Пункт восьмий. Негайне доповідання про непорозуміння та труднощі, які виникають у роботі, і пошук способів їх вирішення (частина друга)

Минулого разу ми бесідували про восьмий пункт зобов’язань лідерів і працівників: «Негайне доповідання про непорозуміння та труднощі, які виникають у роботі, і пошук способів їх вирішення». Хоча восьмий пункт складається лише з одного речення і, по суті, вимагає від лідерів і працівників лише одного, що дуже просто, ми присвятили ціле зібрання бесіді на цю тему. Про які саме аспекти цієї теми ми бесідували минулого разу? Які основні зобов’язання лідерів і працівників вона зачіпає? (Те, що їм слід збиратися разом і бесідувати, коли стикаються з непорозуміннями та труднощами, і негайно шукати способи їх розв’язання та доповідати про них Вишньому, якщо не можуть досягти ясності щодо них через бесіду.) Основні зобов’язання лідерів і працівників, яких торкається цей пункт, – це участь у роботі та занурення в різні види справжньої роботи, щоб можна було виявляти різноманітні проблеми, що виникають у роботі, і своєчасно їх розв’язувати. Якщо були випробувані різні методи, а проблеми однаково неможливо повністю розв’язати, і вони продовжують існувати, перетворюючись на непорозуміння та труднощі, то лідерам і працівникам не слід дозволяти цим непорозумінням і труднощам накопичуватися або відкладати їх убік та ігнорувати. Натомість вони мусять негайно придумати спосіб їх розв’язання. Найкращий спосіб їх розв’язання – це, звісно, шукати й бесідувати з братами та сестрами, а також із лідерами та працівниками різних рівнів, щоб досягти розв’язання цих проблем. Якщо проблеми неможливо розв’язати, то лідерам і працівникам не слід намагатися зводити великі проблеми до малих, а малі – до нічого, або просто відкладати їх убік та ігнорувати. Натомість вони мусять негайно доповідати про них Вишньому та шукати розв’язання у Вишнього, щоб їх можна було розв’язати. Так робота просуватиметься безперебійно, без труднощів і перешкод.

Лідери і працівники мусять негайно доповідати про непорозуміння та труднощі, що виникають у роботі, та вирішувати їх

I. Визначення поняття «негайність»

У восьмому пункті зобов’язань лідерів і працівників згадується негайне доповідання про непорозуміння та труднощі, що виникають у роботі, – це дуже важливо. Якщо проблему виявлено сьогодні, але її розв’язання відкладається на вісім чи десять днів, або навіть на пів року чи рік, то чи можна це назвати «негайним»? (Ні.) Отже, що означає «негайний»? (Це означає розв’язувати проблему негайно, відразу ж і миттєво.) Чи не занадто це суворо? Якщо пояснювати це за допомогою слів, пов’язаних із часом, то розв’язання проблеми негайно, відразу ж і просто зараз – це і є «негайність». Але, дивлячись на буквальне значення цих слів, людям нелегко цього досягти, і це нереалістично. Тож як нам слід визначити слово «негайний», щоб зробити це точно? Якщо проблема невелика, але все ж таки створює перешкоду для роботи, і якщо її можна розв’язати за кілька годин, то її слід розв’язати за кілька годин – чи можна це вважати негайним? (Так.) Припустімо, що проблема трохи складна й важка, і її можна розв’язати за два-три дні, але люди докладають зусиль, щоб шукати істину, більше шукають інформацію та прагнуть розв’язати її за один день – хіба це не було б корисніше для роботи? Скажімо, є проблема, яку зараз неможливо побачити наскрізь, і вона вимагає розслідування та дослідження, що займає певний час. На розв’язання цієї конкретної проблеми знадобиться щонайбільше три дні. Якщо це займе більше трьох днів, то виникне підозра, що її розв’язання навмисно затягується, і це означає, що час марнується. Отже, про проблему слід доповісти, шукати щодо неї та розв’язати її протягом трьох днів. Ось що означає «негайний». Якщо розв’язання проблеми вимагає багаторівневого спілкування та розслідування, а також збору інформації на кожному рівні тощо – якщо різні процеси дуже складні, – воно однаково не повинно затягуватися на місяць. Скажімо, проблему можна розв’язати протягом тижня, якщо лідери та працівники поспішатимуть, працюватимуть швидше та виберуть і залучать кількох підхожих людей, то в цій ситуації «негайний» означає обмеження розв’язання проблеми одним тижнем. Витрачати на розв’язання проблеми більше тижня недоречно – це не негайно. Це часові рамки для розв’язання таких відносно складних справ. На чому ґрунтується цей часовий проміжок? Він визначається на основі масштабу справи та її рівня складності. Однак більшість речей, як-от проблеми, пов’язані з професійними навичками, або питання незрозумілих людям принципів, можна розв’язати кількома реченнями – якими часовими рамками слід обмежити розв’язання цих проблем, щоб це можна було вважати «негайним»? Якщо ми визначаємо «негайність» на основі масштабу справи та її рівня складності, то більшість справ можна розв’язати менш ніж за пів дня, а меншість із них, можливо, вимагатиме щонайбільше тижня на розв’язання; якщо виникає нова проблема, то це вже інша справа. Тому, якщо ми визначаємо «негайність» як те, що робиться негайно, відразу ж і просто зараз, то, судячи з буквального значення цих слів, це здається суворою вимогою до людей. Але, дивлячись на часові рамки, більшість справ можна розв’язати за пів дня або щонайбільше за день, якщо люди негайно доповідатимуть і шукатимуть, як їх розв’язати. Чи можна це вважати складним з погляду часу? (Ні.) А оскільки це нескладно з погляду часу, то вимога до лідерів і працівників негайного доповідання про непорозуміння та труднощі, які виникають у роботі, і пошуку способів їх вирішення, має бути легкою для виконання. Ці непорозуміння та труднощі не повинні постійно існувати й залишатися невирішеними, а тим паче вони не мають накопичуватися в роботі протягом тривалого часу. Тепер ви всі маєте знати часове поняття «негайності» – це питання про те, як лідерам і працівникам оцінювати часові рамки при розв’язанні непорозумінь і труднощів, що виникають у роботі. Коротко кажучи, найточніше визначення «негайності» – це діяти якомога швидше. Тобто якщо про проблему можна доповісти, шукати щодо неї та розв’язати її протягом пів дня, то так і слід зробити, а якщо її можна розв’язати протягом дня, то так і слід зробити, – і прагнути не спричиняти жодних затримок і не допускати, щоб це вплинуло на роботу. Це обов’язок лідерів і працівників. Коли в роботі виникають і виявляються проблеми, лідери та працівники мають негайно бесідувати про них і розв’язувати їх. Якщо вони не можуть їх розв’язати, то їм слід якомога швидше доповісти про них і шукати, як їх розв’язати, у Вишнього, а не відкладати їх убік, ігнорувати й не сприймати їх серйозно. Коли виникають проблеми, лідери та працівники мають негайно їх розв’язувати, а не зволікати, чекати чи покладатися на інших – лідерам і працівникам не слід демонструвати таких проявів.

II. Наслідки несвоєчасного розв’язання проблем

Основний принцип розв’язання проблем полягає в тому, що це треба робити негайно. Чому негайно? Якщо виникає багато проблем, які неможливо оперативно розв’язати, то, з одного боку, люди застрягнуть у розгубленому стані й не знатимуть, як діяти. З іншого боку, якщо люди продовжуватимуть рухатися вперед, опираючись на неправильний метод, і пізніше їм доведеться переробляти й виправляти виконану роботу, то якими будуть наслідки? Величезна кількість людських, фінансових і матеріальних ресурсів буде змарнована – це втрата. Якщо в роботі виникають проблеми, а лідери та працівники сліпі й не здатні негайно їх виявити та розв’язати, багато людей продовжуватимуть працювати, опираючись на неправильний метод. Коли ж люди все-таки виявляють ці проблеми й хочуть їх розв’язати та виправити, ці питання вже завдали збитків церковній роботі. Хіба не будуть тоді змарновані всі ці людські, фінансові та матеріальні ресурси? Чи є зв’язок між такими збитками та тим, що лідери та працівники не розв’язують проблеми негайно? (Так.) Якщо лідери та працівники можуть стежити за роботою, наглядати за нею, перевіряти її та давати вказівки, то вони абсолютно точно зможуть негайно виявляти й розв’язувати проблеми. Якщо лідери та працівники недбалі й не здійснюють подальший контроль за роботою, не наглядають за нею, не перевіряють її та не дають вказівок, якщо вони дуже пасивні в цьому відношенні й чекають, поки проблем стане так багато, що ситуація вийде з-під контролю, перш ніж подумати про їхнє розв’язання, перш ніж подумати про те, щоб доповісти про них Вишньому та шукати розв’язання у Вишнього, то чи виконали такі лідери та працівники свої зобов’язання? (Ні.) Це серйозне невиконання зобов’язань. Такі лідери та працівники не тільки не розв’язали проблем, а й натомість завдали збитків людським і матеріальним ресурсам Божого дому, а також створили величезну перешкоду для церковної роботи. Через невиконання лідерами та працівниками своїх зобов’язань, їхню недбалість, байдужість і тупість, і через те, що вони не здатні негайно виявляти й розв’язувати багато проблем, що виникають у роботі, і навіть не можуть негайно доповісти про них Вишньому та шукати розв’язання у Вишнього, багато завдань доводиться переробляти. А після того, як їх переробили, виникає ще більше проблем через нездатність знайти принципи. Якщо так триватиме й далі, термін виконання роботи значно затягується: робота, яка мала б зайняти місяць, займає три місяці, а робота, яка мала б зайняти три місяці, займає вісім чи дев’ять місяців. Це безпосередньо пов’язано з тим, що лідери та працівники не виконують справжньої роботи. Оскільки лідери та працівники не несуть відповідальності за свою роботу – тобто вони не здатні негайно знаходити й виправляти проблеми, коли ті виникають, – різні напрями роботи постійно не дають результатів і залишаються в паралізованому стані. І хто несе пряму відповідальність за цю проблему? (Лідери та працівники.) Тому для лідерів та працівників дуже важливо виконувати справжню роботу, і також дуже важливо, щоб вони виявляли проблеми під час виконання справжньої роботи. Іноді лідери та працівники виявляють проблеми, але не знають, як їх розв’язати, і все ж вони здатні негайно доповісти про них Вишньому та шукати розв’язання у Вишнього, щоб їх розв’язати, що ще важливіше. Багато лідерів і працівників думає: «У нас є свої методи роботи. Вишньому достатньо лише сказати нам принципи, а решту справжньої роботи ми виконаємо самі. Якщо ми стикаємося з якимись труднощами, нам достатньо просто побесідувати й помолитися разом унизу». Що ж до ефективності розв’язання проблем, або того, чи є їхні рішення ґрунтовними чи дієвими, їм усім абсолютно байдуже, і вони про це не питають. Саме таке безвідповідальне ставлення вони виношують, коли працюють, і зрештою це призводить до того, що всі напрями роботи в церкві не можуть просуватися безперешкодно й містять серйозні проблеми, які не розв’язуються. Це наслідок того, що рівень лідерів і працівників занадто низький, або ж того, що вони не несуть відповідальності й не виконують справжньої роботи.

Аналіз кількох типів неправдивих лідерів на основі восьмого зобов’язання

I. Псевдодуховні неправдиві лідери

Минулого разу ми бесідували про те, що таке непорозуміння та труднощі, і визначили певні проблеми, про які необхідно негайно доповідати та для яких необхідно негайно шукати розв’язання. По суті, є два основні типи проблем. Один тип – це проблеми в роботі, у яких люди не впевнені або які вони не можуть бачити наскрізь. Коли йдеться про ці проблеми, людям дуже важко осягнути принципи. Хоча вони можуть розуміти принципи доктринально, вони не знають, як їх практикувати чи застосовувати. Ці проблеми пов’язані з непорозуміннями. Інший тип – це реальні труднощі та проблеми, які люди не знають, як розв’язати. Цей тип дещо серйозніший порівняно з непорозуміннями, і це проблеми, про які лідери та працівники також мають доповідати та розв’язання яких мають шукати. Минулого разу ми переважно бесідували про те, що обов’язок лідерів і працівників – доповідати й шукати, як розв’язати проблеми, що виникають у роботі, і ми бесідували з позитивного погляду про певні речі, які лідерам і працівникам слід робити та на які звертати увагу. Сьогодні ми проаналізуємо, які прояви мають неправдиві лідери з огляду на восьмий пункт, і чи виконують вони роботу й зобов’язання, які мають виконувати лідери. Коли йдеться про розв’язання проблем, що виникають у роботі, неправдиві лідери, безумовно, некомпетентні з цього погляду; вони не виконують цієї частини роботи й не виконують цього зобов’язання. Існує тип неправдивих лідерів, які під час роботи виношують уявлення, думаючи: «Я не займаюся цими формальностями, коли працюю, і не звертаю уваги на такі речі, як знання, навчання, навички чи догми. Я просто дбаю про те, щоб чітко бесідувати про істину Божих слів на зібраннях, і цього достатньо. Щотижня я проводжу два зібрання для малих груп, кожні два тижні – одне зібрання для лідерів і працівників, і щомісяця – велике зібрання для всіх братів і сестер. Достатньо того, що я добре організовую всі ці види зібрань». Це їхня основа та метод виконання роботи. Цей тип лідерів і працівників просто постійно вправляється в проповідуванні, і вони докладають багато зусиль, щоб озброїтися словами й доктринами – вони готують тези, зміст, приклади та істини для бесіди на кожному зібранні, а також готують деякі плани для розв’язання станів і проблем певних людей. Вони думають, що як лідеру чи працівнику їм достатньо лише добре проповідувати, і тоді вони виконали свої зобов’язання. Вони думають, що їм не потрібно турбуватися про інші речі, як-от про те, чи є доречним спосіб проповідування Євангелія, або як призначається церковний персонал, або чи є персонал, який виконує різні види професійної роботи, компетентним і таким, що відповідає стандарту, – вони вважають, що достатньо просто дозволити кураторам займатися цими питаннями. Тому, куди б така людина не пішла, вона зосереджується на зібраннях і проповідях, і незалежно від того, яке зібрання проводиться, вона завжди виголошує проповідь. Зовні вони скеровують людей у читанні Божих слів і в навчанні співу гімнів, а іноді говорять про роботу. Цей тип людей знає про проблеми, про які часто бесідують, наприклад, які Божі слова слід використовувати для порівняння з проблемами, що виникають у різних типів людей, а також чому люди почуваються слабкими, які стани в них виникли, і про які істини Божих слів слід бесідувати, щоб це розв’язати. Коротко кажучи, їхні проповіді та бесіди торкаються багатьох аспектів істини та практики; деякі стосуються обтинання, деякі – випробувань і переплавки, деякі – молитовного читання Божих слів, деякі – того, як переживати суд і кару, і так далі – вони можуть трохи побесідувати про різні аспекти істини. Коли вони зустрічаються з новими віруючими, вони виголошують проповіді для нових віруючих, а коли зустрічаються з людьми, які вірять у Бога багато років, вони можуть виголосити деякі проповіді про життя-входження. Але коли йдеться про роботу, що вимагає будь-яких професійних навичок, вони ніколи не цікавляться такою роботою і не вивчають пов’язаних із нею речей, а тим паче не стежать за жодним напрямом роботи, не беруть у ньому участі й не заглиблюються в нього, щоб розв’язувати проблеми. В їхніх очах, проповідуючи, читаючи Божі слова та вивчаючи гімни, вони виконують роботу, і це є зобов’язаннями лідерів і працівників; крім цього, вся інша робота є несуттєвою, це справа інших людей, і вона не має до них жодного стосунку, і доки вони можуть добре проповідувати, вони можуть спати спокійно. Що означає «спати спокійно»? Це означає, що закінчення зібрання для них рівнозначне закінченню їхньої роботи, і коли настає час відпочивати, вони відпочивають. Які б проблеми не виникали в церковній роботі, вони їх ігнорують, і коли люди шукають їх, щоб розв’язати проблему, їх дуже важко знайти. Незалежно від того, наскільки напруженою є робота, вони обов’язково мають подрімати вдень, і вони упиваються комфортом, тоді як інші люди можуть терпіти страждання й платити ціну. Вони думають: «Я закінчив проповідувати, зібрання завершилося, і я сказав вам усе, що мав сказати. Що ще ви хочете, щоб я сказав? Моя робота виконана. Решта – ваша робота. Я сказав вам Божі слова, тож просто дійте згідно з принципами. Що ж до будь-яких проблем, які виникають, то це ваша справа, і вона не має до мене жодного стосунку. Ви повинні самі йти перед Бога й молитися, збиратися та бесідувати, щоб розв’язувати проблеми. Не шукайте мене». Коли зібрання закінчується, вони ніколи не просять нікого ставити запитання, ніколи не хочуть розв’язувати проблеми, а тим паче ніколи не здатні виявити проблему. Після зібрання вони вважають свою роботу виконаною і сплять, їдять і розважаються за розкладом. Хіба це не неправдиві лідери, які взагалі не виконують жодної справжньої роботи? (Так.)

Бувають випадки, коли лідер чи працівник перебуває на своїй посаді пів року, і, крім тих, хто до нього ближчий і може бачити його часто, більшість братів і сестер не можуть його побачити. Вони лише часто чують, як він виголошує проповіді онлайн, але коли виникає проблема, лідер чи працівник її не розв’язує. Деякі брати й сестри стикаються з труднощами у своїх обов’язках, яких не знають, як розв’язати, і вони так тривожаться, що місця собі не знаходять, а коли йдуть шукати свого лідера, то не можуть його знайти. Чи може такий лідер добре виконувати роботу? Брати й сестри не мають уявлення, чим їхній лідер так зайнятий щодня; накопичилося багато проблем і труднощів, і вони не знають, коли їхній лідер прийде їх розв’язувати. Усі з нетерпінням чекають, коли лідер прийде на допомогу, але скільки б вони не чекали, лідер так і не з’являється. Такі лідери та працівники дуже невловимі, і вони добре вміють ховатися! Вони дуже добре виголошують проповіді, а після проповіді гарно вбираються і не виконують жодної роботи, ховаючись десь, де можуть упиватися комфортом. І попри все це, вони досі думають, що працюють дуже добре й належним чином. Вони думають, що не ледарюють, що виголосили свої проповіді, провели свої зібрання, сказали все, що мали сказати, і пояснили все, що мали пояснити. Вони ніколи не хочуть глибоко взаємодіяти з братами та сестрами, щоб здійснювати подальший контроль за роботою та брати в ній участь, допомагати їм, здійснюючи перевірку, і допомагати їм негайно розв’язувати проблеми. Якщо вони стикаються з проблемою, яку не можуть розв’язати, вони також не знають, що треба доповісти про неї Вишньому та шукати розв’язання у Вишнього. Вони ще й не розмірковують у своєму розумі: «Чи зможуть брати й сестри дотримуватися принципів, почувши їх у бесіді? І коли вони знову зіткнуться з труднощами та непорозуміннями в роботі, чи зможуть вони триматися істини й ладнати справи згідно з принципами? Крім того, хто відіграє позитивну роль у роботі? А які люди відіграють негативну роль? І чи є люди, які спричиняють переривання й завади, або люди, які все псують, або безглузді люди, які постійно висувають погані ідеї? Як останнім часом просувається робота?» Вони усі не переймаються такими питаннями, і не питають про них. Такі люди зовні нібито виконують роботу – вони виголошують проповіді, проводять зібрання, готують чернетки проповідей і тези, і навіть пишуть звіти про роботу. Деякі лідери також часто пишуть проповіді про свій життєвий досвід; вони залишаються у своїх кімнатах і пишуть по три-п’ять днів поспіль, і їм навіть потрібен хтось, хто спеціально наливатиме їм воду й приноситиме їжу, і ніхто інший не може їх побачити. Якщо ти скажеш, що вони не виконують справжньої роботи, вони почуваються скривдженими: «Як це я не виконую справжньої роботи? Я живу з братами та сестрами й постійно проводжу зібрання та виголошую проповіді. Я проповідую, аж у роті пересихає, а іноді навіть не сплю допізна». Зовні вони здаються дуже зайнятими й не ледачими – вони виголошують багато проповідей і докладають багато зусиль до мовлення та письма, регулярно передають повідомлення й листи, а також передають принципи, яких вимагає Вишнє, і також щиро й терпляче бесідують і наголошують на змісті під час зібрань – вони справді говорять дуже багато, але ніколи не беруть участі в конкретній роботі, ніколи не здійснюють подальший контроль за роботою і ніколи не беруться за будь-які проблеми разом із братами та сестрами. Якщо ти запитаєш їх, як просувається той чи інший напрям роботи або які результати роботи, вони не знають, і їм доводиться спочатку когось запитати. Якщо ти запитаєш їх, чи розв’язано проблеми з минулого разу, вони кажуть, що провели зібрання й бесідували про принципи. Припустімо, що ти потім запитаєш їх: «Чи справді брати й сестри зрозуміли після того, як ти побесідував про істину-принципи? Чи можливо, що вони все ще можуть збитися зі шляху? Хто з них відносно краще розуміє принципи, хто більш вправний у професійних навичках, а хто має кращий рівень і вартий зрощування?» Вони не знають відповідей на жодне з цих запитань; вони нічого про це не знають. Щоразу, коли ти запитуєш їх про стан роботи, вони кажуть: «Я бесідував про принципи, я щойно закінчив проводити зібрання, і я щойно обтяв їх. Вони висловили свою рішучість і мають намір добре виконати цю роботу». Але коли йдеться про те, як просувається подальша робота, вони не мають уявлення. Чи можна їх вважати такими, що відповідають стандарту як лідери та працівники? (Ні.) Метод роботи цього типу лідерів і працівників полягає в тому, щоб просто читати людям Божі слова й проповідувати деякі слова й доктрини, але вони не звертають уваги на розв’язання реальних проблем і тим паче бояться доповідати про них Вишньому та шукати розв’язання у Вишнього – вони дуже бояться, що Вишнє дізнається, яка їхня фактична ситуація. Яка природа таких дій? Які вони люди за своєю сутністю? Якщо бути точним, такі люди – типові фарисеї. Прояви фарисеїв такі: вони вдаються до гідних зовнішніх дій, говорять і поводяться елегантно, усі свої слова й дії ґрунтують на Біблії, а коли зустрічаються й розмовляють з людьми, то цитують слова з Біблії, і можуть повторити багато рядків Біблії з пам’яті. Неправдиві лідери такі самі, як фарисеї – зовні до них не причепишся, і вони виглядають особливо духовними. За їхніми зовнішнім мовленням, вчинками та поведінкою неможливо виявити жодних проблем, але вони не здатні розв’язати багато проблем, що існують у церковній роботі. То що ж тоді означає ця «духовність»? Строго кажучи, це псевдодуховність. Такі псевдодуховні люди щодня так себе завантажують, метушаться між великими й малими групами, проповідуючи Божі слова, куди б не пішли. Зовні вони виглядають так, ніби люблять Божі слова більше за всіх, докладають до них більше зусиль, ніж будь-хто інший, і знають їх краще за всіх, і можуть з ходу назвати номер сторінки будь-якого суттєвого уривка Божих слів. Якщо хтось стикається з проблемою, вони дають йому номер сторінки відповідного уривка Божих слів і кажуть йому піти й прочитати його. Зовні здається, що вони в усьому вважають Божі слова своїм критерієм, свідчать про Божі слова, коли з ними щось трапляється, і, схоже, з ними немає жодних проблем. Але коли ти уважніше придивишся до роботи, яку вони виконують, чи здатні вони виявляти й розв’язувати проблеми, поки проповідують ці слова й доктрини? Якщо через бесіду про істину вони знаходять проблему в якомусь напрямі роботи, яку раніше не виявляли, і розв’язують проблеми, які інші не могли розв’язати, то це показує, що вони розуміють Божі слова й чітко бесідують про істину. Псевдодуховні люди – повна протилежність цьому. Вони заучують Божі слова напам’ять і проповідують їх усюди, а їхні розум і серце наповнені Божими словами. Однак, яка б проблема, велика чи мала, не виникала в роботі, вони не можуть її побачити чи виявити. Наприкінці зібрань вони найбільше бояться, що хтось підніме реальне питання й попросить їх його розв’язати, і саме тому вони негайно йдуть, коли зібрання закінчуються, думаючи: «Якщо хтось поставить мені запитання, а я не зможу на нього відповісти, то це буде так ніяково й соромно!» Це їхній справжній духовний зріст та істинний стан.

Подумайте, які лідери та працівники навколо вас добре вміють бесідувати про істину для розв’язання проблем і здатні об’єднуватися з братами та сестрами, щоб разом із ними просувати роботу, виконуючи свої обов’язки, – такі лідери та працівники здатні виконувати свої обов’язки. Подумайте, які лідери та працівники навколо вас добре вміють виявляти й розв’язувати проблеми, найбільше зосереджуються на виконанні справжньої роботи та досягають найкращих результатів у своїй роботі, – такі лідери та працівники є відданими людьми, які дуже відповідальні та сумлінні. А ось, навпаки, лідер, який чудово вміє проповідувати слова й доктрини, і робить це логічно, організовано, зі змістом і центральною думкою, структуровано, і люди в захваті від його проповідей, але водночас він завжди уникає братів і сестер, завжди боїться, що брати й сестри ставитимуть запитання, і боїться розв’язувати проблеми разом із братами та сестрами, – такий лідер є псевдодуховним, неправдивим лідером. Якими людьми є лідери та куратори навколо вас? Зазвичай, крім відвідування зібрань і виголошення проповідей, чи стежать вони за роботою та беруть у ній участь, чи здатні вони часто виявляти й розв’язувати проблеми в роботі, чи вони просто зникають після того, як з’являться на зібраннях? Псевдодуховні неправдиві лідери завжди бояться, що їм не буде про що проповідувати, і що їм не буде чого сказати, коли вони зустрінуться з братами та сестрами, і тому вони вправляються в запам’ятовуванні Божих слів і в тому, як виголошувати проповіді, у своїх кімнатах. Вони вважають, що проповіді можна навчитися і вивчити напам’ять, як здобувають знання чи вчаться в університеті, і що вони мусять втілювати дух невтомного й кропіткого навчання. Хіба це сприйняття, яке плекають ці неправдиві лідери, не є перекрученим? (Так.) Такі люди проповідують доктрини зі свого високого становища, і займаються якимись недоречними справами, а потім думають, що виконують лідерську роботу. Вони ніколи не ходять на місце роботи, щоб скеровувати роботу чи розв’язувати проблеми, а натомість часто сидять у своїх кімнатах, «зачиняючись для того, щоб зосередитися на самозрощуванні», озброюючись Божими словами – чи це необхідно? За яких обставин лідери та працівники можуть тимчасово відкласти церковну роботу та братів і сестер убік і піти озброюватися істиною? Коли робота не напружена, і всі проблеми, які слід було розв’язати, розв’язано, і всі питання, що вимагають уваги, та принципи, які слід було пояснити, пояснено, і в братів і сестер немає жодних запитань чи труднощів, і ніхто не спричиняє завад і переривань, і робота може просуватися безперешкодно, і більше немає перешкод, тоді лідери та працівники можуть читати Божі слова й озброюватися істиною – лише це є виконанням справжньої роботи. Неправдиві лідери працюють інакше; вони завжди зосереджуються на тому, щоб бути в центрі уваги, і вони просто виконують якусь роботу, що на видноті, яку можуть бачити інші, щоб вихвалятися. Якщо вони можуть знайти якесь нове світло, читаючи Божі слова чи слухаючи проповідь, вони відчувають, що щось здобули, що мають істину-реальність, і тоді поспішно шукають нагоди, щоб виголосити проповідь іншим. Вони проповідують доктрини систематично, логічно й добре організовано, з центральною думкою та змістом, і так, що це потужніше й глибше, ніж промова знаменитості чи академічна лекція, і вони цим вельми задоволені. І все ж вони розмірковують собі: «Про що я буду проповідувати наступного разу, коли закінчу цю проповідь? У мене більше нічого немає». І тому вони знову поспішають і «зачиняються для того, щоб зосередитися на самозрощуванні», шукаючи глибокі доктрини. Їх ніколи не бачать на місці виконання церковної роботи, і коли в людей виникають труднощі й вони чекають на їхнє розв’язання, цих неправдивих лідерів ніде не знайти. Хіба неправдиві лідери не почуваються невпевнено й неспокійно? Вони не можуть розв’язувати реальні проблеми, і все ж хочуть проповідувати високопарні проповіді, щоб вихвалятися. Ці люди не знають сорому.

Усі неправдиві лідери можуть проповідувати слова й доктрини, усі вони псевдодуховні, не можуть виконувати жодної справжньої роботи й не розуміють істини, хоча й вірять у Бога багато років, – можна сказати, що вони не мають духовного розуміння. Вони думають, що бути церковним лідером означає, що їм потрібно просто проповідувати якісь слова й доктрини, вигукувати якісь гасла й трохи пояснювати Божі слова, і тоді люди зрозуміють істину. Вони не знають, що означає виконувати роботу, не знають, у чому саме полягають зобов’язання лідерів і працівників, і не знають, чому саме Божий дім обирає когось бути лідером або працівником чи які саме проблеми це має на меті розв’язати. Тож, як би Божий дім не бесідував про те, що лідери та працівники мусять здійснювати подальший контроль за роботою, перевіряти її й наглядати за нею, що вони мусять негайно виявляти й розв’язувати проблеми в роботі тощо, – вони нічого з цього не сприймають і не розуміють. Вони не в змозі досягти або виконати вимог, які Божий дім висуває до лідерів і працівників, і не можуть зрозуміти проблем, пов’язаних із професійними навичками, що залучені у виконанні обов’язків, а також питання принципу щодо обрання кураторів тощо, і навіть якщо вони знають про ці проблеми, вони однаково не в змозі з ними впоратися. Тому під керівництвом таких неправдивих лідерів неможливо розв’язати всілякі проблеми, що виникають у роботі церкви. Довго залишаються нерозв’язаними не тільки проблеми, пов’язані з професійними навичками, з якими стикаються Божі обранці під час виконання своїх обов’язків, але й труднощі в житті-входженні Божих обранців, а коли деякі лідери та працівники або куратори різних робочих завдань не здатні виконувати справжню роботу, їх негайно не відстороняють і призначені їм обов’язки негайно не коригують тощо. Жодна з цих проблем не розв’язується негайно, і як наслідок, ефективність різних робочих завдань в церкві постійно знижується, а результативність роботи стає дедалі гіршою. Що стосується персоналу, то ті, хто дещо обдарований і вміє гарно говорити, стають лідерами та працівниками, тоді як тих, хто любить істину, хто може з головою поринути в тяжку працю й трудитися невтомно, не скаржачись, не просувають і не зрощують, а ставляться до них як до трудівників, а різних технічних спеціалістів, які мають певні сильні сторони, не використовують розумно. Крім того, деякі люди, які щиро виконують свій обов’язок, не отримують життєвого забезпечення, і тому вони впадають у негатив і слабкість. Ба більше, скільки б зла не чинили антихристи та злі люди, неправдиві лідери ніби цього не бачать. Якщо хтось викриває злу людину чи антихриста, неправдиві лідери навіть кажуть, що до такої людини слід ставитися з любов’ю й дати їй шанс покаятися. Цим вони дозволяють злим людям і антихристам чинити зло й створювати завади в церкві, і через це вичищення чи виключення цих злих людей, маловірів і антихристів надовго затягується, і вони отримують змогу продовжувати чинити зло в церкві й заважати роботі церкви. Неправдиві лідери не здатні впоратися з жодною з цих проблем і розв’язати їх; вони не здатні справедливо ставитися до людей або розумно організовувати роботу, а натомість діють необачно й виконують лише якусь марну роботу, унаслідок чого влаштовують у роботі церкви безлад і хаос. Як би Божий дім не бесідував про істину, як би не наголошував на принципах, яких слід дотримуватися у виконанні роботи церкви, – обмежувати тих, кого слід обмежувати, і вичищати тих, кого слід вичищати з-поміж різного роду лиходіїв і маловірів, а також просувати й зрощувати людей із добрим рівнем і здатністю до сприймання, а також людей, які можуть прагнути до істини, яких слід просувати й зрощувати, – хоча про це бесідували незліченну кількість разів, неправдиві лідери не розуміють і не сприймають цього й просто постійно тримаються за свої псевдодуховні погляди й «люблячі» підходи. Неправдиві лідери вважають, що під їхнім ревним і терплячим наставництвом усі типи людей виконують свої ролі впорядковано, без хаосу, і всі мають чимало віри, готові виконувати свої обов’язки, не бояться потрапити до в’язниці й зіткнутися з небезпекою, і кожна людина має рішучість терпіти страждання й не бажає бути юдою. Вони вважають, що добра атмосфера в церковному житті означає, що вони добре виконали свою роботу. Незалежно від того, чи трапляються в церкві випадки, коли злі люди створюють завади або маловіри поширюють єресі й облуди, вони не вважають це проблемами й не відчувають потреби їх розв’язувати. Коли йдеться про людину, якій вони доручили роботу, що діє необачно за власною волею й заважає євангельській роботі, неправдиві лідери ще сліпіші. Вони кажуть: «Я пояснив принципи роботи, які мав пояснити, і я казав їм, що робити, знову й знову. Якщо виникнуть якісь проблеми, це мене не стосується». Однак вони не знають, чи є ця людина правильною, вони цим не переймаються, і вони не знають, чи можуть їхні слова, сказані під час пояснення й доручення завдань, досягти позитивних результатів, або до яких наслідків це призведе. Щоразу, коли неправдиві лідери проводять зібрання, вони виголошують нескінченний потік слів і доктрин, але виявляється, що вони не здатні розв’язати жодної проблеми. І все ж вони досі вважають, що виконують велику роботу, досі задоволені собою й думають, що вони дивовижні. Насправді, слова й доктрини, які вони промовляють, спроможні ошукати лише таких безтолкових, дурних, неосвічених і нетямущих людей низького рівня. Почувши ці слова, ці люди спантеличені та вважають, що сказане неправдивими лідерами настільки правильне, що в ньому немає нічого хибного. Неправдиві лідери можуть задовольнити лише цих спантеличених людей і докорінно не здатні розв’язувати реальні проблеми. Звісно, неправдиві лідери ще менш здатні розбиратися з проблемами, пов’язаними з професійними навичками й знаннями, – у цих питаннях вони абсолютно безсилі. Візьмімо, наприклад, роботу Божого дому з текстами. Це робота, яка завдає неправдивим керівникам найбільшого головного болю. Вони не можуть точно визначити, які люди мають духовне розуміння, добрий рівень і підходять для роботи з текстами, і вони вважають будь-кого в окулярах і з високим рівнем освіти людиною з добрим рівнем і духовним розумінням, і тому доручають їм цю роботу, кажучи: «Ви всі талановиті в роботі з текстами. Я не розуміюся на цій роботі, тому все лежить на ваших плечах. Божий дім не вимагає від вас нічого іншого, лише щоб ви використовували ваші сильні сторони, нічого не приховували й віддавали все, чого ви навчилися. Ви мусите знати, що треба бути вдячними й дякувати Богові за те, що Він вас підніс». Сказавши купу неефективних і поверхових слів, неправдиві керівники відчувають, що робота організована й вони зробили все, що мали. Вони не знають, чи підходять люди, яких вони призначили для цієї роботи, чи ні, і не знають, які в цих людей недоліки в професійних знаннях і як їм слід їх компенсувати. Вони не знають, як дивитися на людей і розпізнавати їх, не розуміють професійних проблем і не розуміються на знаннях, пов’язаних із письмом, – вони абсолютно не обізнані в цих речах. Вони кажуть, що не розуміють і не сприймають цього, але в серці думають: «Хіба ви не трохи освіченіші й обізнаніші за мене? Хоча я й не можу скеровувати вас у цій роботі, я духовніший за вас, я краще за вас проповідую й краще за вас розумію Божі слова. Це я вас веду, я ваш начальник. Я мушу вами керувати, а ви мусите робити те, що я кажу». Неправдиві керівники вважають себе вищими, але не можуть запропонувати жодних вартих уваги пропозицій щодо будь-якої роботи, пов’язаної з професійними навичками, і не здатні дати жодних настанов. У кращому разі вони можуть добре організувати персонал; вони не можуть виконати жодної подальшої роботи. Вони не намагаються здобути професійні знання й не здійснюють подальший контроль за роботою. Усі неправдиві керівники псевдодуховні; вони тільки те й можуть, що проповідувати якісь слова й доктрини, і після цього вони думають, що розуміють істину, і постійно хизуються перед обраними Богом людьми. На кожному зібранні вони проповідують по кілька годин, але виявляється, що вони не можуть розв’язати жодної проблеми. Вони абсолютно не обізнані в проблемах, пов’язаних із професійними знаннями в обов’язках людей; вони явно дилетанти, але вдають із себе духовних, керуючи роботою професіоналів, – як вони можуть добре виконувати роботу в такий спосіб? Те, що неправдиві лідери не намагаються вивчати професійні знання й не здатні виконувати жодної справжньої роботи, уже викликає в людей огиду, а на додачу до цього вони вдають із себе духовних людей і хизуються своїми духовними словами, що так позбавлено розуму! Це нічим не відрізняється від фарисеїв. Найбільше фарисеям бракувало розуму в тому, що Бог мав до них відразу, а вони цього абсолютно не усвідомлювали й досі вважали себе досить хорошими й дуже духовними. Неправдивим лідерам так само бракує самосвідомості; вони явно не можуть виконувати жодної справжньої роботи, але вдають із себе духовних, стаючи лицемірними фарисеями. Вони саме ті, кого Бог цурається й відсіює.

Яка головна риса неправдивих лідерів, що видають себе за духовних людей? Вони вміють добре проповідувати. Ці «проповіді» – не справжні. Це не проповіді, у яких бесідують про істину, і не проповіді, що містять істину-реальність. Радше це проповіді зі слів і доктрин; це псевдодуховні проповіді, проповіді фарисеїв. Неправдиві керівники дуже вміло працюють над словами й фразами Божих слів, вони приділяють особливу увагу проповідуванню слів і доктрин, але ніколи не шукають істини в Божих словах і ніколи не розмірковують над тим, як їм слід увійти в істину-реальність. Їм достатньо просто вміти проповідувати слова й доктрини; щойно вони проповідують доктрину чітко й логічно, вони думають, що цього достатньо й що вони мають істину-реальність, що вони можуть стояти перед іншими, командувати й повчати людей зі свого високого становища. На перший погляд, те, що вони говорять і роблять, здається пов’язаним з істиною, вони нібито не створюють переривань чи завад і не пропагують помилкових висловлювань чи не підбурюють до помилкових практик. І все ж є одна проблема: вони не можуть узяти на себе жодної справжньої роботи чи виконати бодай дещицю своїх зобов’язань, що зрештою призводить до того, що вони не здатні виявити жодних проблем у роботі. Вони працюють, як сліпий, що пробирається навпомацки: вони завжди покладаються на свої почуття й фантазії, щоб сліпо застосовувати приписи до справ, абсолютно не в змозі чітко побачити сутність проблем, і при цьому ще й верзуть про них дурниці – вони взагалі не можуть розв’язувати реальні проблеми. Якби неправдивий лідер справді розумів істину, він, природно, зміг би виявляти проблеми й шукати істину для їх розв’язання. Але неправдиві керівники явно не розуміють істини, але вдають із себе духовних, вважаючи себе здатними виконувати роботу церкви, безсовісно наважуючись насолоджуватися благами свого статусу. Хіба це не огидно? Вони думають, що мають справжню майстерність – що вони можуть проповідувати. Але вони просто не можуть виконувати справжню роботу. Слова й доктрини, які неправдиві керівники знають і проповідують, не можуть допомогти їм добре виконувати свою роботу, не можуть допомогти їм виявляти проблеми в роботі й тим паче не можуть допомогти їм розв’язати всі проблеми, з якими вони стикаються. Попрацювавши деякий час, вони не можуть говорити про жодне досвідне свідчення. Чи відповідає такий лідер або працівник стандарту? Цілком очевидно, що ні. І як слід поводитися з неправдивими лідерами, які не відповідають стандарту? Їх не тільки слід відстороняти й відсіювати, але якщо вони не покаються, то їх не можна обирати знову на посаду лідера або працівника під час виборів. Якщо хтось обирає неправдивого лідера або неправдивого працівника, якого було відсіяно, він свідомо заважає та шкодить роботі церкви, і це показує, що виборець є шанувальником і послідовником цього неправдивого лідера, а не тим, хто справді вірить у Бога. Чи обирали ви коли-небудь псевдодуховного неправдивого лідера? (Обирали.) Гадаю, ви обрали чимало таких. Ви думаєте, що той, хто вірить у Бога багато років, прочитав багато Божих слів і прослухав багато проповідей, хто має багатий досвід проповідування й роботи, хто може проповідувати годинами, безперечно, здатний виконувати роботу. Потім, обравши їх лідером, ви виявляєте серйозну проблему: брати й сестри ніколи не можуть їх побачити, і вони ніколи не можуть їх знайти, коли виникає проблема. Ніхто не знає, де вони ховаються, а вони десь ховаються і не дозволяють нікому їх турбувати. Це проблема. Вони завжди грають у хованки в критичні моменти роботи, і брати й сестри ніколи не можуть їх знайти, коли потрібно розв’язати проблему, – хіба вони не нехтують своїми належними обов’язками? Чому деякі люди не наважуються постати перед братами й сестрами, ставши лідером? Чому їх ніде не знайти? Чим саме вони зайняті? Чому вони не розв’язують реальні проблеми? Чим би вони не займалися, у цьому ви можете бути впевнені: якщо вони певний час не виконують справжньої роботи, вони – неправдиві лідери, і їх слід швидко відсторонити й обрати когось іншого. Чи обиратимете ви таких неправдивих лідерів у майбутньому? (Ні.) Чому ні? Як ви думаєте, до яких наслідків призведе вибір сліпого поводирем? Ця людина сама сліпа, тож чи може вона скерувати інших на правильний шлях? Саме про це кажуть Божі слова в Біблії: «А коли сліпий веде сліпого, то обоє до ями впадуть» (Матвія 15:14). Сліпий іде без напрямку чи мети; як він може вести інших? Якщо хтось обирає сліпого своїм поводирем, то він ще сліпіший. Серед невіруючих є приказка: «питати дорогу в сліпого». Обрання неправдивого лідера на посаду церковного лідера – це те саме, що питати дорогу в сліпого. Це ж абсурд, чи не так? Усі, хто голосує за неправдивого лідера, – це сліпі, що обирають сліпих, і жоден із них не розуміє істини.

Коли деякі люди обирають псевдодуховну особу лідером, вони так радіють, думаючи: «Тепер у нас є чудовий лідер. Наш лідер справді вміє добре проповідувати. Він проповідує дуже логічно й структуровано, і в його проповідях багато сенсу». Деякі люди, позбавлені вміння розпізнавати, розчулені до сліз, вони відчувають велику прив’язаність до цього лідера й навіть не хочуть іти виконувати свої обов’язки. Вони досить чітко все розуміють, коли слухають бесіду, але коли виявляють проблеми під час виконання свого обов’язку, вони не знають, як їх розв’язати, і спантеличені думають: «Здається, я все розумію, коли слухаю бесіду лідера, то чому ж я не можу розв’язати труднощі, з якими стикаюся у своїй роботі?». У чому тут проблема? Усе, що проповідує такий неправдивий лідер, – це слова й доктрини, порожні фрази, гасла й нісенітниці. Те, що він проповідує, не розв’язує твоїх реальних проблем; він обдурив тебе. Він годує тебе ілюзіями, промовляючи кілька гасел, щоб змусити тебе помилково повірити, ніби проблеми розв’язано, а насправді він не бесідує про істину-принципи щодо твоїх проблем. Як можна розв’язати проблеми, бесідуючи в такий спосіб? Доктрини, які він проповідує, не мають нічого спільного з реальними проблемами; він просто уникає сутності всіх проблем і порожньо говорить про теорії. Він проповідує лише слова й доктрини та духовні теорії. Він і гадки не має, що таке істина-реальність, і коли виникають проблеми, він спантеличений. Проповіді, які він виголошує, не можуть розв’язати реальних проблем, вони – лише різновид теорії, різновид знання й доктрини. Такий неправдивий лідер проповідує Божі слова й істину так, ніби це різновиди слів, доктрин і гасел. Він уникає всіх реальних проблем і промовляє лише порожні й непрактичні слова. І що станеться в підсумку? Скільки б він не проповідував, у кращому разі його проповіді матимуть ефект підбадьорення й напучування людей, додаючи їм трохи ентузіазму й даючи приплив енергії, але вони не можуть розв’язати жодної іншої проблеми. Істина не відірвана від реальності, а, радше, пов’язана з реальністю та з усілякими проблемами, що існують насправді. Тож, чи зможете ви тепер розрізняти псевдодуховних неправдивих лідерів, коли наступного разу їх зустрінете? Якщо ні, то коли ви захочете проголосувати за когось на посаду лідера, спочатку попросіть його розв’язати кілька проблем. Якщо він розв’яже їх відповідно до принципів, і якщо він досягне досить хороших результатів і розв’яже проблеми, використовуючи істину-реальність, тоді ви можете за нього голосувати; якщо він уникає сутності проблем і реальної ситуації й не говорить про них, і тільки те й може, що порожньо проповідувати доктрину, вигукувати гасла й дотримуватися приписів, тоді ви не можете за таку людину голосувати. Чому ви не можете голосувати за таку людину? (Тому що вона не здатна розв’язувати реальні проблеми.) А що це за людина, яка не здатна розв’язувати реальні проблеми? Людина, яка може лише проповідувати слова й доктрини, – вона лицемірний, псевдодуховний фарисей. Вона не володіє рівнем, необхідним для розуміння істини, не має здатності розв’язувати питання, не може розв’язувати проблеми, і тому якщо ти обереш її лідером, вона неминуче буде неправдивим лідером. Вона не здатна виконувати роботу чи зобов’язання лідера. Тож, хіба ти не шкодитимеш їм, голосуючи за них? Дехто каже: «Як це їм шкодить? Ми голосуємо за них із добрими намірами. Вони мають певний рівень, і якщо ми їх оберемо, то хіба в нас не буде когось, хто візьме на себе відповідальність за роботу?». Звісно, добре, коли хтось бере на себе відповідальність, але така людина не здатна взяти на себе відповідальність. Усе, що вона може, – це порожньо говорити про теорії, вона не враховує реальної ситуації й не приносить жодної допомоги в розв’язанні проблем, тож, голосуючи за неї, хіба ви не даєте їй можливість чинити зло? Хіба ви не змушуєте її йти шляхом неправдивого лідера? Тому ви не повинні обирати таких людей лідерами.

Чи здатні ви розпізнати, хто з людей навколо вас – тих, із ким ви часто контактуєте й кого добре знаєте, – вміє лише пусто говорити про доктрини й не здатен розв’язувати реальні проблеми? Хто завжди проповідує високі теорії та пропонує нові й унікальні плани, про які ніхто ніколи раніше не чув, але розгублюється й німіє, коли його просять розповісти, як практикувати й реалізовувати визначені плани дій і конкретні деталі? Те, що вони кажуть, дуже пусте й абсолютно нереалістичне, не пов’язане й не узгоджується з реальною ситуацією, фактичним середовищем, тим, чого люди насправді можуть досягти, духовним зростом людей і рівнем їхніх професійних навичок. Ба більше, сказане ними не відповідає вимогам Божого дому; вони просто верзуть нісенітниці, поринають у фантазії й імпульсивно говорять усе, що спаде на думку. Вони думають, що їм не потрібно брати на себе відповідальність ні за що з ними сказаного, навіть коли вони хваляться й вихваляються. З таким ставленням вони висловлюють свої погляди та висувають свої ідеї – хіба це не псевдодуховні люди? (Так.) Деякі люди вважають, що ніхто однаково не сприймає всерйоз хвастощі, вихваляння чи гучні ідеї, і що так вони можуть показати, наскільки вони здібні. Вони думають, що якщо вони щось зроблять не так, то їм не доведеться нести за це відповідальність, а якщо зроблять щось правильно, то всі будуть їх високо цінувати, і тому вони говорять усе, що хочуть, і виставляють усе дуже простим. У них багато ідей, але жодна з них не має конкретного плану практики й не може бути належно реалізована. Вони не сприймають серйозно жодної висунутої ними точки зору, незалежно від того, чиста вона чи перекручена. Сьогодні вони говорять одне, а завтра – інше, і хоча погляди, теорії та підґрунтя, про які вони говорять, дуже високі, усі вони порожні й непрактичні. Іноді вони говорять про план, який не є порожнім чи перекрученим, але коли їх запитують, як конкретно його виконати, вони не можуть відповісти. Вигукуючи гасла, говорячи гучні слова та висловлюючи погляди, вони дуже захоплені й ініціативні. Але коли доходить до виконання конкретної роботи та реалізації конкретних планів, вони безслідно зникають, ховаються й більше не мають жодних поглядів. Чи можуть такі люди бути лідерами? (Ні.) Тож якими будуть наслідки, якщо такі люди стануть лідерами? Хіба вони не зашкодять і собі, й іншим? Вони спричинять затримки в роботі церкви й, ба більше, завдадуть великої шкоди собі. Доктрини, які вони проповідують, – це лише деякі обмежені речі, і коли вони закінчують їх проповідувати, їм більше нічого сказати, і тому їм завжди доводиться ховатися й «усамітнюватися, щоб зосередитися на самозрощуванні». Хіба це не ускладнить їм життя? Щойно вони стануть лідерами, вони відчуватимуть, ніби три великі гори тиснуть їм на голову, вони щодня почуватимуться виснаженими й відчуватимуть сильний тиск – який сенс їм так страждати? У них немає рівня, щоб бути лідером, і коли вони стикаються з проблемами, вони просто навмання застосовують приписи відповідно до своїх фантазій і не можуть розв’язати реальні проблеми – такі люди не можуть бути лідерами. Вони не здатні виконувати справжню роботу, тому вони будуть неправдивими лідерами, і вони однаково вважатимуть себе досить чудовими, навіть коли спричинятимуть затримки в житті-входженні братів і сестер. Якби ви могли виявити й осягнути рівень і моральні якості цих псевдодуховних людей, чи ви б однаково голосували за те, щоб вони стали лідерами? Якщо ти сам така людина, і хтось хоче за тебе проголосувати, що б ти зробив? (Я б мав трохи самоусвідомлення і заявив би, що не підходжу на роль лідера.) А якщо після того, як ти зробиш цю заяву, усі однаково вважатимуть тебе хорошим і наполягатимуть на тому, щоб проголосувати за тебе, що тобі слід робити? Скажи їм: «Я не можу виконувати лідерську роботу, я не можу взяти її на себе. Ззовні здається, що я маю певний рівень, і іноді в мене з’являються хороші ідеї та трохи світла, але здебільшого я просто проповідую слова й доктрини. Я справді не можу бути лідером чи працівником. Я нічим не кращий за вас. Що б ви не робили, будь ласка, не голосуйте за мене. Навіть якщо я наберу найбільше голосів, я однаково не зможу бути лідером. Я не можу нікому шкодити! Я вже служив лідером раніше, і щоразу я зазнавав невдачі й мене відстороняли. Щоразу мене відстороняли, тому що мій рівень був низьким, мені бракувало працездатності, і я не міг виконувати справжню роботу. Усе, що я міг робити, – це проповідувати слова й доктрини, і крім цього, я не міг добре працювати чи виконувати бодай одне із зобов’язань, які мають виконувати лідери. Я був неправдивим лідером». Це і є самоусвідомлення, а не просто сказати кілька слів про те, що не підходиш на роль лідера, і на цьому все. Деякі люди думають: «Я виконував свій обов’язок у цій групі стільки років, і в будь-якому разі мене слід вважати старшим співробітником. Навіть якщо я ніколи не робив внеску, я наполегливо працював, то чому ж ніхто не виявив моїх сильних сторін? Я теж підходжу на роль лідера. У мене часто з’являються думки, ідеї та пропозиції, які є досить цінними й мають практичне застосування. Незалежно від того, приймають їх лідери чи ні, у будь-якому разі я людина, яка має свою позицію, ідеї та погляди. Чому ніхто за мене не голосує?» Якщо ти так думаєш, то можеш оцінити себе так: ті думки, ідеї та пропозиції, які в тебе є, – це просто слова чи вони справді мають практичне застосування? Чи здатен ти виявляти й розв’язувати всілякі труднощі, що трапляються в роботі? Чи можна використовувати твої думки та ідеї? Чи здатен ти взяти на себе цю роботу? Якщо твої думки й погляди залишаються на рівні слів і доктрин, якщо вони просто не мають практичного застосування і, що важливіше, просто не відповідають принципам роботи Божого дому, то який же насправді твій рівень? Коли тебе оберуть лідером, чи зможеш ти тоді виконувати зобов’язання лідерів і працівників? Ти хочеш бути лідером через амбіції чи через почуття ноші? Якщо ти справді маєш працездатність і здатність розв’язувати проблеми, і коли ти бачиш, що певні лідери та працівники виконують роботу дуже погано й не можуть розв’язати жодних проблем, це змушує тебе тривожитися, і ти даєш їм поради, але вони не слухають, і вони не здатні розв’язувати проблеми, але й не доповідають про них Вишньому, і ти хвилюєшся й тривожишся за роботу Божого дому, і ти відчуваєш нестерпний смуток, коли бачиш, як неправдиві лідери спричиняють затримки в роботі церкви, – це свідчить про те, що ти маєш почуття ноші. Однак якщо ти хочеш отримати схвалення всіх, знайти більшу аудиторію та змусити більше людей слухати, як ти проповідуєш і повчаєш, лише тому, що в тебе є деякі ідеї, і якщо ти хочеш виділитися з натовпу, то це не почуття ноші – це амбіція. Амбітні люди можуть лише проповідувати слова й доктрини, і будь-які ідеї, які в них є, – це також лише порожні слова й доктрини. Коли такі люди стають лідерами, вони неминуче стають неправдивими лідерами, а якщо вони злі люди, то вони антихристи. Якщо твої ідеї залишаються на рівні порожніх слів, то щойно ти станеш лідером, ти неминуче будеш таким самим, як і кожен псевдодуховний неправдивий лідер. Ти завжди будеш «усамітнюватися, щоб зосередитися на самозрощуванні», інакше ти відчуватимеш кризу й тобі не буде про що проповідувати. Якщо ти такий самий, як вони, і поки ти проповідуєш звисока, ти не можеш виявити жодних проблем, наявних у роботі, і, природно, також не можеш розв’язати жодних проблем, то ти неминуче будеш неправдивим лідером. І що врешті-решт стається з неправдивими лідерами? Їх відстороняють від їхніх посад, тому що вони не здатні виконувати справжню роботу, – вони неминуче підуть цим шляхом.

Багато людей завжди відчуває у серці обурення й готовність діяти, і щоразу, коли настає час обирати лідера чи куратора, вони завжди хочуть, щоб обрали саме їх. Деякі люди думають, що вони вірять у Бога найбільшу кількість років, зазнали найбільше труднощів, виконували свій обов’язок найдовше й з найбільшою відданістю і є найбільш гідними бути лідером, і тому вони хочуть, щоб інші люди обрали їх. Що ти зможеш зробити, якщо інші люди тебе оберуть? Чи зможеш ти уникнути звання неправдивого лідера? Чи зможеш ти виконувати зобов’язання лідерів і працівників? Усе це реальні проблеми, але ніхто про таке не думає. Серед цих людей деякі мають достатній рівень. Вони можуть шукати істину, коли виникають проблеми в їхньому обов’язку, і коли вони розуміють істину й здатні ладнати справи згідно з принципами, вони можуть відповідати стандарту. За умови, що ці люди розуміють істину, люблять істину й можуть прагнути до істини, а крім того, мають відносно хорошу людськість, то в них не виникне жодних проблем із тим, щоб стати лідерами та працівниками, які відповідають стандарту, – для них це не буде дуже складно. Деякі люди завжди скаржаться, що робота, яку вони виконують, важка, вони не бажають докладати зусиль чи платити ціну, коли йдеться про істину, і вони нарікають, коли їх обтинають. Чи можуть такі люди бути лідерами та працівниками, які відповідають стандарту? Їхній намір і ставлення просто неправильні, вони не є людьми, які прагнуть до істини, і чого б він них не вимагав Бог, вони зберігають негативне ставлення. Такі люди не заслуговують бути лідерами та працівниками. У їхніх серцях немає почуття ноші, і незалежно від того, наскільки чітко чи ясно викладено упорядкування роботи Божого дому, вони однаково не бажають наполегливо працювати, щоб добре виконувати роботу. Насправді, добре виконувати роботу неважко. Чому неважко? По-перше, Божий дім має конкретні робочі упорядкування для всієї роботи церкви, і Вишнє встановило для неї конкретні правила, тому від вас не вимагається бути новаторами в жодному робочому завданні чи виконувати його самостійно. Вишнє дало вам обсяг і напрямок, і дало вам принципи, і дало вам мінімальні стандарти; виконуючи свою роботу, ви не товчете воду в ступі й не позбавлені жодного напрямку. По-друге, у будь-якому робочому завданні, незалежно від того, хто є куратором, і незалежно від того, чи зосереджена робота за кордоном чи всередині країни, найголовніше те, що Вишній брат безпосередньо здійснює подальший контроль за роботою, наставляє, наглядає, перевіряє та ретельно її обстежує, а також часто ставить запитання. Наскільки конкретні ці дії? Вишній брат особисто бере участь у кожному сценарії, кожному фільмі, кожній програмі, кожному гімні тощо та здійснює подальший контроль за ними. Я також беру участь у деякій роботі, даючи вам загальний напрямок і рамки. По-третє, щодо будь-якого аспекту роботи, який стосується істини-принципів, Вишнє також часто бесідує з вами про істину-принципи й наставляє вас у вашій роботі; Вишнє також обтинає вас, ретельно вас перевіряє, і в будь-який час Вишнє виправлятиме ваші перекручення. По-четверте, щодо основної кадрової та адміністративної роботи, Вишнє особисто допомагає вам, ретельно перевіряючи й приймаючи рішення. Фактично, яку б роботу ви не виконували, ви не виконуєте її самостійно; усе це влаштовує, веде, скеровує й ретельно перевіряє Вишнє. Тож що ж ви робите? Ви просто насолоджуєтеся готовим – ви такі благословенні! Вам не потрібно ні про що турбуватися; вам просто потрібно взятися до роботи руками й ногами. Це та робота, яка лягає на вас. Чи платили ви коли-небудь додаткову ціну? (Ні.) Вишнє виконало всю цю велику, важливу роботу; тому робота, яку ви виконуєте, дуже легка, і в ній узагалі немає великих труднощів. За таких обставин, якщо люди однаково не виконують свою роботу добре, то цьому немає виправдання, і це доводить, що вони просто не вкладають у свою роботу душу, не докладають зусиль та не виконують своїх зобов’язань. Деякі люди кажуть: «У кого не буває недоліків у роботі? Хіба людям не дозволено мати жодних проблем?» Від вас не вимагається досягти ідеального результату у вашій роботі; від вас вимагається лише отримати прохідний бал, і тоді вважатиметься, що ви виконали зобов’язання лідерів і працівників. Хіба це дуже вимогливо? (Ні.) Легко отримати прохідний бал на основі наставництва й ретельної перевірки з боку Вишнього; усе залежить лише від того, чи щиро люди прагнуть до істини. Якщо вони не докладають жодних зусиль, коли йдеться про істину, і завжди хочуть ставитися недбало, і якщо вони задовольняються тим, що просто роблять щось для годиться, не роблячи нічого поганого, не спричиняючи жодних завад чи переривань і не маючи нічого, що турбувало б їхню совість, то вони не можуть отримати прохідний бал. Більшість лідерів і працівників має таке ставлення до роботи; вони трохи працюють, але не хочуть виснажуватися, вони задовольняються посередністю, а щодо результатів їхньої роботи, то вони думають, що це Божа справа і що це не має до них жодного стосунку. Чи прийнятне таке ставлення? Якщо в тебе таке ставлення, то робота, яку ти можеш виконувати, дуже обмежена, і ти не докладаєш усіх зусиль до її виконання, що вказує на те, що ти або не здатен виконувати справжню роботу, або не виконуєш справжню роботу, і тому тебе слід охарактеризувати як неправдивого лідера – це цілком доречно, і це не несправедливо. Деякі люди завжди кажуть: «Твої вимоги до нас занадто високі. Якщо ми не виконуємо цю роботу, то ми неправдиві лідери, і якщо ми не відповідаємо тій вимозі, то ми також неправдиві лідери. За кого Ти нас маєш? Ми не роботи, ми не досконалі. Ми просто звичайні люди, ми просто смертні. Ти кажеш нам бути звичайними людьми, простими людьми, то чому ж у Тебе такі високі вимоги до нас як до лідерів?» Насправді, Мої вимоги до вас не високі. Я лише прошу тебе виконувати зобов’язання, які має виконувати людина. Це те, що тобі слід і що ти мусиш робити, і це те, чого ти можеш досягти як лідер і працівник. Однак якщо ти не докладаєш зусиль, щоб прагнути до істини, і завжди боїшся зазнавати труднощів і завжди жадаєш комфорту, то незалежно від твоїх причин чи виправдань, ти неминуче будеш неправдивим лідером. Це як речі, яких мають досягати люди з нормальною людськістю і про які дорослі мають дбати самі, наприклад, о котрій годині дорослий має вставати вранці, скільки разів на день він має їсти та скільки годин працювати, і коли він має прати свій брудний одяг, – ви мусите вирішувати ці питання самі, і вам не потрібно нікого про них запитувати. Якщо ви про все запитуєте інших людей і нічого не розумієте, хіба це не означає, що ваш інтелект недостатній і що ви – простак? Хіба це не означає, що ви не можете про себе подбати? Чи можуть такі люди бути лідерами? Хіба вони не неправдиві лідери? Таких людей слід відстороняти. Такі люди досі хочуть чіплятися за свою посаду й не йти з неї, і вони досі хочуть бути лідерами! Після того, як деяких неправдивих лідерів знімають, вони відчувають, що їх скривдили, і не перестають через це плакати. Вони плачуть, аж поки їхні очі не набрякнуть. Чому вони плачуть? Вони не знають, що вони за створіння. Коли Я кажу, що Мої вимоги до людей не високі, Я маю на увазі, що від вас вимагається робити те, чого ви можете досягти; шлях для вас уже прокладено, і рамки встановлено, і рішення прийнято, і вам просто потрібно діяти. Це як їжа: зерно, овочі, усілякі приправи, каструлі та плити для вас підготовлено, і все, що вам потрібно зробити, – це навчитися готувати; це те, що дорослий має робити й досягати. Якщо ви не можете цього досягти, то ви – простак, і ваш інтелект не відповідає рівню нормальної дорослої людини. Деякі лідери не здатні виконувати цю справжню роботу, і тому їх необхідно відстороняти. Тож як ми можемо визначити й установити, чи здатна людина виконувати таку роботу? Якщо ви маєте інтелект і рівень дорослої людини, і ви маєте сумлінність і почуття відповідальності, які має мати доросла людина, то ви маєте бути здатними виконувати таку роботу. Якщо ви не можете або не робите цього, то ви – неправдивий лідер. Саме так це визначається, і такий спосіб визначення є точним. Це не засудження чи суд над людиною, тож хіба це суворо? Усі факти викладено, і це зовсім не суворо.

II. Неправдиві лідери з низьким рівнем

Ми щойно побесідували про прояви одного типу неправдивих лідерів щодо того, щоб негайно доповідати про непорозуміння та труднощі, які виникають у роботі, і шукати способи їх розв’язання, а також про причини, чому такі люди не можуть виконувати зобов’язання лідерів і працівників. Такі люди – псевдодуховні; оскільки вони не можуть виявити непорозуміння та труднощі в роботі, вони й не здатні виконувати це зобов’язання. Це один тип людей. Є й інший тип: вони такі самі, як і ті псевдодуховні, – вони також не здатні виявляти проблеми, що існують у роботі, і тому не можуть негайно доповідати про них Вишньому та шукати в Нього рішень. Такі люди теж зайняті роботою, вони цілими днями клопочуться, не сидячи без діла. Вони зайняті проповідями, відвідуванням братів і сестер у різних місцях, упорядкуванням роботи й навіть закупівлею всіляких речей для церковної роботи. Якщо хтось захворів, вони допомагають знайти лікаря; якщо в когось труднощі вдома, вони допомагають, організовуючи фінансову допомогу; якщо хтось у поганому стані, вони беруть на себе ініціативу підтримати його й активно допомагають розв’язати його проблеми. Одним словом, вони завжди зайняті якимись загальними справами. Вони байдужі до справжньої роботи церкви, євангельської роботи та проблем у церковному житті. Щодня вони виснажують себе, бігаючи туди-сюди, і постійно зайняті тим, що залагоджують і розв’язують справи церкви та приватні справи братів і сестер. Вони думають, що як лідери мають виконувати ці завдання, але вони ніколи не усвідомлюють, у чому полягає суттєва робота лідера. Хоч би як старанно вони працювали, вони однаково не можуть знайти справжні та критичні проблеми, що існують у церкві. І тому, коли в церковному житті виникають завади й перешкоди, і коли обрані Богом люди стикаються з труднощами в житті-входженні, ці лідери не здатні негайно розв’язати ці питання. Хоча вони й зайняті роботою і щодня не сидять без діла, але яка користь від такої їхньої зайнятості? У церковній роботі існує багато проблем, але вони не здатні їх виявити. Зовні вони здаються старанними, сумлінними й не ледачими, проте в роботі одна за одною виникають проблеми. Вони зайняті тим, що латають дірки, вирішують усілякі «складні й важкі проблеми» та розбираються з різними злими людьми й тими, хто спричиняє завади й переривання, що з’являються в церкві. Вони так клопочуться роботою, але не здатні розпізнати навіть найелементарніші проблеми. Вони не здатні чітко розрізнити, що таке добра людськість і що таке погана людськість, що таке добрий рівень і що таке низький рівень, що таке володіння справжнім талантом і знаннями й що таке наявність дарів. Вони також не можуть побачити наскрізь, яких людей Божий дім зрощує, а яких відсіює, які люди прагнуть до істини, а які ні, які люди охоче виконують свій обов’язок, а які ні, які люди можуть бути вдосконалені в Божих людей, а які є трудівниками, і так далі. До тих, хто вміє говорити пишномовно й виголошувати порожні теорії, але не може виконувати справжню роботу, вони ставляться як до ключових об’єктів для зрощування, доручають їм виконувати важливу роботу й покладають її на них. Натомість просування та зрощування тих, хто має чисте сприймання, рівень і здатність розуміти істину, вони відкладають лише тому, що ці люди недовго вірять у Бога або виявили зарозумілий характер. Подібні проблеми часто виникають у церкві, і це впливає на просування церковної роботи. Ось це і є справжні проблеми, а проте цей тип лідера не може їх побачити чи виявити й навіть зовсім про них не знає. Коли злі люди спричиняють завади й переривання, вони дають їм шанс пройти спостереження й поміркувати над собою. Коли ж інші, хто не є злими людьми, час від часу роблять якісь невеликі помилки, бо вони молоді й неосвічені та діють без принципів, – помилки, що не є принциповими питаннями, – цей тип лідера ставиться до цих помилок як до непрощенних гріхів і відправляє цих людей додому. Неправдиві лідери цього типу щодня зайнятий роботою, і зовні здається, що вони докладають багато зусиль і витрачають багато свого часу, проте хоч би як вони працювали, ніхто не отримує від цього справжнього життєвого забезпечення. Хоч би які проблеми та труднощі були в обраних Богом людей, неправдивий лідер цього типу не може вирішити їх, бесідуючи про істину; усе, що вони можуть, – це напучувати їх із люблячим серцем і проповідувати слова й доктрини, щоб підбадьорити обраних Богом людей. Тому під керівництвом таких людей Божі обранці не отримують життєвого забезпечення, вони просто вірять у Бога й виконують свої обов’язки, спираючись на ентузіазм, і не досягають жодного життя-входження – як довго вони можуть так протриматися? Як наслідок, деякі люди часто негативно налаштовані й слабкі та завжди прагнуть приходу дня Божого, а видіння стають для них дедалі більш неясними. Коли вони стикаються з проблемами, у них з’являються уявлення та непорозуміння щодо Бога, а деякі навіть починають сумніватися в Богові й остерігатися Його. Неправдиві лідери, стикаючись із цими проблемами, абсолютно не здатні їх розв’язати, і тільки те й роблять, що уникають їх. Вони ніколи не читають Божих слів і не моляться до Бога разом із обраними Богом людьми, щоб шукати істину й розв’язувати питання, – вони ніколи не виконують цієї роботи. Щодня вони просто займаються якимись загальними справами та певними зовнішніми питаннями, що не мають нічого спільного з життям-входженням чи істиною. Вони думають, що доки вони зайняті справами, це означає, що вони виконують свій обов’язок і свої зобов’язання, і що вони аж ніяк не можуть бути неправдивими лідерами. Насправді те, що вони займаються цими загальними справами, зовсім не допомагає братам і сестрам просуватися в житті, і тим паче не дає змоги Божим обранцям увійти в істину-реальність. Скажіть Мені, хіба немає проблеми з рівнем цього типу неправдивих лідерів? Вони нічого не бачать наскрізь і думають, що доки вони зайняті роботою, усі проблеми просто зникнуть і розв’яжуться опосередковано. Хіба ці люди не дуже безтолкові? Хіба їхній рівень не дуже низький? Вони нічого не бачать наскрізь, не можуть виконувати жодної справжньої роботи, і це робить їх справжнісінькими неправдивими лідерами й неправдивими працівниками. Це справа, яку найлегше розпізнати.

Зараз у церквах повсюди є неправдиві лідери й неправдиві працівники. Вони покладаються лише на свій ентузіазм у роботі й зовсім не розуміють істини. Вони не знають, у чому полягає робота лідера чи працівника, і не здатні бесідувати про істину, щоб розв’язувати питання, – вони просто цілими днями всліпу займаються якимись загальними справами. Наприклад, припустімо, церкві потрібно придбати якусь річ. Це не велике завдання; потрібно лише доручити комусь, хто знається на відповідній сфері, піти й купити її. Однак неправдивий лідер, боячись витратити забагато грошей, доручив комусь відвідати кілька місць, щоб придбати найдешевшу річ. У результаті вони купили дешевий товар, який зламався вже за кілька днів, і довелося купувати новий. Вони не тільки не заощадили грошей, а, навпаки, витратили ще більше. Хіба це принциповий спосіб виконання завдання? Купуючи щось, не потрібно брати відомий бренд, але доречно принаймні купити річ належної якості, якою можна користуватися. Неправдиві лідери багато турбуються про загальні справи, і в цьому немає нічого поганого. Однак вони не сприймають серйозно критичну роботу Божого дому, і це велика помилка; це означає, що вони не виконують суттєвої роботи. Такі робочі завдання, як євангельська робота, робота над виробництвом фільмів, робота з текстами, робота над відео з досвідними свідченнями, а також робота з унесення коректив у персонал лідерів і працівників, є вкрай важливими, а проте неправдиві лідери не вважають їх важливими, відкладають ці завдання вбік і ігнорують їх. Їхній рівень недостатній, і вони не знають, як виконувати роботу, але й не намагаються вчитися, натомість думаючи: «Головне, щоб хтось відповідав за цю роботу. Невже я теж потрібен? Я займаюся важливими справами. Це лише дрібниці, якими мені не потрібно перейматися. Щойно я розповів їм принципи, моя робота зроблена». Зовні неправдиві лідери здаються дуже зайнятими, але якщо подивитися на те, чим вони зайняті, то жодна з цих справ не є критичною церковною роботою, жодна не є роботою, що забезпечує життя людей, і жодна не є роботою, що передбачає використання істини для розв’язання питань. Справи, якими вони займаються, не мають жодної цінності, і ці неправдиві лідери просто всліпу метушаться. Вони не знають, яку роботу мають виконувати лідери та працівники, щоб це відповідало Божим намірам; вони просто покладаються на свій ентузіазм, займаючись певними завданнями, які їм подобається виконувати. Вони детально розпитують про дрібниці, не пов’язані з церковною роботою, наприклад, який одяг носять брати й сестри, які в них зачіски, як вони взаємодіють з іншими, і як вони говорять і поводяться. Вони думають, що так вони виявляють люб’язність і доступність, і що розв’язання проблем у реальному житті людей – це те, що повинен робити лідер, те, що має бути притаманне нормальній людськості. А проте вони не сприймають серйозно критичну роботу, таку як євангельська робота, робота над виробництвом фільмів, робота над гімнами, робота з текстами, адміністративна робота, робота з поливу нововіруючих, робота зі створення церков, робота з просування та зрощування людей тощо. Вони не беруть участі в жодній із цих робіт і не здійснюють подальшого контролю за ними; наче ця робота не має до них жодного стосунку. Ці неправдиві лідери не розв’язують багатьох проблем, що накопичуються в церкві, не відсторонюють неправдивих лідерів, яких слід відсторонити, не обмежують злих людей, які чинять зло й безчинствують, роблячи погані речі, і не розбираються з ними, а також не бесідують про істину, щоб розв’язати проблему деяких людей, які недбалі, нестримані й недисципліновані та зволікають із виконанням своїх обов’язків. У чому тут проблема? Вони не шукають істини для розв’язання цих реальних проблем – хіба це люди, які виконують справжню роботу? Незначні й несуттєві завдання, які вони виконують, у їхніх серцях здаються вкрай важливими й значущими. Вони цілими днями займаються цими нікчемними речами, вважаючи, що виконують свої зобов’язання й виявляють відданість, але не роблять жодного суттєвого робочого завдання, дорученого їм Богом, – хіба такі люди не є неправдивими лідерами? Вони рівносильні директорам районних управ у суспільстві, вони просто місцеві пліткарі – хіба вони досі лідери та працівники Божого дому? Вони – справжнісінькі неправдиві лідери й неправдиві працівники. З якої причини цих людей характеризують як неправдивих лідерів і неправдивих працівників? (Тому що їхній рівень занадто низький, вони не можуть виконувати справжню роботу, і все, що вони можуть, – це займатися якимись дрібницями.) Ось у цьому конкретна причина. Рівень цих людей занадто низький; хоч би скільки проповідей вони слухали, хоч би скільки упорядкувань роботи читали, хоч би скільки років виконували свій обов’язок у Божому домі чи скільки років були лідерами, вони ніколи не знають, що роблять, чи правильно вони це роблять, і чи виконують вони зобов’язання, які мають виконувати. Їхнє визначення ярлика й титулу лідерів і працівників полягає в тому, що головне – бути зайнятим. Наче осел, що крутить жорно, вони тягнуть, доки не зможуть більше рухатися, і вважають це виконанням своїх зобов’язань. Хоч би в якому напрямку вони тягнули, і хоч би правильною була енергія, яку вони вкладають у тягнення, для них це виконання своїх зобов’язань. Є багато питань, яких вони не бачать наскрізь, і вони не намагаються їх вирішити чи доповісти про них Вишньому та шукати в Нього рішень. Скільки років вони б не працювали чи контактували з людьми, вони навіть не знають, чи є прояви певної людини проявами нововіруючого, який має неглибоку основу у вірі й не розуміє істини, чи це прояви маловіра, і вони також не знають, як їм слід розпізнавати чи характеризувати їх. Коли є двоє людей, які обидва перебувають у негативному стані, вони не знають, кого з них варто зрощувати, а кого ні; коли двоє людей дещо недбало виконують свої обов’язки, вони не можуть розрізнити, хто з них прагне до істини, а хто є трудівником, хто з них здатний увійти в істину-реальність, а хто не має істини-реальності. Вони не знають, які люди потенційно підуть шляхом антихристів, щойно стануть лідерами, навіть якщо вони спілкувалися з цими людьми роками. Хоч би скільки безглуздих вправ вони робили, хоч би скільки непотрібної роботи виконували, хоч би скільки проблем було навколо них, вони цього не усвідомлюють і не розуміють, що це проблеми. Оскільки такі люди мають низький рівень, безтолкові в думках і нездатні виконувати роботу, їм дуже важко виконувати зобов’язання лідера чи працівника. Окрім здатності виконувати якісь прості загальні справи, ці лідери та працівники не здатні робити нічого, що стосується суттєвої роботи церкви, і вони не здатні бачити чи розв’язувати жодних реальних проблем у роботі. Хіба такий лідер із таким рівнем гідний зрощування? Вони навіть не знають, що таке непорозуміння чи труднощі, і тим більше не можуть вирішувати їх згідно з принципами. Навіть якщо проблеми, що виникають у церковній роботі, є дуже поширеними, вони однаково не можуть їх узагальнити та класифікувати, і не знають, як бесідувати про істину, щоб їх розв’язати, – неправдивий лідери цього типу абсолютно не здатні розбиратися з цими проблемами, що часто виникають у церкві, чи розв’язувати їх. Їхня найбільша проблема не в тому, що вони не бажають платити ціну, чи що вони бояться бути зайнятими й відчувати втому, а радше в тому, що вони мають низький рівень, неясний розум і не здатні виконувати важливу та справжню роботу церкви. Натомість вони просто виконують якісь загальні справи або люблять перейматися чимось недоречним, а потім хочуть грати роль лідерів і працівників – хіба це не безтолкові люди з надто великими амбіціями та жагою? Лідери з низьким рівнем абсолютно не здатні виконувати основну роботу церкви, яка є роботою, що включає істину-принципи, або складною професійною роботою, такою як робота з поширення Євангелія, робота з поливу нововіруючих у церкві, робота над виробництвом фільмів, робота з текстами та кадрова робота, до якої залучені лідери та працівники на різних рівнях. Чому вони нездатні виконувати цю роботу? Тому що їхній рівень занадто низький, і вони не можуть осягнути принципів; вони постійно не дотягують до всієї цієї роботи й нездатні навчитися її виконувати. Наприклад, припустімо, такому лідеру дають п’ятьох людей і просять розподілити роботу між цими п’ятьма людьми на основі їхнього рівня освіти, їхнього рівня та сильних сторін, а також їхніх моральних якостей. Чи легко виконати це завдання? Чи має це щось спільне з рівнем лідерів і працівників? (Так.) Лідери та працівники, що мають середній рівень, розподілять роботу відносно точно, провівши певний час, спостерігаючи за п’ятьма людьми, спілкуючись із ними та пізнаючи їх. Лідери та працівники з низьким рівнем подумають, що п’ятеро людей – це забагато; коли людей забагато, вони розгублюються й не знають, як розподілити між ними роботу, і навіть якщо вони розподілять їм роботу, то в душі не знатимуть, чи роблять це належно. Це те, що стосується кадрового аспекту. Щодо владнання справ, наприклад, якщо їм потрібно одночасно розібратися з двома-трьома справами та владнати їх, вони не знатимуть, як оцінити й розпізнати зв’язок між цими справами, і не зможуть зважити, яку проблему слід вирішити першою, а яку можна вирішити пізніше, щоб не спричинити затримок. Тобто вони не вміють зважувати плюси й мінуси, не вміють пріоритизувати завдання за важливістю та терміновістю, і не знають, як розв’язувати проблеми. Однак, оскільки вони є лідерами та працівниками, навіть якщо вони чогось не розуміють, вони мусять вдавати, що розуміють, навіть якщо щось не здатні сприйняти, вони мусять вдавати, що здатні, і їм нічого не залишається, окрім як триматися й проповідувати якісь доктрини, щоб якось викрутитися, і сказати кілька приємних слів та поспіхом завершити справу. Вони чудово усвідомлюють, чи є їхні слова точними, чи відповідають вони принципам, чи можуть вони розв’язувати питання, але вони просто хочуть абияк довести справу до кінця. Вони добре знають, що не зможуть вирішити проблеми завдяки тому, що вони роблять, але однаково не доповідають про проблеми Вишньому, і в результаті вони спричиняють затримки в роботі й їх відсторонюють. Скажіть Мені, хіба ці люди не дурні? Коли деякі лідери та працівники доповідають про проблеми, вони переказують усі старі, неважливі події, що минули, аж до сьогодення, і після того, як вони наговорять купу всього, ти однаково мусиш допомагати їм аналізувати й судити, які проблеми тут є. Вони навіть не розуміють, як поставити питання, і можуть говорити годинами, так і не пояснивши чітко, у чому полягає фокус і сутність питання. Усе ними сказане стосується лише поверхових речей і є просто купою нісенітниць! Хіба це не випадок, коли їхній рівень занадто низький і їм бракує клепки в голові? Хіба люди з рівнем захочуть слухати таке? Людина, з якою вони говорять, просто хоче знати, яка нинішня ситуація та прояви людини, про яку вони доповідають, і з приводу якого стану вона розгублена й не може розібратися. А проте ці люди завжди говорять про те, яку роботу ця людина виконувала в минулому, і не говорять про її нинішню ситуацію, і не кажуть, які непорозуміння та проблеми є в них самих. Вони говорять купу всього, і ніхто не може зрозуміти, про що саме вони говорять. Навіть якщо вони хочуть поставити запитання, вони не знають, з чого почати, не знають, як висловити його так, щоб це було ефективно й щоб люди їх зрозуміли, – вони навіть не здатні організувати свою мову. Хіба це не прояв надзвичайно низького рівня? Деякі неправдиві лідери мають низький рівень, і коли вони доповідають про проблему, то говорять купу безглуздих і незрозумілих речей, а потім думають: «Я ж дав тобі достатньо великий обсяг інформації, чи не так? Я навіть розповів тобі все минуле й сьогодення щодо цього питання, то невже ти не можеш тепер зрозуміти, яке запитання я хочу поставити?» Хоч би що ти в них питав, хоч би як ти їх скеровував, вони не знають, що сказати, і ніколи не можуть висловити ключовий момент проблеми. Справа не в тому, що їм бракує слів для самовираження чи що в них низький рівень освіти, а радше в тому, що їхній рівень низький і вони безмозкі, тому вони не знають, як висловити ці речі, у їхніх головах безлад, і вони не можуть чітко пояснити, щоб інші їх зрозуміли. Вони мають певне відчуття ноші, і з часом у них з’являється певне усвідомлення деяких питань, але вони не знають, як їх висловити, не здатні збагнути, у чому полягає сутність питань, і тим паче не можуть їх узагальнити. Чи можуть люди, чий рівень настільки низький, виконувати роботу? Чи можуть вони виконувати зобов’язання лідерів і працівників? Ні, не можуть. Навіть якщо ти даси їм час і можливості та дозволиш їм доповісти й описати проблеми, вони не зможуть цього зробити, тож чи можна ще вести розмову з такими людьми? Чи можна їх ще використовувати? (Ні.) Чому їх не можна використовувати? Вони навіть не можуть чітко говорити, і в них немає навіть мінімального людського інстинкту використовувати мову для вираження своїх думок, ідей і ставлення, тож яку роботу вони можуть виконувати? Хоча вони можуть мати певну силу, щирий ентузіазм, трохи почуття відповідальності й досить праведне серце, їхній рівень занадто низький, їх неможливо нічому навчити, хоч би як ти старався, і навіть якщо ти вчитимеш їх говорити, вони не зможуть цього осягнути, і тому ти дратуватимешся й гніватимешся. Коли вони говорять, то все плутають, залишаючи тебе в розгубленості; вони не можуть нічого чітко сказати, і те, що вони говорять, – це просто купа нісенітниць. Найжалюгідніше в них те, що вони не розуміють людської мови, але однаково продовжують діяти всліпу, однаково вважають себе здатними, і виявляють непокору, коли ти їх обтинаєш. Як вони можуть добре виконувати лідерську роботу? Коли рівень лідера чи працівника настільки низький, що в них немає здатності виражати свої думки за допомогою мови, чи можуть вони все ж бути компетентними в роботі? (Ні.) А що означає не бути компетентними у своїй роботі? Це означає, що вони нездатні негайно виявляти труднощі та проблеми, що виникають у роботі, і, звісно, це означає, що хоч би які питання виникали в роботі, вони ніколи не зможуть їх негайно розв’язати, і не зможуть негайно доповісти про них Вишньому та шукати в Нього рішень, – це для них занадто складно, і вони нездатні цього зробити. Для таких людей, які мають низький рівень, ця робота надзвичайно важка; це як змушувати рибу жити на суші або свиню літати – виконувати цю роботу для них дуже виснажливо.

Хтось каже: «Мені шкода цих людей. Вони так метушаться, виконуючи всілякі завдання, і в підсумку їх характеризують як неправдивих лідерів через їхній низький рівень. Тож чи означає це, що страждання, яких вони зазнали, були марними? Хіба це не несправедливе ставлення до людей?» Відсторонення неправдивих лідерів означає взяття відповідальності за обраних Богом людей і за роботу церкви, тож як це може бути несправедливим ставленням до людей? Якщо ти наполягаєш на тому, щоб неправдиві лідери продовжували виконувати свою роль лідерів, хіба це не шкодить обраним Богом людям? Ти хочеш сказати, що шкодити обраним Богом людям – це не несправедливе ставлення до людей? Відсторонюючи неправдивого лідера, Божий дім не засуджує цього неправдивого лідера й не відправляє його в пекло, а натомість дає цій людині шанс здобути спасіння. Чи може вона здобути спасіння, якщо продовжуватиме бути неправдивим лідером? Яким буде її фінал? Чому ти не розглядаєш це питання під таким кутом? Ба більше, яка мета віри в Бога? Невже бути лідером – це єдиний шлях уперед? Хіба немає інших обов’язків, які можна виконувати, якщо ти не лідер? Хіба немає шляху для виживання для тих, хто не є лідерами й має низький рівень? (Ні, це не так.) Тож який тоді шлях практики? Зараз ми аналізуємо прояви та проблеми, що існують у неправдивих лідерів цього типу, які мають низький рівень; ми не засуджуємо й не проклинаємо їх, ми просто їх аналізуємо. Мета аналізу – допомогти цьому типу людей точно пізнати й визначити своє місце, знати свою міру, а також точно зрозуміти, хто такі лідери та працівники, яку роботу вони мають виконувати, а потім порівняти це із собою, щоб побачити, чи підходять вони для того, щоб бути лідером чи працівником. Якщо твій рівень справді дуже низький, настільки низький, що в тебе немає здатності виражати свою позицію за допомогою мови, чи здатності виражати свої думки та погляди, чи здатності виявляти проблеми, то ти не підходиш для того, щоб бути лідером чи працівником, ти некомпетентний для виконання обов’язку лідера чи працівника, і ти нездатний виконувати роботу лідера чи працівника. І оскільки твій рівень низький, ти мусиш мати таке знання свого місця й можливостей. Хтось каже: «Мій рівень низький – ну то й що? У мене добра людськість, тому мені слід бути лідером». Це принцип? Інші кажуть: «Окрім доброї людськості, я також готовий терпіти страждання й платити ціну, я можу проповідувати, у мене є основа у вірі, і я сидів у в’язниці за свою віру в Бога. Хіба це не рахується як капітал для того, щоб я був лідером чи працівником?» Чи це істина, що для того, щоб бути лідером чи працівником, потрібно мати капітал? (Ні.) Зараз ми обговорюємо обов’язки лідерів і працівників, і в рамках цієї теми ми говоримо про питання рівня. Якщо твій рівень низький і ти не можеш виконувати ці зобов’язання, то знання свого місця й можливостей, яке тобі слід мати, таке: «У мене немає такого рівня, і я не можу бути лідером чи працівником. Хоч би який капітал я мав, він марний». Ти кажеш, що в тебе добра людськість, що ти надійний, що в тебе є рішучість терпіти страждання, і що ти готовий платити ціну, – то хіба Божий дім несправедливо до тебе поставився? Божий дім використовує людей так, щоб кожен використовувався якнайкраще, підбираючи ролі для кожної людини, і робить це так, щоб усе було якраз. Якщо в тебе добра людськість, але низький рівень, то ти маєш добре виконувати свій обов’язок усім серцем і всією силою; справа не в тому, що ти мусиш бути лідером чи працівником, щоб отримати схвалення від Бога. Навіть якщо ти готовий завдавати собі клопоту, але не можеш робити це так, як мусить лідер, і не маєш рівня, який тобі слід мати, щоб бути лідером, і не дотягуєш до нього, то що ти можеш зробити? Не змушуй себе й не ускладнюй собі життя; якщо ти можеш нести 25 кілограмів, то неси 25 кілограмів. Не намагайся хизуватися, виходячи за межі своїх можливостей, кажучи: «25 кілограмів недостатньо. Я хочу нести ще більше. Я хочу нести 50 кілограмів. Я готовий це робити, навіть якщо помру від виснаження!» Ти не здатний бути лідером чи працівником, але якщо ти однаково продовжуєш виходити за межі своїх можливостей, щоб виставляти себе напоказ, то хоч ти й не виснажишся, але спричиниш затримки в церковній роботі, вплинеш на просування та ефективність роботи, і затримаєш життєвий прогрес багатьох людей – це не те зобов’язання, який ти можеш собі дозволити виконувати. Оскільки твій рівень недостатній, якщо в тебе є знання свого місця й можливостей, тобі слід взяти на себе ініціативу й запропонувати свою відставку та висунути на посаду лідера чи працівника когось із добрим рівнем, хто любить істину й хто відповідальніший за тебе. Це було б розумним вчинком, і лише так ти будеш тим, хто справді має людськість і розум, і тим, хто справді розуміє та практикує істину. Якщо ти йдеш у відставку зі своєї посади, бо нездатний виконувати роботу з лідерства, а потім обираєш обов’язок, який тобі підходить, і виявляєш свою відданість, щоб отримати схвалення від Бога, то ти винятково розумна людина. Ти завжди думаєш: «Хоча мій рівень низький, у мене добра людськість, я готовий завдавати собі клопоту, терпіти страждання й платити ціну, у мене є рішучість, я витриваліший за всіх вас у всьому, що роблю, і я великодушний і не боюся обтинання чи випробувань. Навіть якщо мій рівень трохи низький, я однаково можу бути лідером». Низький рівень – це не проблема. Це не має на меті засудити тебе, а лише класифікувати тебе й допомогти тобі чітко зрозуміти, що саме ти можеш робити й для якого обов’язку ти підходиш. Однак нинішня проблема полягає в тому, що твій рівень низький і ти нездатний бути лідером чи працівником. Навіть якщо тебе обрали лідером чи працівником, ти не можеш добре виконувати цю роботу, і все, що ти можеш, – це зіпсувати її. Якщо в тебе добра людськість, якщо в тебе є совість і розум, і ти готовий завдавати собі клопоту й платити ціну, то знайдеться робота, яка тобі підходить, і обов’язок, який тобі слід виконувати, і Божий дім зробить для тебе розумні упорядкування. Недопущення тебе до лідерства ґрунтується на приписах і принципах Божого дому. Однак Божий дім абсолютно не відмовить тобі в праві виконувати обов’язок чи в праві вірити в Бога й слідувати за Ним через те, що твій рівень низький. Хіба це не доречно? (Так, доречно.) Чи потрібно нам детальніше бесідувати про це питання? Деякі люди з низьким рівнем чують це й розмірковують: «Не бесідуйте більше про це. Мені так соромно, що я не можу нікому в очі дивитися. Я знаю, що мій рівень низький, і я більше не буду церковним лідером чи працівником. Я просто буду лідером команди чи куратором, або ж виконуватиму різну роботу, готуватиму їжу чи прибиратиму. Усе підійде. Я нестиму тягар своєї посади без скарг, коритимуся упорядкуванням Божого дому й коритимуся Божим улаштуванням. Мій низький рівень – це благодать Божа, і в цьому є благі наміри Бога. Усе, що робить Бог, – правильно». Якщо ти можеш так дивитися на речі, то це добре, і це означає, що в тебе є певне знання свого місця й можливостей. Я не буду довго бесідувати про це питання. Загалом, щодо цих людей із низьким рівнем, ми просто аналізуємо проблему й розкриваємо істину фактів, щоб більше людей мали правильне ставлення та погляд на цих людей, і щоб ці люди мали правильне ставлення та погляд на проблему свого власного низького рівня, а потім могли точно визначити своє місце, знайти посаду та обов’язок, які їм підходять, щоб завдяки цьому були розумно використані та задіяні їхня наполегливість у сплаті ціни та їхня рішучість терпіти страждання. Це не впливає ані на твоє розуміння істини та її практику, ані на твій образ у Божому домі.

III. Ліниві неправдиві лідери, що упиваються комфортом

Щойно ми бесідували про два типи неправдивих лідерів. Є ще один тип неправдивого лідера, про який ми часто говорили, бесідуючи на тему «зобов’язань лідерів і працівників». Цей тип має певний рівень, вони не дурні, у своїй роботі вони мають способи й методи, а також плани для розв’язання проблем, і коли їм дають якусь роботу, вони можуть виконати її так, що вона буде близькою до очікуваних стандартів. Вони здатні виявляти будь-які проблеми, що виникають у роботі, а також можуть розв’язати деякі з них; коли вони чують про проблеми, про які повідомляють деякі люди, або спостерігають за поведінкою, проявами, мовленням та діями деяких людей, у їхньому серці виникає реакція, і вони мають власні думку та ставлення. Звісно, якби ці люди прагнули до істини й мали почуття ноші, то всі ці проблеми можна було б розв’язати. Однак проблеми несподівано залишаються нерозв’язаними в роботі, за яку відповідає той тип людей, про який ми сьогодні бесідуємо. Чому так? Тому що ці люди не виконують справжньої роботи. Вони люблять легкість і ненавидять важку працю, вони лише докладають поверхових недбалих зусиль, їм подобається байдикувати й упиватися благами статусу, їм подобається наказувати людям, і вони просто трохи ворушать губами, дають кілька порад, а потім вважають свою роботу виконаною. Вони не беруть до серця ні справжню роботу церкви, ні критичну роботу, яку доручає їм Бог, – вони не несуть цієї ноші, і навіть якщо Божий дім неодноразово наголошує на цих речах, вони однаково не беруть їх до серця. Наприклад, вони не хочуть втручатися в роботу Божого дому над виробництвом фільмів чи його роботу з текстами або розпитувати про таку роботу не бажають з’ясовувати, як просуваються ці види робіт і яких результатів вони досягають. Вони лише роблять деякі непрямі запити, і щойно дізнаються, що люди зайняті цією роботою та виконують її, вони більше про неї не дбають. Навіть коли вони чудово знають, що в роботі є проблеми, вони однаково не хочуть бесідувати про них і розв’язувати їх, а також не роблять запитів і не з’ясовують, як люди виконують свої обов’язки. Чому вони не роблять запитів і не з’ясовують цього? Вони думають, що якщо вони в це вникнуть, то на них чекатиме безліч проблем, які доведеться розв’язувати, і це буде занадто клопітно. Якщо їм доведеться постійно розв’язувати проблеми, життя буде надто виснажливим! Якщо вони занадто багато хвилюватимуться, їжа перестане їм смакувати, і вони не зможуть добре спати, їхня плоть відчуватиме втому, і тоді життя стане нещасним. Ось чому, коли вони бачать проблему, вони уникають її та ігнорують, якщо можуть. У чому проблема цього типу людей? (Вони занадто ліниві.) Скажіть Мені, у кого серйозна проблема – у лінивих людей чи в людей із низьким рівнем? (У лінивих людей.) Чому в лінивих людей серйозна проблема? (Люди з низьким рівнем не можуть бути лідерами чи працівниками, але вони можуть бути певною мірою ефективними, коли виконують обов’язок, що відповідає їхнім здібностям. Однак ліниві люди нічого не можуть зробити; навіть якщо вони мають рівень, це не дає жодного ефекту.) Ліниві люди нічого не можуть зробити. Якщо узагальнити це двома словами, вони – нікчемні люди; вони мають інвалідність другого класу. Яким би добрим не був рівень лінивих людей, це не більше ніж показні дії; хоча вони й мають добрий рівень, від них немає жодної користі. Вони занадто ліниві: вони знають, що мають робити, але не роблять цього; і навіть коли вони знають, що щось є проблемою, вони не шукають істини, щоб розв’язати її; і хоча вони знають, які труднощі їм слід перетерпіти, щоб робота була ефективною, вони не бажають терпіти ці вартісні труднощі. Як наслідок, вони не можуть здобути жодних істин і не можуть виконувати жодної справжньої роботи. Вони не бажають терпіти труднощі, які люди мають терпіти; вони тільки те й знають, що упиватися комфортом, насолоджуватися часом радості й дозвілля та насолоджуватися вільним і розслабленим життям. Хіба вони не нікчемні? Люди, які не можуть терпіти труднощі, не заслуговують на життя. Ті, хто завжди бажає жити життям паразита, – це люди без совісті чи розуму; вони – звірі, і такі люди непридатні навіть для того, щоб трудитися. Оскільки вони не можуть терпіти труднощі, навіть коли вони трудяться, вони не здатні робити це добре, а якщо вони бажають здобути істину, на це ще менше надії. Той, хто не може страждати й не любить істини, – нікчемна людина; вона непридатна навіть для того, щоб трудитися. Вони – звірі, без жодної крихти людськості. Такі люди мусять бути відсіяні; лише це відповідає Божим намірам.

Деякі люди відповідають за роботу на фермі, і вони особливо старанні; вони мають у голові план і знають, яку роботу виконувати в кожну пору року. Коли приходить час обробляти поля, вони йдуть на кожну ділянку землі й оглядають її. Вони порівнюють те, що запланували посадити на кожній ділянці, з фактичним станом самої ділянки й дивляться, чи підходить їхній план і чи відповідає він реальній ситуації. Крім того, вони дивляться, наскільки вологий чи сухий ґрунт цього року, яке добриво пготрібне і що підходить для посадки. Щойно вони оглянуть і осягнуть ці речі, вони негайно запитують, чи вирощували розсаду і скільки її виростили, потім ідуть до теплиці, щоб оглянути її й подивитися, чи надійна людина, що вирощує розсаду, чи не зіпсує вона її. Якщо однієї людини недостатньо для виконання цієї роботи, вони призначають іншу людину для співпраці з нею, і вони вдвох наглядають одне за одним. Чи робитимуть так ліниві люди? Ні, не робитимуть. Якщо ніхто не наглядає за ними й не спонукає їх, вони абсолютно точно не відвідають місце роботи самі; якщо Божий дім не запитує про хід виконання роботи, то вони абсолютно точно не проявлять ініціативи, щоб перевірити реальну ситуацію щодо цієї роботи. Люди з низьким рівнем, що б вони не робили, завжди роблять це самі, але вони не здатні відрізнити термінове й важливе від нетермінового й неважливого і просто діють наосліп. А ці ліниві люди досить розумні, і що б вони не робили, їм просто подобається ворушити губами й наказувати іншим виконувати роботу; вони ніколи нічого не роблять самі й не можуть виконувати справжню роботу. Вони думають: «Мені просто потрібно зателефонувати або надіслати повідомлення, щоб поставити кілька запитань, і на цьому моя робота зроблена, питання вирішене. Це так мене позбавляє клопоту! Подивіться, який у мене рівень як у лідера. Я можу закінчити роботу кількома словами – хіба це не означає, що я також виконую свої зобов’язання? Я не нехтую своїми зобов’язаннями. Якщо Вишнє запитає мене про це, я зможу відповісти дуже вільно й дати чітке пояснення. Який сенс іти на місце роботи й дивитися? Мені доведеться терпіти труднощі й страждання, і моя шкіра потемніє від сонця. Немає потреби проходити через цю формальність. Якщо я можу позбавити себе клопоту, то так і зроблю. Немає потреби так ускладнювати собі життя». Хіба вони не досить «розумні»? Коли люди цього типу працюють, вони особливо вправні в тому, щоб зрізати кути для досягнення своїх цілей і знаходити короткі шляхи, і в них є свої способи й методи. Вони нічого не роблять самі й ні в чому не беруть участі. Вони просто телефонують, щоб поставити запитання, роблячи це для годиться, і щойно кладуть слухавку, ідуть спати або на масаж і починають упиватися своєю плоттю. Цей тип людей справді знає, як «виконувати роботу», вони справді знають, як знаходити можливості для байдикування, і вони справді знають, як робити щось для годиться й дурити людей! Яка користь від того, що в них є ці крихти рівня? Вони такі самі, як ті чиновники в країні комуністичної партії, які, прийшовши на роботу, просто п’ють чай і читають газету, і ще навіть до завершення робочого дня починають думати, що вони їстимуть і куди підуть розважатися, – життя для них справді хороше. Цього ж принципу дотримуються у своїй роботі й неправдиві лідери цього типу; вони не терплять жодних труднощів, не зазнають жодної втоми, і все ж вони поводяться як чиновники й упиваються благами статусу, і більшість братів і сестер не здатні побачити, що це проблема. Ось як працює цей тип неправдивого лідера: вони не виконують жодної справжньої роботи й не виїжджають на місце, щоб здійснити подальший контроль за роботою та перевірити її, тож чи можуть вони виявити проблеми в роботі? (Ні.) Псевдодуховні неправдиві лідери та неправдиві лідери з низьким рівнем сліпі, хоча їхні очі широко розплющені, і вони не бачать проблем, то що ж казати про цей тип нікчемних людей? Вони кажуть: «Я не беру участі в справжній роботі й не виїжджаю на місце, щоб інтегруватися з людьми, які там працюють, тож якщо виникають проблеми, ви не можете сказати, що я сліпий, хоча мої очі широко розплющені. Я не був на місці й не бачив проблем, то яке це має до мене відношення, якщо виникають проблеми? Вам слід піти й знайти причетних до цього людей». Хіба ці люди не дуже хитрі? Вони думають, що все, що їм потрібно зробити, – це віддати накази й правильно розставити людей, і все, їхні зобов’язання виконано, і вони можуть безсоромно насолоджуватися своїм дозвіллям і розвагами. Які б проблеми не виникали внизу, вони не роблять жодних запитів і поспішають розв’язати проблему, лише якщо хтось повідомить про неї Вишньому. Усе, на чому вони зосереджуються щодня, – це упивання благами статусу, неквапливі прогулянки скрізь, створення видимості перевірки роботи, але насправді вони ніколи не йдуть туди, де справді є проблема, і ніколи не перевіряють критичну роботу – хіба це не схоже на те, як чиновники комуністичної партії докладають лише поверхових зусиль і виконують роботу, яка лише створює їм гарний імідж? Вони дають гарні обіцянки виконати доручену їм роботу, але не здійснюють подальшого контролю за нею й не наглядають за нею, і навіть якщо вони виїжджають на місце, вони просто роблять це для годиться. Вони абсолютно точно не виконуватимуть роботу самі й не розв’язуватимуть проблеми самі. Вони думають: «Немає потреби мені страждати й платити ціну, щоб робити це. Досить того, що там є хтось, хто це робить. Я однаково не заробляю грошей, тож мені достатньо просто сяк-так перебиватися». Чи можуть вони добре виконувати свою роботу з таким мисленням? У них у голові є маленький план, вони думають: «Я працюватиму лише настільки, скільки їжі отримаю, і з дня на день працюватиму недбало». Проте вони ніколи не виконують конкретної роботи, і їх ніколи не бачать на місці. То де ж вони? Вони насолоджуються в гарному й безпечному місці, де можуть добре їсти, пити й спати, вони живуть як принц – регулярно приймають душ, ходять на масаж і регулярно змінюють одяг – і зовсім не зазнають жодних страждань. Вони ніколи не розмірковують над тим, яку справжню роботу вони можуть виконати, які реальні проблеми вони можуть розв’язати, який внесок вони зробили в роботу Божого дому і як вони кваліфіковані, щоб насолоджуватися всіма цими приємними речами, – вони ніколи не замислюються ні про що з цього. Що це за істоти? Ці негідники не мають самоусвідомлення, вони – безсоромні істоти, і вони не заслуговують бути церковними лідерами та працівниками.

Усі неправдиві лідери ніколи не виконують справжньої роботи. Вони поводяться так, ніби їхня лідерська роль – це якась офіційна посада, упиваючись благами статусу, і ставляться до обов’язку, який вони мають виконувати, і до роботи, яку вони мають робити як лідери, як до тягаря, як до неприємності. У своїх серцях вони переповнені опором до роботи церкви: коли їх просять наглядати за роботою та з’ясовувати, які в ній існують проблеми, що потребують подальшого контролю та розв’язання, вони сповнені небажання. Це робота, яку мають виконувати лідери та працівники, це їхня робота. Якщо ти її не виконуєш і не бажаєш її виконувати, то чому ти досі хочеш бути лідером чи працівником? Ти виконуєш свій обов’язок, щоб бути уважним до Божих намірів, чи для того, щоб бути чиновником і упиватися благами статусу? Якщо ти став лідером лише для того, щоб обіймати якусь офіційну посаду, хіба це не трохи безсоромно? Люди такого сорту мають найнижчі моральні якості, не мають гідності й сорому. Якщо ти бажаєш упиватися плотським комфортом, тобі слід поспішити назад у світ і боротися, брати силою та захоплювати, як ти можеш, і ніхто не втручатиметься в це. Божий дім – це місце, де обрані Богом люди виконують свої обов’язки та поклоняються Йому; це місце, де люди прагнуть до істини й отримують спасіння. Це не місце для того, щоб хтось упивався плотським комфортом, і тим більше не місце, що дозволяє людям жити як принц. Неправдиві лідери не знають сорому, вони втратили сором, і в них немає розуму. Яку б конкретну роботу їм не доручили, вони не ставляться до неї серйозно і відкладають її на задній план; хоча на словах вони відповідають дуже добре, вони не роблять нічого реального. Хіба це не аморально? Вони не тільки не виконують справжньої роботи, а й хочуть мати одноосібну владу – тримати у своїх руках владу над фінансами, персоналом та всіма іншими справами й змушувати людей щодня звітувати їм. У цих справах вони насправді дуже старанні. Коли приходить час звітувати про роботу Вишньому, вони приписують собі результати всієї роботи, виконаної братами й сестрами, щоб Вишнє помилково вважало, що вони чудово впоралися з роботою, хоча насправді все це було зроблено іншими. Скільки людей було здобуто через проповідування Євангелія, яких людей було підвищено та зрощують, яких людей було відсторонено з посад, яких людей було вичищено тощо – жодне з цих конкретних завдань вони не виконують, і все ж їм вистачає нахабства звітувати про них. Хіба ці люди не втратили сором? Хіба вони не займаються обманом? Ці люди такі лукаві й хитрі! Вони вважають себе розумними – це справді той випадок, коли вони стають жертвами власних хитрощів, і врешті-решт вони викривають себе й відсіюються. Яку б роботу деякі люди не виконували, який би обов’язок не несли, вони в ньому некомпетентні, вони не можуть узяти його на себе й не здатні виконати жодного із зобов’язань чи обов’язків, які має виконувати людина. Хіба вони не мотлох? Чи гідні вони ще називатися людьми? За винятком дурнів, розумово неповноцінних і тих, хто страждає від фізичних вад, чи є хтось живий, хто не має виконувати свої обов’язки та зобов’язання? Але цей тип людей завжди виверткий і ледачий і не бажає виконувати своїх зобов’язань; мається на увазі, що вони не бажають бути належною людиною. Бог дав їм можливість бути людиною, і Він дав їм рівень і дари, проте вони не можуть використовувати їх у виконанні свого обов’язку. Вони нічого не роблять, але хочуть насолоджуватися на кожному кроці. Чи гідна така особа називатися людиною? Яку б роботу їм не давали – чи то важливу, чи звичайну, складну чи просту – вони завжди недбалі, виверткі й ледачі. Коли виникають проблеми, вони намагаються перекласти відповідальність за них на інших людей, не беручи на себе жодної відповідальності, і хочуть продовжувати жити своїм паразитичним життям. Хіба вони не нікчемний мотлох? У суспільстві хто не має залежати від себе, щоб заробляти на життя? Щойно людина стає дорослою, вона повинна забезпечувати себе сама. Її батьки виконали свій обов’язок. Навіть якби її батьки були готові її утримувати, їй було б не по собі. Вона має усвідомити, що її батьки завершили свою місію з її виховання, і що вона – працездатна доросла людина й повинна вміти жити самостійно. Хіба це не мінімальний розум, який повинна мати доросла людина? Якщо хтось справді має розум, він не міг би продовжувати сидіти на шиї у батьків; він боявся б насмішок інших, боявся б втратити обличчя. Отже, чи має розум той, хто любить легкість і ненавидить працю? (Ні.) Вони завжди хочуть щось задарма; вони хочуть ніколи не виконувати жодного зобов’язання, бажаючи, щоб солодощі просто падали з неба й потрапляли їм до рота; вони завжди хочуть отримувати повноцінне триразове харчування, щоб хтось їх обслуговував, і насолоджуватися гарною їжею та напоями, не виконуючи ані найменшої роботи. Хіба це не мислення паразита? А чи мають люди, які є паразитами, совість і розум? Чи мають вони гідність і честь? Абсолютно ні. Усі вони – дармоїди-нездари, усі – звірі без совісті чи розуму. Ніхто з них не годиться для того, щоб залишатися в Божому домі.

Припустимо, церква доручає тобі роботу, і ти кажеш: «Незалежно від того, чи дозволить мені ця робота привернути до себе увагу, – оскільки її доручили мені, я виконаю її добре й візьму на себе цю відповідальність. Якщо мені доручать займатися прийомом, я віддам усі сили, щоб зробити це добре; я добре піклуватимуся про братів і сестер і зроблю все можливе, щоб гарантувати безпеку кожного. Якщо мені доручать проповідувати Євангеліє, я озброюся істиною й буду добре проповідувати Євангеліє з любов’ю та виконувати свій обов’язок. Якщо мені доручать вивчати іноземну мову, я вивчатиму її всім серцем і наполегливо працюватиму над нею, і намагатимуся опанувати її якнайшвидше, за рік чи два, щоб я міг свідчити про Бога іноземцям. Якщо мене попросять писати статті-свідчення, я сумлінно вчитимуся це робити, дивитимуся на речі згідно з істиною-принципами й вивчатиму мову. Хоча я, можливо, не зможу писати статті гарною прозою, я принаймні зможу чітко передати своє досвідне свідчення, зрозуміло бесідувати про істину й давати правдиве свідчення про Бога, щоб люди, читаючи мої статті, отримували повчання й користь. Яку б роботу не доручила мені церква, я візьмуся за неї всім серцем і всіма силами. Якщо буде щось, чого я не розумію, або виникне проблема, я молитимуся Богові, шукатиму істину, розв’язуватиму проблеми згідно з істиною-принципами й добре виконуватиму роботу. Яким би не був мій обов’язок, я використаю все, що маю, щоб добре його виконати й задовольнити Бога. У всьому, чого я можу досягти, я докладу всіх зусиль, щоб узяти на себе відповідальність, яку я маю нести, і принаймні я не піду проти своєї совісті й розуму, не буду недбалим, не буду вивертким і ледачим і не упиватимуся плодами чужої праці. Ніщо з того, що я роблю, не буде нижчим за стандарт совісті». Це мінімальний стандарт життя по-людськи, і той, хто виконує свій обов’язок у такий спосіб, може вважатися людиною із совістю та розумом. Ти мусиш принаймні мати чисту совість, виконуючи свій обов’язок, і ти мусиш принаймні бути гідним свого триразового харчування, а не бути дармоїдом. Це називається мати почуття відповідальності. Незалежно від того, високий чи низький твій рівень, і незалежно від того, розумієш ти істину чи ні, ти мусиш мати таке ставлення: «Оскільки цю роботу доручили мені, я мушу ставитися до неї серйозно, я мушу перейматися нею, і я мушу докласти всіх зусиль і всю душу, щоб виконати її добре. Щодо того, чи зможу я виконати її ідеально, я не можу дати гарантії, але моє ставлення полягає в тому, що я зроблю все можливе, щоб виконати її добре, і я точно не буду недбалим. Якщо в роботі виникне проблема, мені слід узяти на себе відповідальність, засвоїти урок і добре виконувати свій обов’язок». Це правильне ставлення. Чи є у вас таке ставлення? Деякі люди кажуть: «Мені не обов’язково добре виконувати доручену мені роботу. Я просто зроблю, що зможу, і кінцевий результат буде таким, яким буде. Мені не потрібно так втомлюватися або мучитися тривогою, якщо я зроблю щось не так, і мені не потрібно брати на себе стільки стресу. Який сенс так себе втомлювати? Зрештою, я завжди працюю і не є дармоїдом». Таке ставлення до свого обов’язку є безвідповідальним. «Якщо мені хочеться працювати, я попрацюю. Я просто зроблю, що зможу, і кінцевий результат буде таким, яким буде. Немає потреби ставитися до цього так серйозно». Такі люди не мають відповідального ставлення до свого обов’язку, і їм бракує почуття відповідальності. Які ви люди? Якщо ви – перший тип людини, то ви – люди з розумом і людськістю. Якщо ви – другий тип людини, то ви нічим не відрізняєтеся від того типу неправдивих лідерів, яких я щойно розібрав. Ви просто марнуєте свої дні. «Я уникатиму втоми й труднощів і просто більше насолоджуватимуся. Навіть якщо одного дня мене відсторонять, я нічого не втрачу. Принаймні я кілька днів упивався благами статусу, для мене це не буде втратою. Якщо мене оберуть лідером, я так і діятиму». Що ви думаєте про мислення такої людини? Такі люди – маловіри, які анітрохи не прагнуть до істини. Якщо ти справді маєш почуття відповідальності, то це свідчить, що ти маєш совість і розум. Незалежно від того, велике чи мале завдання, незалежно від того, хто його тобі доручає, чи то Божий дім довіряє його тобі, чи церковний лідер або працівник призначає його тобі, твоє ставлення має бути таким: «Оскільки цей обов’язок доручено мені, це Боже звеличення й благодать. Мені слід добре виконати його згідно з істиною-принципами. Незважаючи на мій середній рівень, я готовий узяти на себе цю відповідальність і віддати всі сили, щоб виконати її добре. Якщо я погано впораюся, я повинен узяти на себе відповідальність за це, а якщо я добре впораюся, це не моя заслуга. Це те, що я маю робити». Чому Я кажу, що ставлення до свого обов’язку – це питання принципу? Якщо ти справді маєш почуття відповідальності й є відповідальною людиною, то ти зможеш узяти на себе роботу церкви й виконати обов’язок, який ти маєш виконати. Якщо ти легковажно ставишся до свого обов’язку, то твій погляд на віру в Бога неправильний, і твоє ставлення до Бога та свого обов’язку проблематичне. Твій погляд на виконання свого обов’язку – це виконувати його недбало й абияк; і незалежно від того, чи це те, що ти хочеш робити, чи ні, чи це те, у чому ти вправний, чи ні, ти завжди підходиш до цього зі ставленням «робити абияк», тому ти не годишся для того, щоб бути лідером чи працівником, і ти не заслуговуєш виконувати церковну роботу. Ба більше, кажучи дуже прямо, такі люди, як ти, – нездари, приречені нічого не досягти, просто нікчемні люди. Які люди нікчемні? Безтолкові люди, люди, які марнують свої дні. Люди цього сорту безвідповідальні в усьому, що роблять, і не ставляться до цього серйозно; вони все псують. Вони не слухають твоїх слів, як би ти не бесідував про істину. Вони думають: «Я буду так абияк жити, якщо захочу. Кажи, що хочеш! У будь-якому разі, зараз я виконую свій обов’язок і маю що їсти, цього достатньо. Принаймні мені не треба бути жебраком. Якщо одного дня мені не буде чого їсти, я подумаю про це тоді. Небеса завжди дадуть людині вихід. Ти кажеш, що в мене немає совісті чи розуму і що я безтолковий – ну то й що? Я не порушив закону. Щонайбільше, мені просто трохи бракує моральних якостей, але для мене це не втрата. Поки в мене є що їсти, усе гаразд». Що ви думаєте про такий погляд? Я кажу тобі, що такі безтолкові люди, які марнують свої дні, усі приречені на відсіяння, і вони ніяк не можуть досягти спасіння. Усі ті, хто вірив у Бога кілька років, але так і не прийняв жодної істини й не має досвідних свідчень, будуть відсіяні. Ніхто не виживе. Мотлох і нездари – усі вони дармоїди, і вони приречені на відсіяння. Якщо лідери й працівники – просто дармоїди, то тим паче їх треба відстороняти й відсіювати. Такі безтолкові люди ще хочуть бути лідерами й працівниками; вони негідні! Вони не виконують жодної справжньої роботи, але хочуть бути лідерами. Вони справді не мають сорому!

Після того як деяких лідерів і працівників відстороняють з посад, вони кажуть: «Як добре не бути лідером чи працівником. Мені не потрібно так тривожитися чи так себе турбувати. Чудово бути звичайним братом чи сестрою. Навіщо мені цим перейматися? Я маю рівень не для того, щоб виснажувати себе». Хтось інший каже їм: «Що ти робитимеш тепер, коли ти не лідер і не працівник?» Вони відповідають: «Я згоден робити будь-що, аби тільки це не було занадто втомливим і не вимагало багато зусиль – щось, що пов’язане з ходінням і огляданням, або сидінням і розмовами, або роботою на комп’ютері, і не вимагало б дуже довгого робочого дня чи фізичних страждань, було б добре». Що це за розмови? Якщо ви виявите, що лідер чи працівник, якого ви обрали, – це така істота, що ви відчуєте в серці? Хіба ви не відчуєте великого жалю? (Так.) Отже, чи будуть у вас якісь думки з цього приводу? Ти скажеш: «Спочатку я побачив, що в тебе є певний рівень, і я хотів просувати й зрощувати тебе, і дати тобі шанс, щоб ти міг зрозуміти ще трохи істин. Я ніколи не уявляв, що ти – ніщо. Я шкодую, що тоді вважав тебе людиною. Я ніколи навіть не уявляв, що ти все-таки нею не є. Ти навіть нижчий за свиню чи собаку, ти – мотлох. Ти не заслуговуєш носити цю людську шкіру, і ти не заслуговуєш бути людиною!» Чи звучать ці слова неприємно? (Ні.) Вам вони не звучать неприємно, але хіба вони не звучать дуже неприємно для такого мотлоху? (Так.) Чи є в такого мотлоху серце? (Ні.) Тож чи можуть вони розрізнити, добре чи погано про них говорять? Коли люди без серця стикаються з будь-якою справою, вони не змінюють свого ставлення до марнування днів. Вони думають, що все гаразд доти, доки вони самі отримують користь, вигоду й почуваються комфортно. Тому, що б не казав хтось інший, їм байдуже. Їхній знаменитий вислів: «Що б ти не казав, як би ти мене не сприймав чи не оцінював, як би ти мене не класифікував чи не поводився зі мною, мені байдуже!» Хіба ці люди не мотлох? Що б ти не казав, у них немає жодного почуття, і вони не беруть цього до серця. Чому вони не беруть цього до серця? Вони просто нероби, і в них немає серця. Люди, у яких немає серця, не мають гідності чи честі, їм байдуже все, що ти кажеш, і як би суворо ти з ними не говорив, вони не відчують уколу в серці. Лише ті, хто має гідність, честь і розум, відчують біль і те, що їхні серця пронизують, коли почують такі слова. Вони скажуть: «Це був низький спосіб жити як людина, він змусив людей зневажати мене, і я втратив свою гідність, тому я більше так не чинитиму. Я хочу повернути свою гідність і не давати людям приводу зневажати мене. Я прагнутиму відновити свою честь і зроблю все можливе, щоб жити з гідністю й задовольняти Бога». Вони мають почуття, коли йдеться про слова, що ранять їхню гідність і влучають у болюче місце, у слабке місце, – це люди із серцями. Коли ті, хто має почуття й володіє гідністю, чують правильні висловлювання, бачать позитивні речі й розрізняють, що є правильним, а що – неправильним, у них з’являється рішучість змінитися, тому що в них є гідність, і вони не хочуть, щоб інші їх зневажали. Ті нероби й нікчемні люди не мають гідності, і тому, що б ти їм не казав, якими б правильними, точними чи відповідними істині не були твої висловлювання, якою б мірою твої висловлювання не були позитивними речами, вони не мають на цих людей жодного впливу й анітрохи їх не зворушать. Людина без гідності зовсім не має почуття щодо будь-якої позитивної речі, будь-якого вердикту чи будь-якого розвінчування, і не має правильного ставлення до того, який життєвий шлях обрати. Ось чому, що б ти їм не казав, як би ти їх не розвінчував чи не характеризував, вони категорично відмовляються це приймати, і їм байдуже. Отже, чи є якась користь від проповідування істини й виголошення проповідей таким людям? Чи є якась користь від їхнього обтинання? Чи є якась користь від їхнього суду й кари? Ні! Такі люди просто нікчемні. Вони абияк проживають свої дні й належать до категорії звірів – якщо бути точним, вони не люди. Вони не заслуговують слухати Божі слова. Якщо ці нездари, паразити, стають церковними лідерами, чи можуть вони виявляти проблеми, що існують у церкві? Чи можуть вони розв’язувати проблеми? Звісно, що ні. Якщо обрані Богом люди піднімають проблему, чи можуть вони її розв’язати? Вони, звісно, теж не можуть її розв’язати. Вони не здатні розв’язати жодної проблеми, то як вони можуть виконувати лідерську роботу? Це було б немислимо! Як лідери та працівники, люди мусять принаймні вміти розв’язувати проблеми, що існують у церковній роботі, і проблеми, що існують у житті-входженні обраних Богом людей. Якщо вони певний час навчаються й набувають певного досвіду, а також можуть бесідувати про деякі істини й говорити про деякі досвідні свідчення, то вони можуть поступово стати компетентними в лідерській роботі. Якщо вони не здатні виявити чи розв’язати жодної проблеми, то вони ніяк не можуть виконувати лідерську роботу; тоді вони є неправдивими лідерами, і їх слід відсторонити, а нових лідерів – обрати.

Ті, хто служить лідерами, щонайменше мусять хоч трохи розуміти істину й мати певний практичний досвід. Якщо в них узагалі немає досвіду, то вони, безумовно, не розуміють жодної істини. Деякі люди, які служать лідерами, вправні в проповідуванні слів і доктрин і здатні отримати схвалення та похвалу від більшості людей. Хоча на перший погляд неправдиві лідери й здатні відповідати на запитання, вони не в змозі бесідувати про істину-принципи. Усе, що вони проповідують, – це порожня теорія, у якій немає абсолютно нічого практичного. Коли люди чують їхні проповіді, то відчувають, що це відповідає їхнім власним смакам, і ті, хто не вміє розпізнавати, дуже схвалюють таке. Однак згодом у них однаково немає шляху практики, і вони не можуть знайти принципи практики. Тож хіба можна вважати, що це розв’язало якісь проблеми? Хіба це не недбале ставлення? Чи можна таку спробу розв’язати проблеми вважати виконанням справжньої роботи? Неправдиві лідери не виконують справжньої роботи, але знають, як поводитися наче чиновники. Що вони роблять насамперед, ставши лідерами? Завойовують прихильність людей. Вони діють за принципом «нова мітла по-новому мете»: спочатку роблять кілька речей, щоб підлеститися до людей, і розв’язують кілька питань, що покращують повсякденний добробут кожного. Спочатку вони намагаються справити на людей гарне враження, показати всім, що вони в гармонії з масами, щоб усі хвалили їх і казали: «Цей лідер ставиться до нас як до своїх рідних дітей!» Потім вони офіційно вступають на посаду. Вони відчувають, що мають підтримку загалу та що їхнє становище зміцнилося; тоді вони починають насолоджуватися благами статусу, наче це належне їм по праву. Їхні девізи: «Головне в житті – добре їсти й гарно вдягатися», «Життя коротке, тож насолоджуйся ним, поки можеш» і «Пий сьогоднішнє вино сьогодні, а про завтрашній день турбуйся завтра». Вони насолоджуються кожним днем, розважаються, поки можуть, і не думають про майбутнє, а тим більше не замислюються над тим, які зобов’язання має виконувати лідер і які обов’язки він має нести. Вони проповідують кілька слів і доктрин і виконують кілька завдань для годиться, як заведено, – вони не виконують жодної справжньої роботи. Вони не виявляють реальних проблем у церкві й не розв’язують їх повністю, тож який сенс у тому, що вони виконують такі поверхові завдання? Хіба це не обман? Чи можна довіряти важливі завдання таким неправдивим лідерам? Чи відповідають вони принципам і умовам Божого дому для відбору лідерів і працівників? (Ні.) У цих людей немає ні совісті, ні розуму, вони позбавлені будь-якого почуття відповідальності, і все ж хочуть обіймати якусь офіційну посаду, бути лідерами в церкві – як їм не соромно? Деякі люди, що мають почуття відповідальності, не можуть бути лідерами, якщо в них низький рівень, – і це не кажучи вже про нікчемних людей, які взагалі не мають почуття відповідальності; вони ще менш придатні бути лідерами. Наскільки ж ліниві такі ненажерливі й ледачі неправдиві лідери? Навіть коли вони виявляють проблему й усвідомлюють, що це проблема, вони не сприймають її серйозно й не звертають на неї уваги. Вони такі безвідповідальні! Хоча вони вправні в розмовах і, здається, мають певний рівень, вони не можуть розв’язати різні проблеми в роботі церкви, що призводить до застою в роботі; проблеми продовжують накопичуватися, але ці лідери не переймаються ними й наполягають на виконанні кількох поверхових завдань для годиться. І який кінцевий результат? Хіба вони не влаштовують безлад у церковній роботі, хіба не псують її? Хіба вони не спричиняють хаос і відсутність єдності в церкві? Це неминучий наслідок. У такій ситуації, чи доповідатимуть неправдиві лідери Вишньому? Звісно, ні. Якщо хтось у церкві захоче доповісти про проблеми неправдивих лідерів Вишньому, чи погодяться вони на це? Вони, безумовно, придушать і заблокують цю людину, не дозволять нікому доповідати про проблему Вишньому, і вони обмежуватимуть, придушуватимуть та ізолюватимуть кожного, хто це зробить. Скажіть Мені, хіба ці неправдиві лідери не мерзенні? Незалежно від того, скільки шкоди вони завдали церковній роботі, вони однаково не дозволять Вишньому дізнатися про це, а розв’язати це й поготів. Усе, про що вони дбають, – це впиватися благами свого статусу й захищати власні марнославство та гордість – такі люди абсолютно мерзенні й безсоромні! Хіба вони не зовсім позбавлені совісті й людськості? Коли Вишнє запитує про роботу, вони рішуче кажуть, що проблем немає, кривлячи душею й відмахуючись від Вишнього, – роблячи це, хіба вони не обманюють Вишнє і не приховують щось від тих, хто нижче за них? Проблеми у роботі церкви продовжують накопичуватися, і неправдиві лідери не можуть розв’язати їх самі, але й не доповідають про ці проблеми Вишньому. За цих обставин вони поводяться так, наче нічого не сталося; вони так само впиваються комфортом, цілими днями сидять без діла й марнують час, і зовсім не тривожаться. А коли проблеми розвінчано і Вишнє розслідує це, вони однаково кажуть: «Я доручив людям виконати цю роботу. Я виконав свої обов’язки. Якщо робота виконана погано, то це провина інших людей. Як це мене стосується?» Цими кількома словами вони повністю знімають із себе відповідальність. Наче вони взагалі не несуть відповідальності за цю справу. Вони не тільки не розмірковують над собою, а й почуваються виправданими та спокійними, кажучи: «У будь-якому разі, я не байдикував, виконуючи свій обов’язок; я не дармоїд. Якщо Вишнє не відсторонить мене, то я й далі служитиму лідером. Якщо я подам у відставку, хіба я не зраджу Бога? Хіба я не виявлю брак відданості своєму обов’язку?» Якщо ти обтинатимеш їх, вони зможуть навести багато причин, щоб спростувати тебе. Вони не скажуть, що несуть відповідальність за цю справу, не скажуть, у чому полягають їхні зобов’язання, і не розмірковуватимуть над тим, яка природа того, що вони не розв’язують проблем і не виконують справжньої роботи. Хіба такі люди не огидні? Вони доводять церковну роботу до застою і так довго шкодять обраним Богом людям, не маючи в серці ані краплі каяття, – хіба вони ще люди? Чи є в них ще хоч крапля совісті чи розуму? Деякі люди кажуть: «Таких людей не слід обирати лідерами». Теоретично це так; однак серед обраних лідерів і працівників справді є такі люди; це факт. Усе це відбувається тому, що обраним Богом людям бракує вміння розпізнавати, а також тому, що більшості людей подобаються безвідмовні люди, і як наслідок вони обирають деяких неправдивих лідерів і неправдивих працівників. Тому перед церковними виборами необхідно більше бесідувати про принципи обрання лідерів і працівників, а також про принципи розпізнання неправдивих лідерів і неправдивих працівників; це гарантуватиме, що більше людей голосуватиме згідно з принципами. Лише так церковні вибори можуть дати добрі результати.

Скажіть Мені, чи можуть такі мерзенні й безсоромні нероби добре виконувати церковну роботу як лідери та працівники? Чи можуть вони розв’язати проблеми, що існують у церкві, або труднощі, з якими стикаються обрані Богом люди? (Ні.) Тож що вам робити, коли ви стикаєтеся з такими неправдивими лідерами? Припустімо, хтось каже: «Наш рівень низький, і нам бракує вміння розпізнавати, тому ми нічого не можемо вдіяти, якщо стикаємося з неправдивим лідером». Це правильно? Невже всі в церкві мають низький рівень і не вміють розпізнавати? Має бути принаймні кілька людей, які відносно розуміють істину. Тож якщо хтось виявляє неправдивого лідера, не здатного виконувати справжню роботу чи розв’язувати будь-які проблеми, йому слід побесідувати з тими, хто розуміє істину, і попросити їх застосувати своє вміння розпізнавати й винести судження. Це доречно? (Так.) Чому це доречно? Які будуть наслідки, якщо церковний лідер не зможе виконувати справжню роботу? Хто буде жертвою? Хіба не обрані Богом люди в церкві? Якщо неправдивий лідер контролюватиме церкву три-п’ять років, то на розуміння істини та входження в істину-реальність скількох людей це вплине? Здобуття Божого спасіння для скількох людей буде затримано? Про ці наслідки страшно й подумати. Тож коли виявляється, що неправдивий лідер не виконує справжньої роботи й не здатний розв’язати жодної проблеми, це велика справа для кожної обраної Богом людини, і їм слід негайно розвінчати такого неправдивого лідера й доповісти про нього, щоб уникнути затримок у роботі. Ті, кому шкодять церковні лідери, що не виконують справжньої роботи, – це обрані Богом люди. Якщо ніхто з обраних Богом людей не викриває їх і не доповідає про них, і всі вони просто байдужі до цього, то для цієї церкви немає надії. Припустімо, що у ваших серцях ви завжди плекаєте думки про те, щоб не брати на себе відповідальність, наприклад: «У будь-якому разі, ти лідер. Ти не можеш виконувати справжню роботу, але й не доповідаєш про проблеми Вишньому – якщо це затримає церковну роботу, Вишнє притягне тебе до відповідальності. Як це стосується нас? Який сенс нам про це турбуватися? Ми не відповідальні. Ця відповідальність на тобі». Якщо ви завжди плекаєте це уявлення у своїх серцях, хіба це не затримає справ? Хіба це не вплине на ваше прагнення до істини, входження в реальність і здобуття Божого спасіння? Якщо ніхто в церкві не бере на себе відповідальності, то важко сказати, чи зможе ця церква свідчити про Бога й отримати Божі благословення, і ще важче сказати, скільки людей здобуде спасіння в цій церкві. Якщо всі в цій церкві думають так і дотримуються такого погляду, то для цієї церкви абсолютно немає надії. Хіба команди з виробництва фільмів не мають цієї проблеми зараз? Деякі з ваших лідерів не розв’язують питань і не доповідають про проблеми – вони неправдиві лідери. Чи здатні ви це побачити? Ці лідери не розв’язують для вас проблем – хіба ви не виявили, що це проблема? Ви насправді радієте цьому? «Наш лідер не доповідає про цю проблему, і цю проблему неможливо розв’язати, тож це гарний час для нас, щоб відпочити. Це чудово! Ба більше, Вишнє останнім часом особисто не запитувало про цю справу, тому нам теж не потрібно доповідати про проблему. Чому б нам не спробувати знайти трохи вільного часу? Хіба ми мусимо знімати фільм так швидко й закінчити його вчасно? Прогрес, якого ми досягаємо, нормальний! То й що, що ми не закінчили зйомки? Нас за це засудять?» Це ваше ставлення? Чи ви думаєте, що для роботи Божого дому немає такого суворого графіка, тому ви можете відкладати її на невизначений термін, і що доки Вишнє не запитує про справу й не розслідує її, вам не потрібно турбуватися чи відчувати будь-який тиск, і ви можете просто розв’язувати будь-які проблеми, які можете, а ті, що не можете, пускати на самоплив? Чи це ваша точка зору? (Ні.) То чому ви не доповідаєте про проблеми, коли вони у вас є? Чи це тому, що ці неправдиві лідери тримають вас під своїм контролем, чи тому, що вони підсунули вам магічне, одурманююче зілля, яке змусило вас впасти в марення й утратити дар мови? У чому тут проблема? Коли проблеми є, чи ви знаєте про них? Якщо ви скажете, що не знаєте, то ви брешете; якщо ви знаєте про них, але не доповідаєте, то ви недбалі й серйозно нехтуєте своїми зобов’язаннями, і у вас немає жодної відданості своєму обов’язку. Навіть якщо ти працюєш у світі, щоб заробити гроші, ти однаково маєш бути гідним своєї мізерної зарплати. Не кажучи вже про те, що сьогодні ти їси їжу з Божого дому; ти прагнеш спасіння, виконуючи свій обов’язок, і цим ти прокладаєш шлях і готуєшся до свого власного кінцевого місця. Ти робиш це не для Божого дому, не для якоїсь окремої людини, і тим паче не для Мене – ти робиш це для себе. Якщо говорити приємними словами, люди виконують свій обов’язок, щоб здобути спасіння, але якщо бути точним, вони роблять це для себе, щоб отримати благословення й мати добре кінцеве місце. Ти мусиш чітко зрозуміти цю справу; не будь дурнем. Ти виконуєш свій обов’язок не для інших людей чи для своїх батьків, і ти робиш це не для того, щоб принести славу своїм предкам чи честь своєму роду, – ти робиш це для себе. Бог створив тебе, і відколи Він створив світ, Він наперед визначив, що ти народишся в останні дні. Він привів тебе до Свого дому, Він дав тобі почути Свій голос, Він дозволив тобі щодня їсти й пити Його слова й отримувати життєве забезпечення, і Він дав тобі шанс, щоб ти міг виконувати свій обов’язок у Божому домі. Це твій найкращий шанс як створеної істоти здобути спасіння, і це також твій єдиний шанс. Якщо, виконуючи свій обов’язок, ти змарнуєш цей шанс, то незалежно від того, чи отримаєш ти покарання, чи плакатимеш і скреготатимеш зубами, коли зрештою потрапиш у лиха, усе це буде твоєю провиною, і ти цього заслуговуватимеш! Це буде твоя власна провина. Немає потреби, щоб інші люди несли твою відповідальність, і немає потреби, щоб ти ніс відповідальність інших людей. Лише ти можеш узяти на себе відповідальність за шлях, яким ти йдеш, і за все, що ти робиш сьогодні, і лише ти можеш нести кінцеві наслідки. Що Я можу зробити, то це дати вам зрозуміти те, що Я маю сказати й повідомити вам, і прокласти для вас шлях, щоб ви могли стати на шлях спасіння. Я все чітко пояснив, тож як саме ви діятимете – вирішувати вам. Я не переймаюся вашими справами; Я лише виконую роботу, що належить Мені, і не роблю жодної роботи понад це. Хіба не факт, що ти виконуєш свій обов’язок заради свого власного кінцевого місця? Якщо ти кажеш: «Проблем так багато, але мій лідер не доповідає про них, тож і я не доповідатиму», то хіба це не по-дурному? Хіба це не розрахунок? Яка твоя відповідальність, коли ти бачиш проблему? Твоя відповідальність – зібрати всіх разом і заспокоїтися, щоб шукати й бесідувати про проблему, побачити, у якій сфері виникла проблема, і знайти її першопричину. Якщо після обговорення першопричину знайдено, але ви не можете розв’язати проблему самі, ви маєте негайно доповісти про неї Вишньому. Хто має доповісти? Ти маєш висунути свою кандидатуру й сказати: «Я доповім. Якщо це не спрацює, то ми можемо вибрати кількох представників і доповісти разом». Деякі люди кажуть: «Хіба в нас немає лідера?». Ти відповідаєш: «Він не лідер! Він узагалі не виконує зобов’язань людини. Він просто звір у людській шкурі, і його слід викинути на узбіччя й відсторонити! Він не доповідає про проблему, тож нам самим слід доповісти про неї – це наша відповідальність. Бог ставитиметься до нас як до людей, лише коли ми виконаємо свої зобов’язання. Якщо ми чітко знаємо, які наші зобов’язання, але не виконуємо їх, то ми не заслуговуємо бути людьми, і Бог нізащо не вважатиме нас такими». Якщо Бог не вважає тебе людиною, що це означає, ким Він тебе вважає? Це означає, що Він вважає тебе свинею чи собакою. І чи спасав би тебе тоді Бог? Нізащо. Тож якщо ти не матимеш доброго кінцевого місця, хіба ти не сам накличеш це на себе? І хіба ти не виконуватимеш свій обов’язок даремно? Тобі вирішувати, який шлях обрати, і тобі ж ним іти. Який би шлях ти не обрав чи якими б не були кінцеві наслідки, відповідальність несеш ти; ніхто не візьме на себе відповідальність за шлях, яким ти йдеш, і за наслідки, що з цього випливають.

Якщо як лідери та працівники ви ігноруєте проблеми, що виникають під час виконання обов’язків, і навіть шукаєте різні приводи й виправдання, щоб ухилитися від відповідальності, і ви не розв’язуєте деяких проблем, які здатні розв’язати, і не доповідаєте Вишньому про проблеми, які розв’язати не здатні, наче вони не мають до вас жодного стосунку, хіба це не нехтування відповідальністю? Ставитися до роботи церкви в такий спосіб – це розумно чи по-дурному? (По-дурному.) Хіба такі лідери та працівники не слизькі вужі? Хіба вони не позбавлені будь-якого почуття відповідальності? Коли вони стикаються з проблемами, вони їх ігнорують – хіба вони не бездумні люди? Хіба вони не хитрі люди? Хитрі люди – найдурніші з усіх. Ви мусите бути чесними людьми, ви мусите мати почуття відповідальності, коли стикаєтеся з проблемами, і ви мусите всіма можливими способами намагатися шукати істину, щоб розв’язати їх. Ви абсолютно не повинні бути хитрими людьми. Якщо ти лише дбаєш про те, щоб ухилитися від відповідальності й умити руки, коли виникають проблеми, тебе засудили б за таку поведінку навіть серед невіруючих, не кажучи вже про Божий дім! Ця поведінка, безперечно, буде засуджена й проклята Богом, і нею гидують та її відкидають обрані Богом люди. Бог любить чесних людей і гидує лукавими й слизькими вужами. Якщо ти хитра людина й поводишся як слизький вуж, хіба Бог не гидуватиме тобою? Хіба Божий дім просто так звільнить тебе від відповідальності? Рано чи пізно тебе притягнуть до неї. Бог любить чесних людей і не любить хитрих. Усім слід це чітко зрозуміти й перестати бути безтолковими та робити дурниці. Тимчасове невігластво можна пробачити, але якщо людина взагалі не приймає істини, то вона занадто непоступлива. Чесні люди можуть брати на себе відповідальність. Вони не думають про власні вигоди та втрати; вони лише оберігають роботу й інтереси Божого дому. У них добрі й чесні серця, подібні до посудин із чистою водою, дно яких видно з першого погляду. У їхніх діях також є прозорість. Лукава людина завжди поводиться як слизький вуж, завжди вдається до вдавання, прикриває й приховує щось і неймовірно щільно загортається. Ніхто не може побачити таку людину наскрізь. Люди не можуть побачити твої внутрішні думки наскрізь, але Бог може проникливо спостерігати за тим, що в найглибших закутках твого серця. Коли Бог бачить, що ти не чесна людина, що ти слизький вуж, що ти ніколи не приймаєш істини, завжди вдаєшся до лукавства проти Нього й ніколи не віддаєш Йому свого серця, ти Йому не подобаєшся, і Він гидує тобою й покидає тебе. Що це за люди – усі ті, хто процвітає серед невіруючих, і ті, хто солодкомовний і кмітливий? Вам це зрозуміло? Яка їхня сутність? Можна сказати, що всі вони надзвичайно незбагненні, вкрай лукаві й хитрі, вони – справжні дияволи й сатани. Чи міг би Бог спасти таких людей? Бог нічим не гидує більше, ніж дияволами – людьми лукавими й хитрими, – і Він, безумовно, не спасатиме таких людей. Ви абсолютно не повинні бути такими людьми. Ті, хто завжди спостережливий і пильний, коли говорить, хто гладкий і слизький і грає роль відповідно до обставин, коли береться за справи, – кажу тобі, Бог найбільше гидує такими людьми, такі люди не підлягають спасінню. Щодо всіх, хто належить до категорії лукавих і хитрих людей, то хоч би як гарно звучали їхні слова, усі вони – оманливі, диявольські слова. Що гарніше звучать їхні слова, то більше ці люди – дияволи й сатани. Саме такими людьми Бог гидує найбільше. Це абсолютно правильно. Що ви скажете: чи можуть лукаві люди, люди, які часто брешуть, і солодкомовні люди отримати роботу Святого Духа? Чи можуть вони здобути просвітлення й освічення Святого Духа? Зовсім ні. Яке ставлення Бога до людей лукавих і хитрих? Він цурається їх, Він відкладає їх убік і не звертає на них уваги, Він вважає їх одного роду з тваринами. В очах Бога такі люди лише носять людську шкіру, а по суті вони – дияволи й сатани, вони – ходячі мерці, і Бог абсолютно не спасатиме їх. Тож у якому стані ці люди зараз? У їхніх серцях темрява, їм бракує справжньої віри, і хоч би що з ними трапилося, вони ніколи не просвіщаються й не освічуються. Коли вони стикаються з лихами й поневіряннями, вони моляться до Бога, але Бог не з ними, і в їхніх серцях немає нічого, на що вони могли б по-справжньому покластися. Щоб отримати благословення, вони намагаються добре себе показати, але нічого не можуть із собою вдіяти, бо позбавлені совісті й розуму. Вони не могли б бути добрими людьми, навіть якби хотіли; навіть якби вони хотіли перестати робити погані вчинки, вони не змогли б себе контролювати, це не спрацювало б. Чи зможуть вони пізнати себе після того, як їх відішлють геть і відсіють? Хоча вони знатимуть, що заслужили це, вони нікому в цьому не зізнаються, і навіть якщо здаватиметься, що вони здатні виконувати певний обов’язок, вони однаково поводитимуться як слизький вуж, і їхня робота не дасть жодних явних результатів. Тож що ви скажете: чи здатні ці люди по-справжньому покаятися? Абсолютно ні. Це тому, що вони не мають совісті чи розуму й не люблять істини. Бог не спасає таких хитрих і злих людей. Яка надія у вірі в Бога для таких людей? Їхня віра вже позбавлена сенсу, і їм не судилося нічого від неї не отримати. Якщо протягом усієї своєї віри в Бога люди не прагнуть істини, то хоч би скільки років вони вірили, це не матиме жодного ефекту; навіть якщо вони віритимуть до самого кінця, вони нічого не здобудуть. Щоб здобути Бога, люди мусять здобути істину. Лише якщо вони зрозуміють істину, практикуватимуть істину й увійдуть в істину-реальність, вони здобудуть істину й досягнуть Божого спасіння; і лише тоді вони здобудуть Боже визнання й благословення; і лише це є здобуттям Бога. Якщо люди хочуть здобути істину, то перший крок, який їм слід зробити, – це навчитися виконувати свої зобов’язання, тобто вони мають добре виконувати свій обов’язок – це найбільш базова річ. Люди абсолютно не повинні вчитися в неправдивих лідерів, які лише проповідують слова й доктрини й не виконують справжньої роботи, не беруть на себе відповідальності ні за що з того, що вони роблять, роблять усе недбало й урешті-решт відсіюються. Виконання свого обов’язку – це не дріб’язкова справа; люди найбільше викриваються під час виконання свого обов’язку, і Бог визначає фінали людей на основі їхнього послідовного виконання свого обов’язку. Що означає, коли хтось погано виконує свій обов’язок? Це означає, що він не приймає істини, не кається по-справжньому і відсіяний Богом. Коли неправдивих лідерів і неправдивих працівників відсторонюють, що це означає? Це ставлення Божого дому до таких людей і, звісно, це також означає ставлення Бога до таких людей. Тож яке ставлення Бога до таких нікчемних людей? Він цурається їх, засуджує їх і відсіює їх. Тож чи ви досі хочете впиватися благами статусу й бути неправдивими лідерами?

Після того, як люди починають вірити в Бога, що найболючіше й найприкріше може з ними статися? Найбільше – це не що інше, як дізнатися, що їх вичистили чи виключили, і що їх викрив і відсіяв Бог, – це найболючіше й найсумніше, і ніхто не хоче, щоб це сталося з ним після того, як він почав вірити в Бога. Тож як люди можуть уникнути цього? Щонайменше, вони мусять діяти згідно зі своєю совістю, тобто вони мусять спочатку навчитися виконувати свої зобов’язання, вони абсолютно не повинні бути недбалими, і вони не повинні відкладати те, що довірив їм Бог. Оскільки ти людина, тобі варто замислитися над тим, якими є зобов’язання людини. Зобов’язання, які найбільше цінують невіруючі, такі як синівська шанобливість, забезпечення батьків і здобуття слави для своєї родини, можна й не згадувати. Усе це порожнє й позбавлене реального сенсу. Яке найменше зобов’язання, яку має виконувати людина? Найреалістичніше – це те, як ти зараз добре виконуєш свій обов’язок. Задовольнятися лише тим, щоб робити для годиться, – це не виконання свого зобов’язання, і просто промовляти слова й доктрини – це не виконання свого зобов’язання. Лише практикування істини й виконання справ згідно з принципом – ось це виконання свого зобов’язання. Лише коли твоє практикування істини буде ефективним і корисним для людей, ти по-справжньому виконаєш своє зобов’язання. Хоч би який обов’язок ти виконував, лише коли ти наполегливо діятимеш згідно з істиною-принципами в усьому, ти по-справжньому виконаєш своє зобов’язання. Робити для годиться згідно з людськими звичаями – це недбале ставлення; лише дотримання істини-принципів – це належне виконання свого обов’язку й свого зобов’язання. І коли ти виконуєш своє зобов’язання, хіба це не прояв відданості? Це прояв відданого виконання свого обов’язку. Лише коли ти маєш це почуття відповідальності, цю рішучість і бажання, і цей прояв відданості щодо свого обов’язку, Бог дивитиметься на тебе прихильно й схвалюватиме тебе. Якщо в тебе немає навіть цього почуття відповідальності, Бог ставитиметься до тебе як до нероби, дурня, і зневажатиме тебе. З людської точки зору, це означає не поважати тебе, не сприймати тебе серйозно й дивитися на тебе звисока. Це схоже на те, як, якщо ти певний час спілкуєшся з кимось і бачиш, що він говорить про химерні, непрактичні речі, просторікує, кажучи нереалістичні речі, і ти помічаєш, що він любить хвалитися й говорити пишномовно, і що він ненадійний, – чи поважатимеш ти його? Чи наважишся ти довірити йому якесь завдання? Можливо, він затримає завдання, яке ти йому довіриш, з тієї чи іншої причини, і тому ти не наважишся нічого довіряти таким людям. Ти гидуватимеш ними з глибини серця й шкодуватимеш, що взагалі з ними спілкувався. Ти почуватимешся щасливим, що нічого їм не довірив, і думатимеш, що якби довірив, то шкодував би про це все життя. Скажімо, ти спілкуєшся з кимось і через розмову й контакт із ним бачиш, що він не лише має добру людськість, а й почуття відповідальності, і коли ти довіряєш йому завдання, навіть якщо ти просто щось йому скажеш мимохідь, він закарбовує це у своїй пам’яті й думає, як добре виконати завдання, щоб задовольнити тебе, і якщо він погано виконає завдання, яке ти йому доручив, йому соромно потім бачити тебе, – це людина з почуттям відповідальності. Доки їм щось говорять або доручають – незалежно від того, чи це лідер, працівник, чи Вишнє, – люди з почуттям відповідальності завжди думатимуть: «Що ж, оскільки вони такої високої думки про мене, я мушу добре впоратися з цією справою й не підвести їх». Хіба ти не почувався б спокійно, довіряючи завдання таким людям, які мають совість і розум? Люди, яким ти можеш довірити завдання, – це, безумовно, ті, на кого ти дивишся прихильно й кому довіряєш. Зокрема, якщо вони виконали для тебе кілька завдань і зробили все дуже сумлінно, повністю задовольнивши твої вимоги, ти вважатимеш їх надійними. У своєму серці ти справді захоплюватимешся ними й високо їх цінуватимеш. Люди охоче спілкуються з такими людьми, не кажучи вже про Бога. Як ви думаєте, чи захоче Бог довірити церковну роботу й обов’язок, який людина зобов’язана виконувати, людині, яка не є надійною? (Ні, не захоче.) Коли Бог доручає комусь частину церковної роботи, чого Бог очікує від цієї людини? По-перше, Бог сподівається, що вона буде старанною й відповідальною, що вона ставитиметься до цієї роботи як до великої справи, відповідно її виконуватиме й робитиме її добре. По-друге, Бог сподівається, що вона буде людиною, гідною довіри, що хоч би скільки часу минуло й хоч би як змінилося середовище, її почуття відповідальності не похитнеться, а її гідність витримає випробування. Якщо вона є надійною людиною, Бог буде спокійний і більше не наглядатиме за цією справою й не здійснюватиме подальший контроль за нею. Це тому, що в Своєму серці Він довіряє їй, і вона, безперечно, виконає доручене їй завдання без жодних проблем. Коли Бог довіряє комусь завдання, хіба не на це Він сподівається? (Так.) Тоді, коли ти зрозумієш Божий намір, ти маєш у своєму серці знати, як діяти, щоб відповідати Божим вимогам, знайти прихильність в очах Бога й заслужити Божу довіру. Якщо ти можеш чітко бачити власні прояви й поведінку, а також ставлення, з яким ти підходиш до свого обов’язку, якщо ти маєш самоусвідомлення і знаєш, хто ти такий, хіба не безпідставно тоді вимагати від Бога, щоб Він дивився на тебе прихильно, виявляв тобі благодать чи ставився до тебе по-особливому? (Так.) Навіть ти сам невисокої думки про себе, навіть ти сам зневажаєш себе, і все ж ти вимагаєш, щоб Бог дивився на тебе прихильно – це не має сенсу. Отже, якщо ти хочеш, щоб Бог дивився на тебе прихильно, тобі слід принаймні зробити себе надійним в очах інших людей. Якщо ти хочеш, щоб інші довіряли тобі, дивилися на тебе прихильно, були про тебе високої думки, то щонайменше ти мусиш бути гідним, мати почуття відповідальності, бути вірним своєму слову й бути надійним. Ба більше, ти мусиш стати старанним, відповідальним і відданим перед Богом – тоді ти, по суті, виконаєш Божі вимоги до тебе. Тоді з’явиться надія, що ти здобудеш Боже схвалення, чи не так? (Так.) Чи важко цього досягти? (Ні.) Навіть люди хочуть знайти надійну людину для виконання завдань і спілкування, тож чи надмірно, що Бог просить людей добре виконувати свої обов’язки й має до них цю невелику вимогу? (Ні, не надмірно.) Зовсім не надмірно. Це не для того, щоб ускладнити людям життя, а радше це дуже правильно. Просто в людей немає серця для цього, вони не замислюються над Божими думками й не цінують Божих намірів. Усе, що вони можуть, – це постійно висувати вимоги до Бога, кажучи: «Ти мусиш благословити мене! Ти мусиш виявити мені благодать! Ти мусиш спрямовувати мене!». Тож що ти робиш? Чи можеш ти по-справжньому виконувати свій обов’язок згідно зі своєю совістю й розумом? Чи можеш ти по-справжньому бути старанним, відповідальним і відданим? Це мінімальна умова, яку ти мусиш виконати, щоб Бог дивився на тебе прихильно. Хіба це не той напрямок, у якому людям слід наполегливо працювати? Оскільки ти віриш у Бога, ти мусиш прагнути до істини й Божих вимог – це той напрямок, у якому людям варто наполегливо працювати. Люди мусять наполегливо працювати в правильному напрямку. Так їхнє прагнення задовольнити Бога більше не буде порожнім.

Чи є в серцях неправдивих лідерів якесь уявлення про те, щоб задовольняти Бога у своїй вірі в Нього? Чи є в них якесь ставлення? Очевидно, що ні. У них просто ставлення байдужого проживання у світі, і вони так само ставляться до Бога, неймовірно нешанобливо й зневажливо. Таке ставлення серйозно ганьбить і хулить Бога, і Бог гидує ним. Бог дав їм життя й усе, що має людина, і все ж їхнє ставлення до всього, що дав їм Бог, до влаштувань, які Бог робить для їхнього життя, до Божого доручення й роботи, і до їхніх власних обов’язків, – це ставлення презирства та зневаги. Що означає «зневага»? Це означає бажання проживати дні абияк і не сприймати нічого серйозно. Бог надзвичайно гидує таким їхнім ставленням, і тому Він абсолютно не спасатиме таких людей. Що вам слід із цього зрозуміти? Це те, що ви не повинні бути такими людьми. Незалежно від того, чи ти лідер, чи ні, чи маєш ти амбіції та жагу стати лідером, чи ні, ти мусиш спочатку навчитися, як поводитися, й абсолютно не бути неробою, ледарем чи мерзенною людиною. У своїй поведінці ти мусиш мати правильне ставлення, гідність і почуття відповідальності – це мінімум. Лише на цій основі люди можуть відповідати Божим вимогам і виконувати Його доручення. Якщо в тебе немає навіть цієї крихти основи, то нема про що й говорити.

3 квітня 2021 року