Пункт сьомий. Розумний розподіл і використання людей різних типів на основі їхньої людськості та сильних сторін, щоб кожен використовувався якнайкраще (частина друга)

На минулій бесіді ми обговорювали сьомий обов’язок лідерів і працівників: «Розумний розподіл і використання людей різних типів на основі їхньої людськості та сильних сторін, щоб кожен використовувався якнайкраще». Ми переважно бесідували про три аспекти цього зобов’язання. Які це три аспекти? (Один аспект – це розумне використання людей різних типів, виходячи з їхньої людськості; інший – розумне використання людей різних типів виходячи з їхніх сильних сторін; і ще один – як поводитися з кількома особливими типами людей і як їх використовувати.) В основному це ці три аспекти. З огляду на ці три аспекти, чи полягає принцип Божого дому щодо використання людей у тому, щоб кожна людина використовувалася якнайкраще? (Так.) Чи точний цей принцип? Чи справедливий він до людей? (Справедливий.) Що стосується телепнів із обмеженими розумовими здібностями, то вони ні на що не здатні й не можуть виконати жодної дещиці обов’язку. Якщо доручити їм якусь роботу, вони не зможуть її виконати через професійні, технічні чи робочі аспекти. Таких людей зовсім не можна використовувати, навіть для надання послуг. Це щодо розумових здібностей. Щодо людськості, то ті, чия людськість погана і хто є злими людьми, хоча й можуть виконувати певну роботу й певний обов’язок, але оскільки їхня людськість надто зла, вони створюватимуть завади й переривання у виконанні свого обов’язку, що призведе до більших втрат, ніж здобутків, і вони не зможуть нічого зробити добре. Такі люди не підходять для виконання обов’язку, і їх узагалі не можна використовувати. Якщо є люди, які мають певні сильні сторони, то за умови, що їхня людськість відповідає стандарту і вони відповідають усім необхідним умовам роботи Божого дому, їх можна розумно розподіляти й використовувати. Минулого разу ми також бесідували про те, як поводитися з кількома особливими типами людей і як їх використовувати. Перший тип – це люди, подібні до Юди, які особливо боягузливі. Судячи з їхнього особливого боягузтва, щойно вони потраплять до рук великого червоного дракона, є стовідсоткова ймовірність, що вони стануть юдою; якщо їм доручити важливу роботу, то, щойно щось трапиться, вони все зрадять. Хіба це не небезпечні особи? Є також тип людей, подібних до маловірів, яких ми називаємо друзями церкви. Ці люди, здається, в душі вірять, що на небі є якийсь Старий, але вони не знають, чи справді існує Бог, де Він, чи справді Він виконав Свою нову роботу, і часто сумніваються в існуванні Бога. Вони не вірять у Бога й не слідують за Ним по-справжньому. Тому таких людей не можна використовувати, вони не підходять для виконання обов’язку в Божому домі. Навіть ті, хто вірить по-справжньому, не обов’язково можуть виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту, не кажучи вже про маловіра, друга церкви! Інший тип людей – це ті, кого було відсторонено; ця група також поділяється на кілька випадків.

Зміст минулої бесіди щодо сьомого зобов’язання лідерів і працівників в основному охоплював ці три головні пункти: Один аспект – це розумне використання людей різних типів, виходячи з їхньої людськості; інший – розумне використання людей різних типів, виходячи з їхніх сильних сторін; і ще один – як поводитися з кількома особливими типами людей і як їх використовувати. Бесіда про ці три головні пункти спиралася на кілька аспектів, згаданих у сьомому зобов’язанні, і в ній було чітко розглянуто ці принципи. Дехто каже: «Хоча принципи й було чітко розглянуто під час бесіди, коли доходить до якихось конкретних справ і особливих обставин, ми досі не знаємо, як застосовувати ці принципи, як поводитися з людьми або як просувати й використовувати людей; ми досі здебільшого розгублені». Чи існує така проблема? (Так.) Як слід вирішити цю проблему? Перше, що слід враховувати при просуванні та використанні людей, – це потреби роботи Божого дому. Друге, що слід враховувати, – чи є вплив від використання людини в роботі Божого дому більш корисним, ніж шкідливим, чи навпаки. Якщо чиясь людськість має вади, але її використання є більш корисним, ніж шкідливим для роботи Божого дому, то таку людину можна тимчасово використовувати, доки не знайдеться хтось кращий. Якщо використання цієї людини призводить до більшої шкоди, ніж користі, до більших втрат, ніж здобутків, і лише псує та провалює роботу церкви, то таку людину абсолютно не можна використовувати. Це принцип зважування всіх за і проти, який необхідно осягнути насамперед у ситуаціях, коли немає підхожих кандидатів, і це також принцип тимчасового використання людей. Коли не вдається знайти підхожого кандидата й незрозуміло, хто може бути відносно кращим, коли не очевидно, хто повністю підходить для завдання, і всі здаються невиразними, що слід робити? Єдиний варіант – знайти двох людей, які відносно володіють духовним розумінням, тобто тих, хто чисто сприймає істину, щоб вони співпрацювали разом у виконанні роботи. Поки вони виконують свої обов’язки, з ними слід більше бесідувати про істину, а також спостерігати за їхніми ситуаціями й розуміти їх; це дає змогу визначити, хто має відносно кращий рівень, що полегшує пошук правильного кандидата. Незалежно від того, кого призначають виконувати обов’язок, це має ґрунтуватися на рівні, сильних сторонах і моральних якостях призначуваного; це вкрай важливо. Якщо неможливо побачити ці аспекти наскрізь і зрозуміти, які сильні сторони має людина, їй слід спочатку доручити простий обов’язок, або якусь фізичну роботу, або призначити її для пошуку потенційних одержувачів Євангелія для проповіді. Після випробувального періоду подальші контроль і спостереження дають змогу точно оцінити їхній стан і полегшують визначення найбільш підхожого для них обов’язку. Якщо їхній рівень занадто низький і їм бракує сильних сторін, достатньо буде доручити їм якусь фізичну роботу. Лідери і працівники мусять отримувати із різних джерел уявлення про кураторів важливої роботи, керівників із євангелізації, лідерів кожної команди, керівників команд із виробництва фільмів тощо, а також ретельніше спостерігати за цими людьми й досліджувати їх, перш ніж вони зможуть бути в них упевнені. Лише так уважно призначаючи людям обов’язки, вони можуть гарантувати, що призначення є доречними, а люди будуть ефективними у виконанні своїх обов’язків. Дехто каже: «Навіть невіруючі кажуть: “Не сумнівайся в тих, кого використовуєш, і не використовуй тих, у кому сумніваєшся”. Як дім Божий може бути таким недовірливим? Вони всі віруючі; наскільки поганими вони можуть бути? Хіба вони не всі хороші люди? Чому дім Божий мусить наглядати та спостерігати за ними й розуміти їх?» Чи обґрунтовані ці слова? Чи є в них проблема? (Так.) Чи відповідає принципам глибоке розуміння когось і спостереження за кимось, а також близьке спілкування з кимось? Це повністю відповідає принципам. Яким принципам це відповідає? (Пункт четвертий зобов’язань лідерів і працівників: «Обізнаність про поточні обставини кураторів різної роботи та персоналу, відповідального за різноманітні важливі задачі; оперативне коригування призначених їм обов’язків або їх відсторонення в разі потреби, щоб запобігти втратам через використання неналежних людей або зменшити такі втрати; гарантування ефективності й безперешкодного виконання робіт».) Це хороша відправна точка, але яка справжня причина того, чому це слід робити? Причина в тому, що люди мають розбещені характери. Хоча сьогодні багато людей виконує обов’язок, мало хто шукає істину. Дуже мало людей шукає істину та входить у реальність, виконуючи свій обов’язок; у більшості досі немає принципів у тому, як вони виконують ту чи іншу роботу; вони й досі не є людьми, які по-справжньому коряться Богові; вони просто говорять, що люблять істину й готові прагнути до істини та добиватися її, але досі невідомо, наскільки вистачить їхньої рішучості. Люди, які не прагнуть до істини, схильні до виявлення розбещених характерів будь-якої миті та в будь-якому місці. Вони позбавлені будь-якого почуття відповідальності стосовно свого обов’язку; вони часто недбалі, вони діють так, як самі того бажають, і навіть не здатні прийняти обтинання. Щойно такі люди стають негативно налаштованими й слабкими, вони схильні полишати свою роботу – це трапляється часто, це дуже поширена ситуація; так поводяться всі, хто не шукає істини. І тому, коли людям ще тільки належить здобути істину, вони ненадійні й не варті довіри. Що означає, що вони не варті довіри? Це означає, що коли вони стикаються з труднощами або перешкодами, вони, найімовірніше, падають, стають негативно налаштованими й слабкими. Чи є той, хто часто негативно налаштований і слабкий, вартим довіри? Однозначно, ні. Але люди, які розуміють істину, не такі. Люди, які справді розуміють істину, зобов’язані мати серце, яке боїться Бога, і серце, яке підкоряється Богу, і лише люди з серцем, яке боїться Бога, є вартими довіри людьми; люди без серця, яке боїться Бога, не варті довіри. Як слід поводитися з людьми, у яких немає серця, що боїться Бога? Їм, звичайно, слід надавати люблячу допомогу й підтримку. Їх слід частіше перевіряти під час виконання ними своїх обов’язків, і надавати їм більше допомоги та вказівок; лише тоді можна гарантувати, що вони ефективно виконуватимуть свій обов’язок. А яка мета цього? Головна мета полягає в сприянні роботі Божого дому. Вторинним стосовно цього є швидке виявлення проблем, швидке забезпечення таких людей, надання їм підтримки, а також розбір із ними та обтинання їх, усунення їхніх відхилень і виправлення їхніх недоліків та вад. Це корисно людям; у цьому немає нічого злостивого. Нагляд за людьми, спостереження за ними, намагання їх зрозуміти – усе це для того, щоб допомогти їм стати на правильний шлях віри в Бога, дати їм змогу виконувати свій обов’язок так, як просить Бог, і згідно з принципом, щоб вони не створювали жодних завад чи переривань і не виконували марної роботи. Мета цього полягає виключно у виявленні відповідальності щодо них і щодо роботи Божого дому; у цьому немає жодної зловмисності. Припустімо, що хтось каже: «Отже, це принципи, за якими дім божий поводиться з людьми, це засоби, які вони використовують. Відтепер мені треба бути обережним. У домі божому немає почуття безпеки. За тобою завжди хтось наглядає; важко виконувати свій обов’язок!» Чи правильне це твердження? Які люди сказали б таке? (Маловіри.) Маловіри, абсурдні люди й ті, кому бракує духовного розуміння, – вони схильні говорити безтолкові нісенітниці, не розуміючи істини. У чому тут проблема? Хіба це не слова, що судять і засуджують роботу церкви? Це також суд і засудження істини та позитивних речей. Ті, хто здатний говорити такі слова, – це, безумовно, безтолкові люди, які не розуміють істини, вони всі маловіри, які не люблять істини.

Дім Божий наглядає та спостерігає за тими, хто виконує обов’язок, і намагається їх зрозуміти. Чи можете ви прийняти цей принцип Божого дому? (Так.) Чудово, якщо ти можеш прийняти те, що дім Божий наглядає та спостерігає за тобою й намагається зрозуміти тебе. Це допомагає тобі виконувати свій обов’язок, бути здатним виконувати його так, щоб це відповідало стандарту, і задовольняти Божі наміри. Це приносить тобі користь і допомогу, без жодних недоліків. Зрозумівши цей принцип, хіба ти не мусиш більше не мати жодних почуттів опору чи настороженості щодо нагляду з боку лідерів, працівників і обраних Богом людей? Навіть якщо іноді хтось намагається тебе зрозуміти, спостерігає за тобою й наглядає за твоєю роботою, це не слід сприймати особисто. Чому Я так кажу? Тому що завдання, які тепер твої, обов’язок, який ти виконуєш, і будь-яка робота, яку ти робиш, – це не приватні справи чи особиста робота якоїсь однієї людини; вони стосуються роботи Божого дому й пов’язані з частиною Божої роботи. Тому, коли хтось приділяє трохи часу, щоб наглядати чи спостерігати за тобою, або глибоко тебе пізнає, намагаючись поговорити з тобою по душах і з’ясувати, яким був твій стан протягом цього часу, і навіть іноді, коли його ставлення трохи суворіше, і він трохи обтинає й дисциплінує тебе та докоряє тобі, – усе це тому, що він має сумлінне й відповідальне ставлення до роботи Божого дому. Тобі не слід мати жодних негативних думок чи емоцій щодо цього. Що означає, якщо ти можеш прийняти, коли інші наглядають і спостерігають за тобою та намагаються тебе зрозуміти? Це означає, що у своєму серці ти приймаєш Боже проникливе спостереження. Якщо ти не приймаєш людського нагляду, спостереження й намагань тебе зрозуміти – якщо ти опираєшся всьому цьому, – чи можеш ти прийняти Боже проникливе спостереження? Боже проникливе спостереження більш детальне, глибоке й точне, ніж коли люди намагаються тебе зрозуміти; Божі вимоги більш конкретні, суворі й глибокі. Якщо ти не можеш прийняти нагляду з боку обраних Богом людей, хіба твої твердження, що ти можеш прийняти Боже проникливе спостереження, – не порожні слова? Щоб ти міг прийняти Боже проникливе спостереження й дослідження, ти мусиш спочатку прийняти нагляд з боку Божого дому, лідерів і працівників або братів і сестер. Дехто каже: «Я маю права людини, я маю свою свободу, я маю свій спосіб виконання роботи. Піддаватися нагляду й перевірці в усьому, що я роблю, – хіба це не задушливий спосіб життя? Де мої права людини? Де моя свобода?» Чи правильне це твердження? Чи є права людини й свобода істиною? Вони не є істиною. Права людини й свобода – це лише відносно цивілізовані й прогресивні способи поводження з людьми в людському суспільстві, але в Божому домі Боже слово й істина понад усе – їх не можна ставити в один ряд із «правами людини» й «свободою». Тому в Божому домі все, що робиться, ґрунтується не на високих теоріях чи знаннях невіруючого світу, а на Божому слові й істині. Отже, коли деякі люди кажуть, що хочуть прав людини й свободи, чи відповідає це принципам? (Ні.) Цілком очевидно, що це не відповідає принципу виконання обов’язку. Ти перебуваєш у Божому домі, виконуючи обов’язок створеної істоти, а не працюючи в суспільстві, щоб заробляти гроші. Тож немає потреби, щоб хтось заступався за тебе задля захисту твоїх прав людини; такі речі непотрібні. Чи має більшість людей розпізнання щодо прав людини та свободи? Ці категорії належать до людських думок і поглядів і не можуть стояти поряд із істиною; такі ідеї не мають сили в Божому домі. Лідер, який наглядає за твоєю роботою, – це добре. Чому? Тому що це означає, що він бере на себе зобов’язання за роботу церкви; це його обов’язок, його зобов’язання. Здатність виконувати цю зобов’язання доводить, що він компетентний лідер, хороший лідер. Якби тобі дали повну свободу й права людини, і ти міг би робити все, що тобі заманеться, слідувати своїм бажанням і насолоджуватися повною свободою й демократією, і що б ти не робив чи як би ти це не робив, лідер не дбав би й не наглядав, ніколи не питав би тебе, не перевіряв би твоєї роботи, не висловлювався б, коли виявлялися проблеми, а лише лестив би тобі або домовлявся б з тобою, то чи був би він хорошим лідером? Очевидно, ні. Такий лідер шкодить тобі. Він потурає твоїм лихим вчинкам, дозволяючи тобі йти проти принципів і робити, як заманеться, – він штовхає тебе в вогняну яму. Це не лідер, який є відповідальним і відповідає стандарту. З іншого боку, якщо лідер здатний регулярно наглядати за тобою, виявляти проблеми в твоїй роботі й негайно нагадувати або докоряти тобі й розвінчувати тебе, а також своєчасно виправляти й допомагати з твоїми неправильними прагненнями й відхиленнями у виконанні обов’язку, і завдяки його нагляду, докорам, забезпеченню й допомозі твоє неправильне ставлення до обов’язку змінюється, ти можеш відкинути деякі абсурдні погляди, а твої власні ідеї й те, що виникає з імпульсивності, поступово зменшується, і ти можеш спокійно приймати твердження й погляди, які є правильними й відповідають істині-принципам, то хіба це не є благами для тебе? Такі блага справді величезні!

Дім Божий поводиться зі своїми лідерами й працівниками, застосовуючи нагляд, спостереження й розуміння. Яка основа для такого поводження з людьми? Чому з людьми поводяться саме так? Хіба це не метод і підхід, що випливають із принципів вірного, серйозного й відповідального ставлення до свого обов’язку? (Так.) Якщо лідер ніколи не наглядає і не спостерігає за людьми й не розуміє глибоко людей, за яких він відповідає у виконанні своїх обов’язків, чи можна його вважати лідером, вірним своєму обов’язку? Очевидно, ні. Чи перевіряли коли-небудь ваші лідери, працівники й куратори твою роботу? Чи запитували вони про хід твоєї роботи? Чи розв’язували вони проблеми, що виникали у твоїй роботі? Чи виправляли вони будь-які очевидні недоліки чи відхилення у твоїй роботі? Чи пропонували вони допомогу, забезпечення, підтримку чи обтинання щодо різних проявів і виявів твоєї людськості та твого прагнення до життя-входження? Якщо лідер не тільки ніколи не надає наставництва тим, хто виконує звичайні обов’язки, а й ніколи не проводить бесіди, на надає допомогу чи підтримку тим, хто займається важливою роботою, – не кажучи вже про нагляд, спостереження чи глибоке розуміння, – без цих проявів і дій, чи можна вважати цього лідера таким, що виконує конкретну роботу? Чи відповідає він стандарту як лідер? (Ні.) Дехто каже: «Наш лідер просто проводить для нас зібрання двічі на тиждень, трохи бесідує про Божі слова, а потім читає якусь бесіду від Вишнього, і іноді він бесідує про своє особисте досвідне розуміння. Але він ніколи не пропонував жодних порад, забезпечення чи допомоги щодо наших різних станів, а також труднощів, з якими ми стикаємося під час виконання обов’язків чи в житті-входженні». Що ви думаєте про цього лідера? (Він не відповідає стандарту, він неправдивий лідер.) Якщо лідер не дбає про свою власну роботу чи про різні стани людей під його керівництвом й не виконує своїх зобов’язань, то він не відповідає стандарту як лідер. Він ні за ким не наглядає та не спостерігає й не намагається нікого зрозуміти. Щоразу твої розмови з ним відбуваються так: «Як зараз ця людина?» – «Я зараз за нею спостерігаю». – «Як довго ти спостерігаєш? Ти добре її знаєш?» – «Я спостерігаю за нею рік чи два. Я досі не дуже добре її знаю». – «А як щодо тієї людини?» – «Я досі не склав чіткої думки про неї, але вона може терпіти труднощі у виконанні свого обов’язку, має рішучість і готова присвячувати себе Богові». – «Це все поверхово. А як щодо її прагнення до істини?» – «Мені й про це треба дізнатися? Що ж, я досліджу й це». Скільки ще тобі доведеться чекати на результати після того, як він скаже, що дослідить це питання, невідомо, це невизначеність. Такий неправдивий лідер не заслуговує на довіру у своїй роботі.

Чи є у лідерів вашої церкви та ваших кураторів відповідальне ставлення до вашої роботи? Чи справді вони осягають і розуміють ваші стани з огляду на роботу? Чи належно влаштовано цей аспект роботи? (Ні.) Ніхто з них не подбав належно про цей аспект; ніхто не досяг рівня вірності своєму обов’язку та серйозного й відповідального ставлення до роботи. Тоді, чи легко цього досягти? Чи це важко? Це не важко. Якщо ти справді маєш певний рівень, справді володієш професійними навичками в межах свого зобов’язання й не є сторонньою людиною у своїй професії, то тобі просто треба дотримуватися однієї фрази, і ти зможеш бути вірним своєму обов’язку. Якої фрази? «Вкладай у це душу». Якщо ти вкладаєш душу в справи й у людей, то зможеш бути вірним і відповідальним у виконанні свого обов’язку. Чи легко практикувати цю фразу? Як її практикувати? Це не означає слухати вухами чи думати розумом – це означає використовувати своє серце. Якщо людина зможе справді використовувати своє серце, то, коли її очі бачитимуть, як хтось щось робить, якось діє чи якось реагує на щось, або коли її вуха чутимуть чиїсь думки чи аргументи, задіявши серце для роздумів і осмислення всього цього, у її свідомості виникатимуть певні ідеї, погляди й ставлення. Ці ідеї, погляди й ставлення дадуть їй глибоке, конкретне й правильне розуміння людини чи речі, і водночас породять відповідні й правильні судження та принципи. Лише коли людина має ці прояви використання свого серця, це означає, що вона вірна своєму обов’язку. Але якщо ти не вкладаєш душу в справи, якщо тобі бракує для цього серця, то твої очі не реагують на те, що ти бачиш, і твої вуха не реагують на те, що ти чуєш. Твої очі ніколи не спостерігають за людьми, справами та речами; вони не спостерігають за інформацією, з якою ти стикаєшся. У своєму серці ти не розрізнятимеш різних голосів і аргументів, які чуєш, ти не зможеш розпізнати інформацію, яку чуєш. Це так, як бути сліпим із розплющеними очима. Коли серце людини сліпе, її очі також сліпі. Отже, що призводить до формування ідей, поглядів і ставлення внаслідок спостереження за тим чи іншим очима й отримання інформації вухами? Усе залежить від того, чи вкладаєш ти душу в справи й чи шукаєш істину. Якщо ти вкладаєш душу в справи, то щоразу, коли ти отримуєш інформацію, чи то побачену, чи почуту, ти зможеш формувати погляди й здобувати глибоке розуміння людини чи речі. Але якщо ти не вкладаєш душу в справи, жодна кількість отриманої інформації не буде корисною; якщо ти не вкладаєш душу в її розпізнання чи бачення її наскрізь, ти нічого не здобудеш, ставши марним, непотрібним. Що мається на увазі під словом «марний»? Тут ідеться про того, хто не вкладає душу у виконання свого обов’язку, – він має очі й вуха, але вони марні. Людина без серця не буде вірною своєму обов’язку й не досягне серйозного й відповідального ставлення до своєї роботи.

Дім Божий здійснює нагляд за лідерами й працівниками на всіх рівнях, спостерігаючи за ними й глибоко їх розуміючи, з метою покращення роботи церкви й якнайшвидшого спрямування обраних Богом людей на правильний шлях віри в Бога. Тому нагляд і спостереження за лідерами й працівниками є вкрай важливими й мають практикуватися саме так. Якщо завдяки нагляду обраними Богом людьми, виявляється, що лідери й працівники не займаються реальною роботою, і щодо них негайно вживають відповідних заходів, це корисно для просування роботи церкви. Нагляд за лідерами й працівниками – це відповідальність обраних Богом людей, і це повністю відповідає Божим намірам. Оскільки лідери й працівники мають розбещені характери, якби за ними не наглядали, це було б не тільки шкідливо для них, а й безпосередньо впливало б на роботу церкви. За яких обставин лідери й працівники більше не потребують нагляду обраними Богом людьми? Тоді, коли лідери й працівники повністю розуміють істину, входять в істину-реальність і діють за принципами, стаючи людьми, удосконаленими й використовуваними Богом. У таких випадках необхідність у нагляді з боку обраних Богом людей відпадає, і дім Божий більше не наголошуватиме на цьому питанні. Однак, чи гарантовано, що той, хто був удосконалений Богом, повністю вільний від помилок і відхилень? Не обов’язково. Отже, Боже проникливе спостереження досі необхідне, як і нагляд з боку тих, хто розуміє істину; ця практика повністю відповідає Божим намірам. Оскільки всі люди мають розбещені характери, лише через нагляд можна спонукати лідерів і працівників брати на себе відповідальність за свою роботу й бути відданими своїм обов’язкам. Без нагляду більшість лідерів і працівників діяла б свавільно й недбало – це об’єктивний факт. Якщо ти лідер або працівник, і брати й сестри навколо тебе часто наглядають і спостерігають за тобою, намагаючись зрозуміти, чи є ти тим, хто прагне до істини, то для тебе це добре. Якщо вони виявлять у тебе проблему, і ти зможеш розв’язати її якнайшвидше, це корисно для твого прагнення до істини й твого життя-входження. Якщо вони виявлять, що ти чиниш зло, і що наодинці ти виявляєш численні лихі вчинки, і точно не є тим, хто прагне до істини, вони розвінчають тебе й відсторонять з посади, що позбавить Божих обранців від напасті, а також дозволить тобі уникнути більш суворого покарання: такий нагляд корисний для будь-кого. Отже, лідерам і працівникам слід правильно реагувати на нагляд з боку Божих обранців. Якщо ти той, хто Бога боїться, а від злого втікає, ти відчуватимеш, що потребуєш нагляду Божих обранців, і ба більше, ти потребуєш їхньої допомоги. Якщо ти зла людина, і в тебе нечиста совість, ти боятимешся нагляду й намагатимешся його уникнути; це неминуче. Тому, безсумнівно, усі, хто опирається нагляду Божих обранців і відчуває відразу до нього, мають що приховувати й точно не є чесними людьми; ніхто не боїться нагляду більше, ніж лукаві люди. Тож яке ставлення слід мати лідерам і працівникам до нагляду Божих обранців? Чи це має бути негатив, настороженість, опір і обурення, чи слухняність Божим улаштуванням і розпорядженням та смиренне прийняття? (Смиренне прийняття.) Що мається на увазі під смиренним прийняттям? Це означає приймати все від Бога, шукати істину, займати правильну позицію й не бути імпульсивним. Якщо хтось справді виявить у тебе проблему та вкаже на неї, допомагаючи тобі розпізнати й зрозуміти її, сприяючи тобі у розв’язанні цього питання, то він ставиться відповідально до тебе, а також до роботи Божого дому й життя-входження Божих обранців; це правильно, і це абсолютно природно й виправдано. Якщо є ті, хто розглядає нагляд церкви як такий, що походить від сатани й від злостивих намірів, то вони є дияволами й сатанами. З такою диявольською природою вони, безумовно, не прийняли б Божого проникливого спостереження. Якщо хтось справді любить істину, він правильно зрозуміє нагляд Божих обранців, він зможе розглядати його як такий, що робиться з любові, як такий, що походить від Бога, і він зможе прийняти його від Бога. Він точно не буде імпульсивним і не діятиме під впливом пориву, і тим паче в його серці не з’являться опір, настороженість чи підозра. Найправильніше ставлення до нагляду Божих обранців таке: будь-які слова, дії, нагляд, спостереження чи виправлення – навіть обтинання, – які є корисними для тебе, ти маєш приймати від Бога; не будь імпульсивним. Імпульсивність походить від лукавого, від сатани, вона не походить від Бога, і людям не слід мати такого ставлення до істини.

Це все, що ми додамо й про що проведемо бесіду щодо сьомого зобов’язання лідерів і працівників. Тож чи означає це, що бесіду про це зобов’язання вичерпано і в ній немає конкретного додаткового змісту? Ні, кожне зобов’язання досі містить набагато більш конкретний і детальний зміст. Те, про що Я бесідував, – це загальні принципи; решта щодо того, як реалізувати конкретні деталі та практикувати й застосовувати ці принципи, залежить від вашого власного залучення через досвід. Якщо ви досі не можете бачити ці принципи наскрізь або не знаєте, як їх застосовувати, то шукайте й бесідуйте разом. Якщо спільна бесіда досі не дає результатів, то звертайтеся з запитами до тих, хто вищий за вас. Коротше кажучи, чи то поводження з будь-яким типом людей, чи то рішення щодо того, кого просувати й використовувати, – усе це має відповідати принципам. Щодо певних талановитих людей, у ситуаціях, коли ніхто не може повністю бачити наскрізь чи зрозуміти їх, їх можна попередньо просувати й використовувати відповідно до потреб роботи церкви – не затримуйте роботу й не затримуйте зрощування людей; це ключовий момент. Дехто запитує: «А якщо вони зіпсують роботу після того, як їх використають? Хто відповідатиме?» Коли ти використовуєш когось, то хіба це так, ніби ти розміщуєш його на безлюдному острові, де ніхто не може з ним зв’язатися? Хіба насправді навколо нього немає багатьох інших, зайнятих конкретними завданнями? Є способи розв’язати всі ці питання; а саме, наглядати, спостерігати й розуміти їх, і, якщо дозволяють умови, через близький контакт. Що саме означає близький контакт? Це означає працювати разом із ними; процес роботи – це процес розуміння їх. Хіба ти не зрозумієш їх поступово через такий контакт? Якщо ти маєш можливість встановити контакт, але не робиш цього, а лише телефонуєш, щоб поставити кілька запитань, і на цьому все закінчується, то зрозуміти їх неможливо. Ти мусиш встановлювати контакт із тими, з ким можеш, щоб розв’язувати проблеми. Тому лідери й працівники не повинні лінуватися у своїй роботі. Отже, якщо ти хочеш спостерігати й розуміти когось, як тобі слід це робити? (Встановлюючи контакт із ним.) Правильно? Головне – вкладати в це душу! Інформація, яку ви можете утримувати у своїх думках, подібна до мавпи, що збирає кукурудзу, – збирає, йдучи, і губить, збираючи, і врешті-решт залишається лише один качан кукурудзи, що робить усі зусилля марними. Наприкінці прослуховування проповіді ви не можете згадати зміст, про який бесідували раніше; у чому причина цього? (Ми не вкладаємо в це душу.) Ви зазвичай не зосереджуєтеся на практикуванні істини, тому ваші серця не зосереджуються на цих питаннях. Щодо того, як зрозуміти істину й увійти в реальність, як пізнати себе і як бачити наскрізь сутність різних людей, справ і речей за допомогою істини, у вас немає жодного входження; отже, ці питання не мають основи у ваших серцях. Щодо тих речей, які стосуються входження в істину-реальність, ви завжди почуваєтеся розгубленими. Зараз ви досі відвідуєте зібрання щотижня, щоб слухати проповіді. Якщо ви не слухаєте проповідей, хіба та невелика віра в Бога у ваших серцях не згасає, не зникає потроху? Це небезпечний сигнал! Чи можете ви вкладати в це душу чи ні? Я розповів вам усі деталі; якщо ти справді маєш серце, ти зможеш це зробити. Якщо ти не маєш серця, то, як би Я не говорив, ти не зрозумієш. На цьому нашу бесіду на цю тему завершено.

Пункт восьмий. Негайне доповідання про непорозуміння та труднощі, які виникають у роботі, і пошук способів їх вирішення (частина перша)

Лідери і працівники мусять негайно виявляти й вирішувати труднощі

Сьогодні ми побесідуємо про восьме зобов’язання лідерів і працівників: «Негайне доповідання про непорозуміння та труднощі, які виникають у роботі, і пошук способів їх вирішення». Ми розвінчаємо різні прояви неправдивих лідерів із огляду на це зобов’язання. Негайне доповідання про непорозуміння та труднощі, які виникають у роботі, і пошук способів їх вирішення – хіба це не частина роботи й обов’язків лідерів і працівників? (Так.) Лідери і працівники неминуче стикатимуться з деякими складними питаннями у своїй роботі, або з труднощами, що виходять за рамки роботи церкви церкви, або з особливими випадками, які не зачіпають істини-принципи, і не знатимуть, як діяти в таких ситуаціях. Або ж, оскільки вони мають низький рівень і тому не здатні точно осягнути принципи, вони неминуче стикаються з деякими важкими для розв’язання непорозуміннями та труднощами. Ці непорозуміння та труднощі можуть стосуватися питань використання людей, питань, пов’язаних із роботою, проблем, що випливають із зовнішнього середовища, питань, що стосуються життя-входження людей, переривань і завад, спричинених злими людьми, а також питань вичищання або виключення людей тощо. Щодо всіх цих питань дім Божий має конкретні вимоги та приписи, або ж є деякі усні вказівки. Окрім цих конкретних приписів, неминуче існують деякі незгадані особливі випадки. Щодо цих особливих випадків, деякі лідери можуть впоратися з ними, дотримуючись принципів, яких вимагає дім Божий, як-от захист інтересів Божого дому, гарантування безпеки братів і сестер та підтримання безперебійного виконання роботи церкви, – і, ба більше, вони роблять це дуже добре, – тоді як деякі лідери цього зробити не можуть. Що слід робити з проблемами, з якими неможливо впоратися? Деякі лідери і працівники працюють безтолково, не здатні виявляти проблеми, і навіть якщо виявляють, то не можуть їх розв’язати. Вони просто роблять абияк, не шукаючи рішень у Вишнього, а просто кажучи братам і сестрам: «Вирішуйте самі; покладайтеся на Бога й дивіться на Бога, щоб знайти рішення», – і після цього вважають справу залагодженою. Скільки б питань не накопичувалося, вони не можуть вирішити їх самі, але й не доповідають про це вище та не шукають способів їх вирішення, можливо, боячись, що Вишнє побачить їх наскрізь і вони втратять обличчя. Є також деякі лідери і працівники, які ніколи не доповідають про проблеми Вишньому, і Я не знаю чому. Доповідати вище не обов’язково означає доповідати безпосередньо Вишньому; безумовно, можна спочатку доповісти лідерам району чи регіону. І якщо вони не можуть розв’язати проблему, тоді можна попросити лідерів і працівників доповісти про неї безпосередньо Вишньому. Якщо ти попросиш лідера чи працівника доповісти про справу Вишньому, прояснивши ситуацію, хіба він може просто замовчати її та проігнорувати? Такі люди – рідкість. Навіть якщо такі лідери справді є, ти однаковооднаково можеш прояснити справу з іншими лідерами і працівниками, щоб розвінчати того, хто замовчує проблему й не доповідає про неї. Якщо ці інші лідери й працівники однаково не доповідають про справу, є крайній захід: ти можеш написати безпосередньо на вебсайт Божого дому, щоб це переслали Вишньому, і так гарантувати, що про проблему буде повідомлено Вишньому. Це тому, що Вишнє вже неодноразово опрацьовувало такі листи раніше, і згодом воно безпосередньо доручало лідерам і працівникам зайнятися тією чи іншою справою. Насправді, є кілька шляхів для доповіді про проблему вище; це легко практикувати, усе залежить лише від того, чи справді людина хоче розв’язати проблему. Навіть якщо ти не довіряєш певному лідеру чи працівнику, тобі однаково слід вірити, що Бог праведний і що Вишнє діє згідно з істиною-принципами. Якщо ти не маєш справжньої віри в Бога та не віриш, що в Божому домі панує істина, ти нічого не зможеш досягти. Багато людей не розуміє істини; вони не вірять, що в Божому домі панує істина, і не мають у богобоязливих сердець. Вони постійно думають, ніби всі чиновники світу вигороджують одне одного, і що в Божому домі, мабуть, усе так само. Вони не вірять, що Бог є істина й праведність. Тому таку людину можна назвати маловіром. Однак певна меншість людей здатна повідомляти про фактичні проблеми. Про таких людей можна сказати, що вони захищають інтереси Божого дому; вони відповідальні. Деякі лідери й працівники не тільки не розв’язують серйозні проблеми, коли їх знаходять; крім того, вони не повідомляють про них Вишньому. Вони починають відчувати серйозність проблеми лише тоді, коли Вишнє починає Само її розслідувати. Це затягує справу. Тож якщо ти стикнувся з проблемою, яку не можеш розв’язати та яка стосується вищих принципів роботи, тобі слід своєчасно повідомити про неї Вишнього та шукати розв’язання, ким би ти не був: чи звичайним братом або сестрою, чи керівником або працівником. Якщо ти стикаєшся з безладом чи труднощами, але не долаєш їх, певна робота не зможе просуватися; її доведеться відкласти й зупинити. Це впливає на просування роботи церкви. Тож коли виникають такі проблеми, що можуть напряму вплинути на просування роботи, їх потрібно своєчасно виявляти й розв’язувати. Якщо розв’язати певну проблему нелегко, потрібно знайти людей, які розуміють істину, і людей, які мають досвід у відповідній сфері, а далі сісти з ними й разом дослідити та розв’язати проблему. Такі проблеми не можна відкладати на потім! Кожен день затримки в їх розв’язанні – це день затримки в просуванні роботи. Це не заважає справам однієї людини; це впливає на роботу церкви, а також на те, як Божі обранці виконують свої обов’язки. Тому, коли ти стикаєшся з такими непорозумінням або трудністю, їх треба негайно розв’язувати, не можна зволікати. Якщо ти справді не можеш їх розв’язати, то швидко доповідай про це Вишньому. Воно безпосередньо візьметься за розв’язання або вкаже тобі шлях. Якщо лідер чи працівник не здатний впоратися з такими проблемами й замовчує проблему, замість того щоб доповісти про неї Вишньому та шукати в нього рішення, то такі лідери сліпі; вони безмозкі, і вони нікчемні. Їх слід відсторонити та зняти з посад. Якщо їх не знімуть із посад, робота церкви не зможе просуватися; вона буде занапащена в їхніх руках. Отже, цим треба зайнятися негайно.

Робота над виробництвом фільмів – це також важливий напрям роботи для Божого дому. Команди з виробництва фільмів часто стикаються з проблемою, коли всі сперечаються через сценарій. Наприклад, режисер вважає, що сценарій відрізняється або відхиляється від реального життя і при зйомці виглядатиме нереалістично, тому хоче внести зміни. Однак сценарист категорично не згоден, вважаючи, що сценарій написаний обґрунтовано, і вимагає, щоб режисер знімав за сценарієм. Актори також мають власні заперечення, не погоджуючись і зі сценаристом, і з режисером. Актор каже: «Якщо режисер наполягатиме на такій зйомці, я не гратиму!» Сценарист каже: «Якщо режисер змінить сценарій, то ви всі будете відповідальні, коли виникнуть проблеми!» Режисер каже: «Якщо мене змусять знімати так, як написано в сценарії, і стануться помилки, дім Божий притягне мене до відповідальності. Якщо ви хочете, щоб я знімав, це треба робити за моєю ідеєю; якщо ні, то я цього не робитиму». Тепер усі три сторони в глухому куті, чи не так? Робота, очевидно, не може просуватися. Хіба тут не виникло непорозуміння? То хто ж насправді правий? У кожного свої теорії, свої аргументи, і ніхто не хоче йти на компроміс. Коли три сторони в такому глухому куті, що зазнає шкоди? (Робота Божого дому.) Роботі Божого дому перешкоджають і завдають шкоди. Чи ви відчували тривогу й занепокоєння, коли стикалися з такими ситуаціями? Якщо ні, це доводить, що ви насправді не вкладали в це душу. Коли виникають такі непорозуміння та глухі кути, деякі люди стають настільки стривоженими, що не можуть їсти чи спати, думаючи: «Що робити? Такі суперечки й упирання ні до чого не ведуть. Хіба це не впливає на хід зйомок? Це вже спричинило затримку на кілька днів і більше не може відкладатися. Як ми можемо розв’язати цю проблему, щоб забезпечити безперебійність зйомок та уникнення затримок у роботі? До кого нам звернутися, щоб розв’язати це питання?» Якщо ти маєш серце, ти мусиш шукати розв’язання в лідерів, і якщо лідери не можуть його розв’язати, ти мусиш швидко доповісти про це Вишньому. Якщо ти справді рахуєшся з Божими намірами, тобі слід зробити все можливе, щоб вирішити проблему якнайшвидше; це найважливіше. А якщо ти не хвилюєшся? Ти можеш обміркувати це, думаючи: «Вони неправі. Я дотримуватимусь своєї точки зору – сумніваюся, що вони зможуть мені щось зробити. Поїм, а потім подрімаю, усе одно по обіді нічого робити». Твої ноги стають важкими, у твоїй голові паморочиться, твоє серце втрачає бадьорість, і ти стаєш млявим. Труднощів ціла купа, але ти неуважний і млявий, тому немає способу розв’язати цю проблему. Чому ні? Бо тобі бракує спонуки й бажання її розв’язати, тому ти не можеш придумати розв’язання. Ти думаєш собі: «Нечасто виникають труднощі й робота зупиняється. Скористаюся цією можливістю, щоб відпочити кілька днів і трохи розслабитися. Навіщо постійно так утомлюватися? Якщо я зараз зроблю перерву, ніхто нічого не зможе сказати. Зрештою, я не ледарюю і не ставлюся безвідповідально до своєї роботи. Я хочу бути відповідальним, але на нашому шляху ця трудність – хто її подолає? Як ми можемо знімати, не подолавши її? Якщо є труднощі, що заважають нам знімати, хіба нам не варто просто зробити перерву?» Коли перед тобою стоїть така велика проблема, які будуть наслідки, якщо її не розв’язати негайно? Якщо проблеми продовжуватимуть виникати й жодну не можна буде розв’язати, чи зможе робота й далі просуватися? Це спричинить незліченні затримки. У роботі може бути тільки рух уперед, а не назад, тому, знаючи, що ця проблема створює труднощі, більше зволікати не варто; тобі потрібно швидко її розв’язати. Щойно цю проблему буде розв’язано, поспішай розв’язати наступну, коли вона виникне, намагаючись не гаяти часу, щоб робота могла просуватися гладко й бути завершена за графіком. Як це звучить? (Добре.) Ті, хто має серце, підходять до непорозумінь і труднощів саме з таким ставленням. Вони не гають часу, не шукають собі виправдань і не впиваються плотськими утіхами. Ті ж, хто не має серця, навпаки, використовуватимуть лазівки; вони шукатимуть виправдання та можливості для перепочинку, роблячи все неквапливо, без поспіху й тривоги, не маючи жодної рішучості терпіти страждання чи платити ціну. І що ж відбувається врешті-решт? Зіткнувшись із непорозумінням або трудністю, усі опиняються в глухому куті на багато днів. Ні режисери, ні актори, ні сценаристи не доповідають про проблему. Лідери тим часом сліпі й не здатні розпізнати це як проблему; навіть якщо вони розпізнають це як проблему, але не можуть розв’язати її самі, вони не доповідають про неї вище. До того часу, як про неї повідомлять рівень за рівнем Вишньому, минає десять днів або пів місяця. Що робилося протягом цих десяти днів – пів місяця? Хтось виконував свої обов’язки? Ні, вони марнували час на їжу, пиття та розваги! Хіба вони не живуть за рахунок церкви? Усі ті куратори, які не можуть негайно шукати розв’язання непорозумінь і труднощів, що виникають у їхній роботі, просто живуть за рахунок церкви, безцільно проводячи дні. Таких людей коротко називають «неробами». Чому «неробами»? Тому що ці люди не ставляться до своїх обов’язків із серйозністю, відповідальністю, суворістю чи позитивом, а натомість ставляться недбало, негативно налаштовані й ледарюють, лише сподіваючись на виникнення якоїсь труднощі чи глухого кута, щоб мати привід згорнути діяльність і припинити роботу.

Лідери та працівники мають не тільки негайно розв’язувати непорозуміння та труднощі, що виникають у роботі, а й негайно перевіряти та виявляти ці проблеми. Чому це слід робити? Мета цього лише одна: захистити Божу роботу та роботу Божого дому, гарантуючи, що кожний напрямок роботи просувається гладко й успішно завершується в межах нормального робочого графіка. Щоб гарантувати, що робота просувається гладко, які питання потрібно розв’язати? По-перше, необхідно ретельно усунути будь-які камені спотикання чи перешкоди, що заважають роботі церкви, обмежити маловірів і злих людей, щоб не дати їм спричинити проблеми. Крім того, кураторів кожного напряму роботи та братів і сестер необхідно наставляти до розуміння істини та знаходження шляху практики, до навчання гармонійної співпраці та нагляду одне за одним. Лише так можна гарантувати завершення роботи. Із якими б труднощами чи непорозуміннями, не стикалися лідери та куратори, якщо вони не можуть їх розв’язати, їм слід швидко доповісти про проблеми Вишньому та шукати розв’язань. Лідери і куратори, незалежно від роботи, яку вони виконують, мають надавати пріоритет розв’язанню проблем, розглядаючи як технічні проблеми, так і питання принципів, пов’язані з роботою, а також різні труднощі, з якими люди стикаються в плані свого життя-входження. Якщо ти не можеш розв’язатинепорозуміння та труднощі, ти не зможеш добре виконувати свою роботу. Тому, коли ти стикаєшся з незвичайними труднощами чи непорозуміннями, які не можеш розв’язати, тобі слід негайно доповісти про них Вишньому. Не гай часу, оскільки затримка на три-п’ять днів може завдати збитків роботі, а якщо її затримати на пів місяця чи місяць, збитки будуть надто великими. Ба більше, незалежно від проблеми, її необхідно розв’язувати на основі істини-принципів. У жодному разі не використовуй людську філософію світських справ для розв’язання проблем. Не перетворюй серйозні проблеми на незначні, а потім незначні – на ніщо, і не просто лай обидві сторони, залучені в проблеми, а потім задобрюй їх чимось солодким, завжди вдаючись до переговорів і лестощів, боячись ескалації проблем. Це призводить до того, що проблеми залишаються нерозв’язаними на фундаментальному рівні, що залишає по собі затяжні проблеми. Хіба це не спосіб просто згладити гострі кути? Якщо ти відчуваєш, що вичерпав усі людські способи розв’язання проблеми і її справді неможливо розв’язати, і ти взагалі не можеш знайти принципи для технічних питань у роботі, тоді тобі слід швидко доповісти про ці проблеми Вишньому та шукати розв’язання, не чекаючи й не зволікаючи. Про будь-яку проблему, яку неможливо розв’язати, слід негайно доповідати Вишньому, щоб знайти розв’язання. Як тобі цей принцип? (Добре.)

Чи часто команди з виробництва фільмів і сценарні команди заходять у глухий кут через питання зйомок? У кожного свої доводи, і вони не можуть дійти згоди, завжди вступаючи в словесні перепалки. Чи можуть лідери розв’язувати ці проблеми, коли вони виникають? (Іноді можуть.) Чи ви коли-небудь стикалися із ситуацією, коли лідер розв’язував деякі проблеми через бесіду, і це звучало цілком розумно й теоретично обґрунтовано, але ви однаково не були впевнені, чи відповідає це вимогам Божого дому або істині-принципам? (Так.) Як ви діяли в таких ситуаціях? (Іноді ми шукали у Вишнього.) Це правильний підхід. Чи ви коли-небудь опинялися в ситуації, коли вирішували не запитувати про проблему, бо бачили, що Вишній брат досить зайнятий, і думали, що все гаразд, доки справа в теорії правильна, а потім вирішували спершу знімати, незалежно від того, чи відповідає це істині? (У минулому в нас були серйозні проблеми з цим. Це призводило до того, що нам доводилося переробляти, і спричиняло переривання й завади в роботі.) Ця ситуація серйозна! Багато проблем, з якими стикаються команди з виробництва фільмів, насправді зрештою є відповідальністю сценарної команди. Наприклад, якщо фільм виявляється двома з половиною годинами безладної розповіді, головну відповідальність несуть сценаристи. Але як щодо відповідальності режисерів? Якщо сценарій – безладна розповідь, чи мають режисери це бачити? Теоретично, так. Однак режисери однаково можуть витрачати місяці й значні людські, матеріальні та фінансові ресурси, щоб завершити зйомки за таких обставин. Що це за проблема? Якою є ваша відповідальність як режисерів? Отримавши сценарій, тобі слід подумати: «Цей сценарій довгий і досить насичений за змістом, але в ньому немає ядра, теми; уся структура бездушна. За цим сценарієм не можна знімати; його треба повернути сценаристам, щоб вони його переробили». Чи ви здатні на це? Чи ви коли-небудь повертали сценарій? (Ні.) Це тому, що ви не бачите проблем, чи тому, що боїтеся його повернути? Чи ти боїшся, що хтось тебе засудить, кажучи: «Вони дали тобі цей готовий сценарій, а ти відкинув його одним словом, відправивши назад, – ти надто зарозумілий, чи не так?» Чого саме ви боїтеся? Ти бачиш проблему, то чому не повернути сценарій сценаристам? (Ми не несемо відповідальності за нашу роботу над виробництвом фільмів.) Для команд із виробництва фільмів, окрім церковних лідерів, режисери мусять діяти як куратори, ті, хто приймає рішення й за ким останнє слово. Оскільки ти режисер, ти маєш узяти на себе повну відповідальність за цю справу, здійснюючи належну перевірку сценарію з моменту його отримання. Скажімо, ти отримуєш сценарій і переглядаєш його від початку до кінця, знаходячи зміст досить добрим. У ньому є ядро й тема, сюжет обертається навколо основної сюжетної лінії, і загалом сценарій, здається, не має серйозних проблем – він виглядає добре, вартий зйомки, і тому цей сценарій можна прийняти. Однак, якщо сценарій довгий, розповідає історію людини від початку до кінця без фокусу чи виразної теми, залишаючи незрозумілим, що сценарій прагне виразити, чого він прагне досягти в глядачах, або яка його центральна ідея та духовний сенс, – це, по суті, просто безладна розповідь, заплутаний сценарій, – чи можна прийняти такий сценарій? Що мають робити режисери в такій ситуації? Вони мусять повернути сценарій і внести пропозиції щодо його переробки сценаристами. Люди зі сценарної команди можуть заперечити, кажучи: «Це несправедливо! Хто вони такі, щоб перевіряти сценарій, який ми написали? Чому вони вирішують? Дім Божий має ставитися до людей справедливо й розумно!» Що робити тоді? Якщо режисери можуть виявити проблеми в сценарії, їм не слід поспішати з рішенням, вони спершу мають побесідувати про це з церковними лідерами та учасниками команди з виробництва фільмів. Якщо всі, виходячи зі свого багаторічного досвіду зйомок і розуміння сценаріїв, одностайно вважають, що сценарій не відповідає стандарту, і вірять, що його зйомка не тільки затримає роботу над виробництвом фільмів, а й змарнує всі залучені людські, матеріальні та фінансові ресурси, і ніхто не може нести таку відповідальність, тоді цей сценарій слід повернути. Безладний сценарій абсолютно не можна знімати; це принцип. Якщо всі мають однакову думку про сценарій, сценаристи мусять беззастережно прийняти його й переробити відповідно до пропозицій команди з виробництва фільмів. Якщо розбіжності досі залишаються, учасники та лідери з обох сторін можуть провести спільне обговорення, щоб побачити, чиї аргументи відповідають істині-принципам. Якщо ситуація залишається в глухому куті без ухвалення рішення, слід вдатися до крайнього заходу, яким є восьме зобов’язання лідерів і працівників, про яке сьогодні бесідували: «Негайне доповідання про непорозуміння та труднощі, які виникають у роботі, і пошук способів їх вирішення». Проблеми, що зайшли в глухий кут і не можуть бути розв’язані, називаються непорозуміннями та труднощами. Кожна сторона вважає свою аргументацію правильною, і ніхто не може прийняти рішення. Такі ходіння по колу заплутують справу, роблячи нечітким для всіх розуміння всіх її тонкощів і напрямку, якого слід дотримуватися. У цей момент лідери і працівники мають узяти на себе відповідальність негайно доповідати й шукати розв’язання цих проблем і непорозумінь, що виникають у роботі, прагнучи розв’язати їх негайно, щоб не дати їм перешкодити просуванню роботи, і тим більше не дати їм накопичуватися далі. Негайно доповідати й шукати способи розв’язання цих проблем – хіба це не виконання роботи? Хіба це не прояв серйозного та відповідального ставлення до роботи? Хіба це не означає вкладати душу у виконання свого обов’язку? Хіба це не відданість? (Так.) Це і є відданість своєму обов’язку.

Лідери та працівники, відповідальні за роботу, мусять негайно помічати й розв’язувати будь-які проблеми, що виникають у роботі, оскільки лише так можна забезпечити її безперебійне просування. Усі лідери і працівники, які не можуть розв’язувати проблеми, не мають істини-реальності й є неправдивими лідерами та працівниками. Кожен, хто виявляє проблеми, але не розв’язує їх, натомість уникаючи або приховуючи їх, є нікчемним нездарою, який лише саботує роботу. Спірні питання необхідно вирішувати через бесіду та дебати. Якщо це не дає правильних результатів, а натомість ще більше каламутить воду, тоді головний лідер має особисто взятися за вирішення справи, негайно пропонуючи рішення та методи, а також негайно спостерігаючи, розуміючи та розсуджуючи, щоб побачити, яким буде результат ситуації. Коли суперечки щодо якоїсь проблеми досі тривають і неможливо винести вердикт, про проблему необхідно швидко доповісти Вишньому, щоб знайти рішення, а не просто намагатися згладити гострі кути, чекати чи зволікати, і тим більше не просто ігнорувати проблему. Чи так працюють ваші нинішні лідери і працівники? Вони мають негайно здійснювати подальший контроль й просувати хід роботи, і водночас виявляти різні конфлікти, що виникають у роботі, не випускаючи з уваги й різні дрібні питання. Коли виявлено значні проблеми, головні лідери і працівники мають бути присутніми, щоб брати участь у їх розв’язанні, отримуючи точне розуміння всіх тонкощів, причини виникнення проблеми та точок зору залучених сторін, щоб точно осягнути, що відбувається насправді. Водночас їм слід брати участь у бесіді, дебатах і навіть суперечках щодо цих питань. Це необхідно; участь має вирішальне значення, оскільки вона допомагає тобі виносити судження та розв’язувати проблеми, що виникають у роботі. Якщо ти лише слухаєш, не втручаючись, завжди стоїш осторонь, склавши руки на грудях, і поводишся як слухач на занятті, думаючи, що будь-яка проблема, що виникає в роботі, тебе не стосується, і не маючи жодної конкретної точки зору чи ставлення до справи, то ти, очевидно, неправдивий лідер. Коли ти береш участь, ти знатимеш у деталях, які саме проблеми виникли в роботі, що їх спричинило, хто несе відповідальність, у чому полягає ключова проблема, і чи пов’язано це з уявленнями та фантазіями людей, чи з технічною та професійною недостатністю, – усе це необхідно з’ясувати задля справедливого розгляду й розв’язання проблем. Коли ти береш участь у цій роботі й виявляєш, що проблеми не створені людиною і не спричинені кимось навмисно, але тобі важко визначити суть проблеми й ти не знаєш, як її вирішити, а обидві сторони довго сперечаються, або коли всі вклали душу й доклали зусиль до проблеми, але однаково не можуть її розв’язати, не можуть знайти принципи чи напрямок, через що робота зупиняється, а також бояться, що продовження спричинить подальші помилки, переривання та негативні наслідки, то що тобі робити? Найбільше, що мусять зробити лідери і працівники, – це не обговорювати з усіма контрзаходи чи способи розв’язання, а якнайшвидше доповісти про проблему Вишньому. Лідери і працівники мусять узагальнити й записати проблеми в роботі та негайно доповісти про них Вишньому, не зволікаючи, не чекаючи й не плекаючи надію на удачу, думаючи, що нічний сон може принести натхнення чи раптове прояснення, – це рідкісне явище, яке навряд чи станеться. Отже, найкраще рішення – якнайшвидше доповісти про проблему Вишньому та шукати розв’язання, гарантуючи, що проблему буде розв’язано невідкладно і якнайшвидше; це і є справжнє виконання роботи.

Непорозуміння та труднощі, з якими лідери і працівники часто стикаються у своїй роботі

I. Непорозуміння

Виходячи з того, що ми щойно обговорили, давайте підсумуємо, що саме означають «непорозуміння» та «труднощі». Це не одне й те саме. Спочатку Я поясню термін «непорозуміння». Непорозуміння – це коли ти не можеш розібратися в якійсь справі; ти не знаєш, як судити чи розрізняти так, щоб це відповідало принципам або було точним. Навіть якщо ти можеш певною мірою бачити наскрізь, ти не впевнений, чи твоя точка зору правильна, ти не знаєш, як упоратися зі справою чи владнати її, і тобі важко дійти висновку щодо неї. Коротко кажучи, ти не впевнений у цьому й не можеш прийняти рішення. Якщо ти не розумієш анітрохи істини й ніхто інший не розв’язує проблему, то вона стає нерозв’язною. Хіба це не серйозний виклик? Зіткнувшись із такими проблемами, лідери і працівники мусять доповідати про них Вишньому та шукати у Вишнього, щоб швидше вирішити питання. Чи ви часто стикаєтеся з непорозуміннями? (Так.) Регулярно стикатися з непорозуміннями – це вже сама по собі проблема. Скажімо, ти стикаєшся з проблемою й не знаєш, як правильно з нею впоратися. Хтось пропонує рішення, яке ти вважаєш розумним, а інша людина пропонує інше, яке ти також вважаєш розумним, і якщо ти не можеш чітко побачити, яке рішення доречніше, а думки всіх різняться й ніхто не осягає першопричини чи сутності проблеми, то в її розв’язанні неминуче з’являться промахи. Отже, для розв’язання проблеми вкрай важливо визначити її першопричину та сутність. Якщо лідери і працівники не вміють розрізняти, не осягають сутності проблеми й не можуть дійти правильного висновку, вони мусять негайно доповісти про проблему Вишньому та шукати в нього рішення; це необхідно, а не надмірна реакція. Нерозв’язані проблеми можуть призвести до серйозних наслідків і вплинути на роботу церкви – це треба досконало зрозуміти. Якщо ти сповнений побоювань, завжди боячись, що Вишнє може побачити наскрізь твою справжню міру, або що воно може скоригувати призначені тобі обов’язки чи відсторонити тебе, коли побачить наскрізь, що ти не можеш виконувати справжню роботу, і тому ти не наважуєшся доповісти про проблему, це може легко затримати справи. Якщо ти стикаєшся з непорозуміннями, які не можеш розв’язати самостійно, але не доповідаєш про них Вишньому, то коли це спричинить тяжкі наслідки й Вишнє притягне тебе до відповідальності, у тебе будуть великі неприємності. Хіба це не означає, що винен лише ти сам? Коли лідери і працівники стикаються з такими непорозуміннями, якщо вони безвідповідальні й лише промовляють якісь доктрини та застосовують якісь приписи, щоб недбало залагодити справу, то проблема залишається нерозв’язаною, і все залишається на своїх місцях, а робота не може просуватися вперед. Саме це й відбувається, коли непорозуміння залишаються нерозв’язаними; це дуже легко спричиняє затримки.

Коли виникають непорозуміння, одні лідери та працівники можуть відчути, що виникла проблема, тоді як інші не можуть її виявити – останні мають надто низький рівень, вони байдужі й тупі; їм бракує чутливості до будь-якої проблеми. Хоч би яке велике непорозуміння поставало перед ними, вони виявляють байду-жість і тупість; вони нехтують проблемою й намагаються її обійти – це і є неправдиві лідери, які не виконують справжньої роботи. Ті лідери та працівники, які мають певний рівень і працездатність, коли виникають такі ситуації, здатні усвідомити: «Це проблема. Я мушу це занотувати. Вишнє ніколи раніше не згадувало про таку проблему, і ми стикаємося з нею вперше, то які ж саме принципи для вирішення такої ситуації? Як слід розв’язати цю конкретну проблему? Здається, у мене є якісь інтуїтивні думки, але вони нечіткі, і я маю певне ставлення до таких справ, але просто мати ставлення недостатньо; вкрай важливо шукати істину, щоб розв’язати проблему. Нам потрібно винести це питання, щоб усі разом побесідували й обговорили його». Якщо після бесіди й обговорення вони все ще не знають, як діяти далі, не маючи точного плану практики для розв’язання проблеми, і непорозуміння залишається, тоді вони мусять шукати вирішення у Вишнього. У цей момент зобов’язання лідерів і працівників – занотувати пункти непорозуміння, які стосуються проблеми, щоб, коли настане час, вони могли чітко пояснити, у чому саме полягає проблема непорозуміння і чого саме вони шукають. Ось що маюьть робити лідери та працівники.

II. Труднощі

А. Що таке труднощі

Далі розгляньмо термін «труднощі». Буквально, труднощі – це щось серйозніше, ніж непорозуміння. То що ж саме означають труднощі? Поясніть хтось. (Боже, ми розуміємо, що труднощі – це фактичні проблеми, з якими стикаєшся і які вже намагався, але однаково не можеш розв’язати; це і вважається труднощами.) (Додам ще дещо: іноді можна зіткнутися з дуже складними питаннями, з якими ніколи раніше не стикався, де ні в кого немає досвіду, усі вкрай розгублені й не мають жодних думок чи ідей – це тип дуже непростих проблем.) Дуже непрості проблеми називаються труднощами, так? Найпростіше й найпряміше пояснення труднощів полягає в тому, що це проблеми, які існують насправді. Наприклад, рівень людини, професійні навички, фізичні недуги, а також проблеми, пов’язані з оточенням і часом, тощо – ці фактичні проблеми називаються труднощами. Однак восьме зобов’язання лідерів і працівників, про яке ми зараз бесідуємо, полягає в тому, що вони мусять негайно доповідати про непорозуміння та труднощі, які виникають у роботі, і шукати способи їх вирішення. Тут труднощі – це не ті широко визначені проблеми, що існують насправді, а особливо складні питання, які виникають у роботі та з якими неможливо впоратися. Що це за проблеми? Це зовнішні справи, не надто пов’язані з істиною-принципами. Хоча ці питання й не стосуються істини-принципів, вони складніші за звичайні проблеми. У чому ж вони складніші? Наприклад, вони стосуються законів і урядових приписів або безпеки деяких людей у церкві тощо. Усе це – труднощі, з якими стикаються лідери і працівники у своїй роботі. Наприклад, коли брати й сестри вірять у Бога за кордоном, незалежно від країни їхнього проживання, уся робота церкви та їхнє життєве середовище мусять відповідати місцевим урядовим приписам і вимагають розуміння місцевих законів і політики. Ці справи передбачають реалізацію взаємодії із зовнішнім світом і владнання зовнішніх справа; вони відносно складніші порівняно з внутрішніми кадровими питаннями церкви. У чому полягає їхня складність? Це не так просто, як тільки сказати людям у церкві коритися Богові, бути слухняними, практикувати істину, віддано виконувати обов’язок, розуміти істину й ладнати справи згідно з принципами – самі лише ці слова не розв’яжуть проблем. Натомість це вимагає розуміння всіх аспектів законів, політики та приписів країни, а також місцевих звичаїв і традицій, серед іншого. У цих зовнішніх справах задіяно багато чинників, і часто виникають несподівані питання або питання, які важко розв’язати за допомогою принципів церкви, і поява цих питань і становить труднощі. Наприклад, усередині церкви, якщо деякі люди недбало виконують свої обов’язки, ці проблеми можна вирішити через бесіду про істину, через обтинання або через надання допомоги та підтримки. Але зовні, чи можеш ти використовувати ці принципи й методи для владнання справ? Чи може такий підхід розв’язати подібні проблеми? (Ні.) Що ж тоді робити? Потрібно використовувати якісь мудрі методи, щоб розв’язувати такі питання й реагувати на них. У процесі владнання цих зовнішніх справ Божий дім також установив деякі принципи, але як би їх не пояснювали, однаково часто виникають різноманітні труднощі. Бо цей світ, це суспільство й це людство надто темні й надто складні, а через завади з боку злих сил великого червоного дракона під час владнання цих зовнішніх справ виникатимуть деякі несподівані й додаткові труднощі. Коли ці труднощі виникають, якщо вам дадуть лише один простий принцип, сказавши: «Просто коріться Божим улаштуванням; усе влаштовано Богом, просто ігноруйте проблему», – чи розв’яже це те чи інше питання? (Ні.) Якщо проблему не можна розв’язати, то як наслідок, середовище, у якому брати й сестри виконують свої обов’язки, та їхнє життєве середовище зазнають завад, утисків і шкоди. Хіба це не призводить до виникнення труднощів? Що ж тоді робити? Чи можна владнати це за допомогою імпульсивності? Очевидно, що ні. Дехто каже: «Тоді чи можемо ми вирішити це законними засобами?». Багато чого неможливо вирішити за допомогою закону. Наприклад, у місцях, де великий червоний дракон втручається й заважає, чи може закон розв’язувати проблеми? Закон там не має жодної сили. У багатьох місцях людська влада часто перевищує закон, тому не сподівайтеся розв’язати проблеми, покладаючись на закон. Використовувати людські методи або імпульсивність для їх розв’язання також недоречно. Що сдід робити лідерам і працівникам у таких ситуаціях? Чи можуть ті, хто вміє лише виголошувати слова й доктрини, розв’язати ці проблеми, коли вони виникають? Хіба це не особливо складні питання? Як ти думаєш, чи спрацює найняти адвоката й піти до суду, щоб їх розв’язати? Чи розуміють ті люди істину? У цьому світі немає місця для розсудливості; навіть судді в правовій державі не завжди діють згідно із законом, а радше коригують свої рішення залежно від того, хто є стороною у справі, і їм бракує справедливості. У цьому світі, хоч би де це було, люди покладаються на силу, на владу, щоб підкріпити свої слова. То на що ж нам, віруючим у Бога, слід покладатися? Нам слід ставитися до людей і ладнати справи згідно з Божими словами, згідно з істиною. Але чи все в нас у світі йтиме гладко, якщо ми покладатимемося на Божі слова й істину? Ні, не йтиме; це вимагає мудрості. Тому, коли лідери і працівники стикаються з такими питаннями, якщо вони відчувають, що справа надзвичайно значуща, і бояться, що можуть владнати її неналежним чином і тим самим накликати біду на Божий дім, спричинивши небажані наслідки чи вплив, то такі питання є для них труднощами. Зіткнувшись із труднощами, які вони не можуть розв’язати, вони мусять негайно доповісти про них Вишньому й шукати підхожі методи для розв’язання питань; ось що мають робити лідери та працівники.

Б. Правильні погляди та ставлення, які слід мати при зіткненні з труднощами

Те, що Я маю тут вам пояснити, стосується не лише лідерів і працівників, а й усіх присутніх – це найважливіший принцип. Хоч би де ви виконували церковну роботу або свої обов’язки чи проповідували Євангеліє, завжди будуть неспокійні води. Навіть власна Божа робота сповнена труднощів – чи всі ви помітили цей факт? Хоча ви, можливо, не знаєте й не розумієте чітко подробиць, ви всі усвідомлюєте загальні обставини. Поширення євангельської роботи Бога – це не гладке плавання, і ви всі маєте бути до цього морально готові й визнавати це. Цей установлений факт лежить перед нами, тож яке ставлення до цих справ нам слід мати, щоб воно було найдоречнішим, найрозумнішим і найправильнішим? Чи правильно бути боязким і наляканим усередині? (Ні.) Оскільки бути боязким і наляканим неправильно, то чи правильно мати таке ставлення й погляд, що ти не боїшся ні неба, ні землі, ворогуєш з усім світом, чиниш опір усьому світу до кінця й ідеш проти течії? (Ні.) Це раціональність нормальної людськості чи імпульсивність? Ці неправильні погляди – усе це відображення імпульсивності, а не справжньої віри. Які ж тоді погляди та ставлення є правильними? Дозвольте Мені перерахувати вам кілька. Ось перший погляд, який слід мати людям: чи то за кордоном, чи то в Китаї, від усього серця присвячувати себе Богові й виконувати свої обов’язки – це найсправедливіша справа всього людства від давніх часів і донині. Наше виконання обов’язку є відкритим і чесним, а не таємним, бо те, що ми робимо зараз, – це найсправедливіша справа серед людства. Що означає це «справедлива»? Це означає істину, Божу волю, улаштування й доручення Творця; це повністю перевершує людську мораль, етику й закони, і це справа, що виконується під керівництвом і турботою Творця. Хіба це не найправильніший погляд? З одного боку, цей погляд є фактом, що існує насправді; з іншого – це також найправильніше визнання обов’язку, який людина виконує. Ось другий погляд, який слід мати людям: Бог володарює над усіма речами й усіма справами. Усе, включно з правителями світу й будь-якою владою, релігією, організацією та етносом у світі, перебуває під владою й контролем Божої руки – нічия доля не контролюється ними самими. Ми не виняток; наші долі перебувають під владою й контролем Божої руки, і ніхто не може змінити напрямок того, куди ми йдемо й де залишаємося, і ніхто не може змінити наше майбутнє й місце призначення. Як сказано в Біблії: «Серце царя в руці Єгови, як ріки води: Він навертає його, куди захоче» (Приповісті 21:1). А тим більше долі нас, нікчемних людей! Правління й система правителя країни, у якій ми живемо, а також життєве середовище цієї країни, чи є вони для нас загрозливими, ворожими чи дружніми – усе це під Божим володарюванням, і нам немає про що хвилюватися чи турбуватися. Це погляд, якого слід дотримуватися людям, і усвідомлення, яке їм слід мати, а також істина, якою їм слід володіти й яку їм слід розуміти. А ось третій погляд, який, звісно, також є найважливішим: незалежно від того, де ми живемо, у якій країні, і незалежно від наших здібностей чи рівня, ми лише частина маси нікчемних створених істот. Єдині зобов’язання й обов’язок, які нам слід виконувати, – це коритися володарюванню, розпорядженням і улаштуванням Творця; більше нічого, усе так просто. Хоча ми зараз перебуваємо у вільній країні та вільному середовищі, якщо одного дня Бог підніме ворожу силу, щоб переслідувати й шкодити нам, у нас не повинно бути жодних нарікань. Чому в нас не повинно бути нарікань? Бо ми давно готові; наші повинність, відповідальність і обов’язок – коритися всьому, що робить Бог, усьому, що влаштовує Бог. Чи є ця покора істиною? Чи це те ставлення, яке слід мати людям? (Так.) Якщо одного дня все людство й усе середовище обернуться проти нас, і ми зіткнемося зі смертю, чи варто нам нарікати? (Не варто.) Дехто каже: «Хіба Бог не привів нас за кордон, щоб ми більше не страждали від жорстокого переслідування сатани? Хіба не для того, щоб ми могли вільно виконувати свої обов’язки й дихати повітрям свободи? Тоді чому Бог досі хоче, щоб ми зіткнулися зі смертю?». Ці слова неправильні. Покора Божим улаштуванням і розпорядженням – це ставлення, ставлення, яке людям слід мати до Бога, до Божого володарювання. Це ставлення, яким має володіти створена істота.

Є ще один найважливіший момент, який люди мають усвідомити: хоча за кордоном відносно стабільно й вільно, усе ж важко уникнути частих утисків з боку великого червоного дракона. Зіткнувшись з утисками великого червоного дракона, деякі люди хвилюються: «Сила великого червоного дракона надто велика. Він може підкупити важливих осіб у всьому світі, щоб вони надавали йому послуги, працювали на нього. Отже, навіть якщо ми втечемо за кордон, ми однаково в небезпеці, досі в неминучій небезпеці! Що ми можемо зробити?». Щоразу, коли чути такі новини, деякі люди починають хвилюватися й боятися, хочуть іти на компроміс, хочуть утекти, не знаючи, де їм сховатися. Щоразу, коли це трапляється, дехто думає: «Світ такий великий, а для мене немає місця! Під владою великого червоного дракона я страждаю від його переслідування, і навіть поза межами його влади, чому він досі заважає мені? Сила великого червоного дракона надто велика; навіть якщо я втечу на край світу, чому він досі може мене знайти?». Люди не можуть не жахатися й не знають, що робити. Це прояв віри? У чому тут проблема? (У браку віри в Бога.) Це просто брак віри в Бога? Чи відчуваєте ви глибоко в душі, що ви гірші за інших? Чи відчуваєте ви себе трохи потайними, як злодії, вірячи у Всемогутнього Бога й виконуючи свій обов’язок у церкві? Чи відчуваєте ви себе дещо нижчими за тих, хто в релігійному світі? «Подивіться на їхню силу; у них є офіційні пастирі й визнані державою величні собори, це так розкішно! У них є хори й підприємства в різних країнах. А подивіться на нас, нас завжди кривдять, ми стикаємося з остракізмом, хоч би куди пішли, – чому ми відрізняємося від них? Чому ми не можемо бути відкритими щодо цього, хоч би куди пішли? Чому ми мусимо жити так жалюгідно? Зокрема, в інтернеті є вся ця негативна пропаганда. Чому інші церкви не терплять цього, чому ми завжди мусимо страждати від цього? Інші віруючі в Бога відкрито проголошують свою віру в християнство, хоч би куди пішли, але ми, віруючі у Всемогутнього Бога, не наважуємося говорити відкрито, боячись, що злі люди можуть повідомити про нас, і тоді нас заарештують». Нещодавно Я чув, що людина, яка назвалася урядовцем, поставила кільком братам і сестрам кілька запитань. Побачивши, що їх допитує урядовець, вони злякалися й розповіли все, що знали, відповідаючи на все, що їх питали. У чому була проблема з їхньою такою поведінкою? Ти віруючий у Бога – чому тобі боятися урядовців? Якщо ти не зробив нічого незаконного, немає потреби боятися. Якщо ти маєш істину, навіщо боятися дияволів і сатани? Ти думаєш, що віра в Бога – це неправильний шлях? Ти відчуваєш, що зробив щось незаконне? Тоді чому ти боїшся урядовця? Хіба такі люди не дурні й невігласи? Деякі люди зазнали великих переслідувань і гонінь на материку; приїхавши за кордон, чи відчувають вони провину за віру в Бога? Чи відчувають вони ганьбу через переслідування великого червоного дракона? Чи відчувають вони сором перед своїми предками й безчестя через те, що були змушені втекти за кордон, щоб вірити в Бога й виконувати свій обов’язок? Чи бачать вони, що сатанинський режим і релігійний світ ставляться до Бога й церкви вороже, і чи відчувають себе нижчими, можливо, навіть більш ганебними, ніж якби скоїли злочин? Чи є у вас такі почуття? (Ні.) Ви можете хитати головами на поверхні, не бажаючи допускати цих думок і почуттів, але коли стикаєтеся з реальними ситуаціями, менталітет людини, її поведінка й несвідомі дії неминуче викривають найглибші, найпотаємніші аспекти її серця. Що тут відбувається? Якщо в тебе немає цього, чому ти боїшся? Чи боїться людина, яка не порушила закону, поліції? Чи боїться вона судді? Ні. Лише ті, хто порушив закон, найбільше бояться поліції, і лише китайці, які звикли до гніту з боку поліції, найбільше бояться її, бо поліція КПК беззаконна й робить усе, що їй заманеться. Тому, коли китайці вперше приїжджають за кордон, просто побачивши поліцію, вони відчувають страх. Це результат того, що їх залякало правління великого червоного дракона, це те, що виявляється в їхній підсвідомості. У західних країнах твій статус законний, ти маєш право на проживання, ти не порушив жодних законів, не нападав на уряд і не скоїв жодних злочинів. Хоч би скільки суперечок твоя віра викликала в релігійному світі, один факт залишається певним: твоя віра захищена законом, вона законна й вільна, і це твоє законне право людини. Ти не порушив жодних законів, тож якщо хтось назветься поліцейським і запитає тебе: «Ти віриш у Всемогутнього Бога? Покажи мені своє посвідчення! Звідки ти? Скільки тобі років? Скільки років ти віриш? Де ти живеш? Скажи мені свою адресу!», – як ти відповіси? На перше запитання: «Ти віриш у Всемогутнього Бога?», – як ти відповіси? (Так.) Чому ви сказали б «так»? Це ґрунтується на фактах? Чи це твій обов’язок як громадянина, що ти мусиш сказати «так», якщо тебе запитають? Чи Бог наказав тобі сказати «так»? Яка ваша підстава? Щодо другого, що вони запитали: «Покажи мені своє посвідчення!», – ви б його показали? (Ні.) І третє запитання: «Де ти живеш? Запиши свою адресу». Ти б її записав? (Ні.) Четверте запитання: «Скільки років ти віриш у Бога? Хто привів тебе до віри? Чому ти віриш? Скільки років ти за кордоном?». Ти б відповів на це? (Ні.) П’яте запитання: «Який обов’язок ти тут виконуєш? Хто твій лідер?». Ти б відповів на це? (Ні.) Чому ні? (Я не зобов’язаний їм цього казати.) Тоді повернімося до першого запитання: якби вас запитали, чи вірите ви у Всемогутнього Бога, ви всі одноголосно сказали, що відповіли б «так». Чи правильна така відповідь? (Ні.) Чому вона неправильна? (Бо віра – це особиста свобода. Поліція не має права втручатися. Отже, я маю право не казати їм.) Тоді чому ти не сказав би їм? (Бо мені потрібно спочатку з’ясувати, чому вони мене допитують, у якій якості вони це роблять і чи є їхній допит законним. Якщо їхня мета й ідентичність незрозумілі, я не зобов’язаний відповідати на їхні запитання.) Ця заява правильна. Спочатку ви всі заявили, що відповіли б «так», але коли Я продовжив запитувати, ви почали відчувати, що щось не так, відчуваючи, що ваша відповідь була неправильною. Чи виявили ви, у чому була проблема? У цій справі вам слід мати таке розуміння: ми не порушили жодних законів, вірячи в Бога, ми не злочинці, ми маємо свої права людини й свободу. Не будь-хто може допитувати чи розпитувати нас за власним бажанням. Це не означає, що ми мусимо правдиво відповідати на запитання будь-кого; ми не зобов’язані цього робити. Чи правильні ці слова? (Так.) Незаконно, щоб будь-хто, ким би він не був, допитував нас довільно; ми мусимо розуміти закон і вчитися використовувати його для власного захисту. Це мудрість, якою мають володіти обрані Богом люди. То що ж тобі робити, якщо ти зіткнешся з такою ситуацією в майбутньому? Якщо хтось запитає тебе, чи віриш ти у Всемогутнього Бога, як ти відповіси, як ти вчиниш? Перше, що ти скажеш: «Хто ти? Яким правом ти мене про це питаєш? Чи ми з тобою знайомі?». Якщо він скаже, що є співробітником якоїсь державної установи, то тобі слід попросити його показати свої документи, що посвідчують особу. Якщо він не покаже своїх документів, що посвідчують особу, ти скажеш: «Ви не маєте права зі мною розмовляти, і я не зобов’язаний вам відповідати. Є багато державних службовців; невже я маю відповідати всім їм? Уряд призначив людей для виконання певних завдань – ти справді відповідаєш за цю справу? Навіть якщо й так, я не порушив закону, то чому я маю тобі відповідати? Чому я маю усе тобі розповідати? Якщо ти думаєш, що я зробив щось не так і порушив закон, можеш надати відповідні докази. Але якщо ти хочеш, щоб я відповів на будь-яке з твоїх запитань, іди поговори з моїм адвокатом. Я не зобов’язаний тобі відповідати, а ти не маєш права запитувати!». Як вам такий спосіб надання відповіді? Чи передає він гідність? (Так.) Тоді що показала ваша відповідь? Чи передавала вона гідність? (Ні.) Ваша відповідь свідчить про незнання закону. Ти просто відповідаєш на все, що тебе питають, і що відбувається в кінці? Ти стаєш юдою. Ви можете відповідати необачно, і ось причина цього: людей у країні великого червоного дракона індоктринували й промили їм мізки, щоб вони думали, що віруючі в Бога – невігласи, люди нижчого класу, яких переслідує держава, що в цій країні їм слід жити без прав людини чи гідності; тож віруючі самі відносять себе до нижчого статусу. Приїхавши до західних країн, вони не розуміють такого, якими є права людини, гідність чи обов’язки громадянина. Тож, коли хтось запитує, чи віриш ти в Бога, ти поспіхом визнаєш це зі страху, розповідаючи все, що знаєш, і не виявляючи жодного духовного зросту. Хто все це спричинив? Це спричинили індоктринація й правління великого червоного дракона. Глибоко в підсвідомості кожного на материку є ідея, що щойно ти повіриш у Бога, ти посядеш найнижчий статус у цьому суспільстві, серед людства; ти станеш відірваним від суспільства й людства. Таким чином, цим людям бракує гідності, прав людини й усвідомлення необхідності захищати себе; вони дурні, невігласи й позбавлені проникливості, дозволяючи іншим знущатися над собою й маніпулювати ними за власним бажанням. Це ваш менталітет. Далеко не те що бути непохитним у своєму свідченні про Бога, ти будь-якої миті зраджуєш Його, будь-якої миті стаєш юдою. То як же діяти з гідністю? Як слід поводитися з незнайомцем, який ставить тобі запитання? Спочатку запитай, хто він, потім попроси його показати свої документи, що посвідчують особу. Це належна юридична процедура. У західних країнах поліція чи будь-які інші державні службовці, спілкуючись із громадськістю як представники, що працюють від імені уряду, завжди спочатку пред’являють свої документи, що посвідчують особу. Перевіривши їхню особу на підставі відповідних документів, ти потім вирішуєш, як відповідати на їхні запитання чи як реагувати на їхні вимоги до тебе. Звісно, у цій справі в тебе безумовно є простір для вибору, ти безумовно маєш самостійність, ти не маріонетка. Хоча ти китаєць і член Церкви Всемогутнього Бога, ти також є законним і визнаним членом країни, у якій проживаєш. Не забувай, що ти маєш самостійність; ти не раб чи в’язень будь-якої країни, ти той, хто може користуватися законами, правами людини й системами цієї країни.

На основі того, про що Я бесідував, як вам слід протистояти раптовим обставинам і несподіваним подіям? Це четвертий пункт, про який ми маємо бесідувати: не будьте боязкими. Дехто питає: «Хіба не бути боязким – це не означає просто діяти з безглуздою відвагою?» Ні, не бути боязким означає не боятися жодної сили, бо ми не злочинці, ми не раби; ми – гідні Божі обранці, гідні створені людські істоти під володарюванням Творця. У ставленні до цієї справи, по-перше, не будьте боязкими; крім того, продовжуйте активно виконувати свій обов’язок, дбайливо ставтеся до середовища, у якому ви його виконуєте, і з проактивною позицією протистійте різним обставинам, заявам, діям та іншим проявам з боку різноманітних сил, що спрямовані проти нас. Активно протистояти їм і не бути боязкими – як вам таке ставлення? (Добре.) Жити так – це жити з гідністю, як людина, а не жалюгідно існувати, аби лиш вижити. Ми приїжджаємо за кордон, щоб виконувати свій обов’язок, а не для того, щоб прогодуватися чи зводити кінці з кінцями; ми не порушували жодних законів, не створювали проблем жодній країні й, звісно ж, ми не раби жодної країни. Ми виконуємо обов’язок створених істот у Божому домі; ми самі себе забезпечуємо, не залежимо від інших; це цілком законно.

Кожен із чотирьох пунктів, які ми щойно обговорили, є вкрай важливим. Яким був перший пункт? (Незалежно від того, за кордоном чи в Китаї, присвячувати всього себе Богові й виконувати свої обов’язки – це найсправедливіша справа всього людства з давніх-давен і донині. Ми виконуємо свій обов’язок відкрито й чесно, а не потайки, бо те, що ми робимо зараз, – це найсправедливіша справа людства.) А другий? (Бог володарює над усім сущим і всіма подіями. Усе, включно з правителями світу та будь-якою силою у світі, перебуває під владою та в руках Бога – ніхто не владний над власною долею. Ми не виняток; наші долі перебувають під владою та в руках Бога, і ніхто не може змінити напрямок нашого шляху – куди нам іти й де залишатися. Якими є правління та система правителя країни, у якій ми живемо, яким є середовище для життя в цій країні, і чи є вони для нас загрозливими, ворожими чи дружніми – усе це під Божим володарюванням, і нам немає про що хвилюватися чи турбуватися.) Третій пункт? (Де б ми не були й незалежно від наших здібностей чи рівня, ми – лише частина безлічі незначних створених істот. Єдина відповідальність і обов’язок, які ми повинні виконувати, – це коритися володарюванню, розпорядженням і улаштуванням Творця. Хоча ми зараз і перебуваємо у вільній країні, якщо одного дня Бог підніме ворожу силу, щоб переслідувати й шкодити нам, у нас не повинно бути жодних нарікань. Це тому, що наша повинність, відповідальність і обов’язок – коритися всьому, що робить Бог, усьому, що Він улаштовує.) Четвертий пункт – це активно протистояти всім зовнішнім людям, справам і речам, не виявляючи боязкості. Ці чотири пункти – це ставлення й розуміння, які слід мати кожному, хто виконує свій обов’язок, а також істини, які кожен, хто виконує свій обов’язок, має розуміти. Хоча ці чотири пункти не надто пов’язані з восьмим зобов’язанням лідерів і працівників, про яке сьогодні йшла бесіда, та оскільки ми говоримо про труднощі в роботі, нам усе ж потрібно було розглянути ці речі; це говориться недарма.

В. Принципи, яких лідери і працівники повинні дотримуватися при зіткненні з труднощами

Деякі лідери і працівники, стикаючись із доволі складними для розв’язання питаннями в зовнішніх справах, опиняються в безвиході, не в змозі побачити наскрізь корінь проблеми й не знаючи, як до неї підійти. Вони просто ігнорують її, і в результаті справа затримується. Що це за проблема? Це неправдиві лідери, які не здатні виконувати роботу й тільки спричиняють затримки. Неправдивим лідерам бракує розуму нормальної людини; оскільки вони не можуть розв’язувати проблеми, чому вони не доповідають про них Вишньому? Якщо ти доповіси про проблему Вишньому, ми зможемо взятися за неї спільно, і проблему врешті-решт буде розв’язано. Є деякі речі, які ви не можете бачити наскрізь; Я допоможу вам їх проаналізувати. Допоки ми не порушуємо закону чи урядових приписів, немає проблем, які неможливо було б подолати. Питання, що стосуються істини-принципів, ми розв’язуємо самі; питання, що стосуються закону, ми можемо розв’язати, звернувшись по юридичну допомогу та вдавшись до законних засобів. Які б злі сили не намагалися навмисно заважати роботі Божого дому й саботувати її, пам’ятайте одне: допоки ми не порушуємо закону чи урядових приписів, ніхто нічого нам не зможе заподіяти. Це тому, що більшість закордонних країн є демократичними й правовими державами; навіть якщо злі сили діють протизаконно, вони також бояться розголосу й законних санкцій. Це факт. Як би темні руки великого червоного дракона не заважали роботі Божого дому й не саботували її, не втручалися в наше нормальне життя чи не підкуповували когось для скоєння лихих вчинків, ми мусимо робити фотографії та знімати справжні відео, ретельно вести точні записи й чітко занотовувати час, місце та причетних осіб. Коли настане відповідний час, ми розв’яжемо це законними засобами, і нам не потрібно цього боятися. Яким би шаленим не було придушення з боку великого червоного дракона, ми його не боїмося, бо Бог – наша опора, і одного дня Бог нашле лиха, щоб знищити його, Бог безпосередньо звершить над ним відплату, і нам не потрібно нічого робити. Іноді ви не можете бачити деякі питання наскрізь; у такому разі вам слід швидко доповісти Вишньому, і Вишнє вкаже вам шлях, зводячи великі проблеми до малих, а малі – розв’язуючи. Насправді, ви не вмієте аналізувати багато питань, не можете бачити їхню сутності наскрізь і думаєте, що ситуація значна й серйозна, але після аналізу від Вишнього ви зрозумієте, що це, по суті, ніщо; тут немає чого боятися, і в цьому немає нічого значного – просто займіть позицію невтручання, і через деякий час усе владнається само собою. Завади злих сил не можуть зчинити великого галасу; ці сили найбільше бояться публічного розголосу, тому не наважуються переходити межі. Якщо ж кілька блазнів наважаться перейти межі, ми можемо вирішити це законно, вживши законних заходів. Це те, що всі лідери і працівники повинні бачити наскрізь. У якій би ситуації ви не опинились, у жодному разі не поводьтеся безтолково чи по-дурному. Якщо ти не можеш побачити ситуацію наскрізь чи впоратися з нею, тобі слід негайно доповісти Вишньому й дозволити Вишньому дати тобі поради та стратегії. По-справжньому лякає лише те, що неправдиві лідери не можуть бачити проблеми наскрізь чи впоратися з ними, але водночас не доповідають і не повідомляють про них Вишньому; вони чекають, аж доки ситуація загостриться й затримає роботу, і лише тоді доповідають Вишньому, імовірно, втрачаючи найкращу можливість для розв’язання такої проблеми. Це як людина, що хворіє на рак, але вчасно не обстежується й не лікується, і звертається до лікарні лише на пізній стадії хвороби, але тоді вже занадто пізно, і їй залишається лише чекати на смерть. Отже, неправдиві лідери найбільш схильні затримувати справи у своїй роботі. Неправдиві лідери – це недоумкуваті негідники, вони не беруть на себе відповідальності за роботу Божого дому й не захищають її. Чому кажуть, що неправдиві лідери – це покидьки, провісники біди, дурні, що найбільше позбавлені розуму? Ось у цьому й причина. Будь-якого неправдивого лідера з таким низьким рівнем, що він не може впоратися навіть із зовнішніми справами, слід негайно відсторонити й відсіяти, і ніколи більше не використовувати, щоб уникнути подальшого затримування роботи Божого дому. Робота неправдивих лідерів найбільше гальмує справу. Часто, коли виникає проблема, її можна було б розв’язати, своєчасно обговоривши з усіма; стурбованість викликає лише те, що відповідальний неправдивий лідер є недоумкуватим, що він не може розв’язати проблему сам, але водночас не обговорює її з командою з прийняття рішень і не доповідає Вишньому, а ставиться до неї з недбалістю, приховуючи й замовчуючи її, – це найбільше затримує справи. Якщо питання затягується й обставини змінюються, це може призвести до втрати ініціативи у подоланні проблеми й поставити нас у пасивне становище. Що це доводить? Деякі справи не можна відкладати, їх потрібно розв’язувати негайно, за першої ж нагоди. Проте неправдиві лідери цього не усвідомлюють, тому люди з надзвичайно низьким рівнем у жодному разі не повинні керувати. Неправдиві лідери вміють лише виголошувати слова й доктрини, але не можуть розв’язати жодної реальної проблеми; вони або шкодять людям, або затримують справу. Робота церкви зможе просуватися нормально, лише якщо відсторонити цих неправдивих лідерів й обрати на посади лідерів і працівників людей із ношею та почуттям відповідальності. З якими б проблемами ви не стикалися, допоки ви можете шукати істину, їх можна розв’язати. Зовнішні справи та завади, спричинені великим червоним драконом, за потреби можна подолати законними засобами, у цьому немає нічого серйозного. Допоки ми не порушуємо закону чи урядових приписів, ніхто нічого нам не може заподіяти, і з цією впевненістю ми не повинні боятися жодних завад із боку сатани чи дияволів.

Тепер питання неправдивих лідерів необхідно проаналізувати та зрозуміти. Це вкрай важливо для належного виконання роботи церкви! Давайте тепер побесідуємо про те, чому неправдиві лідери, стикаючись із проблемами, які вони не можуть розв’язати самостійно, однаково не доповідають про них Вишньому. Як нам на це дивитися? Ви всі можете проаналізувати це й отримати з цього користь. Проблема того, що неправдиві лідери не виконують справжньої роботи, уже серйозна, але є ще серйозніша проблема: коли церква стикається із завадами з боку злих людей і антихристів, неправдиві лідери не тільки не дають цьому ради; щобільше, вони також не доповідають про це Вишньому, дозволяючи злим людям і антихристам заважати церкві – вони просто спостерігають збоку, перебуваючи в безпеці, нікого не ображаючи. Якою б мірою не заважали роботі церкви, неправдивим лідерам байдуже. У чому тут проблема? Чи не надто такі неправдиві лідери позбавлені моралі? Одного цього факту достатньо, щоб виключити таких неправдивих лідерів. Те, що неправдиві лідери дозволяють злим людям і антихристам вільно заважати церкві, рівносильно передачі церкви та обраних Богом людей цим злим людям і антихристам, водночас виступаючи захисним щитом для злих людей і антихристів. Це завдає надто великих збитків роботі церкви! Виходячи лише з цього пункту, питання полягає не в тому, чи слід відсторонювати неправдивих лідерів, а в тому, чи слід їх вичищати. Що має серйознішу природу: те, що неправдиві лідери не виконують фактичної роботи, чи те, що неправдиві лідери дозволяють злим людям і антихристам заважати церкві? Невиконання фактичної роботи може вплинути на життя-входження обраних Богом людей і на хід роботи церкви; це вже спричиняє затримки значних справ. Однак, коли неправдиві лідери дозволяють злим людям і антихристам свавільно заважати церкві, не шукаючи розв’язання й не доповідаючи про це Вишньому, наслідки стають неймовірними. Щонайменше, церковне життя занурюється в повний хаос і безлад через злих людей і антихристів, і, крім того, це псує й паралізує роботу церкви. Хіба це безпосередньо не впливає на поширення євангельської роботи? Наслідки справді тяжкі! Тому, якщо неправдиві лідери роблять таку помилку, їх необхідно виключати. Багато лідерів і працівників завжди мають розбіжні думки й уявлення щодо доповіді про проблеми Вишньому. Дехто каже: «Навіть якщо доповідати про проблеми Вишньому, це може не призвести до їх розв’язання». Це абсурдна розмова! Що ти маєш на увазі під «може не призвести до їх розв’язання»? Те, що ти не можеш розв’язати проблему, не означає, що Вишнє не може. Якщо Вишнє вкаже тобі шлях, проблема, по суті, вважається фактично розв’язаною; якщо Вишнє не вкаже шляху, ти залишишся без нього. Ти не можеш побачити наскрізь навіть таке незначне питання; ти надто зарозумілий і впевнений у власній праведності! Дехто також каже: «Коли ми стикаємося з труднощами чи проблемами, нам потрібно спочатку кілька днів подумати, і доповідати лише тоді, коли ми справді не можемо знайти розв’язання». Може здатися, що ті, хто так каже, мають певну рацію, але хіба ці дні роздумів не можуть призвести до затримок? Чи можеш ти бути впевненим, що кілька днів роздумів розв’яжуть проблему? Чи можеш ти гарантувати, що це не спричинить подальших затримок? Інші кажуть: «Якщо ми негайно доповімо про проблему, хіба Вишнє не подумає, що ми не можемо побачити наскрізь навіть таке незначне питання? Хіба не назве нас дурними й невігласами та не обітне нас?» Вони помиляються, кажучи це: незалежно від того, доповідаєш ти про проблему чи ні, якість твого рівня вже очевидна; Вишнє все це знає. Ти думаєш, що Вишнє буде високої думки про тебе, якщо ти не доповіси про якусь проблему? Якщо ти доповіси про проблему, і це не спричинило затримок у значних справах, Божий дім не буде притягувати тебе до відповідальності. Однак, якщо ти не доповіси й це призведе до затримок, тебе буде притягнуто до прямої відповідальності, і тебе негайно відсторонять і ніколи більше не використовуватимуть. Обрані Богом люди також побачать у тобі невігласа, дурня, слабоумного й психічно неврівноваженого, і вони ненавидітимуть тебе й вічно зневажатимуть. Ті, хто завжди боїться бути обітнутим або зневаженим Вишнім за доповідь про проблеми, мають низький рівень і є найдурнішими; їх необхідно відсторонити й ніколи більше не використовувати. Мати такий низький рівень і водночас хотіти зберегти обличчя – хіба це не вкрай безсоромно? Скажіть Мені, хіба неправдиві лідери, які не тільки погано виконують свою роботу, а й спричиняють затримки в значних справах, не є огидними? Чи слід їх відсторонювати? (Так.) Якщо, зіткнувшись із серйозною проблемою, вони можуть негайно доповісти про неї, не спричинивши затримок чи серйозних наслідків, як слід ставитися до таких лідерів? Принаймні, вони вважаються такими, що мають розум і здатні підтримувати роботу церкви. Чи слід і надалі використовувати таких лідерів? Слід. Лише найбільш недоумкуваті лідери утримуватимуться від доповідей про проблеми через страх бути обітнутими. Чи можна таких лідерів і надалі використовувати в майбутньому? Я думаю, їх більше не можна використовувати, тому що їхнє використання спричиняє занадто багато затримок. Тепер вам усім слід вміти бачити наскрізь такі проблеми, чи не так? Коли ви стикаєтеся з проблемами, з якими не можете впоратися, швидко доповідайте про них і бесідуйте з командою з прийняття рішень для їх розв’язання. Якщо команда з прийняття рішень не може з ними впоратися, негайно доповідайте Вишньому; не турбуйтеся про те чи інше, найважливіше – це здатність своєчасно розв’язати проблему. Щойно згаданий приклад трапляється в усіх церквах; ці труднощі та проблеми виникатимуть. Порівняно з деякими внутрішніми труднощами церкви, ці зовнішні проблеми тягнуть за собою серйозніші наслідки. Таким чином, складність зовнішніх проблем дещо більша порівняно зі складністю внутрішніх проблем церкви. Якщо ви стикаєтеся із зовнішніми проблемами, вам слід швидко розв’язувати їх шляхом обговорення або доповідати про них Вишньому; це вкрай необхідно. Лише така практика може забезпечити нормальний прогрес роботи церкви й гарантувати, що поширенню Євангелія Царства не буде перешкод. На цьому ми завершуємо нашу бесіду про принципи розв’язання зовнішніх проблем церкви.

У кожній церкві є люди з низьким рівнем, і вони завжди стикаються з труднощами у виконанні своїх обов’язків, не в змозі знайти принципи практики, як би з ними не бесідували про істину, і лише сліпо застосовують приписи без жодної реальної ефективності. У таких випадках призначені обов’язки цих людей потрібно коригувати. Під коригуванням мається на увазі перерозподіл персоналу. Наприклад, є людина, призначена на важливу роботу, але в її роботі є деякі проблеми, які неможливо розв’язати, як би ти з нею не бесідував. Ти не можеш побачити наскрізь суть проблеми або те, чи можна цю людину ще використовувати, і спостереження чи подальша бесіда також не дають результатів. Хоча ця людина не спричиняє занадто багато затримок у роботі, ключові проблеми ніколи не розв’язуються, що завжди залишає в тебе певне відчуття неспокою. Що тобі робити, зіткнувшись із цим? Це вкрай важливе питання. Якщо ти не можеш розв’язати його самостійно, тобі слід винести його на зібрання лідерів і працівників для бесіди, розбору й аналізу. Якщо врешті-решт вдасться дійти згоди, проблему буде розв’язано. Якщо така практика не призводить до розв’язання проблеми, і вона затягується, чи може це спричинити затримки в значних справах? Якщо може, то тобі слід якнайшвидше доповісти про це Вишньому й шукати розв’язання. Коротко кажучи, з якими непорозуміннями чи труднощами ти не стикався б у своїй роботі, допоки вони можуть впливати на виконання обраними Богом людьми своїх обов’язків або перешкоджати нормальному прогресу роботи церкви, такі проблеми слід розв’язувати своєчасно. Якщо ти не можеш розв’язати проблему самостійно, тобі слід знайти кількох людей, які розуміють істину, щоб розв’язати її разом. Якщо навіть це не спрацює, то ти мусиш винести проблему на розгляд і доповісти про неї Вишньому, щоб шукати її розв’язання. Це відповідальність і повинність лідерів і працівників. Лідери та працівники мусять серйозно ставитися до будь-яких труднощів чи непорозумінь, з якими вони стикаються, а не просто мимохідь проповідувати деякі слова й доктрини, вигукувати гасла, щоб активізувати братів і сестер, або обтинати їх, а потім, виявивши проблеми чи труднощі, вважати справу зробленою. Іноді проголошення слів і доктрин може розв’язати деякі поверхові проблеми, але зрештою воно не може розв’язати корінних проблем. Питання, що стосуються кореня, розбещених характерів, а також уявлень і фантазій людей, необхідно розв’язувати через бесіду про істину на основі Божих слів. Є також особисті труднощі людей, проблеми, пов’язані з оточенням, і проблеми, пов’язані з професійними знаннями, необхідними для виконання обов’язків; усі ці практичні проблеми вимагають розв’язання з боку лідерів і працівників. Серед цих проблем будь-які непорозуміння й труднощі, які лідери і працівники не можуть подолати, можна або винести на зібрання лідерів і працівників для детального розгляду, аналізу й розв’язання, або вони можуть безпосередньо доповісти про них Вишньому, щоб шукати істину для їх розв’язання. Це називається виконувати справжню роботу, і лише вправляючись у виконанні справжньої роботи в такий спосіб, можна посилити свій духовний зріст і добре виконувати свої обов’язки. Допоки лідери і працівники мають почуття відповідальності, вони виявлятимуть проблеми в будь-який час і в будь-якому місці; є проблеми, які їм слід розв’язувати щодня. Наприклад, Я щойно згадав випадок, коли хтось запитує, чи віриш ти у Всемогутнього Бога, і ви всі були спантеличені. Спочатку всі заявили, що скажуть «так», але пізніше дехто сказав, що це неправильна відповідь, а інші сказали, що не знають; були найрізноманітніші відповіді. Зрештою, лідери і працівники також були спантеличені, думаючи: «Сказати “ні” вірі у Всемогутнього Бога означало б зректися Бога перед іншими, і тоді Бог не визнає нас, але якими будуть наслідки, якщо сказати “так” вірі у Всемогутнього Бога? Будь-який вибір здається неправильним». Лідери та працівники не знали, як це розв’язати, і не могли ухвалити рішення; отже, коли брати й сестри знову зіткнуться з такими ситуаціями, їм досі бракуватиме правильних поглядів і ставлення, і проблема залишиться нерозв’язаною, а це означає, що лідери і працівники не виконали своїх зобов’язань – їм не вдалося їх виконати. Невиконання своїх зобов’язань – це проблема здібностей і рівня, але коли виникають такі проблеми, що тобі робити, якщо ти знаєш, що їх не розв’язано? Тобі не слід ігнорувати їх або замовчувати справу, щоб вона вляглася, дозволяючи всім діяти вільно й робити так, як їм заманеться. Натомість ти мусиш доповісти про це Вишньому, щоб дізнатися про належні дії та шлях практики в таких ситуаціях. Зрештою, всім слід дати зрозуміти, якими є Божі наміри в цих ситуаціях, яких принципів люди мають дотримуватися і яке ставлення та позицію їм слід займати. Тоді, зіткнувшись із такими ситуаціями знову в майбутньому, вони розумітимуть істину-принципи й матимуть шлях практики. У такий спосіб лідери і працівники виконують свої зобов’язання. То чому ж ви всі спочатку сказали, що коли вас запитають, чи вірите ви у Всемогутнього Бога, ви відповісте «так»? На це є причина: лідери і працівники ніколи не бесідували з вами про те, як розв’язувати такі проблеми. Вони вважають це дрібницями, де кожен має власне сприйняття, де кожен може сприймати це як йому подобається й практикувати, як вважає за потрібне. Тож коли вам поставили це запитання, відповіді були прерізними. Отже, чи дійшли ви тепер висновку в цьому питанні? Що тобі робити, якщо хтось запитає, чи віриш ти у Всемогутнього Бога? По-перше, запитай, хто він. По-друге, попроси його показати посвідчення. Якщо він запитає тебе про іншу особисту інформацію, не давай відповіді. Навіть якщо він покаже посвідчення, не кажи йому, тому що це твоя особиста конфіденційна інформація. Скільки років ти віриш у Бога, хто проповідував тобі Євангеліє, де ти виконував свої обов’язки, наскільки сильна твоя віра, як ти обираєш свій майбутній шлях, як ти прагнеш до істини та здобуваєш її – ці справи надто дорогоцінні для нас, щоб недбало розкривати їх будь-якому незнайомцю. Він не має права розпитувати про таку важливу інформацію. Якщо лідери та працівники не можуть розв’язати таких проблем, їм слід негайно доповісти про них Вишньому, щоб шукати розв’язання й запитати про належні способи реагування. Вишнє не буде глузувати з тебе; щонайбільше, скаже, що ти надто дурний. У будь-якому разі, найкращий результат – це здатність розв’язати проблему.

Сьогодні, розглядаючи восьме зобов’язання лідерів і працівників – Негайне доповідання про непорозуміння та труднощі, які виникають у роботі, і пошук способів їх вирішення, – ми переважно бесідували про те, що таке непорозуміння й труднощі, а також про те, як лідери та працівники мають поводитися з цими проблемами й розв’язувати їх, коли вони з ними стикаються, і як підходити до цих справ. Щодо того, якими є прояви неправдивих лідерів, коли вони стикаються з цими проблемами, то цю частину ми розглянемо під час наступної бесіди.

27 березня 2021 року