить суд над Богом, – це люди, які опираються Богу; і кожен, хто не може пізнати Бога або свідчити про Нього, – це той, хто опирається Богу. Тому Я закликаю вас: якщо ви дійсно маєте віру в те, що можете пройти цим шляхом, то продовжуйте ним іти. Але якщо ви не здатні утриматися від опору Богові, то вам ліпше піти геть, поки не пізно. В іншому разі ймовірність того, що все обернеться для вас погано, надзвичайно висока, тому що ваша природа просто занадто зіпсована. Відданості, чи покори, чи серця, яке жадає праведності та істини, або любові до Бога у вас немає ані на йоту. Можна сказати, що ваша ситуація перед Богом – це повна руїна. Ви не можете дотримуватися того, чого мали б дотримуватися, і неспроможні сказати те, що має бути сказано. Те, що ви мали втілювати у життя, ви не втілили; і функцію, яку ви мали виконувати, виконати ви не спромоглися. У вас немає вірності, совісті, покори або рішучості, які ви повинні були б мати. Ви не витерпіли страждань, які вам належало б витерпіти, і у вас немає віри, яку ви мали б мати. Простіше кажучи, ви абсолютно позбавлені будь-яких заслуг – і не соромно вам далі жити? Я хотів би вас переконати, що вам краще було б стулити очі у вічному спочинку, тим самим позбавивши Бога переживань за вас та страждань заради вас. Ви вірите в Бога, але при цьому не знаєте Його намірів; ви їсте та п’єте Божі слова, але при цьому не можете дотримуватися того, що Бог вимагає від людини. Ви вірите в Бога, але при цьому не знаєте Його, ви залишаєтеся при житті без мети, до якої варто прагнути, без жодних цінностей, без будь-якого сенсу. Ви живете як людина, але не маєте анінайменшої міри совісті, порядності або довіри – чи можете ви все ще називати себе людьми? Ви вірите в Бога, але при цьому обманюєте Його, ба більше, ви забираєте Божі гроші та з’їдаєте жертви, які приносяться Йому. І все ж, урешті-решт, ви все одно не виявляєте анінайменшої уваги до Божих почуттів або найменшого сумління до Нього. Навіть найтривіальнішу з Божих вимог – і тієї ви не можете виконати. Чи можете ви все ще називати себе людьми? Ви їсте їжу, яку вам дає Бог, і дихаєте киснем, який Він дає вам, насолоджуючись Його благодаттю, але все одно, врешті-решт, у вас немає анінайменшого пізнання Бога. Навпаки, ви стали неробами, які опираються Богові. Хіба це не робить вас звіром навіть нижчим за пса? Чи є серед тварин злісніші за вас?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Усі люди, які не знають Бога, є людьми, які опираються Богу»

89. Найбільша проблема людини в тому, що вона любить тільки те, чого не може побачити або торкнутися, те, що є найвищою мірою загадковим і дивовижним, і що є неймовірним для людини та недосяжним для простих смертних. Чим більш нереалістичними є такі речі, тим більше вони аналізуються людьми, і люди навіть прагнуть їх, не зважаючи ні на що інше, і намагаються їх здобути. Чим більш нереалістичними вони є, тим ретельніше люди їх вивчають й аналізують, аж до того, що складають про них свої власні вичерпні уявлення. І навпаки, що справжнішими є речі, тим зневажливіше люди до них ставляться; вони просто дивляться на них зверхньо, а подекуди навіть їх зневажають. Хіба не точно таким є ваше ставлення до справжньої роботи, яку Я виконую сьогодні? Чим справжнішими є такі речі, тим з більшим упередженням ви до них ставитеся. Ви не приділяєте і хвилини часу, аби вивчити їх, а просто їх ігноруєте; ви дивитеся зверхньо на ці реалістичні, невисокі вимоги, і навіть виношуєте численні уявлення про цього Бога, який є найпрактичнішим, і просто не здатні прийняти Його практичність і нормальність. Отже, хіба ви не дотримуєтесь невизначеної віри? Ви маєте непохитну віру у невизначеного Бога минулих часів і не цікавитеся практичним Богом сьогодення. Чи це не тому, що Бог вчорашнього дня і Бог сьогодення належать до двох різних епох? Чи це також не тому, що вчорашній Бог – це піднесений Бог на небесах, тоді як сьогоднішній Бог – це крихітна людська істота на землі? Більше того, чи це не тому, що бог, якому поклоняється людина, породжений її уявленнями, тоді як Бог сьогодення – це матеріальна плоть, народжена на землі? Коли все сказано і зроблено, чи не тому, що Бог сьогодення є надто реалістичним, людина не шукає Його? Адже те, чого просить від людей сьогоднішній Бог, є саме тим, що люди найбільше не хочуть робити і що змушує їх відчувати сором. Хіба це все не ускладнює для людей? Хіба це не оголює людські шрами? Таким чином, багато людей не прагне до реалістичного Бога, практичного Бога, і тому вони стають ворогами втіленого Бога, тобто антихристами. Хіба це не очевидний факт? У минулому, коли Бог ще не став плоттю, ти міг бути релігійним діячем або побожним вірянином. По тому, як Бог став плоттю, чимало таких побожних вірян мимоволі стали антихристами. Ти розумієш, що тут відбувається? У своїй вірі в Бога ти не зосереджуєшся на реальності й не прагнеш істини, натомість ти одержимий неральними речами – хіба це не найбільш очевидне джерело твоєї ворожості до втіленого Бога?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише ті, хто знає Бога та Його роботу, можуть догодити Богу»

90. До зустрічі з Христом ти можеш вірити, що твій характер докорінно змінився, що ти є вірним послідовником Христа, що жодна інша людина не є більш достойною за тебе отримати благословення Христа, і що, пройшовши багато доріг, зробивши багато роботи, вродивши багато плодів, ти, безперечно, будеш одним із тих, хто зрештою отримає вінець. Проте чи знаєш ти такий факт: зіпсутий характер людини та її бунтарство і опір розвінчуються, коли вона бачить Христа, в цей момент її бунтарство й опір розвінчуються більш повно й абсолютно, ніж будь коли? Саме тому, що Христос – це Син людський, Син людини, що має нормальну людськість, люди не шанують і не поважають Його. Саме тому, що Бог живе у плоті, людське бунтарство проявляється повною мірою й у таких подробицях. Тож Я кажу, що пришестя Христа відкриває усю непокірність людства і яскраво висвітлює людську природу. Це зветься «виманювання тигра з гори» й «виманювання вовка з його печери». Чи смієш ти казати, що ти вірний Богу? Чи смієш ти казати, що ти виявляєш цілковиту покору Богу? Чи смієш ти казати, що ти не бунтуєш? Хтось скаже: «Щоразу, коли Бог приводить мене в нове середовище, я незмінно покоряюся без жодних нарікань та не створюю жодних уявлень про Бога». Хтось скаже: «Хоч яке завдання ставить мені Бог, я роблю все, що тільки можу, і ніколи не буваю недбалим». У такому разі Я запитую вас: чи можете ви бути сумісними з Христом, живучи поряд із Ним? І скільки ви будете сумісними із Ним? День? Два дні? Годину? Дві? Ваша віра цілком може бути гідною схвалення, та стійкості й старанності у вас небагато. Коли ти справді будеш жити з Христом, твоя впевненість у власній праведності й важливості виявлятимуться у твоїх словах і вчинках, крок за кроком, і так само природно виявлятимуться твої екстравагантні бажання, непокірна вдача та невдоволеність. Зрештою, твоя зарозумілість стане ще більшою, тож ти станеш таким же несумісним із Христом, як вода з вогнем, і тоді твоя природа виявиться уповні. Тоді твої уявлення більше не зможуть залишатися прихованими, а також твої нарікання природним чином вийдуть назовні, і твоя ница людська сутність виявиться уповні. І навіть тоді ти й далі відмовляєшся визнати власну непокірність, вважаючи натомість, що такого Христа людині нелегко прийняти, що Він надто суворий до людей, і що ти б повністю покорився, якби Він був кращим Христом. Ви вважаєте, що ваша непокірність має підстави, що ви бунтуєте проти Нього тільки тоді, коли Він вас до цього доводить. Жодного разу ви не подумали, що ви не дивитеся на Христа як на Бога, що вам бракує бажання коритися Йому. Навпаки, ти вперто наполягаєш на тому, щоб Христос діяв відповідно до твоїх власних бажань, і щойно Він робить щось, що не відповідає твоїм уявленням, ти вважаєш, що Він не Бог, а людина. Хіба багато з вас не вступали з Ним у подібні змагання? То в кого ж, зрештою, ви вірите? І як ви шукаєте?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Несумісні з Христом, безперечно, є супротивниками Бога»

91. Ви завжди бажаєте побачити Христа, але я закликаю вас не нести себе так високо; узріти Христа може будь-хто, але Я кажу, що жоден не гідний Його побачити. Оскільки природа людська сповнена зла, пихи й непокірності, в ту мить, коли ти побачиш Христа, твоя власна природа знищить тебе й прирече на смерть. Твоє спілкування з братом (чи сестрою), можливо, не надто добре показує, яким ти є, але все не так просто, коли ти спілкуєшся з Христом. У будь-який момент твої уявлення можуть пустити коріння, твоя зарозумілість може дати пагони, а твоя непокірність уродити плоди. Як ти, з такою людською природою, можеш бути гідним спілкуватися з Христом? Чи справді ти здатний ставитися до Нього як до Бога щодня і щосекунди? Чи справді ти коритимешся Богові? У своїх серцях ви поклоняєтеся високоповажному Богові як Єгові, водночас ставлячись до Христа видимого як до людини. Ваша розсудливість надто слабка, а ваша людська природа надто ница! Ви не здатні завжди дивитися на Христа як на Бога; тільки час від часу, коли вам заманеться, ви хапаєтеся за Нього та поклоняєтеся Йому як Богові. Ось чому Я кажу вам, що ви не спільнота вірян, а зграя поплічників, котрі воюють проти Нього. Навіть людина, що робить добро іншим, отримує винагороду, а от Христос, який здійснив серед вас таку роботу, не отримує ні людської любові, ні вдячності, ні покірності. Як тут не краятися серцю?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Несумісні з Христом, безперечно, є супротивниками Бога»

92. Можливо, за всі роки твоєї віри в Бога ти ніколи нікого не проклинав та не зробив поганого вчинку, та доки в спілкуванні з Христом ти не можеш казати правди, діяти чесно, коритися слову Христа. У такому разі Я скажу, що ти найзлісніша та найпідступніша людина у світі. Ти можеш бути надзвичайно дружнім і відданим зі своїми родичами, друзями, дружиною (чи чоловіком), синами й дочками, батьками, та ніколи не використовувати інших у своїх цілях, але якщо ти не здатний бути сумісним із Христом, якщо ти не здатний гармонійно взаємодіяти з Ним, то навіть якщо ти всього себе віддаєш ближнім або ретельно дбаєш про свого батька, матір і своїх домашніх, Я скажу, що ти все одно злий, а крім того, сповнений підступних хитрощів. Не думай, що ти сумісний із Христом просто тому, що живеш у злагоді з іншими чи робиш трохи добра. Ти думаєш, що своїми добрими намірами ти можеш здобути благословення Небес? Ти думаєш, що кількома добрими справами ти заміниш покірність? Жоден із вас не здатний прийняти розбір та обтинання, і всім вам тяжко прийняти нормальну людську сутність Христа, та попри це ви постійно проголошуєте свою покірність Богу. За таку віру, як ваша, ви отримаєте відповідну відплату. Припиніть жити в полоні фантастичних ілюзій та бажати побачити Христа, бо ваш духовний стан настільки немічний, що ви навіть не гідні бачити Його. Коли ти повністю очистишся від своєї непокірності та набудеш здатності до гармонійного буття з Христом, у цей момент Бог явиться тобі природним чином. Якщо ж ти вирушиш на зустріч із Богом, не пройшовши обтинання чи суду, то ти, поза сумнівом, станеш супротивником Бога та будеш приречений на знищення. Природа людська у самій своїй суті ворожа Богові, бо усі люди зазнали найглибшого розбещення сатаною. Якщо людина намагається єднатися з Богом із глибини власної розбещеності, певно, що нічого доброго з цього не вийде; її дії та слова на кожному кроці обов’язково виказуватимуть її зіпсутість, а в спілкуванні з Богом її непокірність відкриватиметься в усіх її проявах. Несвідомо людина приходить до опору Богові, до обману Христа і до відречення від Христа; коли таке відбувається, становище людини стає ще небезпечнішим, і якщо так триватиме, людину буде покарано.

Хтось може подумати, що якщо контактувати з Богом настільки небезпечно, то, можливо, буде обачніше триматися від Бога на відстані. Чого такі люди можуть досягнути? Чи можуть вони бути вірними Богу? Безперечно, контактувати з Богом дуже складно – але це тому, що людина зіпсута, а не тому, що Бог не здатний контактувати з людиною. Найкращим для вас було б докладати більше зусиль для осягнення істини пізнання себе самих. Чому Бог вас не цінує? Чому ваш характер відразливий для Нього? Чому ваші слова викликають у Нього ненависть? Коли ви виказуєте хоч дрібку вірності, ви вихваляєте себе; коли ви робите невеликий внесок, ви вимагаєте винагороди; виказавши крихту покори, ви з погордою дивитеся на інших і з презирством дивитеся на Бога, коли виконуєте якесь дрібне завдання. За приймання Бога ви просите грошей, матеріальних речей і похвали. Серце вам крається, коли ви віддаєте дві копійки; коли ви жертвуєте десять, ви просите благословень та щоб вас виділяли поміж інших. Про тип вашої людськості і говорити, і чути гидко. Хіба є щось гідне похвали у ваших словах і вчинках? Ті, хто виконує свій обов’язок, і ті, хто не виконує його, ті, хто веде, і ті, хто слідує; ті, хто пропонує Богу прийом, і ті, хто не пропонує; ті, хто приносить жертви, і ті, хто їх не приносить; ті, хто проповідує, і ті, хто сприймає Слово, тощо – усі такі люди вихваляють себе. Чи не здається це вам сміховинним? Чудово знаючи, що ви вірите в Бога, ви, незважаючи на це, не можете бути сумісними з Богом. Чудово знаючи, що ви цілковито нікчемні, ви й далі все одно вихваляєтеся. Хіба ви не відчуваєте, що ваш розум погіршився до того, що ви вже не здатні себе контролювати? З таким розумом – як ви можете бути гідними того, щоб контактувати з Богом? Хіба в цей час ви не хвилюєтеся про себе? Ваш характер погіршився вже до того, що ви не здатні бути сумісними з Богом. А якщо так, то чи не сміховинна ваша віра? Чи не абсурдна ваша віра? Яким буде твоє ставлення до свого майбутнього? Як ти обиратимеш дорогу, якою підеш?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Несумісні з Христом, безперечно, є супротивниками Бога»

93. Деякі люди не радіють істині, а тим більше суду. Натомість вони радіють владі й багатству; таких людей називають властолюбцями. Вони шукають лише ті конфесії у світі, які мають вплив, і шукають лише пасторів та вчителів із семінарій. Хоча вони прийняли шлях істини, вони лише напіввіруючі; вони не в змозі віддати своє серце та розум цілком, їхні уста говорять слова про повне присвячення себе Богові, але їхні очі зосереджені на великих пастирях і вчителях, і вони навіть не дивляться на Христа. Їхні серця зосереджені на популярності, багатстві та славі. Вони думають, що неможливо, щоб така маленька людина могла завоювати настільки багатьох, щоб хтось настільки незначний міг вдосконалити людину. Вони думають, що це неможливо, щоб такі незначні люди серед пилу та гнойовищ були тими, кого обрав Бог. Вони вірять, що якби такі люди були об’єктами Божого спасіння, то небо і земля перевернулися б догори дном, і всі люди сміялися б до сліз. Вони вірять, що якби Бог вибрав таких незначних істот, щоб вдосконалити їх, то ці великі люди стали б Самим Богом. Їхні погляди забруднені невірою; вони більше ніж невіруючі, вони просто безглузді звірі. Бо вони цінують лише статус, престиж і владу, а шанують лише великі групи та конфесії. Вони анітрохи не поважають тих, кого веде Христос; вони просто зрадники, які відвернулися від Христа, від істини та від життя.

Ти не захоплюєшся смиренням Христа, але ти благоговієш перед тими неправдивими пастирями, які мають видатне положення. Ти обожнюєш не красу чи мудрість Христа, але тобі подобаються ті розпусники, які зливаються з брудом світу. Ти лише глузуєш із болю Христа, якому немає де прихилити голову, але захоплюєшся тими мерцями, які полюють за пожертвами та живуть у розпусті. Ти не бажаєш страждати разом із Христом, але з радістю кидаєшся в обійми безрозсудних і свавільних антихристів, хоча вони забезпечують тебе лише плоттю, словами та контролем. Навіть зараз твоє серце все ще звертається до них, до їхньої репутації, до їхнього статусу, їхніх сил. І все ж ти продовжуєш приймати ставлення, за яким ти вважаєш, що роботу Христа тяжко прийняти, й не бажаєш її прийняти. Лише тому Я кажу, що ти позбавлений віри визнання Христа. Причина, чому ти слідував за Ним до сьогодні, полягає лише в тому, що в тебе не було іншого виходу. Низка високих образів назавжди височіє у твоєму серці; ти не можеш забути жодного їхнього слова і вчинку, а також жодних їхніх впливових слів та рук. Вони назавжди верховні й назавжди герої у ваших серцях. Але що стосується сьогоднішнього Христа – це не так. У твоєму серці Він назавжди є незначним і назавжди не заслуговує на боязнь. Бо Він занадто звичайний, має занадто мало впливу та далекий від високого.

У будь-якому разі, Я кажу, що всі, хто не цінує істину, є маловірами та зрадниками істини. Такі люди ніколи не отримають схвалення Христа. Чи зрозумів ти тепер, скільки невіри є всередині тебе, і скільки в тобі зради Христа? Тож Я закликаю тебе: оскільки ти обрав шлях істини, ти повинен присвятити себе йому всім серцем; не будь двозначним чи сповненим суперечливих почуттів. Тобі слід розуміти, що Бог не є Богом світу чи будь-якої однієї людини, але Богом усіх тих, хто істинно вірить у Нього, усіх тих, хто Йому поклоняється, і всіх тих, хто відданий і вірний Йому.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чи ти є істинним віруючим у Бога?»

94. Багато людей, що йдуть за Богом, переймається лише тим, як отримати благословення або вберегтися від лих. Щойно йдеться про Божу роботу і управління, вони замовкають і втрачають будь-яку зацікавленість. Вони вважають, що розуміння таких нудних питань не допоможе їхньому життю зростати і не принесе жодної користі. Відповідно, хоча вони й чули інформацію про Боже управління, такі люди ставляться до нього несерйозно. Вони не сприймають його як щось цінне, що потрібно сприйняти, а ще менше вони сприймають його як складову свого життя. Задум таких людей у слідуванні Богу дуже простий і має одну мету – бути благословенними. Такі люди навіть не збираються зважати на щось інше, що не має нічого спільного із цією метою. Для них немає більш правомірної мети, ніж віра в Бога заради отримання благословень – і в цьому для них полягає сама цінність їхньої віри. Якщо щось не сприяє досягненню цієї мети, то воно їх зовсім не хвилює. Це стосується більшості людей, які сьогодні вірять у Бога. Їхня мета і намір здаються правомірними, бо, віруючи в Бога, вони щось роблять для Бога, присвячують себе Богові і виконують свій обов’язок. Вони віддають свою молодість, забувають про сім’ю та кар’єру і навіть проводять роки далеко від дому, живучи у своїх клопотах. Заради своєї кінцевої мети вони змінюють свої інтереси, погляди на життя і навіть сам напрямок, яким прагнуть іти; але вони не можуть змінити мети своєї віри в Бога. Вони метушаться заради управління своїми власними жаданнями; хай яким далеким є шлях, хай які труднощі і перешкоди трапляються на цьому шляху, вони залишаються стійкими і не бояться смерті. Яка сила змушує їх продовжувати присвячувати себе таким чином? Їхнє сумління? Їхній високий і шляхетний характер? Їхня рішучість боротися із силами зла до самого кінця? Їхня віра в те, що вони свідчать про Бога, не шукаючи винагороди? Їхня відданість, яка полягає у тому, що вони готові віддати все заради виконання Божої волі? Чи їхній дух посвячення в тому, щоб завжди відмовлятися від незмірних особистих вимог? Для людини, яка ніколи не розуміла, що таке Боже управління, продовжувати віддавати так багато – це просто диво! Давайте поки що не обговорюватимемо, скільки дали ці люди. Однак їхня поведінка є дуже цінним об’єктом для нашого розбору. Крім вигод, так тісно пов’язаних з ними, чи можуть бути якісь інші причини, через які люди, які ніколи не розуміли Бога, так багато заради Нього віддають? У цьому ми бачимо раніше не виявлену проблему: стосунки людини з Богом – це сама лише гола корисливість. Це стосунки між одержувачем та надавачем благословень. Говорячи просто, це стосунки між працівником та роботодавцем. Працівник тяжко працює лише для того, щоб отримати винагороду від роботодавця. У таких стосунках, ґрунтованих на інтересах, немає почуття спорідненості, тут є тільки угода. Немає ні любові до когось, ні любові від когось, лише милостиня й милосердя. Немає розуміння, лише безпомічне пригнічене обурення та обман. Немає близькості, лише нездоланна прірва. Тепер, коли все дійшло до такої точки, хто може змінити цей курс? І скільки людей здатні по-справжньому зрозуміти, наскільки критичними стали ці стосунки? Я вважаю, що, коли люди поринають у радість отримання благословень, ніхто не може уявити собі, наскільки ніяковими та потворними є такі стосунки з Богом.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 3. Людина може спастися тільки за умов Божого управління»

95. Найсумнішим у вірі людства в Бога є те, що людина провадить своє власне управління серед роботи Бога і при цьому не звертає уваги на Боже управління. Найбільша помилка людини полягає в тому, що, прагнучи підкоритися Богу і поклонятися Йому, вона одночасно вибудовує своє власне ідеальне призначення і планує, як отримати найбільше благословення та найкраще призначення. Навіть якщо людина розуміє, наскільки вона жалюгідна, огидна й нікчемна, чи багато хто зможе охоче відмовитися від своїх ідеалів і сподівань? А хто здатний зупинити свій власний поступ і перестати думати лише про себе? Богові потрібні ті, хто тісно співпрацюватиме з Ним, щоб завершити Його управління. Йому потрібні ті, хто покориться Йому, присвятивши свій розум і тіло роботі Його управління. Йому не потрібні люди, які щодня простягають руки, щоб просити в Нього, і тим більше не потрібні ті, хто дає мало, а потім чекає на винагороду. Бог зневажає тих, хто робить мізерний внесок, а потім спочиває на лаврах. Він ненавидить тих холоднокровних людей, які обурюються роботою Його управління і хочуть говорити лише про те, як потрапити на небеса та отримати благословення. Ще більшу ненависть Він має до тих, хто обертає на власну користь можливості, які надає Його робота зі спасіння людства. Це тому, що ці люди ніколи не дбали про те, чого Бог бажає досягти та набути через роботу Свого управління. Їх хвилює лише, як вони можуть використовувати можливість, яку надає Божа робота, для отримання благословень. Вони дбають не про Боже серце, будучи повністю стурбованими своїми власними перспективами та долею. Ті, хто обурюється роботою Божого управління і не виявляє жодного інтересу до того, як Бог рятує людство і якою є Його воля, роблять тільки те, що приносить їм задоволення, у відриві від роботи Божого управління. Їхню поведінку Бог не пам’ятає і не схвалює, і тим більше не дивиться на неї прихильно.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 3. Людина може спастися тільки за умов Божого управління»

96. Мої діла численніші від піщинок на берегах, і Моя мудрість більша за мудрість усіх синів Соломонових, але люди вважають Мене лише за незначного лікаря та невідомого вчителя людей. Так багато вірить у Мене тільки для того, щоб Я їх зцілив. Так багато вірить у Мене тільки для того, щоб Я Своєю силою вигнав із їхніх тіл нечистих духів, і так багато вірить у Мене, просто щоб отримати від Мене мир і радість. Так багато вірить у Мене тільки для того, щоб вимагати від Мене більших матеріальних багатств. Так багато вірить у Мене лише для того, щоб провести це життя в мирі та бути в безпеці та неушкодженими в прийдешньому світі. Так багато вірить у Мене, щоб уникнути пекельних страждань і отримати небесні благословення. Так багато вірить у Мене тільки задля тимчасової розради, та не прагне нічого здобути в прийдешньому світі. Коли Я наділяю людей Своєю люттю й забираю в них усю радість і мир, які вони колись мали, вони починають сумніватися. Коли Я наділяю людей пекельними стражданнями й забираю назад небесні благословення, вони не тямлять себе від люті. Коли люди просять Мене зцілити їх, Я на них не зважаю і відчуваю до них огиду, вони йдуть від Мене, щоб натомість шукати шлях лихого знахарства та чаклунства. Коли Я забираю все, чого люди від Мене вимагали, усі вони зникають без сліду. Тож Я кажу, що люди в Мене вірять, бо Моя благодать занадто рясна і можна здобути занадто багато вигод.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Що ти знаєш про віру?»

97. Ти сподіваєшся, що твоя віра в Бога не потягне за собою ні проблем, ні нещасть, ні найменших тягот. Ти постійно женешся за тим, що нічого не варте, і не бачиш у житті ніякої цінності, а натомість ставиш власні навіжені думки вище за істину. Ти такий нікчемний! Ти живеш як свиня – чим ти відрізняєшся від свиней і собак? Хіба всі ті, хто не шукає істини, а натомість любить плоть, – не звірі? Хіба всі ці мерці, позбавлені духу, – не ходячі трупи? Скільки слів було сказано серед вас? Чи серед вас було виконано мало роботи? Скільки Я серед вас забезпечив? То чому ж ти цього не здобув? На що тобі скаржитися? Чи не тому ти нічого не здобув, що занадто закоханий у плоть? І чи не тому, що твої думки занадто навіжені? Чи не тому, що ти занадто нерозумний? Якщо ти не здатен здобути ці благословення, хіба ти можеш звинувачувати Бога, що Він тебе не спас? Ти прагнеш до того, щоб, повіривши в Бога, отримати змогу здобути спокій, щоб твої діти не хворіли, щоб твій чоловік мав добру роботу, щоб твій син знайшов добру дружину, щоб твоя дочка знайшла гідного чоловіка, щоб твої воли й коні добре орали землю, щоб погода весь рік була сприятливою для твоїх посівів. Ось чого ти шукаєш. Твоє єдине прагнення – жити в комфорті, щоб твою родину не спіткало нещастя, щоб вітри обходили тебе стороною, щоб твого обличчя не торкався пісок, щоб посіви твоєї родини не затопило, щоб тебе не зачепило жодне лихо, щоб жити в Божих обіймах, щоб жити в затишному гніздечку. Такий боягуз, як ти, що завжди женеться за плоттю, – чи є в тебе серце, чи є в тебе дух? Хіба ти не звір? Я даю тобі істинний шлях, нічого не просячи взамін, але ти його не прагнеш. Хіба ти один із тих, хто вірить у Бога? Я дарую тобі реальне людське життя, але ти його не прагнеш. Чи ти нічим не відрізняєшся від свині або собаки? Свині не прагнуть людського життя, не прагнуть очищення та не розуміють, що таке життя. Щодня, наївшись, вони просто засинають. Я дав тобі істинний шлях, але ти його не здобув: твої руки порожні. Чи хочеш ти й далі жити саме так, свинячим життям? Яке значення має те, що такі люди живуть? Твоє життя нікчемне й ганебне, ти живеш серед скверни та розпусти й не прагнеш до жодних цілей; хіба твоє життя не найганебніше? Чи маєш ти нахабство постати перед Богом? Якщо ти й далі набуватимеш саме такий досвід, хіба ти не набудеш геть нічого? Тобі було дано істинний шлях, але те, зможеш ти зрештою його здобути чи ні, залежить від твого власного особистого прагнення.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд»

98. У своєму життєвому досвіді люди часто думають собі: «Я заради Бога пожертвував сім’єю та кар’єрою, а Він що мені дав? Я мушу підбити підсумки та перевірити: чи отримав я останнім часом якісь благословення? За цей час я чимало віддав, я бігав і бігав, я багато страждав – чи дав мені Бог в обмін якісь обітниці? Чи згадав Він мої добрі вчинки? Яким буде мій кінець? Чи зможу я отримати Божі благословення? …». Кожна людина постійно робить у серці такі підрахунки та висуває до Бога вимоги, які несуть у собі її мотивацію, амбіції й ділове мислення. Тобто в серці людина постійно випробовує Бога, постійно будує плани щодо Бога, постійно аргументує перед Богом те, який кінець вона хоче особисто для себе, і намагається отримати від Бога заяву, побачити, чи може Бог дати їй те, чого вона хоче. Прагнучи до Бога, людина водночас не ставиться до Бога як до Бога. Людина завжди намагалась укладати з Богом угоди, безперестанку висуваючи до Нього вимоги та навіть тиснучи на Нього на кожному кроці – вимагаючи ще й ложки після того, як отримала мед. Намагаючись укласти з Богом угоду, людина водночас і сперечається з Ним, і є навіть такі люди, які часто стають слабкими, пасивними, млявими в роботі та сповненими нарікань на Бога, коли вони опиняються в певних ситуаціях або їм випадають випробування. Відколи людина почала вірити в Бога, вона стала вважати Бога рогом достатку, універсальним мультиінструментом, а себе – найбільшим Божим кредитором, ніби намагання отримати від Бога благословення й обітниці є її невід’ємним правом і повинністю, а Бог зобов’язаний захищати людину, дбати про неї та забезпечувати її. Таким є принципове розуміння «віри в Бога» всіх тих, хто вірить у Бога, і таким є їхнє найглибше розуміння поняття віри в Бога. У людині – від її природи-сутності до її суб’єктивного прагнення – немає нічого, що б стосувалося страху Божого. Мета людської віри в Бога не могла мати нічого спільного з поклонінням Богу. Тобто людина ніколи не вважала й не розуміла, що віра в Бога вимагає страху Божого та поклоніння Йому. У світлі таких умов сутність людини очевидна. У чому ж полягає ця сутність? Вона полягає в тому, що серце людини зловмисне, мерзенне й жадібне, що воно таїть у собі хитрість і підступність, що воно не любить справедливості, праведності й позитивного. Серце людини максимально закрите від Бога; воно зовсім не віддане Богові. Бог ніколи не бачив істинного серця людини, і людина ніколи Йому не поклонялася. Яку б велику ціну Бог не платив, скільки б роботи не виконував, скільки б не давав людині, вона залишається сліпою й абсолютно байдужою до всього цього. Людина ніколи не віддавала Богові свого серця, вона бажає лише сама розпоряджатися своїм серцем, приймати власні рішення, підтекст яких полягає в тому, що людина не хоче слідувати шляхом богобоязливості й утечі від злого, не хоче підкорятися Божому володарюванню та розпорядженням, не хоче поклонятися Богу як Богу. Таким є стан людини сьогодні.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

99. Щоразу, коли згадується місце призначення, ви ставитеся до цього з особливою серйозністю; до того ж це те, до чого ви всі особливо чутливі. Деякі люди не дочекаються, коли зможуть битися головою об підлогу, плазуючи перед Богом, аби здобути хороше кінцеве місце. Ваше завзяття Я можу розпізнати, його навіть не потрібно виражати словами. Ви всього лише не бажаєте, щоб ваша плоть зазнала лиха, і ще менше ви хочете підпасти під вічне покарання в майбутньому. Ви тільки маєте надію дозволити собі жити трохи вільніше, трохи легше. І тому ви відчуваєте особливе хвилювання, коли згадується кінцеве місце, глибоко налякані, що якщо ви не будете достатньо уважні, ви можете образити Бога і таким чином підпасти під заслужену відплату. Ви не вагаючись йшли на компроміси заради вашого кінцевого місця, і навіть багато хто з вас, які колись були підступними та легковажними, раптом стали особливо ніжними та щирими; ваша удавана щирість жахає людей. Проте, усі ви маєте «чесні» серця, і ви постійно відкривали Мені таємниці ваших сердець, не приховуючи нічого, чи то образи, обман чи відданість. Загалом, ви дуже відверто «зізнавалися» Мені в істотних речах, які лежать у найглибших закутках вашого єства. Звичайно, Я ніколи не уникав таких речей, бо для Мене вони стали надто звичними. Ви воліли б краще увійти в море вогню заради свого кінцевого місця, ніж втратити бодай прядку волосся, щоб отримати Боже схвалення. Річ не в тому, що Я з вами занадто догматичний, а в тому, що вашому серцю занадто не вистачає відданості, щоб зустрітися віч-на-віч з усім, що Я роблю. Ви можете не зрозуміти, що Я щойно сказав, тому дозвольте мені надати вам просте пояснення: те, що вам потрібно, – це не істина, і не життя, і не принципи поводження, а тим більше не Моя клопітка робота. Натомість ви жадаєте всього, що маєте у плоті: багатства, статусу, сім’ї, шлюбу тощо. Ви абсолютно зневажливо ставитеся до Моїх слів і роботи, тому Я можу підсумувати вашу віру одним словом: поверхова. Ви підете на все, щоб досягти того, чому ви абсолютно віддані, але Я виявив, що ви не робите того ж заради питань, що стосуються вашої віри в Бога. Швидше, ви відносно віддані й відносно ревні. Тому я кажу, що ті, кому не вистачає щирого серця, є невдахами у своїй вірі в Бога. Подумайте добре – чи багато серед вас невдах?

Ви повинні знати, що успіх у вірі в Бога досягається в результаті власних дій людей; коли люди не досягають успіху, а натомість зазнають невдачі, це також відбувається внаслідок їхніх власних вчинків, і жоден інший фактор не відіграє тут ніякої ролі. Я вважаю, що ви зробили б усе можливе, щоб досягти чогось складнішого, що тягне за собою більше страждань, ніж віра в Бога, і що ви ставилися б до цього дуже серйозно – настільки, що не хотіли б терпіти будь-які помилки; саме такі наполегливі зусилля ви всі вкладаєте у своє життя. Ви навіть здатні обдурити Мою плоть за обставин, за яких ви не обдурили б жодного члена своєї власної родини. Це ваша послідовна поведінка та принцип, за яким ви живете. Чи ви й досі демонструєте фальшиву маску, щоб обдурити Мене заради вашого місця призначення, щоб ваше кінцеве місце було ідеально красивим і рівно таким, яким ви бажаєте? Я знаю, що ваша відданість лише тимчасова, як і ваша щирість. Хіба ваша рішучість і ціна, що ви платите, – лише заради теперішнього моменту, а не заради майбутнього? Ви лише хочете докласти одне останнє зусилля, щоб постаратися забезпечити собі прекрасне місце призначення з єдиною ціллю – укласти угоду. Ви не докладаєте цих зусиль, щоб не бути боржниками істини, і ще менше, щоб відплатити Мені за ту ціну, яку Я заплатив. Якщо коротко, ви готові лише використовувати кмітливі хитрощі, щоб отримати те, що ви бажаєте, але не боротися за це відкрито. Хіба ваші найпотаємніші думки не такі? Ви не повинні маскуватися, а тим більше не ламати голову щодо вашого кінцевого місця настільки, що вдень не хочете ні їсти, ні пити, а вночі не можете спокійно заснути. Хіба це не правда, що ваш фінал зрештою буде визначено?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Про місце призначення»

100. Усі ці роки ви йшли за Мною, проте ніколи не давали Мені й крихти вашої вірності. Натомість ви крутилися навколо людей, яких любите, і речей, що приємні вам, до такої міри, що будь-якої миті та де б ви не опинилися, ви тримали їх близько до серця й ніколи не полишали їх. Щоразу, коли у вас виникає прагнення чи пристрасть до будь-чого, що ви любите, це відбувається саме тоді, коли ви йдете за Мною або навіть слухаєте Мої слова. Тому Я кажу, що ви використовуєте вірність, якої Я прошу у вас, щоб бути вірними вашим «улюбленцям» і їх цінувати. Хоча ви й можете пожертвувати чимось заради Мене, це не проявляє вас повністю та не засвідчує, що по-справжньому ви вірні саме Мені. Вас затягує те, до чого ви відчуваєте пристрасть: одні вірні своїм синам і дочкам, інші – чоловікам, дружинам, багатству, роботі, керівництву, статусу чи жінкам. Вас ніколи не стомлює й не дратує те, чому ви вірні; навпаки, ви все сильніше прагнете мати всього ще більше й у кращій якості, і ви ніколи не відступаєтесь. Речі, до яких ви відчуваєте пристрасть, завжди заступають Мене й Мої слова. І у вас не залишається іншого вибору, крім як поставити Мене і Мої слова на останнє місце. Є навіть такі, що залишають цю останню вірність для того, чого ще для себе не відкрили. У їхніх серцях ніколи не було навіть найменшого Мого сліду. Можливо, ви гадаєте, що Я прошу у вас забагато чи звинувачую вас безпідставно, – та чи спадало вам хоч раз на думку, що впродовж часу, який ви щасливо проводите зі своєю сім’єю, ви жодного разу не були Мені вірні? Чи вам не боляче в такі моменти? Коли серця ваші сповнені радості, коли ваша праця винагороджується, чи не засмучує вас те, що ви не споряджені належною істиною? Коли ви плакали через те, що не отримали схвалення від Мене? Ви сушите собі голови й щосили пнетеся зі шкіри заради своїх синів і дочок, і все вам замало; ви досі вважаєте, що не дали їм усієї турботи, що не зробили для них усього, що могли. Проте до Мене ви завжди неуважні й недбалі; Я тільки у вашій пам’яті, а у ваших серцях не тримаюся. Моєї відданості й зусиль ви ніколи не відчуваєте та жодним чином не цінуєте. Ви просто подумали якусь хвилину і вважаєте, що цього досить. Така «вірність» – це не те, чого Я так довго прагнув, а те, що Я давно зневажаю.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Кому ти вірний?»

101. Якби зараз Я поклав перед вами гроші та дав би вільно вибрати – і не засуджував би вас за зроблений вибір, – то більшість із вас вибрали б гроші, а істини б зреклися. Кращі з вас відмовилися б від грошей й нехотя вибрали б істину, а ті, хто посередині, однією рукою вхопилися б за гроші, а другою – за істину. Тож таким чином чи не відкрилося б ваше справжнє обличчя? Вибираючи з-поміж істини й того, чому ви вірні, усі ви вибирали б саме так, і ставлення ваше залишилося б незмінним. Чи це не так? Чи не багато з вас вагається між істинним і хибним? У всій боротьбі між позитивним і негативним, чорним і білим – між сім’єю і Богом, дітьми і Богом, гармонією і розривом, багатством і бідністю, статусом і пересічністю, між тим, чи вас підтримують чи відкидають тощо, ви точно не є необізнаними про той вибір, який ви зробили! Між гармонійною сім’єю і розколотою ви вибрали перше й зробили це без жодних сумнівів; між багатством і обов’язком ви знову вибрали перше, і вам навіть бракує волі повернутися до берега;^a між розкішшю і злиднями ви вибрали перше; вибираючи між вашими дітьми, дружинами й чоловіками та Мною, ви вибрали перше; і між уявленнями та істиною ви однаково вибрали перше. Зіткнувшись із усілякими вашими лихими вчинками, Я просто втратив віру у вас, Я просто вражений. Ваші серця неочікувано дуже нездатні до пом’якшення. Кров серця, яке Я присвячував багато років, на диво, не принесла Мені нічого, крім вашого покидання та пристосовництва, але Мої сподівання на вас міцніють із кожним новим днем, бо Мій день цілковито відкритий перед кожним. Проте зараз ви досі прагнете темного та лихого й відмовляєтеся послабити свою хватку на ньому. Тож яким буде для вас результат? Чи ви колись думали про це серйозно? Якби вас знову попросили вибрати, яким було б ваше ставлення? Чи знову вибрали б перше? Чи й далі ви завдавали Мені розчарування й болісної скорботи? Невже у ваших серцях і досі жевріла б лише іскра тепла? Чи й далі б ви не знали, що робити, щоб втішити Моє серце?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Кому ти вірний?»

Примітка:

^a Повернутися до берега: китайський фразеологізм, що означає «зійти зі шляхів зла».

102. Кожен-кожнісінький день учинки та думки кожної без винятку людини споглядаються очима Єдиного, і в той самий час вони є підготовкою до їхнього завтрашнього дня. Це стежка, якою мусять крокувати всі живі; це стежка, яку Я призначив для всіх, і жоден не може її уникнути чи отримати від неї звільнення. Словам, які Я промовляв, нема числа, і понад те – роботі, яку Я вчинив, немає міри. Щодня Я спостерігаю, як кожна людина легко виконує усе те, що має робити відповідно до притаманної їй природи та до розвитку цієї природи. Багато хто, навіть того не усвідомлюючи, вже став на «правильний шлях», який Я проклав, щоб зробити зрозумілими різні типи людей. Ці різні типи людей Я віддавна розмістив у різних середовищах, і кожен із них, перебуваючи у відповідному місці, виявляв притаманні йому риси. Їх нема кому зв’язувати, нема кому їх спокушувати. Вони вільні у всій своїй повноті, і те, що вони виявляють, відбуваються природно. Лише одне тримає їх під контролем – Мої слова. Тому дехто читає Мої слова неохоче, ніколи їх не практикуючи, виконуючи їх лише для того, щоб уникнути смерті; тим часом іншим важко пережити ці дні без Моїх слів, які направляють їх та дають їм поживу, тому вони природно завжди тримаються Моїх слів. З плином часу вони відкривають таємницю людського життя, призначення людства та цінність людського буття. Просто таким виявляється людство в присутності Моїх слів, а Я лише дозволяю, щоб усе йшло своєю чергою. Я не роблю нічого, що б примусило людей зробити Мої слова основою їхнього буття. Отож ті, хто ніколи не мав совісті і чиє існування ніколи не мало жодної цінності, після мовчазного спостереження за тим, як ідуть справи, зухвало відкидають Мої слова і чинять, як їм хочеться. Вони починають гидувати істиною та всім, що походить від Мене. Ба більше, вони гидують перебуванням у Моєму домі. Переймаючись своєю долею і намагаючись уникнути покарання, ці люди деякий час живуть у Моєму домі і навіть відбувають службу. Проте їхні наміри та дії ніколи не змінюються. Так посилюється їхнє бажання отримати благословення та збільшується прагнення єдиний раз увійти до Царства і залишитися там назавжди – навіть увійти до вічного неба. Що більше вони прагнуть, щоб Мій день швидше настав, то більше вони відчувають, що істина стала для них перешкодою, каменем спотикання на їхньому шляху. Вони не можуть дочекатися нарешті ступити до Царства, щоб вічно насолоджуватися благословеннями Царства Небесного – і все це без потреби прагнути істини чи приймати суд і кару і, понад усе, без потреби падати долілиць у Моєму домі та чинити так, як Я наказую. Ці люди входять до Мого дому не для того, щоб задовольнити своє бажання шукати істину, і не для того, щоб співпрацювати з Моїм управлінням, – їхня ціль полягає лише в тому, щоб бути серед тих, хто не буде знищений у прийдешньому віці. Тому їхні серця так ніколи й не пізнали, що таке істина або як істину прийняти. У цьому полягає причина, чому такі люди ніколи не втілюють істину в життя чи не усвідомлюють глибини своєї зіпсутості, але разом із тим вони весь час перебувають у Моєму домі як «слуги». Вони «терпляче» чекають, коли настане Мій день, і вони невтомні, бо їх кидає з боку в бік від методу Моєї роботи. Але яких би зусиль вони не докладали і яку б ціну не платили, ніхто ніколи не бачив, щоб вони страждали за істину чи щось віддавали заради Мене. З нетерпінням у серці вони прагнуть побачити той день, коли Я покладу край старому періоду, а на додачу ще й не можуть дочекатися, щоб дізнатися, наскільки великою є Моя сила і влада. Але змінити себе і шукати істини – цього вони ніколи не поспішали робити. Вони люблять те, від чого Мене нудить, а їх самих нудить від того, що люблю Я. Вони прагнуть того, що Я ненавиджу, але бояться втратити те, що Мені огидне. Вони живуть у цьому нечестивому світі, не маючи ненависті до нього, але разом з тим вони сильно бояться, що Я його знищу. Розриваючись поміж своїх суперечливих намірів, вони люблять цей світ, який Мені огидний, але й прагнуть, щоб Я якнайшвидше знищив його, щоб вони могли позбавитися страждань руйнування та стати володарями у прийдешньому віці, поки вони ще не зійшли з правдивого шляху. Так стається тому, що вони не люблять істини і їх нудить від усього, що походить від Мене. Вони можуть стати «слухняними людьми» на якийсь короткий час, щоб не втратити благословень, але їхнього переживання про отримання благословень та їхнього страху загибелі та входження до огняного озера не приховати ніяк. У міру того, як наближається Мій день, їхнє бажання неухильно посилюється. І чим більшим є лихо, тим більше воно робить їх безпорадними, бо вони не знають, з чого починати, щоб принести Мені радість та уникнути втрати благословень, яких вони так довго прагнули. Такі люди гаряче прагнуть вжити якихось заходів, щоб служити у першому ряду, щойно рука Моя почне свою роботу. Вони думають лише про те, щоб вирватися на передній край війська, надто боячись, що Я їх не побачу. Вони роблять і говорять те, що їм здається правильним, так і не розуміючи того, що їхні дії та вчинки ніколи не мали жодного стосунку до істини і що їхні вчинки просто підривають Мій план та заважають його здійсненню. Можливо, вони докладали великих зусиль, можливо, вони щирі у своєму волінні та намірі переносити труднощі, але ніщо з того, що вони роблять, ніяк не пов’язано зі Мною, тому що Я ніколи не бачив, щоб їхні вчинки витікали з добрих намірів, і тим більше Я не бачив, щоб вони щось складали на Мій жертовник. Ось такими є їхні вчинки, які вони робили перед Моїм лицем впродовж цих багатьох років.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ви повинні зважати на свої вчинки»

103. Багато людей день у день читає Божі слова та навіть ретельно запам’ятовує всі класичні уривки з них, наче своє найдорожче надбання, ба більше – усюди проповідує Божі слова, забезпечуючи інших людей і допомагаючи їм Божими словами. Вони думають, що робити так – значить свідчити про Бога, свідчити про Його слова, що робити так значить іти Божим шляхом; вони думають, що робити так – значить жити за Божими словами, що робити так – значить приносити Його слова в їхні дійсні життя, що так вони зможуть отримати Божу похвалу, спасіння й удосконалення. Та навіть проповідуючи Божі слова, такі люди ніколи не дотримуються Божих слів у практиці або намагаються порівнювати себе з тим, що відкривається в Божих словах. Натомість такі люди використовують Божі слова, щоб обманом здобути чуже обожнювання й довіру, щоб самостійно ввійти в управління та привласнити й украсти Божу славу. Вони марно сподіваються скористатися нагодою, яку відкриває поширення Божих слів, щоб бути нагородженими Божою роботою та Його похвалою. Скільки літ минуло, та ці люди не тільки були не здатні заслужити Божу похвалу, поки проповідували Божі слова, і вони не тільки були не здатні відкрити шлях, яким мали слідувати, свідчачи про Божі слова, і вони не тільки не допомогли собі й не забезпечили себе, поки допомагали іншим людям і забезпечували їх Божими словами, і вони не тільки були не здатні пізнати Бога чи пробудити в собі справжню боязнь перед Богом, поки все це робили; навпаки, їхні помилкові уявлення про Бога стають ще глибшими, їхня недовіра до Нього – ще вагомішою, а їхні фантазії про Нього – ще перебільшенішими. Живлячись і керуючись своїми теоріями про Божі слова, такі люди виглядають наче цілком у своїй стихії, наче легко й без зусиль застосовують свої навички, наче вони знайшли свою мету в житті, свою місію, та наче вони здобули нове життя й були врятовані, наче з Божими словами, що дзвінко відскакують у них від зубів у промові, такі люди здобули істину, зрозуміли Божі наміри та відкрили шлях до пізнання Бога, наче, проповідуючи Божі слова, такі люди часто зустрічаються з Богом віч-на-віч. Вони також часто «зворушуються» до нападів ридань, і, часто скеровувані «Богом» у Божих словах, такі люди начебто невпинно хапаються за Його щиру турботу й добрий намір і водночас начебто зрозуміли Боже управління та спасіння людини, пізнали Його сутність і зрозуміли Його праведний характер. Видається, наче на цій підставі вони ще твердіше вірять в існування Бога, ще обізнаніші про Його піднесений стан і ще глибше відчувають Його велич і трансцендентність. Просякнута поверховим знанням Божих слів, їхня віра неначебто виросла, їхня рішучість терпіти страждання зміцнилася, а їхнє знання про Бога поглибилося. Та ці люди не тямлять, що, поки вони дійсно не переживуть Божі слова, усе їхнє знання про Бога й думки про Нього походять із їхніх власних самообманних фантазій і припущень. Їхня віра не витримала б ніякого Божого іспиту, їхня так звана духовність і духовний стан просто не витримали б Божого випробування чи перевірки, їхня рішучість – лише замок, збудований на піску, а їхнє так зване знання про Бога – не більше ніж плід їхньої уяви. Насправді ці люди, що, так би мовити, вклали в Божі слова багато сил, ніколи в житті не усвідомлювали, що таке справжня віра, що таке справжній послух, що таке справжня любов і що таке справжнє знання про Бога. Вони беруть теорію, уяву, знання, дар, традицію, забобони та навіть моральні цінності людства й роблять із них «капітал» і «зброю» для віри в Бога та слідування за Ним, навіть роблять із них підвалини своєї віри в Бога та слідування за Ним. Водночас вони також беруть цей капітал і зброю та роблять із них чарівні талісмани, через які пізнають Бога, щоб зустрічати Божі перевірки, випробування, кару й суд та мати справу з ними. Урешті-решт те, що вони набувають, усе одно не містить нічого, крім висновків про Бога, просякнутих релігійними відтінками, феодальними забобонами та всякою романтикою, гротеском і загадками. Вони пізнають і визначають Бога на один кшталт із людьми, які вірять лише в Горішнє небо чи Старця на небі, тоді як Божа реальність, Його сутність, Його характер, Його атрибути та природа тощо – усе, що стосується Самого дійсного Бога, – усе це таким людям у своєму знанні не вдалось усвідомити, і їхнє знання від усього цього повністю відірване й настільки далеке, як північний полюс від південного. Таким чином, ці люди не здатні справді йти шляхом богобоязливості й утечі від злого, хоч вони й живуть забезпечені Божими словами та отримують від них поживу. Справжня причина цього в тому, що вони ніколи не знайомилися з Богом, як і ніколи не мали з Ним справжнього контакту чи спілкування, тож для них неможливо взаємно порозумітися з Богом або пробудити в собі справжню віру в Бога, слідування за Ним або благоговіння перед Ним. Те, що вони так розцінюють Божі слова, те, що вони так розцінюють Бога, – такий погляд і ставлення прирекли їх повертатися після своїх починань із порожніми руками, прирекли їх до вічної й неминущої нездатності йти шляхом богобоязливості й утечі від злого. Ціль, до якої вони прагнуть, і напрям, у якому вони йдуть, означають, що такі люди – довічні Божі вороги та що вони довічно будуть нездатні отримати спасіння.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Передмова»

104. Протягом багатьох років Моєї роботи люди багато чого здобули й багато чого зреклися, але все одно Я скажу, що вони по-справжньому не вірять у Мене. Люди лише своїми устами визнають, що Я Бог, але вони не погоджуються з істинами, які Я проголошую, і, більше того, не втілюють у життя істини, про які Я їх прошу. Іншими словами, люди визнають лише існування Бога, але не істини; люди визнають лише існування Бога, але не життя; люди визнають лише ім’я Бога, але не Його сутність. Я зневажаю їх за їхнє завзяття, бо вони використовують красиві слова лише щоб обдурити Мене; ніхто з них насправді не поклоняється Мені. Ваші слова містять спокусу змія; крім того, вони надзвичайно зарозумілі, що є справжнім проголошенням архангела. Більше того, ваші вчинки пошарпані й подерті до ганебного рівня; ваші непомірні бажання та жадібні наміри образливі для вух. Ви всі стали міллю в Моєму домі, предметами, які слід викидати з огидою. Бо ніхто з вас не любить істину; натомість ви бажаєте отримати благословення, піднятися на небо, узріти величне видіння Христа, який проявляє Свою владу на землі. Але чи ви коли-небудь думали, як хтось такий, як ви, хтось настільки глибоко зіпсований, хто не має уявлення про те, що таке Бог, може бути гідним слідувати за Богом? Як ви можете піднятися на небо? Як ви можете бути гідними бачити такі надзвичайні сцени, сцени, ні з чим незрівнянні у своїй величності? Ваші уста наповнені словами обману й скверни, зради й зарозумілості. Ви ніколи не говорили Мені слів щирості, жодних святих слів, жодних слів підкорення Мені, переживаючи Моє слово. Якою, зрештою, є ваша віра? У ваших серцях немає нічого, крім пожадання та грошей, і немає нічого, крім матеріальних речей, у ваших думках. Щодня ви вираховуєте, як отримати щось від Мене. Щодня ви підраховуєте, скільки багатства та скільки матеріальних речей ви отримали від Мене. Щодня ви очікуєте, що на вас зійде все більше благословень, щоб ви могли насолоджуватися у більших кількостях і на вищому рівні тими речами, якими можна насолоджуватися. Кожну мить у ваших думках не Я, і не істина, яка походить від Мене, а, радше, ваш чоловік або дружина, ваші сини, доньки і те, що ви їсте та одягаєте. Ви думаєте про те, як ви можете здобути більше, ще вище задоволення. Але навіть коли ви наповнили свій шлунок до розриву, хіба ви все ще не труп? Навіть якщо зовні ви прикрашаєте себе таким пишним вбранням, чи не є ви досі ходячим трупом, позбавленим життя? Ви тяжко працюєте заради свого шлунку, аж поки ваше волосся не помережить сивина, але жоден із вас не пожертвує навіть волосиною заради Моєї праці. Ви постійно в русі, навантажуєте своє тіло й ламаєте собі голову заради вашої власної плоті та заради ваших синів і доньок, але ніхто з вас не виявляє жодного занепокоєння чи турботи про Мою волю. Що ви досі сподіваєтесь отримати від Мене?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Багато покликаних, але мало обраних»

105. Я висловив так багато слів, а також висловив Свої наміри й характер, але навіть при цьому люди все ще нездатні пізнати Мене й повірити в Мене. Або можна сказати, що люди все ще нездатні коритися Мені. Ті, хто живе у рамках Біблії, ті, хто живе у рамках закону, ті, хто живе на хресті, ті, хто живе згідно з приписами, ті, хто живе серед справи, яку Я чиню сьогодні, – хто з них сумісний зі Мною? Ви думаєте лише про отримання благословень і нагород, але ніколи не задумувалися про те, як насправді бути сумісними зі Мною, або як запобігти тому, щоб ви були проти Мене. Я такий розчарований вами, бо дарував вам так багато, але так мало отримав від вас. Ваш обман, ваша зарозумілість, ваша жадібність, ваші непомірні бажання, ваша зрада, ваш непослух – чи могло щось вислизнути від Моєї уваги? Ви недбало ставитеся до Мене, ви дурите Мене, ви безчестите Мене, ви підлещуєтеся до Мене, ви вимагаєте від Мене, ви вичавлюєте з Мене жертви – як таке лиходійство могло б уникнути Мого покарання? Усі ці злодіяння є доказом вашої неприязні до Мене, є доказом вашої несумісності зі Мною. Кожен із вас вважає себе сумісним зі Мною, але якби це було так, то кого б стосувалися такі неспростовні докази? Ви вірите, що ставитеся до Мене з максимальною щирістю та відданістю. Ви думаєте, що ви такі добросердечні, такі милосердні, та присвятили Мені так багато. Ви думаєте, що зробили для Мене більше, ніж достатньо. Але ви коли-небудь порівнювали це зі своїми діями? Я кажу, що ви дуже зарозумілі, дуже жадібні, дуже поверхневі; трюки, якими ви обманюєте Мене, дуже розумні, і ви маєте багато зневажливих намірів і мерзенних методів. Ваша вірність занадто обмежена, ваша щирість занадто мізерна, ба більше у вас немає жодної совісті. Злого умислу у ваших серцях надто багато, і ніхто не вбережений від нього, навіть Я. Ви відсторонюєте Мене заради ваших дітей, або чоловіка, або заради власного самозбереження. Замість того, щоб піклуватися про Мене, ви піклуєтеся про свою сім’ю, своїх дітей, свій статус, своє майбутнє та власне задоволення. Ви коли-небудь думали про Мене, коли говорили чи діяли? У холодні дні ваші думки звернені до ваших дітей, чоловіка, дружини чи батьків. У спекотні дні Мені теж немає місця у ваших думках. Виконуючи свій обов’язок, ти думаєш про свої власні інтереси, про свою особисту безпеку, про членів своєї сім’ї. А що ти коли-небудь робив для Мене? Ти коли-небудь думав про Мене? Коли ти робив усе, що потрібно задля Мене й Моєї роботи? Де докази твоєї сумісності зі Мною? Де справжність твоєї вірності Мені? Де реальність твоєї покори Мені? Коли твої наміри були не заради того, щоби отримати Мої благословення? Ви всі намагаєтеся обдурити Мене. Усі ви обманюєте Мене. Ви граєтеся з істиною, приховуючи існування істини та зраджуючи сутність істини. Що чекає на вас у майбутньому, якщо ви будете таким чином налаштовані проти Мене? Ви просто прагнете сумісності з невизначеним Богом, просто прагнете невизначеної віри, але ви несумісні з Христом. За такі лихі вчинки хіба не зазнаєте заслуженої відплати разом зі злими людьми? Тоді ви зрозумієте, що жодна людина, несумісна з Христом, не зможе уникнути дня гніву, і ви дізнаєтеся, яка відплата буде підготовлена для тих, хто проти Христа.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ви повинні шукати шлях сумісності з Христом»

106. У вашому прагненні у вас занадто багато індивідуальних уявлень, надій та перспектив. Поточна робота спрямована на те, щоб обітнути вашу жагу до статусу та ваші надмірні бажання. Надії, статус і уявлення – усе це класичні прояви сатанинського характеру. Причина, з якої вони існують у серцях людей, полягає виключно в тому, що отрута сатани завжди роз’їдає думки людей, і люди завжди неспроможні позбутися цих спокус сатани. Вони живуть посеред гріха, але не вірять, що це гріх, і все ж вони думають: «Ми віримо в Бога, тому Він мусить дарувати нам благословення й влаштувати все для нас належним чином. Ми віримо в Бога, тому ми маємо бути вищими за інших, і ми мусимо мати більший статус і краще майбутнє, ніж будь-хто інший. Оскільки ми віримо в Бога, Він має давати нам безмежні благословення. Інакше це не називалося б вірою в Бога». Протягом багатьох років думки, на які люди покладалися в забезпеченні свого виживання, роз’їдали їхні серця до такої міри, що вони стали віроломними, боягузливими й мерзенними. Їм не тільки не вистачає сили волі та рішучості, але вони також стали жадібними, зарозумілими та свавільними. Їм украй не вистачає будь-якої рішучості, що виходить за межі власного «я», і навіть більше того, у них немає ані краплі мужності, щоб позбутися скованості цими темними впливами. Думки та життя людей настільки гнилі, що їхні погляди на віру в Бога досі нестерпно огидні, і навіть коли люди говорять про свої погляди на віру в Бога, це просто нестерпно чути. Усі люди боягузливі, некомпетентні, мерзенні й тендітні. Вони не гидують силами темряви й не відчувають любові до світла та істини; натомість вони роблять усе можливе, щоб вигнати їх. Хіба ваші теперішні думки та точки зору не точно такі? «Оскільки я вірю в Бога, мене просто слід засипати благословеннями, і слід подбати про те, щоб мій статус ніколи не падав і залишався вищим, ніж у невіруючих». Ви плекали таку точку зору всередині себе не рік чи два, а багато років. Ваш торгашеський спосіб мислення надмірно розвинений. Незважаючи на те, що ви досягли цього етапу сьогодні, ви досі не відмовилися від статусу, але постійно боретеся, щоб довідатися про нього, та спостерігаєте за ним щодня, із глибоким страхом, що одного разу ваш статус буде втрачено, а ваше ім’я буде зруйновано. Люди ніколи не відмовлялися від свого прагнення до комфорту. … Що більше ти шукаєш у такий спосіб, то менше ти пожнеш. Що сильнішим є прагнення людини мати статус, то серйозніше доведеться її обтинати й тим більше доведеться її піддавати великій переплавці. Такі люди нічого не варті! Потрібно адекватно обтинати й судити їх, щоб вони повністю позбулися таких речей. Якщо ви так прагнутимете до кінця, ви нічого не пожнете. Ті, хто не прагне життя, не можуть бути перетворені, а ті, хто не спраглий істини, не можуть здобути істину. Ти не зосереджуєшся на прагненні особистого перетворення та входження, а натомість фокусуєш увагу на надмірних бажаннях та речах, які сковують твою любов до Бога й заважають тобі наблизитися до Нього. Чи можуть такі речі перетворити тебе? Чи можуть вони привести тебе у Царство?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чому ти не бажаєш бути контрастним тлом?»

107. Людина живе серед світла, однак вона не знає про дорогоцінність світла. Вона не знає ні сутності світла, ні джерела світла, ні тим більше кому належить світло. Коли Я дарую людям світло, Я одразу ж спостерігаю за станами людей: завдяки світлу всі люди змінюються, ростуть і полишили темряву. Я дивлюся на кожен куточок усесвіту й бачу, що гори оповиті туманом, що води замерзли від холоду, і що через прихід світла люди дивляться на схід, щоб відкрити для себе дещо цінніше, – але людина, як і раніше, не здатна розгледіти чіткий напрямок у тумані. Оскільки весь світ укритий туманом, коли Я дивлюся вниз з-поміж хмар, ніколи не знаходиться людини, яка б виявила Моє існування. Людина шукає щось на землі; здається, вона шукає собі якогось корму; вона, здається, має намір чекати Мого приходу, – однак вона не знає Мого дня і може лише часто кидати погляд у бік проблиску світла на сході. Серед безлічі обраних Мною людей Я шукаю тих, хто справді відповідає Моїм намірам. Я ходжу серед безлічі обраних Мною людей і живу серед них, але людина на землі жива й здорова, а тому немає жодного, хто справді відповідав би Моїм намірам. Люди не знають, як зважати на Мої наміри, вони не бачать Моїх дій, вони не можуть рухатись у світлі та бути осяяними світлом. Хоча людина свого часу цінувала Мої слова, вона не здатна бачити наскрізь підступні оборудки сатани; оскільки духовний зріст людини замалий, вона не здатна чинити так, як бажає її серце. Людина ніколи не любила Мене щиро. Коли Я звеличую її, вона почувається негідною, але це не спонукає її намагатися Мені догодити. Вона просто тримає в своїх руках наданий Мною «статус» і уважно його вивчає; не помічаючи Моєї краси, вона натомість продовжує упиватися благами свого статусу. Чи не в цьому полягає людська вада? Коли гори рухаються, хіба можуть вони піти в обхід заради твого статусу? Коли води течуть, хіба можуть вони спинитися перед людським статусом? Хіба можуть небеса й земля розвернутися навспак через людський статус? Колись Я показував людині милість до людини, знову і знову, – однак ніхто не леліяв і не цінував цього. Вони просто слухають це як історію або читають це як роман. Невже мої слова справді не торкаються людського серця? Невже Мої висловлювання справді не мають жодного ефекту? Чи може так бути, щоб ніхто не вірив у Моє існування? Людина не любить себе; натомість вона об’єднується з сатаною, щоб нападати на Мене, і використовує сатану як «актив», за допомогою якого можна Мені служити. Я проникну в усі підступні оборудки сатани, щоб земних людей сатана більше не вводив в оману, і щоб вони не протистояли Мені через його існування.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 22»

108. Багато людей за Моєю спиною впиваються благами статусу, вони наїдаються їжею, люблять спати та всіляко дбають про плоть, постійно побоюючись, що для плоті немає виходу. Вони не виконують свою належну функцію в церкві, а просто паразитують на ній або ж докоряють братам і сестрам Моїми словами, сковуючи інших звисока. Ці люди постійно кажуть, що слідують Божій волі, завжди стверджують, що вони близькі Богові, але хіба це не суперечить здоровому глузду? Якщо ти маєш правильну мотивацію, але не можеш служити відповідно до Божих намірів, то ти нерозумний. Але якщо твоя мотивація неправильна, і при цьому ти кажеш, що служиш Богу, то ти – людина, яка протистоїть Богу, і Він повинен покарати тебе! Я не маю співчуття до таких людей! У Божому домі вони паразитують, завжди впиваючись плотськими утіхами й не звертаючи уваги на інтереси Бога. Вони завжди шукають вигоди для себе та не звертають увагу на Божі наміри. Вони не можуть прийняти пильного спостереження Божим Духом всіх своїх дій. Вони завжди криводушні й лукаві, і обманюють своїх братів і сестер, будучи дволикими, як лисиця у винограднику, завжди крадуть виноград і витоптують виноградник. Чи можуть такі люди бути близькими друзями Бога? Чи підходиш ти для того, щоб отримати Божі благословення? Якщо ти не береш на себе тягар за своє життя та церкву, чи здатен ти отримати доручення Бога? Хто насмілився б довіряти такому, як ти? Якщо ти так служиш, чи міг би Бог довірити тобі серйозніше завдання? Чи не призвело б це до затримок у роботі?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Як служити відповідно до Божих намірів»

109. Більшість людей говорять навіть про якісь умови їхнього служіння Богові. Їм байдуже, Бог Він чи людина, вони говорять лише про свої власні умови та прагнуть лише задоволення власних бажань. Коли ви готуєте для Мене, ви вимагаєте платні за службу; коли ви біжите для Мене, ви просите платні за біг; коли ви працюєте для Мене, ви вимагаєте платні за працю; коли ви перете Мою одежу, ви вимагаєте платні за прання; коли забезпечуєте церкву потрібним, ви вимагаєте відшкодування витрат; коли звертаєтеся зі словом, ви вимагаєте платні за виступ; коли роздаєте книги, ви вимагаєте платні за розповсюдження матеріалів; а коли пишете, вимагаєте платні за авторство. Ті, з ким Я мав справу, навіть вимагають від Мене відплати, а ті, кого Я відправив додому, вимагають відшкодування за збитки, заподіяні їхньому імені; ті, хто не в шлюбі, вимагають приданого або відшкодувань за втрачену молодість; ті, хто зарізав курку, вимагають, щоб їм було заплачено, немов м’ясникові; хто смажить їжу, вимагають платні за смаження, а хто готує суп, теж вимагають за це платні… Ось ваша висока і могутня людяність, ось дії, продиктовані вашим теплим сумлінням. Де ваша розсудливість? Де ваша людяність? Я вам скажу! Якщо ви так продовжуватимете далі, то Я перестану серед вас працювати. Я не буду працювати серед зграї звірів у людському вбранні, Я так не страждатиму за таке збіговисько людей, які під личиною своїх гарних облич приховують здичавілі серця, Я не буду терпіти за таку зграю тварин, які не мають анінайменшої можливості спасіння. День, коли Я відвернуся від вас – це день, коли ви помрете, це день, коли зійде на вас пітьма, і день, коли світло вас покине. Я вам скажу! Я ніколи не буду доброзичливим до такого збіговиська, як ви – до групи, нижчої навіть за тварин! Моїм словам і діям є межі, і з такою людяністю та совістю, як у вас, Я не чинитиму більше праці, бо вам занадто бракує совісті, ви завдали Мені забагато болю, а ваша мерзенна поведінка викликає у Мене завелику огиду. Люди, яким так бракує людяності та совісті, ніколи не матимуть шансу на спасіння, Я ніколи не спас би таких безсердечних і невдячних людей. Коли прийде Мій день, Я всю вічність зливатиму Мій палючий вогонь на дітей непослуху, які колись викликали Мій лютий гнів, Я накладу вічну кару на тих тварин, які зводили на Мене гану та покинули Мене, Я повсякчас палитиму вогнем Свого гніву синів непослуху, які колись зі Мною їли і зі Мною жили, але у Мене не вірили, які ображали і зраджували Мене. Я піддам покаранню всіх тих, хто викликав Мій гнів, Я зливатиму повноту Свого гніву на тих тварин, які колись хотіли стати біля Мене як рівня Мені, але не поклонялися і не корилися Мені; палиця, якою Я б’ю людину, вдарить по тих звірах, які колись користали з Моєї турботи та насолоджувалися таємницями, які Я промовляв, і які колись пробували отримати від Мене матеріальні насолоди. Я не прощатиму жодній людині, яка намагається захопити Моє місце, Я не пошкодую нікого з тих, хто намагається вирвати в Мене їжу та одежу.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Мати незмінений характер – це бути у ворожнечі з Богом»

110. Те, що ви бачите сьогодні, – лише гострий меч із Моїх вуст; ви не бачили жезла в Моїй руці й полум’я, яким Я спалюю людину. Тому ви досі гордовиті й нестримані в Моїй присутності й тому ви досі боретеся зі Мною в Моєму домі, заперечуючи своєю людською мовою те, що Я промовив Своїми устами. Людина не страшиться Мене, і хоча вона й сьогодні продовжує ворогувати зі Мною, вона залишається взагалі без жодного страху. У ваших ротах язик та зуби неправедних. Ваші слова та дії подібні до слів і дій змія, що спокусив Єву до гріха. Ви вимагаєте одне від одного око за око й зуб за зуб, ви боретеся в Моїй присутності за становище, славу й вигоду для себе, та ви не знаєте, що Я таємно спостерігаю за вашими словами та діями. Ще до того, як ви входите в Мій погляд, Я дослідив найдальші глибини ваших сердець. Людина постійно хоче вирватися з Моєї руки й уникнути проникливого спостереження Моїх очей. Я ж ніколи не ухиляюся від її слів чи дій. Навпаки, Я свідомо дозволяю цим словам і діям потрапити Мені на очі, щоб Я міг карати неправедність людини і вчиняти суд над її бунтарством. Таким чином, таємні слова та дії людини завжди залишаються перед Моїм судилищем, і Мій суд ніколи не залишав людину, бо її бунтарства надто багато. Моя робота полягає в тому, щоб спалити й очистити всі слова й дії людини, які були вимовлені та вчинені в присутності Мого Духа. У такий спосіб^a, коли Я залишу землю, люди все ще зберігатимуть вірність Мені й вони досі будуть здатними діяти для Моєї роботи, як це роблять Мої святі слуги, які служать Мені, дозволяючи Моїй роботі на землі тривати до самого дня її завершення.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота з поширення Євангелія – це також робота зі спасіння людини»

Примітка:

^a У тексті оригіналу немає слів «У такий спосіб».

111. Я тішуся тими, хто ставиться до інших без підозри, і Мені подобаються ті, хто охоче приймає істину; до цих двох типів людей Я виявляю велику турботу, бо в очах Моїх вони є чесними людьми. Якщо ж ти облудний, то ти будеш насторожений і підозрілий щодо всіх людей і справ, і тому твоя віра в Мене буде заснована на підозрілості. Я ніколи не зможу визнати такої віри. Не маючи істинної віри, ще більше ви позбавлені істинної любові. І якщо ти схильний сумніватися в Богові й робити про Нього свавільні припущення, то ти, безперечно, найоблудніший з усіх людей. Ти розмірковуєш, чи може Бог бути подібним до людини: непростимо грішним, дріб’язковим, позбавленим чесності й розсудливості, позбавленим почуття справедливості, схильним до порочної тактики, підступним і хитрим, задоволеним злом і тьмою тощо. Хіба причина наявності у людей таких думок полягає не в тому, що їм бракує навіть найменших знань про Бога? Така віра є не що інше, як гріх! Є навіть і такі, хто вважає, що угодні Мені – це саме ті, хто лестить і підлабузнюється, і що ті, хто не має таких здібностей, будуть небажаними в домі Божому й втратять там своє місце. Невже це єдине знання, яке ви набули за всі ці роки? То це все, що ви надбали? І ваші знання про Мене не обмежуються цими хибними тлумаченнями; ще гірше те, що ви зневажаєте Божого Духа й зводите наклепи на Небеса. Ось чому Я кажу, що така віра, як-от ваша, призведе лише до того, що ви ще більше віддалитеся від Мене й ще більше протистоятимете Мені. За багато років роботи ви бачили багато істин, але чи знаєте ви, що чули Мої вуха? Скільки серед вас тих, хто готовий прийняти істину? Усі ви вважаєте, що готові заплатити ціну за істину, але чи багато з вас справді постраждало за істину? У ваших серцях немає нічого, крім неправедності, яка спонукає вас гадати, що всі, хоч хто вони є, однаково брехливі й підступні, – аж так, що ви навіть вірите, що втілений Бог може, подібно до звичайної людини, не мати доброго серця або милосердної любові. Ба більше, ви вірите, що шляхетний характер і милосердна, великодушна природа існують лише в Бога на небі. Ви вважаєте, що такої святої особи не існує, що на землі панують тільки тьма й зло, а Бог – це щось, чому люди довірили своє прагнення до доброго та прекрасного, вигадана ними легендарна постать. У вашій свідомості Бог на небі – надзвичайно піднесений, праведний і великий, гідний поклоніння та замилування; цей самий Бог на землі – лише замінник і інструмент Бога на небі. Ви вважаєте, що цей Бог не може бути рівним Богові на небесах, а тим більше згадуватися в одному ряду з Ним. Коли йдеться про велич і честь Бога, вони належать славі Бога на небесах, але коли йдеться про природу та зіпсованість людини, вони є атрибутами, у яких має частку Бог на землі. Бог на небесах вічно піднесений, а Бог на землі вічно нікчемний, слабкий і неспроможний. Богові на небесах не властиві емоції, тільки праведність, тоді як Бог на землі керується лише егоїстичними мотивами й позбавлений будь-якої чесності та розуму. Бог на небесах не має жодної підступності й завжди вірний, тоді як Бог на землі завжди має нечесний бік. Бог на небесах дуже любить людину, а Бог на землі виявляє до неї недостатньо турботи, а то й зовсім нехтує нею. Це хибне знання довго перебувало у ваших серцях і може зберегтися і в майбутньому. Ви розглядаєте всі діяння Христа з погляду неправедних і оцінюєте всі Його справи, а також Його особистість і сутність із погляду нечестивих. Ви зробили грубу помилку, вчинили те, чого ніколи не коїли ті, хто приходив до вас. Тобто ви служите тільки піднесеному Богу на небесах із короною на голові й ніколи не звертаєтеся до Бога, Якого ви вважаєте таким незначним, що Він невидимий для вас. Хіба це не ваш гріх? Хіба це не класичний приклад вашого злочину проти Божого характеру? Ви поклоняєтесь Богові на небесах. Ви любите високі образи й цінуєте тих, хто відзначається красномовством. Ти з радістю підкоряєшся Богові, Який наповнює твої руки багатством, і прагнеш Бога, Який може виконати будь-яке твоє бажання. Єдиний, Кому ти не поклоняєшся, – цей Бог, Який не є піднесеним; єдине, що ти ненавидиш, – це зв’язок із цим Богом, Якого жодна людина не може високо цінувати. Єдине, що ти не бажаєш робити, – це служити цьому Богові, Який ніколи не дав тобі жодної копійки, і Єдиний, Хто не може змусити тебе прагнути Його, – це цей нелюбий Бог. Цей Бог не може дати тобі можливості розширити свої горизонти, відчути себе так, буцімто ти знайшов скарб, а тим більше виконати те, чого ти бажаєш. Чому ж ти слідуєш за Ним? Чи замислювався ти над такими питаннями? Те, що ти робиш, не просто образа для цього Христа; що важливіше, – це образа для Бога на небесах. Я думаю, не це є метою вашої віри в Бога!

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Як пізнати Бога на землі»

112. Багато людей воліли б бути засудженими та піти до пекла, аніж говорити і діяти чесно. Не дивно, що для нечесних у Мене припасене інше поводження. Звісно ж, Я дуже чітко розумію, як важко вам бути чесними людьми. Оскільки ви всі такі «розумні», так добре вмієте оцінювати серця шляхетних людей на основі свого власного підлого складу розуму, це значно спрощує Мою роботу. І оскільки кожен із вас тримає свої таємниці у найпотаємніших куточках свого серця, що ж, тоді Я пошлю вас, одного за одним, у лихо, щоб ви пройшли «навчання» вогнем і щоб опісля ви могли намертво утвердитися у своїй вірі в Мої слова. Зрештою, Я вирву з ваших вуст слова «Бог є вірний Бог», після чого ви битимете себе в груди й будете голосити: «Серце людини таке лукаве!». Яким буде ваш душевний стан у цей час? Звичайно, ви не будете настільки охоплені гордістю, як зараз. І тим більше ви не будете такими «глибокими й незбагненними», як зараз. У присутності Бога деякі люди всі такі манірні й особливо «добре виховані», і все ж вони оголюють свої ікла та розмахують своїми кігтями в присутності Духа. Чи зарахували б ви таких людей до когорти чесних? Якщо ти лицемір, той, хто вправний в «міжособистісних стосунках», тоді Я кажу, що ти, безумовно, той, хто намагається жартувати з Богом. Якщо твої слова рясніють виправданнями та марними поясненнями, тоді Я кажу, що ти той, хто не бажає практикувати істину. Якщо у тебе є багато приватних справ, про які тобі складно говорити, якщо ти дуже не хочеш розкривати свої секрети – свої труднощі – перед іншими, щоб шукати шлях світла, тоді Я кажу, що ти – один із тих, кому буде дуже тяжко досягти спасіння та кому складно буде вийти з темряви.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Три застереження»

113. Я глибоко розумію облудність, яка існує у ваших серцях; більшість із вас слідує за Мною з цікавості та прийшла шукати Мене внаслідок спустошеності. Коли руйнується ваше третє бажання – ваше бажання мирного та щасливого життя – тоді ваша цікавість також зникає. Облудність, яка існує в кожному з ваших сердець, виявляється через ваші слова та вчинки. Говорячи відверто, ви просто цікавитеся Мною, але не боїтеся Мене; ви не стежите за своїми язиками, а тим більше не проявляєте стриманості у своїй поведінці. Тоді яка ж у вас віра насправді? Чи справжня вона? Ви просто використовуєте Мої слова, щоб розвіяти свої тривоги та зменшити нудьгу, щоб заповнити порожнечі, що залишилися у твоєму житті. Хто з вас втілив Мої слова в життя? Хто має справжню віру? Ви постійно кричите, що Бог – це Бог, який проникає глибоко в серця людей, але як той Бог, про якого ви кричите у своїх серцях, сумісний зі Мною? Якщо ви так кричите, то чому ви поводитеся таким чином? Може, це і є та любов, якою ви хочете відплатити Мені? На ваших вустах немало відданості, але де ж ваші жертви, де ваші добрі вчинки? Якби не ваші слова, що доходять до Моїх вух, чи міг би Я вас так ненавидіти? Якби ви істинно вірили в Мене, чи могли би ви впасти в такий стан страждання? Ви маєте пригнічений вираз обличчя, наче перебуваєте на суді в аду. У вас немає ні крихти життєвих сил, і ви невиразно говорите про свій внутрішній голос; ви навіть сповнені скарг і прокльонів. Ви давно зневірилися в тому, що Я роблю, і навіть ваша первісна віра зникла, тож як ви можете йти до кінця? А в такому випадку, як же вас спасти?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Слово для молодих і старих»

114. Хоча людина вірить у Бога, у людському серці немає Бога, і вона не тямить, як Його любити, та й не хоче любити Бога, бо її серце ніколи не наближається до Бога, і вона завжди Його уникає. Унаслідок цього людське серце далеке від Бога. То де ж її серце? Насправді людське серце нікуди не ділося: замість того, щоб віддати його Богу чи відкрити для Божого погляду, людина залишила своє серце собі. І це при тому, що деякі люди часто моляться Богу та кажуть: «Боже, подивися на моє серце: Ти знаєш усе, що я думаю», – а деякі навіть клянуться для того, щоб Бог подивився на них і щоб їх було покарано, якщо зламають клятву. Хоча людина дозволяє Богові зазирнути у своє серце, це не означає, що вона здатна підкорятися Божим улаштуванням і розпорядженням або що вона віддала свою долю, перспективи й усе своє під Божий контроль. Тож які б клятви ти не давав Богові та що б ти Йому не заявляв, у Божих очах твоє серце все одно залишається закритим для Нього, бо ти лише дозволяєш Богові дивитися на твоє серце, але не дозволяєш контролювати його. Інакше кажучи, ти взагалі не віддавав Богові свого серця, а тільки говориш Йому красиві слова; тим часом ти приховуєш від Бога різні свої хитрі наміри разом зі своїми інтригами, підступами та планами, а свої перспективи й долю стискаєш у своїх руках, глибоко боячись, що Бог їх забере. Отже, Бог ніколи не бачить щирості людини щодо Нього. Хоча Бог і спостерігає за глибинами людського серця й може бачити, що людина думає та бажає зробити у своєму серці, що вона в ньому тримає, але серце людини не належить Богові, і вона не віддала його під Божий контроль. Тобто Бог має право спостерігати, але не контролювати. У своїй суб’єктивній свідомості людина не хоче й не збирається віддавати себе на волю Божу. Мало того, що людина закрилася від Бога, але є навіть люди, які придумують, як загорнути своє серце, солодкими словами та лестощами створюючи облудне враження та втираючись у довіру до Бога, а своє справжнє обличчя приховуючи від Божих очей. Коли вони не дають Богу побачити своє обличчя, їхня мета – не дати Богу відчути, які вони насправді. Вони хочуть не віддати своє серце Богові, а залишити його собі. Підтекст цього полягає в тому, що все, що робить людина й чого вона хоче, вона планує, розраховує та вирішує сама; вона не потребує ні участі, ні втручання Бога, а тим більше не потребує Божих улаштувань і розпоряджень. Отже, і щодо Божих наказів, і щодо Його доручення, і щодо вимог, які Бог ставить до людини, рішення людини ґрунтуються на її власних намірах та інтересах, на її власному поточному стані й обставинах. Коли людина судить і вибирає шлях, яким повинна йти, вона завжди спирається на власний інтелект, звичні знання та розуміння, а Богові не дозволяє ні втручання, ні контролю. Таким є серце людини, яке бачить Бог.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

115. Багато людей бажає щиро любити Мене, але оскільки їхні серця їм не належать, вони не можуть себе контролювати; багато людей по-справжньому любить Мене, переживаючи послані Мною випробування, однак вони не здатні збагнути, що Я реально існую, і просто люблять Мене в порожнечі, а не через Моє реальне існування; багато людей кладе переді Мною свої серця, але потім не звертає на них уваги, і відтак сатана викрадає їхні серця за першої-ліпшої нагоди, і тоді вони залишають Мене; багато людей щиро любить Мене, коли Я даю Свої слова, однак вони не плекають Моїх слів у своєму дусі, а натомість недбало користуються ними наче суспільною власністю та кидають їх назад, туди, звідки вони походять, коли їм заманеться. Всі люди шукають Мене серед болю й дивляться на Мене серед випробувань; впродовж мирного часу вони насолоджуються Мною, перебуваючи в небезпеці, вони заперечують Мене, коли вони зайняті, вони забувають про Мене, а у свій вільний час вони займаються якимись недбалими спробами відмахнутися від Мене. І ще ніхто ніколи не любив Мене впродовж усього свого життя. Я хочу, аби люди були щирими переді Мною. Я не прошу, щоб вони щось Мені давали, але прошу тільки про те, щоб вони всі ставилися до Мене серйозно, щоб замість того, щоб підлещуватися до Мене, вони дозволили Мені отримати їхню щирість взамін. Моє просвітління, освітлення та кров Мого серця пронизують усіх людей, але так само і справжній факт кожної людської дії пронизує всіх людей, як і їхнє ошуканство стосовно Мене. Так наче складники ошуканства людини були з нею з утроби матері, так наче вона володіла цими особливими навичками обдурювання від самого народження. Що більше, вона ніколи не видавала себе; ніхто ніколи не здогадувався про джерело цих навичок ошуканства. Як наслідок, людина живе серед ошуканства, сама цього не усвідомлюючи, і це виглядає так, наче вона прощає себе, так наче це влаштовано Богом, а не її зумисним ошукуванням Мене. Хіба саме це не є джерелом людського ошукування Мене? Хіба це не її хитромудрий план? Мене ніколи не збивали з пантелику неправдиві солодкі розмови людини, адже Я віддавна розгадав її сутність. Хто знає, скільки нечистоти є в її крові та скільки отрути сатани в її кістковому мозку? З кожним днем людина дедалі більше звикає до цього, так що не відчуває шкоди, яку заподіює сатана, а отже, не зацікавлена в пізнанні «мистецтва здорового існування».

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 21»

116. Усі люди – це істоти, яким бракує знання самих себе, і вони не здатні пізнати себе. Проте вони знають усіх інших як свої п’ять пальців, неначе все, що роблять і кажуть інші, спершу було «обстежено» ними, просто на їхніх очах, і отримало їхнє схвалення, перш ніж було зроблено. Як наслідок, вони ніби повністю оцінили всіх інших, включно навіть із їхнім психологічним станом. Усі людські істоти є такими. Хоча сьогодні вони вступили в період Царства, їхня природа залишається незмінною. Переді Мною вони досі роблять те, що роблю Я, тоді як за Моєю спиною вони починають займатися своїми власними унікальними «справами». Але потім, коли вони постають переді Мною, то виглядають зовсім іншими людьми, зовні спокійними й незворушними, з урівноваженими обличчями й ритмічним пульсом. Хіба не це робить людей надзвичайно огидними? Так багато людей має два абсолютно різних обличчя: одне – переді Мною, інше – за Моєю спиною. Багато з них поводиться переді Мною як новонароджені ягнята, але за Моєю спиною вони перетворюються на тигрів лютих, а потім поводяться, як маленькі пташечки, що весело пурхають пагорбами. Так багато людей проявляє цілеспрямованість і рішучість перед Моїм обличчям. Так багато людей приходить до Мене, шукаючи Мої слова зі спрагою й тугою, але, опинившись за Моєю спиною, стомлюється від них і зрікається їх, наче Мої висловлювання для них – тягар. Так багато разів, бачачи, як Мій ворог псує людський рід, Я переставав покладати на людей Свої сподівання. Так багато разів, бачачи, як вони приходять до Мене, слізно просячи прощення, Я, тим не менш, через їхній брак самоповаги й уперту невиправність у гніві заплющував очі на їхні дії, навіть якщо їхні серця були чистими, а наміри щирими. Так багато разів Я бачив людей, достатньо впевнених для того, щоб співпрацювати зі Мною, які, перебуваючи переді Мною, немов би перебувають у Моїх обіймах, смакуючи їхнє тепло. Так багато разів, спостерігаючи невинність, жвавість і чарівність Свого обраного народу, як Я міг не відчувати великого задоволення від усього цього? Люди не знають, як втішатися призначеними їм благословеннями в Моїх руках, бо не розуміють, що мається на увазі і під «благословеннями», і під «стражданнями». Із цієї причини люди далеко не щирі у своїх пошуках Мене. Якби завтрашнього дня не існувало, то хто з вас, що стоять переді Мною, був би чистим, як свіжий сніг, та бездоганним, як нефрит? Чи може бути так, що ваша любов до Мене – це всього лише щось, що можна обміняти на смачну їжу, стильний костюм або високу посаду із солідними доходами? Чи можна обміняти її на любов, яку відчувають до тебе інші? Чи може насправді бути так, що проходження випробувань спонукатиме людей відмовитися від любові до Мене? Невже страждання й скорботи змусять їх скаржитися на Мої встановлення? Ніхто ще по-справжньому не оцінив гострого меча в Моїх устах: люди знають лише його поверхове значення, не усвідомлюючи, що він тягне за собою. Якби людські істоти справді були здатними побачити гостроту Мого меча, вони б мерщій порозбігалися, як щури, по своїх норах. Через своє заціпеніння люди нічого не розуміють в істинному значенні Моїх слів, і тому вони не мають анінайменшого поняття про те, наскільки грізними є Мої висловлювання або як багато вони розкривають про людську природу, і наскільки власна людська зіпсованість засуджується цими словами. Із цієї причини внаслідок своїх незрілих ідей про те, що Я говорю, більшість людей має літепле ставлення.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 15»

117. Упродовж століть багато хто відійшов із цього світу в розчаруванні та неохоче, і багато хто прийшов у нього з надією та вірою. Я влаштував так, щоб багато хто прийшов, і багатьох відіслав геть. Безліч людей пройшло через Мої руки. Багато духів було скинуто в підземне царство, багато хто жив у плоті, багато хто вмирав і відроджувався на землі. Але ніхто з них ніколи не мав можливості насолоджуватися благословеннями сьогоднішнього Царства. Я дав людині так багато, але вона мало здобула; через навалу сатанинських сил вона залишилася нездатною насолоджуватися всіма Моїми багатствами. Їй пощастило лише поглянути на них, але вона так ніколи й не змогла уповні ними насолодитися. Людина так і не відкрила скарбницю в своєму тілі, щоб отримати небесні багатства, і тому вона втратила благословення, які Я їй дарував. Хіба дух людини не є саме тим даром, який поєднує її з Моїм Духом? Чому людина ніколи не залучала Мене своїм духом? Чому вона наближається до Мене у плоті, однак не здатна зробити це в дусі? Хіба Моє справжнє обличчя – це обличчя плоті? Чому людина не знає Моєї сутності? Невже в дусі людини справді ніколи не було й сліду Мене? Невже я цілковито зник із духу людини? Якщо людина не входить у духовний світ, як може вона збагнути Мої наміри? Чи є в очах людини те, що може безпосередньо проникнути в духовний світ? Багато разів Я закликав людину Своїм Духом, проте людина поводиться, наче вколота Мною: дивиться на Мене звіддаля, у великому страху, що Я поведу її в інший світ. Багато разів Я запитував у духа людини, проте вона залишається в повному забутті, глибоко перелякана, що Я ввійду в її дім та скористаюся можливістю позбавити її всього майна. Тому вона зачиняє Мене знадвору, залишаючи Мене перед холодними, щільно замкненими дверима. Багато разів людина падала, і Я спасав її, однак, прийшовши до тями, вона відразу полишає Мене і, не зворушена Моєю любов’ю, дивиться на Мене насторожено; Я так ніколи й не відігрів серця людини. Людина – це беземоційна, холоднокровна тварина. Навіть попри те, що в Моїх обіймах тепло, її це ніколи глибоко не зворушувало. Людина подібна до гірського дикуна. Він ніколи не цінував Моєї турботи про людство. Він не хоче наближатися до Мене, воліючи жити серед гір, де йому загрожують дикі звірі, – і все ж він не хоче знайти у Мені притулок. Я не примушую нікого: Я просто виконую Свою роботу. Настане день, коли посеред могутнього океану людина перепливе на Мій бік, щоб мати можливість насолодитись усіма багатствами на землі та залишити позаду ризик бути поглиненою морем.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 20»

118. Ваша віра дуже гарна; ви кажете, що готові віддати увесь час свого життя в ім’я Моєї роботи та що ви готові пожертвувати своїм життям заради неї, але ваш характер мало змінився. Ви просто зарозуміло говорите, незважаючи на те, що насправді ваша реальна поведінка надзвичайно ница. Таке враження, що язики й вуста людей перебувають на небесах, а ноги – далеко на землі, і внаслідок цього їхні слова й діяння та їхня репутація досі пошматовані та зруйновані. Ваша репутація зіпсована, ваші манери розпусні, ваш спосіб мовлення ниций, а ваші життя жалюгідні; навіть уся ваша людяність опустилася до ницості. Ви вузьколобі щодо інших, і ви сперечаєтеся через кожну дрібницю. Ви сваритеся через власну репутацію та статус, аж до того, що готові зійти до пекла й до озера вогняного. Ваших нинішніх слів і вчинків достатньо, щоб Я визначив, що ви є грішними. Вашого ставлення до Моєї роботи достатньо для Мене, щоб визначити, що ви є неправедними, і всіх рис вашого характеру достатньо, щоб вказати на те, що ви – брудні душі, сповнені гидоти. Ваших проявів і того, що ви відкриваєте, достатньо, щоб сказати, що ви – люди, які упилися кров’ю нечистих духів. Коли йдеться про входження до Царства, ви не розкриваєте своїх почуттів. Чи вважаєте ви, що того, якими ви є зараз, достатньо, щоб пройти через браму до Мого Царства Небесного? Чи вважаєте ви, що можете знайти входження до святої землі Моєї роботи та слів без того, щоб ваші власні слова та вчинки спочатку не були випробувані Мною? Хто може замилити Мені очі? Як може ваша нікчемна, ница поведінка й розмови вислизнути з Мого погляду? Ваші життя були визначені Мною як життя, в яких ви п’єте кров і їсте плоть нечистих духів, тому що ви щодня наслідуєте їх переді Мною. До Мене ваша поведінка була особливо поганою, то як же Я можу не знаходити вас огидними? У ваших словах – скверна нечистих духів: ви хитруєте, приховуєте й лестите, як ті, хто займається чаклунством, як ті, хто є віроломним і п’є кров нечестивих. Усі прояви людини вкрай неправедні, то як же всі люди можуть поселитися на святій землі, де перебувають праведні? Невже ти думаєш, що твоя огидна поведінка може виділити тебе як святого на тлі неправедних? Твій змієподібний язик, зрештою, погубить ось цю твою плоть, яка сіє руйнацію та творить гидоту, і ось ці твої руки, вкриті кров’ю нечистих духів, також, зрештою, потягнуть твою душу до пекла. Чому ж тоді ти не вхопишся за цю можливість очистити свої вкриті брудом руки? І чому ти не скористаєшся цією можливістю, щоб відтяти свого язика, що промовляє неправедні слова? Чи можливо, що ти готовий страждати в пекельному полум’ї заради своїх рук, язика та вуст? Я стежу за серцем кожної людини на всі очі, бо задовго до того, як Я створив людей, Я взяв їхні серця до Своїх рук. Я давно вже бачу серця людей наскрізь, то як же їхні думки можуть вислизнути від Мого погляду? Як вони можуть уникнути спалення Моїм Духом?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Усі ви є надто низької гідності!»

119. Твої уста добріші за голубів, але серце твоє зловісніше, ніж змій давній. Твої вуста так само привабливі, як ліванські жінки, але твоє серце не добріше за їхні серця, і воно, звісно, не може зрівнятися з красою ханаанок. Твоє серце таке підступне! Те, що Я ненавиджу, – це тільки вуста неправедних та їхні серця, і Мої вимоги до людей анітрохи не вищі за те, що Я очікую від святих; просто Я відчуваю огиду до злих вчинків неправедних і сподіваюся, що вони здатні скинути з себе скверну та вийти зі своєї нинішньої скрути, щоб виділитися серед неправедних і жити з праведними й бути святими з ними. Ви перебуваєте в тих самих обставинах, що і Я, але ви вкриті брудом; у вас немає ані найменшої крихти первозданної подоби людей, які були створені на початку. Більше того, оскільки щодня ви наслідуєте образ нечистих духів, роблячи те, що вони роблять, і кажучи те, що вони кажуть, усі ваші частини – навіть ваші язики та вуста – просякнуті їхніми нечистими водами до такої міри, що ви повністю вкриті плямами, і жодна ваша частина не може бути використана для Моєї роботи. Від цього рветься серце! Ви живете у світі коней і худоби, але не відчуваєте занепокоєння; ви сповнені радості й живете вільно та легко. Ви плаваєте в цих нечистих водах, але не усвідомлюєте, що потрапили у надзвичайно скрутне становище. Щодня ти спілкуєшся з нечистими духами та взаємодієш з «екскрементами». Твоє життя надзвичайно вульгарне, але ти насправді не усвідомлюєш, що абсолютно не існуєш у людському світі та що ти не владний над собою. Хіба ти не знаєш, що твоє життя було давно розтоптане цими нечистими духами, або що твій характер був давно заплямований нечистими водами? Невже ти думаєш, що живеш у земному раю, що ти досягнув щастя? Хіба ти не знаєш, що прожив життя поруч із нечистими духами, і що ти співіснував з усім, що вони приготували для тебе? Як може те, як ти живеш, мати якийсь сенс? Як може твоє життя мати якусь цінність? Ти метушишся задля своїх батьків, батьків нечистих духів, але насправді ти навіть не уявляєш, що саме ці батьки нечистих духів, які народили тебе й виховали, заманюють тебе в пастку. Більше того, ти не знаєш, що весь твій бруд був даний тобі ними; все, що ти знаєш, це те, що вони можуть давати тобі «радість», вони не карають тебе, не засуджують і особливо не проклинають. Вони ніколи не спалахували гнівом на тебе, а ставляться до тебе з ласкою й добротою. Їхні слова живлять твоє серце та захоплюють тебе так, що ти стаєш дезорієнтованим, і, не усвідомлюючи цього, ти втягуєшся й готовий служити їм, стаючи їхньою віддушиною й слугою. У тебе немає абсолютно ніяких скарг, але ти готовий працювати на них, як собаки, як коні; ти обманутий ними. З цієї причини ти абсолютно не реагуєш на ту роботу, яку Я здійснюю. Не дивно, що ти завжди хочеш таємно прослизнути крізь Мої пальці, і не дивно, що ти завжди хочеш використовувати солодкі слова, щоб обманом домогтися від Мене прихильності. Виявляється, ти вже мав інший план, інший задум. Ти можеш бачити трохи Моїх дій як Всемогутнього, але ти не маєш ані найменшого знання про Мій суд і кару. Ти не знаєш, коли почалася Моя кара; ти знаєш тільки, як обманювати Мене – але ти не знаєш, що Я не потерплю жодного порушення з боку людини. Оскільки ти вже ухвалив рішення служити Мені, Я не відпущу тебе. Я – ревний Бог, і Я – Бог, який ревний до людства. Оскільки ти вже поклав свої слова на вівтар, Я не потерплю, щоб ти втік на Моїх очах, і не потерплю, щоб ти служив двом панам. Невже ти думав, що ти можеш мати другу любов після того, як ти поклав свої слова на Мій вівтар і перед Моїми очима? Як Я можу дозволити людям так виставляти Мене на посміховисько? Невже ти думав, що можеш легковажно давати Мені клятви та присяги своїм язиком? Як ти міг клястися Моїм престолом, престолом Мене – Всевишнього? Чи думав ти, що клятви твої вже минули? Дозвольте Мені сказати вам: навіть якщо ваша плоть може зникнути, то ваші клятви – не можуть. Зрештою, Я засуджу вас на підставі ваших клятв. Однак ви вважаєте, що можете мати справу зі Мною, ставлячи переді Мною свої слова, а ваші серця можуть служити нечистим духам і злим духам. Як може Мій гнів терпіти цих схожих на свиней і собак людей, що обманюють Мене? Я маю виконати Мої адміністративні постанови та вирвати з рук нечистих духів усіх цих задушливих, «благочестивих», які вірять у Мене, щоб вони дисципліновано «чекали» на Мене, були Моїми волами, Моїми конями й були під керівництвом Моєї бійні. Я змушу тебе повернути твою колишню рішучість і знову служити Мені. Я не потерплю жодного створіння, яке обманює Мене. Невже ти думав, що можеш безцільно звертатися з проханнями та брехати переді Мною? Невже ти гадав, що Я не чув і не бачив твоїх слів і вчинків? Як могли твої слова та вчинки не перебувати в полі Мого зору? Хіба Я міг би дозволити людям так обманювати Себе?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Усі ви є надто низької гідності!»

120. Я був серед вас, спілкувався з вами протягом кількох весен та осеней; Я довгий час жив серед вас і жив із вами. Скільки огидного у вашій поведінці пройшло прямо перед Моїми очима? Ці ваші щирі слова постійно звучать відлунням у Моїх вухах; мільйони й мільйони ваших сподівань були покладені на Мій вівтар – так багато, що навіть неможливо полічити. Однак, що стосується вашої відданості й того, що ви віддаєте, – ви не віддаєте й найменшого. Ви не поклали на Мій вівтар жодної крихітної краплі щирості. Де плоди вашої віри в Мене? Ви отримали від Мене нескінченну благодать, ви бачили нескінченні небесні таємниці; Я навіть показав вам небесне полум’я, але в Мені не вистачило духу спалити вас. А скільки ви дали Мені натомість? Скільки ви готові віддати Мені? Ти береш їжу, яку Я дав тобі до рук, повертаєшся й жертвуєш її Мені, заходячи навіть так далеко, що кажеш, що це те, що ти отримав в обмін на піт твоєї власної тяжкої праці, і що ти жертвуєш Мені все, що тобі належить. Як ти можеш не знати, що всі твої «пожертви» Мені – це вкрадене з Мого вівтаря? Більше того, жертвуючи їх Мені, чи не обманюєш ти Мене? Як ти можеш не знати, що те, чим Я втішаюся сьогодні, – це все приношення на Моєму вівтарі, а не те, що ти заробив своєю тяжкою працею й потім Мені пожертвував? Ти посмів обдурити Мене таким чином, то як же Я можу помилувати тебе? Як ти можеш очікувати, що Я терпітиму це далі? Я віддав вам усе. Я відкрив вам усе, забезпечив задоволення ваших потреб і відкрив вам очі, а ви обманюєте Мене таким чином, не зважаючи на власну совість. Я безкорисливо дарував вам усе, щоб, хоча ви й страждаєте, ви все одно здобули від Мене все, що Я приніс із небес. Незважаючи на це, ви зовсім не присвячуєте себе Мені, і навіть якщо ви зробили крихітний внесок, ви намагаєтеся після цього «зводити рахунки» зі Мною. Невже твій внесок не дорівнюватиме нулю? Те, що ти дав Мені, – всього лише піщинка, а те, що ти попросив у Мене, – тонна золота. Чи не є ти просто нерозумним? Я працюю серед вас. Немає абсолютно ніяких слідів десятини, яку належить віддавати Мені, не кажучи вже про будь-які додаткові жертви. Більше того, ті десять відсотків, які вносять побожні люди, забирають собі нечестиві. Чи не всі ви розсіялися від Мене? Чи не всі ви є ворожими Мені? Чи не всі ви руйнуєте Мій жертовник? Як можуть такі люди бути скарбом в очах Моїх? Хіба вони не свині та пси, до яких Я відчуваю огиду? Як Я можу називати ваші злодіяння скарбом?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Усі ви є надто низької гідності!»

121. Є багато шляхів, які ви не розумієте, багато справ, про які ви не знаєте. Ви такі неуки; Я добре знаю ваш духовний стан і ваші недоліки. Тому хоч і є багато слів, які ви не здатні зрозуміти, Я все одно готовий розповісти вам усі ті істини, які ви ніколи раніше не сприймали, бо я постійно тривожуся, чи здатні ви, маючи такий духовний стан, твердо стояти у своєму свідченні про Мене. Не те щоб Я мав про вас невисоку думку; усі ви – тварини, які ще повинні пройти Моє дресирування, і Я геть не бачу, скільки слави всередині вас. Хоча Я витратив багато сил, працюючи над вами, та позитивного у вас ніби й немає, а негативне можна порахувати на пальцях і використати хіба як свідчення, що соромлять сатану. Майже все інше у вас – то отрута сатани. Ви сподіваєтеся на Мене, наче ви поза спасінням. У таких обставинах Я дивлюся, як ви по-різному себе проявляєте та поводите, і зрештою пізнаю ваш істинний духовний стан. Ось чому Я завжди за вас хвилююся: якби полишити людей самих жити своє життя, чи були б вони такі, як сьогодні, чи їм дійсно було б краще, ніж сьогодні? Хіба ваш дитинний духовний стан вас не тривожить? Чи справді ви можете бути як обраний народ Ізраїлю – повсякчас вірні Мені й лише Мені? Те, що у вас виявляється, – то не пустотливість дітей, які заблукали від батьків, а звірячість, що нею вибухають тварини, яких не сягають хазяйські батоги. Ви мусите знати свою натуру, яка також є слабкістю, що її ви всі поділяєте; це хвороба, спільна для вас усіх. Тож сьогодні Мій єдиний заклик до вас – щоб ви були непохитні у своєму свідченні про Мене. За жодних обставин не давайте старій хворобі знову загостритися. Найголовніше – це свідчити: то серце Моєї роботи. Ви мусите прийняти Мої слова так само, як Марія прийняла одкровення Єгови, що прийшло до неї вві сні: повіривши і згодом скорившись. Тільки це вважається доброчесністю. Адже ви – ті, хто чує Мої слова найбільше, найблагословенніші Мною. Я вам дав усі Мої цінні атрибути, Я вам усе дарував, але ви так безмірно відрізняєтеся за станом від народу Ізраїлю; ви просто день і ніч. Та порівняно з ними ви отримали настільки більше; поки вони відчайдушно чекають на Моє явлення, ви проводите зі Мною приємні дні, поділяючи Мої дари. З огляду на цю різницю, що вам дає право кричати, і сперечатися зі Мною, і вимагати своєї частки Моїх атрибутів? Хіба не багато ви здобули? Я вам стільки даю, але ви натомість даєте Мені тільки несамовитий сум і тривогу, нестримне обурення та невдоволення. Ви такі огидні – але ви ще й жалюгідні, тож у Мене немає вибору, крім як проковтнути все Своє обурення та знов і знов озвучувати вам Свої заперечення. За тисячі років роботи Я ніколи не докоряв людству, бо виявив, що протягом усього розвитку людства найвідомішими поміж вас ставали тільки дурисвіти, наче вони були дорогоцінною спадщиною, яку вам полишили славетні предки з давніх часів. Як Я ненавиджу тих недолюдків, тих свиней і собак. Совісті у вас замало! Характер у вас занадто підлий! Серця ваші занадто жорсткі! Якби Я приніс такі слова й роботу ізраїльтянам, Я вже давно здобув би славу. Та поміж вас це недосяжне; поміж вас є тільки жорстока недбалість, ваша демонстративна байдужість і ваші виправдання. Ви занадто нечулі й геть нічого не варті!

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Яке твоє розуміння Бога?»

122. Озирніться на минуле: коли Мій погляд був лютим, а Мій голос суворим до вас? Коли Я докоряв вам за дрібниці? Коли Я вас ганив без причини? Коли Я вас ганив у лице? Хіба не заради Моєї праці Я звертаюся до Мого Батька, щоб Він стеріг вас від усякої спокуси? Чого ж ви так зі Мною обходитеся? Хіба Я коли-небудь використовував Свою владу, щоб побити вашу плоть? Чого ж ви Мені так відплачуєте? Після постійної зміни своїх поглядів щодо Мене ви ні холодні, ні гарячі, а тоді ви намагаєтеся до Мене підлещуватися та приховувати щось від Мене, і ваші роти повні слини неправедних. Чи ви думаєте, що ваші язики можуть ошукати Мій Дух? Чи ви думаєте, що ваші язики можуть уникнути Мого гніву? Чи ви думаєте, що ваші язики можуть судити Мої справи, Єгови, як забажають? Хіба Я Бог, якого судить людина? Хіба міг би Я дозволити дрібному хробаку так Мене богозневажати? Як міг би Я дати таким синам бунтарства місце поміж Моїх вічних благословень? Ваші слова та вчинки давно вас викрили й осудили. Коли Я простягнув небеса та створив усе суще, Я не дозволив жодній створеній істоті взяти в тому участь, як їй хотілося, і тим паче Я не дозволив жодній речі завадити Моїй праці й Моєму управлінню, як їй бажалося. Я не терпів ні людини, ні речі; як міг би Я пощадити тих, хто до Мене жорстокий і нелюдяний? Як міг би Я пробачити тим, хто зраджує Мої слова? Як міг би Я пощадити тих, хто бунтує проти Мене? Хіба доля людська не в руках у Мене, Всемогутнього? Як міг би Я вважати твою неправедність і бунтарство святими? Як могли б твої гріхи осквернити Мою святість? Нечистота неправедних Мене не оскверняє, і приношення неправедних Мене не втішають. Якби ти був вірний Мені, Єгові, хіба міг би ти забирати собі жертви з Мого олтаря? Хіба міг би ти своїм отруйним язиком богозневажати Моє святе ім’я? Хіба міг би ти таким чином зраджувати Мої слова? Хіба міг би ти обходитися з Моєю славою та святим ім’ям як з інструментом служіння сатані, лихому? Моє життя дано, щоб святі ним втішалися. Як міг би Я дати тобі грати з Моїм життям, як тобі заманеться, й використовувати його як інструмент для сутичок між вами? Як ви могли бути такими безсердечними і як вам могло настільки бракувати добра у вашому ставленні до Мене? Хіба ви не знаєте, що Я вже записав ваше лиходійство в цих словах життя? Як могли б ви уникнути дня гніву, коли Я караю Єгипет? Як міг би Я дозволити вам знову і знову так протистояти Мені й бунтувати проти Мене? Я кажу вам прямо: коли настане день, ваша кара буде ще нестерпнішою, ніж та, що впала на Єгипет! Як ви можете уникнути Мого дня гніву?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ніхто з плоті не може втекти від дня гніву»

123. Людині не вдається здобути Бога не тому, що у Бога є плотські почуття чи Бог не бажає, щоб Його досягла людина, а тому, що людина не хоче здобути Бога, і тому що людина не має серця, що шукає Бога з настійністю. Як може хтось із тих, хто щиро шукає Бога, бути Богом проклятий? Як може хтось зі здоровим розумом та чуйною совістю бути Богом проклятий? Як може той, хто правдиво поклоняється Богові і служить Йому, бути поглиненим вогнем Його гніву? Як може той, бажає коритися Богові, бути вигнаний з Божого дому? Як може той, хто вважає, що не може налюбитися Богом, жити у Божому покаранні? Як може той, хто готовий зректися всього заради Бога, залишитися без нічого? Людина не бажає шукати Бога, не бажає витрачати свої статки заради Бога, не бажає присвячувати Богові зусилля цілого свого життя; натомість вона каже, що Бог зайшов занадто далеко, що багато чого, пов’язаного з Богом, йде всупереч уявленням людини. З такою людяністю, навіть якби ви були неспинними у своїх зусиллях, ви все одно не спромоглися б здобути Боже схвалення, не згадуючи вже про те, що ви й не шукаєте Бога. Хіба ви не знаєте, що ви бракований товар людства? Хіба ви не знаєте, що ницішої людяності за вашу навіть не існує? Хіба ви не знаєте, як інші вас називають, щоб вас вшанувати? Ті, хто правдиво любить Бога, називають вас вовчим батьком, вовчою матір’ю, вовчим сином і вовчим внуком; ви нащадки вовків, вовчий народ, ви повинні знати, хто ви такі, і ніколи про це не забувати. Не треба думати, що ви якась вища персона, – ви найбільш злісне збіговисько нелюдів серед усього людства. Хіба ви нічого цього не знаєте? Чи знаєте ви, як сильно Я ризикую, працюючи поміж вами? Якщо ваша розсудливість не може знову стати нормальною, якщо ваша совість не може нормально працювати, тоді ви ніколи не скинете з себе ім’я «вовк», ви ніколи не уникнете дня прокляття і ніколи не втечете від дня свого покарання. Ви народилися неповноцінними – ви річ, що не має жодної цінності. За природою ви зграя голодних вовків, купа уламків і сміття, і на відміну від вас Я не працюю над вами заради особистої вигоди, а тому, що ця праця потрібна. Якщо ви продовжуватимете так далі бунтувати, тоді Я припиню Свою працю і вже ніколи над вами не працюватиму знову – навпаки, Я перенесу Свою працю до іншої групи, яка Мені догоджає, і ось так Я вас залишу навіки, бо Я не бажаю дивитися на тих, хто перебуває у ворожнечі зі Мною. Тож ви хочете бути сумісні зі Мною чи ворогувати проти Мене?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Мати незмінений характер – це бути у ворожнечі з Богом»

124. Як тобі найбільше годиться шукати, йдучи шляхом сьогодення? Якою людиною ти мусиш себе бачити у своєму пошуку? Тобі належить дізнатися, як слід ставитися до всього, що випадає на твою долю сьогодні, – чи то випробування, чи то тяготи, чи то нещадна кара та прокляття. Стикаючись з усім цим, ти мусиш ретельно обмірковувати кожен випадок. Чому Я це кажу? Я кажу це, бо те, що випадає на твою долю сьогодні, – це, зрештою, короткочасні випробування, які повторюються знов і знов; можливо, для твого духу вони не надто обтяжливі, і тому ти пускаєш усе на самоплив, не вбачаючи в цих випробуваннях дорогоцінного надбання в пошуку прогресу. Який же ти бездумний! Настільки, що ставишся до цього дорогоцінного надбання так, наче до хмари, що пропливає перед твоїми очима, і не дорожиш цими сильними ударами, які раз у раз обрушуються на тебе, – ударами короткими, які здаються тобі майже невагомими, – а натомість дивишся на них із холодною відстороненістю, не приймаючи їх близько до серця, і ставишся до них лише як до випадкових ударів. Ти такий гордовитий! До цих лютих нападів – нападів, подібних до бур, що раз у раз обрушуються на тебе, – ти ставишся лише з легковажною зневагою; іноді ти ще й навіть холодно посміхаєшся, виявляючи цілковиту байдужість, адже ти жодного разу не замислювався над тим, чому ти постійно терпиш такі «нещастя». Може, Я вкрай несправедливий до людини? Може, Я тільки те й роблю, що чіпляюся до тебе? Навіть якщо проблеми з твоїм світосприйняттям можуть бути не настільки серйозними, як Я описав, ти своєю зовнішньою холоднокровністю вже давно намалював точний портрет свого внутрішнього світу. Мені немає потреби говорити тобі, що в глибинах твого серця приховано тільки одне: нерозсудливі слова образи та слабкі, ледь помітні для інших сліди смутку. Оскільки ти вважаєш украй несправедливим те, що на твою долю випали такі випробування, ти проклинаєш; а оскільки ці випробування змушують тебе відчувати спустошеність світу, ти сповнюєшся тугою. Замість того, щоб побачити в цих постійних ударах і актах дисциплінування найкращий захист, ти бачиш у них безглузді неприємності, послані Небом, або ж справедливу відплату тобі. Який же ти невіглас! Ти безжально заключаєш добрі часи в темряву; ти раз у раз сприймаєш чудові випробування й акти дисциплінування як напади своїх ворогів. Ти не вмієш пристосовуватися до свого середовища, а ще менше хочеш спробувати це зробити, бо не хочеш нічого здобути від цих постійних і, як на тебе, жорстоких кар. Ти не намагаєшся ні шукати, ні досліджувати, а просто, скорившись своїй долі, йдеш туди, куди вона тебе веде. Те, що може тобі здаватися жорстокими актами виправлення, не змінило твого серця й не заволоділо ним; навпаки, це встромляє тобі в серце ніж. Ти вбачаєш у цій «жорстокій карі» лише свого ворога в цьому житті, і тому ти нічого не здобув. Ти такий самовдоволений! Рідко коли ти віриш, що терпиш такі випробування через власну мерзенність; натомість ти вважаєш себе нещасним і ще й кажеш, що Я постійно до тебе чіпляюся. А тепер, коли справа набула такого оберту, як багато ти насправді знаєш про те, що Я говорю та роблю? Не думай, що ти вундеркінд від природи, лише трохи нижчий за небеса, але нескінченно вищий за землю. Ти аж ніяк не розумніший за інших – можна сказати, що це навіть мило, наскільки ти дурніший за будь-кого з людей на землі, наділених розважливістю, бо ти про себе занадто високої думки та ніколи не мав почуття меншовартості, неначебто бачиш Мої дії наскрізь аж до найменших подробиць. Насправді ж ти – той, кому в корені бракує розважливості, бо ти не маєш жодного уявлення про те, що Я збираюся зробити, і ще менше знаєш про те, що Я роблю зараз. І тому Я кажу, що ти не рівня навіть старому землеробу, який трудиться в полі, землеробу, який не має жодного уявлення про людське життя, а все ж, обробляючи землю, покладається лише на благословення Неба. Ти ні на мить не замислюєшся над своїм життям, геть нічого не знаєш про славу, а тим більше не маєш жодного знання про себе. Ти настільки «вищий за все це»!

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, що не вчаться та залишаються невігласами: хіба вони не звірі?»

125. Деякі добре прикрашають себе, однак поверхово: сестри прикрашають себе так, що красиві, неначе квіти, а брати одягаються, як принци чи багаті молоді франти. Вони піклуються тільки про зовнішнє, як-от: що вони їдять і в що одягаються; усередині вони злиденні й не мають анінайменшого знання про Бога. Яке в цьому може бути значення? Також є й ті, хто одягається, як жебраки; вони дійсно схожі на східноазійських рабів! Ви дійсно не розумієте, про що Я вас прошу? Поспілкуйтеся між собою ось про це: що ви насправді здобули? Ви вірили в Бога всі ці роки, і все ж це все, що ви пожали, – хіба це вас не бентежить? Хіба вам не соромно? Усі ці роки ви наполегливо йшли істинним шляхом, але сьогодні ваш духовний стан і досі нижчий, ніж у горобця! Погляньте на молодих панночок серед вас: ви такі красиві у своєму одязі та з макіяжем, як на картинці, і порівнюєте себе одна з одною, а що ви порівнюєте? Ваше задоволення? Ваші вимоги? Невже ви думаєте, що Я прийшов, щоб набрати моделей? У вас немає сорому! Де ваше життя? Чи не є те, чого ви прагнете, усього лише вашим власним надмірним бажанням? Ти думаєш, що така красива, але навіть якщо ти одягнена в усілякі наряди, хіба ти насправді не гробак, що звивається, народжений у купі гною? Сьогодні тобі пощастило насолоджуватися цими небесними благословеннями не через твоє миле обличчя, а тому, що Бог робить виняток, підносячи тебе. Хіба тобі й досі незрозуміло, звідки ти взялася? При згадці про життя ти закриваєш рот і нічого не говориш, будучи німою, як статуя, але разом із тим у тебе вистачає нахабства виряджатися! Ти й досі схильна наносити рум’яна та пудру на своє обличчя! І подивіться на франтів серед вас, свавільних чоловіків, які цілий день походжають без діла, непокірні, з безтурботним виразом на обличчях. Хіба так людині варто вести себе? Чому кожен із вас, чоловік або жінка, присвячує свою увагу протягом усього дня? Чи ви знаєте, від кого залежить ваша можливість прогодувати себе? Подивись на свій одяг, подивись на те, що ти пожав, у своїх руках, потри свій живіт – яку користь ти отримав від ціни у вигляді крові й поту, заплаченої тобою впродовж усіх цих років віри? Ти й досі плануєш подорожувати, щоб оглядати визначні пам’ятки, ти й досі думаєш про те, щоб прикрасити свою смердючу плоть; такі прагнення – марні! Тебе просять бути нормальною людиною, але тепер ти не просто не нормальний, ти аномальний. Як у такої людини може вистачити зухвалості постати переді Мною? Із такою людською сутністю, як ця, що виставляє напоказ свої принади й хизується власною плоттю, завжди живе в пристрастях плоті, хіба ти – не нащадок брудних демонів і злих духів? Я не дозволю такому брудному демонові довго існувати! І не гадай, що Я не знаю, про що ти думаєш у своєму серці. Ти можеш тримати свою хіть і плоть під жорстким контролем, але як Я міг би не знати, які думки ти таїш у своєму серці? Як Я міг би не знати про все, чого бажають твої очі? Хіба ви, юні панни, не робите себе такими гарненькими, щоб виставляти напоказ свою плоть? Яку користь приносять вам чоловіки? Чи можуть вони дійсно врятувати вас від моря нещасть? Що ж до франтів серед вас, ви всі одягаєтеся, щоб здаватися шляхетними й поважними, але хіба це не виверт, спрямований на те, щоб привернути чиюсь увагу до вашої молодецької зовнішності? Для кого ви це робите? Яку користь приносять вам жінки? Хіба вони – не джерело вашого гріха? Ви, чоловіки й жінки, Я сказав вам багато слів, але ви дотримуєтеся лише деяких із них. Ваші вуха погано чують; ваші очі затуманилися, а серця зачерствіли настільки, що у ваших тілах немає нічого, окрім хтивості, так, що ви окутані нею, будучи неспроможними вирватися. Хто хоче перебувати поруч із вами, гробаками, які звиваються в бруді й нечистотах? Не забувайте, що ви – усього лише ті, кого Я підняв із гнойової купи, що спершу ви не володіли нормальною людською сутністю. Я прошу від вас нормальної людської сутності, якої ви спочатку не мали, а не те, щоб ви виставляли напоказ свою хіть або давали волю своїй протухлій плоті, яку стільки років дресирував диявол. Коли ви одягаєтеся так, чи не боїтеся ви, що потрапите в ще більш глибоку пастку? Хіба ви не знаєте, що ви від початку маєте гріховну природу? Хіба ви не знаєте, що ваші тіла настільки наповнені хтивістю, що вона навіть просочується через ваш одяг, відкриваючи ваші стани як тих, хто є нестерпно потворними й брудними демонами? Хіба це не той випадок, коли ви знаєте це чіткіше, ніж будь-хто інший? Ваші серця, ваші очі, ваші губи – хіба все це не було опоганено брудними демонами? Хіба ці частини вас не брудні? Чи ти вважаєш, що якщо ти не чиниш те чи інше, ти є найсвятішим? Невже ти думаєш, що твій гарний одяг може приховати твою злиденну душу? Цього не станеться! Я раджу вам бути більш реалістичними: не будьте облудними та фальшивими й не виставляйте себе напоказ. Ви хизуєтеся своєю хіттю один перед одним, але взамін ви не отримаєте нічого, окрім вічних страждань і безжальної кари! Навіщо вам підморгувати один одному й віддаватися романтиці? Чи є це мірилом вашої чистоти, ступенем вашої чесності? Я ненавиджу тих серед вас, хто займається нечестивою медициною й чаклунством; я ненавиджу тих молодих чоловіків і жінок серед вас, які люблять свою власну плоть. Вам краще стримувати себе, тому що нині від вас вимагається володіти нормальною людською сутністю, і вам не дозволено хизуватися своєю хтивістю, але ви однаково чините так за кожної можливості, адже ваша плоть надто багата, а ваша хтивість завелика!

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Практика (7)»

126. Ті, хто думає тільки про свою плоть і хто насолоджується комфортом; ті, хто здається віруючим, але насправді не вірить; ті, хто займається нечестивою медициною й чаклунством; ті, хто нерозбірливий у статевих стосунках і зломлений; ті, хто краде жертви Єгові та Його майно; ті, хто любить хабарі; ті, хто ліниво мріє про сходження на небеса; ті, хто гордовитий і зарозумілий, хто прагне тільки до особистої слави й вигоди; ті, хто поширює зухвалі слова; ті, хто хулить Самого Бога; ті, хто нічого не робить, окрім як засуджує й зводить наклеп на Самого Бога; ті, хто створює кліки й прагне до незалежності; ті, хто підносить себе вище Бога; ті легковажні молоді, середнього віку та літні чоловіки й жінки, які потрапили в пастку розбещеності; ті чоловіки й жінки, які насолоджуються особистою славою й вигодою і прагнуть здобуття особистого положення серед інших; ті нерозкаяні люди, які потрапили в пастку гріха, – хіба всі вони не є людьми, які не підлягають спасінню? Розбещеність, гріховність, нечестива медицина, чаклунство, лихослів’я й зухвалі слова – усе це буяє серед вас; істина й слова життя зневажаються, а свята мова спаплюжена серед вас. Ви, сторонні, бундючні в бруді й бунтарстві! Яким буде ваш кінець? Як можуть ті, хто любить плоть, хто чинить чаклунство плоті та хто спійманий у пастку гріха розпусти, мати зухвалість продовжувати жити! Хіба ти не знаєш, що такі люди, як ти, – це гробаки, які не підлягають спасінню? Що дає тобі право вимагати те чи інше? До цього часу не відбулося жодних змін у тих, хто не любить істину, а любить тільки плоть; як такі люди можуть бути спасенні? Ті, хто не любить шлях життя, хто не звеличує Бога й не свідчить про Нього, хто будує підступи заради власного статусу, хто звеличує себе – хіба вони не такі ж самі, аж до сьогодні? Яка цінність у їхньому спасінні? Те, чи можеш ти бути спасенним, не залежить від твого старшинства або того, скільки років ти працюєш, і тим більше від того, скільки кваліфікацій ти накопичив. Радше це залежить від того, чи принесло твоє прагнення плоди. Ти мусиш знати, що спасенні – це «дерева», що приносять плоди, а не дерева з пишним листям і рясними квітами, які, однак, не плодоносять. Навіть якщо ти багато років блукав вулицями, яке це має значення? Де твоє свідчення? Твоє серце набагато менш богобоязливе, ніж твоє серце, сповнене любові до себе й твоїх хтивих бажань, – хіба така людина не виродженець? Як вона могла б бути прикладом та зразком спасіння? Твоя природа невиправна, ти занадто бунтівничий, ти не підлягаєш спасінню! Хіба такі люди – не ті, кого буде відсіяно? Чи час, коли Моя робота закінчена, не є часом настання вашого останнього дня? Я виконав так багато роботи та сказав так багато слів серед вас – скільки з цього дійсно дійшло до ваших вух? Наскільки ви цьому коли-небудь корилися? Коли моя робота завершиться, то буде час, коли ви перестанете протистояти Мені, коли ви перестанете виступати проти Мене. Поки я працюю, ви постійно дієте проти Мене; ви ніколи не коритеся Моїм словам. Я роблю Свою роботу, а ти робиш свою власну «роботу», створюючи своє власне маленьке царство. Ви – не що інше, як зграя лисиць і собак, які роблять все наперекір Мені! Ви постійно намагаєтеся взяти у свої обійми тих, хто пропонує вам свою неподільну любов, – де ваше боязливе серце? Усе, що ви робите, – обман! У вас немає ні покори, ні боязні, і все, що ви робите, є брехливим і богохульним! Чи можна спасти таких людей? Розпусні та хтиві чоловіки завжди хочуть привернути до себе кокетливих розпусниць задля власного задоволення. Я категорично не спасатиму таких розпусних демонів. Я ненавиджу вас, брудні демони, а ваші хтивість і кокетство затягнуть вас до пекла. Що ви можете сказати на своє виправдання? Ви, брудні демони й злі духи, – мерзенні! Ви огидні! Як можна було б спасти таке сміття? Чи можуть ті, хто потрапив у пастку гріха, все ж бути спасенні? Сьогодні ця істина, цей шлях і це життя не приваблюють вас; радше вас приваблюють гріховність, гроші, становище, слава й зиск, задоволення плоті, краса чоловіків і чарівність жінок. Що дає вам право увійти в Моє царство? Ваш образ навіть більший, ніж Божий, ваш статус навіть вищий, ніж Божий, не кажучи вже про ваш престиж серед людей – ви стали ідолом, якому поклоняються люди. Хіба ти не став архангелом? Коли фінали людей будуть виявлені, а це також означатиме, що робота спасіння наблизиться до свого кінця, багато хто з тих, хто серед вас, стануть трупами, які не підлягають спасінню, й мусять бути відсіяні.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Практика (7)»

127. Люди – нікчемні жалюгідні створіння, тому що вони не цінують себе. Якщо вони навіть не люблять себе, а самі себе топчуть, то хіба це не свідчить про їхню нікчемність? Людство подібне до аморальної жінки, яка грається сама із собою й добровільно віддає себе на наругу іншим. Але навіть у такому разі люди не усвідомлюють, наскільки вони нікчемні. Вони знаходять задоволення в роботі на інших або в спілкуванні з іншими, віддаючи себе під владу інших; хіба не в цьому полягає гидота людства? Хоча Я не прожив життя серед людства й не зазнав по-справжньому людського життя, Я здобув дуже ясне розуміння кожного руху, кожної дії, кожного слова й кожного вчинку, що їх здійснюють люди. Я навіть здатний піддати людей найглибшій ганьбі до такої міри, що вони вже не наважуються розкрити своє потурання або поступитися своїй похоті. Подібно до равликів, що поховалися по своїх мушлях, вони більше не наважуються розкривати свій потворний стан. Оскільки люди не знають самих себе, їхня головна вада полягає в бажанні демонструвати свої переваги перед іншими, виставляючи напоказ свої потворні личини; це те, до чого Бог ставиться з найбільшою огидою. Так відбувається тому, що стосунки між людьми є ненормальними, відсутні нормальні міжособистісні стосунки між людьми, а тим більше вже нормальні стосунки між ними й Богом.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Тлумачення таємниць “Божих слів до цілого всесвіту”, Глава 14»

128. Перш ніж люди переживуть Божу роботу й зрозуміють істину, саме сатанинська природа перебирає на себе контроль і домінує над ними зсередини. Що саме охоплює ця природа? Наприклад, чому ти егоїстичний? Чому ти захищаєш свій власний статус? Чому твої почуття так впливають на тебе? Чому тобі подобаються ті неправедні речі й ті лихі речі? На чому ґрунтується твоє вподобання таких речей? Звідки беруться ці речі? Чому вони тобі подобаються й чому ти приймаєш їх? Наразі ви всі зрозуміли: головна причина полягає в тому, що сатанинські отрути містяться в людині. Тож що таке сатанинські отрути? Як їх можна виразити? Наприклад, якщо ти запитаєш: «Як людям слід жити? Заради чого людям варто жити?», кожен відповість: «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти». Тільки ця єдина фраза виражає сам корінь проблеми. Філософія та логіка сатани стали життям людей. Чого б не прагнули люди, вони насправді роблять це для себе – і тому всі вони живуть для себе. «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти» – така життєва філософія людини, яка також уособлює людську природу. Ці слова вже стали природою розбещеного людства, і вони є справжнім портретом сатанинської природи розбещеного людства. Ця сатанинська природа повністю стала основою для існування розбещеного людства. Протягом декількох тисяч років розбещене людство живе цією отрутою сатани, аж до сьогоднішнього дня. Усе, що робить сатана, він робить заради своїх власних бажань, амбіцій і цілей. Він хоче перевершити Бога, звільнитися від Бога й захопити контроль над усім сущим, створеним Богом. Сьогодні люди розбещені сатаною до такої міри. В усіх них сатанинська природа, усі вони схильні заперечувати Бога й протистояти Йому, і вони хочуть брати свої власні долі у свої руки й намагаються чинити опір Божим влаштуванням та впорядкуванням. Їхні амбіції й бажання вже точно такі ж, як у сатани. Отже, природа людини – це природа сатани. Власне, багато людських гасел і афоризмів відображає людську природу та сутність людської розбещеності. Те, що вибирають люди, – це їхні власні уподобання, і всі вони відображають людські характери та прагнення. Людина не може приховати свою природу: та виявляється в кожному слові, яке людина говорить, і в усьому, що вона робить, як цю природу не маскуй. Наприклад, фарисеї зазвичай проповідували досить гарно, але коли вони чули проповіді й істини, висловлені Ісусом, то засуджували їх замість того, щоб прийняти. Це викрило природу й сутність фарисеїв, які полягали в тому, що їх нудило від істини, і вони її ненавиділи. Деякі люди дуже красиво говорять і добре маскуються, але якщо поспілкуватися з ними деякий час, то виявиться, що їхня природа глибоко підступна й нечесна. Після тривалої взаємодії з такими людьми всі інші відкривають для себе їхню сутність і природу та зрештою роблять такий висновок: ці люди підступні й ніколи не говорять ні слова істини. Це твердження відображає природу таких людей, і це найкращий приклад і доказ їхньої природи й сутності. Їхня філософія життя полягає в тому, щоб нікому не говорити правди й нікому не довіряти. Сатанинська природа людини містить безліч сатанинських філософій і отрут. Іноді ти сам про них навіть не здогадуєшся й не усвідомлюєш їх, але на них усе одно ґрунтується кожна мить твого життя. Більше того, ти думаєш, що ці речі цілком правильні й розумні, і в них немає нічого хибного. Цього достатньо, щоб показати, що філософії сатани стали людською природою, і тепер люди живуть у повній відповідності з ними, вважаючи такий спосіб життя добрим і не відчуваючи ніякого покаяння. Отже, вони постійно виявляють свою сатанинську природу й постійно живуть за філософіями сатани. Сатанинська природа – це життя людства, його природа і сутність.

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як іти шляхом Петра»

129. Людська природа надто відрізняється від Моєї сутності, тому що зіпсована природа людини повністю походить від сатани; людську природу було перероблено та зіпсовано сатаною. Тобто людина живе під впливом його зла та потворності. Людина не зростає у світі істини чи в середовищі святості, а тим більше вона не живе у світлі. Тож ніхто не може володіти істиною у своїй природі від моменту народження, і тим більше неможливо, щоби хтось народився з сутністю, що боїться Бога та кориться Йому. Навпаки, люди мають природу, що чинить опір Богові, не кориться Йому та не має любові до істини. Ця природа й становить ту проблему, яку Я хочу обговорити – зраду.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Дуже серйозна проблема – зрада (2)»

130. Поведінка, яка не може цілком коритися Мені, – це зрада. Поведінка, що не може бути вірною Мені, – це зрада. Обманювати Мене й використовувати брехню, щоб обдурити Мене, – це зрада. Зберігати безліч уявлень і поширювати їх скрізь – це зрада. Нездатність обстоювати Мої свідчення та інтереси – це зрада. Усміхатися фальшиво, коли в серці своєму ви далекі від Мене, – це зрада. Усе це – дії зради, на яку ви завжди були здатними, і вони поширені серед вас. Можливо, ніхто з вас не вважає це проблемою, але Я так не думаю. Я не можу ставитися до зради людини стосовно Мене як до дрібниці і, певна річ, не можу ігнорувати її. Нині, коли Я працюю серед вас, ви поводитеся таким чином: якщо настане день, коли вас не буде кому пильнувати, чи не станете ви подібними до розбійників, які оголосили себе царями своїх власних маленьких гір? Коли це станеться, і ви спричините катастрофу, хто буде прибирати за вами? Ви вважаєте, що деякі прояви зради – це лише випадкові події, а не ваша постійна поведінка, і вони не заслуговують на те, щоб про них так суворо говорили, зачіпаючи вашу гордість. Якщо ви справді так гадаєте, то вам бракує здорового глузду. Думати так – значить бути взірцем і втіленням непокори. Природа людини – це її життя; це принцип, на який вона покладається, щоб вижити, і вона не може його змінити. Візьмемо до прикладу природу зради. Якщо ти можеш зробити щось, що зраджує родича чи друга, це доводить, що це – складова твого життя й натура, з якою ти народився. Це те, що ніхто не може заперечити.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Дуже серйозна проблема – зрада (1)»

131. Кожна людина може використовувати свої слова й вчинки, щоб представляти своє справжнє обличчя. Це справжнє обличчя, звичайно ж, є її натурою. Якщо ти – той, хто говорить нещиро, то в тебе нещира натура. Якщо твоя натура хитра, то ти чиниш лукаво і легко обманюєш інших. Якщо твоя натура підла, то твої слова можуть бути приємними на слух, але твої вчинки не можуть приховати твоїх підлих витівок. Якщо твоя натура лінива, то все, що ти говориш, спрямоване на те, щоб ухилитися від відповідальності за свою недбалість і лінь, а твої дії будуть повільними й неглибокими, та дуже вправними в прихованні правди. Якщо твоя натура співчутлива, то твої слова будуть розумними, а твої дії також добре відповідатимуть істині. Якщо твоя натура віддана, то твої слова, безумовно, щирі, а твої вчинки ґрунтовні й не містять нічого, що могло б потривожити твого господаря. Якщо ж твоя натура хтива чи пожадлива до грошей, то твоє серце часто буде сповнюватись цими почуттями, і ти мимоволі робитимеш ненормальні, аморальні вчинки, які люди легко не забудуть і які викликатимуть у них огиду. Як Я вже казав, якщо ти маєш зрадливу натуру, то ти навряд чи зможеш від неї звільнитися. Не покладайся на удачу, що якщо ти не скривдив інших, то ти не маєш зрадливу натуру. Якщо ти так думаєш, то ти воістину огидний. Усі Мої слова – щоразу, коли Я говорю, – звернені до всіх людей, а не тільки до однієї особи або одного типу людей. Те, що ти не зрадив Мене в одній справі, не доводить, що ти не можеш зрадити Мене в будь-якій іншій. Деякі люди під час невдач у шлюбі втрачають упевненість у прагненні істини. Деякі люди відмовляються від зобов’язання бути вірними Мені під час розладу в сім’ї. Деякі люди залишають Мене, шукаючи мить радості та гострих відчуттів. Деякі мають за краще впасти в темне провалля, ніж жити у світлі й отримувати втіху від роботи Святого Духа. Дехто нехтує порадами друзів заради задоволення своєї жадоби багатства й навіть тепер не здатний визнати своєї помилки та змінити хід свого життя. Деякі люди живуть під Моїм іменем лише тимчасово, щоб отримати Мій захист, а інші присвячують Мені лише дещицю під примусом, бо чіпляються за життя та бояться смерті. Хіба ці та інші аморальні вчинки, до того ж позбавлені порядності, не є поведінкою, якою люди в глибині душі давно зрадили Мене? Звичайно, Я знаю, що люди не планують зраджувати Мене заздалегідь; їхня зрада – це природне виявлення їхньої натури. Ніхто не хоче зраджувати Мене, і ніхто не радіє тому, що зробив щось, щоб Мене зрадити. Навпаки, вони тремтять від страху, хіба не так? Тож чи думаєте ви про те, як спокутувати ці зради і як змінити нинішнє становище?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Дуже серйозна проблема – зрада (1)»

132. Ви були відділені від багна, і, хай там що, ви були зроблені з того, що було вибрано з помиїв, брудних і ненависних Богу. Ви належали сатані та були колись розтоптані й заплямовані ним. Тому й говориться, що ви були відділені від багна, і вам далеко до святих: натомість ви – нелюди, які здавна були об’єктом сатанинських підступів. Це найвідповідніша ваша оцінка. Вам потрібно знати, що первісно ви були нечистотами в застояній воді та багні, на противагу бажаному улову на кшталт риби та креветок, бо від вас не доб’єшся нічого втішного. Якщо говорити прямо, ви – найприниженіші звірі низького суспільства, гірші за свиней і собак. Відверто кажучи, таке звертання до вас – не перебільшення й не гіпербола; навпаки, воно спрощує питання. Можна навіть сказати, що таке звертання до вас – це спосіб засвідчити вам повагу. Ваше людське розуміння, мова, поведінка та кожен аспект вашого життя, включно з вашим статусом у багні, достатні для того, щоб довести, що ваша ідентичність «незвичайна».

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Притаманна людині ідентичність і цінність людини: які вони насправді?»

133. Люди є нічим іншим, як Моїми ворогами. Люди – це лихі, які протистоять Мені й не слухаються Мене. Люди є нічим іншим, як потомством лихого, проклятого Мною. Люди є нічим іншим, як нащадками архангела, який Мене зрадив. Люди є нічим іншим, як спадщиною диявола, який, давно Мною зневажений, відтоді був Моїм непримиренним ворогом. Бо небо над усім людством туманне й темне, без найменшої подоби ясності, і світ людей занурений у безпросвітну темряву, так що той, хто в ньому живе, навіть не може побачити своєї руки, простягненої перед власним обличчям, або сонця, коли піднімає голову. Дорога під його ногами, брудна й усіяна вибоїнами, покручено звивається; уся земля всіяна трупами. Темні кутки заповнені останками мертвих, а в прохолодних і тінистих кутках оселилися натовпи демонів. І скрізь у світі людей демони приходять і йдуть ордами. Потомство всіляких звірів, укрите поганню, вступило в запеклу битву, звук якої вселяє в серце жах. У такі часи, у такому світі, у такому «земному раю», куди піти шукати життєвих радощів? Куди піти, щоб знайти місце призначення свого життя? Людство, давно потоптане під ногами сатани, від самого початку було актором, який приймав образ сатани, – більше того, людство є втіленням сатани та служить доказом, який свідчить про сатану, голосно й чітко. Як може такий людський рід, така купка вироджених покидьків, такий нащадок цієї розбещеної людської родини, свідчити про Бога? Звідки походить Моя слава? З чого можна почати говорити про свідчення щодо Мене? Бо ворог, який, розбестивши людство, стоїть проти Мене, уже взяв людство – людство, яке Я давно створив і яке було сповнене Моєю славою та Моїм утіленням у життя, – і забруднив його. Він вирвав Мою славу, і все, чим він наповнив людину, – це отрута, рясно присмачена потворністю сатани та соком із плоду дерева пізнання добра і зла.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Що значить бути реальною людиною»

134. Ваша багаторічна поведінка перед Моїм лицем дала Мені безпрецедентну відповідь; а запитання до цієї відповіді таке: «Яким є ставлення людини до істини та до істинного Бога?». Кров, яку Я пролив зі Свого серця заради людини, доводить сутність Моєї любові до людини, а кожен учинок людини перед Моїм лицем доводить сутність її огиди до істини та її спротив Мені. Я весь час переживаю за тих, хто послідував за Мною, але ті, хто слідує за Мною, ніколи не здатні прийняти Мої слова; вони не здатні навіть прийняти Мої поради. Це Мене засмучує найбільше. Ніхто ніколи не був здатний Мене зрозуміти, ба більше – ніхто ніколи не був здатний Мене прийняти, хоча Моє ставлення щире, а слова Мої лагідні. Кожен намагається виконати роботу, яку Я йому доручив, відповідно до своїх власних уявлень; люди не шукають Моїх намірів, не кажучи вже про те, щоб запитувати, чого Я від них вимагаю. Вони досі заявляють, що вірно Мені служать, але у той самий час бунтують проти Мене. Багато хто вірить, що ті істини, які для них є неприйнятними або які вони не можуть виконати, не є істинами. У таких людях Мої істини стали чимось таким, що вони заперечують та відкидають. У той самий час люди визнають Мене за Бога на словах, але при цьому вважають Мене чужинцем, який не є істиною, дорогою та життям. Ніхто цієї істини не знає – Мої слова є вічно незмінною істиною. Я – постачання життя людини і єдиний провідник для людства. Цінність та значення Моїх слів визначаються не тим, чи людство їх визнає або приймає, а сутністю самих цих слів. Навіть якщо жодна людина на цій землі не може прийняти Мої слова, цінність Моїх слів та їхня допомога людству не можуть бути оцінені жодною людиною. Тож коли Я стикаюся з багатьма людьми, які бунтують проти Моїх слів, спростовують їх або цілковито їх зневажають, Моє ставлення лише таке: хай час і факти будуть Моїми свідками та доведуть, що Мої слова – істина, дорога і життя. Хай вони доведуть, що все Мною сказане – правильне, що саме цим людина має володіти, і навіть більше того – що це людина має прийняти. Я дам усім, хто за Мною слідує, дізнатися такий факт: ті, хто не може вповні прийняти Мої слова, ті, хто не може практикувати Мої слова, ті, хто не може знайти ціль у Моїх словах, і ті, хто не може через Мої слова отримати благодать спасіння, – то ті, хто засуджений Моїми словами, ба навіть більше – то ті, хто втратив благодать Мого спасіння, і Мій жезл над ними буде завжди.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ви повинні зважати на свої вчинки»